Раннiй дитячий аутизм (дiагностика i корекцiя)
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Дiагностика захворювання
Роздiл 2. Причини виникнення захворювання
Роздiл 3. Порушення поведiнки при РДА
Роздiл 4. Корекцiя РДА
Висновки
Список використаних джерел
Раннiй дитячий аутизм - особлива аномалiя психiчного розвитку, якiй характернi стiйкi i своiрiднi порушення комунiкативноi поведiнки, емоцiйного контакту дитини з навколишнiм свiтом i вмiння правильно реагувати на зовнiшнi ситуацii. Основна ознаку аутизму, неконтактнiсть дитини, виявляiться зазвичай рано, вже на першому роцi життя, але особливо чiтко у вiцi 2-3 рокiв в перiод першоi вiковоi кризи.
З клiнiчного погляду раннiй дитячий аутизм i одним з найбiльш важких порушень розвитку. Поведiнцi дiтей з раннiм дитячим аутизмом характерна байдужiсть або захисна реакцiя стосовно "нормальних" пропозицiй контакту, спiлкування; напружено-боязлива прихильнiсть до певних щоденних устроiв i процедур; однобiчнiсть, самостимульованi практичнi пiдходи; недостатнiй розвиток засобiв вираження, комунiкацii (мови, мiмiки) i неготовнiстю до практичних вимог життя.
Все вищезазначене i концентрованим вираженням стану соцiально-афектноi та пiзнавальноi (логiчною) незрiлостi (Miller Ст, 1982). Представники нейрофiзiологiчноi концепцii (Rimland Ст, 1964) квалiфiкують ii насамперед як прояв центральних порушень процесiв обробки подразникiв нервовоi системи. Водночас, з позицiй психологii пiдсвiдомостi (Bettelheim Ст, 1977), пiдкреслюiться значення неправильного ставлення матерi до дитини в ранньому дитинствi як вагомоi причини виникаючих розладiв. В даний час бiльшiстю дослiдникiв визнаiться полiетилогiчнiсть раннього дитячого аутизму, проте нiкому не удалося визначити суть синдрому.
Термiн "аутизм" (вiд грецького autos) ввiв швейцарський психiатр Л. Каннер у 1943 р. лiкар вперше дав цiлiсний опис синдрому, який вiн визначив як раннiй дитячий аутизм (РДА). Однак дослiдження в цiй областi були проведенi зовсiм недавно.
З часiв опису РДА Каннером i незабаром Аспергером видiляють двi його форми: синдром дитячого аутизму Каннера i аутична психопатiя Аспергера.
Варiант Аспергера зазвичай легший, при ньому не страждаi тАЬядро особи". Цей варiант багато авторiв вiдносять до аутичноi психопатii. У лiтературi представленi описи рiзних клiнiчних проявiв при цих двох варiантах аномального психiчного розвитку. Наприклад, РДА Каннера зазвичай рано виявляiться - в першi мiсяцi життя, або впродовж першого року. При синдромi Аспергера особливостi розвитку i дивакуватiсть поведiнки, як правило, починають виявлятися на 2-3 роцi i чiткiше - до молодшого шкiльного вiку. При синдромi Каннера дитина починаi ходити ранiше, нiж говорити, при синдромi Аспергера мова з'являiться ранiше ходьби. Синдром Каннера зустрiчаiться як у хлопчикiв, так i у дiвчаток, а синдром Аспергера вважаiться за тАЬкрайнi вираження чоловiчого характеру". При синдромi Каннера маi мiсце пiзнавальний дефект i важчий соцiальний прогноз, мова, як правило, не маi комунiкативноi функцii. При синдромi Аспергера iнтелект бiльш збережений, соцiальний прогноз значно кращий i дитина зазвичай використовуi мову як засiб спiлкування. Зоровий контакт також кращий при синдромi Аспергера, хоча дитина уникаi чужого погляду; спiльнi i спецiальнi здiбностi також краще при цьому синдромi.
Раннiй дитячий аутизм розкриваiться на перших мiсяцях чи на першому роцi життя вiдмовою частини малюкiв обiймати матiр. Дитина залишаiться вiдгородженою, впiзнаi небагато ознак соцiального контакту та повнiстю зайнятий неживими предметами. Мова розвиваiться iз затримками, або взагалi вiдсутня. Немовля пiзнаi сильну потрiбнiсть у збереженнi та обслуговуваннi постiйностi середи - це сильне нахилення протидiяти змiнам i реагуi виразними наступами гнiву чи гострими турботами, коли дещо замiнюi звичнi для дитини умови. РЖнтелектуальний розвиток може бути нормальним, бiльш швидким, чи повiльним та неоднорiдним.
Особливо яскраво проявляiться у вiцi 3 - 5 рокiв. Супроводжуiться страхами, негативом, агресiiю. Далi гострий перiод змiнюiться порушеннями розвитку iнтелектуального та особистого.
Дефект у системi, яка вiдповiдаi за сприйняття зовнiшнiх стимулiв, змушуi дитину загострено реагувати на однi явища зовнiшнього свiту i майже не помiчати iншi. Це важка аномалiя психiчного розвитку дитини, що характеризуiться в першу чергу порушенням контакту з оточуючими, емоцiйною холоднiстю, перверсiiю iнтересiв, стереотипнiстю дiяльностi. Одною з вирiшальних i дiагностично важливих ознак захворювання i поява симптомiв у вiцi до 2,5 рокiв. Термiн "аутизм" вживаiться також i в широкому сенсi на позначення крайнього вiдчуження, уходу в себе.
Раннiй дитячий аутизм можна сплутати з деякими iншими проблемами, якi зустрiчаються у дiтей.
По-перше, майже у кожноi аутичноi дитини у вiцi немовляти пiдозрюють глухоту чи слiпоту. Цi пiдозри викликанi тим, що вона, як правило, не вiдгукуiться на своi iм'я, не виконуi вказiвки дорослого, не зосереджуiться з його допомогою.
Однак подiбнi пiдозри швидко розсiюються, оскiльки батьки знають, що вiдсутнiсть реакцii на соцiальнi стимули часто сполучаiться у iхньоi дитини з "надзахопленням" певними звуковими i зоровими враженнями, викликаними, наприклад, сприйманням шурхотiння, музики, свiтла лампи, тiней, вiзерунка шпалер на стiнi - iх особливе значення для дитини не залишаi у близьких сумнiвiв, що вона може бачити i чути. Для нормальноi дитини соцiальнi стимули надзвичайно важливi. Вона передусiм вiдгукуiться на те, що передаi iнша людина. Аутична дитина, навпаки, може iгнорувати близьку людину i чуйно вiдгукуватися на iншi стимули.
З iншого боку, в поведiнцi дiтей з порушеннями зору i слуху також можуть вiдзначатися одноманiтнi дii, такi, як розгойдування, подразнення ока чи вуха, перебирання пальцями перед очами. Також, як i у випадках дитячого аутизму, цi дii несуть функцiю аутостимуляцii, яка компенсуi недостатнiсть реального контакту зi свiтом. Однак ми не можемо говорити про дитячий аутизм, поки стереотипнiсть в поведiнцi не сполучаiться з труднощами у становленнi емоцiйного контакту з iншими людьми, зрозумiло, на доступному для дитини рiвнi, за допомогою доступних йому засобiв. Необхiдно також вiдзначити, що можливе дiйсне сполучення дитячого аутизму чи, по крайнiй мiрi, аутистичних тенденцiй з порушеннями зору i слуху. Так буваi, наприклад, при вродженiй краснусi.
По-друге, часто виникаi необхiднiсть спiввiднести дитячий аутизм i розумову вiдсталiсть. Адже вiдомо, що дитячий аутизм може бути пов'язаним з рiзними, у тому числi навiть низькими, кiлькiсними показними розумового розвитку: двi третини дiтей з аутизмом при звичайному психологiчному обстеженнi оцiнюють як розумово вiдсталi (а половина з них - як глибоко розумово вiдсталi). Необхiдно, однак, розумiти, що порушення iнтелектуального розвитку при дитячому аутизмi маi якiсну специфiку: при кiлькiсно рiвному коефiцiiнтi розумового розвитку дитина з аутизмом у порiвняннi з дитиною олiгофреном може виявляти набагато бiльшу кмiтливiсть в окремих галузях, з одного боку, i значно гiршу адаптацiю до життя в цiлому, з iншого. РЗi показники за окремими тестами будуть сильно вiдрiзнятися одне вiд одного. Чим нижчий коефiцiiнт розумового розвитку, тим виразнiшою буде рiзниця мiж результатами у вербальних i невербальних завданнях на користь останнiх.
По-третi, в деяких випадках необхiдно вирiзняти мовленнiвi труднощi при дитячому аутизмi вiд iнших порушень мовленнiвого розвитку. Часто першi тривоги виникають у батькiв аутичних дiтей саме у зв'язку з незвичнiстю iх мовлення: дивна iнтонацiя, штампи, перестановка займенникiв, ехолалii. В найтяжчому випадку - випадку мутичноi (такого, що не користуiться мовленням i не реагуi на мовлення iнших) дитини може постати питання про моторну i сенсорну алалii (вiдсутнiсть мовлення при нормальному слуху i розумовому розвитку; моторна алалiя - неможливiсть говорити, сенсорна - нерозумiння мовлення). Мутична дитина вирiзняiться вiд дитини, яка страждаi моторною алалiiю тим, що iнодi може мимовiльно вимовити не тiльки слова, але навiть складнi фрази. Глибоко аутична дитина не зосереджуiться на звернене до неi мовлення, воно не i iнструментом органiзацii ii поведiнки. Найголовнiшою ж iдентифiцiйною ознакою i характерне для глибоко аутичноi дитини глобальне порушення комунiкацii: на вiдмiну вiд дитини з чисто мовленнiвими труднощами, вона не намагаiться висловити своi бажання вокалiзацiiю, поглядом, мiмiкою чи жестами.
В-четвертих, як для професiоналiв, так i для батькiв важливо розмежовувати дитячий аутизм i шизофренiю. З iх змiшанням пов'язана велика кiлькiсть не тiльки професiйних проблем, але й особистих переживань в сiм'ях аутичних дiтей. Захiдними спецiалiстами зв'язок дитячого аутизму i шизофренii повнiстю заперечуiться. Вiдомо, що шизофренiя i спадкоiмним захворюванням. Проведенi дослiдження показали, що серед родичiв аутичних дiтей нема накопичення випадкiв захворювання шизофренiiю.
Дитина, яка страждаi шизофренiiю, може не мати труднощiв, специфiчних для синдрому дитячого аутизму. Тут диференцiацii допоможе опора на головнi критерii синдрому. Розвести "стабiльнi" i "поточнi" форми всерединi самого синдрому раннiй дитячий аутизм дозволяi тривале спостереження за розвитком дитини. Позитивна тенденцiя розвитку спостерiгаiться саме при аутизмi.
Нарештi, по-п'яте, необхiдно зупинитися на розрiзненнi синдрому дитячого аутизму i порушення спiлкування, обумовленi особливими умовами життя, виховання дитини. Такi порушення можуть виникнути, якщо ще в ранньому вiцi дитина не маi саму можливiсть встановити емоцiйний контакт з близькою людиною, тобто у випадку так званого дитячого госпiталiзму.
Вiдомо, що нестача вражень та емоцiйних контактiв з людьми часто викликаi серйозну затримку психiчного розвитку у дiтей, якi виховуються в дитячих будинках. У них можливим i також розвиток особливоi стереотипноi активностi, яка спрямована компенсувати нестачу контактiв зi свiтом. Однак стереотипнi дii не носять при госпiталiзмi такого витонченого характеру, як при дитячому аутизмi: це може бути, скажiмо, просто уперте розгойдування чи ссання пальця. Принципово тут те, що дитина з госпiталiзмом, потрапивши в нормальнi умови, може компенсуватися, у порiвняннi з аутичною, набагато швидше, т. я. у неi i вiдсутнiми внутрiшнi перешкоди для емоцiйного розвитку.
РЖншою причиною психогенного порушення спiлкування може бути негативний невротичний досвiд дитини: перенесена травма, неспроможнiсть у взаiмодii з iншою людиною. Порушення спiлкування тут, як правило, вибiркове i стосуiться саме окремих, тяжких для дитини ситуацiй. Навiть якщо невротичний досвiд спричинив вибiрковий мутизм, тобто мутизм, який виявляiться лише в особливих обставинах (пiд час вiдповiдi на уроцi, при спiлкуваннi з чужими дорослими тощо), то i тодi у дитини з порушеннями психогенного характеру контакт з близькими, з дiтьми в iгровiй ситуацii може зберiгатися. У випадку ж дитячого аутизму можливiсть комунiкацii порушена в цiлому, причому найтруднiша для таких дiтей органiзацiя iгрових контактiв з однолiтками.
У дiтей iз раннiм дитячим аутизмом IQ у бiльш, нiж в двох третинах випадкiв менше вiд 70.
Дiагностичнi критерii:
А. Кiлькiснi порушення в соцiальнiй взаiмодii, представленi щонайменше двома ознаками:
1) нездатнiсть адекватно використовувати погляд ″очi в очi″, вираз обличчя, пози i жести тiла для регулювання соцiальноi взаiмодii;
2) нездатнiсть розвитку стосункiв з однолiтками з використанням взаiмного обмiну iнтересами, емоцiями чи спiльною дiяльнiстю;
3) рiдко шукаi чи використовуi пiдтримку iнших людей для заспокоiння чи спiвчуття в перiоди стресу чи (i) заспокоюi, спiвчуваi iншим людям, що мають ознаки стресу чи засмучення;
4) вiдсутнiсть спонтанного пошуку обмiну радiстю, iнтересами чи досягненнями з iншими людьми;
5) вiдсутнiсть соцiально-емоцiйноi взаiмностi, що проявляiться в порушенiй реакцii на емоцii iнших, чи вiдсутностi модуляцii поведiнки у вiдповiдностi зi соцiальним контекстом; чи слабка iнтеграцiя соцiальноi та комунiкативноi поведiнки.
Б. Кiлькiснi порушення в комунiкацii, що представленi щонайменше однiiю ознакою:
1) вiдставання чи повна вiдсутнiсть мовлення, яке не супроводжуiться спробами компенсацii через використання жестiв, мiмiки, як альтернативноi моделi комунiкацii (якiй часто передуi вiдсутнiсть комунiкативного гулiння);
2) вiдсутнiсть рiзноманiтноi спонтанноi уявноi чи (в бiльш ранньому вiцi) соцiальноi гри-iмiтацii;
3) вiдносна неспроможнiсть iнiцiювати чи пiдтримувати розмову;
4) стереотипне чи повторне використання мови чи iдiосинкратичне використання слiв чи речень.
В. Обмеженi, повторнi чи стереотипнi види поведiнки, iнтересiв чи дiяльностi, що представленi щонайменше однiiю ознакою:
1) активна дiяльнiсть за стереотипними чи обмеженими видами iнтересiв (зацiкавлень);
2) явно виражене обовтАЩязкове пiдтримування специфiчного нефункцiонального розпорядку та ритуалiв;
3) стереотипнi та повторнi механiчнi рухи;
4) дii з частинами предметiв чи нефункцiональними елементами iгрового матерiалу.
Спочатку аутизм вважався тiльки психiатричною або психологiчною проблемою, його навiть досить довго плутали з шизофренiiю. Потiм в усьому звинувачували батькiв, якi мало придiляли уваги дитинi.
Аутизм може виникати як своiрiдна аномалiя розвитку генетичного генезу, а також спостерiгатися у виглядi ускладнюючого синдрому при рiзних неврологiчних захворюваннях, у тому числi i при метаболiчних дефектах. Клiнiчна диференцiацiя РДА маi важливе значення для визначення специфiки лiкувально-педагогiчнiй роботи, а також для шкiльного i соцiального прогнозу.
РЖснуi думка, що аутизм це не хвороба, це симптоматика, яку скорочено назвали одним словом, причиною ii i багато проблем. Вважаiться, що аутична поведiнка i iнтегральним розладом з рiзною етiологiiю i патогенезом. З'ясування у кожному конкретному випадку механiзмiв його розвитку на клiнiчному етиопатогенетичному рiвнi маi важливе практичне i теоретичне значення. Природу цього явища до сьогоднi не вивчено, як з ним боротися також нiхто достеменно не знаi. Аутизмом зараз називають все, чому не знайшлося пояснення. Дитинi перевiряють все але нiчого не знаходять, а проблема i i довкола цiii проблеми i цiлком чiтка симптоматика.
Вважаiться, що раннiй дитячий аутизм частiше виникаi в певному сiмейному середовищi, звичайно це iнтелектуальне середовище. Вiдомо також, що аутизм спостерiгаiться у первiсткiв i iдиних дiтей в сiм'i.
РЖснуi рiзний пiдхiд до розумiння виникнення аутичноi поведiнки: однi автори вважають, що аутизм може виявлятися вже з народження, iншi вважають за краще видiляти аутизм первинний i вторинний. Первинний розглядаiться як вроджена генетично зумовлена схильнiсть, вторинний - як форма сформованих поведiнкових реакцiй. Практика показуi, що зазвичай присутнi поiднання цих двох механiзмiв.
РЖснуi чимало гiпотез, що пояснюють природу аутизму.
Одна з найрозповсюдженiших гiпотез полягаi у тому, що це вiдхилення у розвитку викликано генетичними порушеннями. Так, висновками дослiджень, що проводив Мiжнародний консорцiум по молекулярному i генетичному вивченню аутизму, стало твердження, що на людських хромосомах 2 i 17 i дiлянки, якi викликають схильнiсть до аутизму. Дослiдникам також вдалося пiдтвердити припущення щодо того, що подiбнi зони мiстять 7 i 16 хромосоми. На думку канадського науковця Стефана Шерера, за аутизмом i "вiдповiдальною" 7-а хромосома ДНК.
Окрiм цього встановлено, що в середньому мозок аутистiв на 10% бiльше "нормальних" показникiв. Бiльшим i i розмiр мозочковоi мигдалини, яка бере участь в обробцi емоцiйноi iнформацii. Знайденi серйознi змiни в хiмiчному складi мозку.
НавтАЩязливi стани аутистiв повтАЩязанi з низьким вмiстом серотонiну у мозку, а боязкiсть суспiльства залежить вiд вмiсту окситоцину, якого називають "молекулою комунiкативностi".
Бiохiмiки також наголошують на спадкоiмних факторах, що спричинюють порушення у мозковiй тканинi. РЗх рiшучим опонентом i доктор Едвiн Кук (Чикагський унiверситет), котрий стверджуi, що чинником розвитку аутизму i вiрус; i цей вiрус перешкоджаi мiграцii нервових клiтин у мозку, який зароджуiться. При цьому усi науковцi виявляють обережнiсть, коли говорять про генетичну схильнiсть до аутизму i гормональний вплив.
Спецiалiсти Центру аутизму Унiверситету штату Вашингтон провели серiю дослiджень активностi мозку аутичних дiтей при рiзних емоцiйних ситуацiях. Керiвник Центру Джералдин Доусон вважаi, що отриманi результати переконливо доводять, що при аутизмi виявляються тАЮзачепленимитАЭ базовi механiзми функцiонування мозку.
В. Rimland i С.С. Мнухiн вказують на можливiсть роль порушень активуючих впливiв зi сторони утворень стволу мозку.Д.Н. РЖсаiв i В.Е. Каган висловлюi припущення щодо значення порушення чололiмбiчних функцiональних звтАЩязкiв у виникненнi розладiв системи органiзацii i планування поведiнки.
Кора головного мозку у дiтей з аутичними розладами пасивно реiструi i закарбовуi все, що потрапляi в iх поле зору, але втрачаi здатнiсть активного ставлення до явищ оточення; експериментально встановлено (С.С. Мнухiн та iншi), що у них домiнують в корi головного мозку процеси гальмування.
Вiдомо, що у аутичних дiтей ознаки мозковоi дисфункцii спостерiгаiться частiше звичайного; у них нерiдко виявляються порушення бiохiмiчного обмiну.
Останнiм часом це захворювання все частiше вiдносять до розряду захворювань повтАЩязаних з проблемами оточення. Пiд оточенням розумiiться iжа, лiки, повiтря, вода, брак необхiдних поживних мiкроелементiв, вмiст токсинiв в довкiллi, тобто, все, що оточуi нас може мати потенцiйну небезпеку для людини.
Рис 2.1 Причини виникнення раннього дитячого аутизму.
Дослiдження показали, що iснуi прямий звтАЩязок мiж збiльшенням кiлькостi ртутi у вакцинах i аутизмом. У 1950 р, коли нацiональний календар щеплень включав у себе всього 4 щеплення (вiд дифтерii, стовбняку, коклюшу та натуральноi оспи), аутизм розвивався всього у 1 дитини на 10 000. Водночас педiатри називають це збiгом. Зокрема Ден Олмстед у своiх стаття тАЬЕпоха аутизму // United Press International" звертаi увагу на те, що вперше аутизм виявили майже одночасно i в США, i в РДвропi.
Виникнення аутизму одночасно на рiзних континентах - не збiг, переконаний Ден Олмстед. Така одночаснiсть означаi, що хворобу спровокував якийсь iдиний для рiзних мiсць чинник. Цим чинником може бути одночасне для рiзних краiн попадання в органiзм дiтей етилртутi, причому не обов'язково у складi вакцин. Ден Олмстед дiзнався, що дана особливо небезпечна форма органiчноi ртутi використовувалася приблизно з 1930 р. у виробництвi фунгiцидiв. Саме Морiс Хараш, американський хiмiк, який запатентував вживання цiii сполуки у вакцинах, - там вона застосовуiться пiд назвою тимеросал - вперше використав органiчну ртуть для дезинфекцii насiння.
Двi компанii (одна нiмецька, iнша американська) створили церезан - фунгiцид на основi етилртутi. Спiльне пiдприiмство продавало цей фунгiцид i в РДвропу, i в США. Етилртуть досi входить в бiльшiсть вакцин вiд грипу, якi отримують вагiтнi жiнки i маленькi дiти. Варто зауважити, що сiльгосппродукти, якi мiстять ртуть забороненi у сiльгосппродукцii у звтАЩязку з шкiдливим впливом на людину та довкiлля.
Отже, причиною виникнення аутизму могло бути - вважаi Ден Олмстед - дiя етилртутi через сiльськогосподарськi добрива. Таким чином, у деяких дiтей, чутливих до дii новоi нейротоксичноi форми ртутi, розвинулося нове неврологiчне захворювання - аутизм.
РЖз появою нових вакцин проти iнших захворювань, медпрацiвники почали вводити дiтям бiльшi дози ртутi. Тi, хто був народжений у 1981 р, отримали 135 мiкрограм ртутi (у середньому), та вже почалася реiстрацiя 1 дитини iз 2600 дiтей, народжених у тому роцi.
РЖз додаванням вакцини вiд Гепатиту В (що вводилася у день народження) та вакцини вiд гемофiльноi iнфекцii типу В, дiти, народженi у 1996 р, отримали вакцинами вже 246 мiкрограм ртутi. Аутизм тепер реiструвався у одного iз кожних 350 дiтей.
На сьогоднiшнiй день медпрацiвники щеплюють дiтей за календарем, що пiдготовлений Центром контролю захворювань i затверджений Американською академiiю педiатрii та Американською академiiю сiмейноi медицини. Цей календар включаi в себе 13 вакцин, кожна з яких може вводитися серiiю уколiв. Таким чином дитинi, перш нiж вона досягне вiку 2 рокiв (коли завершуiться розвиток мозку), 33 рази буде зроблене якесь щеплення. Набутим аутизмом сьогоднi страждають: один iз ста хлопчикiв та одна iз чотирьохсот дiвчаток. Кожний рiк лiкарi дiагнозують 100 000 нових захворювань у США.
Звичайно, така реакцiя як аутизм виникаi не у всiх, хтось може протистояти шкiдливому впливу ззовнi, а хтось вже нi. Аутисти просто набагато вразливiшi до цих подразникiв.
Ще 10 рокiв тому аутизм вважався невилiковним захворюванням, зараз почали зтАЩявлятися iсторii успiху. Але i досi кожна така перемога сенсацiя i щоразу ця перемога давалася дуже i дуже нелегко.
60 рокiв тому це було вкрай рiдкiсне захворювання, зараз замiсть кiлькох дiтей на 10000 на аутизм страждаi в середньому 1 на 200 дiтей, а в деяких краiнах статистика ще гiрша - в Англii це 1 на 80. Зростання аутизму в свiтi вже зiставляють за масштабами з епiдемiiю. Випадки захворювання збiльшуються в середньому вiд 25% до 100% в рiк в одному i тому ж регiонi. За останнi 30 рокiв бiльше 1 000 000 дiтей захворiли аутизмом. Сьогоднi 1 iз 68 сiмей у США маi дитину, що хвора аутизмом.
Рання дiагностика аутизму маi важливе значення, оскiльки прогноз цiii аномалii розвитку в значнiй мiрi залежить вiд часу початку психолого-педагогiчноi корекцii i лiкування.
У дитини з аутизмом порушено формування всiх форм довербального i вербального спiлкування. Перш за все у неi не формуiться зоровий контакт, дитина не дивиться в очi дорослого, не протягуi ручки з нiмим проханням, щоб ii взяли на руки, як це робить здорове маля вже на першому етапi соцiально-емоцiйного розвитку.
На всiх етапах розвитку дитина з аутизмом в спiлкуваннi з тими, хто оточуi не звертаiться до мови мiмiки i жестiв, як це роблять дiти першого року життя, а також дiти з порушеннями слуху i мови.
Основна особливiсть дiтей з аутизмом - це прагнення уникати контакту з iншими людьми. Дитина нi на кого не дивиться, не спiлкуiться з тими, хто довкола.
Зорова увага дiтей з аутизмом украй вибiркова i дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважуi iх i вiдноситься до них як до неживих предметiв. Водночас iй характерна пiдвищена вразливiсть, ii реакцii на те, що оточуi часто непередбачуванi i незрозумiлi. Така дитина може не зауважувати вiдсутностi близьких родичiв, батькiв i надмiрно хворобливо i збуджено реагувати навiть на незначнi перемiщення i перестановки предметiв в кiмнатi.
При аутизмi своiрiдний характер маi iгрова дiяльнiсть. РЗi характерною ознакою i те, що зазвичай дитина граi сама, переважно використовуючи не iгровий матерiал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго i одноманiтно грати зi взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролевi iгри з однолiтками у таких дiтей не розвиваються. Спостерiгаються своiрiднi патологiчнi перевтiлення в той чи iнший образ у поiднаннi з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважуi оточуючих, не вступаi з ними в мовний контакт.
Для дiтей з аутизмом характернi рiзноманiтнi порушення психомоторики, якi виявляються, з одного боку, в моторнiй недостатностi, вiдсутностi рухiв спiвдружностi, а з iншого - в появi одноманiтних, стереотипних рухiв у виглядi згинання i розгинання пальцiв рук, потягувань, махiв кистями рук, пiдстрибуваннi, обертання довкола себе, бiгання навшпиньки тощо. Особливо характернi круговi рухи кистями рук бiля зовнiшнiх кутiв очей. Такi рухи з'являються або посилюються при хвилюваннi, при спробi дорослого вступити в контакт з дитиною.
Мiмiка дитини невиразна, характерний погляд повз або тАЬкрiзьтАЭ спiвбесiдника.
Багатьом дiтям з аутизмом притаманна пiдвищена лякливiсть, вразливiсть, схильнiстю до страхiв, при цьому особливо виражений страх новизни, який розглядаiться як хворобливо загострений iнстинкт самозбереження.
РЖнтелектуальний розвиток цих дiтей досить рiзноманiтний. Серед них можуть бути дiти з нормальним, прискореним, рiзко затриманим i нерiвномiрним розумовим розвитком. Вiдзначаiться також як часткова або спiльна обдарованiсть, так i розумова вiдсталiсть.
До характерних ознак раннього дитячого аутизму належить порушення мови, що вiдображаi основну специфiку аутизму, а саме - несформованiсть комунiкативноi поведiнки. Тому у дiтей з аутизмом, перш за все, порушений розвиток комунiкативноi функцii мови i комунiкативноi поведiнки в цiлому. Незалежно вiд часу появи мовлення i рiвня його розвитку, дитина не використовуi мову як засiб спiлкування, вона рiдко запитуi, зазвичай не вiдповiдаi на питання оточуючих в тому числi i близьких для неi людей. Водночас в неi може досить iнтенсивно розвиватися тАЬавтономна мова", тАЬмова для себе".
Серед характерних патологiчних форм мови перш за все характернi ехолалii, химерна, часто скандована вимова, своiрiдна iнтонацiя, характернi фонетичнi розлади i порушення голосу з переважанням особливоi високоi тональностi в кiнцi фрази або слова, дитина довго називаi себе в другiй або в третiй особi, вiдсутнiсть в активному словнику слiв, що позначають близьких для дитини людей, наприклад, слiв мама, тато iншi предмети, до яких у дитяти i особливе ставлення: страх, нав'язливий iнтерес, iх одушевлення, тощо.
На вiдмiну вiд мовних порушень, наприклад, алалii, мова при аутизмi на початкових етапах може розвиватися нормально або навiть пришвидшено, i дитина за темпом ii розвитку iнколи обганяi здорових однолiткiв. Потiм, зазвичай до 30 мiсяцiв (в середньому близько 18 мiсяцiв) мова починаi поступово втрачатися: дитина перестаi говорити з оточуючими, хоча iнколи може розмовляти сам з собою або увi снi, тобто не розвиваiться комунiкативна функцiя мови. Втрата мови завжди поiднуiться з втратою виразноi жестикуляцii i iмiтацiйноi поведiнки. При цьому така втрата мови частiше спостерiгаiться у дiвчаток.
При ранньому дитячому аутизмi в домовленнiвий перiод часто спостерiгаiться вiдсутнiсть лепетання i слабкий розвиток функцii наслiдування. Дитина не виконуi простi мовнi iнструкцii, хоча непрямими методами можна визначити, що вона розумii мову. Бiльш нiж у 50-70% дiтей з раннiм дитячим аутизмом спостерiгаiться недостатнiсть використання жестiв i iнтонацii в спiлкуваннi. На початку мовного розвитку ехолалii з'являються рiдко, але вони можуть мати мiсце в старшому дошкiльному вiцi.
Дiти з аутизмом рiдко використовують повноцiнну мову в спiлкуваннi. У старшому дошкiльному вiцi вони зазвичай погано говорять за межами звичного для них оточення, у них нерiдко спостерiгаються стiйкi аграмматизми, вони майже нiколи не використовують особовий займенник я i ствердне слово та.
У деяких випадках аутизм може поiднуватися з рiзними мовними порушеннями, у тому числi з алалiiю. Цi форми особливо несприятливi стосовно розвитку мови, оскiльки два цих дефекти взаiмно пiдсилюють один одного.
Нерiдко рiзнi мовнi порушення, у тому числi i алалiя, можуть ускладнюватися окремими проявами аутичноi поведiнки.
Рiзнi варiанти аутичноi поведiнки можуть формуватися повторно у дiтей з важкими формами порушень мови i слуху. Важливе значення маi клiнiчна диференцiацiя рiзних форм аутичноi поведiнки стосовно кожноi окремоi дитини. Важливiсть цiii диференцiацii пояснюiться ще i тим, що, як добре вiдомо, дiти з аутичною поведiнкою складають групу пiдвищеного ризику розвитку важкого психiчного захворювання - дитячоi шизофренii.
К.С. Лебединська та О.С. Нiкольський видiляють чотири групи аутичних дiтей з рiзними типами поведiнки:
1. Перша група: вiдрiзняiться вiдсутнiстю мови, полювою поведiнкою, майже повним вiдчуженим вiд свiту, не демонструi вибiрковостi у контактах з оточуючим. Частина дiтей починаi говорити у ранньому вiцi, але потiм мовлення поступово або в результатi стресу зникаi. Внутрiшнi комунiкативне мовлення може розвиватися, але виявити його можливо лише пiсля тривало знайомства з дитиною. Спостерiгаiться страх звукiв, дотику.
2. Друга група: неприйняття жодних контактiв i змiн, якi не подобаються дитинi. Активне прагнення зберегти постiйнiсть навколишнього середовища, комунiкативних i мовленiвих форм. Мовлення скандоване. Основна проблема - екстремальна вибiрковiсть. Побутовi навики засвоюються важко, але мiцно. Велика кiлькiсть рухових стереотипiв. Невербальний iнтелект може бути в нормi. Пасивний мовленiвий запас набагато ширший за активний, це проявляiться у ситуацiях, коли дитинi важливо, щоб ii зрозумiли. Дуже чiтко проявляються страхи, характер яких залежить вiд бiографii кожноi дитини.
Частина аутичних дiтей 1 i 2 груп так i не починаi говорити, батьки таких дiтей, як правило, чують найбiльш невтiшнi прогнози спецiалiстiв; розвиток дiтей повiльний, вони часто повертаються на його попереднi фази. Для таких дiтей найчастiше рекомендують поведiнковий пiдхiд (створення безлiчi поведiнкових стереотипних блокiв), пи цьому звернення до особистостi дитини, до ii внутрiшнiх резервiв залишаiться невиправдано рiдкiсним.
3. Третя група: виглядають дуже товариськими. Цi дiти зануренi в одну i ту ж справу, багато i добре говорять, але звертаються до абстрактного спiврозмовника. РЗм не потрiбен зворотнiй контакт, вони рiзко прагнуть, щоб iх зрозумiли. Мовлення монологiчне, словниковий запас багатий, мова являiться для них ауто стимуляцiiю, а не джерелом iнформацii (при цьому стимулом часто виступаi вербальна агресiя - люблять говорити про те, що маi для них негативне забарвлення). Для цих дiтей важливi гострi вiдчуття, повтАЩязанi iз яскравою поведiнкою дорослого, тому вони вдаються до провокацiй. Такi дiти вже можуть поставити собi цiль i добиватися ii всiма можливими способами. Але пристосувати своi потреби до обставин, що змiнюються, вони не вмiють.
4. Четверта група: аутизм у найбiльш легкiй формi, дiти схожi на заторможених, вiдсталих у психiчному розвитку. Чутливi. Мовлення уповiльнене. Легше встановлюють контакт очей. Здiбностi виражаються у менш стереотипнiй формi. Дiти не створюють аутистичного захисту, автостимулюючих форм поведiнки. Дуже залежнi вiд емоцiйного контакту з близькими, вiд iх пiдтримки. Етапи розвитку максимально наближенi до норми.
Психологiчна корекцiя направлена, перш за все, на подолання негативiзму i встановлення контакту з аутичними дiтьми, подолання у них сенсорного i емоцiйного дискомфорту, тривоги, занепокоiння, страхiв, а також негативних афективних форм поведiнки: потягiв, агресii. При цьому, одним з головних завдань психологiчноi корекцii i переважна орiiнтацiя на пiдлягаючi зберiганню резерви афектноi сфери з метою досягнення спiльного розслаблення, зняття патологiчноi напруги, зменшення тривоги i страхiв з одночасним збiльшенням довiльноi активностi дитини. З цiiю метою використовуються рiзнi прийоми аутотренiнга i оперантноi регуляцii поведiнки.
Важливим завданням психокорекцiйноi роботи i розвиток у дитини доступних iй способiв афектноi адаптацii до свого оточення, використовуючи комплексний пiдхiд до органiзацii ii афектного життя i нормалiзуючи ii взаiмодiю перш за все, з близькими для неi людьми. Вся коректувальна робота проводиться поетапно, при цьому першочерговим завданням i встановлення емоцiйного контакту з дитиною, розвиток ii емоцiйноi взаiмодii iз зовнiшнiм свiтом. При встановленнi контакту особливо важливо уникати навiть мiнiмального тиску на неi, а в деяких випадках навiть прямого звернення до неi. Контакт, перш за все, встановлюiться i пiдтримуiться в рамках iнтересу i активностi самоi дитини, цей контакт повинен викликати у неi позитивнi емоцii, важливо, щоб дитина вiдчула, що з партнером йому краще i цiкавiше, нiж однiй. Специфiка роботи зi встановлення контакту диференцiюiться залежно вiд стану дитини. Важливо дуже поступово збiльшувати тривалiсть афектних контактiв. Розробленi методи диференцiйованоi психологiчноi i педагогiчноi роботи з аутичними дiтьми (К.С. Лебединська, О.С. Нiкольська, Е.Р. Баiнська, М. Млiблiнг, Т.РЖ. Морозова, Р.К. Ульянова).
Особливо важливе значення у вихованнi аутичноi дитини маi органiзацiя ii цiлеспрямованоi поведiнки шляхом чiткого розпорядку дня, формування стереотипноi поведiнки в певних ситуацiях.
Важливе значення маi психологiчна корекцiя, основи якоi розробленi К.С. Лебединською, О.Н. Нiкольською, В. Влебединським та iн. Психологiчна корекцiя спрямована на подолання негативiзму i встановлення контакту з дiтьми, подолання сенсорного i емоцiйного дискомфорту, тривоги, занепокоiння, страхiв, а також негативних афектних форм поведiнки: потягiв, агресii.
Особливо важливе значення маi встановлення контакту з аутичним дiтьми, активацiя iх психiчноi дiяльностi i довiльно регульованих форм поведiнки. Для вирiшення цих завдань особливо важливе значення мають спецiальнi iгротерапевтичнi заняття.
Дiти з аутизмом мають вкрай низьку довiльну психiчну активнiстю, що ускладнюi проведення з ними педагогiчних корекцiйних занять. Тому необхiдне вживання низки психолого-педагогiчних коректувальних прийомiв, направлених на стимуляцiю довiльноi психiчноi активностi дитини (К.С. Лебедiнська, О.Н. Нiкольська та iн.). Для посилення психiчноi активностi в ситуацiю iгрових занять корисно вводити додатковi яскравi враження у виглядi музики, ритмiки, спiву (К.С. Лебединська, О.Н. Нiкольська, Р.К. Ульянова та iн.).
Стандартний обсяг медико-соцiальноi реабiлiтацii включаi поетапне, а в разi потреби й комбiноване проведення кiлькох реабiлiтацiйних тренiнгiв:
тАв сенсорноi стимуляцii та iнтеграцii;
тАв спецiалiзованих когнiтивних (загальноi перцепцii, наслiдувальноi дiяльностi, шкiльних навичок);
тАв бiхевiоральних, спрямованих на елiмiнацiю небажаних форм поведiнки;
тАв соцiального функцiонування (соцiальноi перцепцii, емоцiйноi когнiцii, елементарних навичок соцiального функцiонування (прийому iжi, особистоi гiгiiни, спiлкування з однолiтками, використання побутових приладiв, поведiнка в класi та iн.);
тАв за вiдсутностi експресивноi мови використовують елементи методик альтернативноi комунiкацii (полегшена комунiкацiя, ярлики, пiктограми).
На першому етапi терапii дитини з розладами спектра аутизму основним завданням i усунення наслiдкiв впливу психопатологiчних розладiв на психомоторний розвиток дитини. Цiii мети можна досягти за допомогою таких форм втручання:
тАв нав'язування контакту з дитиною;
тАв подолання нейрофiзiологiчних порушень перцепцii методами сенсорноi стимуляцii та iнтеграцii;
тАв вироблення вмiння привертати увагу до елементiв навколишнього середовища, особливо до соцiальних стимулiв, що i необхiдним елементом процесу навчання;
тАв елiмiнацiя патологiчних, насамперед агресивних, форм поведiнки за допомогою дитячо-батькiвськоi поведiнковоi терапii;
тАв робота з експресивною мовою;
тАв напрацювання вмiння наслiдувати iнших;
тАв навчання грi iграшками вiдповiдно до iх призначення;
тАв формування комунiкативних навичок.
На другому етапi терапii дитини з розладами спектра аутизму метою терапii маi бути досягнення максимального рiвня когнiтивного й соцiального функцiонування, забезпечення можливостi самостiйног
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Абрахам Маслоу о потребностях человека