Релiгiя у контекстi психоаналiзу

ЗМРЖСТ

Вступ

1. Релiгiя як об'iкт психоаналiзу 3. Фройда

2. Сутнiсть релiгii в аналiтичнiй психологii К.-Г. Юнга

3. Психологiя релiгii у гуманiстичному психоаналiзi Е. Фромма

Висновок

Лiтература

Вступ

Тема курсовоi роботи "Релiгiя у контекстi психоаналiзу".

Процес виникнення релiгii, розкриття ii глибинноi сутностi дослiджували вченi у контекстi психоаналiзу.

Зiгмунд Фройд (1856тАФ1939р.р.) як представник психоаналiзу прагнув удосконалити i науково обТСрунтувати його. З допомогою психоаналiзу вчений намагався встановлювати факти, пояснювати iх причини i передбачати наслiдки. Вiн винайшов психоаналiз не тiльки як наукову теорiю, а й як особливу психотерапевтичну практику, сутнiсть якоi полягала в тому, щоб допомогти хворому визначити причину своii травми шляхом згадування витiсненоi подii, усвiдомлення ii, що призведе до лiквiдацii або послаблення больового симптому.

Оригiнальну концепцiю релiгii запропонував один iз улюблених учнiв 3. Фройда, фiлософ Карл-Густав Юнг (1875тАФ1961р.р.). На противагу своiму вчителю вiн значно розширив смисл "лiбiдо", але не в розумiннi сексуальних тенденцiй, а в значеннi могутнього життiвого пориву. У К.-Г. Юнга лiбiдо виступаi як iнтенцiальнiсть, направленiсть психiчних процесiв, енергiя, яку можна порiвняти з волею Шопенгауера.

До питань релiгii як психологiчного феномену звертався видатний нiмецько-американський фiлософ i психолог Ерiх Фромм (1900тАФ1980р.р.). Вiн постiйно полемiзував з Фройдом та Юнгом, котрi розглядали iсторiю лише крiзь психiчнi факти. Натомiсть Фромм вважаi, що для осягнення таiмниць iсторii недостатньо одних лише психологiчних одкровень. iх необхiдно спiввiднести з багатомiрним соцiально-iсторичним контекстом, з iмперативами культури.

Мета роботи тАУ розглянути релiгiю у контекстi психоаналiзу з точки зору Зiгмунда Фройда, Карла-Густава Юнга та Ерiха Фромма.

1. Релiгiя як об'iкт психоаналiзу 3. Фройда

Спочатку сферою психоаналiзу вважали вирiшення медичних завдань. Це була технiка проникнення у царину несвiдомого. Проте, вiдкривши глибиннi пласти психiки, мислитель спонукав до перегляду всiх традицiйних уявлень про людину. За 3. Фройдом, психоаналiтичну доктрину можна застосовувати не лише до iсторii культури, мiфологii, вчення про неврози, а й до процесу виникнення релiгii.

Починаючи свою дiяльнiсть як психотерапевт-практик, 3. Фройд згодом дiйшов висновку про неефективнiсть методiв лiкування з арсеналу психiатрii. Його не задовольняла жодна з iснуючих концепцiй свiдомостi: нi мiстична, оскiльки в нiй без вiдповiдi залишалось питання про джерела свiдомостi, нi грубо натуралiстична, де стверджувалась жорстка залежнiсть вiд зовнiшнiх факторiв.

3. Фройд вважав, що у свiдомостi i те, що визначаiться нею i водночас не походить зi свiту, який вiдображаiться свiдомiстю. Так вчений пiдняв проблему несвiдомого, яке разом з лiбiдо (сексуальними потягами та iх перетвореннями) стало пiдТСрунтям психоаналiзу. Фройд вважав, що психоаналiз ТСрунтуiться на концепцii позасвiдомого як регулятора людськоi поведiнки, вченнi про дитячу сексуальнiсть, згiдно з яким сублiмована (перетворена) статева енергiя i джерелом творчоi активностi людини, i теорii сновидiнь як архаiчного пласта психiчного життя.

Сенс вивчення релiгii 3. Фройд вбачав у тому, щоб перетворити метафiзику на метапсихологiю. З огляду на специфiку рiзноманiтних проявiв релiгiйноi свiдомостi саме психологiя вивчаi релiгiю крiзь призму людськоi психiки, розкриваi психологiчнi закономiрностi ii виникнення, розвитку i функцiонування. Структурною моделлю психiки, яка вiдображаi своiрiдну психодинамiку особистостi, на думку психоаналiтика, i три iнстанцii: РЖд (Воно), Его (Я), Супер-Его (Над-Я). Воно (глибинне несвiдоме) тАФ це резиденцiя бажань, вже пригнiчених думок, що спонтанно прагнуть до прояву, i надзвичайно активною, найархаiчнi-шою частиною психiки. Я тАФ сфера рацiональноi психiчноi дiяльностi людини, основна функцiя якоi тАФ сприйняття реальностi та адаптацiя до неi. Я прагне скорегувати iррацiональнi iмпульси Воно з вимогами реальностi, обмежити iх через захиснi механiзми. Над-Я тАФ iнтерiоризованi вимоги суспiльства.

Виокремивши у системi психiки цi структурнi елементи, 3. Фройд дослiджуi iх постiйну боротьбу протягом душевного життя людини. Значна напруга мiж Воно i Над-Я призводить до порушення психiчного механiзму, виникнення психiчноi травми. Чинник, що ii спонукав, витiсняiться у несвiдоме. Проте бувають випадки, коли витiснення пройшло невдало. З одного боку, воно немовби продовжуiться у сферi несвiдомого, з iншого тАФ прагне перейти у свiдомiсть. Цьому суперечить механiзм опору, який трансформуi його у свiдомiсть, щоправда, в символiчнiй формi. Проникаючи у свiдомiсть, замiнене уявлення супроводжують больовi переживання, вiд яких ранiше хотiлось позбавитись. Так виникають невротичнi симптоми. РЖ чим бiльше невротик занурюiться у хворобу, тим глибшою i його вiддаленiсть вiд соцiуму. Цi основнi фрагменти боротьби Я i Воно стали основою розумiння 3. Фрейдом релiгii. У його працях релiгiя виступаi в рiзноманiтних виявах: як проектована на зовнiшнiй свiт психологiя, як "всезагальний невроз нав'язливих станiв", як "сублiмований продукт сексуальних потягiв", як "колективна iлюзiя" тощо. Рiзнi пiдходи до аналiзу релiгii свiдчать, що цей феномен цiкавить його, перш за все, у психологiчному аспектi. Вiдтак, проблеми релiгii 3. Фройд розглядаi протягом всього життя.

Першим дослiдженням проблем релiгii i стаття "Нав'язливi дii i релiгiйнi обряди" (1907 р.). Аналiзуючи культову поведiнку вiруючих, вчений доходить висновку, що вона багато в чому нагадуi поведiнку невротика.

Релiгiйний культ i органiчним елементом релiгii: це реалiзацiя релiгiйноi вiри в дiях соцiальноi групи. До культовоi системи входить низка обрядiв, ритуалiв, жертвоприношень, молитв i т. д. Культ як сукупнiсть стереотипних звичних дiй i найконсервативнiшим елементом релiгii. Повторюючись, культ сприяi створенню динамiчного стереотипу, переростаi у глибоку внутрiшню потребу.

Основними симптомами неврозу i нав'язливi думки та дii. Нав'язливi думки вiдчуваються невротиком як примусово повторюванi, чужi, нав'язанi ззовнi. Вони, як правило, не осмисленi, не зв'язанi з обставинами життя iндивiда, абсурднi. Щоб позбавитися почуття тривоги, яке викликають нав'язливi iдеi, невротик здiйснюi церемонii, дii, якi i спробою протидii деструктивним iмпульсам. Недоречнiсть цих дiй людина розумii, але усунути iх самостiйно не може.

Фройд дослiджував спiльне мiж нав'язливими дiями та релiгiйними обрядами. Ним вiн вважав докори сумлiння при iх невиконаннi, iзоляцiю вiд оточуючих, добросовiсне виконання дрiбних обов'язкiв. Рiзниця мiж невротичними церемонiями i релiгiйним ритуалом полягаi у значному рiзноманiттi церемонiй на противагу стереотипностi релiгiйного ритуалу, приватному характерi церемонiй та суспiльному характерi ритуалiв. Особливо рiзняться символiчний смисл релiгiйних обрядiв та беззмiстовнiсть нав'язливих дiй. Однак з допомогою психоаналiзу можна проникнути у сутнiсть нав'язливих дiй: "Нав'язливi дii служать для прояву неусвiдомлених мотивiв i уявлень" [6, с. 177]. Отже, основою як неврозу, так i релiгiйного переживання i пригнiчення природних iнстинктiв, що прагнуть проявитися. Нав'язливi дii та релiгiйнi обряди виконують захисну функцiю, приборкуючи нестримнi душевнi сили. Вони долають почуття вини, оскiльки уособлюють спокуту, покаяння, мiру захисту та очищення. Необхiднi постiйно новi психiчнi зусилля, щоб утримувати в рiвновазi натиск з боку несвiдомого. Пригнiченi iнстинкти постiйно проявляються, i лише заборони можуть стримати iх. На думку 3. Фройда, нав'язливий невроз ТСрунтуiться на пригнiченнi сексуальних iнстинктiв, а розвиток релiгii тАФ на егоiстичних, шкiдливих для соцiуму iнстинктах з сексуальним вiдтiнком. З'ясовуючи подiбнiсть мiж нав'язливими дiями i релiгiйними обрядами, психоаналiтик визначаi "невроз як iндивiдуальну релiгiйнiсть, а релiгiю як всезагальний невроз нав'язливих станiв" [6, с. 180].

РЖдея спiльностi неврозу i релiгii стала стержневою у викладах Фройдом розумiння релiгii як колективного неврозу i засобу захисту вiд неврозу. "Невротики, тАФ зазначав учений, тАФ живуть в особливому свiтi, в якому.. маi значення тiльки "невротична оцiнка", тобто на них впливаi тiльки те, що складаi предмет iнтенсивноi думки i афективного уявлення, а подiбнiсть з зовнiшньою реальнiстю i чимось другорядним" [6, с. 278]. Релiгiйна людина живе у свiтi, в якому важлива лише релiгiйна оцiнка.

У 1910 р. у роботi "Леонардо да Вiнчi. Спогади дитинства" Фройд за допомогою психоаналiзу дослiджуi таiмницю душевного життя генiального художника. Вiн окреслюi витiснене до несвiдомого (лiбiдо, яке не може реалiзовуватись зовнi у зв'язку з соцiалiзацiiю людини) та процес сублiмацii, тобто переорiiнтацiю первiсних iнстинктивних потягiв на вчинки суспiльно визнанi, значущi.

РЖдея витiснення i теорiя усвiдомлення i пропедевтичними у розумiннi власне релiгiйноi свiдомостi, хоча i показують в деякiй мiрi метаморфози психологiчних модифiкацiй релiгii. 3. Фройд пов'язуi релiгiйнiсть з Едiповим комплексом. На його думку, Едiпiв комплекс тАФ це сукупнiсть неусвiдомлених уявлень i почуттiв, якi концентруються навколо несвiдомого потягу до батькiв протилежноi статi: бажання позбавитися вiд батькiв тiii ж статi, до якоi належить iндивiд. Його наслiдують фiлогенетично, вiн виникаi у вiцi 3тАФ5 рокiв. Причину багатьох неврозiв у зрiлому вiцi 3. Фройд вбачав у тому, що Едiпiв комплекс i витiсненим у дитинствi в несвiдоме: "Психоаналiз навчив нас бачити iнтимний зв'язок мiж батькiвським комплексом i вiрою в Бога, вiн показав нам, що особистий бог психологiчно тАФ не що iнше як iдеалiзований батько, i ми спостерiгаiмо щоденно, що молодi люди втрачають релiгiйну вiру, як тiльки валиться для них авторитет батька" [2, с. 266]. На думку вченого, всемогутнiй праведний Бог тАФ це оновленi i вiдтворенi раннi дитячi уявлення про сублiмованих батька та матiр.

Дослiджуючи витоки релiгii, об'iктом вивчення Фройд робить психологiю первiсноi культури та релiгii. Результатом цих дослiджень стала книга "Тотем i табу" (1913). "Ядро книги складаi гiпотеза про виникнення системи тотемiстичних вiрувань i ритуалiв, яка вiдома як гiпотеза "первiсного батьковбивства"" [5, с. 336]. У цiй роботi 3. Фройд зробив спробу пристосувати "результати психоаналiзу до невияснених проблем психологii народiв" [5, с. 16]. Для вирiшення цього завдання вiн вивчав племена патрiархального рiвня розвитку. З'ясувалося, що в них iснують своiрiднi тотемiчнi символи, на якi поширюiться система заборон тАФ табу.

У тотемiзмi 3. Фройд вбачав ключ до реконструкцii первiсноi культури i релiгii. Тотемiзм уособлював iднiсть роду i кровну вiдмiну вiд iнших родiв. Це була перша спроба самосвiдомостi первiсноi людини, яка починаi усвiдомлювати свою належнiсть до певноi спiльноти тАФ роду. Вiра в тотем заклала фундамент для формування людських почуттiв (любовi, патрiотизму тощо). Тотем супроводжував людину протягом всього життя.

За 3. Фройдом, всi iснуючi теорii не розкривали глибинних джерел тотемiзму. Вони пов'язували виникнення цього явища з вiрою в духiв, зi страхом перед демонами, тобто ототожнювали тотемiзм з анiмiзмом. "Нi страх, нi демони не можуть у психологii мати значення останнiх причин, якi не пiддаються подальшому подрiбненню. Було б iнакше, якби демони дiйсно iснували, але ж ми знаiмо, що вони самi, як i боги, i творiнням душевних сил людини, вони створенi вiд чогось та з чогось" [5, с. 45]. Отже, перед психологом постаi питання з'ясування психологiчноi сутностi тотемiзму i пов'язаноi з ним системи табу, вiдповiдь на яке вiн шукаi у психоаналiзi. "Вивчення сутностi тотемiзму, на думку Фройда, повинно бути як iсторичним, так i психологiчним" [5, с. 95].

Фундаментом для психологiчноi моделi 3. Фройда i iдея подiбностi душевного життя окремого iндивiда, детально дослiджена у психоаналiзi, з психологiчним життям того чи iншого народу. На цьому психологiчному тлi iндивiдуального та загального психолог виокремлюi три лiнii аналогiй: первiсноi людини та дитини, дитини та невротика, невротика та первiсноi людини. На це дослiдження вчений спирався при вивченнi релiгii первiсних народiв. В основi уподiбнень був трансформований у психоаналiтичному аспектi основний бiогенетичний закон Е. Геккеля, згiдно з яким кожна органiчна форма в iндивiдуальному розвитку (онтогенез) скорочено повторювала основнi фази еволюцii виду (фiлогенез).

У реконструкцii модифiкацiй тотемiзму 3. Фройд вбачав витоки релiгiйноi свiдомостi, що демонструi тотемiстична трапеза. Багатьом архаiчним народам притаманне амбiвалентне ставлення до тотему. З одного боку, його обожнювали, шанували, поклонялись йому, з iншого тАФ приносили в жертву, при чому вимагалось здiйснення кiлькох ритуалiв тАФ уподiбнення тотему, наслiдування його звукiв та рухiв, прийняття участi всiх, обов'язкове оплакування вбитого. Однак пiсля цiii скорботи наступало радiсне свято, що було обов'язковим ексцесом, урочистим порушенням заборони. Святковий настрiй тАФ результат залучення членiв клану до священного життя, носiiм якого була субстанцiя тотема. Розгортання дiй у такий спосiб зумовлене "спрацюванням" фройдiвського Едiпового комплексу. "Одного чудового дня брати-вигнанцi з'iдналися, вбили i з'iли батька та поклали таким чином кiнець батькiвськiй ордi. Вони насмiлилися спiльно зробити те, що було неможливо зробити кожному окремо. Мабуть, культурний прогрес, вмiння володiти новою зброiю, дали iм почуття переваги. Те, що вони, крiм того, з'iли вбитого, цiлком природно для канiбалiв-дикунiв.

Жорстокий прабатько був, безсумнiвно, прикладом, якому заздрив i якого боявся кожний iз братiв. У актi поiдання вони здiйснюють ототожнення з ним, кожний з них засвоiв собi частину його сили. Тотемiстична трапеза, можливо, перше святкування людства, була повторенням i спогадом цього прекрасного злочинного дiяння, вiд якого взяло багато чого свiй початок: соцiальнi органiзацii, моральнi обмеження, релiгiя" [5, с. 164].

Психолог стверджуi, що брати знаходились у станi суперечливих почуттiв до батька, "амбiвалентного батькiвського комплексу", який властивий кожнiй дитинi й невротику. З одного боку, ненависть (адже батько стояв на шляху iх прагнень до влади та сексуальних бажань), з iншого тАФ любов, оскiльки вони захоплювалися батькiвською силою i могутнiстю, призвели братiв до вiдчуття покаяння, до усвiдомлення вини. Брати осудили себе за заподiяне забороною смертi тотема, якого символiзував батько, i вiдмовили у зв'язках з жiнками клану, яких ранiше добивались.

3. Фройд вiдшукуi два джерела вини тАФ страх перед авторитетом i пiзнiший страх перед Над-Я. Брати потрапляють у психiчний стан пiзнього послуху. РЖз свiдомостi вини сина створюють своiрiдний канон тотемiзму тАФ оберiгати й задобрювати тварину-тотем, у чому 3. Фройд вбачаi витоки релiгii. "Тотемiчна релiгiя походить вiд усвiдомлення вини синiв тАФ як спроба заспокоiти це почуття та задобрити ображеного батька "пiзнiм послухом"" [5, с. 167].

У тотемiстичнiй трапезi немовби вiдтворюiться вбивство батька, але вже у виглядi жертвоприношення тварини-тотема. Поступово починають стверджуватися соцiальнi почуття братства, що виявляються у спiльностi кровi, у солiдарностi спiвжиття усiх членiв клану.

3. Фройд виокремлюi низку взаiмовiдношень мiж богом i священною твариною: за кожним богом закрiплена яка-небудь тварина; у жертвоприношеннях вiддавали присвячену Богу тварину, бога часто пошановували в образi тварини, в мiфах вiн перетворюiться на тварину. РЖдея бога i результатом розвитку релiгiйноi чуттiвостi; вона розвинулась iз уявлень про тварину-тотем. Тобто тотем "i першою формою замiни батька, а бог тАФ пiзнiшою, в якiй батько знову набуваi свого людського образу" [5, с. 169]. Упродовж багатьох рокiв негативнi почуття, що спонукали синiв до злочину тАФ вбивства батька, поступово затухали. Натомiсть посилюiться туга за ним i позитивний потенцiал амбiвалентностi перемагаi тАФ батькiвський iдеал оживаi в образi богiв. Подальший розвиток релiгii нiколи не виключаi ii рушiйних сил: усвiдомлення вини сина та синiвський спротив. У цьому процесi тотемiстична трапеза з жертвоприношеннями тварин трансформуiться в боголюдське жертвоприношення i християнську iвхаристiю. Мислитель доходить висновку, що сучасна людина не звiльнилась вiд давнього злочину, а до сьогоднi несе за нього вiдповiдальнiсть i вiдчуваi комплекс вини.

Первiсне значення жертвоприношення тАФ акт соцiальних вiдносин мiж божеством i його прихильниками, своiрiдне поiднання вiруючих з iх богом. Спiльна iжа i життя виконували роль об'iднуючого начала, виражали належнiсть до одного племенi, закрiплювали родиннiсть. Отже, тотемiзм не лише релiгiйна, а й соцiальна система. Тому й виникнення релiгii i як психологiчним, так i соцiальним актом. Усупереч своiм психологiчним установкам 3. Фройд був змушений визнати роль соцiального чинника у виникненнi релiгii. Адже тотемiзм регулював вiдносини не лише мiж членами одного тотема, а й розробляв правила поведiнки для представникiв iнших племен. Умертвiння жертви, як стверджував 3. Фройд, заборонялось кожному окремо i виправдовувалось лише тодi, коли за це дiйство все плем'я брало на себе вiдповiдальнiсть. Тiльки у такий спосiб встановлювався священний зв'язок, що об'iднував членiв общини з iх богом. ПiдТСрунтя такого зв'язку тАФ життя жертовноi тварини, що через м'ясо i кров передаiться всiм учасникам цього дiйства.

На думку 3. Фройда, всi релiгii, якi згодом виникали, тАФ це "реакцiя на велику подiю, з якоi починалась культура i яка з тих пiр не даi спокою людству" [5, с. 167]. Усi наступнi релiгii i своiрiдною модифiкацiiю амбiвалентного ставлення до тотема. Отже, релiгiя ТСрунтуiться на усвiдомленнi вини i покаяння. Подальший розвиток релiгii i спогадом про перше велике криваве дiяння. Тому в релiгii завжди iснуватимуть два чинники: усвiдомлення вини сином i синiвський непослух. У розвинутих релiгiях, як стверджуi 3. Фройд, "релiгiя сина змiнюi релiгiю батька" [5, с. 176], тобто людство поступово звiльнюiться вiд невротичних комплексiв, що пов'язанi з первiсним грiхом батьковбивства.

У процесi дослiдження тотемiзму Фройд важливого значення надаi табу, що трактуiться, по-перше, як святе, священне, а по-друге, небезпечне, нечисте, заборонене. В. Вундт у "Психологii народiв" називаi табу неписаним законодавчим кодексом людства. Заборони за дотримання табу полягають в двох основних законах тотемiзму: не вбивати тварину-тотема i уникати статевого спiлкування з товаришем по тотему.

Табу тАФ найдревнiшi заборони, якi передаються вiд поколiння до поколiння як успадковане психiчне багатство. ПiдТСрунтям табу i заборонена дiя, яку несвiдоме сильно прагне порушити. Сила табу спокушаi, але почуття страху сильнiше, анiж прагнення до насолоди. Заборона iндивiдом усвiдомлюiться, прагнення до насолоди тАФ несвiдоме. Заборонна дiя табу тАФ результат амбiвалентностi почуттiв. У душевних порухах архаiчних народiв амбiвалентнiсть виражена бiльше, анiж у сучасноi людини. Зменшення амбiвалентностi призводить до поступового зникнення табу, що виступаi своiрiдним компромiсом амбiвалентного конфлiкту. Про те, наскiльки сильна система заборон, свiдчить випадок, описаний 3. Фройдом у працi "Тотем i табу". Суть iсторii у тому, що одного разу вождь забув на шляху залишки обiду. iх з'iв раб тАФ голодний юнак. Коли йому сказали, що вiн зазiхнув на обiд вождя, мужнiй i могутнiй раб-воiн впав i наступного дня помер.

Види та форми табу бувають найрiзноманiтнiшими. Численнi табу первiсноi людини, за 3. Фройдом, подiбнi до симптомiв неврозу нав'язливостi. iм притаманнi невмотивованiсть, примусовiсть, властивiсть до зсуву, ритуалiзм. Однак мiж ними i рiзниця: табу тАФ результат розвитку культури, що ТСрунтуiться на соцiальних потягах, якi синтезують егоiстичнi та еротичнi мотиви, а характерною ознакою неврозу i домiнування сексуальних потягiв над соцiальними.

3. Фройд вважав, що з проблемою табу пов'язаний феномен совiстi. Вона виникаi на основi амбiвалентностi почуттiв як усвiдомлення вини за порушення табу. "Табу i велiнням совiстi, порушення його призведуть до жахливого почуття вини, настiльки ж незрозумiлого, як i невiдомого походження" [5, с. 90].

Виникнення релiгii 3. Фройд пов'язуi не лише з психологiчними, а й iз моральнiсними чинниками, амбiвалентну ритмiку яких людина вiдчуваi i дотепер.

На думку 3. Фройда, людство створило три картини свiту: анiмiстичну, релiгiйну i наукову. Анiмiзм i передумовою виникнення релiгii. Анiмiстична система з'явилась пiд впливом прагнень пояснити такi феномени, як сон, сновидiння та смерть. Психотерапевт вважав анiмiзм першою свiтоглядно-психологiчною теорiiю людства. Адже немаi жодного народу, у якого б не було уявлень про духiв. Фройд розглядав анiмiзм (вчення про всезагальне одухотворення) як проекцiю людських почуттiв зовнi, як проектовану в зовнiшнiй свiт внутрiшню душевну психологiю. Ця здатнiсть людськоi психiки посилюiться там, "де проекцiя даi переваги душевного полегшення" [5, с. 114]. Первiсна людина проектуi зовнi не лише свiдомi душевнi процеси, а й несвiдомi. "Спосiб, завдяки якому анiмiстична душа криiться за проявами особистостi, нагадуi несвiдоме" [5, с. 116], тАФвiдзначав 3. Фройд.

Первiсна людина вiдчуваi жах та безпораднiсть перед силами природи. Тому одухотворення природи уможливлюi ii близькiсть та зрозумiлiсть. Хоча людина безсила, проте не така вже й безпорадна. Вона просить, благаi, навiть залякуi духiв та демонiв. ii психологiчний стан вiдображаiться в анiмiзмi, який вчений називаi психологiчною теорiiю, а магiю вважаi ii технiкою, практичною iпостассю. Магiя покликана примусити явища природи служити людинi, захистити ii вiд ворогiв, надати iй сили для перемоги над ворогом. Мотивами, що спонукають до магiчних дiй, i бажання людини. "З часом психiчний акцент переноситься з мотивiв магiчних дiй на iх засоби i на самi дii" [5, с. 106].

3. Фройд проводить паралель мiж первiсною людиною та дитиною. "Обом притаманна велика довiра до сили думок, обидвi, не маючи реальних засобiв для iх здiйснення, звертаються до iлюзорно-оманливих засобiв задоволення бажань" [5, с. 122]. Пiдсумовуючи своi думки, вiн вiдзначаi: "Принцип, який пануi в магii, в технiцi анiмiстичного способу мислення, полягаi у всемогутностi думок" [5, с. 107]. Вiдстежуючи розвиток "всемогутностi думок" в iсторii, вчений зазначаi, що коли на анiмiстичнiй стадii людина сама собi приписуi iх неперевершену силу, то на релiгiйнiй стадii такою прерогативою вона надiляi богiв, але все ж залишаi за собою можливiсть впливати на богiв рiзними способами. У науковому свiтоглядi людина визнаi свою слабкiсть, пiдкоряiться всiм природним необхiдностям. В той час, коли у магii збережена всемогутнiсть думки, в анiмiзмi частина цiii могутностi вже передаiться духам. Однак згодом магiчнi дii мають силу лише в тому разi, коли у цьому дiйствi присутня вiра.

Отже, 3. Фройд починаi наполегливо стверджувати, що релiгiя, по сутi, збiгаiться з неврозом i в аспектi виникнення, формування та форм прояву. Проте саме у контекстi культури релiгiя немовби "перевершуi" невроз, оскiльки виступаi захисним засобом вiд неврозу.

3. Фройд розумiв, що розвиток iсторii незворотний, вiн по-своiму "вимальовуi" людську психiку. "Яка ж роль культури в цьому процесi?" Спробою дати вiдповiдь на поставлене питання i у його роботi "Майбутнi однiii iлюзii" (1927), вiн робить спробу з'ясувати роль культури в iсторичному розвитку, здiйснюi психоаналiз культури. Культура, на думку 3. Фройда, охоплюi всi знання та вмiння, накопиченi людьми, та рiзноманiтнi iнституцii, необхiднi для врегулювання вiдносин мiж ними. Це тАФ зовнiшнi атрибути культури. Питання ускладнюiться, коли у ракурсi цiii проблеми постаi "психологiчний арсенал культури", який повинен пригнiчувати первiснi потяги людини, ii асоцiальнiсть. ЗаЗ. Фройдом, саме таким "психологiчним iнвентарем культури" стають релiгiйнi уявлення. iх виникнення зумовило необхiднiсть захисту вiд надмогутностi природи i прагнення виправдати "дефекти культури". Тому боги в життi людини виконують такi функцii: а) нейтралiзують страх перед природою; б) примирюють з жорстокiстю людського буття; в) винагороджують за тi страждання, якi спричиняi людинi культурна спiльнота [1, с. 106].

Цi функцii не рiзнозначнi. Поступово природа набуваi самостiйного статусу, а дiяльнiсним полем богiв стаi мораль. Вони повиннi компенсувати дефекти культури, рахувати страждання, слiдкувати за приписами культури.

З рухом людства вперед поглиблюiться компенсуюча роль релiгii щодо "дефектiв культури". Цiннiсть релiгiйних уявлень тАФ "Це iлюзii, реалiзацiя найдревнiших прагнень, найсильнiших настирливих бажань людства; таiмниця iх сили криiться в силi цих бажань" [1, с. 118]. Деякi релiгiйнi вчення настiльки неправдоподiбнi, що iх можна порiвняти з маячнею: "Наскiльки вони не доведенi, настiльки ж не спростованi" [1, с. 120].

Релiгiя сприяла приборканню асоцiальних потягiв, чим значно прислужилася культурi. Однак людина незадоволена культурою, що не даi iй спокою. РЖ тут Едiпiв комплекс допомагаi 3. Фройду, оскiльки прабатько i своiрiдною моделлю для побудови Божого образу. Подiбно до того, як спрацьовуi механiзм витiснення в дитинствi, вiн розгортаiться в iсторичному окультуреннi людини. Людство перебуваi у станi, аналогiчному неврозам, тому релiгiя i загальнолюдським нав'язливим неврозом. За 3. Фройдом, прийшов час замiни релiгii, утвореноi шляхом примусового витiснення несвiдомих потягiв, науковим свiтоглядом.

У працi "Незадоволенiсть культурою" (1929) 3. Фройд, не вiдмовляючись вiд розумiння релiгii як iлюзорноi форми задоволення людського прагнення до щастя, як вiдчуття iстини, оцiнюi перспективи ii замiни науковим свiтоглядом. Релiгiйнiсть як вiдчуття вiчностi, безмежностi i суб'iктивним явищем, а не догматом вiри. У ньому знаходиться "джерело релiгiйноi енергii, яка пiдхоплюiться рiзними церквами i релiгiйними системами, вводиться ними в певнi русла i в них, зазвичай, i вичерпуiться" [3, с. 110]. 3. Фройд писав, що в себе вiн не виявив "океанiчного" почуття; проте це не i пiдставою заперечення факту його iснування.

Для того щоб почуття стало джерелом енергii, воно повинне виражати якусь сильну потребу: "релiгiйна потреба витiкаi iз iнфантильноi безпорадностi i викликаного нею потягу до батька" [3, с. 121]. Для 3. Фройда важливим i почуття постiйного страху перед всемогутнiстю долi. Першою спробою релiгiйноi втiхи як своiрiдного способу подолання небезпеки з боку зовнiшнього свiту i почуття iдностi зi Всесвiтом.

У життi постiйно присутнi розчарування, бiль, невирi-шенi проблеми. 3. Фройд зазначаi, що i багато рiзноманiтних засобiв полегшення негараздiв життя, а також iх подолання. Таким засобом, вiдповiддю на поставленi проблеми i релiгiя, яку вiн залучив до комплексу вирiшення смисложиттiвих проблем. Стану щастя досягнути нелегко, оскiльки нещастя оточують людину. Перед кожною людиною завжди стоiть проблема вибору засобiв досягнення щастя. У цiй проблемi вiдiграють роль не лише зовнiшнi чинники, а й, за 3. Фройдом, "психiчна структура особистостi". Для досягнення певноi мети перед людиною вiдкриваються розмаiтi засоби. Релiгiя ускладнюi проблему вибору, оскiльки "нав'язуi свiй шлях до щастя i до захисту вiд страждань" [3, с. 138]. 3. Фройд робить висновок: "Такою цiною, шляхом насильницького закрiплення психiчного iнфантилiзму i включення в систему масового божевiлля, релiгii вдаiться врятувати багатьох людей вiд iндивiдуального неврозу" [3, с. 139]. Вважаючи релiгiю своiрiдним засобом захисту культури вiд асоцiальних потягiв у психiцi людини, Фройд вiдзначаi, що величезну вiдповiдальнiсть за нещастя несе культура, оскiльки вона висуваi обмеження не лише у сферi сексуальностi, а й у сферi людськоi схильностi до агресii: "культурна людина можливiсть щастя промiняла на гарантовану безпеку" [3, с. 179].

Вiдстежуючи механiзм приборкання агресii на iндивiдуальному рiвнi, 3. Фройд зауважуi, що вона iнтроектуiться, стаi частиною внутрiшнього свiту i спрямовуiться проти власного Я, оскiльки ii захоплюi Над-Я. Напруга мiж посиленням Над-Я i пiдпорядкованим йому Я i усвiдомленням вини: "..Ми знаiмо два джерела вини тАФ страх перед авторитетом i бiльш пiзнiй страх перед Над-Я" [3, с. 194]. Психолог переконаний, що доля людства залежить вiд можливостi культури приборкати первиннi людськi iнстинкти агресii та самознищення.

У працi "Психологiя мас i аналiз людського "Я"" 3. Фройд, аналiзуючи книгу Ле Бона "Психологiя мас", дослiджуi особливостi масовоi душi. Вiн зазначаi, що саме у натовпi нiвелюються iндивiдуальнi особливостi людини та вивiльняiться повнiстю несвiдоме. У iндивiда виробляються новi якостi: вiн вiдчуваi нездоланну силу, з'являiться психологiчна зарядженiсть як наслiдок навiювання, що прагне пiдкрiплення у дii. Стан iндивiда, що належить психологiчнiй масi, прирiвнюiться до особливоi зачарованостi, загiпнотизованостi.

Людина, розчиняючись у натовпi, "не виносить вiдстрочки мiж самим бажанням i його здiйсненням. Вона вiдчуваi себе всемогутньою, в iндивiда в натовпi зникаi поняття неможливого" [4, с. 286]. Натовп довiрливий i швидко може досягти крайнощiв. Вiн настiльки ж нетерпимий, наскiльки пiдвладний авторитету. Маси прагнуть iлюзiй; у них iрреальне домiнуi над реальним. Отже, в натовпi гальмуiться iнтелектуальна дiяльнiсть i пiдвищуiться афективнiсть. Навiювальний вплив натовпу примушуi пiдпорядковуватись тенденцii наслiдування, посилюючи ii афект.

Для з'ясування сутностi масовоi психологii 3. Фройд використовуi термiн "лiбiдо" як енергiю тих первинних потягiв, що в узагальненому виглядi включаi любов в усiх ii виявах. В таких масових утвореннях, як церква i армiя, культивуються iлюзii, сутнiсть яких полягаi в тому, що верховний вождь (у церквi тАФ Христос, у вiйську тАФ полковник) однаково любить кожного члена натовпу. При цьому кожна людина вступаi у лiбiдозний зв'язок з вождем, а також з iншими членами натовпу. При порушеннi цих зв'язкiв починаiться панiка; вивiльнюiться величезний страх. Кожна релiгiя ТСрунтуiться на любовi "по вiдношенню до всiх, хто до неi належить, i кожна релiгiя може бути жорсткою i нетерпимою до тих, хто до неi не належить" [4, с. 306].

3. Фройд висловлюi думку, що якщо нетерпимiсть не так явно виражена, то це, швидше за все, свiдчить про послаблення релiгiйних почуттiв. Християнин любить Христа як свiй iдеал i, iдентифiкуючись з iншими християнами, iдентифiкуiться з Христом, любить iнших саме так, як любив вiн. Отже, розкриваючи механiзм психологii мас, 3. Фройд з'ясовуi його сутнiсть, роль вождя у цьому процесi, проливаючи свiтло на концепцiю героiчного мiфу.

У працi "Людина на iм'я Мойсей i монотеiстична релiгiя" (1939) 3. Фройд дослiджуi генезу монотеiзму, робить спробу реконструювати проблему виникнення монотеiзму, застосувавши при цьому власну психоаналiтичну доктрину. На думку 3. Фройда, iдея монотеiзму i частиною вiчноi iстини, яка, довго перебуваючи в несвiдомому, врештi-решт прориваiться зовнi.

Мойсей не iврей, а iгиптянин, швидше за все, незаконно народжений син дочки фараона. Вiн передав iвреям релiгiю Ехнатона, яку лiквiдували жерцi РДгипту. Мойсей вирiшив зберегти монотеiстичну релiгiю i прилучити до неi iвреiв, визволивши iх з iгипетського полону. Однак вони не оцiнили належним чином iдею Мойсея, вбили його i повернулись до старих племiнних богiв. Згодом вчення Мойсея, витiснене у несвiдоме, проявило себе, досягнувши значноi влади над душами. Отже, у наступних поколiннях вiдбулося пробудження сумлiння i утвердження релiгii Мойсея, вiдкинутоi кiлька столiть тому.

3. Фройд вважаi, що монотеiстична релiгiя проходить такi стадii: кривавий злочин, iнiцiйований несвiдомими iмпульсами, запiзнiле почуття вини i покаяння та нестримне прагнення до реставрацii вiдкинутого авторитету. Таку триiднiсть подiй iвреi вiдтворили в особi Мойсея, а згодом ця iдея реалiзувалась у виникненнi християнства як засобi примирення людей з богом тАФ батьком.

Отже, використовуючи психоаналiз як метод, завдяки якому Я пiдпорядковуi, оволодiваi Воно, 3. Фройд намiтив етико-психологiчнi, соцiальнi контури походження i функцiонування релiгii, зумiв визначити ритмiку амбiвалентностi почуттiв. Однак, вiдводячи релiгii психотерапевтичну роль, 3. Фройд називав ii кисло-солодкою отрутою, яка присипляi волю i розум людини.

За життя 3. Фройда багато його колег не подiляли деяких принципових для класичного психоаналiзу iдей, про що вiн писав в автобiографii i у працi "До iсторii психоаналiтичного руху" (1914). Таке "вiдпадання" привело до появи рiзноманiтних напрямiв у психоаналiзi, що згодом стали самостiйними впливовими школами. Кожна з цих концепцiй тАФ це власне "прочитання" психоаналiзу, пошуки i вiднайдення особистоi нiшi, що iнодi химерно вплiтались у наукову парадигму. Попри наявнiсть концептуальних побудов авторiв витоки безпосередньо чи опосередковано тАФ у фройдiвському психоаналiзi.

2.Сутнiсть релiгii в аналiтичнiй психологii К.-Г. Юнга

Психiчнi процеси мають енергетичний аспект. Все вiдбуваiться вiдповiдно до психологiчних законiв, що дiють в особистому життi. Якщо що-небудь важливе знецiнюiться i зникаi з нашого свiдомого життя, то з'являiться компенсацiя втраченого у несвiдомому. За К.-Г. Юнгом, психiка маi трирiвневу структуру: свiдомiсть, iндивiдуальне несвiдоме, колективне несвiдоме. Свiдомiсть не створюi саму себе; вона пробуджуiться, виринаючи з глибинних пластiв психiки. Вiн порiвнюi ii з дитиною, яка щоденно народжуiться з материнськоi першопричини тАФ несвiдомого. РЖндивiдуальне несвiдоме вiдображаi особистий досвiд окремоi людини i складаiться iз переживань, якi були колись свiдомими, але втратили свою iнтенсивнiсть i забулись, або витiснiлися, не маючи достатньоi iнтенсивностi, щоб потрапити до свiдомостi, однак проникали у психiку. Колективне несвiдоме генетично закрiплене в людськiй психiцi i за необхiдностi вiдтворюiться у кожному новому поколiннi. Вiдтак, колективне несвiдоме тАФ це загальнолюдський досвiд, "родовий спадок можливостей репрезентацii"; воно нiколи не набувалось iндивiдуально, оскiльки iснуi тiльки завдяки спадковостi. Це тАФ найглибший шар несвiдомого, в якому дрiмають загальнолюдськi первiснi образи; iх Юнг називаi архетипами. Дослiдник пiдкреслював, що цей термiн не i його винаходом. Архетип зустрiчаiться в працях Фiлона, РЖрiнея, Дiонiсiя Ареопагiта, Августина. Архетип нагадуi поняття "образ божий в людинi" у Фiлона Александрiйського та "iдеi" у Платона.

К.-Г. Юнг порiвнюi архетип з iнстинктом, який проявляiться в птахiв у здатностi вити гнiзда чи в мурашок в умiннi будувати мурашники. РЖнстинкти тАФ фiзiологiчна спонука, що осягаiться органами чуттiв. Вони проявляються у фантазiях i виявляються в символiчних образах. "Архетип тАФ це динамiчний образ, частина об'iктивноi психiки, яку можна правильно зрозумiти тiльки тодi, коли ii переживають як автономне вiзавi" [9, с. 350]. Архетип мiстить несвiдоме, яке змiнюiться внаслiдок його усвiдомлення i сприйняття, трансформуiться пiд впливом тiii iндивiдуальноi свiдомостi, на поверхнi якоi воно виникаi. Архетипiв стiльки ж, скiльки життiвих ситуацiй, iх нескiнченне повторення вiдкладаiться у людськiй психiцi у виглядi беззмiстовних форм, що виступають потенцiйною можливiстю вiдповiдного сприйняття та дii. "Коли зустрiчаiться вiдповiдна даному архетипу ситуацiя, виникаi компульсивнiсть, яка, подiбно iнстинктивному потягу, добиваiться свого всупереч розуму i волi" [12, с. 76тАФ77]. Отже, архетипи тАФ це образи, що i продуктами несвiдомого. Архетипи надзвичайно рухливi i здатнi створювати мiфи, релiгii, фiлософii, що захоплюють народи, немовби магнiтом притягуючи до себе. Яскравим прикладом цього i мiф про героя тАФ людину-богатиря чи боголюдину. РЖндивiд, присвячуючи iм молитви, жертвоприношення, прилучаiться до iх сакральностi, прагне iдентифiкацii з ними.

Свiт ар

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека