Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

Чернiгiвський державний педагогiчний унiверситет

iменi Т.Г. Шевченка

Кафедра психологii

РОЛЬ ТА МРЖiЕ ТВОРЧОСТРЖ В ПРОЦЕСРЖ

САМОАКТУАЛРЖЗАЦРЖРЗ ОСОБИСТОСТРЖ

МАГРЖСТЕРСЬКА РОБОТА

студентки магiстратури

спецiальнiсть тАЬПсихологiятАЭ

ДеревтАЩянко Свiтлани Петрiвни

Науковий керiвник:

кандидат психологiчних наук,

доц. Скок Микола Андрiйович

Чернiгiв 2001

ВаЗМРЖСТ

Вступ

Проблема самоактуалiзацii особистостi з давнiх давенВа хвилюi людство. Ця проблема належить до категорii тАЬвiчнихтАЭ кожне нове поколiння людей прагне не тiльки осягнути загальнолюдський змiст проблеми актуалiзацii людини, а й творчо вирiшити ii згiдно з духом свого часу, його нагромадженими знаннями. На сучасному етапi розвитку людськоi цивiлiзацii значний внесок в розкриття сутi зазначеноi проблеми був здiйсненний представниками гуманiстичноi психологii (А. Маслоу, Г. Оллпорт, К. Роджерс), якi однi з найперших акцентували взаiмозвтАШязок мiж творчiстю та самоактуалiзацiiю особистостi.Ва Для сучасноi вiтчизняноi психологii проблема самоактуалiзацii не i новою, але мало привертаi увагу психологiв, представляючи переважно сферу роздумiв для фiлософiв. Проблема творчостi у вiтчизнянiй психологii i набагато бiльше дослiдженою, про що свiдчить наявнiсть рiзноманiтних авторських концепцiй творчостi, представленихВа в результатi дослiджень вiдомих психологiв (Л.С. Виготський, Я.О. Пономарьов, В.О. Моляко, О.Н. Лук, Д.Б. Богоявленська та iн.). В данiй роботi висвiтлюються проблеми актуалiзацii особистостi як субтАШiкта життя, що маi обдарування творити свою власну життiдiяльнiсть. З метою бiльш повного висвiтлення проблеми, в теоретичнiй частинi роботи увага акцентуiться на розкриттi сутностi та природи творчостi, на ii значеннi для процесу самоактуалiзацii особистостi. Теоретичнi узагальнення роботи ТСрунтуються на досягненнях вiтчизняних i зарубiжних вчених.

Вибрана тема i актуальною в психологiчно-особистiсному аспектi, тому що ставить за мету визначення дiiвих орiiнтирiв для особистiсного зростання та розвитку, для становлення повноцiнноi здоровоi особистостi. Це виступаi особливо важливим в умовах дисгармонiйного, невлаштованого суспiльства, де масштаб особистостi часто визначаiться ii здатнiстю до переборення несприятливих умов навколишнього життя. Для самоактуалiзуючоiся особистостi важливо знати рiвень можливих досягнень, щоб бiльш ефективно реалiзувати власнi прагнення та адекватно оцiнити наявнi успiхи, мiру яких, як вважаi А. Маслоу, визначаi не стiльки вiдстань до фiнiшу, скiльки промiжок, пройдений вiд моменту старту.

ОбтАШiкт дослiдження: молодь мiста Чернiгова вiд 15 до 25 рокiв (90 осiб).

Предмет дослiдження: особистiснi властивостi, якi опосередковують процеси самоактуалiзацii та обумовлюють рiвень прояву творчих здiбностей.

Мета роботи: емпiричне дослiдження та виявлення особистiсних властивостей, якi сприяють процесу самоактуалiзацii, визначення мiсця творчостi в цьому процесi та характеристика iмовiрних стилiв самоактуалiзацii як iндивiдуально-особистiсноi творчостi людини.

Дослiдження спрямовуiться наступними гiпотезами:

Творчiсть i суттiвою, але не визначальною характеристикою процесу самоактуалiзацii особистостi.

ВаРЖснуi вiдмiннiсть мiж творчiстю самоактуалiзацii та самоактуалiзацiiю в творчостi, що обумовлюiться впливом особистiсних факторiв та рiвнем розвитку творчих здiбностей.

Таким чином головне питання, на якеВа повинно дати вiдповiдь наше дослiдження: тАЬЯкi особистiснi характеристики i необхiдними для ефективноi самоактуалiзацii та яке мiсце творчостi в цьому процесi?тАЭ.

Завданнядослiдження: теоретичне обТСрунтування дослiдження, проведення емпiричного дослiдження з метою перевiрки зазначених гiпотез та формулювання висновкiв роботи.

Таким чином, в данiй роботi передбачаiться виконати наступнi процедури:

1. Пiдбiр та аналiзування лiтературних та iнформацiйних матерiалiв з метою теоретичного обТСрунтування проблемноi областi дослiдження.

2. ВаВаФормування дослiджуваноi вибiрковоi сукупностi, обТСрунтування принципiв i методiв ii формування.

3. ВаВаПiдбiр та апробацiя психодiагностичних i дослiдницьких методик.

4. ВаВаВибiр та обТСрунтування процедурноi схеми проведення емпiричного дослiдження.

5. ВаВаПроведення емпiричноi частини дослiдження.

6. ВаВаОбробка та аналiз отриманих результатiв дослiдження; статистичне та математичне обТСрунтування достовiрностi та надiйностi отриманих емпiричних даних.

7. ВаВаФормулювання висновкiв та узагальнень дослiдження.

РОЗДРЖЛ РЖ

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 .ВаВа АналiзВа стануВа вивчення проблеми творчостi

Феномен творчостi притягував увагу мислителiв рiзних епох розвитку свiтовоi культури. Про глибокий iнтерес до зазначеного феномену свiдчить незгасаюче ( iз давнiх давен) прагнення до спроб створити тАЬтеорiю творчостiтАЭ, хоча у бiльшостi випадкiв творчiсть розглядалася на рiвнi поверховостi явищ, часто фантастично, iнодi iдеалiстично [65,с.4].

В спробах побудови теорii творчостi, якi здiйснювалися до початку ХХст., видiляють декiлька типiв :

1. Фiлософський тип, що маi два рiзновиди: гносеологiчний i

метафiзичний. Для першого головна задача - пiзнання свiту в процесi художньоi iнтуiцii (Платон, Шопенгауер, Бергсон, Н.О.Лоський та iн.).Центральна проблема iншого рiзновиду тАУ розкриття метафiзичноi сутностi в релiгiйно-етичнiй iнтуiцii (Ксенофан, Сократ, Аквинський, Августiн, Шеллiнг, В.О.Соловйов).

2. Психологiчний тип .

Один з його рiзновидiв спрямований на зближення з природознавством та повтАШязаний з розглядом проблем творчоi уяви, iнтуiтивного мислення, творчостi первiсних народiв, дiтей, творчостi винахiдникiв i т.п.

Другий рiзновид тАУ вiдгалуження психопатологii (Ломброзо, Нордау, В.М.Бехтiрiв, В.Ф.Чиж та iн.); проблемиВаВа цього типу тАУ генiальнiсть та божевiлля, вплив спадковостi, алкоголiзму, статi.

3. РЖнтуiтивний тип.

Цей тип маi естетичний та iсторико-лiтературний рiзновиди.

Проблема першого рiзновиду тАУ розкриття метафiзичноi сутностi свiту в процесi художньоi iнтуiцii (Платон, Шиллер, Шопенгауер, Шиллiнг, Нiцше); вивчаються питання художньоi iнтуiцii в музицi, живопису, архiтектурi, питання походження та побудови художнiх творiв, сприйняття глядачiв. Другий рiзновид тАУ iсторико-лiтературний (Дiльтей, А.А.Потебня, Д.М.Овсянiко-Куликовський та iн.); тут увага придiляiться народнiй поезii, мiфам i народним казкам, психологii читача [65,с.5].

ВаЗазначена класифiкацiя цiнна тим, що показуi нам характерну особливiсть дослiджень творчостi минулих часiв, коли увага дослiдникiв зосереджувалася або на художнiй, або на науково-фiлософськiй творчостi. Бiльшiсть авторiв були впевненi, що свiдома дiяльнiсть людей не може впливати на процес творення. В творчостi вбачали найбiльш виражену свободу прояву людського духу, який тяжко, або взагалi не пiдлягаi науковому аналiзу [65,с.6].

З початку 20 столiття розгортаються пошуки природничонаукових шляхiв вивчення творчостi, з позицiй фiзiологiчних закономiрностей, що привело до розумiння природи творчостi як генетично зумовленоi.

Своiрiдна позицiя розумiння творчостi представлена в працях В.М.Бехтiрiва, в його розумiннi творчостi з рефлексологiчноi точки зору. Творчу ситуацiю тАУпроблему тАУ В.М.Бехтiрiв трактуi як подразник, а творчiсть, в наслiдок цього, i не що iнше, як реакцiя на такий подразник. В своiму продуктивному виразi творчiсть виступаi як результат остаточного розвтАЩязання реакцii, або певноi сукупностi рефлексiв. Одночасно В.М.Бехтiрiв пiдкреслюi важливу роль природних обдарувань.

тАЬДля будь-якоi творчостi, - пише В.М.Бехтiрiв,- необхiдною i певна ступiнь обдарованостi i вiдповiдне виховання, що створюi навички в роботi. Останнi розвиваi схильнiсть в сторону виявлення природних обдарувань, завдяки чому в кiнцi виникаi майже непереборне прагнення до творчоi дiяльностiтАЭ [22,с.233].

Спецiалiст в галузi молекулярноi бiологii, академiк В.О.Енгельгардт також визнаi, що творча здатнiсть виступаi як природжена потреба i в такому розумiннi вона може бути уподiбнена iнстинкту. Ця потреба притаманна величезнiй бiльшостi людей. Вона може виражатися у виглядi окремих здiбностей у однiii людини або блискучого таланту у iншоi, але важко знайти iндивiда, повнiстю позбавленого цiii дорогоцiнноi якостi. Здатнiсть до творчостi, робить висновок В.О.Енгельгардт,- це найвищий дар, яким нагородила людину природа на безмежно тривалому шляху ii еволюцiйного розвитку [33,с.15].

Серед сучасних дослiдникiв досить специфiчний погляд на природу творчостi маi В.М.Вiльчек, який пропонуi наслiдувальну мотивацiю в розумiннi сутностi творчостi .

В.М.Biльчек стверджуi, що природа творчостi заснована на природi людини як виду, який втратив в результатi мутацii iнстинктивну видову програму дiяльностi. Звiдси неминуче виникають дефекти, порушення основних взаiмозвтАЩязкiв:

- дефект дiяльностi (звтАЩязок тАЬлюдина - природне середовищетАЭ);

- дефект вiдносин (звтАЩязок тАЬлюдина - людинатАЭ).

Як наслiдок цього тАУ вiдбулося первинне вiдсторонення людини вiд природи i свiту в цiлому.

В.М.Вiльчек вважаi, що замiною iнстинктивноi видовоi програми, яка допомагаi тваринам адаптуватися, у людини зтАЩявилася потреба в наслiдуваннi тАЬзразкутАЭ тАУ тваринi, яка жила поряд з людьми та мала видову програму.

В основi пiзнавальноi мотивацii людини лежить не орiiнтована дослiдницька мотивацiя тварин, а наслiдувальна мотивацiя : людина шукаi зразок (взiрець), вона вчиться у природи.

Пошук зразка i породжуi творчiсть як специфiчну активнiсть з метою подолання первинного вiдсторонення.

Таким чином, за даними В.М.Вiльчека, мотивацiя творчостi в наслiдок своii природи i iррацiональною i не пiдлягаi задоволенню, тому що народилася разом з людиною i разом з нею помре.

ЦiннимВа у зазначеному вище пiдходi до розумiння природи творчостi i те, що пiдкреслюiться значення фази наслiдування в процесi творчостi. Це положення пiдтримали деякi психологи, якi займалися дослiдженням проблеми творчостi (В.М.Дружинiн, О.О.Леонтьiв), але механiзм наслiдування був перенесений в умови соцiокультурного середовища.

В.М.Дружинiн, в ходi роздумiв, робить висновок, що процес творчостi супроводжуiться оволодiнням соцiально-значимою дiяльнiстю шляхом наслiдування [27,с.239].

Наслiдування як би пiднiмаi iндивiда на вищий ступiнь розвитку соцiокультурного середовища, досягненого людьми: далi йде тiльки невiдоме. РЖндивiд повинен i може зробити крок в невiдоме, але лише вiдштовхуючись вiд попередньоi ступенi розвитку культури. Як вiрно помiтив польський лiтературознавець Ян Парандовський: тАЬАбсолютно творча самобутнiсть - мiф i нагадуi грецькi сказання про людей, якi не мали батькiв i виросли iз-пiд землiтАЭ.

Тут ми пiдходимо до важливого положення в розумiннi природи творчостi, а саме: творчiсть за своiю суттю i соцiальною, тому що обумовлюiться впливом соцiально-культурного середовища (впливом сiмтАЩi, школи, суспiльства, культури в цiлому).

За даними багатьох вiдомих людей (рiзних часiв, рiзних народiв i рiзних напрямкiв дiяльностi) умови та характер впливу соцiального середовища можуть сприяти творчостi, або заглушати ii.

В своiх дослiдженнях психологи i педагоги (М.Фатторi, Н.Роджерс, О.Н.Лук, В.О.Моляко, В.РД.Чудновський, Б.П.Нiкiтiн, В.М.Дружинiн та iн.) звертають увагу на негативний вплив насилля, тиску, страху на прояви творчостi.

М.Фатторi стверджуi, що творчою особистiстю може бути будь-яка людина, але за умовою, якщо ця людина не живе в суспiльствi репресивного типу, не виховуiться в сiмтАЩi репресивного типу i не вчиться в школi репресивного типу [78,с.179].

тАЬПоганi пiснi соловтАЩю в кiгтях у кiшкитАЭ - страх i насилля можуть лише забороняти, сприяти творчостi вони не можуть [89,с.6].

тАЬПримус тАУ ворог творчостiтАЭ [57,с.11].

РЖснуi думка, що освiтнiй процес також суперечить природi творчостi. Ще Фрiдрiх Нiцше (французький фiлософ РЖРЖ п.19ст.) зазначав, що той, хто пройшов школу, знаi порядок i не знаi творчостi, тому що тАЬ все велике освiта робить маленькимтАЭ [59,с.51].

Схожi думки виказував французький письменник РЖ половини 20ст. тАУ Антуан де Сент-Екзюперi : тАЬПосереднiй учень спецiального класу лiцею знаi бiльше про природу та ii закони, нiж Декарт або Паскаль. Але чи здатний такий учень мислити, як вони?.

Коли в саду вдаiться вивести новий сорт троянди, усiх садiвникiв охоплюi хвилювання. Троянду iзолюють, пiклуються про неi, сприяють ii розвитку. Але для людей немаi садiвникiвтАжтАЭ [50,с.257].

РЖ сьогоднi актуальною залишаiться проблема специфiчних вiдносин мiж творчою особистiстю та соцiальним середовищем. Наш сучасникВа В.М.Дружинiн пiдтверджуi випадки дискримiнацii тАЬтворчоготАЭ iз-за переважання в школi жорсткоi регламентноi поведiнки, вiдношення вчителiв, якi схильнi оцiнювати творче, нешаблонне як прояв демонстративностi, впертостi учня [27,с.216]. РЖнколи висловлюються припущення, що творчим людям набагато труднiше вчитися, нiж придумувати [95,с.45].

В лiтературi зустрiчаються i парадоксальнi думки тАУ найбiльш сприятливими для прояву творчостi i критичнi, навiть трагiчнi ситуацii. С.Давлатов пише, що поету не даiться лiтературний талант, а даiться талант поганого життя: нiж гiрше життя, тим краще поезiя.

Хоча вищезазначене звучить незвично, деякi вченi надають цьому суттiвого значення, вважаючи, що в основi творчостi лежить звiльнення вiд страждань та компенсацiя ударiв долi (В.С. Ротенберг, Ян Парандовсський), чутливiсть особистостi (Р.В.Пiхманець).

Р.В.Пiхманець вважаi, що чутливим творчим натурам властиве гостре сприйняття реальноi дiйсностi. Вiд невдоволення свiтом чи собою виникаiВа прагнення творити свiй свiт [63,с.92].

У французького письменника Емiля Золя в романi тАЬТворчiстьтАЭ яскраво описуiться чуттiве, суперечне сприйняття свiту головним героiм тАУ художником Клодом Лантьi, який тАЬiснував в iншому вимiрiтАЭ та самовiльно пiшов iз життя не витримавши невизнання та нерозумiння з боку оточуючих.

Про драматизм творчостi пише французький письменник О.Бальзак: тАЬТворити тАУ означаi згорати на повiльному вогнiтАж iдеi, думки, плани стикаються, спалахують, киплять у мозку так, що можна збожеволiтитАЭ [33,с.28].

Процес творчостi не обовтАЩязково супроводжуiться стражданнями та муками, але обовтАЩязково тАУ емоцiйними переживаннями, що вказуi на чуттiву природу людськоi творчостi. Людина рiдко коли може залишатися байдужою в процесi творчостi, оскiльки це суперечить ii природi.

Таким чином, не тiльки внутрiшнi переживання спонукають людину до творчостi, сама творчiсть викликаi певнi переживання, що приводить до трактування процесу творчостi як ментального (душевного) акту.

О.Л.Галiн вважаi, що творчiсть сприяi формуванню у людини тАЬвнутрiшньоi пропорцiiтАЭ: сприйняття та вираження пiдсвiдомого (тАЬтемноготАЭ, незрозумiлого, некерованого) в усвiдомлюваному (зрозумiлому).

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа тАЬТворчiсть тАУ це погодження пiдсвiдомостi та свiдомостi людини. Це вираз в частинi (творi, дii, предметi) цiлого тАУ усього свiту, свiту в мiнiатюрiтАЭ[18,с.89].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа На основi особливих вiдносин свiдомостi та безсвiдомого В.М.Дружинiн видiлив ознаки творчого акту:

- спонтаннiсть,

- пасивнiсть волi,

- мiнливiсть стану свiдомостi в момент натхнення,

- активнiсть безсвiдомого.

До того В.М.Дружинiн вiдмiчаi, що потреба в творчостi виникаi тодi, коли вона небажана чи неможлива: свiдомiсть як би провокуi активнiсть безсвiдомого [26,с.151].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Я.О.Пономарьов також пiдкреслюi роль безсвiдомого для процесу творчостi та вiдзначаi, що продукт творчостi передбачаi включення iнтуiцii.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Творчий акт Я.О.Пономарьов розглядаi в контекстi iнтелектуальноi дiяльностi за схемою: на початковому етапi постановки проблеми активною i свiдомiсть, потiм, на етапi рiшення тАУ активним i безсвiдоме, а перевiркою правильностi рiшення на третьому етапi займаiться свiдомiсть [65,с.153].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Таким чином, завдяки особливим вiдносинам свiдомостi i безсвiдомого забезпечуiться внутрiшня активнiсть процесу творчостi, яка може реалiзуватися у виглядi зовнiшньоi творчоi дiяльностi людини.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа тАЬГоловне в творчостi тАУ не зовнiшня активнiсть, а внутрiшня тАУ акт створення тАЬiдеалутАЭ, образу свiту, де проблема вiдсторонення людини i середовища вирiшена. Зовнiшня активнiсть i лише експлiкацiя продуктiв внутрiшнiх процесiвтАЭ [26,с.147].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Але досить довго в психологii надавалась перевага визначенню творчостi як зовнiшньоi активностi, як тАЬдiяльностi людини, яка створюi новi матерiальнi i духовнi цiнностi, що мають суспiльну значимiстьтАЭ. Таке тлумачення сутностi творчостi було зафiксовано у Великiй Радянськiй Енциклопедii , i саме таке визначення творчостi було провiдним i пiдтримувалося бiльшiстю радянських психологiв (Л.С.Виготський,ВаВаВаВаВаВаВаВаВа В.О.Моляко, О.Н.Лук, Н.С.Лейтес, В.А.Роменець, Б.П.Нiкiтiн) приблизно до другоi половини 80-х рокiв 20 столiття.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа тАЬТворчою дiяльнiстю, - писав Л.С.Виготський, ми називаiмо таку дiяльнiсть людини, яка створюi дещо нове, все одно чи буде цеВа створене творчою дiяльнiстю яким-небудь предметом зовнiшнього свiту, чи розумовою конструкцiiю або чуттiвiстю, яка живе та проявляiться тiльки в самiй людинiтАЭ [15,c.3].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа З точки зору психологii пiд творчiстю розумiють процес створення чогось нового для даного субтАЩiкта. Тому зрозумiло, що творчiсть в тiй чи iншiй формi не i долею тАЬобранихтАЭ, вона доступна будь-кому. РЖ школяр, який засвоюi новi знання, вирiшуi нову незнайому задачу, i робiтник, який виконуi нове технiчне завданнятАж - всi вони займаютьсяВа творчiстю, вирiшують творчi задачi [54,с.7].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа За радянських часiв вважалося, що творчiсть не i привiлеiм обраних, а i характерною рисою радянського образу життя; провiдним було ще одне положення тАУ що кожнiй людинi властивi творчi здiбностi. Лук О.Н. пише :

тАЬОволодiння членороздiльним мовленням у вiцi тАЬвiд двох до птАЩятитАЭ тАУ несумнiвно творчий процестАж саме та обставина, що кожнiй нормальнiй людинi доступне оволодiння мовою, даi пiдстави стверджувати, що кожнiй людинi властивi творчi здiбностi [37,с.124].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа РЖ якщоВа на сучасному етапi також вважаiться, що кожна особа здатна до творчостi, як засобу максимальноi i глибокоi реалiзацii своii iндивiдуальностi, то визначення творчостi як дiяльностi по створенню нових матерiальних i духовних цiнностей часто пiдлягало критичному переосмисленню.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Деякi дослiдники вважають, що таке визначення не можна вважати задовiльним, оскiльки в ньому не вiдображаiться соцiальна спрямованiсть. Адже неможливо вважати творчою дiяльнiстю винахiд новоi зброi масового знищення людей, треба враховувати характер використання нового знання, яке згiдно до староi аналогii, нагадуi нiж: ножем можна нарiзати хлiб, а можна й зарiзати людину тАж [89,c.4].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа О.О.Леонтьiвпогоджуiться з трактуванням творчостi як дiяльностi, алеВа уявляi ii не як процес створення нового, а як здатнiсть людини тАЬдiяти в невизначених ситуацiяхтАЭ. Умовою такоi здатностi i самореалiзацiя (самовизначення) особистостi [36,с.84]. Пiд цим розумiiться самостiйне тАЬбудiвництвотАЭ системи вiдносин мiж окремою особистiстю та предметним i соцiальним свiтом, що маi на метi перетворення свiту через власну дiяльнiсть.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Я.О.Пономарьов взагалi вважаi, що розумiти термiн тАЬтворчiстьтАЭ як дiяльнiсть людини, означаi розумiти цей термiн у вузькому значенi, та формулюi гiпотезу, згiдно якоi творчiсть в найширшому значеннi виступаi як механiзм розвитку [65,с.72]. Таким чином аналiз творчостi включався в аналiз розвитку явищ. Творчiсть як механiзм розвитку виступаi в якостi атрибуту матерii, ii невiдтАЩiмноi властивостi.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Зверталася увага i на принципову вiдмiннiсть творчостi i предметноi дiяльностi. Основною ознакою дiяльностi як форми активностi тАУ i потенцiйна вiдповiднiсть мети дiяльностi ii результатам. Для творчого акту характерним i протилежне тАУ розбiжнiсть мети ( задуму, програмитАж) з результатом.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа В.М.Дружинiн притримуiться точки зору, що творчiсть i дiяльнiсть i принципово протилежними формами людськоi активностi та вказуi на iх суттiвi вiдмiнностi:

1. Дiяльнiсть виникаi внаслiдок зовнiшнiх або внутрiшнiх рацiональних причин (тАЬдля того, щобтАЭВа абоВа тАЬтому щотАЭ). Творчiсть спонтанна i непланована.

2. Дiяльнiсть доцiльна, рацiональна i свiдомо регульована. Творчiсть недоцiльна, iррацiональна i не пiддаiться (в момент творчого акту) регуляцii з боку свiдомостi.

3. Дiяльнiсть спонукаiться певною мотивацiiю, функцiонуi за типом тАЬнегативного зворотного звтАЩязкутАЭ: досягнення результату завершуi етап дiяльностi.

Творчiсть маi в основi глобально iррацiональну мотивацiю вiдсторонення людини вiд свiту, спрямовуiться тенденцiiю до його продовження.

4 .Ва Творчiсть тАУ це життя безсвiдомого. РЗi механiзм тАУ взаiмодiя активного домiнуючого безвiдомого з пасивною свiдомiстю.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Дiяльнiсть тАУ це життя свiдомостi. РЗi психологiчний механiзм зводиться до взаiмодii активноi, домiнуючоi свiдомостi з рецептивним, пасивним безсвiдомим [26,с.154].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Таке роздiлення не може бути категоричним. Мiж творчiстю та дiяльнiстю безперечно iснуi звтАЩязок. Було б помилкою прирiвнювати творчiсть тiльки до дiяльностi людини, але в той же час не слiд забувати, що творчiсть i дiяльнiсною за своiю природою,Ва оскiльки завжди передбачаi процес розвитку тАУ або iдеального (почуття, думки), або матерiального (речi). Таким чином, дiяльнiсть виступаi нiби-то складовою частиною творчостi, ii рушiйною силою. Як вiрно помiтила Д.Б.Богоявленська тАЬ творчiсть тАУ це розвиток дiяльностi за iнiцiативою самоi особистостiтАЭ [9,с.36].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Захiднi представники глибинноi психологii i психоаналiзу вважають що в основi творчостi лежить специфiчнаВа мотивацiя, яка спрямовуi особистiсть до творчостi та вказуi на мотивацiйну природу творчостi.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа З.Фрейд вважаi творчу активнiсть результатом сублiмацii статевого потягу на iншу сферу дiяльностi. А.Адлер уявляi творчiсть результатом компенсацii комплексу недостатностi. К.Юнг представляi творчiсть як прояв архетипiв колективного безсвiдомого. Р.Ассаджiолi вважаi творчiсть процесом сходження особистостi до тАЬiдеального ЯтАЭ, засобом ii саморозкриття.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Гуманiстичнi психологи (А.Маслоу, Г.Оллпорт, К.Роджерс) вважають джерелом творчостi мотивацiю особистiсного зростання, потребу людини в самоактуалiзацii, прагнення тАЬстати тим, що закладено в людськiй потенцiальностiтАЭ.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Тепер спробуiмо пiдвести пiдсумки та сформулювати пiдходи до розумiння природи творчостi:

1. Психогенетичний пiдхiдВа (В.М.Бехтiрiв, В.О.Енгельгард, В.М.Вiльчек).

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Кожна людина маi певний рiвень природноi обдарованостi творчими здiбностями. Творча здатнiсть людини виступаi як природжена потреба та реалiзуiться за допомогою механiзму наслiдування.

2. Соцiальний пiдхiд (О.М.Лук, В.О.Моляко, Б.П.Нiкiтiн, В.РД, Чудновський, В.М.Дружинiн та iн.).

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Оскiльки людина народжуiться в свiтi соцiальному, то процес ii розвитку завжди супроводжуiтьсяВа впливом соцiокультурного середовища . Соцiальне обумовлюi творчi можливостi людини, сприяi iх реалiзацii, або гальмуi iх прояв.

3. тАЬЧуттiво тАУ емоцiйний тАЬ пiдхiд (Г.В.Пiхманець, Н.В.Рождественська, О.Л.Галiн, В.М.Дружинiн).

Творчiсть передбачаi внутрiшню (ментальну) активнiсть особистостi, тому що супроводжуiться емоцiйно-чуттiвими реакцiями особистостi. Емоцiйнi переживання можуть або спонукати особистiсть до творчостi, або бути продуктом творчо-дiяльнiсноi активностi.

4. Аксiологiчний (цiннiсний) пiдхiд (С.О.Грузенберг, В.А.Роменець).

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Цiнностi визначають змiст творчостi. Творчiсть i цiнною лише тодi, коли виражаiться в позитивнiй продуктивностi.

5. Дiяльнiсний пiдхiд (Л.С.Виготський, В.О.Моляко, О.Н.Лук, Н.С.Лейтес, Б.П.Нiкiтiн, О.О.Леонтьiв).

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Внутрiшня активнiсть особистостi, як правило, маi прояв в ii зовнiшнiй (дiяльнiснiй) активностi, мета якоi тАУ перетворення свiту через власну дiяльнiсть.

6. Мотивацiйний пiдхiд (З.Фрейд, А.Адлер, К.Юнг, Г.Ассаджiолi, Г.Оллпорт, К.Роджерс, А.Маслоу та iн.)

До творчостi особистостi спонукаi певний тип мотивацii, тому творчiсть породжуiться специфiчними внутрiшнiми прагненнями людини.

Ва Кожен iз зазначених пiдходiв послугував подальшому вивченню феномену творчостi та сприяв розробленню основних концепцiй творчостi сучасними дослiдниками, що й буде предметом дослiдження в наступнiй главi цiii роботи.

1.2.Ва Основнi пiдходи до феномену творчостi в сучаснихВаВа вiтчизняних та захiдноiвропейських психологiчних дослiдженнях

Бiльше, нiж триста рокiв тому РЖсаак Ньютон вiрно помiтив, що можнаВа побачити бiльше, якщо встати на плечi гiгантiв, - витончена та цiнна вказiвка на те, що не можна сподiватися на успiх, якщо немаi здатностi оцiнитиВа та використати минулi досягнення, аналiзувати рiзнi точки зору. ТомуВа цiлком природною i спроба проаналiзувати основнi концепцii творчостi як вiтчизняних, так i зарубiжних вчених.

Майже жоден з дослiдникiв не притримувався чiтко видiленого iдиного критерiю в пiдходi до пояснення феномену творчостi тАУ тi, якi вважали основою творчостi iнтелектуальний компонент, не заперечували важливiсть для творчостi особистiсних та мотивацiйних факторiв, i навпаки, тi, якi повтАЩязували творчiсть з особистiсним розвитком, не виключали роль iнтелектуальних здiбностей. Але в кожнiй авторськiй концепцii творчостi можна умовно видiлити певний пiдхiд до проблеми, в залежностi вiд того, що переважно брав за основу творчостi автор та чим керувався в своiх дослiдженнях.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Було видiлено наступнi пiдходи:

РЖ.Ва РЖнтелектуально-процесуальний пiдхiд

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа При цьому пiдходi основою будь-якоi дiяльностi творчого характеру вважаiться когнiтивна сфера та iнтелектуальнi творчi здiбностi.

РЖРЖ.Ва Мотивацiйно-особистiсний пiдхiд

Основою творчостi при цьому пiдходi вважаiться формування певноi мотивацii та особистiсних рис; процес творчостi завжди передбачаi реалiзацiю людиною власноi iндивiдуальностi (самоактуалiзацiю особистостi).

РЖРЖРЖ. Системний пiдхiд

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Цей пiдхiд припускаi визначення тАЬзвтАЩязкiвтАЭ (кореляцiй) мiж творчiстю та рiзнорiдними психiчними явищами (мислення, сприйняття, особистiсть та iн.), що передбачаi подолання тАЬоднобiчностiтАЭ в дослiдженнях феномену творчостi, яка властива першим двом пiдходам.

1.2.1. РЖнтелектуально-процесуальний пiдхiд (iнтелектуалiзацiя поняття творчостi)

РЖнтелектуалiзацiя поняття творчостi маi мiсце, коли вчений в своiх дослiдженнях керуiться панiвним впливом iнтелекту на всi сфери дiяльностi людини.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Наш сучасник РЖ.О.Матiюк вважаi, що основою будь-якоi дiяльностi творчого характеру i ii когнiтивна сфера та iнтелектуальнi творчi здiбностi, тому що тАЬбудь-який акт творення мiстить в собi розумне начало, iнтелектуальну програму та контрольоване iнтелектом здiйснення самого творчого процесу. Тим самим припускаiться iнтелектуальна регуляцiя творчого процесу [44,с.7].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Вважаючи основою творчого процесу вироблення нових iдей, якi продукуi мозок, РЖ.О.Матiюк спираiться на слова видатного радянського психолога Л.С.Виготського: тАЬМозок i не лише органом, що зберiгаi i вiдтворюi наш попереднiй досвiд, а й органом, що комбiнуi, творчо переробляi i створюi з елементiв цього попереднього досвiду новi твердження i нову поведiнкутАЭ [15,с.5].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Але Л.С.Виготський зовсiм не iдеалiзував роль iнтелекту для творчостi, в тiй же монографii вiн пише: тАЬтАжобидва фактори тАУ iнтелектуальний та емоцiйний тАУ i в рiвнiй ступенi необхiдними для акту творчостi. Почуття, як i думки, спрямовують творчiсть людинитАЭ [15,с.16]. В своiх дослiдженнях процесу творчостi Л.С.Виготський використовував не iнтелектуальний, а системний пiдхiд, повтАЩязуючи творчiсть з iнтелектуальними здiбностями людини (здатнiсть до уяви) та з афективним компонентом особистостi (емоцiйний настрiй, почуття).

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа РЖнший радянський психолог, дослiдник проблем педагогiчноi психологii В.В.Давидов пише, що тАЬтеоретичне мислення лежить в основi творчого вiдношення людини до дiйсностiтАЭ [23,с.300]. РЖншими словами тАУ творче вiдношення до дiйсностi передбачаi задiяння мислення. Поняття творчостi тут iнтелектуалiзовано, оскiльки за основу береться мислення (iнтелектуальний компонент), щоВа надаi можливiсть визначення особливого тАУ творчого мислення.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Автор оригiнальноi теорii планомiрно-поетапного формування розумових дiй та понять тАУ П.Я.Гальперин (1902-1988) довгi роки займався дослiдженням проблеми розумових здiбностей i творчого мислення. Процес вирiшення творчих задач (за Гальпериним) виглядаi наступним чином :

- поверхове ознайомлення з умовами;

- безпоряднi проби;

- багатократне повернення до вiдхилених способiв;

- рiшення як iнсайт, просвiтлiння.

Таким чином вирiшального значення набуваi iнтуiцiя, яка i тАЬпiдсвiдомим процесом та маi почуттiву природутАЭ [37,с.125].

О.Н.Лук надаi iнтуiцii дуже великого значення, вважаючи ii тАЬсекретомтАЭ творчостi. Але вiн пiдкреслюi, що творчiсть не i повнiстю пiдсвiдомим процесом, та схематично видiлив декiлька етапiв творчостi:

1) попереднi накопичення матерiалу;

2) пiдсвiдомий пошук асоцiативних звтАЩязкiв;

3) критична оцiнка отриманого результату.

Попереднiй та заключний етап здiйснюiться пiд контролем свiдомостi, другий етап (який i промiжним) i перiодом пiдсвiдомо-iнтуiтивноi роботи мислення. Цей другий етап являi собою лише один вiдсоток кропiткоi працi усього процесу творчостi, але без нього творчiсть i неповноцiнною i навiть неможливою [39,с.60]. Але оскiльки iнтуiцiя мало пiддаiться вольовiй регуляцii та маi чуттiву природу, необхiдним компонентом творчого процесу i свiдома критична оцiнка результатiв за допомогою логiчного мислення з метою перевiрки iстинностi iнтуiтивного рiшення. О.Н.Лук проти протиставлення понять тАЬмисленнятАЭ та тАЬтворчiстьтАЭ, вважаючи iх нерозривно повтАЩязаними та значущими для процесу творчоi дiяльностi.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Про iднiсть логiчного та iнтуiтивного зазначав Я.О.Пономарьов, який присвятив свою професiйну дiяльнiсть психологii творчостi. Я.О.Пономарьов розробив уявлення про центральну ланку психологiчного механiзму творчостi за допомогою зiставленняВа дослiджень розвитку психологiчного механiзму внутрiшнього плану дiй (ВПД) з аналiзом ходу вирiшення творчих задач iнтелектуально розвиненими пiддослiдними.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Вважаючи розвиток ВПД найважливiшою особливiстю психологiчного механiзму iнтелекту людини, Я.О. Пономарьов експериментальним шляхом установив декiлька етапiв даного розвитку, якi в процесi вирiшення творчих задач трансформуються в структурнi рiвнi ii органiзацii, що виступають як функцiональнi ступенi вирiшення творчих задач. У вiдповiдностi з такими положеннями центральна ланка психологiчного механiзму творчостi характеризуiться iднiстю логiчного та iнтуiтивного [23,с.219].

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Фази функцiонування психологiчного механiзму творчостiВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа (за О.Я.Пономарьовим):

1) логiчний аналiз проблеми

(активнiсть свiдомостi);

2) iнтуiтивне рiшення

(активнiсть несвiдомого);

3) вербалiзацiя iнтуiтивного рiшення

(функцiя свiдомостi);

4) формалiзацiя нового знання тАУ формулювання логiчного рiшення

(функцiя свiдомостi).

Таким чином, Я.О.Пономарьов розглядаi творчий процес в контекстi iнтелектуальноi дiяльностi.

ВаВаВаВа Часто дослiдники вивчали не сам феномен творчостi, а лише здатнiсть до творчостi, тобто творчiсть здiбностi, якi вважалися, пiдкреслюючи провiдне мiсце iнтелекту в творчiй дiяльностi, iнтелектуальними творчими здiбностями.

Б.П.Нiкiтiн Вавизначаi творчi здiбностi як особливi якостi розуму, такi, як спостережливiсть, умiнняВа зiставляти, порiвнювати, тощо [57,6].

В.Андрiiв видiляi складовi компоненти поняття тАЬтворчi здiбностiтАЭ:

1) мотивацiйний;

2) iнтелектуально-логiчний;

3) iнтелектуально евристичний;

4) самоорганiзацiйний компонент.

Усi цi компоненти i тiсно взаiмоповтАЩязаними, i в процесi творчоi дiяльностi вiдiграють певну роль, але творчими, у вузькому значеннi слова, В.Андрiiв вважаi iнтелектуально-евристичнi здiбностi, якi включають в себе: здiбнiсть генерувати iдеi, висувати гiпотези, фантазувати, асоцiативно мислити, бачити суперечностi [56,с.53]. Як бачимо, в даному випадку творчi здiбностi включають в себе iнтелектуальнi.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа РЖнший варiант тАУ коли творчi здiбностi вважаються складовою та невiдтАЩiмною частиною iнтелектуальних здiбностей. М.О.Холодна Вавизначаi структуру iнтелектуальнихздiбностей наступним чином:

1) конвергентна здатнiсть тАУ iнтелект у вузькому значеннi (рiвневi властивостi, комбiнаторнi i процесуальнi властивостi);

2) креативнiсть - загальна творча здiбнiсть (оригiнальнiсть, сприйнятливiсть, метафоричнiсть);

3) навчаiмiсть;

4) пiзнавальнi стилi (когнiтивнi, iнтелектуальнi, епiстемологiчнi).

РЖ.А.Барташнiкова та О.О.Барташнiков однимВа iз найважливiших показникiв розвитку творчих здiбностей вважають здатнiсть людини ставити новi запитання i проблеми. Коренi цiii здатностi вбачаються в природнiй допитливостi дитини i в тих ситуацiях спiлкування й дiяльностi, в яких проходить ii розвиток.

ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Здатнiсть людини до постановки

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека