Соцiальний захист дiтей з обмеженими функцiональними можливостями

ЗМРЖСТ

Вступ

Ι. Роздiл. Теоретичний аналiз проблеми соцiально-психологiчного розвитку дiтей з обмеженими функцiональними можливостями.

1.1. Сучасний стан та дiагностика дитячоi iнвалiдностi

1.2. Законодавче забезпечення соцiального захисту дiтей-iнвалiдiв в Украiнi

ΙΙ. Роздiл. Специфiка соцiально-педагогiчноi роботи з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями.

2.1. Особливостi роботи соцiального педагога навчально-виховного закладу з дiтьми-iнвалiдами

2.2. Труднощi соцiально-психологiчноi реабiлiтацii дiтей-iнвалiдiв та iх розвтАШязання.

2.3. Органiзацiя соцiально-педагогiчноi роботи з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями за кордоном

Висновок.

Список використаноi лiтератури

Додатки.

ВСТУП

Актуальнiсть дослiдження. Одним iз найважливiших чинникiв прогресивного розвитку суспiльства i гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дiтей i молодi, якi позбавленi можливостi вести повноцiнне життя внаслiдок вад фiзичного та психiчного розвитку. Дiти-iнвалiди, перебуваючи в умовах iнтернатного закладу або на вихованнi в сiмтАШi, позбавленi можливостi вести повноцiнний спосiб життя, виявляються непiдготовленими до нього у вiдкритому середовищi. Воно не вiдповiдаi iхнiм потребам, маi бартАШiри у спiлкуваннi.

РЖнвалiднiсть дитини обмежуi ii участь в активнiй дiяльностi. Така дитина вiдiрвана вiд багатьох подiй життя, важливих для ii формування як особистостi. Це позначаiться на ii баченнi самоi себе, на адекватностi самооцiнки. Неадекватна, занижена самооцiнка суттiво впливаi на поведiнку дитини. РЗi невпевненiсть у власних силах знижуi можливiсть досягти успiху. Хвора дитина внаслiдок викликаних нездоровтАШям обмежень вважаi себе неповноцiнною людиною. Зокрема, це стосуiться спiлкування з iншими людьми, особливо тАУ однолiтками.

Кiлькiсть дiтей з обмеженими функцiональними можливостями постiйно зростаi, хоча ii причини i наслiдки можуть бути рiзними. За даними ООН, кожна четверта сiмтАШя у свiтi стикаiться з проблемами iнвалiдностi, загальна кiлькiсть людей з обмеженими функцiональними можливостями на планетi становить 600 млн. осiб, i понад чверть з них тАУ дiти (зокрема в Украiнi налiчуiться понад 160 тис. дiтей-iнвалiдiв до 16 рокiв).

Аналiз психолого-педагогiчноi лiтератури свiдчить, що проблемами дiтей-iнвалiдiв займалося багато науковцiв, зокрема Л.С. Вавiна, Т.А. Власова, М.С. Певзнер, Л.РЖ. Плаксiна, К.С. Лебединська, Л.РЖ. Солнцева, Т.Г. РДгорова, Т.Д. РЖлляшенко та багато iнших.

Мета дослiдження тАУ теоретично обТСрунтувати поняття Влдитина з обмеженими функцiональними можливостямиВ» та охарактеризувати соцiально-педагогiчну роботу з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями.

ОбтАШiкт дослiдження тАУ дiти з обмеженими функцiональними можливостями.

Предмет дослiдження тАУ соцiально-педагогiчна робота з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями.

Гiпотеза дослiдження тАУ добре спланована i узгоджена соцiально-педагогiчна робота з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями буде сприяти гармонiйно розвинутiй особистостi дитини-iнвалiда.

Завдання дослiдження:

1. Проаналiзувати психолого-педагогiчну лiтературу щодо проблеми дитячоi iнвалiдностi.

2. Розглянути особливостi соцiально-психологiчного розвитку дiтей з обмеженими функцiональними можливостями.

3. Визначити специфiку соцiально-педагогiчноi роботи з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями в умовах дошкiльних навчально-виховних закладiв та загальноосвiтнiх шкiл.

Роздiл I Теоретичний аналiз проблеми соцiально-психологiчного розвитку дiтей з обмеженими функцiональними можливостями

1.1 Сучасний стан та дiагностика дитячоi iнвалiдностi

Проблема дитячоi iнвалiдностi дослiджуiться в Украiнi вже досить давно. Адже людей з обмеженими функцiональними можливостями у всьому свiтi дуже багато, i кiлькiсть iх постiйно зростаi. У свiтовiй програмi дiй стосовно iнвалiдiв, прийнятiй Генеральною Асамблеiю ООН 1982 року, наводяться такi данi: у середньому щонайменше кожен десятий мешканець свiту маi фiзичнi, розумовi або сенсорнi дефекти, а близько 25% будь-якоi групи населення вiдчувають на собi негативний вплив цього явища. Отже, кожна краiна маi вирiшувати цiлий комплекс проблем, щоб сприяти повноцiннiй iнтеграцii людей з функцiональними обмеженнями у фiзичне i соцiальне середовище.

Нинi соцiальнi працiвники i соцiальнi педагоги знайшли себе у соцiальнiй полiтицi стосовно дiтей з обмеженими функцiональними можливостями. Вони повернули професiйну дiяльнiсть не до полiтичних реформ, а до людини, зосередившись на створеннi мiсцевих органiзацiй, рiзних громад, якi добре знають потреби жителiв, а тому роблять усе, щоб фiнансувати задоволення iхнiх потреб.

До сьогоднi в Украiнi немаi iдиного термiну стосовно осiб, котрi мають фiзичнi та психiчнi вiдхилення у здоровтАШi. у засобах масовоi iнформацii та у спецiальнiй лiтературi вживаються паралельно рiзнi поняття: iнвалiд; особа з обмеженими функцiональними можливостями; людина з обмеженою дiiздатнiстю; людина з особливими потребами; особа з вадами розвитку; людина з обмеженими можливостями; дитина-iнвалiд; людина з обмеженими функцiональними можливостями вiд народження; набута iнвалiднiсть.

РЖнвалiднiсть тАУ це обмеження в можливостях, спричинене фiзичними, психiчними, сенсорними, соцiальними, культурними, законодавчими та суспiльними факторами i не можливiсть брати участь в життi сiмтАШi та держави на тих умовах, що й iншi члени суспiльства.

РЖнвалiд тАУ особа, яка маi порушення здоровтАШя зi стiйкими розладами функцiй органiзму, обумовлене захворюванням, наслiдками травми чи дефектами, що призводять до обмеження життiдiяльностi та зумовлюють необхiднiсть соцiального захисту. [9;58]

З метою оптимального вирiшення проблем соцiального захисту i пiдтримки дiтей з обмеженими функцiональними можливостями. Державним центром соцiальних служб для молодi, Державним комiтетом у справах сiмтАШi та молодi, а також Державним iнститутом проблем сiмтАШi та молодi було проведено соцiологiчне дослiдження ВлСоцiальна адаптацiя дiтей та молодi з функцiональними обмеженнямиВ», яке дозволило виявити соцiальнi проблеми дiтей з обмеженими функцiональними можливостями та iхнiх батькiв, окреслити можливi шляхи удосконалення процесу вирiшення проблем даноi групи. [10;16]

За допомогою даного дослiдження вдалося виявити низку питань, що постiйно переслiдують дiтей-iнвалiдiв та iхнiх батькiв. Це тАУ фiнансовi та матерiальнi проблеми, постiйне психiчне та нервове перевантаження батькiв, нерозумiння соцiального оточення, вiдчуття покину тостi, самотностi, ускладнення у сферi моралi й етики через ставлення суспiльства до таких дiтей. А також проблеми повтАШязанi з лiкуванням, здiйсненням медичноi i педагогiчноi корекцii та комплектацii вад, а також отриманням технiчних засобiв i спецiального приладдя, задоволенням потреб у перiодичному контролi стану здоровтАШя, квалiфiкованих консультацiях, оздоровленнi. Це основнi проблеми, з якими щоденно стикаються iнвалiди i якi невiдтАШiмно повтАШязанi з проблемами сiмей, у яких вони проживають. [2;149]

РЖснуючi проблеми були умовно роздiленi на кiлька основних рiзновидiв. Було виявлено слiдуючi проблеми:

1. Проблеми недостатностi нормативно-правового забезпечення та його реалiзацii.

2. Проблеми спецiалiзованоi допомоги, обумовленi специфiкою захворювання осiб з фiзичними обмеженнями.

3. Проблеми постiйноi допомоги психологiв, соцiальних педагогiв, соцiальних працiвникiв у перiод психологiчноi кризи дитини i сiмтАШi, яка ii виховуi.

4. Проблеми освiти.

5. Проблеми, повтАШязанi з охороною здоровтАШя.

6. Проблеми, спричиненi недолiками фiнансового i матерiально-технiчного забезпечення.

7. Проблеми недостатностi iнформацiйного забезпечення.

Анкети, розробленi Державним iнститутом проблем сiмтАШi та молодi, при вiдповiднiй трансформацii можуть бути використанi (разом чи кожна окремо) у практичнiй роботi соцiальних педагогiв i соцiальних працiвникiв з урахуванням специфiки регiонiв та iндивiдуальних особливостей дiтей з обмеженими функцiональними можливостями. [18;339]

Висновки, яких дiйшли автори дослiдження пiсля анкетування показали, що проблеми дiтей i молодi з обмеженими функцiональними можливостями зосередженi у таких сферах;

ü Психологiчна допомога дiтям i батькам (нестача матерiально-технiчного та iнформацiйно-методичного забезпечення iнновацiйних методiв роботи);

ü Медичне обслуговування (недостатня кiлькiсть i якiсть послуг безкоштовного лiкування, а також профiлактики, реабiлiтацii i ранньоi дiагностики, брак спецiалiзованих закладiв i фахiвцiв, особливо в сiльськiй мiсцевостi, брак путiвок на оздоровлення в санаторiях для дiтей-iнвалiдiв);

ü Матерiальне забезпечення (недостача пiльг, безкоштовного забезпечення технiчними та медичними засобами лiкування, реабiлiтацii, компенсацii вад i захворювань);

ü Пiдготовка дiтей i молодi до самостiйного життя (нестача центрiв соцiальноi адаптацii, центрiв соцiально-психологiчноi реабiлiтацii дiтей та молодi з обмеженими функцiональними можливостями, створення спецiальних служб знайомств та iн.);

ü Освiта i професiйне навчання (нестача спецiальних груп у дитячих садках i спецiальних класiв у школах, особливо в сiльськiй мiсцевостi, недостатня якiсть надомного навчання i спецiальноi пiдготовки педагогiв);

ü Вiльне пересування (нестача транспортних пiльг, невиконання вимог законодавства щодо пристосування будiвельних споруд i транспорту до потреб людей дiтей з обмеженими функцiональними можливостями) [13;16]

Однак, вирiшити всi цi проблеми одночасно неможливо, проте зменшити iх тиск можна. Сутнiсть даного пiдходу полягаi у залученнi до процесу адаптацii, реабiлiтацii та iнтеграцii самих клiiнтiв, якi при вiдповiднiй пiдтримцi державноi полiтики, громадських органiзацiй та наявностi новiтнiх технологiй можуть створити повноцiнну життiдiяльнiсть для даноi категорii людей.

1.2 Законодавче забезпечення соцiального захисту дiтей-iнвалiдiв в Украiнi

Сучасна полiтика держави щодо людей з обмеженими функцiональними можливостями тАУ це результат ii розвитку протягом останнiх 200 рокiв. Значною мiрою вона вiдображаi загальнi умови життя, а також соцiальну та економiчну полiтику в рiзнi перiоди часу. Протягом багатьох рокiв полiтика стосовно iнвалiдiв розвивалася вiд елементарного догляду у спецiальних закладах до навчання та до реабiлiтацii людей, якi стали iнвалiдами у дорослому вiцi.

До iнвалiдiв у нашому суспiльствi вiдносяться по-рiзному: однi тАУ абсолютно байдужi до них, другi тАУ жалiють iх, третi тАУ активно допомагають iм. Крiм того, iснуi стереотипне уявлення про iнтелектуальну i психiчну неповноцiннiсть людини iз серйозними фiзичними вадами i прирiкаi ii на повну iзоляцiю.

Основною передумовою успiшного вирiшення даних проблем i державна полiтика щодо iнвалiдiв. У звтАШязку з цим важливим завданням держави i забезпечення соцiальноi захищеностi iнвалiдiв, створення ними необхiдних умов для iндивiдуального розвитку, реалiзацii iнтелектуального чи творчого потенцiалу. Це здiйснюiться завдяки участi iнвалiдiв у вiдповiдних державних програмах, розроблених на основi врахування виявлених потреб i регулювання надання соцiальноi допомоги у передбачених законодавством видах для усунення наявних перешкод. З цiiю метою держава визначаi для дiтей з обмеженими функцiональними можливостями додатковi гарантii для реалiзацii iхнiх прав i законних iнтересiв, проявляючи при цьому особливу турботу про дiтей. Хоча на даний момент цi дiти вiдносяться до найбiльш незахищеноi категорii населення.[3]

Протягом останнiх рокiв було розроблено низку документiв, згiдно з якими державнi структури, громадськi обтАШiднання, залучаючи до цього приватнi iнiцiативи, покликанi здiйснювати заходи, спрямованi не лише на охорону здоровтАШя i профiлактику iнвалiдностi, але й на створення умов для реабiлiтацii iнвалiдiв, задоволення iх iнтересiв, iнтеграцiй у суспiльство i професiйну дiяльнiсть.[5;65]

В Украiнi протягом тривалого часу сформовано державну систему соцiальноi пiдтримки дiтей-iнвалiдiв й дiтей з вадами психiчного та фiзичного розвитку, яка органiзацiйно розподiлилася мiж Мiнiстерством освiти Украiни, Мiнiстерством охорони здоровтАШя Украiни, Мiнiстерством працi та соцiальноi полiтики Украiни, Мiнiстерством у справах сiмтАШi та молодi Украiни, Державним комiтетом Украiни з фiзичноi культури та спорту.

Правовi засади щодо задоволення особливих потреб дiтей з обмеженими функцiональними можливостями у соцiальному захистi, навчаннi, лiкуваннi, соцiальнiй опiцi та громадськiй дiяльностi вiдображенi у Законах Украiни:

v ВлПро освiтуВ»;

v ВлПро державну допомогу сiмтАШям з дiтьмиВ»;

v ВлПро фiзичну культуру i спортВ»;

v ВлПро основи соцiальноi захищеностi iнвалiдiв в УкраiнiВ»;

v ВлПро пенсiйне забезпеченняВ»;

v ВлПро статус i соцiальний захист громадян, що постраждали внаслiдок Чорнобильськоi катастрофиВ»;

v ВлПро благодiйництво та благодiйнi органiзацiiВ»;

v ВлПро сприяння соцiальному становленню та розвитку молодi в УкраiнiВ».

А також в Основних законодавствах Украiни про культуру, в Основних законодавствах Украiни про охорону здоровтАШя.[7]

Основнi положення соцiальноi полiтики держави щодо дiтей-iнвалiдiв визначенi у законi Украiни ВлПро основи соцiальноi захищеностi iнвалiдiв УкраiниВ», який був прийнятий у березнi 1991 року.

Даний закон вiдповiдаi мiжнародним документам та передбачаi медичну, соцiально-трудову реабiлiтацiю та адаптацiю iнвалiдiв, гарантуi здобуття освiти на рiвнi, що вiдповiдаi iх здiбностям i можливостям. Законом також передбачаються пiльги у наданнi житла (хоч на практицi це дуже рiдко виконуiться).

Реалiзацiя державноi полiтики у вирiшеннi проблем iнвалiдiв в Украiнi здiйснюiться також загальнодержавними i регiональними програмами. Особливе мiсце серед яких посiдаi цiльова ВлКонцепцiя ранньоi соцiальноi реабiлiтацii дiтей-iнвалiдiвВ», схвалена постановою Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни вiд 12 жовтня 2000 року №1545 за Законом Украiни ВлПро основи соцiальноi захищеностi iнвалiдiв в УкраiнiВ» вiд 5 липня 2001 року.

У межах даноi проблеми виконуiться низка заходiв, серед яких можна видiлити такi [14;160]:

1) Програмно-методичне забезпечення спецiальних (корекцiйних) освiтнiх установ. (Маiться на увазi розробка змiсту спецiальноi освiти, соцiально-трудовоi адаптацii, психолого-педагогiчноi реабiлiтацii дiтей з порушенням iнтелекту).

2) Пiдготовка i пiдвищення квалiфiкацii кадрiв, котрi працюють з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями. (Створюються пакети науково-методичних навчальних матерiалiв для спецiалiстiв i батькiв для групового та iндивiдуального навчання дiтей з порушеннями емоцiйно-вольовоi сфери у ходi iнтеграцii в середовище здорових ровесникiв).

3) Створення нових i розвиток дiючих Центрiв реабiлiтацii дiтей з обмеженими функцiональними можливостями. (Модель психолого-педагогiчноi консультацii з дiагностичним пiдходом).

4) Створення нових освiтнiх моделей для дiтей-iнвалiдiв. (Розробленi першi кроки у розробцi моделi iнтегрованого виховання i навчання дiтей з вiдхиленнями у розвитку).

На допомогу соцiальних реабiлiтацiй дiтей з обмеженими функцiональними можливостями використовуються такi базовi документи свiтового спiвтовариства:

В· Всесвiтня декларацiя прав людини (1948 рiк);

В· Мiжнародний пакт про економiчнi, соцiальнi i культурнi права (1966 рiк);

В· Декларацiя соцiального прогресу i розвитку (1969 р.);

В· Декларацiя про права розумово вiдсталих осiб (1971 р.);

В· Конвенцiя про права дитини (1989 р.);

В· Всесвiтня декларацiя про особливостi впливу, захисту i розвитку дiтей (1990 р.);

В· Конвенцiя i Рекомендацii про професiйну реабiлiтацiю та зайнятiсть iнвалiдiв (1983 р.) та iн.

Головним серед цих документiв i Декларацiя про права iнвалiдiв, прийнята Генеральною асамблеiю ООН у груднi 1971 року, в якiй говориться, що:

- Держави-учасницi визначають, що неповноцiнна в розумовому чи фiзичному планi дитина маi вести повноцiнне i достойне життя в умовах, якi забезпечують ii гiднiсть, сприяють ii впевненостi в собi i полегшують ii активну участь у життi суспiльства;

- Держави-учасницi визначають право неповноцiнноi дитини на особливу турботу, заохочують i забезпечують надання, за умови наявностi ресурсiв, дитинi, яка маi на це право, i вiдповiдальному за турботу про неi, допомогу, про яку подано прохання i яка вiдповiдаi стану дитини та становищу ii батькiв чи iнших осiб, що забезпечують турботу про дитину;

- Держави-учасницi мають право на обмiн iнформацiiю, включаючи й iнформацii про методи реабiлiтацii, що дозволяють всiм державам, i Украiнi в тому числi, полiпшити своi можливостi i знання, а також розширити свiй досвiд у цiй галузi.

Головним мiжнародним документом, що забезпечуi концептуальний пiдхiд до роботи з людьми, що мають психофiзичнi вади i прийнятi Генеральною Асамблеiю ООН у груднi 1993 року ВлСтандартнi правила забезпечення рiвних можливостей для iнвалiдiвВ». В цьому документi особлива увага придiляiться таким групам населення, як дiти, жiнки, люди похилого вiку, бiднi прошарки населення, особи з кiлькома видами iнвалiдностi, бiженцi-iнвалiди.

Роздiл ΙΙ Специфiка соцiально-педагогiчноi роботи з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями

2.1 Особливостi роботи соцiального педагога навчально-виховного закладу з дiтьми-iнвалiдами

Особливiсть роботи соцiального педагога з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями полягаi у створеннi таких соцiально-педагогiчних умов, якi сприятимуть внутрiшньому розвитку такоi дитини, досягненнi нею своiх цiлей, реалiзацii рiзних типiв поведiнки, гнучкоi адаптацii. Треба створити атмосферу безпеки, в якiй вiдсутнi зовнiшнi оцiнювання. Але соцiальний педагог не може вирiшувати за дитину з обмеженими функцiональними можливостями ii проблеми, вiн повинен допомогти особистостi визначити особисту позицiю, сформовану незалежно вiд зовнiшнього впливу, навчити спиратися на себе, тобто допомогти самоактуалiзуватись у подоланнi перешкод. Дитина з обмеженими функцiональними можливостями, що адекватно оцiнюi своi становище i усвiдомлюi свою самоактуалiзацiю, досягаi душевного i психiчного здоровтАШя, стаi соцiально повноцiнною особистiстю.

У практицi соцiальноi роботи соцiально-педагогiчна i психологiчна допомога ще й досi ототожнюiться iз соцiальним захистом. Частково це пояснюiться вiдсутнiстю загальноприйнятих теорiй спiввiдношення соцiальноi допомоги i соцiального захисту. Водночас виокремити деякий стiйкий iнварiант розумiння цих понять, а саме: Влсоцiальна допомогаВ» - поняття значно ширше, нiж Влсоцiальний захистВ». Термiн Влсоцiальна допомогаВ» i цiлком правомiрним та автономним, коли йдеться про iндивiдуальну допомогу окремiй дитинi, групi дiтей чи iх родичам. Кiнцевою метою такоi iндивiдуальноi допомоги i формування позитивноi ВлЯ-концепцiiВ», соцiального самоствердження, повноцiнна участь у життi суспiльства.[8;2]

Коли мова йде про соцiальний захист, маiться на увазi створення певноi законодавчоi бази, яка б захищала права тiii чи iншоi соцiальноi групи, зокрема, забезпечення прав на лiкування, навчання, працевлаштування, надання пенсiй, пiльг тощо. У цьому випадку соцiальний працiвник виступаi в ролi ВлперекладачаВ» мови законiв. Однак при такому розумiннi понять залишаiться широке поле для iх взаiмопроникнення. Так, вiдстоюючи права окремоi людини, ми тим самим допомагаiмо iй адаптуватися в складних умовах життя.

Особистiсть дитини з обмеженими функцiональними можливостями розвиваiться у вiдповiдностi iз загальними закономiрностями розвитку дитини, а дефект, стан чи хвороба визначають вториннi симптоми, що виникають опосередковано протягом аномального соцiального розвитку. Хвороба, яка спричинюi, насамперед, порушення у бiологiчнiй сферi людини, створюi перешкоду для соцiально-психiчного розвитку. Це стосуiться iнвалiдiв iз дитинства з порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату, комплексу порушень психофiзичного розвитку. У разi вiдсутностi своiчасноi допомоги вiдбуваються вiдхилення вiд стадii вiкового розвитку, тобто особливостi дизонтогенезу спричинено патологiчним процесом у бiологiчному розвитку та його наслiдками. Цi фактори повинен враховувати соцiальний педагог, який працюi в умовах навчально-виховного закладу.

Кожна дитина маi право навчатися i здобути освiту. Звичайно, соцiальний педагог намагаiться придiлити кожному увагу. Дивлячись на те, до якоi категорii вiдноситься дитина: важковиховувана, сирота чи iнвалiд, соцiальний педагог будуi певну стратегiю роботи з такою дитиною. Дитина-iнвалiд, що навчаiться у школi, це учень, який повинен бути завжди пiд пильним, але не помiтним для самоi дитини, наглядом. Провiдним компонентом соцiально-педагогiчноi роботи з даною категорiiю дiтей та молодi у ЗОШ i формування iндивiдуальностi, ii соцiалiзацiя з урахуванням потенцiйних можливостей i потреб кожноi дитини. Побудова взаiмозвтАШязку молодого iнвалiда з мiкро- i макросередовищем, розвиток його збережених психофiзичних можливостей здiйснюiться шляхом розширення сфери спiлкування, органiзацiiю дозвiлля, творчоi та iгровоi дiяльностi. Завдання соцiального педагога полягаi в тому, щоб створити такi соцiально-педагогiчнi умови, якi сприятимуть внутрiшньому розвитку iндивiда, досягнення ним своiх цiлей, реалiзацii типiв поведiнки, гнучкоi адаптацii. Треба створити атмосферу безпечностi, ситуацii, у якiй вiдсутнi зовнiшнi оцiнювання. Тiльки за таких умов людина може виявити себе нестандартно, по-новому, тобто творчо. Завдяки творчiй адаптивнiй поведiнцi вона дii продумано, прагне до самостiйностi, гармонiйностi, а коли спрямовуi своi зусилля на досягнення власних цiлей, то дii продумано. Разом iз тим самоактуалiзацiя не може бути реалiзована без емпатiйного розумiння i прийняття iншоi людини, тобто взаiмодii з нею. Соцiально-педагогiчна реабiлiтацiя молодих iнвалiдiв допомагаi iм досягти i пiдтримати оптимальний рiвень своii самостiйностi та життiдiяльностi.

Навчаючись у звичайнiй школi, дiти з обмеженими функцiональними можливостями бiльш гострiше, нiж iх ровесники, переживають вiковi кризи. Так, спочатку, при вступi дитини до школи, завданням соцiального педагога i робота з дитиною щодо подолання почуття страху перед новим соцiальним оточенням, пiдготовка дитини до новоi соцiальноi ролi ВлученьВ». Робота з даною категорiiю клiiнтiв важлива на кожному вiковому перiодi.[19;287]

2.2 Труднощi соцiально-психологiчноi реабiлiтацii дiтей-iнвалiдiв та iх розвтАШязання

У процесi соцiальноi реабiлiтацii вирiшуються три групи завдань: адаптацiя, автоматизацiя й активiзацiя особистостi. Рiшення цих завдань, по сутi суперечливих i в теж час дiалектично iдиних, iстотно залежить вiд багатьох зовнiшнiх i внутрiшнiх факторiв.

Соцiальна адаптацiя припускаi активне пристосування iндивiда до умов соцiального середовища, а соцiальна автоматизацiя - реалiзацiю сукупностi установок на себе; стiйкiсть у поведiнцi й вiдносинах, що вiдповiдаi уявленню особистостi про себе, ii самооцiнцi. Рiшення завдань соцiальноi адаптацii й соцiальноi автоматизацii регулюiться суперечливими мотивами "Бути з усiма" i "Залишатися самим собою". У той же час людина з високим рiвнем соцiалiзацii повинна бути активною, тобто в неi повинна бути сформована реалiзована готовнiсть до соцiальних дiй.

Процес соцiальноi реабiлiтацii, навiть при сприятливому збiгу обставин, розгортаiться нерiвномiрно й може бути сповнений рядом труднощiв, кутiв, що вимагають спiльних зусиль дорослого й дитини. Якщо зрiвняти процес соцiалiзацii з дорогою, по якiй повинна пройти дитина з свiту дитинства в свiт дорослих, то вона не скрiзь викладена рiвними плитами й не завжди супроводжуiться чiткими дорожнiми показниками, на нiй i дiлянки з ярами й сипучими пiсками, хибкими мiстками й розвилками.

Пiд труднощами соцiалiзацii розумiiться комплекс труднощiв дитини при оволодiннi тiiю або iншою соцiальною роллю. Найчастiше причинами виникнення цих труднощiв i невiдповiднiсть вимог до дитини в процесi ii взаiмин iз соцiумом i готовностi дитини до цих вiдносин.

Труднощi оволодiння соцiальною роллю виникають найчастiше тодi, коли дитина не iнформована про цю роль, або iнформацiя носить помилковий характер, або в дитини немаi можливостей спробувати себе в данiй ролi (вiдсутнiсть умов для соцiальних проб).

Труднощi реабiлiтацii можуть бути пов'язанi й з тим, що усерединi соцiуму спостерiгаiться "розмитiсть" образiв рольовоi поведiнки (наприклад, стираються границi мiж знаннями про впевненiсть i агресивною поведiнкою, мiж чоловiчим i жiночим способом життя).

У зв'язку iз цим у дитини перiодично з необхiднiстю встаi завдання самовизначення, як iз приводу змiсту самоi соцiальноi ролi, так iз приводу способiв ii втiлення.

Умови органiзацii життiдiяльностi дiтей в iнтернатах створюють зовнiшнi труднощi для успiшноi соцiальноi реабiлiтацii, однак, у даноi групи дiтей iснують внутрiшнi труднощi, якi пов'язанi з особливостями iхнього психiчного розвитку.

Найбiльш серйозним наслiдком iнвалiдностi i втрата "базовоi довiри до свiту", без якого стаi принципово неможливим розвиток таких найважливiших новоутворень особистостi як: автономiя, iнiцiативнiсть, соцiальна компетентнiсть, умiлiсть у працi, статева iдентичнiсть i iн.

Без цих новоутворень дитина не може стати суб'iктом мiжособистiсних вiдносин i сформуватися в зрiлу особистiсть. Втрата базовоi довiри до свiту проявляiться й у пiдозрiлостi, недовiрливостi, агресивностi дитини, з одного боку, i формуваннi невротичного механiзму - з iншого.

Злиття блокуi, а iнодi робить зовсiм неможливим розвиток автономностi дитини, ii iнiцiативностi й вiдповiдальностi за свою поведiнку. Злиття можливо з конкретною людиною (вихователь, батько, учитель i т.д.), а також iз групою людей (добре вiдоме Влдетдомовское мыВ»). У бiльш пiзньому вiцi дiя цього механiзму може провокувати формування алкогольноi, наркотичноi або токсикологiчноi залежностi.

Труднощi соцiальноi реабiлiтацii, як правило, породжують гiпертрофiчну адаптованiсть до соцiальних процесiв, тобто соцiальний конформiзм або гiпертрофовану автономнiсть, або повне неприйняття норм вiдносин, що складаються в соцiумi.

Внаслiдок наслiдкiв аномальноi соцiалiзацii необхiдно назвати такi явища, як соцiальний аутизм (вiдсторонення вiд навколишнього свiту), вiдставання в соцiальному розвитку.

Причини виникнення труднощiв входження дитини в систему соцiальних вiдносин можуть бути всiлякi , але, насамперед не пов'язанi з неадекватним сприйняттям дiтьми-iнвалiдами тих вимог, якi пред'являi навколишнiй соцiум.

Критерiями подолання цих труднощiв можуть бути слiдуючi:

1. Готовнiсть до адекватного сприйняття виникаючих соцiальних проблем i рiшення цих проблем вiдповiдно до норм вiдносин, що зклалися в соцiумi (соцiальна адаптованiсть), тобто здатнiсть адаптуватися до iснуючоi системи вiдносин, опанувати вiдповiдну соцiально-рольову поведiнку i мобiлiзувати не тiльки свiй потенцiал для вирiшення соцiальноi проблеми, але й використовувати тi умови, у яких складаються вiдносини дитини;

2. Стiйкiсть до несприятливих соцiальних впливiв (автономнiсть), збереження своiх iндивiдуальних якостей, сформованих установок i цiнностей;

3. Активна позицiя в рiшеннi соцiальних проблем, реалiзована готовнiсть до соцiальних дiй, саморозвиток i самореалiзацiя у виникаючих важких ситуацiях (соцiальна активнiсть), здатнiсть до самовизначення й розширення границь просторовоi життiдiяльностi.

Кожний з перерахованих критерiiв не свiдчить про пiдготовку дитини до подолання труднощiв соцiальноi реабiлiтацii. Вони можуть розглядатися тiльки в комплексi. [15;9]

Подолання труднощiв соцiальноi адаптацii, реабiлiтацii, iнтеграцii в суспiльство дiтей-iнвалiдiв, дiтей з обмеженими можливостями - процес, що розтягуiться на довгi роки. Його успiшнiсть, ефективнiсть залежить вiд безлiчi факторiв, але, у першу чергу, вiд готовностi близьких людей, педагогiв i iн. фахiвцiв до надання допомоги цiй категорii дiтей i вiд сформованостi iхньоi професiйноi позицii, iншими словами - iхнього професiоналiзму.

2.3 Органiзацiя соцiально-педагогiчноi роботи з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями за кордоном

Органiзацiя допомоги з дiтьми з обмеженими функцiональними можливостями у закордонних краiнах здiйснюiться державними й недержавними громадськими органiзацiями. Причому, недержавнi органiзацii можуть бути мiжнароднi, нацiональнi асоцiацii або мунiципальнi установи.

Так, наприклад, однiiю з популярних i авторитетних органiзацiй i Мiжнародна Лiга суспiльств допомоги дiтям-iнвалiдам. РЗi фiлii i в бiльш нiж 70 краiнах свiту. Змiстом роботи цiii органiзацii i боротьба за права дiтей з обмеженими функцiональними можливостями на мiжнародному й нацiональному рiвнях. Члени Лiги проводять дослiдження дитячоi iнвалiдностi, органiзують конференцii, здiйснюють спiвробiтництво мiж краiнами, допомагають розробляти нацiональнi програми по боротьбi з дитячою iнвалiднiстю.

У США дитяча iнвалiднiсть була визнана нацiональною проблемою. У зв'язку iз цим була розроблена Нацiональна програма по боротьбi з дитячою iнвалiднiстю, вiдповiдно до якоi були поставленi завдання по створенню центрiв по пiдготовцi фахiвцiв з реабiлiтацii, професiйному утворенню, обслуговуванню на мiсцях дiтей-iнвалiдiв, розробцi програм навчання й виховання в школах.

Обслуговування дiтей-iнвалiдiв у США включаi профiлактику, дiагностику, навчання, клiнiчне обслуговування, соцiально-реабiлiтацiйну службу.

У соцiально-реабiлiтацiйнiй службi видiляють реабiлiтацiю дiтей з обмеженими функцiональними можливостями в загально-реабiлiтацiйному центрi. Соцiальнi служби в цьому центрi займаються вибором шляхiв реабiлiтацii, i служба по подальшому працевлаштуванню. Весь загально-реабiлiтацiйний сервiс органiзовуiться в штатах у кооперацii з державними й приватними установами.

Кожна краiна маi своi шляхи рiшення проблеми адаптацii й iнтеграцii в суспiльство дiтей-iнвалiдiв. Органiзацiя реабiлiтацiйноi допомоги людям з обмеженими функцiональними можливостями в iвропейських краiнах характеризуiться великою розмаiтiстю форм i пiдходiв. Цi пiдходи часто визначаються концептуальними поглядами на природу людини i ii розвиток, що припускаi використання вiдповiдних методiв виховання й навчання.

Велика роль у Бельгii при пiдготовцi людей з обмеженими функцiональними можливостями належить великим реабiлiтацiйним центрам, у яких дiти, пiдлiтки, а потiм i дорослi проходять всi етапи адаптацii. Прикладами можуть служити центри в Антверпенi й Брюсселi.

У структуру цих установ входить дитячий садок, школи, трудовi майстернi, iнтернат i напiвiнтернат (для п'ятиденного перебування) для дорослих. Один iз принципiв реабiлiтацii дiтей-iнвалiдiв - раннiй початок. У зв'язку iз цим у дитячий садок приходять дiти вже в 2 роки. Велика увага придiляiться складанню прогнозу розвитку дитини, складанню iндивiдуальних програм, формуванню досвiду спiлкування, корекцii поведiнки. Дорослi з обмеженими функцiональними можливостями працюють у майстернях, продукцiя iхньоi працi реалiзуiться на благодiйних базарах. Практикуiться працевлаштування осiб з розумовою вiдсталiстю та фiзичними вадами в сферi послуг.

У краiнах Захiдноi РДвропи одержали поширення iнтегрованi дитячi садки, де разом зi здоровими дiтьми виховуються дiти-iнвалiди, у тому числi й з розумовоi вiдсталiстю. Досвiд навчання дiтей з iнтелектуальними порушеннями у звичайних школах не маi широкого поширення. Якщо в таких школах i навчаються дiти-iнвалiди, то лише з незначним ступенем розумовоi вiдсталостi в спецiальних класах. Взагалi в краiнах Захiдноi РДвропи iснують спецiальнi школи для дiтей з легким i сильним ступенем порушення iнтелекту.

Велике поширення в iвропейських державах, зокрема , у Нiмеччинi, Бельгii, Швецii одержали поширення невеликi груповi будинки (гуртожитки) для проживання дiтей-iнвалiдiв i дорослих. Для цiii мети або видiляються будинки у звичайному житловому кварталi, або квартири в багатоповерхових будинках. У таких групових будинках проживають вiд 6 до 15 чоловiк, iнодi рiзного вiку. Персонал - вихователi й соцiальнi працiвники, число яких залежить вiд ступеня тяжкостi захворювання пiдопiчних. РЖнвалiди можуть проживати в таких будинках постiйно, або iхати на вихiднi додому.

У Швецii, наприклад, в 1990 роцi такий будинок спiльного проживання був вiдкритий в одному з мiкрорайонiв Стокгольма. Будинок перебуваi серед звичайних житлових будинкiв, у ньому проживають в окремих квартирах розумово вiдсталi дорослi люди. Допомога ним надаiться тiльки в тих питаннях, з якими розумово вiдсталi люди не можуть упоратися самостiйно.

Крiм зазначеноi форми обслуговування розумово вiдсталих людей, у краiнах Захiдноi РДвропи поширенi деннi центри, якi реалiзують рiзнi програми по догляду й навчанню iнвалiдiв.

Ще однiiю формою органiзацii життя дiтей з обмеженими функцiональними можливостями i громади. Уже багато рокiв iснують терапевтичнi громади для дорослих та дiтей, заснованi на принципi iднання людей, що мають якi-небудь порушення, у тому числi й розумову вiдсталiсть. Цi громади розташованi, як правило, у майже занедбанiй сiльськiй мiсцевостi, де сiльське господарство маi першорядне значення. Це не клiнiка, а вiдкрите селище з усiма атрибутами сiльського життя. У громадi не iснуi розходжень мiж обслуговуючим персоналом i "пацiiнтом". Всi вони - люди, разом живуть i працюють. Тут надаiться можливiсть для кожного бачити в iншiй людинi вiдбиття своii iндивiдуальностi, знайти себе, вiдкрити шлях до самопiзнання. У цих громадах органiзованi майстернi, пекарнi, пiдсобнi господарства й кожний, хто живе в нiй, працюi там, де йому подобаiться, там, де вiн може реалiзувати себе.

Такi громади i в багатьох iвропейських краiнах. У Бельгii, наприклад, у них живуть i дiти й дорослi. Хворi живуть "родинами". У кожнiй родинi i "батьки" - вихователi. Дiти вiдвiдують спецiальнi школи, дорослi працюють у майстернях, виконують сiльськогосподарську роботу. У Нiмеччинi, поряд iз сiмейними громадами, i релiгiйнi громади, у яких проживають особи з розумовою вiдсталiстю.

Становить iнтерес досвiд спiльного проживання й дiяльностi розумово вiдсталих осiб зi здоровими людьми в Кемпхiльських громадах. Засновником цих громад i лiкар-психiатр Карл Кенiг (1902 - 1966), що в 1939 роцi органiзував свiй перший лiкувально-педагогiчний центр у Шотландii в мiстечку Кемпхiлл.

РЖснують рiзнi форми Кемпхiльських спiвтовариств:

1. школи для дiтей, що потребують особливого догляду;

2. коледжi для проживання й навчання молодi;

3. учнiвськi майстернi;

4. громади взаiмодопомоги для дорослих всiх вiкiв з розумовими й фiзичними захворюваннями рiзного ступеня;

5. села для дорослих.

У найпершому Кемпхiльському селi "Боттон", розташованму в Шотландii, на даний час живуть i працюють спiльно близько 400 чоловiк, з них 200 селян iз психiчними розладами. У селi i шiсть ферм, рiзнi ремiсничi майстернi, включаючи типографiю. У багатьох селах майстернi вже переросли у виробничi цехи по випуску конкурентно спроможноi продукцii, що продаiться в спецiально органiзованiй мережi магазинiв. [18;341]

У цей час налiчуiться близько 100 Кемпхiльських центрiв i сiл в 20 краiнах свiту. Найбiльше iхнi число в Англii, Шотландii, Нiмеччинi.

Висновок

Термiн "iн

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека