Теорii несвiдомого в сучаснiй психологii
Мiнiстерство освiти i науки Украiни
Львiвський нацiональний унiверситет
iменi РЖвана Франка
Педагогiчний коледж
Курсова робота з психологii
Теорii несвiдомого в сучаснiй психологii
Виконала:
студентка групи ФКН-41
Романишин Ольга Миколаiвна
Керiвник:
викладач з психологii
Остапенко Ю.В.
Львiв - 2006
Змiст
Вступ
Роздiл РЖ. Класичнi теорii несвiдомого в сучаснiй психологii
РЖ.1 Зародження теорii про несвiдоме
РЖ.1.1 Психодинамiчний напрямок в теорii особистостi: Зiгмунд Фрейд
РЖ.2 Альфред Адлер: iндивiдуальна теорiя особистостi
РЖ.3 Карл Густав Юнг: аналiтична теорiя особистостi
РЖ.4 Ерiх Фромм: гуманiстична теорiя особистостi
РЖ.5 Карен Хорнi: соцiокультурна теорiя особистостi
Роздiл РЖРЖ. Новiтнi теорii несвiдомого
РЖРЖ.1 Символдрама як представник сучасних напрямкiв психоаналiзу
РЖРЖ.2 Сон як особливий прояв несвiдомоi сфери психiки
РЖРЖ.2.1 Скiльки ми спимо
РЖРЖ.2.2 Глибокий i поверховий сон
РЖРЖ.2.3 Порушення нормального сну. Лунатизм
РЖРЖ.3 РЖсторiя розвитку та сутнiсть використання в суспiльствi навiювання i гiпнозу
Висновки
Список лiтератури
Психологiя - одна з найцiкавiших i найзагадковiших у свiтi наук. Саме вона даi змогу вiдшукати вiдповiдi на життiво важливi запитання: як i чому люди думають, дiють i вiдчувають; чому ми любимо чи ненавидимо; допомагаiмо своiм батькам чи повстаiмо проти них; досягаiмо успiху чи зазнаiмо поразки; спiвпрацюiмо чи розвтАЩязуiмо вiйни; радiiмо чи плачемо; як ми навчаiмось та вдосконалюiмось.
РЖз усiх проблем, з якими стикалися люди в ходi iсторii людства, мабуть, найбiльш заплутаною являiться загадка природи самоi людини. РЖстотна проблема полягаi в тому, що мiж усiма нами дуже багато вiдмiнностей.
Коли автор цiii курсовоi роботи почала вивчати психологiю, тема про теорii особистостi, про несвiдоме дуже ii зацiкавила i саме тому вона рада, що у неi зтАЩявилася така можливiсть дослiдити цi проблеми.
Також цi проблеми дослiджували такi вченi-психологи як: Зiгмунд Фрейд; Альфред Адлер; Карл Густав Юнг; Ерiх Фромм; Карен Хорнi та багато iнших.
ОбтАЩiктом мого дослiдження, а точнiше його субтАЩiктом i сама людина з ii психологiiю i поведiнкою.
Предметом курсовоi роботи i несвiдома сфера у психiцi людини
Метою даноi курсовоi роботи i розглянути рiзнi теорii несвiдомого i проаналiзувати кожну з них.
Завданнями курсовоi роботи i:
Розглянути новiтнi теорii несвiдомого.
Дослiдити чим вiдрiзняiться теорiя особистостi Зiгмунда Фрейда вiд теорii Альфреда Адлера.
Проаналiзувати гуманiстичну теорiю особистостi Ерiха Фромма.
Несвiдоме, в широкому значеннi - сукупнiсть психiчних процесiв, операцiй i станiв, не представлених в свiдомостi субтАЩiкта. В рядi психологiчних теорiй несвiдоме - особлива сфера психiчного чи система процесiв, якiсно вiдмiнних вiд явища свiдомостi: Термiн несвiдоме використовуiться також для характеристики iндивiдуальноi i колективноi поведiнки, справжня мета i наслiдки якого не усвiдомлюються.
Концепцiя несвiдомого вперше була чiтко сформульована Лейбнiцом, який трактував несвiдоме як нищу форму душевноi дiяльностi, лежачоi за порогом свiдомих уявлень. Першу спробу матерiалiстичного пояснення несвiдомого зробив Д. Гартлi, який поiднав несвiдоме з дiяльнiстю нервовоi системи. Кант поiднуi несвiдоме з проблемою iнтуiцii, запитанням про чутливе пiзнання.
Також на початку XIX столiття почалося психологiчне вивчення несвiдомого.
Динамiчну характеристику несвiдомого ввiв Гербарт (1824), згiдно з яким несумiснi iдеi можуть вступати мiж собою в конфлiкт, при чому бiльш слабкi витiсняються зi свiдомостi, але продовжують на нього дiяти, не втрачаючи своiх динамiчних якостей. Новий стимул в вивченнi несвiдомого дали роботи в областi психопатологii, де в цiлях терапii стали застосовувати специфiчнi методи впливу на несвiдоме (в першу чергу - гiпноз). Дослiди, особливо французькоi психiатричноi школи (Ж. Шарко та iншi), дозволили виявити вiдмiнну вiд свiдомоi психiчноi дiяльностi патогенного характеру, не усвiдомлюючу пацiiнтами. Продовженням цiii лiнii виявилась концепцiя З. Фрейда, який почав з встановлення прямих звтАЩязкiв мiж невротичними симптомами i несвiдомими переживаннями травматичного характеру.
Вiдмовившись вiд фiзiологiчних пояснень, Фрейд показав несвiдоме у виглядi могучоi iррацiональноi сили, антагонiстичноi дiяльностi свiдомостi. Несвiдомi потяги, за Фрейдом, можуть виявлятися i ставитись пiд контроль свiдомостi за допомогою технiки психоаналiзу. К.Г. Юнг, крiм особистого несвiдомого, iдентичного в людей певноi групи, того чи iншого народу, всього людства. Вчення Фрейда про несвiдоме одержало iррацiоналiстичне трактування у рядi фiлософсько-психологiчних концепцiй ХХ столiття.
Коли психологiя вiддiлилася вiд фiлософii i в другiй половинi XIX столiття стала науковою дисциплiною, головною ii метою виявилося розкриття основних елементiв психiчного життя дорослоi людини за допомогою методу iнтроспекцii в лабораторних умовах. Цей напрямок, отримав назву структурноi школи, заснований Вiльгельмом Вундтом, який вiдкрив у 1879 роцi першу психологiчну лабораторiю в Лейнцiгу. В якостi основноi задачi психологii Вундт висував розлад процесiв свiдомостi на основоположнi елементи i вивчення закономiрних звтАЩязкiв мiж ними. Тому психологи того часу були проголошенi появленням радикально iншого пiдходу вивчення людей, розробленого майже без сторонньоi допомоги, Зiгмундом Фрейдом, тодi ще молодим венським лiкарем.
Замiсть того щоб ставити в центрi психiчного життя людини свiдоме, Фрейд порiвняв його з айсбергом, мала частина якого виступаi над поверхнею води. На противагу iснуючому в минулому столiттi погляду на людину, як на iстоту розумну i усвiдомлюючи свою поведiнку, вiн висунув iншу теорiю: люди знаходяться в станi безперервного конфлiкту, витоки якого лежать в iншiй, бiльш обширнiй сферi психiчного життя - в несвiдомих сексуальних i агресивних помислах.
Фрейд перший охарактеризував психiку як поле бою мiж найпримiтивнiшими силами iнстинкту, розуму i свiдомостi. Термiн "психодинамiчний" вказуi саме на цю боротьбу, яка нiколи не припиняiться мiж рiзними аспектами особистостi. Психоаналiтична теорiя слугуi прикладом психодинамiчного пiдходу - вона вiдводить головну роль складному взаiмозв'язку мiж iнстинктами, мотивами i захопленнями, якi конкурують, або боряться один з одним за головну роль в регуляцii поведiнки людини.
В уявленнi згiдно з яким особистiсть являiться динамiчною конфiгурацiiю процесiв, якi знаходяться в постiйному конфлiктi, виражена суть психодинамiчного напрямку, особливо в трактуваннi Фрейда. Поняття динамiки стосовно особистостi вважаi, що поведiнка людини являiться швидше детермiнованою, нiж випадковою. Детермiнiзм поширюiться на все, що ми робимо, вiдчуваiмо чи про що думаiмо. Дане уявлення пiдводить нас до головноi i вирiшальноi теми, розробленоi психодинамiчним напрямком. Воно пiдкреслюi значення несвiдомих психiчних процесiв в регуляцii поведiнки людини. Згiдно Фрейду, не лише нашi дii часто являються iррацiональними, а також саме значення i причини нашоi поведiнки рiдко бувають доступнi пiдсвiдомостi.
Важко дати оцiнку сучасним теорiям особистостi, не давши визнання теорii Фрейда. Незалежно вiд того, приймаiмо ми чи вiдкидаiмо якiсь його iдеi, неможливо не визнати той факт, що вплив Фрейда на захiдну цивiлiзацiю XX столiття був глибоким i дiйсним. Можна стверджувати, що у всiй iсторii людства дуже небагато iдей здiйснили широку i сильну дiю.
Це, звичайно, сильне твердження, але важко уявити, що у Фрейда знайдеться багато конкурентiв. Його погляд на природу людини нанiс вiдчутний удар iснуючим в той час уявленням вiкторiанського суспiльства, вiн запропонував важкий, але притягуючий шлях до досягнення розумiння таких аспектiв психiчного життя людини, якi вважалися темними, схованими i недоступними.
Майже за 45 рокiв активноi науковоi дiяльностi i лiкарськоi практики Фрейд створив:
1) першу розгорнуту теорiю особистостi;
2) поширену систему лiкарських спостережень, заснованих на його терапевтичному досвiдi i самоаналiзi;
3) оригiнальний метод лiкування невротичних захворювань;
4) метод дослiдження тих психiчних процесiв, якi майже неможливо вивчити якими-небудь iншими способами.
РЖ.1.2 Психоаналiз: основнi концепцii i принципи
Термiн "психоаналiз" маi три значення:
1) теорiя особистостi i психопатологii;
2) метод терапii особистих захворювань;
3) метод вивчення несвiдомих думок i почуттiв iндивiдуума.
Це поiднання теорii з терапiiю i з оцiнкою особистостi пронизуi всi аспекти уявлень Фрейда про людську поведiнку. Однак пiд усiма цими складностями лежить вiдносно невелике число випливаючи концепцiй i принципiв, в яких вiдчуваiться психоаналiтичний пiдхiд Фрейда до особистостi. Давайте розглянемо спочатку його погляди на органiзацiю психiки, яку часто називають "топографiчною моделлю" Фрейда.
Протягом тривалого перiоду розвитку психоаналiзу Фрейд застосував топографiчну модель особистоi органiзацii. Згiдно цiii моделi, в психiчному життi можна видiлити три рiвня: свiдоме, несвiдоме i пiдсвiдоме. Розглядаючи iх окремо, Фрейд використав цю "психiчну карту", щоб показати ступiнь усвiдомлення таких психiчних явищ, як думки i фантазiя.
Рiвень свiдомого складаiться з вiдчуттiв i переживань, якi ви усвiдомлюiте в даний момент часу. Наприклад, зараз ваша свiдомiсть може помiщати в себе думки авторiв, якi написали цей текст, а також туманне вiдчуття наближаю чого голоду. Фрейд настоював на тому, що лише незначна частина психiчного життя (думки, почуття, пам'ять) входять в сферу свiдомого. Щоб в даний момент не переживалося в свiдомостi людини це треба розглядати як результат процесу випадкового сортування, в значнiй степенi регулюючого зовнiшнiми сигналами. Бiльше того, визначений змiст усвiдомлюiться лише протягом короткого перiоду часу i швидко заглиблюiться в рiвень пiдсвiдомого, або несвiдомого по мiрi того, як увага людини переноситься на iншi сигнали. Свiдоме охоплюi лише малий вiдсоток всiii iнформацii, яка зберiгаiться в мозку.
Область пiдсвiдомого, iнколи називаюча "доступною пам'яттю", включаi в себе весь досвiд, який не усвiдомлюiться в даний момент, але може легко повернутися в свiдоме i спонтанно, або в результатi мiнiмального зусилля. Наприклад, ви можете згадати все, що ви робили минулоi суботи ввечерi; всi мiста в яких вам довелося жити; своi улюбленi книги, або аргумент, який ви складали учора своiму друговi. З точки зору Фрейда, пiдсвiдоме наводить мости мiж свiдомими i несвiдомими областями психiчного.
Сама глибока i значуща область людського розуму - це несвiдоме. Несвiдоме являi собою сховище примiтивних iнстинктивних роздумiв плюс емоцii i спогади, якi настiльки загрожують свiдомостi, що були подавленi, або витiсненi в область несвiдомого. Прикладами того, що може бути виявлено у несвiдомому, слугують набутi травми дитинства, прихованi ворожi почуття до батькiв i подавленi сексуальнi бажання, якi ви не усвiдомлюiте. Згiдно Фрейду такий неусвiдомлюючий матерiал в багатьох випадках опридiляi наше повсякденне функцiонування.
Фрейд першим звернув увагу на значення несвiдомих процесiв в поведiнцi людини. Деякi фiлософи XVIII i XIX столiть вважали, що змiст внутрiшнього свiту недоступний для усвiдомлення. Однак на вiдмiну вiд своiх iдейних попередникiв, Фрейд надав концепцii несвiдомого життя емпiричний статус. Вiн пiдкреслював, що свiдоме слiд розглядати не як гiпотетичну абстракцiю, а швидше, як реальнiсть, яку можна продемонструвати i перевiрити.
Фрейд твердо вiрив у те, що дiйсно значнi аспекти поведiнки людини оформляються i направляються iмпульсами, якi знаходяться поза сферою свiдомостi. Цi впливи не тiльки не усвiдомлюються, але, бiльше того, якщо вони починають усвiдомлюватися, або вiдкрито виражатися у поведiнцi, це зустрiчаi сильне внутрiшнi опирання iндивiдуума. Неусвiдомлюючi переживання, на вiдмiну вiд пiдсвiдомих, повнiстю не доступнi для усвiдомленi, але вони в значнiй мiрi визначають дii людей. Однак неусвiдомлюючий матерiал може виразитися в замаскованiй, або символiчнiй формi, подiбно тому, як неусвiдомлюючi iнстинктивнi роздуми паралельно знаходять задоволення у снах, фантазiях, грi i роботi. Цю догадку Фрейд використав у своiй роботi з хворими.
Концепцiя неусвiдомлюючих психiчних процесiв являiться центральною в описаннi особистоi органiзацii. Однак на початку 20-х рокiв Фрейд переглянув свою концептуальну модель психiчного життя i ввiв в анатомiю особистостi три основнi структури: iд, его i суперего.
РЖд. Слово "iд" походить вiд латинського "воно" i, за Фрейдом, означаi виключно примiтивнi, iнстинктивнi i вродженi аспекти особистостi. РЖд функцiонуi цiлком в несвiдомому. Згiдно Фрейду iд - дещо темне, бiологiчне, хаотичне, яке не знаi законiв, не пiдкоряiться правилам. РЖд зберiгаi своi центральне значення для iндивiдуума протягом всього свого життя. Будучи примiтивним в своiй основi; воно вiльне вiд всяких обмежень. Являючись самою старою висхiдною структурою психiки, iд виражаi первинний принцип усього людського життя.
Фрейд розглядав iд в якостi посередника мiж соматичними i психiчними процесами в органiзмi. Вiн писав, що воно "прямо повтАЩязано з соматичними процесами в органiзмi, випливаi з iнстинктивних потреб i повiдомляi iм психiчну експресiю, але ми не можемо сказати, в якому субстратi вiдбуваiться цей звтАЩязок".
Его (вiд латинського тАЬegoтАЭ-тАЬятАЭ) - це компонент психiчного апарату, вiдповiдальний за прийняття рiшень. Его намагаiться виразити i задовольнити бажання iд в вiдповiдностi iз обмеженнями. Его отримуi свою структуру i функцiю вiд iд еволюцiонуi з нього i позичаi частину енергii iд для своiх потреб, щоб вiдповiсти вимогам соцiальноi реальностi. Таким чином, его допомагаi забезпечити безпеку i самозбереження органiзму. В боротьбi за виживання, як проти зовнiшнього соцiального свiту, так i iнстинктивних потреб iд, его повинно постiйно здiйснювати диференцiацiю мiж подiями в психiчному планi i реальними подiями в зовнiшньому свiтi. Наприклад, голодна людина в пошуках iжi повинна розрiзняти образ iжi, виникаючий в уявленi, i образ iжi в реальностi, якщо йому хочеться зняти напруження. Тобто, вiн чи вона повиннi навчитися доставати чи вживати iжу швидше, чим напруження знизиться.
На вiдмiну вiд iд, природа якого виявляiться в пошуках задоволення, его пiдкоряiться принципу реальностi, мета якого - збереження цiлiсностi органiзму шляхом вiдстрочки задоволення iнстинктiв до того моменту, коли буде знайдена можливiсть досягти розрядки пiдходящим способом, або будуть знайденi вiдповiднi умови у зовнiшньому суспiльствi. Принцип реальностi даi можливiсть iндивiдууму гальмувати, переадресовувати або поступово давати вихiд грубiй енергii iд в межах соцiальних обмежень i совiстi iндивiдуума. Принцип реальностi вносить в нашу поведiнку мiру розумного. Его, по контрасту з iд, розрiзняi реальнiсть i фантазiю, витримуi помiрне напруження, мiняiться в залежностi вiд нового досвiду i бере участь в рацiональнiй i пiзнавальнiй дiяльностi. Опираючись на силу логiчного мислення, яке Фрейд називав "вторинним процесом", его може направляти поведiнку в потрiбне русло, щоб iнстинктивнi потреби задовольнялися безпечним для самого iндивiдуума i для iнших людей чином. Таким чином, его i "виконавчим органом" особистостi i областю протiкання iнтелектуальних процесiв i вирiшення проблем.
Суперего. Для того, щоб людина ефективно функцiонувала в суспiльствi, вона повинна мати систему цiнностей, норм i етики, розумно сумiсних з тими, що прийнятi в ii оточеннi. Все це накопичуiться в процесi "соцiалiзацii", мовою структурноi моделi психоаналiзу - за посередництвом формування суперего (вiд лат. "super"-"над" i "ego"-"я").
Суперего - останнiй компонент розвиваючоi особистостi, який представляi iнтерналiзовану версiю суспiльних норм i стандартiв поведiнки. З точки зору Фрейда, органiзм людини не народжуiться з суперего. Будучи морально-етичною силою особистостi, суперего i наслiдком залежностi дитини вiд батькiв. Формально, воно зтАЩявляiться тодi, коли дитина починаi розрiзняти "правильно" i "неправильно"; дiзнаiться, що добре, а що погано, що являi собою хороша i погана поведiнка (приблизно у вiцi вiд трьох до птАЩяти рокiв).
Фрейд роздiлив суперего на двi пiдсистеми: совiсть i его-iдеал. Совiсть можна придбати за посередництвом батькiвських покарань. Вона пов'язана з такими вчинками, якi батьки називають тАЬнепослушною поведiнкоютАЭ i за яку дитина отримуi вирок. Совiсть включаi здiбнiсть до критичноi самооцiнки, наявнiсть моральних заборон i виникнення почуття вини у дитини, коли вона не зробила того, що повинна була зробити. Хвалебний аспект супер-его - це его-iдеал. Вiн формуiться з того, що батьки високо цiнять, вiн веде iндивiдуума до встановлення для себе високих стандартiв. РЖ якщо мета досягнута, це викликаi самоповаги i гордостi. Наприклад, дитина, яку хвалять за успiхи в школi, буде завжди гордитися своiми академiчними досягненнями.
Суперего вважаiться повнiстю сформованим, коли батькiвський контроль змiнюiться самоконтролем. Однак цей принцип самоконтролю не служить цiлем принципу реальностi. Суперего, намагаючись повнiстю загальмувати будь-якi суспiльно обговорюючi iмпульси зi сторони iд, намагаiться спрямувати людину до абсолютноi досконалостi в думках, словах i вчинках. Воно намагаiться переконати его в перевазi iдеалiстичних цiлей над реалiстичними.
Основнi тезиси iндивiдуальноi психологii.
Адлера часто уявляють як ученика Фрейда, який збунтувався проти свого вчителя i почав створювати своi особистi концепцii. Однак, насправдi, вiн був колегою Фрейда i нi в якому разi не треба сприймати його як "неофрейдиста". В його перших роботах, де згадуються паростки майбутнiх теорiй, вiн критично характеризуi перiод спiвробiтництва з Фрейдом. Бiльше того, Адлер нiколи не вчився пiд керiвництвом Фрейда i нiколи не пiддавався психоаналiзу сам, що i необхiдною умовою для отримання права стати практикуючим психоаналiтиком. На жаль, Адлел i Фрейд не помирилися пiсля розриву iх стосункiв в 1911 роцi, i Фрейд залишився вороже настроiним проти Адлера протягом всього життя. Бiльшiсть положень його iндивiдуальноi психологii розвивалися як антитезиси теорii Фрейда.
1. РЖндивiдуум як iдине i неподiльне цiле.
Уявлення про те, що людина i iдиним i неподiльним органiзмом, складаi головну посилку адлерiвськоi психологii. Адлер дав своiй теорii назву "iндивiдуальна психологiя", оскiльки в латинi "individuum" означаi "неподiльний"-тобто означаi iснуюче, яке неможливо роздiлити. Адлер виходить з того, що нi одне виявлення активностi не можна розглядати в iзоляцii, а лише тiльки у вiдношеннi з особистiстю в цiлому. РЖндивiдуум являi собою неподiльне цiле як у вiдношеннi взаiмозвтАЩязку мiж мозком i тiлом, так i у вiдношеннi психiчного життя. За твердженням Адлера, головна вимога до iндивiдуальноi психологii полягаi в тому, щоб довести цю iднiсть в кожному iндивiдуумi: в його думках, почуттях, дiях, в так званому свiдомому i несвiдомому. Структуру неподiльноi i iдиноi особистостi Адлер визначив як стиль життя. В цiй концепцii бiльше, нiж в будь-якiй iншiй, виражена його спроба розглядати людину як iдине цiле.
2. Людське життя як активне стремлiння до досконалостi.
Розглядання людини як органiчноi цiлiсностi потребуi iдиного психодинамiчного принципу. Адлер вивiв його з самого життя, а саме з тих обставин, що життя неможливо уявити собi без безперервного руху в напрямку росту i розвитку. Лише в русi в напрямку особисто значимих цiлей iндивiдуум може бути сприйнятий як iдине i неподiльне цiле.
Стверджуючи, що людина стримиться до досконалостi, Адлер вважав, що люди не вiдштовхуються вiд внутрiшнiх або зовнiшнiх причин, а швидше тягнуться вперед-вони завжди знаходяться в русi до особисто значимих життiвих цiлей. Цiлi, якi люди ставлять перед собою, а також iндивiдуальнi шляхи дають ключ до розумiння того, яке значення вони надають своiму життю. На думку Адлера, цi життiвi цiлi в значнiй степенi вибираються iндивiдуально, в постiйному стремлiннi до досконалостi люди здатнi планувати своi дii i вирiшувати власну долю. Досягнувши поставлених цiлей, вони не лише пiдвищують самооцiнку, а також знаходять своi мiсце в життi.
3. РЖндивiдуум як творче i само стверджуюче цiле.
Признаючи значення спадковостi i оточуючоi сфери в формуваннi особистостi, Адлер наполягав на тому, що iндивiдуум-дещо бiльше, чим тiльки продукт цих двох дiй. Вiн вважав, що люди володiють творчою силою, яка забезпечуi можливiсть керувати своiм життям, - вiльна, усвiдомлюючи активнiсть являiться опридiленою рисою людини. Ця творча сила впливаi на кожну грань людського досвiду: сприймання, памтАЩять, уява, фантазiя i мрiя. Вона робить кожну людину самостверджуючим iндивiдуумом, архiтектором свого особистого життя.
Саме ця впевненiсть у творчiй природi i у свободi людини бiльше, чим що-небудь iнше, примушуi багатьох психологiв вважати Адлера попередником сучасноi гуманiстичноi психологii.
4. Соцiальна приналежнiсть iндивiдуума.
Адлерiвське цiлiсне бачення природи людини було всеобтАЩiмним. Вiн розумiв людину не лише як цiлiсну систему взаiмозв'язкiв, а також як iнтегральну складову частину великих систем - сiм'i, товариства.
РЖндивiдуальна психологiя вважаi необхiдною гармонiю обтАЩiднання i спiвпрацi мiж людиною i суспiльством, а конфлiкт мiж ними вважаi неприроднiм. Акцент на соцiальних детермiнантах поведiнки настiльки важливий в концепцii Адлера, що вiн придбав репутацiю першого соцiального психолога в сучаснiй теорii психологii.
5. РЖндивiдуальна субтАЩiктивнiсть.
Твердо притримуючись феноменологiчноi традицii, Адлер вважав, що поведiнка завжди залежить вiд думки людей про себе та про оточення, в яке вони повиннi вписуватися. Люди живуть в ними створеному ж свiтi, в зв'язку з iх особистою "схемою аперценцii". Далi Адлер доводив, що люди мотивованi фiктивними цiлями - особистими думками про теперiшнi i майбутнi подii, регулюючими iх поведiнку. Наприклад, людина може в своiму життi керуватися кредо "чеснiсть - найкраща полiтика", або "кожен за себе", або "впевненiсть у тому, що в потойбiчному життi доброчиннiсть буде винагороджена, а зло покаране. В адлерiвськiй схемi поведiнка чiтко вiдображаi iндивiдуальне субтАЩiктивне сприйняття реальностi.
Роботи Фрейда, незважаючи на iх дискусiйний характер, викликали бажання у групи вчених того часу попрацювати разом з ним у Венi. Деякi з цих вчених з часом вiдiйшли вiд психоаналiзу, щоб шукати новi пiдходи до розумiння людини. Карл Густав Юнг був самим видним серед втiкачiв з лагеря Фрейда.
Як i Фрейд, Юнг присв'ятив себе вивченню динамiчних несвiдомих захоплень на людську поведiнку i досвiд. Однак, на вiдмiну вiд Фрейда, Юнг стверджував, що змiст несвiдомого i дещо бiльше, чим подавленi сексуальнi та агресивнi поклики. Згiдно юнгiвськоi теорii особистостi, вiдомоi як аналiтична психологiя, iндивiдууми мотивованi iнтрапсихiчними силами, походження яких входить вглиб iсторii еволюцii. Це вроджене несвiдоме вмiщаi духовний матерiал, який i пояснюi властиве всьому людству стремлiння до творчого самовираження i фiзичноi досконалостi.
Другою вiдмiннiстю, що вiдрiзняi науковi погляди Фрейда i Юнга i вiдношення до сексуальностi як до сили, яка переважаi в структурi особистостi: Фрейд практикував лiбiдо, в основному, як сексуальну енергiю, а Юнг розглядав як дифузну творчу життiву силу, яка проявляiться рiзними шляхами - як, наприклад, лiбiдо концентруiться в рiзних потребах - бiологiчних, чи духовних - по мiрi того, як вони виникають. Юнг створив унiкальну теорiю, яка викликаi великий iнтерес i i помiтно вiдмiнною вiд усiх iнших пiдходiв до вивчення особистостi.
В результатi переробки Юнгом психоаналiзу зтАЩявляiться цiлий комплекс важких iдей з таких рiзних галузей науки, як психологiя, фiлософiя, астрологiя, археологiя, мiфологiя, теологiя i лiтература. Ця широта iнтелектуального пошуку в звтАЩязку з непростим i загадковим авторським стилем Юнга i причиною того, що його психологiчна теорiя найбiльш важча для розумiння.
Юнг стверджував, що душа (в теорii Юнга термiн, аналогiчний особистостi) складаiться з трьох окремих, але взаiмодiючих структур: его, особистого несвiдомого i колективного несвiдомого.
Его i центром сфери свiдомостi. Воно являi собою компонент psyche, включаючи в себе всi тi думки, почуття, вiдчуття, завдяки яким ми вiдчуваiмо свою цiлiснiсть, постiйнiсть i сприймаiмо себе людьми. Его служить основою нашоi самосвiдомостi, i завдяки йому ми здатнi бачити, результати своii звичайноi свiдомоi дiяльностi.
Особисте несвiдоме вмiщаi в себе конфлiкти i спогади, якi колись усвiдомлювались, але тепер подавленi, або забутi. В нього входять i тi чуттiвi враження, яким бракуi яскравостi для того, щоб бути помiченими в свiдомостi. Таким чином, юнгiвська концепцiя особистого несвiдомого чимось схожа на таку ж у Фрейда. Однак Юнг пiшов далi Фрейда, зробивши натяк на тому, що особисте несвiдоме вмiщаi в собi комплекси, або накопичення емоцiйно заряджених думок, почуттiв i спогадiв, винесених iндивiдуумом з його минулого особистого досвiду, або iз родового, спадкового досвiду. Згiдно уявленням Юнга, цi комплекси, можуть мати сильний вплив на поведiнку iндивiдуума. Наприклад, людина з комплексом влади може розповсюджувати значну кiлькiсть психiчноi енергii на дiяльнiсть прямо, або символiчно повтАЩязану з темою влади. Те ж саме може бути вiрним i у вiдношеннi людини, яка знаходиться пiд сильним впливом матерi, батька, або пiд владою грошей, сексу або якоi-небудь iншоi рiзноманiтностi комплексiв. Одного разу сформувавшись комплекс починаi дiяти на поведiнку людини i ii свiтовiдчуття. Юнг стверджував, що матерiал особистого несвiдомого у кожного з нас унiкальний i, як правило, доступний для усвiдомлення. В результатi компоненти комплексу або навiть весь комплекс можуть усвiдомлюватися i мати дуже сильний вплив на життя iндивiдуума.
РЖ нарештi, Юнг встановив думку про iснування бiльш глибокого шару в структурi особистостi, який вiн назвав колективним несвiдомим. Колективне несвiдоме являi собою сховище латентних слiдiв памтАЩятi людини i навiть наших людиноподiбних предкiв. В ньому вираженi думки i почуття, спiльнi для всiх людських iстот, якi i результатом нашого спiльного емоцiйного минулого. Як говорив сам Юнг, "в колективному несвiдомому мiститься вся духовна спадковiсть людськоi еволюцii, яка зародилася в структурi мозку кожного iндивiдуума". Таким чином, змiст колективного несвiдомого складаiться завдяки спадковостi i однаково для всього людства. Важливо вiдзначити, концепцiя колективного несвiдомого була основною причиною розходження думок Юнга i Фрейда.
Юнг висловив гiпотезу про те, що колективне несвiдоме складаiться з сильних первинних психiчних образiв, якi називаються архетипами (буквально, "первиннi моделi"). Архетип (грец. Arxetopov вiд "apxŋ"-"початок" i "topos"-"образ" - в пiзньоантичнiй фiлософii (Фiлон Олександрiйський i iн) прообраз, iдея. Архетипи-вродженi iдеi або спогади, якi змушують людей сприймати, переживати i реагувати на подii певним чином. Архетипи i внутрiшнiми детермiнантами психiчного життя людини, оскiльки спрямовують дii людини в певне русло, чимось схоже на те, як поводилися в подiбних ситуацiях нашi предки-тварини. Вони виявляють себе в свiдомостi у виглядi емоцiй i деяких iнших психiчних явищ. Архетипи повтАЩязанi з моментами життiвого досвiду (народження i смерть), життiвого шляху (дитинство i юнiсть), а також з реакцiiю на смертельну небезпеку.
Архетипи - форми колективного несвiдомого, що вiдiграють у культурi конструктивну роль. Завдяки iм можливий звтАЩязок епох i поколiнь, збереження духовноi цiлiсностi культури.
Якби ми не тлумачили несвiдоме - позитивно, або негативно, воно i iстотною складовою загальноi системи свiдомостi.
Свiдоме i несвiдоме доповнюють одне одного. Так, свiдоме - дискретне: сприймання, враження, думки ми можемо розрiзняти. Несвiдоме, навпаки - континуальне. У ньому домiнуi безупиннiсть потоку знань. Акти усвiдомлення пiдлягають контролю, перевiрцi, повтореннi, координацii в часi. Несвiдоме цих ознак позбавленi. Свiдоме краще виявляiться в уснiй формi, а не усвiдомлене мовою образiв-символiв.
Юнг дослiджував мiфологiю i художню творчiсть найдавнiших цивiлiзацiй, вiдшукуючи в них архетиповi символи, i аналiзував iх. Виявилося, що iснують символи, властивi всiм архаiчним культурам, причому навiть таким, якi були настiльки вiддаленi в часi i в просторi, що прямий контакт мiж ними був неможливий. Йому також вдалося виявити у сновидiннях пацiiнтiв щось, що вiн визначив як слiди подiбних символiв. Це ще бiльше змiцнило iдеi Юнга про колективне несвiдоме.
Кiлькiсть архетипiв в колективному несвiдомому може бути безмежною. Однак особливу увагу в теоретичнiй системi Юнга придiляiться персонi, анiме i анiмусу, тiнi i самотностi.
Персона (вiд латинського слова "persona", означаi "маска") - це наше справжнi лице, тобто те, як ми називаiмо себе у стосунках з iншими людьми. Персона означаi багато ролей, якi ми граiмо у вiдповiдностi з соцiальними потребами. Персона як архетип необхiдна нам, щоб добре жити з iншими людьми в повсякденному життi. Однак Юнг попереджував про те, що якщо цей архетип матиме дуже велике значення, то людина може стати неглибокою, поверхневою, зведеною до однiii лише ролi.
В протилежностi цiй ролi, яку виконуi в нашому пристосованому до оточуючого свiту персона, архетип тiнь подавлюi темну, нерозумну i тваринну сторону особистостi. Тiнь вмiщаi нашi соцiально неприйнятнi сексуальнi i агресивнi iмпульси, аморальнi думки i пристрастi. Юнг розглядав тiнь як витiк життiвоi сили, спонтанностi i творчого початку в життi iндивiдуума. Згiдно Юнгу, функцiя його полягаi в тому, щоб спрямувати в потрiбне русло енергiю тiнi, стримувати пагубну сторону нашоi натури до такоi степенi, щоб ми могли жити у гармонii з iншими, i в той же час вiдкрито виражати своi iмпульси i насолоджуватися здоровим i творчим життям.
В архетипах анiме i анiмус знаходить вiдображення визнання Юнгом вродженоi андрогенноi природи людей. Анiма являi внутрiшнiй образ жiнки у чоловiковi, його несвiдому жiночу сторону, в той час, як анiмус - внутрiшнiй образ чоловiка у жiнцi, ii несвiдома чоловiча сторона. Цi архетипи заснованi на тому бiологiчному фактi, що в органiзмi чоловiка i жiнки виробляються i чоловiчi, i жiночi гормони. Цей архетип, як вважав Юнг, еволюцiонував протягом багатьох столiть в колективному несвiдомому як результат досвiду взаiмодii з протилежною статтю. Юнг наполягав на тому, що анiме i анiмус, як i всi iншi архетипи повиннi бути вираженi гармонiйно, не порушуючи загального балансу, щоб не припинявся розвиток особистостi в напрямку самоорганiзацii. РЖншими словами чоловiк повинен виражати своi фемiннi якостi поряд з маскулiнними, а жiнка повинна проявляти своi маскулiннi якостi, так само як i фемiннi. Якщо ж цi необхiднi атрибути залишаються недорозвиненими, результатом буде одномiчний рiст i функцiонування особистостi.
Самiсть - найбiльш важливий архетип в теорii Юнга. Самiсть являi собою серцевину особистостi, навколо якоi органiзованi i обтАЩiднанi усi iншi елементи. Коли досягнута iнтеграцiя всiх аспектiв душi, людина вiдчуваi iднiсть, гармонiю i цiлiснiсть. Таким чином в розумiннi Юнга розвиток самостi - це головна мета людського життя.
Основним символом архетипа самостi i вандала i ii багато численнi рiзноманiтностi (абстрактний круг, нiмб святого, вiкно-розетка). За Юнгом, цiлiснiсть i iднiсть "Я", символiчно вираженi в завершеностi фiгур типу мандаме, можна виявити в снах, фантазiях, мiфах, релiгiйному i мистецькому досвiдi. Архетип самостi не реалiзуiться до того часу, поки не настане iнтеграцiя i гармонiя всiх аспектiв душi, свiдомих i несвiдомих.
Фромм стремився розширити горизонти психоаналiтичноi теорii, пiдкреслюючи роль соцiологiчних, полiтичних, економiчних, релiгiйних i антропологiчних факторiв в формуваннi особистостi. Його iнтерпретацiя особистостi починаiться з аналiзу умов iснування людини i iх змiн, починаючи з кiнця середньовiччя (кiнець XV ст) до нашого часу. По завершеннi свого iсторичного аналiзу Фромм зробив висновок про те, що несвiдомою частиною людського iснування в наш час i самотнiсть, iзоляцiя i вiдчуженiсть. В той же час вiн був впевнений у тому, що для кожного iсторичного перiоду характерним був прогресивний розвиток iндивiдуальностi в мiру того, як люди боролися за досягнення великоi особистоi свободи в розвитку всiх своiх потенцiйних можливостей. З точки зору Фромма, перед сьогоднiшнiми чоловiками i жiнками стоiть хвороблива дилема. Небачена свобода вiд жорстких соцiальних, полiтичних, економiчних i релiгiйних обмежень, вимагала компенсацii у виглядi почуття безпеки i почуття приналежностi до соцiуму. Фромм вважав, що ця безодня мiж свободою i безпекою стала причиною проблем у людському iснуваннi. Люди боряться за свободу i автономiю, але сама ця боротьба викликаi вiдчуження вiд природи i суспiльства. Люди потребують того, щоб мати владу над своiм життям i мати право вибору, але iм також необхiдно почувати себе обтАЩiднаними i повтАЩязаними з iншими людьми. РЖнтенсивнiсть цього конфлiкту i його вирiшення залежить, згiдно Фромму, вiд економiчних i полiтичних систем суспiльства.
Як люди долають почуття самотностi, особистоi вiдчуженостi? Один шлях - вiдмовитися вiд свободи i подавити свою iндивiдуальнiсть. Фромм описав декiлька стратегiй, використаних людьми, щоб "втекти вiд свободи".
Перший з них авторитаризм, визначений як "тенденцiя з'iднати самого себе з кимось, або чимось зовнiшнiм, щоб придбати силу, втрачену iндивiдуальним "Я". Авторитаризм проявляiться як в мазохiстських, так i в садистських тенденцiях. При мазохiстськiй формi авторитаризму люди виявляють у стосунках з оточуючими безмежну залежнiсть, безпомiчнiсть. Садистська форма, навпаки, проявляiться в експлуатацii iнших, домiнуваннi i контролi над ними. Фромм стверджував, що у одного i того ж iндивiдуума зазвичай присутнi двi тенденцii. Наприклад, в високо авторитарнiй воiннiй структурi людина може добровiльно пiдчинятися командам вищих офiцерiв i принижувати i жорстоко експлуатувати пiдлеглих. Другий спосiб утiкання - деструктивнiсть. Слiдуючи цiй тенденцii, людина намагаiться перебороти вiдчуття неповноцiнностi, знищуючи iнших. За Фроммом, борг, патрiотизм i любов - загальноприйнятi приклади рацiоналiзацii деструктивних дiй.
Нарештi, люди можуть позбавитися самотностi i вiдчуження шляхом абсолютного пiдкорення соцiальним нормам, якi регулюють поведiнку. Термiн комфортнiсть автомата Фромм застосував до людини, яка використовуi дану стратегiю, завдяки якiй вона стаi абсолютно такою, як i всi iншi, i поводить себе так, як загальноприйнято. "РЖндивiдуум перестаi бути собою; вiн перетворюiться в такий тип особистостi, якого потребуi модель культури, i тому стаi абсолютно схожим на iнших-таким, яким вони хочуть його бачити." Фромм вважав, що подiбна втрата iндивiдуальностi вкоренилася в соцiальному характерi бiльшостi сучасних людей. Як тварини з захисною окраскою, люди з конформнiстю автоматiв стають невiдрiзними ми вiд свого
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Абрахам Маслоу о потребностях человека