Дослiдження дii темпераменту на iндивiдуальнi особливостi реакцii шахтарiв на стресовi ситуацii

ВСТУП

Щодня, включаючи телевiзор, ми стаiмо мимовiльними свiдками того, що в свiтi вiдбуваються вiйни, теракти, авiакатастрофи, природнi катаклiзми. Завдяки сучасним iнформацiйним технологiям, вони одержують широкий розголос. Постраждало ряд пiдприiмств, у тому числi i вугiльноi промисловостi Украiни, на жаль, приводячи до зростання людських жертв. Без сумнiву технологiчнi аварii i могутнiми стресовими чинниками. Вони потенцiюють розвиток реакцii на важкий стрес у виглядi гострих i посттравматичних стресових розладiв. При вивченнi посттравматичних стресових розладiв, що виникли в результатi аварii на шахтах, з'ясовуiться, що у потерпiлих найбiльш часто наголошуiться симптоматика у виглядi обсесивних ремiнiсценцiй сюжетно залежного характеру. При цьому клiнiчна картина протiкаi важко i прогностично несприятливо, гостра симптоматика часто переходить в хронiчну, провокуючи неврозоподобнi i психопатоподiбнi розлади.

Об'iкт дослiдження: iндивiдуальнi особливостi реакцii шахтарiв на стресовi ситуацii, дослiдження особливоi дii темпераменту на стресовi ситуацii.

Предмет дослiдження: iндивiдуально-психологiчнi i соцiально-психологiчнi чинники на стресовi ситуацii у потерпiлих шахтарiв, вплив iндивiдуальних особливостей шахтарiв, а саме, темпераменту, на професiйну дiяльнiсть та на стресовi ситуацii у останнiх.

Мета дослiдження: виявити iндивiдуальнi особливостi реакцii шахтарiв на стресовi ситуацii.

Згiдно поставленоi мети були намiченi основнi задачi дослiдження:

1.Обгрунтувати теоретичнi i методичнi пiдходи до вивчення проблеми реакцii на стресовi ситуацii шахтарiв.

2. Прослiдити дiагностичними методами особливостi реакцii шахтарiв на стресовi ситуацii.

3. Дослiдити дiю темпераменту на професiйну дiяльнiсть шахтарiв.

4. Дослiджувати динамiку особових розладiв у потерпiлих вiд стресових ситуацiй шахтарiв.

Методологiчною i теоретичною основою дослiдження сталi концепцii особи Ф. Перзла, До. Роджерса, До. Юнга, Е. Фромма, Е.Г. Лiчко, спадковi механiзми психiки С.Д. Максименко i вивчення стресових чинникiв в змiнi особи Р. Селье, Ю.А. Александровського, Л.Ю. Шестопаловоi, вивчення ролi емоцiйно-вольовоi сфери у формуваннi особи Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьева, П.В. Симонова, А.Я. Чебикина, положення загальноi психодиагностики i консультування Р. Айзенка, Л.Ф. Бурлачука, Н.Ю. Максимовоi, теоретико-методичнi розробки в областi НЛП: С.В. Ковальова, А. Аткинсон.

Методи дослiдження: теоретичний аналiз науковоi лiтератури присвячений проблемi дослiдження, емпiричне дослiдження з використанням дiагностичних методiв: iнтерв'ю; стандартизованого методу дослiдження особи, опитувальника депресивностi Бека, опитувальника Айзенка, шкали оцiнки впливу травматичноi подii тАУ ШОВТП; шкали дисоцiацii; шкали Гамiльтона; тесту на виявлення тривожностi (опитувальник Спiлберга - Ханiна).

Близько 20 рокiв тому в медицинi стали використовувати таке поняття, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який маi на увазi психiчний розлад, що виникаi як негайна або вiдстрочена реакцiя на екстремальну або травматичну подiю. Обов'язковою умовою i те, що подiя повинна носити загрожуючий життю характер i оцiнюватися людиною як дуже могутня загроза.

Таким чином, основною умовою розвитку ПТСР i стрес, причому рiвня дистресу. Протягом життя вiд даного розладу страждають 13% всього населення земноi кулi, а у потерпiлих в результатi надзвичайних подiй ПТСР розвиваiться. Його тривалiсть може варiювати вiд декiлькох тижнiв до 30 i бiльше рокiв.

Актуальнiсть даноi теми в Украiнi дуже велика. У нас i своя нацiональна область небезпечних професiй тАУ це шахтарi.

РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГРЖЧНРЖ ОСНОВИ ДОСЛРЖДЖЕННЯ РЕАКЦРЖРЗ ШАХТАРРЖВ НА СТРЕСОВРЖ СИТУАЦРЖРЗ

1.1 Вивчення стресу в психологii

Основоположником вчення про стрес, як вiдомо, i канадський вчений Г. Селье. В 1936 р. вiн опублiкував в журналi Nature знамениту статтю ВлСиндром, що викликаiться рiзними ушкоджувальними агентамиВ». В нiй наводилися данi про стандартнi реакцii органiзму на дiю рiзних хвороботворних агентiв. Це повiдомлення поклало початок вченню про стрес, тобто про стан неспецифiчноi напруги в живому органiзмi, викликаному будь-яким зовнiшнiм ушкоджувальним чинником, або стрессором, як назвав його Г. Селье.

Стрес в первинному значеннi розумiвся Г. Селье як загальний адаптацiйний синдром, тобто сукупнiсть безлiчi фiзiологiчних реакцiй, що виконують адаптацiйну функцiю i характеризуючих цiлiсний фiзiологiчний стан органiзму, обумовлений впливом будь-якого шкiдливого агента (фiзичного, хiмiчного, бiологiчного, психiчного i iн.). На дii рiзного роду - холод, страх, швидкий бiг, утомленiсть, введення фармакологiчних речовин, приниження, загроза i багато що iнше - органiзм вiдповiдаi не тiльки мiсцевою захисною реакцiiю, але i цiлiсною однотипною реакцiiю незалежно вiд того, який подразник дii в даний момент на органiзм. Включаiться механiзм мобiлiзацii органiзму на протидiю стрессору, на адаптацiю до новоi ситуацii, на боротьбу з небезпекою.

Основна увага Г. Селье i його послiдовники удiляли бiологiчним i фiзiологiчним аспектам проблеми стресу. Традицiйним стало розумiння стресу як фiзiологiчноi реакцii органiзму, зокрема реакцii ендокринних залоз, контрольованих гiпофiзом, На дiю рiзних негативних чинникiв. Дiя стресора пiдвищуi активнiсть ряду залоз внутрiшньоi секрецii (реакцii вiдбуваються в такiй послiдовностi: гiпоталамус - передня частка гiпофiза - кора надниркових), а пiд впливом гормонiв змiнюiться режим роботи багатьох найважливiших органiв i систем. В боротьбi з хвороботворними агентами органiзм напружуiться, мобiлiзуi всi сили i шукаi тi або iншi шляхи для пристосування до небезпеки. В цьому, по Селье, i полягаi основне бiологiчне значення стресу. Селье назвав стрес загальним адаптацiйним синдромом. Загальним - тому що при його виникненнi змiнюiться загальний стан органiзму; адаптацiйним - тому що вiн допомагаi органiзму пристосовуватися до шкiдливоi дii стресора; синдромом - тому що спостережуванi при цьому явища взаiмозв'язанi i представляють один комплекс.

Вiтчизнянi ученi справедливо вiдзначають iстотнi недоробки i недолiки концепцii Г. Селье i його школи. Основна помилка Г. Селье полягала в тому, що механiзми неспецифiчного пристосування вiн зводив до змiн рiвнiв адаптивних гормонiв в кровi, хоча вони мають складнiшу природу. Провiдна i вирiшальна роль в регуляцii процесу пристосування органiзму належить нервовiй системi.

Першим спробував розмежувати фiзiологiчне i психологiчне розумiння стресу видний американський учений Р. Лазарус, який запропонував диференцiювати фiзiологiчний i психологiчний види стресу. Вони, на його думку, iстотно вiдрiзняються один вiд одного особливостями подразникiв (стресоров), що iх викликають, механiзмом виникнення i характером у вiдповiдь реакцii. По Р. Лазарусу, аналiз психiчного стресу вимагаi облiку ряду iнтелектуальних i особових моментiв - значущiсть ситуацii для суб'iкта, вiдношення особи до неi i т.д. Особливу увагу Лазарус надаi процесу оцiнки загрози. Загрозу вiн розумii як передбачення людиною майбутнього зiткнення з якоюсь небезпечноi для нього ситуацiiю.

З цих пiр термiном ВлстресВ» стали позначати стан людини, що виникаi в органiзмi пiд дiiю рiзних психологiчних i емоцiйно значущих для iндивiдуума подразникiв. Зараз термiни Влпсихiчний стресВ» i Влемоцiйний стресВ» часто використовуються як рiвнозначнi, оскiльки майже всi ученi визнають, що основною причиною психологiчного стресу i емоцiйне збудження. Не випадково, ймовiрно, багато дослiдникiв стресу сталi ототожнювати поняття стресу i емоцiй. Але це обiдняi поняття стресу, оскiльки в структуру психологiчного стресу, крiм емоцiйного, входять i iншi психологiчнi компоненти (мотивацiйно-особовi, iнтелектуальнi, перцептивнi).

Поняття стресу використовують не тiльки в психологii, але i в медицинi, бiологii, соцiологii i навiть в полiтицi.

Проте не дивлячись на все це, в психологii дотепер не iснуi iдиноi теорii стресу, а поняття стресу надзвичайно розпливчато i багатозначно.

Мабуть, найбiльшi симпатii психологiв завоювала теорiя стресу, запропонована Лазарусом. Як вже указувалося, основним поняттям ii i iнтелектуальний процес оцiнки, що дозволяi iндивiдууму аналiзувати значення дiючого подразника i вирiшувати питання про його можливу шкоду. Ця теорiя - по сутi перша власне психологiчна концепцiя стресу - отримала назву когнiтивноi теорii стресу.

Вельми поширено в психологii розумiння стресу, засноване на ситуацiях, що викликають його або сприяючих його виникненню. Типова ситуацiя подiбного роду - ситуацiя, в якiй людина вимушена вирiшувати надважку задачу, що перевищуi в даний момент його фiзичнi або розумовi можливостi.

Як указуi французький вчений П. Фресс, стресогенним моментом i не сама по собi ситуацiя, а вiдносини в цiй ситуацii мiж мотивами i можливiстю суб'iкта дiяти адекватно iм. Залежно вiд ступеня вiдповiдностi мотивацii можливостям iндивiдуума всi стресогеннi умови П. Фресс пiдроздiляi на двi групи. Першу складають умови, при яких суб'iкт не здатний, не умii або просто не готовий дiяти (новизна, незвичнiсть, раптовiсть ситуацii). Другу групу складають: надсильна мотивацiя, що викликаi або надсильне хвилювання, або пiдвищену напругу, або розрядку збудження у формi радостi, смiху i т.д. Особливо позначаiться надсильна мотивацiя в соцiально значущих ситуацiях, в умовах конфлiкту.

Г. Стокфельт (1970) вiдзначаi, що грубо всi стимули, що викликають стрес, можуть бути пiдроздiлений на двi великi групи: 1) стимули конативного характеру; 2) стимули iнтелектуального характеру.

По Стокфельту, стресовими i ситуацii очiкування оцiнки людиною своii особи або дiяльностi; ситуацii, пов'язанi з виконанням вiдповiдальноi або небезпечноi роботи (вiйськова битва, пiдводне плавання, космiчний полiт, аварiя, боротьба з пожежею i т. д.); ситуацii, коли iнтелектуальна або будь-яка дiяльнiсть утруднена (дефiцит часу, дiя вiдволiкаючих чинникiв, перешкод i iн.); ситуацii, пов'язанi з порушенням мiжособових контактiв i вiдносин i т.п.

Природно, стан, що виникаi у суб'iкта в цих або iнших ситуацiях i визначуване як стресове, залежно вiд виду ситуацii одержуi свою назву. Оскiльки ситуацiй цих незлiченна множина, в психологii сталi видiляти безлiч рiзновидiв стресу. Так, в даний час говорять про стрес життя (Г. Селье, 1956), маючи на увазi пiд ним психiчний стан людини, що виникаi пiд впливом ситуацiй, обумовлених витратами сучасноi цивiлiзацii (урбанiзацiя, зростаючий темп повсякденного життя, забруднення навколишнього середовища i т. д.). Сюди ж можна вiднести стресовi стани, що виникають у людини у зв'язку з рядом негативних сторiн суспiльства.

РЖснують такi форми стресу, як стрес лабораторний або експериментальний, соцiальний або мiжособовий, больовий i хiрургiчний, вiйськовий i космiчного польоту, мотивацiйний, екзаменацiйний i iнтелектуальний, швидкiсний, iндустрiальний i т.д.

У всiх цих випадках термiном ВлстресВ» користуються для позначення вельми широкого класу явищ, що вiдносяться до взаiмодii мiж екстремальними стимулами i пристосовними можливостями людини.

Таке розумiння стресу звужуi поняття, оскiльки очевидно, що одна i та ж ситуацiя може викликати легке емоцiйне збудження у однiii людини, сором - у iншого, гнiв - у третього; бiльш того - одна i та ж людина здатна проявляти рiзнi негативнi емоцiйнi реакцii - вiд байдужостi до афекту.

Серед дослiдникiв популярно розумiння стресу, засноване на реакцiях, якi вiн викликаi в органiзмi i в яких виявляiться.

Хоча класичним прикладом розумiння стресу як реакцii як i ранiше залишаiться концепцiя Г. Селье про загальний адаптацiйний синдром, останнiми роками з'явилося багато робiт, в яких велику увагу надаiться опису реакцiй i всiляких змiн, що вiдбуваються в цей час як у фiзiологiчних системах, так i в поведiнцi i дiяльностi людини.

Наприклад, Холт iз спiвавторами (1970), перераховуючи показники стресу, розрiзняють фiзiологiчний, поведiнковий i психологiчний рiвнi.

Багато зарубiжних i радянських учених, що вивчають стан стресу, судять про нього по видiленню адреналiну i норадреналiну, частотi серцевих скорочень (ЧСС) i суб'iктивним реакцiям випробовуваних (самооцiнцi самопочуття i настрою).

Слiд зазначити, що найбiльше значення бiльшiсть зарубiжних учених додаi саме реiстрацii i аналiзу гуморальних реакцiй.

Цiкаве трактування стресу, запропоноване В. В. Суворовою (1975). Одним з ii основних положень i гiпотеза про залежнiсть виду стресу вiд Влмiсця додаткуВ» стресових дiй, тобто вiд того субстрата, де виникаi реакцiя на цi дii. Залежно вiд цього вона видiляi стрес периферичний (наступаi при порушеннi гомеостазу при дiях рiзного роду: температурних, больових, хiмiчних, радiоактивних i т.д. - на периферичнi органи i тканини i розвиваiться по типу загального адаптацiйного синдрому) i стрес церебральний (наступаi при негативнiй дii на функцii другоi сигнальноi системи i процеси вищоi нервовоi дiяльностi. Вiдповiдно до цього видiляються два його вигляди - второсигнальний i першосигнальний.

Як i бiльшiсть дослiдникiв стресу, В. В. Суворова роздiляi негативну позицiю в оцiнцi стану стресу, вважаючи, що Влстрес - це надзвичайний стан, який необхiдний подолати, з якого не обходжений вийти. Стрес не характеризуiться популярнiстю - вiн, як правило, негативнийВ».

Взагалi через неоднозначнiсть трактування поняття ВлстресВ», обтяженоi його медико-бiологiчними i одностороннiми психологiчними уявленнями багато учених, особливо вiтчизняних, цьому поняттю вiддають перевагу iншому - Влпсихiчна напруженiстьВ», яку позначають психiчний стан людини в складних i утруднених (екстремальних) умовах дiяльностi. При цьому поняття ВлстресВ» i Влпсихiчна напруженiстьВ», на жаль, нерiдко ототожнюються, вживаються як синонiми.

Довгий час вважалося, що стрес викликають лише негативнi чинники. Проте численнi дослiдження останнiх роки показали, що механiзм стресу може прийти в дiю не тiльки пiд впливом шкiдливих чинникiв. Тому в сучасному формулюваннi стрес визначаiться як неспецифiчна реакцiя органiзму на будь-яку дiю, що надаiться на нього.

Отже, нi ситуацiйне розумiння стресу, нi розумiння стресу, засноване на реакцiях, недостатнi для його повноi психологiчноi характеристики. По-перше, не всякий емоцiйний стан, що виникаi у важкiй або загрожуючiй ситуацii, i стресом, а, по-друге, не всяка реакцiя, що виникаi при стресi, i властивою тiльки цьому стану i не може виникати в iнших ситуацiях (специфiчнi для стресу реакцii - ендокриннi, кардiоваскулярнi т.i. - можуть супроводжувати, наприклад, утомленiсть, хворобу i iн.).

Отже, немаi специфiчних фiзiологiчних показникiв стресу. Дiагностувати стрес тiльки по вегетативних або ендокринних зсувах не можна, оскiльки вони неспецифiчнi для стресу, а виникають i при цiлому рядi негативних емоцiй, станi стомлення i т.д.

У зв'язку з цим необхiдно диференцiювати стрес вiд iнших близьких станiв, наприклад, тривожностi, фрустрацii, дискомфорту i т.п. Розмежування стресу i емоцiйних станiв - задача надзвичайно важка. В зарубiжних дослiдженнях порiвняльний аналiз i розмежування стресу i емоцiйних станiв практично не проводяться. У вiтчизнянiй психологii така спроба зроблена В. В. Суворовою (1975), яка показуi, що хоча стрес i емоцii в деяких чаях спiвпадають, все-таки емоцiйнi i стресовi стани розрiзняються як за змiстом цих понять, так i по фiзiологiчних механiзмах i ролi в життi i дiяльностi людини. Ще бiльшi вiдмiнностi iснують мiж стресом i станом стомлення, якi зв'язанi мiж собою значно менше нiж стрес i емоцii.

Особливий iнтерес уявляi питання про вплив психiчного стресу на поведiнку i дiяльнiсть людини.

Багато рокiв в психологii домiнувало розумiння стресу як стану, що викликаi пониження функцiонального рiвня. Значне число дослiджень присвячено вивченню стресу як чинника, негативно дiючого на психiчнi функцii i дiяльнiсть iндивiдуума, а також дезорганизуючего його поведiнка. Наприклад, встановлено, що стрес викликаi порушення сенсорноi активностi, особливо зоровоi i слуховоi, придушення розумовоi дiяльностi, погiршення мнемичних процесiв.

Лише порiвняно недавно стали говорити про двi форми впливу стресу - що пiдвищуi функцiональний рiвень дiяльностi людини (Влстрес леваВ») i знижуючого його (Влстрес кроликаВ»). Рiч у тому, що у лева в надниркових виявляiться переважно норадреналiн, а у кролика - адреналiн. Виникла гiпотеза, що при емоцiях, пов'язаних з необхiднiстю затримати iх зовнiшнi прояви (оборонна реакцiя, що викликаi страх, депресiю), посилюiться видiлення адреналiну (Влгормону кроликаВ»), а при емоцiях, пов'язаних з вираженим зовнiшнiм проявом (агресивна реакцiя, супроводжувана люттю, гнiвом, злiстю), видiляiться норадреналiн (Влгормон леваВ»).

М. Франкенхойзер (1967) рiзний вплив однiii i тiii ж стресовоi ситуацii на рiзних людей намагалася пояснити вiдносним посиленням видiлення адреналiну в перiод стресу. Тривога i уникнення (гальмiвна форма стресу) спостерiгалися у ВлкроликiвВ», агресивна форма (збудлива) - у ВллевiвВ». Було виказане припущення, що це обумовлено вiдмiнностями в такiй межi особи, як тривожнiсть. Проте ця гiпотеза не отримала експериментального пiдтвердження (М. Франкенхойзер, 1970).

Про залежнiсть успiшностi дiяльностi в умовах психiчного стресу вiд особових особливостей iндивiдуума говорять, наприклад, данi про зв'язок погiршення дiяльностi пiд впливом стресу i схильностi до тривоги (З. Льовандер, 1970; А. Русен, 1970), схильностi до депресивних тенденцiй (М. Франкенхойзер, 1970), надмiрноi мотивацii (Т. Стокфельт, 1970), завищення рiвня домагань особи (Я. Рейковськiй, 1966) i т.д.

Поза сумнiвом, в комплексi причин, що обумовлюють вплив психiчного стресу на ефективнiсть дiяльностi, iндивiдуально-психологiчнi особливостi особи iндивiдуума грають далеко не останню роль.

Факти свiдчать про те, що в умовах стресу властивостi нервовоi системи i темпераменту людини роблять як позитивний, так i негативний вплив на динамiку його дiяльностi i ii загальну результативнiсть.

Данi про рiзний вплив стресовоi ситуацii на поведiнку i дiяльнiсть людей з рiзними типологiчними властивостями нервовоi системи вперше були отриманi в лабораторii Б.М. Теплова - В.Д. Небилiцина з Д.М. Гуревичем i його спiвробiтниками при дослiдженнi операторiв енергосистем в умовах аварiй. Були знайденi не залежнi вiд досвiду i квалiфiкацii чергового оператора iндивiдуальнi вiдмiнностi в поведiнцi при лiквiдацii справжнiх i тренувальних аварiй. Виникло припущення, що вiдмiнностi в поведiнцi пов'язанi з вiдмiнностями в силi нервовоi системи. Дiловi характеристики 26 чергових iнженерiв були зiставленi з результатами лабораторних випробувань сили iх нервовоi системи. Виявилося, що тi випробовуванi, якi були квалiфiкованi як що не ВлсправляютьсяВ», володiють вираженою слабкiстю нервовоi системи.

В.Д. Небилiцин, розглядаючи проблему надiйностi працi оператора в свiтлi вчення про типи вищоi нервовоi дiяльностi (1964), висунув гiпотезу про зв'язок мiж деякими характеристиками робочих якостей оператора i основними властивостями його нервовоi системи. Серед цих якостей вiн видiлив основнi: довготривалу витривалiсть, в основi якiй лежить сила нервовоi системи; витривалiсть до екстреноi напруги i перенапруження, яка повинна бути зв'язаний або з силою нервовоi системи по вiдношенню до збудження, або з врiвноваженiстю нервових процесiв; перешкодостiйкiсть до дii чинникiв середовища (температура, тиск, вогкiсть, шуми, прискорення, гiпоксiя i т.д.), яке також прямо залежить вiд сили нервовоi системи; реакцiя на непередбаченi подразники - функцiя врiвноваженостi нервових процесiв збудження i гальмування. Перемикаiться, на думку В.Д. Небилiцина, пов'язана з рухливiстю нервових процесiв.

Отже, слабкiсть нервовоi системи з боку збудження i висока тривожнiсть - це тi чинники, якi обумовлюють зниження ефективностi дiяльностi i дезорганiзацiю поведiнки в умовах психiчного стресу.

Останнiми роками в областi психологii працi, в iнженернiй психологii сталi говорити про емоцiйну стiйкiсть як властивостi особи, яка забезпечуi високоефективну дiяльнiсть i цiлеспрямовану поведiнку людини в умовах стресу. Причому немаi однозначного розумiння природи цiii емоцiйноi стiйкостi. Якщо однi розумiють ii достатньо просто i однозначно Вляк здатнiсть долати стан зайвого емоцiйного збудження при виконаннi складноi руховоi дiяльностiВ» (В.Л. Марiщук, 1964); iншi - дещо ширше, розумiючи пiд цiiю властивiстю Влз одного боку, несприйнятливiсть до эмоцiогених чинникiв, що надають негативну дiю на психiчний стан iндивiдуума, а з другого боку, здатнiсть контролювати, стримувати i управляти виникаючими емоцiями, забезпечуючи тим самим успiшне виконання необхiдних дiйВ» (Е.А. Мiлерян, 1966), то третi (наприклад, П.Б. Зiльберман, 1974) вважають, Влщо пiд емоцiйною стiйкiстю слiд розумiти iнтегральну властивiсть особи, що характеризуiться такою взаiмодiiю емоцiйних, вольових, iнтелектуальних i мотивацiйних компонентiв психiчноi дiяльностi iндивiдуума, яка забезпечуi оптимальне успiшне досягнення мети дiяльностi в складнiй емотивованiй обстановцiВ».

Загальним у всiх цих пiдходах i те, що, на думку дослiдникiв, висока або сильна емоцiйна стiйкiсть визначаi високу або пiдвищену продуктивнiсть дiяльностi в умовах стресу, низька або слаба емоцiйна стiйкiсть - погiршення i зниження ii. Бiльшiсть авторiв зв'язуi високу емоцiйну стiйкiсть з великоi силою нервовоi системи, ii врiвноваженiстю.

Прийнято вважати, що ситуацiя стресу маi емоцiйно негативний характер. В.С. Мерлин (1964), Н.С. Уткина (1968), А.А. Коротаев (1968) i iншi знайшли, що пониження функцiонального рiвня дiяльностi i стресовi реакцii в поведiнцi осiб iз слабою нервовою системою виникають i тодi, коли завдання пов'язано з позитивними емоцiями (експериментатор позитивно оцiнюi роботу випробовуваного, звучить приiмна музика). Отже, у людей iз слабою нервовою системою за певних умов стан стресу виникаi i розвиваiться пiд впливом позитивного емоцiйного подразника.

Данi, отриманi спiвробiтниками лабораторii В.З. Мерлiна, дозволили вже не так однозначно розглядати залежнiсть поведiнки i продуктивностi дiяльностi людини в умовах психiчного стресу вiд типологiчних особливостей нервовоi системи. Поза сумнiвом, вплив стресу залежить не тiльки вiд сили - слабкостi нервовоi системи, ii врiвноваженостi або ступеня тривожностi, але i вiд особливостей особи, наприклад, ii вiдносин, активностi мотивацii.

Отже, аналiз поняття психiчного стресу показуi, що стрес розглядаiться, як правило, вузько, односторонньо. Бiльшiсть учених розумii його як стан, що виникаi або у важкiй, або в загрожуючiй, або в якiйсь iнший емоцiйно негативноi ситуацii.

Загальним для всiх видiв психiчного стресу, на думку бiльшостi дослiдникiв, i iх обумовленiсть дiями негативного емоцiйного подразника. Лише деякi ученi вважають, що стан стресу може виникати при дii позитивних емоцiйних подразникiв.

Багато дослiдникiв або ототожнюють стрес з iншими негативними емоцiйними реакцiями (тривога, фрустрацiя, дискомфорт, агресiя, конфлiкт, психiчний зрив), або позначають поняттям стресу крайнiй ступiнь стану психiчноi напруженостi.

Майже всi ученi вважають, що психологiчний стрес негативно впливаi на поведiнку i дiяльнiсть людини. Лише останнiм часом з'явилися припущення про позитивний вплив стресу i тепер залежно вiд характеру впливу на органiзм стрес роздiляють на дистрес (дiючий негативно) i евстрес (дiючий позитивно).

Встановлено, що одна i та ж напружена ситуацiя викликаi у рiзних людей залежно вiд iх iндивiдуальних особливостей рiзний ступiнь стресу. В цiй областi дослiджень помiтнi вiдмiнностi в позицiях вiтчизняних i зарубiжних психологiв.

Зарубiжнi дослiдники, пояснюючи iндивiдуальнi вiдмiнностi в проявi стресу i його впливi на людину, в основному спираються на теорiю стресу Г. Сельi i пов'язують цi вiдмiнностi з особливостями ендокринноi системи. Проте останнi роботи ряду вiтчизняних учених показують, що природу даного явища неможливо вивести з механiзмiв тiльки ендокринноi регуляцii, вiдмiнних вiдсталiстю i iнертнiстю. Найтонше пристосування органiзму до дiй середовища забезпечуi нервова система. Тому рiзний вплив однiii i тiii ж стресовоi ситуацii на дiяльнiсть рiзних людей iстотно залежить вiд властивостей загального типу нервовоi системи (зокрема вiд сили нервовоi системи щодо збудження) i деяких особливостей темпераменту (тривожностi, емоцiйноi збудливостi, iмпульсноi).

1.2. Стресостiйкiсть органiзму залежно вiд темпераменту

Особливостi реакцii на ситуацii у рiзних людей iндивiдуальнi. До зовнiшнiх чинникiв, що визначають iндивiдуальну стресостiйкiсть людини, вiдносять умови життя, спосiб життя, живлення. Внутрiшнi чинники стресостiйкiсть тАУ це спадковiсть, попереднi хвороби, iндивiдуально-психологiчнi якостi (властивостi нервовоi системи, конституцiя, темперамент). Багато в чому наша стресостiйкiсть визначаiться темпераментом. В сучаснiй психологii цим термiном позначають особливостi психiки людини. Темперамент i бiологiчним фундаментом нашоi особи, заснований на властивостях нервовоi системи людини i пов'язаний з будовою тiла (конституцiiю), обмiном речовин в органiзмi. Саме темперамент багато в чому визначаi потенцiйну стресостiйкiсть органiзму.

Традицiйно видiляють чотири основнi типи темпераменту: холерик, сангвiнiк, флегматик i меланхолiк.

Холерик. Холеричний темперамент вiдноситься до сильного, неврiвноваженого типу нервовоi системи. Це легко збудливi, емоцiйно активнi люди, стрiмко виконуючi професiйнi функцii. Холерики мають порiвняно високу чутливiсть до стресу, вони практично миттiво вiдчувають змiни зовнiшнiх умов i свого власного стану. Проте за рахунок того, що за допомогою виражених емоцiйних ВлспалахiвВ» вони швидко позбавляються вiд негативного стану, холерики його не накопичують i здатнi тривалий перiод працювати в умовах напруги.

Флегматик. Представники флегматичного темпераменту володiють сильним, урiвноваженим типом нервовоi системи. Активнiсть флегматика в зовнiшнiй дiяльностi понижена, але витривалiсть, працездатнiсть достатньо великi. Люди цього типу можуть наполегливо i тривало трудитися в умовах професiйного стресу, але здатнi накопичувати негативний стан, а проявляють його рiдко, але дуже рiзко: ВлбунтомВ» проти керiвництва, несподiваним рiшенням змiнити мiсце роботи i т.д.

Сангвiнiк. Мабуть, самий стресостiйкiсть тип темпераменту, оскiльки володii сильним, урiвноваженим, рухомим типом нервовоi системи. Природний оптимiзм дозволяi долати негативнi стани, а високий життiвий тонус i поверхневiсть емоцiйних переживань тАУ протистояти дiям емоцiйного i iнформацiйного видiв стресу.

Меланхолiк. А ось емоцiйно Влкрихкi меланхолiкиВ» мають низьку стресостiйкiсть. Такi люди тАУ представники слабого типу нервовоi системи, тому фiзично i емоцiйно менш витривалi. Меланхолiки надiляють здiбнiстю до спiвпереживання, умiнням спостерiгати, iх емоцiйнi переживання глибокi i тривалi. В умовах стресу вони помiтно знижують працездатнiсть, випробовують дискомфорт, погiршення загального самопочуття. Те, що реакцiя на стрес i форми його протiкання залежать у тому числi (але не тiльки!) вiд типу темпераменту тАУ очевидно.

Оскiльки кожна дiяльнiсть пред'являi до психiки людини i ii динамiчних особливостей певнi вимоги, немаi темпераментiв, iдеально придатних для всiх видiв дiяльностi. Можна сказати, що люди холеричного темпераменту бiльш придатнi для активноi ризикованоi дiяльностi (ВлвоiниВ»), сангвiнiки - для органiзаторськоi дiяльностi (ВлполiтикиВ»), меланхолiки - для творчоi дiяльностi в науцi i мистецтвi (ВлмислителiВ»), флегматики - для планомiрноi i плiдноi дiяльностi (ВлтворцiВ»). Для деяких видiв дiяльностi, професiй протипоказанi певнi властивостi людини, наприклад, для дiяльностi льотчика-винищувача протипоказана повiльнiсть, iнертнiсть, слабкiсть нервовоi системи. Отже, флегматики i меланхолiки психологiчно мало придатнi для подiбноi дiяльностi.

Роль темпераменту в працi i навчаннi полягаi в тому, що вiд нього залежить вплив на дiяльнiсть рiзних психiчних станiв, що викликаються неприiмною обстановкою, емоцисгеними чинниками, педагогiчними дiями. Вiд темпераменту залежить вплив рiзних чинникiв, що визначають рiвень нервово-психiчноi напруги (наприклад, оцiнка дiяльностi, очiкування контролю дiяльностi, прискорення темпу роботи, дисциплiнарнi дii i т. п.)

РЖснують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог дiяльностi.

Перший шлях - професiйний вiдбiр, одна iз задач якого - не допустити до даноi дiяльностi осiб, якi не володiють необхiдними властивостями темпераменту. Даний спосiб можливий тiльки при вiдборi кандидатiв на професii, предтАЩявляючи пiдвищенi вимоги до властивостей особи.

Другий шлях пристосування темпераменту до дiяльностi полягаi в iндивiдуалiзацii що пред'являються до людини вимог, умов i способiв роботи (iндивiдуальний пiдхiд).

Третiй шлях полягаi в подоланнi негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного вiдношення до дiяльностi i вiдповiдних мотивiв.

Четвертий, основний i самий унiверсальний шлях пристосування темпераменту до вимог дiяльностi - формування ii iндивiдуального стилю. Пiд iндивiдуальним стилем дiяльностi розумiють таку iндивiдуальну систему прийомiв i способiв дii, яка характерна для даноi людини i доцiльна для досягнення успiшних результатiв дiяльностi.

Темперамент накладаi вiдбиток на способи поведiнки i спiлкування.Наприклад, сангвiнiк майже завжди iнiцiатор в спiлкуваннi, вiн вiдчуваi себе в компанii незнайомих людей невимушено, нова, незвичайна ситуацiя його тiльки порушуi, а меланхолiка, навпаки, лякаi, збентежуi, вiн втрачаiться в новiй ситуацii, серед нових людей. Флегматик насилу сходиться з новими людьми, своi вiдчуття проявляi мало i довго не помiчаi, що хтось шукаi мотиву познайомитися з ним. Вiн схильний любовнi вiдносини починати з дружби i врештi-решт закохуiться, але без блискавичних метаморфоз, оскiльки у нього сповiльнений ритм вiдчуттiв, а стiйкiсть вiдчуттiв робить його однолюбом. У холерикiв, сангвiнiкiв, навпаки, любов виникаi частiше з вибуху, з першого погляду, але не така стiйка.

Продуктивнiсть роботи людини тiсно пов'язана з особливостями його темпераменту.Так, особлива рухливiсть сангвiнiка може принести додатковий ефект, якщо робота вимагаi вiд нього частого переходу вiд одного роду занять до iншого, оперативностi в ухваленнi рiшень, а одноманiтнiсть, регламентована дiяльностi, навпаки, приводить його до швидкого стомлення. Флегматики i меланхолiки, навпаки, в умовах строгоi регламентацii i монотонноi працi знаходять велику продуктивнiсть i опiрнiсть стомленню, нiж холерики i сангвiнiки.

В поведiнковому спiлкуваннi можна i потрiбно передбачати особливостi реакцii осiб з рiзним типом темпераменту i адекватно на них реагувати.

Пiдкреслимо, темперамент визначаi лише динамiчнi, але не змiстовнi характеристики поведiнки. На основi одного i того ж темпераменту можлива i ВлвеликаВ», i соцiально-нiкчемна особа.

Цiкаво, що благополучнi сiмейнi пари iз стiйкими вiдносинами вiдрiзняються протилежними темпераментами: збудливий холерик i спокiйний флегматик, сумний меланхолiк i життiрадiсний сангвiнiк як би доповнюють один одного, потрiбен один одному. В дружнiх вiдносинах часто бувають люди одного темпераменту, окрiм холерикiв (два холерики часто сваряться через взаiмну нестриманiсть).

З'ясувалося також, що самими унiверсальними партнерами i флегматики, оскiльки iх влаштовуi будь-який темперамент, окрiм власного (пари флегматикiв виявилися вельми неблагополучними за даними багатьох авторiв).

РЖ.П. Павлов видiлив ще три Влчисто людських типуВ» вищоi нервовоi дiяльностi: розумовий, художнiй, середнiй.Представники розумового типу (переважаi активнiсть другоi сигнальноi системи лiвоi пiвкулi мозку) вельми розсудливi, схильнi до детального аналiзу життiвих явищ, до вiдвернутого абстрактно-логiчного мислення. Вiдчуття iх вiдрiзняються помiрнiстю, стриманiстю i звичайно прориваються назовнi, лише пройшовши через фiльтр розуму. Люди цього типу звичайно цiкавляться математикою, фiлософiiю, iм подобаiться наукова дiяльнiсть.

У людей художнього типу (переважаi активнiсть першоi сигнальноi системи правоi пiвкулi мозку) мислення образне, на нього накладаi вiдбиток велика емоцiйнiсть, яскравiсть уяви, безпосереднiсть i жвавiсть сприйняття дiйсностi. РЗх цiкавить перш за все мистецтво, театр, поезiя, музика, письменницька i художня творчiсть. Вони прагнуть широкого круга спiлкування, це типовi лiрики, а людей розумового типу вони скептично розцiнюють як ВлсухарiвВ». Бiльшiсть людей (до 80%) вiдноситься до Влзолотоi серединиВ», середнього типу. В iх характерi трохи переважаi рацiональний або емоцiйний початок, i це залежить вiд виховання з найранiшого дитинства, вiд життiвих обставин. Виявлятися це починаi до 12-16 рокiв: однi пiдлiтки велику частину часу вiддають лiтературi, музицi, мистецтву, iншi - шахам, фiзицi, математицi.

Зi всiх властивостей темпераменту, менi б хотiлося загострити увагу на тривожностi.

У американських авторiв можна знайти зiставлення деяких iндивiдуальних психiчних особливостей iз швидкiстю утворення позитивних i умовних гальмiвних рефлексiв. Сюди вiдносяться дослiдження тривожностi, або турботи. Тривожнiсть дiагностувалося за допомогою дуже рiзноманiтних наборiв випробувань чашi всього за допомогою так званоi Тейлоровськой шкали "вiдкритоi тривожностi", яка побудована по типу опитувальника. Склад психологiчних компонентiв тривожностi не можна вважати цiлком визначеним i встановленим. Найстiйкiшi i постiйнi компоненти цього комплексу: стан емоцiйноi напруги (stress), переживання особистоi загрози, пiдвищена чутливiсть до невдач i помилок, вiднесення невдач i помилок, за рахунок властивостей своii особи, заклопотанiсть, саме недовiрливiсть, незадоволенiсть собою (Sarasch, I960). Весь цей симптокомплекс володii однiiю з основних вiдмiтних ознак темпераменту: вiд нього залежить динамiка дiяльностi. Але виявляiться вiн лише в ситуацii небезпеки i залежить вiд мотивiв i вiдносин особи.

Тривожнiсть спостерiгаiться також при незадоволеннi мотивiв i у всякому психологiчному конфлiктi типу фрустрацii. Стан тривожностi не i iманентною властивiстю, властивому певному темпераменту. Воно з'являiться лише при певних порушеннях в системi мотивiв i вiдносин особи. Недолiк дослiджень по Тейлоровськоi шкали "вiдкритоi тривожностi" в тому, що iндивiдуальнi психiчнi особливостi в них встановлювалися в бiльшостi випадкiв на основi опитувальника. В опитувальнику указуються тi зовнiшнi ознаки, на основi яких можна судити про психiчнi особливостi, що входять в комплекс тривожностi. Дiагноз проводився на основi бесiди з випробовуваними i безпосереднього спостереження за iх поведiнкою. Цей метод дiагнозу вельми ненадiйний. У всiх цих роботах американських авторiв, як i в бiльш раннiх роботах РЖванова-Смоленського, симптомокомплекс психiчних особливостей зiставлявся не iз загальним типом нервовоi системи або окремими його властивостями, а з iндивiдуальними особливостями утворення позитивних умовних рефлексiв. При такому способi зiставлення неможливо сказати, вiд якого саме загального типу нервовоi системи або окремоi властивостi залежить даний симптомокомплекс властивостей темпераменту. У випробовуваних з високим ступенем тривожностi сила гальмування менше нiж сила збудження. Також з'ясувалася залежнiсть тривожностi вiд сили нервових процесiв, 9 учнiв iз слабим процесом збудження при виконаннi контрольноi роботи в тому випадку, якщо вiд ii результатiв залежить рiзке погiршення четвертноi вiдмiтки, розподiл уваги погiршуiться в порiвняннi з виконанням цiii р

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека