Влада як найважливiший атрибут полiтики

Демократизацiя багатьох свiтових процесiв не обiйшла стороною i полiтику. Прояви демократизацii полiтики багатоманiтнi, вона все бiльше виходить iз вузьких коридорiв влади;роздержавлення полiтики, як головний прояв ii демократизацii, означаi поступову втрату абсолютноi монополii держави на ii проведення. Полiтика сьогоднi стала справою полiтичних партiй, суспiльних рухiв, рiзноманiтних самодiяльних органiзацiй населення.

Велике значення для демократизацii полiтики маi: зростаючий вплив на ii визначення суспiльноi думки.Суспiльна думка тАУ це соцiальна позицiя рiзних прошаркiв населення, вiд полiтичних настроiв i активностi котрих багато в чому залежать перспективи реалiзацii тоi чи тоi державноi полiтики. Тому суспiльна думка все бiльше стаi своiрiдною i дiйовою формою суспiльного контролю над полiтикою держави. Не випадково, що сьогоднi у всiх цивiлiзованих краiнах створюються структурнi пiдроздiли по звтАЩязкам з суспiльно-полiтичними силами, служби iнформацii населення про найважливiшi полiтичнi подii, що робить полiтичну сферу бiльш вiдкритою i доступною для громадян. Розширюiться соцiальне представництво в полiтицi: в США на початку 80-х рр. Президентом краiни був вибраний бувший актор Рейган, у 2003 роцi тАУ губернатором штату Калiфорнiя тАУ актор Арнольд Шварценегер, Президентом Польщi тАУ слюсар Валенса, Чехii тАУ письменник Гавел, Болгарii тАУ фiлософ Желев, у Росii тАУ губернатором Алтайського Краю обрано актора Михайла РДвдокимова, тощо.

РЖстотною тенденцiiю розвитку полiтики i: формування ii нових напрямкiв.Пiдвищуiться ii значення у вирiшеннi глобальних проблем людства, проблем молодi, нацiональноi безпеки тощо.

Розвиток цивiлiзованостi суспiльства визначив значний зворот полiтики до людини, ii рiзноманiтних потреб, iншими словами, визначив: стiйку тенденцiю гуманiзацii полiтики.Проголошення у ХХ сторiччi людини як найвищоi соцiальноi цiнностi орiiнтуi полiтику, ii гiдностi.

Тенденцiя повороту полiтики до людини рельiфно проявляiться в мiжнародних актах про права людини. Ними забороняються зазiхання на життя, честь i достоiнство людини з боку будь-яких владних структур. Вiдповiднi права i свободи, iх недоторканiсть, безпека людини проголошуються i конституцiiю Украiни найвищою соцiальною цiннiстю.

Але поворот, звертання полiтики до людини маi своiм наслiдком i полiтизацiю самоi особистостi. Полiтологи помiтили, що в нашi днi: значно пiдвищилась полiтична активнiсть населення, полiтика стаi внутрiшньою потребою людини.

Гуманiзацiя полiтики маi прояви i в прийняттi низки мiжнародних актiв, що засуджують тероризм, расизм, фашизм i iншi крайнi прояви iдеологii насильства над народами, людиною; орiiнтацiя полiтики на загальнолюдськi цiнностi тАУ плодотворна i перспективна тенденцiя, вона повнiстю вiдповiдаi iнтересам народiв, кожноi людини, узгоджуiться iз свiтовими процесами iнтернацiоналiзацii суспiльства.

Важливою тенденцiiю розвитку полiтики i: постiйне поповнення ii арсеналу новими iдеями, поглядами, пiдходами у вирiшеннi полiтичних питань. У внутрiшнiй полiтицi тАУ це iдеi правовоi держави i соцiальноi держави. У зовнiшнiй тАУ iдеi верховенства загальнолюдських iнтересiв над нацiональними, пiдхiд до людства як цiлiснiй, взаiмоповтАЩязанiй свiтовiй спiльноти.

Виключно перспективною тенденцiiю розвитку полiтики i: змiцнення ii звтАЩязку з правом i мораллю.Полiтика, право i мораль не просто йдуть поряд, а все бiльше зливаються, народжуiться новий феномен соцiальноi дiяльностi людей.

В цiлому полiтика розвиваiться планомiрно, цiлеспрямовано, на науковiй основi. Але наука даi в значнiй мiрi iдеальну картину полiтики. Реальний ii стан вимагаi детального аналiзу проблем, котрi ведуть до деформацii полiтики.

Аналiз практичноi полiтики показуi, що вона ще далека вiд iдеалу. Полiтика ще залишаiться зручним прикриттям для деяких соцiальних прошаркiв, груп в реалiзацii iх корисних, егоiстичних iнтересiв. Поiднання полiтики з демагогiiю, спекуляцiя на ii нормативних цiнностях, навмисне викривлення дiйсних полiтичних намiрiв затверджують iснування антигуманних моделей полiтичноi дiяльностi, наносять вiдчутну шкоду iнтересам i потребам мiльйонiв людей.

Що ж викликаi найбiльшу тревогу i непокоiння людей? Вiдмiтимонайбiльш iстотнi проблеми деформацii полiтики.

Полiтичне життя бiльшостi держав поки що характеризуiться значною нерiвномiрнiстю розвитку полiтичноi свiдомостi i полiтичноi культури рiзних соцiальних груп населення, рiзним ступенем iх участi у полiтицi. Зверхполiтизацiя окремих бокiв життя суспiльства нерiдко супроводжуiться зростанням полiтичноi пасивностi молодi, людей фiзичноi, а часто-густо i розумовоi працi. Це сприяi затвердженню у таких краiнах полiтичних режимiв, що не мають необхiдноi соцiальноi пiдтримки, достатньоi легiтимностi. Сьогоднi в Украiнi, як i в усiх республiках колишнього СРСР, рiзко скоротилося представництво в структурах органiв влади всiх рiвнiв робiтникiв, селян, молодi, жiнок, що залишаi iх поза необхiдним соцiальним захистом, сприяi зниженню життiвого рiвня.

Помiтною стаi: недооцiнка розвитку духовноi сфери, що вкрай негативно позначаiться на суспiльнiй моралi.

Негативний соцiальний ефект маi i: чисто популiстськi обiцянки багатьох полiтикiв, виконання котрих неможливе або виконувати якi вони i не збиралися. Маi мiсце гра на почуттях i полiтичних симпатiях людей, вочевидь i: масований характер манiпуляцii суспiльною думкою. Однi i тi ж полiтичнi угрупування можуть в однiй аудиторii обiцяти людям блага капiталiзму, в iнших тАУ створити умови комунiстичного раю. Для виборцiв це обертаiться оманою i полiтичним розчаруванням.

Очищення внутрiшньоi полiтики, формування ii на ТСрунтi сучасних нормативних розробок демократii, права, моралi тАУ процес складний i довготривалий. Але iншого шляху становлення дiйсно загальнонародноi полiтики в природi не iснуi.

Специфiка воiнноi полiтики

Актуальною полiтологiчною проблемою i дослiдження воiнноi полiтики сучасних держав тАУ спецiалiзованоi галузi теоретичноi i органiзацiйно-практичноi дiяльностi субтАЩiктiв загальноi полiтики, виявлення ii реальних, а не декларативних вимiрiв.

Полiтологiчний рiвень осмислення воiнноi полiтики держави вимагаi чiткого окреслення ii субтАЩiкт-обтАЩiктноi основи, структури, факторiв розвитку тощо. Найбiльш вiдповiдальним та складним етапом i компонентом воiнноi полiтики i формування воiнно-полiтичних рiшень i планiв, визначення найбiльш доцiльного варiанту воiнно-полiтичноi стратегii держави. Така стратегiя повинна вiдповiдати наявнiй воiнно-полiтичнiй обстановцi, не суперечити воiнно-доктринальним iдеям та принципам. Саме на цьому етапi вiдкриваiться простiр воiнно-полiтичного мистецтва, що полягаi в умiннi приводити у вiдповiднiсть з воiнною полiтикою держави воiнну стратегiю, оперативне мистецтво i тактику. Воiнно-полiтичнi рiшення i плани мають бути вивченi, усвiдомленi i зрозумiлi тим, кому належить iх виконувати. У певнiй своiй частинi вони можуть бути предметом суспiльноi думки та обтАЩiктом уваги засобiв масовоi iнформацii. У будь-якому випадку воiнно-полiтичнi рiшення i плани слiд розглядати як духовну мотивацiю майбутньоi життiдiяльностi соцiальних груп, залучених у iх виконання, вихiднi принципи та iдеi виховноi (патрiотичноi) роботи серед вiйськовослужбовцiв i цивiльного населення.

Воiнно-полiтологiчнi дослiдження не можуть обiйти увагою практичнi дii вiдповiдних структур, спрямованi на реалiзацiю воiнно-доктринальних iдей i конкретних планiв. Основними напрямками воiнно-полiтичноi практики субтАЩiктiв воiнноi полiтики, як правило, i керiвництво воiнним будiвництвом у цiлому, керiвництво та управлiння збройними силами, регулювання воiнно-полiтичних вiдносин з iншими державами, коалiцiями держав, iншими армiями за допомогою засобiв воiнноi дипломатii i воiнного спiвробiтництва, полiтичне керiвництво збройною боротьбою, воiнними дiями, миротворчими операцiями та iншими видами воiнноi практики мирного часу

Радикальнi змiни у свiтi та в украiнському суспiльствi гостро поставили питання створення або ж реорганiзацii (реформування) всiх державних структур, корекцii внутрiшньо- та зовнiшньополiтичних завдань, воiнноi полiтики у цiлому. Вiдповiдно, найбiльш гострим i складним завданням Украiни на сучасному етапi стало вирiшення комплексу проблем вiйськового будiвництва взагалi i створення воiнноi органiзацii держави зокрема. Це обумовлено сукупнiстю нових геополiтичних, регiональних, внутрiшнiх причин, у полi яких розгортаiться державотворчий процес.

Таким чином, специфiка воiнноi полiтики полягаi в тому, щоб вiдповiсти на ряд питань, повтАЩязаних з соцiальним призначенням, сутнiстю, структурою воiнноi органiзацii держави, особливостями ii функцiонування в рiзних iсторичних умовах: в умовах мирного часу, в умовах ескалацii воiнних небезпек i загроз, в умовах вiйни, у повоiнний перiод.

Короткий аналiз полiтики як особливого соцiального феномену, зроблений в лекцii, дозволяi зробити такi висновки:

v полiтика тАУ це специфiчне соцiальне явище, що охоплюi все суспiльство, всi сфери людськоi життiдiяльностi;

v полiтика маi високий соцiальний статус i чинить вирiшальний вплив на розвиток суспiльства;

v полiтика, як прояв соцiальноi активностi людей тАУ це одночасно i форма iх соцiальноi вiдповiдальностi.

v полiтика породжуiться реальними соцiальними вiдносинами суспiльства, маi обтАЩiктивну природу, внутрiшньо притаманна суспiльству i граi визначальну роль у його розвитку;

v полiтика як наука i мистецтво управлiння державою, реалiзуiться через особливий вид людськоi дiяльностi. Але субтАЩiктивна сторона полiтики не усуваi необхiдностi пiзнання i спирання на обтАЩiктивнi закони i принципи ii функцiонування;

v полiтика охоплюi все суспiльство, проводиться по численним напрямкам, що пiдкреслюi складнiсть i взаiмозвтАЩязок полiтичного впливу на всi сфери розвитку суспiльства;

v знання полiтичноi сфери суспiльства i законiв ii функцiонування, особливо воiнноi полiтики, особливостей полiтичноi участi воiнiв, вироблення високоi полiтичноi культури тАУ актуальна задача полiтичного виховання захисникiв Украiни.

Влада як найважливiший атрибут полiтики

1. Полiтична влада як суспiльне явище.

2. Засоби та типи влади. Армiя i полiтична влада.

Основою полiтики i влада. Вона представлена державою, його установами i ресурсами. Влада сприяi ефективному задоволенню загальнозначущих, групових i часток iнтересiв. З цiii причини вона виступаi головним обтАЩiктом боротьби i взаiмодii груп, партiй, рухiв, держави, iндивiдiв.

Ще в XVIII столiттi французький мислитель Г. де Маблi (1709-1785) так визначив соцiальне призначення влади: тАЮЦiль, що ставлять люди, обтАЩiднанi законами, зводиться до утворення суспiльноi влади для запобiгання i припинення насильства i несправедливостi окремих осiбтАЭ.

По своiй природi влада тАУ явище соцiальне, оскiльки виникаi в суспiльствi. Суспiльство без влади тАУ хаос, саморуйнування соцiальних звтАЩязкiв. Потреба у владних механiзмах обумовлена рядом причин, i насамперед необхiднiстю додати взаiмодiям мiж людьми доцiльнiсть, розумнiсть, органiзованiсть, створивши загальнi для всiх правила поведiнки. Крiм того, наявнiсть влади викликана обтАЩiктивною потребою в регуляцii соцiальних вiдносин, узгодженнi й iнтеграцii рiзноманiття незбiжних iнтересiв i потреб людей за допомогою рiзних засобiв, у тому числi i примуса.

1. Полiтична влада як суспiльне явище.

Влада зтАЩявилася з виникненням суспiльства i буде в тiй або iншiй формi завжди супроводити його. Влада необхiдна передусiм для вiдтворення людськоi природи. Формування влади зумовлено необхiднiстю суспiльного виробництва, яке немислеме без пiдкорення всiх учасникiв iдинiй волi, а також потребою регулювання соцiальних вiдносин мiж людьми.

Влада багатолика: вона зтАЩявляiться в рiзних проявах, у кожнiм з яких виявляiться якась одна ii сторона. Саме тому в поясненнi природи влади i причин ii походження в полiтичнiй науцi iснуi кiлька пiдходiв тАУ кожний з них акцентуi увагу на однiй зi сторiн цього складного явища.

Трактування i пiдходи до визначення природи влади.

Теологiчна концепцiя влади. Одне з найбiльш раннiх визначень влади виходило з теологiчного пояснення ii природи i будувалося за допомогою теорii божественного права. Вiдповiдно до даноi концепцii всяка державна влада походить вiд бога, а всi монархи, що здiйснюють владу, тАУ лише виконавцi божественноi волi. Потреба у владi виводилося з тези про тАЮприродну грiховнiстьтАЭ людини. По своiй сутностi влада i божественним установленням, що засновано на християнських заповiдях. Пiдпорядкування людей волi Божоi, принципам божественного розуму забезпечуi порядок у суспiльствi, самозбереження i продовження людського роду.

Бiологiчна концепцiя влади. Представники бiологiчноi концепцii влади розглядали ii як механiзм приборкання людськоi агресивностi, закладеноi в найбiльш фундаментальних iнстинктах людини як бiологiчноi iстоти. Французький полiтолог М. Марсель (1889-1973) вважав: тАЮвлада не i факт специфiчно людський, вона маi передумови i коренi в бiологiчнiй структурi, що загальнi нам iз тваринамитАЭ Ф. Нiцше (1844-1900) зтверджував, що влада i воля i здатнiсть до самоствердження. Пiзнiше бiологiчне трактування влади виявилось основою обТСрунтування права панування одних народiв iншими.

Бiхевiористська концепцiя влади (вiд англ. behevior тАУ поведiнка). Влада розглядаiться як вiдношення мiж людьми, при яких однi панують, командують, а iншi пiдкоряються i виконують рiшення перших. Особливiсть пiдходу полягаi в тому, що вiн зосереджуi увагу на особливостях людей, на мотивах iхнього поводження в боротьбi за владу. Первiснi iмпульси до володарювання закладенi в природi окремих особистостей, у iхньому прагненнi до влади (воля) i здатностi володарювання (володiння тАЮполiтичною енергiiютАЭ). Далi, важливу роль грають тi блага i привiлеi, що за всiх часiв одержують люди, що мають владу. Для багатьох боротьба за владу i способом самоствердження, компенсацiiю за уродженi або придбанi недолiки.

Системна концепцiя влади. Влада розглядаiться як системно-утворююче вiдношення в полiтичнiй системi суспiльства. Всi iншi елементи системи звтАЩязанi з нею безпосередньо. Призначення влади тАУ регулювати вiдносини мiж людьми i суспiльством в цiлому, включаючи державно-полiтичнi iнститути; регулювати виникаючi конфлiкти. Задача влади тАУ досягнення в суспiльствi стабiльностi, як полiтичноi, так i економiчноi.

Структурно-функцiональна концепцiя влади. Засновником даноi концепцii вважаiться Парсонс. У рамках даноi концепцii влада розглядаiться як вiдношення нерiвноправних субтАЩiктiв, чиi поводження обумовлене виконуваними ними ролями (наприклад, роль керуючих або керованих). При цьому пропонуiться, що соцiальна роль визначаi стиль (тип, характер, змiст) очiкуваного вiд людини поводження, що вiдповiдаi тому положенню в суспiльствi (статусовi), яке вiн займаi.

Реляцiонiстська концепцiя влади (вiд французького слова тАЮrelationтАЭ тАУ вiдношення). У данiй концепцii влада розглядаiться як вiдношення мiж двома партнерами, при якому один з них впливаi на другого. У цьому випадку влада зтАЩявляiться як взаiмодiя ii субтАЩiкта й обтАЩiкта, за допомогою визначених засобiв контролюi обтАЩiкт.

Таке розумiння влади дозволяi розкрити ii структуру, обтАЩiднати в iдине цiле рiзнi ii характеристики. Основними компонентами влади i ii субтАЩiкт, обтАЩiкт, засоби (ресурси) i процес, що приводить у рух усi ii елементи i механiзми, засоби взаiмодii мiж партнерами.

СубтАЩiкт i обтАЩiкт тАУ безпосереднi носii влади. СубтАЩiкт втiлюi активний, направляючий початок влади. РЗм може бути окрема людина, органiзацiя, спiльнiсть людей.

Для виникнення владних вiдносин необхiдно, щоб субтАЩiкт володiв низькою якостей.

По-перше, це бажання панувати, воля до влади, що виявляiться в розпорядженнях або наказах.

По-друге, повинен бути компетентним, знати суть справи, стан i настрiй пiдлеглих, умiти використовувати ресурси, мати авторитет.

Суб'iкт владиi носiiм влади i впливаi на поведiнку обтАЩiкта наявними у нього засобами для реалiзацii своiх iнтересiв.СубтАЩiктом може бути iндивiд, полiтична елiта, соцiальнi страти, класи, нацii, держави i навiть свiтове спiвтовариство (ООН, ЮНЕСКО).

Об'iктом влади i учасник (учасники) владних вiдносин, на якого спрямовуiться вплив субтАЩiкта, що прагне за допомогою рiзноманiтних засобiв пiдпорядкувати собi обтАЩiкт впливу.

ОбтАЩiкт i субтАЩiкт влади перебувають у тiсному взаiмозвтАЩязку, пiд впливом рiзних обтАЩiктивних i субтАЩiктивних чинникiв, серед яких матерiальнi, соцiально-культурнi, полiтико-правовi, мотивацiйнi та iн.

Змiст полiтичного життя суспiльства визначаiться характером субтАЩiктно-обтАЩiктних вiдносин, якi розгортаються на функцiональному рiвнi, в опосередкованiй чи безпосереднiй участi й залежать вiд сприйняття дiй субтАЩiкта обтАЩiктом. Це сприйняття може проявлятися у формi схвалення, байдужостi чи заперечення з вiдповiдними наслiдками, якi необхiдно врахувати субтАЩiктовi влади.

Влада як здатнiсть i можливiсть проводити свою волю навiть всупереч опоровi iнших заснована на використаннi рiзних методiв i засобiв, до яких вiдносяться вплив, авторитет, закон, пряме насильство i т.д. З iхньою допомогою влада впливаi на особистiсть, групи, суспiльство в цiлому i досягаi поставлених цiлей.

Шляхи досягнення влади багато в чому визначають ii функцiонування, дiяльнiсть структурних елементiв влади.

РЖсторично вiдомi такi шляхи завоювання, досягнення полiтичноi влади:

v полiтична реформа;

v полiтична революцiя;

v контрреволюцiя, мiлiтаристський спосiб;

v рiзного роду полiтичнi перевороти.

ВаСпосiб здобуття влади зумовлюi всю подальшу дiяльнiсть полiтичних сил, що прийшли до влади. Розкриiмо змiст кожного способу (шляху).

Полiтична реформа (вiд лат. тАЮreformareтАЭ тАУ перетворювати) тАУ i перетворення, змiна, переустрiй полiтичного життя (порядкiв, iнститутiв, установ), що здiйснюються в основному без змiн основ iснуючого ладу.

Полiтична реформа передбачаi еволюцiйний розвиток суспiльства i його iнститутiв влади. Полiтичнi реформи можуть вiдбуватися рiзними шляхами:

Перший засiб: реформа зверху. Змiст такоi реформи полягаi у тому, що автократичнi правителi розумiють необхiднiсть змiни системи влади за своiю волею. Прикладом таких змiн може бути: Туреччина, Бразилiя (1964р.).

Другий засiб: зречення влади, вiдмова вiд влади тАУ це вiдбуваiться при загибелi, капiтуляцii авторитарних режимiв владарювання. Прикладом можуть бути вiдмова Е. Хонекера в НДР (1989 р.), Р. Гусака i Якеша в ЧССР (1989 р.).

Третiй засiб: поступове реформування влади погодженими зусиллями полiтичних сил, якi перебувають при владi i в опозицii. Прикладом цього може бути розвиток подiй в Угорщинi i Польщi, Болгарii та в iнших краiнах.

Полiтична революцiя (вiд лат. тАЮrevolutionтАЭ тАУ поворот, переворот) тАУ це суспiльний рух i переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу, встановлення нового режиму шляхом насильницького завоювання полiтичноi влади, здiйснення докорiнних змiн полiтичного життя суспiльства.

Контрреволюцiя (вiд франц. тАЮcontreтАЭ тАУ проти й тАЮrevolutionтАЭ тАУ революцiя) тАУ це боротьба (поваленого) реакцiйного класу, соцiальноi групи або прошарку, якi сходять з iсторичноi арени, iхня реакцiя на революцiйну практику. Контрреволюцiя ставить за мету реставрацiю старих суспiльних порядкiв, збереження влади тими чи iншими полiтичними силами, вiдновлення попереднiх форм владарювання, припинення глибинних процесiв соцiально-полiтичного оновлення, створення нового ладу i вiдповiдноi йому форми влади. Методами контрреволюцii i саботаж, iдеологiчна диверсiя, пiдривна агiтацiя, насильство, терор та iн.

Мiлiтаристська формадосягнення влади являi собою захоплення полiтичноi державноi влади за допомогою вiйськовоi сили. Це можливо як шляхом завоювання краiни ззовнi, так i за допомогою застосування воiнноi сили всерединi краiни.

Формою захоплення влади за участю вiйськових i рiзного роду полiтичнi перевороти. Ця участь може бути активною, а в разi вдалого перевороту тАУ пасивною.

Полiтичнi перевороти тАУ форма насильницькоi або ненасильницькоi змiни полiтичноi влади, в результатi якоi полiтичне управлiння краiни переходить до рук нових полiтичних сил. Полiтичнi перевороти i формою досягнення полiтичноi влади. Вони не ведуть до корiнних соцiально-економiчних змiн. Роль iх полягаi в персональних змiнах у центрi влади. Характер i полiтична спрямованiсть перевороту залежать вiд того, якi сили (прогресивнi чи реакцiйнi) i з якою метою його здiйснюють, чиi iнтереси вiдбивають. Серед полiтичних переворотiв вiдомi державний переворот, двiрський переворот, путч, вiйськовi змови.

Державний переворот тАУ форма насильницькоi або ненасильницькоi змiни глави держави або уряду, приведення до влади нових полiтичних сил з боку представникiв апарату влади або певних кiл правлячих класiв.

Двiрський переворот тАУ форма змiни влади певною групою осiб, яка знаходиться при дворi.

Путч i формою боротьби за владу за умови широкого використання репресивних заходiв i опори на вiйськових, частину армii. Останнi виступають безпосереднiм iнструментом захоплення влади або засобом психологiчного тиску на уряд з метою його повноi вiдставки.

Вiйськова змова тАУ форма встановлення влади вiйськовими, яка не обмежена законами, спираiться на вiйськову силу i виражаi насамперед iнтереси вiйськовослужбовцiв, всього вiйськово-промислового комплексу.

Встановлення влади у будь-якiй формi впливаi на формування i функцiонування елементiв полiтичноi системи суспiльства, дiяльнiсть ii як цiлiсностi. Вплив влади на стабiльнiсть життiдiяльностi полiтичноi системи, здiйснюiться у процесi владотворення.

У структурi полiтичноi системи влада виконуi своi соцiальнi функцii щодо всiii системи. До них належать:

РЖнтегративна функцiя. Влада прагне iнтегрувати всi соцiально-полiтичнi сили, прогресивнi, полiтичнi, iдеологiчнi, iнтелектуальнi ресурси суспiльства, пiдкоряючи iх полiтичним, суспiльнозначущим, iсторично визначеним цiлям.

Регулятивна функцiя. Влада виявляi i спрямовуi полiтичну волю мас на створення полiтичних механiзмiв регулювання життiдiяльностi суспiльства, пiдтримуi вольовими методами функцiонування цих механiзмiв. Вона володii таким iнструментом, як право, а також системою полiтичних норм. Правотворча, полiтико-нормотворча дiяльнiсть тАУ важливий фактор регулятивного впливу влади.

Функцiя мотивацiiполiтичноi життiдiяльностi суспiльства. Влада формуi мотиви полiтичноi дiяльностi, пiдпорядковуi iм як загальнозначущим, iншi мотиви, вiдповiдно до полiтичних iнтересiв субтАЩiктiв владарювання, iхнiх полiтико-органiзацiйних структур. Мотивацiю полiтичноi поведiнки, полiтичноi дii влада здiйснюi, виходячи з полiтичних цiлей i полiтичних можливостей досягнення iх.

ОбтАЩiднувальна функцiя. Влада обтАЩiднуi все полiтичне в iдину систему тАУ полiтичну систему суспiльства. Вона юридично забезпечуi всiм полiтичним i громадським обтАЩiднанням участь у формуваннi i функцiонуваннi органiв влади, правовим чином пiдтримуi полiтичнi вiдносини мiж ними, формуi певний тип полiтичноi культури, усуваючи можливу конфронтацiйнiсть. Таким чином вона консолiдуi навколо усталеноi системи влади всi соцiальнi спiльностi, втiлюючи у собi iхнi iнтереси i потреби.

Стабiлiзацiйна функцiя. Влада нацiлена на стiйкий розвиток полiтичноi системи, всiх ii структур, всього громадянського суспiльства. Стабiльнiсть полiтичноi системи забезпечуiться стiйкiстю самоi влади, ii здатнiстю до саморозвитку, самовдосконалення, демократичного перетворення. Стабiльнiсть влади означаi:

v змiцнення i розвиток правовоi основи функцiонування полiтичноi системи суспiльства як гаранта ii демократичного розвитку;

v постiйне демократичне оновлення полiтичного життя суспiльства, розвиток демократичних полiтичних структур;

v вiльний розвиток всiх елементiв полiтичноi системи на основi стабiльноi визначеностi влади i еволюцii ii розвитку;

v захист полiтичних прав i свобод громадян.

Особливостi рiзних елементiв влади (субтАЩiкта, обтАЩiкта, ресурсiв i процесу) можуть використовуватися як основи ii типологii.

Типи влади вiдрiзняються засобами, за допомогою яких здiйснюiться влада. Це владне явище можна класифiкувати за видами:

Державна влада тАУце влада, яка здiйснюiться за допомогою вiдокремленого професiйного апарату на певнiй територii, на яку поширюiться державний суверенiтет, у якоi i можливiсть звернутися до засобiв органiзованого i законодавче iнституйованого насильства.

Виходячи з визначення, пiдкреслимо особливостi держаноi влади:

v публiчний характер;

v монополiя на наявнiсть спецiального апарату примусу, засобiв органiзованого i законодавчо iнституйованого насильства;

v наявнiсть певного територiального простору, на який поширюiться державний суверенiтет, що визначаi межi державноi влади;

v монополiя на правове, юридичне закрiплення влади;

v ВаобовтАЩязковiсть владних розпоряджень для всього населення.

Державна влада реалiзуiться у рiзних функцiях, а саме:

v встановлення законiв;

v застосування рiзних заходiв управлiння;

v здiйснення правосуддя.

Державна влада не i незмiнною. Вона розвиваiться, наповнюiться новою державною культурою функцiонування, втiлюi рiвень правовоi культури суспiльства.

Державна влада пiдроздiляiться на: законодавчу, виконавчу, судову.

Законодавча влада вiдiграi особливу, провiдну роль. Вона формулюi правовi норми держави i суспiльства.

Виконавча влада тАУ це органiзацiя владноi, виконавчо-розподiльчоi дiяльностi спецiально створеним апаратом для практичного здiйснення завдань держави в господарськiй, соцiально-культурнiй i адмiнiстративно-полiтичнiй галузях.

Судова владатАУ це контролювання прийнятих законодавчою владою законiв та iнших нормативних актiв, забезпечення реалiзацii правових норм. Реалiзуiться судова влада спецiально створеними для цього державними органами.

Суспiльна владатАУ це вплив, який здiйснюiться полiтичними партiями та суспiльно-полiтичними органiзацiями в основi якого i потреби суспiльства.

Сiмейна влада тАУ це побудований на силi авторитету вплив одного, декiлькох або всiх членiв сiмтАЩi на сiмейну життiдiяльнiсть, вiдповiдно до власних можливостей та iдеалiв, в основi яких i обтАЩiктивнi суспiльнi потреби.

Економiчна влада. Контроль над економiчними ресурсами, власнiсть на рiзного роду матерiальнi цiнностi.

Соцiальна влада. Розподiл позицiй на соцiальних сходах тАУ статусiв, посад, пiльг i привiлеiв.

Культурно-iнформацiйна влада. Влада над людьми за допомогою наукових знань, iнформацii i засобiв iхнього поширення.

Примусова влада. Спираiться на силовi ресурси й означаi контроль за людьми за допомогою застосування або погрози застосування фiзичноi сили.

Особливе мiсце в полiтологii займаi поняття тАЮполiтична владатАЭ. Полiтична, як i будь-яка iнша влада, означаi здатнiсть i право одних здiйснювати свою волю у вiдношеннi iнших, володарювати i керувати iншими. Але разом з тим вона маi на вiдмiну вiд iнших форм влади свою специфiку. РЗi основними ознаками i:

v легiтимнiсть;

v легальнiсть використання сили в межах держави;

v верховенство, обовтАЩязковiсть ii рiшень для всякоi iншоi влади, здатнiстю на будь-якi суспiльнi процеси;

v публiчнiсть, тобто загальнiсть i безособовiсть. Звичайно звертаiться, вiд iменi всього народу, за допомогою права до всiх громадян;

v рiзноманiттям ресурсiв;

v моноцентричнiсть та iiрархiчнiсть центрiв приймання рiшень.

Принцип легiтимностi звтАЩязаний з обТСрунтуванням правомiрностi тих рiшень, що приймаi влада, i добровiльнiсть iхнього виконання населенням.

Термiн тАЮлегiтимнiстьтАЭ (вiд лат. тАЮlegitimusтАЭ тАУ законний, справедливий) мав кiлька значень. Вiн виник на початку XIX столiття у Францii i спочатку позначав законнiсть. Його використовували для позначення законно установленоi влади на вiдмiну вiд насильно узурпованоi.

Легiтимнiсть тАУ це своiрiдний символ вiри, представлення, що iснуi у свiдомостi громадян. Воно означаi переконанiсть людей у тiм, що влада маi право приймати рiшення, обовтАЩязковi для виконання. Подiбне пояснення принципу легiтимностi дав М. Вебер, що включив до нього два положення:

v визнання влади правителiв.

v обовтАЩязку керованих пiдкорятися iй.

Легiтимнiсть i найважливiшою ознакою демократичноi влади, визнання ii не тiльки громадянами, але i свiтовим спiвтовариством. У свою чергу, це виявляiться можливим у тому випадку, якщо влада спираiться на цiнностi, традицii, переваги й устремлiння бiльшостi суспiльств. Тому навiть авторитарнi режими прагнуть забезпечити собi визначенi ознаки легiтимностi (виборнiсть, народне представництво й iн.). Авторитарнi лiдери розумiють, що влада не може довгий час спиратися на насильство через обмеженiсть ресурсу примуса, тому вони прагнуть заручитися пiдтримкою населення. М. Вебер запропонував видiлити три iдеальних типи легiтимностi влади: традицiйний, харизматичний i рацiонально-легальний. В основу такоi класифiкацii вiн поклав мотив пiдпорядкування.

РЖсторично, першим типом легiтимностi влади був традицiйний. У його основi лежить авторитет тАЮвiчно вчорашнього: авторитет удач, освячених споконвiчною значимiстю i звичною орiiнтацiiю на iхнi дотриманнятАЭ. До нього вiдносяться режими королiвськоi влади в таких краiнах, як Непал, Саудiвська Аравiя, Оман i iн.

В основi харизматичного (вiд грец. тАЮharismaтАЭ тАУ божий дар) типу легiтимностi лежать тАЮавторитет поза щоденного особистого дарунка (харизму), повна особиста вiдданiсть i особиста довiра, викликана наявнiстю якостей вождя в якоiсь людинитАЭ. У сучасних умовах харизматична легiтимнiсть влади зберiгаiться переважно в краiнах Африки, де харизма i формою органiзованого полiтичного поклонiння, тобто своiрiдною полiтичною релiгiiю, що обожнюi особистiсть вождя.

Рацiонально-легальна легiтимнiсть ТСрунтуiться на вiрi учасникiв полiтичного життя в справедливiсть iснуючих правил формування влади. РЖнститути влади у своiй дiяльностi пiдкоряються законовi. Мотивом пiдпорядкування населення владi i рацiонально усвiдомлений iнтерес виборця, що висловлюi його на виборах, голосуючи за ту або iншу партiю, лiдера.

Варто помiтити, що на практицi в чистому видi названi iдеальнi типи легiтимностi не iснують. Вони перемiшанi, взаiмно доповнюють одна одну, тому правомiрнiше говорити про змiшаний тип легiтимностi.

РЖснують i iншi типи легiтимностi, наприклад, iдеологiчна легiтимнiсть. РЗi суть складаiться у виправданнi влади за допомогою iдеологii, внесеноi в масову свiдомiсть. РЖдеологiя обТСрунтовуi вiдповiднiсть влади iнтересам народу, нацii або класу, ii право керувати. У залежностi вiд того, до кого апелюi iдеологiя i якi iдеi вона використовуi, iдеологiчна легiтимнiсть може бути класовою або нацiоналiстичною.

РЖдеологiчна легiтимацiя ТСрунтуiться на впровадженнi у свiдомiсть i пiдсвiдомiсть людей визначеноi тАЮофiцiйноiтАЭ iдеологii за допомогою лiдерiв, переконання i навiювання.

Полiтична влада маi рiзноманiтнi форми виявлення, серед них тАУ державна влада, партiйна влада, влада громадських органiзацiй, iнформацiйна влада.

Соцiальна роль полiтичноi влади найповнiше розкриваiться через ii функцii, що включають у себе:

v формування полiтичноi системи i полiтичних вiдносин суспiльства;

v управлiння справами суспiльства i держави на рiзних рiвнях;

v керiвництво органами влади, полiтичними i неполiтичними процесами;

v контроль полiтичних та iнших вiдносин i в кiнцевому пiдсумку створення певного, характерного для того чи того суспiльства типу правлiння, полiтичного режиму i державного устрою (монархiчного, республiканського), вiдкритого або закритого, вiдокремленого вiд держави (автократичного) суспiльства, притаманноi данiй державi полiтичноi системи, вiдповiдних iй полiтичних вiдносин та iнших полiтичних характеристик.

Головним знаряддям полiтичноi влади i влада державна. Найсуттiвiше у полiтицi тАУ це устрiй державноi влади.

Полiтична влада як суспiльне явище маi багатомiрну структуру. Простiр полiтичноi влади задаiться насамперед трьома вимiрами.

Перший вимiр тАУ це тАЮвiсь представництватАЭ". Змiст ii становить приналежнiсть полiтичного субтАЩiкта до тiii соцiальноi спiльностi, iнтереси якоi вiн виражаi.

Полiтичний iнтерес (вiд лат. тАЮinterestтАЭ тАУ мати значення) i першопричиною, одним з найголовнiших важелiв полiтичноi дiяльностi, що стоять за безпосереднiми спонуканнями класiв, соцiальних груп, нацiй, особистостей, якi беруть участь у полiтицi.

Другим вимiром влади i тАЮiнституцiональна вiсьтАЭ. Вона поiднуi у собi рiзноманiтнiсть вiдносин полiтичного субтАЩiкта iз соцiальними iнститутами суспiльства i елiтою, яка знаходиться при владi.

Третiй вимiр влади становить тАЮвiсь полiтичноi дiяльностiтАЭ. Це рiзного роду практика, технiка прийняття i виконання рiшень, тобто способи вирiшення субтАЩiктом полiтичних проблем, що постають перед суспiльством.

Полiтична влада здiйснюiться через механiзм владних вiдносин. Визначимо iх структуру:

v наявнiсть не менш як двох партнерiв, якi беруть участь у владних вiдносинах;

v волевиявлення владаря, який перебуваi при владi, по вiдношенню до пiдвладного у виглядi певного акту, де передбачаються санкцii на випадок непiдкорення волi того, хто здiйснюi владу;

v обовтАЩязкове пiдкорення тому, хто здiйснюi владу;

v соцiальнi норми, що закрiплюють право одних видавати акти, а iнших - iм пiдкорятись.

Цi елементи становлять основу владних вiдносин. Саме вони, через якiсний стан, чiтку визначенiсть можуть показати розвиненiсть або слабкiсть влади, стабiльнiсть ii або нестабiльнiсть. Нерозвиненiсть або вiдсутнiсть того чи iншого елемента, призводить до розхитаностi влади, а згодом i до розпаду ii. Проте, перш нiж втратити владу, субтАЩiкт влади повинен здобути, досягти ii.

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ "пурпурной революции" в Ираке

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах