Вплив особистiсних характеристик на прояв агресивноi поведiнки у пiдлiтковому вiцi

Вступ

Пiдлiтковий вiк тАУ це перiод розвитку дiтей вiд 11тАУ12 до 15 рокiв, що вiдрiзняiться мiцним пiдйомом життiдiяльностi та глибоким перебудуванням органiзму i i одним iз складних перiодiв в онтогенезi людини. У цей перiод не тiльки вiдбуваiться суттiве перебудування психологiчних структур, що склалися ранiше, але виникають новi утворення, закладаються основи свiдомоi поведiнки, вимальовуiться загальна спрямованiсть у формуваннi моральних уявлень i соцiальних установок.

На думку Мухiноi, пiдлiтковий перiод онтогенезу тАУ це перехiд вiд дитинства до дорослостi, що гостро проходить, де опукло переплiтаються протирiчнi тенденцii розвитку [8]. Вона (В.С. Мухiна) проголошуi пiдлiтковий вiк перiодом важких ВлкатастрофВ», говорить про атмосферу розпачу i безнадii, про iсторизм, жорстокiсть пiдлiткiв, навiть про ВлхарактернуВ» для цього вiку манiю руйнування, про схильнiсть до злочинностi, дегенерацii, про зрiст кiлькостi самогубств [8].

При цьому тривожливi моменти у поведiнцi частини пiдлiткiв, такi як жорстокiсть, пiдвищена тривожливiсть, набувають стiйкого характеру зазвичай у процесi стихiйно-групового спiлкування, яке складаiться в рiзних компанiях.

Психологiчний портрет пiдлiтка був би неповним, якби в ньому не вистачало такоi важливоi деталi, як агресiя. На жаль, останнiм часом помiтний значний зрiст як агресивностi пiдлiткiв, так i проявiв ними протиправноi поведiнки.

Агресивна поведiнка пiдлiткiв стаi джерелом душевних страждань не тiльки батькiв, але й власне пiдлiткiв, котрi нерiдко самi стають ii жертвами з боку ровесникiв. Вона викликаi глибоку стурбованiсть у педагогiв i працiвникiв правоохоронних закладiв. Практично така поведiнка зачiпаi всiх, хто так чи iнакше зустрiчаiться з пiдлiтками.

Проблема агресивноi поведiнки залишаiться актуальною протягом всього iснування людства у зв'язку з ii розповсюдженням й дестабiлiзуючим впливом. Бертран Рассел, видатний фiлософ XX ст., вважаi, що останнiм часом тема агресii стала чи не найпопулярнiшою у свiтовiй психологii. РЗй присвячена велика кiлькiсть статей i книг. У РДвропi та Америцi регулярно проводяться мiжнароднi конференцii, симпозiуми й семiнари з цiii проблематики. На думку автора, у цiй цiкавiй та складнiй галузi iснуi ще багато невирiшених проблем [29].

Не слiд забувати про те, що людина, пригнiчена певним зарядом агресивноi активностi, неодмiнно страждаi вiд неi сама, причому у великiй мiрi. У наш бурхливий час мало хто здатен реально керувати власною агресивнiстю. Роздратованiсть i нетерплячiсть, якi завжди супроводжують мимовiльнi прояви агресивностi, мають неприроднiй, нав'язливий, компульсивний характер. Фактично переважаюча бiльшiсть людей i рабами власноi агресивностi, особливо якщо вiд народження вони надiленi нею в значнiй мiрi.

Сьогоднi свiт вiдзначаiться великою жорстокiстю та насильством. На першому мiсцi серед дестабiлiзуючих чинникiв стоiть ескалацiя агресii у найрiзноманiтнiших формах. Розвиток технологiчноi цивiлiзацii призвiв до перегляду основних цiнностей та iдеалiв, якi в минулому виступали в якостi обмежувачiв агресивних ексцесiв i сприяли упорядкуванню людських стосункiв. Не можна заплющувати очi на таку серйозну проблему, якою i агресивнiсть. Тому так важливо зрозумiти причини неадекватноi поведiнки пiдлiткiв, умов ii становлення.

Даною проблемою у вiтчизнянiй i зарубiжнiй психологii займались З. Фрейд, А. Фрейд, Е. Фромм, А. Бандура, К. Мiллер, Дж. Доллард, Л. Берковiц, О.О. Реан, Л.М. Семенюк [30]. На основi iх дослiджень i з урахуванням того факту, що проблема достеменно не вивчена, нами сформульована тема, мета, задачi, обтАЩiкт, предмет даного дослiдження.

Метоюнашоi роботи i експериментальне дослiдження впливу особистiсних характеристик на прояв агресивноi поведiнки у пiдлiтковому вiцi.

ОбтАЩiкт дослiдження: агресивна поведiнка у пiдлiтковому вiцi.

Предметдослiдження: вплив особистiсних характеристик на прояв агресивноi поведiнки у пiдлiтковому вiцi.

Гiпотезоюнашого дослiдження виявилося припущення про те, що на рiвень прояву агресивноi поведiнки у пiдлiтковому вiцi впливають особистiснi характеристики.

Задачi:

1. Теоретичний аналiз лiтератури з проблеми агресii в сучасних психологiчних дослiдженнях.

2. Пiдбiр адекватних методiв i методик для дослiдження даноi проблеми.

3. Вияв особливостей впливу особистiсних характеристик на прояв агресивноi поведiнки у пiдлiтковому вiцi.

4. Розробка психологiчних методiв корекцii, спрямованих на зниження рiвня агресивностi у пiдлiтковому вiцi.

Методидослiдження:

тАУ психодiагностичний метод;

тАУ метод спостереження;

тАУ статистичнi методи (кореляцiйний аналiз);

тАУ якiсний аналiз.

Методикидослiдження:

1. Методика дiагностики показникiв i форм агресii /А. Басса i А. Даркi/.

2. Визначення iнтегральних форм комунiкативноi агресивностi

/В.В. Бойко/.

3. Визначення схильностi до вiдхиленоi поведiнки /А.М. Орел/.

4. Методика визначення рiвня домагань /Шварцладера/.

5. Тест ВлПсихогеометрична типологiяВ» /СтАЩюзен Деллiнгер/.

Наукова новизнадослiдження мiститься в уточненнi даних про агресивну поведiнку в пiдлiтковому вiцi.

Практична значимiстьдослiдження тАУ в розробцi системи рекомендацiй зi зниження рiвня агресивностi поведiнки особистостi.

1. Теоретичне дослiдження прояву агресивноi поведiнки у пiдлiтковому вiцi

1.1 Психологiчний аналiз понять агресiя та агресивнiсть

Споконвiку людство цiкавилося феноменом агресii. Особливо це вiрно для представникiв панiвних класiв, що протягом столiть стурбованi практикою керування своiми пiдданими (пiдлеглими) i стратегiями спрямованого виховання законослухняних та виконавчих членiв суспiльства. РЖ в наш час агресiя i предметом активних науково-практичних шукань. Щорiчно у свiт виходять сотнi статей, десятки монографiй, присвячених рiзноманiтним питанням стимуляцii та приборкання агресii з використанням рiзних методiв: вiд психотропних препаратiв до психотехнологiй прихованого управлiння iдеологiчними орiiнтацiями певних груп населення.

Неможливо уявити собi таку програму радiо тАУ або теленовин, де не було б жодного повiдомлення про якийсь акт агресii чи насильства. Статистика красномовно свiдчить про те, як часто люди вбивають один одного, завдають болю i страждань своiм близьким.

Таким чином пiд час вивчення агресивноi поведiнки людини ми одразу ж зустрiчаiмося з серйозним i протирiчним завданням: як знайти виразне та належне визначення основного поняття. Звичайно, вiдповiдь на це питання залежить вiд вибору визначення агресii.

Найближчими за змiстом словами до термiну ВлагресiяВ» i наступнi: напад, захоплення, перехiд кордонiв, насильство, прояв ворожостi, погроза i реалiзацiя ворожостi. О.О. Реан вважаi, що термiн ВлагресiяВ» слiд використовувати у тих випадках, коли жертва прагне уникнути завдання фiзичноi чи моральноi шкоди [30].

Згiдно з А. Басса, агресiя тАУ це будь-яка поведiнка, що мiстить погрозу або завдаi шкоди iншим [4]. Р. Берон вважаi, що агресiя пов'язуiться з навмисним завданням шкоди живим iстотам. Вiн пiдкреслюi, що тiльки дii можуть розглядатися як агресивнi, котрi шкодять живим iстотам [4].

РЖснуi i бiльш загальна точка зору. Е. Фромм визначаi агресiю широко, як навмисне завдання шкоди не тiльки людинi або тваринi, але i взагалi будь-якому живому об'iкту, тобто нанесення тiлесних пошкоджень реципiiнту не i обов'язковим [35]. Агресiя маi мiсце, якщо результатом дii i будь-якi негативнi наслiдки. Таким чином, крiм образ дiями, такi прояви, як виставлення будь-кого у невигiдному свiтлi, наклеп або публiчний глум, позбавлення чогось необхiдного i навiть вiдмова в коханнi i нiжностi можуть бути за певних обставин названi агресивними.

На думку К. Лоренца, Л. Берковiтца, Р. Берона, А. Басса, iдея завдання шкоди iншому iндивiду присутня практично завжди [16].

Отже, пiд агресiiю розумiють будь-якi навмиснi дii, якi спрямованi на завдання шкоди iншiй людинi, групi людей, чи тваринi.

З точки зору християнства, агресiя як дiя, що завдаi шкоди iншому, однозначно розцiнюiться як зло. Уже центральнi заповiдi проголошують: Влне вбийВ», Влне вкрадиВ», Влне судiть, i вас не засудятьВ». Вони забороняють дii, що реально шкодять або спрямованi на завдання збиткiв, шкоди. Причому мова йде про негативну оцiнку дiй, що завдають фiзичного або морального збитку. Неприйнятною виявляiться не тiльки агресiя як дiя, але й агресивнiсть як властивiсть особистостi: Влполюби ближнього свогоВ», Вллюбiть ворогiв вашихВ», Влблагословляйте тих, хто вас проклинаiВ».

Як мiцний прорив вперед у вирiшеннi проблеми агресii необхiдно розглянути фроммiвську модель структури агресii. У нiй пропонуiться розрiзняти два види агресii тАУ доброякiсну i злоякiсну [22]. Доброякiсна агресiя i бiологiчно адаптивною, сприяi пiдтриманню життя i пов'язана iз захистом вiтальних iнтересiв, являючи собою реакцiю на погрозу цим iнтересам. Злоякiсна агресiя не i бiологiчно адаптивною. не пов'язана iз збереженням життя, не i захистом вiд нападiв чи погроз, тобто не межуi iз захистом вiтальних iнтересiв.

Злоякiсна агресiя, деструктивна поведiнка виступають складовими частинами асоцiальноi або антисоцiальноi поведiнки. На думку К. Яс перса, зовсiм iнший тип асоцiальностi розвиваiться як нездатнiсть спiлкуватися з iншими i пристосовуватися до ситуацiй (через знижену здатнiсть до емпатii) [39]. СубтАЩiктивно ця нездатнiсть вiдчуваiться як дещо зовсiм болiсне. Будь-який контакт перетворюiться на тортури, i тому людина прагне iх уникати, надаючи перевагу усамiтненню. Це i i причиною страждань iндивiда, бо пригнiчуючи в собi соцiальнi iнстинкти, вiн вiдчуваi тугу за спiлкуванням та коханням. Його асоцiальнiсть стаi помiтною оточуючим, яким набридаi його незграбнiсть. Сором'язливiсть переплiтаiться з безцеремоннiстю, всi зовнiшнi прояви невпевненi, поведiнка протирiчить прийнятим норма. Людина вiдчуваi реакцiю оточуючих i тому все бiльше i бiльше замикаiться.

Термiн ВлагресiяВ» часто асоцiюiться з негативними емоцiями (злiсть, гнiв); з мотивами (прагнення образити або нашкодити) i навiть з негативними установками (расовi або етнiчнi забобони). Незважаючи на те, що всi цi чинники, без сумнiву, грають важливу роль у поведiнцi, результатом якоi стаi завдання шкоди, iх наявнiсть не i необхiдною умовою для подiбних дiй. Злiсть зовсiм не виступаi необхiдною умовою нападу на iнших; агресiя розгортаiться як у станi повноi холоднокровностi, так i надзвичайно емоцiйного збудження. Також зовсiм не обовтАЩязково, щоб агресори ненавидiли або навiть не симпатизували тим, до яких ставляться скорiше позитивно, нiж негативно. Випадки насильства в родинi або агресивна поведiнка у бушменiв, яких за миролюбство та охочу спiвпрацю зазвичай називали Влбезпечними людьмиВ», можуть бути цьому прикладом.

З огляду на те, що прояви агресii у людей безкiнечнi та рiзноманiтнi, дуже корисним виявляiться обмежити вивчення подiбноi поведiнки концептуальними рамками, запропонованими А. Басса [23]. На його думку, агресивнi дii можна описати на основi трьох шкал: фiзична тАУ вербальна, активна тАУ пасивна, пряма тАУ непряма. РЗхня комбiнацiя даi вiсiм можливих категорiй, пiд якi потрапляi бiльшiсть агресивних дiй.

Шкали описання агресивних дiй А. Басса

Згiдно з визначенням, Р. Берона тiльки тi дii, котрi завдають шкоди або збиткiв живим iстотам, можуть розглядатися як агресивнi за своiю природою [15].

За всiii очевидностi того, що люди часто втрачають контроль над собою, щось розбивають або наносять удари по неiстотах, наприклад, по меблях, посуду, стiнах, подiбна поведiнка не може розглядатися як агресивна до тих пiр, поки не буде завдано шкоди живiй iстотi. Якщо ви важким молотком понiвечили автомобiль, така поведiнка не буде вважатися агресивною за умови, що ви заплатили птАЩятдесят центiв за участь в цьому атракцiонi на ярмарку.

З iншого боку, у вiдповiдностi до нашого визначення iдентичну поведiнку можна було б вважати агресивною, якщо б цей автомобiль являв собою раритет, що належав вашому вороговi. Хоча такi дii дiйсно можуть мати велику схожiсть з агресивною поведiнкою, все-таки краще розцiнювати iх як явно емоцiйнi чи експресивнi за природою i тому не i прикладами агресii.

Пiд час характеристики агресii найчастiше використовують два основних поняття тАУ агресивну поведiнку i агресивнiсть. Поняття агресiя i агресивнiсть не синонiмiчнi. Згiдно з О.О. Реаном, агресивнiсть тАУ це властивiсть особистостi, що виражаiться готовнiстю до агресii.

Агресiя тАУ певнi дii, що шкодять iншому об'iкту, а агресивнiсть тАУ це готовнiсть до агресивних дiй по вiдношенню до iншого, котру забезпечуi готовнiсть особистостi сприймати та iнтерпретувати поведiнку iншоi вiдповiдним чином [30]. У цьому розумiннi, очевидно, можна говорити про потенцiйно агресивне сприйняття i потенцiйно агресивну iнтерпретацiю як про стiйку особистiсну особливiсть свiтогляду та свiторозумiння.

Отже, якщо агресивна поведiнка й агресивнiсть тАУ це рiзнi, хоча i повтАЩязанi мiж собою поняття, то i природа iхня повинна бути рiзною.

Факт агресивноi поведiнки тАУ це завжди цiлiсний акт, що потребуi прояву цiлiсностi на рiвнi всiii людини. Виходячи з цього, природа агресивних форм поведiнки мiститься не в окремих психологiчних утвореннях, якостях або властивостях, а в межах iдиноi структурно органiзованоi та цiлiсноi системи людини. Людину, що демонструi стiйку агресивну поведiнку, повиннi вiдрiзняти специфiчний набiр установок та цiннiсних орiiнтацiй, специфiчна структура ii самосвiдомостi.

На думку З. Фрейда, джерела агресивноi поведiнки треба шукати на рiвнi сформованостi особистостi людини i насамперед ii самосвiдомостi. Щодо природи агресивностi, то ii джерела перебувають на рiвнi нейродинамiчних i психодинамiчних якостей, темпераменту i деяких видiв акцентуацiй характеру [5].

До них можна вiднести емоцiйну чуттiвiсть та дратiвливiсть, рiвень тривожностi, деякi емоцii, що входять до так званого комплексу ворожостi тАУ гнiв, вiдраза i зневага, а також емоцiя страху. Сукупна дiя цих характеристик зумовлюi готовнiсть людини до агресивних дiй [26].

Представники гуманiстичноi психологii тАУ А. Маслоу, В. Франк,

К. Роджерс, Е. Фромм тАУ висувають iдею вiльного розвитку особистостi, найбiльш повноi само актуалiзацii, яка виражаiться в здiйсненнi iндивiдуальних смислiв особистостi, а також створення Влдопомагаючих стосункiвВ» для досягнення цих цiлей. Проголошення таких постулатiв було б неможливим, якби гуманiстична психологiя виходила зi ствердження про первiсно агресивну природу людини [22].

В. Франк стверджуi, що необхiдно не заперечувати наявнiсть агресивних iмпульсiв, але слiд бачити принципову рiзницю мiж: (1) агресивними iмпульсами, (2) агресивною iмпульсивною поведiнку та (3) вiльною (зрiлою) поведiнкою особистостi. Вiдсутнiсть такого розмежування, iгнорування вiдносноi свободи особистостi, ii поведiнки вiд власних iмпульсивних потягiв приводить до фатальноi агресii. У цьому випадку агресивнi iмпульси виправдовують агресивну поведiнку, перетворюючись на своiрiдне алiбi [22].

А.А. Реан вважаi, що не за всякими агресивними дiями субтАЩiкта дiйсно стоiть агресивнiсть особистостi. З iншого боку, агресивнiсть людини не завжди проявляiться у власне агресивних дiях. Прояв (або не прояв) агресивностi як особистiсноi властивостi у певних актах поведiнки завжди i результатом складноi взаiмодii трансситуативних та ситуацiйних чинникiв. У разi агресивних дiй неагресивноi особистостi, в основi генезу, першопричини цих дiй полягаi чинник ситуацii. У разi ж агресивних дiй агресивноi особистостi, взаiмодiя трансситуативних та ситуацiйних чинникiв належить особистiсним якостям [30].

Р. Барон стверджуi, що пiдлiтковий перiод тАУ це час максимального прояву агресивностi. Максимального тому, що агресивнiсть проявляi себе спонтанно, мимовiльно, тому що вiдсутнi розвиненi механiзми контролю та самоконтролю (сформована самосвiдомiсть). Саме тому пiдлiтковий перiод тАУ це перiод переважного прояву агресивностi, нiж агресивноi поведiнки [4].

1.2 Концептуальнi проблеми в дослiдженнi агресii

Р. Берон та Д. Рiчардсон у своiй фундаментальнiй працi ВлАгресiяВ» видiляють чотири основних детермiнанти агресii: соцiальнi, зовнiшнi, iндивiдуальнi й бiологiчнi [4].

Вагомiсть фiнальних детермiнант зумовлена тим, що сама агресiя Влне виникаi у соцiальному вакуумiВ». ВлНа нашу агресивну поведiнку, тАУ пишуть

Р. Берон та Д. Рiчардсон, тАУ впливають присутнiсть i дii iнших людей iз соцiального оточенняВ» [6].

Однак агресiю породжують не тiльки слова та вчинки iнших людей. Вона може стати наслiдком дii особливостей середовища або життiвоi ситуацii, якi пiдвищують вiрогiднiсть агресii. Ними можуть стати параметри фiзичного середовища: спека, гамiр, тiснота, забруднене повiтря, а також вплив засобiв масовоi iнформацii, насамперед, кiно i телебачення.

У виникненнi агресii важливу роль вiдiграють особистiснi, соцiальнi й ситуацiйнi детермiнанти. У дитячому та пiдлiтковому вiцi роль iндивiдуальних детермiнант агресii надзвичайно велика.

Поведiнка нерiдко розглядаiться як найбiльш запевняюча модель, що пiдтверджуi тезу про генетичну природу агресивностi. При цьому припускають, що агресивна, особливо недостатньо вмотивована поведiнка виступаi прямим проявом генетичного негаразду iндивiда, хай навiть i не вираженого в хромосомнiй аномалii.

Разом з тим питання про генезис агресивностi, про роль, яку в ii походженнi вiдiграють бiологiчнi та соцiальнi чинники, включно складне.

РЖснуючi на сьогоднi теорii агресii по-рiзному пояснюють причини й механiзми агресивноi поведiнки людини. З. Фрейд, К. Лоренц повтАЩязують агресiю з iнстинктивними нахилами, у Дж. Долларда, Л. Берковiтца поведiнка трактуiться як безпосередня реакцiя на фрустрацiю, у А. Бандури агресiя розглядаiться як результат соцiального навчання. РЖснуi також велика кiлькiсть модифiкацiй та рiзновидiв цих пiдходiв [1].

Засновник психоаналiзу З. Фрейд вперше сформулював своi розумiння агресii у працi ВлПо той бiк принципу задоволенняВ». У нiй вiн розглядав агресiю як поiднання Еросу (лiбiдо, творчого начала) i Танатосу (мортидо, деструктивного джерела), з перевагою останнього, тобто як злиття сексуального iнстинкту та iнтинкту смертi за умови його домiнування.

З. Фрейд вважав, що агресiя в людинi тАУ це прояв i доказ бiологiчного iнстинкту смертi [15]. Вiн стверджував, що Танатос протистоiть Еросу, i його метою i повернення до неорганiчного стану. Автор вважав, що i механiзм нейтралiзацii внутрiшньоi агресii, який i головною функцiiю Его. Але Его не проявляiться вiд народження дитини, а формуiться в процесi ii розвитку. Разом з його формуванням починаi розвиватися й механiзм нейтралiзацii агресii [26].

На думку К. Лоренца, Homo Sapiens як один iз багатьох видiв тваринного свiту маi iнстинкт агресii. Для прикладу Лоренц вказуi на пiдлiтка, який пiд час першого знайомства з ровесником, одразу починаi з ним битися, вчиняючи так же, як в аналогiчному випадку роблять мавпи, щури та ящiрки [16].

Е. Фромм розрiзняi два види агресii. Перший вид i загальним як для людини, так i для тварин тАУ це фiлогенетично закладений iмпульс до атаки чи втечi в залежностi вiд ситуацii, коли виникаi загроза життю. Ця захисна, ВлдоброякiснаВ» агресiя служить для виживання iндивiду чи роду i вона маi бiологiчнi форми прояву й згасаi, як тiльки зникаi небезпека. РЖнший вид представлений ВлзлоякiсноюВ» агресiiю тАУ деструктивнiстю чи жорстокiстю, властивими тiльки людинi i практично вiдсутнiми в iнших ссавцiв; вона не маi фiлогенетичноi програми, не служить бiологiчному пристосуванню i не маi таким чином нiякоi конкретноi мети. Е. Фромм розумii вiдношення доброякiсно-захисноi агресii до злоякiсно-деструктивноi як iнстинкту до характеру. Пропонуiться необхiднiсть розмежування мiж природними потягами, якi мають корiння у фiзiологiчних потребах, i специфiчними людськими пристрастями, що мають своi джерело в характерi людини. РЖнстинкт тАУ це вiдповiдь на фiзiологiчнi потреби iндивiда, а пристрастi тАУ це вiдповiдь на екзистенцiальнi потреби, i тому останнi i суто людськими [35].

Однiiю з теорiй, яка претендуi на пояснення феномену агресii, i фрустрацiйна теорiя Джона Долларда, котрий стверджуi, що агресивна поведiнка виникаi як реакцiя на фрустрацiю, а, отже, фрустрацiя завжди супроводжуiться агресивнiстю [36].

Л. Берковiтц називаi фрустрацiю одним iз бiльшостi рiзних аверсивних стимулiв, котрi здатнi лише спровокувати агресивнi реакцii, але не призводять до агресивноi поведiнки прямо, а, скорiше, створюють готовнiсть до агресивних дiй [31]. Така поведiнка виникаi тiльки тодi, коли присутнi вiдповiднi посилки до агресii тАУ середовищнi стимули, повтАЩязанi з актуальними або попереднiми чинниками, що провокують злiсть, або з агресiiю в цiлому. Психолог стверджуi, що фрустрацiя не завжди веде до агресii. Емпiричнi дослiдження доводять наступне: незважаючи на те, що фрустрацiя iнодi сприяi агресii, це вiдбуваiться не так часто. Мабуть, вона викликаi агресiю насамперед у людей, котрi засвоiли звичку реагувати на фрустрацiю чи iншi аверсивнi стимули агресивною поведiнкою. З iншого боку, люди, для яких звичнi iншi реакцii, можуть i не поводитися агресивно, коли вони фрустрованi [31].

К. Мiллер, один з перших, хто сформулював теорiю фрустрацii тАУ агресii, негайно внiс змiни: фрустрацiя породжуi рiзнi моделi поведiнки, i агресiя i тiльки однiiю з них [24].

Австрiйський учений В. Холлiчер вiдзначаi, що Влвсе те, що i специфiчним для поведiнки людини, не i природженим, а природжене не маi рис, специфiчних тiльки людиниВ» [18].

Про те, що тi чи iншi прояви агресивностi тiсно повтАЩязанi не з бiологiiю, а з типами людськоi культури, наочно свiдчать антропологiчнi дослiдження. Вони показують, що переживання та емоцii, породженi як зовнiшнiми, так i внутрiшнiми причинами, виражаються в людини зазвичай у формi, прийнятнiй до цiii культури, якiй вона належить. РЖншими словами, виникнення i розвиток агресивностi залежить у першу чергу вiд суспiльних умов, котрим належить як суспiльний устрiй, так i найближче суспiльне середовище, мала група.

А. Маслоу у своiй монографii ВлМотивацiя та особистiстьВ» дав ТСрунтовний аналiз проблеми: ВлЧи i деструктивнiсть (руйнiвнiсть) iнстинктоiдною?В» До потреби руйнувати цей психолог вiднiс i агресивнiсть. Пiд iнстинктоiдними вiн розумii властивостi особистостi, що не зводяться до iнстинктiв, але мають деяку природну основу [7].

Найбiльшоi уваги заслуговуi розгляд А. Маслоу даних зоопсихологii, дитячоi психологii й антропологii, що привели його до загального висновку про необТСрунтованiсть теорii визначання деструктивностi (а, отже, i агресивностi) природним iнстинктам. Зробивши поступлення бiологiзаторському трактуванню агресивностi, А. Маслоу стверджував, що не iнстинкт, але iнстинктоiдноподiбна до iнстинкту [6].

Важливо пiдкреслити, що не тiльки психологи, фiлософи, юристи, але й бiологи, генетики на сьогоднi глибоко розкрили безпiдставнiсть ствердження про агресивну природу людини, про генетичну зумовленiсть агресii. Ще Ч. Дарвiн, визнаючи, що певнi реакцii та вчинки людей базуються на природжених механiзмах, разом з тим визначав, що багато чого в iх поведiнцi зумовлено.

Згiдно з А.А. Реаном, соцiалiзацiя агресii тАУ процес i результат засвоiння навичок агресивноi поведiнки та розвитку агресивноi готовностi особистостi пiд час набуття iндивiдом соцiального досвiду [30]. Соцiоонтогенетична детермiнацiя агресивностi пiдтверджуiться численними результатами дослiджень процесу соцiалiзацii, соцiального навчання i онтогенетичного розвитку особистостi. Нерiдко агресивнiсть у вiдкритiй замаскованiй формi культивуiться в суспiльствi як знаряддя в боротьбi за процвiтання i успiх. Проявам агресивностi сприяють недолiки виховання, яке здiйснюiться рiзними iнститутами соцiалiзацii, в тому числi не лише сiмтАЩiю, школою, але й засобами масовоi iнформацii та iн.

А. Бандура на основi опитування й життiвих спостережень встановив, що якщо батьки (матерi) поблажливо ставляться до агресивних дiй своiх дiтей i навiть схильнi iм потурати, то дiти стають бiльш агресивними [17].

У дослiдженнях З. Велдера, Р. Тойча показано, що дiти, до яких застосовують дуже суворi покарання, вiдзначаються великою агресивнiстю по вiдношенню до товаришiв (ровесникiв). При чому фiзичнi покарання за агресивну поведiнку пiдсилюють жорстокiсть, агресивнiсть дiтей [39].

Узагальнюючи численнi данi з цiii проблеми (умови становлення агресивноi поведiнки) можна видiлити три основних чинники становлення агресивних форм поведiнки:

1. СiмтАЩя як фактор агресивноi поведiнки.

Саме в родинi дитина проходить свiй перший етап соцiалiзацii, i саме там вона може засвоiти перший урок агресивноi поведiнки.

2. Взаiмостосунки з ровесниками.

Агресивна поведiнка повтАЩязана також iз положенням дитини в колi своiх ровесникiв. Знехтування дитини iншими й низький соцiальний статус у групi ровесникiв також провокують ii до застосування агресивних форм поведiнки.

3. Засоби масовоi iнформацii, насамперед, кiно i телебачення.

Пiд час регулярних переглядiв телепередач дитина бачить, як героi зтАЩясовують стосунки з допомогою агресивноi поведiнки. Ототожнюючи себе з ними, дитина згадуi агресивнi дii, обранi телеперсонажами для вирiшення своiх проблем. Цi сцени насильства стимулюють появу агресивних фантазiй, допомагаючи вiд репетирувати дитинi можливi агресивнi дii. Якщо сiмейнi стосунки або спiлкування з ровесниками змiцнюють цю агресiю, вона стаi звичкою. Звичка до агресивноi поведiнки стаi бартАЩiром на шляху до успiшноi соцiалiзацii дитини. Система виховання, яка склалася нинi в суспiльствi, прийнятi вимоги до дiтей, ставлення дорослих до пiдростаючого поколiння не враховують особливостей iх особистiсного становлення, приводячи до конфлiкту з пiдлiтками, у яких розвиваiться потреба в самостiйностi, самореалiзацii, звiльнення вiд спiлкування.

1.3Прояв агресивностi в особистiсних характеристиках i поведiнцi дiтей пiдлiткового вiку

Розгляд пiдлiткового вiку вимагаi чiткого розмежування його меж. РЖснуi кiлька визначень рубежiв даного вiку. Наприклад, Г. Грiмм обмежуi пiдлiтковий перiод вiком 12тАУ15 рокiв у дiвчат i 13тАУ16 рокiв у хлопцiв, а за Дж. Бiрреном цей перiод охоплюi 12тАУ17 рокiв. У класифiкацii Д.Б. Бромлей даний вiк визначаiться 11тАУ15 роками. На цю ж тривалiсть, з 11 до 15 рокiв, вказують автори лонгiтюдного дослiдження РЖнституту розвитку людини Калiфорнiйського унiверситету. Ж. Паже вiдносить до пiдлiткового вiк вiд 12 до 15 рокiв [9].

Пiдлiтковий вiк необхiдно розглядати не як окремо взятий етап, а в динамiцi розвитку, оскiльки без знання закономiрностей розвитку дитини в онтогенезi, протирiч, що складають рушiйну силу цього розвитку, неможливо виявити психiчнi особливостi пiдлiтка, i тим самим виробити психологiчнi рекомендацii з його виховання.

На думку вiтчизняних психологiв, у пiдлiтковому вiцi починають панувати статевi iнстинкти й повтАЩязанi з ними потяги та прагнення, котрi й визначають всю поведiнку пiдлiтка, лежать в основi його вчинкiв, почуттiв, iнтересiв, думок та бажань. Подiбнi бiологiзаторськi теорii з науковоi точки зору зовсiм безпiдставнi. Статевi дозрiвання, як i всi iншi боки фiзичного розвитку, не здiйснюi визначального впливу на психiчний розвиток пiдлiтка, хоча й i чинником, котрий не можна iгнорувати [25].

Пiдлiтковий вiк називаiться iнакше перехiдним вiком, бо вiн характеризуiться переходом вiд дитячого стану до дорослого, вiд незрiлостi до зрiлостi. Пiдлiток тАУ це вже не дитина, але ще i не доросла людина. Цей розвиток завершуiться близько 16 рокiв перетворенням пiдлiтка на юнака чи дiвчину. Для пiдлiтка характерна пiдвищена збудженiсть, певна неврiвноваженiсть з переважанням збудження над гальмуванням. Ця особливiсть залишаi певний вiдбиток на характерi протiкання емоцiй у пiдлiтка [18].

Пiдвищена збудженiсть пояснюi схильнiсть останнього до афектацii тАУ пристрасному, рiзкому й бурхливому вираженню радостi, печалю, гнiву, обурення, жорстокостi, агресii. Нерiдко саме в такiй формi пiдлiток реагуi на надуману або дiйсну несправедливiсть учителя, батькiв, несправедливу оцiнку, догану, несправедливу пiдозру, а також на грубе i нетамтовне ставлення до нього, скривдження його особистого достоiнства.

Критично осмислюючи себе й оточуючих, пiдлiток протестуi проти святенництва дорослих, iх надуманоi праведностi при частiй облудностi вчинкiв. Вiн вимагаi не просто уваги, але розумiння, довiри дорослих; прагне грати певну соцiальну роль не тiльки серед однолiткiв, але й серед старших. У дорослому суспiльствi, навпаки, затвердилася позицiя, котра перешкоджаi розвитку соцiальноi активностi пiдлiтка тАУ вiн i дитиною i повинен слухатися. Як наслiдок мiж дорослими та пiдлiтками росте психологiчний бартАЩiр, прагнучи подолати який, бiльшiсть останнiх вдаiться до агресивних форм поведiнки.

Найбiльш повну картину сутностi агресивноi поведiнки пiдлiткiв даi аналiз ii мотивацii. Помiтну роль у нiй вiдiграють почуття та емоцii негативного характеру: гнiв, страх, помста, ворожiсть i т. п. Агресивна поведiнка дiтей пiдлiткового вiку, повтАЩязана з цими емоцiями, виражаiться у бiйках, побиттях, образах, тiлесних пошкодженнях, зрiдка у зТСвалтуваннi, у пошкодженнi або знищеннi майна.

Таким чином, агресивнiсть в особистiсних характеристиках пiдлiткiв формуiться в основному як форма протесту проти нерозумiння дорослих, через незадоволення своiю позицiiю у суспiльствi, що проявляiться i у вiдповiднiй поведiнцi. Разом з тим, на розвиток агресивностi пiдлiтка можуть впливати, безперечно, природнi особливостi його темпераменту, наприклад, збудженiсть i сила емоцiй, що сприяють формуванню таких рис характеру, як запальнiсть, дратiвливiсть, невмiння стримувати себе. Природно, що у станi фрустрацii пiдлiток з подiбною психiчною органiзацiiю шукаi виходу внутрiшньому напруженню, в тому числi й у бiйцi, лайцi i т. д. Крiм того, агресiя може бути викликана необхiднiстю захистити себе.

За словами А. Бандури, агресивнi пiдлiтки, при всiх вiдмiнностях iх особистiсних характеристик та особливостях поведiнки, вiдзначаються певними загальними рисами. До таких рис вiдносяться бiднiсть цiннiсних орiiнтацiй,

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Автоматизация и апробация психодиагностических методик в профориентационной работе со старшими школьниками