Полiтика i етика: соцiально-фiлософський аспект

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Кiровоградський державний педагогiчний унiверситет iменiВа Володимира Винниченко

Кафедра фiлософii

Курсова робота:

Полiтика i етика: соцiально фiлософський аспект

Пудич Катерини Вiталiiвни

студентки 53-i групи

факультету iсторii та права

ПРЖМСО: суспiльствознавство

Науковий керiвник:

Харченко Юлiя Володимирiвна

Кiровоград 2010

План

Вступ

Роздiл РЖ. Мiсце i роль моралi в контекстi становлення суспiльства

1.1 Фiлософсько-iсторичне пiдТСрунтя феномену полiтичноi етики

1.2 Проблеми взаiмодii моральноi та полiтичноi свiдомостi

Роздiл РЖРЖ. Специфiка моральних принципiв у сучасному суспiльствi

2.1 Вл Моральний компромiсВ» як Влкатегоричний iмперативВ» полiтичноi етики.

2.2 Полiтика i мораль в умовах реформування сучасного украiнського суспiльства

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Полiтика i етика, етика i полiтика - спiввiдношення цих понять традицiйно розглядаiться як проблема адекватностi критерiiв моралi, тобто, способiв оцiнки дii з позицiй iснуючих у суспiльствi норм, сферi полiтичноi дiяльностi. У цiй роботi даiться аналiз спiввiдношення цих понять у соцiально-фiлософському вимiрi.

Ця тема i актуальною в умовах сучасних полiтичних процесiв в свiтi та в Украiнi. Полiтика i полiтичне життя i найбiльш древнiми темами з всього корпусу соцiально-фiлософськоi проблематики. Виникнення перших полiтичних вчень за часом майже збiгаiться з появою фiлософii. РЖсторiя соцiальноi фiлософii починаiться з постановки проблем, пов'язаних з державою i полiтикою. РЖ до сьогоднiшнього дня полiтичнi проблеми представляють один з найважливiших тематичних роздiлiв соцiально-фiлософського знання, незважаючи на те, що в сучасному соцiальному пiзнаннi вже iснуi цiлий блок полiтичних наук. Цi науки вирiшують проблеми, пов'язанi з темою полiтичних вiдносин, полiтичних систем i полiтичних технологiй. При вiдсутностi жорстких меж мiж фiлософiiю полiтики i полiтичною наукою, iснують такi проблеми, якi входять у простiр компетенцii фiлософа бiльшою мiрою, нiж полiтолога.

Лозунги сучасноi полiтики звучно i гарно лунають звiдусiль, особливо в перiод передвиборних гонок - мир, свобода, достаток, справедливiсть. Проте якими i цiлi приходу полiтикiв до влади насправдi? РЖ якими засобами полiтики добиваються прийняття рiшень на користь своiх iдей? Полiтика партiй, об'iднань i держав повинна бути спрямована на досягнення державних цiлей, що, на жаль, не завжди здiйснюiться в сучаснi полiтицi. РЖ методи досягнення цих цiлей не завжди вiдповiдають моральним нормам.

В той же час, будучи сферою соцiального вибору груп, iндивiдiв, органiзацiй, полiтика тiсно пов'язана з мораллю. Вибiр проектiв бажаного майбутнього, значимiсть тих або iнших локальних цiлей, визначення коштiв i методiв iхнього досягнення ТСрунтуiться на моральних поданнях людини, групи про добро й зло, справедливостi й несправедливостi, боргу, честi й достоiнствi.

Таким чином можна визначити лiнii перетину моралi i полiтики:

- Мораль i полiтика вiдносяться до найбiльш раннiх соцiальних регуляторiв громадського життя. Зближаi iх те, що й та й iнша вiдносяться до сфери соцiального вибору, тому досить рухливi й мiнливi.

- Мораль i полiтика - це нормативнi регулятори життiдiяльностi iндивiдiв. Упорядковану поводження людей здiйснюiться за допомогою моральних i полiтико-правових норм (загальних правил, еталонiв, зразкiв поводження), якi i загальнообов'язковими для всiх людей.

Полiтика й мораль розрiзняються способом формування й засобами реалiзацii.

- Сфера моральних вiдносин - це в основному взаiмозв'язок мiж окремими особистостями, вимогами до iндивiда з боку суспiльства в цiлому, окремих груп, узгодження особистого iнтересу iз суспiльним, затвердження соцiального в iндивiдуальному. Полiтичнi вiдносини не покликанi виражати iндивiдуальнiсть кожного, але конкретно виражають груповi iнтереси. Мораль же виражаi духовнi й особистiснi потреби суспiльства. Норми моралi складаються на основi подання людей про добро й зло, совiстi, справедливостi. Вони стають обов'язковими для всiх у мiру усвiдомлення й визнання iхньою бiльшiстю членiв суспiльства. Полiтичнi й правовi норми встановлюються державою й звичайно фiксуються в законах, пiсля iхнього опублiкування iм повиннi коритися всi. Норми моралi не закрiплюються в спецiальних актах, а iснують у свiдомiсть людей. У бiльшостi випадкiв вони дотримуються добровiльно на основi розумiння людьми справедливостi iхнього приписання, завдяки внутрiшньому переконанню й чинностi суспiльноi думки. Полiтико-правовим нормам люди дотримуються добровiльно лише в зрiлому цивiльному суспiльствi, розумiючи iхню справедливiсть. Однак для iхнього дотримання держава вправi застосовувати засоби примусу.

- Моральнi норми виступають у виглядi узагальнених правил поведiнки, властивих для всiх ситуацiй. Полiтичнi й правовi норми визначають правила взаiмин держави й цивiльного суспiльства; партiйнi норми - правила поведiнки членiв органiзацii й т.д.

Проблеми спiввiдношення полiтики та моралi винесенi на розгляд в багатьох монографiях та публiкацiях. Розглянемо деякi з них.

Розглядаючи iсторiю проблематики даноi роботи не можна було не використати ТСрунтовних праць древнiх мислителiв, зокрема, Арiстотеля (384-322 до н.е.). Праця ВлВелика етикаВ», мала великий вплив на розвиток захiдноiвропейськоi фiлософii, i присвячена моральним проблемам особистостi i обТСрунтуванню головного принципу етики Арiстотеля - розумноi поведiнки та помiркованостi.

ТРрунтовною i корисною для написання цiii роботи була праця сучасного французького фiлософа Поля Рiкера (1913-2005) ВлМораль, етика i полiтикаВ». В нiй автор зачiпаi проблему спiввiдношення термiнiв ВлморальВ», ВлетикаВ» та ВлполiтикаВ». У процесi роздумiв вiн намагаiться дати вiдповiдi на питання, що таке полiтична фiлософiя, якi i функцii полiтики та методи ii впровадження з соцiально-фiлософськоi точки зору.

В працях нiмецького соцiологаНiкласа Лумана (1927тАФ1998) бачимо детальний опис суспiльства як всеохоплюючоi соцiальноi системи. В такiй системi iснуi ряд пiдсистем, таких як масмедiа, полiтика, наука i т.д., що по-рiзному взаiмодiють мiж собою.

Нiмецький професор полiтологii Бернард Сутор в працi ВлМала полiтична етикаВ» переконливо трактуi полiтичну етику, як вона затребувана сучасним демократичним, плюралiстичним суспiльством, не звiльняючи полiтику вiд моральноi вiдповiдальностi (навпаки, виявляючи мiру такоi вiдповiдальностi), позбавляi ii вiд надмiрноi, невластивою морального навантаження, Моральну ж свiдомiсть - вiд недоречного наставництва з боку полiтики. Вона нацiлюi "всього лише" на те, щоб право i iнститути формували полiтично мислячого i полiтично дiючого громадянина (схильного рахуватися з загальним благом) i, не претендуючи на моральне ядро особистостi, все ж таки забезпечували в суспiльствi необхiдний мiнiмум моралi, а отже, i необхiдний мiнiмум духовностi, У всьому iншому надаючи людинi ту свободу, якоi вiн мiг би, керуючись вказiвками власноi совiстi, користуватися для морального самовизначення та особистiсного саморозвитку.

ОбтАЩiктом дослiдження i проблема взаiмодii етики i полiтики.

Предметом даного дослiдження i соцiально-фiлософський аспект феноменiв полiтики та етики.

Отже, завданнями даноi курсовоi роботи i:

- встановлення мiсця моралi в духовному життi суспiльства;

- аналiз взаiмодii моральноi та полiтичноi свiдомостi;

- обТСрунтування специфiки моральних принципiв у сучасному суспiльствi;

- встановлення сутностi морального компромiсу як категоричного iмперативу полiтичноi етики;

- ОбТСрунтування взаiмозалежностi полiтики i моралi в умовах реформування украiнського суспiльства.

Роздiл РЖ. Мiсце i роль моралi в контекстi становлення суспiльства

1.1 Фiлософсько-iсторичне пiдТСрунтя феномену полiтичноi етики

Вивчення термiнiв полiтики i етики, спiввiдношення цих сфер, iх взаiмовпливу i розвитку йде давно. Основна специфiка цих питань полягаi в тому, що вони розташованi як в площинi теоретичного дослiдження, так i в областi практичноi полiтичноi дiяльностi. Важливо вiдмiтити ще одну особливiсть, яка полягаi в тому, що питання спiввiдношення полiтичноi i етичноi сфери завжди i актуальними, оскiльки кожен конкретний полiтичний вчинок оцiнюiться безпосередньо з позицii полiтичноi етики.

Класичне грецьке поняття етика (вiд греч. ethos - звичай, моральний характер) позначено як вчення про моральнiсть, мораль [2; 14] Уперше позначена Аристотелем як область "практичноi фiлософii", що вiдповiдаi на питання: що ми повиннi робити? У своiму первинному розумiннi етика дозволяла робити етично (морально) правильнi вчинки, завершувати реальний свiт шляхом надбудови до царства того, що повинно бути. Саме з цим розумiнням пов'язане те, що на зорi iсторii людства були запропонованi основнi iдеальнi образи, образи того "що маi бути", якi лягли в основу полiтичноi фiлософii i науки.

Поняття етики тiсно пов'язане з поняттям цiнностi i спочатку передбачалося, що саме етичнiй людинi доступне розумiння цiнностi, воля людини може бути дiiвою тiльки будучи спрямованою на цiннiсть. Поняття цiнностi зв'язувалося з суттю i умовою повноцiнного буття речей, що згодом було пiддане безлiчi оцiнок i поставлене в залежнiсть вiд конкретних умов, що дозволило розробляти рiзнi класифiкацii цiнностей i поставити питання про можливiсть iх переоцiнки.

Класичне поняття полiтика (вiд греч. politike - мистецтво управлiння державою) позначалося як мистецтво, а згодом наука про цiлi i завдання держави, а також про засоби досягнення цiлей i вирiшення конкретних завдань. Визнаючись спочатку як мистецтво, полiтика пройшла довгий iсторичний шлях, перш нiж бути вписаною в систему гуманiтарних наук, яку окрiм полiтики утворюють iсторiя, право, соцiологiя, психологiя i iншi науки [16]

Моральнi цiнностi i норми, що мають вiдношення до полiтичного свiту, до його iнститутiв, стосункiв, полiтичного свiтогляду i поведiнки членiв того чи iншого суспiльства, в сукупностi складають полiтичну етику. Полiтична етика - це нормативна основа полiтичноi дiяльностi, що зачiпаi такi засадничi проблеми, як справедливий соцiальний устрiй суспiльства i держави, взаiмнi права i обов'язки керiвникiв i громадян, фундаментальнi права людини i громадянина, розумне спiввiдношення свободи, рiвностi i справедливостi i так далi. "Хто шукаi порятунку своii душi i iнших душ, - писав М. Вебер, - той шукаi його не на шляху полiтики, яка маi абсолютно iншi завдання, - такi, якi можна дозволити тiльки за допомогою насильства. Генiй або демон полiтики живе у внутрiшнiй напрузi з богом любовi, у тому числi i християнським богом в його церковному проявi, - напрузi, яка у будь-який момент може вибухнути непримиренним конфлiктом" [17] Звiдси виникаi питання: чи можна взагалi говорити про полiтичну етику як таку, чи правомiрне застосування до сфери полiтики категорiй етики i морально-етичних цiнностей? Якщо так, то якi iх взаiмозалежнiсть i взаiмообумовленiсть? Якщо нi, то чи можна говорити про людський вимiр в полiтицi? Як бачимо, питань багато, i в рiзнi часи на них намагалися дати вiдповiдi найвизначнiшi люди епох.

Приступаючи безпосередньо до iсторичного аналiзу розвитку полiтичноi етики важливо визначити його основнi передумови, якi необхiдно мати на увазi при його здiйсненнi. По-перше, розумiння полiтики i етики вiдноситься до певного iсторичного контексту, тобто пов'язано з контекстом iсторичноi ситуацii. Це, передусiм, означаi, що теоретичне осмислення i практична дiяльнiсть культурно обумовленi i залежать як вiд мiри розумiння полiтики i етики, мiри розвитку суспiльства i подiй, що спонукали до осмислення цих питань. По-друге, обговорення полiтичноi етики здiйснюiться з позицiй цiлей полiтики (держави), якi обумовленi досвiдом фiлософського осмислення найзагальнiших уявлень про людину, про суспiльство, про цiнностi. По-третi, необхiдно враховувати i те, що теоретичне опрацювання питань полiтичноi етики здiйснюiться конкретними авторами, деякi з яких закладають основи розумiння i основнi напрями ii подальшого розвитку. З цим "суб'iктивним" чинником безпосередньо пов'язано питання про iсторичну перiодизацiю дослiдження.

Слiд зазначити, що в iсторii полiтичноi думки на поставленi вище питання давалися дуже неоднозначнi вiдповiдi. Визначаючи як головну мету полiтики забезпечення "вищого блага" громадян полiсу i наказуючи iй морально-виховну роль, Аристотель, зокрема, стверджував: "Державним благом i справедливiсть, тобто те, що служить загальнiй користi".

Якщо в традицii, що йде вiд Платона i Аристотеля, розглядаються мораль i полiтика як iдине цiле, спрямоване на справедливiсть, то християнська традицiя розводить поняття "етика" i "полiтика", втiленi в "богове" i "кесарево" [2;126]

Уперше в чiтко сформульованiй i рiзко обкресленiй формi проблему спiввiдношення етики i полiтики поставив Н. Макiавеллi [1;10] Вiн розробив особливе полiтичне мистецтво створення твердоi державноi влади будь-якими засобами, не рахуючись з якими б то не було моральними принципами. Основна норма макiавеллiзму - "мета виправдовуi засоби". Для користi i на користь держави правитель повинен органiчно поiднувати в собi хитрiсть i силу, тобто бути одночасно лисицею i левом. Вiн може не зберiгати вiрнiсть своiму слову, удаватися до лукавства i вiроломства i так далi, одним словом, використовувати усi засоби, якi здатнi змiцнити державу. Для Н. Макiавеллi вища цiннiсть - це держава, перед якою цiннiсть окремо взятоi особи або якi б то не було iншi цiнностi повиннi вiдступити на заднiй план або ж повнiстю iгноруватися. Одним словом, вигнавши етику з сфери полiтики, Н. Макiавеллi замiнив ii цiннiсно-нейтральним пiдходом. Бiльше того, цi аргументи були використанi для обТСрунтування тези про те, що в полiтицi мета виправдовуi засоби. Н. Макiавеллi визнаiться класиком чорних полiтичних технологiй.

Полiтична фiлософiя Нового часу окреслена працями англiйських фiлософiв i полiтикiв Т. Гоббса i Дж. Локка, що беруть участь в розробцi теорii громадського договору [7; 315]

Вважалося, що полiтична наука, розкриваючи причинно-наслiдковi закономiрностi, даi можливiсть визначити тi константи i змiннi величини, впливаючи на якi можна досягти бажаних результатiв. Поступова урочистiсть рацiоналiзму, сциентизму i наукових методiв дослiдження полiтичних феноменiв привело до вiддiлення фактiв вiд цiнностей, об'iктивування, цiннiсноi i iдеологiчноi нейтралiзацii позитивiстськоi полiтологii. Проголошена позитивiстами нейтральнiсть, або безстороннiсть, полiтичноi науки привела до того, що моральнi аспекти полiтики були оголошенi "особистою справою" учасникiв полiтичного процесу, що не маi нiякого вiдношення до полiтичного аналiзу.

За Т. Гоббсом за допомогою громадського договору натовп людей перетворюiться на органiзоване суспiльство i утворюi державу, "воля якоi через угоду багатьох людей вважаiться за волю iх усiх, з тим, щоб держава могла розпоряджатися силами i здiбностями окремих членiв на користь загального свiту i захисту" . За Локком "головним обов'язком держави, що виникла з громадського договору, i дотримання "природного права", захист власностi його громадян". Таким чином, вiдбуваiться переосмислення двох питань - про виникнення держави (а отже полiтики), та про ii цiлi. Так, для авторiв головними цiлями держави стають цiлi "забезпечення безпеки" i "захисту власностi".

Фiлософська полiтична думка початку ХХ сторiччя в особi одного iз засновникiв сучасноi соцiологii i полiтологii Макса Вебера зосередилася на обговореннi професiйних якостей полiтика. На думку М. Вебера "полiтика i потужне повiльне бурiння твердих пластiв, що проводиться одночасно з пристрастю i холодним окомтАжувесь iсторичний досвiд пiдтверджуi, що можливого не можна було б досягти, якби у свiтi знову i знову не тягнулися до неможливого" [17]

Таким чином, мiркування про полiтику i етику знову повернулося до обговорення етичних i професiйних якостей полiтика, а згодом поклало початок обговоренню питань професiйноi полiтичноi етики.

Сучасна ситуацiя характеризуiться, передусiм, вiдсутнiстю панування одного або декiлькох основних полiтичних вчень, що дозволяють збудувати скiльки-небудь iдину концепцiю свiтобачення. У зв'язку з цим намiтилося декiлька суперечливих громадських тенденцiй.

Перша тенденцiя пов'язана з сучасною прийнятою багатьма практикою економiчноi дii, що припускаi освоiння прийомiв i правил публiчноi дii i кризу полiтики як такоi. Як це не парадоксально, криза полiтики автоматично привела до кризи моралi (моральностi) i втрати цiннiсних орiiнтирiв.

Втрата публiчних цiлей у виглядi загального блага, безпеки, власностi зв'язано з нестачею власне держави, нестачею процесiв, якi вона вiдтворюi. Це приводить до розмитостi розумiння того, в чому полягаi полiтика i що з себе представляi етика? Усе це свiдчить про висихання сфери полiтичноi дii, коли економiчна дiяльнiсть могутнiх економiчних суб'iктiв "вимиваi" всякi iдеальнi сутi з полiтичного простору, призводить до деградацii суспiльноi моралi. Цей напрям iменуiться "полiтичний прагматизм",i пов'язаний з розвитком сфери гуманiтарних технологiй, "виходом за межi усiх етичних систем". Тобто застосуванням тих самих засобiв досягнення бажаноi публiчноi мети за вiдсутностi змiстовноi цiннiсноi основи, яка даi привiд рiзним дослiдникам порiвнювати сучасну епоху з епохою Н. Макiавеллi [4; 53]

Однiiю з найбiльш явних реакцiй на цi згубнi для суспiльства процеси i внесення релiгiйних аспектiв до полiтики, вироблення етичних принципiв на основi якоi-небудь релiгii. Ще один промах полягаi в тому, що наявнiсть рiзних релiгiй, припускаi наявнiсть рiзних релiгiйних етик, i частенько призводить до виникнення прихованих внутрiшнiх конфлiктiв при реалiзацii iх принципiв на практицi, а значить до дезорганiзацii конструктивноi полiтичноi дiяльностi.

Етична парадигма марксизму [18;438] формуiться спочатку як "онтологiчна антитеза моралiстичному свiтогляду" (Г. Флоровський). Звiдси - вихiдне скептичне ставлення росiйських марксистiв до самих термiнiв "мораль" i "етика", що згодом вилилося в критику моралi як "фетишистськоi" форми свiдомостi, що пiдлягаi подоланню при соцiалiзмi (А. А. Богданов), у розумiння моралi як простих правил доцiльностi (Е.А. Преображенський), виправдання моралi iнтересами побудови комунiзму (В. РЖ. Ленiн) та вимогами класовоi боротьби, полiтичноi доцiльностi (Л. Д. Троцький). Вiдсутнiсть спецiальних праць з етики у росiйських марксистiв призвело до того, що в Росii широкого поширення набули роботи нiмецьких соцiал-реформаторiв - Л. Вольтмана, К. Форлендер i особливо К. Каутського, книга якого "Етика та матерiалiстичне розумiння iсторii", що витримала в перiод з 1906 по 1922 рр. одинадцять видань, зiграла визначальну роль у становленнi та розвитку марксистськоi етики в Росii в першiй чвертi XX ст. Етична концепцiя Каутського, що представляi собою з'iднання iдей марксизму, кантiанства i дарвiнiзму, була офiцiйно дезавуйована тiльки в ходi фiлософськоi дискусii 1926-1930-х рокiв.

Становлення i розвиток марксистськоi полiтичноi етики проходило пiд впливом етичних iдей Канта; причому саме цей вплив мало дуже завуальований характер. Етичний формалiзм Канта цiлком вiдповiдав духу фiлософськоi "схоластики" марксизму, що дозволяi абстрагуватися вiд реалiй емпiричноi моральностi.

Формування етичноi доктрини марксизму йшло за двома напрямками - неортодоксальному i ортодоксальному. Типовим прикладом першого можуть служити етичнi пошуки А.В. Луначарського (1875-1933). А. Луначарський з самого початку вiдкинув кантiанськоi реформiзм "легальних марксистiв" i нiмецьких соцiалiстiв, вiддавши перевагу позитивному реформiзму в дусi Спенсера i Р. Авенарiуса. Вiн спробував обТСрунтувати новий тип моралi, позначений ним як "панiдеалiстичний аморалiзм". Фактично це стало досить рiдкiсноi для росiйськоi етики спробою з'iднання марксизму i нiцшеанства в рамках "новоi теорii позитивного iдеалiзму". Необхiдно враховувати, що Луначарський займався в семiнарi у Рiхарда Авенарiус в Цюрiхському унiверситетi, що наклало iстотний вiдбиток на його моральнi пошуки i, зокрема, на його концепцiю "позитивного етичного iдеалiзму".

У 1906 р. виходять двi рецензii Луначарського: "Етика i марксизм", присвячена книзi Каутського, i "Пролетарiат i етика", що представляi собою критичний розбiр книги М.М. Кошкарьова "Про пролетарськоi етики". У цих статтях Луначарський схиляiться до ортодоксальноi версii марксизму, що виходить з критики об'iктивноi науки про моральнiсть з позицiй класовоi пролетарськоi моралi. Проте вже в 1908 р. у книзi "Релiгiя i соцiалiзм" Луначарський намагаiться обТСрунтувати "етичний соцiалiзм почуття", розвиваючи iдею соцiалiзму як релiгii прогресивного людства.

РЖстотну роль у становленнi марксистськоi етичноi доктрини зiграла робота Л.РЖ. Аксельрод (1868-1946) "Про простi закони моральностi i права" (1916). Сама по собi ця робота стала одним з моментiв полемiки, що спалахнула в 1915-1917 рр. мiж Г.В. Плехановим i Аксельрод, з одного боку, i Л. Мартовим - з iншого. Тим не менш, протягом декiлькох десятилiть стаття Аксельрод залишалася практично iдиним джерелом з проблеми загальнолюдського в марксистськiй етицi i зробила свiй позитивний вплив на розвиток радянськоi етики 60-х рокiв, коли вперше в рамках марксизму офiцiйно був визнаний факт наявностi простих загальнолюдських норм моралi [18; 440]

Усi цi напрями не дають можливостi для поступального, усвiдомленого розвитку, що припускаi збереження природних моральних (моральних) цiнностей i орiiнтирiв.

Таким чином, дослiдження спiввiдношення етичноi i полiтичноi сфер маi низку важливих запитань, якi необхiдно постiйно мати на увазi, щоб послiдовно просуватися в цiй темi. По-перше, це питання про мораль (моральностi) або як говорили древнi питання про те, "що повинно бути". По-друге, це питання про дiяльнiсть людей, тiсно пов'язаноi з питанням про цiнностi або про повноцiнне буття речей. По-третi, питання про цiлi i завдання держави i мистецтво поведiнки полiтика в конкретнiй ситуацii. Для цiлей справжнього дослiдження також важливо вiдмiтити декiлька ключових пунктiв. Перший пункт полягаi в тому, що вивчаючи проблеми полiтичноi етики ми повиннi говорити про етику полiтики, оскiльки якраз йдеться не про полiтику, поставленiй на службу етицi, а, навпаки, про питання, чи мотивованi i яким чином в полiтицi етичнi принципи (основи), норми (закони i правила) i доброчесностi . Тобто, для подальшого дослiдження, слiд мати на увазi спiввiдношення полiтики i етики як рiвнозначних, непiдлеглих, але одночасно взаiмозв'язаних громадських сфер. Наступний пункт полягаi в тому, що ми можемо стверджувати, що полiтика завжди маi моральний змiст, оскiльки завжди здiйснюiться в певних етичних рамках, а не незалежно вiд них. Це визначаi те, що повна вiдмова вiд моралi в полiтицi неможлива, оскiльки робить неможливим ii практичне здiйснення, перетворюi на недiйснi усi полiтичнi засоби. Ця думка iстотно розходиться з фiлософiiю прагматизму та полiтичним прагматизмом, що мають на увазi свiдому вiдмову вiд всякого морального або морального змiсту. Але слiд вказати на явнi теоретичнi недолiки цiii позицii, якi знаходяться в тому, що прагматизм як такий сам формуi особливого роду полiтичну етику i маi на увазi вчення, засноване на певних цiнностях, якi ним визнаються як основнi. Отже, ми маiмо справу з деякою химерою або свiдомим прийомом таким, що даi цiлком конкретнi полiтичнi переваги при практичнiй реалiзацii полiтики в певний вiдрiзок часу. Мораль (моральнiсть) i етика не можуть пiдмiняти собою полiтику як таку, оскiльки визначення iдеального образу "що маi бути", iснування цiнностей або оцiнка дiй, навчання моральностi не може замiнити собою власне полiтичну дiяльнiсть.

1.2 Проблеми взаiмодii моральноi та полiтичноi свiдомостi

Духовне життя людськоi особистостi i суспiльства в цiлому строкате i рiзноманiтне. Це знаходить своi вираження в iснуваннi найрiзноманiтнiших явищ духовноi культури : мистецтвi, фiлософii, релiгii, науцi, полiтичнiй свiдомостi, правi.

В людських спрямуваннях умовно можна видiлити двi течii. Перша визначаiте, що людина намагаiться спiввiднести своi iснування з такими глобальними поняттями, як Вiчнiсть, Природа, Космос. Другi виражаються в тому, що iндивiд намагаiться осмислити, виразити своi стосунки з iншими, задовольнити своi найголовнiшi потреби. Рiзнi галузi духовноi культури задовольняють рiзнi спрямування людей.

Моральнi цiнностi i норми, що мають вiдношення до полiтичного свiту, до його iнститутiв, вiдносин, полiтичному свiтогляду i поведiнки членiв того чи iншого суспiльства, в сукупностi складають полiтичну етику [4; 28]

Грецьким словом ВлполiтикаВ» здавна iменують мистецтво управлiння державою. Полiтика - це основний засiб управлiння суспiльством, а полiтики - головнi професiйнi управителi краiною, суспiльством, народом [12; 23]

Полiтична свiдомiсть i своiрiдним, динамiчним сплавом почуттiв i уявлень, в якому по-своiму виражаiться коло iнтересiв, пов'язаних з дiяльнiстю держави i iнших полiтичних iнститутiв. Полiтична свiдомiсть виражаi i захищаi насущнi, життiво важливi iнтереси як окремих соцiальних груп, так i суспiльства в цiлому. Цi iнтереси ,передусiм, нацiональнi, тобто iнтереси тiii або iншоi краiни (культурнi, економiчнi i т. д.).

У будь-якоi держави i загальнi для усього населення iнтереси: охорона кордонiв, вiдстоювання своiх специфiчних спрямувань на мiжнароднiй аренi, збереження культури, традицiй i т. д. Проте слiд визнати, що на раннiх етапах розвитку держави (рабство, крiпацтво) домiнувала полiтична свiдомiсть пануючих станiв. У останнi ж столiття (особливо в XX столiттi) полiтична свiдомiсть наповнюiться усе бiльшою мiрою загальнолюдським змiстом.

РЖсторично змiнювався характер взаiмодii моральноi i полiтичноi свiдомостi. Аж до епохи Просвiтництва спостерiгався значний розрив мiж полiтикою i мораллю. "Мета виправдовуi засоби", - цей девiз, вiдверто сформульований знаменитим iталiйським мислителем епохи Вiдродження Нiкколо Макiавелi (1469 - 1527), застосовувався задовго до XVI столiття. Макiавеллi, Гоббс i багато iнших мислителiв минулого виходили у своiх теорiях з передумови, що полiтика i мораль несумiснi, що полiтична доцiльнiсть i мораль взаiмовиключають один одне [18;450]

Пiд iнтереси полiтики пiдганялися не лише норми повсякденноi моральностi, але i рiшення церковних соборiв. Проте зростання моральноi самосвiдомостi, духовноi культури, потрясiння, викликанi спустошливими вiйнами ,особливо в XX столiттi, привели до зростання ролi морального чинника, моральних цiнностей в полiтичнiй свiдомостi, в його повсякденному функцiонуваннi. В усякому разi нинi полiтики дуже напружено слухають громадську думку. До способу життя державних мужiв, iх моральним засадам звернена увага i засобiв масовоi iнформацii, i рядових виборцiв.

Тут необхiдно провести лiнiю розмежування мiж правом i моральнiстю. Характерний постулат, сформульований А. Шопенгауером: нiкому не шкодь, але усiм, наскiльки можеш, допоможи [18; 354] Перша частина цього постулату вiдбиваi золоте правило моралi "не роби iншим те, що ти не хотiв би, щоб iншi робили тобi" i, вiдповiдно, визнаi разом з власними правами, права iнших спiвгромадян. Друга ж частина виражаi морально-етичний аспект, що передбачаi разом з дотриманням особистого, егоiстичного iнтересу i турботу про благо iнших. Зрозумiло, в полiтицi це архiскладне завдання, але проте особливо важливо не допустити переваги в яку-небудь одну сторону: професiоналiзму в збиток моральностi i, навпаки, морального початку в збиток правовому i так далi.

Який же характер взаiмодii мiж моральною i полiтичною свiдомiстю? Як вiдмiнностi мiж ними дозволяють знайти точки зiткнення?

Полiтична свiдомiсть обслуговуi першi, бiльш глобальнi спрямування людей, а моральна - i першi, i другi. Саме з позицiй вищих моральних цiнностей (а не тiльки з позицii миттiвоi вигоди) повиннi оцiнюватися дii рiзних полiтичних iнститутiв. Саме моральна свiдомiсть задаi орiiнтири полiтичнiй свiдомостi.

Центральнi поняття моральноi свiдомостi - це поняття добра i зла. Вiдправним же поняттям полiтичноi свiдомостi i поняття влади. Полiтика без неi - нiщо. Усi полiтики прагнуть до влади. Але нечеснi, аморальнi полiтики (полiтикани) борються тiльки за владу. У цьому сенс iх життя. А найбiльш чеснi i мудрi думають передусiм про iнтереси народу, суспiльства i прагнуть у своiх владних проявах спиратися на закон. Влада нерiдко асоцiюiться з силою, примусом або загрозою примусу ("загроза - найстрашнiше покарання"), з обмеженням свободи людини. Моральну ж свiдомiсть насильство допускаi лише як виняток - для приборкування крайнiх випадкiв зла. А яке-небудь обмеження свободи людини для моральноi свiдомостi абсолютно неприйнятне. Найбiльш майстернi полiтики завжди прагнули дiяти передусiм не силою, а переконанням, умовляннями [6; 21]

Вiдмiнностей мiж моральною i полiтичною свiдомiстю немало. Але i i точки зiткнення, i простiр для взаiмодii. Держава не i якась абстракцiя. Вона реалiзуiться в конкретних органах, iх дiяльностi. Становлення i розвиток моральностi вiдбуваiться в суспiльствi, i держава так чи iнакше впливаi на цей процес. Хоча широко поширена думка, що державнi мужi не дуже обтяжують себе моральними переживаннями або, кажучи словами М. Вебера, [17] "генiй або демон полiтики живе у внутрiшнiй напрузi з Богом любовi", все ж слiд визнати, що держава, незважаючи на суб'iктивнi намiри тих або iнших полiтикiв, об'iктивно сприяла розвитку моралi. Невипадково деякi мислителi (наприклад, Платон, Гегель та iн.) дуже позитивно оцiнювали роль держави в моральному життi суспiльства [18;38] Держава, наводячи певний лад в суспiльствi, розвиваючи матерiальне виробництво, економiку, створювало тим самим зовнiшнi, але обов'язковi умови для вдосконалення морального життя.

Передусiм суть держави утiлюiться в правi. Саме через право полiтична свiдомiсть (обернене на вiдмiну вiд моралi переважно до великих груп населення) доходить до окремого громадянина. Але регулюючи мiжособовi стосунки, право вимушене спиратися на простi норми моральностi, освяченi вiками. Невипадково такi початковi норми, як "не убий", "не вкради" та iншi входять i в мораль, i в право. Крiм того, i i "загальне" поняття i у моральноi, i у правовоi свiдомостi - поняття "справедливiсть", "рiвнiсть". Правда, розумiння справедливостi в моралi i в правi маi своi особливостi. Для права справедливiсть - це наслiдування законiв, встановленою державою. Для моралi справедливiсть - це об'iктивна оцiнка дiй окремоi особи через призму загальнолюдських, вищих цiнностей. Крiм того, для моральноi свiдомостi принцип рiвностi, значущостi, достоiнства кожноi людськоi особистостi являiться, можна сказати, священним. Для правосвiдомостi принцип рiвностi став вважатися важливим, iстотним лише в самi останнi десятилiття.

Аристотель в своiй працi ВлПолiтикаВ» зазначаi, що зiставлення справедливостi iз законом i рiвнiстю приводить до знаменитого дiлення ii на ту, що зрiвнюi i розподiляi. Мета першоi - сприяти подяцi рiвним за рiвне; другоi - розподiл благ згiдно з гiднiстю осiб, вступаючих в спiлкування. РЖнакше кажучи, розподiляюча справедливiсть вiдноситься до загальних благ i забезпечуi iх розподiл згiдно з гiднiстю (рангу) громадян. Зрiвнююча - до благ, належних окремих осiб, забезпечуючи обмiн згiдно з кiлькiстю i якiстю працi. Очевидно, що видiлення цих двох видiв справедливостi якнайкраще вiдповiдаi умовам життя суспiльства, в якому комбiнуються становий пристрiй i "природженi" переваги одних людей над iншими, з одного боку, i товарно-грошовi стосунки, що зрiвнюють людей, - з iншого. Вчення про справедливiсть утворюi прямий перехiд до держави [2;135]

Таким чином, право i моральний мiнiмум, його норми, що мають i моральний змiст, якi не виконувати нiяк не можна. Порушення iх приводить суспiльство в дикий, варварський стан.

Зигмунд Бауман, глибокий аналiтик сучасного суспiльства з особливою тривогою говорить про двi характернi прикмети нашого часу. По-перше, в наявностi якнайглибший занепад Полiтики в класичному сенсi спiльноi i загальноi справи, чому "потураi i сприяi держава, готова з радiстю передати якомога бiльше своiх колишнiх зобов'язань i функцiй в сферу приватних iнтересiв i турбот". По-друге, у З. Баумана йдеться про активне виведення iз вживання довготривалих зобов'язань (як i довготривалих планiв) - феномен, який маi безлiч вимiрiв, у тому числi вимiр етичний [8]

Одна з констатацii, якi вичитуються з текстiв цього автора, полягаi в наступному: чисто приватна мораль або етика, строго кажучи, неможлива. Фiлософи можуть скiльки завгодно довго говорити про новi способи конструювання моральноi свiдомостi, про делиберативну етику i про новi аподиктичнi максими, як роблять це X. Йонас, К. - О. Апель i Ю. Хабермас [1;24] Незалежно вiд того, чи могла б iх робота мати якийсь практичний сенс в iнших умовах, зараз вона не маi сенсу нiде у свiтi. Вона не маi сенсу зважаючи на вiдсутнiсть сили, здатноi наполягати на ухваленнi морально виправданих рiшень.

Цiкавий парадокс нашого часу, на думку З. Баумана, полягаi в тому, що "зростаюче усвiдомлення майбутнiх небезпек йде рука в руку iз зростаючим безсиллям запобiгти iм або пом'якшити тяжкiсть iх наслiдкiв. Навряд чи ми не згоднi з приводу базових орiiнтирiв - цiлей, якi ми хотiли б побачити досягнутимитАж Домовитися про iднiсть цiлей по-дитячому легко: нiхто не хоче вiйни, забруднення атмосфери, зубожiння все бiльшоi частини населення планети. Нiхто, окрiм психiчнохворих, офiцiйно визнаних такими, не став би серйозно стверджувати, що корисно забруднювати атмосферу, забруднювати озоновий шар, воювати, перенаселяти планету i позбавляти людей звичних мiсць проживання. Але усе це вiдбуваiться, незважаючи на одностайне, майже загальне i шумне засудження. Замiсть того, щоб задаватися питанням, що слiд робити, ми можемо з великим успiхом зайнятися пошуками того, хто здатний зробити усе, що необхiдноВ».

Найпростiше представити цей дефiцит сили як дефiцит держави - соцiалiстичноi або напiвсоцiалистичноi "держави благоденствування", яка було нормою у всьому цивiлiзованому свiтi двадцять рокiв тому. Природно, йдеться про нацiональну державу (iнших давно не iснуi), яка не в змозi контролювати нi глобалiзацiйнi процеси взагалi, нi на своiй територii. Саме у цiй ситуацii i маi мiсце занепад полiтики i занепад моралi [8]

Отже, мiж такими сферами духовного життя суспiльства, як етика i полiтика мають певний взаiмозвтАЩязок. Мораль i полiтика - два способи регуляцii поведiнки, двi форми обТСрунтування ii в суспiльнiй свiдомостi. Дiючи в одному i тому ж суспiльствi, моральна i полiтична свiдомiсть неминуче взаiмодiють, кожна по-своiму забезпечуючи стабiльнiсть суспiльства, вiдповiдаючи на рiзноманiтнi духовнi потреби людськоi особистостi.

Таким чином, одним з перспективних напрямiв для фiлософських i наукових дослiджень в сферi полiтики i етики i вивчення i обговорення цiннiсних орiiнтирiв, того "загального блага", яке дозволить здiйснювати розвиток, не руйнуючи основ суспiльноi моралi (моральностi). Наприклад, цiкава пропозицiя узяти "розвиток як цiннiсть i одночасно як рамку для руху", це дозволить виключити практику подвiйних стандартiв, коли розходяться цiннiснi пiдстави i полiтичнi iнтереси в конкретний момент часу. Ще одним напрямом може бути розвиток фiлософськоi i науковоi дискусii навколо теми повернення в полiтику i етику духовного "надiдеалу", вiдхiд вiд економiчного прагматизму, вiдтворення нових високих цiннiсних громадських орiiнтирiв в сучасних умовах. Ще одним перспективним напрямом може стати дослiдження i обговорення можливостi створення

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ "пурпурной революции" в Ираке

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах