Закiнчений та незакiнчений злочин

Курсова робота

Закiнчений та незакiнчений злочин

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Закiнчений та незакiнчений злочин

Роздiл 2.Закiнчений злочин

Роздiл 3. Незакiнчений злочин

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Однiiю iз вiдчутно значущих соцiальних проблем для Украiни i злочиннiсть. В умовах реформування соцiального життя та економiки краiни ii небезпечнiсть збiльшуiться, особливо у стратегiчно важливих сферах громадського життя. Поширення органiзованоi злочинностi, що укоренилися практично в усiх сферах функцiонування держави, завдаi непоправноi шкоди ii розвитку. Воно негативно впливаi на формування i дiяльнiсть органiв державноi влади, пiдриваi довiру громадян до неi, до авторитета демократичних iнститутiв i цiнностей. Воно загрожуi нацiональнiй безпецi Украiни в цiлому та ускладнюi вiдносини Украiни з iноземними державами.

Зростання злочинностi в Украiнi, особливо органiзованоi, насильницькоi та корисливоi, що спостерiгаiться в останнi роки, викликано переломним перiодом розвитку Украiни i деякими iншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйознi завдання боротьби з таким явищем. Необхiдно добиватися припинення зростання злочинностi, а потiм й ii iстотного скорочення. З цiiю метою вживаються полiтичнi, економiчнi, органiзацiйнi, законодавчi та iншi заходи.

Органiзована злочиннiсть стаi сьогоднi суттiвим фактором посилення соцiальноi напруги i дестабiлiзацii громадських вiдносин, заважаi оздоровленню економiки, упорядкуванню споживчого ринку, сприяi деформацii нових форм економiчних пiдприiмницьких вiдносин. Набирають силу небезпечнi процеси зростання загальнокримiнальноi та економiчноi злочинностi, лiдерiв злочинних групувань з корумпованими посадовими особами органiв влади та управлiння, правоохоронних органiв.

Актуальнiсть теми даноi курсовоi роботи визначаiться тим, що юридичною базою боротьби зi злочиннiстю i кримiнальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхiдно правильно його застосовувати. Однак для цього слiд ТСрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати i застосовувати в практичнiй дiяльностi його норми.

Злочин, як i будь-яке iнше правопорушення, i вчинком людини. Саме тому йому притаманнi всi тi об'iктивнi i суб'iктивнi особливостi, що характеризують поведiнку людини: фiзичнi властивостi тАУ той чи iнший рух або утримання вiд нього, використання фiзичних, хiмiчних, бiологiчних та iнших закономiрностей навколишнього свiту; психологiчнi властивостi тАУ прояв свiдомостi i волi, певна мотивацiя поведiнки, ii цiлеспрямованiсть.

При цьому, оскiльки iнтереси i потреби суспiльства постiйно розвиваються, вiдповiдно змiнюiться на певному етапi суспiльного розвитку й оцiнка поведiнки людини як антисоцiальноi, злочинноi. Тому поняття злочину не може бути незмiнним: воно завжди повинно вiдповiдати конкретному етапу розвитку суспiльства, потребам та iнтересам, притаманним саме цьому етапу. З огляду на це, вивчення i правильного тлумачення поняття закiнченого та незакiнченого злочину i важливим питанням у вивченнi кримiнального законодавства.

Предметом дослiдження i сукупнiсть понять, якi виникають при тлумаченнi сутностi закiнченого та незакiнченого злочину.

ОбтАЩiктом дослiдження курсовоi роботи i закiнчений та незакiнчений злочин у системi кримiнального законодавства.

Метою даноi курсовоi роботи i визначення сутностi та тлумачення поняття закiнченого та незакiнченого злочину та його складових.

Для досягнення визначеноi мети, ми поставили перед собою ряд наступних завдань:

В· визначити, що i метою злочину та його ознаками;

В· висвiтлити поняття закiнченого злочину та його складу з моменту закiнчення;

В· проаналiзувати сутнiсть поняття незакiнченого злочину;

В· дати характеристику готуванню до злочину, замаху на злочин та добровiльноi вiдмови при незакiнченому злочинi.

Джерельною базою нашого дослiдження виступаi ряд законодавчих та iнших нормативно-правових актiв, спрямованих на боротьбу з органiзованою злочиннiстю. Зокрема, це Закон Украiни ВлПро органiзацiйно-правовi основи боротьби з органiзованою злочиннiстюВ»[1]
, Закон Украiни ВлПро оперативно-розшукову дiяльнiстьВ»[2]
, Закон Украiни ВлПро прокуратуруВ»[3]
, Закон Украiни ВлПро Службу безпеки УкраiниВ»[4]
, Закон Украiни ВлПро мiлiцiюВ»[5]
, Закон Украiни ВлПро адвокатуруВ»[6]
, Закон Украiни ВлПро статус суддiвВ»[7]
, Указ Президента Украiни ВлПро заходи щодо дальшого змiцнення правопорядку, охорони прав i свобод громадянВ», Указ Президента Украiни ВлПро невiдкладнi додатковi заходи щодо посилення боротьби з органiзованою злочиннiстю i корупцiiюВ», Кримiнально-процесуальний Кодекс Украiни., Кримiнальний кодекс Украiни вiд 05.04.2001 року.[8]

Методологiчноюбазою нашоi курсовоi роботи виступаi ряд посiбникiв, пiдручникiв, наукових праць та статей з кримiнального права написаних провiдними правознавцями Украiни. Зокрема, Романюк Б.В., Андрусiв Г.В., Бантишев О.Ф. ВлКримiнальне право Украiни. Загальна частинаВ», посiбник, який представлений у формi вiдповiдей на питання, компактно викладено навчальний матерiал з курсу загальноi частини кримiнального права Украiни для вищих юридичних навчальних закладiв.[9]
Романюк Б.В., Андрусiв Г.В., Бантишев О.Ф. ВлКримiнальне право Украiни. Особлива частинаВ», навчальний посiбник, у якому викладено навчальний матерiал з курсу Особливоi частини кримiнального права Украiни. РЖванов Ю.Ф. ВлКримiнологiяВ», навчальний посiбник у якому висвiтлюються основнi теоретичнi i практичнi питання Загальноi та Особливоi частин кримiнологii на основi сучасних характеристик злочинностi в Украiнi, досвiду боротьби з нею в умовах реформування й розбудови державно-правовоi системи.[10]
Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. ВлСучасне кримiнальне право УкраiниВ», курс лекцiй, у якому викладено основний матерiал з кримiнального права Украiни з тлумаченнями та прикладами з сучасних обставин.[11]
Штанько О.Ф., Кузнiцов В.В., Савченко А.В., Андрушко П.П., Джига М.В. ВлСучасне кримiнальне право Украiни: нормативно-правовi документи та судово-слiдча практикаВ», хрестоматiя, у якiй вперше подано саме в такiй послiдовностi основнi нормативнi акти зi сфери кримiнального законодавства, Рiшення Конституцiйного Суду Украiни, ухвали Верховного Суду Украiни, узагальнення судовоi практики, новi постанови Пленуму Верховного Суду Украiни з питань застосування кримiнального законодавства.[12]
Крiм цього у курсовi роботi нами використано ряд статей таких авторiв як Джужа О., Голоснiченко Д., Кирилюк А., Журавльов В.П., Закалюк А.П. та iншi.

Курсова робота складаiться зi вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел та лiтератури. В першому роздiлi роботи ВлЗакiнчений та незакiнчений злочинВ» розглядаються загальнi поняття, ознаки та мета злочину. В другому роздiлi ВлЗакiнчений злочинВ» детально аналiзуються поняття закiнченого злочину та склад злочину з моменту закiнчення. В третьому роздiлi ВлНезакiнчений злочинВ» розглядаiться тлумачення понять незакiнченого злочину, готування до злочину, замах на злочин та добровiльна вiдмова при незакiнченому злочинi.

Роздiл 1. Закiнчений та незакiнчений злочин

Дii людини складаються з вчинкiв. Вчинок тАУ це головний елемент людських взаiмовiдносин, в якому проявляiться особистiсть людини, ii гарнi й поганi якостi, ставлення до суспiльства, до оточуючого свiту. Вчинки подiляються на правомiрнi i неправомiрнi. Правомiрнi тАУ тобто тi, якi вiдповiдають нормам моралi i нормам права, вимогам закону. Протилежною правомiрнiй поведiнцi i неправомiрна, тобто та, яка суперечить закону. Неправомiрна поведiнка проявляiться в правопорушеннях, як це випливаi з самого термiна дiях, якi порушують право, закон. В свою чергу правопорушення подiляються на кримiнальнi злочини та проступки.[13]

Кримiнальне право як наукова дисциплiна вивчаi, головним чином, злочин i покарання. Злочин i покарання тАУ це двi сторони всього кримiнального права i законодавства. Саме цi двi кримiнально-правовi iнституцii визначають i утворюють змiст, характеристику, особливостi, завдання та потребу кримiнального законодавства, кримiнально-правовоi охорони, кримiнального правосуддя.[14]

Важливу роль у характеристицi суб'iктивноi сторони злочину граi мета. Мета тАУ це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначаi спрямованiсть дiяння. Мета як психiчна ознака характерна для будь-якоi свiдомоi вольовоi поведiнки людини. В ii основi лежать потреби, Суб'iктивна сторона злочину тАУ iнтереси людини. Однак, коли йдеться про мету злочину, ii змiст визначаiться антисоцiальною спрямованiстю. Мета тАУ уявлення про суспiльно небезпечний наслiдок злочину, про ту шкоду, яка настане для охоронюваних кримiнальним законом вiдносин i яка, проте, i для нього бажаною. З огляду на це, мета дозволяi визначити, чому особа вчиняi злочин, заради чого, до якого результату спрямована ii суспiльно небезпечна дiяльнiсть. Звiдси очевидно, що, по-перше, про мету злочину можна говорити лише у разi вчинення умисних злочинiв. При цьому мета може бути тiльки в злочинах, вчинюваних з прямим умислом, тому що вона i свiдченням бажання певного наслiдку. По-друге, суб'iктивна сторона мiстить у собi не всi мотиви i мету, а тiльки тi з них, що визначають суспiльну небезпечнiсть, антисоцiальну спрямованiсть дiяння, впливають на ступiнь його тяжкостi або ступiнь суспiльноi небезпечностi особи винного. Мета i самостiйною психологiчною ознакою суб'iктивноi сторони, але вона взаiмозалежна з мотивом, i лише у iдностi мета i мотив можуть дати повне уявлення про спрямованiсть поведiнки особи, наприклад, корисливий мотив i корислива мета в таких злочинах, як крадiжка, грабiж, шахрайство.[15]

Мета може бути рiзною, наприклад, мета незаконного збагачення, мета приховати iнший злочин, мета насильницькоi змiни конституцiйного ладу, мета збуту пiдроблених цiнних паперiв тощо.

На вiдмiну вiд вини мета в структурi суб'iктивноi сторони i факультативною ознакою, тобто такою, якi в характеристицi суб'iктивноi сторони рiзних злочинiв може вiдiгравати рiзну роль.

Залежно вiд законодавчого опису суб'iктивноi сторони конкретних злочинiв мета може виконувати роль: 1) обов'язкових, 2) квалiфiкуючих (особливо квалiфiкуючих) ознак або 3) ознак, що пом'якшують чи обтяжують покарання.[16]

Обов'язковими ознаками мета виступаi у тих випадках, коли законодавець передбачаi iх у диспозицiях статей: або прямо вказуi на них, або вони однозначно випливають iз характеру дiяння. У ст. 185 Кримiнального кодексу (КК) закон прямо не називаi корисливу мету, але саме дiяння тАУ крадiжка, визначена як таiмне викрадення чужого майна, внутрiшньо вимагаi ii як обов'язкову. Якщо законодавець передбачаi конкретний мотив або мету як обов'язкову ознаку складу злочину, то вiдсутнiсть iх у конкретному випадку виключаi цей злочин. Так, якщо при здiйсненнi певних дiй вiдсутнiй хулiганський мотив, то склад хулiганства, передбачений у ст. 296 КК, вiдсутнiй. Не може бути шахрайства (ст. 190 КК) без корисливих мотиву i мети. Оскiльки певнi мотиви i мета впливають на ступiнь тяжкостi злочину, законодавець може вказати iх у деяких складах як квалiфiкуючi або особливо квалiфiкуючi ознаки, тобто такi, що пiдвищують суспiльну небезпечнiсть певного складу.

У визначеннi поняття злочину, поданого в ст. 11 Кримiнального кодексу Украiни названо двi ознаки злочину виннiсть та суспiльна небезпечнiсть.

Суспiльна небезпечнiсть дiяння тАУ це перш за все, його об'iктивна властивiсть заподiювати шкоду або ж створювати загрозу заподiяння шкоди тим об'iктам, якi охороняються законом.

Поняття суспiльноi небезпечностi дiяння в нормотворчiй дiяльностi своiрiдно очолюi iiрархiю критерiiв кримiналiзацii i декримiналiзацii. Крiм того суспiльна небезпечнiсть дiяння i критерiiм класифiкацii злочинiв у кримiнальному законi та теорii кримiнального права.[17]

Законодавець визначаi злочином не самi по собi об'iктивно суспiльно небезпечнi дiяння, а дii вольовi, тобто такi, що знаходяться пiд контролем свiдомостi та волi особи, тАУ дii виннi. При цьому вiд суб'iктивних ознак залежить не тiльки ступiнь суспiльноi небезпечностi дiяння, а насамперед, визнання самого дiяння суспiльно-небезпечним. Так, легке тiлесне ушкодження злочином визначаiться тiльки тодi, коли воно вчинене умисно; необережне заподiяння такого ушкодження злочином не вважаiться; тiльки умисний обман покупцiв тягне кримiнальну вiдповiдальнiсть тощо.

Суспiльна небезпека як ознака будь-якого злочину маi характер i ступiнь. Про характер суспiльноi небезпеки можна судити за значущiстю суспiльних вiдносин, на якi спрямований злочин. Наприклад, злочини проти життя набагато небезпечнiшi, нiж злочини проти особистоi власностi.

Характер суспiльноi небезпеки залежить i вiд змiсту шкоди, яка заподiяна злочином. Шкода може бути матерiальна, моральна, iдеологiчна. Про характер суспiльноi небезпеки можна судити i по особливостях способу посягання: насильницький чи ненасильницький. Наприклад, розбiй суспiльно небезпечнiший вiд крадiжки, навмисне вбивство з особливою жорстокiстю небезпечнiше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин (ст. 94 КК).

Характер суспiльноi небезпеки залежить i вiд форм вини. Так, навмиснi тяжкi тiлеснi пошкодження небезпечнiшi вiд тяжких тiлесних пошкоджень, вчинених по необережностi [18]

У процесi застосування кримiнально-правових норм суспiльна небезпечнiсть дiяння i критерiiм: квалiфiкацii злочинiв (вiдмежування злочинiв вiд iнших правопорушень; вiдмежування злочинiв вiд дiянь, що через малозначущiсть не i суспiльно небезпечними; розмежування злочинiв як таких); iндивiдуалiзацii кримiнальноi вiдповiдальностi i покарання. При цьому показником рiвня суспiльноi небезпечностi злочину i санкцiя вiдповiдноi статтi Кримiнального кодексу.

Характер суспiльноi небезпечностi дiяння складаi його якiсть. Визначаiться вiн суспiльною цiннiстю об'iкта посягання, а також злочинними наслiдками, способом вчинення злочину, мотивом i формою вини.

Ступiнь суспiльноi небезпечностi дiяння складаi ii кiлькiсть i визначаiться, головним чином, способом вчинення злочину та розмiром заподiяноi шкоди. Ступенем суспiльноi небезпечностi вiдрiзняються злочини одного виду. Наприклад, ступiнь суспiльноi небезпечностi простоi крадiжки (ч. 1 ст.185 КК) значно менша крадiжки з проникненням в житло (ч. З ст.185 КК). Суспiльно небезпечнiший вiд крадiжки, навмисне вбивство з особливою жорстокiстю небезпечнiше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин (ст. 94 КК). [19]

Злочин характеризуiться певним ступенем суспiльноi небезпечностi. За деяким його рiвнем злочин втрачаi своi суспiльнi властивостi i перестаi бути злочином. Так згiдно з ч.2 ст. 11 КК не i злочином дiя або бездiяльнiсть, що хоч формально i мiстить ознаки будь-якого дiяння, передбаченого законом, але через малозначнiсть не маi суспiльноi небезпеки.

Малозначнiсть вчиненого дiяння в ч.2 ст. 11 КК розумiiться такою, що кримiнальна вiдповiдальнiсть та покарання в цьому випадку була б занадто великою та зайвою, не вiдповiдною вчинку. Малозначнiсть дiяння позначаi незначний обсяг посягання на важливий об'iкт або посягання на незначний, малоцiнний об'iкт. Частина 2 ст. РЖРЖ КК пiдкреслюi вiдсутнiсть злочину в дiяннях, якi не мають властивостi суспiльноi небезпечностi, закрiплюi принцип економii кримiнальноi репресii, застосування засобiв громадського впливу.[20]

Протиправнiсть дiяння тАУ обов'язкова, невiдтАЩiмна ознака злочину. Таким чином може бути визнано лише таке дiяння, яке позначене в законi, передбачене законом.

Кримiнальна протиправнiсть тАУ це кримiналiзацiя дiяння кримiнальним законом. Визнати дiяння злочином тАУ правомочнiсть Вищого органу законодавчоi влади Украiни.

Таким чином, протиправнiсть i форма виразу суспiльноi небезпечностi та закрiплення ii в законi, законом. Протиправнiсть i юридичне вiдбиття в законi суспiльноi небезпечностi злочину, оскiльки протиправним може бути визнано лише суспiльно небезпечне дiяння.

Протиправнiсть тАУ це забороненiсть дiяння кримiнальним законом. Але в чинному КК не всi передбаченi ним дiяння мають ознаку суспiльноi небезпечностi. (Наприклад: самовiльне будiвництво житла.) Разом з тим не всi суспiльно небезпечнi вчинки визнаються злочинами i набувають протиправностi. Визнати певний шкiдливий вчинок злочином повною мiрою залежить вiд волi законодавця. Для цього вiн враховуi багато суспiльних чинникiв, а саме: розповсюдженiсть таких дiянь, тяжкiсть iх наслiдкiв, можливiсть забезпечення ефективноi боротьби з ними, негативнi наслiдки iх караностi та деякi iншi.[21]

Виннiсть дiяння. Згiдно зi ст. 3 КК злочином може бути визнано тiльки винне дiяння, тобто вчинене навмисно чи необережно. Невинне заподiяння суспiльно небезпечноi шкоди злочином не визнаiться.

Цивiлiзоване, демократичне кримiнальне законодавство ТСрунтуiться на суб'iктивних пiдставах i рiшуче вiдхиляi об'iктивну осуднiсть. Кримiнальнiй вiдповiдальностi пiдлягаi винна особа. Саме виннiсть дiяння i його головним внутрiшнiм змiстом, бо якраз в цьому знаходить вихiд лиха воля злочинця. Тому i в провиннiсть особi можна поставити лише такi дii та iх наслiдки, якi охоплювались ii умислом, намiрами, якi вона передбачала, або могла усвiдомлювати та передбачати.

Визнання дiяння злочином значить, разом з тим, визнання i його покарання, не маi покарання без злочину, так не маi i злочину без покарання.

Видом та розмiром покарання, встановленого законом за той чи iнший злочин, вiдбиваiться оцiнка суспiльноi небезпечностi злочину, визначаiться його тяжкiсть, даi пiдстави вiднести його до того чи iншого класу, групи в певнiй класифiкацii.[22]

Отже, для того щоб конкретне дiяння було визнано злочинним, воно повинно мiстити повний комплекс вiдповiдних ознак. Аналiз ч. 1 ст. 11 КК показуi, що в нiй чiтко закрiпленi три ознаки злочину: суспiльна небезпечнiсть дiяння, виннiсть i передбаченiсть дiяння в законi про кримiнальну вiдповiдальнiсть. Першi двi ознаки тАУ суспiльна небезпечнiсть i виннiсть тАУ i матерiальними, що розкривають як зовнiшню, так i внутрiшню соцiально-психологiчну природу злочину. Третя тАУ передбачення дiяння КК тАУ формальна, що вiдбиваi юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправнiсть.

Названi нами головнi ознаки злочину не вичерпують усiх його суспiльних властивостей. Велику роль вiдiграють норми моралi. Сила держави тАУ армiя, мiлiцiя, суд, тюрма тАУ нiщо в порiвняннi з силою громадського осуду. Саме тому закони слабкi, якщо слабкi моральнi засади суспiльства.

Роздiл 2.
Закiнчений злочин

Поняття закiнченого злочину сформульовано у ч. 1 ст. 13 КК. Згiдно з нею закiнченим злочином визнаiться дiяння, яке мiстить усi ознаки складу злочину, передбаченого вiдповiдною статтею Особливоi частини КК. Тобто, закiнченим злочином вважаiться дiяння, коли винний виконав усi дii, що утворюють об'iктивну сторону конкретного складу злочину, досяг бажаного результату, заподiяв шкоду об'iкту злочину. Тiльки наявнiсть усiх об'iктивних i суб'iктивних ознак у вчиненому дiяннi дозволяi визнати його закiнченим злочином.

Поняття закiнчений злочин вiдоме теорii кримiнального права та кримiнальному законодавству з другоi половини XIX ст.

В. Д. Спасович визначав закiнчений злочин на пiдставi ст. 12 ВлУложенияВ» 1845 pоцi, яке вказувало, що ВлПреступление почитается совершившимся, когда в самом деле последовало преднамеренное виновным, или иное от его действий злоВ». Критикуючи це нормативне визначення, автор зазначав, що воно невиправдано розширено розглядаi наслiдки дiяння, включаючи до нього тi, якi не охоплювались умислом винного. ВлЗло непреднамеренное, произошедшее от деяния, может быть рассматриваемо или как совершенно случайное, тогда оно не может быть вменено подсудимому, или как происшедшее от неосторожности..В», що не може розглядатись, як стадiя виходячи iз висловленоi з того, що стадii злочину наявнi виключно при вчиненнi умисних злочинiв. Даючи власне визначення закiнченому злочину, вiн писав, що Влсовершение преступления будет тогда, когда преступник произвел в мире внешнем ту перемену, которая составляет цель его деянияВ».[23]

Критикуючи цю позицiю, М. С. Таганцев вказував, що пов'язувати момент закiнчення треба не з досягненням чи недосягненням злочинцем мети, яку вiн визначав для себе перед скоiнням злочину, а з нормативним визначенням злочину. Однак, визначаючи поняття закiнченого злочину, анi закон, анi автор не розглядали видiв злочинiв залежно вiд моменту iх закiнчення.[24]

Не робив цього i В. В. Владимиров, який визначав закiнчений злочин, як такий, коли Влумысел преступника осуществлен в действительностиВ».[25]

О. Ф. Юстякiвському належить чи не перше у нацiональнiй кримiнально-правовiй теорii, визначення закiнченого злочину. Вiн поiднав момент закiнчення з наявнiстю у вчиненому дiяннi всiх елементiв складу конкретного злочину.[26]

Першим, хто зробив спробу диференцiацii закiнчених злочинiв на види, був Л. С. Бiлогриць-Котляревський. Вiн подiляв закiнченi злочини на матерiальнi i формальнi. При цьому пов'язував цi види з конкретизацiiю поняття закiнченого злочину в диспозицii конкретноi норми: там, де норма конкретно визначаi всi ознаки злочину, маi мiсце матерiальний склад злочину, там, де формулювання незрозумiле, неточне, тАУ формальний.[27]

Як вже зазначалось, законодавство Росiйськоi iмперii визначило поняття закiнченого злочину в ВлУложении о наказанияхВ» 1845 p. Однак вже кримiнальне законодавство 1903 р. вiд цього вiдмовилось.

Кримiнальне законодавство перших рокiв радянськоi влади тАУВлРуководящие началаВ» 1919 pоку тАУ присвятило цьому питанню спецiальну норму (ст. 17), яка визначала: ВлПреступление считается оконченным, когда намерение совершающего преступление осуществилось до концаВ»[28]
. Як i дефiнiцii, застосованих дореволюцiйним законодавством, так i це пов'язувало момент закiнчення з суб'iктивними характеристиками злочинця, а не з наявнiстю в дiяннi ознак складу злочину, визначених вiдповiдною кримiнально-правовою нормою.

Подальше кримiнальне законодавство часiв СРСР тАУ КК РiРР та УСРР 1922 р., ВлОсновные началаВ» 1923 p., КК УСРР 1927 p., Основи 1958 р. та КК УРСР 1960 р. взагалi не визначали поняття закiнченого злочину.

Слiд зауважити, що в першi роки радянськоi влади висловлювались навiть про необхiднiсть вiдкинути питання про стадii злочину через те, що революцiйне право взагалi не повинно розглядати питання про наслiдки злочину. Подiбна Влура-революцiйнiстьВ» добре вiдома не тiльки кримiнальному праву тих часiв, а й iншим галузям науки i культури. ii хибнiсть i навiть шкiдливiсть також добре вiдомi, як вiдомi, на жаль, i наслiдки ii впровадження в життя.

Глибинна теоретична розробка проблеми закiнченого злочину почалась у кримiнально-правовiй науцi в повоiннi роки. Щоправда, i до того часу це питання не залишалось поза увагою науковоi думки. В одному з перших пiдручникiв iз загальноi частини кримiнального права зазначалось, що Влпреступление считается оконченным тогда, когда совершенное субъектом действие содержит в себе все признаки состава данного преступленияВ». Пiдручник не розглядав видiв закiнчених злочинiв вiдповiдно до моменту iх закiнчення, хоча i видiляi як окремий вид ВлусiченiВ» злочини тАУ такi, в яких момент закiнчення злочину перенесений на таку стадiю в розвитку злочинноi дiяльностi, на якiй вона ще не досягла по сутi свого повного завершення.

Так само розглядалось це питання i в пiдручнику 1939 р. i в наступних його виданнях (1943 та 1948 pp.)[29]

У навчальному посiбнику з кримiнального права для юридичних iнститутiв (1952 р.) всi злочини за моментом закiнчення подiлялись на матерiальнi i формальнi залежно вiд необхiдностi чи не настання шкiдливих наслiдкiв.

М. Д. Шаргородський визначав закiнчений злочин залежно вiд передбачення чи нi законом необхiдностi настання соцiально шкiдливих наслiдкiв. Вiн не називав конкретних видiв закiнчених злочинiв, хоча i робив вiдповiдну диференцiацiю.

У пiслясталiнськi часи з'явились два монографiчних дослiдження в яких разом з повним комплексом проблем стадiй на рiвнi теоретичних узагальнень розглядалось i поняття закiнченого злочину.

Першою з них була монографiя професора М. Д. Дурманова ВлСтадии совершения преступления по советскому уголовному правуВ». Автор уперше в теорii радянського кримiнального права поставив питання про наявнiсть подвiйного змiсту в самому поняттi Влзакiнчений злочинВ», коли, з одного боку, це розглядаiться в контекстi поняття закiнченого злочину в законi, а з iншого, тАУ вiдносно конкретного дiяння в судовiй практицi. При цьому автор, даючи визначення поняття закiнченого злочину, пов'язуi його з наявнiстю всiх ознак об'iктивноi сторони того злочину, на вчинення якого скерований умисел винного. Вiн детально розглядав види закiнченого злочину, подiляючи всi злочини за моментом закiнчення на матерiальнi тАУ тi, момент закiнчення яких законодавець пов'язуi з настанням суспiльно небезпечних наслiдкiв; формальнi тАУ тi, момент закiнчення яких законодавець пов'язуi з виконанням суспiльно небезпечного дiяння, незалежно вiд того, чи настали в подальшому наслiдки чи нi; усiченi тАУ момент закiнчення яких переноситься на ранню стадiю розвитку злочинноi дiяльностi. При цьому автор висловлювався негативно щодо використання зазначених термiнiв i пропонував iншi, надзвичайно складнi за граматичною конструкцiiю, якi, до речi, не прижилися в теорii кримiнального права.

Другою працею була монографiя РЖ. С. Тишкевича ВлПриготовление и покушение по уголовному правуВ». Автор пов'язував момент закiнчення злочину з моментом виконання суспiльно небезпечних дiй, скерованих на спричинення шкоди суспiльним вiдносинам, хоча навiть така шкода насправдi i не була спричинена. Видiлялись три вказаних види закiнчених злочинiв (хоча також робилась невдала спроба надати iм iншу назву). При цьому, визначаючи поняття усiченого злочину, вiн розглядав його, як рiзновид формального злочину.[30]

А. А. Пiонтковський визначав закiнчений злочин таким чином: ВлПреступление является законченным тогда, когда совершенное виновным деяние содержит все признаки состава преступления, описанные в диспозиции уголовного законаВ». Не називаючи видiв злочину за моментом закiнчення (матерiальнi i формальнi), вiн, проте, давав визначення, якi фактично вiдповiдають саме цим видам. Глибинно розглядались поняття i змiст усiчених злочинiв, iх мiсце в загальнiй системi злочинiв за моментом закiнчення.[31]

Украiнськi вченi-кримiналiсти переважно дотримувались тих самих поглядiв, що й iх росiйськi колеги.

Примiром, у фундаментальнiй роботi ВлУголовное право Украинской ССР на современном этапеВ» автори визначали закiнчений злочин таким чином: ВлПреступление считается оконченным, если полностью выполнен предусмотренный законом состав преступленияВ». Вони також видiляли три види злочинiв вiдповiдно до моменту закiнчення тАУ матерiальнi, формальнi та усiченi.

П. С Матишевський визначав закiнчений злочин як такий, що мiстить Влусi ознаки складу злочину, передбаченого вiдповiдною статтею Особливоi частини ККВ». При цьому автор визначав лише два види злочинiв за моментом закiнчення тАУ матерiальнi i формальнi. Вiн не видiляв як окремий вид усiченi злочини, вважаючи, що вiн охоплюiться поняттям формального злочину.[32]

М. Й. Коржанський, не заперечуючи тричленноi схеми подiлу злочинiв за моментом закiнчення, проте вiдмовляiться вiд термiна Влусiченi злочиниВ», пропонуючи визначати iх як ВлскороченiВ».

За класичною схемою розглядають питання закiнченого злочину та видiв злочинiв за моментом закiнчення i автори пiдручника ВлКримiнальне право Украiни. Загальна частинаВ».

Згiдно зi ст. 13 КК Украiни злочин вважаiться закiнченим, коли вiн мiстить у собi всi ознаки складу злочину, передбаченого вiдповiдною статтею Особливоi частини Кримiнального кодексу Украiни (cт. 13 ч. 1 КК).

Однак це i надзвичайно загальним. На рiвнi конкретноi кримiнальноi справи для визначення моменту закiнчення злочину врахуванню пiдлягають також положення Загальноi частини КК, якi i додатковими (хоча i не останнiми) показниками, що визначають закiнчення злочину. Наприклад, для визнання злочину закiнченим для пiдбурювача або органiзатора, крiм загальних характеристик злочину, який ними вчинено у спiвучастi, потрiбна наявнiсть i спецiальних характеристик, що визначають цi види спiвучасникiв (ст. 27 КК). Це питання ще недостатньо вивчено в нашiй науковiй лiтературi i пiдлягаi додатковому аналiзу.[33]

Чинний КК, так само, як i попереднiй, не мiстить загального поняття складу злочину. Склад злочину тАУ це своiрiдна юридична абстракцiя, що встановлена наукою кримiнального права. ii формулювання базуiться на законодавчому визначеннi пiдстави кримiнальноi вiдповiдальностi (ч. 1 ст. 2 КК), матерiально-формальному поняттi злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненнi ознак складiв злочинiв, що передбаченi нормами Особливоi частини КК.

Злочин, як реальний факт, не може служити пiдставою кримiнальноi вiдповiдальностi, оскiльки мiстить у собi деякi ознаки, що не впливають на вiдповiдальнiсть.

Тому тiльки сукупнiсть вказаних у законi ознак, суттiвих для визначення суспiльноi небезпеки та характеру певного виду злочину, утворюi склад злочину, факт встановлення якого i i пiдставою для кримiнальноi вiдповiдальностi та квалiфiкацii злочину за певною статтею КК.

Ст. 2 КК як пiдставу кримiнальноi вiдповiдальностi визначаi факт Влвчинення особою суспiльно небезпечного дiяння, що мiстить склад злочину, передбачений цим КодексомВ». Законодавче визначення пiдстави кримiнальноi вiдповiдальностi надаi можливiсть видiлити такi характернi риси складу злочину.

По-перше, вiдомо, що кожне суспiльно небезпечне дiяння володii рiзноманiтними ознаками об'iктивного й суб'iктивного характеру. Але при цьому кримiнальним законом повиннi бути закрiпленi, насамперед, стiйкi, постiйнi й типовi для бiльшостi дiянь ознаки. Оскiльки поняття складу злочину як пiдстави кримiнальноi вiдповiдальностi тiсно пов'язане з поняттям злочину як суспiльно небезпечного дiяння, цi ознаки повиннi у своiй сукупностi визначати рiвень суспiльноi небезпеки дiяння взагалi, а кожна з них окремо тАУ впливати на ступiнь суспiльноi небезпеки зокрема.

По-друге, склад злочину тАУ це законодавче поняття про злочин i вказуi лише на тi його ознаки, що закрiпленi в законi про кримiнальну вiдповiдальнiсть.

Вiдповiдно до ст. 3 КК Влзаконодавство Украiни про кримiнальну вiдповiдальнiсть становить Кримiнальний кодекс Украiни, який ТСрунтуiться на Конституцii Украiни та загальновизнаних принципах i нормах мiжнародного праваВ».[34]

Тобто, ознаки складу злочину встановлюються лише кримiнальним законом, а не будь-якими iншими законодавчими актами. Виняток становлять нормативно-правовi акти, що наповнюють кримiнально-правовi норми з так званими бланкетними диспозицiями вiдповiдним змiстом, уточнюють ознаки окремих складiв злочинiв (прикладом можуть бути ознаки складiв злочинiв, передбачених статтями 247 та 274 КК)[35]
.

Виходячи iз законодавчих положень, наука кримiнального права визначила, що склад злочину утворюють чотири елементи: об'iкт, об'iктивна сторона, суб'iкт, суб'iктивна сторона.

Кожен з елементiв складу злочину характеризують певнi ознаки. Так, до ознак об'iкта злочину, крiм суспiльних вiдносин, що охороняються кримiнальним законом, вiднесено предмет злочину. Об'iктивну сторону характеризують: дiя (бездiяльнiсть), злочиннi наслiдки, причиновий зв'язок мiж дiiю (бездiяльнiстю) та наслiдками, що настали, час, мiсце, спосiб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Суб'iкт злочину: осуднiсть, вiк, з якого настаi кримiнальна вiдповiдальнiсть, посадове становище, вiдношення до вiйськовоi служби тощо. Суб'iктивну сторону: вина, мотив, мета та емоцiйний стан.

З цих ознак, що наповнюють правовий змiст елементiв складу злочину, обов'язковими, тобто необхiдними, i ознаки складу злочину, що притаманнi всiм злочинам без винятку. Вiдсутнiсть таких ознак свiдчить про вiдсутнiсть певного елементу складу злочину i, вiдповiдно, самого складу злочину. До таких обов'язкових ознак складу злочину вiдносяться: а) суспiльнi вiдносини, що охороняються кримiнальним законом; б) злочинна дiя (бездiяльнiсть); в) ознаки загального суб'iкта (фiзична особа, осуднiсть, вiк, з якого настаi кримiнальна вiдповiдальнiсть); г) вина (умисел або необережнiсть).[36]

Таким чином, в межах загального поняття складу злочину всi ознаки, що характеризують елементи складу, подiляються на двi групи: уже розглянутi нами необхiднi (обов'язковi) ознаки, i другу групу складають факультативнi (необов'язковi) ознаки.

Факультативними (необов'язковими) i ознаки, що притаманнi не усiм, а тiльки окремим складам злочину. До таких ознак вiднесенi: а) предмет злочину; б) злочиннi наслiдки, причиновий зв'язок мiж дiiю (бездiяльнiстю) i наслiдками, що настали, мiсце, час, спосiб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину; в) ознаки спецiального суб'iкта (службове становище, державно-правове становище тощо); г) мотив, мета та емоцiйний стан.[37]

У тих випадках, коли названi ознаки вказанi безпосередньо у законi про кримiнальну вiдповiдальнiсть, вони стають обов'язковими для даного складу злочину i пiдлягають встановленню та доказуванню. Так, склад злочину, передбаченого ст. 148 КК, маi мiсце тодi, коли пiдмiна чужоi дитини вчинювалася з корисливих або iнших особистих мотивiв. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) i лише за умови, що суб'iктом такого дiяння виступаi службова особа.[38]

Розподiл ознак на обов'язковi та факультативнi маi сенс тiльки на рiвнi загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу (крадiжки чи зТСвалтування) усi описанi в законi ознаки i важливими та обов'язковими.

Окремi елементи та ознаки складу злочину отримали своi законодавче визначення безпосередньо у законi про кримiнальну вiдповiдальнiсть (зокрема, суб'iкт злочину тАУ у ст. 18 КК, осуднiсть тАУ ст. 19 КК; вiк, з якого може наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть, тАУ ст. 23 КК); а iншi, такi, як об'iкт, об'iктивна сторона, предмет, спосiб, знаряддя, мотив, законодавчого визначення не мають i визначаються кримiнально-правовою наукою.[39]

Теорiiю кримiнального права ознаки складу злочину, за логiчним характером понять, що використовуються для опису цих ознак, подiляються на позитивнi й негативнi.

Першi вираженi позитивними поняттями. Вони вказують на наявнiсть певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повиннi бути присутнi в нього (наприклад, ч. 3 ст. 133 КК передбачаi вiдповiдальнiсть за зараження венеричною хворобою, що спричинило тяжкi наслiдки).

Другi тАУ негативними поняттями, що вказують на вiдсутнiсть певних якостей або властивостей (

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Русская правда" П.И. Пестеля

Cистема законодавства i систематизацiя нормативно-правових актiв

Cмертна кара та тiлеснi покарання в iсторii Украiни