Полiтична реклама

Змiст

Вступ

1. Полiтична дiяльнiсть та полiтичний розвиток

1.1 Поняття про полiтичну дiяльнiсть

1.2 Основнi складовi полiтичного маркетингу i полiтичного менеджменту

1.3 Етапи полiтичного розвитку: стабiльнiсть i конфлiкти

2. Теоретичнi аспекти використання та впливу полiтичноi реклами

2.1 Полiтична реклама та ii особливостi

2.2 Полiтична реклама в системi державно-управлiнськоi комунiкацii

2.3 Аналiз використання полiтичноi реклами в передвиборчих кампанiях

3. Концептуальна органiзацiя iмiджево-рекламних iнститутiв полiтичноi пропаганди в украiнi

3.1 РЖмiджевi та рекламнi стратегii виборчих кампанiй полiтичних партiй

3.2 Досвiд використання полiтичноi реклами у контекстi парламентських кампанiй

3.3 Особливостi парламентськоi кампанii 2007 року

3.4 Аналiз зовнiшньоi реклами

Висновки

Список використаних джерел

Полiтична дiяльнiсть тАФ це особлива, специфiчна сфера суспiльноi дiяльностi, що охоплюi все полiтичне життя суспiльства. У полiтичнiй дiяльностi людини, соцiальних верств, класiв, нацiй та iнших суб´iктiв полiтики виявляiться iхнi ставлення до навколишнього свiту, до полiтичних явищ i процесiв, полiтичних цiнностей, iснуючоi полiтичноi системи.

Полiтична дiяльнiсть тАФ це унiверсальна категорiя полiтичноi теорii, що характеризуi рiвень розвитку особистостi й суспiльства в цiлому, iхню участь у реалiзацii полiтичних вiдносин.

Мотивацiйною основою полiтичноi дiяльностi виступають певнi полiтичнi iнтереси особистостi, рiзних соцiальних груп i верств суспiльства. В iнтересах концентруiться мета дiяльностi людини, що потребуi пошуку вiдповiдних засобiв i методiв забезпечення iх [14, 56].

Полiтична дiяльнiсть передбачаi наявнiсть необхiдних об´iктивних i суб´iктивних умов i чинникiв, якi включають у себе суб´iкти й об´iкти дiяльностi та певнi вiдносини мiж ними; мотиви i способи впливу суб´iктiв на об´iкти; мету й програму дiяльностi; здiйснення вiдповiдних дiй для досягнення певних результатiв, а також контроль за самим процесом дiяльностi та його результатами.

Полiтичною дiяльнiстю в широкому розумiннi слова називають усю сукупнiсть дiй, в яких реалiзуються соцiально-полiтичнi вiдносини. Саме тому вiйну, насильство, примус тощо називають продовженням полiтики. У цьому розумiннi до полiтики можна вiднести акти шантажу, пiдкуп, погрози i власне застосування сили, хоча в сучаснiй свiтовiй практицi така дiяльнiсть сприймаiться як неправомiрна, незаконна i тому пiдлягаi осудовi. Заходи i засоби панування якоiсь спiльноти або протидii iй, здiйснюванi в межах правовоi регламентацii, iснуючих конституцiйних вимог та чинного законодавства, становлять полiтичну дiяльнiсть у вузькому розумiннi слова тАФ власне полiтичну дiяльнiсть [21, 89].

До конкретних проявiв власне полiтичноi дiяльностi вiдносять методи й засоби волевиявляння суб´iктiв полiтичного життя, зокрема такi, як участь у виборчiй кампанii, дii, пов´язанi з прийняттям законiв та iнших правових актiв загальнодержавного масштабу, боротьба полiтичних партiй та органiзацiй за встановлення певного полiтичного режиму або форми державного устрою, участь у нацiонально-визвольному русi. У межах власне полiтичноi дiяльностi здiйснюються управлiння соцiально-полiтичними процесами та iнституцiями, дипломатична практика та iн. Полiтична дiяльнiсть детермiнуiться iнтересами i потребами людини, якi реалiзуються шляхом ii участi в рiзноманiтних iнституцiйних та стихiйних формах такоi дiяльностi [24, 311].

Визначальним чинником полiтичноi дiяльностi i полiтична свiдомiсть. Беручи участь у полiтичних процесах, люди керуються певними iдеями, поглядами, переконаннями, почуттями i настроями. Полiтична свiдомiсть i формою усвiдомлення групових потреб та iнтересiв i засобiв задовольняння iх, а отже, вона визначаi органiзацiю й розвиток полiтичноi дiяльностi, головнi форми якоi врештi-решт пiдпорядкованi боротьбi за владу, за панування з метою задовольнити переважно груповi iнтереси. Активна роль свiдомостi у здiйсненнi полiтичноi дiяльностi полягаi в тому, що пiзнавальна дiяльнiсть спонукаi дiяльнiсть практичну. На основi певних теоретичних концепцiй виробляються програмнi положення i вимоги, з них випливають або ними визначаються стратегiчнi й тактичнi настанови, реалiзацiя яких приводить до розроблення конкретних практично-полiтичних планiв, до проголошення гасел i закликiв, прийняття резолюцiй i, нарештi, до конкретних дiй. Таким способом вiдбуваiться зв´язок полiтичних iдеалiв з предметною полiтичною дiяльнiстю.

У структурi полiтичноi дiяльностi слiд розрiзняти дiяльнiсть як полiтичну участь (участь у полiтичному життi суспiльства) i дiяльнiсть як полiтичне функцiонування. Полiтична участь тАФ це здiйснення певних акцiй, заходiв з метою висловити iнтереси, позицii, вимоги i настроi, що панують у масах, формувати iх, а також, i це чи не найголовнiше, з метою вплинути на органи влади аби змусити iх до здiйснення вимог, заявлення протесту чи пiдтримання певних рiшень.

Конкретнi форми полiтичноi участi можуть тяжiти до екстремiстського стилю або до взаiмного узгодження. Екстремiзм тут слiд розумiти як схильнiсть до крайнiх заходiв i дiй, нетерпимiсть, несприйняття iнших позицiй, поглядiв чи рiшень, абсолютну безкомпромiснiсть. Екстремiзм виключаi можливiсть враховувати в здiйсненнi полiтики, у вирiшеннi спiльних проблем багатоманiтностi думок, iнтересiв спiльнот. Часто екстремiстська полiтика буваi пов´язана з настановою на використання сили, примусових засобiв впливу, нав´язування за допомогою крайнiх заходiв якоiсь однiii обмеженоi позицii усiм людям [22, 176].

Полiтична дiяльнiсть у стилi узгодження iнтересiв ТСрунтуiться на принципi толерантностi (тобто терпимого ставлення при загальнiй незгодi, незбiгу з iнтересами i позицiями iнших полiтичних сил); на визнаннi правомiрностi iснування й здiйснення багатоманiтних iнтересiв i цiлей, якi не суперечать правам i свободам людини (принцип плюралiзму); на компромiсностi полiтики, а це означаi схильнiсть iти на поступки, жертвувати якоюсь часткою своii позицii задля досягнення згоди, взаiмоприйнятностi устремлiнь. Полiтична згода, або консенсус, на вiдмiну вiд одноманiтностi й однодумства, тАФ це згода в головному, згода, якоi досягають шляхом взаiмних поступок. Вона i iдино можливою передумовою й основою спiвiснування рiзноманiтних соцiальних спiльнот.

Полiтична дiяльнiсть може спрямовуватися на збереження, певнi змiни iснуючого суспiльного i державного стану чи на покращення ролi суб´iктiв полiтичноi дiяльностi на основi збереження законiв, полiтичних i правових норм чи на основi внесення деяких змiн до них. Тут можуть бути використанi рiзноманiтнi засоби впливу як адмiнiстративного, правового, так i економiчного, соцiального та морального характеру [24, 211].

У полiтичному життi суспiльства громадяни беруть участь у таких практичних заходах, як демонстрацii, манiфестацii, пiкетування, мiтинги, вибори представницьких органiв та усiлякi кампанii, що проводяться полiтичними партiями й органiзацiями.

Полiтична реклама - це будь-яка реклама як система методiв психологiчноi дii на масову аудиторiю з метою управлiння iх полiтичною поведiнкою, направлена на змiну або закрiплення тих або iнших полiтичних переконань. Однiiю з найдавнiших полiтичних реклам i реклама:ВлЯ, Рiно, з острова Крит, по волi богiв тлумачу сновидiнняВ» тАУ iй уже бiльше 2500 рокiв [23, 118].

Виник цей вид реклами в рабовласницькiй демократii Стародавньоi Грецii, в ходi проведення рекламних зборiв. У Стародавньому Римi стали використовуватись рекламнi гасла i заклики. Роль полiтичноi реклами виконували статуi правителiв, полководцiв, на яких висiкались рiзнi написи. ВлГраффiтоВ» написи в Помпеi, наприклад, ВлРибаки, вибирайте Попiдiя РуфаВ». або ж ВлЯкщо хтось вiдкине Квiнтiя, той та всядеться поряд з осломВ» [32, 256].

Сьогоднiшня полiтична реклама значно вiдрiзняiться вiд античноi. Вона набула бiльшого вдосконалення. Замiсть статуй, графiто використовують бiгборди, банери, радiо, ТБ i iнше. Перед рекламiстами стоiть завдання створити унiкальну зразкову рекламу, яка покаже сильнi сторони кандидата, зацiкавить найширшу аудиторiю виборцiв, змiнить щось у свiдомостi людей. Так це маi бути щось просте, зрозумiле, але не примiтивне. Вiдповiдно до цього видiляють такi основнi вимоги до полiтичноi реклами:

- cимволiчнiсть тАУ ТСрунтуiться на прийнятих в суспiльствi традицiях;

- концептуальнiсть тАУ головна iдея маi задовольняти актуальнi суспiльнi проблеми;

- неповторнiсть;

- доступнiсть тАУ зрозумiлiсть iнформацii.

Основнi соцiально-психологiчнi вимоги до побудови полiтичноi реклами:

- визначення цiлей i завдань на основi дослiджених соцiально-психологiчних потреб електорату

- доступнiсть програми партiй для електорату

- неповторнiсть iмiджу полiтика;

- вибiр засобiв для демонстрацii рекламного продукту;

- необхiднiсть фiнансування;

- реалiзацiя зворотного зв'язку з електоратом.

Основнi психологiчнi вимоги до полiтичноi реклами:

- мажорнiсть (введення засобiв, якi створюють вiдчуття впевненостi у кандидатi);

- оптимiстичнiсть (позитивнi мотиви);

- звернення до зовнiшньоi атрибутики (колiрна гама, символи, музичний супровiд тощо) [24, 136].

Поняття влади i одним iз центральних у полiтологii. Воно даi ключ до розумiння полiтичних iнститутiв, полiтичних рухiв i власне полiтики. Визначення поняття влади, ii сутностi та характеру маi найважливiше значення для розумiння природи полiтики i держави, дозволяi видiлити полiтику й полiтичнi вiдносини з усiii сукупностi соцiальних вiдносин.

Поняття ВлвладаВ» в побутi й у науковiй лiтературi трактуiться по-рiзному. Фiлософи говорять про владу над обтАЩiктивними законами суспiльства, соцiологи тАФ про владу соцiальну, економiсти тАФ про владу господарську, юристи тАФ про державну, полiтологи тАФ про полiтичну, природознавцi тАФ владу над природою, психологи тАФ про владу людини над собою, батьки тАФ про сiмейну владу, богослови тАФ про владу Бога тощо. РД також поняття законодавчоi, виконавчоi та судовоi влад [5, 106].

Захiдний полiтолог Е. Фромм (Э. Фромм. Бегство от свободы. Человек для себя. Пер. с англ. тАФ М.:АСТ:АСТ МОСКВА,2006) вважаi, що влада означаi реальну здатнiсть одного з елементiв iснуючоi системи реалiзувати власнi iнтереси в ii межах, i в такому розумiннi влада тАФ це можливiсть впливу на процеси, що вiдбуваються всерединi системи. Дж. Шумпетер (ВлТеория экономического развитияВ» (1911, 1912)) називаi владою можливiсть користуватися результатами зазначеного впливу. Дехто стверджуi, що влада тАФ це стосунки мiж людьми або групами людей, сутнiсть яких полягаi у можливостi одних впливати на iнших, досягаючи суспiльноi рiвноваги.

Влада iнодi ототожнюiться з ii знаряддями тАФ державою, полiтичною органiзацiiю суспiльства, з ii засобами тАФ управлiнням, а також iз методами тАФ примусом, переконанням, насиллям. Р. Мiлс у працi ВлВлада елiтиВ» прирiвнюi владу до авторитету, котрий маi багато спiльного з нею, але й вiдрiзняiться вiд влади принципово [8, 74].

Немаi також пiдстав ототожнювати владу з ii методами тАФ примусом та переконанням. Примушувати i переконувати можуть не тiльки тi, хто володарюi, а й пiдвладнi. Наприклад, та чи iнша полiтична органiзацiя (партiя), що не входить до урядовоi коалiцii, може змусити уряд до деяких поступок на свою користь, але ж вiд цього ця органiзацiя не стаi владною.

Виходячи iз вищезазначеного, можна дати таке тлумачення влади: у загальному розумiннi тАФ це здатнiсть i можливiсть справляти певний вплив на дiяльнiсть та поведiнку людей за допомогою вiдповiдних засобiв тАФ волi, авторитету, права, насилля [17, 32].

Влада як суспiльне явище маi структурний змiст, що даi змогу ii класифiкувати. Аналiз феномена влади дозволяi зробити висновок, що структура влади маi типовi, родовi та видовi характеристики.

Тип влади можна визначити зважаючи на iснуючий у державi соцiально-полiтичний устрiй, а саме: тоталiтарний, авторитарний або демократичний. Кожен iз типiв складаiться з родiв влади: полiтичного, економiчного, духовного, сiмейного тощо. Роди, у свою чергу, можна класифiкувати за видами. У сферi полiтики, наприклад, iснують такi види влади, як державна, партiйна, влада суспiльних обтАЩiднань тощо.

Полiтична влада як один iз найважливiших ii виявiв, характеризуiться реальною здатнiстю даного класу, групи, iндивiда проводити свою волю, що виражена в полiтицi. Поняття полiтичноi влади ширше за поняття влади державноi. Вiдомо, що полiтична дiяльнiсть здiйснюiться не тiльки в межах держави, а й в iнших складових частинах соцiально-полiтичноi системи: в межах партiй, професiйних спiлок, громадських, мiжнародних органiзацiй тощо [8, 104].

На вiдмiну вiд полiтичноi влади, державна не обовтАЩязково використовуi примус для досягнення своiх цiлей. Можливе застосовання iдеологiчних, економiчних та iнших засобiв впливу. Однак лише державна влада володii монополiiю на те, щоб примусити членiв суспiльства виконувати ii намiри.

Державна тАФ це вид полiтичноi влади, що маi монопольне право видавати закони, обовтАЩязковi для всього населення, спираiться на спецiальний апарат примусу як на один iз засобiв для виконання ii законiв та розпоряджень. Державна влада означаi як певну органiзацiю, так i практичну дiяльнiсть для здiйснення своiх цiлей i завдань.

Влада створюiться i функцiонуi у суспiльствi на кiлькох взаiмозвтАЩязаних та взаiмодiючих рiвнях: макрорiвнi вищих центральних полiтичних iнститутiв, вищих державних установ та органiзацiй, керiвних органiв полiтичних партiй i провiдних суспiльних органiзацiй; середньому (або промiжному) рiвнi (ВлмезорiвнiВ» тАФ за захiдною полiтичною термiнологiiю), тобто у регiональних, обласних та районних масштабах, i на мiкрорiвнi стосункiв мiж людьми, малими групами та всерединi них, котрi створюють загальну картину полiтичних вiдносин, настроiв, рухiв у суспiльствi i сферах його полiтичного та суспiльного самоуправлiння. Середнiй рiвень влади звтАЩязуi два iншi системою органiв управлiння, через нього проходять конкретнi рiшення вищих iнстанцiй влади i вiн же сприймаi вiдповiднi реакцii суспiльства на них. На цьому рiвнi концентруiться основна кiлькiсть полiтичних посадових осiб та основнi кадри полiтичного управлiння [19, 28].

Сьогоднi в Украiнi, як i в iнших державах СНД, вiдбуваiться радикальне реформування всiх сторiн суспiльного життя, в тому числi й полiтичного. У межах державноi влади як цiлiсного органiзму йде внутрiшнiй подiл влади iз тим, щоб кожна з ii гiлок була вiдносно незалежна вiд iнших, а всi разом створювали систему ВлстримуваньВ» та ВлпротивагВ», що гарантувало б вiд зловживання владою. Ось чому, у статтi 6 Конституцii Украiни пiдкреслюiться: ВлДержавна влада в Украiнi здiйснюiться на засадах ii подiлу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчоi, виконавчоi та судовоi влади здiйснюють своi повноваження у встановлених цiiю Конституцiiю межах i вiдповiдно до законiв УкраiниВ» [13, 54].

Успiху в полiтичнiй дiяльностi досягають завдяки багатьом чинникам, але найбiльше залежить вiн вiд пiдготовленостi полiтика. Йдеться не лише про знання, здiбностi, особистi якостi, а й про володiння полiтичними технологiями, якi мають своi особливостi, механiзми дii та впливу на окремих громадян та спiльноти. Важливо, хто i з якою метою iх використовуi, наскiльки моральними i дii, вчинки суб'iктiв полiтичного процесу [15, 205].

Полiтичнi технологii (грец. techne тАФ мистецтво, майстернiсть) тАФ сукупнiсть методiв i систем послiдовних дiй, спрямованих на досягнення необхiдного полiтичного результату.

У полiтичнiй практицi вони постають як сукупнiсть методiв застосування об'iктивних законiв полiтики, матерiалiзацiя абстракцiй полiтичноi науки в конкретнi рiшення, документи, нормативи, розпорядження.

Особливостi полiтичних технологiй зумовленi характером полiтичного процесу, який охоплюi найрiзноманiтнiшi види полiтичноi дiяльностi в межах конкретноi полiтичноi системи. Серед них тАФ полiтична участь, яка маi на метi формування в процесi полiтичноi дiяльностi певних позицiй, вимог, настроiв, та полiтичне функцiонування як професiйна полiтична дiяльнiсть щодо вироблення правових норм, управлiння полiтичними iнститутами [16, 412].

Полiтичнi технологii подiляються на загальнi (стосуються iнтересiв багатьох суб'iктiв полiтичного процесу) та iндивiдуальнi (притаманнi окремим суб'iктам полiтики). Серед перших найпоширенiшi технологii завоювання (виборчий процес як комплекс спецiальних технологiй) та утримання влади. РЖндивiдуальнi технологii використовують окремi полiтики в процесi своii полiтичноi дiяльностi. Вони пов'язанi iз завоюванням популярностi, умiнням контактувати з громадянами (виборцями, членами певноi партii, об'iднання тощо), майстернiстю дискутувати, виголошувати промови, вести мiтинги, збори, вдосконалювати власний iмiдж тощо.

Люди по-рiзному ставляться до полiтики. Однi беруть активну участь у ii практичнiй реалiзацii, iншi тАФ iндиферентнi до неi. Зацiкавленiсть полiтикою зумовлена багатьма чинниками (вiк, стать, соцiальне становище, сiмейний стан, клановi, нацiональнi традицii, iнформованiсть, рiвень освiти, культури, iнтелекту та iн.). Вiдповiдно до цього вироблено таку типологiю полiтичних ролей:

- рядовi громадяни (об'iкт полiтики, полiтичних процесiв);

- рядовi громадяни, опосередковано залученi до полiтичноi практики як члени профспiлок, виробничих колективiв тощо;

- громадяни, якi належать до виборного органу, i активними членами певноi полiтичноi органiзацii;

- громадськi, полiтичнi дiячi, якi активно займаються практичною полiтичною дiяльнiстю;

- професiйнi полiтики (для них полiтична дiяльнiсть i домiнуючою);

- полiтичнi (загальнодержавнi, загальнонацiональнi) лiдери [11, 45].

Беручи участь у полiтицi, людина керуiться здебiльшого двома мотивами: альтруiстичним (вдосконалити суспiльне життя) та егоiстичним (здобути владу, популярнiсть, багатство). Бiльшiсть полiтикiв демонструi перший i намагаiться приховати другий мотив, особливо спочатку. Мотиви визначають мету i програму полiтичноi дiяльностi. Мотивуючими ii чинниками i потреби самовираження, самореалiзацii, визнання, свободи, самозабезпечення, влади тощо. Як правило, всi вони взаiмозалежнi. Щоб розпiзнати справжню мету полiтичноi дiяльностi суб'iкта полiтики, передбачити ii результат, слiд уважно аналiзувати характер i особливостi його потреб.

Вибiр людиною позицii та вiдповiдноi лiнii поведiнки у суспiльно-полiтичному життi залежить вiд ii полiтичноi орiiнтацii.

Полiтична орiiнтацiя тАФ певнi уявлення полiтичних суб'iктiв про цiлi, завдання дiяльностi полiтичних партiй, полiтичного режиму, суспiльства в цiлому.

Полiтична орiiнтацiя (франц. orientation тАФ звернений на схiд, вiд лат. oriens тАФ схiд) тАФ певнi уявлення полiтичних суб'iктiв про цiлi, завдання дiяльностi полiтичних партiй, полiтичного режиму, суспiльства в цiлому.

Полiтична орiiнтацiя тАФ це, з одного боку, певнi словесно оформленi iдеi та цiнностi, з iншого тАФ несвiдомi або не цiлком свiдомi мотиви, якi людина переживаi на емоцiйному рiвнi.

Полiтична орiiнтацiя обумовлюi полiтичний вибiр, який залежить вiд сформованостi особистостi, рiвня ii соцiалiзацii, полiтичноi культури, а також вiд особливостей суспiльних вiдносин, рiвня демократизацii суспiльства. Вибiр може бути груповим та iндивiдуальним. Груповий вибiр часто здiйснюють автоматично, пiд впливом груповоi орiiнтацii, особливо на ранньому етапi соцiалiзацii особи, за несформованоi полiтичноi культури. Такий вибiр найчастiше домiнуi в нестабiльних суспiльствах, на дерехiдних етапах iх розвитку та iснування. РЖндивiдуальний тАФ притаманний людинi з високим рiвнем соцiально-психологiчного, духовного розвитку, громадсько-полiтичноi активностi [19, 142].

Полiтична орiiнтацiя обумовлюi полiтичний вибiр, який залежить вiд сформованостi особистостi, рiвня ii соцiалiзацii, полiтичноi культури, а також вiд особливостей суспiльних вiдносин, рiвня демократизацii суспiльства. Вибiр може бути груповим та iндивiдуальним. Груповий вибiр часто здiйснюють автоматично, пiд впливом груповоi орiiнтацii, особливо на ранньому етапi соцiалiзацii особи, за несформованоi полiтичноi культури. Такий вибiр найчастiше домiнуi в нестабiльних суспiльствах, на перехiдних етапах iх розвитку та iснування. РЖндивiдуальний тАФ притаманний людинi з високим рiвнем соцiально-психологiчного, духовного розвитку, громадсько-полiтичноi активностi.

Вибiр орiiнтацii не завжди i остаточним. Це тАФ динамiчний процес, який часто супроводжуiться елементами дезорiiнтацii або цiлковитою дезорiiнтацiiю. Полiтологи виокремлюють чотири пiдходи щодо полiтичного вибору: ситуацiйний, соцiологiчний, манiпулятивний та iндивiдуально-психологiчний [5, 72]. Ситуацiйний пiдхiд. Грунтуiться на твердженнi, що будь-яка полiтична орiiнтацiя i реакцiiю на конкретно-iсторичну ситуацiю. Соцiологiчний пiдхiд, спрямований на аналiз взаiмозалежностi мiж iндивiдуальним i груповим полiтичним вибором вiдповiдно до соцiально-полiтичноi ситуацii в суспiльствi.

Манiпулятивний пiдхiд. ТРрунтуiться на здiйсненнi вибору вiдповiдно до психолого-полiтичного зовнiшнього впливу, а то й просто манiпуляцiй. При цьому активно використовуються рiзноманiтнi полiтичнi, психологiчнi комунiкацii й технологii. За iнтенсивного розвитку засобiв масовоi iнформацii, зростання ролi засобiв зв'язку в полiтичному життi манiпулятивний пiдхiд вiдiграватиме неабияку роль у формуваннi громадськоi думки, особливо в нестабiльних суспiльствах, де недостатньо розвинутi демократичнi засади.

За основу iндивiдуально-психологiчний пiдходу беруть особистiснi психологiчнi якостi (вродженi, набутi). Фундатор його тАФ основоположник неофрейдизму Т. Адорно, (Т. Адорно Негативна дiалектика, 1966) що обстоював iдею тАЬавторитарноi особистостiтАЭ. На його думку, авторитарна особа вiдрiзняiться вiд iнших не лише соцiально-полiтичними чи етнонацiональними орiiнтацiями й установками, а й особистiсними рисами. Вибiр полiтичноi орiiнтацii тАФ не одномоментна дiя, а процес, у якому людина коригуi свою орiiнтацiю пiд впливом певних соцiально-економiчних умов, особистих психологiчних змiн. У цьому процесi вона iдентифiкуi себе з окремою особою або групою осiб. Полiтичнi переваги, як правило, i формуються внаслiдок макрогруповоi (тАЬсередовищноiтАЭ) iдентифiкацii. Наприклад, людина може iдентифiкувати себе з бiзнесменами, управлiнцями, середнiм класом тощо. Такi iдентифiкацii ТСрунтуються на вiдповiднiй психологiчнiй близькостi до групи, якiй вона симпатизуi.

Характерними виявами групових психологiчних iдентифiкацiй i iдентифiкацii на нацiональному ТСрунтi. Нацiональна чи нацiонал-державна орiiнтацiя вiдображаi систему полiтичних уподобань i переваг. Головним ii важелем i прагнення нацiй, етносiв до незалежностi [16, 72].

Полiтичнi процеси неможливi без участi в них рiзних суб'iктiв, яку називають полiтичною участю. РД декiлька концепцiй полiтичноi, передусiм електоральноi, участi.

Згiдно з теорiiю рацiонального вибору нею бiльшiсть людей схильнi до рацiональноi поведiнки (не ототожнювати з логiчною поведiнкою). РЗi прибiчники вважають, що людина намагаiться досягти максимального результату за рахунок оптимальних, а то й найменших зусиль. Мiчиганська модель. Передбачаi, що в полiтичнiй дiяльностi домiнуi партiйна iдентифiкацiя людини, яка е результатом або висхiдною полiтичноi соцiалiзацii. Психологiчна школа. РЗi прихильники домiнуючими у полiтичнiй участi й дiяльностi вважають мотиви й установки людини, намагаються щонайконкретнiше вивчити взаiмозалежнiсть установок та поведiнки, конкретних дiй особи. РЖнституцiональний пiдхiд. На думку його прибiчникiв, полiтична участь залежить не вiд конкретних психологiчних характеристик особистостi, ii соцiального статусу, рiвня освiти, а вiд можливостей громадян (виборцiв) впливати на владу.

Реалiзуiться полiтична участь у виборах, управлiннi та самоуправлiннi, прийняттi полiтичних рiшень та здiйсненнi контролю за iх доцiльнiстю; полiтичних кампанiях (мiтингах, манiфестацiях, зiбраннях), акцiях громадянськоi непокори (вiйнах, революцiях); дiяльностi полiтичних партiй, рiзноманiтних громадських об'iднань, у процесi самостiйноi iндивiдуальноi полiтичноi дiяльностi. ii рiвень, масштаби тАФ показник рiвня демократичностi суспiльства, загальноi та полiтичноi культури його громадян, iнших суб'iктiв полiтики.

Без знання особливостей полiтичних технологiй та вмiння iх використовувати досягти успiху в полiтичнiй дiяльностi неможливо. А для оволодiння ними передусiм потрiбнi вiдповiдна науково-теоретична пiдготовка, вмiння вивчати й аналiзувати об'iктивнi умови, в яких дiють конкретнi суб'iкти полiтики. Це стосуiться соцiально-економiчноi, полiтичноi ситуацii в краiнi, регiонi; особливостей функцiонування соцiальних i нацiональних груп у суспiльствi, iх потреб й iнтересiв; розстановки полiтичних сил; статусу та рiвня впливу на громадян полiтичних партiй, рухiв, об'iднань, засобiв масовоi iнформацii.

Особливостi полiтичного процесу завжди зумовленi вiдповiдною полiтичною поведiнкою, дiяльнiстю його учасникiв. Полiтична дiяльнiсть визначаiться самою природою полiтики тАФ встановленням вiдповiдних полiтичних вiдносин мiж суб'iктами полiтики, якi часто мають протилежнi запити та iнтереси, судження i спрямування активностi.

Полiтична дiяльнiсть завжди iндивiдуальна. Йдеться про iндивiдуальний стиль полiтичноi дiяльностi не як сукупнiсть окремих якостей, а як цiлеспрямовану систему взаiмопов'язаних дiй, за допомогою яких досягаiться певний результат. Залежно вiд характеру поведiнки учасникiв полiтичного процесу подiляють на: лiдерiв, активiстiв, послiдовникiв, лiдерiв громадськоi думки.

Лiдери, як правило, очолюють полiтичний рух завдяки пiдготовленостi, своiму авторитету, соцiальному статусу тощо.

Активiсти виступають посередниками мiж лiдерами i тими, хто iх пiдтримуi. Вони впливають на рядових учасникiв полiтичних дiй i процесiв, дещо змiнюють стратегiю i тактику полiтичного дiйства, а головне тАФ активно допомагають лiдерам у iх дiяльностi. Послiдовники мають рiзний ступiнь полiтичноi, соцiальноi активностi, в цiлому пiдтримують iдеi лiдерiв, але з рiзних причин недостатньо чiтко усвiдомлюють навiть власнi iнтереси у полiтичнiй боротьбi, а тому менш дiяльнi, нiж активiсти. Лiдери громадськоi думки своiю не стiльки органiзаторською дiяльнiстю, скiльки iнтелектуальною (особливо в засобах масовоi iнформацii) пiдсилюють емоцiйне, психологiчне напруження навколо проблем, якi i предметом полiтики.

Полiтичну поведiнку, взаiмодiю рiзних соцiальних груп, особистостей, соцiальних, полiтичних iнститутiв називають полiтичними вiдносинами. РЖснують двi форми полiтичних вiдносин: полiтична дiяльнiсть, яка вiдображаi динамiзм полiтичних вiдносин, iх залежнiсть вiд зусиль конкретних учасникiв полiтичного процесу, i полiтична органiзацiя, яка вiдображаi структурованiсть полiтичних вiдносин, iх сформованiсть на основi певних норм i правил.

Полiтична участь не лише забезпечуi реалiзацiю iнтересiв i запитiв громадянина в процесi полiтичноi дiяльностi, а i дiiвим засобом полiтичноi соцiалiзацii, формування полiтичноi культури, громадянськоi позицii особи [15, 75]. У процесi полiтичноi дiяльностi полiтик, громадський дiяч вступаi в певнi контакти з iншими полiтиками, маi вiдносини з державою, iдеологiiю, полiтикою, владою. Цi вiдносини багато в чому визначаються тим, наскiльки полiтик знаi iх сутнiсть, особливостi функцiонування, як володii прийомами, технологiями полiтичноi дiяльностi. Адже йому випадаi жити i дiяти за конкретного полiтичного режиму, певних полiтичних партiй, громадських об'iднань, iнших суб'iктiв полiтики. РЖндивiдуальнi полiтичнi технологii використовуються окремими полiтиками, громадськими, державними дiячами, загальнi - колективними суб'iктами полiтичного процесу: групами тиску, полiтичними партiями, лобiстськими групами, громадськими об'iднаннями.

1.2 Основнi складовi полiтичного маркетингу i полiтичного менеджменту

Теоретичнi дослiдження в областi, яка в подальшому отримала назву ВлмаркетингВ» проводились задовго до появи самого напряму. Але як самостiйне економiчне поняття ВлмаркетингВ» з'явилося на початку ХХ столiття, хоча рiзнi форми комерцiйноi дiяльностi й намагання iх дослiдити та описати, безумовно, iснували задовго до появи маркетингу. На початку ХХ столiття в унiверситетах США стали експериментально викладатися короткi курси маркетингу. Цi курси мали описовий характер й мiстили основнi прийоми дiяльностi збуту промислових фiрм. Популярнiсть курсу росла i з часом вiн став складовою частиною програми пiдготовки майбутнiх бiзнесменiв у провiдних американських унiверситетах [7, 17].

Американськi економiсти сформулювали основнi принципи цiii науковоi дисциплiни. Водночас була створена Нацiональна асоцiацiя викладачiв маркетингу та реклами [7, 54].

1926 року було засновано Американську асоцiацiю маркетингу, i на базi названоi органiзацii була створена Американська асоцiацiя маркетингу (American Marketing Association - AMA). ААМ i найбiльшою органiзацiiю такого роду й координуi роботу багатьох асоцiацiй маркетингу.

Найбiльшою й найавторитетнiшою маркетинговою органiзацiiю, дiяльнiсть якоi носить мiжнародний характер, i РДвропейська асоцiацiя громадськоi думки та маркетингових дослiджень.

Такi структури сьогоднi iснують i в Росiйськiй федерацii, але таких структур, на жаль, не iснуi в Украiнi, де полiтичний маркетинг, як наукова дисциплiна, тiльки починаi розвиватись як наукова дисциплiна.

Незважаючи на рiзноманiтнiсть трактування маркетингу за кордоном i в нашiй державi, не пiдлягаi сумнiву факт розвитку маркетингу й маркетингових концепцiй. Аналiз еволюцii концепцiй маркетингу та його окремих етапiв дозволяi пояснити багатоманiтнiсть iснуючих пiдходiв.

Етапи еволюцii концепцiй маркетингу вiдображенi в працях таких вiдомих зарубiжних науковцiв, як Д. Гаскi, Е. Даунс, С. Джевонс, Р. Емерсон, К. Кокнер, Ф. Котлер, Р. Ланч, Т. Левiтт, Дж. Лiз-Маршмент, Б. Ньюмен, Д. Рiнг, М. Скаммелл, С. Хеннеберг.

Такi росiйськi дослiдники, як Г. Абрамiшвiлi, Е. Голубков, Н. Капустiна, Е. Михайлова, РЖ. Недяк, О. Третяк, С. Пшизова, також здiйснили вагомий внесок у розвиток концепцiй полiтичного маркетингу.

ВаВ украiнськiй полiтологiчнiй думцi полiтичний маркетинг робить першi кроки в своiму розвитку. До науковцiв, якi займаються даною проблематикою в Украiнi, слiд вiднести В. Бебика, В. Горбатенка, В. Королька, В. Корнiiнко, В. Полторака, С. Шубiна.

У концепцiях маркетингу вiдзеркалюiться розвиток маркетинговоi думки. За перiод свого розвитку комерцiйний маркетинг пройшов довгий та складний шлях, розробивши п'ять базових концепцiй (орiiнтацiя на виробництво - орiiнтацiя на товар - орiiнтацiя на продаж - орiiнтацiя на потреби споживачiв та орiiнтацiя на потреби суспiльства та споживачiв), якi з часом успiшно були перенесенi на полiтичну сферу.

Аналiзуючи еволюцiю розвитку маркетингу, Ф. Котлер в своiй монографii ВлЕволюцiя свiтового маркетингу, 2004В» видiляi наступнi етапи: маркетинг стаi рiвнозначною функцiiю поряд з управлiнням виробництвом, фiнансами, персоналом; вiдбуваiться зростання ролi маркетингу; маркетинг виростаi в одну iз базових функцiю; споживач стаi контролюючою ланкою й направляi розвиток функцiй маркетингу; споживач виступаi контролюючою функцiiю, а маркетинг стаi iнтегруючим центром (ядром) мiж споживачем та виробником [5, 93].

Теоретик менеджменту Пiтер Друкер в своiй монографii ВлЗмiни вимог ринку, 2002В» вказував на практичну цiннiсть концепцiй маркетингу й зазначав, що вони формуються як вiдповiдь на змiни вимог ринку [1, 181]. Полiтичний маркетинг, запозичивши концепцii з економiчного маркетингу, вдало iх трансформував на полiтичне поле. Зазначимо, що дослiдники полiтичного маркетингу Ф. Котлер та П. Дойль усвiдомили небезпеку Влмеханiчного копiюванняВ» концепцiй комерцiйного маркетингу, пояснивши це недостатнiм розвитком теорiй полiтичного маркетингу. РЖншi дослiдники вважають такий процес природнiм i виокремлюють його позитивну сторону, звертаючи увагу на те, що етимологiчна спорiдненiсть дозволяi застосовувати метафори комерцiйного маркетингу для маркетингу полiтичного, й на базi цього була запропонована оригiнальна схема для таких пояснень [9, 18].

Д. Рiнг у монографii "Мiжнародний маркетинг у дiяльностi пiдприiмств, 2006" запропонував модель фаз розвитку полiтичного маркетингу, яка акумулювала в собi теоретичнi розробки полiтичних маркетологiв, тим самим вiдображаючи еволюцiю розвитку комерцiйного маркетингу [13, 24].

Перша фаза розвитку полiтичного маркетингу пов'язана з масовою пропагандою й застосуванням технологiй iнтенсивного просування, продажу полiтичного товару й паблiсiтi. Полiтичнi партii та полiтичнi лiдери орiiнтувались на вдосконалення свого товару (програми, iдеологii, iмiджу i т. п.), а не на комплексну складову своii дiяльностi [13, 31]. Користуючись термiнологiiю Ф. Котлера, у його монографii ВлМаркетинг продукцii виробничо-технiчного призначенняВ» цю стратегiю поведiнки названо як Влконцепцiя орiiнтацii на товарВ» [5, 192]. Другим етапом i фаза, яка пов'язана з розвитком методiв та практики проведення опитування громадськоi думки й завоювання ЗМРЖ статусу впливового електорального актора. Ця фаза вiдповiдаi маркетинговiй концепцii iнтенсифiкацii комерцiйних послуг, або ii ще називають Влконцепцiiю орiiнтацii на продаж товаруВ». На цьому етапi полiтичнi партii й лiдери зосереджували увагу на своiй внутрiшнiй орiiнтацii, а iх поведiнка була направлена на позицiю - Влзсередини на зовнiВ». На цiй фазi стратегii всiх полiтичних акторiв направленi на пошук ефективних способiв продажу свого полiтичного продукту [13, 39]. Третя, остання фаза, означаi перехiд полiтичного маркетингу на нову стадiю розвитку й розкриваi полiтичний продукт в найширшому розумiннi, де враховуються всi аспекти поведiнки полiтичних акторiв. Стратегiя полiтичноi партii чи лiдера направлена на виявлення потреб ключових адресних груп виборцiв, тобто акцент робиться на стратегii - Влззовнi всерединуВ». Такий продукт створюiться з урахуванням потреб адресних груп виборцiв [13, 56].

Отже, вiдбуваiться позитивне зрушення в сторону менеджерального розумiння цiлей органiзацii, метою якого i задоволення потреб та запитiв громадян. У свою чергу Брюс Ньюмен слушно обТСрунтував своi бачення фаз розвитку полiтичного маркетингу, на сьогоднi ця модель вважаiться найбiльш повною i не заперечуi модель Д. Рiнга. Цю модель вважають бiльш наближеною до фаз розвитку комерцiйного маркетингу, якi запропонував Ф. Котлер.

Б. Ньюмен виокремлюi наступнi моделi фаз розвитку концепцiй полiтичного маркетингу. Перша модель - це концепцiя вдосконалення полiтичного продукту. Полiтичнi партii та лiдери притримуються фiлософii внутрiшньоi орiiнтацii, а це означаi, що iдеологiя - i основою, й визначаi поведiнку та змiст передвиборчоi платформи. Вдосконалення такого продукту розглядалось як основний засiб досягнення електорального успiху. Крiм того, слiд зазначити, що такi полiтичнi партii вiдмовлялися поступатися своiми принципами, навiть у разi втрати голосiв пiд час виборчих кампанiй [11, 203]. Такими були полiтичнi партii на початку ХХ столiття, якi описував ще М. Дюверже в своiй монографii ВлВзаiмодiя полiтичних партiйВ», це були партii товарноi орiiнтацii [2, 71]. На той час полiтика товарноi орiiнтацii була виправданою: стабiльна база пiдтримки давала гарантований успiх полiтичнiй партii та ii лiдерам.

Друга модель - концепцiя

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ "пурпурной революции" в Ираке

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах