Уява як психiчний процес
ВступАктуальнiсть та новизна дослiдження. Уява тАУ психiчний (iнтелектуальний) процес створення образiв предметiв, ситуацiй, обставин шляхом установлення нових зв'язкiв мiж вiдомими образами та знаннями. Уява надаi людинi можливiсть виходити за межi реального свiту, перемiщувати речi та подii в майбутнi, минуле, в iншi свiти та простори. Принциповим i те, що уява пов'язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюiться знаково тАУ у виглядi, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажiмо, як фантастичний твiр). Ученi вважають, що уява виникла в людини як вiдповiдь на потребу передбачати результат своii працi i, крiм того, пояснити незрозумiлi подii та явища природи.
Уяву iнколи досить важко вiдрiзнити вiд мислення, особливо мислення образного. Саме тому вона не завжди розглядаiться самостiйно. Разом з тим уява нерiдко визначаiться як випереджальне вiдображення дiйсностi в образах, уявленнях на вiдмiну вiд мислення, яке вiдбиваi дiйснiсть у формi понять. Такого пiдходу дотримуiться А.В. Петровський. Проте цей пiдхiд, навпаки, зводить до уяви образне мислення. Який же вихiд iз цiii суперечностi? Вiн полягаi у визначеннi уяви як створення нових образiв (уявлень) на базi перетворення образiв та уявлень, одержаних у попередньому досвiдi. Уява створюi образи результату дiяльностi, а також забезпечуi розробку стратегii дiяльностi, зокрема розумовоi, у ситуацiях невизначених та ймовiрних. Тому творча уява i психологiчною основою багатьох видiв творчоi дiяльностi, що теж характеризуiться новизною як процесу, так i одержаного продукту. Однак ступiнь принциповоi новизни уявного може бути рiзний. Вiд цього залежить подiл уяви на види й типи.
Головна мета будь-якого психотерапевтичного лiкування у тому, аби допомогти пацiiнтам внести позитивнi змiни у життя. Успiшнiсть чи ефективнiсть психотерапii становить залежнiсть вiд того, наскiльки стiйкими й у широкому значеннi благотворними для пацiiнта виявляються цi змiни; оптимальними будуть тi психотерапевтичнi заходи, якi забезпечують стiйкий, тривалий позитивний ефект.
ОбтАЩiктом дослiдження i уява як психiчний процес.
Предметом тАУ процес використання уяви у психотерапii.
Метою даного дослiдження i намагання розкрити сутнiснi характеристики уяви як психiчного (iнтелектуального процесу), визначення головних чинникiв та методичних особливостей дослiдження уяви та засад iх використання у психотерапii.
Гiпотеза дослiдження полягала в припущеннi того, що в сукупностi психiчних процесiв людини уява займаi чiльне мiсце, правильне використання уяви в ходi психотерапii можливе при створеннi комплексу психологiчних умов.
Головними завданнями даного дослiдження i:
1) теоретичний аналiз проблеми формування та розвитку уяви характеристика ii основних видiв,
2) визначення та характеристика методiв та методик дослiдження рiвня сформованостi уяви.
3) проведення експериментального дослiдження з визначення показникiв рiвня розвитку уяви на прикладi дiтей молодшого шкiльного вiку.
Дане курсове дослiдження в своiй структурi маi вступ; основну частину, яка складаiться з трьох роздiлiв, що в своiй сукупностi представляють теоретичний та експериментальний аналiз проблеми; висновкiв, списку використаних джерел та додаткiв.
Практичне значення дослiдження надаi можливiсть використання розроблених технологiчних методiв та результатiв дослiдження в подальшiй розробцi психотерапевтичних робiт та прийомiв роботи.
1. Теоретичний аналiз уяви як психiчного процесу
Уява виникаi на ТСрунтi потреби в передбаченнi результатiв дii: первiсна людина не могла б виконувати дiю, не усвiдомлюючи ii мети. Можливостi задоволення такоi потреби прихованi, очевидно, в пам'ятi. Саме уявлення пам'ятi, якi в образнiй формi закрiплюють досвiд взаiмин людини з природою, створюють пiдстави для вiдображення очiкуваного. Вже вони несуть у собi значення, користуючись якими людина будуi образ свiту, спочатку мимовiльно, а потiм i довiльно оперуючи наочними образами реальностi [18, с. 67].
Це шлях, на якому виникаi здатнiсть об'iднувати елементи образiв iнших об'iктiв для задоволення потреби вже ширшого змiсту тАУ потреби в майбутньому, в образах того, що маi бути. Вiн пролягаi через особливостi первiсноi свiдомостi, зокрема тi, що стосуються вiдображення зв'язку подiй у часi. Так, первiсна людина легко припускаi, що одна й та сама iстота може в один i той самий час перебувати у двох або кiлькох мiсцях, i вiрить в безпосереднiй зв'язок мiж цими подiями. Очевидно, первiсна свiдомiсть, як i мислення дитини, синкретична, тобто така, в якiй об'iкт даiться у його нерозчленованих властивостях. Навiть кiлькiснi вiдношення сприймаються нею як якiснi цiлiсностi: щоб полiчити суму тАУ одиницю за одиницею тАУ вона спочатку розбиваi ii на групи, кожна з яких наповнюiться мiстичними значеннями. Вiдповiдно те, що i Влтут i теперВ», може водночас бути Влтам i колисьВ» [20, c. 122].
Це там i колись i i тим наочним образом, в якому майбутнi синкретично пов'язане з минулим.
РЖсторiогенез уяви полягаi в порушеннi синкретичностi тАУ спiввiднесеннi образу з подiями, що вiдбуваються в часi (в минулому, теперiшньому, майбутньому).
Першими практичними дiями, що виконували функцiю такого спiввiднесення, були магii. За принципом, покладеним в iх основу, предмети, якi вже колись були пов'язанi мiж собою, продовжують впливати один на одного i тодi, коли взаiмодiя мiж ними припинилася, Колективне уявлення про зв'язок мiж подiями конкретизуiться в дii, яка його реально утверджуi, але вже тут маi мiсце прагнення вплинути на перебiг подiй, а отже, й на майбутнi. В Лаосi мисливець, iдучи полювати на слонiв, забороняв своiй дружинi стригти волосся або мастити тiло за його вiдсутностi: якщо вона стригтиме волосся, то слон розiрве сiтi, якщо змащуватиметься, то тварина вислизне з пастки. Це синкретичний образ, у якому можливе майбутнi щiльно пов'язане з теперiшнiм i минулим.
Проте такий зв'язок увесь час порушуiться, це вже виразно демонструi ритуал, за своiю сутнiстю спрямований проти фатальноi зчепленостi подiй. Виконуючи ритуал, людина певна того, що акти, здiйсненi саме в цей час i в цьому мiсцi, впливають на предмети i явища в РЖншому мiсцi i в iнший час.
Це вже дiя, що втiлюi образ бажаного, i перша форма уяви як компонента первiсноi свiдомостi [21, с. 123].
Школою подальшого iсторiогенезу уяви стаi-первРЖсне мистецтво. На стiнi печери Ле-Труа-Фрер у Францii було знайдено вирiзану i пофарбовану в чорний колiр загадкову фiгуру, в якоi були ноги i тiло людини, хвiст коня, лапи ведмедя, борода сарни, дзьоб сови, очi вовка, роги i вуха оленя.
Це витвiр кроманьйонця, i вiн i виразним свiдченням того, що, комбiнуючи уявлення пам'ятi, первiсна людина створюi образи, якi лише вiддалено нагадують дiйснiсть, демонструi здатнiсть виходити за межi чуттiвого досвiду й будувати образ можливого. Тут ми вже бачимо крок до виходу на якiсно новий простiр життя тАУ простiр iдеального перетворення реальностi.
Цей вихiд здiйснюiться, знову-таки, шляхом дii, в процесi якоi цi образи виникають i завдяки якiй отримують матерiалiзовану форму iснування (у виглядi того ж малюнку чи то прикраси). З ускладненням дii, розширенням стосункiв людини з природою, вдосконаленням мовлення ускладнюються форми такоi матерiалiзацii, iх носiями стають мiстичнi значення, про що свiдчать, наприклад, мiфи.
Позбавившись безпосередньоi залежностi вiд дii, уява дiстаi власну логiку розвитку тАУ вже як особлива внутрiшня дiяльнiсть. Простiр життя, вiдповiдно, розширюiться: у людини з'являiться засiб для створення образу бажаного майбутнього. Потреба в майбутньому спонукаi до втiлення образу в дiйснiсть [27, c. 145].
Цей простiр розширюiться стрiмкими темпами. Людинi знадобилися сотнi тисяч рокiв, щоб навчитися добувати вогонь, сiяти хлiб, писати. Тисячолiття вона йшла вiд вiтряка до паровоi машини, столiття тАУ вiд з'ясування властивостей електричного струму до його широкого застосування. Вiд появи iдеi про можливiсть ланцюговоi урановоi реакцii до ii втiлення пройшло десятилiття. Новi моделi сучасних комп'ютерiв розробляються швидше, нiж користувачi встигають опановувати попереднi зразки. Уява, безперечно, i засобом творчостi. За допомогою уяви людина змiнюi свiт i саму себе.
Та все ж не уява, а дiяльнiсть, практика визначаi розвиток людства. Хоч би яким вiддаленим вiд дiйсностi був образ уяви, вiн будуiться за ii законами. Пiдраховано, наприклад, що з 108 фантастичних iдей, якi висунув у своiх творах Жуль Верн, нездiйсненими виявилися (та й то виходячи iз сучасних можливостей) тiльки 10, а з 50 подiбних iдей О. Беляiва iх було тiльки 3. Отже, письменник, навiть не дбаючи про те, чи вiдповiдають дiйсностi продукти його уяви, створюi образи, вiдповiдаючи на запити практики i виходячи зi свого чуттiвого досвiду, тобто джерелом iсторiогенезу уяви i дiяльнiсть людини, в ходi якоi постають i потреби, i засоби iх задоволення. Уява наче поiднуi iх мiж собою, беручи ВлматерiалВ» для цього iз дiйсностi, шляхом ii iдеального перетворення. При цьому уява випереджаi практику, хоч остання залишаiться критерiiм ii iстинностi. Напевно, тому принаймнi двiчi було винайдено паровоз, повiтряну кулю, пiдводний човен, кондицiонер, монорельсову дорогу. Практика, звичайно ж в особi конкретних людей, чинить опiр новому. Наполеон оголосив Р. Фултона шарлатаном, коли той запропонував замiнити вiтрильники на винайденi ним пароплави i пiдводнi човни. Нiмецьке фiзичне товариство звинуватило А. Ейнштейна, пiсля оприлюднення ним теорii вiдносностi, в Влспекулятивних вигадкахВ» [3, с. 57].
Отже, iсторiогенез уяви постаi в межах стосункiв людини зi свiтом, Поступово уява стаi помiтним чинником життя: вiдповiдно до потреби в майбутньому людина створюi образ бажаного i втiлюi його в дiйснiсть. Це вже внутрiшня дiяльнiсть, що збагачуi дiяльнiсть зовнiшню й стаi необхiдною умовою творчостi.
1.2 Специфiчнi риси онтогенезу уяви
Онтогенез уяви (а це стосуiться й iнших складових пiзнавальноi функцii психiки) йде, загалом, тим самим шляхом, що й iсторiогенез. Справдi, розвиток уяви у дошкiльному вiцi супроводжуi ускладнення процесiв дiяльностi, про що свiдчить, зокрема, динамiка гри.
Спочатку iгровi дii мають максимально розгорнутий характер i потребують матерiального опертя на предмети чи iх замiнники. Тут дитина може будь-який предмет перетворити на що завгодно. Проте уява ще не виходить за межi ii iгрового використання, а iснуi у формi вiдповiдноi предметноi дii. Тiльки у дошкiльному вiцi дiти починають оперувати iгровими замiнниками реальних предметiв. У цей час у структурi предметноi дii з'являються операцii: дитина тепер у змозi за допомогою рухiв показати дорослому, як вона виконуватиме ту чи ту дiю. В дii, таким чином, з'являiться опосередковуючий ii момент тАУ попередня в планi уяви пiдготовка до дii. Гра вiдповiдно ускладнюiться [7, с. 90].
У зв'язку з розвитком мовлення iгровi дii позначаються, скорочуються, узагальнюються i вже менше потребують матерiального опертя. Характерно, що затримка в мовному розвитку зумовлюi помiтне зниження продуктивностi уяви. Граючись, дитина здiйснюi ВлвiдлiтВ» вiд дiйсностi, для чого абстрагуiться вiд реального значення предметiв. Бiльше того, предмет отримуi нове значення, зумовлене тiiю функцiiю, яку вiн виконуi у грi.
Це вже продукт уяви, що виникаi у межах гри. Проте дитина ще не уявляi iгровоi ситуацii, доки не починаi грати. Тiльки у грi предмет немов розпадаiться на його речовi властивостi та iгрове значення. Отже, не уява визначаi гру, а гра робить необхiдною i породжуi уяву.
Подальший розвиток уяви вiдбуваiться у рольовiй грi, яка взагалi ТСрунтуiться на замiщеннi реальних стосункiв мiж людьми уявними. Вiдтак, царина оперування значеннями розширюiться: це вже не речi, це явища iдеального. Змiнюiться й механiзм уяви. Якщо до цього вона iснувала у виглядi зовнiшньоi дii, то тепер тАУ внутрiшньоi: тiльки споглядаючи iграшки, а то й без них, старшi дошкiльники розiгрують вельми складнi сюжети в образному планi. Це вже власне уява тАУ активне оперування образами, що обслуговуi гру. Вона i складником цiii дiяльностi i визначаi ii особливостi: знаючи про нереальнiсть iгровоi ситуацii, дитина негативно реагуi на спроби дорослого внести в неi реальнi змiни. Дитина граi, послуговуючись уявою [24, с. 90].
Уява i й необхiдною передумовою слухання дошкiльником казок, перегляду ВлмультикiвВ», повсякденного спiлкування з дорослими. Взагалi, дошкiльний вiк тАУ сенситивний перiод бурхливого розвитку уяви.
Чи не найяскравiшим свiдченням цього i дитячi малюнки. Дошкiльник, як правило, багато i охоче малюi, виявляючи в такий спосiб особливостi свого бачення свiту. Головна з них полягаi у тому, що свiт зображаiться не таким, яким дитина повинна була б його бачити, а таким, яким вона його знаi. Стiни будинку вона малюi в один ряд, а речi в ньому так, нiбито стiни прозорi; одне око на обличчi може бути зображене у профiль, iнше тАУ анфас, а то й взагалi поза обличчям. Як i в грi, зображення мають мiнливi значення: те, що було ВллюдиноюВ», може стати ВлмашиноюВ», ВлкрокодиломВ». Крiм того, вiд початку малювання i до нього завершення задум малюнка може змiнюватися кiлька разiв.
Усе це даi змогу розглядати дитяче малювання як своiрiдний вид творчостi. За В.А. Роменцем, це образотворча модифiкацiя гри з усiма властивими iй рисами: вживанням i перенесенням у ситуацiю, наслiдуванням, уявою. РЖ якщо за змiстом малюнок i грою, то за формою тАУ естетичним освоiнням дiйсностi. Малюючи, дитина вiдтворюi свiт, у якому живе, i своi мiсце у ньому[26, с. 89]
Дослiдження показують, що з вiком розвиток уяви уповiльнюiться, поступаiться розвитковi мислення. Навiть складаiться враження, що ii значення в подальшому життi iндивiда неухильно зменшуiться. Про це свiдчить закон (ефект) Рiбо, за яким перша стадiя розвитку уяви починаiться з трьох рокiв життя дитини i охоплюi дошкiльний, пiдлiтковий вiк, юнiсть. У цей час уява не залежить вiд мислення, але у зв'язку з формуванням останнього мiж ними виникають антагонiстичнi стосунки. Наступна стадiя характерна послабленням ролi уяви i посиленням здатностi мiркувати. На третiй стадii уява пiдпорядковуiться мисленню, тому у бiльшостi людей вона занепадаi i лише у деяких пiдноситься над мисленням, стаючи справдi творчою силою [30, c. 88].
Якщо розумiти уяву лише як ВлвiдлiтВ» вiд дiйсностi, то це справдi так, У процесi навчання, як вiдомо, на змiну образним компонентам пiзнавальноi дiяльностi поступово приходять словесно-логiчнi, понятiйнi. Тепер вони виконують функцiю абстрагування i побудови образу шуканого. Проте образ шуканого i образ бажаного тАУ явища не тотожнi. Якщо перший зумовлений задачею i пiдпорядкований умовам ii розв'язання, то другий тАУ потребою i i формою ii задоволення. Завдяки уявi формуiться й мета дiяльностi, й iдеальнi способи ii досягнення. При цьому (i це iстотно) сукупнiсть рiзновiддалених цiлей характеризуi стратегiю i тактику життя iндивiда як особистостi. Це вже специфiчна функцiя уяви тАУ обслуговування майбутнього.
З розвитком дiяльностi взаiмовiдносини уяви та iнших пiзнавальних процесiв, у тому числi й з мислення, мiняються, але вiд цього ii роль у дiяльностi не зменшуiться.
Так, у навчальнiй дiяльностi уява бере активну участь у вiдтвореннi умов задач i пошуковi шляхiв iх розв'язку. РД чимало задач, якi потребують створення наочного образу шуканого. Особливо помiтною i роль уяви в лiтературнiй i художнiй творчостi, де вона безпосередньо визначаi i виникнення творчого задуму, i процес його втiлення. Надзвичайно важливою i уява i в професii актора, на чому наголошував К.С. Станiславський у працi ВлРобота актора над собоюВ». Слiд зазначити, що уяву вiн розумiв як внутрiшню активнiсть, органiчний елемент сценiчноi дii. Не i винятком i педагогiчна дiяльнiсть: учитель маi передбачати наслiдки своiх дiй i спiввiдносити iх з образом бажаного. Та й у начебто нетворчiй дiяльностi уява безпосередньо вiдбиваiться i на ii процесi, i на результатi. Для того щоб зробити якусь рiч, спочатку потрiбно створити вiдповiдний наочний образ, вiд якостi якого ця рiч залежатиме. Ось чому будь-яка рiч i, за висловом Т. Рiбо, Влкристалiзованою уявоюВ» [16, с. 156].
Виразно характеризуi уяву наукове пiзнання. Незважаючи на переважне значення мислення у цьому разi, уява нерiдко i необхiдним засобом побудови науковоi гiпотези, проведення масленого експерименту, осмислення нових фактiв.
Коли Е. Резерфорд (1871тАУ1937) з'ясував, що а-частинки при бомбардуваннi золотоi фольги вiдхиляються вiд свого руху в середньому на 2тАУ3В°, а деякi з них тАУ на 90В°, то пояснити iх поведiнку йому допомогло порiвняння з поведiнкою комети, що потрапила в поле тяжiння Сонця. Проте цей образ не давав можливостi зрозумiти, як мiг нейтральний атом золота дiяти на позитивно заряджену а-частинку. Тодi вчений зробив наступний крок: уявив, що комета взаiмодii не з усiiю Сонячною системою, а лише з ii центральним ядром тАУ Сонцем. Звiдси випливав висновок: причину того, що деякi частинки вiдхиляються на бiльший, нiж звичайно, кут, слiд шукати у структурi самого атома. Так було створено планетарну модель останнього.
Уява виникаi на ТСрунтi потреб iндивiда i тому щiльно пов'язана з емоцiями. Уяву збуджуi те, що вiдповiдаi потребам i маi емоцiйний вiдгук. Коли представникiв племенi, що загубилося в пустельних районах Австралii, привезли в сучасне мiсто, то найбiльший подив викликали в них не багатоповерховi будинки та автомобiлi, а звичайний сiрник, запалений одним з присутнiх. Пiвденноамериканського РЖндiйця, який вперше опинився в мiстi, не здивували досягнення технiчноi думки, але вiн не змiг приховати подиву, коли вперше побачив велосипед: ВлДивовижно тАУ бiжиш i крутиш колесоВ», тАУ вигукнув вiн. Захоплення у членiв сiм'i Ликових, що з 1929 р. переховувалися вiд переслiдувань за релiгiйнi переконання у важкодоступнiй мiсцевостi Захiдних Саян, викликав звичайний целофановий мiшечок [32, с. 68].
Виникаючи на ТСрунтi потреб, уява змiнюi своi функцii залежно вiд iх змiсту. Якщо на рiвнi iндивiда це потреба в освоiннi дiйсностi, то й уява обслуговуi поточну дiяльнiсть, зокрема пiзнавальну. На рiвнi особистостi це потреби в самореалiзацii, самоствердженнi, творчостi тощо. Фактично, це складники потреби в майбутньому, яка спонукаi людину розширювати простiр свого життя. Уява стаi тут самостiйною дiяльнiстю, життiвою силою, за допомогою якоi iндивiд долаi найскладнiшi перешкоди i досягаi най вiддаленiшоi мети. К.С. Станiславський писав уже згадуваний твiр впродовж тридцяти рокiв i до останнього подиху: вiн творив, втiлюючи в нього i своi минуле, i своi майбутнi тАУ свою особистiсть, У Д. РЖ. Менделiiва iдея про можливiсть зiставлення хiмiчних елементiв за iх атомною вагою виникла майже раптово, але цьому передувало 15 рокiв щоденноi виснажливоi працi, ii ж подальша конкретизацiя тривала до останнiх днiв життя вченого.
Отже, особистiсть використовуi уяву як засiб творчостi. Це творча уява, що маi своi процесуальнi характеристики, спiльнi i для лiтературноi, i для художньоi, i для технiчноi, i для науковоi творчостi. В усiх випадках вона бере участь у виникненнi гiпотези та проведеннi масленого експерименту тАУ зiставлення образу i наявних можливостей його втiлення. Все це характеризуi творчу уяву як багатогранну живу модель свiту, в якiй Влпредмет пiзнання нiби оживаi, вiдкриваi свою внутрiшню суть.
Випадки розладу уяви вказують на те, що вона здiйснюiться конкретними фiзiологiчними механiзмами. Так, хворий, що страждав правостороннiм паралiчем, але був спроможний повторювати почутi слова, розумiти iх i писати, не мiг повторити фразу: ВлЯ вмiю добре писати моiю правою рукоюВ». Вiн завжди мiняв слово ВлправоюВ» на слово ВллiвоюВ», бо вмiв писати тепер тiльки лiвою рукою. Дивлячись у вiкно, вiн не мiг повторити фразу: ВлСьогоднi йде дощВ» або ВлСьогоднi погана погодаВ», якщо це не вiдповiдало дiйсностi. Хворий втратив здатнiсть уявляти [19, с. 122].
Очевидно, переважно у лiвiй пiвкулi (а саме вона виявилась заблокованою у цьому разi) розмiщенi нервовi центри, що вiдповiдають за роботу механiзмiв уяви. З ними пов'язана гiпоталамолiмбiчна система, яка обслуговуi емоцii, адже емоцii збуджують уяву, а уява зумовлюi емоцiйнi стани, в тому числi й такi, якi вiдбиваються на роботi органiзму. Пiд впливом образiв уяви прискорюються або вповiльнюються серцевi скорочення, пiдвищуiться або знижуiться кров'яний тиск, посилюiться або послаблюiться потовидiлення. Вони ж виявляються у м'язовiй активностi тАУ постають у виглядi iдеомоторних (вiд гр. тАУ iдея, образ i лат. motor тАУ той, що рухаi) актiв тАУ мимовiльних рухiв м'язiв, що супроводжують уявлення про них.
Отже, уява не лише ТСрунтуiться на роботi мозку, а й сама справляi вплив на його роботу, виявляючи себе як реальний чинник життя у всiх його проявах.
1.3 Сукупнiсть рiзних видiв уяви
Уява подiляiться на види залежно вiд способiв утворення нових образiв. Вiдтак вона може бути пасивною та активною.
Пасивна уява тАУ мимовiльне або довiльне створення образiв, не призначених для втiлення в дiйснiсть. До цього виду уяви належать сновидiння, фантазування та iлюзii.
Сновидiння тАУ певним чином органiзована система образiв, що мимовiльно виникають пiд час сну тАУ стану, протилежного неспанню, ознакою якого i вiдключенiсть органiзму вiд зовнiшнiх впливiв. Аналiз електроенцефалограм бiоелектричноi активностi мозку показуi, що у всiх людей, починаючи з дворiчного вiку, регулярно бувають сновидiння, при цьому бiльшiсть запам'ятовуi iх змiст. Встановлено також, що спляча людина проходить через фази ВлповiльногоВ» i ВлшвидкогоВ» сну. Пiд час першоi фази спостерiгаiться пригнiчення життiво важливих функцiй органiзму (дихання, серцевого ритму, тонусу мускулататури), пiд час другоi тАУ iх активiзацiя, яка охоплюi й тi дiлянки нори, де зберiгаються слiди минулих вражень. Саме друга фаза супроводжуiться сновидiннями тАУ фантастичними сюжетами, яким здавна приписуiться вiщий сенс [28, c. 267].
Вiдомо чимало теорiй, що пояснюють природу сновидiнь. За РЖ. М. Сеченовим, наприклад, сновидiння тАУ небувале поiднання колишнiх вражень, за РЖ. П. Павловим тАУ наслiдок хаотичного розгальмування кори головного мозку. Предметом особливоi уваги стали сновидiння для класичного та модифiкованих варiантiв психоаналiзу [9, с. 190].
Сновидiння тлумачаться тут як робота, спрямована на символiчне здiйснення бажань iндивiда, а iх аналiз тАУ як шлях до несвiдомого iндивiда, його конфлiктiв. Проте в будь-якому разi сновидiння мають розглядатися в контекстi життя конкретного iндивiда. К. Юнг демонструi це на прикладi одного й того ж сновидiння, яке бачить молодий обережний та старий хворий чоловiк авантюрного складу. У снi група людей скаче верхи на конях, сплячий очолюi рух; вiн стрибаi через канаву, наповнену водою, i перестрибуi ii, iншi падають. За Юнгом, в такий спосiб несвiдоме розкриваi перед людиною похилого вiку, як вона жила, а молодiй пiдказуi, як потрiбно жити.
У сновидiннях дiйсно маi мiсце не лише минуле. В силу спадкоiмного зв'язку мiж минулим i майбутнiм вони можуть мати i прогностичне значення. Образ сновидiння, як i уяви взагалi, це образ бажаного майбутнього, що несе в собi прагнення до втiлення. Тому сновидiння може бути символiчним задоволенням актуалiзованих потреб iндивiда у напрямку, накресленому несвiдомим. Однак це може бути й продовженням роботи свiдомостi у станi неспання. Коли Д. РЖ. Менделiiв, розклавши, нарештi, свiй Влхiмiчний пасьянсВ» у порядку зменшення атомноi маси елементiв, заснув, то побачив увi снi таблицю з кращим варiантом: розмiщенням елементiв у зворотному порядку. Прокинувшись, вiн записав ii, внiсши лише одну правку [33, c. 123].
Фантазування (вiд гр. тАУ уява) тАУ довiльне оперування образами уяви, що маi задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якоi i перешкоди. Тому фантазування i iлюзорним засобом задоволення потреби, створенням образiв, що усвiдомлюються як приiмнi, але нездiйсненнi. Цi образи узгоджуються з емоцiями, вiдповiдають певному змiсту несвiдомого i свiдомостi. Особливо часто фантазують у пiдлiтковому та юнацькому вiцi. Для пiдлiтка це спосiб Влрозшуку незвичайного за межами наявногоВ», для юнака тАУ Влзаперечення буденногоВ» [9, с. 34].
Напевне, всiм людям властиво фантазувати про приiмне, але нездiйсненне. Це характеризуi уяву як явище, що даi можливiсть iндивiдовi розширити обрii свого життя.
РЖлюзii уяви мають мiсце у сприйманнi об'iктiв зi спотворенням окремих iхнiх властивостей. На вiдмiну вiд iлюзiй сприймання, яке викликаiться особливостями будови об'iкта, iлюзii уяви i наслiдком привнесення в образ змiсту уявлень пам'ятi. Так буваi, коли iндивiд помиляiться, вважаючи одну людину за iншу, або переймаiться емоцiiю страху. У останньому випадку вiн може сприйняти неживий предмет як живий i такий, що чимось загрожуi. Причому iлюзорний образ ототожнюiться з об'iктом сприймання i розцiнюiться як реально iснуючий. РЖнколи iлюзii уяви виникають водночас у всiх членiв спiльноти пiд впливом таких характеристик спiлкування, як зараження та навiювання [22, с. 124].
Активна уява тАУ процес довiльного створення iндивiдом наочних образiв. Вiн маi вiдтворювальний i творчий характер.
Вiдтеорювальна (репродуктивна) уява обслуговуi сприймання та вiдтворення об'iктiв, якi потребують представлення у формi наочних образiв. Дiяльнiсть, у межах якоi функцiонуi цей вид уяви, маi переважно репродуктивний характер. Це читання описiв, креслень, розглядання малюнкiв, схем, тобто все те, що пiдпорядковане завданню в образнiй формi вiдтворити явище, якого немаi в досвiдi iндивiда. Функцiю засобу розв'язання такого завдання виконуi й наочно-образне мислення, але уява доповнюi його роботу, даючи змогу вийти за межi даних i створити наочний образ, значно ВлбагатшийВ» за чуттiвий. Якщо мислення даi образ схеми об'iкта, то уява насичуi i доповнюi цю схему додатковим, i не завжди зайвим, матерiалом.
Це саме стосуiться i сприймання. Вiзьмемо два описи одного й того ж малюнка, виконанi третьокласниками. Перший; ВлСлони купаються. Слон викупався i пiшов сохнути. Слониха почала купати слоненяВ». Другий: ВлСлоненя маленьке, його одного залишати в лiсi не можна, слониха прийшла, взяла слоненятко i пiшла. Слон також прийшов, зачепив хоботом за пальму, хотiв слоненятку солодке дiстатиВ». Другий опис пiдкреслюi ВлдоповнювальнуВ» функцiю уяви i в процесах сприймання [6, с. 134].
Загалом вiдтворювальна уява i необхiдним засобом, користуючись яким дитина створюi iгрову ситуацiю, школяр засвоюi навчальний матерiал, дорослий вивчаi результати дiяльностi iнших людей.
Творча (продуктивна) уява тАУ це створення нових наочних образiв, якi можуть бути втiленi в оригiнальних i суспiльне цiнних продуктах. За В.А. Роменцем, такi образи пiдкоряються принциповi iндивiдуалiзацii тАУ вони унiкальнi й самобутнi, несуть в собi iндивiдуальнiсть iхнього суб'iкта, суб'iкта з актуалiзованою потребою у творчостi тАУ втiленнi своiх здiбностей.
Творча уява вiдзначаiться складнiстю процесуальних характеристик i функцiонуi на рiвнi всiх складникiв дiяльностi. В межах певноi дiяльностi вона бере участь у формуваннi задуму створення нового продукту, на рiвнi дiй тАУ у формуваннi мети, на рiвнi умов тАУ у пошуковi способiв (операцiй) iх втiлення. При цьому уява взаiмодii з iншими пiзнавальними процесами, насамперед через мислення, без якого створення нового продукту було б неможливим.
Зразком творчоi уяви i мрiя тАУ внутрiшня дiяльнiсть, що полягаi у створеннi образу бажаного майбутнього. Змiстом мрii i те, що пов'язане зi спрямованiстю iндивiда, позицiiю особистостi [4, с. 19].
Зрозумiло, що мрii егоцентричноi особистостi пов'язанi переважно з ii добробутом, а мрii нормативноi особистостi тАУ з майбутнiм iнших людей, людства в цiлому. Мрiя характеризуi той iдеал, якого прагне особистiсть i який може стати iдеальним мотивом, що змушуi наполегливо, всупереч перешкодам, боротися за ii втiлення.
Творча уява може бути художньою i науковою. Хоч такий подiл i певною мiрою умовним, однак згiдно з принципом iндивiдуалiзацii перша подаi загальне як iндивiдуальне, а друга, навпаки, маi справу з максимально узагальненим образом: iндивiдуальне в ньому лише пiдтверджуi загальне.
Художня уява створюi ефект присутностi тАУ перенесення у вигаданий свiт. У науковiй уявi маi мiсце протилежний процес: заперечення ефекту присутностi та обТСрунтування незалежно вiд того, хто сприймаi iснування якогось явища. Проте в будь-якому разi Вллюдина, яка творить i маi в своiй уявi цiлiсний образ, обираi лише рiзнi способи його викладу, надаючи людинi, яка сприймаi, можливiсть розумiти, образно вiдтворювати, доповнюватиВ». Вiдтак на перший план виступаi процесуальна характеристика уяви [2, с. 67].
2. Методичнi аспекти дослiдження та особливостi використання уяви в психотерапii
2.1 Методичнi засади дослiдження уяви
Слово ВлпсиходiагностикаВ» маi в психологii два основних значення. Одне з них спiввiдносить дане слово з назвою вiдповiдноi областi наукових психологiчних знань i дослiджень, а iнше вказуi на специфiчну область практичного застосування психологiчних знань. Як сфера науки психодiагностика мiстить у собi принципи, процедури й способи перевiрки науковостi рiзних методiв психодiагностики. Як область практики вона орiiнтована на професiйнi знання й умiння, пов'язанi iз практичним застосуванням ii методiв. РЖ в тому й в iншому випадку мова йде про способи оцiнки психологiчних процесiв, властивостей i станiв людини. Теоретична психодiагностика науково обТСрунтовуi, як те краще зробити, а практична психодiагностика показуi, як це варто робити правильно й надiйно.
У сучаснiй психологii застосовуiться чимало рiзних методiв психодiагностики, однак далеко не всi з них можна назвати науково обТСрунтованими. Крiм того, серед них i дослiдницькi й властиво психодiагностичнi методи. Остання назва ставиться тiльки до тiii групи методiв, якi використаються в оцiнних цiлях, тобто дозволяють одержувати точнi кiлькiснi i якiснi характеристики дослiджуваних психологiчних властивостей. Методи, якi не переслiдують дану мету й призначенi тiльки для вивчення психологiчних процесiв, властивостей i станiв людини, звуться дослiдницьких. Вони звичайно застосовуються в емпiричних експериментальних наукових дослiдженнях, основна мета яких тАУ одержання достовiрних знань [10, с. 34].
Уява, або вторинний образ, тАУ це вiдтворений суб'iктом образ предмета, що ТСрунтуiться на минулому досвiдi цього суб'iкта й виникаючий пiд час вiдсутностi впливу предмета на його органи почуттiв. Як i сприйняття, уява наочна. Однак вiд сприйняттiв вона вiдрiзняiться меншою яскравiстю, фрагментарнiстю (при наявностi цiлiсного образа об'iкта в ньому можуть бути вiдсутнiми деякi деталi), нестiйкiстю (iм властива мiнливiсть, ВлплиннiстьВ» деталей, властивостей). Образи уяви вiдрiзняються вiд образiв сприйняття також узагальненiстю. Узагальненiсть образа може бути виражена в рiзному ступенi, а саме вiд конкретного уявлення предмета в умовах приватного моменту до абстрактного образа цiлого класу об'iктiв. Високо узагальнена уява властива системi мислення.
Уява полiмодальна, тобто мiстить у собi тактильно-кiнестетичнi, вiзуальнi, слуховi та iншi складовi. Однак у кожнiм конкретному уявному образi якась модальнiсть виявляiться провiдною: так, видiляються слуховi, смаковi й iншi види уяви. Найбiльшу роль у психiчнiй дiяльностi людини грають зорова уява. Якщо уява iнших модальностей вiдрiзняються конкретнiстю, невисоким рiвнем узагальненостi, то зорова уява може вiдноситися до рiзних рiвнiв психiки: вiд конкретних образiв пам'ятi до абстрактних вiзуалiзованих способiв мислення. Зорова уява вiдрiзняiться стiйкiстю й рiзноманiттям. Мiж уявою рiзних людей завжди i розходження тАУ по ступенi яскравостi, виразностi, стiйкостi, повноти образа. Уява однiii людини може вiдрiзнятися по цих якостях залежно вiд модальностi. Уява тАУ не механiчна репродукцiя сприйнятого. Це мiнливе динамiчне утворення, щораз за певних умов створюi знову й обумовлене вiдносинами суб'iкта й об'iкта [11, с. 89].
Уява i образами пам'ятi в тому випадку, якщо в образi вiдтворюiться колись сприйняте i якщо вiдношення образа до минулого досвiду суб'iктом усвiдомлюiться. Якщо ж уява формуiться безвiдносно до колись сприйнятого, хоча б i з використанням його в бiльш-менш перетвореному видi, то уява i не образом пам'ятi, а образом уяви. Уява i одночасно й вiдтворенням тАУ нехай дуже вiддаленим й опосередкованим, тАУ i перетворенням дiйсностi. Цi двi тенденцii тАУ вiдтворення й перетворення, данi завжди в деякiй iдностi, разом з тим розходяться один з одним у силу своii протилежностi. Якщо вiдтворення тАУ основна характеристика пам'ятi, то перетворення тАУ основна характеристика уяви. Основна вiдмiннiсть пам'ятi вiд уяви тАУ в iншому вiдношеннi до дiйсностi. Образи пам'ятi несуть i зберiгають результати минулого досвiду, образи уяви iх трансформують. На сучасному етапi розвитку науково-технiчного прогресу пiдвищуiться значення дослiдження вторинних образiв. Здатнiсть дiяти по уявi, тобто вiльно оперувати, розглядаiться психологами як одна з важливих якостей, необхiдних для оволодiння багатьма сучасними професiями. Особливо важливу роль граi уява в рiзних видах операторськоi дiяльностi [25, c. 202].
Застосовуванi при експериментальному дослiдженнi уяви методи можна роздiлити на двi групи: перша включаi методи, що користуються даними самооцiнки й самоспостереження випробуваного, а друга тАУ методи, що не користуються такими даними. Методи першоi групи можна назвати суб'iктивними, а методи другоi тАУ об'iктивними. При користуваннi так називаними суб'iктивними методами висловлення випробуваного про його власну уяву (описи, що дають iм, або загальнi характеристики уяви) розглядаються як безпосереднi вiдображення якостей самоi уяви. При користуваннi так називаними об'iктивними методами враховуються лише отриманi в досвiдi й зареiстрованi експериментатором об'iктивнi данi (словеснi вiдповiдi або малюнки випробуваного, кiлькiснi результати досвiду й т. п.). РЗх i розглядають як показники певних властивостей уяви. Головнi труднощi при користуваннi суб'iктивними методами полягають у суб'iктивному характерi описiв й оцiнок випробуваного й у неможливостi iхньоi перевiрки з боку експериментатора. Однiii з головних труднощiв при користуваннi об'iктивними методами i бiльш-менш проблематичний характер передбачуваного зв'язку мiж дослiджуваними властивостями уяви i прийнятими в якостi iхнiх показникiв даними [17, с. 135].
Як приклад суб'iктивних методiв можна назвати метод саморанжирування. Як приклад об'iктивних методiв приведемо ВлМетод квадрата буквВ». Випробуваному протягом короткого часу показують великий квадрат, роздiлений на 9, 16 або 25 маленьких квадратiв, у кожний з яких уписана яка-небудь буква. Потiм випробуваному пропонують називати букви в рiзному порядку: лiворуч праворуч, зверху вниз i т.д. Думаючи, що виконання такого завдання вимагаi наявностi живого зоровоi уяви, уважають успiшне виконання його ознакою зорового типу уяви.
2.2 Роль уяви в тренувальнiй психотерапii
В останнi десятирiччя психотерапевти намагаються виробити у хворого навички саморегулювання та незалежностi вiд лiкаря. Доведено, що чим бiльше працi дитина або пiдлiток вкладаi в своi одужання, чим бiльше працюi над собою та чим краще виконуi рекомендацii лiкарiв, тим бiльш стiйкий ефект лiкування.
В терапii психосоматичних розладiв маi велике значення використання методiв ВлнавчанняВ» вегетативних систем. Вiдомо, що для того, щоб вплинути на вегетативнi функцii (якi не пiддаються довiльнiй регуляцii)
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Автоматизация и апробация психодиагностических методик в профориентационной работе со старшими школьниками