Зв'язки мiж типами вищоi нервовоi дiяльностi та типом темпераменту

Психологiя, як i будь-яка наука, вiдрiзняiться особливостями свого предмета. Складнiсть полягаi в тому, що явища, що вивчаються психологiiю, здавна видiлялися людським розумом i вiдмежовують вiд iнших проявiв життя як особливi явища. РЗх вiдносили до областi душевного життя, протиставляiмо реальнi подiям i фактам. Цi явища групувалися пiд назвами ВлсприйняттяВ», Влпам'ятьВ», ВлмисленняВ», ВлволяВ», ВлпочуттяВ» i iн., в сукупностi утворюючи те, що iменуiться психiкою, психiчним, внутрiшнiм свiтом людини, його душевноi життям i т.д.

Психiку як вiдображення дiйсностi в мозку людини характеризують рiзними рiвнями. Вищий рiвень психiки, властивий людинi, утворюi свiдомiсть. Поняття "свiдомiсть" вживаiться в психологii, психiатрii та iнших науках у сенсi, що вiдповiдаi його основних характеристик: сукупностi знань про навколишнiй свiт, розрiзненнi суб'iкта та об'iкта, забезпечення цiлепокладаючоi дiяльностi, включення до складу певного вiдношення. При цьому психiатри, перед якими постiйно виникаi питання про наявнiсть, збереження або порушення свiдомостi у хворого, пiд свiдомiстю розумiють укладенi в психiцi даноi людини можливостi вiддавати звiт про мiсце, час, навколишнi оточення, стан i образi дiй власноi особистостi.

ВлНижчийВ» рiвень психiки утворюi несвiдоме. Несвiдоме - це сукупнiсть психiчних процесiв, актiв i станiв, обумовлених впливами, у впливi яких людина не даi собi звiту. Залишаючись психiчним (звiдси ясно, що поняття психiки ширше, нiж поняття "свiдомiсть", "свiдоме"), несвiдоме являi собою таку форму вiдображення дiйсностi, при якiй втрачаiться повнота орiiнтування у часi та мiсцi дii, порушуiться мовне регулювання поведiнки. У несвiдомому, на вiдмiну вiд свiдомостi, неможливий цiлеспрямований контроль людиною тих дiй, якi вiн здiйснюi, неможлива i оцiнка iх результату.

До областi несвiдомого входять психiчнi явища, що виникають увi снi (сновидiння); вiдповiднi реакцii, якi викликаються невiдчутними, але реально впливаючими подразниками ("субсенсорнi" (чутливi), або "субцептивнi", реакцii); рухи, що були в минулому свiдомими, але завдяки повторенням перетворилися в автоматизованi та тому бiльш неусвiдомлюванi; деякi спонукання до дiяльностi, в яких вiдсутня свiдомiсть цiлi, та iн. До несвiдомим явищ вiдносяться i деякi патологiчнi явища, що виникають у психiцi хвороi людини: марення, галюцинацii i т.д. Було б невiрно на тiй пiдставi , що несвiдоме - це протилежне свiдомостi, прирiвнювати його до тваринноi психiки. Несвiдоме - це настiльки ж специфiчно людський психiчний прояв, як i свiдомiсть, воно детермiноване суспiльними умовами iснування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне вiдображення свiту в мозку людини.

Перш нiж говорити про сучаснi можливостi експериментального вивчення та фiзiологiчного аналiзу неусвiдомлених форм психiчноi дiяльностi людини, необхiдно зробити зауваження загального, методологiчного характеру. Якщо ми визнаiмо, а ми визнаiмо, дiалектична iднiсть психiчного i фiзiологiчного, то слiд вважати, що психiчний i суб'iктивне вираження, особлива сторона, особлива якiсть тих же цiлiсних мозкових процесiв, якi виражаються об'iктивно у виглядi рiзних фiзiологiчних реакцiй. Тому проблема вивчення вищоi нервовоi (психiчноi) дiяльностi людини може успiшно вирiшуватися на основi всебiчного врахування i зiставлення внутрiшнього психологiчного змiсту, Влсуб'iктивних свiдчень свiдомостiВ» (словесний звiт), якi в принципi завжди об'iктивно опосередкованi з даними одночасноi реiстрацii так званих об'iктивних реакцiй: поведiнкових, вегетативних, бiоелектричних. РЖ друге зауваження методологiчного характеру. Поняття несвiдомого - це гносеологiчно (теоретично пiзнавальна) необхiдна категорiя. Заперечення несвiдомого з неминучiстю закриваi природодослiдний шлях для виявлення причинних зв'язкiв, причинних вiдносин мiж окремими явищами психiчного життя людини, так як свiдомiсть, як уже згадувалося, характеризуiться перервами, нерiдко вiдсутнiстю видимих зв'язкiв мiж окремими ii елементами. Поняття несвiдомого, заповнюючи прогалини мiж свiдомими явищами, дозволяi вивчати всi психiчнi функцii людини, аж до самих вищих форм.

З безлiчi неусвiдомлюваних форм вищоi нервовоi дiяльностi найбiльший науковий iнтерес представляi явище так званого неусвiдомленого сприйняття, коли зовнiшнiй подразник, не усвiдомлюваний суб'iктом, викликаi поведiнковi, емоцiйнi, вегетативнi, бiоелектричнi реакцii або ж змiнюi ту чи iншу психiчну дiяльнiсть людини. Тому в своiй роботi я залишив осторонь питання неусвiдомлюваностi iнтероцептивних подразникiв, що викликають Влтемне почуттяВ», або реакцii людини, якi iм не усвiдомлюються, зокрема так звану автоматизовану поведiнку, коли з змiцненням навику дедалi бiльша частина зовнiшньоi iнформацii не доходить до свiдомостi, а обробляiться i переключаiться на еферентну систему на бiльш низьких рiвнях нервовоi органiзацii.

Зi спостережень психологiв, психiатрiв вiдомо, що в певних випадках неусвiдомлюванi зовнiшнi сигнали, якщо вони один або кiлька разiв спiвпали з сильним емоцiйним збудженням, можуть через мiсяцi i навiть роки викликати так званi несвiдомi емоцiйнi переживання або навiть невротичнi реакцii, коли привiд, в даний час iх викликав, залишаiться прихованим вiд свiдомостi суб'iкта. У випадках тривалих сильних переживань негативних емоцiй, наприклад при тривалих конфлiктних життiвих ситуацiях, фiзично дуже слабкi, але емоцiйно значущi сигнали, зокрема словеснi, через тимчасовi зв'язки беруть участь в нервовiй органiзацii даноi емоцii, ведуть до специфiчноi адаптацii нашоi поведiнки. Збудження структур лiмбiчноi системи по зворотного зв'язку приводить до збудливостi неокортексу - полегшення або придушення функцiональноi активностi кiркових нейронiв. Цi висхiднi неспецифiчнi впливи на неокортекс (нову кору) з боку лiмбiчноi системи лежать в основi змiн сприйняття емоцiйних стимулiв, зокрема в основi явища Влпсихологiчного захистуВ», оскiльки витiснення сильних провокуючих тривогу iмпульсiв часто супроводжуiться протилежною тенденцiiю: формуванням захисноi реакцii.

Вiдмiнностi мiж людьми в значнiй мiрi визначають iх вчинки, поведiнка, тобто, кiнець кiнцем, впливають на iхнi долi. Тому психологу важливо не обмежуватися встановленням факту та напрямки iндивiдуальних розходжень, а спробувати зрозумiти механiзм та послiдовнiсть iх розвитку, виявити область реалiзацii i базу функцiонування.

Вивчення iндивiдуальностi у психологii маi велику iсторiю, i навряд чи знайдеться iнша область дослiджень, яку розглядали б з настiльки рiзних сторiн. При вивченнi взаiмодii психiчних процесiв у дослiдженнях особистостi i поведiнки значення iндивiдуальних розходжень зростаi настiльки, що практично завжди виявляiться, що ми маiмо справу лише з рiзними формами iх прояву. Поступове накопичення фактiв, вивчення i класифiкацiя причин розкидом вимiрювань, що пов'язуються з впливом iндивiдуальних розходжень, призвело до того, що видiлилися напрямки диференцiйноi психологii i диференцiйноi психофiзiологii. РЖндивiдуальнi вiдмiнностi, на якому б рiвнi вони не фiксувалися, закономiрно поiднуються мiж собою найрiзноманiтнiшими зв'язками. У концепцii B.C. Мерлiна (1986) даiться обгрунтування поняття Влiнтегральноi iндивiдуальностiВ» як особливого, що виражаi iндивiдуальне своiрiднiсть, характеру зв'язку мiж усiма властивостями людини, починаючи вiд бiохiмiчних особливостей органiзму i закiнчуючи соцiальним статусом особистостi в суспiльствi.

Особливостi типу вищоi нервовоi дiяльностi (далi по тексту ВНД) i властивостей темпераменту давно привертають увагу дослiдникiв. Проте, отриманi ними данi вкрай суперечливi. Висунуто безлiч теорiй i методiв вивчення. Разом з тим, тiльки глибоке вивчення цього питання дозволить виявити i правильно iнтерпретувати специфiку зв'язку типу ВНД i властивостей темпераменту в iндивiдуальностi. Дана обставина i визначила актуальнiсть нашого дослiдження. Починаючи з середини XVIII столiття, розвивалися теорii темпераменту, пов'язанi з деякими властивостями нервовоi системи. Так, А.Галлер, основоположник експериментальноi фiзiологii, який ввiв важливi для психологii поняття збудливостi i чутливостi, стверджував, що основними факторами вiдмiнностей за темпераментом i сила i збудливiсть самих кровоносних судин, через якi проходить кров. Цю iдею сприйняв учень А.Галлера, Г. Врiсберг, який пов'язував темперамент безпосередньо з особливостями нервовоi системи. Так, вiн вважав, що в основi холеричного сангвiнiчного темпераменту лежить великий мозок, Влсильнi i товстi нервиВ» i висока збудливiсть органiв чуття.

РЖдея зв'язку особливостей темпераменту з певними анатомiчними i фiзiологiчними характеристиками нервовоi системи в рiзних формах проявляiться у навчаннях багатьох фiлософiв i лiкарiв XVIII i XIX ст. Думка про iснування такого зв'язку була висловлена РЖ.П.Павловим, який припускав, що крайнiм людським типам ВлмислителiвВ» i ВлхудожникамВ» - повиннi вiдповiдати i протилежнi типи темпераментiв меланхолiки i холерики. Вiн встановив i експериментально довiв, що фiзiологiчною основою темпераменту i поiднання властивостей нервових процесiв. Б.М. Теплов, вiдкидаючи Павловську схему Влчотирьох класичних темпераментiвВ», пропонував розглядати всi поiднання властивостей нервовоi системи як самостiйнi типи, поставивши в якостi спецiального завдання питання про критерii, на пiдставi яких можуть видiлятися з них Влосновнi типиВ» (1985р.).

Основнi завдання дослiдження:

1. Вивчити усвiдомлюванi та неусвiдомлюванi процеси в психiцi людини, зокрема явище, так званого неусвiдомленого сприйняття.

2. Описати зв'язки мiж типами вищоi нервовоi дiяльностi та типом темпераменту.

Пiд властивостями нервовоi системи розумiються такi стiйкi ii якостi, якi i природженими. До числа таких властивостей вiдносяться:

1. Сила нервовоi системи по вiдношенню до збудження, тобто ii здатнiсть довгостроково витримувати, не виявляючи позамежного гальмування, iнтенсивнi i часто повторюванi навантаження.

2. Сила нервовоi системи по вiдношенню до гальмування, тобто здатнiсть витримувати тривалi i часто повторюванi гальмовi впливу.

3. Врiвноваженiсть нервовоi системи по вiдношенню до збудження i гальмування, що виявляiться в однаковiй реактивностi нервовоi системи у вiдповiдь на збудливий i гальмовi впливу.

4. Лабiльнiсть нервовоi системи, що оцiнюiться за швидкiстю виникнення i припинення нервового процесу збудження або гальмування.

Слабкiсть нервових процесiв характеризуiться нездатнiстю нервових клiтин витримувати тривале i концентроване збудження i гальмування. При дii дуже сильних подразникiв нервовi клiтини швидко переходять в стан охоронного гальмування. Таким чином, в слабкою нервовою системою нервовi клiтини вiдрiзняються низькою працездатнiстю, iх енергiя швидко виснажуiться. Але зате слабка нервова система маi велику чутливiсть: навiть на слабкi подразники вона даi вiдповiдну реакцiю.

В даний час в диференцiальноi психологii склалася 12-мiрна класифiкацiя властивостей нервовоi системи людини (В. Д. Небилiцин). До неi входять 8 первинних властивостей (сила, рухливiсть, динамiчнiсть i лабiльнiсть по вiдношенню до збудження i гальмування) i чотири вторинних властивостi (урiвноваженiсть по цих основних властивостях). Показано, що данi властивостi можуть ставитися до всiii нервовоi системи (ii загальнi властивостi) i до окремих аналiзатора (парцiальнi властивостi). Класифiкацiя властивостей нервовоi системи за В.Д. Небилiциним:

- Пiд силою нервовоi системи розумiiться витривалiсть, працездатнiсть нервових клiтин, стiйкiсть або до тривалого дii подразника, що даi концентроване, зосереджене в одних i тих же нервових центрах i накопичуiться в них збудження, або до короткочасного дii надсильних подразникiв. Чим слабкiше нервова система, тим ранiше нервовi центри переходять у стан втоми i охоронного гальмування;

- Динамiчнiсть нервовоi системи, це швидкiсть утворення умовних рефлексiв або здатнiсть нервовоi системи до навчання в широкому сенсi слова. Основним змiстом динамiчностi i легкiсть i швидкiсть, з яким генеруються в мозкових структурах нервовi процеси в ходi утворення збудливий i гальмiвних умовних рефлексiв;

- Лабiльнiсть, властивiсть нервовоi системи, пов'язане зi швидкiстю виникнення, протiкання i припинення нервового процесу;

- Рухливiсть нервовоi системи, швидкiсть руху, поширення нервових процесiв, iх iррадiацii i концентрацii, а також взаiмного перетворення. В. М. Русалов розвинув далi iдеi школи Теплова - Небилiцина i запропонував трирiвневу класифiкацiю властивостей нервовоi системи. Вона включаi:

1. Загальнi, або системнi, властивостi, що охоплюють весь мозок людини i характеризують динамiку його роботи в цiлому.

2. Комплекснi властивостi, якi проявляються в особливостях роботи окремих ВлблокiвВ» мозку (пiвкуль, лобових часток, аналiзаторiв, анатомiчно i функцiонально роздiлених пiдкоркових структур i т.п.).

3. Найпростiшi, або елементарнi, властивостi, спiввiдноснi з роботою окремих нейронiв.

Як писав Б.М. Теплов, властивостi нервовоi системи Влутворюють грунт, на якому легше формуються однi форми поведiнки, важче - iншiВ». (Теплов Б.М. Сучасний стан питання про типи вищоi нервовоi дiяльностi та iх визначення / / Психологiя iндивiдуальних розходжень - М., 1982. - С.25).

Розвиваючи iдеi Б.М.Теплова, В. Д. Небилiцин висловив думку про те, що особливе поiднання основних властивостей нервовоi системи, тобто кожен ii тип, маi своi переваги i недолiки. В умовах, наприклад, монотонноi роботи найкращi результати показують люди зi слабким типом нервовоi системи, а при переходi до роботи, пов'язаноi з великими i несподiваними навантаженнями, навпаки, люди iз сильною нервовою системою. Наявний у людини комплекс iндивiдуально-типологiчних властивостей його нервовоi системи в першу чергу визначаi темперамент, вiд якого залежить далi iндивiдуальний стиль дiяльностi.

Класифiкацiя типiв вищоi нервовоi дiяльностi

Згiдно з ученням РЖ. П. Павлова, iндивiдуальнi особливостi поведiнки, динамiка протiкання психiчноi дiяльностi залежать вiд iндивiдуальних вiдмiнностей у дiяльностi нервовоi системи. Основою ж iндивiдуальних вiдмiнностей у нервовоi дiяльностi i прояв i спiввiдношення властивостей двох основних нервових процесiв - збудження i гальмування. Були встановленi три властивостi процесiв збудження i гальмування:

1) сила процесiв збудження i гальмування,

2) врiвноваженiсть процесiв збудження i гальмування,

3) рухливiсть (змiнюванiсть) процесiв збудження i гальмування.

Виходячи з цих основних ознак, РЖ.П. Павлов в результатi своiх дослiджень методом умовних рефлексiв прийшов до визначення чотирьох основних типiв нервовоi системи (див. Мал.1).

Комбiнацii зазначених властивостей нервових процесiв збудження i гальмування були покладенi в основу визначення типу вищоi нервовоi дiяльностi. У залежностi вiд сполучення сили, рухливостi i врiвноваженостi процесiв збудження i гальмування розрiзняють чотири основних типи вищоi нервовоi дiяльностi. Класифiкацiя типiв вищоi нервовоi дiяльностi представлена на малюнку 1.

Слабкий тип. Представники слабкого типу нервовоi системи не можуть витримувати сильнi, тривалi i концентрованi подразники. Слабкими i процеси гальмування i збудження. При дii сильних подразникiв затримуiться вироблення умовних рефлексiв. Поряд з цим вiдзначаiться висока чутливiсть (тобто низький порiг) на дii подразникiв.

Сильний неврiвноважений тип. Вiдрiзняючись сильною нервовою системою, вiн характеризуiться неврiвноваженiстю основних нервових процесiв - переважанням процесiв збудження над процесами гальмування.

Сильний урiвноважений рухливий тип. Процеси гальмування i збудження сильнi i врiвноваженi, але швидкiсть, рухливiсть iх, швидка змiнюванiсть нервових процесiв ведуть до вiдносноi нестiйкостi нервових зв'язкiв.

Сильний урiвноважений iнертний тип. Сильнi i врiвноваженi нервовi процеси вiдрiзняються малою рухливiстю. Представники цього типу зовнi завжди спокiйнi, рiвнi, важко збудливi.

Тип вищоi нервовоi дiяльностi вiдноситься до природних вищим даними, це вроджена властивiсть нервовоi системи. На данiй фiзiологiчноi основi можуть утворитися рiзнi системи умовних зв'язкiв, тобто в процесi життя цi умовнi зв'язки будуть по-рiзному формуватися у рiзних людей: у цьому i буде проявлятися тип вищоi нервовоi дiяльностi. Темперамент i i прояв типу вищоi нервовоi дiяльностi в дiяльностi, поведiнцi людини. Особливостi психiчноi дiяльностi людини, що визначають його вчинки, поведiнка, звички, iнтереси, знання, формуються в процесi iндивiдуального життя людини, в процесi виховання. Тип вищоi нервовоi дiяльностi додаi своiрiднiсть поведiнцi людини, накладаi характерний вiдбиток на весь вигляд людини - визначаi рухливiсть його психiчних процесiв, iхню стiйкiсть, але не визначаi нi поведiнки, нi вчинкiв людини, нi його переконань, нi моральних засад.

Неусвiдомлюванi форми вищоi нервовоi дiяльностi

В умовах звичайного життя на людину постiйно дii маса зовнiшнiх подразникiв. У мiру дорослiшання конфлiкт мiж потребами iндивiда та потребами групи стають внутрiшнiми, утворюючи мiж собою в мозку асоцiацii, тимчасовi зв'язки. При цьому на органи почуттiв одночасно або в певнiй послiдовностi падаi безлiч подразникiв рiзноi модальностi та значущостi. В умовах взаiмовпливiв аферентних систем (Орбелi, 1949) вiдбуваються тимчасовi змiни збудливостi окремих аналiзаторiв - пiдвищення одних i пониження iнших. При цьому можуть створюватися такi функцiональнi вiдносини в ЦНС, при яких вiдповiднi реакцii органiзму на частину зовнiшнiх подразникiв здiйснюються на Влнесвiдомому рiвнiВ», без усвiдомлення людиною цих подразнень.

Фiзiологiчний аналiз ВлнесвiдомогоВ» у психiцi людини

Фiзiологiчнi експерименти свiдчать, що зоровий словесний подразник, який не усвiдомлюiться людиною, викликаi електричну вiдповiдь в корi великих пiвкуль, причому i чiткий подiл у величинах викликаного потенцiалу на ВлнейтральнiВ» i ВлемоцiогеннiВ» слова (на емоцiогеннi слова реакцiя бiльше). Отже, i в тому випадку, коли словесний подразник не усвiдомлюiться, в корi головного мозку може здiйснюватися аналiз та синтез його семантичних властивостей.

Фiзiологiчне вивчення подiбних реакцiй людини на невiдчуваiмi звуковi подразнення вперше було проведено в нашiй краiнi Г. В. Гершунi i його спiвробiтниками (Гершунi та iн, 1945; Гершунi, 1949). При зiставленнi порогiв вiдчуття i порогiв рiзних реакцiй (розширення зiницi, шкiрно-гальванiчна реакцiя - ШГР, реакцiя депресii альфа-ритму, дихальна реакцiя) було показано, що звуковi подразнення на 6-12 дБ нижче порога чутностi можуть викликати об'iктивно наявнi реакцii). Гершунi (1947) було видiлено два типи реакцiй. Перший тип реакцiй на невiдчуваiмi звуки - вегетативнi або бiоелектричнi - спостерiгався при стiйкому зниженнi збудливостi слуховоi сенсорноi системи травматичного або iстеричного генезу, тобто при явищах патологii головного мозку. До другого типу вiдносилися Влсубсенсорнi реакцiiВ» у здоровоi людини, що виникають в умовах одночасного подразнення слухового i зорового аналiзаторiв. Дiапазон Влсубсенсорноi зониВ», тобто рiзниця порога ШГР або бiоелектричноi реакцii та порогу слухового вiдчуття, може помiтно коливатися в основному за рахунок пiдвищення або зниження сенсорного порога при змiнах функцiонального стану ЦНС, наприклад при змiнi уваги, фармакологiчних впливах, стомленнi (Гершунi , 1950). На пiдставi своiх експериментальних дослiджень Гершунi (1947) прийшов до висновку про те, що рiвнi органiзацii нервовоi дiяльностi, необхiднi для здiйснення умовно-рефлекторних реакцiй та виникнення вiдчуттiв, не iдентичнi, хоча й близькi. Було висловлено припущення про те, що вiдчуття вiдображають бiльш високу, нiж простi умовнi рефлекси, ступiнь органiзацii нервових процесiв.

Дослiдники, що працюють з неусвiдомлюванi сенсорними подразненнями, нерiдко отримували суперечливi данi, часом ставлять пiд сумнiв сам факт iснування ефекту неусвiдомлюваних зовнiшнiх подразникiв. Так, наприклад, поряд з роботами, в яких можливiсть утворення умовноi реакцii на неусвiдомлюванi сенсорнi роздратування не викликають у iхнiх авторiв сумнiвiв (Гершунi, Короткий, 1947), публiкуються данi про неможливiсть освiти подiбноi реакцii у здоровоi людини (Wilcott, 1953). Вельми суперечливi повiдомлення також наробили в свiй час багато шуму про те, що подразники, зокрема словеснi, не доходять до свiдомостi людини, можуть iстотно змiнювати його поведiнку, впливати на реакцii вибору або навiювати певнi дii. Зiставлення методичних прийомiв, що використовуються в рiзних роботах, привело до думки про те, що для прояву ефекту неусвiдомлюваних подразникiв необхiдно, по-перше, щоб вони були емоцiйно значимi, i, по-друге, щоб рiвень мотивацii або емоцiйноi напруги був досить високий.

Зi спостережень психологiв, i особливо психiатрiв вiдомо, що в певних випадках неусвiдомлюванi зовнiшнi сигнали, якщо вони одного разу або кiлька разiв збiгалися з сильним негативним емоцiйним збудженням, можуть через мiсяцi i навiть роки викликати так званi несвiдомим емоцiйнi переживання або навiть невротичнi реакцii, коли привiд, в даний час iх викликав, залишаiться прихованим вiд свiдомостi суб'iкта (Ганнушкiн, 1964). Емоцiя або невротична реакцiя виникають як би просто так.

Беззвiтнi емоцii, що викликаються неусвiдомлюваними подразниками, - досить звичайне явище при багатьох невротичних станах i при рядi iнших нервово-психiчних захворювань. На емоцiйно лабiльну людину може дiяти Влтака маса абсолютно не врахованих дрiбниць, що iнший раз навiть сам хворий не в змозi зрозумiти, чому йому було тоскно, i яка неприiмнiсть змусила його пiти вiд веселого товариства, в якому вiн тiльки що безтурботно смiявсяВ» (Ганнушкiн , 1964, с. 134). Беззвiтнi емоцii можуть виникати i у практично здорових людей в екстремальних умовах, при напруженiй роботi, особливо при швидких перемиканнях уваги, розумовому стомленнi i т.д.

Цього роду психiчнi явища були вiдтворенi в численних експериментах. Наприклад, у нормальних людей порiг впiзнання неприiмних ВлтабуВ» - слiв (лайливих, непристойних) при iх тахiстоскопичному пред'явленнi явно пiдвищений в порiвняннi з нейтральними, тобто звичайними словами. При цьому ВлтабуВ» - слова викликають ШГР при таких коротких експозицiях, коли обстежуванi ще не можуть правильно назвати iх.

Феномен пiдвищення порогу усвiдомлення емоцiйних слiв був отриманий експериментальним шляхом (Lazarus, МсСlery, 1951). У здорових дорослих людей попередньо вироблялася оборонна умовна реакцiя на окремi склади при електрошкiрному пiдкрiпленнi. Пiсля цього вимiрювали пороги зорового впiзнання. Пороги впiзнання складiв, на якi була вироблена оборонна реакцiя, були явно вище, нiж на iншi нейтральнi склади, хоч якийсь рiзницi в ступенi вживання цих складiв у минулому не було й не можна вважати, що обстежуваний пригнiчуi свою реакцiю. Фарес (Рhares, 1962) повторив цi дослiдження, однак у його спостереженнях пороги впiзнання складiв, навпаки, знижувалися, якщо до цього на них виробляли реакцiю уникнення. Дiксон i Лiр (Dixon, Lear, 1964) вiдзначали як пiдвищення, так i зниження порогу впiзнання емоцiйних слiв у порiвняннi з нейтральними. Голдстен i Хiммелфарб, (Gоldstein, Нimmelfarb, 1962) вiдзначали пiдвищення порогiв впiзнання емоцiйних слiв при тахiстоскопiчному пред'явленнi.

Пороги впiзнання нейтральних i емоцiйно значущих слiв вимiрювалися у добровольцiв - дорослих людей зi надцiнними iдеями ревнощiв (Костандi, 1977). У всiх обстежуваних пороги впiзнання емоцiйних слiв, що мають вiдношення до iх конфлiктноi життiвоi ситуацii, значно вiдрiзняються вiд порогiв впiзнання нейтральних слiв. Спостерiгаiться як зниження, так i пiдвищення порогiв впiзнання емоцiйних слiв. Останнi буваi частiше, приблизно в 2/3 випадкiв. Порогова рiзниця мiж нейтральними i емоцiйними словами може бути дуже iстотною, наприклад: величина порога впiзнання емоцiйного слова в деяких випадках перевищувала порiг впiзнання нейтральних слiв бiльш нiж у два рази.

У випадках пiдвищення порога впiзнання емоцiйно значущих слiв, складiв або iнших подразникiв (наприклад, зображення особи) вдаiться не тiльки реiструвати рiзнi бiоелектричнi та вегетативнi реакцii на стимули, ще неусвiдомлюванi суб'iктом, а й вiдзначити iх вплив на мотивацiю, оцiнку обстежуваним величини або характеру тест-об'iктiв що пред'являються в подальшому на надпороговому рiвнi; на утримання уявлень, образiв, фантазiй, на мнемонiчнi здiбностi, на прийняття рiшення про вибiр реакцii (Костандов, 1977). Численнi факти свiдчать про те, що пiдпороговий ефект неусвiдомлюваних подразникiв, зокрема емоцiйних слiв, виявляiться тiльки у випадках пiдвищення порогiв iх упiзнання. Як справедливо писав Спенс (Spence, 1967), пiдпорогове сприйняття i Влзахист сприйняттяВ», тобто пiдвищення порогу усвiдомлення, - це двi сторони однiii проблеми. Тому фiзiолог, який намагаiться дослiджувати нервовi механiзми несвiдомого, постiйно i неминуче стикаiться з необхiднiстю виявлення критичних змiн в мозкових процесах, пов'язаних з фактом усвiдомлення зовнiшнього подразника.

Робiт, присвячених вивченню нейрофiзiологiчних механiзмiв несвiдомих психiчних явищ, вiдносно мало. Дiксон (Dixon, 1972) пояснюi пiдвищення порога впiзнання емоцiйних слiв тим, що вiдбуваiться передсвiдома (prior to awareness) оцiнка пред'явлених стимулiв, в результатi чого змiнюiться рiвень корковоi активностi. У своiх дослiдженнях автор порiвнював змiни альфа-, бета- i тета-корковоi електричноi активностi, якi передували усвiдомленню емоцiйних i нейтральних слiв. ЕЕГ реiстрували протягом всiii процедури визначення порогiв зорового впiзнання слiв, тобто при поступовому збiльшення iнтенсивностi стимулiв. У однiii частини обстежуваних спостерiгався високий порiг впiзнання емоцiональних слiв у порiвняннi з нейтральними, у iншоi - бiльш низький.

Виявилося, що амплiтуда альфа-активностi, реiстрованоi до усвiдомлення емоцiйного-словесного стимулу, позитивно корелюi з величиною порогу усвiдомлення: при високому порозi вiдзначаiться синхронiзацiя ЕЕГ в потиличнiй областi, при низькому - зменшення синхронностi. Цi данi, на думку iх автора, пiдтверджують гiпотезу про нервовий механiзм порогових змiн сприйняття емоцiйних слiв як результату передсвiдомоi змiни рiвня корковоi активностi, здiйснюваноi ретикулярною формацiiю стовбура мозку. Ця гiпотеза, загалом, не викликаi заперечень, проте вона не пояснюi, яким чином ЦНС ВлвпiзнаiВ» слово ще до того, як воно усвiдомлюiться. Що це за надчутливий механiзм, який на пiдставi iнформацii, що не досягаi рiвня свiдомостi, здатний оцiнити емоцiогенне значення семантичного подразника - слова i потiм пiдвищити або знизити порiг його усвiдомлення? Це кардинальне питання пов'язане безпосередньо з проблемою вивчення нервових механiзмiв Влпсихологiчного захистуВ», а отже, i несвiдомих психiчних явищ.

Очевидно слiд визнати iснування в мозку чутливого механiзму, що реагуi на фiзично дуже слабкi, але психологiчно для даноi особистостi вельми значущi подразники. Функцiонально-структурна органiзацiя цього механiзму не забезпечуi усвiдомлення емоцiйно значущого подразника, але його активацiя може приводити до цiлого ряду бiоелектричних i вегетативних реакцiй, а також до змiни деяких психологiчних станiв. З'ясування ролi лiмбiчноi системи (сукупностi ряду структур головного мозку) в освiтi умовних реакцiй з емоцiйним забарвленням дало пiдставу для побудови гiпотези про нервовий механiзм ефекту неусвiдомлюваних емоцiйно значущих сигналiв (Костандов, 1968, 1977, 1983).

Тимчасовi зв'язку мiж умовним стимулом i роздратуванням, що викликають емоцiйну реакцiю, у нормальноi тварини або людини утворюються одночасно як у неокортексi (новiй корi), так i в старiй корi (Берiташвiлi, 1968). Пiдставою для такого подання i, по-перше, те, що роздратування будь-якого рецептора викликаi електричну вiдповiдь не тiльки в неокортексi, але i в старiй корi, по-друге, емоцiйна реакцiя, що викликаiться стимуляцiiю структур лiмбiчноi системи, зокрема староi кори, легко зв'язуiться з будь-яким iндиферентним (байдужим) роздратуванням. Таким чином, при кожному умовному роздратуваннi структури лiмбiчноi системи активуються не тiльки первинно, а й опосередковано через неокортекс. Активацiя з неокортексу в лiмбiчноi системi певного комплексу iнтегруючих механiзмiв емоцiйноi реакцii приводить до розвитку вiдповiдних соматовегетативних реакцiй та емоцiйного переживання.

Лiмбiчна система за ii безпосередньому роздратуваннi електрострумом або активуваннi умовним подразником у свою чергу дii на неокортекс, пiдвищуючи або знижуючи ii збудливiсть. Вплив структур лiмбiчноi системи на функцiональну активнiсть неокортексу було показано в експериментах на тваринах (Онiанi, 1980; Симонов, 1981). Цi висхiднi впливи можуть змiнювати - полiпшувати або погiршувати - сприйняття зовнiшнiх подразникiв. Як вважаi Мак-Лiн (МсLean, 1970), порушення сприйняття можуть бути в результатi дисфункцii всерединi самоi лiмбiчноi системи або ж вони повиннi бути результатом впливiв лiмбiчних пертурбацiй (раптових порушень нормального ходу) на первиннi сенсорнi областi або так званi асоцiативнi областi.

Кожного разу, коли в умовах конфлiктноi ситуацii на людину дii ряд подразникiв, що викликають негативнi емоцii i органiзовують активну або пасивну оборонну поведiнку, утворюiться або активуiться складна система тимчасових зв'язкiв не тiльки мiж нейронами неокортексу, що сприймають умовне i безумовне роздратування, але одночасно мiж сенсорними i гностичними елементами неокортексу, з одного боку, i iнтегруючими механiзмами негативноi емоцii в лiмбiчноi системи - з iншого. Можна думати, що у випадках тривалих i сильних негативних емоцiй найбiльшi змiни вiдбуваються в нервових колах, пов'язаних з емоцiйною поведiнкою. При повторних дiях сигналiв даного емоцiйного стану активацiя вiдповiдних нервових кiл повинна значно сприяти у виконаннi внаслiдок пластичних змiн в синапсах i в постсинаптичнiй мембранi (Берiташвiлi, 1968). У цих випадках навiть при дуже слабкiй аферентнiй iмпульсацii, наприклад, вiд короткочасного впливу емоцiйного словесного подразника, можлива активацiя тимчасових зв'язкiв мiж неокортексом i лiмбiчною системою, що вiдображають дану конфлiктну життiву ситуацiю.

Таким шляхом у людей за певних станiв або обставин можуть розвиватися так званi несвiдомо, ВлбезпричиннiВ», ВлендогеннiВ» емоцii без усвiдомлення iх причини або приводу, коли людина не в змозi зрозумiти, чому у нього змiнився настрiй. Можна думати, що в цих випадках емоцiйнi реакцii розвиваються на основi умовно-рефлекторноi емоцiйноi пам'ятi без участi специфiчно людськоi словесно-логiчноi пам'ятi.

РЖ.С. Берiташвiлi (1968) видiляi особливу форму пам'ятi - емоцiональну, коли певний емоцiйний стан вiдтворюiться без вiдображення емоцiогенних подразникiв у образах чи словесних символах. У нормальних умовах у вищих хребетних тварин це вiдтворення емоцiйного стану здiйснюiться i регулюiться нервовими iмпульсами iз сенсорних елементiв неокортексу, що сприймають i переробляють iнформацiю iз зовнiшнього свiту. Але сама емоцiйна пам'ять забезпечуiться, як вважаi РЖ. С. Берiташвiлi (1968), вiдповiдними змiнами в структурах лiмбiчноi системи, що складають iнтегративний нервовий механiзм емоцiйноi поведiнки.

Вироблення тимчасових зв'язкiв за допомогою неусвiдомлюваних подразникiв

Визначальна роль емоцiй у дii неусвiдомлюваних подразникiв на вищi кiрковi функцii людини була показана у рядi дослiджень. Так, наприклад, виявилося, що залишаються в пам'ятi i впливають на функцiю вiдтворення тiльки тi неусвiдомлюванi словеснi подразники, якi пов'язанi з переважною Влв даний момент мотивацiiю або ж з певним емоцiйним напруженнямВ» (Spеncе, 1967). ВлУ здорових людей вдаiться виробити тимчасовий зв'язок мiж неусвiдомлюваною ознакою зорового iндиферентного подразника i довiльною руховоi реакцiiюВ» тобто без участi емоцiйного збудження (Костандов, Арзуманов, 1978). Ефект цього позитивного тимчасового зв'язку виражаiться у поступовому, протягом одного вiдрiзку (тобто 20-25 хвилин) скорочення прихованого перiоду руховоi вiдповiдi.

Скорочення прихованого перiоду довiльноi руховоi реакцii зумовлене умовно-рефлекторною активацiiю процесу прийняття рiшення. У результатi утворення тимчасового зв'язку мiж неусвiдомлюваним стимулом i ВлапаратомВ» ухвалення рiшення вибiр позитивноi або гальмiвноi реакцii, мабуть, значною мiрою здiйснюiться до сприйняття другого стимулу. Ця обставина призводить до iстотного, на 60 мс i бiльше, скорочення часу реакцii.

Скорочення часу реакцii, що вiдбуваiться впродовж одного досвiду, i вiдсутнiсть динамiки цього показника при повторних дослiдах в рiзнi днi дають пiдставу вважати, що тимчасовий зв'язок виробляiться в довiльнiй руховiй сферi за допомогою неусвiдомленого зорового подразника, зберiгаiться тiльки в короткочаснiй пам'ятi людини. Цiлком ймовiрно, не вiдбуваiться консолiдацii слiдiв пам'ятi утворилася тимчасовоi зв'язку, тобто не здiйснюiться перехiд з короткостроковоi пам'ятi в довгострокову, як це зазначаiться при усвiдомленнi подразникiв. При утвореннi подiбноi тимчасовоi зв'язку не беруть участi фактори, необхiднi, за загальноприйнятою думкою, для закрiплення iнформацii в довгостроковiй пам'ятi: сфокусована увагу i мотивацiйно-емоцiональне збудження.

Велике значення фокусувати увагу для реiстрацii сприйнятоi iнформацii в довгостроковiй пам'ятi безсумнiвне. Так, в нормальних умовах виборча увага необхiдна для утворення енграми (фiксованого емоцiйного спогаду). На думку Пенфiлда (Реnfield, 1975), тiльки подii, що привертають увагу людини, залишаються в пам'ятi, а все, що людина ВлiгноруiВ», не зберiгаiться у виглядi енграми. Однак, як показують результати дослiдiв з неусвiдомлюваними емоцiйними стимулами, у людини, байдужоi фокусувати увагу, на Влнесвiдомому рiвнiВ» можна виробити тимчасовi зв'язки, якi фiксуються в довготривалiй пам'ятi (Костандов, 1983).

Чи може тимчасовий зв'язок, який виробили мiж двома неусвiдомлюваними зоровими подразниками, бути досить стiйким, тобто чи фiксуiться вiн в довгостроковiй пам'ятi? Для вiдповiдi на це питання на наступний день пiсля основного досвiду проводили експерименти з гашенням, тобто багаторазово пред'являли умовний стимул без поiднання його з ВлпiдкрiплюючимВ» подразником. Цi проби показали, що умовний подразник, неодноразово висунутий iзольовано, без пiдкрiплення, протягом багатьох днiв продовжуi викликати вiдповiднi змiни кори.

Таким чином, тимчасовi зв'язки, виробленi за допомогою неусвiдомлюваних стимулiв, можуть запам'ятовуватися в довгостроковiй емоцiйнiй пам'ятi. Вони надзвичайно стiйки, довго не згасають. Цi данi роблять зрозумiлими з фiзiологiчноi точки зору давнi спостереження психiатрiв щодо стiйкостi емоцiйних переживань або невротичних реакцiй у випадках, коли iх привiд залишаiться для суб'iкта неусвiдомленим.

В описаних експериментах показано, що характер корковоi вiдповiдi на умовний стимул у значнiй мiрi визначаiться властивостями i значимiстю iншого, ВлпiдкрiплюючогоВ», подразника. Сучаснi уявлення про органiзацiю мозкових функцiй дозволяють вважати, що поiднання перерозподiлу корковоi активностi у процесi становлення i змiцнення тимчасовоi зв'язку здiйснюiться шляхом залучення через лiмбiчну систему активуючих i гальмiвних систем стовбура мозку i таламуса. У дослiдженнях у людини особливо чiтко проявляiться, що змiни викликаного потенцiалу на умовний подразник, пов'язанi iз значущiстю i свiдомiстю Влпiдкрiплююч

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Автоматизация и апробация психодиагностических методик в профориентационной работе со старшими школьниками