Сутнiсть поняття "темперамент" в диференцiальнiй психологii

КИРЗВСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ

iм. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РЖнститут пiслядипломноi освiти

Диференцiальна психологiя та психофiзiологiя

КОНТРОЛЬНА РОБОТА НА ТЕМУ

Сутнiсть поняття ВлтемпераментВ» в диференцiальнiй психологii

Робота студента групи 210/32

Покотило

Спецiальнiсть: психологiя

м. Киiв 2011р.

ВСТУП

З усiх проблем, з якими зiштовхувалися люди в ходi iсторii людства, ймовiрно, найбiльш заплутаною i загадка самоi людськоi природи. У яких тiльки напрямках не велися пошуки, безлiч рiзних концепцiй було висунуто, але ясна та точна вiдповiдь дотепер вислизаi вiд нас.

РЖстотнi труднощi полягають у тому, що мiж нами дуже багато розходжень.

Вiдомо, наскiльки велике рiзноманiття людей, як багатоликi й iнодi значнi iндивiдуальнi iхнi якостi. Серед всiх людей на планетi не iснуi двох зовсiм однакових, двох однотипних iндивiдуальностей. Цi величезнi розходження ускладнюють, якщо не роблять взагалi неможливим, вирiшення задачi по встановленню того загального, що поiднуi представникiв людськоi раси.

Особистiсний розвиток людини вiдбуваiться протягом усього життя. Особистiсть i одним з тих феноменiв, що рiдко витлумачуються однаково двома рiзними авторами. Усi визначення особистостi так чи iнакше обумовлюються двома протилежними поглядами на ii розвиток. З погляду одних, кожна особистiсть формуiться i розвиваiться вiдповiдно до ii вроджених якостей здiбностей, а соцiальне оточення при цьому граi дуже незначну роль.

З iншоi точки зору цiлком вiдкидаються вродженi внутрiшнi риси i здiбностi особистостi, вважаючи, що особистiсть тАУ це деякий продукт, цiлком сформований в ходi соцiального розвитку. Очевидно, що це лише рiзнi точки зору на процес формування особистостi. Незважаючи на численнi понятiйнi й iншi розходження, що iснують мiж ними майже всi психологiчнi теорii особистостi iдинi в одному: особистiстю стаi в процесi свого життя. Це фактично означаi визнання того, що особистiснi якостi i властивостi людини здобуваються на основi генетичних здiбностей шляхом розвитку.

Особистiсне зростання обумовлено безлiччю зовнiшнiх i внутрiшнiх факторiв: приналежнiсть до визначеноi культури, соцiально-економiчному класу й унiкального для кожного сiмейного середовища. З iншого боку, внутрiшнi детермiнанти включають генетичнi, бiологiчнi i фiзичнi фактори.

Предметом цього дослiдження i загально прийнятi теорii темпераменту пiд впливом бiологiчних факторiв, зокрема генiв, та мiра iх впливу на iндивiдуально-психологiчнi особливостi людини.

Метою роботи i аналiз впливу цих факторiв на розвиток особистостi. З теми, мети i змiсту роботи випливають нижче наведенi задачi:

визначити вплив на розвиток темпераменту людини таких бiологiчних факторiв як гени через спадковiсть уроджених особливостей iз застосуванням генеалогiчного методу аналiзу родословних ;

у ходi теоретичного аналiзу психологiчноi лiтератури по темi роботи спробувати з'ясувати, якi ж фактори роблять бiльш вагомий вплив на формування особистостi: бiологiчнi чи особливостi ii соцiального досвiду.

1. Сутнiсть поняття тАЬтемпераменттАЭ в диференцiальнiй психологii

Коли говорять про темперамент, то мають на увазi багато психiчних розбiжностей мiж людьми - по глибинi, iнтенсивностi, стiйкостi емоцiй, емоцiйноi вразливостi, темпу, енергiйностi дiй i iншi динамiчнi, iндивiдуально-стiйкi особливостi психiчного життя, поводження i дiяльностi. Однак при всiм рiзноманiттi пiдходiв до питання визнаiться, що темперамент бiологiчний фундамент, на якому формуiться особистiсть як соцiальна iстота[1]
. Вiн вiдбиваi динамiчнi аспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивостi темпераменту найбiльш стiйкi i постiйнi в порiвняннi з iншими психiчним особливостями людини. Найбiльш специфiчна особливiсть темпераменту полягаi в тiм, що рiзнi його властивостi не випадково сполучаться один з одним, а закономiрно пов'язуючись мiж собою, утворюючи визначену органiзацiю, структуру, що характеризуi типи темпераменту.

Отже, пiд темпераментом варто розумiти iндивiдуально своiрiднi властивостi психiки, що визначають динамiку психiчноi дiяльностi людини, що однаково виявляючись у рiзноманiтнiй дiяльностi незалежно вiд ii змiсту, цiлей, мотивiв, залишаються постiйними в зрiлому вiцi i у взаiмозв'язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту вiдносяться iндивiдуальнi особливостi, що:

- регулюють динамiку психiчноi дiяльностi в цiлому;

- характеризують особливостi динамiки окремих психiчних процесiв;

- мають стiйкий i постiйний характер i зберiгаються в розвитку протягом тривалого часу;

- знаходяться в строго закономiрному спiввiдношеннi, що характеризуi тип темпераменту;

- однозначно обумовленi загальним типом нервовоi системи.

Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначенiстю вiдрiзнити властивостi темпераменту вiд всiх iнших психiчних властивостей особистостi.

Основнi компоненти темпераменту

Аналiз внутрiшньоi структури темпераменту маi певнi труднощi, обумовленi вiдсутнiстю в темпераментi iдиного змiсту i iдиноi системи зовнiшнiх проявiв. Спроби такого аналiзу приводять до видiлення трьох головних, ведучих, компонентiв темпераменту, що вiдносяться до сфер загальноi активностi iндивiда, його моторики i його емоцiйностi. Кожний з цих компонентiв, у свою чергу, маi досить складну багатомiрну побудову i рiзнi форми психологiчних проявiв.

Особливе значення в структурi темпераменту маi загальна психiчна активнiсть iндивiда. Сутнiсть психiчноi активностi полягаi в прагненнi особистостi до самовираження, ефективному освоiннi i перетвореннi зовнiшньоi дiйсностi. Звичайно при цьому напрямок, якiсть i рiвень реалiзацii цих тенденцiй визначаiться iншими особливостями особистостi: ii iнтелектуальними i характерологичними особливостями, комплексом ii вiдносин i мотивiв. Ступiнь активностi поширюiться вiд млявостi, iнертностi i пасивного споглядання на одному полюсi до вищого ступеня енергii, могутньоi стрiмкостi дiй i постiйного пiдйому - на iншому.

До наведених якостей першого компоненту темпераменту, приiднуiться iнша група якостей, що складаi другий - руховий, або моторний компонент - функцii рухового (i спецiального мовного апарата). Серед динамiчних якостей рухового компонента варто видiлити такi, як швидкiсть, сила, рiзкiсть, ритм, амплiтуда i ряд iнших ознак м'язового руху. Сукупнiсть особливостей м'язовоi i мовноi моторики складаi ту грань темпераменту, що легше iнших пiддаiться спостереженню й оцiнцi i тому часто i основою для судження про темперамент iхнього носiя.

Третiм основним компонентом темпераменту i тАЬемоцiйнiстьтАЬ, що представляi собою великий комплекс властивостей i якостей, якi характеризують особливостi виникнення, протiкання i припинення рiзноманiтних почуттiв, афектiв i настроiв. У порiвняннi з iншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбiльш складний i володii розгалуженою власною структурою. Як основнi характеристики емоцiйностi видiляють вразливiсть, iмпульсивнiсть i емоцiйну лабiльнiсть. Вразливiсть виражаi афективну сприйнятливiсть суб'iкта, чуйнiсть його до емоцiйних впливiв, здатнiсть його знайти ТСрунт для емоцiйноi реакцii там, де для iнших такого ТСрунту не iснуi. Термiном тАЬiмпульсивнiстьтАЭ позначаiться швидкiсть, з яким емоцiя стаi спонукальною силою вчинкiв i дiй без iхнього попереднього обмiрковування i свiдомого рiшення виконати iх. Пiд емоцiйною лабiльнiстю звичайно приймаiться швидкiсть, з яким припиняiться даний емоцiйний стан або вiдбуваiться змiна одного переживання iншим.

Основнi компоненти темпераменту утворюють в актах людськоi поведiнки своiрiдну iднiсть спонукання, дii i переживання, що дозволяi говорити про цiлiснiсть проявiв темпераменту i даi можливiсть вiдносно чiтко обмежити темперамент вiд iнших психiчних утворень особистостi - ii спрямованостi, характеру, здiбностей i iн.

З iсторii вчень про типи темпераменту

Творцем вчення про темпераменти вважаiться давньогрецький лiкар Гiппократ (V в. до н.е.). Вiн стверджував, що люди розрiзняються спiввiдношенням 4 основних тАЬсокiвтАЭ життя, - кровi, флегми, жовтiй жовчi i чорнiй жовчi. Виходячи з цiii думки самий знаменитий пiсля Гiппократа лiкар античностi Клавдiй Гален (II в. до н.е.) розробив першу типологiю темпераментiв, яку виклав у трактатi тАЬDe temperamentumтАЭ. Там тип темпераменту залежить вiд переваги в органiзмi одного iз сокiв. РЗм були видiленi темпераменти, якi i в наш час користуються широкою популярнiстю: сангвiнiка (вiд лат. sanguis - тАЬкровтАЭ), флегматика (вiд гречок. - phlegma - тАЬфлегматАЭ), холерика (вiд греч. chole - тАЭжовчтАЭ), i меланхолiка (вiд греч. melas chole - тАЬчорна жовчтАЭ). Ця фантастична концепцiя мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторiч.

З найдавнiших часiв, спостерiгаючи розмаiття поведiнки, людство намагалося iх якось впорядковувати. Так виникли всiлякi типологii темпераментiв. Найбiльший iнтерес представляють тi з них, де властивостi темпераменту, що розумiються як спадкоiмними або уродженими, пов'язувалися з iндивiдуальними розходженнями в особливостях статури. Цi типологii одержали назву КОНСТИТУЦРЖЙНИХ ТИПОЛОГРЖЙ.

Так найбiльше поширення одержала типологiя, запропонована Е. Кречмером, що у 1921 р. опублiкував свою знамениту роботу тАЬБудова тiла i характертАЭ. Головна його iдея полягала в тiм, що люди з визначеним типом конституцii мають визначенi психiчнi особливостi. Кречмером було проведено безлiч вимiрiв частин тiла, що дозволило йому видiлити 4 конституцiональних типи:

ЛЕПТОСОМАТИК - характеризуiться тендiтною статурою високим ростом, плоскою грудною клiткою. Плечi вузькi, нижнi кiнцiвки - довгi i худi.

ПРЖКНРЖК - людина з вираженою жировою тканиною, надмiрно гладкий, характеризуiться малим або середнiм ростом, що розпливаiться тулубом з великим животом i круглою головою на короткiй шиi.

АТЛЕТИК - людина з розвитий мускулатурою, мiцним статурою, характерний високий або середнiй рiст, широкi плечi, вузькi стегна.

ДИСПЛАСТИК - люди безформноi, неправильноi побудови. РЖндивiди цього типу характеризуються рiзними деформацiями статури (наприклад, надмiрний рiст, непропорцiйна статура).

З названими типами побудови тiла Кречмер спiввiдносить 3 видiлених типи темпераменту, що вiн називаi: шизотимик, iксотимик i циклотимик. Шизотимик маi астенiчну статуру, вiн замкнутий, схильний до коливань емоцiй, упертий, малоподатливий до змiни установок i поглядiв, в роботi пристосовуiться до оточення. На вiдмiну вiд його iксотимик маi атлетичну статуру. Це спокiйна людина зi стриманими жестами i мiмiкою, з невисокою гнучкiстю мислення, часто дрiб'язковий. Пiкничну статуру маi циклотимик, його емоцii коливаються мiж радiстю i сумом, вiн легко контактуi з людьми i реалiстичний у поглядах.

Теорiя Кречмера була дуже поширена в РДвропi, а в США мала популярнiсть концепцiя темпераменту У.Шелдона, сформульована в 40-х роках минулого сторiччя. В основi поглядiв Шелдона також лежить припущення про те, що тiло i темперамент - це 2 параметри людини, зв'язаних мiж собою. Структура тiла визначаi темперамент, що i його функцiiю. У.Шелдон виходив з гiпотези про iснування основних типiв статури, описуючи якi вiн запозичав термiни з ембрiологii. РЗм видiленi 3 типи:

1. ЕНДОМОРФНИЙ (з ендодермы утворяться переважно внутрiшнi органи);

2. МЕЗОМОРФНИЙ (з мезодерми утвориться м'язова тканина);

3. ЕКТОМОРФНИЙ (з ектодермы розвиваiться шкiра i нервова тканина).

При цьому людям з ендоморфным типом властива вiдносно слабка статура з надлишком жировоi тканини; мезаморфному типу властиво мати струнке i мiцне тiло, велику фiзичну стiйкiсть i силу; а ектоморфному - тендiтний органiзм, плоску грудну клiтку, довгi тонкi кiнцiвки зi слабкою мускулатурою.

По У. Шелдону, цим типам статур вiдповiдають визначенi типи темпераментiв, названi iм у залежностi вiд функцiй визначених органiв тiла: висцетрония (лат. Viscera - тАЬвнутрiшностiтАЭ), соматонiя (греч. soma - тАЬтiлотАЭ) i церебротония (лат. cerebrum - тАЬмозоктАЭ).

У психологiчнiй науцi бiльшiсть конституцiйних концепцiй стало об'iктом гостроi критики. Основний недолiк подiбних теорiй полягаi в тому, що в них недооцiнюiться, а iнодi просто вiдкрито iгноруiться роль середовища i соцiальних умов у формуваннi психiчних властивостей iндивiда.

Властивостi темпераменту, наприклад, соцiалiзацiя харчовоi потреби, любов до компанiй i дружнiх виливiв, терпимiсть i вiдсутнiсть жалю, не можна вважати спадкоiмними властивостями того ж порядку, що i статура. Вiдомо, що такi властивостi, виникаючи на основi визначених анатомофiзiологiчних особливостей iндивiда, формуються пiд впливом виховання i суспiльного середовища.

Насправдi, давно вiдома залежнiсть протiкання психiчних процесiв i поводження людини вiд функцiонування нервовоi системи, що виконуi домiнуючу i керуючу роль в органiзмi. Теорiя зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесiв з типами темпераменту була запропонована Павловим i одержала розвиток i експериментальне пiдтвердження в роботах його послiдовникiв.

Вчення РЖ.П. Павлова про темперамент

РЖван Петрович Павлов, вивчаючи особливостi вироблення умовних рефлексiв у собак, звернув увагу на iндивiдуальнi розходження в iхньому поводженнi й у протiканнi умовнорефлекторноi дiяльностi. Цi розходження виявлялися насамперед у таких аспектах поводження, як швидкiсть i точнiсть утворення умовних рефлексiв, а також в особливостях iхнього загасання. Ця обставина дала можливiсть Павлову висунути гiпотезу про те, що вони не можуть бути поясненi тiльки розмаiтiстю експериментальних ситуацiй i що в iхнiй основi лежать деякi фундаментальнi властивостi нервових процесiв - порушення i гальмування. До цих властивостей вiдносяться сила порушення i гальмування, iхня урiвноваженiсть i рухливiсть.

Павлов, розрiзняв силу уяви i силу гальмуванню, вважаючи iх двома незалежними властивостями нервовоi системи.

Сила порушення вiдбиваi працездатнiсть нервовоi клiтки. Вона виявляiться у функцiональнiй витривалостi, тобто в здатностi витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розумiiться як функцiональна працездатнiсть нервовоi системи при реалiзацii гальмування i виявляiться в здатностi до утворення рiзних гальмових умовних реакцiй, таких, як вгасання i диференцiювання.

Урiвноваженiсть - рiвновага процесiв порушення i гальмування. Вiдношення сили обох процесiв вирiшуi, чи i даний iндивiд урiвноважена або неврiвноваженим, коли сила одного процесу перевершуi силу iншого.

Рухливiсть нервових процесiв - виявляiться у швидкостi переходу одного нервового процесу в iншiй. Рухливiсть нервових процесiв виявляiться в здатностi до змiни поводження вiдповiдно до мiнливих умов життя. Мiрою цiii властивостi нервовоi системи i швидкiсть переходу вiд однiii дii до iншого, вiд пасивного стану до активного, i навпаки.

РЖнертнiсть - протилежнiсть рухливостi. Нервова система тим бiльше iнертна, чим бiльше часу або зусиль потрiбно, щоб перейти вiд одного процесу до iншого.

Видiленi РЖ.П.Павловим властивостi нервових процесiв утворять визначенi системи, комбiнацii, що на його думку, утворять так називаний тип нервовоi системи, або тип вищоi нервовоi дiяльностi. Вiн складаiться з характерноi для окремих iндивiдiв сукупностi основних властивостей нервовоi системи - сили, урiвноваженостi i рухливостi процесiв, розрiзняючи сильнi i слабкi типи. Подальшою пiдставою розподiлу служить урiвноваженiсть нервових процесiв, але тiльки для сильних типiв, що подiляються на урiвноважений i неврiвноважених, при цьому неврiвноважений тип характеризуiться перевагою порушення над гальмуванням. Сильнi урiвноваженi типи подiляються на рухливi i iнертнi, коли пiдставою розподiлу i рухливiсть нервових процесiв.

Видiленi РЖ.П. Павловим типи нервовоi системи не тiльки по кiлькостi, але i по основних характеристиках вiдповiдають 4 класичним типам темпераменту:

1. сильний, урiвноважений, рухливий - сангвiнiк ;

2. сильний, урiвноважений, iнертний - флегматик;

3. сильний, неврiвноважений тип з перевагою порушення - холерик;

4. слабкий тип - меланхолiк.

Павлов розумiв тип нервовоi системи як уроджений, вiдносно слабко пiдданий змiнам пiд впливом оточення i виховання. На думку Павлова, властивостi нервовоi системи утворять фiзiологiчну основу темпераменту, що i психiчним проявом типу нервовоi системи. Типи нервовоi системи, встановленi в дослiдженнях на тваринах Павлов запропонував поширити i на людей.

В даний час у науцi накопичена безлiч фактiв про властивостi нервовоi системи i в мiру iхнього нагромадження дослiдники додають усе менше значення типам нервовоi системи, тим бiльше магiчному числу (4), що фiгуруi майже у всiх роботах Павлова про темперамент. Насамперед, пiдкреслюiться значення дослiджень окремих фундаментальних властивостей нервовоi системи, у той час як проблема подiлу на типи вiдступаi на другий план. Оскiльки типи утворяться з комбiнацiй зазначених властивостей, лише бiльш глибоке пiзнання останнiх може забезпечити розумiння i здiйснення типологiй.

Однак безсумнiвно, що кожна людина маi цiлком визначений тип нервовоi системи, прояв якого, тобто особливостi темпераменту, складають важливу сторону iндивiдуально психологiчних розходжень.

Типи темпераментiв та iх психологiчна характеристика

Пiд темпераментом також варто розумiти iндивiдуально своiрiднi властивостi психiки, що визначають динамiку психiчноi дiяльностi людини, що однаково виявляються в рiзноманiтнiй дiяльностi незалежно вiд ii змiсту, цiлей, мотивiв, залишаються постiйними в зрiлому вiцi й у своiму взаiмному зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретнi прояви типу темпераменту рiзноманiтнi. Вони не тiльки помiтнi в зовнiшнiй манерi поводження, але немов пронизують усi сторони психiки, iстотно виявляючись у пiзнавальнiй дiяльностi, сферi почуттiв, спонукання i дiях людини, а також у характерi розумовоi роботи, особливостях мови i т.п.

В даний час наука маi у своiму розпорядженнi достатню кiлькiсть фактiв, щоб дати повну психологiчну характеристику всiх типiв темпераменту по визначенiй стрункiй програмi. Однак для складання психологiчноi характеристики традицiйних 4 типiв звичайно видiляють наступнi основнi властивостi темпераменту:

Сензитивнiсть визначаiться тим, яка найменша сила зовнiшнiх впливiв, необхiдна для виникнення якоi-небудь психiчноi реакцii людини, i яка швидкiсть виникнення цiii реакцii.

Реактивнiсть характеризуiться ступенем мимовiльностi реакцiй на зовнiшнi або внутрiшнi впливiв однаковоi сили (критичне зауваження, образливе слово, рiзкий тон - навiть звук).

Активнiсть свiдчить про те, наскiльки iнтенсивно (енергiйно людина впливаi на зовнiшнiй свiт i переборюi перешкоди в досягненнi цiлей (наполегливiсть, цiлеспрямованiсть, зосередження уваги).

Спiввiдношення реактивностi й активностi визначаi, вiд чого в бiльшому ступенi заздростi дiяльнiсть людини: вiд випадкових зовнiшнiх або внутрiшнiх обставин, настроi, випадковi подii або вiд цiлей, намiрiв, переконань.

Пластичнiсть i ригiднiсть свiдчать, наскiльки легко i гнучко пристосовуiться людина до зовнiшнiх впливiв (пластичнiсть).

Екстраверсiя, iнтраверсiя визначаi, вiд чого переважно залежать реакцii i дiяльнiсть людини - вiд зовнiшнiх вражень, що виникають у даний момент (екстраверт), або вiд образiв, представлень i думок, зв'язаних з минулим i майбутнiм (iнтроверт).

З огляду на всi перерахованi властивостi Я.Стреляу даi наступнi психологiчнi характеристики основних класичних типiв темпераменту:

САНГВРЖНРЖК. Людина з пiдвищеною реактивнiстю, але при цьому активнiсть i реактивнiсть у нього урiвноваженi. Вiн жваво, збуджено вiдгукуiться на усе, що залучаi його увагу, маi живу мiмiку i виразнi рухи. З-за незначного приводу вiн регоче, а несуттiвий факт може його розсердити. По його особi легко угадати його настрiй, вiдношення до предмета або людини. У нього високий порiг чутливостi, тому вiн не зауважуi дуже слабких звукiв i свiтлових подразникiв. Володiючи пiдвищеною активнiстю i будучи дуже енергiйним i працездатним, вiн активно приймаiться за нову справу i може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередиться, дисциплiнований, при бажаннi може стримувати прояв своiх почуттiв i мимовiльнi реакцii. Йому властивi швидкi рухи, гнучкiсть розуму, спритнiсть. швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичнiсть виявляiться в мiнливостi почуттiв, настроiв, iнтересiв i прагнень. Сангвiнiк легко сходиться з новими людьми, швидко звикаi до нових вимог i обстановки. Без зусиль не тiльки переключаiться з однiii роботи на iншу, але i переучуiться, опановуючи новi навички. Як правило вiн у бiльшому ступенi вiдгукуiться на зовнiшнi враження, чим на суб'iктивнi образи i представлення про минуле i майбутнi, екстраверт.

У сангвiнiка почуття легко виникають, легко змiнюються. Легкiсть з якою у сангвiнiка утворяться i переробляються новi тимчасовi зв'язки, велика рухливiсть стереотипу, вiдбиваi також у розумовiй рухливостi сангвiнiкiв, виявляють деяку схильнiсть до нестiйкостi.

ХОЛЕРИК. Як i сангвiнiк вiдрiзняiться малою чутливiстю, високою реактивнiстю й активнiстю. Але у холерика реактивнiсть явно переважаi над активнiстю, тому вiн неприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Вiн менш пластичний i бiльш iнертний чим сангвiнiк. Звiдси - велика стiйкiсть прагнень i iнтересiв, велика наполегливiсть, можливi утруднення в переключеннi уваги, вiн скорiше екстраверт.

ФЛЕГМАТИК маi високу активнiсть, що значно переважаi над малою реактивнiстю, малою чутливiстю й емоцiйнiстю. Його важко розсмiшити i засмутити - коли навколо голосно смiються, вiн може залишатися незворушним. При великих неприiмностях залишаiться спокiйним. Звичайно в нього бiдна мiмiка, рухи невиразнi й уповiльненi, так само, як мова. Вiн нешвидкий, iз працею переключаi увагу i пристосовуiться до новоi обстановки, повiльно перебудовуi навички i звички. При цьому вiн енергiйний i працездатний. Вiдрiзняiться терплячiстю, витримкою, самовладанням. Як правило, вiн важко сходиться з новими людьми, слабко вiдгукуiться на зовнiшнi враження, iнтроверт.

Недолiком флегматика i його iнертнiсть, малорухомiсть. РЖнертнiсть позначаiться i на вiдсталостi його стереотипiв, труднощi його перебудови. Однак ця якiсть, iнертнiсть, маi i позитивне значення, сприяi обТСрунтованостi сталостi особистостi.

МЕЛАНХОЛРЖК. Людина з високою чутливiстю i малою реактивнiстю. Пiдвищена чутливiсть при великiй iнертностi приводить до того, що незначний привiд може викликати в нього сльози, вiн надмiрно уразливий, болiсно чуттiвий. Мiмiка i рухи його невиразнi, голос тихий, рухи бiднi. Звичайно вiн невпевнений у собi, боязкий, найменшi труднощi змушують його опускати руки. Меланхолiк неенергiйний, ненаполегливий, легко стомлюiться i мало працездатний. Йому властиве вiдволiкання i хитлива увага, уповiльнений темп усiх психiчних процесiв. Бiльшiсть меланхолiкiв - iнтроверти.

Меланхолiк соромливий, нерiшучий, боязкий. Однак у спокiйнiй звичнiй обстановцi меланхолiк може успiшно справлятися з життiвими задачами.

Можна вважати уже твердо установленим, що тип темпераменту в людини уроджений, а вiд яких саме властивостей його уродженоi органiзацii вiн залежить, ще до кiнця не з'ясовано.

темперамент ген людина психогенетика

2. Мiра впливу генiв на iндивiдуально-психологiчнi особливостi людини

Генетичний аспект психологiчноi характеристики особистостi визначаi рiвень ii розвитку як цiлiсноi системи якостей, здiбностей. Весь перiод життя людини, тобто онтогенез, супроводжуiться безперервними змiнами в ii психiцi, якi визначають розвиток особистостi. Кожний момент життiвого шляху виявляiться у певному рiвнi розвитку властивостей, здiбностей людини. Хоча здiбностi не з'являються на порожньому мiсцi. В основi iх розвитку лежать певнi природженi особливостi людини, ii задатки.

Людина народжуiться з певними генетичними, анатомо-фiзiологiчними особливостями, на грунтi яких за певних соцiальних умов у процесi дiяльностi та спiлкування формуються здiбностi особистостi. При цьому анатомо-фiзiологiчнi особливостi, як i здiбностi, змiнюються, проходячи певний вiковий розвиток. Тому задатки можна розглядати i як вихiдний анатомо-фiзiологiчний момент розвитку здiбностей, i як анатомо-фiзiологiчний вiковий фактор становлення та прояву здiбностей особистостi на всiх етапах ii життiвого шляху[2]
.

Отже, генетичний аспект особистостi i одним iз головних ii параметрiв, базовим вимiром, що маi складну диференцiйно-iнтегративну характеристику. З одного боку, властивостi, здiбностi особистостi визначаються тим, яке мiсце серед соцiально-психолого-iндивiдуальних властивостей i дiяльнiсних компонентiв вони займають. З iншого - кожна з властивостей i здiбностей, маючи свою якiсну та кiлькiсну характеристику, i результатом вiкового розвитку особистостi. Вихiдний пункт цього розвитку утворюють парцiальнi (що вiдносяться до окремих органiв i функцiй) та загальнi (притаманнi всьому iндивiду) задатки, тобто генетичнi (спадковi i природженi) анатомофiзiологiчнi передумови iх становлення в процесi дiяльностi та поведiнки, навчання i виховання, самонавчання й само виховання, творчостi i самотворення.

Особистостi притаманнi певнi рiвнi розвитку властивостей i здiбностей, конкретний цiлiсний ВлпрофiльВ» розвитку, iнакше кажучи - неповторна iндивiдуальнiсть. Можна сказати, що задатки i здiбностi являють собою крайнi полюси генетичного вимiру особистостi, але утворюють iдиний психогенетичний сплав.

Психогенетика вивчаi вiдносну роль факторiв спадковостi i середовища у формуваннi iндивiдуально-психiчних вiдмiнностей людини, в тому числi i розумових здiбностей. Генотип тАУтАУ сума генiв людини, якi вона одержуi вiд своiх батькiв. В ходi онтогенезу генотип виконуi двi основнi функцii: 1) саме генотип робить всiх людей схожими один на одного. Оскiльки всi люди належать до одного бiологiчного виду, вони мають деякi спiльнi видовi особливостi. До iх числа належать однакова для всiх будова тiла, прямоходiння, наявнiсть провiдноi руки, здатнiсть до мовленнiвоi комунiкацii i вищих психiчних функцiй. Перерахованi особливостi виникли в результатi антропогенезу. Вони властивi всiм здоровим людям i визначаються наявнiстю фонду незмiнноi консервативноi спадковостi. 2) Проте людська рiзноманiтнiсть настiльки велика, що не можливо зустрiти двох однакових людей (за виключенням однояйцевих близнюкiв). Ця рiзноманiтнiсть також в значнiй мiрi може визначатися спадковiстю, оскiльки генотип людини мiстить унiкальне, властиве тiльки iй поiднання генiв. За деякими даними число можливих комбiнацiй генiв настiльки велике, що на декiлька порядкiв переважаi число всiх людей, якi жили до цих пiр на Землi.

1. Психогенетика iнтелекту

Проблема спадковостi розумових здiбностей по кiлькостi дослiджень займаi центральне мiсце в психогенетицi. Об'iктом вивчення у бiльшостi випадкiв служать показники iнтелекту, якi одержують за допомогою рiзних психометричних тестiв. Психогенетика виходить з того, що рiвень iнтелекту, який вiдображаiться в тестових оцiнках i функцiiю генотипу i середовища, що оточують людину з раннього дитинства. РЖснуi багато дослiджень спадковостi показникiв iнтелекту, i бiльшiсть з них даi результати, якi спiвпадають, що свiдчить про вiдносно великий вклад генотипу (генотиповоi дисперсii) у вiдмiнностi мiж людьми по показниках IQ. РЖдеальними моделями в цьому випадку служить порiвняння, по-перше, людей, якi мають спiльнi гени, але рiзнi життiвi умови; по-друге, людей з рiзним набором генiв, але з однаковими умовами середовища. Цим вимогам вiдповiдають методи розлучених MZ близнюкiв i прийомних дiтей. MZ близнюки, якi виросли в однакових умовах, мають однаковий генотип, але рiзне середовище, тому по ступенi iх внутрiшньо парноi схожостi можна прямо судити про те, як впливаi генотип на показники iнтелекту. Якщо, незважаючи на рiзнi умови життя, MZ близнюки проявляють високi показники внутрiшьопарноi схожостi по iнтелекту, значить, генотип вiдiграi вирiшальну роль у формуваннi iнтелектуальних вiдмiнностей, а впливи середовища незначнi.

Прийомнi дiти, навпаки, мають рiзнi генотипи, але однаковi умови життя; тому встановлення ступеня внутрiшньо парноi схожостi iх iнтелектуальних показникiв даi можливiсть з iншоi сторони пiдiйти до оцiнки ролi факторiв середовища у формуваннi iнтелектуальних вiдмiнностей.

2. Психогенетика окремих здiбностей

Проблема спадковоi обумовленостi здiбностей маi в психогенетицi найдовшу iсторiю. Першi подiбнi дослiдження являють собою детальне вивчення родоводу людей з видатними здiбностями в якiй-небудь областi (наука iвгенiка). Ще в ХРЖХ ст англiйський дослiдник Френсiс Гальтон[3]
першим поставив питання про роль спадковостi в обдарованостi i почав рiзносторонньо вивчати цю проблему. Аналiзуючи сiм'i видатних людей, вiн виявив мiжпоколiнну спадковiсть високих розумових здiбностей i таланту. Ф. Гальтон, а пiзнiше й iншi дослiдники провели генеалогiчне вивчення сiмей музикантiв Баха, Моцарта, Бетховена, Пучiнi, фiзика Бернуллi, вiдомих воiнначальникiв, юристiв, полiтикiв та iнших видатних людей. Систематичне вивчення сiмей видатних особистостей показало, що серед iх родичiв було багато талановитих людей, якi досягли великих успiхiв. Був навiть сформульований тАЬзакон фокусування спадковостiтАЭ, за яким поява iндивiдiв з дуже великими здiбностями можлива лише у тАЬздiбнихтАЭ сiм'ях, якi мають обдарованих людей хоча б в якiйсь однiй областi. Випадки появи обдарованих людей у звичайних сiм'ях за цим законом дуже рiдкiснi. Разом з тим неодноразово зверталась увага на те, що батьки багатьох видатних особистостей не проявляли високих здiбностей, i що дуже талановитi люди навiть у тАЬздiбнихтАЭ сiм'ях з'являються не так часто.

3. Взаiмодiя генотипу i середовища

Генотипно-середовищний вплив проявляiться в тому, що однаковi умови середовища бiльш сприятливi для людей з одним генотипом i менш сприятливi для людей з iншим генотипом. РЖншими словами, уявлення про генотипно-середовищний вплив дозволяi з'ясувати, в якiй мiрi результати середовищ них впливiв залежать вiд генетичних вiдмiнностей мiж людьми. Одним з видiв взаiмодii генотипу i середовища i так званi генотипно-середовищнi кореляцii. В онтогенезi генотип i середовище тiсно повтАЩязанi мiж собою. Дитина одержуi вiд батькiв не лише генетично обумовленi задатки яких-небудь здiбностей, але i середовище, яке може сприяти iх iнтенсивному розвитку або, навпаки, перешкоджати йому. Про генотипно-середовищнi кореляцii говорять в тих випадках, коли i вiдповiднiсть деяких здiбностей, обумовлених генотипом iз середовищними умовами iх реалiзацii. РЖснуi три типи кореляцiй мiж генотипом i середовищем: 1) пасивний; 2) реактивний; 3) активний.

4. Генеалогiчний метод (аналiз родословних).

Генеалогiчний метод - дослiдження подiбностi мiж родичами в рiзних поколiннях. Для цього необхiдне точне знання ряду ознак прямих родичiв по материнськiй i батькiвськiй лiнiях i охоплення якнайширшого кола кровних родичiв; можливо також використання даних по достатньому числу рiзних сiмей, що дозволяi виявити схожiсть родоводiв. Цей метод можна застосовувати головним чином в медичнiй генетицi та антропологii. Однак подiбнiсть поколiнь з психологiчним ознаками може пояснюватися не тiльки генетичною iх передачею, а й соцiальною наступнiстю.

Генеалогiчний метод полягаi у вивченнi родинного дерева на основi Менделiiвських[4]
законiв спадковостi i допомагаi встановити характер наслiдування ознаки (домiнанта чи рецесивна). Так встановлюiться спадковiсть iндивiдуальних особливостей людини: рис обличчя, зросту, групи кровi, розумового i психiчного складу, а також деяких захворювань. Суть його в тому, щоб виявити в родоводах прояви патологiчних ознак за допомогою прийомiв клiнiчного обстеження iз зазначенням типу родинних зв'язкiв мiж членами сiмей.

У генеалогiчному методi можна видiлити 2 етапи - етап складання родоводiв i етап використання генеалогiчних даних для генетичного аналiзу.

Складання родоводу починають з людини, яка була обстежена першою, його називають пробандом. Родовiд повинен мiстити короткi вiдомостi про кожного члена сiм'i iз зазначенням його спорiдненостi по вiдношенню до пробанда. Представляють родовiд графiчно, використовуючи стандартнi позначення (коло тАУ для жiнок; квадрат тАУ для чоловiкiв). Поколiння вказують римськими цифрами зверху вниз i ставлять iх злiва вiд родоводу. Арабськими цифрами позначають iндивiдiв одного поколiння послiдовно злiва направо, при цьому брати i сестри або сiбси, як iх називають у генетицi, розташовуються в порядку дати iх народження. Всi члени родоводу одного поколiння розташовуються строго в один ряд i мають свiй шифр (приклад родовiд С.В.Ковалевськоi).

За даними про прояв патологiй вивчаються властивостi у членiв родоводу за допомогою спецiальних методiв генетико-математичного аналiзу i вирiшуiться задача встановлення спадкового характеру цих патологiй. Якщо встановлено, що патологiя маi генетичну природу, то на наступному етапi вирiшуiться задача встановлення типу успадкування. Тип успадкування при цьому встановлюiться не по одному, а по групi родоводiв.

При вивченнi вiдмiнностей мiж iндивiдами за будь-якою ознакою виникаi питання про причиннi фактори таких вiдмiнностей. Тому в генетицi психiчних захворювань широко використовуiться метод оцiнки спiввiдносностi вкладу генетичних та середовищних факторiв у мiжiндивiдуальнi вiдмiнностi до схильностi того чи iншого захворювання. Цей метод заснований на припущеннi, що фенотипiчне (що спостерiгаiться) значення ознаки у кожного iндивiда i результатом впливу генотипу iндивiда i тих умов середовища, в яких вiдбуваiться його розвиток. Однак у конкретноi людини визначити це практично неможливо. Тому вводяться вiдповiднi узагальненi показники для всiх людей, що дозволяють потiм в середньому визначити спiввiдношення генетичного i середовищного впливу на окремого iндивiда.

Вивчення генеалогiчним методом сiмей осiб, якi страждають психiчними хворобами, показало накопичення в них випадкiв психозiв та аномалiй особистостi. Збiльшення частоти випадкiв хвороби серед близьких родичiв було встановлено для хворих на шизофренiю, манiакально-депресивним психозом, епiлепсiю, деякими формами олiгофренii. Таким чином, близькi родичi хворих психiчним захворюванням мають пiдвищений ризик за аналогiчною хворобою i практично можна видiляти: а) групи пiдвищеного ризику - дiти, один з батькiв яких хворий психiчним захворюванням, а також сiбси (брати, сестри), дизиготнi близнюки i батьки хворих; б) групи найвищого ризику - дiти двох хворих батькiв i монозиготнi близнюки,один з яких захворiв. Рання дiагностика, вчасна квалiфiкована психiатрична допомога становлять суть профiлактичних заходiв щодо цього контингенту людей.

5. ВИСНОВОК

Отже, диференцiальна психологiя i фiзiологiя володii усiм знаряддям методологii щодо розумiння оптимальних умови формування особи з метою максимального прояву всiх ii можливостей, виходячи з ii природних даних.

Психологiя працi, мистецтва, навчання та виховання мають застосувати знання психологiчних закономiрностей особистостi, iндивiдуальних вiдмiнностей мiж людьми.

РЖндивiдуальнi властивостi залежать вiд функцiональних асиметрiй, якi накладають свiй вiдбиток на особистiсть. Дiяльнiсть i поведiнка людини зумовлюютьс

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Агрессивное поведение в подростковом возрасте