Авангардизм як явище архiтектури ХХ столiття

Мiнiстерство науки i освiти Украiни

НУ ВлЛьвiвська полiтехнiкаВ»

Реферат на тему

Виконала ст. гр. АР-48

Клiменко А. О.

Викладач:

Щербаков РЖ. Л.

Львiв 2010р.

Архiтектура 20 столiття

Переворот, який вiдбувся в ХХ столiттi в архiтектурi, полягаi не просто у появi нових форм, застосуваннi нових матерiалiв. Змiнилася вся концепцiя цього виду творчостi. Досi при проектуваннi на першому планi стояли завдання естетичнi, свiтогляднi, тепер же головним призначенням архiтектури стаi найбiльш рацiональне вирiшення практичних, функцiональних завдань. Така змiна систем цiнностей сталася не вiдразу.

В архiтектурi, як i в живописi, лiтературi, музицi, пошуки нового стилю почалися на рубежi столiть у рамках модернiзму. Спочатку вони були вираженням iдейного протесту проти колишнiх форм i вiдстоюванням права на iндивiдуальну творчiсть. Авангардизм полягав у чисто зовнiшньому спрощеннi форм, вiдмовi вiд традицiйних декоративних прикрас, матерiалiв.

Справжня архiтектурна революцiя пов'язана з оформленням у 20-тi роки функцiоналiзму як провiдного напряму. Вiн утвердив такий основний принцип: Влформа iде за функцiiюВ». Ключовою фiгурою, чия творчiсть визначила магiстральнi шляхи розвитку будiвництва у ХХ столiттi, став архiтектор надзвичайноi iнтелектуальноi i художньоi сили тАФ Ле Корбюз'i. Вiн народився у Швейцарii, але жив i працював в основному у Парижi. У своiх численних яскравих теоретичних роботах вiн сформулював принципи функцiоналiстськоi архiтектури:

1) колона, яка вiльно стоiть у вiдкритому просторi оселi.

На початку XIX ст. Джон Неш вже застосовував такi колони. У 1843 р. Лабруст в однiй з кiмнат бiблiотеки св. Женев'iви встановив вiльно стоячi чавуннi колони, проте Ле Корбюзье використовував цю колону iнакше: разом з армованими балками каркасу вона брала на себе все навантаження, а стiни ставали ненесучi.

2) сад на даху. Щоб зрозумiти структуру будинкiв Райта, iх потрiбно обiйти навкруги. У творчостi Корбюзье плоский дах i актом додаткового просторового розкриття будинку догори. Плоский дах Ле Корбюзье застосовував уже в 20-х i 30-х роках для односiмейних будинкiв. Надалi в своiму розвитку планування даху було сильно змiнено i призвело до найтонших моделювань, характерних для Житловоi одиницi в Марселi.

3) вiльний план. Ле Корбюзье перетворив залiзобетонний каркас з технiчного засобу на чинник естетичного впливу. Вiн користувався перегородками, щоб моделювати внутрiшнiй простiр будинку самим рiзним чином, використовуючи криволiнiйнi сходи i вигнутi або плоскi перегородки. Цi засоби давали можливiсть гнучко формувати внутрiшнiй простiр i здiйснювати взаiмопроникнення зовнiшнього i внутрiшнього просторiв, що було незвичайним i смiливим.

Таке трактування будiвлi в цiлому - абсолютно вiльне i iндивiдуалiзоване моделювання простору в межах кожного поверху - все це в сумi складаi те, що вiн мав на увазi пiд термiном Влвiльний планВ». До цього часу рiзниця мiж вiльним плануванням Райта i методом iвропейських архiтекторiв стала очевидною. Робота останнiх заснована на новiй просторовiй концепцii, що виросла з кубiзму.

4) горизонтальне вiкно та вiльний фасад як безпосереднiй наслiдок каркасноi конструкцii.

5) функцiональна незалежнiсть каркаса i стiни не тiльки щодо зовнiшнiх стiн, а й внутрiшнiх членувань. Вiльям ле Барон Дженнi в першiй каркаснiй конструкцii - Лейтер-бiлдiнг у Чикаго (1889) теж використовував тип каркасного будинку, що допускаi свободу розташування ненесучих внутрiшнiх стiн. Вiктор Орта в будинку на вул. де Турин (1893) i Перре в будинку на вул. Франклiна (1930) дали поштовх гнучкого трактування плану, що забезпечувало незалежнiсть окремих поверхiв один вiд одного.

Ле Корбюз'i розробив i застосував революцiйний принцип у технiцi будiвництва: вiн всю систему каркасу споруди звiв до двох елементiв тАФ опори i перекриття. Таким чином, для внутрiшнього планування вiдкривався повний простiр. Це рiшення також розкривало широкi можливостi для масового будiвництва. Фахiвцi оцiнюють значення цього вiдкриття таким чином: ВлПринцип вiддiлення несучоi конструкцii вiд планувального рiшення належить до найглибших змiн, якi ХХ сторiччя привнесло в архiтектуруВ».

Функцiоналiзм виявився настiльки спiвзвучним i з новими естетичними запитами, i з новими технологiчними можливостями, що став основою мiжнародного стилю, який оформився на кiнець 20-х рокiв. У його рамках органiчно розкрилися можливостi будiвельного матерiалу сторiччя тАФ залiзобетону. Певна нацiональна своiрiднiсть, вiдмiнностi архiтектурних шкiл iснують в межах мiжнародного стилю. Вiн був типовим для американськоi архiтектури Нью-Йорка з його хмарочосами, зосередженими на Мангеттенi. Найбiльш знаменитi адмiнiстративнi будiвлi тАФ це Емпайр Стейт Бiлдинг (398 м висотою) i комплекс хмарочосiв Рокфеллер-центр.

У Радянському Союзi отримав популярнiсть близький по духу напрям конструктивiзм (тобто конструкцiя тАФ основа усього архiтектурного рiшення). У деяких спорудах того часу простежувалося поiднання конструктивiзму i класичноi традицii (наприклад тАФ мавзолей Володимира Ленiна, побудований за проектом О. В. Щусева).

У другiй половинi сторiччя зростаi взаiмозв'язок архiтектури i мiстобудування загалом. З'являються збiрнi, пневматичнi конструкцii, синтетичнi матерiали. На змiну традицiйним художнiм ремеслам прийшов дизайн. Дуже багато прихильникiв знаходить собi технiцизм тАФ особливо при будiвництвi багатоповерхових будiвель, але вiн все одно не домiнуi, а спiвiснуi з безлiччю рiзних шкiл i напрямiв, в тому числi тих, якi вiдроджують традицiйнi стилi (наприклад, класицизм).

Примушуi задуматися над перспективами архiтектури у наступному сторiччi такий факт. За опитуванням архiтекторiв тАФ учасникiв дуже престижноi будiвельноi виставки у Лас-Вегасi у 1999, були названi 10 найвидатнiших споруд ХХ ст. Бiльшiсть споруд, якi потрапили до списку, видiляються не своiми естетичними перевагами, а масштабами i складнiстю конструкцiй. На першому мiсцi виявився РДвротунель пiд протокою Ла-Манш. Були також названi Панамський канал, федеральна система автомобiльних дорiг США, Асуанська гребля, мiст через протоку Золотi ворота у Сан-Франциско. РДдиний виняток становила будiвля Опери в Сiднеi.

Пропоную далi докладнiше розглянути явище авангардизму в архiтектурi ХХ столiття.

Авангардизм як ФЕНОМЕН АРХРЖТЕКТУРИ ХХ СТОЛРЖТТЯ

Термiнологiчнi уточнення.

Поняття авангардизму включаi в себе сферу власне авангарду i обумовлений ним наступний формотворчий напрямок архiтектури.

Поняття авангарду тАУ це власне одноразовi революцiйнi змiни у сферi мови, архiтектурноi форми i технологii творчостi.

РЖсторична обумовленiсть авангардизму.

Проблема авангардизму пов'язана з бiльш широкою фiлософськоi проблемою еволюцiйного i революцiйного шляху розвитку. Аж до початку ХХ столiття iвропейська культура не раз опинялася в ситуацii оновлення, змiни стилiв, але всi змiни носили еволюцiйний характер, так як не виходили за рамки системи антропоморфних форм, народжених давньою та постiйною залежнiстю людини вiд природноi даностi. Навiть паралельний сакральний свiт людина конструювла у формах спiвмасштабних i спiврозмiрних земним. Тiльки на початку ХХ столiття, коли антропоморфнi форми в силу вiдомих причин стали рiшуче замiнюватися техноморфними, виникли матерiальнi пiдстави для "революцii авангарду".

Початок ХХ столiття займаi особливе становище в iсторii не тiльки iвропейськоi, але й свiтовоi архiтектури, так як саме в цей перiод культура стала замiнятися цивiлiзацiiю. Цей глобальний процес, що виражаi головний сенс РЖсторii, вимагаi хоча б короткого аналiтичного освiтлення.

Культура, як вiдомо, i iнструментом соцiалiзацii людини i крiм того, довгий час була умовою його фiзичного виживання, оскiльки забезпечила вiдтворення, збереження i розвиток досвiду - як матерiально-технологiчного, так i духовного. Ця найважливiша функцiя зумовила таку генетичну межу культури як опора на традицii. РЖншими словами, шляхом використання iсторичного досвiду культура завжди допомагала пiзнавати i органiзовувати життя. У перiод Стародавньоi iсторii, коли особистiсть ще не видiлилася як суб'iкт формотворчостi, мистецтво було безособистiсним, заснованим на канонах i на ремiсничiй працi. Цей самий тривалий етап розвитку мистецтва можна назвати ерою ремiсницького об'iктивiзму. Загальною методологiчною основою цього творчого методу був канонiзм.

Помiтнi якiснi змiни основ культури вiдбулися в епоху Вiдродження, яка породила новий творчий метод, який можна позначити як художнiй суб'iктивiзм. З ХV ст. почалася 500 - лiтня епоха "художнiх" стилiв в архiтектурi. Цi стилi змiнювали один одного, зливалися, утворюючи численнi промiжнi варiанти стилiстичних рiшень, але мовна основа архiтектури залишалася тим не менше традицiйною. Тому в епоху Вiдродження, незважаючи на те, що вона значно збагатила лексику мови, не можна назвати авангардистською. Але без тiii свободи творчостi, яку забезпечила ця епоха, майбутня "революцiя авангарду" була б неможливою.

Онтогенез авангардизму

На початку ХХ столiття художницький суб'iктивiзм вже переважав над канонiзмом. Бурхливий розвиток в ХIХ ст. нових творчих статутiв сформувало передумови для затвердження перiоду концепцiй, який у ХХ ст. прийшов на змiну епохи "художнiх" стилiв.

Першою i найбiльш радикальною була концепцiя авангарду, заснована на новiй творчiй позицii, яку можна назвати художнiм об'iктивiзмом. Затверджуючи цю позицiю, архiтектори (i художники) - авангардисти по-сутi жертвували своiю творчою iндивiдуальнiстю, яка нещодавно вважалася головною умовою iстинноi творчостi.

Концепцiя художнього об'iктивiзму стосовно архiтектури стала першим виразним сигналом наближення епохи тотального дизайну, самопороджуваного предметного середовища, що використовуi високi (в тому числi бiонiчнi) технологii. Одночасно авангард став сигналом переходу архiтектури з групи "художнiх" мистецтв у групу естетично орiiнтованоi предметноi дiяльностi з вiдповiдним "переливом" вищих духовних i космогонiчних цiнностей зi сфери зодчества в сферу "чистих" мистецтв. Подiбнi глобальнi змiни та перегрупування свiдчать про початок Ери цивiлiзацii. На вiдмiну вiд культури цивiлiзацiя конструюi сьогодення, виходячи найчастiше з рацiонально-функцiональних уявлень про майбутнi.

З огляду на викладене, можна стверджувати, що початок реального процесу замiни культури цивiлiзацiiю - це момент зародження авангарду. При цьому рiзнi види мистецтв (так само як i рiзнi регiони) володiють рiзною чутливiстю до цього найважливiшого процесу. Архiтектура як найбiльш iнерцiйне з мистецтв вiдчула цей початок пiзнiше iнших мистецтв, але зате матерiально висловила найбiльш переконливо.

Перiод авангарду в силу своii революцiйностi i парадоксальностi не мiг бути тривалим. З неминучiстю вiн змiнився в 1930-тi - 1950-i рр. перiодом повернення традицiоналiзму. Проте потiм формотворчi можливостi, синтетично закодованi у концепцii авангарду, почали розгортатися в цiлу систему нових напрямкiв - "мiжнародний" стиль, неомодернiзм, структуралiзм, метаболiзм, бруталiзм, деконструктивiзм, мiнiмалiзм, хай-тек, бiопластiцизм. У сукупностi вони склали феномен авангардизму, пiд знаком якого пройшло все ХХ столiття.

Творчий метод другоi половини ХХ ст. можна узагальнено позначити як концепцiйний суб'iктивiзм, тому що кожен архiтектурний напрямок в цей перiод формувався перш за все як концепцiя його лiдера (хоча будь-який з цих напрямкiв i виразом конкретного, об'iктивно обумовленого часом принципу формоутворення).

авангардизм архiтектура корбюз'i

Морфогенез авангардизму.

ВлРеволюцiя авангардуВ» першоi третини ХХ ст. забезпечила частковий прорив в областi нового формоутворення шляхом руйнування традицiйних прийомiв i принципiв (початок цьому руйнування поклав югенд-стиль).

На звiльненому творчому просторi розпочався процес конструювання нового середовища iснування на основi уявлень про людину майбутнього i ii спосiб життя. В умовах швидкого розвитку у той час науково-технiчного прогресу i в обстановцi повсюдних соцiальних потрясiнь це конструювання вiдображало, по-перше, силову позицiю своiрiдного культурного тоталiтаризму, а по-друге, iдеологiю технiко-технологiчного оптимiзму, Силовi методи впровадження нововведень перетворювали архiтектора в демiурга, а умогляднi уявлення про технiку i соцiум майбутнього породжували упевненiсть в тому, що людина незабаром подолаi жорстку залежнiсть вiд свiту речей. "Людина мiсця" в концепцiях авангардистiв перетворювався на iнтернацiональну "людину планети". Все це формувало новi уявлення про час i простiр, що, у свою чергу, позначалося на концепцiях мiстобудування та урбанiзму.

Аналогiчнi причини зумовили такi особливостi форм архiтектурного авангарду як динамiзм, демонстрацiя подолання сил гравiтацii, зорова дематерiалiзацiя форм (аж до перетворення iх у вiртуальну реальнiсть), самодостатня скульптурна, "оголена" конструктивнiсть, бездекорованiсть, переважне використання iндустрiальних конструкцiй, гнучких, вiдкритих до розвитку композицiйних , функцiональних i конструктивних структур. Однак повнiстю "вистрибнути" зi свого часу "батьки" авангарду не могли i тому ззовнi новi форми насправдi грунтувалися на традицiйних уявленнях про врiвноваженiсть, гармонiйнiсть, пропорцiйнiсть та ритмiчнiсть узгодженостi, тектонiчноi правдивостi, функцiональноi обумовленостi та iн. Трохи бiльше радикальнi були футуристи 1960 -х рр., структуралiсти i метаболiсти 1970-х рр.

Серед напрямкiв авангардизму другоi половини ХХ ст. однi продовжили лiнiю демонументалiзацii архiтектури, iншi намагаються сконструювати новий монументалiзм. Парадоксальним чином висловив авангардистськi стремлiння постмодернiзму. Але спiльним i шлях розвитку архiтектури в бiк дизайну, коли традицiйна категорiя замiнюiться алгоритмiчною категорiiю формоутворення. Про це говорять багато ознак та особливостей сучасноi архiтектури. Наприклад, якiсть виготовлення нерiдко замiнюi якiсть самоi форми.

Зникаi проблема створення "спецiальноi" стилiстичноi оболонки простору, так як формальна цiлiснiсть мимовiльно забезпечуiться iдиним високим рiвнем виготовлення. Крiм того, гранична iнформацiйна насиченiсть середовища проживання формуi свiдомiсть, що не потребуi довготривалому i iдиному стилiстичному об'iднаннi цього середовища. Поняття моди все бiльше захоплюi архiтектуру, актуалiзуючи для неi такi "дизайнерськi" поняття як "гарнiтурнiсть" i "колекцiйнiсть".

Конкретнi форми сучасного авангардизму демонструють дiю рiзних iмпульсiв iнiцiювання новизни. У безперервному iнформацiйному потоцi новизна стаi синонiмом краси. Тому зник жорсткий професiйний та споживчий опiр новому. Бiльше того, суспiльна свiдомiсть саме вимагаi постiйного пiдживлення новизною форм. Це знищуi таку найважливiшу умову розвитку авангардизму як необхiднiсть долати опiр традицiоналiзму.

Багатоаспектнiсть авангардизму вимагаi хоча б короткого аналiзу основних форм його прояву (типологii авангардизму). При цьому критерiями мають бути виявленi вище його основнi "видовi" ознаки, а саме:

-Подолання антропоморфiзму архiтектурних форм

-Полемiчна концептуальнiсть

-Авторитарнiсть творчоi позицii лiдерiв-напрямкiв

-Заперечення iсторичноi спадкоiмностi новоi архiтектури

-Орiiнтування на замiну категорii композицii процесом формоутворення

-Формування елементiв синтетичноi позастильовоi мови творчостi

-Розробка антигравiтацiйноi моделi архiтектурноi тектонiки

-Змiщення опорних естетичних понять з параметрiв форми на параметри просторових зв'язкiв i на показники технологiчноi якостi елементiв форми.

Всi перерахованi ознаки визначенi шляхом узагальненого морфологiчного аналiзу концепцiй та творiв власне авангарду 1910-х - 1930-х рр. При цьому слiд зазначити, що типологiчно суттiвi риси модернiзму неоднаково реалiзувалися в рiзних новаторських напрямки цього перiоду.

Супрематизм як формальна i теоретична основа декiлькох авангардистських напрямкiв основний акцент своii методологii робив на розробцi новоi мови предметного середовища, а по-сутi - на створення сучасного архiтектурного ордера (порядку). Площинну транскрипцiю цього творчого завдання розробляла вiдома група "де Стиль".

Функцiоналiзм створював позастильову i антигравiтацiйну модель форми, опосередкованоi функцiональними вимогами i традицiйними конструкцiми.

Конструктiвiзм збагатив логiку функцiоналiзму "паперовою" романтикою високого технологiзму i утопiчним конструюванням рацiонально-тоталiтрного життiвого середовища.

Формалiзм, найбiльш яскраво представлений творчою концепцiiю М. Ладовского i творчою позицiiю К. Мельникова, висунув в якостi первинноi категорiю простору. В основi творчоi методологii формалiзму лежала iдея рацiонального конструювання естетичноi реакцii на драматичнi колiзii простору i форми.

Зинтетизм оголював загальну архiтектонiчну основу рiзних мистецтв для створення на цiй основi "саморозвиваючого" дизайн-середовища. Вихiдним для цiii концепцii в перше десятилiття радянськоi влади були iдеологiчнi амбiцii "пролетарськоi" iнтелiгенцii (група ЛЕФ, представники "виробничого" мистецтва та iн.), але методологiчнi можливостi синтетизму вельми перспективнi.

Пiсля Другоi свiтовоi вiйни iдеi авангардизму отримали новий iмпульс розвитку, втiлившись у кiлькох напрямках.

Мiжнародний стиль акцентував таку генетичну особливiсть авагардизму як перенесення основного естетичного навантаження з пластичних параметрiв форми на параметри простору i якiсть технологii виготовлення елементiв форми (творчiсть Мiс ван дер Рое, раннього Ф . Джонсона та iн.)

Структуралiзм (творчiсть Л. Кана i iн.) продовжив активно проводиме авангардом руйнування традицiйноi цiлiсностi монолiтноi архiтектурноi форми-оболонки, що нейтралiзуi структурно-змiстову рiзноманiтнiсть функцiональних процесiв в будiвлi i осяжному просторi.

Метаболiзм (творчiсть К. Танге та iн.) розвиваi одну з найважливiших творчих установок авангарду, орiiнтованих на замiну категорii композицii перманентним процесом формоутворення. Тим самим посилюiться процес руйнування традицiйноi "остаточностi" архiтектурноi форми.

Неомодернiзм розвиваi великий потенцiал авангарду. Зокрема, у творчостi Р. Мейiра максимально використовуються формотворчi можливостi модуляцii простору - як зовнiшнього, так i внутрiшнього.

Деконструктивiзм (творчiсть З. Хадiд, Ф. Герi, П. Ейзенман) розробляi антигравiтацiйнi моделi тектонiчних структур i цим розширюi можливостi формоутворення, альтернативного традицiйним композицiям. У полемiчно загостренiй формi деконструктивiзм стверджуi прiоритет просторових параметрiв перед параметрами форми.

Мiнiмалiзм повертаi архiтектуру до "авангардного" аскетизму 1920-х рр., Але на бiльш високому технологiчному рiвнi. Мiнiмалiзм - це черговий сигнал з майбутнього, яке повинне бути вiльним вiд наiвного символiзму i монументалiзму архiтектурного середовища.

Парадоксальнi форми авангардизму з'явилися як неминучi "супутники" будь-якого великого феномена культури. Початковi iмпульси виникнення такого роду форм можуть бути рiзними. Наприклад, реалiзацiя формальних принципiв авангарду у невiдповiдних умовах породила таке масштабне явище як масове типове будiвництво в СРСР. В iнших випадках полемiчне заперечення авангардизму призводить до появи таких його парадоксальних форм як бруталiзм, пластицизм, постмодернiзм (заперечуючи авангардизм, цi напрямки мимоволi стають його дзеркальним, "перевернутим" вiдображенням). Бруталiзм i пластицизм, монументалiзуючи архiтектурну форму, в той же час значно розширюють можливостi докорiнного оновлення традицiйноi архiтектури. Постмодернiзм, декларуючи прихильнiсть спонтанного прояву iронiчно трактованого традицiоналiзму, тим самим збагачуi спектр можливих трансформацiй (а значить, i руйнувань) традицiйних форм.

Висновок

Феномен авангардизму онтологiчно був пiдготовлений всiiю логiкою неухильного руху iвропейськоi (а потiм i американськоi) культури в бiк ii позитивiстських рiзновидiв - цивiлiзацii, що орiiнтуiться бiльше на майбутнi, нiж на минуле. Перекинувши звичнi уявлення про взаiмини людини, природи i предметного середовища, архiтектурний авангардизм заклав оcнову появи якiсно-нового предметно-просторового середовища майбутнього. Однак через вiдсутнiсть дiйсних технiчних i соцiальних умов для повного втiлення "осяянь" авангарду багато перспективних ситуацii до цих пiр "програють" на естетичному або декоративно-структурному рiвнях. Тим не менш, розвиток виражальних можливостей архiтектури дозволило доповнити ii фiлософсько-позитивiстську основу бiльш складною, але i бiльш iмною фiлософiiю парадоксу i навiть абсурду. Тому морфологiчна структура авангардизму складна, рефлективна i висловлюi весь спектр пошукiв нових шляхiв звiльнення людини вiд безлiчi умов, якi прив'язують його до застарiлих форм iснування.

ХХ столiття виконало свою iсторичну культурну мiсiю - докорiнно, за допомогою авангардизму, переломило хiд розвитку архiтектури у бiк тотального предметного оточення, яке саме по собi не i твором мистецтва, але iнiцiюi образно-естетичнi достоiнства при включеннi в неi "регiональноi" людини.

ХХI столiття маi стати столiттям еволюцiйного розвитку тих тенденцiй, принципiв i напрямiв, якi були намiченi i вклиненi в життя архiтектурним Авангардизмом.

Джерела iнформацii

1. " onclick="return false">

2. dissland.info

3. techvesti.ru

4. uk.wikipedia.org

5. Глазычев В.Л. О дизайне. Очерки по теории и практике дизайна на западе. М.: Искусство, 1970. 191 с.

6. Де Фуско Р. Ле Корбюзье - дизайнер. Мебель, 1929. М.: Советский художник, 1986. 107 с.

7. Ле Корбюзье. Архитектура XX века. М.: Прогресс, 1977. 303 с.

8. Мастера архитектуры об архитектуре. Зарубежная архитектура. Конец XIX-XX век (Сост. и ред. А.В. Иконникова). М.: Искусство, 1972, 591 с.

9. Нельсон Дж. Проблемы дизайна. М.: Искусство, 1971. 207 с.

10. Тасалов В.И. Очерк эстетических идей архитектуры капиталистического общества. М.: Наука, 1979, 335 с.

Вместе с этим смотрят:

Автоматическая автозаправочная станция на 250 заправок в сутки

Амурський мiст

Анализ деятельности строительного предприятия "Луна-Ра-строй"

Анализ проектных решений 20-ти квартирного жилого дома

Архитектура в коммуникативном аспекте