Девiантна поведiнка

ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕВРЖАНТНОРЗ ПОВЕДРЖНКИ

1. Психологiя девiантноi поведiнки як мiждисциплiнарна галузь наукового знання.

2. Поняття поведiнковоi норми, патологii i девiацii.

3. Основнi пiдходи до вивчення девiантноi поведiнки.

4. ВаТрактування девiантноi поведiнки у рiзних психологiчних напрямах.

1. Психологiя девiантноi поведiнки як мiждисциплiнарна галузь наукового знання

Суспiльство завжди надаi особливоi уваги проблемi поведiнки людей, яка не вiдповiдаi встановленим соцiальним нормам. Релiгiя, лiтература, мистецтво, наука, фiлософiя з рiзних бокiв розглядають i оцiнюють це явище.

За останнi роки у звтАЩязку iз кризою нашого суспiльства iнтерес до проблеми вiдхиленоi поведiнки значно зрiс, що обумовило необхiднiсть бiльш ретельно дослiдити причини, форми, динамiку асоцiальноi поведiнки, пошук бiльш ефективних засобiв соцiального контролю тАУ превентивних, профiлактичних, колекцiйних, реабiлiтацiйних тощо

Психологiя девiантноi поведiнки тАУ це мiждисциплiнарна галузь наукового знання, що вивчаi механiзми виникнення, формування, динамiки розвитку и наслiдки рiзноманiтних форм поведiнки, що видiляються вид норми, а також способи и методи iх корекцii и терапii.

Психологiя девiантноi поведiнки являi собою типовий приклад науковоi галузi, в який знання, отриманi науковцями з рiзних галузей, до цього моменту не призвели до становлення окремоi науковоi дисциплiни. РЖ причиною тому i зiткнення ортодоксально психологiчних i ортодоксально психiатричних поглядiв. А тому до сих пiр вимагаi подальшого розвтАЩязання низка запитань: ДП слiд розглядати як патологiю, а рiзнi девiацii як ознаки психiчних розладив и захворювань, або ж ii слiд визнати як крайнi варiанти норми; в чому полягають причини (психогенез) девiантних форм поведiнки: порушення мозковоi дiяльностi, навикiв адаптивноi поведiнки або соцiальних очiкувань; за допомогою яких засобiв можна вiдновити адекватну поведiнку (чи можливе ii вiдновлення взагалi): психофармакологiчноi терапii або ж психологiчноi корекцii.

РЖ тому i поширеним пiдхiд, що ТСрунтуiться на ортодоксальних принципах не дозволяi з одного боку всебiчно проаналiзувати всi механiзми психогенези, тобто психiчнi процеси, що обумовлюють формування девiацiй, з iншоi, вiн не дозволяi надавати адекватну и всебiчну допомогу.

Психологiя девiантноi поведiнки входить до спектру дисциплiн, на одному з полюсiв якоi розташована психiатрiя (психопатологiя и патопсихологiя), а на iншому загальна психологiя. Промiжне положення у наведений схеми (рис. 1) посiдають кринична психологiя и психологiя девiантноi поведiнки. Вони вирiзняються вид дисциплiн, розташованих на крайнiх полюсах спектру, в першу чергу феноменологiчним пiдходом до оцiнки норми и патологii. У клiнiчнiй психологii функцiонуi принцип згiдно якого кожен поведiнковий прояв може обумовлюватися як певним феноменом, так и психопатологiчним симптомом. Такий принцип i протилежним до принципiв, якими керуються ортодоксальнi психологи або ж ортодоксальнi психiатри, коли намагаються повтАЩязати кожний поведiнковий феномен iз нормою у поведiнцi або з психiчною патологiiю.

Для здiйснення аналiзу поведiнкових девiацiй важливими i знання, накопиченi в таких галузях як клiнiчна психологiя, патопсихологiя, нейропсихологiя, вiкова и сiмейна психологiя, загальна психологiя и психологiя особистостi, психiатрiя, психосоматика, педагогiка i деяких iнших.

Предметом вивчення психологii девiантноi поведiнки э вiдхилення вид рiзноманiтних норм ситуацiйнi реакцii, психiчнi стани та особливостi розвитку iндивiда, що призводять до дезадаптацii людини у суспiльствi, до порушення самоактуализацii и прийняття самого себе у звтАЩязку iз сформованими неадекватними паттернами поведiнки.

2. Поняття поведiнковоi норми, патологii i девiацii

ОбТСрунтування проблеми асоцiальностi i вiдхилень у поведiнцi почало формуватися у соцiологiчних та кримiнологiчних працях, серед яких особливоi уваги заслуговують працi таких авторiв, як Ч.Беккарiа, Л. Божович, М. Вебера, Л. Виготського, Е. Дюркгейма, О. Конта, Р. Мiллза, Н. Смелзера, П.Сорокiна, Е.Феррi, Е.Фромма та iнших. РЖз сучасних вчених слiд назвати А.А. Александрова, Н.В. Абдюкову, Б.С. Братуся, С.А. Бiлiчеву, М.РЖ. Дiдору, Я.РЖ. Зелiнського, А.А. Габiанi, РЖ.М. Гоян, В.П. Кащенко, А.Б. Коваленко, РЖ.С.Кона, В.В. Клименка, В.Н. Кудрявцева, Ю.А. Клейберга, Н.Ю.Максимову, М.Ю. Максимовича, С.Д. Максименка, Л.Е. Орбан-Лембрик, А.А. Реана, А.А. Сукало, М.В. Савчина, Г.М. Федоришин, Ю.М.Швалба, С.Т. Шацького, М.Г. Ярошевського та iнших учених.

Теоретичний аналiз зарубiжних джерел показуi, що бiля витокiв дослiдження асоцiальноi поведiнки знаходився Е. Дюркгейм, який визначав поняття аномii, а бiльш повне визначення аномii зробив у працi тАЬСамогубствотАЭ (1912). Пiд аномiiю вiн розумiв стан розрушеностi або послабленостi нормативноi системи суспiльства, яка викликана рiзкими змiнами, стрибками, тобто аномiя у даному трактуваннi тАУ соцiальна дезорганiзацiя.

Водночас анi в зарубiжних, анi у вiтчизняних психологiв немаi iдиноi точки зору на визначення девiантноi поведiнки або поведiнки, що вiдхиляiться (асоцiальна поведiнка). Так, наприклад, на думку А. Коена, поведiнка, що вiдхиляiться (асоцiальна) тАУ це така поведiнка, яка iде у розрiз iз iнституцiоналiзованими очiкуваннями, тобто з очiкуваннями, якi подiляються законами у серединi соцiальноi системи [145, с.520 - 521]. Розумiння девiантноi поведiнки як такоi, що не вiдповiдаi визначеним нормам i ролям э найбiльш поширеним и можна сказати э традицiйним. Протиставляючи девiантну поведiнку соцiальнiй поведiнцi, науковцi говорять найчастiше про нормативну i ненормативну поведiнку, тобто про поведiнку, яка вiдповiдаi поведiнковим нормам чи вiдхиляiться вiд них. Отже, щоб оцiнити ii типи, форми и структуру необхiдно визначитися вид яких саме норм суспiльства вона може вихилятися. Однi вченi вважають що у якостi точки вiдлiку (тАЬнормитАЭ) слiд використовувати експектацii (очiкування) вiдповiдноi поведiнки, а iншi тАУ аттитюди (еталони, зразки) поведiнки.

Норми i правила поведiнки, виробленi суспiльством, прищеплюються людинi з перших днiв ii життя в процесi виховання в умовах сiмтАЩi, дошкiльноi установи, школи. Форми реагування дитини на навколишню дiйснiсть, закрiплюючись першочергово на рiвнi умовно-рефлекторноi дiяльностi, набувають соцiально чи особистiсно значущого характеру вже тодi, коли на етапi iнтенсивного розвитку вищих психiчних функцiй i проявiв перших особистiсно направлених реакцiй вона починаi видiляти себе з навколишнього середовища, спiввiдносити своi тАЬЯтАЭ з реальними вiдношеннями, бажаннями. Егоцентрично спрямованi особистiснi реакцii (вперше починають спостерiгатись у вiцi 3-х рокiв) вiдображають досвiд дитини i пережитi нею труднощi у спiлкуваннi з навколишнiми. В залежностi вiд умов виховання досвiд спiлкування чи взаiмодii закрiплюiться, культивуються також новi форми i способи реагування, якi на наступних етапах розвитку стають стiйкими звичками поведiнки.

Поведiнка - це деяка вiдносно узгоджена i послiдовна сукупнiсть вчинкiв особистостi, яка може мати мiсце у ситуацiях, якi визначаються соцiальною групою i регулюються певними правилами (нормами).

Норма тАУ це явище суспiльноi свiдомостi у виглядi вимог, якi подiляi бiльшiсть членiв суспiльства, що створюють оптимальнi умови iснування окремого iндивiда з урахуванням його соцiальноi ролi [151].

У К.К.Платонова ми знаходимо близьке за сутнiстю визначення норми. Норма тАУ це явище груповоi свiдомостi як у вигляди уявлень, що подiляються всiiю групою, так и найбiльш часткових суджень членiв, в яких знаходять своi вiдображення вимоги до поведiнки з урахуванням соцiальних ролей, и яки створюють оптимальнi умови iснування.

Норми, якi визначають поведiнку, залежать вiд соцiальних цiнностей тiii групи, яка iх сформулювала. Тому, iх можна виявити там, де i соцiальнi групи, тобто усюди.

Л.Е. Орбан-Лембрик, зазначаi, що норми становлять сукупнiсть вироблених i санкцiонованих групою правил i вимог, якi регулюють поведiнку iндивiда, зумовлюють специфiчну для кожноi групи систему взаiмодii, взаiмовпливу i спiлкування.

На ii думку норму характеризують такi параметри:

- норма i продуктом соцiальноi взаiмодii, що виникаi в процесi життiдiяльностi групи;

- норма може бути задана бiльш широким соцiальним оточенням;

- для кожноi ситуацii норми не встановлюються, вони формуються для бiльшостi ситуацiй;

- система норм забезпечуi iндивiда орiiнтирами в навколишньому свiтi;

- соцiальнi норми не лише унiфiкують поведiнку в групi, а й регулюють внутрiшньо груповi вiдмiнностi;

- норма може приписувати стандарти поведiнки в загальнiй ситуацii, а може визначати реалiзацiю конкретноi ролi у конкретнiй дii, в якiй опиняiться людина, як носiй ролi;

- норми рiзняться за ступенем прийняття iх групою: однi тАУ схвалюють майже всi, iншi тАУ пiдтримуi меншiсть;

- норми рiзняться за мiрою, широтою девiантностi, якi вони допускають, а також дiапазоном санкцiй, якi при цьому застосовуються;

- груповi норми призначенi забезпечувати iснування групи як цiлiсноi системи;

- норми можуть бути чинником ригiдностi особистостi, обмежувати дiяльнiсть у нових чи незвичайних ситуацiях, гальмуючи процеси iндивiдуального розвитку [214, с. 311].

Види норми:

В· правовi норми;

В· моральнi норми;

В· естетичнi норми.

Правовi норми оформленi у вигляди законив и передбачають покарання у випадку iх порушення, моральнi и естетичнi норми не регламентованi настiльки суворо и у випадку iх невиконання можливий лише громадський осуд. У першому випадку можна говорити про те, що людина чинить Влне за закономВ», в iншому тАУ Влне по-людськиВ».

Окремо в межах з кожноi перерахованих суспiльних норм iснують норми сексуальноi поведiнки, що повтАЩязане iз пiдвищеною значущiстю сексуальноi и статевоi поведiнки людини, а також частотою девiацiй i перверсiй саме у цiй сфери iнтимного життя людини. При цьому норми сексуальноi поведiнки функцiонують як на рiвнi права, так и на рiвнi моралi та естетики.

Крим того можна виокремити норми психологiчно комфортного самопочуття (переживання), рефлексii, задоволеностi собою, порушення яких здатне призвести людину до емоцiйного дискомфорту и появи психологiчних комплексiв.

Стаючи вiльною и вiдповiдальною людина усвiдомлено приймаi вiдповiдальнiсть за виконання визначених ВлзаконивВ», що передбачають збереження прав и свободи оточуючих людей, а норм, традицiй и стереотипiв поведiнки прийнятих в тому чи iншому мiкросоцiальному середовищi. При девiантною починаi вважатися будь-яка поведiнка, що вихиляiться вид норми.

Поведiнкова патологiя (за П.Б.Ганнушкиним) передбачаi наявнiсть у людини таких ознак:

В· схильнiсть до дезадаптацii;

В· тотальнiсть;

В· стабiльнiсть.

Пiд схильнiстю до дезадаптацii слiд розумiти iснування паттернiв поведiнки, що не сприяють повноцiнний адаптацii людини у суспiльствi и проявляються у вигляди конфлiктностi, незадоволенiстю взаiмодiiю з iншими людьми, протистояння реальностi, соцiально-психологiчноi iзоляцii.

Поряд iз дезадаптацiiю, спрямованою на зовнiшнi середовище iснуi внутрiшньоособистiсна дезадаптацiя, в який проявляiться незадоволенiсть людини собою, неприйняття себе як цiлiсноi i значущоi особистостi. Ознака тотальностi вказуi на те, що патологiчнi поведiнковi стереотипи спричиняють дезаадаптацiю у бiльшостi ситуацiй, в яких опиняiться людина, тобто вони проявляються завжди.

Стабiльнiсть вiдображаi тривалiсть проявiв дезадаптивних якостей поведiнки, i зовсiм не свiдчить про iх швидкоплиннiсть и ситуативну обумовленiсть.

Поведiнкова (психiчна) патологiя може бути обумовленою психопатологiчними проявами (симптомами и синдромами), а також ТСрунтуватися на патологii характеру, що сформувалася у процеси соцiалiзацii.

РЖснуi точка зору, що девiантнi форми поведiнки тАУ це перехiднi нерозгорнутi варiанти поведiнковоi патологii. И основаним принципом iх визначення слiд визнати, з одного боку, вiдсутнiсть якостей поведiнковоi норми, з iншоi тАУ вiдсутнiсть психопатологiчних симптомiв (рис. 2).

Рис. 2

норма → девiантна поведiнка → патологiя

Однак, бiльш обТСрунтованим вважаiться пiдхiд згiдно якого девiантна поведiнка розглядаiться як така що вихиляiться вид норми поведiнкового стереотипу за умов вiдсутностi ознак психiчноi патологii и поведiнкових проявив психiчних розладив и захворювань (рис. 3).

Нормативна гармонiйна поведiнка характеризуiться збалансованiстю психiчних процесiв (на рiвнi властивостей темпераменту), адаптивнiстю и само актуалiзацiiю (на рiвнi характерологiчних особливостей), духовнiстю и совiстю (на особистiсному рiвнi).

Отже, девiантну поведiнку можна визначити як систему вчинкiв, що суперечать прийнятим у суспiльствi нормам и проявляються у вигляди незбалансованих психiчних процесiв, неадаптивностi, порушення процесу самоактуалiзацii або ж у вигляди вiдхилень вид морального и естетичного контролю над власною поведiнкою.

3. Основнi пiдходи до вивчення девiантноi поведiнки

Ю.А. Клейберг трактування причин асоцiальноi поведiнки тiсно повтАЩязуi з розумiнням самоi природи цього соцiально-психологiчного явища. Вiдомо, що у людськiй поведiнцi поiднуються компоненти рiзного рiвня тАУ бiологiчнi, психологiчнi та соцiальнi. В залежностi вiд того, якому з них у рамках тоi чи iншоi теорii надаiться головне значення, визначаються i основнi причини цiii поведiнки. Тому i класифiкацiя концепцiй асоцiальноi поведiнки може будуватися у вiдповiдностi iз схемою: iснують концепцii, якi надають головноi i виключноi уваги бiологiчним детермiнантам (причинам); концепцii, якi роблять акцент на психологiчних чинниках; соцiологiчнi концепцii, якi пояснюють асоцiальну поведiнку виключно соцiальними причинами [126, с. 18].

Розглянемо цi пiдходи.

Бiологiчний пiдхiд. Наприкiнцi ХХРЖ тАУ початку ХХ ст. були спроби пояснити асоцiальну поведiнку бiологiчними чинниками. Так, Ч. Ломброзо обТСрунтував звтАЩязок мiж анатомiчною будовою людини i протиправною поведiнкою. Е. Кречмер, Х.Шелдон повтАЩязують асоцiальну поведiнку iз особливiстю будови тiла. Прайс, Уткiн вважають що поведiнка залежить вiд аномалiй статевих хромосом. У.Шелдон обТСрунтував звтАЩязок мiж типами фiзичноi будови людини та формами поведiнки [126, с.20].

У. Пiрс в результатi генетичних дослiджень у серединi 60-х р.р. прийшов до висновку, що наявнiсть додатковоi iгрик-хромосоми у чоловiкiв обумовлюi схильнiсть до злочинних дiянь. Х. Айзенк (1970), вивчаючи втАЩязнiв прийшов до висновку, що екстраверти бiльш схильнi до скоiння злочинiв, нiж iнтроверти, а це, у свою чергу, детермiновано на генетичному рiвнi.

Проте, у сучасному науковому свiтi зазначенi концепцii асоцiальноi поведiнки мало популярнi. Бiльшiсть спецiалiстiв подiляють бiологiчний пiдхiд до пояснення природи детермiнацii асоцiальноi поведiнки.

Психологiчний пiдхiд. Оцiнка норми та вiдхилення у контекстi розвитку вимагаi знайомства iз загальними принципами розвитку при особливому ставленнi до особистостi. (М. Герберт, 1974). У якостi ядра особистостi i тАЬЯ-концепцiятАЭ, певна якiсть, яка розглядаiться, як ключ до нормальноi адаптацii. До цiii концепцii входять як хороша iнтеграцiя особистостi (Г. Олпорт) тАУ гармонiйна тАЬЯ-концепцiятАЭ (при мiнiмумi внутрiшнiх протирiч у iдиному поглядi на життя), так i вiдносна автономiя (тобто здатнiсть до самостiйноi незалежноi поведiнки). Автономiя повтАЩязана з формуванням комунiкативних здiбностей i впевненiстю у собi (позитивноi самооцiнки) на iх ТСрунтi. У свою чергу, невпевненiсть у собi та низька самооцiнка розглядаiться, як джерело порушення адаптацii та аномалiй розвитку (М. Герберт, 1974).

Соцiологiчний пiдхiд. У рамках соцiологiчного пiдходу можна видiлити iнтеракцiонiстський напрямок та структурний аналiз. Першого дотримувалися Ф. Тенненбаум, РЖ. Гофман, Е. Лемерт, Г. Беккер. Основним положенням тут i теза, вiдповiдно до якоi асоцiальнiсть не властивiсть, яка внутрiшньо притаманна будь-якiй соцiальнiй поведiнцi, а наслiдок соцiальноi оцiнки (стигмацii) певноi поведiнки як асоцiальноi. Аналiз причин асоцiальноi поведiнки спрямований на вивчення процесiв, явищ та чинникiв, якi визначають або впливають на притаманний статус асоцiальностi поведiнки та статус асоцiальностi iндивiдiв, тобто дослiдженням того, яким чином формуiться ставлення до людей як асоцiальних [126, с.20].

Деякi дослiдники вважають, що головною причиною всiх соцiальних вiдхилень i соцiальна нерiвнiсть, яка породжуi протирiччя мiж вiдносно рiвномiрними потребами та нерiвномiрними можливостями iх задоволення в залежностi вiд того, до якоi соцiальноi групи належить iндивiд, який соцiальний статус займаi.

4. Трактування девiантноi поведiнки у рiзних психологiчних напрямах

У табл. 2 представлений узагальнений аналiз феномену асоцiальноi (такоi, що видхиляiться) поведiнки у рiзних зарубiжних психологiчних напрямах.

Таблиця 2

Специфiка формування асоцiальноi поведiнки особистостi

Таким чином, в рiзний перiод розвитку та становлення науки психологii зарубiжнi вченi у своiх дослiдженнях намагалися пояснити джерела та причини виникнення вiдхилення у поведiнцi. Таких пояснень iснуi достатньо велика кiлькiсть, а iх узагальнення представлено у таблицi 3.

Таблиця 3

Джерела та причини вiдхилень у поведiнцi

ТЕМА 2. Структура i типологiя девiантноi поведiнки

1. Характеристика девiацiй девiантноi поведiнки.

2. Делiквентний тип девiантноi поведiнки.

3. Психологiчнi особливостi i мотивацiя поведiнки адиктивноi особистостi.

4. Патохарактерологiчний варiант розвитку девiантноi поведiнки.

5. Спiльнi i вiдмiннi риси мiж iдеальною нормою, креативнiстю и девiациями у поведiнцi.

поведiнка девiантний патологiя

1. Характеристика девiацiй девiантноi поведiнки

Девiантна поведiнка людини вирiзняiться вiд гармонiйного суттiвими ознаками i i рiзноманiтним за структурою, типами i формами.

Пiд структурою ДП розумiють специфiку поiднання i динамiку складових частин поведiнки, що вiдхиляiться вiд норми або гармонiйноi норми.

Отже, ДП може мати рiзноманiтну структуру i динамiчнi характеристики, формуватися як iзольоване явище або як явище групового характеру, поiднувати в собi декiлька клiнiчних форм або виявлятися у виглядi однiii клiнiчноi форми, бути стiйким i нестiйким, мати рiзну спрямованiсть i соцiальну значущiсть.

РЖндивiдуальнi (iзольованi) девiацii включають в себе всi клiнiчнi форми i типи ДП, що не мають залежностi вiд поведiнки навколишнiх.

РЖндивiд свiдомо прагне до вибору iзольованоi девiацii, бажаючи кардинально вiдрiзнятися вiд оточення i вступаi у конфронтацiю з усiма. РЖнодi вiн може не звертати увагу на наявнiсть девiантних форм поведiнки у близького оточення, тобто iгнорувати реальнiсть.

До iзольованих форм девiацiя вiдносять:

Ø комунiкативнi форми ДП, а саме аутистичну i нарцисичну поведiнку, гiперкомунiкабельнiсть;

Ø аутоагресивну поведiнку у виглядi суiцидальних спроб (слiд зауважити, що зустрiчаються i груповi форми так званих ритуальних суiцидiв), розлади харчовоi поведiнки (анорексiя i булiмiя),

Ø надцiннiснi психопатологiчнi захоплення (тАЮфiлософська iнтоксикацiятАЭ, сутяжництво i кверулянство, рiзновиди манiй тАУ клептоманiя, дгомоманiя та iн.);

Ø зловживання речовинами, що викликають змiни психiчноi дiяльностi (наркотична i алкогольна залежнiсть).

Найбiльш частими i груповi девiацii, вiдмiнною ознакою яких i облiгатнiсть схожих форм ДП у близького оточення, iдолiв, авторитетних особистостей в референтнiй групi.

До групових девiацiя вiдносять:

Ø вiковi, особливо пiдлiтковi девiацii (так, бiльшiсть характерологiчних i патохарактерологiчних девiацiй пiдлiткiв мають груповий характер, а саме реакцii групування з однолiтками, емансипацii, iмiтацii, опозицii).

Реакцiя вiдмови проявляiться у вигляди вiдсутностi або зниження потягу до контактiв з навколишнiми. Таки люди некомунiкабельнi, прагнуть до усамiтнення, все нове викликаi в них занепокоiння. Реакцiя вiдмови часто виникаi у дiтей пiд час розриву з батьками, змiнi звичноi ситуацii тощо.

Реакцiя опозицii подiляiться на пасивну и активну.

Активна характеризуiться неслухнянiстю и непокорою, показною грубiстю i агресивними дiями у виглядi погроз, фiзичного впливу. Все це викликаi подив в оточуючих, що начебто i ВлвинуватцямиВ» такоi реакцii.

Пасивна реакцiя проявляiться у вигляди негативiзму, вiдмови виконувати прохання i доручення, замкненiстю за вiдсутностi агресивних дiй.

Реакцiя iмiтацii вирiзняiться прагненням копiювати i в усьому повторювати конкретну людину чи образ. Найчастiше iдеалом для наслiдування стаi авторитетна або вiдома особистiсть, лiтературний герой.

Реакцiя компенсацii вiдображаiться у прагненнi приховати або компенсувати власну неспроможнiсть в якiйсь певнiй галузi дiяльностi успiхом в iншiй. Вiдомим фактом i бiльш високий рiвень iнтелектуального розвитку дiтей, що страждають незначними недугами або мають фiзичнi дефекти.

Реакцiя гiперкомпенсацii проявляiться прагненням добитися високих результатiв саме в тiй галузi в якiй людина виявилася неспроможною.

В основi реакцii емансипацii знаходиться потреба у незалежностi i несамостiйностi, вiдмова вiд опiкування, протест проти встановлених правил i порядкiв.

Реакцiя групування носить iнстинктивний характер, але водночас може виникати i на основi психологiчних чинникiв, так у групi людина шукаi захисту i порятунку, зняття вiдповiдальностi тощо.

В основi групових рiзновидiв ДП лежить принцип групового тиску i толерантностi до цього тиску. Так, пiдлiток через власнi iндивiдуальнi вiковi особливостi спочатку вiддаляiться вiд дорослих i свiдомо обираi референтну групу. В подальшому внутрiшнi закономiрностi розвитку групи обумовлюють переслiдування тих членiв групи, що ухиляються вiд спiльноi лiнii поведiнки. У такий спосiб вiдбуваiться становлення груповоi ДП, повне прийняття поглядiв групи поiднуiться з придушенням сумнiвiв у правильностi i нормативностi власноi поведiнки.

Груповий тиск на iндивiда може справляти не лише група, але й сiмтАЩя, професiйнi i обтАЩiднанi на пiдставi певноi iдеологii колективи, а також групи обтАЩiднанi за iнтересами.

Сiмейнi рiзновиди групових девiацiй демонструють вiдхилення вiд поведiнки всiii сiмтАЩi в цiлому або ж ii окремих членiв. Це може бути безпосереднiй вплив батькiв на дитину (наприклад, втягнення ii у тоталiтарну секту або оздоровчу групу) або ж опосередкована передача девiантних традицiй (наприклад, зловживання алкоголем або надцiннiснi захоплення, стереотипи харчовоi поведiнки).

Можливi i зворотнi впливи дитини з девiантноi поведiнкою на батькiв на батькiв (формування патохарактерологiчного типу поведiнки у виглядi надмiрноi суспiльноi активностi у матерiв, дiти яких страждають на наркоманiю).

Ø сiмейнi девiацii являють собою стiйкий поведiнковий стереотип, що активно пiдтримуiться i заохочуiться групою тАУ сiмтАЩiю.

Для тимчасових девiацiй i характерною невелика тривалiсть iснування вiдхилень у поведiнцi, що часто обумовлюiться iснуванням девiацii пiд тиском групи.

До тривалих девiацiй вiдносять такi форми вiдхилень у поведiнцi, якi iснують тривалий час i не залежать вiд зовнiшнiх впливiв.

Стiйкi девiацii характеризуються монофеноменологiчнiстю, тобто в поведiнцi людини домiнуi лише одна форма вiдхилень у поведiнцi.

Нестiйкi девiацii характеризуються схильнiстю до частоi змiни клiнiчних проявiв девiацiй.

Стихiйнi девiацii виникають пiд впливом зовнiшнiх обставин, i хаотичними i не спланованими. У такому випадку ДП i незапланована, що не виключаi наявностi поведiнковоi програми. Вирiшальними у появi неадекватноi поведiнки i збiг обставин i емоцiйний настрiй iндивiда. Так, стихiйними i агресивнi i аутоагресивнi вчинки iндивiда за умови наявностi в нього делiквентного або патохарактерологiчного типу ДП.

Запланованi девiацii i регламентованими i чiтко визначеними, а iндивiд готуiться до iх реалiзацii, вiдчуваi передчасне хвилювання, радiснi i водночас неспокiйнi вiдчуття. До спланованих девiацiй можна вiднести гемблiнг або зловживання алкоголем, в яких можна помiтити пiдготовчий перiод, пiд час якого девiант iз хвилюванням очiкуi можливостi приiднатися до групи або ж появи групи тАЮоднодумцiвтАЭ.

Експансивнi девiацii характеризуються вторгненням у сфери життя i дiяльнiсть навколишнiх людей, схильнiстю iгнорувати iх iнтереси i свободу (агресивна поведiнка, гiперкомунiкабельнiсть тощо).

Неекспансивнi девiацii вирiзняються саморуйнiвним для особистостi впливом, коли неадекватна i неефективна поведiнка призводить до особистiсноi деградацii i блокування особистiсного зростання. При цьому формально людина не порушуi свободи iнших людей (порушення харчовоi поведiнки, аутизм).

Егоiстичнi девiацii i нацiленими на задоволення особистоi користi (зловживання алкоголем, наркотичними речовинами тощо).

Альтруiстичнi девiацii спрямованi на iнтереси iнших людей i поiднуються зi схильнiстю до самопожертви i самознищення (суiцидальна поведiнка, коли людина жертвуi власним життям заради близьких чи вiри).

До типiв ДП вiдносять рiзновиди вiдхилень у поведiнцi в залежностi вiд особливостей взаiмодii iндивiда з реальнiстю i механiзмiв виникнення поведiнкових аномалiй.

2. Делiквентний тип девiантноi поведiнки

Рiзновидом злочинноi (кримiнальноi) поведiнки i делiквентна поведiнка тАУ крайнi прояви вiдхилень у поведiнцi, що переслiдуються и караються законом.

Основна вiдмiннiсть делiквентноi поведiнки вiд к

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Агрессивное поведение в подростковом возрасте