Батькiвська поведiнка та ii вплив на особистiсть

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Психологiя особистостi

1.1 Особистiсть як соцiологiчне поняття

1.2 Етапи формування особистостi

Роздiл 2. Роль сiм'i у становленнi особистостi

2.1 Фактори, що впливають на розвиток особистостi

2.2 Сiм'я як основний чинник, що впливаi на становлення особистостi

2.3 Вплив неповноi сiм'i на становлення особистостi

Висновок

Список викоритсаноi лiтератури

Актуальнiсть роботи. З самого народження людина потрапляi в суспiльство. Вiн росте, розвиваiться i вмираi в ньому. На розвиток людини впливаi безлiч рiзних чинникiв, як бiологiчних, так i соцiальних. Головним соцiальним фактором, що впливаi на становлення особистостi, i сiм'я. Сiм'i бувають абсолютно рiзними. У залежностi вiд складу сiм'i, вiд вiдносин у родинi до членiв сiм'i i взагалi до оточуючих людей людина дивиться на свiт позитивно чи негативно, формуi своi погляди, будуi своi вiдносини з оточуючими. Вiдносини в родинi впливають також на те, як людина надалi будуватиме свою кар'iру, по якому шляху вiн пiде. Сiм'я даi людинi дуже багато, але може не дати нiчого. РД ж i неповнi сiм'i, i сiм'i з батьками або дiтьми-iнвалiдами. Само собою, що вiдносини i виховання в цих сiм'ях кардинально вiдрiзняються вiд виховання у звичайнiй повнiй сiм'i. Також вiдрiзняiться i виховання у багатодiтних сiм'ях; в сiм'ях, де частi конфлiкти мiж батьками; в сiм'ях з рiзними стилями виховання, тобто скiльки сiмей, стiльки й варiантiв виховання особистостi. Крiм того, людина може i не стати особистiстю, якщо у нього немаi власноi думки, власних переконань, якщо вiн пiдпорядковуiться всьому, чого вiд нього хочуть. РЖ в даному випадку теж багато залежить вiд сiм'i.

Сiм'я може виступати в якостi як позитивного, так i негативного фактора виховання. Позитивний вплив на особистiсть дитини полягаi в тому, що нiхто, крiм самих близьких для нього в сiм'i людей - матерi, батька, бабусi, дiдусi, брата, сестри - не вiдноситься до дитини краще, не любить його так i не пiклуiться стiльки про нього. РЖ разом з тим нiякий iнший соцiальний iнститут не може потенцiйно завдати стiльки шкоди в вихованнi.

У зв'язку з особливою виховноi роллю сiм'i виникаi питання про те, як зробити так, щоб максимiзувати позитивнi i мiнiмiзувати негативнi впливи сiм'i на поведiнку особистостi, що розвиваiться. Для цього необхiдно чiтко визначити внутрiсiмейнi соцiально-психологiчнi фактори, що мають виховне значення.

Саме в сiм'i iндивiд отримуi перший життiвий досвiд, робить першi спостереження i вчиться поводитися в рiзних ситуацiях. Дуже важливо, щоб те, чому батьки вчать дитину, пiдкрiплювалося конкретними прикладами, щоб вiн бачив, що у дорослих теорiя не розходиться з практикою, в iншому випадку вiн почне наслiдувати негативним прикладам батькiв.

Проблема впливу сiм'i на становлення особистостi була i залишаiться одним з найважливiших проблем соцiальноi психологii. У данiй роботi ми спробуiмо розкрити цю тему i виявити, яким чином i наскiльки сiм'я впливаi на розвиток особистостi.

Мета i завдання роботи: Вивчення впливу сiм'i на становлення особистостi.

Об'iкт роботи: Молодi люди у вiцi до 20ти рокiв.

Предмет роботи: Вплив сiм'i на становлення особистостi.

Ступiнь розробки: Дана тема була розглянута i розроблена такими авторами, як М. Земска, А.А. Бодальов, В.Я. Титаренко та iн.

Новизна роботи: Спроба об'iднати в iдине цiле дослiдження авторiв, ранiше вивчали цю тему.

Структура: Робота складаiться з вступу, 2-х роздiлiв i висновку.

На питання, що таке особистiсть, психологи вiдповiдають по-рiзному, i кожне визначення особистостi заслуговуi на те, щоб врахувати його у пошуках глобального визначення особистостi.

Особистiсть частiше за все визначають у сукупностi соцiальних, набутих якостей людини. У поняття "особистiсть" зазвичай включають такi властивостi, якi i бiльш-менш стiйкими i свiдчать про iндивiдуальнiсть людини, визначаючи його значимi для людей вчинки.

Вивченню проблеми особистостi придiляють пильну увагу представники рiзних наук: фiлософи i педагоги, письменники i соцiологи, психологи та юристи. Сучасна психологiя видiляi такi суттiвi поняття цього термiну:

1. Особистiсть - це людина, що володii певними, лише йому одному властивими фiзичними i психiчними особливостями. Тому, говорячи про конкретноi особистостi, ми говоримо i про iндивiдуальнiсть. РЖндивiдуальнiсть - це неповторне поiднання фiзичних i психiчних особливостей, iх поiднань, форм, ступеня вираженостi, що вiдрiзняi даноi людини вiд iнших людей. До iндивiдуальному своiрiдностi особистостi вiдноситься не тiльки наявнiсть або вiдсутнiсть якоi-небудь властивостi, але й своiрiднiсть ступеня вираженостi даноi властивостi, i його рiзнi поiднання з iншими якостями особистостi.

2. Особистiсть - це представник певного суспiльства, громадянин. Чим бiльш повно особистiсть висловлюi у своiх прагненнях, iдеях, справах, свiтоглядi передовi iдеi суспiльства, чим бiльшими можливостями, знаннями, здiбностями вона володii, тим бiльш позитивною, прогресивноi, цiнноi вона i. Негативнi особистостi (злодii, хулiгани тощо) висловлюють тi консервативнi, вiдживаючi iдеi, в боротьбi з якими вiдбуваiться незмiнне прогресивний розвиток нових суспiльних вiдносин i новоi людини.

3. Особистiстю називають людину-дiяча, що бере активну участь в життi суспiльства, в його боротьбi за вирiшення як великих, так i бiльш приватних завдань. Особистiстю i людина, зайнятий суспiльною працею. Однiiю з найбiльш iстотних рис особистостi i ii активнiсть. По тому, що людина робить i як робить, з його ставлення до своii дiяльностi судять про ступiнь суспiльноi вихованостi особистостi.

4. Особливостi особистостi позначаються на характерi та перебiгу психiчних процесiв. Спрямованiсть особистостi, ii iнтереси, установки, надають усiм психiчним процесам чiткий виборчий характер. Особливостi особистостi виявляються i в тому, що вона вiдображаi навколишнi. На перебiг психiчних процесiв i виникнення психiчних властивостей i станiв особистостi виразно впливають темпераментнi особливостi особистостi, або ii типологiчнi особливостi вищоi нервовоi дiяльностi. Вони проявляються в поведiнцi, способi дiй людини, в особливостях протiкання його емоцiйно-вольових процесiв. Типологiчнi особливостi вищоi нервовоi дiяльностi людини виступають в iдиному сплавi з придбаними в процесi життя рисами, утворюючи своiрiдний внутрiшнiй вигляд, або характер людини.

5. Особистiсть володii самосвiдомiстю. Зрiлий людина не тiльки пiзнаi навколишнi життя i оцiнюi всi цi навколо подii, вiн знаi i себе, вмii оцiнити своi вчинки, намiри, поведiнку з позицiй суспiльно визнаних норм моралi. Л.РЖ. Божович вважаi, що особистiстю можна вважати лише таку людину, яка досягла певного рiвня саморозумiння, а всi психiчнi процеси i властивостi придбали вiдому структуру. При таких високих вимогах особистiстю може бути названий тiльки цiлком сформований i вихована людина.

З думкою про те, що особистiстю людина не народжуiться, а стаi, згiдно зараз бiльшiсть психологiв. Проте iх точки зору на етапи формування особистостi значно розходяться.

З кожним типом теорiй пов'язане своi уявлення про розвиток особистостi. Психоаналiтична теорiя розумii розвиток як адаптацiю бiологiчноi природи людини до життя в суспiльствi, вироблення у нього захисних механiзмiв i узгоджених з його "Поверх-Я" способiв задоволення потреб. Теорiя рис засновуi своi уявлення про розвиток на тому, що всi риси особистостi формуються прижиттiво i розглядаi процес iх зародження, перетворення та стабiлiзацii як пiдкоряiться iншим, небiологiчних, законам. Теорiя соцiального навчання представляi процес розвитку особистостi крiзь призму формування певних способiв мiжособистiсного спiлкування людей. Гуманiстична та iншi феноменологiчнi теорii трактують його як становлення "Я". Е. Ерiксон у своiх поглядах на розвиток дотримувався так званого епiгенетичного принципу: генетичноi визначеностi стадiй, якi в своiму особистiсному розвитку проходить людина до кiнця своiх днiв. Становлення особистостi в концепцii Ерiксона розумiiться як змiна етапiв (криз), на кожному з яких вiдбуваiться якiсне перетворення внутрiшнього свiту людини i радикальна змiна його вiдносин з оточуючими людьми. Розглянемо цю перiодизацiю бiльш докладно.

РЖ етап: дитинство (вiд народження до 2-3х рокiв).

За першi два роки свого життя дiти мiняються так швидко i разюче, як нi в якiй iншiй дворiчний перiод свого життя.

Перший мiсяць пiсля народження - особливий перiод у життi дитини. Саме в цей час малюк повинен звикнути до того, що вiн покинув вкривають i живильну материнську утробу, i пристосуватися до зовнiшнього середовища. Перший мiсяць пiсля народження - вiдновлювальний перiод пiсля пологiв i час перебудови основних функцiй дитини, таких, як дихання, кровообiг, травлення i терморегуляцiя. Крiм того, це перiод, коли встановлюються ритми життя i знаходиться баланс мiж недолiком i надлишком стимуляцii з досить мiнливого зовнiшнього середовища.

Пiсля тривалих спостережень за немовлятами П. Вольф вдалося видiлити i визначити 6 поведiнкових станiв немовлят: рiвний (глибокий) сон, нерiвний (поверхневий) сон, напiвсон, спокiйне пильнування, активне неспання i крик (плач). Цi стани мають постiйну (типовою для кожноi з них) тривалiстю i, принаймнi, на перший погляд, вiдповiдають передбачуваному добового циклу сну i неспання. РЖ батьки, i дослiдники швидко розумiють, що рiвень сприйнятливостi дитини залежить вiд стану, в якому вiн знаходиться.

Спочатку немовлята проводять бiльшу частину доби в станi сну (рiвного i нерiвного). У мiру дозрiвання органiзму i "пробудження" кори головного мозку новонародженого змiнюiться спiввiдношення сну i неспання, i до четвертого мiсяця звичайна дитина вже спить бiльшу частину ночi.

Доношенi дiти мають цiлу низку складних рефлексiв i рефлекторних комплексiв. Вважаiться, що цi рефлекси мають значення в ходi виживання виду в ходi еволюцii i вiдображають тi форми поведiнки, якi в минулому (а в деяких вiдносинах - i зараз) життiво важливi для дитини. Бiльшiсть цих рефлексiв зникаi через 2-4 мiсяцi, але все ж деякi з них заслуговують на увагу. Це рефлекс Моро, шийно-тонiчний рефлекс, рефлекс крокування, хапальний рефлекс, рефлекс пошуку грудей i смоктальний рефлекс. Зоровiй системi новонародженого також властивий ряд рефлекторних рухiв i моторних патернiв. Повiки у вiдповiдь на роздратування вiдкриваються i закриваються. Зiницi розширюються в темрявi i звужуються на свiтлi.

Поведiнкою немовляти управляi i безлiч iнших рефлексiв. Однi з них, такi, як кашель i чхання, необхiднi для виживання, другi, мабуть, i спадщиною предкiв; призначення третiх ще не з'ясовано.

Дитинство для дитини - перiод вiдкриттiв у сферi сприйняття i дii. Кожен день приносить iз собою новi знання про людей, предмети i подii, що становлять оточення немовляти. Це - один з найважливiших перiодiв розвитку людини, так як вiн сильно розвиваiться як фiзично, так i психiчно. Наприклад, до кiнця четвертого мiсяця вага дитини збiльшуiться майже в два рази, а зростання - на 10 i бiльше см. Шкiра значно вiдрiзняiться шкiри новонародженого, на головi з'являiться новий волосяний покрив. Змiнюються також кiстки немовляти; до 6-7му мiсяцю з'являiться перший зуб. Приблизно в цей же час починаiться i вiдкриття себе. Немовля раптом виявляi, що в нього i руки i пальцi, i може розглядати iх по кiлька хвилин поспiль, стежачи за iхнiми рухами. До п'яти мiсяцiв немовля проходить шлях вiд рефлекторного хапання до довiльного; хапання стаi все бiльш досконалим. У вiсiм мiсяцiв бiльшiсть дiтей вже можуть перекладати предмет з однiii руки в iншу. Бiльшiсть дiтей у 8 мiсяцiв можуть самостiйно сiдати i майже всi - сидiти без пiдтримки пiсля того, як iм допомогли прийняти сидяче положення. Мiж 5 i 8м мiсяцями бiльшiсть дiтей починають тi чи iншим способом пересуватися в просторi. До 12ти мiсяцiв бiльшiсть дiтей вже стоять без пiдтримки i пробують ходити. Однорiчнi дiти мають розвиненою здатнiстю до манiпулювання, вмiють вiдсувати засувки, вiдкривати ящики, пiдбирати дрiбнi предмети. До пiвтора рокiв майже всi дiти вмiють самостiйно ходити, вже можуть iсти самi i в змозi навiть частково роздягатися без допомоги дорослих. До дворiчного вiку дiти вмiють не тiльки ходити i бiгати, а й кататися на двоколiсному велосипедi, пiдстрибувати на мiсцi на обох ногах.

Важливе значення у розвитку дитини маi харчування. Серйознi порушення об'iму i структури харчування в першi 30 мiсяцiв життя вже майже неможливо компенсувати. Основним джерелом харчування для немовлят i грудне молоко. Якщо тiльки мати не важко хвора, нормально харчуiться i не вживаi алкоголь або наркотики, грудне молоко - iдеальний продукт харчування для немовляти.

У три мiсяцi дiтей зазвичай починають пiдгодовувати протертою iжею. До восьми мiсяцiв бiльшостi дiтей вже пропонують широкий асортимент спецiально приготовленоi iжi, а годування молоком починаi скорочуватися.

У першi два роки життя вiдбуваiться також розвиток рiзних перцептивних аналiзаторiв. Вже протягом перших 4-6-ти мiсяцiв зоровi здiбностi немовлят швидко розвиваються; полiпшуiться фокусуються здатнiсть очi, зростаi гострота зору i сприйняття кольорiв. Значно пiдвищуiться i гострота слуху. Немовлята вловлюють досить вiдчутнi змiни в гучностi, висоти i тривалостi звукiв. Органи смаку, нюху i дотику функцiонують з народження, даючи немовлятам вiдчувати дотики, розрiзняти смаковi якостi iжi i вiдчувати бiль. Дослiдники вважають, що в принципi немовлята з'являються зi сформованими рецепторними функцiями, якi згодом - i спiлкуватися з людьми.

З самого народження дiти включаються в процес спiлкування. Дуже скоро вони навчаються повiдомляти батькам про своi основнi потреби. У вiцi близько року бiльшiсть дiтей бiльшiсть дiтей вимовляють своi перше слово; до пiвтора рокiв вони з'iднують два слова i бiльше, а до двох рокiв вже знають бiльше ста слiв i здатнi вести розмову.

Оволодiння мовою i хоча i важким, але природним процесом. Величезну роль тут грають такi фактори, як наслiдування i пiдкрiплення. Своi першi слова дитина вивчаi завдяки розвиненому слуху й наслiдуванню, тому що дитина не може придумувати слова i вiдкривати iх сенс самому собi. Що стосуiться пiдкрiплення, то на дитину, безумовно, впливаi реакцiя дорослих на його спроби заговорити.

У перiод оволодiння мовою все дiти роблять схожi помилки. Два види таких помилок - це розширення i звуження значень слiв, що пов'язано зi специфiкою понять дитини i розумiнням слiв, якi вони вживають для iх вираження.

У перiод часу вiд 3-х рокiв вiдбуваiться становлення перших вiдносин мiж дитиною i пiклуються про нього дорослими. Починаiться оформлення темпераменту дитини, з'являються новi емоцii, страхи. Страхи 8-12тiмесячного дитини найчастiше пов'язанi з розставанням з близькими людьми, з незнайомим соцiальним оточенням, з новою обстановкою. Дитина, наприклад, може несподiвано розплакатися, побачивши незнайому людину i навiть свою власну маму в незнайомому зовнiшньому виглядi. Найбiльш вираженими страхи бувають мiж 15 i 18ю мiсяцями життя, а потiм поступово зникають. Швидше за все, страх у цей перiод вiдiграi роль пристосувальноi реакцii, оберiгаi дитину вiд неприiмностей у незнайомiй обстановцi.

Протягом першого року життя у дитини формуiться почуття прихильностi. Найбiльш сильна прив'язанiсть виникаi у дитини, чиi батьки доброзичливi й уважнi до нього, завжди намагаються задовольнити його основнi потреби. У цей перiод починаiться особистiсна соцiалiзацiя дитини, вiдбуваiться становлення його самосвiдомостi. Вiн впiзнаi себе у дзеркалi, вiдгукуiться на своi iм'я, сам починаi активно користуватися займенником "Я". Потiм дiти-трьохлiтки починають порiвнювати себе з iншими людьми, що сприяi формуванню певноi самооцiнки, з'являiться виражене прагнення вiдповiдати вимогам, якi висуваються дорослими людьми. Далi у дiтей формуiться почуття гордостi, сорому, рiвень домагань.

Приблизно в 3-рiчного вiку з'являiться i деяка потреба у самостiйностi. Своi право на незалежну поведiнку дiти починають активно вiдстоювати пiсля iнiцiативноi заяви "я-сам", коли хто-небудь з дорослих намагаiться iм допомогти в чомусь проти iх волi.

Своi можливостi й власнi якостi особистостi дитина починаi бiльш-менш усвiдомлювати приблизно з пiвтора року. На третьому роцi життя, виконуючи будь-яку дiю, дитина його описуi.

З появою самосвiдомостi поступово розвиваiться здатнiсть дитини до емпатii - розумiння емоцiйного стану iншоi людини. Пiсля пiвтора рокiв у дiтей можна спостерiгати явно виражене прагнення втiшити засмученого людини, обiйняти, поцiлувати його, дати йому iграшку.

У перiод вiд пiвтора до двох рокiв дiти починають засвоювати норми поведiнки, наприклад, необхiднiсть бути акуратним, слухняним i т.п. При переходi з другого на третiй рiк життя вiдкриваiться можливiсть для формування у дитини одного з найбiльш корисних дiлових якостей - потреби в досягненнi успiху. Одним з найбiльш раннiх ознак прояву цiii здатностi у дiтей i приписування дитиною своiх невдач якими-небудь об'iктивних чи суб'iктивних обставин. Маi значення i характер пояснення дитиною успiхiв i невдач iнших людей.

У цiлому досягнення дитини до трьох рокiв здаються досить значними. За даними деяких дослiдникiв, до цього вiку в дитини можна помiтити прояв внутрiшньоi емоцiйноi життя, наявнiсть певних рис характеру, здiбностей до рiзних видiв дiяльностi соцiальних потреб у спiлкуваннi, досягненнi успiху, лiдирування, а також прояв волi. Однак дитинi належить пройти ще величезний життiвий шлях перш, нiж вiн стане справжньою особистiстю.

РЖРЖ етап: раннi дитинство (вiд 2-х до 5-ти рокiв).

Роки раннього дитинства вiдмiннi кардинальними змiнами фiзичних можливостей дитини i помiтним розвитком його рухових, когнiтивних i мовних навичок. У перiод з 2-х до 6-ти рокiв, у мiру того як тiло змiнюi своi розмiри, пропорцii i форми, дитина перестаi виглядати немовлям. У порiвняннi з досить швидким темпом зростання, якi спостерiгаються у дiтей протягом перших пiвтора рокiв життя, для раннього дитинства характерний бiльш рiвний i уповiльнений темп, який зберiгаiться аж до пубертатного стрибка росту. Дiти використовують переваги такого рiвномiрного зростання в ранньому i середньому дитинствi для придбання нових навичок, особливо рухових. Найбiльш помiтнi змiни в цей перiод зачiпають грубу моторику - здатнiсть здiйснювати рухи великоi амплiтуди, до яких належить бiг, стрибки, кидання предметiв. Розвиток тонкоi моторики - здатнiсть здiйснювати точнi рухи малоi амплiтуди, такi, як лист, користування виделкою i ложкою - вiдбуваiться повiльнiше.

Руховi навички, якими оволодiвають дiти, - це, як правило, повсякденнi дii, такi, як зав'язування шнуркiв, користування ножицями або виконання рiзних стрибкiв. Оволодiння цими навичками дозволяi дитинi невимушено пересуватися, самому про себе дбати i проявляти своi творчi нахили.

Зворотнiй зв'язок, яку дiти отримують вiд своiх досягнень, сприяi пiдтримцi iх мотивацii. Цей зв'язок може бути зовнiшньоi, наприклад, схвальна реакцiя з боку батькiв або однолiткiв, або внутрiшньоi i властивоi самоi задачi: дiти виявляють, що iхнi дii тягнуть за собою природнi наслiдки.

Створюючи оптимальну навчальну середу, батьки повиннi простежити за тим, щоб у нiй не було джерел небезпеки, якi могли б завдати дитинi шкоду, стати причиною травми або навiть смертi.

Три джерела найбiльшоi небезпеки для дошкiльнят - це автомобiлi, предмети, що оточують дiтей вдома, i басейни. Необхiдно уважно стежити за маленькими дiтьми пiд час iх iгор, оскiльки вони, захопившись, схильнi нехтувати елементарними правилами безпеки.

У дошкiльнi роки значнi змiни вiдбуваються i в когнiтивному розвитку. У перiод з 2-х до 6-ти рокiв дiти оволодiвають символiчною репрезентацiiю - здатнiстю замiщати фiзичнi об'iкти, людей та подii уявними символами. Символи сприяють ускладнення розумових процесiв дитини та формуванню у нього рiзних понять, наприклад, вiн навчаються впорядковувати подii в часi.

Незважаючи на цi успiхи дитини, його мислення вiдрiзняiться конкретнiстю, необоротнiстю, егоцентризмом i концентрацiiю. Дошкiльнята фокусують свою увагу на стан речей у даний момент, не усвiдомлюючи, що предмети i явища можуть зазнавати трансформацii.

У продовження усього дошкiльного вiку дiти швидко поповнюють свiй словниковий запас, iнодi вивчаючи на день по 2-3 слова, починають користуватися все бiльш складними граматичними конструкцiями i все частiше ставитися до мови як до засобу налагодження соцiальних зв'язкiв.

РЖснуi безлiч методiв, за допомогою яких батьки полегшують немовлятам завдання оволодiння мовою. Коли батьки розмовляють зi своiми дiтьми, вони демонструють iм, як треба висловлювати своi думки i обмiнюватися iдеями c iншими людьми. Вони знайомлять дитину з символами i вчать його тому, як переводити складний свiт в уявлення та слова. Цi концептуальнi засоби i для дитини тими пiдтримують конструкцiями, якi вiн використовуi для створення власних засобiв вираження. Задовго до того, як дiти вчаться говорити, вони знайомляться зi своiю культурою i мовою, чутна мова батькiв або тих, хто про них пiклуiться. За допомогою мови дiти дiзнаються, хто вони такi i як вони повиннi себе тримати з iншими людьми. Найважливiша категорiя iдентифiкацii для маленькоi дитини - пол. Мабуть, у мисленнi матерi вже сформованi певнi уявлення про те, як повиннi вести себе дiвчатка i хлопчики, вони-то i спонукають ii мiняти свою поведiнку в залежностi вiд статi дитини.

Дiти не просто вимовляють слова чи фрази. Вони ведуть розмови - з дорослими людьми, з iншими дiтьми i навiть самi з собою. Дiти часто переривають свою промову, щоб подивитися, чи слухаi iх iнша людина i чи розумii вiн iх. Дiти роблять паузи, по кiлька разiв повторюють одне й те ж i поправляють себе. Вони люблять задавати питання. Все це - звичайнi дii по налагодженню комунiкацii. Дiти повиннi навчитися керувати розмовою, щоб усунути розбiжностi з спiврозмовником, уникнути конфлiкту i подолати збентеження. Керувати в даному випадку означаi вживати слова ввiчливостi, такi як "дякую", "будь ласка"; проявляти увагу; вибирати правильну форму звернення, вiрнi вираження i вiдповiдну тему розмови, а також враховувати статус iншоi людини.

Розвивати своi руховi, когнiтивнi та мовленнiвi навички дiтям допомагаi гра, яка вiдбуваiться у невимушенiй атмосферi. Граючи, дiти пiзнають свiт та оволодiвають важливими соцiальними навичками. Гра може приймати рiзнi форми, вiд гри-метушнi до гри зi словами. Всi види iгор допомагають дiтям освоiти соцiально схвалюванi моделi i норми поведiнки, навчитися спiвпереживати i вiдрiзняти вигадку вiд реальностi. Гра i для дiтей чудовою нагодою поекспериментувати з реальнiсть, значеннями слiв i безпосереднiм досвiдом. Крiм того, гра задовольняi багато потреб дитини - потреба виплеснути енергiю, розважитися, наситити свою цiкавiсть, дослiджувати навколишнiй свiт i поекспериментувати в безпечнiй ситуацii.

Протягом дошкiльного перiоду дiти все краще починають розумiти себе i те, яке мiсце належить iм у конкретному соцiальному оточеннi. Вони дiзнаються, чого вiд них чекають члени iх сiм'i i сусiди, а саме - що означаi вести себе добре чи погано для таких, як вони, хлопчикiв та дiвчаток. Вони навчаються справлятися зi своiми почуттями соцiально схвалюються способами; засвоюють норми, правила i культурнi смисли свого суспiльства i розвивають свою Я-концепцiю, яка може зберiгатися протягом всього життя.

РЖРЖРЖ етап: середнi дитинство (вiд 6-ти до 12ти рокiв).

Середнi дитинство - час, коли дiти вдосконалюють своi руховi здiбностi i стають бiльш незалежними. У цей перiод продовжуiться стiйке, рiвномiрний фiзичний розвиток. Дiти не тiльки стають вище i додають у вазi, але цi зовнiшнi змiни супроводжуються органiчними змiнами. Триваi зростання i змiни кiсток скелета, м'язи стають бiльшими i сильнiшими - вiдповiдно збiльшуiться фiзична сила i витривалiсть. Все це необхiдно для вдосконалення грубоi i тонкоi моторики.

Дитина молодшого шкiльного вiку здатний виконувати контрольованi, цiлеспрямованi руху. До того часу, як дитина вступаi в початкову школу, вiн уже вмii бiгати, стрибати i скакати на однiй нозi. Статевi вiдмiнностi в рухових навичках до початку статевого розвитку бiльшою мiрою зумовленi обставинами життя та культурними очiкуваннями, нiж дiйсними фiзичними вiдмiнностями.

Тонка моторика, що дозволяi дiтям виконувати руками всi складнi i точнi рухи, також зберiгаiться протягом всього середнього дитинства, i цей розвиток починаiться ще до того, як дитина пiде в перший клас. Бiльшiсть необхiдних для письма тонких моторних навичок розвиваiться на 6-7м роцi життя дитини.

Важливим фактором фiзичного розвитку дитини i здоров'я, тому що здоровi дiти можу бiльш активно брати участь в фiзичного, розумового та соцiальноi дiяльностi в оточуючому iх свiтi. Серед основних проблем, пов'язаних зi здоров'ям дiтей молодшого шкiльного вiку, слiд назвати надмiрна вага, незадовiльну фiзичну форму, нещаснi випадки i травми.

Оскiльки значну частину часу дiти проводять у школi, у програмах початкових класiв враховуiться i потреба дiтей у русi.

Взагалi вступ дитини до школи знаменуi собою не тiльки початок переходу пiзнавальних процесiв на новий рiвень розвитку, але й виникнення нових умов для особистiсного зростання людини. У цей перiод часу провiдною для дитини стаi навчальна дiяльнiсть.

Особливiстю дiтей молодшого шкiльного вiку, яка рiднить iх з дошкiльнятами, але ще бiльше посилюiться з надходженням до школи, i безмежна довiра до дорослих, головним чином, до вчителiв, пiдпорядкування i наслiдування iх. Дiти цього вiку повнiстю визнають авторитет дорослоi людини, майже беззастережно приймають його оцiнки. Навiть характеризуючи себе як особистiсть, молодший школяр в основному лише повторюi те, що говорить про нього дорослий. Це безпосередньо стосуiться самооцiнки. На вiдмiну вiд дошкiльнят у молодших школярiв вже зустрiчаються самооцiнки рiзних типiв: адекватнi, завищенi i заниженi.

У молодшому шкiльному вiцi самостiйний контроль дитиною власних дiй досягаi такого рiвня, коли дiти вже можуть керувати поведiнкою на основi прийнятого рiшення, намiри, довгостроковоi поставленоi мети. Крiм того, на базi вже отриманого досвiду навчальноi, iгровоi i трудовоi дiяльностi в дитини складаються передумови для оформлення мотивацii досягнення успiхiв. Приблизно мiж 6ю i 11ю роками у дитини виникаi уявлення про те, як можна компенсувати недолiк своiх здiбностей за рахунок збiльшення прикладених зусиль i навпаки.

Паралельно з мотивацiiю досягнення успiху i пiд ii впливом у молодшому шкiльному вiцi вдосконалюiться працьовитiсть i самостiйнiсть. Працьовитiсть виникаi як наслiдок неодноразово повторюваних успiхiв при додатку достатнiх зусиль i отримань дитиною заохочень за це, особливо тодi, коли вiн проявив наполегливiсть у досягненнi мети. Самостiйнiсть молодших школярiв поiднуiться з iх залежнiстю вiд дорослих. При цьому дуже важливо, щоб поiднання самостiйностi i залежностi було взаiмно врiвноваженим.

З надходженням дитини в школу вiдбуваються i змiни в його взаiминах з оточуючими людьми, причому досить iстотнi. Перш за все, значно збiльшуiться час, що вiдводиться на спiлкування. Змiнюються теми спiлкування, в нього не входять теми, пов'язанi з грою. Крiм того, у дiтей РЖРЖРЖ-РЖV класiв вiдзначаються першi спроби стримування емоцiй, безпосереднiх iмпульсiв i бажань. У молодшому шкiльному вiцi сильнiше починаi виявлятися iх iндивiдуальнiсть. Вiдбуваiться значне розширення та поглиблення знань, удосконалюються вмiння та навички дитини, у бiльшостi дiтей до РЖРЖРЖ-РЖV класiв виявляються як загальнi, так i спецiальнi здiбностi до рiзних видiв дiяльностi.

Особливе значення для розвитку в цьому вiцi маi стимулювання i максимальне використання мотивацii досягнення в навчальнiй, iгровоi, трудовоi дiяльностi дiтей.

До кiнця молодшого шкiльного вiку, до РЖРЖРЖ-РЖV класiв школи, пiдвищене значення для дiтей набувають стосунки з однолiтками, i тут вiдкриваються додатковi можливостi для активного використання цих взаiмин у навчально-виховних цiлях.

РЖV етап: пiдлiтковий i юнацький перiод (вiд 12ти до 20ти рокiв).

Пiдлiтковий вiк називають важким. Дiйсно, цього вiку властива крайня неврiвноваженiсть, рiзкiсть, швидка змiна настроiв, вiн важкий для оточуючих своiю надзвичайною суперечливiстю.

Часто буваi важким визначити чiткi межi цього перiоду. Звичайно, найбiльш надiйним показником настання дорослостi i емоцiйна зрiлiсть, а не такi критерii, як половоззрелость, завершення освiти, вступ у шлюб або поява дiтей.

У пiдлiтковому i юнацькому вiцi людина намагаiться пристосуватися до соцiального тиску та встановити рiвновагу мiж зовнiшнiми i внутрiшнiми цiнностями. Пiдростаюче поколiння дуже чуйно реагуi на навколишнi суспiльство - його цiнностi, економiчнi та полiтичнi суперечностi, неписанi правила. Юнаки i дiвчата формують очiкування i будують плани з приводу власного майбутнього; цi очiкування в якiйсь мiрi залежать вiд культурноi та iсторичноi обстановки, в якiй вони живуть.

Перiод отроцтва-юностi збiгаiться з рядом фiзiологiчних змiн, в результатi яких тiло дитини перетворюiться на тiло дорослоi людини. Вiк настання статевоi зрiлостi коливаiться в досить широких межах. У середньому цей процес починаiться в 11-12 рокiв. Змiни цi вiдбуваються рiзко i часто досить раптово, тому пiдлiткам та членам iх сiмей доводиться швидко адаптуватися до нового способу, що говорить, що дитинство залишилося позаду.

З фiзiологiчноi точки зору пiдлiтковий вiк по швидкостi бiологiчних змiн можна порiвняти з фетальним перiодом внутрiшньоутробного розвитку (з 3го мiсяця вагiтностi до пологiв) i з двома першими роками життя. Однак на вiдмiну вiд немовлят пiдлiтки, спостерiгаючи за цим процесом, вiдчувають прикростi i радостi, вони спостерiгають за подiями зi змiшаним почуттям iнтересу, захоплення i жаху.

Бiологiчними ознаками настання отроцтва i помiтне збiльшення швидкостi росту, швидкий розвиток репродуктивних органiв i поява вторинних статевих ознак. Деякi змiни зустрiчаються у обох статей, але бiльшiсть маi статеву специфiку.

Зазвичай змiн пубертатного перiоду передуi збiльшення жирових вiдкладень в органiзмi; деякi дiти у цей перiод помiтно поправляються. Також у цей перiод рiзко зростаi кiлькiсть гормонiв, що впливають на зростання пiдлiткiв. Швидкiсть розвитку у хлопчикiв i дiвчаток рiзна. У середньому у дiвчаток стрибок росту та iншi бiологiчнi змiни пубертатного перiоду вiдбуваються приблизно на 2 роки ранiше, нiж у хлопчикiв. Але iснують дуже великi iндивiдуальнi вiдмiнностi у швидкостi розвитку представникiв однiii статi. Також рiзнi ознаки дозрiвання хлопчикiв i дiвчаток.

У хлопчикiв першою ознакою пубертату i прискорення росту яiчок i калитки. Приблизно через рiк пiсля цього спостерiгаiться аналогiчне прискорення зростання пенiса. Мiж цими двома подiями починають з'являтися волосся на лобку. Маi мiсце збiльшення серця i легенiв. У перiод вiд 11тi до 16ти рокiв вiдбуваiться перше виверження, що наступаi або при мастурбацii, або увi снi (полюцii).

У дiвчаток першою ознакою статевого дозрiвання зазвичай i набухання областi соскiв. Одночасно вiдбуваiться розвиток матки i пiхви разом з помiтним збiльшенням зовнiшнiх статевих органiв. Менструацii (менархе) - ймовiрно, найбiльш драматичний i символiчний ознака змiни статусу дiвчинки. Перiод появи мiсячних коливаiться мiж 9,5 i 16,5 року.

У обох статей у пубертатний перiод вiдбуваiться обволосiння лобка i пахв i активiзацiя сальних i статевих залоз.

Пiдлiтки придiляють дуже багато уваги своiму тiлу. У кожноi дитини в перiод середнього дитинства складаються уявлення про iдеальну зовнiшностi, i пiдлiтки всiма способами прагнуть наслiдувати свого iдеалу. Але якщо хлопчики в цьому вiцi бiльше стурбованi фiзичною силою, то дiвчаток бiльше турбуi надмiрна вага i високий зрiст. У результатi багато нормальнi i навiть стрункi дiвчата намагаються схуднути. Подiбна заклопотанiсть своiю вагою в екстремальних випадках може призвести до порушень харчовоi поведiнки, таким, як анорексiя або булiмiя.

Бiологiчнi змiни, з якими стикаються пiдлiтки, мають безпосереднi вiдношення до теми зрiлоi статевоi iдентичностi, що включаi в себе вираз сексуальних потреб i почуттiв i прийняття або вiдкидання статевих ролей.

Статевi ролi i стереотипи починають складатися задовго до настання юностi. Аж до кiнця середнього дитинства дiти пiдтримують стосунки в основному з групами однолiткiв з ними статi, причому цi вiдносини сексуально нейтральнi. З досягненням пубертату викликанi дозрiванням змiни в органiзмi пiдлiткiв пробуджують у них новий iнтерес до представникiв протилежноi статi, i викликають потребу в iнтеграцii сексуальностi з iншими аспектами особистостi. У юностi молодi люди починають вступати у вiдносини, в яких секс граi центральну роль.

Розвиток статевого дозрiвання i сексуальноi поведiнки, включаючи мастурбацiю i способи прояви сексуальностi, у хлопчикiв i дiвчаток протiкаi по-рiзному. Дiвчатка-пiдлiтки присвячують бiльше часу фантазiй на тему романтичних вiдносин; хлопчики, щоб дати вихiд своiм сексуальним iмпульсам, частiше використовують мастурбацiю. Але як мастурбацiя, так i фантазii на сексуальнi теми широко поширенi серед обох статей.

Мастурбацiя, хоча i i нормою, а не патологiiю, зазвичай i всього лише тимчасовою замiною статевого акту до моменту вступу в статевий зв'язок. Тут мiж статями знову-таки i деякi розбiжностi. Юнаки вступають у статевi вiдносини ранiше i ставляться до них трохи iнакше. Перша зв'язок юнаки частiше за все вiдбуваiться з випадковою партнеркою, i вони отримують бiльше соцiальне схвалення за втрату невинностi, нiж дiвчата. Юнаки також намагаються повторити свiй досвiд незабаром пiсля першоi проби, частiше розповiдають про своi сексуальнi "подвиги" i рiдше, нiж дiвчата, вiдчувають провину.

На сексуальну поведiнку юнакiв i дiвчат впливають такi фактори, як психологiчна конституцiя, сiмейнi вiдносини, бiологiчне дозрiвання i рiвень освiти. Залежно вiд цих факторiв перший статевий контакт вiдбуваiться пiзнiше або ранiше.

Фiзичне перетворення дитини в дорослого вимагаi також i розширення можливостей мислення. У пiдлiтковому i юнацькому вiцi людина починаi краще усвiдомлюi сенс абстрактних понять i вчиться ними оперувати. Пiдлiтки починають розумiти, що у кожноi людини повиннi бути права i почуття власноi гiдностi. З свiдомiстю цього в нього загострюiться почуття справедливостi i сумлiння.

Психiчнi особливостi пiдлiтка вiдрiзняються вiд психiчних особливостей i процесiв як дiтей, так i дорослих. Характернi риси пiдлiткiв - допитливiсть розуму i жадiбне прагнення до пiзнання, широта iнтересiв, що сполучаються, однак, з розкиданiстю, вiдсутнiстю системи в набуттi знань. Своi розумовi якостi пiдлiтки зазвичай спрямовують на тi види дiяльностi, якi iх найбiльше цiкавлять.

Пiдлiтковий вiк характеризуiться вираженою емоцiйною нестiйкiстю, рiзкими коливаннями настрою, рiзкими коливаннями настрою, швидкими переходами вiд екзальтацii до субдепресивний стан. Бурхливi афективнi реакцii, особливо часто виникають у вiдповiдь на зауваження про зовнiшнiсть пiдлiтка або при спробi "ущемити" його самостiйнiсть, часто здаються дорослим неадекватними.

Пiк емоцiйноi нестiйкостi у хлопчикiв припадаi на 11-13 рокiв, у дiвчаток - на 13-15 рокiв. У старшому пiдлiтковому вiцi фон настрою стаi бiльш стiйким, емоцiйнi реакцii - бiльш диференцiйованими. Бурхливi афективнi спалахи нерiдко змiнюються пiдкресленою зовнiшнiм спок

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Агрессивное поведение в подростковом возрасте