Проблема коректного оформлення поняття "уяви" як спецiально наукового концепту
ЗмiстВступ
1. Проблема коректного оформлення поняття ВлуявиВ», як спецiально наукового концепту
1.1 Поняття тАЬуявитАЭ у лiтературних джерелах
1.2 Загальна характеристика уяви
1.3 Проблема побудови поняття ВлуяваВ»
2. Цiль, завдання й методи дослiдження
2.1 Об'iкт i предмет дослiдження
2.2 Мета й завдання дослiдження
2.3 Методи дослiдження
3. Категорiя уяви. Лiнгво-логiстичний аналiз психологiчного концепту
3.1 Визнання поняття тАЬуявитАЭ
3.2 Порiвняльний аналiз родових та видових ознак понять уяви
3.3 Коректна побудова поняття уяви
Висновки
Список використаноi лiтератури
уява психологiчний концепт
ВступЦiль даноi роботи - вивчення концепту ВлуяваВ» i його логiко-лiнгвiстичний аналiз.
Актуальнiсть роботи визначаiться пильною увагою сучасноi лiнгвiстики й логiки до специфiки даного поняття. У лiнгвiстичних роботах останнього часу поняття вивчаiться з урахуванням спiввiдношення мови й мислення, способiв вираження в мовi немовневоi дiйсностi, знань про свiт, законiв органiзацii Влязиковоi картини мируВ», тезауруса окремоi особистостi.
Концептуальний аналiз - один iз плiдних напрямкiв лiнгвiстичного аналiзу поняття. Вивчення поняття здiйснювалося з рiзних методологiчних позицiй. Увагу дослiдникiв залучали питання ВлЩо така уява?В», ВлЯк органiзоване поняття уявиВ», ВлЯкi особливостi коректного визначення поняття?В» i т.д. Вiдповiдi на багато питань ще не знайденi.
Розвиток психологii привело до переконання, що психологiя входить у рiзнi сфери людського життя й дiяльностi, якi можуть становити предмет рiзних наук. Всi рiзнi його прояви або всi цi сторони його багатоликоi й рiзноманiтноi iстоти пiдлягають цiлком самостiйному вивченню й розробцi.
У результатi вивчення кожного з рiзних проявiв уяви ми будемо, звичайно, щораз одержувати сукупнiсть вiдомих вiдомостей, що говорять про те, що представляi iз себе уява iз цiii сторони його iснування.
Цi вiдомостi ми й можемо вiдповiдно до правил формальноi логiки зводити у визначення, тобто утворювати з них поняття. Адже поняття лише виражаi в концентрованому видi те, що ми знаiмо про предмет. РЖншоi функцii воно не маi й не здатно виконувати. Тому науково правомiрнi не одне, а кiлька понять уяви.
1. Проблема коректного оформлення поняття ВлуявиВ», як спецiально наукового концептуОбрази, якими оперуi людина, не обмежуються вiдтворенням безпосередньо сприйнятого. Перед людиною в образах може стати й те, чого вiн безпосередньо не сприймав, i те, чого взагалi не було, i навiть те, чого в такiй саме конкретнiй формi в дiйсностi й бути не може. Таким чином, не всякий процес, що протiкаi в образах, може бути зрозумiлий як процес вiдтворення. Властиво кожний образ i якоюсь мiрою й вiдтворенням - хоча б i дуже вiддаленим, опосередкованим, видозмiненим - i перетворенням дiйсного. Цi двi тенденцii вiдтворення й перетворення, данi завжди в деякiй iдностi, разом з тим у своiй протилежностi розходяться один з одним. РЖ якщо вiдтворення i основною характеристикою пам'ятi, то перетворення стаi основною характеристикою уяви. Уявляти - це перетворювати.
РЖстоти дiючi, люди не тiльки споглядають i пiзнають, але й змiнюють мир, перетворять його. Для того щоб перетворювати дiйснiсть на практицi, потрiбно вмiти перетворювати ii й подумки. Цiii потреби й задовольняi уява. Уява нерозривно пов'язане з нашою здатнiстю змiнювати мир, дiiво перетворювати дiйснiсть i творити щось нове. Тому прав був А. М. Горький, коли говорив, що Влсаме вимисел i задум пiднiмають людини над твариноюВ» - вимисел насамперед як задум.
Пiд уявою в самому широкому змiстi слова iнодi розумiють усякий процес, що протiкаi в образах. У такому випадку пам'ять, що вiдтворюi образи ранiше сприйнятого, представляiться Вллише одним з видiв уявiВ» (Ф. Кейра, А. Селлi, П.П. Блонський i iн.). Виходячи iз цього, приходять до розрiзнення репродуктивноi й творчоi уяви й ототожнюванню першого з пам'яттю.
Оскiльки, з одного боку, уява завжди опираiться якоюсь мiрою нi минулий досвiд, а з iншого боку - образне вiдтворення звичайно, як показане дослiдження, якоюсь мiрою перетворить вiдтворене, мiж уявою й образною пам'яттю безперечно iснуi зв'язок. Але не менш безперечно й iснування мiж ними розходжень. Якщо виходити iз широкого розумiння уяви психiчний процес, що як охоплюi будь-який, в образах, то саме тому, що цей термiн включить у такому випадку й пам'ять, прийде, вносячись подвiйнiсть у термiни, позначити уяву в бiльше вузькому й специфiчному змiстi слова в його вiдмiнностi вiд пам'ятi. Тому доцiльнiше зберегти термiн ВлуяваВ» для позначення цього останнього специфiчного процесу. Уява - це вiдлiт вiд минулого досвiду, це перетворення даного й породження на цiй основi нових образiв, що i й продуктами творчоi дiяльностi людини й прообразами для неi.
Основна вiдмiннiсть властиво уяви вiд образноi пам'ятi пов'язане з iншим вiдношенням до дiйсностi. Образи пам'ятi - це вiдтворення минулого досвiду. Функцiя пам'ятi - зберегти в можливiй недоторканностi результати минулого досвiду, функцiя уяви - iх перетворити. Але й ця протилежнiсть iснуi й здiйснюiться в конкретнiй дiяльностi людини лише як iднiсть протилежностей. У процесi розвитку зi змiною уяви й процесiв збереження й вiдтворення змiнювалася i iхнi взаiмне вiдношення. На раннiх щаблях розвитку, коли вiдношення вiдтвореного образа до минулого не зiзнаiться чiтко як таке, свiдома установка на точнiсть вiдтворення, на його вiдповiднiсть об'iктивноi дiйсностi ще вiдсутнiй. Тому на цих раннiх щаблях вiдтворення далеко не i копiiю вiдтвореного. Воно мiстить безлiч помилок, зрушень, змiн, трансформацiй; вiдтворення ще чiтко не вiдокремилося вiд уяви.
У свою чергу уява, що завжди припускаi деяку незалежнiсть вiд безпосередньо даного, не вiдокремилося чiтко вiд вiдтворення, поки ця незалежнiсть якоюсь мiрою не усвiдомлена. Уява у власному змiстi i лише тодi, коли плин образiв перестаi бути мимовiльною змiною, як би перекручуванням образiв-подань, стаючи вiльним оперуванням образами, не зв'язаним установкою на вiдтворення. У мiру сходження до усе бiльше високих щаблiв або форм уяви воно усе бiльше чiтко диференцiюiться вiд пам'ятi.
Уява може, далi, передбачаючи майбутнi, створити образ, картину того, чого взагалi не було. Так М.В. Водоп'янов або И.Д. Папанiн могли у своiй уявi уявити собi полiт на Пiвнiчний полюс i висадження на ньому тодi, коли це була тiльки мрiя, ще не здiйснена й невiдомо, чи здiйсненна. Уява може, нарештi, зробити й такий вiдлiт вiд дiйсностi, що створюi фантастичну картину, що яскраво вiдхиляiться вiд дiйсностi. Але й у цьому випадку воно якоюсь мiрою вiдображаi цю дiйснiсть. РЖ уява тим плодотворнiше й цiннiше, нiж у бiльшiй мерi воно, перетворюючи дiйснiсть, вiдхиляючись вiд ii, при цьому все-таки враховуi ii iстотнi сторони й найбiльш значимi риси. Таким чином, i в цiй формi, що вiдхиляiться вiд дiйсностi аж до фантастики, уява не пориваi зовсiм з дiйснiстю.
Уява не абстрактна функцiя, а закономiрно виступаюча сторона свiдомоi дiяльностi. На цiй основi розвиваiться потiм певна здатнiсть, у мiру того як уява формуiться в якiй-небудь конкретнiй творчiй дiяльностi.
Уява як уявне перетворення дiйсностi в образнiй формi може бути тiсно зв'язано, сказали ми, зi змiною дiйсностi, з ii практичним, дiючим перетворенням. Передбачаючи результати нашоi дiяльностi, мрiя, створювана уявою, стимулюi до того, щоб працювати над ii втiленням у дiйсностi, щоб боротися за ii здiйснення. Д.И. Писарiв писала: ВлЯкби людина був зовсiм позбавлений здатностi мрiяти.. якби вiн не мiг зрiдка забiгати вперед i споглядати уявою своiм у цiльнiй i закiнченiй картинi той самий утвiр, що тiльки що починаi складатися пiд його руками, - тодi я рiшуче не можу представити, яка спонукальна причина змушувала б людини вживати й доводити до кiнця великi й стомлюючi роботи в областi мистецтва, науки й практичного життя..В». Але зi стимулу до дii мрiя уяви може iнодi перетворитися й у заступник дii, перероджуючись у ту порожню мрiйнiсть, який деякi люди, як димовою завiсою, затуляються вiд реального миру й необхiдностi його змiнювати. Роль уяви i його характер iстотно визначаються тим, що являють собою його продукти. Однi знаходять собi легеня й малоплодотворне задоволення в скороминущих i дозвiльних мрiяннях, прикриваючись завiсою своii фантазii вiд реальноi справи. РЖншими, надiленими достатнiми творчими чинностями, перетворюють втiлення своii уяви в реальну справу творчостi. РЗхнього утвору вводять у реальний мир як би новий вимiр. У створених художньою творчiстю творах мистецтва люди споглядають перетворений, поглиблений образ миру, що далеко виходить за обмеженi рамки iх часто вузького особистого iснування; у практичному життi вони ламають застарiлi норми й реально змiнюють дiйснiсть.
Уява вiдiграi iстотну роль у кожному творчому процесi. Його значення особливо велике в художнiй творчостi. Усякий художнiй твiр, гiдний цього iменi, маi iдейний змiст, але на вiдмiну вiд наукового трактату воно виражаi його в конкретно-образнiй формi. Якщо художник змушений вивести iдею свого добутку в абстрактних формулах так, що iдейний змiст художнього твору виступаi поряд з його образами, не одержуючи адекватного й досить яскравого вираження усерединi iх, його добуток губить свою художнiсть.
Не менш необхiдна уява - в iнших формах - у науковiй творчостi. Ще великий англiйський хiмiк XVIII в. Дж. Прiстлi, що вiдкрив кисень, затверджував, що дiйсно великi вiдкриття, до яких Влнiколи не додумався б розважливий повiльний i боягузливий розумВ», здатнi робити лише вченi, якi Влдають повний простiр своiй уявiВ». Т. Рiбо схильний був навiть затверджувати, що якщо ми Влпiдведемо пiдсумки кiлькостi уяви, витраченiй i втiленому, з одного боку - в областi художньоi творчостi, а з iншого боку - у технiчних i механiчних винаходах, то ми знайдемо, що другий значно бiльше першогоВ».
Роль уяви в науковiй творчостi дуже високо розцiнював i В. И. Ленiн. Вiн писав: Вл..безглуздо заперечувати роль фантазii й у самiй строгiй науцiВ». ВлДарма думають, - зауважуi вiн в iншiм мiсцi, - що вона потрiбна тiльки поетовi. Це дурний забобон. Навiть у математику вона потрiбна, навiть вiдкриття диференцiального й iнтегрального вирахувань неможливо було б без фантазii. Фантазiя i якiсть найбiльшоi цiнностi..В».
ВлФiлософська енциклопедiяВ» визначаi уяву, як психiчну дiяльнiсть, що полягаi в створеннi подань i уявних ситуацiй, нiколи в цiлому безпосередньо що не сприймалися людиною в дiйсностi.
Малий енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона даi наступне визначення. Уява, психологiчна здатнiсть до простого вiдтворення того, що вже було нами сприйняте, або до вiдтворення таких образiв, якi не представляють копii якого-небудь колишнього сприйняття. Розрiзняють уява вiдтворююче (пасивне, котре i не що iнше, як вiдома форма пам'ятi) i творче (активне, по будiвельне, властиво фантазiю), тобто здатнiсть вiдтворювати образи в новiй комбiнацii, у якiй ми iх у дiйсностi не зустрiчаiмо. Розрiзняють уяву iнтелектуальну, сприятливу до пiзнання навколишнiх предметiв, практична уява або винахiдливiсть i естетичнiстна або художнiсть.
Словник ВлСуспiльнi наукиВ» пише про уяву наступне. Уява - створення в процесi мислення нових образiв на основi минулих сприйняттiв i наявних понять. Уява дозволяi реконструювати явища по iхнiх описах. Розрiзняють уява, що вiдтворить, i творча уява, а також: - довiльна уява, що проявляiться при цiлеспрямованому рiшеннi наукових, технiчних i художнiх завдань; i - мимовiльна уява, що проявляiться в сновидiннях i в медитативних образах.
Багато дослiдникiв вiдзначають, що уява i процес створення нових образiв у наочному планi. Ця тенденцiя вiдносить уяву до форм почуттiвого матерiалу. Природу уяви становить синтез, iднiсть логiчного й почуттiвого.
Уява, за словами словника Ожегова - це психiчний процес, у якому вiдбиття дiйсностi вiдбуваiться в специфiчнiй формi - об'iктивно або суб'iктивно нового (у виглядi образiв, подань, iдей), створеного на основi образiв сприйняттiв, пам'ятi, а також знань придбаних у процесi мовного спiлкування. Коли мова йде про об'iктивно новий, то маiться на увазi, що даний продукт уяви взагалi вперше створюiться в суспiльствi. Коли ж мова йде про суб'iктивно новий, те це значить, що створений продукт маi новизну тiльки лише для самого творця, у той час як у суспiльствi вiн уже вiдомий.
Уява - це аналiтико-синтетична дiяльнiсть, що здiйснюiться пiд напрямним впливом свiдомо поставленоi мети або почуттiв, переживань, якi володiють людиною в цей момент. Найчастiше уява виникаi в проблемнiй ситуацii, тобто в тих випадках, коли необхiдно вiдшукати нове рiшення, тобто потрiбно випереджальна практична дiя вiдбиття, що вiдбуваiться в конкретно-образнiй формi, як результат оперування образами.
Уява, фантазiя, психiчна дiяльнiсть, що складаiться в створеннi подань i уявних ситуацiй, нiколи в цiлому не сприймалися людиною в дiйсностi. Уява заснована на оперуваннi конкретними почуттiвими образами або наочними моделями дiйсностi, але при цьому маi риси опосередкованого, узагальненого пiзнання, що поiднують його iз процесом мислення. Характерний для уяви вiдхiд вiд реальностi дозволяi визначити його як процес перетворюючого вiдбиття дiйсностi.
Уява i специфiчно людською формою психiчноi дiяльностi, що виникла на основi практичного перетворення дiйсностi. Розвиваючись разом з ускладненням процесу працi й суспiльств, вiдносин, уява стаi одним з основних елементiв свiдомостi й дiяльностi людини. Головна функцiя уяви в людськiй свiдомостi складаiться в iдеальному поданнi результату дiяльностi до того, як вiн буде досягнутий реально. РЖнша функцiя уяви пов'язана з необхiдним у процесi працi плануванням своiх дiй. ВлПавук робить операцii, що нагадують операцii ткача, i бджола будiвлею своiх воскових осередкiв осоромлюi деяких людей-архiтекторiв. Але й найгiрший архiтектор вiд найкращоi бджоли iз самого початку вiдрiзняiться тим, що, перш нiж будувати осередок з воску, вiн уже побудував ii у своiй головiВ». У цьому випадку особливо важко розмежувати дiяльнiсть уяви й мислення, але в реальнiй iдностi всiх психiчних функцiй суб'iкта уява зберiгаi свою специфiку: передбачення того, чого ще не iснуi - або в особистому досвiдi даноi людини, або в дiйсностi взагалi. РЖз цим зв'язана здатнiсть робити вiдкриття, знаходити новi шляхи, способи рiшення виникаючих перед людиною завдань.
Здогад, iнтуiцiя, що ведуть до вiдкриття, неможливi без уяви. Тому уява i компонентом створення не тiльки образно-образно-насичених продуктiв дiяльностi, але й абстрактно-понятiйних.
ВлСпiвробiтництвоВ» логiки й уява можливо тому, що iхня протилежнiсть не абсолютна. У мисленнi постiйно вiдбуваiться перекодування словесно-понятiйних i наочно-образних логiчних структур, причому останнi нерiдко несуть основне евристичне навантаження в рiшеннi мислить, завдання. Саме ця обставина i однiii з поки не переборених перешкод на шляху формалiзацii евристичних процесiв i передачi iхнiй машинi.
Розрiзняють що вiдтворить i творчу уяву. уява, Що Вiдтворить, полягаi в створеннi образiв об'iктiв, що ранiше не сприймалися, вiдповiдно до iх опису або умовним зображенням (кресленням, топографiчною картою, лiтературним текстом i т.д.). Творча уява складаiться в самостiйних створеннi нових образiв, втiлюваних в оригiнальнi продукти дiяльностi. Воно i одним iз психологiчних факторiв наукових i технiчного прогресу й найбiльше опукло проявляiться в мистецтв, творчостi, перетворюючи в особливу форму пiзнання й одночасно показу, Влоб'iктивацiiВ» життiвоi реальностi в ii сутностi. Особливий вид творчоi уяви являi собою мрiя - створення образiв бажаного майбутнього, не втiлюваних безпосередньо в тi або iншi продукти дiяльностi. Мрiя може вiдiгравати активiзуючу роль у життi iндивiдуума й суспiльства, якщо укладена в нiй iдея веде до подальших практичних перетворень.
Надзвичайно широкий дiапазон проявiв уяви, що завжди виступають у iдностi з iнший сторонами психiки, обумовлюi також рiзноманiтнi за своiм характером i складностi розумовi прийоми перетворення наявних у людини подань i сприйняттiв. Механiзм цих перетворень у загальному видi зводиться до аналiзу й синтезу вихiдного ВлматерiалуВ» уявою. У простих випадках маi мiсце комбiнування рiзнорiдних елементiв (ВлаглютинацiяВ» - склеювання), перебiльшення або зменшення окремих сторiн дiйсностi, об'iднання подiбного в рiзному або роз'iднання реально iдиного. У складних випадках творча уява потрiбнi широкi уявнi узагальнення й зiставлення, що йдуть по лiнii пошукiв конкретних фактiв, чорт, ситуацiй, наочних моделей i мистецтв, конструкцiй, що вiдбивають загальнi iдеi й закономiрностi, якi потрiбно виявити або вiдкрити (показ типового через iндивiдуальне в мистецтвi, творчостi, вiдкриття закону за допомогою спостереження конкретних явищ або створення iхньоi експериментальноi моделi).
Дiяльнiсть уяви може мати рiзний ступiнь довiльностi, вiд спонтанних дитячих фантазiй до тривалих цiлеспрямованих пошукiв винахiдника. До мимовiльноi дiяльностi уяви вiдносять сновидiння, однак вони можуть детермiнуватися заданоi в станi пильнування метою; такi вiдомi приклади рiшення наукових завдань у снi.
Уява розвиваiться в процесi творчоi дiяльностi пiд впливом суспiльств, потреб. Передумовою високого розвитку уяви i його виховання, починаючи з дитячого вiку, через iгри, навчальнi заняття, прилучення до мистецтва. Необхiдним джерелом уяви i нагромадження рiзноманiтного життiвого досвiду, придбання знань i формування переконань.
РЖсторично навчання про концепт сходить до ПтАЩiра Абеляра (1079-1142), що розглядав концепт як форму ВлсхоплюванняВ» змiсту; як Влзбори понять, замкнутих у сприймаюче мовлення душiВ»; Влзв'язування висловлень в одну точку зору на той або iнший предмет при визначальнiй ролi розуму, що перетворить висловлення в думку, що горнеться,В». Як основна ознака концепту Абеляр видiляла його конститурованiсть iндивiдуальною свiдомiстю, що лягло в пiдставу трактування концепту як гранично суб'iктивноi форми схоплювання змiсту.
Концепт - продукт пiднесеного духу, розуму, що здатний творчо вiдтворювати, або збирати (конципiрувати), змiсти як унiверсалii, що представляють собою зв'язок речей i мовлень. Концепт мiстить у собi розум як свою частину. Концепт як, що висловлюi мовлення, таким чином, не тотожне поняттю.
Концепт формуiться мовленням. Мовлення здiйснюiться в просторi душi. Змiнюючи душу людини, що обмiрковуi рiч, вiн при своiму оформленнi в концепцiю припускаi iншого суб'iкта (слухача, читача), актуалiзуючи змiсти у вiдповiдях на його питання, що народжуi диспут. Спрямованiсть до слухача завжди припускала одночасну спрямованiсть до трансцендентного джерела мовлення - Богу. Пам'ять i уява - невiдторжимi властивостi концепту, спрямованого на розумiння тут i тепер, з одного боку, а з iншого боку - вiн i синтез трьох здатностей душi i як акт пам'ятi орiiнтований у минуле, як акт уяви - у майбутнi, як акт судження - у сьогодення.
Поняття як форма мислення вiдображаi предмети i iхню сукупнiсть в абстрактнiй, узагальненiй формi на пiдставi iхнiх iстотних ознак. Поняття - одна з основних форм наукового пiзнання. Формуючи поняття, наука вiдображаi в них дослiджуванi нею предмети, явища, процеси. Вiдображаючи iстотне, поняття не мiстять усього багатства iндивiдуальних ознак предмета й у цьому змiстi вони бiднiше форм почуттiвого пiзнання - сприйняття й подання. Разом з тим, вони дозволяють глибше проникнути в дiйснiсть, вiдобразити ii з бiльшою повнотою, на що не здатно почуттiве пiзнання.
Що б скласти поняття про предмет, нудно зрiвняти даний предмет з iншими предметами, знайти ознаки подiбностi й розходження. Логiчний прийом, що встановлюi подiбнiсть або розходження предметiв, називаiться порiвнянням.
Видiлення ознак пов'язане з розчленовуванням предмета на складовi його частини, сторони, елементи. Уявне розчленовування предмета на частинi називаiться аналiзом.
Видiлення за допомогою аналiзу ознак дозволяi вiдрiзнити iстотнi ознаки вiд несуттiвих. Це уявне видiлення ознак, називаiться абстрагуванням.
Елементи, сторони, ознаки предмета, видiленi за допомогою аналiзу, повиннi бути з'iднанi в iдине цiле. Це досягаiться за допомогою прийому, протилежного аналiзу, - синтезу, що представляi собою уявне з'iднання частин предмета, розчленованого аналiзом.
Ознаки дослiджуваних предметiв поширюються на всi подiбнi предмети. Ця операцiя здiйснюiться шляхом узагальнення, за допомогою якого певнi предмети на основi властивих iм однакових властивостей поiднуються в групи однорiдних предметiв.
Таким чином, ми утворимо одну з основних форм мислення - поняття. Поняття нерозривно пов'язане з основною язиковою одиницею - словом. Поняття виражаiться й закрiплюiться в словах i словосполученнях, без яких неможливо нi формування понять, нi оперування iменi (це слова й словосполучення, що мають певний змiст i позначають який-небудь предмет).
Змiстом поняття називаiться сукупнiсть iстотних ознак предмета, що мислиться в даному поняттi. Безлiч предметiв, що мислиться в поняттi, називаiться обсягом поняття. Поняття може бути досить (якщо не вичерпно) повно охарактеризовано iз двох сторiн - з боку свого змiсту (змiсту) i з боку того, до яких предметiв воно ставиться. Цi двi сторони називаються вiдповiдно iнтенсiональною i екстенсiональною.
а) РЖнтенсiональнiсть поняття.
Змiст поняття пояснюють, як правило, через ототожнення його або:
- с поняттям як таким (змiст поняття - це система ознак, на основi якоi здiйснене узагальнення й видiлення предметiв у поняттi).
- зi значенням (сукупнiсть iстотних ознак предмета, мислимих у поняттi, називаiться змiстом поняття)
- з усiм, що вiдомо про дане явище взагалi.
Виходить, що в деякому змiстi змiст поняття - це те, що нам вiдомо про речi, що вiдповiдають цьому поняттю. Цi трактування змiсту поняття, укладають у собi деяку думку або тенденцiю до неi, яку можна виразити так: змiст поняття - це iнформацiя, необхiдна для того, щоб утворити, сформулювати дане поняття й осмислити його. А iнформацiя ця - знання всякого роду, про ознаки вiдмiтних, загальних, iстотних i всiх взагалi ознаках.
РЖснуi подання про величину змiсту, тобто змiст одних понять може бути бiльше, нiж змiст iнших понять. Але визначення, що таке величина втримання поняття, очевидно, не iснуi. Найчастiше пояснюють це так: поняття, наприклад, автомобiля бiльш змiстовно, тобто бiльше по змiсту, чим поняття машини. Адже щоб сформулювати поняття автомобiля, потрiбно використати поняття машини. Тодi як при визначеннi машини поняття автомобiля використати немаi необхiдностi. Порiвнювати по величинi можна лише пiдпорядковуючi й пiдлегле поняття, але не iншi.
Специфiчним елементом змiсту поняття i коннотацiя, тобто тi етичнi й естетичнi вiдтiнки, фарбування й асоцiацii, якi ми вкладаiмо в поняття, що приводять iнодi до змiни його словесноi форми.
б) Екстенсiональнiсть поняття.
Поняття завжди ставиться до якихось об'iктiв поза ним, позначаi якiсь речi явища, предмети. Саме тi, якi мають ознаки, узагальненi в поняттi. Такi предмети становлять особливий клас. Клас предметiв визначають як сукупнiсть об'iктiв, що мають один або кiлька загальних характеристичних ознак, вiдбитих яким-небудь поняттям.
Щоб перейти до обсягу поняття, потрiбно провести розходження мiж предметами реальними й абстрактними. Трапляiться, що деякi ознаки й риси приписуються йому й помилково. Словом, предмет у своiму реальному буттi й предмет як об'iкт думки - це не те саме. В останньому випадку ми маiмо справу з особливим розумовим явищем, що називають абстрактним предметом.
Предмет, про яке вiдомо тiльки те, що вiн пiдходить пiд те або iнше поняття, i бiльше нiчого, i цiлком розумове утворення й називаiться абстрактним предметом. Сукупнiсть абстрактних предметiв, що вiдповiдають тому самому поняттю, становить його обсяг.
Поняття прийнято дiлити на наступнi види:
a) Поняття одиничнi й загальнi:
Залежно вiд того, мислиться в них один елемент або безлiч елементiв. Поняття, у якому мислиться один елемент, називаiться одиничним. Поняття, у якому мислиться безлiч елементiв, називаiться загальним.
Загальнi поняття можуть бути що реiструють i не реiструють. Що реiструють називаються поняття, у яких безлiч мислимих у ньому елементiв пiддаiться облiку, реiструiться (у всякому разi, у принципi).
Загальне поняття, що ставиться до невизначеного числа елементiв, називаiться не реiструi. Безлiч мислимих у них елементiв не пiддаiться облiку: у них мисляться всi люди, слiдчi, укази минулого, сьогодення й майбутнього. Не поняття, що реiструють, мають нескiнченний обсяг.
b) Поняття збiрнi й не збiрнi.
Поняття, у яких мисляться ознаки деякоi сукупностi елементiв, що становлять iдине цiле, називаються збiрними. Змiст збiрного поняття не можна вiднести до кожного окремого елемента, що входить у його обсяг, воно ставиться до всiii сукупностi елементiв. Збiрнi поняття можуть бути загальними й одиничними.
Поняття, у якому мисляться ознаки, що ставляться до кожного його елемента, називаiться не збiрним.
Якщо висловлення ставиться до кожного елемента класу, то таке вживання поняття буде роздiловим; якщо ж висловлення ставиться до всiх елементiв, узятим у iдностi, i незастосовно до кожного елемента окремо, то таке вживання поняття називаiться збiрним.
c) Поняття конкретнi й абстрактнi.
У залежностi тому, що вони вiдображають: предмет (клас предметiв) або його ознака (вiдношення мiж предметами).
Поняття, у якому мислиться предмет або сукупнiсть предметiв як щось самостiйно iснуюче, називаiться конкретним.
Поняття, у якому мислиться ознака предмета або вiдношення мiж предметами, називаiться абстрактним.
Розходження мiж конкретними й абстрактними поняттями засновано на розходженнi мiж предметом, що мислиться як цiле, i властивiстю предмета, вiдверненим вiд останнього й окремо вiд нього не iснуючим.
Абстрактнi поняття утворяться в результатi вiдволiкання, абстрагування певноi ознаки предмета; цi ознаки мисляться як самостiйнi об'iкти думки.
Не слiд змiшувати конкретнi поняття з одиничними, а абстрактнi iз загальними. Загальнi поняття можуть бути й конкретними, i абстрактними.
d) Поняття позитивнi й негативнi.
Залежно вiд того, чи становлять iхнiй змiст властивостi, властивому предмету, або властивостi, вiдсутнi в нього.
Поняття, змiст яких становлять властивостi, властивому предмету, називаються позитивними. Поняття, у змiстi яких указуiться на вiдсутнiсть у предмета певних властивостей, називаються негативними.
e) Поняття безвiдноснi й спiввiдноснi.
Залежно вiд того, чи мисляться в них предмети, що iснують роздiльно або у вiдношеннi з iншими предметами.
Поняття, що вiдображають предмети, що iснують роздiльно й мисляться поза iхнiм вiдношенням до iнших предметiв, називаються безвiдносними.
Спiввiдноснi поняття мiстять ознаки, що вказують на вiдношення одного поняття до iншого поняття.
Визначити, до якого виду ставиться те або iнше поняття, виходить, дати йому логiчну характеристику. Логiчна характеристика понять допомагаi уточнити iхнiй змiст i обсяг, виробляi навички бiльше точного вживання понять у процесi мiркування.
Концепт вiдiграi роль посередника мiж культурою й людиною, реалiзуючись у мовi, що i середовищем, у якiй вiдбуваiться понятiйна репрезентацiя концептiв, таких, наприклад, як ВлбуттяВ», ВлреальнiстьВ», ВлсвiдомiстьВ», ВлзнанняВ», ВлрозумВ», ВлвiраВ», ВлдосвiдВ», ВлрiчВ», ВлдiйснiстьВ», ВлдiяльнiстьВ» i т.п. При розглядi мови як середовища репрезентацii змiстiв, доречно буде скорегувати твердження Ю.С. Степанова Влконцепт - змiст словаВ» твердженням: концепт - змiст, втiлений у словi суб'iктом цього слова на основi iснуючих комплексiв подань про способи втiлення цього змiсту.
Е.С. Кубрякова у своiму ВлКороткому словнику когнiтивних термiнiвВ» затверджуi, що концепт мiстить у собi не тiльки подання концептоносiя про об'iктивне положення речей у свiтi, але й Влвiдомостi про уявлюванi мири й можливе положення справ у цих мирахВ». Концепт дозволяi зберiгати знання про свiт, це як би ВлспресованiВ» подання суб'iкта про дiйснiсть.
2. Цiль, завдання й методи дослiдженняОб'iктом нашого дослiдження i поняття ВлуяваВ» як концепт. Уява - не дiйснiсть, але воно не може без дiйсностi, тому що саме елементи дiйсностi i для нього живильним середовищем. Уява породжуi задум, тобто подання про майбутнiй утвiр. РЖ коли людина приступаi до будь-якоi роботи, вiн ВлбачитьВ» мета своii дiяльностi, ii результат.
У лiтературi i самi рiзнi визначення уяви. РЖсторично навчання про концепт сходить до ПтАЩiра Абеляра. Пiд уявою в самому широкому змiстi слова iнодi розумiють усякий процес, що протiкаi в образах. (Ф. Кейра, А. Селлi, П.П. Блонський i iн.). Аналiз уяви був зроблений П.А. Каюровим. Також використовувалися деякi значимi концепцii й висновки, що ставляться до близьких феноменiв, зробленi в рамках: структуралiзму й семiотики (М. Фуко, Г. Шпет, Ю.М. Лотман, Ю.Л. Линянов, Ц. Тодоров, Н. Фрай, У. Еко), екзистенцiалiзму (Ж.П. Сартр, А.Камю, А. Кожев, Ж. Батай, Л. Тичин), пiсляструктуралiзму й постмодернiзму (Ж. Деррiда, Ж. Делез, Р. Барт, Ю. Кристiва, Ж. Бодрiйяр, Р.Рортi, Б. Кассен, В. Руднiв, Г. Шозловськи), психоаналiзу (Ж. Лакан, 3. Фрейд, С. Жижек). Серед авторiв, що дослiджували уяву й близькi питання i значимi роботи Т. Ацорно, В.В. Бьчкова, Н.Б. Маньковськоi, В.М. Дiановоi, Л.А. Закса, Ф. Лаку-Лабарта, В.Г. Арсланова, М.А. Лiвшиця, Л.Г. Юлдашева, В.Н. Ждана, Н.А. Кормiна, З.А. Лiшаiва, А.Ю. Нестерова, Э. Ауербаха, А. Шенле, Ж. Женетта, М. Рiффаттера. Г.К. Косiкова, А.В. Мiхайлова, Н.Н. Смирновоi. Проблеми уяви у вiтчизнянiй лiтературi дослiджували також Я.Л. Голосовкер, К.Х. Бородай, М.С. Каган, Ю.М. Романенко, А.А. Басова.
Предметом нашого дослiдження i особливостi побудови визначення поняття ВлуявиВ». Для визначення поняття використовують ознаки (iстотнi й несуттiвi) У поняття вiдбиваються тiльки iстотнi ознаки (кожний з яких необхiдний, а всi разом - достатнi для характеристики даного поняття). Визначення - логiчна операцiя, що розкриваi змiст поняття або встановлюi значення термiна. Структура - обумовлене поняття (дфд) i визначальне поняття (дфн). Реальне визначення - коли визначаiться поняття. Номiнальне - визначаiться термiн, що позначаi поняття, за допомогою номiнальних визначень уводяться новi термiни, уводяться знаки, що позначають термiни. Явнi визначення - це коли дано дфд i дфн i мiж ними встановлюiться вiдношення рiвностi "уява - це психiчний процес". Родова ознака вказуi на те коло предметiв, iз числа яких треба видiлити обумовлений процес. Генетичне визначення - визначення процесу шляхом вказiвки на спосiб, яким утвориться тiльки даний процес i нiякий iнший "у якому вiдбиття дiйсностi вiдбуваiться в специфiчнiй формi тАУ об'iктивно або суб'iктивно нового (у виглядi образiв, подань, iдей), створеного на основi образiв сприйняття, пам'ятi, а також знань придбаних у процесi мовного спiлкування". Неявнi визначення - на мiсце дфн пiдставляiться контекст або набiр аксiом. Уява - це психiчний процес, аналiтико-синтетична дiяльнiсть, що здiйснюiться пiд напрямним впливом свiдомо поставленоi мети або почуттiв, переживань, якi володiють людиною в цей момент. Найчастiше уява виникаi в проблемнiй ситуацii, тобто в тих випадках, коли необхiдно вiдшукати нове рiшення, тобто потрiбно випереджальна практична дiя вiдбиття, що вiдбуваiться в конкретно-образнiй формi, як результат оперування образами. Загальний висновок можна зробити про те, що уява - це психiчний процес, у якому вiдбиття дiйсностi вiдбуваiться в специфiчнiй формi - об'iктивно або суб'iктивно нового (у виглядi образiв, подань, iдей), створеного на основi образiв сприйняття, пам'ятi, а також знань придбаних у процесi мовного спiлкування.
Метою нашого дослiдження i виявити проблемнi ознаки визнання поняття уяви.
Завдання дослiдження наступнi:
1. Здiйснити порiвняльний аналiз родових ознак визначень поняття уяви.
2. Здiйснити порiвняльний аналiз видових ознак понять уяви.
3. Здiйснити спробу коректноi побудови поняття уяви.
У нашому дослiдженнi ми використали наступнi методи проведення дослiджень:
1. Аналiз лiтературних джерел.
2. Порiвняльно-порiвняльний аналiз по родовидовоi схемi.
Продуктивнiсть i успiшнiсть логiчноi процедури прямо пов'язана з тими вимогами, якi до неi пред'являються. Правила визначень пiдроздiляють на три групи: лiтературнi, фактичнi й логiчнi. Пiд лiтературними правилами маiться на увазi те, що визначення повинне бути як можна бiльше ясним, повинне уникати фiгуральних i метафоричних виражень. РЖнакше кажучи, змiст термiнiв, використовуваних у визначеннi, повинен бути досить ясним для адресата.
До фактичних вимог можна вiднести те, що квалiфiкацiя обумовленого (дефiнiiндума) повинна вiдбуватися точно по iстотних ознаках, а уточнення, пояснення вже уведеного термiна в деяку мову повинне здiйснюватися через термiни, поняття, значення яких уже вiдомi, бiльше яснi й зрозумiлi, чим значення поняття, що уточнюi.
До логiчних вимог вiднесемо наступнi:
1. Вимога взаiмозаменiмостi (Влрозмiрностi). Це значить, що в явних визначеннях обумовлене й визначальне повиннi бути замiннi один на одного в будь-яких стандартних контекстах (стосовно номiнальних визначень). У реальних визначеннях мова йде про домiрностi, рiвнообтАЩiмностi обумовленого й визначального.
2. Правило заборони порочного кола, що свiдчить про те, що дефiнiiндум i iншi вираження, певнi за допомогою цього термiна, не повиннi зустрiчатися в дефiнiiнсi, тобто визначальне у свою чергу не повинне характеризуватися через обумовлене. Визначення не повинне бути негативним: у визначальному повинне вказуватися на якiсь позитивнi ознаки, а не на iхню вiдсутнiсть, як, скажемо, у вираженнi: ВлКит - не рибаВ».
4. Правило некреативностi, що вимагаi, щоб визначення не створювало обумовлений предмет. Звичайно, можна спробувати дати визначення поняттю Влснiжна людинаВ», але це не буде означати, що снiжна людина iснуi.
Порушення вимог, як правило, приводить до логiчних помилок. В iнших книгах, наприклад, зустрiчаiться визначення логiки як науки про правильне мислення i його закони. При цьому правильне мислення визначаiться як мислення за законами логiки. Порушення правила домiрностi веде до того, що визначення може бути занадто вузьким або занадто широким. У занадто вузькому визначеннi обсяг визначального вже обсягу обумовленого, наприклад: ВлЛюдина - це iстота з довгими ногами, блакитними очами й чорними волоссями, здатне до членороздiльного мовленняВ».
3. Категорiя уяви. Лiнгво-логiстичний аналiз психологiчного концептуУява - психiчний процес створення образа предмета, ситуацii шляхом перебудови наявних подань.
Визначення поняття (або дефiнiцiя) i логiчна операцiя, що розкриваi змiст поняття або встановлюi значення термiна. За допомогою визначення понять ми можемо розкривати змiст поняття й тим самим вiдрiзняти мислимi в ньому предмети вiд iнших предметiв.
У явному визначеннi поняття, змiст якого треба розкрити, називаiться обумовленим, а те поняття, за допомогою якого воно визначаiться, називаiться визначальноi. Явне визначення встановлюi мiж ними вiдношення рiвностi iхнiх обсягiв, тобто вiдношення еквiвалентностi. У неявному визначеннi мiсце визначального поняття займають контекст, набiр ак
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Агрессивное поведение в подростковом возрасте