Концепцiя полiтичноi елiти В. Липинського

КИРЗВСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ

РЖМЕНРЖ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Фiлософський факультет

Кафедра полiтичних наук

Особливостi концепцii полiтичноi елiти ВтАЩячеслава Липинського

Курсова робота

Студент-виконавець: Ва

Бульдович Павло Вiталiйович

2 курс, 2 група, ВлполiтологiяВ»

Науковий керiвник: Вадоктор полiтичних наук, професор

Салтовський Олександр РЖванович

Киiв тАУ 2010

План

Вступ

Роздiл РЖ. Теоретичнi джерела формування елiтаристських поглядiв В. Липинського

Роздiл РЖРЖ. Джерела, шляхи i методи органiзацii Влнацiональноi аристократiiВ»

Роздiл РЖРЖРЖ. Основнi риси, завдання та функцii полiтичноi елiти

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Актуальнiсть обраноi теми роботи обумовлюiться ii значенням у теоретичному та практичному аспектах.

Теоретичний аспект значимостi дослiдження детермiнований вiдсутнiстю цiлiсноi монографiчноi працi по данiй темi, яка б висвiтлювала та аналiзувала елiтарну концепцiю ВтАЩячеслава Липинського в системi.

Практичне значення роботи випливаi з реальних умов та особливостей полiтичного процесу в сучаснiй Украiнi. Змiст цiii специфiки полягаi у труднощах перехiдного перiоду державо- i нацiотворення. РЖсторiя дарувала нашому народу не один шанс для здобуття державноi незалежностi, але в силу низки обтАЩiктивних i субтАЩiктивних причин спроби створити власну державу виявилися невдалими. Однiiю з таких причин, поза сумнiвом, була вiдсутнiсть сильноi внутрiшньо iдиноi та органiзованоi, обтАЩiднаноi спiльною загальнонацiональною iдеiю полiтичноi елiти. Елiти, яка консолiдуi нацiю, формуi для неi загальнi цiлi та орiiнтири i веде до них всю спiльноту. Елiти, яка визнаiться i пiдтримуiться всiм народом.

Цiлком очевидно, що тепер в Украiнi немаi такоi легiтимноi сили, що здатна сформувати i реалiзувати загальнонацiональнi прiоритети, обтАЩiднати суспiльство i налагодити ефективне функцiонування його системи, а також вiдстояти державний суверенiтет. Тому, як не фаталiстично це звучить, наша держава, нацiя знову опиняються перед загрозою втрати самостiйностi i права на самовизначення. Мало лише здобути право, його треба вмiти вiдстоювати. Не будемо наiвними i не звинувачуватимемо в усьому тiльки елiту. Але вiд неi, здебiльшого, сьогоднi залежить бути Украiнi чи нi.

В цьому контекстi уроки В. Липинського щодо сутностi, принципiв органiзацii, якостей, функцiй та iнших параметрiв провiдникiв нацii сьогоднi можуть бути вельми корисними для нашого суспiльства, принаймнi хоча б на iдейному рiвнi.

Ступiнь науковоi розробки теми. При роботi над дослiдженням використовувалась рiзна наукова та публiцистична лiтература, в якiй тою чи iншою мiрою висвiтлювалася дана тема. Слiд вiдзначити, що в цiлому творчий доробок В.Липинського досить добре вивчений у працях дослiдникiв з Украiни та украiнського зарубiжжя. Але проблема концепцii полiтичноi елiти, крiм окремих статей, в жоднiй роботi системно та акцентовано не дослiджуiться, що зумовлюi потребу в ii додатковому вивченнi.

Згаданоi проблеми у своiх працях торкаються: РЖ. Лисяк-Рудницький, В. Потульницький, С. Бондарук, Д. Дорошенко, К. Галушко, Я. Пеленський, М. Гордiiнко, Б. Кухта та iн.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ теоретико-полiтологiчна спадщина В. Липинського.

Предмет дослiдження тАУ концепцiя полiтичноi елiти В. Липинського.

Мета дослiдження тАУ виявити i проаналiзувати аспекти творчостi Липинського, що стосуються його поглядiв на полiтичну елiту.

Мета роботи зумовлюi виконання наступних завдань :

В· прослiдкувати впливи зарубiжних та вiтчизняних теоретикiв на формування поглядiв Липинського вiдносно полiтичноi елiти;

В· зтАЩясувати, який змiст вкладаi автор у поняття тАЬнацiональна аристократiяВ» та виявити джерела формування, шляхи i методи органiзацii провiдноi верстви у теорii мислителя;

В· визначити головнi якостi, завдання та функцii полiтичноi елiти в концепцii В. Липинського

Поставленi мета i завдання роботи зумовили ii структуру: вступ, три роздiли, висновки, список використаноi лiтератури з 26 джерел. Загальний обсяг 32 сторiнки.

Роздiл РЖ. Теоретичнi джерела формування елiтаристських поглядiв

В. Липинського

Проблема теоретичних впливiв на генезис поглядiв будь-якого мислителя i вкрай вагомою, оскiльки саме Влгенеалогiя мисленняВ», як правило, детермiнуi його подальшi iдейно-полiтичнi орiiнтацii.

За словами канадського соцiолога В. РЖсаiва, дуже важко напевно визначити iдейнi витоки творчостi В. Липинського, так як останнiй майже зовсiм не робив примiток та посилань на iнших авторiв. Проте оригiнальнiсть його концепцii все ж змушуi шукати хоч якихось ii зовнiшнiх джерел[9, с.81-95].

У пошуку iдейних впливiв можна пiти двома шляхами: методом аналогiй ("характеризуючи тi теорii та течii, поширенi за доби В. Липинського, з якими його думка була спорiднена"(В.РЖсаiв)) або методом генетичним, шукаючи реальних попередникiв, якi дiйсно впливали на В. Липинського. В.РЖсаiв пiшов першим шляхом, а iнший вчений Л.Бiлас тАУ другим[4, с.15].

Таким чином, В.РЖсаiв, окреслюючи коло потенцiйних ВлвчителiвВ» В. Липинського, зазначав, що суспiльно-полiтична позицiя мислителя базуiться на трьох основних теоретичних школах ХРЖХ тАУ ХХ столiть. Першою i найголовнiшою з-помiж них вiн вважаi раннi теорii суспiльного конфлiкту (Г.-В.-Ф. Гегель, К. Маркс), якi в подальшому розвивалися у працях Л. Гумпловича, Г. Ратценгофера та Ф. Оппенгеймера. Заслугами згаданих авторiв i розведення понять держави i суспiльства, розумiння першоi як начала динамiчного, дiiвого та утворюючого, а другого тАУ в якостi статичного i пасивного елементу. Держава, на iх думку, - результат завоювань, конфлiктiв i примусу, тому ii розвиток пiсля утворення проходить у формi групових взаiмовiдносин та конфлiктiв[9, с.85].

Другою школою i критика рацiонального мислення, яке було фундаментом лiберальних та прогресистських iдей. РЗi представники (Зiгмунд Фрейд, Макс Вебер) звертали увагу на значення та важливiсть iррацiональних, пiдсвiдомих чинникiв у людськiй свiдомостi та поведiнцi. Частина цього напряму представлена iдеями французького лiвого фiлософа Жоржа Сореля. "Липинський вiдгукуiться на погляди Сореля бiльше, нiж на якого-небудь iншого мислителя", - вiдзначив В. РЖсаiв. РЖ, нарештi, третьою течiiю i теорii елiт Г. Моски, Р. Мiхельса та В. Парето. В ВлЛистах до братiв-хлiборобiвВ» В. Липинський один раз посилаiться на Р. Мiхельса, а в одному мiсцi цього ж твору детально переказуi принципи циркуляцii елiт В. Парето, при цьому не роблячи нiяких примiток[9, с.90].

РД деякi свiдчення про те, що автор ВлЛистiвВ» черпав знання також з ВлПрисмеркiв РДвропиВ» О. Шпенглера та соцiал-органiцистськоi теорii Г. Спенсера. Про це зазначаi критик В. Липинського РЖ. Мазепа[10, с.45].

Значною перешкодою на шляху до встановлення iдейних впливiв i термiнологiчний аспект, проблеми, повтАЩязанi з категорiально-понятiйним апаратом у працях В. Липинського. Справа в тому, що специфiчна термiнологiя виступаi одним з важливих iдентифiкаторiв певноi теорii. В цьому вiдношеннi необхiдно вiдзначити аутентичнiсть тих понять, якими користуiться мислитель. Ця своiрiднiсть полягаi не стiльки в новаторствi використаних ним термiнiв, скiльки в iх специфiчнiй семантицi, особливостях тих смислiв, якi вкладаi в них автор. Яскравим прикладом до сказанного може служити термiн ВларистократiяВ», що тлумачиться В. Липинським не у звичному розумiннi Влродовоi аристократiiВ», а в первинному етимологiчному значеннi Влкращих людейВ», елiти. В силу своii архаiчностi та iнших особливостей, термiни В. Липинського не збiгаються з термiнологiiю сучасноi йому академiчноi науки i можуть трактуватися по-рiзному неоднозначно. Проте Влпитання коректностi термiнологii все ж не пiддаi сумнiву наукове значення його суспiльно-полiтичних працьтАж Липинський працював в жанрi синтетичного трактату, а не вузькофахових соцiологiчних розвiдок, тому й "стиль подачi" вiдповiдно був вiльнийВ»[4, с.33].

Доцiльно буде коротко проiлюструвати деякi очевиднi впливи конкретних мислителiв на доктрину В. Липинського. Якщо говорити про певну афiлiацiю останнiм iдей Л. Гумпловича, то iх погляди на природу держави та суспiльства майже тотожнi. Для В. Липинського держава також постаi внаслiдок завоювання; нацiя для нього тАУ результат взаiмовiдношення двох сил: зайшлоi активнiшоi та мiсцевоi пасивнiшоi; кореляцiя мiж етнiчним складом населення Украiни та соцiальною структурою в цiлому вiдповiдаi концепцii Л. Гумпловича про раси-стани; iдея колообiгу в життi держав та нацiй вживаiться у В. Липинського приблизно у тому ж сенсi, що й у австрiйського соцiолога, проте в украiнського мислителя дана теорiя тяжiла швидше до елiтаристських концепцiй Г. Моски i В. Парето. Експлiцитною i також тотожнiсть у поглядах на чинники стабiльностi суспiльства як певного мiжкласового компромiсу, спiвпрацi i симбiозу рiзнорiдних елементiв соцiуму, або, словами Л. Гумпловича, Влгармонiйних стосункiвВ» всерединi нього[4, с.40].

Серед iдей Ж. Сореля, що iмпонували В. Липинському, важливе мiсце займають двi наступнi: мораль виробникiв та соцiальний мiф. У Ж. Сореля та В. Липинського спiльною i велика увага до ролi виробничих верств (у В. Липинського - "продуцентiв"), на якi обидва намагалися полiтично спертися. Взагалi слiд зауважити, що трактування мислителем првiдноi верстви в якостi воiнiв-продуцентiв маi в його творчостi автобiографiчне корiння: ВлВони (Рiд Липинських тАУ Б.П.) виступали як землевласники, водночас знаходячись на вiйськовiй службi в польських королiв. У представникiв цього роду землеробство поiднувалося з вiйськовим ремеслом. Не дивно, що одним iз центральних образiв у працях В. Липинського i образ сiльськогосподарського тАЬпродуцента-войовникатАЭВ»[10, с.48].

Сорелiвський соцiальний мiф В. Липинський iнтерпретуi на свою манеру, транслюючи його як певний образ, легенду, що маi iдеологiчний характер (напр., Влгетьманська легендаВ»). Сприймаючи власнi полiтичнi iдеi як легенду, мислитель творить не народницький, а державницький мiф, в якому ревно вiдстоюються вiковi традицii державотворення в Украiнi, апологезуiться держава як вихiдне начало людського спiвжиття, деякий першопринцип i водночас необхiдна умова iснування нацii, культури тощо. Крiм того, В. Липинський постiйно наголошуi: ВлПам'ятайте, що творчу силу мають тiльки такi лiгенди, якi ореолом iдеi прикрашують дiйснiсть. Але не цi, що фальшують дiйснiстьВ»[12, с.317].

Ще у 1969 р. РД. Пизюр, аналiзуючи проблему мiсця В. Липинського у полiтичнiй думцi Заходу, вказав на подiбнiсть елiтаризму В. Липинського до концепцiй Г. Моска, В. Парето, Р. Мiхельса. Проте питання чи знайомий був В. Липинський з працями когось крiм Р. Мiхельса вiн залишив вiдкритим. Польський публiцист мiжвоiнноi доби А. Боченський вважав, що елiтаристськi iдеi В. Липинського подiбнi до концепцii колообiгу елiт В. Парето, але украiнський вчений "певно не знав творчостi Парето" i був оригiнальним[2, с.71].

Доволi детально дослiджуючи вплив iдей В. Парето на творчiсть В. Липинського, Л. Бiлас пише: Влне маi сумнiву в тому, що Липинський, студiюючий соцiологiю в близькiй до Льозанни Женевi, знав принаймнi деякi з .. праць Парето, .. вченого з поважними впливами та багатьма прихильниками в Женевському унiверситетi, i, безумовно, найвизначнiшого швейцарського соцiолога й економiста добиВ»[Там само]. Хоча В. Липинський i запозичуi алгоритм циркуляцii елiт В. Парето, але не бiльше. Жодного специфiчного паретiвського термiну в площинi елiтарноi концепцii останнього автор ВлЛистiвВ» не вживаi (як то ВлрезидуiВ», ВлдеривазониВ», ВллевиВ», ВллисицiВ» та iн.) навiть приблизно. Застосування ж В. Липинським понять для означення певних форм суспiльного устрою, що змiнюються в життi кожного народу, зокрема, таких як ВлохлократiяВ», ВлдемократiяВ», ВларистократiяВ», спорiднюi його творчий доробок швидше з класиками полiтичноi думки, починаючи з античних часiв (Платон, Арiстотель, Полiбiй).

ВлУ Роберта Мiхельса Липинському iмпонувало дослiдження механiзмiв функцiонування полiтичних партiй. "Залiзний закон олiгархii" Мiхельса допомагав Липинському у критицi полiтичних партiй, - одному з елементiв вiдстоювання iдеi класових органiзацiйВ»[4, с.55].

В. РЖсаiв зазначаi, що В. Липинський був добре знайомий iз соцiалiстичними теорiями. Останнiй активно використовував поняття Влматерiальноi основи суспiльстваВ» та Влiдеологiчноi надбудовиВ». Це помiтно вiдбилося безпосередньо на елiтарнiй концепцii мислителя. Вiн характеризував Влнацiональну аристократiюВ» як силу, що поiднуi моральний авторитет (який i основою законностi та легiтимностi влади) i володiння матерiальними ресурсами (засобами виробництва, що створюють реальну базу для ефективного управлiння державою).

На вiдмiну вiд К. Маркса, який багатовимiрно розумiв сутнiсть ВлнадбудовиВ», В. Липинський здiйснюi редукцiю цього поняття i тлумачить його здебiльшого у полiтичному аспектi. Вiн також розрiзняв соцiалiзм фiлософський (К. Сен-Симон, Ш.Фур'i, Р.Оуен), полiтичний (Луi Блан, О. Бланкi, Ф. Лассаль), науковий (К. Маркс, Ф. Енгельс). Згадуi, крiм того, сучасних йому дiячiв (Ф. Мерiнг, К. Лiбкнехт, К. Каутський, Е. Давид), тим самим демонструючи свою обiзнанiсть у сферi напрямкiв, розбiжностей i характерних ознак соцiалiзму в цiлому. Проте цi знання слугують йому хiба що грунтом для гостроi критики згаданоi теорii i практики[9, с.93].

Акцентуючи увагу на впливi марксистських теорiй на В.Липинського, зокрема на тому моментi, де хлiборобський клас тАУ ядро гетьманськоi держави тАУ маi, на думку мислителя, трансформуватися iз Влкласу в собiВ» у Влклас для себеВ», украiнський соцiолог М. Шаповал назвав В. Липинського Влмарксистом-монархiстомВ»[25, с.156]. Очевидно, що таке приписування i гiпертрофованим, але воно зовсiм не позбавлене реального пiдТСрунтя: вживання В. Липинським термiнiв ВлкласВ», Влматерiальна основаВ», Влiдеологiчна надбудоваВ» тощо та iх вiдповiдне розумiння i прямим доказом цьому.

Зазначимо, що безпосереднiй вплив на формування мислиннiвоi парадигми В.Липинського мало його походження (зi Влшляхтичiв-кресовтАЩякiвВ») та складний вибiр самоiдентифiкацii, вiднесення себе, насамперед, до польськоi чи украiнськоi нацiональностi. В цьому вiдношеннi значний вплив на В. Липинського справила т. зв. Влукраiнська школаВ» польськоi лiтератури (Т. Падура, Ю. Словацький), а також славнозвiсний гурток ВлхлопоманiвВ» (В. Антонович, Т. Рильський, РЖ. Свiнцiцький), тобто польських шляхтичiв, якi перейняли украiнство. Як зазначаi В. Заiкин Влне пiдлягаi теж сумнiвам певний iдеольогiчний звязок Липинського з т. зр. "хлопоманами", головно з "епiгонами" й заразом найвизначнiшими представниками "хлопоманства", А. Антоновичем, Т. Рильським та iн. (заперечувати iснування того звязку може хiба людина необзнайомлена з творами Липинського, Антоновича та iн.), але знову цей звязок, чи точнiше вплив "хлопоманiв" Антоновича, Рильського, Свiнцiцького iтд. на свiтогляд Липинського проявився лише в дечiм. Безперечно, що в своiм нацiонально-украiнськiм самопiзнаннi, в своiм призначеннi обовязку працювати для того народу й тiii землi, де йому Бог судив народитися, виховатись i жити, Липинський iшов слiдами хлопоманiв. В своiй любовi до Украiнськоi Землi й Украiнського Народу Липинський безпосереднiй iдейний нащадок Антоновича, Рильського, Свiнцiцького, що зрештою вiн i сам символiчно зазначуi, присвячуючи своi знамените видання "Z dziejow Ukrainy" памятi цих дiячiвВ»[8, с.87].

РЖдейний вплив згаданих дiячiв мав наслiдком обТСрунтування В. Липинським необхiдностi компромiсу мiж поляками та украiнцями, висування ним спольщеноi украiнськоi шляхти на роль провiдникiв нацii. Цi думки яскраво втiленi в однiй iз раннiх робiт В. Липинського, написанiй польською мовою, ВлШляхта на УкраiнiВ». РЖ. Лисяк-Рудницький писав з цього приводу наступне: ВлСвiтогляд тАЬхлопоманiвтАЭ мав народницьку основу: свiй поворот до украiнства вони розумiли як служiння соцiяльним iнтересам простолюддя, сполучене з вiдривом вiд традицiй шляхетського стану, що з нього вони вийшли. РЖншою була концепцiя Липинського. Вiн хотiв, щоб шляхетська верства стала украiнською в полiтичнiй свiдомостi, без деклясацii, без утрати свого корпоративного iснування. Вiн вiрив, що лицарською службою украiнському нацiональному iдеаловi шляхетство зможе окупити своi право громадянства на рiднiй землi. У свою чергу досвiд i культура, притаманна старiй шляхтi, спричиняться до збагачення i скрiплення молодоi украiнськоi провiдноi верствиВ»[16, с.142].

В.Заiкин пише про можливiсть впливiв на В.Липинського польських iсторикiв Л. Кубалi та С. Яблоновського, а також росiйських християнських iсторiософiв тАУ К. Леонтiiва, М. Страхова, Вол. Соловйова та iн.[8, с.101].

У певному сенсi В. Липинський та його соратники виступали продовжувачами тих тенденцiй, якi давали про себе чiтко знати з кiнця ХVРЖРЖРЖ ст. ВлНаприклад, уже в Г. Сковороди бачимо протиставлення мiсту Влжиття серед природиВ», у Т. Шевченка цивiлiзованостi протиставляiться iдеалiзований хутiр, ще бiльш чiтке i навiть теоретично обТСрунтоване протиставлення хутора й мiста зустрiчаiмо в П. КулiшаВ»[10, с.55]. Тут, очевидно, мова йдеться про чiткий прiоритет В. Липинського, який вiн вiддавав сiльським виробникам над iншими стратами суспiльства, наприклад, над робiтничим пролетарiатом. Саме з украiнським селом, крiм того, мислитель повтАЩязуi i традицiоналiзм нацiональноi культури, i фундаментальнi риси тутешньоi ментальностi та менталiтету, зокрема патрiархальнiсть, розвинуте вольове начало та iн. Село тАУ матерiальне i духовне ядро дiдичноi монархii у формi гетьманату, - суспiльно-полiтичного iдеалу В. Липинського.

Т. Андрусяк пише про впливи М. Драгоманова на становлення полiтико-правових поглядiв В. Липинського: ВлМожна стверджувати, що велике значення у формуваннi правових поглядiв Липинського мала полiтична та правова творчiсть Михайла ДрагомановаВ»[1, с.115-116]. Автор зупиняiться на тих дотичних проблемах у творчостi В. Липинського i М. Драгоманова, якими були: питання необхiдностi у достойних провiдниках нацii, правовоi рiвностi громадян у державi, децентралiзацii влади та iн.[1, с.116].

Дослiдники вказують, що в 1908-1909 рр. В. Липинський спiлкувався з М. Грушевським й знаходився пiд його впливом[5, с.35]. Хоча загальновiдомою i теза про те, що сам В. Липинський пiддавав критицi не тiльки погляди М. Грушевського, а i всiii народницькоi школи.

В контекстi джерел творчостi В. Липинського не можна оминути i факт релiгiйного впливу на свiтогляд мислителя. ВлВ його основi у Липинського лежить "християнський i iiрархiчний погляд на свiт". Все у цьому свiтоглядi Липинського в'яжеться мiж собою "органiчно"[4, с.59].

Якщо характеризувати вплив релiгiйного чинника конкретно на теорiю елiт, можна сказати, що такi важливi властивостi елiти, як воля, хотiння, iдейнiсть, вiра, мораль, самi по собi i iррацiонально-мiстичними та релiгiйно-iдеалiстичними характеристиками. Тут же можна зазначити i про впливи украiнськоi фiлософськоi традицii, для якоi в цiлому характерна екзистенцiально-антропологiчна редукцiя кола фiлософських проблем.

Попри таке поiднання, В. Липинського не слiд вважати еклектиком: романтично-патрiархальнi, морально-утопiчнi та iррацiонально-вiталiстичнi установки в нього так чи iнакше корелюються iз детермiнiстськими, рацiоналiстичними мотивами[26, с.211]. Скорiше, розумiючи баготограннiсть та складнiсть суспiльно-полiтичного життя, вiн наближався до сучасного наукового трактування полiтики як сфери iдностi рацiонального та iррацiонального. В цьому, очевидно, одна з його заслуг.

Отже, генезис поглядiв В. Липинського, зокрема у площинi елiтарноi концепцii, маi складну конструкцiю. Першочергову складнiсть мають факти обмеженостi посилань мислителя на iнших авторiв, власний оригiнальний стиль мислення та викладу матерiалу, своя термiнологiя тощо. Незважаючи на це, змiст iдей В. Липинського, якщо й не даi змоги визначити його безпосереднiх предтеч, то, принаймнi, дозволяi вiднести останнього до певних iнтелектуальних традицiй. Оскiльки одне з центральних мiсць у творчостi автора посiдаi низка проблем, пов'язаних з Влнацiональною аристократiiюВ», яка маi вирiшальний вплив на процеси в державi, суспiльствi та iсторii в цiлому, то, хоча б з огляду на це, В. Липинському можна атрибувати статус елiтолога консервативного напряму.

Роздiл РЖРЖ. Джерела, шляхи i методи органiзацii Влнацiональноi

аристократiiВ»

Переходячи до безпосереднього розгляду концепцii полiтичноi елiти ВтАЩячеслава Липинського, почнемо з того, що в основному головнi iдеi в данiй площинi сформовано автором у його центральнiй роботi ВлЛисти до братiв-хлiборобiвВ» та в пiзнiшiй працi ВлПокликання варягiв чи органiзацiя хлiборобiвВ». Крiм того, В. Липинський побiжно, несистематично, розвиваючи або доповнюючи головну iдею, звертаiться до проблеми нацiональноi елiти майже в усiх iнших своiх роботах, що засвiдчуi пiдвищену зацiкавленiсть мислителя вiдповiдною темою.

До розумiння сутностi i завдань елiти (В. Липинський не вживаi це поняття, застосовуючи натомiсть термiн Влнацiональна аристократiяВ») видатний украiнський теоретик пiдходить через власне трактування змiсту i сутностi нацii та держави. Пiд нацiiю вiн розумii певний тяглий механiзм конституювання органiзацiйних форм людських спiльнот, найвищим щаблем розвитку якого i нацiональна держава. ВлНацiя iсть формацiiю не тiльки взагалi iсторii, а iсторичного наростання i розвитку серед певного етнiчно-вiдмiнного людського колективу iменно конструктивних, а не деструктивних, iменно органiзуючих, а не руйнуючих полiтичних вартостей. Витворювання i здiйснювання оцих вартостей тАФ починаючи вiд якоiсь полiтичноi орТСанiзацii, обiднаноi одною нацiонально-полiтичною iдеiю i кiнчаючи найвищою формою нацiональноi орТСанiзацii: нацiональною державою тАФ маi на метi усвiдомити i зорТСанiзувати даний людський колектив, звязаний механiчно певними вродженими йому рисами подiбностей i одним стихийним iррацiональним хотiнням, в одну орТСанiчну, свiдому себе цiлiсть, що вже свiдомо бореться за своi iснування, за свiй розвиток, за здiйсненя свого вже усвiдомленого спiльного нацiонального хотiнняВ»[12, с.129].

Доки цей органiзм розвиваi в собi внутрiшнi iндивiдуальнi обтАЩiднуючi та органiзуючi якостi, доти живе i розвиваiться нацiя. Цiкаво, що втрата цих органiзуючих властивостей, якi служать цiлям самозбереження колективу, прирiвнюiться В. Липинським за наслiдками iз фiзичною смертю цього колективу: i в тому, i в другому випадку нацii не буде.

В. Липинський задаi питання: ВлХто i як в данiм етнiчно вiдмiннiм колективi i на данiй територii, яку цей колектив займаi, веде перед в процесi його орТСанiзацii i обтАЩiднання? Хто i як творить в ньому вищi громадськi нацiонально-конструктивнi вартости? Хто i як, кажучи образно, вiдограi в ньому ролю дрiжджiв, на яких пасивне етнографiчне тiсто того колективу росте i перетворюiться в активну нацiю?В»[12, с.130]. Його вiдповiдь наступна: це та креативна меншiсть, що витворюi моральнi, полiтичнi, цивiлiзацiйнi та культурнi цiнностi, якi в подальшому стають надбанням всii нацii та фундаментом, на якому вона розвиваiться. Це тАУ аристократiя, не в розумiннi родовоi шляхти, дворянства, козацтва, а в первинному граматичному значеннi Влнайкращих людейВ». В. Липинський використовуi термiн ВларистократiяВ» для означення Влтiii групи найкращих в даний iсторичний момент серед нацii людей, якi найкращi серед неi тому, що власне вони в даний момент являються органiзаторами, правителями i керманичами нацiiВ»[12, с.131].

Вирiшальним, на думку В. Липинського, тут i той факт, що цi найкращi люди в даний момент очолюють нацiю, нацiя визнаi iх провiд, росте i розвиваiться пiд ним. В конкретний iсторичний час цi провiдники i найкращими серед нацii, i В. Липинський вважаi некоректним вдаватися до будь-яких порiвнянь окремо взятоi нацiональноi аристократii з провiдниками iнших нацiй та минулих епох, керуючись принципом парцiальностi тАУ Влтут i заразВ».

Життя кожноi нацii супроводжуiться перманентною боротьбою двох начал: утворюючого та руйнуючого, конструктивного та деструктивного. Апогей зiткнення цих суперечливих елементiв настаi тодi, коли матерiальний розвиток нацii випереджаi полiтико-органiзацiйнi форми упорядкування суспiльства, якi продукуi i зберiгаi аристократiя. Тодi новi прогресивнi елементи прагнуть до нових органiзацiйних форм, замiни староi елiти. Вiд того, чи зможе стара аристократiя прийняти вимоги часу i запропонувати цi новi форми залежить майбутнi всякоi нацii[12, с.150]. В цих думках не важко помiтити вплив марксистських iдей про суперечнiсть виробничих вiдносин та продуктивних сил, яка стаi рушiiм iсторii.

Матерiальнi вiдносини як видимi i зовнiшнi дають змогу пiзнати i внутрiшнi, моральнi засади взаiмозвтАЩязкiв у суспiльствi. Дослiджуючи проблему генезису нацii, держави та нацiональноi аристократii Влзвiдки береться на данiй територii, серед даноi пасивноi маси, перша активна група тАФ перша нацiональна аристократiя тАФ що кладе першi пiдвалини власноi, окремоi державноi органiзацii даноi нацii?В», В. Липинський вводить поняття ВлрасиВ» та Влрасових вiдносинВ», де пiд расою вiн розумii не тiльки бiологiчнi та духовнi, а й певнi соцiальнi параметри[12, с.211-212].

Наводячи абстрактний приклад, суть свого нововведення мислитель зводить до обТСрунтування насильницькоi (подiбно до Л. Гумпловича) теорii походження держави. Та головне наступне: ВлВ дiйсностi ж на цьому островi, як i на всiх дiйсних нацiональних В»островахВл нашоi земноi кулi, iсть в основi двi раси. Одна бiльше активна, рухлива, бiльше громадськи моральна i тому краще зорганiзована, сильнiша, що прийшовши сюди, дала тi чи iншi форми матерiяльноi культури та громадськоi орТСанiзацii; i друга бiльше пасивна, iнертна, бiльше лiнива, менше громадськи моральна i тому гiрше зорТСанiзована, слабша, яка цi форми прийнялаВ»[12, с.214].

Активна меншiсть для того, щоб забезпечити своi панування над пасивною масою повинна легiтимiзувати свою владу шляхом встановлення i забезпечення морального авторитету в очах бiльшостi, що вiдбуваiться через запровадження iдиноi Влгромадськоi вiриВ» та Влгромадськоi моралiВ», привнесення адекватних форм матерiальноi культури та громадськоi органiзацii[12, с.215].

З точки зору автора ВлЛистiвВ», ця Влутворююча расаВ» i прогресивною силою, яка насаджуi вiдсталiй масi порiвняно вищi цивiлiзацiйнi форми розвитку матерiальноi та громадсько-органiзацiйноi творчостi, спонукаi пасивний елемент до працi i витворення нових цiнностей.

РЖдеальним варiантом i той, коли певна людська спiльнота зi свого середовища викристалiзовуi власну елiту, а та, у свою чергу, виступаi творцем автохтонноi держави i нацii, культурних i громадських вартостей: ВлБез своii власноi суверенноi державноi органiзацii не може бути нацii. Власна держава тАФ це синонiм влади власноi аристократii, i як не може бути нацii без своii власноi нацiональноi аристократii, так не може бути нацiональноi аристократii, а значить i нацii, без своii власноi держави. Нацiя, чи Влнацiональна меншiстьВл, щоб бути нацiiю, мусить сотворити собi свою власну державу, або загинути В»[12, с.211].

В. Липинський бачить три способи чи три методи витворення нацiональноi аристократii: охлократiя, класократiя i демократiя[7, с.34].

Треба сказати, що рiзнi дослiдники трактують цi поняття i як форми державного устрою[16, с.140], i як Влосновнi iдеi i методи органiзацii для розвтАЩязання проблем украiнського державного будiвництва, що iснують у новiтню добуВ»[21, с.135], i, врештi, як зазначалося вище, в якостi способiв Влвитворення нацiональноi аристократiiВ». Такий плюралiзм думок пояснюiться тим, що кожна з версiй маi багато спiльного з iншими та в цiлому вiдповiдаi дiйсностi.

Сам же В. Липинський пише: ВлКоли ми, отже, розглядаiмо життя нацii в минулому, в його вже усталених формах, то рiвень матерiяльноi культури тАФ ii розвиток, упадок чи заник тАФ дають нам непреложне свiдоцтво тих форм громадськоi моралi, тих методiв органiзацii нацii i тих форм морального авторiтету, якi присущi аристократii даноi нацii в дану iсторичну добу: класократiя, демократiя, охлократiяВ»[12, с.208].

Як вiдзначаi РЖ. Лисяк-Рудницький: ВлЦя кясифiкацiя спираiться на аналiзу стосункiв мiж Влпровiдною верствоюВ» i ВлнародомВ»[16, с.140].

За В. Липинським, таких рiзних форм взаiмовiдносин, в яких можуть знаходитись мiж собою на данiй територii активна i пасивна раси, iснуi i може iснувати безлiч, Влскiльки на землi iстнувало та iстнуi нацiйВ»[12, с.216]. Але все це розмаiття зводиться до трьох вищезазначених типiв.

ВлТип перший: взаiмовiдношеня мiж расою активною i расою пасивною: тАФ орТСанiчний; по свому орТСанiзацийному методу: - класократичнийВ» - вiдзначаi В. Липинський[12, с.217]. Це метод органiзацii такоi нацii, яка протягом свого матерiального i духовного розвитку вже виразно подiлилась на органiчнi класи, котрi володiють персонально i безпосередньо своiми засобами продукцii та Влспоiнi мiцно в серединi однаковим способом матерiяльноi працi та однаковою психiкою. Однаковiсть сiii психiки випливаi як з однакового способу працi, так i з iх внутрiшнього расового родства та спiльноi iсторичноi традицiiВ»[7, с.34].

Устрiй класократii вiдзначаiться рiвновагою мiж владою i свободою, мiж стримуючими i рухаючими силами. В цiй системi громадянство надiлене свободою економiчноi, культурноi та полiтичноi самодiяльностi, але ця свобода дисциплiнована авторитетом сильноi i стабiльноi державноi влади. Суспiльство класово диференцiйоване, при чому органи класового самоуправлiння користуються автономiiю у своiх власних сферах; найкращi керiвнi групи всiх класiв входять до загальнонацiональноi провiдноi верстви. Основний стрижень класократичноi провiдноi верстви становлять т. зв. Влвойовники-продуцентиВ». ВлВ минулому це були звичайно хлiбороби, типу римських патрицiiв, англiйськоi джентрi чи украiнського городового козацтва. Але Липинський допускав, що в модерних умовах цю функцiю може виконувати теж робiтничо-iндустрiяльна аристократiя, що, напр., в Англii зорганiзована у професiйних спiлках. Клясократичний устрiй вимагаi критики й опозицii, навiть вимагаi ii. Але наявнiсть опозицii не приводить до революцiйних зламiв, бо опозицiя дii в рамках традицiйного правопорядку, який виховуi ii в дусi полiтичного реалiзму та вiдповiдальностiВ»[16, с.141].

Класократiя передбачаi i принцип циркуляцii, постiйного оновлення провiдноi верстви, коли Влнайздiбнiшi виходнi з соцiальних низiв асимiлюються з нацiональною аристократiiю, забезпечуючи цим ii постiйне вiдмолоджуванняВ»[там само].

Спадкова конституцiйна, законом обмежена монархiя, що символiзуi тяглiсть i надкласовий характер держави, найбiльше спiвзвучна класократii. Б. Кухта вважаi, що суть класократii полягаi у Влзапереченнi республiканськоi парламентськоi республiкиВ»[11, с.270], спираючись на аргументи самого В. Липинського: ВлЯ не демократ тАУ влада народу мусить бути обмежена точно означеними правамитАжвлада монарха мусить бути точно означена правами народутАж бо вважаю, що ВлнародовладнийВ» демократичний метод органiзацii громадського життя, опертий на спекуляцii найгiршими iнстинктами мас, веде власне народ до загибелiтАжВ»[13, с.8].

Торкаючись питання людських джерел формування i поповнення класократичноi елiти, слiд сказати наступне. Аристократiя тут приходить до керiвництва шляхом вибору кращих представникiв рiзних станiв i класiв, з яких складаiться суспiльство. Принцип вiдбору в Влешелони провiдноi верствиВ» за здiбностями, внутрiшнiми якостями та реальними можливостями представникiв з-помiж усього люду держави, даi вiдповiдь на питання про шляхи формування нацiональноi аристократiя за класократичного устрою. ВлКласи: хлiборобський (помiщики, селяни, сiльськi робiтники); промисловий (власники фабрик, iнженери, робiтники); фiнансовий i купецький (всi тi, хто живе не з продукцii, а з обмiну продуктами); комунiкацiйний (залiзничники, шофери, поштарi-телеграфiсти i т.д.); iнтелiгенцiя, яка маi здiйснювати функцii iдеологiчного порядку (духовенство, учителi, письменники, журналiсти, адвокати, лiкарi i т.д.). Стани: органiзатори i органiзованi; першi тАУ активна меншiсть, другi тАУ пасивна бiльшiсть. У хлiборобiв тАУ це помiщики i селяни, у промисловцiв тАУ власники i робiтники, у iнтелiгенцii тАУ церква i унiверситети. Активна меншiсть тАУ виборна аристократiя тАУ обмежуi свою владу послухом монарховiВ»[21, с.136-137].

Базовими домiнантними чинниками, що становлять основу класократичного ладу, i iдеологiя консерватизму, християнська релiгiя та почуття солiдаризму.

Таке трактування класократii (яка була для В. Липинського iдеалом суспiльного устрою) мало вiдбиток iдей фашистськоi корпоративноi системи, за що теоретика часто пiддавали надмiрнiй критицi[4, с.112].

ВлТип другий: по взаiмовiдношеню мiж расою активною i расою пасивною тАФ хаотичний, по свому органiзацiйному методi тАФ демократичнийВ»[12, с.230].

Демократiю характеризуi порушення балансу мiж владою i свободою на користь останньоi. Необмежений демократичний iндивiдуалiзм пiдриваi основи дисциплiни i правопорядку в суспiльствi. Господарська та iнтелектуальна самодiяльнiсть набираi хаотичних форм. Державна влада при демократii стаi знаряддям приватних iнтересiв. Вона фактично концентруiться в руках продуцентiв-невойовникiв (багатiiв-плутократiв), якi жваво користуються послугами найманих професiйних полiтикiв iз середовища iнтелiгенцii, i та створюi флер соцiального популiзму i демагогii. Зникаi почуття полiтичноi вiдповiдальностi партiй внаслiдок iх роздрiбнення. РЖсторичнi приклади демократii в розумiння В. Липинського: атенська й римська республiки доби занепаду, Францiя Третьоi республiки, польська шляхетська Рiч Посполита, росiйська керенщина та ii украiнськi вiдповiдники[16, с.141].

В демократii Влвибився наверх расово неусталений i психiчно незрiвноважений тип мiшанця-метиса та, замiсть подiлу на кляси, появився хаотичний конгльомерат одиниць, взаiмно собi чужих, взаiмно себе ненавидячи i звязаних в одно нацiональне тiло останками нацiональноi i державноi органiзацii, що була витворилась пiд пануванням колишньоi клясократичноi чи охльократичноi аристократiiВ»[7, с.34].

ОбТСрунтовуючи неможливiсть побудови демократii в Украiнi без попереднього проходження етапу монархiчного правлiння, В. Липинський наводить приклад Сполучених Штатiв Америки, де, на його думку, демократичний республiканський лад не проявляi своiх негативних якостей тому, що правляча американська верства спираiться на стару монархiчну консервативну традицiю i брак монархii вона надолужуi змiцненням полiтичноi влади президента[21, с.136].

РЖ, нарештi, Влтип третiй : по взаiмовiдношеню мiж расою активною i расою пасивною тАФ механiчний, по свому орТСанiзацийному методу тАФ охлократичнийВ»[12, с.261].

Пiд охлократiiю автор розумii такий суспiльно-полiтичний лад, де активна меншiсть твориться шляхом органiзацii рiзнокласових елементiв в однiй верствi, яка необмежено пануi над даним громадянством. Прикладом може бути царська бюрократiя, комунiстична та фашистська партii, пiлсудчики тощо. Охлократичний лад, який завжди тримаiться на насильствi i примусi, i, на думку вченого, недовговiчним. ВлОхлократiя означаi абсолютистичне панування войовникiв-непродуцентiв, з повним придушенням свободи та самодiяльностi громадянства. В минулому охлократична аристократiя часто складалася з кочовикiв, а в модернi часи тАУ з деклясованих, номадизуючих елементiв, що постають на соцiальних периферiях iндустрiяльноi цивiлiзацii. Охлократична провiдна верства зорганiзована як монолiтний вiйськово-бюрократичний ВлорденВ», Влпреторiянська гвардiяВ», ВляничариВ» чи як новiтня ВлмонопартiяВ»; систему очолюi деспотичний монарх-самодержавець або вождь-диктаторВ»[16, с.142].

Наведений пасаж чiтко демонструi, що основним ресурсом охлократичноi елiти i мiлiтаризована група, що не повтАЩязана з виробництвом матерiальних благ; вiдповiдно така аристократiя маi ригiдний характе

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах

Анализ значения Средней Азии в работах учёных геополитиков