Виборча система: поняття, iсторiя, сучаснi форми
Змiст
Роздiл 1. Виборча система: поняття, iсторiя, сучаснi форми
1.1 Поняття виборчоi системи та ii види
1.2 РЖсторiя виникнення виборчоi системи
1.3 Сучаснi форми виборчоi системи
Роздiл 2. Традицiоналiзм i нацiоналiзм в Украiнi: iдея, полiтичне втiлення
2.1 Традицiоналiзм в Украiнi
2.2 Нацiоналiзм в Украiнi
Роздiл 3. Полiтичнi рухи: соцiально-полiтичнi, культурнi, етнополiтичнi, полiтекономiчнi, релiгiйнi
3.1 Сутнiсть, функцii та мета сучасних полiтичних рухiв
3.2 Класифiкацiя суспiльно-полiтичних рухiв
Список використаних джерел
Роздiл 1. Виборча система: поняття, iсторiя, сучаснi форми
1.1 Поняття виборчоi системи та ii види
Виборча система - це сукупнiсть встановлених законом правил, принципiв i прийомiв проведення голосування, визначення його результатiв i розподiлу депутатських мандатiв. Виборчi системи взаiмопов'язанi з формою правлiння i полiтичною культурою кожноi краiни. Вони змiнюються в умовах великих суспiльних змiн. Виборча система - важливий елемент полiтичноi системи держави, вона регулюiться правовими нормами, якi в сукупностi утворюють виборче право.
Виборча система охоплюi:
а) принципи та умови участi у формуваннi органiв, якi обираються
б) органiзацiю i порядок виборiв (виборчий процес) i вiдкликання виборних осiб.
Визначаючи умови участi громадян у формуваннi виборних державних органiв, виборчi системи виходять з принципiв загальностi та рiвностi, проте цi принципи нерiдко обмежуються рiзного роду виборчими цензами. Виборчий процес включаi: призначення виборiв (як правило, це - прерогатива глави держави), реiстрацiю виборцiв у встановленому законом порядку, органiзацiю виборчих округiв, районiв i т. д., якi формуються вiдповiдно до принципiв представництва (територiальним, нацiональним, виробничим).
Основнi виборчi системи оцiнюються за трьома критерiями:
1) репрезентативнiсть, тобто здатнiсть вiдобразити в парламентi iснуючий спектр полiтичних сил,
2) простота механiзму виборiв,
3) коректуi мого результатiв виборiв у разi розчарування виборцiв в депутатах .
Всього iснуi 4 види виборчоi системи:
Мажоритарна виборча система.
При мажоритарнiй системi квалiфiкованоi бiльшостi закон встановлюi певну частку голосiв, яку маi отримати кандидат (список кандидатiв), щоб бути обраним. Ця частка бiльше абсолютноi бiльшостi, тобто бiльше 50% плюс один голос. Якщо при мажоритарнiй системi квалiфiкованоi бiльшостi в першому турi нiхто не перемагаi, слiдуi другий тур, який зазвичай проводиться через одну - два тижнi. У другому турi на нове голосування виборцiв при данiй системi зазвичай виносяться двi кандидатури, якi набрали найбiльше число голосiв в порiвняннi з iншими. Мажоритарна система вiдносноi бiльшостi i однiiю з найменш демократичних виборчих систем, основними вадами якоi i:
1) значне число голосiв виборцiв залишаються ВлвикинутимиВ», не враховуються при розподiлi мандатiв,
2) спотворюiться картина реального спiввiдношення полiтичних сил у краiнi: партiя, що отримала меншiсть голосiв виборцiв, отримуi бiльшiсть депутатських мiсць.
Пропорцiйна виборча система.
Дана система передбачаi розподiл мiсць у парламентi згiдно з кiлькiстю (процентноi пропорцiiю) голосiв, отриманих на виборах за партiйними списками в iдиному загальнонацiональному виборчому окрузi (Нiдерланди) або в декiлькох великих регiональних округах. Розподiл мiсць вiдбуваiться або за найбiльшим залишком, або за найвищим середньому, або на основi виборчоi квоти. Виборча квота обчислюiться шляхом дiлення загальноi кiлькостi голосiв виборцiв, поданих в окрузi, на число мандатiв, що пiдлягають розподiлу, тобто визначаiться мiнiмальна кiлькiсть голосiв виборцiв, яке необхiдно набрати партii, щоб отримати один мандат. За методом найбiльшого залишку нерозподiленi мандати вiддаються партiям, якi мають найбiльшi залишки голосiв виборцiв. Переваги пропорцiйноi системи виборiв реалiзуються при сталiй багатопартiйностi. За вiдсутностi ж такоi ця система може призвести до появи фрагментарного депутатського корпусу i частоi змiни урядiв, що послабить ефективнiсть демократичного устрою.
Змiшана виборча система.
Суть змiшаноi системи полягаi в тому, що частина депутатського корпусу обираiться за мажоритарною системою, а частина - за пропорцiйною. Один голос виборець вiддаi за конкретного кандидата, який балотуiться в даному виборчому окрузi, iнший - за полiтичну партiю. Своiрiдну, досить складну, здатну пристосовуватися до ситуацii в краiнi змiшану виборчу систему застосовують Мексиканськi Сполученi Штати. Вiдповiдно до Федерального Закону про органiзацii та виборчому процесi, Палата депутатiв Федерального Конгресу складаiться з 300 депутатiв, якi обираються за мажоритарною системою вiдносноi бiльшостi по унiномiнальним округах, i до 100 депутатiв, якi обираються за системою пропорцiйного представництва з полiномiнальноi виборчих округах на основi регiональних спискiв. Депутати Палати сенаторiв обираються за мажоритарною системою вiдносноi бiльшостi. Для обрання 100 депутатiв за принципом пропорцiйного представництва засновуються до п'яти полiномiнальноi виборчих округiв в краiнi.
Виборчi системи iдиного неперехiдного голосу i кумулятивного вотуму.
Виборча система iдиного непередаваного голоси, також вельми рiдкiсна (застосовувалася в Японii), вважаiться полупропорцiональной, так як менше спотворюi спiввiдношення сил мiж полiтичними партiями, нiж звичайна мажоритарна система. Створюються багатопартiйнi округу, як завжди буваi при пропорцiйнiй системi, але кожен виборець може голосувати тiльки за одного кандидата з того чи iншого партiйного списку, що мiститься в бюлетенi. Обраними вважаються кандидати, що зiбрали бiльше голосiв, нiж iншi, тобто дii принцип мажоритарноi системи вiдносноi бiльшостi 9чiсло обраних вiдповiдаi числу мандатiв по округу). Виборча система Кумулятивного вотуму характеризуiться тим, що кожен виборець в багатомандатному виборчому окрузi маi стiльки голосiв, скiльки слiд обрати кандидатiв або менше (зрозумiло, кiлькiсть голосiв у всiх виборцiв однакове), i розподiляi своi голоси мiж кандидатами як завгодно: може вiддати декiльком кандидатам по одному голосу, а може, наприклад, якогось одного з кандидатiв вiддати всi своi голоси, акумулювати iх у нього. Звiдси i назва системи (вiд лат. Cumulatio - скупчення).
Кожна з основних виборчих систем в Украiнi, в тому числi i змiшана, маi сильнi i слабкi сторони.
Сильнi сторони:
1. Порiвняльна легкiсть формування уряду i його велика стабiльнiсть.
2. Формування стiйких зв'язкiв мiж виборцями i депутатами.
Слабкi сторони:
1. Спотворюi багато в чому реальну картину переваг i волю виборцiв.
2. Залежнiсть виборiв вiд розподiлу виборцiв по округах.
У 2006 роцi наша краiна вперше обирала парламент за пропорцiйною партiйною системою. Досвiд попереднiх виборiв показував, що змiшана система (коли частину Верховноi Ради обиралася за партiйними списками, а частина - у мажоритарних округах) була далека вiд iдеалу. На виборах 1998 i 2002 рокiв (особливо, що стосуiться мажоритарноi складовоi) широко застосовувався адмiнiстративний ресурс. Партii не мали достатнiх законодавчих та виборчих мотивiв для свого розвитку, а тому й уся партiйна система перебувала в перiодi юнацького дозрiвання. Отже, можна зробити висновок, що полiтичну систему Украiни не можна змiнювати в iнтересах тiii чи iншоi полiтичноi сили. Потрiбна рацiональна виборча система. Потрiбно визначити, для чого це потрiбно i яка саме виборча система буде оптимальною на рiвнi парламенту i на рiвнi мiсцевих рад, причому на рiзних рiвнях мiсцевих виборiв.
1.2 РЖсторiя виникнення виборчоi системи
Поняття "вибори" маi рiзнi значення в рiзнi епохи. Нерiдко воно буваi дуже далеким вiд того значення, яке надаiться йому сьогоднi.
РЖнститути афiнськоi демократii сформувалися i функцiонували в VIII - VI ст. до н. е. Для нас вони важливi, перш за все, тим, що iдеi та принципи народовладдя, втiленi в iнститутах афiнськоi демократii, надали великий вплив на теорiю i практику державного будiвництва наступних епох. Саме тут зародилися фундаментальнi поняття демократii: верховенство закону, виборнiсть владних органiв i посадових осiб, активну участь громадян у вирiшеннi державних питань.
В основi народовладдя в Афiнах лежала полiсна демократiя (полiс - мiсто-держава, особлива форма соцiально-економiчноi i полiтичноi органiзацii Стародавнiй Грецii). Для полiсноi демократii характерним була участь населення в управлiннi. Полiтичними правами в Стародавнiй Грецii мала тiльки певна частина населення. У категорiю повноправних громадян включалися чоловiки, якi досягли повнолiття, що володiли земельною власнiстю, i здатнi нести вiйськову службу. Система органiв влади Афiн включала Народнi збори, Ареопаг, Рада Чотирьохсот, колегiю архонтiв та iншi магiстратури. Вищим владним iнститутом вважалося Народнi збори, куди мали доступ усi вiльнi люди, що мали право носити зброю.
Античнi принципи громадянськоi свободи, рiвностi активно використовували в Римськiй республiцi (V - I ст. До н. Е.). Вищим носiiм державного суверенiтету в республiцi вважався римський народ, який висловлював свою волю через народнi збори (комiцii). Комiцii приймали i скасовували закони, укладали мир i оголошували вiйну, обирали магiстратiв i жерцiв, проводили культовi заходи, розбирали апеляцii на рiшення суду. Основним владним органом у Римi був сенат. Його рiшення носили обов'язковий характер.
Перiод пiзньоi Римськоi iмперii (III - V ст.) Став заходом епохи Античностi i одночасно зародженням новоi - Середньовiччя. Зароджуiться середньовiчний Захiд, де вiдбуваiться еволюцiя державних i громадських iнститутiв. У перiод раннього середньовiччя (V - XI ст.) Органiзацiя управлiння у германських племен носила характер "вiйськовоi демократii". Кожен повноправний член нiмецького племенi особисто i безпосередньо брав участь в управлiннi, виступав носiiм народовладдя. У франкiв еволюцiя народних зборiв йшла в напрямку посилення державноi влади i вiдповiдно до все бiльшоi усунення широких народних мас вiд участi в справах держави. Еволюцiя iнститутiв самоврядування в англосаксонських королiвствах (V - XI ст.) Йшла за тим же шляхом, що i у франкiв, хоча в ранньосередньовiчноi Англii елементи "вiйськовоi демократii" зберiгалися набагато довше, перш за все, у системi мiсцевого самоврядування та судово-адмiнiстративного уст-влаштування. Таким чином, для ранньосередньовiчного суспiльства характерно слабкий розвиток виборчих принципiв. У X - XIII ст. вибори i виборчi процедури в Захiднiй РДвропi отримують значний iмпульс до розвитку. Це було пов'язано з виникненням середньовiчних мiст i новою органiзацiiю влади. Характерними iнститутами мiського самоврядування були ради i очолюють iх мери. Виборчi правила були досить жорсткими. У багатьох комунах обранi особи не могли вiдмовитися вiд обрання. У XIII - ХVI ст. в Захiднiй РДвропi виникають станово-представ-тiльнi установи i вiдповiдно вдосконалюються виборчi процедури. Панiвною формою державного устрою стаi станова монархiя, яка прийшла на змiну феодальноi роздробленостi. У 1265 р. в Англii в розпал конфлiкту опозицii з королем було скликано збори, на яке, крiм знатi, запрошувалися по два лицаря вiд кожного графства i по два представника вiд найбiльш значущих мiст. Так народився англiйський парламент. Впорядкованi парламентськi сесii розпочалися з 1295 коли королем Едуардом I був скликаний "Зразковий парламент". У ХIV - ХV ст. складаiться уявлення i про статус депутата, яке включало ряд юридичних привiлеiв, перш за все депутатську недоторканнiсть (охорона життя i майна, свобода вiд арешту). У перiод епохи Великоi Французькоi революцii виборче законодавство отримало значний розвиток. У 1789 р. скликаються пiсля довгоi перерви Генеральнi Штати. Конституцiя 3 вересня 1791 вперше в iсторii надала значноi частини населення краiни реальну можливiсть безпосередньо брати участь у виборах рiзних органiв влади - вiд мiсцевих до державних. Фiлософськi та полiтичнi iдеi Просвiтництва ("природного права" людини i громадянина, "подiл влади") поступово конституюються у французькому законодавствi. Змiни стосуються i норм виборчого права. Законодавство Великоi Французькоi революцii (1789 - 84 рр.) Мало величезне значення для формування виборчих систем нового часу. Основнi права особи, вперше сформульованi в "Декларацii прав людини i громадянина", стали надбанням усього людства. В органiзацii державноi влади вiдбулися змiни, якi поклали початок формуванню сучасних виборчих систем на основi подiлу влади, виборiв законодавчих i судових органiв. На цiй основi протягом XIX ст. в РДвропi активно проводилися реформи виборчого законодавства. Реформи торкнулися всю сферу виборчого права. По-перше, скасовувалися виборчi цензи, у тому числi i майновий, тобто вибори стають загальними. По-друге, вибори стають прямими. По-третi, сформувалися двi основнi виборнi системи, якi застосовуються до цих пiр: мажоритарнi та пропорцiйнi. По-четверте, голосування стаi таiмним. Виборчi урни розкриваються у присутностi спостерiгачiв представляють кандидатiв. Вводиться iдиний зразок виборчого бюлетеня. Можна говорити про те, що бiльшiсть сучасних виборчих процедур багато в чому було сформовано в XIX ст. Оновлене виборче законодавство стало одним з основних гарантiв реалiзацii громадянських прав i свобод людини.
Виборнiсть на територii сучасноi Украiни iснувала з моменту виникнення держави. Елементи виборностi спостерiгаються, зокрема, у слов'янських племен. Керiвництво в цих племенах належало кращим людям, якi збиралися на "вiче" - ради, де вирiшували важливi питання життя племенi, вiйни i миру. З утворенням i змiцненням Киiвськоi держави принципи виборностi набули загальний характер, хоча публiчна влада в Киiвськiй Русi ще не мала парламентських форм. Подальший розвиток iнституту виборностi в Украiнi пов'язуiться з iснуванням Гетьманськоi держави, Запорiзькоi Сiчi i Слобiдськоi Украiни, iм притаманна одна й та ж форма державного управлiння - демократична республiка. Носiiм суверенноi влади в цих республiках виступаi весь народ. Всi державнi установи без виняткiв формувались тiльки шляхом виборiв. Акт, який маi назву "Правовий Уклад та Конституцii вiдносно прав i вольностей вiйська Запорозького", названий Конституцiiю Украiни 1710 гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права Украiни, оскiльки вiн вперше фiксував принципи дiяльностi органiв державноi влади, порядок, термiни i перiодичнiсть скликання вищого представницького органу тих часiв - Генеральноi Ради. Особливе мiсце в iсторii становлення iнституту виборностi за умов вiдновлення украiнськоi державностi посiдають вибори до Установчих зборiв Украiнськоi Народноi Республiки. Особливий перiод розвитку виборчого права Украiни становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступаi теза Ленiна про неприйнятнiсть парламентаризму як моделi органiзацii полiтичноi влади. Починання перiоду розвитку радянськоi виборчоi системи пов'язанi з Конституцiiю СРСР 1936 р.
З 1936 р. в радянськiй виборчiй системi запроваджуiться своiрiдна "подвiйна стандартизацiя" для оцiнки виборчого права i практики проведення виборiв: одна шкала - декларована соцiалiстична демократiя, побудована на принципах загальних, рiвних, прямих i таiмних виборiв, iнша - для внутрiшнього користування, спрямована на забезпечення керiвноi ролi партii в суспiльствi i державi. Останнiй перiод радянськоi виборчоi системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на територii СРСР, в тому числi в УРСР. Виборчi кампанii 1988-1990рр. Виборчi кампанii 1988-1990рр. можна назвати першими демократичними, або, принаймнi, полу демократичними виборами в СРСР. Вперше, за перiод iснування радянськоi влади в процесi виборiв панувала полiтична боротьба, розмаiття думок i кандидатiв.
Пiсля отримання Украiною незалежностi i створення власноi державностi виборче законодавство зазнало змiн. На поточний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актiв:
1) Конституцiя Украiни;
2) система спецiальних законiв Украiни про вибори: Закон "Про вибори народних депутатiв Украiни"; Закон "Про вибори Президента Украiни" ; Закон "Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв "; Закон" Про вибори депутатiв Верховноi Ради Автономноi Республiки Крим "; Закон" Про Центральну виборчу комiсiю "; Закон" Про особливостi участi громадян Украiни з числа депортованих з Криму у виборах депутатiв мiсцевих рад в Автономнiй Республiцi Крим ";
3) нормативно-правовi акти конституцiйного законодавства: Закон" Про громадянство Украiни "; Закон" Про об'iднання громадян " ; Закон "Про мову" та iн;
4) положення нормативних актiв сумiжних галузей, якi регулюють виборчий процес: норми адмiнiстративного, трудового, житлового, кримiнального, кримiнально-процесуального, цивiльного, цивiльно-процесуального, пенсiйного, фiнансового, господарського, митного, iнформацiйного, сiмейного, екологiчного законодавства, законодавства про зв'язок.
Отже, становлення iнституту виборiв в Украiнi пройшло складний шлях. РЖсторичний аналiз свiдчить, що украiнська нацiя здiйснила свiй внесок до скарбницi загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократiя, свобода i т.п.
1.3 Сучаснi форми виборчоi системи
Виборче право в Украiнi.
Сучасний виборчий процес в Украiнi складаiться з ряду стадiй. Основними ста днями виборчого процесу в Украiнi i:
1) складання та уточнення спискiв виборцiв;
2) утворення виборчих округiв;
3) створення виборчих дiльниць;
4) утворення виборчих комiсiй;
5) висування та реiстрацiя кандидатiв;
6) проведення передвиборноi агiтацii;
7) голосування;
8) пiдрахунок голосiв виборцiв i визначення пiдсумкiв голосування;
9) визначення результатiв виборiв i iх офiцiйне оприлюднення;
10) припинення дiяльностi виборчих комiсiй.
Якщо мова йде про вибори президента, то тут може мати мiсце другий тур голосування i остаточне визначення та опублiкування результатiв виборiв. Вибори Президента Украiни можуть бути черговими, позачерговими та повторними. Вони призначаються Верховною Радою Украiни, прийняттям вiдповiдноi постанови. Верховна Рада Украiни приймаi також постанову про призначення чергових та позачергових виборiв Президента Украiни на пiдставах, визначених Конституцiiю Украiни та законом про вибори Президента, i постанови про призначення повторних виборiв, на пiдставi письмовоi заяви Центральноi виборчоi комiсii. Вибори Президента проводяться по iдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включаi в себе всю територiю Украiни. Важливим i визначення тих найважливiших демократичних принципiв, грунтуючись на яких i повинен здiйснюватися виборчий процес.
Головними серед них i:
1) дотримання принципiв виборчого права;
2) принцип законностi та заборони незаконного втручання у виборчий процес;
3) принцип полiтичного плюралiзму та багатопартiйностi;
4) принцип публiчностi та вiдкритостi;
5) принцип свободи передвиборноi агiтацii, рiвного доступу всiх кандидатiв i партiй (блокiв) - Суб'iктiв виборчого процесу до засобiв масовоi iнформацii незалежно вiд iх форми власностi, крiм засобiв масовоi iнформацii, засновниками (власниками) яких i полiтичнi партii;
6) принцип неупередженостi органiв виконавчоi влади, органiв мiсцевого самоврядування, суддiв, пiдприiмств, установ та органiзацiй, iх керiвництва, iнших посадових i судових осiб до партiй (блокiв) - суб'iктам виборчого процесу, кандидатам у депутати.
Суб'iктами виборчого процесу в Украiнi i:
1) виборець;
2) виборча комiсiя, утворена вiдповiдно до закону Украiни ВлПро Центральну виборчу комiсiюВ»;
3) партiя (блок), яка висунула кандидата у депутати;
4) кандидат у депутати, зареiстрований в порядку, встановленому законом;
5) офiцiйний спостерiгач вiд партii (блоку) - суб'iкта виборчого процесу.
Органiзацiю пiдготовки i проведення виборiв Президента Украiни, народних депутатiв Украiни, а також всеукраiнських референдумiв забезпечуi Центральна виборча комiсiя, яка i постiйно дiючим державним органом. Вiдповiдно до Закону Украiни ВлПро центральну виборчу комiсiюВ» вiд 30 червня 2004 року комiсiя здiйснюi консультативно - методичне забезпечення виборiв у мiськi ради, виборiв сiльських, селищних i мiсцевих голiв i проведення мiсцевих референдумiв. Вона очолюi систему виборчих комiсiй, якi утворюються для пiдготовки i проведення виборiв та всеукраiнських референдумiв, спрямовуi iх дiяльнiсть. Призначаi на посаду i припиняi повноваження членiв Комiсii Верховна Рада Украiни за поданням президента. Члени комiсii перед вступом на посаду складають перед Верховною Радою Украiни присягу. Термiн повноважень члена комiсii становить 7 рокiв. У згаданому вище законi визначенi повноваження Комiсiя щодо пiдготовки i проведення виборiв Президента Украiни, народних депутатiв, всеукраiнського референдуму; вона здiйснюi фiнансове забезпечення iх пiдготовки та проведення. Закон також встановлюi правовий статус та повноваження членiв комiсii, гарантii забезпечення дiяльностi Комiсii та ii членiв. Порядок органiзацii i внутрiшньоi роботи Комiсii визначаiться також регламентом, який затверджуiться на засiданнi Комiсii. Роботу комiсii забезпечуi Секретарiат. Центральна виборча комiсiя в установленому порядку забезпечуiться законодавчими та iншими нормативно-правовими актами, прийнятими Верховною Радою Украiни, Президентом Украiни, Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни, а також офiцiйними матерiалами, якi поширюються центральними органами виконавчоi та судовоi влади.
Виборча система Росii.
Сучасна виборча система склалася в 1993-1995 рр. Виборча система сучасноi Росii будуiться на основi загального рiвного i прямого виборчого права при таiмному голосуваннi. Згiдно з Конституцiiю РФ, у виборах не беруть участь громадяни, визнанi судом недiiздатними, а також особи, якi тримаються за вироком суду знаходяться в мiсцях позбавлення волi (ст.32). Вибори президента Росiйськоi Федерацii проводяться по iдиному федеральному виборчому окрузi на основi мажоритарноi системи абсолютноi бiльшостi. Порядок формування Федеральних Зборiв - парламенту краiни - i змiшаним, оскiльки здiйснюiться на основi рiзних процедур. Нижня палата - Державна Дума - формуiться шляхом прямих виборiв. На цих виборах дii змiшана виборча система: 225 депутатiв обираються по одномандатних округах на засадах мажоритарноi системи вiдносноi бiльшостi, 225 депутатiв - за iдиним федеральному окрузi на основi пропорцiйноi системи. Процедура формування Ради Федерацii - верхньоi палати парламенту - зазнала за останнi роки iстотнi змiни, хоча його кiлькiсний склад зберiгся.
Важливим полiтичним пiдсумком функцiонування новоi виборчоi системи в Росii слiд вважати той факт, що вибори стали розцiнюватися бiльшiстю полiтичних сил i громадян як iдино законний спосiб передачi влади.
Виборча система США . Голосування виборцiв на президентських виборах в США не носить остаточного характеру. Голосуючи за того чи iншого кандидата, американцi фактично голосують за список виборцiв вiд свого штату, який складаi кожна партiя. Завдання виборцiв полягаi в тому, щоб з кiлькох спискiв (а на дiлi - з двох: спискiв республiканцiв i демократiв) вибрати один. Результати голосування на цьому етапi визначаються формулою "переможець отримуi все", тобто та партiя (а значить, i ii кандидат), за яку проголосувало виборцiв бiльше, нiж за будь-яку iншу, отримуi всi голоси вибiрникiв. РЗх кiлькiсний склад вiдомий заздалегiдь. Кiлькiсть виборщикiв вiд кожного з 50 штатiв дорiвнюi загальнiй кiлькостi сенаторiв i депутатiв Палати представникiв у Конгресi. Якщо число депутатiв Палати представникiв змiнюiться, i воно пропорцiйно чисельностi населення штату, то число сенаторiв незмiнно - по два вiд кожного штату. Крiм того, трьох вибiрникiв маi Федеральний округ Колумбiя, в якому розташована столиця США. У цiлому по краiнi обираiться 538 вибiрникiв. Через шiсть тижнiв виборщики збираються, як правило, в столицi штату для вирiшального голосування по кандидатурi президента. Пiсля закiнчення голосування виборцiв виборчi бюлетенi вiдправляються до Конгресу. Той кандидат, який отримав бiльше половини голосiв вибiрникiв, стаi президентом.
Роздiл 2. Традицiоналiзм i нацiоналiзм в Украiнi: iдея, полiтичне втiлення
2.1 Традицiоналiзм в Украiнi
Традицiоналiзм - свiтогляд або соцiально-фiлософський напрямок, яке виражену в традицii практичну мудрiсть ставить вище розуму або контрреволюцiйнi консервативно-реакцiйнi iдеi, що представляють собою iдеологiчно оформлену захисну реакцiю на вiдхилення культури та соцiуму вiд якоiсь iдеалiзованоi соцiокультурноi моделi, представляi собою загальний стiйкий порядок. Поняття традицiоналiзму та консерватизму дуже близькi, однак консерватизм не заперечуi еволюцiйний розвиток суспiльства. Примiтивний, дорефлектiвний традицiоналiзм вiдрiзняiться практичною вiдсутнiстю протистоiть змiнам групи людей i пов'язаний з мiфологiчними уявленнями про традицii. Традицiоналiзм характерний для полiтичного реакцiйного руху. Для традицiйного суспiльства, як i для внутрiшньо конфесiйнi ортодоксii характернi моноцентризм i авторитаризм. У принципi традицiоналiсти затребуванi реальною полiтикою i в той же час як самостiйна сила консерватори-традицiоналiсти ще не склалися. Партiя, якою б ВлправоюВ» i ВлреакцiйноюВ» вона не була, змушена орiiнтуватися саме на масу. Навiть якщо вона iменуi себе ВлсоюзомВ» або ВлорденомВ», при цьому категорично вiдкидаючи назву ВлпартiяВ», сутi це не змiнюi. Мова все одно йде про полiтичну органiзацiю, яка звертаiться до всiх соцiальних верств i включаi до свого складу представникiв цих верств.
В шуканнi себе i своiх традицiй нетерпеливiсть штовхаi украiнцiв до духовного явища, що його можна було б назвати потягом до ворожбитства. Висловлюiться вiн виявами нижчих емоцiй i браком вiдповiдальностi в вiдношеннi до власноi раси. Багато спричинилося тут деяке вiдчуття меншовартостi по поразцi, що висловлюiться в помпатичнiй демагогii. Зрештою, цю демагогiю бачать украiнцi i в чужинцiв з нормандським культурним пiдложжям. Так само звiдти приходить розумiння iсторii не як постiйного зусилля раси, а лишень як вибуху мальовничого запального ентузiазму, як наскоку, з пiзнiшою заплатою за це безтурботним життям, своiрiдною посадою. На загал гасла, пропагованi в цiй атмосферi, i чужинецькi i то переважно з сусiдських, не найкращих взiрцiв.
Критика ворожбитiв наiвна. Непошана до засад елiти i iiрархii вiдбиваiться
передусiм на тих, хто висловлюi цю непошану. Тло до цих усiх теорiй творять особистi вiдрухи i претензii. В цiлому ворожбитствi найважливiшим, однак, i не iнтелектуальна iстерiя, а нехiть цих прорiзних ворожбитських гурткiв бути спадкоiмцями в украiнськiй iсторii. Це майже цiлковите повторення явища культурницькоi кулiшiвськоi нехiтi. На щастя, тепер i iншi часи - тепер i духовнi сили, що успiшно протиставляються цьому неспокоiвi i пораженству. Це сили традицiоналiзму.
Найближчий у часi i воiнний традицiоналiзм. Культ боротьби недавнiх рокiв зростаi поволi, але певнiше вiд усiх вiдрухiв. Ще замало розумiють сучасники, якою великою рiччю були вимарш на фронт легiону УСС в 1915 p., вступ до Киiва в 1918 синьожупанникiв, зорганiзованих Союзом Визволення Украiни, i врештi - полки богданiвцiв i полуботкiвцiв. "Вiйна, i тiльки вiйна пiдносить до найвищого напруження всi засоби енергii людей i зазначаi своiм стигматом великi народи i раси" (Муссолiнi). Спецiально серед молодi вилонюiться свiдомiсть значення тоi боротьби. Поки що i лишень культ жертв (Базар, Крути, М.Мiхновський), але зближаiться вже й глибше розумiння боротьби не як жертви, а витривалостi.
Новiтнiй державний традицiоналiзм украiнцiв, або, скорiш, легiтимiзм, може мати в майбутньому величезне значення. Все залежить вiд того, як довго зможуть носii державностi всупереч усьому чинити так, як би ця державнiсть iснувала далi.
В украiнськiм, досить слабiм монархiчнiм легiтимiзмi тепер тяжко зорiiнтуватися. Невiдомо, чи цей монархiзм для його носiiв i традицiiю верховного морального авторитету, символу традицiй раси, як у Британii, чи скорiш кондотьiрсько-фюрерiвською тенденцiiю? Великим мiнусом украiнського монархiзму i брак хреста крови, брак воiнних традицiй. Цiкаво, то серед iншого, без порiвняння сильнiшого, демократично-республiканського легiтизму на перше мiсце висовуються iсторичнi, гетьманськi традицii, а майже зникли соцiалiстичнi. Культ гетьманiв плекають гетьманськi традицii, а майже зникли соцiалiстичнi. Культ гетьманiв плекають майже виключно украiнськi демократи. а не гетьманцi. Врештi не можна поминути ще однiii iдеi. а радше iсторичного клiмату, що даi багато традицiйного сучасним украiнцям, - це клiмат захiдного П'iмонту Украiни.
В кiнцi XIX i початку XX ст. захiднiй П'iмонт вiдiгравав не меншу роль вiд схiдного П'iмонту - Гетьманщини в кiнцi XVIII i на початку XIX ст. Його iндивiдуальнiсть виразна й творча. Це - одна з найцiкавiших земель в iсторii обiч чорноморсько-таврiйського державного центру, князiвського Киiва i гетьманськоi Полтавщини та Чернiгiвщини. Тут менше вiдчуваiться мореплавський характер украiнськоi раси, зате тут тiльки зосталися великокиiвськi традицii. Пошана до своii аристократii зменшилася недавно, а нехiть до власноi iiрархii пробуджена заледве кiльканадцять лiт тому. Але хоч тут уже нема украiнських аристократичних родоводiв, проте i ще родоводi iншоi iiрархii: в украiно-католицьких "Шематизмах" легко знайдемо традицii ХРЖ-ХРЖ1РЖ столiть. Властиво, духовнiсть цього П'iмонту була менше змiнена козацькою традицiiю i мiлiтарним устроiм Козацькоi Держави XVII-XVIII ст. Як слушно каже дослiдник, "еволюцiя Галичини повiльнiша, лiнiя цiii еволюцii простiша" (Б.Ольхiвський).
В теперiшнiх часах нiяка земля не дорiвнюi галицькiй в однiй дуже важливiй позицii украiнськоi духовностi: витворення добре вишлiфуваного типу украiнського громадянина, свiдомого своiх прав i обов'язкiв, i хоч i не з мальовничим, але дуже глибоким украiнським солiдаризмом.
В сучасних украiнських генеральних iдеях бачимо велике багатство i рiзнорiднiсть. Правдоподiбно, формальна рiзнорiднiсть iх тiльки буде збiльшуватися. Але, реально беручи, цi всi iдеi можна вкласти в двi тенденцii. Одна - еллiнського типу творчiсть базуiться передусiм на натхненнi, на красi логiцизму, не раз попросту на бiльш чи менш примiтивному експромтi - несподiванцi. Друга тенденцiя - це чисто готське прагнення вкласти цiле буття украiнських груп i одиниць в один розмiрений ритм, пов'язаний традицiями.
Обидвi тенденцii часто переплiтаються в сферах украiнських iдей. Можливо, що тiльки глибоке вiдчуття пiдложжя украiнськоi раси, солiдаристичного трипiльства помогло б усталити iiрархiю для обох тенденцiй украiнського характеру. Свiдомiсть цього характеру i його вислову в iсторii, може б, зблизила украiнцiв до поняття дiйсноi елiти, носительки цiii свiдомостi, а передусiм дала б однiсть органiзацii, однiсть iсторii i однiсть погляду на будучину.
2.2 Нацiоналiзм в Украiнi
Нацiоналiстична iдеологiя в сучаснiй полiтичнiй дiйсностi, не дивлячись на те, що iснуi цiлий ряд дослiдникiв займають апологiчнi позицii щодо правого полiтичного позицiонування, все одно, в очах мас залишаiться в областi маргiнальноi свiтоглядноi концепцii. Проект громадянського нацiоналiзму цiлком i повнiстю базуiться на лiберально-демократичноi традицii. Основнi, базовi постулати даного типу нацiоналiзму шикуються з оглядкою на досвiд Заходу. Треба думати, що слабiсть подiбного пiдходу полягаi в тому, що етнiчна бiльшiсть, насправдi, не зобов'язана i зовсiм не повинно йти на поступки нацiональним меншинам. Представники етнiчного нацiоналiзму досить часто у своiх виступах ототожнюють прихильникiв громадянського нацiонального будiвництва з представниками класичноi лiберальноi iдеологii.
Повстання украiнського нацiоналiзму треба в iсторii зв'язати з iменем Богдана Хмельницького, що, як твердить П.Мерiме. "здаiться, перший винайшов в РДвропi боротьбу нацiональностей"'. В iсторii новiтнього украiнства честь називатися першим нацiоналiстом належить Ользi Косач (Оленi Пчiлцi).
Ще в 1887 роцi, в часi найбiльшого лiберального донкiхотства i вiдiрвання вiд землi i раси, вона твердить, що "нацiоналiзм iснуi у людей i по своiй природi мусить бути у людей". Видаючи в 1911-1912 pp. в Полтавi журнал "Рiдний Край", вона широко розвинула програму украiнського нацiоналiзму з гаслами економiчноi самовистачальностi, з симпатiiю до духовенства i всебiчного розвою украiнського державного життя. Тодi ж проти неi виступили найбiльш крайнi украiнськi марксисти (Донцов). Нацiоналiзм Ольги Косач мав характер скорiш расового солiдаризму.
Пiзнiш треба пригадати програму "Братерства Тарасiвцiв" (1891-1893), брошуру М.Мiхновського "Самостiйна Украiна" (1900), перевидану Союзом Визволення Украiни 1916 p., далi публiкацiю У.Н.П. в Чернiвцях "Справа украiнськоi iнтелiгенцii". а вiдтак "Катехiзм украiнця" (100 тис.наклад), вид. "Вернигорою" (1918р.).
В часах недавньоi державностi було кiльканадцять полiтичних груп iз нацiоналiстичним свiтоглядом, таких як украiнська народна партiя, група "Вернигори". "Братерство Мазепинцiв" i т.д. Вони не вiдiгравали важливоi ролi i врештi на з'iздi в Киiвi об'iдналися в т.зв. партiю самостiйникiв, що поставила собi за цiль опанувати своiми людьми провiд армii. Не завжди добре дiбранi люди ii програли на користь соцiалiстiв (Оскiлко).
Нацiоналiзм по 1923 p. - це скорiш реакцiя на програму соцiялiстiв. Найповажнiшi iдеологiчнi спроби з'являлися в часопису "Розбудова Нацii". Книжка Донцова "Нацiоналiзм" i блискучою лiричною реакцiiю на пасивнiсть украiнцiв, без глибшоi украiнськоi синтетичноi думки. Це, властиво, iнтернацiональний нацiоналiзм, дуже подiбний у своiй концепцii до марксизму (головний двигун - ненависть i руiна всерединi раси).
Праця Донцова як публiциста досягла свого найбiльшого напруження в 1922-1932 роках. Це була головно антисовiтська полемiка, що демаскувала облуду iх пропаганди в Галичинi. Тут Донцов стоiть обiч iнших протисовiтських дiячiв емiграцii. Але головно терор Москви вiдкрив очi найбiльш незрячим. Тепер, коли Москва почала будувати тип "совiтськоi людини", Донцов не маi в собi нiчого до протиставлення iй "украiнськоi людини": його роль не i ролею конструктора.
Аналiз нацiоналiстичноi iдеологii в Украiну буде неповним, якщо не згадати Народний Рух Украiни. Це громадське рух був органiзований в кiнцi 1980-х з гаслами демократii, патрiотизму i реформ. Спочатку назвою його було ВлНародний Рух Украiни за перебудовуВ»; у 1990-му слова Влза перебудовуВ» прибрали. Спочатку в органiзацii був досить широкий спектр дiячiв - вiд комунiстiв до радикальних нацiоналiстiв. РЗх об'iднувало бажання змiн у внутрiшнiй полiтицi СРСР стосовно Украiнi. Проте з часом бiльшiсть комунiстiв i радикалiв залишили партiю через ii нацiонал-демократичноi спрямованостi. Найбiльшого впливу партiя досягла наприкiнцi iснування Радянського Союзу - проводилися масовi акцii, приуроченi до значимих рiчниць украiнськоi iсторii, у Верховнiй Радi УРСР рухiвцi створили потужну фракцiю ВлНародна радаВ»; органiзацiя користувалася величезною пiдтримкою i вiдiгравала домiнуючу роль у нацiональному пiдйомi в Украiну в кiнцi 1980-х - початку 1990-х.
Найбiльш харизматичним лiдером Руху був В'ячеслав Чорновiл, який посiв друге мiсце на виборах Президента Украiни у 1991 роцi. Тодi Рух чимось нагадував ОУН (б) в перiод 1943-1950 рр. Поряд з демократичними принципами, рух сповiдувало iдеалiзм, патрiотизм i традицiоналiзм. Органiзацiя при Чорновола не б
Вместе с этим смотрят:
Presidential еlections in the USA
РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй
Анализ значения Средней Азии в работах учёных геополитиков
Вiги i торi в полiтицi Британii
Взаимоотношение государства и личности в тоталитарном государстве