Дослiдження пам'ятi у пiдлiткiв

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Теоретичне дослiдження особливостей пам'ятi у пiдлiткiв

1.1 Пам'ять як психiчний процес

1.2. Характеристика пiдлiткового вiку

1.3 Особливостi пам'ятi пiдлiткiв

Роздiл 2. Досвiдчено-емпiричне дослiдження особливостей пам'ятi у пiдлiткiв

Висновок

Список лiтератури

Додатки

памтАЩять пiдлiток дослiдження запамтАЩятовування

Сприйняття, в яких чоловiк пiзнаi навколишню дiйснiсть, зазвичай не зникають безслiдно. Вони закрiплюються, зберiгаються i вiдтворюються надалi у формi пiзнавання бачених нами предметiв, спогади про пережите i так далi

Пам'ять лежить в основi здiбностей людини, i умовою, навчення, придбання знань, формування умiнь i навичок. Без пам'ятi неможливе функцiонування нi особи, нi суспiльства. Завдяки своiй пам'ятi, ii вдосконаленню, людина видiлилася з тваринного царства i досягла тих висот, на яких вiн зараз знаходиться. Та i подальший прогрес людства без постiйного полiпшення цiii функцii немислимий. Рiзноманiтнi iнстинкти, природженi i придбанi механiзми поведiнки i нiщо iнше, як збережений, передаваний у спадок або такий, що придбавався в процесi iндивiдуального життя досвiд. Без постiйного оновлення такого досвiду, його вiдтворення у вiдповiдних умовах живi органiзми не змогли б адаптуватися до поточних, швидко таких, що мiняються подiй життя. Не пам'ятаючи об те, що з ним було, органiзм не змiг би удосконалюватися далi, оскiльки те, що вiн придбаваi, не з чим було б порiвнювати i воно б безповоротно втрачалося.

Пам'ять i у усiх живих iстот, але найбiльш високого рiвня свого розвитку вона досягаi у людини. Такими мнемiчними можливостями, якi маi вiн, не розташовуi нiяка iнша жива iстота у свiтi.

РЖндивiдуальнi вiдмiнностi завжди унiверсальнi. У тваринному свiтi вони можуть перекривати видовi вiдмiнностi, а у людей в розмах цих вiдмiнностей такий великий, що вiд них не можна вiдволiкатися, оскiльки конкретний прояв будь-якого загального закону завжди включаi "чинник особи" i "чинник iндивiдуальностi".

Навiть у звичайних групах людей iндивiдуальнi вiдмiнностi пам'ятi значнi. Цi вiдмiнностi носять кiлькiснi i якiснi характеристики. Яка ж природа цих вiдмiнностей i чим вони обумовлюються, природженими здiбностями або властивостями людського мозку або ж значноi мiри i продуктом систематичних тренувань або виробiтку доцiльних прийомiв запам'ятовування. Тому дослiдження цiii проблеми i важливою i необхiдною умовою для осмислення самого процесу пам'ятi. Оскiльки пам'ять i найважливiшою визначальною характеристикою психiчного життя особи, роль пам'ятi не може бути зведена до збереження того, що "було у минулому". Нiяка актуальна дiя не немислима поза процесами пам'ятi, бо протiкання будь-кого, нехай навiть самого елементарного психологiчного акту обов'язково припускаi утримання кожного цього його елементу для зчеплення з наступним. Без можливостi до такого зчеплення неможливий розвиток: "людина залишилася б вiчно в положеннi новонародженого". (И.М.Сеченов).

Будучи найважливiшою характеристикою усiх психологiчних процесiв, пам'ять забезпечуi iднiсть i цiлiснiсть людськоi особистостi.

Як ми вже говорили вище, пам'ять у людей розрiзняiться процесiв. Кожному вiку характернi вiдповiднi особливостi. Кардинальнi змiни в процесi пам'ятi вiдбуваються в пiдлiтковому вiцi. Цей вiк характеризуiться переходом вiд дитинства до дорослого життя. У зв'язку з цим вiдбуваються змiни в мисленнi, увазi, розвиваються iнтелектуальнi здiбностi. Пам'ять лежить в основi психiчних процесiв. Пiдлiтковий вiк - це сама краща пора для ii розвитку. Дитина отримуi бiльше iнформацii, у зв'язку з цим удосконалюi методи для ii запам'ятовування. Пам'ять пiдлiткiв - це досить цiкава тема для вивчення. Саме тут можна чiтко прослiдкувати, як мiняiться пам'ять у людей з кiлькiсноi в якiсну сторону. Для виявлення цих змiн в процесi пам'ятi, ми провели емпiричне дослiдження. Воно проходитиме в два етапи. На першому ми проведемо дiагностику опосередкованоi пам'ятi, на другому - логiчною i механiчною.

Метою курсовоi роботи i виявлення особливостей пам'ятi у пiдлiткiв. Вiдповiдно до цiii мети були виявленi наступнi завдання:

1) Охарактеризувати пам'ять як психiчний процес

2) Описати психофiзiологiчнi особливостi пiдлiткового вiку

3) Виявити особливостi пам'ятi у пiдлiткiв

Об'iктом i пам'ять як психiчний процес.

Предметом - логiчна, опосередкована i механiчна пам'ять.

Гiпотеза - В пiдлiтковому вiцi у дiтей явно виражена опосередкована i логiчна пам'ять, також знижуiться рiвень механiчноi пам'ятi.

Методи курсового дослiдження :

1. Аналiз лiтератури з проблеми

2. Досвiдчено-емпiричне дослiдження особливостей пам'ятi пiдлiткiв

3. ВаВаОбробка отриманих даних досвiдчено-емпiричного дослiдження

Методи досвiдчено-емпiричного дослiдження стандартизованi.

Методики, використовуванi в досвiдчено-емпiричному дослiдженнi, :

1) Методика "Дiагноста опосередкованоi пам'ятi".

1) Методика на визначення коефiцiiнта логiчноi i механiчноi пам'ятi.

Наша робота складаiться з теоретичноi, практичноi частини. У першiй частинi ми охарактеризували пам'ять як психiчний процес, пiдлiтковий вiк як соцiальне явище i особливостi пам'ятi у пiдлiткiв. У другiй частинi ми дослiджували пам'ять пiдлiткiв i виявили характернi особливостi. Також ми включили додаток з результатами емпiричного дослiдження.

1.1 Пам'ять як психiчний процес

Проаналiзувавши лiтературу вiдносно нашоi теми, ми знайшли наступне визначення пам'ятi.

Пам'ять - форма психiчного вiддзеркалення, що полягаi в закрiпленнi, збереженнi i наступному вiдтвореннi минулого досвiду, робить можливим його повторне використання в дiяльностi або повернення в сферу свiдомостi.

У психологii пам'ять розглядаiться як компонент загальних i спецiальних здiбностей. При факторному аналiзi численних пiзнавальних функцiй вона видiлена, як первинна розумова здатнiсть. Пам'ять входить в структуру iнтелекту. Пам'ять включена також в загальну здатнiсть до вчення i навчаноi, i необхiдною умовою накопичення фонду знань i "iнтелектуальних умiнь". Слуховi представлення i операцii ними i важливим нагадуванням спецiальних музичних здiбностей, а математична пам'ять включена в структуру математичних здiбностей. (Голубев "РЖндивiдуальнi особливостi пам'ятi" М. "Педагогiка" 1980р.).

Пам'ять зв'язуi минуле суб'iкта з його сьогоденням i майбутнiм i i найважливiшою пiзнавальною функцiiю, що лежить в основi розвитку i навчання.

Пам'ять - основа психiчноi дiяльностi. Без неi неможливо зрозумiти основи формування поведiнки мислення, свiдомостi, пiдсвiдомостi. Тому для кращого розумiння людини необхiдно якомога бiльше знати про нашу пам'ять.

Образи предметiв або процесiв реальноi дiйсностi, якi ми сприймали ранiше, а зараз подумки вiдтворюiмо, називаються представленнями. Представлення пам'ятi i вiдтворенням, бiльш менш точним, предметiв або явищ, що колись дiяли на нашi органи чуття. Представлення можуть мати рiзну мiру спiльностi; вони утворюють цiлу ступiнчасту iiрархiю усе бiльш узагальнених представлень, якi на одному полюсi переходять в поняття, тодi як на iншому - в образах спогаду вони вiдтворюють сприйняття в iх одиничностi.

Представлення i власне образами пам'ятi лише у тому випадку, коли образ - представлення вiдтворюi ранiше сприйняте i в тiй чи iншiй мiрi усвiдомлюiться у своiму вiдношеннi до нього. Коли представлення виникаi або формуiться безвiдносно до ранiше сприйнятому, хоч би i з використанням сприйнятого в бiльш менш перетвореному видi, представлення i образом не пам'ятi власне, а, швидше, уяви. Нарештi, представлення функцiонуi в системi мислення. Включаючись в розумовi операцii, представлення вшити з новими функцiями придбаваi i новi риси.

Представлення - не механiчна репродукцiя сприйняття, яка десь зберiгаiться як iзольований незмiнний елемент для того, щоб спливти на поверхню свiдомостi. Воно - мiнлива динамiчна освiта, кожного разу за певних умов що знову створюi i вiдбиваi складне життя особи.

Виникнення представлень маi велике значення для усього свiдомого життя. Якби у нас iснували тiльки сприйняття i не було представлень, ми були б завжди прикованi до готiвковоi ситуацii, що впливають на нашi дii, були б у винятковiй владi сьогодення. Нi минуле, нi майбутнi не iснувало б для нас: що усе вiдiйшло в минуле назавжди зникало б, майбутнi було б закрите внутрiшньому життю у нас не iснувало б; представлення створюють той план, на якому вона розгортаiться.

Отже, давши визначення пам'ятi, ми не можемо не вiдмiтити його основнi психiчнi процеси. Це запам'ятовування, збереження, пiзнавання, вiдтворення i забуваi. Приватним видом вiдтворення i процес згадки.

Запам'ятовування починаiться iз збереження, яке спочатку здiйснюiться мимоволi в тiй або iншiй дiяльностi, що не ставить собi безпосередньо цiлi що-небудь запам'ятати. Враховуючи необхiднiсть збереження на користь своii практичноi i теоретичноi дiяльностi, людина, як iстота свiдома, починаi спецiально - свiдомо i навмисно вiдображати особливо для нього значущий матерiал: збереження тодi переходить у свiдоме запам'ятовування i видiляiться в особливу свiдому цiлеспрямовану дiяльнiсть. Коли запам'ятовування зв'язане з вiдомими труднощами, закрiплення матерiалу вимагаi спецiальних прийомiв, особливоi органiзацii(повторень i так далi); воно тодi приймаi форми спецiально органiзованого запам'ятовування - заучування, яке зазвичай здiйснюiться в складному процесi навчання.

Теоретично центральним в проблемi запам'ятовування i питання про взаiмовiдношення довiльного i мимовiльного запам'ятовування.

Дослiдження П. РЖ. Зинченко в цьому планi переконливо показали, що установка на запам'ятовування, що робить запам'ятовування прямою метою дii суб'iкта, не i сама по собi вирiшальною для ефективностi запам'ятовування; мимовiльне запам'ятовування може виявитися ефективнiше за довiльне. Присвячене тiй же проблемi дослiдження А.А.Смирнова пiдтвердило той факт, що мимовiльне запам'ятовування може бути продуктивнiшим, нiж навмисне запам'ятовування.

У роботi по закрiпленню матерiалу, який людина повинна запам'ятати, зазвичай значне мiсце вiдводиться повторенню. Повторення на протиставляiться осмисленню, а само пронизуiться ним, перетворюючись на вторинну осмислену переробку. РЖстотною умовою запам'ятовування i розумiння.

Вiдносно органiзацii заучування зазвичай виникаi питання про найбiльш рацiональний розподiл повторення. Для заучування доцiльнiшим виявляiться розподiл повторень в часi, нiж iх концентрацiя на невеликому промiжку часу. Це встановлено експериментальними дослiдженнями(Г. Еббингауза, П. Радоссавлевича, А. Йоста, А. Пьерона) i пiдтверджено спостереженнями над запам'ятовуванням в життiвих умовах. При спiшному заучуваннi, наприклад безпосередньо перед залiком, без систематичного опрацювання, матерiал здебiльшого швидко забуваiться. Рацiональний розподiл повторень сприяi i економнiшому заучуванню, i тривалiшому запам'ятовуванню

Дуже велике значення для запам'ятовування маi перше вiдтворення. Тодi як словесне формулювання, в якому матерiал пiдноситься iншим, пiддаiться зазвичай ряду змiн, першi власнi формулювання, як вдалi, так i невдалi, навiть спотворюючi сенс вiдтворного тексту, виявляються виключно стiйкими. "". Думка як би зростаiться з тiiю мовною формою, в яку вона вiдливаiться в процесi первинного осмислення при опануваннi пiдмета вiдтворенню матерiалом. Тут збереження виступаi не лише як передумова, але i як наслiдок вiдтворення: воно не лише проявляiться у вiдтвореннi, але i здiйснюiться в нiм.

Наступними психiчними процесами, якi ми розглянемо будуть збереження i забуваi.

Збереження i складним динамiчним процесом, який здiйснюiться в умовах певним чином органiзованого засвоiння i включаi рiзноманiтнi процеси переробки матерiалу.

Зворотною стороною збереження, що проявляiться у вiдтвореннi, i те, що забуваi. Г. Еббингауз, П. Радоссавлевич, А. Пьерон i iншi дослiдники описали хiд того, що забуваi як функцiю часу, що пройшов з моменту заучування.

Що стала класичною i що увiйшла до усього керiвництва крива того, що забуваi по Еббингаузу отримана, проте, для випадку того, що забуваi безглуздих складiв. Тому вона не може виражати загального закону запам'ятовування i забуваi будь-якого матерiалу. Якби вона виражала загальний закон, то педагогiчна робота по закрiпленню знань була б сiзiфовою працею. Результати, отриманi Еббингаузем i його послiдовниками, характеризують лише хiд того, що забуваi логiчно не пов'язаного, не осмисленого матерiалу.

Питанню про те, що забуваi осмисленого матерiалу в психологii втаiмничений ряд робiт, у тому числi i експериментальнi дослiдження С. Л. Рубiнштейна. Вони показали, що хiд того, що забуваi осмисленого матерiалу пiдкоряiться iншим закономiрностям в порiвняннi зi встановленими Еббингаузом. Конкретно ця вiдмiннiсть виражаiться передусiм в тому, що мiцнiсть запам'ятовування осмисленого матерiалу значно вища, нiж при запам'ятовуваннi безглуздого матерiалу. При цьому не усi частини осмисленого тексту запам'ятовуються однаково мiцно. Наймiцнiше закрiплюiться смисловий остов тексту, тобто не сумiжнi мiж собою частини тексту, а тi, якi по сенсу пов'язанi мiж собою. Смисловi зв'язки домiнують над асоцiативними. Характер запам'ятовування i хiд того, що забуваi iстотно залежать вiд того, що пануi у цього суб'iкта : смисловий змiст i його мовне оформлення в iх iдностi або переважне одне з них з недооблiком iншого.

В ходi дослiдження збереження, виявилось, що в найближчий пiсля первинного вiдтворення матерiалу iнтервал(2-3 днi, а iнодi i значнiший термiн) не завжди спостерiгаiться рiзке зниження вiдтворення, як це слiд було б чекати згiдно з логарифмiчною формулою Еббингауза. Розглянувши двi точки зору, ми дiйшли висновку, що осмислений матерiал легше запам'ятовуiться i зберiгаiться в пам'ятi на тривалiший перiод, нiж безглуздi склади. Також вiдстрочене вiдтворення матерiалу виявляiться повнiшим i досконалiшим, чим що безпосередньо йде за первинним сприйняттям або заучуванням. Це факт так званоi ремiнiсценцii, через яку з часом вiдтворення iнодi не погiршуiться, а покращуiться, маi принципове значення для загальноi теорii пам'ятi. На перший погляд вiн представляiться парадоксальним. Неадекватнiсть ремiнiсценцii пануючим теорiям пам'ятi означаi також i неадекватнiсть цих теорiй фактам.

Ремiнiсценцiя особливо яскраво виступаi у маленьких дiтей - дошкiльникiв - i в деяких випадках повнiший характер вiдстроченого вiдтворення буваi обумовлений дiiю емоцiйного гальмування, що безпосередньо йде за афектний переживаним враженням.

Дослiди по дослiдженню ремiнiсценцii зводяться до наступного:

а) Ремiнiсценцiя - широко поширене явище. З 485 iндивiдуальних дослiдiв ремiнiсценцii виявлена в 40,5% випадкiв. Якщо ж виключити незв'язний матерiал, залишивши лише осмислений, то ремiнiсценцiя виявлена в середньому в 65% випадкiв.

б) Наявнiсть ремiнiсценцii iстотно залежить вiд характеру заучуваного матерiалу. Тодi як при вiдтвореннi осмисленого матерiалу часто-густо виявлялося полiпшення вiдстроченого вiдтворення, спливання нових елементiв при вiдтвореннi незв'язного матерiалу спостерiгалося лише в окремих випадках. При цьому особливо сприятливим для прояву ремiнiсценцii був матерiал, бiльш насичений змiстом, де послiдовнiсть подiй була викладена природно i переконливо.

в) Ремiнiсценцiя частiше виявляiться при вiльному викладi смислового змiстi, нiж при буквальному вiдтвореннi. Найбiльш сприятливими в цьому вiдношеннi виявляються тi частини сприйнятого матерiалу, якi вимагають особливого зосередження думки. Ремiнiсценцiя виявляiться головним чином при вiдтвореннi логiчного плану сприйнятого матерiалу, вiдтворення ж iлюстративних моментiв не виявляi вираженоi тенденцii до полiпшення.

г) Прояв ремiнiсценцii залежить i вiд вiдношення що запам'ятовуi до матерiалу. Ремiнiсценцiя найяскравiше виявляiться на такому матерiалi, який викликаi iнтерес у випробовуваного.

д) РЖстотним для прояву ремiнiсценцii i i те наскiльки той, що заучуi опанував змiст матерiалу. У тих випадках, коли випробовуваний не опанував в якiй-небудь мiрi змiст матерiалу, останнiй швидко забувався i ремiнiсценцii зазвичай не давав.

Наявнiсть ремiнiсценцii в процесi збереження не виключаi, звичайно, безперечного факту того, що забуваi. Проте його не доводиться розглядати як процес, який завжди здiйснюiться мимоволi через не залежнi вiд людини обставини. Хiд збереження того, що забуваi iстотно залежить вiд характеру первинного збереження або заучування матерiалу.

Те, що забуваi носить, як i запам'ятовування, виборчий характер; воно залежить тому i вiд не завжди усвiдомлених самою людиною установок, що виражають специфiчну спрямованiсть його особи. Забуваiться те, що йде врозрiз з ii спрямуваннями. Забуваiться також те, що пов'язано з пережитими, що загубили актуальне значення для особи етапами ii минулого, особливо якщо свого часу воно було пов'язане з напруженою дiяльнiстю. Так, вiдносно частi випадки того, що забуваi авторами своiх творiв, своiрiдного iх вiдчуження. Вiдомий випадок з К. Линнеем, який на старостi любив перечитувати своi твори, дуже ними захоплювався, але абсолютно забував, що вони написанi ним. Експерименти М. Овсянкиной i Б.В. Зейгарник показали, що незавершенi дii особливо запам'ятовуються. Очевидно, маi мiсце i зворотне: те, що закiнчене i вичерпане, загубило актуальнiсть, найшвидше схильно до забуття. РЖм'я людини здаiться зовсiм знайомим, i не хапаi чогось незначного, щоб згадати його. Коли, же прагнучи пригадати те або iнше слово, ми отримуiмо пiдказку (воно починаiться з букви "м"), забуте вiдразу спливаi в пам'ятi. Особливостi того, що забуваi допомагають пояснити провали в пам'ятi у старих людей.

Також ми б хотiли детальнiше розповiсти про такий психiчний процес пам'ятi як пiзнавання.

Збереження i запам'ятовування проявляються в пiзнаваннi i вiдтвореннi. З них пiзнавання i генетично бiльш раннiм проявом пам'ятi.

У пiзнаваннi сприйняття i процеси збереження i вiдтворення представленi в ще не розчленованiй iдностi. Без пiзнавання не iснуi сприйняття як свiдомого осмисленого процесу, пiзнавання - це в той же час збереження i вiдтворення усерединi сприйняття.

Дiзнатися - це пiзнати: пiзнавання - акт пiзнання. У пiзнаваннi видiляiться iз сприйняття i виступаi на переднiй план та дiяльнiсть спiввiдношення, зiставлення чуттiвих якостей образу, що виникаi в процесi сприйняття, з предметом, яка знаходиться вже в сприйняттi. Всяке сприйняття, як акт пiзнання, мiстить в собi в бiльш менш прихованому видi спiввiдношення, зiставлення образу, що виникаi в сприйняттi, з предметом. Коли у свiдомостi репрезентуiться не ця дiяльнiсть, а ii результат, в наявностi сприйняття; коли на переднiй план у свiдомостi виступаi ця дiяльнiсть, увесь процес представляiться як пiзнавання.

Згадавши цей психiчний процес, ми визнали потрiбним видiлити його форми.

Сама елементарна первинна його форма - це бiльш менш автоматичне пiзнавання у дii. Цей перший ступiнь пiзнавання проявляiться у виглядi адекватноi реакцii на первинний подразник. Я проходжу по вулицi, думаючи про щось, але раптом я машинально кланяюся, лише потiм пригадавши, хто це людина, що зустрiлася менi. На належному мiсцi я, знову-таки автоматично, абсолютно не думаючи про це, згортаю управо або влiво у напрямку до будинку. Зовнiшнi враження автоматично регулюють моi дii. Я дiзнаюся дорогу, оскiльки я йду в належному напрямi, i моi пiзнавання в даному випадку полягаi саме в належних дiях. Таке пiзнавання у дii можливо без пiзнавання у виглядi свiдомого ототожнення нового сприйняття з попереднiм.

Наступним ступенем i форми пiзнавання, якi пов'язанi з почуттям знайомостi, без можливостi, проте, ототожнення предмета, що дiзнався, з ранiше сприйнятим. Я можу вiдчувати, що цей предмет не той або що слово, яке менi пiдвернулося, не то, яке я шукаю, але в той же час я не в змозi визначити цей предмет або назвати потрiбне слово. Тiльки по вiдношенню до цього виду пiзнавання може бути застосовне пояснення, яке В. Вундт висував для пiзнавання взагалi, коли стверджував, що ми дiзнаiмося речi не стiльки за iх ознаками, скiльки по тих почуттях, якi вони в нас збуджують; услiд за моторними реакцiями або одночасно з ними в пiзнаваннi починають грати роль емоцiйнi моменти, якi створюють як би емоцiйнi обертони свiдомостi.

Третiм ступенем пiзнавання i ототожнення предмета. Предмет, даний менi зараз в одному контекстi, в однiй ситуацii, видiляiться з цiii ситуацii i ототожнюiться з предметом, даним ранiше в iншому контекстi. Таке пiзнавання по сутi припускаi оформлену сприйняття в поняттi. Воно у свою чергу може здiйснюватися на рiзних рiвнях i на рiзнiй основi. Але це завжди вже бiльш менш складний пiзнавальний акт.

Пiзнавання, з одного боку, здiйснюiться усерединi сприйняття i в той же час воно у своiй розгорнутiй формi - акт мислення. Воно упираiться в сприйняття, з одного боку, i в мислення - з iншою. Сам процес пiзнавання може протiкати по-рiзному: в одних випадках вiн здiйснюiться на основi уявлень або спогадiв про конкретну ситуацiю, в якiй був у минулому сприйнятий цей або аналогiчний предмет; вiдповiднiй категорii предметiв; перший спосiб - за даними дослiдження Ф.С.Розенфельд - особливо часто зустрiчаiться у маленьких дошкiльникiв.

Останнiм психiчним процесом, який ми розглянемо, буде вiдтворення.

В процесi вiдтворення вiдтворне не лише вiдтворюiться, але певною мiрою формуiться, оскiльки мовне оформлення смислового змiсту формуi само цей змiст. Вiдтворення може здiйснюватися мимоволi, у такому разi визначаючись в основному асоцiативним механiзмом i неусвiдомленими установками. Воно може вiдбуватися на основi свiдомоi установки на вiдтворення, перетворюючись у такому разi на свiдомий процес згадки або - при утрудненнях - пригадування.

Залежнiсть мiж пригадуванням i вiдтворенням двостороння, взаiмна. Пригадування i не лише передумовою вiдтворення, але i його результатом. Часто-густо пригадування здiйснюiться в самому процесi вiдтворення на основi контексту, який в нiм оформляiться. Необхiднiсть при вiдтвореннi оформити в мовi смисловий змiст мобiлiзуi думку, у мiру розгортання в мовi змiсту пригадуiться те, що здавалося забутим. Залежно вiд характеру опорних точок, з яких воно виходить, пригадування може здiйснюватися то як перехiд вiд окремих частин до цiлого, то вiд сенсу цiлого до окремих частин.

РЖстотною особливiстю активного вiдтворення i свiдоме вiдношення до вiдтворного: вiдтворення усвiдомлюiться суб'iктом у своiму вiдношеннi до минулого, яке воно вiдтворюi; звiдси прагнення до точностi, до правильного, адекватного вiдтворення. Через це вiдтворення перетворюiться на свiдому реконструкцiю минулого, в якiй iстотну роль граi розумова робота зiставлення, висновку, перевiрки. Пам'ять, вiдтворююча минуле, i мислення, поновлююче це минуле, опосередковано, шляхом висновку, сплiтаються в цьому процесi в нерозривнiй iдностi, взаiмнопроникнення один в одного. [2; 278-279]

Приватним видом вiдтворення i процес згадки. Згадка - образ, вiднесений до минулого. Спогад припускаi вiдносно високий рiвень свiдомостi. Воно можливе тiльки там, де особа видiляi себе зi свого минулого i усвiдомлюi його як минуле. Спогад включаi усвiдомлення вiдношення вiдтвореного образу до того минулого, яке воно вiдтворюi.

Спогад - це представлення, вiднесене до бiльш менш точно певного моменту в iсторii нашого життя. Ця сторона пам'ятi нерозривно пов'язана з усiм процесом формування особи. Лише завдяки нiй ми не виявляiмося кожного разу вiдчуженими вiд самих себе, вiд того, чим ми самi були в попереднiй момент нашого життя. Це iсторична пам'ять, в якiй виражаiться iднiсть нашоi особистоi свiдомостi. Це специфiчна людська пам'ять. Навряд чи яка-небудь тварина маi спогад про своi минуле. Завдяки пам'ятi в iдностi нашоi свiдомостi вiдбиваiться iднiсть нашоi особи, що проходить через увесь процес ii розвитку i перебудови. З пам'яттю пов'язана iднiсть особистоi самосвiдомостi. Всякий розлад особи, що доходить в крайнiх своiх формах до ii розпаду, завжди тому пов'язаний з амнезiiю, розладом пам'ятi i притому з пам'ятi, втрачаються для особистоi свiдомостi.

У нашiй "iсторичнiй" пам'ятi, вiдтворюючiй наше минуле, особливо виразно виявляiться значення для формування пам'ятi вимог, що пред'являються до людини соцiальними стосунками, в якi вiн вступаi. Необхiднiсть дiяти надалi вiдповiдно до характеру зобов'язань перед iншими людьми спричиняi за собою необхiднiсть зберiгати спогад про минуле. Участь в громадському життi вимагаi збереження i уточнення спогадiв, i воно ж даi для цього опорнi точки. Ми повиннi пам'ятати наше минуле, оскiльки воно пов'язане з iншими людьми, i саме це участь в колективному життi зв'язуi подii нашого iндивiдуального життя з подiями колективного досвiду; це даi можливiсть вiдновити першi, виходячи з других. РЖ на пам'ятi, отже, позначаiться те, що вiн - громадська iстота, включена в громадське життя. [2; 281-282]

Дослiджуючи пам'ять, ми також не можемо не згадати ii види.

РЖснуi декiлька пiдстав для класифiкацii видiв людськоi пам'ятi. Одне з них - дiлення пам'ятi за часом збереження матерiалу, iнше - по переважаючому в процесах запам'ятовування, збереження i вiдтворення матерiалу аналiзатору. У першому випадку видiляють миттiву, короткочасну, оперативну, довготривалу i генетичну пам'ять. У другому випадку говорять про рухову, зорову, слухову, нюхову, дотикову, емоцiйну i iнших видах пам'ятi. Розглянемо i дамо коротке визначення основним з названих видiв пам'ятi.

Миттiва, або iконiчна, пам'ять пов'язанi з утриманням точноi i повноi картини тiльки що сприйнятого органами чуття, без якоi б то не було переробки отриманоi iнформацii. Ця пам'ять - безпосереднi вiддзеркалення iнформацii органами чуття. РЗi тривалiсть вiд 0,1 до 0,5 с. Миттiва пам'ять i повним залишковим враженням, яке виникаi вiд безпосереднього сприйняття стимулiв. Це - пам'ять-образ.

Короткочасна пам'ять i способом зберiгання iнформацii протягом короткого промiжку часу. Тривалiсть утримання мнемiчних слiдiв тут не перевищуi декiлькох десяткiв секунд, в середньому близько 20. У короткочаснiй пам'ятi зберiгаiться не повний, а лише узагальнений образ сприйнятого, його найбiльш суттiвi елементи. Ця пам'ять працюi без попередньоi свiдомоi установки на запам'ятовування, та зате з установкою на наступне вiдтворення матерiалу. [4; 291-220] Кiлькiсть об'iктiв або думок, якi вона може схопити, обмежена, але ii об'iм рiзними способами можна збiльшити. [5; 29] Вiн в середньому дорiвнюi вiд 5 до 9 одиниць iнформацii i визначаiться по числу одиниць iнформацii, якi людина в змозi точно вiдтворити через декiлька десяткiв секунд пiсля одноразового пред'явлення йому цiй iнформацii.

Короткочасна пам'ять пов'язана з так званою актуальною свiдомiстю людини. З миттiвоi пам'ятi в неi потрапляi тiльки та iнформацiя, яка зiзнаiться, спiввiдноситься з актуальними iнтересами i потребами людини, привертаi до себе його пiдвищену увагу.

Оперативною називають пам'ять, розраховану на зберiгання iнформацii протягом певного, заздалегiдь заданого термiну, в дiапазонi вiд декiлькох секунд до декiлькох днiв. Термiн зберiгання вiдомостей цiii пам'ятi визначаiться завданням, що постало перед людиною, i розрахований тiльки на рiшення цiii задачi. Пiсля цього iнформацiя може зникати з оперативноi пам'ятi. Цей вид пам'ятi по тривалостi зберiгання iнформацii i своiм властивостям займаi промiжне положення мiж короткочасною i довготривалою.

Довготривала - це пам'ять, здатна зберiгати iнформацiю протягом практично необмеженого термiну. РЖнформацiя, що потрапила в сховищi довготривалоi пам'ятi, може вiдтворюватися людиною скiльки завгодно раз без втрати. Бiльше того, багатократне i систематичне вiдтворення цiii iнформацii тiльки змiцнюi ii слiди в довготривалiй пам'ятi. Остання припускаi здатнiсть людини в будь-який потрiбний момент пригадати те, що колись було ним запам'ятало. При користуваннi довготривалою пам'яттю для пригадування нерiдко вимагаiться мислення i зусилля волi, тому ii функцiонування на практицi зазвичай пов'язане з двома цими процесами.

Генетичну пам'ять можна визначити як таку, в якiй iнформацiя зберiгаiться в генотипi, передаiться i вiдтворюiться у спадок. Основним бiологiчним механiзмом запам'ятовування iнформацii в такiй пам'ятi i, мабуть, мутацii i пов'язанi з ними змiни генних структур. Генетична пам'ять у людини - iдина, на яку ми не можемо вплинути через навчання i виховання.

Зорова пам'ять пов'язана iз збереженням i вiдтворенням зорових образiв. Вона надзвичайно важлива для людей будь-яких професiй, особливо для iнженерiв i художникiв. Хорошу зорову пам'ять нерiдко мають люди з ейдетическим сприйняттям, здатнi протягом досить тривалого часу "бачити" сприйняту картину у своiй уявi пiсля того, як вона перестала впливати на органи чуття. У зв'язку з цим цей вид пам'ятi припускаi розвинену у людини здатнiсть до уяви. На нiй заснований зокрема процес запам'ятовування i вiдтворення матерiалу : те, що людина зорово може собi уявити, вiн, як правило, легше запам'ятовуi i вiдтворюi.

Слухова пам'ять - це хороше запам'ятовування i точне вiдтворення рiзноманiтних звукiв, наприклад музичних, мовних. Вона потрiбна фiлологам, людям, що вивчають iноземнi мови, акустикам, музикантам. Особливий рiзновид мовноi пам'ятi складаi словесно-логiчна, яка тiсним чином пов'язана iз словом, думкою i логiкою. Цей вид пам'ятi характеризуiться тим, що людина, що маi ii, швидко i точно може запам'ятати сенс подiй, логiку мiркувань або якого-небудь доказу, сенс вiн може передати власними словами, причому досить точно. Цей тип пам'ятi мають вченi, досвiдченi лектори, викладачi внз i учителя шкiл.

Рухова пам'ять i запам'ятовуванням i збереженням, а при необхiдностi i вiдтворення з достатньою точнiстю рiзноманiтних складних рухiв. Вона бере участь у формуваннi рухових, зокрема трудових i спортивних, умiнь i навичок. Вдосконалення ручних рухiв людини безпосередньо пов'язане з цим видом пам'ятi.

Емоцiйна пам'ять - це пам'ять на переживання. Вона бере участь в роботi усiх видiв пам'ятi, але особливо проявляiться в людських вiдносинах. На емоцiйнiй пам'ятi безпосередньо заснована мiцнiсть запам'ятовування матерiалу : те, що у людини викликаi емоцiйнi переживання, запам'ятовуiться ним без особливих зусиль i на тривалiший термiн.

Дотикова, нюхова, смакова i iншi види пам'ятi особливоi ролi в життя людини не грають, i iх можливостi в порiвняннi iз зоровою, слуховою, руховою i емоцiйною пам'яттю обмеженi. РЗх роль в основному зводиться до задоволення бiологiчних потреб або потреб, пов'язаних з безпекою i самозбереженням органiзму.

По характеру участi волi в процесах запам'ятовування i вiдтворення матерiалу пам'ять дiлять на мимовiльну i довiльну. У першому випадку мають зважаючи на таке запам'ятовування i вiдтворення, яке вiдбуваiться автоматично i без особливих зусиль з боку людини, без постановки ним перед собою спецiального мнемiчного завдання. У другому випадку таке завдання обов'язково присутнi, а сам процес запам'ятовування або вiдтворення вимагаi вольових зусиль.

Мимовiльне запам'ятовування не обов'язково i слабкiшим, нiж довiльне, у багатьох випадках життя воно перевершуi його. Встановлено, наприклад, що краще мимоволi запам'ятовуiться матерiал, який i об'iктом уваги i свiдомостi, виступаi метою, а не засобом здiйснення дiяльностi. Мимоволi краще запам'ятовуiться також матерiал, з яким пов'язана цiкава i складна розумова робота i який для людини маi велике значення. Показано, що у тому випадку, коли матерiалом, що запам'ятовуiться, проводиться значна робота по його осмисленню, перетворенню, класифiкацii, встановленню в нiм певних внутрiшнiх i зовнiшнiх зв'язкiв, мимоволi вiн може запам'ятовуватися краще, нiж довiльно. Це особливо характерно для дiтей дошкiльного i молодшого вiку.

Вiдмiтивши усi види пам'ятi, ми детальнiше розглянемо деякi особливостi i взаiмозв'язки двох основних видiв пам'ятi, якими людина користуiться в повсякденному життi, : короткочасну i довготривалу.

Об'iм короткочасноi пам'ятi iндивiдуальний. Вiн характеризуi природну пам'ять людини i виявляi тенденцiю до збереження протягом усього життя. РЗм в першу чергу визначаiться механiчна пам'ять, ii можливостi. З особливостями короткочасноi пам'ятi, обумовленими обмеженiстю ii об'iму, пов'язана така властивiсть, як замiщення. Воно проявляiться в тому, що при переповнюваннi iндивiдуально обмеженого об'iму короткочасноi пам'ятi людини iнформацiя, що знову поступаi, частково витiсняi ту, що зберiгаiться там, i остання безповоротно зникаi, забуваiться, не потрапляi в довготривале сховище. Це, зокрема, вiдбуваiться тодi, коли людинi доводиться мати справу з такою iнформацiiю, яку вiн не в змозi повнiстю запам'ятати i яка йому пред'являiться безперервно i послiдовно.

Короткочасна пам'ять граi велику роль в життя людини. Завдяки нiй переробляiться найбiльший об'iм iнформацii, вiдразу вiдсiваiться непотрiбна i залишаiться потенцiйно корисна. Внаслiдок цього не вiдбуваiться iнформацiйного перевантаження довготривалоi пам'ятi зайвими вiдомостями, економиться час людини. Короткочасна пам'ять маi велике значення для органiзацii мислення; матерiалом останнього, як правило, стають факти, що знаходяться або в короткочаснiй, або в близькiй до неi за своiми характеристиками оперативноi пам'ятi.

Цей вид пам'ятi активно працюi i в процесi спiлкування людини з людиною. Встановлено, що у тому випадку, коли людей, що уперше зустрiлися, просять розповiсти про своi враження один про одного, описати тi iндивiдуальнi особливостi, якi вони пiд час першоi зустрiчi помiтили один у одного, в середньому ними називаiться зазвичай така кiлькiсть рис, яка вiдповiдаi об'iму короткочасноi пам'ятi, тобто 7_2.

Без хорошоi короткочасноi пам'ятi неможливе нормальне функцiонування довготривалоi пам'ятi. У останню може проникнути i надовго вiдкластися лише те, що колись було в короткочаснiй пам'ятi. РЖнакше кажучи, короткочасна пам'ять виступаi в ролi обов'язкового промiжного сховища i фiльтру, який пропускаi потрiбну, вже вiдображену iнформацiю в довготривалу пам'ять.

Перехiд iнформацii з короткочасноi в довготривалу пам'ять пов'язаний з рядом особливостей. У короткочасну пам'ять потрапляють останнi 5 або 6 одиниць iнформацii, такi, що поступили через органи чуття, вони-то i проникаi в першу чергу в довготривалу пам'ять. Зробивши свiдоме зусилля, повторюючи матерiал, можна утримувати його в короткочаснiй пам'ятi i на тривалiший термiн, нiж декiлька десяткiв секунд. Тим самим можна забезпечити переведення з короткочасноi в довготривалу пам'ять такоi кiлькостi iнформацii, яка перевищуi iндивiдуальний об'iм короткочасноi пам'ятi. Цей механiзм лежить в основi запам'ятовування шляхом повторення. Зазвичай же без повторення в довготривалiй пам'ятi виявляiться лише те, що знаходиться у сферi уваги людини.

Багато життiвих психологiчних проблем, здавалося б, пов'язано з пам'яттю, насправдi залежить не вiд пам'ятi як такоi, а вiд можливостi забезпечити тривалу i стiйку увагу людини до матерiалу, що запам'ятовуiться або пригадуваному. Якщо вдаiться звернути увагу людини на що-небудь, зосередити його увагу на цьому, то вiдповiдний матерiал краще запам'ятовуiться i, отже, довше зберiгаiться в пам'ятi. Цей факт можна проiлюструвати за допомогою наступного досвiду. Якщо запропонувати людинi закрити очi i несподiвано вiдповiсти, наприклад, на питання про те, якого кольору, форми i якi iншi особливостi маi предмет, який вiн не раз бачив, повз яке не

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Агрессивное поведение в подростковом возрасте