РЖсторiя Оренбурзького краю. Оренбурзький край до початку росiйськоi колонiзацii

РЖсторiяОренбурзькогокраю. Оренбурзький крайдопочатку росiйськоiколонiзацii

Змiст

Вступ

1. Мiста епохи бронзи

2. Кочiвники раннього залiзного вiку. Розпад родовоi громади

3. Племiннi союзи та державнi утворення степових кочовикiв у IV-XIII ст.

4. Росiяни на Яiку

Бiблiографiчний список

Вступ

РЖсторiя Оренбурга багата подiями i налiчуi майже триста рокiв. Оренбурзька область невiд'iмна частина Росii. РЖсторiя Оренбурзькiй областi - частина iсторii нашоi великоi краiни. Оренбурзький край - це, перш за все населяють його люди. РЖсторично Росiя складалася як багатонацiональна держава, де плiч-о-плiч жили народи розрiзняючись мовами, традицiями та вiруваннями. Не завжди згоду давалося легко i щоб не повторювати помилок у майбутньому потрiбно добре знати своi минуле.

Багато оренбуржцiв внесли помiтний внесок в iсторiю нашоi Батькiвщини. Сучаснi оренбуржцiв знають i пишаються своiми земляками пам'ятаючи iхнi подвиги.

Оренбурзький край оспiваний в книгах багатьох письменникiв i поетiв. Та й сама Оренбурзька земля дала не мало талановитих лiтераторiв.

1. Мiста епохи бронзи

Мисливцi за мамонтами. Найбiльш раннi слiди проживання людини в нашому краi вiдносяться до льодовиковоi епохи, давньокам'яного столiття. Це було 30-15 тисяч рокiв тому. Холоднi степи з острiвцями хвойних i листяних лiсiв були вiльнi вiд льодовика. У степах мешкали величезнi мамонти, сибiрськi шерстистi носороги, первiснi бики, дикi конi, пiвнiчнi оленi, ведмедi, вовки та iншi тварини. РЗх кiстки часто знаходять в обривистих берегах рiчок, особливо пiсля весняних розливiв, при рiзних земляних роботах.

Першi люди прийшли до нашого краю з бiльш пiвденних широт, ймовiрно, з меж Пiвденного Казахстану та Середньоi Азii, постiйно просуваючись на пiвнiч в пошуках нових мисливських угiдь. Це були люди сучасного фiзичного типу. Вони жили матрiархальними громадами, в яких главою роду вважалася жiнка. РЗх головним господарським заняттям була полювання на мамонтiв, носорогiв, пiвнiчних оленiв та iнших великих тварин. Мисливцi були озброiнi списами з кам'яними наконечниками, кiстяними гарпунами, крем'яними ножами, кiстяними i кам'яними кинджалами, дерев'яними палицями. Люди вже вмiли добувати вогонь, одягалися в звiринi шкури, жили в землянках, печерах.

Найдавнiшi знаряддя працi палеолiтичного вигляду, знайденi в Оренбурзькiй областi. Внизу - кам'яне знаряддя у виглядi ножа (знайдено у верхiв'ях рiчки Сухий Губерлю поблизу села Новомиколаiвки), вгорi - уламок кiстяного гарпуна (знайдений на правому березi рiчки Струм нижче Нижньо Яiково). Зберiгаються в обласному краiзнавчому музеi.

Кам'янi знаряддя (сокири, сокири-тесла, молоток, наконечники стрiл). Знайденi на територii Оренбурзькоi областi. Зберiгаються в обласному краiзнавчому музеi.

Слiди стоянок древнiх мисливцiв виявленi в районi нинiшнього с. РЖдельбаiво (бiля м. Мiдногорськ) i в рядi iнших мiсць Пiвденного Уралу. Особливо цiкавий пам'ятник того часу - знаменита Капова печера на р. Бiлоi в Башкирii. На стiнах збереглися зображення тварин льодовикового часу, виконанi фарбах руками древнiх художникiв.

Пройшли тисячi рокiв. Потеплiшав клiмат. Зникли мамонти й шерстистi носороги. Пiшли в далеку тундру пiвнiчнi оленi. Утворився близький до сучасного рослинний i тваринний свiт степу. Люди навчилися шлiфувати, свердлити i пиляти камiнь, удосконалили кам'яна сокира, винайшли лук i стрiли. У громадах стали виготовляти глиняний посуд, робити човни-довбанки, будувати плоти, з диких волокнистих трав прясти нитки, в'язати мережi, ткати грубий матерiал для одягу. З'явилося перше домашнi тварина - собака, стаючи вiрним другом i помiчником людини. Настав новий етап в життi людського суспiльства тАУ новокамтАЩяне столiття.

У 4-3 тисячолiттях до нашоi ери матрiархальнi родовi общини жили в пiвденно-уральських степах уздовж рiчок i озер. Головним заняттям iх були рибна ловля i полювання. Слiди iх стоянок виявленi по берегах р. Джарли (Адамовський район), на територii радгоспу iменi XIX партз'iзду (Светлiнскiй район), на р. Кiембай (Домбаровський район), бiля гирла р. Струм (Бузулукський район) та в iнших мiсцях.

Стародавнi скотарi, землероби i металурги. У другiй половинi 3 тисячолiття до нашоi ери древнi рибалки та мисливцi пiвденноуральських степiв перейшли до скотарства, примiтивного землеробства, видобутку мiдноi руди i виготовлення перших металевих знарядь, спочатку мiдних, а потiм i бронзових. Змiнилося суспiльний устрiй: головою роду став чоловiк. У 2 тисячолiттi до нашоi ери бронзовi знаряддя працi, поряд з кам'яними, широко увiйшли в ужиток населення нашого краю. Настав бронзовий вiк.

Стародавнi скотарi, землероби i металурги степiв жили осiлими поселеннями. Кам'яними мотиками вони обробляли м'якi заливнi дiлянки землi вздовж рiчок, сiяли пшеницю, тиснули мiдними i бронзовими серпами, зерна розтирали на кам'яних терках, розводили дрiбну й велику рогату худобу, коней, добували i плавили мiдну руду, вiдливали бронзовi знаряддя - сокири, кинджали, серпи i т.д.

Свiдоцтва життя i дiяльностi людей того часу виявленi в рядi мiсць нашоi областi. Слiди iхнiх поселень вiдкритi по берегах р. Джарли (Адамовський район), на територii радгоспу iменi М. Горького (Новоорськ район), на р. Чебеньке у с. Гаврилiвки (Саракташского район), у с. Колтубанкi (Бузулукський район) i т.д. Слiди видобутку мiдноi руди вiдкритим способом виявленi i у с. Оленiвки (Домбаровський район), мiж рiчками Середньоi i Верхньоi Каргалкамi (Сакмарське район). Багато поховань вивчено археологами в Ясний, Новоорськ, Сiль-Илецкой, Гайський, Тоцькому та iнших районах.

Знаряддя працi бронзового столiття: мiднi серпи, мiдний сокиру, бронзове спис. Знайденi на територii Оренбурзькоi областi. Зберiгаються в обласному краiзнавчому музеi.

Вхiд в древню шахту для видобутку мiдноi руди в урочищi Родникiвськi шишки на лiвому березi рiчки Бердянка, в семи кiлометрах вище села Благословенкi.

Мiднi злитки - результат плавки мiдноi руди древнiми рудокопами i металургами. Знайденi в 1952 роцi у мiста Соль-Илецка при будiвельних роботах. Зберiгаються в обласному краiзнавчому музеi.

2. Кочiвники раннього залiзного вiку. Розпад родовоi громади

оренбурзький кочiвник племiнний першопоселенець

ВаВаВаВаВаВаВаВа Поява залiзних знарядь. У VIII-VII ст. до нашоi ери древнi жителi пiвденноуральських степiв освоiли плавку залiзноi руди i почали виготовляти залiзнi знаряддя працi та зброя. Кам'янi знаряддя були повнiстю витiсненi залiзними. Мiдь i бронза застосовувалися для виготовлення наконечникiв стрiл, рiзних предметiв побуту i прикрас.

Залiзнi знаряддя зробили працю людини набагато продуктивнiше, нiж ранiше. Вживання iх вчинила справжню революцiю в технiцi, справила величезний вплив на подальшу iсторiю людського суспiльства. З появою залiзних знарядь закiнчуiться бронзовий вiк i починаiться раннiй залiзний вiк.

Одночасно з появою залiзних знарядь стародавнi осiлi скотарi i землероби перейшли до нового типу господарства - до кочового скотарства. Цей перехiд зумовлювався подальшим зростанням поголiв'я худоби в громадi i наявнiстю сприятливих природних умов для його вирощування - безкрайнiх степових пасовищ.

Савромати i сармати. У 1 тисячолiттi до нашоi ери на територii нашоi Батькiвщини вiдбулися важливi подii. У Закавказзi i Середньоi Азii утворилися першi рабовласницькi держави - Урарту i Хорезм. У Причорномор'i греки заснували своi мiста-держави - Пантiкапей, Олiв'i, Херсонес та iншi. У той перiод в причорноморських степах жили скiфськi племена, а в степах Пiвденного Казахстану та середньоi Азii кочували скотарi саки i массагети. Великi пiвденноуральських i прикаспiйськi степи населяли кочiвники-скотарi - нащадки осiлих племен бронзового столiття. Давньогрецькi iсторики (Геродот i iншi) називали iх савроматами (давня назва) i сарматами (пiзнiша назва).

Савромати були схiдними сусiдами скiфiв. Територiя, яку займали савромати, починалася у Дона i йшла далеко на схiд. Пiвденноуральський степу були ii частиною. Тут вони кочували понад тисячу рокiв, з VII ст. до нашоi ери i по IV ст. нашоi ери. Савромато-сарматськi племена були родиннi скiфам, говорили мовою, близькою до iхньоi мови.

Головним господарським заняттям савромато-сарматських племен було кочове скотарство. Вони розводили коней, велику i дрiбну рогату худобу, сiяли просо, плавили залiзну руду, володiли ковальським ремеслом, знали ливарна справа. Житлами iм служили повстянi кибитки, встановленi на вiзках. Харчувалися вони м'ясом домашнiх i диких тварин, кумисом та Куртом (сушеним сиром).

Савромато-сарматськi племена вiдрiзнялися войовничiстю. Чоловiки були озброiнi залiзними мечами, кинджалами, списами або дротиками, луками з стрiлами. Жiнки також володiли зброiю i в разi необхiдностi вступали в бiй.

Родовi общини об'iднувалися у племена i племiннi союзи. На чолi родiв i племен стояли вождi, якi видiлялися серед рядових общинникiв своiм багатством. У господарствi вождя застосовувалася праця вiйськовополонених - рабiв та збiднiлих общинникiв. Зростало майнова нерiвнiсть, йшов процес утворення частин власностi. Родова громада переживала останнiй щабель свого розвитку.

Сарматськi племена спiлкувалися з сусiднiми племенами, а за посередництвом iх з грецькими мiстами-державами Причорномор'я, iз Середньою Азiiю, з РЖраном i РДгиптом. Про це розповiдають знайденi в курганах речi. У 1911 р. в курганi бiля с. Прохорiвки (Шарликського район) селяни знайшли двi срiбнi чашi роботи древньо iранських майстрiв кiнця IV - початку III ст. до нашоi ери. На однiй з них викарбувано древнiй напис, що означаi в перекладi Влчаша АтромiтраВ» (Атромiтр - власне древнеiранськой iм'я). У 1971 р. в Новокумакском могильнику у мiста Орська знайшли iгипетський алебастровий посудину V ст. до нашоi ери. На посудинi - чотири написи: одна зроблена iгипетськими iiроглiфами i три - клинописом (на древнеiранськой, еламська i аккадскою мовами). Всi написи означають одне i те ж: ВлАхашверош, фараон великийВ». Ахашверош древнеперсидский цар. Вiн правив у 465-425 рр. до нашоi ери.

3. Племiннi союзи та державнi утворення степових кочовикiв у IV-XIII ст.

Гунська племiнний союз. Авари. Близько II ст. нашоi ери схiдними сусiдами сарматського племенi аланiв, що жив в пiвденноуральських степах, стають гуннскi племена. Вони прийшли з Пiвнiчного Китаю i Монголii. У серединi IV ст. цi племена почали рухатися на захiд через пiвденноуральськi i прикаспiйськi степи, тягнучи з собою сарматськi та iншi племена Захiдного Сибiру, Казахстану i Пiвденного Уралу. Гуни з вогнем i мечем пройшли пiвденноруськi степи i з'явилися в басейнi Дунаю.

На початку VI ст. через пiвденноуральських i прикаспiйськi степи пройшла нова хвиля кочiвникiв з Азii - аварiв. У росiйському лiтописi вони iменуються обрами.

Захiдно-тюркский каганат. У VI ст. степове кочове населення Казахстану i Пiвденного Уралу увiйшло до складу Западнотюркского каганату - великого держави кочових племен з центром на Алтаi. Вплив каганату поширювалося далеко на захiд, аж до степiв Пiвнiчного Кавказу. У перiод iснування каганату давнi населення пiвденноуральських степiв все бiльш i бiльш поповнювалося тюркомовними племенами, вихiдцями з азiйських степiв.

Хозарський каганат i держава Волзька Болгарiя. У VII ст., Пiсля розпаду Захiдотюркскоi держави, в низов'ях р. Волги виникла держава хазар - Хазарський каганат, а на Середнiй Волзi, головним чином у межах нинiшньоi Татарськоi АРСР, держава болгар - Волзька Болгарiя. Пiвнiчно-захiдна частина нинiшньоi Оренбурзькоi областi була його пiвденно-схiдною околицею. Туди через пiвденноуральських i прикаспiйськi степи йшли караваннi дороги з Середньоi Азii та РЖрану.

Племiннi союзи пiзнiх кочiвникiв.

Пiд час iснування давньоруськоi держави з центром у мiстi Киiвi i в перiод феодальноi роздробленостi нашоi краiни в пiвденноуральських i прикаспiйських степах жили племена кочiвникiв-скотарiв, об'iднанi в племiннi союзи. РЗх зазвичай називають пiзнiми кочiвниками. Це були давнi угорськi племена, печенiги, гузи i кипчаки. Племiннi союзи послiдовно рухалися на захiд у пiвденноруськi степи, а потiм у межi сучасноi Угорщини. У другiй половинi IX ст. на захiд просунулися печенiги. Слiдом за ними близько середини XI ст. рухалися гузи i кипчаки (у росiйських лiтописах першi iменуються торками, останнi - половцями). З'явившись в пiвденноруських степах, кочовi племена нападали на населення Киiвськоi Русi. Руськi дружини вели з ними тривалу i запеклу боротьбу, яка знайшла вiдображення в чудовому давньоруському поетичному творi ВлСлово о полку РЖгоревiмВ».

У середовищi пiзнiх кочових племен пiвденноуральських степiв сформувалися також стародавнi башкирськi племена.

Слiдами перебування пiзнiх кочовикiв у пiвденноуральських степах i iхнi могили. Як i раннi кочiвники, вони вiрили в загробне життя i тому клали в могилу зброю, рiзнi речi, часто улюбленого коня. Поховання пiзнiх кочiвникiв виявленi бiля села Нежiнкi (Оренбурзький район), поблизу м. Соль-Илецка, у селища Новий Кумака (Новоорськ район) та в iнших мiсцях. У похованнях знайденi залишки одягу i шкiряного взуття, зброя (залiзнi шаблi, ножi, луки i стрiли, берестянi сагайдаки), прикраси (сережки, намиста, браслети, бронзовi дзеркала). У кипчакiв (половцiв) iснував звичай ставити на могилах висiченi з каменя фiгури людини. Археологи називають iх Влкам'яними бабамиВ». Одна з них знайдена у с. Петропавлiвки (Новосергiевскiй район).

4. Росiяни на Яiку

Поява росiян в заволзьких степах стало можливим лише з другоi половини XVI ст., Коли пiсля завоювання Казанського ханства вiйськами РЖвана IV були усуненi перешкоди просуванню на схiд. До складу Росii добровiльно увiйшла Башкирiя i визнала пiдданство Ногайська орда. Важливе значення для включення Заволжжя i Приуралля до складу Росiйськоi держави мало будiвництво мiст i укрiплень, спорудження оборонних лiнiй, заселення iх росiйським служилим i землеробським населенням. З iнiцiативи царськоi влади в 1574 р. була заснована Уфа, в XVII ст. споруджена Закамськая захисна лiнiя з цiлоi ланцюгом мiст i фортець.

Ця колонiзацiя, що проводилася за iнiцiативою i на кошти держави, доповнилася колонiзацiiю свободо онародноi, коли на схiд, в Заволжя в пошуках свободи вiд феодального гноблення спрямовувалися всiлякi швидкi люди, якi поповнювали ряди формуiться на Яiку вiльного козацтва i населення новозбудованих фортець.

Першi козацькi мiстечка i iх першопоселенцi на берегах Яiка з'явилися в 1586 р., коли у зв'язку iз закладкою мiста Самари ватаги вiльних волзьких козакiв, що ховалися в Жигулiвських горах на Самарськоi цибулi, змушенi були шукати собi новий притулок в необжитих мiсцях, подалi вiд царських воiвод. РЗх вибiр припав на рiчку Яiк, багату прекрасноi рибою, дичиною, пасовищами i сiнокiсними угiддями. Привiльнi берега цiii рiчки були тодi безлюднi. Навеснi цього року загiн волзьких козакiв чисельнiстю вiд 500 до 700 чоловiк на рiчкових суднах, а деякi сушею на конях рушив вгору - по рiчцi Самарi. Дiйшовши майже до ii витокiв, козаки перенесли своi струги в протiкала неподалiк рiчку Камиш-Самару, права притока Яiка, i по нiй вийшли на славну рiчку, сподiваючись знайти тут собi новий притулок. Пропливши вниз по Яiку кiлька десяткiв верст, вони зупинилися на великому лiсистому островi, утвореному двома рукавами рiчки, i вирiшили закрiпитися в цьому досить безпечному мiсцi. Звiдти вiдкривалися шляху вниз i вгору по Яiку, а за що впадаi тут РЖлека - в глиб Заяiцьком степу.

Про те, що козаки закрiпилися тут i побудували козачий мiстечко, свiдчить складена в кiнцi XVI ст. перша росiйська карта краiни ВлВеликоi кресленняВ», що дiйшла до нас лише в описi. У нiй зазначено, що на Яiку, у гирла РЖлека знаходиться острiв Кiш-Яiк, а на ньому Козачий мiстечко. Кош-Яiк в перекладi з тюркського - подвiйний Яiк, роздiлений на два рукави, мiж якими i лежав вказаний острiв.

У цьому ж роцi козаки зробили набiг на ногайськi улуси i повернулися з багатою здобиччю, захопивши близько 300 полонених, 3 тисячi голiв худоби, 15 панцирiв. У числi полонених опинилася i сестра князя Урус. У вiдповiдь ногайцi пiдступили до Козачого мiстечка, прагнучи розгромити його. Але всi iхнi напади були вiдбитi.

На Яiку тодi було закладено ще два козачi мiстечка. РЖсторiя зберегла iмена деяких козакiв - першопоселенцiв на Яiку: отамани Матюша (Матвiй) Мещеряк, РДрмак Петров, Артюха Болдирiв, Микита Ус, Богдан Барабаш, РЖванко Дуда, Нечай Шацький, Якун Павлов, Первуша Зезя, Янбулат Ченбулатов. Як бачимо, переважали слов'янськi - росiйськi i украiнськi - iмена, прiзвиська та прiзвища.

Поселення козакiв на Яiку мало важливий наслiдок. Слiдом за ними на схiд i пiвденний схiд спрямовуються маси переселенцiв, в основному росiян, що веде до заселення краю i включенню його до складу Росiйськоi держави.

Окремi козачi загони i мiстечка поступово об'iднуються в iдине Яiцьке вiйсько з центром у Яiцькому мiстечку (нинi мiсто Уральськ), заснованому в 1613 р. Козачий ж мiстечко Кош-Яiк у 1614 р. був залишений козаками. Лише в 1737 р. у цьому районi виникло нове поселення - РЖлекскiй мiстечко, який увiйшов до складу Оренбурзькоi укрiпленоi прикордонноi лiнii (нинi село РЖлек - центр однойменного району Оренбурзькоi областi).

Тривалий iсторичний шлях, пройдений нашим краiм за останнi чотири тисячi рокiв, свiдчить про те, що великi степовi простори Приуралля з глибокоi давнини були освоiнi i обжитi людиною, що тут формувалися i столiттями iснували, змiнюючи один одного, самобутнi та рiзноманiтнi культури народiв давнини i середньовiччя .

Список використаноi лiтератури

1. Ю.С. Зобов, Л.РЖ. Футорянскiй Рiдний iсторii сторiнки - Оренбург 1994

2. П.РЖ. Сучков РЖсторiя рiдного краю - Пiвденно-Уральське книжкове видавництво, 1988.

3. Н.П. Семикiноi РЖсторiя рiдного краю - 1976 рiк.

4. С.А. Попов РЖсторiя рiдного краю.

5. А.Н. Шестаков РЖсторiя рiдного

Вместе с этим смотрят:

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

РЖсторiя сiл (Грабовець, Бiлоскiрка, Козiвка)

РЖсторико-краiзнавче дослiдження мiста Рiвне

Аптские обстановки осадконакопления на северо-западе воронежской антеклизы (территория листа N-37-XXXI)

Архангельская область