Методи збору i пошуку iнформацii, що застосовуються в сучаснiй етнологii

Методи збору i пошуку iнформацii, що застосовуються в сучаснiй етнологii

Вступ

Провiдним методом збору етнографiчних даних i метод безпосереднього спостереження. Однак, з огляду на приналежнiсть етнографii до iсторичних наук, етнографiчним джерелом можуть бути як польовi (експедицiйнi) матерiали, так i факти, зiбранi сумiжними гуманiтарними i суспiльними науками.

Найбiльш повнi i цiннi етнографiчнi матерiали були здобутi методом експедицiйного дослiдження, який отримав назву стацiонарного. Вiн пов'язаний з тривалим перебуванням i вживанням у дослiджувану етнiчну середовище. Причому термiн стацiонарноi роботи повинен бути етнографiчний рiк, який видатним радянським етнографом В. Г. Богораз визначаiться на два-три мiсяцi бiльше, нiж календарний рiк. Збiльшення термiну роботи на два-три мiсяцi припадаi на перiод первинного знайомства i адаптацiю до нових умов. Пiсля чого етнограф спостерiгаi етнiчноi спiльностi або ii частини в усi часовi перiоди рiчного циклу.

На практицi видiляють наступнi методи вивчення етнографii: польова етнографiя, опитування, спостереження, анкетування, iнтерв'ю, метод пережиткiв, структурно-функцiональний, порiвняльно-iсторичний, типологiчний i компонентний.

1. Типи збору iнформацii

РЖснуi два основнi методи етнографiчних спостережень:

1) Стацiонарний, що даi можливiсть зблизитися з населенням, вивчити його мову i глибоко дослiдити особливостi його культури i побуту. При цьому методi необхiдно уважно вибрати район спостереження в етнографiчному вiдношеннi найбiльш цiкавий i мало вивчений i дати вичерпний опис намiчених об'iктiв дослiдження. Стацiонарний метод дасть можливiсть зайнятися такими найважливiшими темами, що мають велике значення для радянськоi етнографii, як монографiчне дослiдження колгоспу або промисловоi артiлi, iх господарства, громадськоi, життя, побуту. Таким же виключно важливим питанням i етнографiчне дослiдження культури i побуту робiтникiв окремих фабрик, заводiв, копалень, лiсорозробок i т. д.,

2) Маршрутний метод застосовуiться при вивченнi явища на великiй територii i порiвняно з першим мало ефективний для дослiдження суспiльних вiдносин. При маршрутному методi роботи потрiбно намiтити I-2 теми, найбiльш характернi i цiкавi для даного району i, зосередивши на них свою увагу, дослiджувати суцiльно всi рiзновиди цього явища на значнiй територii. Якщо в роботi бере участь кiлька людей, можна намiтити кiлька тем.

Перед польовою роботою потрiбно ознайомитися з основною етнографiчноi лiтературою з цього району i з тих питань, якi намiчаються для дослiдження, потiм скласти план роботи i маршрут. При цьому бажано скласти також детальний запитальник на пiдставi прочитаноi етнографiчноi лiтератури i пiсля консультацii фахiвця з дослiджуваноi теми, щоб не упустити нiчого важливого i дослiдити тему можливо повнiше. Необхiдною умовою успiшноi роботи етнографа-дослiдника i його зближення з населенням. Легше всього цього можна досягти, включившись в повсякденне життя i роботу мiсцевого населення. Приiжджий дослiдник, який веде себе в колгоспi в жнивну пору польових робiт як стороннiй спостерiгач, вiдволiкаючий вiд справи колгоспникiв своiми розпитуваннями, не здобуде собi довiри i поваги населення. Дослiдження району треба починати з обласного чи районного центру. Бажано, щоб етнограф сам безпосередньо спостерiгав дослiджуване явище, напр., Вивчаючи полювання, знайомився з мiсцевими мисливцями, ходив разом з ними на полювання, або, спостерiгаючи весняний лов риби, докладно описував його, а потiм встановлював вже шляхом розпитувань особливостi i вiдмiннiсть лiтнього та зимового лову. Отримуванi вiдомостi потрiбно перевiряти розпитуванням кiлькох осiб, записувати розповiдь кожноi особи, а потiм записати окремо встановлений факт. Спостерiгаючи яку-небудь сторону сучасного побуту колгоспу, потрiбно розпитувати також людей похилого вiку, яким було це явище в минулому, якi вiдбувалися змiни в рiзний час. Так, при вивченнi обряду народного весiлля, де вiн ще зберiгся, бажано, щоб дослiдник сам побував на декiлькох весiллях, шляхом розпитувань усвiдомив сенс i значення всiх деталей обряду, роль окремих учасникiв, змiст пiсень, особливостi весiльного одягу, оздоблення святкового столу i страв, а також зазначив зi слiв людей похилого вiку, як цей обряд справлявся за старих часiв, як до нього готувалися, хто не мав права на ньому присутнiм.

2. Методи етнографiчного дослiдження

2.1 Польова етнографiя

Польова етнографiя - дослiдження, що ведуться серед живих народiв з метою збору первинних етнографiчних даних про окремих структурних компонентах традицiйно-побутовоi культури та iх функцiонуваннi як певноi системи. Польова етнографiчна практика, нацiлена на збiр добротного матерiалу - джерела наукових знань - стверджуi наступнi методи: опитування - роботу з обТСрунтовано обраним iнформатором чи iнформаторами в даноi етнiчноi спiльностi; експеримент - спiвучасть етнографа в соцiальному або сiмейному дiйствi, обрядi, подiю, природно виникли в перiод експедицiйноi роботи; спостереження - ретельне вивчення i фiксацiя всього комплексу етично своiрiдних культури та побуту.

2.2 Спостереження

Спостереження - метод збору iнформацii, заснований на безпосередньому контактi дослiдника i об'iкта дослiдження. Розвиток етнографii як науки було пов'язано з переходом вiд збору окремих вiдомостей про культуру народiв до стацiонарного спостереження, при якому дослiдник досить довго живе в середовищi дослiджуваноi групи. Розрiзняють просте i включене спостереження (у першому випадку дослiдник "пасивно" фiксуi його цiкавлять данi, у другому - проникаi всередину дослiджуваноi групи i бере участь в ii дiяльностi. Останнiм часом спостереження зазвичай використовуiться як один з елементiв польового експедицiйного дослiдження, здiйснюваного за спецiально розробленою програмою з використанням стандартних символiчних прийомiв фiксацii елементiв обрядовостi, танцю i т. д. Спостереження може проводитися за дiями, як окремоi особи, так i групи (наприклад, при вiдправленнi обряду). У процесi спостереження все частiше використовуються технiчнi засоби запису: диктофони, кiнокамери i вiдеомагнiтофони.

2.3 Опитування

Опитування - один з основних методiв збору первинноi iнформацii в етнографiчному i етно - соцiальних дослiджень поряд зi спостереженням i аналiзом документiв. Опитування заснований на соцiально-психологiчному взаiмодii дослiдника i опитуваного. Отримання вербальноi iнформацii здiйснюiться за допомогою опитувальника безпосередньо в процесi iнтерв'ю або опосередковано, шляхом анкетування. Як етнографiчний метод опитування зазвичай виступаi у виглядi iндивiдуальноi бесiди з iнформатором по заздалегiдь складенiй програмi або без неi. З 1960-х рокiв в етнографii та етно - соцiологii отримали велике поширення масовi репрезентативнi опитування, що носять статичний характер i потребують для аналiзу отриманоi iнформацii застосування математики i ЕОМ.

2.4 Анкетування

Анкетування - рiзновид опитування. При анкетуваннi збiр вербальноi первинноi iнформацii здiйснюiться, як правило, за допомогою анкети, без безпосереднього контакту дослiдника i респондента (iнформатора). Анкетування може бути пресове (у цьому випадку текст анкети друкуiться в газетi чи журналi), поштове (анкета розсилаiться респондентом поштою), роздане (анкети вручаються респондентам особисто). Великою проблемою анкетування i забезпечення повернення анкет, а також розрахунок репрезентативностi отриманоi iнформацii. У етнографii анкетування пресове й поштове майже не використовуiться, роздане анкетування застосовуiться лише при опитуваннi експертiв.

2.5 РЖнтерв'ю

етнографiчний спостереження анкетування iнтерв'ю

РЖнтерв'ю - поряд з анкетуванням один з рiзновидiв опитування при етнографiчних та етно-соцiологiчних дослiдженнях. На вiдмiну вiд спостереження та анкетування iнтерв'ю передбачаi особисту бесiду дослiдника i респондента. РЖнтерв'ю буваi формалiзованим (за заздалегiдь складеним запитальника), напiвформалiзованим i вiдкритим, коли заздалегiдь намiчаються лише основнi бесiди. У Етносоцiологiя частiше використовуються напiвформалiзованi програми - iнтерв'ю, а в етнографii - вiдкритi. Якiсть iнформацii, одержуваноi в процесi iнтерв'ю, залежить вiд програми опитування та вiд взаiмодii дослiдника i респондента. При етносоцiологiчному вивченнi етнiчних орiiнтацiй велику роль граi, наприклад, спiввiдношення нацiональноi приналежностi дослiдника i респондента.

2.6 Метод пережиткiв

Метод пережиткiв - прийом дослiдження, висунутий спочатку росiйським iсториком i етнографом К. Д. Кавелiним, а через 20 рокiв ще раз, самостiйно розроблений англiйським етнологом Е. Тайлор. У вiдповiдностi з основною iдеiю методу пережиткiв у культурi кожного народу зберiгаються залишки минулого, за якими можна зробити висновки про стан речей на бiльш ранньому iсторичному етапi. На думку Тайлора, пережитки могли мати одне з трьох значень: 1) незмiнно залишки; 2) погляди i звичаi, що змiнилися в процесi пристосування до нових умов, 3) вiдродженi звичаi та уявлення. У XIX ст. Метод пережиткiв послужив основою для виникнення цiлого ряду теорiй, що вiдносяться до первiсноi iсторii людства. Так, наприклад, Дж. Мак-Леннан використовував його для реконструкцii основних етапiв первiсноi iсторii шлюбу i сiм'i, зробивши на пiдставi неодноразово зустрiчався серед весiльних звичаiв символiчного викрадення нареченоi висновок про загальну стадii розвитку, на якiй шлюб взагалi ТСрунтувався на викраденнi нареченоi.

2.7 Структурно-функцiональний метод

Структурно-функцiональний метод - спосiб аналiзу системи, при якому приймаiться, що спостережуванi елементарнi структури виконують певнi функцii всерединi системи або для структур бiльш високого порядку. Так, вiдповiдно до А. Радклiфф-Брауну вiдносини мiж дядьком з боку матерi i племiнником мають свою функцiю в рамках органiзацii. Б. Малиновський, М. Фортес, Р. Ферт та iншi функцiоналiстiв застосовували подiбний метод не тiльки до аналiзу гармонiйноi рiвноваги всерединi суспiльноi системи, але i для розкриття механiзму виникнення i подолання конфлiктiв всерединi неi. Структурно-функцiонального методу може бути протиставлений системний пiдхiд, при якому поняття структури i функцii аж нiяк не вiдкидаються, але визнання наявнiсть в системi рiзних змiнних увазi, що пiд iх впливом функцiя певноi структури може змiнюватися.

2.8 Порiвняльно-iсторичний метод

Порiвняльно-iсторичний метод (у захiднiй лiтературi зазвичай: порiвняльний метод, крос-культурний метод, компаративний метод) - метод дослiдження, що дозволяi шляхом порiвняння виявляти загальне i особливе в розвитку краiн i народiв свiту i причини цих подiбностей та вiдмiнностей. Кожне порiвняльно-iсторичне дослiдження ставить перед собою конкретнi пiзнавальнi цiлi, що визначають коло джерел та особливостi використовуваних способiв порiвняння. Застосовуються в основному три види iсторичних порiвнянь: 1) iсторико-типологiчнi (вивчають схожiсть конвергентних явищ); 2) iсторико-генетичнi (дослiджують явища, що мають генетичний зв'язок у iх розвиток, тобто дiахронii); 3) iсторико-дифузiйнi (вивчають явища, що розповсюджуються в результатi запозичень). В останнi десятилiття все бiльшого значення, особливо в захiднiй етнографii, набувають математико-статичнi мiжкультурнi (крос-культурнi) дослiдження для вивчення варiабельностi i кореляцii тих чи iнших рис культури народiв свiту, що дозволяi виявити групи ознак i проектувати iх в минуле аж до первiсностi. Застосування порiвняльно-iсторичного методу для проведення культурно-генетичних дослiджень в iсторичнiй етнографii ставить за мету вивчення походження та формування етнiчних культур, а також тих чи iнших культурних явищ в рамках як одного етносу, так i всiii iсторико-етнографiчноi областi, куди вiн входить (а також ii межами). При цьому спочатку проводиться порiвняльно-типологiчне дослiдження окремих компонентiв культури етносу, а також типологiчно схожих компонентiв в iнших спорiднених культурах з обов'язковим картографуванням i виявленням ареалiв типологiчно схожих форм (на синхронному та дiахронному рiвнях). Потiм ведеться порiвняльне дослiдження, типологiчно, можливо, i рiзняться, але генетично пов'язаних компонентiв аж до iх найдавнiших вихiдних прототипiв (архетипiв). У коло дослiджуваних джерел включаються як реально iснуючi об'iкти етнiчних культур, так i реконструйованi на основi спогадiв осiб старшого поколiння, письмових джерел та iн, а також археологiчнi матерiали (останнi головним чином при вивченнi матерiальноi культури), що дозволяi виявити iсторичний розвиток тих чи iнших культурних явищ. В останнi десятилiття в США отримав деяке поширення неоеволюцiонiзма. Представники цiii школи (Д. Стюард, Л. Уайт, М. Фрiд, М. Салiнса та iн.) також використовують порiвняльно-iсторичний метод у своiх дослiдженнях, якi особливо в працях Салiнса пов'язанi з гак званим напрямом культурноi екологii. У сучаснiй захiднiй етнографii порiвняльно-iсторичний метод застосовуiться як метод культурноi типологii, який заперечуi iдинi закономiрностi iсторичного розвитку, що видiляi головним чином не загальнi, а особливi риси в культурах народiв свiту. У таких на правлiннях в етнографii, як iсторична школа, диффузiонiзм i функцiоналiзм, порiвняльний метод по сутi, позбавлений iсторизму. У сучасних захiдних школах iсторичного синтезу та компаративiстики, що набули поширення в суспiльствознавствi, робляться спроби на основi Сi м. прийти до "iсторичного синтезу" картини розвитку народiв свiту, але досягнення в цiй областi поки ще дуже невеликi.

2.9 Типологiчний метод

Типологiчний метод - один з основних застосовуваних у сучаснiй етнографii методiв аналiзу загального i особливого в емпiричному рiзноманiттi етнiчних явищ. Центральне поняття типологiчного методу - тип зазвичай як iдеальна модель, що вiдображаi деякi iстотнi ознаки певноi множини явищ, але свiдомо iгноруi iншi ознаки, що розглядаються в даному випадку як несуттiвi. З цiii точки зору в основi типологiзацii, що маi справу з тим чи iншим синхронним зрiзом, лежать загальнi принципи, в рiвнiй мiрi необхiднi при створеннi перiодизацii (дiахронний аспект дослiдження): по-перше, як типологiя, так i перiодизацiя повиннi бути одноаспектнимi, iх предмет повинен бути чiтко визначений, по-друге, i в тому i в iншому випадку обов'язково дотримання логiчного принципу рiвностi пiдстави подiлу. Навпаки, типологiзацiю слiд вiдрiзняти вiд класифiкацii як самостiйноi дослiдницькоi процедури: пiд "класом" розумiiться та чи iнша сукупнiсть реальних об'iктiв, тодi як "тип" представляi собою якийсь iдеальний об'iкт, сконструйований дослiдником на основi поiднання ряду ознак. Типологiчний метод дозволяi не тiльки аналiзувати вже зафiксованi явища, але i припускати iснування таких конкретних об'iктiв, якi ще не вiдомi науцi. Таким чином, типологiчний метод дозволяi дослiдити всю сукупнiсть однопорядкових явищ як певну цiлiснiсть, розглянуту в якостi закритоi системи (на вiдмiну вiд типологii класифiкацiя виходить з емпiрично даного i тому неминуче випадкового за складом i обсягом безлiчi явищ). Процедура типологiчного методу полягаi у виявленнi i формулюваннi деякого числа ознак дослiджуваних об'iктiв ("диференцiальних змiнних"). Чим бiльше iх число, тим нижче рiвень створюваноi типологii i тим бiльш приватний характер носять конструюються дослiдником типи. Це означаi, що типологiя завжди маi iiрархiчний характер. У зв'язку з цим однiiю з, найважливiших проблем застосування типологiчного методу i визначення вiдносноi значимостi диференцiальних змiнних, а також виявлення провiдного рiвня в iх iiрархii, якому вiдповiдаi основна модель ("тип" у вузькому сенсi слова; моделi бiльш високого рiвня позначаються звичайно як "групи типiв , бiльш низького - як "пiдтипи" i т. д.). За своiю процедурою i цiлям типологiчний метод тiсно пов'язаний з порiвняльно-iсторичним методом в етнографii.

2.10 Компонентний аналiз

Компонентний аналiз - метод характеристики цiлiсноi сутностi явища за допомогою виявлення складових його структурних компонентiв. Широке застосування отримав при вивченнi систем термiнiв спорiдненостi. До формулювання процедури компонентного аналiзу в данiй областi етнографiчноi науки впритул пiдiйшов ще А. Кребер (1876-1960); детальна розробка компонентного аналiзу була здiйснена в 50-х роках XX ст. У. Гуденафом i Ф. Лаунсберi. Основнi принципи компонентного аналiзу сходять до фонологiчноi теорii М. С. Трубецького, який писав: "У фонологii основна роль належить не фонемам, а змiсто розбiжним опозицiям. Будь-яка фонема маi певним фонологiчних змiстом лише остiльки, оскiльки система фонологiчних опозицiй виявляi певний порядок або структуру. Щоб зрозумiти цю структуру, необхiдно дослiдити рiзнi типи фонологiчних опозицiй "(Трубецкой. 1960. С. 75). Точно так само, мета компонентного аналiзу системи термiнiв спорiдненостi полягаi в тому, щоб представити кожен термiн у виглядi специфiчного поiднання ознак (диференцiальних змiнних), побудованих за принципом змiсто розбiжноi опозицiй.

Висновок

За час тривалоi iсторii науки етнологii, вченим вдалося виявити масу найбiльш дiiвих методiв для збору iнформацii в галузi етнологii. У сукупностi всi цi методи дають найбiльш повну iнформацiю про дослiджуваному об'iктi (етносi).

Список лiтератури

1. Обручев С.В. ВлДовiдник мандрiвника i краiзнавцяВ». том 2.

2. Учебнiк / Под ред. Ю. В. Бромлея та Г. Ю. Маркова. -М.: Вищ. школа, 1982. - 320 с, iл.

3. Ю. В. Бромлей Сучаснi проблеми етнографii (нариси та iсторii). - М., 1981.

Вместе с этим смотрят:

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

РЖсторiя сiл (Грабовець, Бiлоскiрка, Козiвка)

РЖсторико-краiзнавче дослiдження мiста Рiвне

Аптские обстановки осадконакопления на северо-западе воронежской антеклизы (территория листа N-37-XXXI)

Архангельская область