Морфологiчна характиристика культури калини в умовах Украiни

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

НПУ iменi М.П.Драгоманова

РЖПГО та екологii

Кафедра Ботанiки

Тема

ВлМорфологiчна характиристика культури калини в умовах УкраiниВ»

Виконала студентка

22 БС групи

Мишак Марина

Науковий керiвник

Кандидат бiологiчних наук. Доцент

Iвченко Iгор Сергiйович

Киiв 2010 рiк

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Iсторiя iнтродукцii калини в Украiнi

Роздiл 2. Морфологiчна характиристика культури

Роздiл 3. Екологiя калини

Роздiл 4. Репродуктивна здатнiсть

4.1 Насiннiве розмноження

4.2 Вегетативне розмноження

Роздiл 5. Використання калини в народному господарствi

Висновок

Використана лiтература

Додатки

Вступ

Калина маi iвросибiрський ареал зростання. У дикому станi росте в центральнiй i пiвденнiй РДвропi, в Малiй Азii, у Пiвнiчнiй Африцi, в iвропейськiй частинi Росii, переважно у ii середнiй частинi. На пiвночi i заходi Росii зустрiчаiться рiдше. Зустрiчаiться у Захiдному i середньому Сибiру, а також у схiдних i пiвнiчних областях Казахстану. В Середнiй Азii i на Далекому Сходi у дикому станi калина звичайна не росте. Пiвнiчний кордон iвроазiйського ареалу проходить по 65о пн. ш. i досягаi пiвденного берега Бiлого моря, пересiкаючи Пiвнiчну Двiну, направляючись до Уральського хребта (61о пн. ш.). Звiдси кордон спускаiться до пiвдня до 59о пн. ш., потiм знову досягаi 61о пн. ш. i по р. Кондi проникаi в Захiдний Сибiр, пересiкаi Об (на 62о пн. ш.) i простягаiться майже паралельно ii правому берегу. Потiм опускаiться до пiвдня до 59о пн. ш., пересiкаi РДнисей i по цiй же паралелi досягаi 99о сх. д.; далi межа ареалу калини вiдхиляiться до пiвденного сходу i доходить до прибайкальського згину Лiни. Тут, приблизно на 105о сх. д., знаходяться найбiльш схiднi мiсця росту калини звичайноi. Пiвденнна межа iвроазiйського ареалу калини пересiкаi Ангару дещо вище Ангарська i по пiвнiчним передгiртАЩям Схiдних Саян доходить майже до широти Красноярська; потiм, пересiкаючи цей хребет майже в меридiальному напрямку, йде до Захiдних Саян i пiвденнiше Абакана (53В° сх. ш.) пересiкаi РДнисей. Далi, спускаючись до пiвдня по передгiртАЩям Захiдних Саян, межа ареалу доходить до Алтаю, проходить тут приблизно по 52В° сх. ш. Потiм через Семипалатинськ тАФ Павлодар тАФ Омськ, пересiкаючи рiчки РЖшим i Тобол, проходить Курган i виходить до Уральського хребта. Калина поширена майже по всiй Украiнi. Основнi райони заготiвель тАФ Волинська, Ровенська, Житомирська, Киiвська, Вiнницька, Хмельницька, Тернопiльська, Львiвська, РЖваноФранкiвська, Чернiвецька, Закарпатська та Кримська областi. Калина тАФ рослина лiсовоi i лiсостеповоi зон; у степових районах зустрiчаiться тiльки по долинах рiчок. Калина i звичайною рослиною лiсових ценозiв, у складi пiдлiску росте розсiяно, переважно у вологих хвойних, листяних i мiшаних лiсах, на галявинах, в чагарниках, на вирубках, по берегах рiчок, озер i болiт. Чистих заростей калина практично не утворюi. Латинська назва даноi рослини зустрiчаiться у творах Вергiлiя i походить вiд латинського слова vimen, що в перекладi означаi лоза, прут, або плетений вирiб, так як завдяки ii довгим i гнучким гiлкам калину використовували для плетiння кошикiв i вiнкiв. Свою словтАЩянську назву ВлкалинаВ» ця рослина одержала за забарвлення плодiв, схоже з кольором розпеченого (ВлкаленогоВ» з росiйськоi) залiза. Видова наукова назва рослини походить вiд слова opulus, яким в античнi часи називали клен, i дана рослинi за подiбнi до клена листки.

Роздiл 1. Iсторiя iнтродукцii калини в Украiнi

Спочатку iнтродукцiя носила емпiричний характер. В РДвропу було завезено багато екзотiв, але не всi вони прижились в нових грунтово-клiматичних умовах. Значна кiлькiсть рослин перебувала в вегетативному станi i не плодоносила. Часто iнтродукованi рослини мали меншi розмiри порiвняно з розмiрами на батькiвщинi. Лише пiсля становлення ботанiчноi географii виникли спроби обгрунтувати приуроченiсть рослин до певних умов середовища. Першу спробу в цьому напрямку зробив А.Гумбольдт (1807, 1811), який висловив припущення що нерiвномiрний розподiл рослин на земнiй кулi обумовлений клiматичними умовами i в першу чергу температурним фактором. О.Декандоль i А. Декандоль мали на метi з'ясувати закони поширення рослин на Землi i також першочергову роль вiдводили температурному фактору. Пiсля Гумбольта i Декандоля розпочалось iнтенсивне вивчення закономiрностей поширення рослин (Унгер (1852), Грiзебах (1872), Вiлком (1875), Шульц (1893)). Широку вiдомiсть серед iнтодукторiв отримали роботи Г.Майра, який запропунував теорiю "клiматичних аналогiв". Вiн видiлив у РДвропi, Пiвнiчнiй Африцi та Азii паралельнi лiсовi зони на основi певних клiматичних показникiв i назвав iх за характерними для цих зон деревними рослинами. Температурнi умови весняно-лiтнiх мiсяцiв Майр вважав вирiшальними iнтродукцii деревних рослин. Основний недолiк теорii Майра тАУ заперечення можливостi аклiматизацii рослин. При розробцi клiматичних i дендрологiчних зон не враховано можливу екологiчну пластичнiсть iнтродуцентiв, iх потенцiйнi адаптацiйнi здiбностi. Для з'ясування потреб виду до клiмату та грунту i вiднесення його до певноi зони, Майр вважав за необхiдне перш за все вивчити умови природних мiсцезростань, тобто замiсть методу "проб i помилок" пропонуiться науковий пiдхiд до прогнозування результатiв iнтродукцii.

Росiйський клiматолог В.Кеппен роздiлив Земну кулю на п'ять клiматичних поясiв i у межах кожного з них видiлив найголовнiшi типи клiмату (всього 11) у вiдповiдностi з характерними рослинними угрупуваннями на основi iх географiчного поширення.

Багато вiдгукiв викликала теорiя толерантностi американського вченого Д.Гуда. Згiдно з цiiю теорiiю витривалiсть виду не зумовлена зовнiшнiми умовами, бо еволюцiя його пристосувальних властивостей протiкаi дуже повiльно i вiдстаi вiд порiвняно швидкоi змiни умов зовнiшнього середовища. Вид може iснувати лише в умовах якi знаходяться в межах його витривалостi, i цей ареал Гуд називаi потенцiйним. При iнтродукцii культура може бути успiшною лише у межах потенцiйного ареалу, тобто новий район культивування повинен мати комплекс факторiв, що вiдповiдають витривалостi iнтродуцента.

Клiматолог Г.Т.Селянинов розробив схему клiматичних аналогiв для сiльськогосподарських культур. Його метод, що отримав визнання пiд назвою методу агроклiматичних аналогiв, будуiться на припущеннi, що не всi клiматичнi фактори мають однаковий вплив на розвиток рослин. Серед головних вiн видiлив тепло i вологу, а решту вважаi другорядними, якi впливають лише у певних випадках i у взаiмодii з основними факторами. Таким чином, вже на початку ХХ сторiччя вченi встановили, що тепло i волога i основними показниками при iнтродукцii рослин.

В нашiй краiнi склались давнi традицii i досягнутi значнi успiхи в областi iнтродукцii та аклiматизацii деревних рослин. Дендрологiчнi фонди тут створювались протягом багатьох сторiчь. Про це свiдчать такi iсторичнi джерела, лiтописнi зведення, межовi акти, вказiвки стародавнiх iсторикiв, географiв та мандривникiв, раннi каталоги ботанiчних садiв та садових фiрм, архiвнi данi.

О.Л. Липа видiлив 4 перiоди в iсторii iнтродукцii i аклiматизацii рослин в Украiнi:

Перший тАУ iнтродукцiя деревних рослин в Украiнi з давнiх часiв до середини XVII сторiччя.

Другий тАУ середина XVII тАУ кiнець XVIII.

Третiй тАУ початок XIX сторiччя тАУ до Великоi Жовтневоi соцiалiстичноi революцii.

Четвертий тАУ пiсляжовтневий.

М.А. Кохно iсторiю iнтродукцii та аклiматизацii рослин на Украiнi умовно роздiляi на два нерiвнозначнi етапи: вiд давнiх часiв до початку XIX сторiччя та XIX тАУ XX сторiччя.

Перший етап iнтодукцii обчислюiться декiлькома тисячолiттями. Вiн включаi освоiння деревних рослин мiсцевоi природноi флори шляхом iх окультурування, становлення ряду давнiх культур (яблонi, грушi, винограду, тощо), а також iнтродукцiю iнорайонних деревних рослин. В часи Киiвськоi Русi в садах зростали яблонi, грушi, вишнi, смородина, агрус, сливи, малина тощо. У билинах та стародавнiх народних пiснях тих часiв часто згадуються рiзнi види рослин тАУ яблунi, вишнi, дуби, калина. В XVII сторiччi в монастирських садах поряд з iншими деревними породами згадуiться i калина.

На початку XIX сторiччя розпочався другий етап iнтродукцii та аклiматизацii деревних рослин на Украiну, який ознаменувався iнтенсифiкацiiю iнтродуцiйноi роботи. Протягом XIX сторiччя був створений ряд ботанiчних та аклiматизацiйних садiв, що зiграли вагому роль в iнтродукцii нових деревних рослин.

Найстарiший в Украiнi Кременецький ботанiчний сад був заснований в 1806 роцi професором В.Бессером. Протягом перших трьох рокiв вiн iнтродукував бiля 760 видiв екзотичних 460 мiсцевих рослин. В.Бессер встановив зв'язки з iншими ботанiчними садами, i вже в 1810 роцi колекцiя нараховувала 2406 видiв рослин. В каталозi саду за 1811 рiк вперше в культурi на Украiнi вiдмiчена калина гордовина (V.lantana L.). В 1834 роцi сад був закритий, колекцii переданi ботанiчному саду Киiвського унiверситету.

Значну роль в iнтродукцii деревних рослин на Украiнi зiграв аклiматизацiйний сад I.Н. Каразiна, заснований в 1809 роцi бiля Харкова на хуторi Основ'янцi. В цьому саду впершее в Украiнi I.Н. Каразiн провiв широкомасштабний дослiд аклiматизацii деревних порiд. Вiн полягав в масовому висiвi безпосередньо в грунт насiння понад 200 видiв дерев та кущiв частково отриманого з РДвропи, частково привезенного з Пiвнiчноi Америки. Сааме тут вперше в Украiнi поряд з iншими декоративними рослинами було iнтродуковано калину сливолисту (Viburnum prunifolium L) та калину домашнюю (Viburnum domestica L.).

Софiiвський ботанiчний сад Н.Зарудного був заснований в 1837 роцi в селi Софiiвка Полтавськоi губернii. Сад був упорядкований в ландшафтному стилi. Саджанцi i сiянцi привозили з Петербургу, Москви, Яготина, Краснокутську. За даними Н.Зарудного, в 1858 роцi кiлькiсть рослин перевищувала 220 видiв та форм. Н.Зарудний зазначаi, що на територii Софiiвського саду "Из лесных пород свойственны следующие дикорастущие: кустарники калина (V.opulus),тАж". Аклiматизована в саду Viburnum opulus fl.pl et Lantana.

Помiтний вклад в iнтродукцiю деревних рослин в Украiнi в XIX сторiччi внiс Устимiвський дендрологiчний парк на Полтавщинi, який був заснований в 1893 роцi лiкарем Устимовичем. Поряд з iншими видами дерев i кущiв тут Були вперше iнтродукованi калина Саржента (V.sargentii Kochne), калина м'яка (V.molle Michx), в культурi вiдмiчена калина сливолиста (V.prunifolium).

На початку ХХ сторiччя продовжувалася iнтродукцiйна дiяльнiсть ботанiчних садiв, дендро паркiв, аклiматизацiйних садiв. В цей перiод роботи в областi iнтродукцii та аклiматизацii рослин набувають планового, цiлеспрямованого характеру. Кращi сади i парки оголошуються заповiдними ("Софiiвка","Олександрiя", Тростянецький, Краснокутський дендропарки тощо); заснований ряд нових ботанiчних садiв.

В 1935 роцi заснований Центральний республiканський ботанiчний сад АН УССР в Киiвi (нинi НБС НАНУ). Першi надходження видiв калин в НБС вiдносяться до 1936 тАУ 1937 рр., коли з Варшави було отримано та висiяно насiння V.alnifolium, V.dentatum, V.lentago. В наступнi роки колекцiя поповнилася одержаними з Риму V.rhytidophyllum, V.rugosum, V.prunifolium, V.tinus, V.opulus var. americanum Ait., V.cotinifolium. Всi цi рослини були знищенi за перiод окупацii Киiва у 1941 тАУ 1943 рр., i колекцiя створювалася заново в пiслявоiннi часи. В 1946 тАУ 1948 рр. з Нiмеччини отриманi садженцi Viburnum opulus Roseum, V.opulus Nanum, V.carlesii, V.prunifolium, V.dentatum; насiння V.vietchii, V.trilobum, V.rhytidophyllum, в наступнi роки колекцiя поповнилася видами отриманими з Росii, Австрii, Польщi, Румунii, Канади. За даними М.А.Кохна, у 1986 тАУ 1987 роках колекцiя калин НБС нараховувала 11 видiв та 5 форм калин, якi були представленi 8 -38 рiчними рослинами, що мали характернi для свого вiку розмiри та габiтус крони, в 1997 роцi тАУ 8 видiв та 3 форми. Деяку частину iнтродукованих рослин з рiзних причин було втрачено. За даними 2000 року колекцiя булла представлена 6 видами та 4 формами калин, бiльшiсть з яких регулярно цвiла та плодоносила: калина звичайна (V.opulus), ii форми "Стерильна" (V.opulus Roseum) та "Карликова" (V.opulus Nanum), калина цiлолиста гордовина (V.lantana) та ii форма "Золотиста" (V.lantana Aureum), калина Карльса (V.carlesii), калина канадська гордовина (V.lentago), калина зморщенолиста (V.rhytidophyllum), калина Саржента (V.sargentii) та ii форма "Жовтоплiдна" (V.sargentii Flavum).

Вагомий вклад в iнтродукцiю калин внiс Ботанiчний сад iменi акад. О.В.Фомiна Киiвського Нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка, колекцiя якого станом на 1998 рiк нараховувала 11 видiв та 4 форми калин. В наш час колекцiя представлена 8 видами 3 формами калин: калина звичайна (V.opulus), та ii форма "Стерильна" (V.opulus Roseum), "Золотиста" та "Строкатолиста" форми гордовини (V.lantana Aureum, V.l. Variegatum), калина Карльса (V.carlesii), калина зморщенолиста (V.rhytidophyllum), калина сливолиста (V.prunifolium), калина рудувата (V.rutidulum), калина Вiча (V.vietchii), калина бурятська (V.burejaeticum), калина будеiлиста (V.buddleifolium).

Здавна роботи з iнтродукцii калин проводяться в Нiкiтському ботанiчному саду тАУ Нацiональному науковому центрi (Ялта), де вже з 1914 року культивувались V.awabuki K.Koch., з 1929 року - V.utile Hemsl. За даними 1970 року колекцiя калин Нiкiтського ботанiчного саду нараховувала 14 видiв та 2 форми. В наш час колекцiя представлена 15 видами та 8 формами калин, в тому числi такими рiдкими таксонами як V.carlesii Aurora, V.c Diana, V.rhytidophyllum Roseum, V.tinus Eva Prise, V.t Purpureum, V.t Variegatum, якi i лише в цьому саду.

В дендропарку "Олександрiя" протягом 1957 тАУ 1971 рр. було iнтродуковано 8 видiв та 2 форми калин, у тому числi такi рiдкiснi види: V.macrocephalum Fort., V.dialatatum L., V.suspensum Lindl. За даними 1997 року колекцiя нараховувала 7 видiв та 1 форму калини, в наш час 4 види та 1 форма.

Поряд з вище зазначеними осередками iнтродукцii калин в Украiнi слiд навести ботанiчнi сади Нацiонального аграрного унiверситету, Одеського державного унiверситету iм. I.Мечнiкова, дендропарки "Сирець", "Софiiвка", Тростянець, ботанiчний парк "Асканiя - Нова".

В Украiнi зростають два аборигених види калин: калина звичайна (V.opulus L.) та калина цiлолиста гордовина (V.lantana L.), iнтродукцiйне випробування за даними М.А.Кохна, успiшно пройшли 21 вид та 6 форм калин з них 16 видiв та 5 форм в умовах Лiсостепу Украiни.

За межами Украiни також проводиться масштабна iнтродукцiя калин. В наш час представницькi колекцii калин iснують в ботанiчних садах Росii (ГБС Москва; ЛОСС, Лiпецька область; Горноалтайськ, Барнаул (Алтайський край)), Литви (Вiльнюс), Бiлорусi (Мiнськ), Польщi (Рогов), Угорщини (Вацратот), Iспанii (Мадрiд), Нiмеччини (Берлiн, Бонн, Крефельд, Франкфурт, Майнц, Тарандт, Мюнхен, Бохум, Ессен), Францii (Нансi, Кан), Швецii (Стокгольм), Iталii (Сiiна), Бельгii (Кальмхаут), Iсландii (Акурейрi), Португалii (Коiмбра), Чехii (Прухонiце, Опава), Словаччини (Братислава).

Широко поширенi види роду Vibrunum в культурi та озелененнi Сполучених Штатiв Америки, де поряд з аборигенними видами масово впроваджуються iнтродуценти. Дослiдженню морфологiчних, анатомiчних, цитологiчних, серологiчних особливостей калин присвячена значна кiлькiсть робiт американських науковцiв: Rehder (1924, 1949), Killip, Smith (1930), Sax, Kribs (1930), Morton (1933), Wilkinson (1948, 1949), Kern (1953), Thomas (1961), Baldwin (1993) тощо. Найвiдомiшим дослiдником i селекцiонером калин i Дональд Егольф. Йому належить ряд наукових праць, присвячених видам роду Viburnum L. Д.Егольфом внаслiдок селекцiйноi роботи був створений ряд садових форм калин: Mohican (1952), Alleghany (1958), Mohawk (1959), Erie (1975), Eskimo (1981).

За даними G.Krussmann, Hiller, K.Hieke в свiтi iснуi значна кiлькiсть внутрiшньовидових таксонiв калин. Krussmann в своiй роботi наводить також перелiк числених гiбридiв калин.

В умовах Правобережного Лiсостепу Украiни в зеленому будiвництвi застосовуiться переважно калина гордовина, рiдше калина звичайна та ii форма стерильна. Поодиноко в мiських насадженнях зустрiчаiться канадська гордовина. Решта видiв та форм калин представленi лише в ботанiчних садах. Але досвiд успiшноi iнтродукцii видiв родини Viburnaceae свiдчить про можливiсть значного розширення асортименту калин.

Роздiл 2. Морфологiчна характиристика культури

Калина звичайна-чагарник, рiдше дерево, iз сiрувато - бурою корою, висотою 1,5-4 метра. Листи супроттивнi, широкояйцевиднi або округлi, довжиною 5-10 див, зверху темно-зеленi, знизу сiрувато-зеленi, трьохпятипалi, з округлим клиноподiбним неглибоко- серцеподiбною пiдставою, злегка зморшкуватi; лопати неравнокрупнозубчатые, черешки зiрчастi, в 4-5 раз коротше пластинок. Квiтки пятипелюстковi, бiлi або бiло-рожевi; крайовi в 4-5 раз крупнiше внутрiшнiх; серединнi, на дуже коротких квiтконiжках, дрiбнi. Суцвiття розташованi на верхiвках молодих галузей, плоскi, зонтиковиднi. Плоди - овальна або куляста червона кiстянка з великою сплюсненою кiсточкою. Соковитi, але мають гiркуватий в'язкий смак, пiсля перших морозiв гiркота пропадаi або стаi менше. Цвiте в травнi-липнi. Плоди дозрiвають у серпнi-вереснi.

Рослинна сировина

Кора мiстить гликозид вибурнин, дубильнi речовини, смоли (до 6,5 %), флобафен, мирициловий спирт, органiчнi кислоти (валерiанову, мурашину, оцтову, масляну, каприлову, лiноленову, церотинову). У плодах i iнвертний цукор (до 32 %), пектиновi й дубильнi речовини, органiчнi кислоти (изовалериановая й оцтова кислоти), аскорбiнова кислота (до 0,09 %), каротин, вiтамiн P; у насiннях - до 20 % жирного масла[3].

Значення й застосування

Калину вирощують у садах i парках як декоративна рослина, виведенi садовi форми й сорту, що рiзняться висотою, кольором i формою листiв, строками й iнтенсивнiстю цвiтiння i так далi. Серед них, наприклад, Viburnum opulus f. roseum L. (Viburnum opulus f. sterile DC.), або ' Буль-Де-Неж', або 'Снiжний кому (куля)', де всi квiтки великi, пошуки, зiбранi в кулясте суцвiття. Плоди дають червону фарбу, кора - чорно-зелену фарбу для вовни. Медонос - цiнуiться в мелiоративних насадженнях як ТСрунтозахисна рослина.

Застосування в кулiнарii

Плоди мають своiрiдний ароматичний букет i гiркий присмак, який пiсля заморозок пропадаi. Ягоди використовуються для готування сокiв, наливок, настойок, вин, киселiв, екстрактiв, що вiдрiзняються гострим кислим смаком. З них готовлять також начинку для пирогiв, приправи до м'ясних блюд.

Завдяки високому змiсту пектинiв плоди використовують для готування мармеладу. РЖз соку роблять оцет. Насiння мають тонiзуючу дiю, iнодi iх використовують як замiнник кава.

Застосування в медицинi

Калина широко використовуiться в народнiй медицинi, причому не тiльки ягоди, але й кора, а також настiй квiток.[4]Калину звичайну широко вживали в народнiй медицинi рiзних краiн: кору - усередину при бронхiтi, трахеiтi, алергii, як кровоспинне при носових i маткових кровотечах, при малярii; зовнiшньо - при дiатезi, екземi, пiтливостi, туберкульозi шкiри; насiння - при диспепсii i як потогiнне; квiтки, ягоди й листи - при висипах, ангiнi й для промивання ран; плоди - при бронхiтi, задишцi, склерозi, фурункулах, екземi, як ранозаживляюче, при туберкульозi легенiв; плоди з медом - як противокашльове при простудних захворюваннях, при гiпертонiчнiй хворобi, хворобах серця, печiнки, жовтяницi; сiк плодiв - при виразковiй хворобi шлунка, набряках, гипоацидном гастритi, як засiб, що пiдвищуi апетит i в'язке. Плоди пiдсилюють скорочення серця, i слабким сечогiнним засобом; завдяки високому змiсту аскорбiновоi кислоти iх уживають як вiтамiнний засiб. Сiк свiжих плодiв у минулому застосовували для виведення ластовиння й видалення вугрiв, для вiдбiлювання шкiри. Препарати з кори (з додаванням квiтiв i плодiв) уживали у ветеринарii для лiкування ящуру у великоi рогатоi худоби.

Роздiл 3. Екологiя калини

Калина досить тiньовитривала й займаi промiжне положення мiж напiвтiньовими й напiвсвiтловими рослинами. Калина може зустрiчатися при значнiм затiненнi (вiдносна освiтленiсть 1-2%), однак найкращого розвитку досягаi на прояснених мiсцях i узлiссях. Рiчнi надходження тут становлять 25-30 див. Цвiте й плодоносить тiльки в умовах гарного висвiтлення. Дуже стiйка до морозiв, не страждаi вiд заморозку, плодоносить навiть на пiвночi - в Архангельськiй обл., на околицях Кондопоги й Котласа, на Соловецьких ппiв - вах (Дерева й чагарники СРСР, 1962). X. Элленберг вiдносить ii до помiрковано теплолюбних видiв ( 5-я щабель шкали). Особливо добре росте на темних та глеiвихх грунтах, помiрковано багатих азотом - 6- я щабель шкали Элленберга. Найбiльш рясна при щаблях зволоження 67-96 i при щаблях багатства грунту 9-10. Стосовно реакцii ТСрунтiв займаi 7- ю щабель шкали Элленберга - росте на грунтах вiд слабокислих до лужних, нiколи не зустрiчаiться на сильнокислих грунтах. Калина вiддаi перевагу зниженим добре зволоженим, але не сирi мiсця ( 7-я щабель шкали по Элленбергу) з родючими грунтами, особливо в долинах струмкiв i по берегах рiк. На крайньому пiвденно-сходi страждаi вiд посухи, однак добре росте в посадках з дубом у Велике - Дольском лiсу. Калина зустрiчаiться по ярах i ущелинам, пiднiмаiться в гори досить високе - до 1000-1400 м. Стiйка в мiських посадках.

Калина невимоглива до умов, легко переносить посухи й морози, однак, найпоширенiша в помiрному клiматi РДвропи й Азii. У степових районах росте звичайно в устях рiк, у лiсовiй зонi вiддаi перевагу зволоженим грунтам, зустрiчаiться як на берегах водойм, так i на лiсових галявинах, узлiссях, на вирубках. Зустрiчаiться також i в гiрських лiсах Кавказу й Криму.

Роздiл 4. Репродуктивна здатнiсть

Дослiдження питаннь розмноження э необхiдним при iнтродукцii рослин. Ступiнь i перспективи практичного використання iнтродуцентiв значною мiрою визначаються iх репродуктивною здатнiстю та пiдбором оптимальних способiв розмноження.

4.1 Насiннiве розмноження

Проходження повного циклу розвитку i одним з найважливiших показникiв успiшного пристосування рослин до нових умов середовища. Наявнiсть насiннiвоi репродукцii у iнтродукованих рослин обумовлюi отримання в наступних поколiннях ще бiльш пристосованих особин.

У видiв Viburnum утворюiться одна кам'яниста кiсточка вiд округлоi, яйцевидноi форми до сплющеноi серцевидноi; у видiв секцiй lentago та opulus з чiтким серединим ребром на однiй з сторiн; у видiв секцiй lantana з одним з одним подовжним ребром на однiй з сторiн та з двома тАУ на другiй сторонi. Поверхня кiсточки тонко шорстка, матова, червонувата, сiрувато тАУ коричнева або жовтувато тАУ сiра. Розмiр кiсточки мало варiюi у рiзних видiв. Так, у Viburnum opulus кiсточка досягаi 6 тАУ 8 мм довжини, 5 тАУ 7 мм ширини, 1,5 тАУ 2 мм товщини; у Viburnum lantana вiдповiдно 6 тАУ 8 мм, 4 тАУ 6 мм та 2 тАУ 2,5 мм.

Насiнина крупна, плоска, повторюi форму кiсточки, складаiться з насiнноi шкурки, потужного ендосперма та маленького недиференцiйованого зародка (1/5 - ¼ довжини насiння). За даними деяких авторiв зародок диференцiйований.

Успiх вирощування багатьох видiв деревних рослин з насiння значною мiрою визначаiться правильнiсть длбору способу предпосiвноi пiдготовки. Це питання дуже актуальнее для видiв роду Viburnum l.

Насiнню калини властивий перiод морфофiзiологiчного стану спокою, що значно ускладнюi роботу з насiнiвого розмноження. Таке насiння навiть за сприятливих для проростання умов неспроможне проростати зовсiм або маi знижену схожiсть. У деяких видiв спокiй насiння настiльки глибокий, що в природних умовах проростання розпочинаiться через 1 тАУ 2 роки пiсля висiву, поява сходiв розтягуiться на декiлька рокiв. На думку А.В.Попцова бiологiчне значення органiчного спокою насiння полягаi в тому, щоб уникнути проростання в перiоди, умови яких не перешкоджають процессу проростання, але при цьому подальший розвиток проросткiв через тi чи iншi причини не забезпечуiться.

В лiтературних знаходимо суперечливi вiдомостi щодо способiв предпосiвноi пiдготовки калин, для деяких iнтродуцентiв даних немаi взагалi. Класичним способом вважаiться тривала (6 тАУ 7 мiсяцiв) холодна стратифiкацiя, однак, для деяких видiв це призводить до утворення так званих "мертвих посiвiв": насiння, посiяне весною, даi сходи лише через рiк. Деякi автори рекомендують осiннiй посiв свiжезiбраним насiнням. За М.Г. Нiколаiвою насiнню бiльшостi видiв калин властивий комбiнований тип спокою: екзогений та морфофiзiологiчний глибокий епiкотельний: поiднання недорозвинення зародку та сильного фiзiологiчного механiзму гальмування розвитку епiкотеля, внаслiдок чого насiння потребуi двоетапноi стратифiкацii: спочатку тепла стратифiкацiя для дозрiвання зародку, проростання насiння i розвитку кореневоi системи; потiм холодна стратифiкацiя для усунення спокою епiкотеля i утворення пагiнця. Для деяких видiв роду Viburnum властивий iнший тип комбiнованого спокою: екзогений та морфологiчний (недорозвинення зародку). Iснують розробки можливих модифiкацiй предпосiвной пфдготовки калини звичайноi.

Були випробуванi рiзнi варiанти теплоi та холодноi стратифiкацii, осiннiй посiв свiжозiбраним насiнням з урахуванням рекомендацiй. Були застосованi такi субстрати для стратифкацii: прокалений рiчний пiсок, торф, тирса. Проводилась робота з визначення ефективних способiв предпосiвноi пiдготовки видiв роду Viburnum, отриманих по делектусам з iнших ботанiчних установ. В цiлому дослiджувались особливостi предпосiвноi пiдготовки 46 видiв калин, для 12 видiв данi наведено вперше.

На основi проведених дослiджень встановлено, що види роду Viburnum можна розподiлити на двi групи за умовами оптимальноi предпосiвноi пiдготовки:

1) види, що потребують двоетапноi стратифiкацii змiнними температурами;

2) види, що потребують одноетапноi стратифiкацii (холодноi або теплоi).

Встановлено, що види секцiй lentago та opulus належать до першоi групи, а види секцiй lantana тАУ до другоi. При застосуваннi тривалоi стратифiкацii були отриманi високi показники грунтовоi схожостi (40,4 тАУ 55,6 %), однак в рiк посiву з'явилися сходи тiльки у видiв другоi групи. Висiяне весною насiння видiв першоi групи починаi проростати лише в липнi, спочатку росте корiнець та пiдсiм'ядольне колiно, сiм'ядолi не звiльняються вiд ендоскарпiю, лише набухають i зеленiють, сходи на поверхнi грунту з'являються лише наступного року.

При застосуваннi осiннього посiву свiжозiбраним насiнням весною наступного року поодинокi сходи (5 тАУ 17 % ) з'явилися лише у V.lantana, V.burejaeticum, V.rhytidophyllum, V.vietchii, через рiк у V.opulus та V.sargentii. Решта видiв не проросли зовсiм.

У видiв роду Viburnum будова насiння однакова. За бiохiмiчним складом насiння калин також дуже подiбне: в них мiститься велика кiлькiсть жиру та розчиних вуглеводiв. Крохмаль вiдсутнiй. Характер бiохiмiчних перетворень запасних поживних речовин пiд час проростання насiння також подiбний: в них зменшуiться вмiст жиру, зростаi кiлькiсть розчиних вуглеводiв i з'являються слiди крохмалю. Вмiст азоту лишаiться незмiнним. Однак не зважаючи на однакову морфологiчну та анатомiчну будову насiння i тотожнiсть бiохiмiчних процесiв, що проходять в них при пророщуваннi, характер проростання у них рiзний.

Отже, для проростання насiння видiв першоi групи необхiдна пiдвищена температура, при якiй розпочинаiться рiст корiнцiв та вiдбуваються змiни в конусi наростання пагiнця. За даними Заборовського при ростi корiнця зародкова брунька не залишаяться в станi спокою, в конусi наростання ii утворюються 4 тАУ 10 листкiв. Однак, для усунення спокою епiкотеля необхiдна знижена температура. З насiння що прошло холдну стратифiкацiю утворюються нормальнi проростки. За вiдсутнiстю холодного етапу у видiв першоi групи можливе утворення поодиноких нерозвинених сходiв, якi незабаром гинуть.

Для видiв секцii lantana доцiльна холодна стратифiкацiя.Поряд з цим встановлено, що насiння V.lantana добре проростаi в умовах теплоi стратифiкацii, а для розвитку пагона холод не потрiбен. Схожiсть насiння при цьому способi досягла 75,8 %. Позитивнi результати при застосуваннi теплоi стратифiкацii, отриманi також для V.buddleifolium, V.rhytidophyllum. Однак, схожiсть в цьому випадку значно нижча, нiж при холоднiй стратифiкацii.

4.2 Вегетативне розмноження

Вегетативний спосiб розмноженння маi переваги перед насiннiвим, якi полягають у скороченнi строкiв вирощування посадкового матерiалу, швидкостi переходу до регенеративного етапу розвитку, забезпеченнi передачi нащадкам всiх господарсько тАУ цiнних якостей. Цей спосiб розмноження даi можливiсть отримати репродукцiю вiд iнтродуцентiв, якi не плодоносять або не утворюють повноцiного насiння в нових умовах iснування.

Для калини вегетативне розмноження маi велике значення. Для форм - це iдиний спосiб розмноження, що дозволяi зберегти iндивiдуальнi особливостi рослин. Калина розмножуiться живцями, вiдсадками, щепленням, кореневими паростками та подфлом куща.

Серед рiзних способiв вегетативного розмноження значне мiсце займаi розмноження живцями. Теорiя цього питання булла розроблена ще в 1878 роцi Германом Вехтингом. Вiн показав, що кожна гiлочка, вiдокремлена вiд материнськоi рослини, здатна утворювати на морфологiчно верхньому кiнцi бруньки, а на нижньому тАУ коренi.

Ряд видiв Viburnum маi високу коренеутворюючу здатнiсть, iх можна зi значним ефектом розмножувати зеленими живцями. На думку Б.С.РДрмакова зелене живцювання i основним виробничим способом розмноження калин. Не для всiх видiв зеленее живцювання даi високi результати обкорiнення, але для деяких видiв всi 100% живцiв утворюють коренi. В лiтературi зустрiчаiмо суперечливi вiдомостi вiдносно оптимальних строкiв живцювання. За даними Вакули, Бiбiковоi висока здатнiсть до обкорiнення зберiгаiться протягом тривалого перiоду (з 10 VI по 30 VII ). За iншими даними обкорiнення краще проходить в обмежений термiн живцювання ( з 5 по 10 VII), що пов'язане з вiдповiдним станом погонiв. Оптимальний для живцювання стан пагонiв характеризуiтья невеликим накопиченням крохмалю, вiдсутнiстю жиру, досить високою оводненiстю. Однак невеликий вмiст крохмалю, як i висока активнiсть ферментiв та наявнiсть гетероауксину в погонах, не може бути надiйним показником придатностi пагонiв до живцювання. О.В.Бiлик вважаi, що оптимальнi строки живцюванняможуть бути спiввiднесенi з вiдповiдними фенофазами маточноi рослини, а сааме тАУ з фазою массового цвiтiння.

Немаi одностайноi думки щодо доцiльностi розмноження калин здерев'янiлими живцями . На думку ряду авторiв розмноження калин здерев'янiлими живцями мало ефективне. О.В.Бiлик наводить данi про високу укорiнюванiсть здерев'янiлих живцiв.

З метою удосконалення прийомiв вегетативного розмноження калин нами був проведений ряд дослiдiв з урахуванням рекомендацiй З.Я.Iвановоi, О.В. Бiлик. Випробувано методи вегетативного розмноження шляхом укорiнення зелеги i здерев'янiлих живцiв, iз застосуванням рiзних субстратiв, стимуляторiв та строкiв живцювання, розмноження вiдсадками, подiлом куща, кореневими паростками.

Встановлено, що для видiв роду Viburnum найефективнiшим i зеленее живцювання. За регенерацiйною здатнiстю калини можна роздiлити на 2 групи:

1) види з високою регенерацiйною здатнiстю (V.opulus, V.op. Roseum, v.op. Nanum, v.sargentii, V.s. Flavum, V.rhytidophyllum, v.buddleifolium);

2) вид из задовiльною регнерацiйною здатнiстю (V.lantana, V.l. Aureum, V.L. Variegatum, V.carlesii, V.vietchii, V.lentago, V.lentago, V.burejaeticum, V.rufidulum, V.prunifolium).

Обкорiнення зелених живцiв видiв першоi групи досягаi 70,1 тАУ 73,4% навiть без застосування стимуляторiв ризогенезу, вiдсоток обкорiнення живцiв другоi групи складаi 44,6 тАУ 75,4 % iз стимуляторами.

Таким чином розглянувши рiзнi способи розмноження калини можемо зробити висновок, що насiннiве розмноження i одним з найважливiших показникiв успiшного пристосування рослин до нових умовсередовища. Наявнiсть насiннiвоi репродукцii у iнтродукованих рослин обумовлюi отримання наступних поколiннях ще бiльш пристосованих особин. Також велике значення для калин маi вегатативне розмноження, адже це iдиний спосiб розмноження, що дозволяi зберегти iндивiдуальнi особливостi рослин i даi можливiсть отримати репродукцiю вiд iнтродуцентiв, якi не плодоносять або не утворюють повноцiнного насiння в нових умовах iснування.

калина морфологiчний iнтродукцiя

Роздiл 5. Використання калини в народному господарствi

Оцiнка успiшностi iнтродукцii видiв роду Viburnum L. в умовах Правобережного Лiсостепу Украiни. На територiю Украiни в рiзнi роки iнтродуковано 24 види та 11 форм калин рiзного географiчного походження, що складаi десяту частину свiтового обсягу роду i представляi майже всi райони природних мiсцезростань, за винятком Центральноi та Пiвденноi Америки. Найбiльша кiлькiсть iнтродуцентiв тАУ це види iз Схiдноазiйськоi та Атлантично-Пiвнiчноамериканськоi флористичних областей.

В Правобережному Лiсостепу Украiни нами виявлено 11 видiв та 5 форм калин. Згiдно з iнтродукцiйним районуванням територii Украiни (Кохно, Курдюк, 1994) Правобережний Лiсостеп належить до Пiвнiчно-Схiдного iнтродукцiйного району, Правобережного iнтродукцiйного пiдрайону. Тут можливi iнтродукцiя та широка культура бiльшостi видiв калин iз Пiвденно-Схiдноi Азii, пiвнiчних та центральних частин Атлантичного та Тихоокеанського регiонiв Пiвнiчноi Америки. РЖнтродукцiйна iмкiсть складаi для калин 0,85.

Визначено аклiматизацiйне число 11 видiв та 5 форм калин. Встановлено, що дослiдженi види добре аклiматизувались в мiсцевих умовах (А = 83 тАУ 95).

Результати дослiдження життiздатностi та перспективностi iнтродукцii калин показали, що вони належать до груп цiлком перспективних (57,1 %) та перспективних (42,9 %) для впровадження в культуру. Для iнтродукцiйного випробування та поповнення колекцii НБС намiчений ряд видiв та форм, що мають високi декоративнi якостi.

Використання видiв калин у зеленому будiвництвi. Загальна декоративнiсть калин висока i становить 4 тАУ 5 балiв. Найвищi показники у вiчнозелених V.buddleifolium та V.rhytidophyllum, також високi декоративнi якостi мають V.prunifolium, V.sargentii, V.opulus.

Л.РЖ. Рубцов (1977) всi види калин вiдносить до фiзiономiчного типу калини звичайноi. Ми вважаiмо, що доцiльно видiлити в межах роду Viburnum наступнi фiзiономiчнi типи: калини звичайноi; калини гордовини; канадськоi гордовини.

В зеленому будiвництвi калини можна використовувати для групових посадок, у виглядi солiтерiв, для створення алей, узлiсь, живоплотiв, бордюрiв та монокультурних садiв.

В подальшому особливоi уваги заслуговують такi види: V.carlesii, V.prunifolium, V.rhytidophyllum, V.buddleifolium.

Використання видiв калин у народному господарствi. Традицiйно як плодову i лiкарську рослину культивують калину звичайну. У той же час i ще кiлька видiв калин, якi мають iстiвнi плоди i перспективнi як плодовi рослини: V.sargentii, V.burejaeticum, V.lentago, V.buddleifolium, V.prunifolium, V.trilobum.

Таким чином, види калин становлять iнтерес для народного господарства перш за все як декоративнi, а також як плодовi i лiкарськi рослини.

Висновок

Калина звичайна, оспiвана в пiснях, стала для украiнцiв символiчною. Т.Г. Шевченко у своiму ВлКобзаревiВ» згадуi калину 56 разiв, опоетизовуючи ii в рiзних життiвих ситуацiях. Дiйсно, на початку лiта кущi калини зацвiтають, рясно вкриваючись нiжними бiлими суцвiттями, i кожен з них стаi схожим на наречену в бiлоснiжнiй сукнi та фатi. Пiд час плодоношення калина також виглядаi надзвичайно красиво, ii гiлки густо обвiшанi кетягами яскраво-червоних плодiв. Тому вона i символом не лише дiвочоi вроди, цнотливостi, а й жiночоi краси. Деревце завжди широко використовують у весiльних обрядах - плетуть гiрлянди, заквiтчують свiтлицi, плодами прикрашають коровай, букети ставлять перед молодими, бажаючи вiрностi й краси в подружньому життi. Кетяги калини, пiдвiшенi в примiщеннi, залишаються свiжими всю зиму i i аптечкою при простудних захворюваннях як потогiнний засiб. В цiлому родина жимолостевих налiчуi близько двохсот видiв. На територii Украiни зустрiчаються три види - це калина звичайна, близький вид - калина цiлолиста, або гордовина, яка маi знизу густоопушене листя та (при достиганнi) чорнi кiстянки-плоди (неiстiвнi). Цiниться як пiдлiсок. Привабливою i декоративна форма калини - бульденеж. Розмножуiться калина як насiнням, так i вiдводками укорiненого гiлля. Рясна зелень, буйне цвiтiння, щедре плодоношення, осiнньо-зимове палахкотiння кетягiв, цiннi лiкарськi властивостi кори, квiтiв, плодiв - все це приносить чимало радостi та задоволення у всi пори року. То ж природолюбам потрiбно всiляко поширювати цю корисну рослину, ii ранiше висаджували i лiсiвники, та й завжди рiс кущ калини в куточку кожного двору чи городу.

Використана лiтература

1. Кернична РЖ.З., Фiра Л.С. Калина звичайна тАУ перспектива вивчення та застосування (огляд лiтератури) // Мед. хiмiя. тАУ 2005. тАУ № 1. тАУ С.

2. Говоров В. П. Фармакологическое изучение лекарственных растений. Новосибирск: Наука Сиб. Отд. тАФ 1965. тАФ С.

3. Гончарук В.В. Бiологiчнi особливостi калини звичайноi i ii значення тАФ Вiнниця, 2002. тАФ С.

4. Елагин И.Н., Лобанов А.И. - Жизнь растений - 1982.

5. Толмачев А.РЖ. Введення в географiю рослин. - Л.: ЛДУ, 1974.

6. Н.Е.Бул

Вместе с этим смотрят:

Бiологiчне рiзноманiття людських рас

Биологические ритмы человека

Биоморфологические особенности эфиромасличных растений Крыма и перспективы их использования

Биосфера и предельные возможности Земли

Биосфера как система взаимодействия живого и неживого