Традицiйний украiнський календар

Вступ

Нинi важко обiйтися без календаря. Окрiм перекидних, настiнних i кишенькових календарiв, ми користуiмося ще й електронно-годинниковими: один натиск пальцем тАУ i спалахуi на циферблатi рiк, мiсяць, число, навiть день. Але чим бiльше послуговуiмося механiчною пам'яттю, тим помiтнiше слабне природно-бiологiчна.

Мiж тим, старшi люди, навiть не користуючись будь-якими календарями, пам'ятають майже всi народнi та релiгiйнi свята. За святами визначали термiни сiяння зернових, висаджування в ТСрунт розсади, збирання врожаю тощо. Практично все господарське життя чiтко регламентувалося календарно-святковою структурою. В обрядово-побутовому життi селяни користувалися традицiйними вiруваннями.

Головним для селян був подiл року на чотири пори тАУ зиму, весну (ВлярьВ»), лiто, осiнь. Меншi вiдрiзки часу визначали за проведеними сiльськогосподарськими роботами: наприклад, Вляк оралиВ», Вляк сiялиВ», Вляк жалиВ», ВлсiнокосиВ», Вляк худобу вiдганялиВ» тощо. Таке означення пори року стосувалось саме певноi мiсцевостi, оскiльки, скажiмо, час оранки, сiвби чи жнив був iнший у Карпатах, нiж у Поднiпров'i, на Подiллi чи у степовiй частинi Украiни. Однак спiввiдношення часу з церковними святами було притаманним для всiii територii Украiни: Влпо Великодню декiлька тижнiвВ», Влпо РiздвiВ», Влна СпасаВ», Влна РЖванаВ», ВлРЖллi деньВ», Влна КупалаВ» тощо.

Кожне релiгiйне свято поза церковною вiдправою обростало рiзноманiтними дiйствами дохристиянських вiрувань. Усi вони так чи iнакше стосувалися хлiборобських уявлень. Народнi свята були своiрiдними календарними сторiнками рiчного циклу, який залежав вiд сонцевороту. Саме це давало змогу нашим пращурам, серед яких не було у звичному розумiннi астрономiв i метеорологiв, чiтко фiксувати змiни в природi, завбачувати погоду й температурнi явища та iхнiй вплив на бiологiчний ритм життя. Усе це чiтко зафiксовано в численних приповiдках, прикметах, загадках тощо.

Народний календар тiсно пов'язаний з обрядовими дiями. Найповнiше вони збереглися в пiснях, що сягають глибокоi давнини. Кожне свято чiтко регламентувало господарську дiяльнiсть, тому народний календар був насамперед хлiборобським. З прийняттям християнства з'явився й новий подiл на мiсяцi, днi та числа.

РЖсторiя народного календаря, тАУ це спроба увiбрати весь спектр матерiальноi й духовноi культури. Цей цiнний документ об'iднав тисячолiтнiй досвiд украiнського народу. Упродовж вiкiв вiн удосконалювався й доповнювався новими формами та фiлософськими постулатами. РЖз запровадженням новоi релiгii народний календар злився з юлiанським календарем та християнськими святами, що, безперечно, розмило його чiтку структуру.

Весна

Перший весняний мiсяць нерiдко вважають господарем полiв i лiсiв. Довкола вже зникли снiговi кучугури, тане лiд на рiках i озерах, почала тужавiти земля, прокльовуiться перша травичка

Березень тАУ найочiкуванiший мiсяць селянина. Упродовж усiii зими вiн жив очiкуваннями про час коли земля прокинеться вiд зимовоi сплячки.

Хлiборобська весна починалася здебiльшого наприкiнцi березня, коли ледь просохлi пагорби засiвали вiвсом та ячменем. Трохи пiзнiше, на початку квiтня, на бiльшостi територii Украiни сiяли горох, у Карпатах тАУ ще й бiб, i лише пiсля того, м'яко виоравши землю, засiвали яровою пшеницею або житом.

Перш нiж вийти в поле хлiбороби чекали коли офiцiйно завiтаi в гостi довгождана господиня тАУ весна. РЗi справжнiй прихiд традицiйно пов'язували зi святом Явдохи, котре припадаi на 14 березня. До цього дня випiкали обрядове печиво, дiвчата i хлопцi брали його в руки i йшли на околицю села щоб закликати весну. Це супроводжувалося обрядами, пiснями, сценками.

тАУ Ой весно весно днем красна,

Що ти нам весно принесла?

тАУ Та принесла я вам лiтечко,

Ще й червонii квiточки,

Щоб квiтчалися дiвочки,

Пiсеньки спiвали,

В решето складали

Перша ознака приходу весни тАУ посвист байбака ВлПросвистiв байбак тАУ ховай у затiнок сiрякВ». Другою прикметою приходу весни був прилiт з теплих краiв вiвсянок тАУ найперших перелiтних птахiв.

Особливо шанувався Теплий Олекса (30 березня) на якого Влщука-риба вже хвостом лiд розбиваiВ», i все ж остаточним утвердженням весни вважалося Благовiщеня (7 квiтня). Пiсля цього дня вже можна розпочинати ранню оранку. Рекомендувалося спочатку сiяти овес i ячмiнь на горбах. Пiсля цього сiяли яру пшеницю.

Серед весняних свят найбiльшим багатством обрядових дiй видiлявся великоднiй цикл. Встановлене християнською церквою на честь Влчудесного воскресiння РЖсуса ХристаВ» свято Пасхи (Великодня) у народному побутi чiтко утримувало язичницькi традицii. До них можна вiднести випiкання обрядового печива, фарбування яiць, веснянi iгри i танцi молодi, культ предкiв, очиснi обряди тощо.

Лiто

Лiтнiй цикл, як i весняний, вщент заповнений хлiборобськими турботами, насамперед доглядом за посiвами, не мав чiтко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останнiми днями травня. Першою такою датою був день РЖвана Богослова, який припадав на 21 травня. За народним календарем, це був рубiж для весняноi сiвби ярих. Недаремно з цього приводу казали: ВлХто не посiяв до РЖвана Богослова, той не вартий доброго словаВ».

У цей час настаi пора сiнокосiв та зливних дощiв. Здебiльшого на червень припадають зеленi свята. Пiд кiнець мiсяця, з 29 червня по 12 липня, наступаi двотижневий Петрiв пiст. Жiнки бралися за рукодiлля. Для дiвчат це був перiод вибiлювання полотна.

Перший день Петрiвки вважався початком косовицi сiна. У багатьох селах найдосвiдченiшi косарi виходили на вулицю i бтАЩючи мантачками в коси оповiщали в такий спосiб односельцiв, що вже пора косити траву.

Серед лiтнiх мiсяцiв, серпню належить особлива роль. Протягом року хлiбороб працював на останнiй мiсяць лiта. Вiд того, як защедрить урожай, залежали статки селянина, його добробут i майбутнi. Вiдтак iз серпнем тАУ вiнцем року, люди повтАЩязували своi великi надii. ВлОдин серпневий день рiк годуiВ»

Хоч у серпнi лiто не думаi подавати у вiдставку, але осiнь уже не за горами. У другiй половинi мiсяця стають тривалiшими i прохолоднiшими ночi.

Заключними акордами лiтнього обрядового циклу були звичаi, приуроченi до церковних святих Петра i Павла (12 липня), Прокопiя (21 липня), Кирила (28 липня) та iн. Серед них важливим у народнiй i церковнiй iнтерпретацii було свято апостолiв Петра i Павла. До цього дня колись майже по всiй Украiнi починали зажинати жито. Жниварська обрядовiсть розпочиналася зажинками тАУ обрядами, що супроводжували початок жнивноi пори. До цiii подii хлiбороби чисто зодягалися, дiвчата причепурювалися квiтами. У ВллегкийВ» день (а таким у народi вважали вiвторок або четвер) з хлiбом тАУ ВлзажиначемВ» iшли зажинати достигле збiжжя. Першого снопа, званого ВлвоiводоюВ», ВлзажинкомВ», урочисто приносили додому i ставили у свiтлицi, де вiн стояв аж до кiнця жнив. Хазяiн частував женцiв або сусiдiв безпосередньо в полi або вже потiм, удома. Часом до Петра вже пекли перший хлiб з нового врожаю. У бiльшостi випадкiв з цим днем пов'язували закiнчення лiтньоi пори. Недаремно в народi казали: ВлЯк по Петрi, то й по теплiВ».

Осiнь

Головними моментами осiннього циклу були звичаi, приуроченi до завершення збору врожаю чи повернення худоби з лiтнiх пасовищ тАУ полонин (у Карпатах).

З середини вересня вiдлiтають у вирiй птахи. Нашi пращури, побачивши у небi ключ журавлiв, приказували Влiз чужоi сторононьки повертайтесь додомонькуВ». При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землi i тримати ii до весни. Помiтивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирiю, грудочку одразу закопували в полi чи в городi. Це означало, що весна буде щедрою i буйною.

Пiсля Семена, 14 вересня, вже дозволялось йти у свати. Проте справляти весiлля починали лише через мiсяць вiд Покрови. Цей перiод називали весiльним переджнивтАЩям. Мiсяць жовтень в народi називали ВлвесiльникВ». В селах масово шлюбували дiтей. По закiнченню жнив дозволяли собi вiдпочити, дiвували i парубкували, на окраiнах сiл гудiли вечорницi.

З жовтнем також повтАЩязано багато храмових свят. Здавна в Украiнi кожне село мало свiй Влiменний праздникВ». Його визначали за датою закiнчення будiвництва й освячення церковного храму. Цей перiод намагались скорегувати так, щоб ритуальний день припадав на середину жовтня. Останiй мiсяць осенi листопад, в народi називали братом березня,
позаяк обидва вiдмежовують
рiзнi пори року. Якщо березень запрошуi в частi весну, то листопад замикаi ворота осенi.

З початком листопада для хлiборобiв наставала пора вiдносного перепочинку. Зiбрано врожай, зроблено припаси для тварин. Вже на повну гуляли весiлля, влаштовували всiлякi гуляння. Серед них особливе мiсце належало братчанням, на яких зустрiчали перший снiг та зиму.

Зима

Хоч народне прислiвтАЩя i стверджуi, що Влсумний грудень у свято i в буденьВ», але саме останнiй мiсяць року налаштовуi кожного з нас на оптимiстичну хвилю. Бо хоч зима й повертаi на мороз, проте сонце вже йде на лiто.

З останнiм мiсяцем року повтАЩязано чи не найбiльше народних свят. Кожне з них так чи iнакше стосувалося вечорницьких дiйств. Адже молодiжнi зiбрання в груднi вiдбувалися майже щодня.

Скажiмо 13 грудня вiдзначали Андрiя. Дiвчата в цей день починали ворожити. Не менш оригiнальнi дiйства повтАЩязано з Савою (18 грудня), Миколою (19 грудня), Ганною (22 грудня), Спиридоном (25 грудня) тощо. Крiм молодiжних вечорниць широко практикували полостинина на якi сходились люди старшого вiку. Адже грудень як i сiчень, зi своiм рiздвяно тАУ новорiчним циклом, вважався мiсяцем вiдпочинку.

На сiчень припадаi також не менше свят нiж на грудень. Це повтАЩязане не лише з новорiчною обрядовiстю. Зимовий перiод давав змогу селянам абстрагуватися вiд тяжкоi фiзичноi працi, насамперед землеробськоi. Оскiльки вiльного часу було вдосталь, його заповнювали рiзноманiтними формами дозвiлля. Протягом усiх рiздвяних свят, якi тривали два тижнi вiд Рiздва i до Водохреща, у кожнiй господi тричi варили кутю тАУ багату, щедру й холодну. Цей ритуал був наповнений багатьма символiчними значеннями.

З останнiм мiсяцем зими у хлiборобiв завершувався i традицiйний зимовий вiдпочинок. Селяни починали готуватися до нового хлiборобського сезону: вивозили на поля гнiй, перевiряли зерно, лаштували сiльсько тАУ господарський реманент. Тому з лютим мiцно повтАЩязанi й природнi передбачення погоди тАУ якими будуть весна й лiто, чи защедрить врожаiм рiк грядущий.

Висновок

Отже традицiйний, народний украiнський календар наповнений великою кiлькiстю рiзноманiтних дохристиянських звичаiв та обрядiв. Украiнськi календарнi традицii, звичаi, обряди i тим матерiалом, який у вiках зберiгав нашу нацiональну iдентичнiсть. Саме календарна обрядовiсть допомогла народу iднатись i зберегти його самобутнiй нацiональний дух, вижити i розвиватись. Становлення народного календаря вiдбувалось протягом тривалого часу. Вирощуючи культурнi злаки, випасаючи худобу тощо, селянин фiксував усi атмосфернi змiни з огляду позитивних чи негативних впливiв на результати його працi. Оскiльки головним заняттям населення ще з правiку було хлiборобство, народний календар украiнцiв з повним правом можна назвати хлiборобським, або аграрним, календарем. Таким чином, аграрний календар вiдтворював здобутi впродовж вiкiв народнi знання про природнi явища, був уособленням справжньоi народноi мудростi.

Лiтература

календар обрядовий народний побут

1. Воропай О. ВлЗвичаi нашого народуВ» Киiв ВлОберiгВ» 1993 р.

2. Скуратiвський В.Т. ВлУкраiнський народний календарВ» К: Технiка 2003 р.

3. Скуратiвський В.Т. ВлУкраiнський рiкВ» Киiв ВлВеселкаВ» 1996 р.

4. Ткачук Т. ВлУкраiнський календарВ» Вiнниця 2004 р.

Вместе с этим смотрят:

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

РЖсторiя сiл (Грабовець, Бiлоскiрка, Козiвка)

РЖсторико-краiзнавче дослiдження мiста Рiвне

Аптские обстановки осадконакопления на северо-западе воронежской антеклизы (территория листа N-37-XXXI)

Архангельская область