Експериментальне дослiдження особливостей прояву ревнощiв у людей з рiзним типом темпераменту

Мiнiстерство освiти й науки Украiни

Слов'янський державний педагогiчний унiверситет

Курсова робота

Експериментальне дослiдження особливостей прояву ревнощiв у людей з рiзним типом темпераменту

Слов'янськ тАУ 2010

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ДОСЛРЖДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТРЖ ПРОЯВУ РЕВНОЩРЖВ У ЛЮДЕЙ З РРЖЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ

1.1 Основнi теоретичнi пiдходи до вивчення поняття ревнощiв

1.2 Темперамент i його види

РОЗДРЖЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛРЖДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ РЕВНОЩРЖВ У ЛЮДЕЙ З РРЖЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ

2.1 Задачi та методи експерименту

2.2 Аналiз результатiв дослiдження, особливостей прояву ревнощiв у людей з рiзним типом темпераменту

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛРЖТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальнiсть. Ревнощi тАФ прояв власницького iнстинкту, збiльшеного пiдвищеним егоiзмом. Тема ревнощiв лежать в основi величезноi кiлькостi лiтературних творiв. Зложився стереотип, що ревнощi - показник сили любовi. Недарма iснуе фраза ВлРевнуi - значить любитьВ». На даний момент думки дослiдникiв у цiй областi змiнилися, адже ревнощi найчастiше показник егоiзму. Дуже часто ревнощi лежать в основi злочинiв; деякi краiни навiть мають у своiму кримiнальнi кодекси статтi, присвяченi вбивствам й iншим злочинам на ТСрунтi ревнощiв.

Любов i великою прикрасою людського життя. Вона облагороджуi людей й повинна бути моральною основою шлюбу. На жаль, це свiтле почуття нерiдко захмарюiться проявом недовiри до улюбленого ревнощами.

Ревнощi як почуття цiлком природнi. Навряд чи найдеться доросла людина, що нiколи не випробовував ревнощiв. Деякi молодi закоханi намагаються перевiряти силу своiх почуттiв, спецiально викликаючи ревнощi у свого партнера, не замислюючись про те, що це дуже важке почуття, що не приносить радостi тому, хто його випробовуi. ВлОтрутою життяВ» називаються ревнощi в словнику росiянцi думки й мови М. И. Михельсона. Коли ревнощi переповняють людини до краiв, вона може стати рушiйною силою для вчинкiв страшноi руйнiвноi сили.

Як компонент почуття любовi ревнощi можуть супроводжувати рiзним станам у любовi й звичайно буваi пов'язана з неповагою в любовi, обманом у нiй, втратою або побоюванням ii втратити. На рiзних фазах любовних вiдносин тАУ у перiод iхнього розвитку, розквiту й неминучого вгасання тАУ ревнощi можуть проявлятися по-рiзному. У деяких людей ревнощi проявляються вже в першiй фазi любовних вiдносин, коли уява малюi iдеального улюбленого й розцвiтаi платонiчна любов до людини, схожому на iдеал.

Однак у випадку розвитку неврiвноважених вiдносин (Влпарадокса страстiВ») в одного з партнерiв (по тим або iнших причинах бiльше залученого у вiдносини) розвиваiться болiсне почуття ревнощiв i страху бути покинутим. Любовнi вiдносини iз сильним дисбалансом, коли один з партнерiв перебуваi в найсильнiшiй емоцiйнiй залежностi вiд iншого, супроводжуваною болiсними ревнощами й непевнiстю в подальшiй долi цього союзу, дуже часто мають досить сумний фiнал - пари розпадаiться.

Об'iкт дослiдження тАУ емоцiйна сфера людини.

Предмет дослiдження тАУ прояв ревнощiв у людей з рiзним типом темпераменту.

Цiльдослiдження тАУ дати по можливостi повну характеристику ревнощiв й установити ii прояв у людей з рiзним типом темпераменту.

Для досягнення поставленоi мети в роботi ставляться наступнi завдання:

- Зробити теоретичний аналiз проблеми особливостей прояву ревнощiв у людей з рiзним типом темпераменту;

- Визначити прояв ревнощiв у людей з рiзним типом темпераменту;

- Розробити рекомендацii;

Практична значимiсть роботи лежить у розробцi практичних рекомендацiй.

Наше дослiдження вiдбувалося на базi загальноосвiтньоi школи №17 мiста Слов'янська в 10-А класi. У дослiдженнi взяли участь 10 хлопчикiв й 10 дiвчинок.

РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ДОСЛРЖДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТРЖ ПРОЯВУ РЕВНОЩРЖВ У ЛЮДЕЙ З РРЖЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ

1.1 ОСНОВНРЖ ТЕОРИТИЧНРЖ ПРЖДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПОНЯТТЯ РЕВНОЩРЖВ

Про ревнощi написане й сказано чимало, але iнтерес до цiii проблеми не слабшаi. РЖ навряд чи вдасться знайти збiг думок по цьому питанню. ВлРевнощi - принизливе почуттяВ», - говорять однi. ВлНе ревнувати - значить бути байдужним до коханоi людиниВ», - заявляють iншi.

Уважаiться, що почуття ревнощiв так само старе, як i сама людина. Свiдченням тому може служити майже забута легенда про те, що прародителька роду людського Ева була не першою дружиною Адама. Нiбито творець спочатку створив для Адама жiнку з вогню - красуню Лiлiт. Однак, незважаючи на сильну, захоплюючу любов Адама до своii дружини, життя мiж ними не ладилася. Лiлiт тяглася до неба - до волi й незалежностi, нi в чому не зважала на Адама.

Так тривав тривалий час, поки вона не зустрiла на своiму шляху iстоту, створену також з вогню. Лiлiт незабаром утекла вiд Адама до свого коханого. У зв'язку iз цим його душу осягнуло безвихiдний розпач. Побачивши глибоко пригнобленого зрадою дружини Адама, Господь створив для нього бiльше пiдходящу (сумiсну по плотi) дружину з його власного ребра. Ева - Влплоть iз плотi, кiстка вiд кiсткиВ» - стала вiрним супутником життя Адама.

Видимо, не випадково, що навiть у мiфi ревнощi народилися на свiтло одночасно з любов'ю. Кожна епоха залишила свiй слiд в iсторii Влнавчання про ревнощiВ». Кращi розуми людства намагалися дослiджувати сутнiсть i закономiрностi прояву цього феномена. Однак справа це не таке простоi, як може здатися на перший погляд.

Ревнощi - це складне, суперечливе почуття. Незважаючи на те що вона давно внесена в список страстей низинних, у свiдомостi сучасноi людини, проте, зберiгаiться повiр'я: ВлРевнуi - значить любитьВ». Мабуть, iз цим з вiдносною часткою умовностi можна погодитися. У розумних межах ревнощi природнi, з'ясовна й навiть доцiльна, вона i ознакою небайдужостi, свiдченням сильних почуттiв i живих людських емоцiй. Пiдсвiдомо багато з людей уважають ii одним з доказiв любовi й нерiдко сприймають позитивно.

Однак все-таки невiрно думати, що сила ревнощiв залежать вiд сили любовi й, чим сильнiше людина ревнуi, тим сильнiше любить. Тут немаi й не може бути прямоi залежностi хоча б тому, що ревнощi - це вираження слiпоi необ'iктивноi недовiри, а любов - це безмежна вiра в людину, задоволення й розчинення власного Я в коханiй людинi. Не знаючи цього, деякi молодi люди вирiшуються ставити ризикованi експерименти, щоб ВлпiдiгрiтиВ» свою любов. Не обов'язково це реальнi дii, спрямованi на навмисне порушення ревнощiв своiм поводженням. Це можуть бути й вигаданi любовнi iсторii, якi молодий чоловiк i жiнка розповiдають один одному.

Наприклад, в однiй родинi чоловiк i жiнка свiдомо пiдiгрiвали своi почуття, розповiдаючи один одному про мнимi залицяння й любовнi пригоди. При цьому вони намагалися додати своiм iсторiям правдоподiбний характер, детально описуючи подробицi iнтимних зустрiчей з уявлюваним любовним партнером. Поступово в iхнiх вiдносинах з'явилися недомовки, пiдозрiлiсть i ворожiсть, тому що кожному з них стало важко повiрити в те, що любовнi зустрiчi його обранця - це лише плiд фантазii, а не реальнi подii. Пiдсумком необТСрунтованих ревнощiв, що зародилася в процесi здавалося б необразливоi гри, став повний розрив. Розпалася родина, одержали глибокi щиросердечнi травми два люблячих один одного чоловiк, якi своiми руками, жартуючи, зруйнували свою загальну долю. Це зайвий раз пiдтверджуi, що з ревнощами жартувати не коштуi.

Варто мати на увазi, що хоча ревнощi коштують на стражевi любовi, вона об'iктивно губить ii. Зараз уже нi для кого не секрет, що любов любовi ворожнеча. ВлЯкщо скiльки голiв - стiльки розумiв, те й скiльки сердець - стiльки й пологiв любовiВ», - писав Л. Н. Толстой. Психологи з'ясували, що в одних випадках це безкорислива любов з вiдносинами до близькоi людини як до вищоi цiнностi. В iнших випадках кохана людина теж високо цiнуiться i i об'iктом турботи, але основне прагнення тут - бажання пiдкорити партнера, зробити його повнiстю залежним.

Якщо ж вiн починаi привертати увагу iншого або сам виявляi цiкавiсть до iншого, в одного iз чоловiка й жiнки виникаi почуття ревнощiв.

Доведено, що, якщо ревнощi ТСрунтуються тiльки на думцi що ревнуi, ii природним наслiдком виявляiться конфлiктна ситуацiя, що може привести до розриву сiмейних вiдносин, тому що вибита ревнощами з нормальноi колii людина прибiгаi до неадекватних дiй й, як правило, програi битву за любов.

У той же час ревнощi можуть мати реальнi причини. Назвемо основнi.

Причини ревнощiв

1. Комплекс неповноцiнностi, що свiдомо або неусвiдомлено вiдчуваi один з люблячих через непевнiсть у собi (ВлЗнайде краще мене, цiкавiше, гарнiше, свого колаВ»). Поява в поле зору гiдного суперника валить його в сум'яття, викликаi почуття страху вiд можливоi втрати дорогоi людини (Влстраждальницькi ревнощiВ»).

2. Попереднi контакти, особливо в повторних шлюбах (ВлРаптом знову зустрiнеться, повернеться в колишню родинуВ», ВлПерша любов запам'ятовуiться на все життяВ»). Люблячий партнер страждаi вiд надмiрноi пiдозрiлостi, особливо в тих випадках, коли його перший шлюб розпався через подружню зраду, тому вiн побоюiться, що в цьому подружньому союзi його може осягти та ж доля й вважаi за необхiдне проявляти особливу пильнiсть (Влвиправданi ревнощiВ»).

3. Слухи, обмови заздрих людей, у яких особисте життя не зложилося i яким робить своiрiдну приiмнiсть псувати ii щасливим i люблячим людям.

4. Легковажне поводження одного iз чоловiка й жiнки, постiйний флiрт, тривалi розлуки по необхiдностi (Влвиправданi ревнощiВ»).

5. Ревнощi одного зi шлюбних партнерiв як наслiдок зради, зробленоi iм самим. Так, невiрний чоловiк часто мучить пiдозрами свою дружину, очiкуючи порушення подружньоi вiрностi й з ii боку (Влзавбачливi ревнощiВ»).

Разом з тим ревнощi являють собою й своiрiдний прояв потреби в негативних переживаннях, без яких емоцiйний свiт людини значно збiднiв би. Одночасно це й потреба в самозбереженнi, тому що втратити улюбленого - значить втратити себе, свою половину. Як легко догадатися, тут поряд з любов'ю в основi ревнощiв лежить прагнення зберегти кохану людину. Ревнощi охороняють шлюб вiд випадкових зв'язкiв, легковажного вiдношення з iншими чоловiками й жiнками. Однак мiри любовi й ревнощiв не завжди пропорцiйнi.

РЖнодi хтось iз чоловiка й жiнки сам не любить, а до iнших ревнуi. У таких випадках сцени ревнощiв не досягають мети, а частiше приводять до протилежних результатiв: ревнощi провокують пiдвищену психологiчну збудливiсть, стаi основним джерелом негативних переживань й, зрештою, губить любов, неминуче приводить до розлучення. Люблячого чоловiка постiйно турбуi болiсне почуття, що улюблена (ий) йому невiрна, вiн глибоко страждаi. Безумовно, його можна зрозумiти. Але сценами ревнощiв не можна повернути любов, вони служать джерелом внутрiсiмейних протирiч. Отут потрiбний такт, добре бажання обох сторiн. Пiдозрiлiсть i спрага помсти iх не замiнять.

Ревнощi припустимi й можуть:

Служити на користь почуттю любовi тiльки в одному випадку: якщо вона пiдкреслюi вибiрковiсть почуттiв, виступаi як запобiжний захiд у збереженнi сiмейного вогнища, загострюi любовнi вiдносини чоловiка й жiнки. Невмотивованi спалахи ревнощiв здатнi лише ображати й ранити почуття iншоi людини й виставляти напоказ свою слабiсть.

Ревнощi протистоять не тiльки природi, але й культурi любовi: адже завдання полягаi не в тiм, щоб ВлшпигуватиВ» у любовi, а в тiм, щоб надихати ii, з огляду на найтоншу й примхливу природу почуттiв. Щира любов неможлива без глибокоi поваги улюбленого, визнання його самоцiнностi й волi, абсолютноi довiри до нього й свiтлоi вiри в нього. Ревнощi можливi й припустима лише тодi, коли використаiться як маленький й ВлпустотливийВ» елемент у рiзноманiттi любовноi гри, як частина творчого процесу, що збагачуi почуття люблячих людей.

Особливостi прояву реакцiй ревнощiв

Ревнощi, як нiяке iнше почуття, здатна приймати як природнi форми (побутовi подружнi ревнощi), так i може доходити до афекту й перетворюватися в щиросердечну хворобу (марення ревнощiв). Шкiдливо не саме почуття ревнощiв, а крайнi форми його прояву, що виходять за межi норми (пiдозрiлiсть, необТСрунтованi щиросердечнi роздирання, образи, спрага мести).

Саме про такi ревнощi, що принесла чимало лих i сприяла розриву шлюбних вiдносин, дуже образно сказав Вольтер: ВлПохмурi ревнощi невiрною ходою треба за керiвним нею пiдозрою; перед нею, з кинджалом у руцi, iдуть ненависть i гнiв, розливаючи свою отруту.. За ними треба каяттяВ».

Фахiвцi видiляють двi форми ревнощiв, що виходить за природнi межi: патологiчна й марення ревнощiв. При патологiчнiй формi досить буваi незначного приводу для пiдозр. При мареннi ревнощiв скiльки-небудь реальний привiд взагалi вiдсутнiй. Ситуацii, навколо яких будуються всi маревнi висловлення, не щирi, а створенi хворобливою уявою. У медицинi це явище називаiться Влсиндром уявлюваного третьогоВ».

Якщо ревнощi близькi до патологii, людинi однаково, до чого ревнувати: до минулого, сьогоденню або майбутньому. Вiн не може забути, що колись його дружина глянула на iншого, була кимось захоплена. Вiн готовий приревнувати дружину до старого або навiть пiдлiтковi. Причому такий ревнивець може придумати безлiч неiснуючих доказiв зради, i сам повiрить у них. У його свiдомостi пiдозри перетворюються в реальнi факти, тому перед такою ревнивою людиною даремно виправдуватися.

Патологiчнi ревнощi властиве людям особливого складу характеру: пiдозрiлим, недовiрливим, схильним усюди бачити обман i пiдступ, думати, що всiii iхньоi неприiмностi кимсь навмисне пiдбудованi. От чому такiй людинi достатнiй будь-який пiдозрiлий, з його погляду, факт, щоб побудувати на ньому своi обвинувачення в невiрностi чоловiка або чоловiк i жiнка. При цьому приводом для рiзного роду пiдозр i припущень i фактично все: дружина (чоловiк) була в гостях занадто весела, погодилася потанцювати iз чужою людиною, затрималася на роботi, обновила гардероб i т.п.

Ревнивець завжди сумнiваiться, не вiрить у щирiсть слiв коханоi людини. У ньому завжди збуджуiться уражене самолюбство, що переростаi у вiдчуженiсть, злiсть i ненависть. ВлРевнивцi, - писав Сервантес, - вiчно дивляться в пiдзорну трубу, що речi малi перетворюi в бiльшi, карликiв у гiгантiв, здогаду - в iстинуВ».

Види ревнощiв:

Звичайнi побутовi подружнi ревнощi багатоликi. Фахiвцi в областi психологii родини й сiмейних вiдносин видiляють такi типи:

1. Власницькi ревнощi. Ревнивець або ревнивиця вимагають: ВлТи не маiш права дивитися на iнших, подобатися iм i вiдповiдати на iхнi знаки уваги. Для цього поруч i я. Дивися тiльки на мене, посмiхайся тiльки менi, захоплюйся тiльки мноюВ».

Звичайно такi ревнощi пов'язана iз сильним переживанням зради партнера й погрозою розриву вiдносин. Вона може бути спровокована зрадою або пiдозрiлим поводженням партнера, можлива вiд охолодження почуттiв улюбленого, тривалоi розлуки з ним, вiдсутностi iнформацii або, навпаки, що компрометуi iнформацiiю про нього.

Варто мати на увазi, що не кожна ситуацiя навiть реальноi зради викликаi сильнi ревнощi. Разом з тим ревнощi можуть iснувати й без любовi. Розвитку власницьких ревнощiв у сильному ступенi сприяють певнi риси характеру, такi як властолюбство, емоцiйна холоднiсть, нездатнiсть прощати, педантична впертiсть, любов до Влпорядку у всiмВ» i просто невмiння поважати особистiсть iншоi людини.

2. Ревнощi вiд ущемлення (невiр'я у своi можливостi). Звичайно такi ревнощi властивi людям iз тривожно-недовiрливим характером, невпевненим у собi, з комплексом неповноцiнностi, зi схильнiстю до перебiльшення небезпеки. Ревнощiв цього типу сприяi низька самооцiнка, що, можливо, сформувалася ще до шлюбу або може бути викликана неправильними дiями iншоi людини.

Для людей, що ревнують вiд сумнiву у своiх можливостях, характерне небажання допустити порiвняння з можливим суперником з побоювання програти в очах коханоi людини. При власницьких ревнощах бiльше страждаi той, кого ревнують, а при ревнощах вiд ущемлення сумнiву бiльше мучать самого ревнивця.

3. Зверненi (вiдбитi) ревнощi. Психологiчний механiзм ii утворення полягаi в наступному: один iз чоловiка й жiнки проектуi власну невiрнiсть, ненадiйнiсть на свого шлюбного партнера. Логiка таких ревнощiв проста: якщо я можу стати об'iктом любовi iншого, те, напевно, i мiй шлюбний партнер на це здатний. Так, невiрнi чоловiки й дружини часто виявляються надмiрно ревнивими. Подiбнi ревнощi найбiльш далеке вiд любовi, тому що для ревнующуго свiдомо можлива зрада.

Прояву ревнощiв розрiзняються залежно вiд темпераменту. Наприклад, холерики як люди запальнi й бiльше агресивнi й реагують вiдповiдно при передбачуванiй зрадi партнера: ображають, загрожують, вистежують, шантажують i т.д. Люди флегматичнi, пасивнi випробовують мучення при думцi про можливу зраду, переживають свою безпораднiсть, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттiв до партнера або суперника, висуваючи виправдувальнi пояснення. Звичайно такi люди страждають мовчачи, не афiшуючи своiх почуттiв, сподiваючись на подальше вiдновлення нормальних вiдносин. Мабуть, найбiльше болiсно переживають ревнощi меланхолiки, якi схильнi до ревнощiв вiд ущемлення. Вони можуть настiльки глибоко поринати у своi страждання, що подальше життя для них стаi нестерпною. Будучи недовiрливими за своiм характером, такi люди не тiльки пiдозрюють свого партнера в зрадi, але й ВлбачатьВ» насправдi те, що пiдтверджуi iхнi домисли. В остаточному пiдсумку своiми ревнощами вони переводять як свого партнера, так i самого себе, можуть зважитися на розпачливий крок - суiцид через Влзганьблену любовВ».

РЖснують й особливостi ревнощiв, специфiчнi для чоловiкiв i жiнок. Так, чоловiчi ревнощi часто проявляються як результат традицiйно переважного права чоловiкiв перед жiнкою, чоловiка частiше подають на розлучення через зраду дружини, хоча в цiлому чоловiка частiше змiнюють.

Жiночi ревнощi мають свою соцiально-бiологiчну основу. Виношування й вигодовування дитини маi обов'язковою умовою захист i допомогу батька. Самою природою жiнцi визначено сподiватися на чоловiка й розраховувати на чоловiчу вiдданiсть, тому заклопотанiсть вiдповiдними почуттями чоловiка в жiнки соцiально й бiологiчно обумовленi в перiод залицяння й першого рокiв шлюбу. Уважаiться, що в цi перiоди жiнка бiльше ревнива: вона невiльна вiд цих почуттiв у тiй мерi, як невiльна вiд природного бажання мати дiтей. Це не провина, а, скорiше, ii слабiсть.

Однак жiночi ревнощi теж можуть мати власницький характер - для твердження в ролi сiмейного ВлдиктатораВ». Першою ознакою надмiрних ревнощiв дружини i ревнощi до батькiв чоловiка; iнший прояв ревнощiв - дитини до батька. Це може свiдчити про те, що чоловiку не вдалося забезпечити щиросердечний спокiй жiнцi й вона не почуваi себе в безпецi.

Вiдомi випадки ревнощiв матерi-свекрухи до невiстки: мати намагаються Влповернути свого синаВ», щиро вважаючи, що жодна жiнка, крiм ii, не здатна подбати про ii ВлдитинуВ». Така претензiя на винятковiсть може привести до двоякого результату: або до розладу мiж чоловiками й ВлхронiчномуВ» холостятству чоловiка, або до втрати любовi до матерi, який би сильноi вона не була.

У кожному разi ревнощi не проходять безвiсти нi для одного з люблячих, будь те батьки, закоханi або якi прожили багато рокiв разом чоловiк i жiнка. Рано або пiзно у вiдносинах намiтиться розлад, що може привести до повного розриву вiдносин, якщо ревнивець або ревнивиця вчасно не зупиниться й не задумаiться над своiм поводженням.

Часом люди грають ревнощi з якою-небудь метою: коли людинi доводиться виправдуватися, вiн мимоволi стаi уступчивим. Немаi нiчого принизливiше, чим виправдуватися в неiснуючiй невiрностi, каятися в грiхах, яких не робив. Ревнощi як суперництво, як острах втратити один одного ще зрозумiла, хоча й небажана. Ревнощi як хвороба, як егоiзм, як приниження улюбленого недовiрою - ганебна й неприпустима. Вiд такого почуття можна й потрiбно позбуватися.

1.2 ТЕМПЕРАМЕНТ РЖ ЙОГО ВИДИ

ревнощi темперамент емоцiйний

Темперамент (лат. temperamentum - належне спiввiдношення рис вiд tempero - змiшую в належному спiввiдношеннi) - характеристика iндивiда з боку динамiчних особливостей його психiчноi дiяльностi, тобто темпу, швидкостi, ритму, iнтенсивностi, що становлять цю дiяльнiсть психiчних процесiв i станiв.

Темперамент якiсть особистостi, що сформувалося в особистому досвiдi людини на основi генетичноi обумовленостi його типу нервовоi системи й значною мiрою визначальний стиль його дiяльностi. Темперамент ставиться до бiологiчно обумовлених пiдструктур особистостi.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазi багато психiчних розходжень мiж людьми - розходження по глибинi, iнтенсивностi, стiйкостi емоцiй, емоцiйноi вразливостi, темпу, енергiйностi дiй й iншi динамiчнi, iндивiдуально-стiйкi особливостi психiчного життя, поводження й дiяльностi. Проте, темперамент i сьогоднi залишаiться багато в чому спiрною й невирiшеною проблемою.

Однак при всьому рiзноманiттi пiдходiв до проблеми, ученi й практики визнають, що темперамент - бiологiчний фундамент, на якому формуiться особистiсть як соцiальна iстота.

Аналiз внутрiшньоi структури темпераменту представляi значнi труднощi, обумовленi вiдсутнiстю в темпераменту (у його звичайних психологiчних характеристиках) iдиного змiсту i iдиноi системи зовнiшнiх проявiв. Спроби такого аналiзу приводять до видiлення трьох головних, ведучих, компонентiв темпераменту, що ставляться до сфер загальноi активностi iндивiда, його моторики i його емоцiйностi. Кожний iз цих компонентiв, у свою чергу, маi досить складну багатомiрну будову й рiзнi форми психологiчних проявiв.

Найбiльш широке значення в структурi темпераменту маi той його компонент, що позначаiться як загальна психiчна активнiсть iндивiда. Сутнiсть цього компонента полягаi головним чином у тенденцii особистостi до самовираження, ефективному освоiнню й перетворенню зовнiшньоi дiйсностi; зрозумiло, при цьому напрямок, якiсть i рiвень реалiзацii цих тенденцiй визначаються iншими (ВлзмiстовнимиВ») особливостями особистостi: ii iнтелектуальними й характерними особливостями, комплексом ii вiдносин i мотивiв. Ступеня активностi розподiляються вiд млявостi, iнертностi й пасивного спостереження на одному полюсi до вищих ступенiв енергii, потужноi стрiмкостi дiй i постiйного пiдйому на iншому.

Основнi компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своiрiдна iднiсть спонукання, дii й переживання, що дозволяi говорити про цiлiснiсть проявiв темпераменту й даi можливiсть вiдносно чiтко обмежити темперамент вiд iнших психiчних утворень особистостi ii спрямованостi, характеру, здатностей й iн.

Питання про прояви темпераменту в поводженнi нерозривно пов'язаний з питанням про факторiв, цi прояви зумовлюючих. В iсторii навчання про особистостi можна видiлити три основнi системи поглядiв на це питання. Найдавнiшими з них i гуморальнi теорii, що зв'язують темперамент iз властивостями тих або iнших рiдких середовищ органiзму. Найбiльше яскраво цю групу теорiй темпераменту представляла класифiкацiя темпераменту, заснована на навчаннi Гiппократа. Вiн уважав, що рiвень життiдiяльностi органiзму визначаiться спiввiдношенням мiж чотирма рiдинами, що циркулюють у людському органiзмi, - кров'ю, жовчю, чорною жовчю й слизом (лiмфою, флегмою). Спiввiдношення цих рiдин, iндивiдуально-своiрiдне в кожного органiзму. Воно позначалося грецькою термiном ВлкрасисВ» (сумiш, сполучення), що у перекладi на латинську мову звучить як ВлtemperamentВ». На основi теорii Гiппократа, поступово сформувалося навчання про чотири типи темпераменту. По кiлькостi головних рiдин, гiпотетична перевага яких в органiзмi й дало назву основним типам темпераменту: сангвiнiчному (вiд латинського sanguis - кров), холеричному (вiд грецького chole - жовч), меланхолiйному (вiд грецького melaina - чорна жовч) i флегматичному (вiд грецького phlegma - слиз.)

Основу для розробки дiйсно науковоi теорii темпераменту створило навчання И. П. Павлова про типологiчнi властивостi нервовоi системи тварин i людини. Найбiльшою заслугою Павлова з'явилося детальне теоретичне й експериментальне обТСрунтування положення про провiдну роль i динамiчнi особливостi поводження центральноi, нервовоi системи - iдиноi iз всiх систем органiзму, що володii здатнiстю до унiверсальних регулюючих i контролюючих впливiв. Павлов видiлив три основних властивостi нервовоi системи: силу, урiвноваженiсть i рухливiсть збуджувального й гальмового процесiв. З ряду можливих сполучень цих властивостей Павлов видiлив чотири, по його даним, основнi, типовi комбiнацii у виглядi чотирьох типiв вищоi нервовоi дiяльностi. РЗхнього прояву в поводженнi Павлов поставив у прямий зв'язок з античною класифiкацiiю темпераменту. Сильний, урiвноважений, рухливий тип нервовоi системи розглядався iм як вiдповiдний темперамент сангвiнiка; сильний, урiвноважений, iнертний - темперамент флегматика; сильний, неврiвноважений - темперамент холерика; слабкий - темперамент меланхолiка.

Радянськi психологи (Б. М. Теплов й iн.) вiдзначають, що першорядне наукове значення робiт И. П. Павлова полягаi в з'ясуваннi основноi ролi властивостей нервовоi системи як первинних i найглибших параметрiв психофiзiологiчноi органiзацii iндивiдуума. На сучасному етапi розвитку науки зробити остаточнi науковi висновки, щодо числа основних типiв нервовоi. системи, так само як i числа типових темпераментiв, ще не представляiться можливим. Дослiдження радянських учених показують, що сама структура властивостей нервовоi системи як нейрофiзiологiчних вимiрiв темпераменту набагато складнiше, нiж це представлялося ранiше, а число основних комбiнацiй цих властивостей набагато бiльше, нiж це передбачалося И. П. Павловим.

Однак для практичного (у тому числi психолого-педагогiчного) вивчення особистостi розподiл на чотири основних типи темпераменту i iхня психологiчна характеристика можуть служити досить гарною основою. Вiдповiдно до цим слiд зазначити, що для сангвiнiчного темпераменту характернi досить висока нервово-психiчна активнiсть, розмаiтiсть i багатство мiмiки рухiв, емоцiйнiсть, вразливiсть i лабiльнiсть. Разом з тим емоцiйнi переживання сангвiнiка, як правило, неглибокi, а його рухливiсть при негативних виховних впливах приводить до вiдсутностi належноi зосередженостi, до поспiшностi, а iнодi й поверховостi.

Для холеричного темпераменту характерний високий рiвень нервово-психiчноi активностi й енергii дiй, рiзкiсть i стрiмкiсть рухiв, а також сила, iмпульсивнiсть й яскрава виразнiсть емоцiйних переживань.

Недостатня емоцiйна й рухова врiвноваженiсть холерика може виливатися при вiдсутностi належного виховання в нестриманiсть, запальнiсть, нездатнiсть до самоконтролю при емоцiогенних обставинах.

Темперамент флегматика характеризуiться звичайно порiвняно низьким рiвнем активностi поводження й труднощами перемикань, повiльнiстю й спокоiм дiй, мiмiки й мови, рiвнiстю, сталiстю й глибиною почуттiв i настроiв. У випадку невдалих виховних впливiв у флегматика можуть розвитися такi негативнi риси, як млявiсть, бiднiсть i слабiсть емоцiй, схильнiсть до виконання одних лише звичних дiй.

Меланхолiйний темперамент зв'язуiться звичайно з такими характеристиками поводження, як малий рiвень нервово-психiчноi активностi, стриманiсть i приглушенiсть моторики й мови, значна емоцiйна реактивнiсть, глибина й стiйкiсть почуттiв при слабкому зовнiшнiм iхньому вираженнi. На ТСрунтi цих особливостей при недолiку вiдповiдних виховних впливiв у меланхолiка можуть розвитися пiдвищена до хворобливостi емоцiйна вразливiсть, замкнутiсть i вiдчуженiсть, схильнiсть важким внутрiшнiм переживанням таких життiвих обставин, якi зовсiм цього не заслуговують.

Наведенi данi показують, що залежно вiд умов формування особистостi кожен тип темпераменту може характеризуватися комплексом як позитивних, так i негативних психологiчних рис: ВлкращихВ» або ВлгiршихВ». Тiльки позитивних, або тiльки негативних темпераментiв не iснуi.

Включаючись у розвиток характеру, властивостi темпераменту перетерплюють змiни, у силу чого тi самi вихiднi властивостi можуть привести до рiзних властивостей характеру залежно вiд умов життя й дiяльностi. Так, при вiдповiдному вихованнi й умовах життя в людини з нервовою системою слабкого типу може утворитися сильний характер, i, навпаки, риси слабохарактерностi можуть розвитися при ВлтепличномуВ», що розпещуi вихованнi в людини iз сильною нервовою системою. У всiх своiх проявах темперамент опосередкований й обумовлений всiма реальними умовами й конкретним змiстом життя людини. Наприклад, вiдсутнiсть витримки й самовладання в поводженнi людини не обов'язково говорить про холеричний темперамент. Воно може бути недолiкiв. Безпосередньо темперамент проявляiться в тiм, що в однiii людини легше, в iншого сутужнiше виробляються необхiднi реакцii поводження, що для однiii людини потрiбнi однi прийоми вироблення тих або iнших психiчних якостей, для iншого - iнших.

Безперечно, що при будь-якому темпераментi можна розвити всi суспiльно коштовнi властивостi особистостi. Однак конкретнi прийоми розвитку цих властивостей iстотно залежать вiд темпераменту. Тому темперамент - важлива умова, з яким треба вважатися при iндивiдуальному пiдходi до виховання й навчання, до формування характеру, до всебiчного розвитку розумових i фiзичних здатностей.

Гiппократ уявляв собi цi елементи як рiзнi рiдини кров, флегму, жовту й чорну жовч. Гален бачив у них чотири субстанцii - тверде, рiдке, гаряче й холодне. Перевага одного з, елементiв формуi вiдповiдний темперамент (сангвiнiчний, холеричний, меланхолiйний або флегматичний).

Не викликають суперечки основнi ознаки з давнiх давен встановлених темпераментiв. Розходження в думках позначилося в питаннi пояснення, розумiння темпераментiв, установлення iх психологiчних i фiзiологiчних механiзмiв.

Один ряд учених уважаi темперамент уродженою бiологiчною властивiстю органiзму - темперамент представляiться як властивiсть якого-небудь окремого бiологiчного процесу або цiлiсноi конституцii органiзму, як властивiсть, що проявляiться в переживаннях i поводженнi особистостi. Деякi дослiдники причиною iндивiдуальних розходжень уважають гуморальну систему (Гiппократ, Аристотель, Гален), а iншi - особливiсть кровообiгу (Геллер, Шталь, Лесгафт) або ж процес обмiну речовин в органiзмi (Фулье), конституцiю (Галь, Виренице, Галес, Де-Джиовани, Сиго, Кречмер, Шельдон), неврологiчнi процеси (Эрисберг, Генле, Зеланд), особливостi вищоi нервовоi дiяльностi (И. П. Павлов i його школа).

На противагу бiологiчнiй точцi зору, були висунутi психологiчнi теорii, згiдно яким темперамент i не вродженою, бiологiчною властивiстю органiзму, що знаходить вiдповiдне вираження у свiтi переживань людини, а вродженою властивiстю властиво душi, психiки (Платнер, Кант, Вундт, Гефтинг, Штерн й iн.). Вiдповiдно до психологiчних теорiй, темперамент пов'язаний з органiзмом.

Цей зв'язок принципово не вiдрiзняiться вiд природи зв'язку iнших властивостей особистостi з органiзмом.

Темперамент (панцира. Temperamentum - належне спiввiдношення рис вiд tempero - змiшую в належному станi) - характеристика iндивiда з боку динамiчних особливостей його психiчноi дiяльностi, тобто темпу, швидкостi, ритму, iнтенсивностi, що становлять цю дiяльнiсть психiчних процесiв i станiв.

Темперамент вiдбиваi динамiчнi аспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивостi темпераменту найбiльш стiйкi й постiйнi в порiвняннi з iншими психiчним особливостями людини.

Отже, пiд темпераментом варто розумiти iндивiдуально своiрiднi властивостi психiки, що визначають динамiку психiчноi дiяльностi людини, якi однаково проявляючись у рiзноманiтнiй дiяльностi незалежно вiд ii змiсту, цiлей, мотивiв, залишаються постiйними в дозрiлих лiтах i у взаiмозв'язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту ставляться iндивiдуальнi особливостi, якi

- регулюють динамiку психiчноi дiяльностi в цiлому;

- характеризують особливостi динамiки окремих психiчних процесiв;

- мають стiйкий i постiйний характер i зберiгаються в розвитку протягом тривалого вiдрiзка часу;

- перебувають у строго закономiрному спiввiдношеннi, що характеризуi тип темпераменту;

- однозначно обумовленi загальним типом нервовоi системи.

Користуючись певними ознаками, можна з достатньоi визначенiстю вiдрiзнити властивостi темпераменту вiд всiх iнших психiчних властивостей особистостi.

Систематизуючи типи нервовоi системи в 1935р., И.П.Павлов видiлив деякi фундаментальнi властивостi нервових процесiв - порушення й гальмування. До цих властивостей ставляться сила порушення й гальмування, iхня врiвноваженiсть i рухливiсть.

Сила порушення вiдбиваi працездатнiсть нервовоi клiтки. Вона проявляiться у функцiональнiй витривалостi, тобто в здатностi витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розумiiться як функцiональна працездатнiсть нервовоi системи при реалiзацii гальмування й проявляiться в здатностi до утворення рiзних гальмових умовних реакцiй, таких, як вгасання й диференцiювання.

Урiвноваженiсть - рiвновага процесiв порушення й гальмування. Вiдношення сили обох процесiв вирiшуi, чи i даний iндивiд урiвноважена або неврiвноваженим, коли сила одного процесу перевершуi силу iншого.

Рухливiсть - нервових процесiв - проявляiться у швидкостi переходу одного нервового процесу в iншiй. Рухливiсть нервових процесiв проявляiться в здатностi до змiни поводження вiдповiдно до змiни умов життя.

Мiрою цiii властивостi нервовоi системи i швидкiсть переходу вiд однiii дii до iншого, вiд пасивного стану до активного, i навпаки.

РЖнертнiсть протилежнiсть рухливостi. Нервова система тим бiльше iнертна, чим бiльше часу або зусиль потрiбно, щоб перейти вiд одного процесу до iншого.

Видiленi И.П.Павловим типи нервовоi системи не тiльки по кiлькостi, але й по основних характеристиках вiдповiдають 4 класичним типам темпераменту:

1. сильний, урiвноважений, рухливий - сангвiнiк;

2. сильний, урiвноважений, iнертний - флегматик;

3. сильний, неврiвноважений тип з перевагою порушення - холерик;

4. слабкий тип - меланхолiк.

Павловська типологiя одержала подальший розвиток у роботах ряду радянських дослiдникiв (А. Г. РЖванова, В. К. Федоров, В. К. Красуський й iн.).

Багаторiчне експериментальнi дослiдження, проведенi в школi Б. М. Теплова - В. Д. Небилицина, показали, що прояву кожного з основних властивостей нервовоi системи утворить якийсь синдром, тобто сукупнiсть корелюючих друг iз другом показникiв.

Уперше думка про iснування загальних i приватних властивостей нервовоi системи в людини була висловлена Б.М.Тепловим ще в 1956р. Вiн писав, що "у людини найменше можна чекати повного збiгу типологiчних параметрiв у рiзних аналiзаторах, а також у першiй i другий сигнальних системах ".

У цей час не iснуi iдиноi думки щодо структури психодинамiчних властивостей людини.

Темперамент i центральним утворенням психодинамiчноi органiзацii людини. Л.С.Виготський до темпераменту вiдносив особливостi складу всiх природжених i спадкоiмних реакцiй, спадковiстю конституцiю людини. Вiдповiдно до його подань, темперамент - це та сфера особистостi, що виявляiться в iнстинктивних, емоцiйних i рефлекторних реакцiях людини. Л.С.Виготський видiлив двi основнi характеристики темпераменту:

1)тiлесну виразнiсть;

2)характер i темп руху.

Б.Г.Ананьев вiдносив до темпераменту тi "iндивiдуальнi особливостi органiзму", якi визначаються дiяльнiстю "рухових органiв, органiв почуттiв i всього нервово-мозкового апарата". Вiн розг

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Агрессивное поведение в подростковом возрасте