ВзаiмозвтАЩязок самоактуалiзацii й смисложиттiвих орiiнтацiй та цiннiсних орiiнтацiй у середньому вiцi
ЗМРЖСТ
ВСТУП
РОЗДРЖЛ 1 ПРОБЛЕМА САМОАКТУАЛРЖЗАЦРЖРЗ ТА ЦРЖННРЖСНИХ ОРРЖРДНТАЦРЖЙ У СУЧАСНРЖЙ ПСИХОЛОГРЖРЗ
1.1 Самоактуалiзацiя як ключове поняття гуманiстичноi психологii
1.2 Цiннiснi орiiнтацii як елемент структури особистостi
РОЗДРЖЛ 2 ПСИХОЛОГРЖЧНРЖ ОСОБЛИВОСТРЖ
СЕРЕДНЬОГО ВРЖКУ
2.1 Психологiчна характеристика ранньоi дорослостi
2.2 Перiод середньоi дорослостi
2.3 Духовна криза. Проблема сенсу
РОЗДРЖЛ 3 ОСОБЛИВОСТРЖ ВЗАРДМОЗВтАЩЯЗКУ
САМОАКТУАЛРЖЗАЦРЖРЗ Й СМИСЛОЖИТТРДВИХ ОРРЖРДНТАЦРЖЙ ТА ЦРЖННРЖСНИХ ОРРЖРДНТАЦРЖЙ У СЕРЕДНЬОМУ ВРЖЦРЖ
3.1 Мета, завдання, методи дослiдження
3.2 Дослiдження самоактуалiзацii й смисложиттiвих орiiнтацiй та цiннiсних орiiнтацiй у групi 35-40 рокiв
3.3 Дослiдження самоактуалiзацii й смисложиттiвих орiiнтацiй та цiннiсних орiiнтацiй у групi 40-45 рокiв
3.4 Порiвняльний аналiз самоактуалiзацii й смисложиттiвих орiiнтацiй та цiннiсних орiiнтацiй у групах випробовуваних
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛРЖТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Важливою умовою успiшноi iнтеграцii людини в суспiльство i розвиток внутрiшньо та зовнiшньо узгодженоi системи соцiально-психологiчних засобiв органiзацii власного життя, тобто стилю життя. Одним з механiзмiв переплавляння iндивiдуальних якостей на iнтегровану систему саморегуляцii особистостi i процес ii самоактуалiзацii.
Самоактуалiзацiя - це процес актуалiзацii людиною власних потенцiалiв та використання iх як засобiв реалiзацii сенсу життя [6].Актуалiзацiя потенцiалiв i природним процесом, проте в умовах розвитку сучасноi людини вiн легко блокуiться.
Самоактуалiзацiйна дiяльнiсть тАФ елемент життя людини, що вимагаi свiдомоi, цiлеспрямованоi активностi, i тому не може пов'язуватися з раннiми етапами життя. Це доля Влзрiлоi людиниВ» - людини середнього вiку.
Вiк - якiсно специфiчний рiвень онтогенетичного розвитку людини. Кожен вiк у людському життi маi певнi нормативи, за допомогою яких можна оцiнити адекватнiсть розвитку iндивiда i якi стосуються психофiзичного, iнтелектуального, емоцiйного й особистiсного розвитку. Цi нормативи позначаються також як завдання вiкового розвитку.
У свiтовiй психологiчнiй лiтературi середнiй вiк людини визначаiться не лише тими фiзiологiчними змiнами, якi вiдбуваються в його органiзмi, але й тими психологiчними новоутвореннями, якi неминуче виникають як пiд впливом як внутрiшнiх процесiв, так i зовнiшнiх чинникiв. Оскiльки процеси, що вiдбуваються в цьому вiковому перiодi, вельми специфiчнi, вони часто вимагають вiд людини вмiння швидко перебудуватися i пристосуватися до умов соцiального порядку, що змiнилися. З точки зору психологiчноi цi умови, що змiнилися, приводять людину середнього вiку до формування нового образу ВлЯВ», переоцiнцi колишнiх цiнностей, переосмисленню життiвих цiлей i завдань, що диктуi необхiднiсть гнучко адаптуватися до динамiчних умов життя. За Е. Ерiксоном [51], на вiковий перiод 35-45 рокiв приходиться так звана Влкриза середини життяВ». РЖ саме вiд того, як вона протiкатиме, яким чином завершитися, i залежатиме, як складеться подальша соцiально-психологiчна адаптацiя людини (наскiльки вона буде успiшною).
Важливими компонентами структури особистостi, якi впливають на прцес самоактуалiзацii, i смисложиттiвi та цiннiснi орiiнтацii.
Особливостi самоактуалiзацii та функцiонування Я-концепцii в середньому вiцi вiдображаються, здебiльшого, в рiзноманiтних теорiях криз (Ф.РД. Василюк, Г.А. Вайзер, Л.С. Виготский, Г.Г. Горiлова, О.М. Дьомiн, В.В. Козлов, Б. Лiвехуд, Е. Лiндеманн, Г. Сельi, Т. Титаренко, Г. Шихi, Е. Ерiксон та iн.). Значна кiлькiсть дослiджень з проблеми формування i розвитку Я-концепцii свiдчать про обумовленiсть цього процесу з одного боку, специфiкою соцiалiзацii, а, з iншого, iндивiдуалiзацii особистостi (О.Г.Асмолов, Г.В.Гребеньков, О.В.Грибакiн, В.М.Дьячков, Т.П.РДрошкiна, О.О.Любякiн, О.В.Нечаiв, РЖ.РЖ.Резвицкий, Д.РЖ.Фельдштейн).
У вiтчизнянiй психологii показано, що усвiдомленню власноi ментальноi моделi в дорослому вiцi перешкоджаi, зокрема, кризовий стан особистостi (Т.М.Титаренко), коли ii поведiнка соцiально невмотивована, вона маi неадекватний рiвень самооцiнки, не вмii регулювати власнi емоцiйнi стани, не здатна до саморозвитку, до провiдних способiв дiяльностi здоровоi особистостi (Г.С.Костюк).
Мета роботи - зтАЩясувати взаiмозвтАЩязок самоактуалiзацii й смисложиттiвих орiiнтацiй та цiннiсних орiiнтацiй у середньому вiцi.
Актуальнiсть теми зумовлена тим, що динамiка сучасного життя, висока емоцiйна напруженiсть, професiйнi та життiвi стреси диктують суворi вимоги до особистостi людей середнього вiку. Принциповим моментом i те, що пiсля настання тридцяти рокiв зазвичай трансформуiться ментальна модель другоi половини життя людини.
Для досягнення мети необхiдно виконати такi завдання:
1) розглянути самоактуалiзацiю як ключове поняття гуманiстичноi психологii;
2) охарактеризувати цiннiснi орiiнтацii як елемент структури особистостi;
3) дати психологiчну характеристику ранньоi дорослостi;
4) охарактеризувати перiод середньоi дорослостi;
5) розглянути духовну кризу та проблему сенсу;
6) дослiдити самоактуалiзацiю й смисложиттiвих орiiнтацii та цiннiснi орiiнтацii у випробовуваних.
Методи дослiдження:
1.самоактуалiзацiйний тест (CAT) (Ю.РД. Альошина, Л.Я. Гозман, М.В. Загика i М.В. Кроз);
2. тест-опитувальник самовiдношення В.В. Столiна;
3. тест смисложиттiвих орiiнтацiй Д.О. Леонтьiва;
4. морфологiчний тест життiвих цiнностей (В.Ф. Сопов, Л.В. Кар- пушина).
ОбтАЩiкт дослiдження тАУ самоактуалiзацiя у середньому вiцi.
Предмет дослiдження - взаiмозвтАЩязок самоактуалiзацii й смисложиттiвих орiiнтацiй та цiннiсних орiiнтацiй у середньому вiцi.
Методи математичноi обробки: коефiцiiнт ранговоi кореляцii Спiрмена, критерiй U Манна-Уiтнi.
Випробовуванi: 25 чоловiк 35-40 рокiв, 12 чоловiкiв i 13 жiнок; 25 чоловiк 40-45 рокiв, 13 чоловiкiв i 12 жiнок. Випробовуванi i працiвниками Харкiвськоi кондитерськоi фабрики. При розподiлi випробовуваних на вiковi групи ми спиралися на перiодизацiю вiку дорослостi Г. Крайгом [22]: рання дорослiсть тАУ друге та третi десятирiччя життя, середня дорослiсть тАУ четверте та птАЩяте десятилiття.
РОЗДРЖЛ 1 ПРОБЛЕМА САМОАКТУАЛРЖЗАЦРЖРЗ ТА ЦРЖННРЖСНИХ ОРРЖРДНТАЦРЖЙ У СУЧАСНРЖЙ ПСИХОЛОГРЖРЗ
1.1 Самоактуалiзацiя як ключове поняття гуманiстичноi психологii
cамоактуалiзацiя психологiя особистiсть духовна
Теорiя самоактуалiзацii i ключовим системоутворювальним елементом гуманiстичного напрямку в психологii. Основоположною для гуманiстичного напрямку i iдея про те, що усвiдомлене прагнення до максимально можливого розкриття свого людського потенцiалу i його реалiзацiя в практичнiй життiдiяльностi на благо суспiльства шляхом самоактуалiзацii i необхiдним чинником повноцiнного розвитку людини.
А. Маслоу сформулював характеристики, в яких розкриваiться самоактуалiзацiя:
1) повне прийняття реальностi й комфортне вiдношення до нього (не ховатися вiд життя, а знати, розумiти його);
2) прийняття iнших i себе (ВлЯ роблю своi, а ти робиш своi. Я на цьому свiтi не для того, щоб вiдповiдати твоiм очiкуванням. РЖ ти на цьому свiтi не для того, щоб вiдповiдати моiм очiкуванням. Я i я, ти i ти. Я поважаю i приймаю тебе таким, який ти iВ»);
3) професiйна захопленiсть улюбленою справою, орiiнтацiя на завдання, на справу;
4) автономнiсть, незалежнiсть вiд соцiального середовища, самостiйнiсть думок;
5) здатнiсть до розумiння iнших людей, увага, доброзичливiсть до людей;
6) постiйна новизна, свiжiсть оцiнок, вiдкритiсть досвiду;
7) розрiзнення мети й засобiв, зла i добра (ВлНе всякий засiб добрий для досягнення метиВ»);
8) спонтаннiсть, природнiсть поведiнки;
9) гумор фiлософського плану;
10) саморозвиток, прояв здiбностей, потенцiйних можливостей, що творчiсть в роботi, любовi, життi, яка самоактуалiзуi;
11) готовнiсть до вирiшення нових проблем, до усвiдомлення проблем i труднощiв, до усвiдомлення свого досвiду, до справжнього розумiння своiх можливостей, до пiдвищення конгруентностi [31].
Конгруентнiсть - це вiдповiднiсть переживання, усвiдомлення досвiду його справжньому змiсту. Подолання захисних механiзмiв допомагаi досягти конгруентних, справжнiх переживань. Захиснi механiзми заважають правильно усвiдомити своi проблеми. Розвиток особистостi - це пiдвищення конгруентностi, пiдвищення розумiння свого Влреального ЯВ», своiх можливостей, особливостей, це самоактуалiзацiя як тенденцiя до розумiння свого Влреального ЯВ».
На головне питання його теорii - що таке самоактуалiзацiя - А. Маслоу вiдповiдаi таким чином: ВлЛюди, що самоактуалiзуються, всi без виключення включенi до якоiсь справи. Вони займаються чимось, що i для них покликанням долi i що вони люблять так, що для них зникаi роздiлення Влпраця - радiстьВ» [33]. Один присвячуi своi життя закону, iнший - справедливостi, ще хтось - красi або iстинi. Всi вони тим або iншим чином присвячують своi життя пошуку ВлбуттiвихВ» цiнностей (Б-цiнностi), тобто пошуку певних цiнностей, якi i справжнiми i не можуть бути зведенi до чогось вищого. РД близько чотирнадцяти таких Б-цiнностей: iстина, краса, добро, досконалiсть, простота, всебiчнiсть i т.iн.
РЖснування цих Б-цiнностей набагато ускладнюi структуру самоактуалiзацii. Вони виступають як метапотреби. РЗх придушення породжуi певний тип патологiй, досi добре не описаних.
У деякому певному й емпiричному сенсi людинi необхiдно жити в красi, а не в потворностi, так само як iй необхiдна iжа для голодного шлунку або вiдпочинок для втомленого тiла. Насправдi цi Б-ценностi i сенсом життя для бiльшостi людей, хоча багато хто навiть не пiдозрюi, що вони мають своi власнi метапотреби.
Маслоу визначаi самоактуалiзацiю як прагнення людини до самовтiлення, до актуалiзацii закладених в нiй потенцiй, що виявляiться в прагненнi до iдентичностi: цей термiн виражаi Влповноцiнний розвиток людиниВ» (виходячи з бiологiчноi природи), який (емпiрично) нормативний для всього виду, безвiдносно до часу i мiсця, тобто меншою мiрою культурно обумовлений. Вiн вiдповiдаi бiологiчнiй зумовленостi людини, а не iсторично-довiльним, локальним цiннiсним моделям. Вiн також маi емпiричний змiст i практичний сенс [32].
У ВлПсихологii буттяВ» вiн пише: ВлВже в самому поняттi ВлсамоактуалiзацiяВ» мiститься твердження, що i якесь ВлсамозвеличенняВ», що пiдлягаi актуалiзацiiВ». Розвиток (повноцiнний розвиток) i розгортанням закладених у самозвеличення завдаткiв. Цей процес Влмаi емпiричний змiст (його можна виявити, описати, обчислити) i маi практичний сенсВ» [11].
Вахромов РД. РД. провiв аналiз спiввiдношення понять самоактуалiзацiя та самореалiзацiя. Реалiзацiя (realization), в тлумаченнi словника сучасноi англiйськоi мови - це, перш за все, усвiдомлення, розумова (когнiтивна) дiяльнiсть. Актуалiзацiя (actualization) - маi значення дiяльностi як процесу, витрату сил (вiд латинського кореня actus - вчинок), що маi речовий результат.
Поняття ВлсамореалiзацiяВ» означаi, таким чином, розумовий, когнiтивний аспект дiяльностi, теоретичну дiяльнiсть, роботу на внутрiшньому планi. Самореалiзацiя виявляiться в побудовi й коректуваннi, перебудовi Влконцепцii ЯВ», включаючи Влiдеальне ЯВ», картини свiту i життiвого плану, усвiдомленнi результатiв попередньоi дiяльностi (формування концепцii минулого).
Поняття ВлсамоактуалiзацiяВ» означаi практичний аспект дiяльностi: вчинки i дii, спрямованi на виконання життiвого плану. РЗi особливостi полягають у тому, що, по-перше, кожен ii акт (остаточне число дiй) повинен завершитися якимось конкретним, описуваним результатом (самозмiною, отриманням тiii чи iншоi компетентностi). Друга особливiсть цiii дiяльностi полягаi в тому, що об'iкт, на який спрямована дiяльнiсть i суб'iкт цiii дiяльностi спiвпадають (дiя направлена на саму себе, на самоперетворення). Третя особливiсть полягаi в тому, що формула ВлI did it myselfВ» помiщаi в центр уваги те, що суб'iкт як джерело активностi може зробити сам, без опертя i допомоги з боку iнших; до отриманого результату (the thing) iншi суб'iкти непричетнi.
Самоактуалiзацiя i самореалiзацiя виявляються, таким чином, двома нерозривними сторонами одного процесу, процесу розвитку i зростання, результатом якого i людина, що максимально розкрила i використовуi свiй людський потенцiал, особистiсть [11].
Маслоу пiдкреслюi, що вибiр на користь зростання, у напрямку самоактуалiзацii повинен здiйснюватися людиною в кожнiй ситуацii вибору. Будь-яка вiдмова вiд зусиль щодо повноi реалiзацii потенцiалу може призвести до виникнення патологii або навiть метапатологii. Передбачаiться, що вiдмова вiд розвитку призводить людину до нервових, психiчних розладiв, здатна викликати iнволюцiю, ВлзгортанняВ» окремих здiбностей.
Про самоактуалiзацiю можна говорити на кожному вiковому етапi розвитку людини. Акт самоактуалiзацii можна побачити, наприклад, в оволодiннi дитиною певними навичками (скажiмо, iздити на велосипедi), в оволодiннi школярем певною сумою знань, достатньою для успiшного вступу до ВНЗ. Накопичуванi наполегливою працею кiлькiснi змiни приносять нову якiсть, що одномоментно виявляiться, характеризуi себе в практицi життя як певна соцiальна або особистiсна компетентнiсть. При розгортаннi процесу життя стаi не таким важливим, чи i це досягнення найвищим, важлива реальна досяжнiсть. На практицi таке розумiння самоактуалiзацii дозволяi не тiльки лiтнiм людям не намагатися Влза всяку цiнуВ» вiдстоювати завойованi на попередньому етапi життя ВлвисокiВ» позицii, а при незадоволеностi або вiдчуттi пересичення - освоювати новi областi застосування своiх сил, зокрема новi професii.
Про самоактуалiзацiю можливо говорити i у тому випадку, коли соцiальна значущiсть дiяльностi i ii результатiв прямо не i видимою: жiнка, наприклад, може присвятити себе головним чином вихованню дiтей i онукiв, що може приносити iй i пiковi переживання, i любов ближнiх як вищу оцiнку.
Кажучи про життiвий шлях людини, необхiдно обговорювати i проблему межi. Чи i досягнення самоактуалiзацii кiнцевим пунктом Влжиттiвоi подорожiВ» особистостi? До чого ще може прагнути людина, що досягла успiху, отримала повною мiрою визнання i в соцiумi, i в сiм'i, i в думцi експертiв?
Маслоу вiдповiдаi на це питання так: ВлМета особистостi (самоактуалiзацiя, автономнiсть, iндивiдуацiя, Влсправжнi самозвеличенняВ», за визначенням К. Хорнi, достовiрнiсть i т. iн.) схоже, одночасно i i кiнцевою, i промiжною метою, iнiцiацiiю, кроком вгору по сходах до трансценденцii iдентичностi. Можна сказати, що ii функцiя полягаi в самознищеннiВ» [33]. Тобто будь-яке конкретне досягнення людина не повинна розглядати як Влкiнцевий пунктВ», бiльш того, не слiд фiксуватися на спецiальному пошуку пiкових переживань, будь-яке досягнення повинне спонукати до нових звершень. В своiй останнiй крупнiй роботi ВлДальнi межi людськоi психiкиВ» вiн прийшов до висновку, що теорiя самоактуалiзацii може стати основою якнайширшоi програми перевлаштування людини i свiту. Це i i концептуальна основа мета-теорii самоактуалiзацii.
У ВлДальнiх межах людськоi психiкиВ» Маслоу даi останнi, узагальнене визначення самоактуалiзацii:
- це переживання, яке цiлком поглинаi, яскраве, самозабутнi;
- це процес, це вибiр у кожнiй ситуацii на користь зростання;
маiться на увазi, що i якесь ВлсамозвеличенняВ», що пiдлягаi ВлактуалiзацiiВ»;
- це чеснiсть i прийняття на себе вiдповiдальностi за свiй вибiр;
- це чеснiсть i свобода у виразi своiх прав, нонконформiзм;
- це не тiльки кiнцева станцiя, але i самоподорож i рушiйна сила подорожi;
- це не гонитва за вищими переживаннями. Вони самi наздоженуть вас, якщо ви цього заслужили;
- пройшовши шлях, ви пiзнаiте себе i свою сутнiсть. Проявиться i патологiя. Ви зрозумiiте своi захиснi механiзми i зможете, зiбравши мужнiсть, вiдмовитися вiд них [31].
А. Маслоу видiляi вiсiм шляхiв самоактуалiзацii [33].
По-перше, самоактуалiзацiя означаi повне, живе i безкорисливе переживанняз повним зосередженням i зануренням, тобто переживання без пiдлiтковоi соромливостi. У момент самоактуалiзацii iндивiд i цiлком i повнiстю людиною. Це момент, коли ВлЯВ» реалiзуi само себе. Сьогоднi ми можемо бачити, як у молодих людях, якi хочуть здаватися жорстокими, цинiчними i навченими досвiдом, знов з'являiться щось вiд дитячоi байдужостi; щось безневинне i свiже вiдбиваiться в iх обличчях, коли вони повнiстю присвячують себе переживанню моменту. Ключем до цього i безкорисливiсть.
По-друге, саме слово ВлсамоактуалiзацiяВ» маi на увазi наявнiсть ВлЯВ», яка може актуалiзуватися. Людина - це не податливий вiск. Вона завжди вже i чимось, щонайменше, i деяка стрижньова структура. Людська iстота i вже як мiнiмум певний темперамент.
По-третi, необхiдно уявити собi життя як процес постiйного вибору. У кожен момент i вибiр: просування або вiдступ; або рух до ще бiльшого захисту, безпеки, боязливостi, або вибiр просування i зростання. Вибрати розвиток замiсть страху десять разiв на день - означаi вдесятеро просунутися до самоактуалiзацii. Самоактуалiзацiя - це безперервний процес; вона означаi багатократнi окремi вибори: брехати або залишатися чесним, красти або не красти. Самоактуалiзацiя означаi вибiр з цих можливостей можливостi зростання.
По-четверте, коли людина сумнiваiться в чомусь, слiд прагнути бути чесними, не захищатися фразою: ВлЯ сумнiваюсяВ». Часто, коли ми сумнiваiмося, ми буваiмо неправдивi. Звертаючись до самого себе, вимагати вiдповiдi, - це означаi взяти на себе вiдповiдальнiсть. Це саме по собi величезний крок до самоактуалiзацii. Всякий раз, коли людина бере на себе вiдповiдальнiсть, вона самоактуалiзуiться.
По-п'яте, людина, яка здiйснюi перелiченi вище невеликi вчинки у будь-якiй ситуацii вибору, виявить, що вони допомагають краще вибрати те, що конституцiонально iй пiдходить. Вона починаi розумiти, що i ii призначенням, в чому сенс ii життя. Людина не може зробити правильний життiвий вибiр, поки не почне прислухатися до самоi себе, до власного Я в кожен момент свого життя.
Для того, щоб висловити чесну думку, людина повинна бути незалежною вiд iнших, повинна бути нонконформiстом.
По-шосте, самоактуалiзацiя - це не тiльки кiнцевий стан, але також процес актуалiзацii своiх можливостей. Це, наприклад, розвиток розумових здiбностей за допомогою iнтелектуальних занять. Тут самоактуалiзацiя означаi реалiзацiю своiх потенцiйних здiбностей. Самоактуалiзацiя - це необов'язково здiйснення чогось незвичайного; це може бути, наприклад, проходження через важкий перiод пiдготовки до реалiзацii своiх здiбностей. Самоактуалiзацiя - це праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити.
По-сьоме, вищi переживання - це моменти самоактуалiзацii. Це митi екстазу, якi не можна купити, якi можуть бути гарантованi i якi неможливо навiть вiдшукати.
Можна, проте, i навпаки, поставити себе в такi умови, при яких iх прояв буде вкрай маловiрогiдним. Вiдмова вiд iлюзiй, позбавлення вiд помилкових уявлень про себе, розумiння людиною того, для чого вона непридатна, що не вiдповiдаi ii потенцiйностям, - це також частина розкриття самого себе, того, чим людина насправдi i.
Практично кожен вiдчуваi вищi переживання, але не кожен знаi про це. Деякi люди вiдстороняються вiд цих короткочасних тонких переживань.
По восьме, знайти самого себе, розкрити, що ти i, що для тебе добре, а що погано, яка мета твого життя - все це вимагаi викриття власноi психопатологii. Для цього потрiбно виявити своi захисти i пiсля цього знайти в собi смiливiсть подолати iх. Це хворобливо, оскiльки захисти спрямованi проти чогось неприiмного. Але вiдмова вiд захисту варта того.
Пропонованi А. Маслоу шляхи самоактуалiзацii можна розглянути також в його характеристицi психiчного здоров'я людини (наведемо лише частину з них) [33].
1. Щоб створити умови для розвитку i самоактуалiзацii, необхiдно зрозумiти, що здiбностi, органи, органiзм в цiлому жадають функцiонування i самовираження, вони вимагають, щоб iх використовували i застосовували за призначенням. Використання приносить iм задоволення, а бездiяльнiсть дратуi.
2. На рiвнi самоактуалiзацii бiльшiсть дихотомiй i суперечностей вирiшуються, а весь дихотомiчний образ мислення визнаiться незрiлим. У людей, що самоздiйснюються, спостерiгаiться сильна тенденцiя до злиття егоiзму i безкорисливостi в iднiсть вищого, такого, що перевершуi повсякденний порядок. Робота починаi бути грою: покликання i професiя стають одним i тим же. Коли борг перетворюiться на задоволення, а задоволення - на виконання обовтАЩязку, тодi цi два поняття перестають бути протилежностями. Вища зрiлiсть включаi "дитячi" якостi, i, разом з тим, ми виявляiмо у здорових дiтей певнi якостi, властивi зрiлiй людинi, що вiдбулася. Межа мiж зовнiшнiм i внутрiшнiм, мiж "я" i "всi останнi" значною мiрою стираiться, i на вищому рiвнi розвитку особистостi спостерiгаiться iх взаiмопроникнення.
3. Самоактуалiзацiя не означаi, що людина стаi вищою за всi людськi проблеми. Конфлiкт, неспокiй, розчарування, печаль, образа, провина - все це можна виявити i у здорових людей. В принципi, рух до зрiлостi - це поступовий вiдхiд вiд невротичних псевдопроблем до реальних, неминучих, екзистенцiальних проблем, вiд початку властивих природi людей (навiть кращим з них). Навiть якщо людина пiднялася над проблемами Становлення, ще залишаються проблеми Буття.
4. Самоактуалiзацiя не i абсолютно загальним поняттям. Шлях до неi лежить через реалiзацiю чоловiчих i жiночих якостей, якi сильнiше за якостi загальнолюдськi. Тобто людська iстота повинна спочатку стати справжньою жiнкою або справжнiм чоловiком, тим самим створивши можливiсть для самоактуалiзацii в загальнолюдському сенсi.
РД також докази (нечисленнi) того, що люди з рiзною конституцiiю здiйснюють себе по-рiзному (тому що iм потрiбно здiйснити рiзнi внутрiшнi цiнностi).
Таким чином, поняття самоактуалiзацii бере свiй початок у теорii самоактуалiзацii, яка, у свою чергу, виходить з гуманiстичноi психологii. Люди, що самоактуалiзуються, всi без виключення включенi до якоiсь справи. Самоактуалiзацiя тАУ не процес завершення розвитку, у процесi самоактуалiзацii будь-яке досягнення повинне спонукати до нових звершень. На рiвнi самоактуалiзацii бiльшiсть дихотомiй i суперечностей вирiшуються, а весь дихотомiчний образ мислення визнаiться незрiлим. Вибiр на користь зростання, у напрямку самоактуалiзацii повинен здiйснюватися людиною в кожнiй ситуацii вибору.
1.2 Цiннiснi орiiнтацii як елемент структури особистостi
Як елемент структури особистостi цiннiснi орiiнтацii характеризують внутрiшню готовнiсть до здiйснення певноi дiяльностi iз задоволення потреб i iнтересiв, вказують на спрямованiсть поведiнки [21].
Проблемi формування цiннiсних орiiнтацiй присвяченi роботи класикiв зарубiжноi i вiтчизняноi науки, якi в своiх теорiях спираються на поняття особистостi, оскiльки цiннiснi орiiнтацii тiсно пов'язанi з нею, а також iз вивченням людськоi поведiнки i потягiв. У працях Т.Н. Малькiвськоi, З.РЖ. Равкiна, В.В. Серiкова та iн. розглянутi сутнiсть етичних цiнностей i цiннiсних орiiнтацiй, iх мiсце в структурi особистостi.
Сучаснi психологи, фiлософи i соцiологи Н.С. Розов, Б. Шледер й iн. також звертаються до проблеми формування й розвитку цiннiсних орiiнтацiй особистостi, розглядаючи iх як компонент структури особистостi, що характеризуi спрямованiсть i змiст активностi iндивiда, визначаi загальний пiдхiд людини до свiту, до себе, надаi сенсу й напрямку особистiй позицii, поведiнцi, вчинкам.
Цiннiсть - уявлення про те, що святе для людини, колективу, суспiльства в цiлому, iх переконання й уявлення, вираженi в поведiнцi. У вузькому значеннi пiд цiннiстю розумiються вимоги, норми, якi виступають як регулятор i мета людських вiдносин i дiяльностi. Можна сказати, що вiд цiнностей залежить рiвень культурного розвитку суспiльства, ступiнь його цивiлiзованостi.
Цiнностi представляють внутрiшнiй свiт особистостi, будучи виразником стабiльного, абсолютного, незмiнного. Формуючись, як i потреби, в iндивiдуальному досвiдi суб'iкта, особистiснi цiнностi вiдбивають, однак, не стiльки динамiчнi аспекти самого iндивiдуального досвiду, скiльки iнварiантнi аспекти соцiального i загальнолюдського досвiду, що привласнюiться iндивiдом. Можна, тим самим, погодитися з розумiнням цiнностi як аспекта мотивацii, якiй спiввiдноситься з особистими чи культурними стандартами, не повтАЩязаними виключно з актуальною напругою або актуальною хвилинною ситуацiiю 28.
Особистiснi цiнностi, як i цiнностi соцiальнi, iснують у формi iдеалiв, тобто моделей належного. тАЬИдеал - это мысленный образец совершенства, норма, к которой следует стремиться как к конечной цели деятельноститАЭ 26 . Для характеристики форми iснування особистiсних цiнностей можна скористатися поняттям тАЬмодель потребного майбутньоготАЭ. Це поняття було введено Н.А. Бернштейном для позначення того факту, що людський мозок вiдбиваi не тiльки подii сьогодення i минулого, але i ситуацiю майбутнього причому останню в двох рiзних формах - iмовiрнiсного прогнозу i програмування потребного майбутнього. Н.А. Бернштейном була показана фiзiологiчна реальнiсть моделей потребного майбутнього 28. Ми, однак, волiiмо говорити про цiннiснi життiвi орiiнтацii пiдкреслюючи тим самим, що спрямованiсть перетворення дiйсностi, яка задаiться особистiсною цiннiстю, виступаi як абсолютний i постiйний, якiсний фактор дiяльностi особистостi.
Отже, з поняттям цiннiсть тiсно пов'язане поняття Влцiннiсна орiiнтацiяВ», яке вперше почало вживатися в американськiй соцiологii, зокрема, Т. Парсонсом. Цiннiсна орiiнтацiя - це iндивiдуальне i групове ранжирування цiнностей, в якому одним надаiться велика значущiсть, нiж iншим, що впливаi на вибiр цiлей дiяльностi i засобiв iх досягнення. Цiннiснi орiiнтацii i найважливiшим елементом свiдомостi особистостi, в них заломлюються етичнi, естетичнi, правовi, полiтичнi, екологiчнi, економiчнi, свiтогляднi знання, уявлення i переконання [5].
Бiльшiсть сучасних авторiв визначають цiннiснi орiiнтацii як установку особистостi на тi або iншi соцiальнi цiнностi, обумовленi суспiльним характером iснування людини. Вони бiльш рухомi, мiнливi, знаходяться пiд безпосереднiм впливом людей. Серед них i цiнностi загальнолюдського значення (виробництво, суспiльнi вiдносини, праця, дисциплiна, виховання, мораль i т. iн.). Вони постають як умови життя людей, способи iх дii, якi повиннi бути переданi, закрiпленi i засвоiнi подальшими поколiннями.
У цiннiсних орiiнтацiях зосередженi рiвень домагань особистостi, уявлення про етичнi цiнностi, готовнiсть або неготовнiсть дiяти вiдповiдно до моральних норм i правил. Цiннiснi орiiнтацii i саморегулювальним механiзмом поведiнки особистостi [16].
Специфiка цiннiсних орiiнтацiй полягаi в тому, що ця категорiя найтiснiше пов'язана з поведiнкою суб'iкта, керуi цим процесом як усвiдомленою дiiю. Цiннiснi орiiнтацii i особливим чином структурованi в iiрархiзовану систему цiннiсних уявлень, що виражають суб'iктивне вiдношення особистостi до об'iктивних умов життя, реально детермiнують вчинки i дii людини, проявляють i виявляють себе в практичнiй поведiнцi. Цiннiснi орiiнтацii i стрижньовою, базисною характеристикою особистостi, соцiальною властивiстю особистостi [42].
Цiннiснi орiiнтацii виявляються i розкриваються через оцiнки, якi людина даi собi, iншим, обставинам i т.iн., через ii вмiння структурувати життiвi ситуацii, приймати рiшення в проблемних i виходити з конфлiктних ситуацiй, через обранi лiнii поведiнки в екзистенцiйних i морально забарвлених ситуацiях, через вмiння задавати i змiнювати домiнанти власноi життiдiяльностi. Особистiснi кризи (часто додатково провокованi кризами соцiальними) викликають, як правило, необхiднiсть в пiдтвердженнi або переосмисленнi систем цiннiсних орiiнтацiй подолання суперечностей, що виникають в них, оскiльки пов'язанi зi змiною векторiв активностi, пересамоiдентiфiкацiiю i рефлексiiю ступеню самореалiзацii, проявом смислових основ життя [56]. У цих випадках успiшнiсть розвтАЩязання криз i мiнiмiзацiя втрат багато в чому залежать вiд ступеня вiдрефлексованостi, динамiзму i вiдкритостi цiннiсних орiiнтацiй. Несуперечнiсть i цiлiснiсть систем цiннiсних орiiнтацiй може розглядатися як показник стiйкостi й автономностi особистостi. Вiдповiдно iх суперечнiсть i "розiрванiсть" може розглядатися як свiдчення незрiлостi й маргiнальностi особистостi, що фiксуiться через нездатнiсть людини винести оцiнку i прийняти рiшення (або, навпаки, готовностi дiяти по раз i назавжди встановленому стереотипу), з одного боку, i розбiжнiсть вербальноi й невербальноi поведiнки - з iншого.
Д.О. ЛеонттАЩiв розрiзняi наступнi форми iснування цiнностей:
1. суспiльнi iдеали.
2. предметно втiленi цiнностi.
3. особистiснi цiнностi [28].
У першiй своiй iпостасi цiнностi вiдносяться до категорii "соцiальних уявлень", будучи невiд'iмною частиною об'iктивного устрою суспiльного буття конкретного соцiуму i вiдображаючи досвiд його життiдiяльностi. Тут, проте, слiд розрiзняти цiнностi соцiуму й iдеали, що формулюються у виглядi "iдеологiчних конструкцiй". Для соцiуму значущими можуть бути або загальнолюдськi "вiчнi" цiнностi (iстина, краса, справедливiсть), або конкретно-iсторичнi цiнностi великих соцiальних груп (рiвнiсть, демократiя, державнiсть), або цiнностi малих референтних груп (успiх, багатство, майстернiсть, самовдосконалення) i так далi. В.Краус зазначав, що тiльки "цiннiсть", а саме в значеннi чогось, що хотiли б мати все, робить iдею iдеалом [21].
Особистiснi цiнностi i внутрiшнiм свiтом особистостi. Формуючись, як i потреби, в iндивiдуальному досвiдi суб'iкта, особистiснi цiнностi вiдображають, проте, не стiльки динамiчнi аспекти самого iндивiдуального досвiду, скiльки аспекти соцiального i загальнолюдського досвiду, що привласнюiться iндивiдом. Особистiснi цiнностi, як i цiнностi соцiальнi, iснують у формi iдеалiв, тобто "моделей належного".
Отже, вiдомi три форми iснування цiнностей: соцiальнi iдеали, предметно втiленi цiнностi й особистiснi iдеали. У цей ряд не включають цiннiснi орiiнтацii свiдомостi, не розглядаючи iх як форму буття цiнностей, оскiльки, якщо особистiсна цiннiсть iндивiда - значуща цiннiсть однiii з соцiальних спiльнот або груп, з якою вiн себе ототожнюi, i цiннiсть, предметно втiлена в продуктi його дiяльностi, пов'язанi мiж собою "необхiдно й однозначно", то цiннiснi орiiнтацii його свiдомостi пов'язанi з ними "не необхiдними й неоднозначними вiдносинами" (за Д.О. ЛеонттАЩiвим).
На протязi життя вiдбуваiться еволюцiя цiннiсноi сфери. На стадii ранньоi зрiлостi людина стабiлiзуi якостi особистостi, у тому числi цiннiснi орiiнтацii, вибудовуi власний спосiб життя, долаi першу психологiчну кризу переоцiнки життiвого шляху. Середня зрiлiсть пов'язана з пошуком вiдповiдей на основнi питання про сенс життя, людина намагаiться здiйснити своi мрii. На цей перiод припадають переоцiнка цiлей i домагань, аналiз навколишньоi дiйсностi, оточення, прагнення вплинути на майбутнi, стати творчою особистiстю, професiоналом. Супроводжують його i сумнiви щодо продовження обраного шляху, страх зниження працездатностi, пошук нових цiнностей.
Таким чином, цiннiснi орiiнтацii - найважливiший компонент свiдомостi особистостi, який суттiво впливаi на сприйняття навколишнього середовища, вiдношення до суспiльства, соцiальноi групи, на уявлення людини про саму себе. Як елемент структури особистостi вони вiдображають ii внутрiшню готовнiсть до дiй щодо задоволення потреб i цiлей, дають напрямок ii поведiнцi у всiх сферах дiяльностi. Розрiзняють наступнi форми iснування цiнностей: суспiльнi iдеали, предметно втiленi цiнностi, особистiснi цiнностi. На протязi життя вiдбуваiться еволюцiя цiннiсноi сфери, що докладно розглянуто нижче.
РОЗДРЖЛ 2 ПСИХОЛОГРЖЧНРЖ ОСОБЛИВОСТРЖ СЕРЕДНЬОГО ВРЖКУ
2.1 Психологiчна характеристика ранньоi дорослостi
В раннiй дорослостi бiльшiсть аспектiв психiчного розвитку особистостi досягають найвищого прояву.
Майже кожен аспект фiзичного розвитку досягаi свого максимуму в раннiй дорослостi. Бiльшiсть людей в цей перiод i сильнiшими i здоровiшими, нiж вони колись були або коли-небудь стануть. Рання дорослiсть - це час максимального розвитку сили, витривалостi i бiльшостi перцептивних i моторних умiнь [14]; переважно вони починають поступово знижуватися приблизно пiсля 40 рокiв.
Бiльшiсть людей в перiод ранньоi дорослостi мають бiльшу здатнiсть до вiдтворення потомства, нiж до цього або пiсля. Як правило, вони також бiльш активнi в сексуальному вiдношеннi, бiльш чутливi i мають виразне вiдчуття статевоi iдентичностi.
Когнiтивний розвиток досягаi свого максимуму одночасно з пiком фiзичного розвитку [22]. У раннiй дорослостi особистiсть використовуi своi iнтелектуальнi здiбностi, щоб досягти успiху i вибрати стиль життя; Шейо назвав це перiодом досягнень. Люди, що успiшно справляються з цим, досягають певного ступеня незалежностi i переходять на iншу фазу застосування когнiтивних здiбностей - перiод, який включаi в себе соцiальну вiдповiдальнiсть. У середньому вiцi, згiдно Шейо, ми застосовуiмо нашi когнiтивнi здiбностi для вирiшення проблем iнших людей в сiм'i, в суспiльствi i на роботi. Для деяких цi зобов'язання можуть бути достатньо складними, такими, що включають розумiння органiзацii i рiзних рiвнiв знання. Такi люди розвивають своi когнiтивнi здiбностi в процесi виконання адмiнiстративних функцiй, крiм взяття на себе соцiальноi вiдповiдальностi. Надалi природа вирiшення проблем знову зазнаi змiни. Центральним завданням стаi повторна iнтеграцiя колишнiх подiй життя: необхiдно додати сенсу своiму iснуванню в цiлому i дослiджувати питання, пов'язанi зi своiм призначенням [15]. Згiдно Шейо, в центрi когнiтивного розвитку дорослого вiку знаходяться не пiдвищенi можливостi або змiни в когнiтивних структурах, а гнучке використання iнтелекту на рiзних життiвих етапах.
Такi теоретики, як Кеган, дотримуються думки, що у бiльшостi людей продовжуiться структуризацiя i переструктурування iх систематизованого розумiння самих себе i зовнiшнього свiту в перiод 30-40 рокiв i пiзнiше. Особистiсть, що розвиваiться, постiйно диференцiюi своi Я i навколишнi середовище i в той же самий час iнтегруi Я в цей ширший свiт.
В перiод ранньоi дорослостi цi завдання переважно включають початок сiмейного життя i кар'iри.
Завдання перiоду ранньоi дорослостi за Хейвiнгхерстом наступнi (джерело: Human development and education,by Robert J. Havinghurst. Copyright Вй 1953 by Longman, Inc. [22]:
- вибрати майбутнього супутника життя
- навчитися жити з партнером по браку
- почати сiмейне життя
- виховати дiтей
- вести домашнi господарство
- почати професiйну дiяльнiсть
- прийняти громадянську вiдповiдальнiсть
- знайти близьку по духу соцiальну групу
Криза iнтимностi й iзоляцii i найбiльш характерною проблемою для перiоду ранньоi дорослостi. РЖнтимнiсть маi на увазi встановлення близьких вiдносин з iншим, якi б взаiмно задовольняли. Вона i союзом двох iдентичностей, в якому не втрачаються унiкальнi якостi жодноi. Навпаки, iзоляцiя (за Ерiксоном) маi на увазi нездатнiсть або невдачу у встановленнi взаiмностi, iнодi у зв'язку з тим, що особистiсна iдентичнiсть i дуже слабкою, не готовою до створення близького союзу з iншою людиною [51]. З погляду Левiнсона, здатнiсть до серйозноi романтичноi спiвпрацi виникаi у чоловiкiв тiльки пiсля 30 рокiв.
У перiод вiд 28 до 34 рокiв спостерiгаiться суттiве зрушення до позицii дорослого. Головним помилковим припущенням в цей час i: ВлЖиття просте i пiдконтрольне. Усерединi мене немаi нiяких значущих сил, що суперечатьВ». Ця думка вiдрiзняiться вiд думок попереднiх стадiй двома важливими аспектами: вона свiдчить про наявнiсть вiдчуття компетенцii i знання обмежень. Досягнуте достатньо доросле розумiння i прийняття внутрiшнiх суп
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Агрессивное поведение в подростковом возрасте