Поняття мотивацii поведiнки, ii мiсце в субтАЩiктивнiй сторонi складу злочину та у механiзмi iндивiдуальноi злочинноi поведiнки

Проблема мотивацii i однiiю з ключових у соцiально-психологiчнiй характеристицi будь-якоi людськоi дiяльностi. Вона знаходиться на стику багатьох наук, серед яких психологiя, соцiологiя, фiлософiя, право та iншi. Така багатоаспектнiсть робить вказану проблему надзвичайно складною, комплексною i разом iз тим перспективною.

Не дивлячись на численнi працi з мотивацii людськоi поведiнки, в лiтературi зазначаiться, що загальна теорiя мотивацii ще недостатньо розроблена й iдиноi ii концепцii не створено, не вироблено всеосяжноi теорii мотивацii поведiнки та дiяльностi людини [8, с.3-4]. Проте мотивацiйна сфера i важливою ознакою, за допомогою якоi можна зрозумiти справжнiй характер правомiрноi чи протиправноi поведiнки [9, с. 24], тому основний iнтерес у контекстi нашого дослiдження представляi порiвняння та спiвставлення суспiльно корисноi мотивацii як злочинноi, так i правомiрноi поведiнки, зтАЩясування iх ознак, ролi та мiсця у запобiганнi злочинним проявам тощо. Мотивацiя i одним iз основних понять, якi використовуються для пояснення рушiйних сил поведiнки та дiяльностi людини.

Людина як соцiальна iстота формуi i спрямовуi своi вiдношення до оточуючого середовища у процесi засвоiння системи соцiальних цiнностей, накопичення життiвого досвiду. Процес iнтерналiзацii соцiальних цiнностей складаiться з декiлькох основних стадiй тАУ знання, визнання, переконання та спонукання [13, с.76-77].

Знання, якi отримуi особистiсть у процесi взаiмодii iз оточуючим середовищем самi по собi не здатнi у повнiй мiрi стати орiiнтиром у поведiнцi. Вони мають бути сприйнятi свiдомiстю та засвоiнi.

Тому важливою i стадiя, на якiй будуiться соцiально-цiннiсна орiiнтацiя особистостi, яка i Влвiдношенням, яке склалося щодо впливу обтАЩiктивноi системи соцiальних цiнностей тАУ матерiальних та духовних, бажаних та необхiднихВ» [1, с. 7].

Важливе значення для формування соцiально-цiннiсноi орiiнтацii особистостi мають потреби, якi виступають джерелом активностi та виникнення мотиву.

Шляхом усвiдомлення потреб та надання iм соцiальноi спрямованостi вiдбуваiться побудова програми майбутньоi поведiнки. Особливого значення на цiй стадii набуваi вплив норм моралi на свiдомiсть особи та на вказане програмування майбутнiх поведiнкових актiв. Наступною стадiiю процесу засвоiння соцiальних цiнностей i вироблення переконань, якi сприяють перетворенню соцiально-цiннiсноi орiiнтацii у поведiнку. На цiй стадii формуiться усвiдомлена готовнiсть дiяти вiдповiдно до поставлених та усвiдомлених цiлей i задач, реагувати у певнiй формi на соцiальну дiйснiсть. В лiтературi попередня готовнiсть до дiяльностi отримала назву соцiальноi установки [3, с. 79].

Завершуiться процес засвоiння соцiальних цiнностей переходом вiд переконань до спонукань, якi полягають у формуваннi в особи готовностi до дiяльностi. ВаВаВаВаВаВаВаВаВа Таким чином, процес засвоiння соцiальних цiнностей передбачаi ряд етапiв, результатом якого i формування у особи соцiально-цiннiсних установок, якi безпосередньо впливають на визначення та характеристику мотивацii подальшоi дiяльностi, з приводу чого слушно зазначаi В.Г. Асiiв, що мотивацiя поведiнки принципово неможлива поза межами емоцiйно-цiннiсноi сфери [4, с. 21].

Стосовно формування особистостi злочинця РД.К. РЖгошев зазначаi, що це не i простою сумою тих чи iнших негативних якостей, якi найбiльш розповсюдженi серед осiб, якi вчинили злочин. Мова йде про найбiльш iмовiрнi для суспiльно небезпечноi особистостi особливостi духовного свiту, форми iх виявлення у протиправнiй поведiнцi, а також фактори, що формують цi особливостi [8, с. 11]. Поряд iз цим учений пише, що мотивацiйна сфера може виступати в якостi показника ступеня ефективностi кримiнально-правових та iнших норм [5, с.62]. РЖз цiiю думкою варто погодитись, оскiльки, виходячи iз психологiчних особливостей формування мотивацii, особа, отримуючи знання про кримiнально-правовi заборони та усвiдомлюючи iх, зiставляi iз власними морально-цiннiсними орiiнтацiями. Якщо вони не суперечать одне одному, ймовiрно можна припустити, що особа не вчинюватиме злочин, оскiльки рiвень заборон, передбачених кримiнально-правовими нормами, вiдповiдаi рiвню морально-цiннiсних заборон, якi входять безпосередньо до структури його особистостi.

Мотивацiя i фактом поведiнки, який безпосередньо не спостерiгаiться, що, однак, не означаi ii нереальнiсть. Психiчнi факти й процеси iснують реально поряд iз фiзичними дiями та ii речовими елементами. Так, мотивацiя злочинноi поведiнки, яка i невидимою, i не менш реальною, нiж, наприклад, слiди, знаряддя або результати злочину, якi безпосередньо сприймаються через органи чуття [10, с. 40]. Вперше термiн ВлмотивацiяВ» було запропоновано А. Шопенгауером у його статтi ВлЧотири принципи достатньоi причиниВ», пiсля чого вiн став вживатися для пояснення причин поведiнки [15].

Психологiчний словник мiстить визначення мотивацii (лат. motivatio) як системи внутрiшнiх факторiв, якi викликають та спрямовують орiiнтовану на досягнення цiлi поведiнку людини [13, с. 221], ii також визначають як сукупнiсть внутрiшнiх i зовнiшнiх рушiйних сил, якi спонукають людину до дiяльностi, задають межi i форми дiяльностi та надають цiй дiяльностi спрямованiсть, орiiнтовану на досягнення певних цiлей [6].

Схоже визначення мiстить навчальний посiбник з мотивацii, зокрема там вона розглядаiться як сукупнiсть внутрiшнiх i зовнiшнiх рушiйних сил, якi спонукають людину до дiяльностi, визначають поведiнку, форми дiяльностi, надають цiй дiяльностi спрямованостi, орiiнтованоi на досягнення особистих цiлей. Це сукупнiсть усiх мотивiв, якi справляють вплив на поведiнку людини [7, с. 121].

РД думка про мотивацiю як сукупнiсть, систему мотивiв, якi спонукають до дii та ii регулюють [8, с. 111-112]. У той же час паралельно деякi дослiдники схильнi розглядати мотивацiю як процес формування та виникнення мотиву [18, с. 39-40], [8, с. 74], як систему факторiв, якi детермiнують поведiнку (потреби, мотиви, намiри, цiлi, прагнення, iнтереси); характеристику процесу, який пiдтримуi поведiнкову активнiсть на певному рiвнi [9, с.24].

С.О. Тарарухiн вважаi, що мотивацiя злочину вживаiться в двох значеннях: як внутрiшнiй процес виникнення мотиву злочину в результатi взаiмодii особистостi з оточуючим середовищем та результат формування мотиву злочину [12, с.151]. З таким пiдходом необхiдно погодитись, оскiльки вiн не суперечить психологiчному визначенню поняття мотивацii [14, с.84].

На думку О.М. Подiльчак, мотивацiю злочинноi поведiнки слiд розглядати як процес виникнення мотиву на ТСрунтi актуалiзованоi потреби, його оформлення й розвитку, вибору протиправного шляху, активацii та коригування злочинноi дiяльностi, спрямованоi на досягнення поставленоi мети [13, с. 7]. РЖз таким визначенням не погоджуiться А.П. Закалюк, зазначаючи, що мотивацiя тАУ це психiчна дiяльнiсть, предметом якоi i мотиви: iх виникнення, формування, реалiзацiя у намiрi та рiшеннi вчинити злочин, тому вона не охоплюi весь механiзм вчинення i не можна вiдносити до неi виконання прийнятого рiшення, його контроль, корекцiю дiянь, аналiз наслiдкiв, що настали пiсля злочину [5, с. 291]. Проте мотивацiя вчинення певного злочину очевидно може поширюватися на всi етапи його вчинення тАУ на поведiнку до, пiд час та пiсля здiйснення вiдповiдних дiй. На нашу думку, представляiться не доцiльним взагалi розглядати мотивацiю у якостi процесу, як це роблять зазначенi автори, оскiльки процесом може бути вiдповiдне формування або стимулювання мотивацii, яка сама по собi i саме психологiчним пiдсумком або результатом, який обумовлюi будь-яку дiяльнiсть. А.П. Закалюк визначаючи поняття мотивацii з одного боку визнаi ii особистiсним феноменом, а з другого розглядаi цей феномен як процес формування, розвитку i становлення особистоi психологiчноi готовностi та мотивiв дiяльностi певноi спрямованостi та соцiальноi значущостi [5, с.293]. Тобто, на нашу думку, автор даi визначення процесу формування мотивацii, а не iй самiй. На вiдмiну вiд вказаних вище авторiв Г.М. Дашковська розглядаi мотивацiю злочинноi дiяльностi як цiлiсну систему взаiмоповтАЩязаних мiж собою елементiв, що дають кримiнологiчну iнформацiю про субтАЩiкта злочинноi дiяльностi й iнших елементiв системи злочину, базуючись на вивченнi мотиво- та цiлеутворюючих процесiв [4, с.22]. Аналiзуючи запропоноване визначення виникаi питання про те, якi саме елементи i складовими мотивацii як результативного психологiчного стану особи. Враховуючи положення науки кримiнального права про субтАЩiктивну сторону злочину та змiст будь-якоi внутрiшньоi психологiчноi дiяльностi нам представляiться доцiльним визнати такими елементами мотив та мету певноi дiяльностi. М. Туркот визначаi мотив i мету як вiдображення внутрiшньоi, субтАЩiктивноi сторони дiяння, якi виказують свiдоме ставлення особи до цiнностей суспiльства, якi охороняються державою. Крiм того, на його думу, мотив вiдображаi рiвень антисоцiальноi ураженостi особи, глибину та ступiнь ii антигромадськоi спрямованостi [19, с. 41].

У психологiчнiй, соцiологiчнiй та правовiй лiтературi iснують рiзноманiтнi визначення мотиву i мотивацii поведiнки i дiяльностi, якi переважно i суперечливими та наповненими рiзним змiстом. Зокрема, мотиви розумiються як усвiдомленi, притаманнi особистостi спонуки поведiнки й дiяльностi, якi виникають при найвищiй формi вiдображення потреб; те обтАЩiктивне, в чому потреба конкретизуiться в даних умовах i на що спрямовуiться дiяльнiсть, як те, що ii спонукаi; предмети i явища зовнiшнього свiту тАж як рушii поведiнки, як ii спонукачi, якi породжують в людинi певнi спонуки до дii; це сила, яка спонукаi людину до постановки мети, нарештi, до дii для досягнення цiii мети [9, с. 45-47]. Можна зустрiти i досить розширене тлумачення мотиву тАУ це матерiальний або iдеальний предмет, який спонукаi i спрямовуi на себе дiяльнiсть або вчинок i заради якого вони здiйснюються [1, с. 82]. Мотиви тАУ те, що спонукаi дiяльнiсть людини, заради чого вона здiйснюiться. Те, що спонукаi i направляi дiяльнiсть людини. Мотив тАУ предмет, який, вiдповiдаючи актуальнiй потребi, тобто будучи засобом ii задоволення, органiзуi i певним чином спрямовуi поведiнку [5, с. 38-39]. На нашу думку мотивом як злочинноi так i суспiльно корисноi дiяльностi i внутрiшнi спонукання, в основi якого лежить вiдповiдна потреба, а мета дiяльностi визначаiться тим, що саме тАУ яку цiннiсть або благо людина обрала для задоволення вiдповiдноi потреби.

Ми пiдтримуiмо позицiiю А.Ф. Зелiнського, який заперечуi проти класифiкацii потреб, що iснуi в лiтературi:

- нормальнi потреби, якi вiдповiдають характерному для вiдповiдного суспiльства образу життiдiяльностi;

- деформована система потреб, у якiй однi потреби i бiльш розвиненими за рахунок iнших;

- спотворенi потреби, задоволення яких суперечить розвитку особистостi та iнтересам суспiльства, зазначаючи, що в основi деформованих та спотворених потреб неважко побачити первиннi, нормальнi потреби у фiзичному та духовному комфортi, у самовизнаннi, соцiальному статусi. На його думку, потреби як умови, якi обтАЩiктивно необхiднi для iснування i розвитку особистостi, не можуть бути антигромадськими [5, с. 59]. Вони набувають такоi властивостi у разi, якщо спосiб задоволення актуальноi потреби i забороненим кримiнальним законом [3, с. 50]. РЖ в юридичнiй психологii домiнуючою вже стала думка про те, що мотиви самi по собi нейтральнi щодо злочинноi поведiнки. Злочинними можуть бути лише засоби iх реалiзацii [7, 138].

Класифiкацiя потреб на суспiльно кориснi та суспiльно шкiдливi ще маi мiсце: деформованi (викривленi, антисоцiальнi) потреби зумовлюють i деформованi мотиви, серед яких особливе мiсце посiдають тi, якi спрямованi на задоволення потреби в алкоголi та наркотиках.

Мiж тим, як слушно зауважуi Л.РЖ. Казмiренко, при користуваннi такими класифiкацiями виникаi низка запитань, що потребують вiдповiдi: 1) що таке Влнормальна система особистих потребВ» у суспiльствi перехiдного перiоду, яким i Украiна, хто визначаi цю норму i хто i ii носiiм? Нормальна тема потреб у вчителя або лiкаря, якi працюють за мiзернi грошi державних установах, чи у вчителя або лiкаря, якi мають приватну практику i одержують на декiлька порядкiв бiльше? Зрозумiло, що нормальна система потреб тАУ це певний абстракт, до того ж iдеологiзований; 2) Влдеформованi потребиВ» тАУ такi, що задовольняються за рахунок iнших. Учений наводить такi приклади: молодий науковець маi грошi, але недоiдаi (iнколи йому просто нiколи поiсти) заради досягнення якоiсь вищоi мети; батьки-пенсiонери вiддають усi своi маленькi грошi сину, який вчиться у великому мiстi, а самi практично голодують. Факт задоволення одних потреб за рахунок iнших наявних в обох випадках, але iх деформацiя вiдсутня; 3) Влвикривленi потребиВ» тАУ найбiльш ймовiрно, протиприроднi, такi, що пригнiчують розвиток особистостi. Дiйсно, багатьом злочинцям притаманнi вищезазначенi аморальнi пристрастi, але при iх бiльш детальному аналiзi завжди з'ясовуiться, що вони ВлвиростаютьВ» iз первiсних, цiлком нормальних потреб у фiзичному та духовному комфортi, в самоствердженнi, соцiальному статусi тощо [6, с. 74-75].

На думку А.Ф. Зелiнського, джерелом мотивоутворення може стати актуальна потреба, задоволення якоi здiйснюiться у результатi певного способу дiй. Вибiр злочинного способу дii i джерелом виникнення кримiнального мотиву. Тiльки пiсля того, як актуальна потреба конкретизувалась у виборi способу поведiнки, можна говорити про виникнення мотиву 3, с. 64]. Подiбну точку зору знаходимо у В.С. Медведiва, який, дослiджуючи кримiнальну психологiю, пiд мотивацiiю розумii рiзною мiрою усвiдомлене особою спонукання до певноi активностi. Автор зазначаi, що мотив як спонукання не може бути гарним або поганим, соцiально прийнятним або неприйнятним, i про його кримiнальне забарвлення можна вести мову ймовiрно вiд моменту виникнення мети i достовiрно тАУ вiд моменту вибору способу ii досягнення [5, с. 41].

Л.РЖ. Казмиренко пише, що мотив, у тому числi тАУ мотив вчинення злочину, нейтральний щодо його соцiальностi (антисоцiальностi). Один i той же мотив залежно вiд ситуацii та особливостей особи може спонукати правомiрну або ж неправомiрну поведiнку, а так званi ВлзлочиннiВ» мотиви тАФ суть модифiкацiя загальнолюдських мотивiв, коли досягнення мети реалiзуiться за рахунок використання протиправних засобiв. Немаi мотивiв, якi призводили б тiльки до законослухняноi чи тiльки до протиправноi поведiнки. Мотив набуваi певного кримiногенного звучання ретроспективно, коли ми аналiзуiмо результати вчинкiв (поведiнки) особи, причому з ним самим у процесi цiлепокладання не вiдбуваiться нiяких трансформацiй. Вiн призводить до злочину (а не до якогось iншого варiанту задоволення потреби), коли мета набуваi сенсу антисуспiльноi та обираються антисуспiльнi засоби ii досягнення [6, с. 73].

Зауважимо, що вiдсутнiсть соцiального забарвлення потреби не тягне автоматично вiдсутнiсть соцiального забарвлення мотиву, оскiльки, базуючись на певнiй потребi, саме мотив набуваi ознак корисностi чи шкiдливостi, переломлюючись крiзь призму морально-цiннiсних установок особистостi, що обумовлюi прийняття особою рiшення про засоби його реалiзацii. РЖснуi проблема того, що структура потреб злочинця вiдрiзняiться вiд законослухняних громадян спiввiдношенням об'iктивно-необхiдних та квазiпотреб (потреб-нашарувань). У той час, як соцiалiзована особистiсть не може iснувати лише на рiвнi споживання, ii розвиток передбачаi змiщення центру потреб на самореалiзацiю та творчiсть, у правопорушникiв домiнують матерiально-утилiтарнi потреби нижчого рiвня при перевищеннi середнього стандарту iх задоволення [9, с. 231].

Потреби конкретизуються у мотивах i визначають iх спрямованiсть. Окремi вчинки, тим бiльше поведiнка людини в цiлому, в тому числi й злочинна, звичайно спрямовуiться не одним, а декiлькома мотивами, пiдпорядкованiсть яких виглядаi як складна iiрархiчна взаiмодiя. Серед них i провiднi, що надають поведiнцi особистiсного смислу. Людина не може мати безлiч мотивiв, але багатство мотивацiйноi сфери проявляiться в iх рiзноманiттi й взаiмодоповнюваностi. Взаiмодiючи мiж собою, вони пiдсилюють чи послаблюють один одного, вступають у взаiмнi протирiччя, результатом чого може стати аморальна чи злочинна поведiнка.

У низцi юридико-психологiчних та кримiнологiчних дослiджень можна знайти пiдтвердження думцi, що дiяння набуваi сенсу правопорушення або злочину переважно внаслiдок вибору способiв задоволення потреби тАУ досягнення мети, яка сама по собi i соцiально нейтральною чи, навiть, соцiально корисною. Це стосуiться, зокрема, потреб у досягненнi високого соцiального статусу, що не вiдповiдають встановленому правопорядку чи суспiльним можливостям. Кожна особа маi потребу в самоствердженнi, на основi якоi один докладаi цiлком соцiально схвалюваних зусиль у сферi професiйноi дiяльностi, iнший тАУ вчиняi хулiганськi дii. Бiльше того, цiлком позитивний вибiр тАУ досягти соцiального визнання тАУ може бути досягнутий як ВллегальнимиВ» засобами (професiйним удосконаленням), так i за допомогою омани чи зловживань [7, с. 125].

Узагальнюючи проаналiзованi точки зору можна дiйти висновку, що пiд мотивацiiю найчастiше розумiють сукупнiсть внутрiшнiх психологiчних факторiв, якi детермiнують поведiнку людини або процес формування мотиву такоi поведiнки. У нашому дослiдженнi ми будемо використовувати поняття мотивацii в якостi процесу для встановлення його ролi й мiсця в механiзмi iндивiдуальноi злочинноi поведiнки, а також як результат цього процесу для зтАЩясування його кримiнально-правового значення у субтАЩiктивнiй сторонi злочину. Необхiдно розрiзняти кримiнально-правове поняття злочину та кримiнологiчне поняття злочинноi поведiнки. Поняття злочину визначено у ст. 11 КК Украiни i i суспiльно небезпечним, винним i караним дiянням, ознаки якого передбаченi кримiнальним законодавством. Злочинна поведiнка i поняттям бiльш ширшим, при дослiдженнi якого увага звертаiться не тiльки на зовнiшнi суспiльно небезпечне дiяння, але й на його витоки: виникнення мотивiв, постановка мети, вибiр засобiв, прийняття рiзноманiтних рiшень субтАЩiктом майбутнього злочину тощо. Будь-який поведiнковий акт, у тому числi i злочинний переважно вчинюiться на основi процесу формування мотиву вчинку, планування акуту та прийняття рiшення. Зауважимо, що така пiдготовка практично вiдсутня в iмпульсивних злочинах, злочинах, вчинених з необережностi, якi також мають власну специфiку психiчних процесiв та особливостi субтАЩiктивноi сторони. Тому зазначений процес найбiльш характерно проявляiться в умисних злочинах, якi свiдомо пiдготовлюються та плануiться. Таким чином, варто зазначити, що злочинна поведiнка i певним процесом, який iснуi як у просторi, так i в часi. Вiн мiстить у собi не тiльки дii, якi реалiзуються на зовнi та утворюють обтАЩiктивну сторону складу злочину, але й психiчнi процеси, якi iм передують та визначають ТСенезу протиправного акту. В.Н. Кудрявцев розрiзняi 3 основних стадii умисного злочину:

1)мотивацiя злочину тАУ входять потреби особистостi, плани, iнтереси, якi у взаiмодii iз системою цiннiсних орiiнтацiй особистостi породжують мотиви злочинноi поведiнки;

2) планування злочинних дiй тАУ мотивацiя конкретизуiться у план протиправноi дii. СубтАЩiкт визначаi безпосереднi цiлi та обтАЩiкти своiх дii, а також засоби, мiсце та час вчинення злочину, приймаi вiдповiдне рiшення;

3) виконання злочину та настання суспiльно небезпечних наслiдкiв тАУ ця стадiя охоплюi як злочиннi дii (бездiяльнiсть), так i настання злочинного результату [1, с. 32].

Як видно iз запропонованоi схеми, третя стадiя безпосередньо спiвпадаi iз зовнiшнiм суспiльно небезпечним актом тАУ злочином.

Протягом усього механiзму вчинення злочину вiдбуваiться взаiмодiя особистостi iз тiiю соцiальною сферою, у якiй вона формувалась. РЖ ще до стадii формування мотивацii майбутнього злочину, внаслiдок негативного впливу соцiальноi сфери на формування особистостi, можна побачити витоки протиправноi поведiнки.

Та система потреб, соцiальних та морально-цiннiсних установок, якi склались в особистостi, визначають у подальшому поведiнку особи, у тому числi i злочинну.

Механiзм вчинення злочину значною мiрою визначаiться його ВлякiстюВ» тАУ формою та видом вини, маi у кожному випадку свою специфiку i найбiльш повно проявляiться у так званих передумисних злочинах, тобто таких, що свiдомо планувалися суб'iктом ще до настання ситуацii, в якiй реалiзувався злочинний умисел [6, с. 72].

Пiд виною прийнято розумiти психiчне ставлення особи до вчиненого дiяння та його наслiдкiв. У контекстi нашого дослiдження ми не будемо зупинятись на iснуючих точках зору з приводу проблеми вини, лише зауважмо, кримiнальне право придiляi проблемi вини особливу увагу, оскiльки найменше вiдхилення вiд принципу винноi вiдповiдальностi призводить до порушення законностi, притягнення до кримiнальноi вiдповiдальностi невинного. Л.РЖ. Казмiренко та О.Л. Мартенко провели вивчення кримiнальних справ, результатами чого стала констатацiя факту: умисна форма вини наявна у понад 90% злочинiв [2, с. 82].

Запропонована законодавцем формула умислу може бути застосована лише до таких злочинiв, для яких визначальною ознакою i ставлення винного до настання суспiльно небезпечних наслiдкiв, передбачених у нормах Особливоi частини КК Украiни. Ставлення до цих наслiдкiв визначаi вид умислу тАУ прямий чи непрямий (евентуальний). При цьому з законодавчого визначення умислу не видно розходження мiж його видами за iнтелектуальним моментом, оскiльки i для прямого, i для непрямого видiв умислу закон вимагаi усвiдомлення винним суспiльно небезпечного характеру дiяння i передбачення його суспiльно небезпечних наслiдкiв [6, с. 83].

Кримiнально-правове значення мотиву та мети полягаi в тому, що, входячи в структуру суб'iктивноi сторони складу злочину, вони пiдлягають доведенню в ходi досудового розслiдування та судового слiдства по кримiнальнiй справi i повиннi бути врахованi при винесеннi обвинувального вироку (статтi 64, 334 КПК Украiни).

Входячи в структуру суб'iктивноi сторони складу злочину вказанi обставини, на вiдмiну вiд вини, не виступають як ii конструктивнi елементи, а i факультативними ознаками.

У деяких випадках, коли вказанi характеристики мають особливе значення для визначення злочинного дiяння та особи винного, вони використовуються законодавцем для конструювання квалiфiкованих (особливо квалiфiкованих) або привiлейованих складiв злочинiв, а також враховуються як ознаки, що пом'якшують або обтяжують покарання. Коли мотив або мета безпосередньо вказанi в диспозицii норми Особливоi частини Кримiнального кодексу, вони набувають обов'язкового значення i стають конструктивними елементами складу конкретного злочину. В цьому випадку iх вiдсутнiсть свiдчить i про вiдсутнiсть вiдповiдного складу злочину в цiлому.

Таким чином, мотивацiя поведiнки у структурi механiзму вчинення злочину займаi важливе мiсце. РЗi сутнiсть полягаi у тому, що в умисних злочинах вона виступаi базовою ланкою, у якiй потреби, iнтереси, плани особистостi, у взаiмозвтАЩязку iз ii соцiально-цiннiсною орiiнтацiiю породжують мотиви злочинноi поведiнки та формують iх систему.

Кримiнально-правова роль мотивацii у субтАЩiктивнiй сторонi складу злочину проявляiться через спiввiдношення вини та мотивацii. Будь-яка винна поведiнка i мотивованою, при цьому без вини мотивацiя не маi кримiнально-правового змiсту та сенсу, i склад злочину вiдсутнiй через вiдсутнiсть одного з його елементiв тАУ субтАЩiктивноi сторони, яка виявляiться у винi.

Варто вказати на те, що необхiдно вiдрiзняти мотивацiю злочину вiд мотивування, оскiльки пiд останнiм термiном необхiдно розумiти рацiональне пояснення особою, яка вчинила злочин, причин своiх суспiльно небезпечних дiй або бездiяльностi, шляхом висвiтлення тих прийнятих для неi обставин, котрi спонукали ii до вчинення суспiльно небезпечного дiяння [12, с. 49].

Встановлення iстинних мотивiв вчиненого злочину i надзвичайно складною та суперечливою проблемою, оскiльки в такому разi постаi необхiднiсть проникнення у психологiю людини. Для правильноi квалiфiкацii дiяння, встановлення ступеню суспiльноi небезпечностi особи, призначення справедливого та адекватного покарання, яке здатне буде змiнити мотивацiйну дiяльнiсть особи iз негативноi на суспiльно корисну тАУ вирiшення усiх цих завдань потребуi спецiальних знань та вiдповiдних спецiалiстiв.

Правий РЖ.РЖ. Карпець, коли пише про те, що якщо ми хочемо, щоб покарання було ефективним саме для конкретноi людини, мають бути викритi тi спонукання та мотиви, якi штовхнули ii до вчинення злочину [6, с. 170].

Ситуацiя сьогодення складаiться так, що через завантаженiсть суддiв у бiльшостi випадкiв маi мiсце формальне вивчення особистостi злочинця та призначення покарань найбiльш ВлвживанихВ» видiв та розмiрiв стосовно типiчних злочинiв. Д. Гарбатович пише, що правоохороннi органи, суд у своiй дiяльностi здiйснюють квалiфiкацiю того чи iншого кримiнально-правового дiяння не вiдповiдно до дiйсного психiчного ставлення особи до вчиненого нею злочину, тобто не вiдповiдно до того, що усвiдомлювала i бажала особа, а вiдповiдно до того, що, на думку слiдчого та суду, знав i бажав субтАЩiкт, тобто оцiнюють своi власнi припущення [9, с. 19].

За таких умов мотивацiйна сфера злочинця практично не дослiджуiться, кримiнологiчнi та психологiчнi досягнення не враховуються у правозастосовнiй дiяльностi, не враховуiться можливiсть впливу кримiнально-правових санкцiй на виправлення злочинця для досягнення основноi мети покарання, не враховуiться ставлення самого засудженого до призначеного покарання тАУ чи визнаi вiн його справедливим, чи погоджуiться з ним, чи, навпаки, призначене покарання викликаi почуття несправедливостi, формуi негативнi почуття непокори, помсти тощо. Як наслiдок, ще до виконання покарання в особи формуiться негативна установка, що значно ускладнюi процес позитивного впливу покарання на свiдомiсть засудженого, в подальшому, пiсля закiнчення строку вiдбування покарання, значно ускладнюiться процес ресоцiалiзацii звiльненоi особи, або зводиться нанiвець. Соцiально не пристосована особа з негативною установкою пiсля вiдбуття покарання i потенцiйним злочинцем i в бiльшостi випадкiв вчинюi злочин повторно. Таким чином, коло замикаiться.

Слушно в цьому контекстi зауважуi РД.К. Нурпеiсов: ВлКримiнальне правосуддя у дослiдженнi мотиву злочинноi поведiнки визнаi вихiдну психологiчну причину поведiнки тАУ потребу. Вiдповiдаючи на запитання, чому людина вбиваi, краде, отримуi хабар i т.п., зазвичай зазначають тАУ з помсти, прагнення до матерiального збагачення, якi i субтАЩiктивним психологiчним уявленням тiii чи iншоi потреби. На питання про те, чому цi потреби задовольняються таким, а не iншим способом, практично залишаiться поза увагоюВ» [12, с. 63]. Аналiзуються важливi для юридичноi квалiфiкацii поведiнки психологiчнi фактори, а фактор, що маi не менш важливе значення для розробки заходiв профiлактики правопорушень тАУ негативно-правовий мотив (маiться на увазi мотив вибору протиправних засобiв досягнення цiлей) тАУ не аналiзуiться в системi психологiчних факторiв останнього [2, с. 63-64].

Окреслена ситуацiя не вiдповiдаi реалiям сьогодення i тому курсу, який взяла Украiна на побудову правовоi держави та громадянського суспiльства, де прiоритетом виступаi захист прав, свобод та законних iнтересiв усiх без винятку громадян. Тому необхiдно, на нашу думку, з метою повного та всебiчного вивчення особи, що вчинила злочин, ще на стадii досудового слiдства вiдповiдно до вимог КПК Украiни залучати в усiх випадках до справи експерта-психолога в якостi спецiалiста для встановлення психологiчного стану та субтАЩiктивного сприйняття особою, що вчинила злочин, процесу притягнення ii до кримiнальноi вiдповiдальностi.

Вiдповiдно до РЖнструкцii про призначення та проведення судових експертиз та експертних дослiджень (затверджена Наказом Мiнiстерства юстицii Украiни вiд 8 жовтня 1998 р. №53/5) психологiчна експертиза встановлюi тi особливостi психiчноi дiяльностi та такi iх прояви в поведiнцi особи, якi мають юридичне значення та викликають певнi правовi наслiдки. Головними завданнями психологiчноi експертизи i визначення у пiдекспертноi особи: iндивiдуально-психологiчних особливостей, рис характеру, провiдних якостей особистостi; мотивотворних чинникiв психiчного життя i поведiнки; емоцiйних реакцiй та станiв; закономiрностей перебiгу психiчних процесiв, рiвня iхнього розвитку та iндивiдуальних ii властивостей [6]. В.Я. Марчак, дослiджуючи можливостi залучення спецiалiста-психолога на досудовому слiдствi пише, що встановлений за допомогою професiйного психолога факт, що маi доказове значення, про психологiчнi особливостi та емоцiйний стан обвинуваченого в момент вчинення протиправних дiй може бути одним iз багаточисельних посилань для висновкiв про субтАЩiктивну сторону злочину, форму вини, мотиви злочину, тобто для правильноi квалiфiкацii скоiного [3, с. 16].

Н.М. Ахтирська зазначаi, що питання щодо встановлення мотивацii вчинкiв iз застосуванням судово-психологiчноi експертизи залишаiться дискусiйним. Основним аргументом противникiв такого виду судово-психологiчноi експертизи i те, що мотив тАУ одна iз ознак суб'iктивноi сторони злочину i, як цiль та вина, належить до сфери правовоi науки, тому не може бути предметом дослiдження експерта-психолога [5, с. 20].

Але експерт-психолог встановлюi не юридичнi (хулiганськi) мотиви злочину, а психологiчнi мотиви конкретного вчинку, аналiзуi особливостi мотивацiйноi сфери особи, що пiдлягаi дослiдженню. Такi дослiдження не суперечать загальним принципам проведення судовоi експертизи. Результатом дослiдження i встановлення мотиву-стимулу кримiногенноi поведiнки особи, тобто процесiв, якi спонукали ii до вчинення злочину [1, с. 20-21].

Сутнiсть такоi дiяльностi полягаi в тому, що шляхом аналiзу програм злочинноi поведiнки психолог маi виявити тi внутрiшнi соцiально-психологiчнi якостi особистостi злочинця, якi складають сутнiсть його ставлення до суспiльства, оточуючих, позицiю щодо правових норм; зтАЩясувати стiйкiсть програм злочинноi поведiнки, iх глибину, тривалiсть у часi, взаiмозвтАЩязок з тим чи iншим видом злочинноi дiяльностi, ретроспективне вiдношення до скоiного злочину, фактори, якi здатнi викликати щире каяття, бажання примиритись iз потерпiлою стороною, вiдшкодувати завданi збитки на стадii досудового слiдства.

Також доцiльно встановити можливостi виправлення через застосування кримiнально-правових санкцiй (можливiсть ВлперебудовиВ» програм поведiнки, формування суспiльно корисноi мотивацii поведiнки) у процесi вiдбування покарання шляхом зтАЩясування субтАЩiктивного ставлення та розумiння сутностi кримiнального покарання, а також вид i мiру покарання, якi здатнi вчинити такий вплив.Орiiнтовний перелiк вирiшуваних питань щодо дослiдження мотивацiйноi сфери особи на момент вчинення злочину може бути таким:

- якi iндивiдуально-психологiчнi особливостi маi пiдекспертна особа?

- чи маi пiдекспертна особа iндивiдуально-психологiчнi особливостi, якi суттiво вплинули на характер ii протиправних дiй або злочину чи злочинноi дiяльностi (зазначаiться, що саме маi значення для суду чи слiдства: пiдвищена агресивнiсть, пiдкоренiсть, жорстокiсть, нерiшучiсть, етичнi орiiнтацii, соцiальнi установки, мотивацiйна сфера)?

- якi психологiчнi особистi якостi та провiднi мотивацiйнi чинники поведiнки маi пiдекспертна особа? У якому зв'язку вони перебувають з обставинами, що дослiджуються у справi?

- чи могли iндивiдуально-психологiчнi особливостi пiдекспертноi особи суттiво вплинути на ii поведiнку пiд час скоiння нею протиправних дiй (або злочину)?

Використання спецiальних психологiчних знань у судii ефективним засобом встановлення обставин подii i дозволяi залучати до судового розгляду кримiнальних справ увесь арсенал сучасних науково-психологiчних методiв, а також i основним каналом впровадження в судово-слiдчу практику досягнень психологii [8, с.8].

За результатами проведеного дослiдження експерт-психолог надаi суду висновок, в якому зазначаються усi фактори, що характеризують особу злочинця (характер i ступiнь суспiльноi небезпеки), а також рекомендований вид та мiру покарання, необхiдну та достатню для виправлення особи, що вчинила злочин та формування у неi суспiльно корисноi мотивацii. Вважаiмо, що такий висновок, аналогiчно висновку експерта, повинен мати для суду рекомендований характер. Остаточне рiшення приймаi суд на основi всебiчного, повного, неупередженого та обтАЩiктивного дослiдження матерiалiв справи.

мотивацiя злочинна поведiнка кримiнальна

ЛРЖТЕРАТУРА

мотивацiя поведiнка кримiнальна правова

1. Колот А.М. Мотивацiя, стимулювання i оцiнка персоналу: Навч. посiбник / Колот А.М. тАУ К.: КНЕУ, 1998. тАУ 224с.

2. Кондрат С.С. Правомiрна поведiнка та правопорядок: взаiмозвтАЩязок та взаiмообумовленiсть / С.С. Кондрат // Держава i право. тАУ 2006. - №31. тАУ С. 35-38.

3. Кондратьiв Я.Ю. Юридична психологiя / Кондратьiв Я.Ю. тАУ К.: Видавничий дiм ВлРЖн ЮреВ». тАУ 1999. тАУ 352 с.

4. Коноваленко О. Особа злочинця корисливо-насильницькоi спрямованостi / О. Коноваленко // Право Украiни. тАУ 2006. - №4.- С. 74-77.

5. Концепцiя проекту Закону Украiни "Про волонтерський рух" (схвалено розпорядженням Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 15 жовтня 2004 р. N 748-р) // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg

6. Костенко О. Кримiнальний кодекс i доктрина / О. Костенко // Право Украiни. тАУ 2004. - №7. тАУ С. 43-47.

7. Котюк В.О. Теорiя права: курс лекцiй: Навч.посiбник для юрид.фак. вузiв / Котюк В.О. тАУ К.: Вен турi, 1996. тАУ 208 с.

8. Кощинець В.В. Використання спецiальних психологiчних знань судом при розглядi кримiнальних справ про злочини проти життя, здоровтАЩя та гiдностi особи. Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 19.00.06. тАУ К.: 2003. тАУ 17 с.

9. Крижанiвський А.Ф. Громадянське суспiльство i правопорядок / А.Ф. Крижанiвський // Вiсник Одеського iнституту внутрiшнiх справ. тАУ 2000. тАУ №2.

10. Криминология / Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.И., Михайлов А.Е. тАУ Киев-Донецк, 1997. тАУ 398 с.

11. Криминология: приглашение к дискуссии / А.В. Баляба, Э.В. Виленская, Э.А. Дидоренко, Б.Г. Розовский. тАУ Луганск: РИО ЛИВД, 2000. тАУ 318 с.

12. Кримiнальне право Украiни. Загальна частина: Пiдручник / М.РЖ. Бажанов, Ю.В. Баулiн, В.РЖ. Борисов та iн., За ред. професорiв М.РЖ. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тацiя. тАУ Киiв тАУ Харкiв: Юрiнком РЖнтер, 2003. тАУ 416 с.

13. Кримiнально-виконавчий кодекс Украiни. тАУ К.: Атiка, 2003.тАУ 96 с.

14. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология / Кудрявцев В.Н. тАУ М.: Наука, 1982. тАУ 288 с.

15. Кудрявцев В.Н. Стратегия борьбы с преступностью / Кудрявцев В.Н. тАУ М., 2005. тАУ 366 с.

16. Кудрявцев В.Н. Мотивы преступного поведения / В.Н. Кудрявцев // Юридическая психология. тАУ 2007. - №4. тАУ С. 2-7.

17. Кузнецова Н.Ф. Мотивация преступлений и тенденции ее применения / Н.Ф. Кузнецова // Вопросы советской криминологии. тАУ М., 1976. тАУ Ч. 2. тАУ С. 3тАУ12.

18. Кузнiцов В.В., Савченко А.В. Теорiя квалiфiкацii злочинiв: Пiдручник. (2-е вид., перероб.). тАУ К.: КНТ, 2007. тАУ 300 с.

19. Курс уголовного права. Общая часть. Т.1: Учение о преступлении. Учебник для вузов. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. тАУ М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. тАУ 560 с.

20. Лазарева В.А. Судебная власть и уголовное судопроизводство / В.А. Лазарева // Государство и право. тАУ 2001. - №5.

21. Литвак О.М. Держава i злочиннiсть: Монографiя / Литвак О.М. тАУ К.: Атiка, 2004. тАУ 304 с.

22. Литвак О.М. Державний вплив на злочиннiсть / Литвак О.М. тАУ К.: Юрiнком РЖнтер, 2000. тАУ 275 с.

23. Лобас Н.С. Убийцы. (Некоторые черты психофизики преступников) / Лобас Н.С. тАУ М.: СГА, 2008. тАУ 159 с.

24. Лукашева Е.А. Мотивы и поведение человека в правовой сфере / Е

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Агрессивное поведение в подростковом возрасте