Проблема оцiнки соцiальноi ролi релiгii. Сакралiзацiя та секуляризацiя як тенденцii розвитку суспiльства

сакралiзацiя секуляризацiя релiгiя церква

Соцiальна роль релiгii у функцiонуваннi та розвитку рiзних соцiальних систем суперечлива i змiнюiться з переходом вiд однiii системи до iншоi. Чим гiрше було життя людей, тим бiльшу роль вiдiгравала в ньому релiгiя.

До появи буржуазного, iндустрiального суспiльства роль релiгii або зростала, або зберiгалась на високому рiвнi. Для характеристики змiн соцiальноi ролi релiгii суспiльствознавство користуiться термiнами сакралiзацiя та секуляризацiя (вiд лат. saecularis тАУ мирський, свiтський). Поняття сакралiзацii використовуiться для позначення

1) сутi релiгiйноi дiяльностi;

2) зростання будь якого полiтичного та iдеологiчного контролю над суспiльством, зокрема i антирелiгiйного за змiстом;

3) зростання ролi релiгii та церкви в регулюваннi суспiльних вiдносин зокрема.

Проявом сакралiзацii i те, що вся людська культура, зокрема родина, приватна власнiсть, держава та право, мораль, розглядаються як створенi богами або Богом, а не суспiльством, iндивiда не вважають особистiстю, йому вiдмовляють в правi вiльно вибирати мiж рiзними релiгiйними або полiтичними напрямками, тим бiльше бути атеiстом.

Протилежний за своiю спрямованiстю процес секуляризацii находить свiй вираз в тому, що людська культура, ii складовi визволяються з пiд iдеологiчного контролю релiгii та церкви, починають розглядатися як створенi виключно людьми, як результат iх самодiяльностi, зокрема тАУ у вiдокремленi держави, системи освiти вiд релiгii та церкви, перетвореннi релiгii у приватну справу громадянина, врештi решт, в демiфологiзацii самоi релiгii, в неусвiдомлюваному вiруючими процесi стихiйного згасання зацiкавленостi до потойбiчного та зростання захопленостi земним, повсякденним. Частковим виразом секуляризацii i вiдчуження державою майна, власностi церкви.

Тенденцiя десакралiзацii, демiфологiзацii, секуляризацii починаiться з виникненням фiлософii та науки, але панiвною, переважною, вона стаi лише в буржуазному суспiльствi. РЖдеологи революцiйноi буржуазii "в крижанiй водi егоiстичного розрахунку втопили священний трепет релiгiйного екстазу", звели змiст релiгii до виразу iнтересiв людей. Чим пояснити, що процес десакралiзацii iнтенсифiкуiться лише в буржуазному суспiльствi?

В ньому все укорiнене розпадаiться, традицii ламаються, життя набираi шаленого темпу. В порiвняннi з буржуазним суспiльством усi попереднi можна розглядати як традицiйнi.

В останнiх непорушнiсть релiгiйних традицiй виростаi з традицiйностi, незмiнностi способу життя. В буржуазному суспiльствi симбiоз науки та матерiального виробництва, перетворення науки у виробничу силу, гiгантськи прискорюi рiст матерiального виробництва, змiнюi соцiальну структуру суспiльства, спрямованiсть потреб та iнтересiв мас, структуру вiльного часу.

Змiна технологii виробництва привела у розвинених буржуазних краiнах до радикальноi змiни соцiальноi структури, зокрема зникнення селянства, поступового зростання чисельностi соцiальних груп, що працюють у духовному виробництвi та сферi послуг, падiння чисельностi працюючих у промисловостi, до iнтелектуалiзацii працi, пiдвищення життiвого рiвня мас.

Завдяки високому рiвню матерiального виробництва та продуктивностi працi на переднiй план висуваються бiльш дiйовi форми регулювання суспiльних вiдносин, нiж iдеологiчнi та полiтичнi, а саме тАУ економiчнi. Тут "речi вскочили у сiдло i поганяють людьми". Культ речового багатства, престижного споживання, грошей, сексу, перетворення тiла людини у товар, звернення до пiдсвiдомого, iнстинктiв ведуть у порiвняннi з попереднiми суспiльствами до вiдносного падiння ролi релiгii у суспiльнiй свiдомостi, у регулюваннi суспiльних вiдносин. Засоби масовоi комунiкацii вторгаються у приватне життя особи.

Опредмеченi результати науковоi дiяльностi змiнюють побут мас, iх свiдомiсть. Той, хто колись вважав себе рабом, нулем, червтАЩяком, починаi набувати впевненостi.

Релiгiйнi обтАЩiднання перетворюються у своiрiднi каси взаiмодопомоги. "Втеча iз свiту в царство надчуттiвого замiнюiться iсторичним прогресом. Потойбiчна мета вiчного блаженства перетворюiться у земне щастя бiльшостi. Турбота про релiгiйний культ замiнюiться натхненням культурноi творчостi. Творчiсть, до цiii пори привiлей бiблiйного Бога, стаi ознакою людськоi дiяльностi", тАУ писав М.Хайдегер.

Всебiчна, конкретна оцiнка соцiальноi ролi релiгii, що претендуi на обтАЩiктивнiсть, повинна даватися по трьох параметрах, у трьох вiдносно самостiйних вимiрах, аспектах тАУ пiзнавальному (гносеологiчному) тАУ iз погляду ступеня ii iстинностi, ii вiдповiдностi критерiям, нормам i iдеалам науки; соцiологiчному тАУ iз погляду ii корисностi суспiльству, iндивiду, рiзним соцiальним спiльнотам; художньо-естетичному тАУ iз погляду уявлення про прекрасне, спроможностi релiгii задовольняти, формувати емоцiйнi потреби людей, естетичних iдеалiв. Оскiльки Бог виконуi роль iдеалу Добра, РЖстини, Краси, дамо оцiнку соцiальноi ролi релiгii з точки зору саме цих цiнностей.

Якщо до оцiнки соцiальноi ролi релiгii пiдходити, керуючись естетичними критерiями, то треба визнати, що зростаюче на ТСрунтi релiгiйних емоцiй мистецтво може мати загальнолюдську цiннiсть, здатне збагатити свiт почуттiв не тiльки вiруючих, але i невiруючих. Релiгiйне мистецтво тАУ вагомий аргумент проти думки, що iдея бога це лише iдея рабства.

Велич релiгiйного iдеалу, його спрямованiсть до прекрасного, знайшла своi наочне, естетичне втiлення в каменi, в архiтектурi Софii Костянтинопольськоi i Новгородськоi, Мiланського i Кельнського соборiв, Андрiiвськоi церкви Киiва i Дмитрiiвського собору Володимира, храму Покрови на Нерлi i Преображенського собору в Кiжах та iн. Крiпак Потапов, за проектом якого була споруджена найкрасивiша церква Москви тАУ Храм Успiння Богородицi, не був рабом. Рабами були тi, за наказом котрих ця церква, як i десятки тисяч iнших церков, були зруйнованi.

Про незрiвняну красу цього храму академiк Д.С. Лiхачов згадував: "Зустрiч з нею мене приголомшила. Передi мною здiймалася хмарина бiло-червоного мережива. Не було "архiтектурних мас". РЗi легкiсть була такою, що уся вона здавалась втiленням незнаноi iдеi, мрiiю про щось нечувано прекрасне. Такi рiзнi люди як Наполеон i Достоiвський, вважали ii найкрасивiшою церквою Москви.

Пiд час великоi пожежi Москви Наполеон виставив бiля неi караул i цим врятував вiд вогню.. Але ось прийшли люди та знесли церкву. Це було на початку тридцятих рокiв. Тепер на цьому мiстi пустир з якимось ларьком.. Хiба не вбито в нас щось? Хiба нас не обiкрали духовно? "

Оцiнюючи релiгiю в гносеологiчному аспектi, за самого прихильного вiдношення до неi, треба визнати, що релiгiйна iдеологiя, як i деякi антирелiгiйнi, придушувала iнакомислення, вiльнодумство, перешкоджала вiльному науковому дослiдженню i тим самим уповiльнювала суспiльний розвиток.

Нi видання бажаного за дiйсне, нi апеляцiя до емоцiй, нi створення атмосфери культу, нi некритична орiiнтацiя будь-якоi iдеологii, зокрема релiгiйноi, на установлення, iлюзii, змiст повсякденноi свiдомостi не сумiснi з суттю науки. Аналiз структури i соцiальних функцiй релiгii призводить до висновку про розходження соцiальних функцiй науки i релiгii. Тi, кому дорогi iдеали науки, не повиннi забувати, що Дж. Бруно, вислухавши вирок iнквiзицiйного трибуналу про спалення, сказав: "Спалити тАУ не значить спростувати", що Бруно горiв на вогнищi з кляпом у ротi. Зiткнення релiгiйноi iдеологii з наукою тАУ це не досадне, прикре непорозумiння, не випадковiсть.

Наука i релiгiя можуть як виключати, так i доповнювати одна одну. Все залежить вiд того, в яких соцiальних системах вони функцiонують. Будь-яка iдеологiя, зокрема релiгiйна, не витримуi критики з погляду наукових iдеалiв несуперечливостi, логiчноi послiдовностi, перевiряiмостi.

Але якою б великою не була роль науки в життi людей, нiколи iх життя без залишку не зведеться до науковоi дiяльностi. Фiзик М. Борн зауважив: "Любов тАУ це не наука, але це гарно!".

Оцiнюючи релiгiю в соцiологiчному аспектi, треба визнати суперечливою соцiальну роль релiгii. У конкретних iсторичних умовах релiгiя може вiдiгравати прогресивну роль. Пiд прапором рiзноманiтних форм релiгiй вiдбувався прогресивний перехiд вiд докласових суспiльств до класових, вiд одних соцiальних систем до iнших. Виконуючи iнтегруючу функцiю, релiгiя вiдiгравала прогресивну роль у життi народiв, що вiдстоювали своi право на вiльний розвиток, яким загрожувала насильницька асимiляцiя.

У повiстi М.Гоголя "Тарас Бульба" останньою фразою, яку вимовляi вмираючий на полi бою козак, фразою, якою вiн розстаiться з життям, i: "Хай живе православна Русь!"

Оскiльки релiгiйнiсть виростаi з морального напрямку думок, iз прагнення до справедливостi, iз незадоволеностi життям, оскiльки релiгiя тАУ це протест проти кривди, убогостi, злиденностi життя, маси, оголошуючи певнi суспiльнi порядки несправедливими, аморальними, неугодними Богу, можуть черпати у релiгiйнiй вiрi натхнення у боротьбi проти суспiльних порядкiв, що стали ненависними, упевненiсть, переконанiсть у своiй правотi i силi, у своiй боротьбi звертатися за допомогою до Бога. РЖдеологами революцii були не тiльки деiсти й атеiсти. Революцii вiдбувалися i пiд релiгiйними прапорами.

Характерний для недалекого минулого висновок про те, що релiгiя в iсторii людства вiдiгравала нiбито винятково консервативну i реакцiйну роль, ТСрунтуiться на трьох помилкових постулатах:

1) iлюзii, помилки, мiфи в суспiльному розвитку нiколи прогресивноi ролi не вiдiгравали;

2) релiгiя тАУ це виключно хибна, помилкова свiдомiсть, вiра в надприроднi сили i безглузде поклонiння iм;

3) прогресивне лише те, що сприяi загостренню, розпалу класовоi ворожнечi. Але якщо обтАЩiктивнi i субтАЩiктивнi умови для прогресивних суспiльних перетворень ще не дозрiли, якщо прогресивнi соцiальнi сили ще слабкi, розпал антагонiзмiв може мати своiм результатом поразку цих сил, уповiльнення суспiльного розвитку, регрес, а не прогрес, а проповiдь класового ненасильства, навпроти, сприяти росту, накопиченню, консолiдацii прогресивних сил i тим самим бiльш безболiсному розвтАЩязуванню назрiлих соцiальних конфлiктiв.

Слiд враховувати i те, що навiть справжня полiтична революцiя, за висловом Ж.Жореса, тАУ це лише Ваварварська форма прогресу.

Проповiдь любовi до ближнього, милосердя, добродiйна дiяльнiсть не спроможнi, зрозумiло, усунути джерела антагонiзму у стосунках мiж людьми, але вони можуть полегшити страждання вiруючих, помтАЩякшити гiркоту життiвих знегод.

Звичайно, для тих полiтичних сил, що у боротьбi за владу не схильнi спускатися до повсякденних потреб iндивiда, на якого дивляться як на нуль, виходять iз принципiв: "чим гiрше, тим краще", "того, хто падаi, пiдштовхни", "хто тАУ кого", роблять своiю метою визволення вiд "химери совiстi", хто шукаi основу полiтичного руху в ненавистi, все, що вiдриваi, вiдволiкаi вiд розпалювання мiж- та внутрiшньокласовоi боротьби, хоч у якiйсь мiрi помтАЩякшуi жорстокiсть мiжлюдських стосункiв, сприймаiться як кiстка у горлi, як "невыразимейшая мерзость".

Пересiчний вiруючий на вiдмiну вiд дослiдника оцiнюi не релiгiю взагалi, а власну релiгiйну конфесiю, оцiнюi не з погляду науки, людства, а насамперед iз погляду своiх особистих незадоволених повсякденних iнтересiв. Вiруючому релiгiя може бути корисна своiю психотерапевтичною, компенсаторною функцiiю, формуванням переконаностi, що Бог не залишить його одного в бiдi, можливiстю реального спiлкування з одновiрцем та iлюзорного спiлкуванням iз Богом у молитвi.

Оскiльки почуття любовi не може реалiзуватися в повсякденних вiдносинах вiруючого з iншими людьми, витiсняiться злобою, заздрiстю, жорстокiстю, релiгiя вiдкриваi вiруючому можливiсть реалiзувати цi своi нереалiзованi почуття у спiлкуваннi з Богом.

На жаль любов до Бога не обовтАЩязково виростаi з любовi до людини. Вона може виростати i з ненавистi до неi. Порiвняiмо двi думки на одну тему. Вони вiдрiзняються тональнiстю, розстановкою акцентiв. "Протягом столiть украiнськi дiвчата.. дивлячись в оченята своiх новонароджених дiточок-пташенят, молили в Господа Бога здоровтАЩя i кращу для них долю., всього того, чого мати не зумiла дати .. ".. Мати повивала мене, малого, i в ночi на свiчку Богу заробляла; поклони тяжкii бтАЩючи, Пречистiй ставила, молила, щоб доля добрая любила ii дитину.. Добре, мамо, що ти зараннi спать лягла, а тоб ти Бога прокляла за мiй талан" (Т. Шевченко). Перша висловлюi розчулення (умиление), невмирущу надiю на краще, друга тАУ почуття обурення, розчарування, зраджених надiй вiд усвiдомлення прiрви мiж релiгiйними надiями, сподiваннями та суворою дiйснiстю.

Суперечливiсть соцiальноi ролi релiгii знаходить вираз у тому, що релiгiя може як освячувати авторитетом Бога пануючi в соцiальнiй системi матерiальнi вiдносини i духовнi цiнностi, тяжiти до iдеалу "не потрiбно нi землеробства, нi промисловостi, нi освiти. Потрiбно, щоб було тихо", так i закликати до змiни вiдносин, цiнностей, виконувати роль iдеалу, що протистоiть дiйсностi. Навiть при самому прихильному вiдношеннi до релiгii тому, хто бажаi залишитись обтАЩiктивним, треба визнати, що люди з психологiiю раба, нуля, червтАЩяка можуть створити лише таке суспiльство, де "внизу власть тьмы, а вверху тьма власти".

В релiгiйнiй дiяльностi, як i у полiтичнiй, нерiдко вiруючим здавалось, що вони боролись за своi визволення, в той час, як насправдi вони билися за своi поневолення. Розiрвавши однi ланцюги, вiруючi, як i атеiсти, можуть замiсть них викувати ще бiльш важкi.

Войовниче неуцтво вiруючих, iхня полiтична активнiсть, що немаi пiд собою мiнiмуму полiтичноi культури, можуть мати настiльки ж згубнi наслiдки, як i iхня пасивнiсть, коли релiгiя вiдволiкаi вiд боротьби. В обох випадках результати активностi або пасивностi вiруючих не збiгаються з iхнiми намiрами, цiлями.

При оцiнцi соцiальноi ролi релiгii не можна закривати очi на те, що релiгiя може не тiльки обтАЩiднувати, але i розтАЩiднувати. Релiгiя може розпалювати ворожнечу, ненависть мiж людьми, народами, плекати, пiдтримувати нацiоналiзм i навiть законодавча заборона такого розпалювання може залишитися лише на паперi. Одночасно, оскiльки в релiгiйних обтАЩiднаннях, органiзацiях потреба в спiлкуваннi задовольняiться не тiльки у молитвi, в уявному спiлкуваннi з Богом, але i реально тАУ у повсякденному спiлкуваннi вiруючих один з одним, оскiльки суттiвою стороною релiгii i добродiйнiсть, милосердя, духовна, а iнколи i матерiальна пiдтримка, розрада, оскiльки релiгiя вимагаi дотримання загальнолюдських моральних норм, оцiнювати соцiальну роль релiгii як виключно реакцiйну було б помилкою.

До оцiнки соцiальноi ролi релiгii необхiдно пiдходити конкретно iсторично. У кожному конкретному випадку необхiдно спецiальне дослiдження того, яким соцiальним силам служать релiгiйнi авторитети.

Релiгiя уповiльнювала суспiльний розвиток, оскiльки вiруючi переконанi у тому, що суспiльний лад i не наслiдком iх власноi дiяльностi або бездiяльностi, а дарований iм потойбiчними силами, вiдчувають себе нулями, оскiльки вiруючий робить вибiр тим, що уникаi власного вибору, намагаiться зняти вiдповiдальнiсть з себе i перекласти його на зовнiшнi обставини, оскiльки культ iдеалiв перетворюiться у культ iдолiв, оскiльки в релiгii моральнiсть ще придушуiться жертвоприношеннями. Але це лише одна сторона справи. РД i iнша.

Притаманна релiгii iдея святого, священного, абсолютних соцiальних цiнностей тАУ це не убогiсть, це не рабська, а велика iдея, без втiлення якоi в життя розглагольствування про свободу перетворюються в обдурення народу. Ще Августин звернув увагу на те, що той, хто ототожнюi Бога з добром, хоче стати щасливим вже на землi i добутися, домогтися цього власними силами. Цi "дрiбницi" проiгнорували войовничi атеiсти, якi в словах "бог та релiгiя" бачили лише "темряву, морок, кайдани i батiг" (В. Белiнський).

Релiгiя тАУ це не тiльки вираз несвободи людей, але i вираз, прагнення подолати несвободу. Свобода людей i у ставленнi один до одного, i у ставленнi до природи не може i не повинна бути абсолютною. Абсолютна свобода тАУ це свавiлля, це розпад суспiльства як системи, ii дезорганiзацiя. Обмеження сваволi людей в iнтересах самозбереження як суспiльства, так i iндивiда. З цим не бажають рахуватись нiцшеанцi усiх часiв та усiх мастей, як ультраправих, так i ультралiвих.

Велич РЖсуса як мислителя, як людини тАУ зокрема в розумiннi того, що свобода тАУ це не свавiлля. РЖсус заслуговуi повагу всiх людей, незалежно вiд iх ставлення до релiгii, за те, що вiн пiдхопив i понiс у маси одну з найвеличнiших думок людства: "Усе, чого тiльки бажаiте, щоб чинили вам люди, те саме чинiть iм i ви, бо в цьому Закон i Пророки. Увiходьте тiсними ворiтьми, бо просторi ворота й широка дорога, що веде до погибелi, тАУ i нею багато-хто ходить; бо тiснi тi ворота i вузька дорога, що веде до життя, тАУ i мало таких, що знаходять ii!" (Мт., 7, 12 тАУ 14).

Щоб стати людьми, навчитись жити як люди, цей основний принцип моральноi культури i одночасно основний полiтичний принцип демократичного соцiалiзму тАУ принцип гармонii суспiльних та особистих iнтересiв тАУ повинен стати "категоричним iмперативом", яким в своiй поведiнцi керуiться кожна людина.

Завершуючи тему, повернемося ще раз до тези Канта: "Якщо Бога нема, то все дозволено". Якщо пiд Богом розумiти абсолютнi соцiальнi цiнностi, святе, священне, то такий Бог повинен бути у кожнiй людинi й будь-якому суспiльствi. Поняття "Бог", як i усi поняття, i за своiм походженням субтАЩiктивним, тобто, створене людьми. Але вiд цього воно не втрачаi загальнолюдськоi цiнностi, корисностi, оскiльки ядро цього поняття тАУ почуття святого, священного тАУ спрямоване саме проти свавiлля, уседозволеностi, субтАЩiктивiзму.

Коли критика релiгii переростаi у заперечення таких абсолютних цiнностей i апологiю уседозволеностi i сваволi, то така псевдореволюцiйна критика релiгii i для суспiльства i для iндивiда небезпечнiша, нiж релiгiя. Так, для Нiцше "золоте правило моралi" тАУ це не обовтАЩязковий для кожноi людини, непорушний "категоричний iмператив", а усього лише "Молох абстракцii", якому "надлюдина" не схильна приносити жертву. Зрозумiло, щоб захистити людей вiд свавiлля моралi взагалi, релiгiйноi моралi зокрема, недостатньо. Для цього потрiбнi перш за все високий рiвень матерiального виробництва, полiтичноi культури, розподiл влади.

Однiiю з таких передумов i i моральна культура народу, у формуваннi якоi релiгiя може вiдiгравати важливу роль. Елементарним проявом такоi культури i усвiдомлення того, що там, де все вiдносно, де нема нiчого святого, священного, де вiдсутнi абсолютнi цiнностi, де за виразом В. Бiлiнського "вимовляють боже iмтАЩя, чухаючи собi задницю", там звiльняюче вiд вiдповiдальностi гасло "грабуй награбоване" стаi бiльш привабливим нiж релiгiйнi заповiдi "не вбивай", "не кради", там громадянська вiйна стаi реальнiстю., нiхто не гарантований вiд свавiлля.

Якщо люди не бажають самознищення, над зiткненням iх iндивiдуальних, групових, нацiональних iнтересiв повинна завжди променiти, сяяти зiрка загальнолюдських, абсолютних цiнностей.

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв

Анализ и сравнение существующих представлений об исповеди в различных конфессиях

Антихрист и время его пришествия

Астральные мифы