Фiзична реабiлiтацiя при патологii черевноi порожнини

Змiст

Вступ

ГЛАВА РЖ. МЕТОДИ ФРЖЗИЧНОРЗ РЕАБРЖЛРЖТАЦРЖРЗ ПРИ ПАТОЛОГРЖРЗ ЧЕРЕВНОРЗ ПОРОЖНИНИ (аналiз лiтературних даних)

Роздiл 1. Основнi види патологii черевноi порожнини

1.1 Лапаротомiя

Роздiл 2. Методи фiзичноi реабiлiтацii

2.1 Клiнiко функцiональне обТСрунтування методiв фiзичноi реабiлiтацii

2.2 Показання i протипоказання до занять ЛФК в пiсляоперацiйному перiодi

2.3 Фiзична реабiлiтацiя в пiсляоперацiйному перiодi

ГЛАВА РЖРЖ. власна ДОСЛРЖДНИЦЬКА РОБОТА

Роздiл 1. Загальна характеристика пiддослiдних

Роздiл 2. Методи проведення дослiдження

2.1 Методи збору дослiджуваних даних

2.2 Математико-статичний метод обробки даних, отриманих в ходi експерименту за Ст'юдентом

Роздiл 3. Хiд дослiдження

Роздiл 4. Обговорення отриманих даних

Висновок

Рекомендацii

Додатки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Останнiм часом в усьому свiтi вiдзначаiться неухильний рiст хвороб органiв травлення в зв'язку з урбанiзацiiю життя, гiпокiнезiiю, а також такими негативними явищами, як неадекватне, незбалансоване харчування, алкоголiзм, палiння, наркоманiя. Хвороби органiв черевноi порожнини - одна з частих причин утрати працездатностi i розвитку iнвалiдностi. За даними лiтератури, у кожного сьомого хворого причиною втрати працездатностi i патологiя органiв травлення. Найчастiше спостерiгаються виразкова хвороба, ентероколiти, холецистити i гепатити, що нерiдко ведуть до серйозних ускладнень, що вимагають хiрургiчного втручання i вiдповiдних реабiлiтацiйних заходiв. Усе це визначаi актуальнiсть i соцiальну значимiсть проблеми.

Незважаючи на все зростаюче кiлькiсть рiзних методiв консервативного i хiрургiчного лiкування захворювань органiв травлення, кiнцевi результати не завжди досягають поставленоi мети. Це, скорiше усього, обумовлено недооцiнкою чи неадекватним застосуванням засобiв i методiв фiзичноi терапii з этиопатогенеза, характеру захворювання i наявностi ускладнень.

Пропонована робота мiстить у собi узагальненi данi рiзних медичних джерел. У достатньому обсязi вiдбитi питання диференцiйованого застосування рiзних форм ЛФК, масажу, фiзiотерапевтичних методiв лiкування на рiзних етапах хiрургiчного лiкування захворювань органiв черевноi порожнини.

Спираючи на власнi данi, отриманi в мiськiй лiкарнi ми спробували вiдповiсти на кiлька питань, що стосуiться здоров'я хворих пiсля хiрургiчних утручаннях на органах черевноi порожнини, дослiдили показники проб Штаге та Генче у цих хворих.

Цiль роботи - вивчити основнi методи фiзичноi реабiлiтацiя хворих при фiзичноi реабiлiтацii хворих з захворюваннями органiв черевноi порожнини, охарактеризувати iх.

Об'iктом дослiдження в роботи i показники проб Штаге та Генче, ЖРДЛ хворих, якi перенесли оперативне втручання з приводу захворювання органiв черевноi порожнини, в процесi реабiлiтацii.

Гiпотеза - ми припустимо, що використання методiв фiзичноi реабiлiтацii, буде сприяти посиленню лiкувального впливу на органiзм людини. Ми вiзьмемо такi показники: проби Штанге та Генче.

ГЛАВА РЖ. МЕТОДИ ФРЖЗИЧНОРЗ РЕАБРЖЛРЖТАЦРЖРЗ ПРИ ПАТОЛОГРЖРЗ ЧЕРЕВНОРЗ ПОРОЖНИНИ (аналiз лiтературних даних)

черевний порожнина фiзичний реабiлiтацiя

Роздiл 1 Основнi види патологii черевноi порожнини

До оперативних утручань на органах черевноi порожнини прибiгають тодi, коли консервативний метод лiкування не даi необхiдних результатiв. Хiрургiчнi втручання на органах черевноi порожнини застосовуються при пораненнях, ушкодженнях i захворюваннях кишечнику, шлунка, печiнки, пiдшлунковоi залози, селезiнки, дефектах черевноi стiнки.

До 50% усiх хiрургiчних втручань у вiддiленнях абдомiнальноi хiрургii i операцii, виконуванi з приводу гострого апендициту - гострого запального захворювання червоподiбного вiдростка слiпоi кишки. По ступенi патоморфологiчних змiн у вiдростку розрiзняють: катаральний, флегмонозний, гангренозний i перфоративний апендицит. Лiкування хворих оперативне, полягаi у видаленнi вiдростка (апендектомii). Звичайно роблять косий розрiз довжиною в 5-7 див у правоi пiдвздошнiй областi.

Гострий холецистит - гостре запалення жовчного мiхура; частiше розвиваiться на тлi жовчнокам'яноi хвороби. Операцiя полягаi у видаленнi жовчного мiхура - холецистектомii. Розрiз робиться в правому пiдребер'i з перетинанням прямоi i косою м'язiв живота.

Виразкова хвороба шлунка i дванадцятипалоi кишки. Довгостроково непiддаiться консервативному лiкуванню хвороба, а також ускладнена виразка (кровотеча, рубцевi змiни, прорив стiнки, переродження в пухлину) пiдлягають оперативному лiкуванню - ушиванню, видаленню чи частини всього шлунка. Операцiйний розрiз звичайно роблять вiд мечоподiбного вiдростка до пупка.

Грижа - виходження внутрiшнiх органiв чи iхнiх частин пiд шкiру через природнi чи придбанi отвори черевноi стiнки. Мiсцем утворення грижi можуть бути нормально iснуючi в людини чи отвору щiлини, що розширилися в патологiчних умовах, а також пiсляоперацiйнi рубцi. Нерiдко органи ущемляються в грижовому отворi - защемлена грижа, що може привести до iх некрозу i перитонiту (запалення очеревини). У таких випадках оперативне втручання повинне бути екстреним. Операцiя полягаi у вправляннi грижi й ушиваннi грижових ворiт.

Оперативнi втручання на черевнiй порожнинi виконуються при вiдкритих травмах живота: проникаючих (з ушкодженням очеревини) i непроникаючих (без ушкодження очеревини), а також при закритих травмах, коли маються ушкодження внутрiшнiх органiв. На органах черевноi порожнини роблять плановi операцii, як правило, при хронiчних захворюваннях i екстренi, котрi виробляються при пораненнях, травмах i гострих захворюваннях. Операцii проводять пiд загальним наркозом (на шлунку, жовчних шляхах, при травмах) чи пiд мiсцевим знеболюванням (апендектомiя, грижесiчення).

Результат оперативного лiкування при захворюваннi органiв травлення залежить не тiльки вiд технiки виконання самоi операцii, але i вiд передоперацiйноi пiдготовки, а також плину пiсляоперацiйного перiоду. Кiнезiтерапiя у вiдбудовному лiкуваннi i чинником профiлактики цiлого ряду пiсляоперацiйних ускладнень, як раннiх, так i пiзнiх.

Основнi психолого-педагогiчнi задачi, розв'язуванi в процесi реабiлiтацii: навчити хворого фiзичним вправам; навчити усвiдомленого виконання фiзичних вправ; прищепити навички самостiйноi форми занять фiзичними вправами; виробити умiння здiйснювати самоконтроль за фiзичним навантаженням (по частотi пульсу i суб'iктивних вiдчуттiв); розвити вольовi якостi i впевненiсть в успiшному результатi захворювання. Задачi кiнезiтерапii тiсно зв'язанi з лiкувальними, вони пiдкрiплюють i доповнюють один одного, а iхнi здiйснення на практицi приводить до стiйких позитивних результатiв вiдбудовного лiкування. Курс фiзичноi реабiлiтацii пiд час перебування хворого в стацiонарi подiляiться на два перiоди: пiдготовчий (передоперацiйний) i пiсляоперацiйний. Пiсля виписки пацiiнта зi стацiонару видiляють окремо постгоспiтальный перiод. Для кожного перiоду iснують своi конкретнi задачi руховоi терапii. На пiдставi поставлених задач розробляють схеми процедур лiкувальноi гiмнастики (ЛГ), а до них пiдбирають комплекси фiзичних вправ.

На сучасному етапi лiкування хiрургiчних хворих активно застосовуються рiзнi засоби i методи фiзичноi реабiлiтацii вiдповiдно до рухового режиму, ваги i перiодом захворювання. [1, 2]

1.1 Лапаротомiя

Вiдповiдно до загальноприйнятого тлумачення, термiн "лапаротомiя" означаi хiрургiчне розкриття черевноi порожнини. Лапаротомiя служить лише засобом для здiйснення того чи iншого оперативного втручання в черевнiй порожнинi. Тому при виборi мiсця для лапаротомiчного розрiзу, насамперед , варто керуватися метою забезпечення найбiльш зручного i широкого доступу до тiii дiлянки, на якому буде проводитися операцiя. Однак тут же варто помiтити, що видужанню хворого i швидкому вiдновленню його працездатностi значно сприяють i такi фактори, як безперешкодне загоiння операцiйноi ранi i як можна менше порушення цiлiсностi черевноi стiнки. Звiдси ж випливаi, що другою найважливiшою вимогою при виборi мiсця, напрямку i способу виконання лапаротомiчного розрiзу i облiк особливостей анатомiчноi будiвлi рiзних дiлянок черевноi стiнки.

При проведеннi лапаротомii в iнтересах мiнiмального порушення анатомiчноi структури черевноi стiнки необхiдно дотримувати наступнi правила:

- в iнтересах кращого рубцювання доцiльнiше перетинати м'яз, а не апоневроз;

- плоскi м'язи живота краще видiляти по ходу iхнiх волокон, а не перетинати поперек. Пряму ж м'яз живота краще перерiзати поперек;

- не можна перерiзати нерви;

- черевна стiнка менше травмуiться, якщо окремi шари перетинаються не по однiй лiнii, у такий спосiб при накладеннi швiв лiнiя швiв нижележачого шару буде покриватися неушкодженою частиною вишележачого шаруючи.

Цiii мети можна досягти, використовуючи перемiнний напрямок чи розрiзу схiдчастий розрiз. При перемiнному напрямку розрiзу шари м'язiв розсiкаються уздовж волокон перпендикулярно один одному. При схiдчастому розрiзi шари розсiкаються паралельно один одному, але лiнii розрiзiв вiдстоять друг вiд друга на 1-2 см.

Однак усе це повинно бути пiдлегло основноi мети лапаротомii: створити гарний i вiльний доступ до оперируемоi областi. Маленький розрiз, що одержав назву "ТСудзикового отвору", може бути джерелом багатьох лих, особливо при травмах живота. Непорядна роль маленького розрiзу i при попередженнi й усуненнi кровотеч, що виникають пiд час операцii в черевнiй порожнинi. Через малий розрiз i тiсний доступ особливо велика небезпека виникнення важкого, небезпечного для життя кровотечi в гладких лiтнiх хворих з жирними брижами.

Близько 20 рокiв тому було прийнято проводити холецистектомiю через маленький розрiз довжиною усього в кiлька сантиметрiв. У переважному бiльшостi таких випадкiв, однак, залишалися невиявленими каменi в загальнiй жовчнiй протоцi, занадто довга кукса вiд вилученого мiхура чи ушкоджувалася загальна жовчна протока при зупинцi кровотечi з артерii жовчного мiхура.

З приведених прикладiв видно, що величина лапаротомiчного розрiзу повинна обиратися на пiдставi тiii задачi, що треба буде розв'язати: якщо потрiбно, хiрург повинний без коливань розсiкати черевну стiнку уздовж чи поперек на всьому ii протязi. Якщо ж можливо кiлька видiв розрiзiв, то потрiбно вибирати той, у результатi якого мiнiмально травмуiться черевна стiнка.

РЖснуi незлiченна безлiч лапаротомiчних розрiзiв, розроблених рiзними хiрургiчними школами. [1, 2]

Роздiл 2. Методи фiзичноi реабiлiтацii

2.1 Клiнiко функцiональне обТСрунтування методiв фiзичноi реабiлiтацii

Пiсля операцii в хiрургiчних хворих виникають розлади, обумовленi як самим захворюванням, так i порушеннями в органiзмi, зв'язаними з оперативним утручанням, наркозом i гiпокiнезiiю. Операцiя впливаi на органiзм хворого. Порушення цiлiсностi тканин, неминуче при хiрургiчному втручаннi, завжди супроводжуiться болями. При абдомiнальних операцiях перемiщення внутрiшнiх органiв i часткове виведення iх з черевноi порожнини, що супроводжуiться охолодженням, "обсиханням" i значним натягом брижi, викликають перероздратування блукаючого нерва, унаслiдок чого можуть розвитися явища операцiйного шоку: хворий блiдне, пульс сповiльнюiться, потiм учащаiться, АД знижуiться.

У ЦНС спостерiгаiться перевага гальмових процесiв i порушення рiвноваги мiж процесами порушення i гальмування. Змiнюiться дiяльнiсть органiв кровообiгу: знижуiться ударний i хвилинний обсяг серця, сповiльнюiться швидкiсть кровотока, незважаючи на помiрну тахiкардiю, що розвиваiться, зменшуiться маса циркулюючоi кровi, пiдвищуiться ii в'язкiсть, згортаiмоть.

Пiсля операцii болю по ходу операцiйного розрiзу на черевнiй стiнцi утрудняють подих. Основний дихальний м'яз - дiафрагмальний - частково, а iнодi i цiлком виключаiться з акта подиху, особливо на сторонi операцii. Рiзко знижуiться глибина подиху, зменшуiться життiва iмнiсть легень, порушуiться легенева вентиляцiя, особливо в нижнiх частках легень. Болю i токсическое дiя наркотичних речовин можуть викликати спазм дрiбних i середнiх бронхiв. Знижуiться перистальтика i функцiя реснитчатого епiтелiю дрiбних i середнiх бронхiв, що може порушити рефлекс iхнього самоочищення, тобто дренажну функцiю, привести до скупчення мокротиння, закупорцi нею бронхiв i розвитку ателектазiв i пневмонii. При цьому значно погiршуiться газообмiн мiж легенями i кров'ю.

Пiсля операцii на органах черевноi порожнини порушуiться дiяльнiсть шлунково-кишкового тракту, що зв'язано як з оперативним утручанням, так i з гiпокiнезiiю, тому що хворий тривалий час знаходиться в горизонтальному положеннi. Знижуiться секреторна i моторна функцiя шлунково-кишкового тракту. Евакуацiя зi шлунка в першу добу пiсля операцii рiзко загальмована. Може розвитися атонiя, а iнодi i парез кишечнику. У зв'язку з цим збiльшуiться метеоризм, затримуiться стiлець, пiдсилюючи хворобливiсть в операцiйнiй ранi. Слiд зазначити, що цi порушення спостерiгаються й у тих випадках, коли в ходi операцii шлунково-кишковий тракт не пiддавався травматизацii, наприклад, пiсля ушивання грижового отвору. Болю, а також незвичне положення тiла утрудняють сечовипускання, що приводить до зниження дiурезу i застою сечi в сечовому мiхурi.

Характерна недостатнiсть постачання тканин киснем - гiпоксiя. Вона позначаiться на дiяльностi всiх органiв i тканин, але ранiш усього на ЦНС, особливо чуттiвоi до кисневого голодування. До найбiльш яскравих проявiв вiдноситься задишка, невеликий цiаноз шкiрних покривiв, особливо помiтний на губах, кiнчику носа i кiнцiвках. Усi цi порушення можуть мати мiсце при загальному задовiльному станi хворого.

У рядi випадкiв у пiсляоперацiйному перiодi, що надходить з iжею бiлок погано засвоюiться органiзмом, що зв'язують з розладом функцii печiнки. Унаслiдок гiпокiнезii спостерiгаiться знижена засвоюванiсть вiтамiнiв. Наслiдком цих порушень i погiршення процесiв регенерацii тканин, iмунобiологiчних властивостей органiзму. Змiни, що спостерiгаються, приводять до зниження опiрностi органiзму, роблять хворих бiльш сприйнятливими до iнфекцii - грипу, ОРЗ, ангiнi. Розвиток загального захворювання може привести до нагноительним процесiв в областi пiсляоперацiйноi ранi як зовнi, так i усерединi черевноi порожнини, викликати розбiжнiсть швiв, перитонiт i iншi ускладнення.

Крiм того, характерним для хворих, перенесших операцiю на органах черевноi порожнини, i порушення постави. Звичайно цi хворi мають типовий вид: тулуб злегка нахилений уперед, голова i плечi опущенi, живiт пiдтримують руками, щоб зменшити хворобливiсть в операцiйнiй областi пiд час рухiв. Така постава утрудняi дiяльнiсть дихальноi i серцево-судинноi системи.

При хiрургiчних утручаннях ЛФК проводиться як у передоперацiйному (при планових операцiях), так i пiсляоперацiйному перiодах. У передоперацiйний перiод чекання операцii, думки про ii результат сприяють розвитку в хворого невротичних станiв, що виявляються в почуттi страху, розладi сну, невеликих коливаннях температури, тахiкардii, пiдвищеннi цукру в кровi, збiльшеннi АТ, лабiльностi пульсу. Рiзке обмеження руховоi активностi (гiпокiнезiя) при багатоденному обстеженнi помiщеного в стацiонар хворого у свою чергу приводить до зниження тонусу м'язiв, iхньоi сили, зменшенню життiвоi iмностi легень, порушенню гемодiнамiка.

Усе це збiльшуi стан здоров'я хворого i так порушеного хворобою, iз приводу якоi його повиннi оперувати.

Виходячи з вищевикладеного, задачами ЛФК у передоперацiйний перiод i: пiдвищення психоемоцiйного тонусу; полiпшення функцiонального стану серцево-судинноi i дихальноi системи; тренування грудного типу подиху; полiпшення дiяльностi шлунково-кишкового тракту; навчання хворих вправам раннього пiсляоперацiйного перiоду. Протипоказання до занять фiзичними вправами: важкий загальний стан; висока температура (38 - 39 В°С); сильнi болi; небезпека кровотечi.

З метою загальтонiзуючого впливу фiзичних вправ на органiзм хворого застосовуються вправи для дрiбних i середнiх м'язових груп кiнцiвок статичного i динамiчного характеру. Для полiпшення функцiонального стану шлунково-кишкового тракту використовуються вправи для м'язiв передньоi черевноi стiнки i тазовоi областi. Велика увага в передоперацiйному перiодi придiляiться навчанню хворих навичкам i вправам, необхiдним пiсля операцii: активiзацii грудного типу подиху: вiдкашлюванню з фiксацiiю областi майбутнього пiсляоперацiйного шва i нижнiх вiддiлiв грудноi клiтки; пiдведенню таза з опорою на лiктi i лопатки; переходу з положення лежачи в положення сидячи, коштуючи; ритмiчним скороченням м'язiв промежини i напрузi сiдничних м'язiв. Вправи виконуються у вихiдному положеннi лежачи, сидячи, коштуючи, 1-2 рази в день, iндивiдуальним чи малогруповим методом.

Пiсляоперацiйний перiод подiляiться на: раннiй пiсляоперацiйний, котрий продовжуiться до зняття швiв (7-10 днiв пiсля операцii); пiзнiй - до виписки хворого зi стацiонару (вiд 7-10-го дня до 15-20-го дня); вiддалений - до вiдновлення працездатностi хворого (вiд 15-20-го дня до 25-30-го дня пiсля операцii). Крiм того, у стацiонарi iснують руховi режими: строго постiльний, постiльний, палатний i вiльний.

Ведучим фактором профiлактики можливих ускладнень i найшвидшоi лiквiдацii наслiдкiв перенесеноi операцii i лiкувальна фiзична культура (ЛФК).

Задачами ЛФК у ранньому пiсляоперацiйному перiодi i: профiлактика ускладнень (застiйна пневмонiя, ателектаз, атонiя кишечнику, тромбози, емболii i т.д.); полiпшення дiяльностi серцево-судинноi i дихальноi системи; полiпшення психоемоцiйного стану хворого; профiлактика спайкового процесу; формування еластичного, рухливого рубця. Протипоказання: важкий стан хворого; перитонiт; гостра серцево-судинна недостатнiсть.

При вiдсутностi протипоказань гiмнастика призначаiться з перших годин пiсля операцii. У залежностi вiд виду оперативного втручання i стану хворого в 1-2-i доба дотримуiться строгий постiльний режим. У заняття включаються дихальнi вправи статичного i динамiчного характеру, з наступним безболiсним вiдкашлюванням, вправи для дистальних вiддiлiв кiнцiвок; масаж грудноi клiтки по 3-5 хв. (прийоми поглажування, розтирання, легка вiбрацiя). Проводиться 3-4 рази в день по 5-7 хвилин iндивiдуально.

Постiльний режим дотримуiться в 1-6-i доба в залежностi вiд вiку, виду оперативного втручання i стану хворого (1-3-й доба пiсля апендектомii, 1-4-i доба пiсля грижесiчiння, 1-5-i доба пiсля операцiй на шлунку, 1 тАУ 6 - доба пiсля холецистектомii й операцiй на кишечнику). ЛГ виконуiться у вихiдних положеннях лежачи, напiвсидячи i сидячи. Застосовуються вправи для всiх суглобiв i м'язових груп, статичнi i динамiчнi дихальнi вправи; полегшенi вправи для м'язiв черевного преса; вправи на дiафрагмальний подих; повороти тулуба убiк ; вправи в ритмiчному скороченнi i розслабленнi м'язiв промежини (профiлактика застiйних явищ в областi малого таза) Наявнiсть дренажноi трубки пiсля порожнинноi операцii не i протипоказанням для проведення занять (треба тiльки стежити, щоб вона не випала). Пiсля грижесiчiння зменшують навантаження на черевну стiнку протягом 7-10 днiв, а при защемлених грижах - протягом 2-3 тижнiв. Для попередження рецидиву грижi рекомендують також носити пiдтримуючу пов'язку, що надягають i знiмають лежачи.

Задачами ЛФК у пiзньому пiсляоперацiйному перiодi i: полiпшення життiве важливих функцiй органiзму (кровообiгу, подиху, травлення); стимуляцiя процесiв регенерацii в областi втручання утворення еластичного, рухливого рубця, профiлактика спайкового процесу; змiцнення м'язiв черевного преса (профiлактика пiсляоперацiйних гриж); адаптацiя всiх систем органiзму до зростаючого фiзичному навантаженню; профiлактика порушень постави.

Палатний режим дотримуiться в рiзний термiн, у залежностi вiд виду операцii: 2-5-i доба пiсля апендектомii, 5 - , 10-i доба - пiсля операцii на шлунку, 5-8-i доба - пiсля грижесiчiння, 6-12-i доба - пiсля холецистектомii й операцiй на кишечнику. У заняттях використовуються рухи, адекватнi для всiх суглобiв i м'язових груп, дихальнi вправи статичного i динамiчного характеру, вправи для м'язiв тулуба. Вихiднi положення лежачи, сидячи, коштуючи. Тривалiсть занять - 12-15 хв., 2-3 рази в день iндивiдуальним чи малогруповим методом.

Вiльний режим призначаiться на 6-12-i доба в залежностi вiд стану: 6-8-i доба - пiсля апендектомii; 11 - 12-i доба - пiсля операцiй на шлунку, грыжесечении; 12 - 14-i доба - пiсля операцiй на кишечнику й в ослаблених хворих. Заняття проводяться в залi малогруповим чи груповим методом протягом 15-20 хв. Використовуються динамiчнi i статичнi вправи для всiх груп м'язiв, суглобiв, кiнцiвок, тулуба, без i з гiмнастичними снарядами, у гiмнастичноi стiнки; малорухомi iгри, дозована ходьба. При атонii кишечнику застосовуiться масаж живота (не торкають областi операцiйного рубця).

У вiддаленому пiсляоперацiйному перiодi (через 3-4 тижнi пiсля операцii) задачами ЛФК i: тренування серцево-судинноi i дихальноi систем до зростаючого навантаженням i вiдновлення працездатностi хворого. Пiсля виписки зi стацiонару хвороi повинний продовжувати заняття в чи полiклiнiцi санаторii. У заняттях використовуються загальтонiзуючi вправи, вправи на змiцнення м'язiв черевного преса (профiлактика пiсляоперацiйних гриж), дозована ходьба, теренкур, ближнiй туризм, елементи спортивних iгор, ходьба на лижах. [3, 7]

2.2 Показання i протипоказання до занять лiкувальною фiзкультурою в пiсляоперацiйному перiодi пiсля операцiй на органах черевноi порожнини

Показання до занять лiкувальною фiзкультурою визначаються тими задачами, рiшенню яких вона може сприяти. Лiкувальна фiзкультура, масаж i фiзiотерапевтичнi методи лiкування в пiсляоперацiйному перiодi мають ряд загальних задач.

1. Пiдвищення загального тонусу й опiрностi органiзму.

2. Полiпшення настрою хворого.

3. Сприяння лiквiдацii порушень кровообiгу на мiсцi оперативного втручання.

4. Попередження i боротьба з рiзними пiсляоперацiйними ускладненнями: застiйнi явища в легень, запори, метеоризм, затримка газiв, порушення сечовипускання, тромбоемболii, флеботромбози, набряки кiнцiвок, артрогеннi контрактури, м'язовi гiпоатрофii й iн.

5. Профiлактика спайок у груднiй i черевнiй порожнинах.

6. Вiдновлення нормальноi постави.

Перерахованi задачi визначають показання, термiни i форми застосування лiкувальноi фiзкультури i масажу в пiсляоперацiйному перiодi. Очевидно, що чим ранiш вони застосовуються, тим кращого ефекту можна екати.

Але можливiсть iхнього застосування визначаiться ще станом хворого, ступенем порушення його фiзiологiчних функцiй, плином пiсляоперацiйного перiоду i встановленим для хворого руховим режимом.

Вiдповiдно до розходження можливостей i задач у кожнiм з названих перiодiв пiсляоперацiйного перiоду використовують рiзнi комплекси лiкувальноi фiзкультури. Деякi стани хворих виключають доцiльнiсть застосування лiкувальноi фiзкультури i i протипоказанням доти , поки ситуацiя не стане сприятливоi. Крiм загальних протипоказань (перерахованих вище) у передоперацiйному перiодi не рекомендують лiкувальну фiзкультуру призначати хворим з рiзко вираженим стенозом (звуженням) атрiовентрикулярних (предсердно-желудочкових) отворiв i стенозом легеневого стовбура, при пiдозрi на наявнiсть тромбiв у чи серцi судинах, рiзко виражених порушеннях ритму скорочень серцевого м'яза. Якщо протипоказань немаi, то лiкувальну фiзкультуру (з урахуванням загальних принципiв) можна застосовувати вже в першу добу пiсля операцii, вiдразу пiсля припинення дii наркозу. У ранньому пiсляоперацiйному перiодi (до зняття швiв) варто виключати фiзичнi вправи, що викликають механiчне розтягання тканини в областi швiв щоб уникнути порушення iхнього зрощення й ускладнень, а пiзнiше - щадити, поки не вiдбудеться мiцне зрощення.

Рiзноманiття захворювань i ушкоджень внутрiшнiх органiв, iндивiдуальних особливостей операцiй i особливостей пiсляоперацiйного плину захворювання вимагаi iндивiдуалiзацii методики лiкувальноi фiзкультури. Тому зовсiм необхiдна тiсний зв'язок у рiшеннi питань про термiни, величину навантаження, вихiдних положеннях, виборi засобiв, формах застосування лiкувальноi фiзкультури з хiрургом. У процесi занять лiкувальною фiзкультурою хворий у ранньому пiсляоперацiйному перiодi не повинний випробувати стомлення i сильного болю. Лiкувальний масаж у цей перiод включаi прийоми поглажувания й обережного розтирання тканин обома долонями, легку вiбрацiю за допомогою кистей. [6, 7]

2.3 Фiзична реабiлiтацiя в пiсляоперацiйному перiодi

У залежностi вiд характеру захворювання i ваги операцii, стану хворого i призначеного рухового режиму лiкувальну фiзкультуру i масаж застосовують у термiни вiд перших годин до 1-2 днiв пiсля операцii, коли ще чiтко виражений вплив операцii. Варто враховувати, що при неповноцiнному протiканнi регенеративних процесiв пiдвищення внутрiшньочеревного тиску пiд час кашлю, при натуживанi, необережних поворотах у лiжку може викликати розбiжнiсть краiв ранi. Бiльшiсть хворих першi 2-4 дня пiсля операцii навiть при гладкому плинi пiсляоперацiйного перiоду знаходяться на постiльному режимi, лише з 5-7-го дня iхнiй переводять на палатний, а потiм на вiльний режим. У багатьох хворих формуiться порочна постава.

Задачами лiкувальноi фiзкультури в пiсляоперацiйному перiодi (крiм зазначених ранiше загальних задач) i: максимально рання активiзацiя подиху для виведення наркотичних речовин з дихальних шляхiв (попередження пiсляоперацiйноi блювоти), попередження застiйних явищ у серцево-судинноi системи, дихальному i травному апаратi, вiдновлення черевного подиху попередження утворення спайок у черевнiй порожнинi. З метою профiлактики легеневих i серцевих ускладнень призначають дихальнi вправи i вправи для рухiв дистальних вiддiлiв кiнцiвок

З 1-го дня пiсля операцii хворого навчають вiдкашлюванню спочатку з притисканням черевноi стiнки на мiсцi операцii для зменшення хворобливостi i розтягання краiв операцiйноi ранi.

Масаж кiнцiвок i спини в першi днi застосовують у видi поглажування i слабкого придавлювання (розминання). З 3-4-го дня включають масаж усiii грудноi клiтки. З 1-го дня навчають поворачиванiю з допомогою на бiк, з 3-4-го дня призначають активне поворачиванii, згинання кiнцiвок у лiктьових i колiнних суглобах, пiдняття таза при упорi на ноги i лiктi. Послiдовно використовують вихiдне положення лежачи на боцi, до 4-6-му дня - сидячи, пiсля 6-го дня - стоячи. З 6 - 8-го дня призначають дозовану ходьбу в палатi чи коридорi. Спочатку застосовують iндивiдуальнi короткочаснi заняття (10-15 хв) з використанням невеликих м'язових груп у повiльному темпi, а потiм середнiх м'язових груп i середнього темпу рухiв. Особливу увагу придiляють вправам на розслаблення i дихальнi вправи.

Протягом раннього пiсляоперацiйного перiоду уникають призначення вправ, що супроводжуються iстотним пiдвищенням внутрiшньочеревного тиску. Для активiзацii перистальтики кишечнику i попередження спайок використовують згинання нiг у колiнних i тазостегнових суглобах, погойдування ними в сторони, повороти на бiк.

Протягом пiзнього пiсляоперацiйного перiоду вживають заходiв для стимуляцii регенерацii в зонi операцii, нормалiзацii дiяльностi серцево-судинноi системи i дихального, травного апарата, змiцнення м'язiв черевного преса. З цiiю метою використовують загальзмiцнювальнi вправи з помiрним навантаженням на всi основнi м'язовi групи в В.П. лежачи, сидячи i стоячи. Навантаження на м'язи черевноi стiнки збiльшують поступово, не заподiюючи болю. Далi призначають лiкувальну ходьбу. Заняття проводять груповим методом, тривалiсть кожного заняття доводять до 20 хв. Наприкiнцi етапу включають вправи на координацiю, що коригують вправи, вправи на розтягування пiсляоперацiйного рубця. Продовжують масаж.

Пiсля хiрургiчних утручань на органах черевноi порожнини виникаi небезпека появи такого серйозного ускладнення як тромбоз глибоких вен нижнiх кiнцiвок - частiше в чоловiкiв, чи вен таза - переважливо в жiнок, i емболii галузей легеневоi артерii. Цьому ускладненню також сприяi операцiйна травма, змушене положення хворого, його обездвиження й уповiльнення кровотоку. Уведення вже в першу добу пiсля операцii вправ для м'язiв нiг i таза протидii виникненню тромбозу.

У цих цiлях використовуються вправи для що вiдводять, що приводять м'язiв, ротаторiв стегна i внутрiтазовоi мускулатури. РЖстотне значення маi змiцнення м'яза, що пiднiмаi заднiй прохiд. Для цього бiльшiсть спецiальних вправ повинне сполучатися з одночасним утягуванням заднього проходу (наприклад, при пiднiманнi таза, напрузi сiдничних м'язiв, прогинаннi в поперековому вiддiлi хребта й iн.).

Руховi при виконаннi вправ проводять з досить великою амплiтудою. Виключають вправи, що сполучаються з натужуваням. Вправи, зв'язанi з напругою м'язiв черевного преса i, отже, пiдвищенням внутрiшньочеревного тиску, виконують тiльки з вихiдного положення лежачи. При виконаннi вправ з положення лежачи на спинi доцiльно пiдкладати пiд таз подушку чи ножной кiнець кушетки пiднiмати на 10-15 см. для "розвантаження" тазового дна.

Усi вправи виконують повiльно, не затримуючи подиху. Кожну вправу повторюють 4-8 разiв. Протягом одного заняття використовують вiд 4 до 8 спецiальних вправ. Заняття починаiться з 2-3 загальрозвиваючих вправ, потiм виконують спецiальнi вправи з включенням мiж ними дихальних вправ, вправ на розслаблення i вiдпочинок у положеннi лежачи.

Лiкувальна фiзкультура на вiддаленому етапi повинна сприяти нормалiзацii анатомiчних взаiмин органiв черевноi порожнини i всiх органiв i систем органiзму, вiдновленню рухових навичок, пiдвищенню неспецифiчноi опiрностi. Тривалiсть занять 25-30 хв. Використовують усi види активних вправ, ходьбу, легкий бiг, елементи iгор i спорту, трудотерапiю, вправи у водi, що пiдходять види масажу.

Масаж на вiдмiну вiд лiкувальноi фiзкультури не вимагаi вольовоi напруги хворого i i самою ощадливою формою пiдвищення загального тонусу органiзму.

Задачами раннього масажу i загальний вплив на органiзм хворого, пiдвищення загального тонусу, полiпшення кровообiгу, подиху, стимулювання регенеративних процесiв i попередження ряду пiсляоперацiйних ускладнень (особливо пневмонiй, тромбофлебiтiв i емболii). Пiд впливом масажу прискорюiться крово- i лимфоток, лiквiдуються застiйнi явища в легких i паренхiматозних органах, завдяки цьому полiпшуються трофiчнi процеси в м'язах, прискорюються окислювально-вiдновнi процеси, пiдвищуiться температура шкiри i знижуiться температура тiла, полiпшуiться функцiя шлунково-кишкового тракту. Масаж робить тонiзуюча дiя на центральну i периферичну нервову, серцево-судинну систему, знижуi психогенне гальмо, що часто виникаi пiсля важких операцiй, робить тонiзуюча дiя на нервнопсихическую сферу. Пiсля масажу в хворого з'являються позитивнi емоцii, що пiднiмають настрiй, створюють впевненiсть в успiшному результатi лiкування. Спостереження показують, що загальний масаж у раннiй термiн сприяi попередженню легеневих ускладнень, тромбозiв, парезу кишечнику й iнших ускладнень. Масаж збiльшуi екскурсiю грудноi клiтки, силу дихальноi мускулатури, тонус м'язiв. Показання до загального масажу: загальний масаж показаний пiсля великих оперативних утручань пiд эндотрахеальным наркозом, особливо обличчям лiтнього i похилого вiку, ослабленим основним захворюванням.

Протипоказання до загального масажу: гостра серцево-судинна недостатнiсть (iнфаркт мiокарда, зниження коронарного кровообiгу, крововтрата, набряк легень), емболiя легеневоi артерii, ниркова i печiночна недостатнiсть, розповсюдженi гострi шкiрнi алергiйнi реакцii.

Методика загального масажу: першу процедуру загального масажу проводять на операцiйному столi негайно ж пiсля закiнчення операцii, а в наступнi днi в реанiмацiйному вiддiленнi в чи пiсляоперацiйнiй палатi 1-3 рази в день протягом трьох-п'яти доби. Хворого роздягають i проводять масаж, пiсля чого вкривають ковдрою i призначають вдихання зволоженого кисню через чи катетер маску протягом десяти-п'ятнадцяти хвилин. Якщо масаж виконуi медсестра, то необхiдна присутнiсть чи анестезiолога хiрурга. Тривалiсть масажу залежить вiд вiку хворого, обсягу оперативного втручання i коливаiться вiд п'ятнадцяти до двадцяти п'яти хвилин. Перед процедурою масажу варто пiдрахувати пульс, вимiрити артерiальний тиск i визначити частоту подиху. На кожен хворого можна заповнити iндивiдуальну карту. При проведеннi загального масажу необхiдно враховувати фiзiологiчнi i вiковi змiни органiзму, характер, локалiзацiю i вагу оперативного втручання, особливiсть плину пiсляоперацiйного перiоду i вiдповiднi реакцii органiзму на процедуру масажу, функцiональний стан серцево-судинноi i дихальноi систем до i пiсля операцii. Доцiльно дотримувати наступноi послiдовностi масажу рiзних частин тiла: масаж нижнiх i верхнiх кiнцiвок, масаж грудноi клiтки i шиi, масаж живота, масаж спини. Процедура масажу складаiться з пiдготовчоi, основноi i заключноi частин. Метою пiдготовчоi частини i вплив на екстерорецепторний апарат шкiри i полiпшення крово- i лимфотока масiруiмоi областi. У пiдготовчiй частинi масажу використовують площинне i що обхоплюi поглажування. В основнiй частинi масажу проводять розтирання, енергiйне разминання, вiбрацiю. У заключнiй частинi застосовують поглажування та струшування м'язiв. З урахуванням характеру оперативного втручання масаж проводять у положеннi хворого на спинi, а масаж спини виконують на боцi. Масаж нижнiх кiнцiвок: велике значення маi масаж нижнiх кiнцiвок, тому що в цiй областi знаходяться самi великi м'язовi масиви, у судинах яких циркулюi до двох лiтрiв кровi. Нижнi кiнцiвки i найбiльш частим мiсцем тромбоутворення, однiii з причин якого i сдавлення iкроножних м'язiв при змушеному положеннi хворого на спинi на операцiйному чи столi в лiжку, а також застiй кровi в кiнцiвках. При масажi нiг хворий лежить на спинi. Спочатку масажують передню поверхню ноги, а потiм ногу згинають у колiнному i тазостегновому суглобi i масажують задню поверхню. Масаж нижнiх кiнцiвок починають з розтирання i поглажування стiп, потiм роблять кiльцеве розтирання i поглажування, починаючи вiд гомiлковостопного суглоба до паховоi складки. Пiсля цього розминають м'яза передньоi i задньоi поверхнi стегна. Масаж закiнчують поглажуванням передньоi i задньоi поверхнi стегна, за яким випливають розминання iкроножних м'язiв, вiбрацiя i струшування. Пiсля завершення масажу хворий повинний кiлька разiв зiгнути i розiгнути ногу. При наявностi в хворого явищ ранiше перенесеного чи тромбофлебiту флеботромбоза кiнцiвок застосовують масаж, що вiдсмоктуi, (наприклад, при тромбофлебiтi вен гомiлки спочатку масажують стегно, потiм гомiлка, застосовують прийоми поглажування). При гострому тромбофлебiтi масаж кiнцiвок не проводять. Масаж шиi: при масажi шиi варто враховувати анатомо-фiзiологiчнi особливостi даноi областi i вiк хворого. Шийна область вiдрiзняiться поверхневим розташуванням великих кровоносних i великою кiлькiстю лiмфатичних судин шийного лiмфатичного сплетення, що супроводжують вени, що несуть лiмфу в шийнi i надключичнi вузли. У цiй областi не слiд проводити тиск на судини шиi. Ослабленим хворим i обличчям лiтнього вiку не слiд довгостроково проводити поглажування через можливу появу слабостi i запаморочення. При масажi шиi роздiльно масажують задню частину, бiчнi областi. Спочатку масажують задню частину шиi з переходом на спину, а потiм бiчнi поверхнi з переходом на плечi. Проводять поглажування i розтирання обома руками бiчних поверхонь шиi,

Вместе с этим смотрят:

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Аборты

Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть

Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв

Анализ и обобщение информации о случаях медикаментозной аллергии