Геополiтика як наука. Геополiтичний стан Украiни та Росii
План
Геополiтика як наука. Геополiтичний стан Украiни та Росii
1. Характернi риси геополiтики як науки. Основна термiнологiя
2. Науковi школи геополiтики
3. Геополiтичне майбутнi Росii
4. Украiна в сучасному геополiтичному контекстi
Висновки
Список лiтератури
Геополiтика як наука. Геополiтичний стан Украiни та Росii1. Характернi риси геополiтики як науки. Основна термiнологiяПершим, хто застосував поняття геополiтика був швед Рудольф Челен (1864-1922 р.). Геополiтику вiн розглядав як частину полiтологii. Вiдповiдно до його визначення, геополiтика - "Це наука про державу як географiчний органiзм, втiленiй у просторi". Так само, як i в марксизмi й лiбералiзмi, грошi й виробничi вiдносини виступають провiдними категорiями, якi характеризують людське буття (хоча Карл Маркс доходить висновку про невiдворотнiсть антикапiталiстичноi революцii, а Адам Смiт i його послiдовники вважають капiталiзм iдеальною моделлю суспiльства), у геополiтику цi функцii виконують географiя й простiр.
У серединi 70-х рокiв нинiшнього сторiччя американський полiтолог К. Грей визначив геополiтиковi як науку про взаiмозв'язок мiж фiзичним середовищем у тiм видi, як вона сприймаiться, змiнюiться й використовуiться людьми, i свiтовою полiтикою.
Головним законом геополiтики i твердження фундаментального дуалiзму, вiдбитого в географiчному пристроi планети й в iсторичнiй типологii цивiлiзацiй. Цей дуалiзм виражаiться в протиставленнi телурократii (сухопутноi могутностi) i таласократii (морськоi могутностi). Вся iсторiя людського суспiльства розглядаiться як така, що складаiться iз двох стихiй - сухопутноi й водноi.
Теллурократiя (сухопутна могутнiсть) пов'язана з фiксацiiю простору й стiйкiстю його якiсних орiiнтирiв i характеристик. На цивiлiзованому рiвнi це втiлюiться в осiлостi, консерватизмi, строгих юридичних нормах, яким пiдкоряються великi об'iднання людей - пологи, племена, нацiй, держави, iмперii. Сухопутним (особливо осiлим) народам далекий iндивiдуалiзм, дух пiдприiмництва. РЗм властивий колективiзм i iiрархiя. Таласократiя (морська могутнiсть) - тип цивiлiзацii, що ТСрунтуiться на протилежних установках. Цей тип динамiчний, маi схильнiсть до технiчного розвитку.
Його прiоритети - мореплавство, торгiвля, дух iндивiдуального пiдприiмництва. РЖндивiдуум як найбiльш експансивна частина колективу зводиться у вищу цiннiсть, при цьому етичнi i юридичнi норми розмиваються, стають вiдносними й рухливими.
В античнi часи зона телурократii непохитно ототожнювалася iз внутрiконтинентальними просторами Пiвнiчно-Схiдноi РДвразii (загалом це територiя Царськоi Росii). Таласократiя усе яснiше визначаються як береговi зони iвразiйського материка. Ця геополiтична картина спiввiдношення таласократii й телурократii остаточно формуiться в перiод становлення Англii як могутньоi морськоi держави - в XIV-XIX столiттях. Епоха великих географiчних вiдкриттiв, що почалася з кiнця XV сторiччя, потягнула за собою остаточне становлення таласократii як самостiйного планетарного утворення, що вiдiрвалося вiд РДвразii й повнiстю сконцентрувалося в англосаксонському свiтi (Англiя, Америка) i колонiях.
Позицiйна боротьба Англii з континентальними державами - Австро-Угорською iмперiiю, Нiмеччиною й Росiiю - була геополiтичним змiстом протистояння XVIII-XIX i першоi половини XX столiття, а iз середини цього сторiччя головним оплотом таласократii стали США. У холоднiй вiйнi 1946-1991 рокiв Споконвiчний геополiтичний дуалiзм досяг максимальних пропорцiй, таласократiя ототожнювалася зi США, а теллурократия зi СРСР.
Слiд зазначити, що цим формам закiнченого геополiтичного дуалiзму на iдеологiчному рiвнi вiдповiдали двi такi ж синтетичнi реальностi - iдеологiя лiбералiзму (капiталiзму) i iдеологiя марксизму (соцiалiзму). Отже, економiчний редукционiзм зведений до протиставлення iдей Смiта й iдей Маркса, а геополiтичний - до розподiлу всiх секторiв планети на зони, пiдконтрольнi таласократii (США) i телурократii (СРСР).
Закони геополiтики надзвичайно зручнi для аналiзу полiтичноi iсторii, iсторii дипломатii й стратегiчного планування. Геополiтика - це наука майбутнього, основи якоi найближчим часом будуть викладатися не тiльки в спецiальних вищих навчальних закладах i академiях, але також i в середнiх школах. Ця наука вкрай необхiдна для утворення й для розвитку полiтичноi культури громадян. Застосування геополiтичних понять даi можливiсть зрозумiти змiст щоденних теленовин щодо мiжнародних подiй. При такому пiдходi розширення НАТО на Схiд означаi збiльшення обсягу береговоi зони на користь таласократii; договiр мiж Нiмеччиною й Францiiю щодо створення чисто iвропейських збройних сил - крок убiк створення континентальноi телукратичноi конструкцii. РЖнтеграцiя Росii з iвропейськими краiнами, особливо з Нiмеччиною - крок телурократичних сил; напрямок зближення Москви з Вашингтоном значить пiдпорядкування Росii таласократичноi лiнii.
Отже, геополiтика являi собою науку, за допомогою якоi владнi структури визначають, що слiд ураховувати при прийняттi глобальних рiшень для своiх народiв - таких, як висновок союзiв, початок вiйни, здiйснення реформ, структурна перебудова суспiльства, введення масштабних економiчних i полiтичних санкцiй. Геополiтика - це свiтогляд влади, наука про владу й для влади, геополiтика - це пiдручник полiтичних елiт.
Звичайно, геополiтичнi конструкцii не дають однозначноi вiдповiдi на всi складнi й рiзноманiтнi питання полiтичних i мiжнародних подiй, але можуть i повиннi використовуватися як чiткi орiiнтири.
2. Науковi школи геополiтикиСучасна геополiтика опираiться на результати дослiджень учених рiзних наукових шкiл, якi, як правило, представляли бiльшi по масштабах планетарного значення держави.
Батьком геополiтики по праву вважають нiмецького дослiдника Фрiдрiха Ратцеля (1844-1904 р.), хоча сам вiн цей термiн у своiх роботах не використовував. Його головна робота, що була опублiкована в 1897 роцi називалася "Politische Gegaphi". Головна iдея геополiтичноi доктрини Ф. Ратцеля - вiдношення до держави як до живого просторового, укорiненому в землi органiзму. Об'iктивнiсть цього повинна бути осмислена народом. Просторова експансiя держави i природним процесом, характерним для розвитку живого органiзму. У розвитку бiльших краiн i тенденцiя до максимальноi географiчноi експансii, що поступово виходить на планетарний рiвень. У цьому контекстi Ратцель бачив Нiмеччину в майбутньому як могутня континентальна держава з розвиненими вiйськово-морськими силами.
У короткому видi в працях Ф. Ратцеля втримуються практично всi основнi тези, якi лягли в основу геополiтики. Нiмецький полiтик Карл Хаусхофер (1869-1946 р.) створив свою теорiю. На основi ретельного вивчення концепцiй Ратцеля, картина планетарного дуалiзму - морськi сили проти континентальних сил - були для нього тим ключем, що вiдкривав всi таiмницi мiжнародноi полiтики.
Планетарний дуалiзм морськоi сили й сухопутноi сили ставив Нiмеччину перед проблемою геополiтичноi самоiдентифiкацii. Майбутнi Великоi Нiмеччини бачилося в геополiтичному протистояннi Заходу й особливо англосаксонському миру. У своiй доктринi К. Хаусхофер обТСрунтував необхiднiсть створення континентального блоку Берлiн - Москва - Токiо. Вiн цитував американця Гомера Чи: "Остання година англо-саксонськоi полiтики проб'i тодi, коли нiмцi, росiяни i японцi об'iднаються". РЖ хоча К. Хаусхофер проявляв конформiзм (пiдтримував створення осi Берлiн - Рим - Токiо, а також уважав, що Нiмеччина повинна пiти на союз iз Англiiю й США проти СРСР), що веде була його концепцiя схiдноi долi Нiмеччини, що ТСрунтувалася на мiцному й довгостроковому iвропейському союзi.
Як уже говорилося, швед Рудольф Челен був першим, хто вжив поняття геополiтика. У своiй основнiй працi "Держава як форма життя", надрукованому в 1916 роцi, учений розвиваi геополiтичнi принципи Ратцеля щодо конкретноi iсторичноi ситуацii в сучаснiй йому РДвропi. Шведський дослiдник довiв до логiчного завершення iдею Ратцеля про континентальну державу вiдносно Нiмеччини, що, на його думку, i простором, що володii динамiзмом i покликаним структурувати навколо себе iншi iвропейськi держави. Вiссю такого простору будуть, природно, нiмцi. Геополiтичне ототожнення Нiмеччини з РДвропою i невiдворотним. РЖнтереси Нiмеччини (iнтереси РДвропи) протилежнi iнтересам захiдноiвропейських держав (особливо Францii й Англii).
Засновником французькоi географiчноi школи вважаiться Видаль де ля Блаш (1845-1918 р.). Вiн створив концепцiю, вiдповiдно до якоi полiтична iсторiя маi два аспекти: географiчний - властиво навколишнi середовище й iсторичний - сама людина, що вiдiграi провiдну роль в активiзацii простору. У цьому питаннi вчений не погоджувалося з Ратцелем, на його погляд, абсолютизував роль просторового фактора. Людина не тiльки фрагмент декорацii, але й головний актор спектаклю.
Головним полiтичним суперником Францii в той час була Нiмеччина - iдина iвропейська держава, здавлена з усiх бокiв, геополiтична експансiя якого блокувалася розвиненими iвропейськими державами. У цiй ситуацii Францiя геополiтичне орiiнтувалася Видаль де ля Блашем на входження до складу загального фронту морськоi сили.
РЖнтелектуальним батьком сучасного атлантизму по праву вважаiться американський адмiрал Альфред Мехен (1840 - 1914 р.). Свою доктрину "морськi сили" А. Мехен виклав у рядi робiт, зокрема в роботi "Зацiкавленiсть Америки в морських силах сьогоднi й у майбутньому".
Для Мехена поняття морська могутнiсть ТСрунтуiться на свободi морськоi торгiвлi, а вiйськово-морський флот служить тiльки гарантом забезпечення цiii торгiвлi. Морська сила i особливим типом цивiлiзацii - найкращим i найбiльш ефективним. Мехен уважав, що в США морська доля, що на першому етапi складаiться в стратегiчнiй iнтеграцii всього американського континенту, а потiм у встановленнi свiтового панування. Головною небезпекою морськоi цивiлiзацii i континентальнi держави РДвразii, насамперед Росiя й Китай, а потiм Нiмеччина. Боротьба з континентальною масою Росiйськоi iмперii визначалася для морськоi сили головним довгостроковим стратегiчним завданням.
Однiii з яскравих фiгур серед геополiтикiв i англiйський учений i полiтик Хелфорд Дж. Макиндер (1861 - 1947 р.). В 1904 роцi в доповiдi "Географiчна вiсь iсторii" Макиндер затверджував, що iз планетарноi точки зору в центрi миру перебуваi РДвразiйський континент - i географiчна вiсь iсторii. Це геополiтичне поняття тотожно Росii. РЖ далi: "Росiя займаi в цьому свiтi центральне стратегiчне положення, що у РДвропi належить Нiмеччинi. Вона може наносити й стримувати удари в усiх напрямках, крiм Пiвночi".
Виходячи iз цього, Макиндер думав, що головним завданням англосаксонськоi геополiтики i недопущення створення стратегiчного континентального союзу навколо географiчноi осi iсторii (Росii). Для цього необхiдно вiдiрвати максимальну кiлькiсть берегового простору вiд iвразiйського блоку й поставити iх пiд вплив острiвноi цивiлiзацii. Очевидно, що сам Макиндер заклав англосаксонську полiтику, що стала через пiввiку геополiтикою США й Пiвнiчноатлантичного союзу, основна тенденцiя якоi - будь-якими засобами перешкодити самоi можливостi створення iвразiйського блоку, формуванню стратегiчного союзу Росii й Нiмеччини, його геополiтичному посиленню й експансii. Американець голландського походження Николас Спайкмен (1893-1943 р.) разом з адмiралом Мехеном може бути названий батьком атлантизму й iдейним натхненником НАТО. На вiдмiну вiд перших геополiтикiв, Спайкмен не придiляв велику увагу географii, зв'язку народу iз землею, впливу рельiфу на нацiональний характер, а розглядав геополiтику як найважливiший iнструмент конкретноi мiжнародноi полiтики, ефективноi стратегii.
Спайкмен уводить надзвичайно важливе поняття серединного океану, маючи на увазi Атлантичний океан, обоi берега якого - американський i iвропейський - i ареалом найбiльш розвинутоi технологii й економiки захiдноi цивiлiзацii. Нервовим центром i механiзмом атлантичного спiвтовариства i США, iх торговельний i вiйськово-промисловий комплекс. Якщо якась держава не маi геополiтичноi могутностi, то ця держава змушена вступати в бiльше загальний стратегiчний союз. РДвропа i iнтелектуальним придатком США, повинна поступово обмежуватися й полiтична сувереннiсть iвропейських держав, а влада - переходити до особливоi iнстанцii, що поiднуi представникiв всiх атлантичних просторiв i пiдкоряiться прiоритетному верховенству США.
Таким чином, уже в 1942 роцi Спайкмен передбачив найбiльш важливi полiтичнi процеси i iхнi наслiдки - створення Пiвнiчноатлантичного союзу (НАТО), обмеження суверенiтету iвропейських держав, планетарну гегемонiю США.
Петро Миколайович Савицький (1895-1968 р.) перший (i один з деяких) росiйський автор, якого цiлком можна назвати геополiтиком. По утворенню економiст, учень В. Вернадського й П. Струве. Основна iдея Савицького полягала в тому, що Росiя являi собою особливе цивiлiзоване утворення, що визначаiться через якiсть серединностi. Якщо серединнiсть Нiмеччини обмежуiться iвропейським континентом, а сама РДвропа i тiльки захiдним мисом РДвразii, то Росiя займаi центральну позицiю в рамках усього континенту. Росiя - не частина РДвропи й не продовження Азii, вона самостiйний мир, самостiйна й особлива духовно-iсторична геополiтична реальнiсть - РДвразiя.
Геополiтична доктрина Савицького - це пряма антитеза поглядам Мехена, Макиндера, Спайкмена, Видаля де ля Блаша й iнших таласократiв.
Мiжнародна полiтика, що проводив Радянський Союз, у геополiтичному змiстi по багатьом аспектам збiгалася з концепцiями Савицького, хоча про iхнiй прямий вплив на й владнi структури того часу достовiрних даних немаi. Однак аналiз радянськоi зовнiшньоi полiтики до початку перебудови дозволяi зробити висновок про те, що вона постiйно випливала саме iвразiйському курсу, нiколи не заявляючи про цьому вiдкрито.
У Радянському Союзi саме слово геополiтика сприймалося зi знаком мiнус. Однак вiдразу пiсля приходу до влади в жовтнi 1917 року радянське керiвництво починаi вiдпрацьовувати нову геостратегiю, основнi орiiнтири й характеристики, який зберiгаються до самоi перебудови.
Стратегiя бiльшовикiв на свiтову революцiю в просторовому змiстi, полягала в тому, щоб дестабiлiзувати положення на територii капiталiстичних держав. Збройнi сили, якi боролися проти Рад на територii Росii (держави Антанти, Нiмеччина), зазнали поразки.
Характерною рисою радянськоi геополiтики було постiйне прагнення створити континентальний блок з Нiмеччиною. Бiльшовики запропонували Нiмеччинi укласти мир. Спiвробiтництво мiж СРСР i Нiмеччиною, у тому числi й вiйськове, котре почалося в 1922 роцi пiсля пiдписання Рапальского договору, тривало до-самоi перемоги нацистiв в 1933 роцi. В 1939 роцi Гiтлер перед самим початком Другоi свiтовоi вiйни був змушений урегулювати вiдносини зi СРСР, а для цього прийняти умови Москви. Сталiн домiгся повернення бiльшостi територiй, якi належали Росii до революцii. Були визначенi сфери iнтересiв у Схiднiй РДвропi.
Важливо пiдкреслити, що при збереженнi основних орiiнтирiв радянськоi геостратегii, конкретний полiтичний курс був досить гнучким i змiнювався залежно вiд ситуацii.
Уже в 1920-х роках стало зрозумiло, що iдея свiтовоi революцii в найближчому майбутньому не може бути здiйснена. Сталiн повiдомляi про побудову соцiалiзму в однiй, окремо взятiй краiнi, тим самим полегшуючи розвиток зв'язкiв iз закордонними державами.
У ходi Другоi свiтовоi вiйни (катастрофiчнi наслiдки ii початку для СРСР пояснюються в тому числi й iгноруванням геополiтичноi стратегii), особливо пiд ii кiнець, Радянський Союз продовжував керуватися геостратегiчними засадами, успiшними для нього в недалекому минулому - прагнув розширити просторову сферу свого впливу, у тому числi за рахунок нових територiй. Створення в пiслявоiнний перiод дружнiх режимiв у краiнах Центральноi й Схiдноi РДвропи з об'iднанням iх незабаром у рамках таких органiзацiй, як СЕВ, Варшавський договiр, поширенням радянськоi сфери впливу до лiнii, що роздiляла Схiдну й Захiдну Нiмеччину, повинне було закрiпити цей вплив, у континентальнiй частинi РДвропи.
У пiслявоiнний перiод проведення зовнiшньополiтичного курсу здiйснювалося вiдповiдно до геополiтичних концепцiй, якi розроблялися в партiйно-державному керiвництвi й вiдповiдних фахiвцях. До них ставиться стратегiя СРСР у свiтовому океанi, де двi держави активно суперничали в прагненнi встановити контроль над морськими просторами.
Мiж iншим, у минулому керiвництво краiни далеко не завжди приймало рiшення, погоджуючи iх з рекомендацiями вiтчизняних фахiвцiв. Прикладом може служити афганська кампанiя. До речi, подiбна проблема iснуi у вiдносинах мiж геополiтичною наукою й владними структурами за рубежем, у тих же Сполучених Штатах Америки. Наприклад, в'iтнамська вiйна - не сама вдала сторiнка в iсторii США. Бiльш нiж серйознi сумнiви виникають i iз приводу втручання НАТО в справи Боснii й Косово. А це вже сьогодення час, що, як справедливо говорять, виростаi в майбутнi.
Навiть короткий виклад iдей основних наукових шкiл геополiтики даi можливiсть зробити ряд висновкiв.
Перший. Найбiльш загальноi й такий, котру роздiляють всi науковi школи, методологiчною формулою геополiтики i твердження фундаментального iсторичного дуалiзму мiж сушею, телурократiiю, РДвразiiю, географiчною вiссю iсторii - з одного боку, i морем, таласократiiю, Атлантикою, англосаксонським миром - з iншоi. Хоча з появою авiацii i ядерноi зброi, засобiв його доставки традицiйнi моделi, в основi яких лежав географiчний просторовий детермiнiзм, вони вимагають коректування.
Другий. Без усякого розриву iз традицiiю розвивалася атлантична (таласократична), а в наш час американська лiнiя в геополiтику. Була створена нова геополiтична модель, що передбачаi два варiанти розвитку подiй - або остаточний виграш Заходом геополiтичноi дуелi зi Сходом, або конвергенцiя двох полiтичних таборiв i встановлення Свiтового Уряду (цей проект одержав назву мондалiзм вiд французького "mond" - мир). Передбачалося, що планетою будуть управляти Москва й Вашингтон i дивитися на неi очима астронавтiв на космiчнiй орбiтi, Освоiння повiтряного (аерократiя) i космiчного (ефирократiя) просторiв - продовження тенденцiй, вища стадiя атлантичноi стратегii.
Третiй. РДвразiйська, iвропейська геополiтика як самостiйна доктрина пiсля закiнчення Другоi свiтовоi вiйни практично не розвивалася. РДвропейськi геополiтики були змушенi пристосовуватися до норм англосаксонського пiдходу. Так, iвропейськi вченi виступають як експерти НАТО, ООН, займаються прикладними геополiтичними дослiдженнями, застосовують геополiтичнi методики для опису мiжетнiчних i мiждержавних конфлiктiв, демографiчних процесiв.
Четвертий. Офiцiйно визнана фашистською й буржуазною псевдонаукою геополiтика як така в СРСР не iснувала. РЗi функцii виконувало кiлька дисциплiн - теорiя мiжнародного права й мiжнародних вiдносин, стратегiя, вiйськова географiя, етнографiя. РЖ разом з тим загальне геополiтичне поводження СРСР на планетарнiй аренi видавало наявнiсть рацiональноi, з геополiтичноi точки зору, моделi поводження. Пiсля розпаду Варшавського договору й СРСР геополiтика як наука здобуваi в росiйському суспiльствi права громадянства.
РЖ нарештi, п'ятий. Саме тi краiни, якi визнавали геополiтикiв i цiнували iх, одержали разючi результати й пiдiйшли впритул до досягнення одноособового свiтового панування. Мехен, Макиндер, Спайкмен займали високi посади у своiх державах, iхнiй прямий вплив на англосаксонську полiтику очевидно. Германiя заплатила за неуважнiсть до тез Хаусхофера про континентальний блок (вiсь Берлiн - Москва - Токiо) тим, що зазнала трагiчноi поразки в Другiй свiтовiй вiйнi. СРСР, що не звернув уваги на працi й iдеi росiян геополiтикiв, без бою й опору потрапив у ту ж ситуацiю, що й Нiмеччина в результатi Другоi свiтовоi вiйни - глибока економiчна й соцiальна криза привела до розпаду могутньоi держави.
3. Геополiтичне майбутнi РосiiРозпад Варшавського договору й Радянського Союзу ознаменували торжество атлантичноi стратегii, що проводилася в життя США i iхнiми союзниками протягом усього XX столiття. Захiд перемагаi в холоднiй вiйнi зi Сходом. Морська сила святкуi перемогу над сушею. Кiнець двохполярного миру - це стратегiчний удар по РДвразii, по континентализму й суверенiтетi всiх iвразiйських держав.
РЖснуi три версii майбутнього свiтового розвитку. Перша - перемога Заходу в холоднiй вiйнi i повноi й безповоротноi. Друга - протистояння суши й моря збережеться, що приведе до створення нових блокiв. У центрi одного з них будуть стояти США i iхнi союзники, у центрi iншого - Росiя, що повинна перетворитися в iвразiйську iмперiю. Експерти доходять висновку, що говорити про iдиний свiт рано, i планетарний дуалiзм таласократii (укрiплений аерократией i ефирократией) i теллурократii залишаiться головною геополiтичною схемою й для XXI столiття. РЖ нарештi, третя - багатополюсна модель свiтового розвитку, що, на думку ii прихильникiв, найбiльше вiдповiдаi iнтересам Росii.
Заради справедливостi необхiдно визнати, що незважаючи на розпад СРСР, Росiя по своiй полiтичнiй значимостi й впливу на розвиток свiтових подiй, у тому числi як постiйний член Ради Безпеки ООН, безперечно залишаiться однiii з великих держав. Не випадково Захiд, визнаючи полiтичну вагу й економiчну мiць Росii, включив неi у вiсiмку провiдних краiн миру, Поряд з геополiтичним положенням i наявнiстю ядерноi зброi, до основних ознак, якi дозволяють у сучасних умовах уважати Росiю великою державою, ставляться ii потенцiйнi можливостi в областi демографii, ресурсного забезпечення, високого науково-технiчного потенцiалу й iн.
Природно, що Захiд у цiлому й США зокрема зацiкавленi надалi ослабленнi Росii. Одночасно Захiд не може не усвiдомлювати, що Росiя самим своiм iснуванням забезпечуi вiдповiдний баланс сил, граючи тим самим позитивна геополiтична роль на свiтовiй аренi. Збереження цiii ролi Росii i одним з головних засобiв запобiгання сповзання РДвропи, а також миру в цiлому, до геополiтичного хаосу.
Очевидно, Росiя сама повинна визначити своi мiсце й роль у свiтовiй полiтицi, усвiдомити своi нацiональнi iнтереси в зовнiшньополiтичному вимiрi. Експерти дiлять цi iнтереси на три основнi категорii.
Найбiльш важливий iнтерес Росii на глобальному рiвнi складаiться в ii активнiй i повноправнiй участi в побудовi такоi системи мiжнародних вiдносин, у якiй iй придiлялося б мiсце, що вiдповiдаi найбiльшою мiрою ii полiтичному, економiчному й iнтелектуальному потенцiалу, вiйськово-полiтичним i зовнiшньоекономiчним можливостям i потребам.
Найпершi iнтереси Росii на регiональному рiвнi зводяться до забезпечення стабiльного мiжнародного оточення, а також до просування й змiцнення ii вiйськово-полiтичних позицiй на свiтовiй аренi на основi використання механiзмiв регiонального спiвробiтництва.
Найважливiшi нацiональнi iнтереси Росii на пострадянському просторi складаються в налагодженнi всебiчних взаiмовигiдних зв'язкiв iз краiнами СНД i участь у розвитку iнтеграцiйних процесiв мiж ними на взаiмнiй основi.
У цьому контекстi можна по-рiзному сприймати iдею створення РДвразiйськоi iмперii, у центрi якоi повинна сто ять Росiя, але не можна не визнавати ii права на iснування. Хоча б з облiком того, що це своiрiдна вiдповiдь на iмперську полiтику, що у перiод пiсля Другоi свiтовоi вiйни проводять як зверх держава Сполученi Штати Америки. Який же бачиться ii авторам модель новоi РДвразiйськоi iмперii? Прийдешня iмперiя не повинна бути регiональною державою або державою-нацiями. Це щось зовсiм iнше. Це стратегiчний i геополiтичний блок, у якому превалюють параметри звичайноi держави, це зверхдержава. У центрi такого об'iднання, безсумнiвно, повинна стояти Росiя. При цьому РДвразiйський проект жодним чином не веде до нiвелювання нацiй, навпаки, вiн виходить iз неминучостi збереження й розвитку iдентичностi народiв i культур. Нова РДвразiйська iмперiя буде iдиним неподiльним органiзмом у воiнно-стратегiчному вiдношеннi, але в полiтичному контекстi може представляти Конфедерацiю Великих Просторiв: РДвропейську iмперiю на Заходi (навколо Нiмеччини й Середньоi РДвропи); Тихоокеанську iмперiю на Пiвднi (навколо РЖрану); Росiйську РЖмперiю в Центрi (навколо Росii). Усерединi цих iмперiй також буде дiяти конфедеративний принцип у вiдносинах краiн, держав.
Ключовою геополiтичною проблемою на сучасному етапi i органiзацiя простору на Заходi РДвразii. Планетарний Захiд у самому широкому змiстi розпадаiться для Росii на два тридцятилiтнi - Захiд як Америка й Захiд як РДвропа. Захiд, як i Америка, i головним геополiтичним супротивником Росii, штабом i центром атлантизму. Позицiйна геополiтична вiйна з Америкою й становить сутнiсть iвразiйськоi полiтики, починаючи iз середини XX сторiччя. Позицiя Росii отут ясна - необхiдно протидiяти атлантичнiй геополiтицi США на всiх рiвнях i у всiх регiонах Землi, намагаючись максимально послабити супротивника. Друга реальнiсть, що також визначаiться термiном Захiд, маi iнше значення. Це - РДвропа, що на даний момент не маi власноi геополiтики й власноi географiчноi волi, ii функцii обмежуються тим, що вона служить пiдсобною базою США i РДвразii й мiсцем найбiльш iмовiрного планетарного конфлiкту.
Завдання Росii - вирвати РДвропу з-пiд контролю США (НАТО), сприяти ii об'iднанню, змiцнювати iнтеграцiйнi зв'язки iз Центральною РДвропою пiд знаком основноi зовнiшньополiтичноi осi Москва - Берлiн. РДвразii потрiбна союзна дружня РДвропа ще й тому, що економiчна iнтеграцiя з нею дасть можливiсть вирiшити бiльшiсть технологiчних проблем Росii й Азii - в обмiн на ресурси й стратегiчне вiйськове партнерство.
Атлантичнi геополiтики прекрасно розумiють стратегiчну небезпеку союзу Росii з РДвропою (особливо з Нiмеччиною) i традицiйно прагнуть усiляко перешкоджати цьому. Найефективнiшим методом, на iхню думку, i санiтарний кордон, тобто смуга з декiлькох прикордонних держав, прямо пов'язаних з атлантичним полюсом. Мова йде про появу геополiтичноi прiрви мiж Балтикою й Чорним морем. Претендентами на членство в новому санiтарному кордонi i держави Прибалтики, Польща, Бiлорусь, Украiна, Угорщина, Румунiя, Чехiя й Словаччина.
Завдання РДвразii полягаi в тiм, щоб цiii границi не iснувало, вiдсутнiсть ii буде сприяти змiцненню союзницьких вiдносин мiж Росiiю i РДвропою, перетворенню простору вiд Дублiна до Владивостока в зону iвразiйськоi кооперацii, спiвробiтництва й стратегiчного партнерства. Як би там не було, iдея антизахiдноi, традицiйноi, iмперськоi РДвропи стаi сьогоднi усе бiльше актуальноi, тому що присутнiсть американських вiйськ на iвропейському континентi бiльше не виправдуiться наявнiстю радянськоi погрози. Тенденцii до полiтичноi емансипацii й пошуку iдеологiчноi альтернативи наростають у РДвропi з кожним днем, паралельно iз цим збiльшуються шанси створення незалежного РДвразiйського Великого Простору.
Росiя, iншоi провiдноi держави не сприймають однополярноi моделi свiтового пристрою. Найбiльш iмовiрноi виглядаi багатополюсна модель свiтового розвитку. У багатополярному порядку зберiгаються окремi центри ваги. Це - США, Росiя, РДС, Японiя, Китай. РЖ якщо в бiполярнiй моделi блоки були стабiльними, те багатополюсна модель передбачаi рухливiсть ii конфiгурацii.
Сьогоднi перед Росiiю коштуi завдання заново сформулювати своi полiтичнi цiлi, адекватнi новим реальностям.
Саме успiхи або невдачi на внутрiшньому фронтi будуть визначати вага й вплив Росii як на пострадянському просторi, так i в усьому свiтi. У цiлому в ситуацii перехiдностi, оптимальноi для Росii, представляiться стратегiя рiзне далекостi або рiвне далекостi до основних центрiв сили, що виключаi конфронтацiю з яким-небудь iз цих центрiв i в теж час влучення в залежнiсть вiд них.
4. Украiна в сучасному геополiтичному контекстiЗа останнi 20 рокiв геополiтична ситуацiя у свiтi кардинально змiнилася: розпався Радянський Союз, вiдбулися iстотнi змiни в колишнiх соцiалiстичних державах Центральноi й Схiдноi РДвропи, об'iдналася Нiмеччина. На мiжнароднiй аренi з'явився цiлий ряд нових держав, i серед них незалежна держава Украiна.
Як знову утворена держава Украiна прагне усвiдомити себе в геополiтичному контекстi й у контекстi розвитку свiтовоi цивiлiзацii, визначити, у чому складаються ii прiоритети, реальнi нацiональнi iнтереси й розробити стратегiю й тактику реалiзацii останнiх.
По своiм геополiтичним одиницям (площею, населенням, природними запасами) Украiна вiдразу стала помiтним державним утворенням. Украiна маi у своiму розпорядженнi майже половину всiх свiтових ресурсiв родючих чорноземiв, могутнiй промисловий i науково-технiчний потенцiал, досить розвинену iнфраструктуру й у той же час вiдчуваi гостру необхiднiсть капiталомiсткоi структурноi перебудови економiки, слабiсть експортних можливостей, втрату традицiйних ринкiв, розривши зовнiшньоекономiчних зв'язкiв.
У термiнах класичноi геополiтики украiнську геостратегiю сьогоднi визначають двi головнi парадигми: РДвразiйська i РДвроатлантична, хоча останнiм часом даi про себе знать i третя - Чорноморська. У теоретичному планi це обумовлюi необхiднiсть Наукових розробок пошуку вiдповiдного мiсця держави у свiтовiй глобальнiй полiтичнiй i економiчнiй системах. У практичному - створення механiзму реалiзацii нацiональних iнтересiв полiтичного й економiчного характеру на глобальному й регiональному рiвнях. Полiтична iсторiя свiдчить: спiлкування нашого народу з iншими було iнтенсивним у перiоди повноi або неповноi державностi. Так само й мир знав про Украiну й бiльше до неi адресувався в перiод державностi, а в перiоди бездержавностi вона виявлялася на периферii мiжнародних контактiв.
На даному етапi Украiна переживаi фiнансову кризу, найбiльш глибокий iз часу проголошення незалежностi. Експертам ще маi бути визначити причини нинiшнього кризового стану економiки держави. Зрозумiло, що Украiна не могла не вiдчути ударiв свiтовоi фiнансовоi кризи, фiнансово-економiчноi кризи, що охопив Росiю. Але все-таки головними i внутрiшнi причини, iмiтацiйна дiяльнiсть владних органiв по реформуванню економiки, що привела до негативних результатiв.
Визначаючи роль i мiсце Украiни в сучасному геополiтичному просторi, треба, з одного боку, ураховувати тяжiння Украiни до Росii - великiй державi, з яким неi поiднуi спiльнiсть долi, стратегiчнi iнтереси, насамперед в економiчнiй сферi, i насторожуi непередбаченiсть дiй ii сучасних полiтикiв, iх постiйнi iмперськi амбiцii, з iншого боку - iз цивiлiзованою РДвропою з ii традицiями парламентаризму, економiчноi стабiльностi й традицiйною байдужнiстю до стану нашоi держави. У глибинi душi багато iвропейцiв не впевненi, чи i Украiна "справжньою державою" i не поспiшають iнвестувати ii економiку. РЖнших турбуi те, що надмiрний iнтерес Заходу до Украiни може викликати протидiю Росii й ускладнити й так уже напруженi вiдносини з нею у зв'язку iз просуванням НАТО на Схiд.
Прогнозуючи розвиток взаiмин Украiни й Росii, варто виходити з того, що iстотний вплив на украiно-росiйськi вiдносини робить внутрiшньополiтична обстановка в самiй Росii.
Без успiшного здiйснення полiтичних реформ, помiтних ознак економiчного пiдйому й пiдвищення життiвого рiвня населення не стане можливоi нi повноцiнна й тривала нормалiзацiя вiдносин Украiни з Росiiю, нi iнтеграцiя ii в iвропейськi й пiвнiчноатлантичнi структури, нi регiональне самоствердження нашоi держави в Центральнiй i Схiднiй РДвропi.
Друге - Украiна маi багатi ресурси, самi родючi землi в РДвропi, могутнiй науковий, кадровий потенцiал i сьогоднi повинна - i в цьому чому далi, тим бiльше переконуiться суспiльство - нарощувати свiй власний виробничий i науково-технiчний потенцiал з метою ефективного використання цих багатств. Однак у сучасному свiтi нацiональне багатство зв'язане не з якiстю чорноземiв, нехай навiть i самих родючих у свiтi, а iз засобами органiзацii суспiльства. Перед елiтою Украiни встало завдання сформулювати державну стратегiю. "Державна стратегiя - з одного боку - публiчний виклад владою перспективи держави, усерединi якого ця сама влада збираiться працювати; з iншого боку - поточнi рiшення, спрямованi на безпосереднi рiшення цiii перспективи вже зараз, негайно". Ученими запропонована в полiтичнiй сферi модель соцiально-правовоi держави, в економiчноi - модель формування ринковоi економiки у виглядi науково-технологiчноi доктрини, що ТСрунтуiться на iнтелектуальному факторi, на розвитку науки й технологii й вiдповiдноi свiтовим цивiлiзованим тенденцiям XXI сторiччя.
Вирiшуючи питання нарощування внутрiшнiх виробничих i людських ресурсiв, треба на державному рiвнi визначити економiчнi прiоритети, у першу чергу - аграрний сектор, розвиток iнформацiйних технологiй, космiчноi галузi, утворення й туризму. Особлива увага вдуi придiлити Збройним Силам Украiни, знайти засоби рiшення не тiльки соцiальних проблем армii, але й для вiдновлення технiки й озброiння вiдповiдно до свiтових стандартiв.
Пiдкреслимо: вибiр стратегii внутрiшньоi й зовнiшньоi портики Украiни повинен доповнюватися гнучкою тактикою й сильною полiтичною волею вiдносно реалiзацii поставленоi мети. Будь-яка стратегiя, будь-який план не можуть здiйснитися самi по собi.
ВисновкиУзагальнивши думки рiзних авторiв (див. список лiтератури), чиi роботи присвяченi проблемi геополiтики, а особливо геополiтичним взаiминам Росii й Украiни можна зробити наступнi висновки:
У складнiй геополiтичнiй ситуацii незалежна Украiна, що перебуваi на перехрестi стратегiчних iнтересiв бiльших держав, повинна керуватися концепцiiю "динамiчноi рiвноваги сил", що орiiнтуi на встановлення дружнiх вiдносин як з Росiiю й iншими державами, якi виникли на територii СРСР, так i з iвропейськими державами, iншими краiнами свiту. Украiна повинна послiдовно дотримуватися стратегiчного курсу, нарощувати внутрiшнi виробничi й людськi ресурси, стати своiрiдним "iнтеграцiйним мiстком мiж, так сказати, iвропейською РДвропою i РДвропою iвразiйськоi", тобто впливовим фактором створення механiзму загальноiвропейськоi системи колективноi безпеки, оптимальноi моделi безпеки РДвропи XXI сторiччя.
геополiтика украiна росiя держава
Список лiтератури1. Гаджiiв К.С. Геополiтика. - К., 1997
2. Дугiн А. Основи геополiтики: Геополiтичне майбутнi Росii. - К., 2007
3. Врублевський В., Хорошковський В. Украiнський шлях. Начерки: геополiтичне становище Украiни та нацiональнi iнтереси. - К., 2007
4. Парахонський Б. Мiсце та роль Украiни в сучасному геополiтичному просторi // Стратегiчна панорама. - 1998-№1-2
5. Макиндер Хелфорд Джордж. Географiчна вiсь iсторii. - К., 2002
6. РЖвченко О. Украiна в системi мiжнародних вiдносин: iсторична ретроспектива та сучасний стан. - К., 2004
Вместе с этим смотрят:
Анализ значения Средней Азии в работах учёных геополитиков
Виды монархий в современном мире
Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения
Генезис института многопартийности в РФ
Геополитические идеи в русской школе геополитики