Вiйна як форма збройного насилля: проблеми теорii

Курсова робота

на тему:

Змiст

вiйна збройний насильство мiжнародний

Вступ

Роздiл РЖ. Поняття "Вiйна", "Збройне насильство". Воiнна сила в мiжнародних вiдносинах

1.1 Вiйна i полiтика

1.2 Класифiкацiя вiйн

1.3 Цiль та засоби у вiйнi

Роздiл II. Вiйна в iсторii соцiально-полiтичноi думки

2.1 Французька соцiологiчна школа

2.2 Вiйна, що пiшла, вiйна, що повернулась. РЖндивiд в стратегiчних дослiдженнях

Роздiл III. Перша свiтова вiйна (1914-1918рр.)

3.1 Початок першоi свiтовоi вiйни

3.2 Причини першоi свiтовоi вiйни

3.3 Стратегiчнi плани учасникiв вiйни

3.4 Внутрiшнi становище у воюючих краiнах

3.5 Пiдсумки першоi свiтовоi вiйни

Висновки

Використана лiтература

Вступ

Вiйна.. Найстрашнiший стан людського суспiльства, коли держава посилаi своiх громадян вбивати i вмирати. Коли без розбору руйнуються створенi ранiше матерiальнi i духовнi багатства. Коли зневажаiться мораль, а пануi насилля. Вiйна -це смерть, це знищення людини i людяностi.

Та якою б страшною не була вiйна, як би вона не перечила природному прагненню людини жити i творити, поки що вона залишаiться постiйною реальнiстю.

РЖсторичнi свiдчення представникiв самих рiзних епох i народiв говорять про велику цiннiсть, рiдкiсть i швидкоплиннiсть мирних часiв. Про свою високу заслугу iмператор Август в залишеному ним полiтичному заповiтi, записав: тАЮДо мого народження, за весь перiод вiд заснування мiста, храм Януса Кривина, який, згiдно iз бажаннями предкiв наших, мiг бути закритим тiльки пiсля примирення римлянами всiii землi i всiх морiв, закривався лише два рази; мiй принципат сенат тричi вирiшував закрити храм".

Що стосуiться XX столiття, то тут не було нi одного дня без вiйн i збройних конфлiктiв. РЖ тим не менш ми дуже мало знаiмо про вiйну. На перший погляд це не так, або не зовсiм так . Адже найкращi розуми людства безперестанку створюють новi, все бiльш досконалi засоби нападу i оборони. Полiтики укладають мирнi договори i обороннi союзи. Люди мистецтва присвячують своi твори тим крайнiм станам, якi викликаi у людей вiйна. Але причини вiйн, закономiрностi функцiонування воiнноi машини залишаються нiби за спиною суспiльноi i iндивiдуальноi свiдомостi. Тут -- таiмниця: дещо темне, хворе, потворне, але до краю зле, сильне i невблаганне..

Чимало мислителiв наважились дослiджувати саму природу вiйни i механiзм ii перебiгу.

Звiдси i випливаi мета курсовоi роботи, котра полягаi у вивченнi змiсту поняття "вiйна", а завдання перед нами стоiть дослiдити вплив вiйн на перебiг подiй на мiжнароднiй аренi.

Основним методом вирiшення поставленого завдання i аналiтична обробка iнформацii, взята iз рiзних джерел лiтератури. Зокрема, РЖ роздiл базуiться на працi К.Клаузевiца "Про вiйну", яка детально розглянула рiзностороннiсть та саме розумiння поняття "вiйна". Вiн дав чiтке тлумачення поняття як у традицiйнiй науцi, так i в сучасному свiтi.

РЖнформацiя взята iз книги Циганкова дала змогу розiбрати проблему вiйни, насильства представниками рiзних шкiл. Цьому присвячений другий роздiл моii роботи.

Третiй роздiл роботи практичний. Тут був оброблений матерiал iз робiт С.Пивовара та РЖ. Коляди, про першу свiтову вiйну. Я спробувала детально розглянути причини, характер, мету вiйни.

Роздiл РЖ. Поняття "Вiйна", "Збройне насильство". Воiнна сила в мiжнародних вiдносинах

Вiйна - це спосiб розв'язання суперечностей засобами органiзованоi збройноi боротьби мiж класами i державами для досягнення iхнiх полiтичних i економiчних цiлей. Вiйна i соцiальним явищем. Вiйни бувають справедливi, визвольнi, що мають на метi знищення реакцiйних суспiльних вiдносин в серединi краiни (громадянськi), лiквiдацiю нацiонального колонiального гнiту (нацiонально-визвольний) та захист вiд нападу iноземних загарбникiв (обороннi), i несправедливi, загарбницькi, що мають на метi поневолення iнших краiн i народiв.

Насильство - це застосування фiзичноi сили до кого-небудь, силування, примус; застосування сили для досягнення чого-небудь, примусовий вплив на когось, щось.

"Сила i насильство з давнiх-давен вважаються найбiльш розповсюдженими i ключовими засобами в арсеналi мiжнародного актора. З поняттям сили пов'язана одна iз центральних проблем мiжнародних вiдносин - проблема вiйни i миру. На основi поняття "сила" актори роблять висновки про можливостi один одного, складають плани своii взаiмодii, приймають рiшення, оцiнюють ступiнь стабiльностi мiжнародноi системи."

Проблема використання воiнноi сили в мiжнародних вiдносинах i однiiю з найскладнiших i багатогранних. В полiтичному процесi пошуки компромiсу, взаiмнi поступки i угоди тiсно переплетенi з використанням чи загрозою використання силових методiв. Вони взаiмно доповнюють один одного. Всiляке досягнення домовленостей, включаючи i тi, що оформляються за допомогою мiжнародного права, вiдбиваi визначений баланс сил. Тому роздуми про вiдмову вiд застосування сил i загрози ii застосування в мiжнародних вiдносинах можуть бути або тактичним прийомом, або утопiчною свiдомiстю, нерозумiнням природи цих вiдносин. Безперечно, найбiльш "чистим" видом використання сил, притому сили спецiалiзованоi, структурованоi в рамках державних установ, iнститутiв, системи мироприiмств i вiйна.

Специфiка вiйни як особливого суспiльно-полiтичного явища вимагаi того, щоб фактору воiнноi могутностi було вiдведено особливе мiсце в загальному контекстi мiжнародних вiдносин.

При розглядi фактору сили в мiжнародних вiдносинах треба видiлити, по меншiй мiрi, двi сторони цього питання. По-перше, це проблема спiввiдношення вiйни i полiтики, аналiз якоi дозволяi виявити не тiльки iх взаiмний вплив, але i мiсце, яке займаi вiдкрите використання сили в мiжнародних вiдносинах. По-друге, це проблема факторiв, якi впливають на воiнну могутнiсть держави, складовi цiii могутностi. Перша сторона бiльш стабiльна, вона пов'язана з такими бiльш загальними поняттями, як держава, мiждержавнi вiдносини, зовнiшня полiтика. Перша - бiльш рухома, динамiчна, так як тут в дii виступають таки фактори, як рiвень суспiльне полiтичноi органiзацii суспiльства, розвитку виробничих сил.

1.1 Вiйна i полiтика.

Щоб розглядати роль воiнноi сили в мiжнародних вiдносинах необхiдно згадати деякi основнi положення, що характеризують спiввiдношення вiйни i полiтики, якi давно стали класичними.

Вiйна в людському суспiльствi, вiйна цiлих народiв, i при тому народiв цивiлiзованих, завжди випливаi iз полiтичного положення i викликаiться лише полiтичними мотивами. Вiйна представляi собою полiтичний акт. Але вiйна i не тiльки полiтичним актом, а справжнiм знаряддям полiтики, продовженням полiтичних вiдносин, проведення iх iншими засобами. Те, що ще залишаiться в нiй своiрiдним, вiдноситься лише до своiрiдностi ii засобiв.

Вiйну i полiтику не можна нi розривати нi протиставляти, хоча вiйна - дуже специфiчний вид полiтики, що здатен розриватися за своiми законами.

Система взаiмовiдносин мiж державами, групами держав, як правило, складна i багатогранна, вона нi в якому разi не зводиться до силових методiв. Проте треба ще раз пiдкреслити, вона неможлива без використання сили або, що трапляiться частiше, загрози ii застосування. Вiйна може стати результатом неспроможностi вирiшити назрiлi протирiччя в рамках iснуючоi системи мiжнародних вiдносин iншими методами. Схожi протирiччя мажуть бути вирiшенi в ходi кризи, коли сторони дiйшовши до крайностi вiйни, з тих чи iнших думок не переходять до ii застосування. Результатом може стати подальше змiцнення iснуючоi моделi системи мiжнародних вiдносин, перерозподiл балансу сил в рамках цiii системи, виникнення новоi системи, яка була б заснована на принципово iншому балансi сил. Використання воiнноi сили, як крайнього способу вирiшення назрiлих проблем пов'язано з втратами i потрясiннями, як правило не передбачуваними наслiдками для всiх учасникiв конфлiкту. Перш за все, необхiдно мати конкретнi напрямки, областi реальноi взаiмодii полiтики як такоi, дiяльностi управлiння держави i стратегii, яка охоплюi теорiю i практику пiдготовки держави i ii збройних сил до можливоi вiйни. Зрозумiло, що в такiй складнiй проблемi важко видiлити окремi аспекти. Цi напрямки все ж таки можна сформулювати так.

1.Полiтика повинна покласти в основу своii дiяльностi рацiональну iдею, яка б вiдповiдала корiнним iнтересам держави, i згiдно неi намiчати потенцiйних союзникiв i противникiв.

2. У випадку виникнення загрози вiйни, полiтика повинна становити ii цiль, а тодi надати стратегii повну свободу дiй.

3.Ва Полiтика повинна спочатку пiдготувати сприятливу обстановку для реалiзацii стратегiчних установок.

4. Полiтика повинна вибирати найбiльш зручний момент для використання силових методiв.

5.ВаВа Полiтичне керiвництво повинне забезпечити стратегiю достатнiми матерiальними ресурсами.

6.Ва Полiтика повинна вмiло використовувати результати, якi отримала з допомогою застосування силових методiв.

Всi перерахованi аспекти взаiмодii полiтики i стратегii можна представити в якостi взаiмозалежних елементiв системи, якi характеризують рiзнi фази пiдготовки краiни до вiйни, втягнення в вiйну, ii ведення i завершення.

1.2 Класифiкацiя вiйн

Серед усiх типiв мiжнародних конфлiктiв найбiльш небезпечними i воiннi (або збройнi), оскiльки у iх результатi свiтове суспiльство зазнало колосальних людських втрат, руйнувань, та знищень матерiальних цiнностей. Людськi та матерiальнi втрати завданi збройними силами противника, визначають собою жорстокiсть, безкомпромiснiсть конфлiктуючих сторiн, характер воiнних конфлiктiв прямо пов'язаний iз специфiкою мiжнародноi системи, в якiй вони вiдбуваються.

"Вiйни i цiлеспрямовано органiзованими зiткненнями збройних сил конфлiктуючих сторiн з метою завдання максимально можливоi шкоди та знищення вiйськового i господарського потенцiалу противника."³ Завдаючи великоi руйнiвноi шкоди воiннi засоби в мiжнародних вiдносинах i найбiльш дiiвим способом реалiзацii зовнiшнiх полiтичних iнтересiв держави, що неодноразово призводило до вибуху вiйн. Практично протягом усiii iсторii людства тiльки близько 300 рокiв пройшли взагалi без вiйн, що свiдчить про сталу перiодичнiсть такого суспiльно-полiтичного явища.

Проблема класифiкацii вiйн не маi значноi науковоi гостроти в теорii мiжнародних вiдносин, так як вона досить глибоко розроблена у воiннiй науцi. Варто лише пiдкреслити необхiднiсть ухилення вiд широко практикованого подiлу вiйн на справедливi та несправедливi, як надуманого та штучного. Це вiрно хоча б тому, що оскiльки вiйни завжди пов'язанi iз збройним насильством то справедливими бути не можуть. Крiм цього така класифiкацiя недоречна через два мiркування:

- тому, що критерiй агресивностi вкрай спекулятивний та аморфний;

- тому, що конфлiктуючi сторони, переслiдуючи власнi нацiональнi iнтереси не можуть вважатись правими чи винними, оскiльки, кожна сторона на виправдання своii позицii наводить масу цiлком доречних та вичерпних аргументiв.

Так, наприклад, сторона, яка перша почала воiннi дii, доволi часто виправдовуiться тим, що вона дii превентивно, випереджаючи агресiю зi сторони противника чи вiдповiдаючи на його про вокативнi акцii.

Застосування воiнноi сили пояснюiться також iдеологiчними причинами, як, наприклад, доволi цинiчно це робив В.РЖ. Ленiн, стверджуючи, що будь-яка вiйна i справедливою, якщо вона ведеться в iнтересах пролетарiату. РЖнiцiювання вiйни виправдовуiться також захистом своiх громадян, необхiднiстю припинення геноциду, боротьбою проти тоталiтаризму, тощо.

У вiйськовiй науцi вiйни класифiкуються за критерiями:

1. театрiв воiнних дiй (ТВД) на:

- сухопутнi;

- морськi;

2. способу ведення воiнних дiй на:

- позитивнi;

- маневренi;

3. залучених ресурсiв на:

- обмеженi;

- масовi.

Досить оригiнальну класифiкацiю, "у працi "Вiйна та антивiйна", пропонують американськi дослiдники Елвiн та Рейдi Тофлери. Вони визначають типи вiйн за iх вiдношенням до типiв цивiлiзацii:

РЖ.Вiйни першоi хвилi вiдповiдають сiльськогосподарським суспiльствам та характеризуються тим, що вони проводяться на примiтивному технологiчному рiвнi, в них беруть участь iррегулярнi пiдроздiли, iх масштаби та ресурси, залученi з обох сторiн i незначними.

2.Вiйни другоi хвилi здiйснюються промисловими суспiльствами, та iм характернi досить високий технологiчний рiвень, участь в бойових операцiях масових регулярних армiй, значнi ресурси та масштаби використанi у воiнному конфлiктi.

3.Вiйни третьоi хвилi ведуться постiндустрiальними (iнформацiйними) суспiльствами, або, принаймнi перехiдними до них, що характеризуються надвисоким технологiчним рiвнем (широке використання у бойових дiях iнформацiйних систем, супутникiв, високоточноi зброi), веденням операцiй не чисельними, але високопрофесiйними збройними силами, невеликими ресурсами, але доволi значними масштабами операцiй."⁴

Слiд зауважити, що у сучасному свiтi ведуться вiйни усiх вищенаведених типiв одночасно, що пояснюiться неоднаковим рiвнем розвитку рiзних регiонiв та суспiльств. Навiть в рамках одноi вiйни у Перськiй затоцi, коалiцiiю на чолi з СИТА, використовувались методи, характернi як для третьоi хвилi, так i для другоi. Тофлери пiдкреслюють, що проводились двi повiтрянi кампанii, одна за допомогою зброi, характерноi для другоi хвилi, призначеноi для масового знищення тАФ iнша з великою точнiстю, при мiнiмалiзацii побiчноi шкоди.

1.4 Цiлi i засоби вiйни

Природа вiйни i дуже складною та змiнною, i саме вона впливаi на цiлi та засоби вiйни. Якщо говорити про цiлi воiнних дiй, на якi повинна орiiнтуватися вся вiйна в цiлому, щоб бути надiйним засобом полiтики, то ми побачимо, що ця воiнна цiль така ж змiнна, як полiтична цiль, як рiзнi умови вiйни. Якщо ж починати з поняття вiйни, то треба сказати, що полiтична цiль вiйни знаходиться за ii рамками, адже якщо вiйна це акт насильства, направлений на те , щоб змусити противника виконати нашу волю, то все завжди повинно було б зводитись до знищення ворога, до його нездатностi чинити опiр.

Спочатку розглянемо три елементи, що i об'iктами загального порядку. Це -збройнi сили, територiя та воля супротивника.

Збройнi сили супротивника повиннi бути знищенi, тобто приведенi в стан, в якому вони вже не можуть продовжувати боротьбу.

Територiя повинна бути завойована, тому що вона може виявитися джерелом нових збройних сил.

Але навiть пiсля досягнення того й iншого не можна вважати, що вiйна (ворожа напруга i дiя ворожих сил) припинилася, поки не зломлена воля супротивника, тобто його уряд i союзники не змушенi пiдписати мир, народ не приведений до покори. Зазвичай, знищення збройних сил противника проходить поступово, i з такою ж поступовiстю, крок за кроком, йде завоювання краiни. При цьому, одне впливаi на iнше; втрата областей в свою чергу веде до ослаблення збройних сил.

Вiйна, як вона проходить насправдi, часто значно вiдрiзняiться вiд ii початкового поняття. Вiйна в цiлому немаi суворого закону перебiгу, а змiнюiться вiд обстановки.

Як що ми намагаiмося збiльшити затрати сил противника, то можна використовувати три шляхи.

Перший - це вторгнення, тобто захоплення ворожоi територii, але не для утримання ii за собою, а з цiллю зiбрати з нею контрибуцiю, або навiть спустошити ii. Безпосередньою цiллю в даному випадку буде не завоювання краiни, не знищення збройних сил противника, а нанесення йому, як ворогу збиткiв. Другий шлях заключаiться в тому, щоб надати нашим операцiям цiль на збiльшення збиткiв ворога - воiнним або полiтичним способом. Третiй шлях - виснаження ворога, поступовий напад, довгочаснiсть воiнних дiй; виснаження фiзичних сил i волi противника.

У вiйнi багато шляхiв ведуть до цiлi знищення ворожих збройних сил. Завоювання провiнцiй противника, тимчасова iх окупацiя з цiллю використання iх засобiв, пiдприiмств, якi призначенi для здiйснення тиск на полiтичнi вiдносини, пасивне очiкування ударiв ворога, все це - засоби. З яких кожний, в залежностi вiд конкретноi ситуацii, може бути застосований з цiллю здолати волю противника.

Роздiл II. Вiйна в iсторii соцiально-полiтичноi думки

Одним iз перших писемних джерел, якi включали в себе глибокий аналiз вiдносин мiж суверенними полiтичними одиницями, стала написана бiльш як двi тисячi рокiв тому Фукiдiтом (471-401 до н.е.) "РЖсторiя Пелопоннеськоi вiйни у вiсьмох книгах". Багато положень та висновкiв древньогрецького iсторика не втратили свого значення до наших днiв, пiдтвердивши тим самим його слова про те, що складена ним праця - не стiльки предмет змагань для тимчасових слухачiв скiльки надбання на вiки. Задавшись питанням про причини багаторiчноi та виснажливоi вiйни мiж афiнянами та лакедемонянами, iсторик звертаi увагу на те, що це були найбiльш могутнi i процвiтаючi народи, кожен з яких головував над своiми союзниками. При цьому вiн пiдкреслював, що ".. со времени мидийских войн и до последней они не переставали то мириться, то воевать между собою или с отпадавшими союзниками, причем совершенствовались в военном деле, изощрялись среди опасностей и становились искуснее". Оскiльки обидвi могутнi держави перетворилися у свого роду iмперii, то посилення однiii з них нiби прирiкало iх на продовження цього шляху, пiдштовхуючи до прагнення пiдкорити собi усе своi оточення, з тим, аби пiдтримати свiй престиж i вплив. В свою чергу, друга "iмперiя", а також мешi мiста-держави, вiдчуваючи зростаючий страх i занепокоiння перед таким посиленням, приймаi мiри щодо укрiплення свого захисту, втягуючись тим самим у конфлiктний цикл, який в кiнцi-кiнцiв перетворюiться у вiйну. Ось чому Фукiдiд з самого початку вiддiляi причини Пелопоннеськоi вiйни вiд рiзноманiтних приводiв до неi: "Причина самая действительная, хотя на словах наиболее сокрытая, состоит, по моему мнению, в том, что афиняне своим усилением внушали страх лакедемонянам и тем привели б их к воине".

Фукiдiд став родоначальником одного з найбiльш впливових напрямкiв у бiльш пiзнiх уявленнях i сучаснiй науцi про мiжнароднi вiдносини.

В подальшому цей напрямок, що отримав назву класичний або традицiйний, був представлений у поглядах Нiколло Макiавеллi (1469-1527), Томаса Гоббса (1588-1679), Емерiка де Ваттеля (1714-1767) та iнших мислителiв, набуваючи бiльш закiнченоi форми у роботi нiмецького генерала Карла фон Клаузевiца (1780-1831).

Гоббс, наприклад, вважав стан вiйни цiлком терпимим, хоча i розрiзняв iндивiдуальну вiйну "всiх проти всiх", що витiкала з самоi людськоi природи, та вiйну мiж державами, яка не обов'язково загрожуi виживанню кожноi людини, особливо якщо мова йде про сильнi держави. Звiдси його заклик до вiдмови вiд iндивiдуальноi свободи людей на користь держави - Левiафана. Гегель бачив у вiйнi необхiдний i корисний, хоча i суворий засiб проти занепаду громадянського суспiльства i вважав, що в кiнцi-кiнцiв конфлiкти мiж цивiлiзованими суспiльствами трансформуються в певний ритуал, що не загрожуi iх безпецi. На противагу такому пiдходу Кант розглядав вiйни як неприпустиме явище. РЖдеальним станом суспiльства вiн вважав мир мiж окремими особами в природному станi i мир мiж державами. Але вiчний мир, з його точки зору, може настати лише в дуже далекому майбутньому.

2.1 Французька соцiологiчна школа

"Одна з течiй французькiй соцiологii мiжнародних вiдносин представлена так званою полемологiiю, основнi положення якоi були закладенi Гастоном Бутулем. В основi полемологii комплексне вивчення вiйн, конфлiктiв та iнших форм "колективноi агресивностi" iз застосуванням методiв демографii, математики, бiологii та iнших точних та природних наук."

Полемологiя виходить з того, що, по-перше, саме вiйна породила iсторiю, оскiльки остання почалась виключно як iсторiя збройних конфлiктiв i мало ймовiрно, що iсторiя коли-небудь перестане бути "iсторiiю вiйн". По-друге, вiйна i головним фактором тiii колективноi iмiтацii або, iнакше кажучи, дiалогу та запозичення культур, яка вiдiграi таку значну роль в соцiальних змiнах. Це, перш за все, "насильницька iмiтацiя": вiйна не дозволяi державам i народам вiдгороджуватись в автаркii, в самоiзоляцii. Але, крiм того, це i "добровiльна iмiтацiя", яка пов'язана з тим, що народи iнтенсивно запозичують один в одного види озброiнь, методи ведення вiйн i т.д - аж до моди на вiйськову унiформу. По-третi, вiйни i рушiйною силою технiчного прогресу: так, стимулом до засвоiння римлянами мистецтва навiгацii та кораблебудування стало прагнення зруйнувати Карфаген. Навiть у нашi днi усi нацii продовжують знесилювати себе в погонi за новими технiчними засобами та методами руйнування, безсоромно копiюючи у цьому одна одну. РЖ, нарештi, по-четверте, вiйна являi собою саму помiтнi серед усiх можливих перехiдних форм соцiального життя. Вона i результатом та джерелом як порушення, так i встановлення рiвноваги.

Бутуль намагаiться обТСрунтувати класифiкацiю причин вiйськових конфлiктiв, запропоновану ним. В якостi таких, на його думку виступають наступнi фактори: 1) порушення взаiмноi рiвноваги мiж суспiльними структурами; 2) полiтичнi кон'юктури, що утворюються в результатi такого порушення; 3) випадковi причини i мотиви; 4) агресивнiсть та войовничi iмпульси як психологiчна проекцiя психосоматичних станiв соцiальних груп: 5) ворожiсть та войовничi комплекси.

2.2. Вiйна, що пiшла, вiйна, що повернулась. РЖндивiд в стратегiчних дослiдженнях

Класичнi концепцii, що зiштовхнулися у вiдомiй воiннiй дискусii початку XX столiття, забудуться у вирi революцiй, породжених першою свiтовою вiйною.До того часу iдентифiкацiя людини, що бореться була полегшена тим, що вiйськовий простiр був чiтко вiдокремлений вiд простору громадянського суспiльства, якi б не були розмiри задiяноi армii. Перелом у вдосконаленнi засобiв ведення вiйни, що стався тепер, втiлений у створеннi апаратiв важкiших за повiтря, для яких не iснуi меж мiж вiйськовим i громадянським простором. Так зрiвнялись в певному розумiннi простiр громадянського суспiльства та простiр воiнних дiй. За декiлька десятирiч, що минули з часу першого використання бойового лiтака до першого запуску мiжконтинентальноi ракети, можливiсть нанесення все бiльш значного збитку все бiльш широким верствам суспiльства сприяла розповсюдженню вiйни шляхом стирання вiдмiнностей мiж фронтом та тилом.

Вiйна стаi справою всiх i кожного. Але це не вилилось у самостiйне здiйснення кожним iндивiдом власного вiйськового кроку або у збiльшення кiлькостi героiчних вчинкiв, а, напроти, призвело до вiдмови вiд iндивiдуальноi дii, вiд ролi стратега, вiд ролi окремого борця, iншими словами, це призвело до появи Невiдомого Солдата. Краще всього сформулював нову драматургiю вiйни з характерною для неi змiною ролей дiючих осiб iталiйський стратег вiйн, художник Джулiо Дуi. В самий розпал першоi свiтовоi вiйни Дуi намагаiться осмислити масоване використання авiа бомбардировок не заради примушення противника вiдступати, а заради планомiрного знищення найбiльш вразливих точок ворожого суспiльства, а саме, мiст, виробництв, дiлянок скупчення мирного населення, а також задля пiдриву морального стану супротивника i розхитування полiтичного режиму.

В працях Джулiо Дуi немаi мiсця анi концепцii вiйни, анi стратегiчному задуму, анi ролi iндивiда у вiйськовому маневрi. Вважаючи доведеною iдею про те, що технiчна мiць зводить усi можливi варiанти майбутнього до одного iдиного i неминучого, Дуi вiдмовляiться як вiд поняття маневр, так i вiд поняття стратегiя, спираючись на точку зору технiчного детермiнiзму. При цьому iндивiд виводиться за рамки "стратегii", що тепер означаi просте застосування конкретноi розробленоi моделi. Так здiйснюiться перехiд вiд маневру до неминучостi, вiд стратегii до догматики.

Ось уже пройшло менше трьох десятирiч пiсля обТСрунтування ним його iдеi, i атомна енергiя пiдтвердила прогноз Дуi. Суть його - опис майбутнього, що залежить вiд технiки, вiдсутнiсть варiантностi у веденнi вiйни у зв'язку з наявнiстю тотальноi загрози; настання моменту, коли вiйна стаi безглуздою, зникнення власного героiзму в умовах застосування все бiльш абстрактних видiв зброi - все це опинилось у центрi проблематики ядерноi стратегii.

Ядерний елемент, що по-своiму осмислюiться рiзними людьми, цiлком поiднуiться в уявленнi деяких осiб з попереднiми формами ведення вiйни, тим не менш, глобально змiнюi вiйськову ситуацiю. Усiм вiдомо, що система блокового протистояння, тiсно пов'язана з ядерним фактором, зумовила певну полiтичну географiю, вiдокремивши свiт "поза вiйною" вiд решти "звичайного" свiту. В свiтi "поза вiйною" витонченiсть сценарiiв збройного зiткнення була покликана головним чином, приховувати неможливiсть вiйни. В "звичайному" ж свiтi вiйна була не лише можлива, але й iнодi необхiдна задля збереження спокою на просторi, що вважався "центральним".

Першочергову важливiсть для долi цивiлiзацii отримало широке розумiння того факту, що сучасний свiт являi собою нероздiльну цiлiснiсть, iдину взаiмозалежну систему. Нове значення отримало питання про вiйну i мир прийшло розумiння усiма причетними до полiтичних рiшень того, що в ядернiй вiйнi не може бути переможцiв i переможених i, що вiйну вже не можна розглядати як продовження полiтики, адже можливiсть застосування ядерноi зброi робить цiлком можливим занепад людськоi цивiлiзацii.

Змiна ролi дiючих осiб i вiйськового апарату в суспiльствi викликана не лише перенесенням конфлiктiв на географiчне другоряднi територii, але й пiдвищенням ролi технiки.

"Система, що напротязi 45 рокiв пiдтримувала силову рiвновагу мiж розвинутими краiнами, рухнула. РЖ ми бачимо, що вiйну зупиняв не атом як такий, а атом яким володiли i керували двi великi держави, що контролювали будь-якi конфлiкти, що проходили у ядерному стратегiчному просторi. Атом залишаiться, але нарощування сили пiшло в минуле, i це змiнюi суть збройного конфлiкту у РДвропi."⁸

В певному розумiннi вiйна полiтичне i технiчно наближуiться до iндивiда. Полiтичне - тому що рiшення про входження до конфлiкту може йти вiд невеликих суспiльств, будь це вiйна в Югославii, становище росiйськомовного спiвтовариства у Молдовi чи поведiнка багато чисельних утворень, що можуть з'явитися в результатi можливого розпаду Росii. Уся Центральна i Схiдна РДвропа втягнута у широкий процес роздрiбнення держав на спiвтовариства. В результатi вiйна, якщо можна так сказати, повертаiться до попереднiх елементiв. Технiчно -- тому що бойовi дii часто ведуться невеликими групами локального масштабу, що здiйснюють скорiш партизанськi операцii, нiж обширнi маневри силами i засобами. Вiдповiдно, повторення сценарiю не виключене i в майбутньому.

Вiйна, що досягла в першiй половинi нашого столiття свого апогею, виявилась згодом заблокованою у вiдносинах мiж ведучими державами, що перемiстились при цьому у периферiйнi райони. Стратегiчна безвихiдна ситуацiя, яка виникла у центральному просторi, зумовила перенесення вiйськових дiй в iншi зони. Чим бiльшу небезпеку, в територii, представляла для iндивiда вiйна, що поступово розповсюджувалась, тим бiльше вона вiдокремлювалась вiд нього на практицi. РЖ ось вiйна повертаiться до нас, нехай i не торкаючись нас безпосередньо. Це не рух назад i не повернення до попередньоi епохи класичних вiйн. Виникаюча вiйна i вiйськова географiя, що формуiться, невимiрне складнiшi

Вiдродження справжньоi вiйни, як у РДвропi, так i за ii межами, навряд чи може змiнити тенденцiю до зменшення ролi iндивiда в системi захисту розвинутих краiн.

Роздiл III. Перша свiтова вiйна(1914-1918рр). 3.1. Початок першоi свiтовоi вiйни

Наростання полiтичноi кризи у свiтi, загострення капiталiстичних протирiч наприкiнцi ХРЖХст. i особливо на початку ХХст., призвели до створення в РДвропi двох ворожих воiнно-полiтичних союзiв: Антанти, що об'iднувала Англiю, Францiю, Росiю та "Троiстого союзу", до складу якого входили Нiмеччина, Австро-Угорщина та РЖталiя. Вони й зiткнулись у першiй свiтовiй вiйнi.

На початку XX ст. ситуацiя на Балканах стала вкрай напруженою. Балканськi народи вели боротьбу за визволення з-пiд османського гнiту, iх пiдтримували держави Антанти, сподiваючись використати у боротьбi проти австро-нiмецького блоку.

Влiтку 1914 р. протирiччя мiж двома воiнно-полiтичними блоками iвропейських держав - Троiстим союзом i Антантою загострилися до краю. "Пороховою бочкою РДвропи" став Балканський пiвострiв. За пiдтримки Нiмеччини Австро-Угорщина почала вiдкрито готуватися до вiйни проти Сербii.

Поблизу сербського кордону австрiйськi вiйська проводили маневри. Спадкоiмець австрiйського престолу, войовничий Франц Фердiнанд прибув з вiзитом до столицi Боснii Сараiво.

Франц Фердiнанд був крайнiм мiлiтаристом, керiвником "воiнноi партii" в Австрii, одним з головних пiдпалювачiв вiйни. За три тижнi до своii загибелi вiн приймав у своiй лiтнiй резиденцii Конопиште нiмецького iмператора Вiльгельма II. Там вони домовлялись про плани вiйни.

Патрiотичнi кола Сербii розцiнили приiзд принца до Сараiво як виклик. 28 червня 1914 року Франц Фердiнанд був убитий членом сербськоi нацiоналiстичноi органiзацii "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившись пiдтримкою Берлiна, Вiдень пред'явив 23 липня Сербii ультиматум. Союзниця Сербii Росiя спробувала владнати конфлiкт мирним шляхом, запропонувавши проект дипломатичного демаршу краiн Антанти. Однак союзники вiдмовились, а президент Францii Р.Пуанкаре наполягав на проведеннi "твердоi" полiтики щодо австро-нiмецького блоку. Незважаючи на те, що Сербiя погодилася майже з усiма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила iй вiйну.

Першого серпня Нiмеччина оголосила вiйну Росii i вiдповiдно до свого стратегiчного плану концентрувала вiйська на захiдних кордонах. Росiя почала загальну мобiлiзацiю. З серпня Нiмеччина оголосила вiйну Францii, а перед Бельгiiю висунула вимогу пропустити своi вiйська через ii територiю. З вимогою поважати нейтралiтет Бельгii виступила Англiя. Порушення нейтралiтету Бельгii стало приводом для оголошення Англiiю 4 серпня вiйни Нiмеччинi. Так почалася перша свiтова вiйна.

3.2 Причини першоi свiтовоi вiйни

Перша свiтова вiйна рiзко загострила всi суперечностi капiталiзму, у тому числi й внутрiшнi суперечностi краiн-учасниць вiйни, створила в них обстановку революцiйноi кризи.

Основною ii причиною було небачене загострення суперечностей мiж провiдними краiнами свiту, внаслiдок нерiвномiрностi iх економiчного розвитку, змiнилося спiввiдношення сил у свiтовiй економiчнiй системi.

Нiмеччина пiсля 70-х рокiв 19 ст. розвивалася у 3-4 рази швидше нiж Англiя i Францiя, а Японiя - разiв у 10 швидше, нiж Росiя. Особливо високого рiвня розвитку капiталiзму досягли США, внаслiдок чого США i Нiмеччина, якi ранiше вiдставали в економiчному розвитку, на зламi 19-20ст. вийшли на 1-е та 2-е мiсця по випуску промисловоi продукцii, вiдсунувши Англiю i Францiю. Це стало причиною виникнення гострого суперництва мiж цими краiнами за полiтичне панування у свiтi, за передiл ринкiв сировини i збуту.

На той час важливу роль у боротьбi за полiтичне й економiчне панування у свiтi вiдiграла наявнiсть чи вiдсутнiсть колонiальних володiнь. До початку 20 ст. подiл свiту мiж великими державами в основному був завершений. Колонiальнi iмперii створили головним чином Англiя та Францiя, натомнiсть у Нiмеччинi, США та Японii бракувало колонiальних володiнь. Намагання передiлити колонii i сфери впливу було однiiю з головних причин першоi свiтовоi вiйни.

Другою причиною вiйни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток науково-технiчного прогресу привiв до появи нових, бiльш могутнiх засобiв винищення людей. Почалася гонка озброiнь, на якiй наживалися вiйськовi монополii. Одночасно вiдбувалася мiлiтаризацiя свiдомостi величезних мас людей.

"РЖснувала можливiсть владнати конфлiкт мирним шляхом, об'iднавши зусилля Росii, Англii, Францii. Але аналiз мiжнародноi ситуацii напередоднi вiйни свiдчить, що це не так.

По-перше, подiл РДвропи на два ворогуючi блоки держав Антанти i Троiстий союз - вже означав неминучiсть великоi iвропейськоi вiйни.

По-друге, намiтилися головнi цiлi протиборствуючих сторiн i вiдповiдно розроблялися плани ведення вiйни.

По-третi, в усiх краiнах РДвропи нечуваного розмаху досягла гонка озброiнь, зростала чисельнiсть армiй."⁹

У липнi 1913 р. нiмецький Рейхстаг затвердив закон про збiльшення армii в мирний час на 136 тис. осiб, а на початок вiйни чисельнiсть сухопутноi нiмецькоi армii досягла 800 тис. осiб. У 1912 р. в Австро-Угорщинi було прийнято новий вiйськовий закон, який передбачав збiльшення рекрутського набору до 200 тис. осiб i додатковi асигнування на збройнi сили. У серпнi 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження термiну служби з 2 до 3 рокiв i зниження призовного вiку з 21 до 20 рокiв, що дало змогу довести чисельнiсть армii майже до 900 тис. осiб. Найчисельнiшою була росiйська армiя. Якщо в 1912 р. вона становила 1 млн. 400 тис. осiб, то пiсля прийняття у 1913р. "Великоi програми щодо посилення армii" мала збiльшитися на 400 тис. осiб.

Перша свiтова вiйна була наслiдком протирiч капiталiзму на його iмперiалiстичнiй стадii.

3.3 Стратегiчнi плани учасникiв вiйни

У результатi нерiвномiрного економiчного розвитку рiзних капiталiстичних краiн, що посилився у перiод iмперiалiзму, змiнилося спiввiдношення сил в самiй свiтовiй системi капiталiзму. Це стало причиною гострого суперництва мiж великими капiталiстичними краiнами за полiтичне панування у свiтi, за перерозподiл ринкiв сировини i збуту.

Суперечностi насамперед виявилися мiж Нiмеччиною з одного боку i Великобританiiю, Францiiю та Росiiю з iншого.

Плани ведення вiйни розроблялися з урахуванням головних цiлей протиборствуючих сторiн.

Вiйна була несправедливою i загарбницькою для всiх держав воюючих блокiв, кожна з яких переслiдувала виключно своi цiлi, намагаючись досягти iх за рахунок сусiдiв.

Нiмеччина прагнула покласти край пануванню Британii на морi, захопивши ii колонii, промислове розвиненi райони пiвнiчно-схiдноi Францii, вiдторгнути вiд Росii Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувала захопити велику територiю в РДвропi та Африцi, Бельгiю, Марокко, Конго, РДгипту, закрiпити своi становище в Туреччинi й на Близькому Сходi. Берлiн прагнув створити союз iвропейських держав на чолi з Нiмеччиною. Виношувалися плани проникнення нiмецького капiталу в Китай.

Правлячi кола Великобританii хотiли зберегти своi колонii та панування на морi, вiдiбрати у Туреччини багатi нафтою Месопотамiю i частину Аравiйського пiвострова. Англiя намагалася пiдiрвати економiчну могутнiсть Нiмеччини, знищити ii як суперника в торгiвлi, посилити вплив на Близькому Сходi.

Францiя розраховувала повернути собi Ельзас та Лотарингiю, приiднати лiвий берег Рейну i Саарський вугiльний басейн.

Австро-Угорщина виношувала експансiонiстськi плани щодо Росii та балканських краiн - Сербii, Боснii, Герцеговини.

США до вiйни не пiдтримували жодного з iвропейських угруповань, але, безперечно, не були байдужими до iвропейськоi полiтики. Вступивши у 1918 р. у вiйну на боцi Антанти, СРЖЛА забезпечили ii перемогу в боротьбi з краiнами нiмецького блоку.

США намагалися поширити свiй вплив на весь американський континент i посилити проникнення в Китай, де велику активнiсть проявляла Японiя.

3.4 Внутрiшнi становище у воюючих краiнах

Вiйна вимагала вiд воюючих держав мобiлiзацii усiх людських, сировинних, матерiальних i продовольчих ресурсiв. Чисельнiсть армiй двох коалiцiй досягла 70 млн. осiб. Для ефективноi роботи промисловостi й створення вiйськового виробництва у воюючих краiнах запроваджувалося державне регулювання економiки, було створено спецiальнi органи вiйськово-економiчнi управлiння, або комiтети. Вони здiйснювали контроль за джерелами фiнансува

Вместе с этим смотрят:

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)

The Experience of transnational corporationsтАЩ development in the conditions of world financial crisis

РЖнтеграцiйнi процеси в РДвропi та участь в них Украiни

Валютные опционы

Венчурний бiзнес в РДвропi та його адаптацiя до украiнських умов