Роль релiгii i властi у розвитку мистецтва Месопотамii

МРЖНРЖСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ РЖ ТУРИЗМУ УКРАРЗНИ

ХАРКРЖВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМРЖЯ КУЛЬТУРИ

Кафедра культурологii

Дипломна робота

за темою ВлРОЛЬ РЕЛРЖГРЖРЗ РЖ ВЛАСТРЖ У РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА МЕСОПОТАМРЖРЗВ»

Харкiв тАУ 2010

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл I. Релiгiйнi погляди i вiрування народiв Месопотамii

1.1 Функцii мiфу

1.2 Релiгiя та ii функцii

1.3 Хронологiя iсторii Месопотамii

1.4 Релiгiйнi вiрування народiв Межирiччя

Роздiл II. Система влади серед народiв Дворiччя

Роздiл III. Роль релiгii i влади у розвитку мистецтва Месопотамii

3.1 Релiгiйнi i мiфологiчнi сюжети у культурнiй спадщинi Месопотамii

3.2 Роль влади i постатi царя у мистецтвi Межирiччя

Висновки

Список використаноi лiтератури

ВСТУП

Актуальнiсть теми. Слово ВлМесопотамiяВ» у перекладi з грецькоi означаi ВлМежирiччяВ». Це родюча долина, яка знаходиться мiж двома рiчками тАУ Тигром i РДвфратом.

Новiтнi науковi дослiдження пiдтверджують, що район Межирiччя тАУ один iз тих, якi був заселений з глибокоi старовини. У цiй мiсцевостi виникли найпершi, найстародавнiшi цивiлiзацii з тих, якi нам вiдомi [19, с. 10].

На цiй територii жили арiйськi i семiтськi племена, якi засновували мiста зi своiм устроiм, релiгiiю i мистецтвом. Згодом на цiй територii оформився складний культурно-етнiчний комплекс.

Народи, що населяли Месопотамiю i прилеглi до неi областi, на якi вона справляла вплив, мали, не зважаючи на всю iх вiдмiннiсть, загальнi риси. РЗх вплив вiдчуваiться у рiзних частинах свiту: РЖндii, архаiчнiй i класичнiй Грецii, на бiльшiй частинi РДвропи i, природно, у самiй Азii [21, с. 23].

Двi рiчки Межирiччя тАУ Тигр i РДвфрат тАУ грали таку ж життiво важливу роль, як Нiл у Давньому РДгиптi. Тому у всiх релiгiях Месопотамii велике значення надавалося символiзму рiчок i особливо прiсних вод.

Таке географiчне положення сприяло розвитку у мешканцiв цього регiону працьовитостi i заповзятливостi. Рiчки полегшували налагодження торгових зв'язкiв, але i вiдкривали дорогу завойовникам (абсолютно природно, що такий ласий шматочок землi не залишився без уваги iнших народiв) [17, с. 5].

Народи Межирiччя навчилися виживати у постiйних вiйнах, вони були дуже законопокiрними i старанними, коли справа стосувалася пристрою iх суспiльства. РЗх релiгii мали синтетичну практичну мораль тАУ поради для вiруючих, як поводитися у цьому та iншому життi [12, с. 54; 17, с. 7].

Мешканцi Месопотамii вiрили у своiх богiв, а також у те, що все, що розповiдалося у iх мiфах, було колись насправдi.

Мiф завжди був частиною i основою для розвитку культури будь-якого з народiв нашоi планети. Мiфи iснують i у наш час. Витоки мiфологiчного мислення знаходяться у стародавнiх культурах, таких як Шумер, Вавилон, Давнiй РДгипет, Стародавня Грецiя, Стародавнiй Рим. Цивiлiзацiя, що склалася у долинах Тигра i РДвфрату, i однiiю з найдавнiших на Землi. Тому ми вважаiмо актуальним проаналiзувати мiфологiю, релiгiю i культуру Стародавньоi Месопотамii як джерела iдей, якi потiм були перейнятi iншими народами i цивiлiзацiями аж до сучасного суспiльства.

Аж до середини XIX ст. культурне життя народiв, що колись населяли цю обширну частину земноi кулi, залишалося майже зовсiм невiдомим людству. Вiдомостi, почерпнутi з легендарних бiблейських оповiдей, так само як i описи стародавнiх мiст, зробленi грецьким iсториком V столiття до н.е. Геродотом, були, по сутi, iдиним джерелом знання.

Причиною цього була повна вiдсутнiсть будь-яких зримих пам'яток стародавньоi архiтектури i мистецтва. Та наполегливi зусилля археологiв увiнчалися успiхом, i в XIX столiттi мир був приголомшений грандiознiстю археологiчних вiдкриттiв, зроблених у долинах рiчок Тигр i РДвфрат, а також у прилеглих до них районах [11, с. 44].

Розшифровка вченими клинописних знакiв була не менш важливою вiхою в iсторii. Вона дала можливiсть не тiльки зрозумiти закони життя держав Передньоi Азii, але i проникнути у чарiвний свiт стародавньоi поезii, мiфiчних оповiдей про богiв i героiв [21, с. 52].

З середини XX столiття археологи проникли ще далi вглиб столiть, вiдкривши доiсторичну культуру Стародавнього Сходу, яка була ще в VIII-V тис. до н.е. Так перед людством поступово, хоча далеко не повнiстю, вимальовувалася картина життя великих стародавнiх народiв, чиi досвiд i мудрiсть поклали початок багатьом нашим сучасним пiзнанням, науковим i художнiм уявленням [11, с. 20].

Передня Азiя не випадково iменуiться колискою людськоi цивiлiзацii. Багато що з того, що оточуi нас зараз i чим ми користуiмося у повсякденному життi, iснувало вже бiльше трьох i чотирьох тисяч рокiв тому. У державах Стародавнього Дворiччя зародилися основи математичних знань, склалася десяткова система рахунку, встановилося подiлення годинного циферблату на 12 частин. Вивчення небесних свiтил перетворилося там на точну науку. Вавилонськi жерцi з великою точнiстю вмiли обчислювати рухи планет, час оберту Мiсяця навколо Землi. Шумерськi i вавилонськi архiтектори навчилися зводити високi башти, будувати не тiльки плоскi перекриття, але i арочнi конструкцii, згодом перейнятi стародавнiми римлянами [4, с. 40].

Важливий вплив на культурну спадщину справляла влада. Цар був посередником мiж богами i людьми. Для нього i знатi будували i оздоблювали палацi, складалися хвалебнi та iншi вiршi i т.д.

Художня культура шумерiв була достатньо високо розвинена. РЗх архiтектура i скульптура вiдрiзняються красою i художньою досконалiстю. В Уруку був побудований комплекс священних споруд-зикуратiв, якi стали центром духовноi культури.

РЖсторiя культур Межирiччя, iх релiгiя дають приклад iнтенсивного взаiмовпливу, культурного спадкоiмства, запозичень i спадкоiмностi мiж культурами.

Ступiнь розробленостi проблеми. Аж до ХIХ столiття практично iдиним джерелом iнформацii про культуру Стародавньоi Месопотамii були працi Геродота тАУ грецького iсторика, тАУ датованi V столiттям до н.е. Археологiчнi розкопки, проведенi у цих районах, дали дивовижнi результати.

Темi, що вивчаiться, присвячено безлiч книг. Цiiю проблемою займалися Крамер С., Вуллi Л., Дияконов РЖ., Чабб М., Чадвiн М. та багато iнших.

Метою даноi роботи було вивчити мiфологiю, релiгiю, систему влади народiв Месопотамii, а також прослiдкувати, в яких художнiх формах вони проявлялися.

Для вирiшення поставленоi мети були поставленi наступнi завдання:

- вивчити мiфологiчнi i релiгiйнi погляди мешканцiв Месопотамii у рiзнi iсторичнi промiжки часу;

- дослiдити систему влади держав Месопотамii%

- знайти художнi форми iснування мiфологiчних, релiгiйних образiв, а також вплив на художню культуру влади, яка iснувала.

У зв'язку iз цим об'iктом нашого вивчення стали iсторiя, мiфологiя i культура Месопотамii.

Предметом дослiдження слугували мiфи, релiгiйнi погляди, система влади i пам'ятники культури Межирiччя.

Цивiлiзацii Месопотамii до нашого часу залишаються загадкою, i тому представлялося цiкавим проаналiзувати iснуючi у лiтературi данi про релiгiйнi переконання i пов'язанi з ними мiфи цих стародавнiх народiв, систему керування краiнами, а також ту культурну спадщину, джерелом якоi вони стали.

РОЗДРЖЛ I. РЕЛРЖГРЖЙНРЖ ПОГЛЯДИ РЖ ВРЖРУВАННЯ НАРОДРЖВ МЕСОПОТАМРЖРЗ

Мiф i релiгiя тАУ це форми культури, якi у ходi iсторii проявляють глибинний взаiмозв'язок. Релiгiя як така, припускаi наявнiсть певного свiтогляду i свiтовiдчуття, якi центруються на вiрi в незбагненне, божеств, джерело того, що iснуi. Релiгiйний погляд на свiт i супутнiй йому тип свiтовiдчуття спочатку складаються у межах мiфологiчноi свiдомостi [1, с. 30].

1.1 Функцii мiфу

Мiф i першою формою рацiонального пiзнання свiту, його образно-символiчним вiдтворенням i поясненням, яке вимагаi певноi поведiнки у життi. Вiн створюi можливiсть збагнення свiту як органiзованого цiлого, виражаi його у простiй i доступнiй схемi, яка могла втiлюватися у ритуальних дiях як засiб пiдкорення незбагненного [7, с. 150].

Мiфологiчнi образи вважаються такими, що реально iснували або iснують. Вони дуже символiчнi, будучи продуктом поiднання плотсько-конкретного i понятiйного моментiв.

Мiф також i засобом зняття соцiокультурних суперечностей, iх подолання. Мiфологiчнi уявлення отримують статус релiгiйних не тiльки через iх орiiнтацiю на незбагненне, але i завдяки iх зв'язку з обрядами та iндивiдуальним життям вiруючих [7, с. 152].

За самою своiю суттю мiф тАУ це одна з форм iсторii, i у цьому чи не головне, що вiдрiзняi його вiд казки. Он маi вдовольнити притаманну роду людському потребу у власнiй iдентифiкацii та вiдповiсти на виниклi питання про походження свiту, життя, культури, вiдносин, що склалися мiж людьми i природою. Характер вiдповiдей на цi та iншi запитання залежить вiд багатьох причин, але насамперед вiд стану самого суспiльства та обтАЩiму iнформацii, що знаходиться у його розпорядженнi.

Намагаючись пояснити скуднiсть вiдомостей про минуле свого народу, мислителi Месопотамii висували гiпотези про природнi катастрофи, якi руйнували на iх землi все живе [8, с. 23].

1.2 Релiгiя та ii функцii

Якщо мiфологiя олюднюi свiт, упорядковуi соцiальну практику, пiдтримуi життiвi начала культури, то релiгiя виводить людину за рамки реальностi. У цьому полягаi ii головна вiдмiннiсть, хоча мiфологiя i i неодмiнним атрибутом будь-якоi релiгii. Цi двi сфери людськоi духовностi ближче за останнiх стоять одна до одноi.

Визначень сутi релiгii так само багато, як i культури. З позицii сучасноi фiлософii, слово ВлрелiгiяВ» походить вiд латинського слова ВлrelegioВ» тАУ благочестя, набожнiсть, святиня. Виходячи з цього, релiгiя визначаiться як свiтогляд i свiтовiдчуття, а так само вiдповiдна поведiнка, визначена вiрою в iснування Бога; вiдчуття зв'язаностi, залежностi i покiрностi у вiдношеннi до таiмноi сили, яка даi опору i гiдна поклонiння [24, с. 82].

У розумiннi релiгii як культурного явища важливу роль граi пояснення ii походження i функцiй. Цi сюжети складають предмет особливого iнтересу для соцiологii, психологii i фiлософii релiгii.

Релiгiю як цiлiсний соцiокультурний феномен вивчаi спецiальна фiлософська дисциплiна тАУ релiгiiзнавство.

У соцiологii релiгii iснують двi провiднi тенденцii розумiння ii сутi. Одна сходить до французького фiлософа Е. Дюркгейму (1858-1917), який бачив у релiгii систему колективних уявлень, якi сприяють об'iднанню суспiльства, пiдтримцi його цiлiсностi. РЖнакше кажучи, як головна висувалася консолiдуюча функцiя релiгii [22, с. 144].

РЖнший напрям склався у межах Влрозумiючоi соцiологiiВ» пiд впливом iдей М. Вебера (1864-1920) i розглядав релiгiю як мотив соцiальноi дii, яка спрямовуi активнiсть людини у русло конкретних життiвих цiлей: полiтичних, господарських, iдеологiчних та iнших. Так оформилося розумiння цiлеполагаючоi функцii релiгii [22, с. 145].

Психологiчний аспект пошуку сутi релiгii концентруiться i на компенсаторнiй функцii. Релiгiя представляiться способом заповнення людського безсилля перед природою, суспiльством i вiдносно його самого. Вона сприяi внутрiшнiй гармонiзацii особи i досягаi цього у результатi емоцiйного розвантаження, катарсису (вiд грецького ВлkatharsisВ» тАУ очищення), мiстичного очищення душi.

У фiлософському ключi, з погляду завдань духовного плану, релiгiя розумiiться в аспектi ii свiтоглядноi, етичноi функцii. Вона сприймаi (функцiя свiтобачення), пояснюi (свiтобачення), оцiнюi (свiтовiдношення) i забезпечуi сенсами (сенсотворчiсть, етична функцiя) всю сукупнiсть знань i значень, якi виробляються у рiзних сферах дiяльностi [20, с. 30].

На вiдмiну вiд мiфiчноi свiдомостi релiгiя проводить упорядкування у Влвертикальному напрямiВ», духовно прославляючи все оцiнюване, надаючи всьому особливе, сакральне значення. Цiiю процедурою задаiться особливий простiр культури, полюса, центр якого локалiзуiться у свiтi земному i мирi небесному. Сюди i помiщаiться людина з ii головною життiвою проблемою, яка переживаiться як корiнна внутрiшня суперечнiсть.

Фiлософiя релiгii формулюi ii як суперечнiсть мiж суттю, свiтом священного у людинi i iснуванням його на проявленому фiзичному свiтi, де вiн потребуi порятунку i захисту. У результатi для людини знижуiться значення емоцiйного вiдношення до зовнiшнього свiту, зайва довiра до нього i мирських спонук у цiлому обмежуiться роль природи у свiдомостi людини. Головна увага переноситься на якийсь вищий об'iкт, що виходить за рамки людського буття i розумiння [24, с. 201].

Кiнцевою метою релiгiйних зусиль людини виступаi його порятунок. Вiн розумiiться як повне подолання несвободи i вiдчуження, мислимих як фiзичне i моральне зло, i може виступати у самих рiзних формах. Наприклад, як вiра у вище дарування з боку Бога, як порятунок через церкву, у виглядi мiстичного одкровення або любовного благочестя, як моральне вдосконалення i ритуалiзм.

Фiлософське обТСрунтування релiгii дав Г.Ф.Гегель в трактатi ВлФiлософiя релiгiiВ», визначивши ii як емоцiйний спосiб сприйняття людиною абсолютноi iдеi, як самосвiдомiсть божественного духу, Абсолюту, опосередковане людськими уявленнями, людським духом [20, с. 52].

Релiгiя у своiму розвитку пройшла довгий i складний шлях формування. На первинних стадiях розвитку людського суспiльства ствердилися релiгiйнi вiрування, в яких вiдображалося усвiдомлення людей залежно вiд природних сил. Оскiльки рiвень розвитку був ще низьким, людина не вiдокремлювала себе вiд природи i переносила на неi вiдносини, що складаються у первiснiй общинi. Не розумiючи суть багатьох природних явищ, будучи перед ними безсила, людина мала вiдчуття страху перед цими явищами тАУ таiмничими силами, намагаючись знайти спосiб дii на них.

Об'iктом релiгiйних вiдносин, що визнаються святинею, спочатку був будь-який iснуючий предмет, тварина, якi надiлялися надчутливими властивостями. РЗм вклонялися, вiн ставав фетишем. Оскiльки людинi хотiлося, щоб предмет поклонiння надавав потрiбнi iй дii, то отримала розвиток магiя, виникли чаклунськi обряди, заклинання. Так виникла вiра у те, що душа iснуi самостiйно, окремо вiд тiла. Така вiра називаiться анiмiзмом. Тому подальший розвиток релiгiйних вiдносин зумовив дiлення свiту на два тАУ такого, що реально iснуi i потойбiчного, надприродного [24, с. 141].

Пiзнiше виникли i сформувалися складнiшi релiгiйнi системи тАУ релiгii свiтового рiвня (буддизм, християнство, iслам).

Таким чином, у мiру ускладнення суспiльного органiзму, його матерiальноi i духовноi культури ускладнюються i самi релiгiйнi системи, утворюючи своiрiдну пiдсистему цiнностей.

1.3 Хронологiя iсторii Месопотамii

За деякими джерелами, першi мешканцi з'явилися у Месопотамii 40 тисяч рокiв тому у передгiртАЩях Загросу, а приблизно 7 тисяч рокiв тому обширна долина мiж Тигром i РДвфратом була заселена племенами, якi спустилися з навколишнiх гiр [16, с. 25].

Розвиток цивiлiзацii i культури у Межирiччi пов'язують з поселенням на цих територiях шумерiв, якi поступово асимiлювалися з тими племенами, якi жили тут ранiше.

Хронологiя iсторii Месопотамii наведена у табл. 1 [17, с. 102-104].

Таблиця 1 Етапи iсторii народiв Межирiччя

Як видно з таблицi, у Месопотамii одне царство змiнювалося iншим. У певнi тимчасовi перiоди територiю завойовували i правили рiзнi народи. На змiну Шумеру прийшли Вавилон i Ассирiя, пiсля чого Межирiччя пiдпало пiд грецьке правлiння. А у VII ст. до н.е. цю територiю завоювали араби.

1.4 Релiгiйнi вiрування народiв Межирiччя

Релiгiя i мистецтво мають загальнi витоки, корiння. Витоки мистецтва у людськiй практицi, у тiй ii сферi, де знаходить свiй прояв людська iнiцiатива, бо свобода творчостi i виразом трудовоi дiяльностi, яка розвиваiться i заглиблюiться, в процесi i результатi якоi людина створюi знаряддя працi, освоюi навколишнiй свiт, заглиблюi спiлкування з подiбними до себе, реалiзуi себе, своi можливостi, естетично освоюi свiт.

Витоки релiгii знаходяться також у людськiй практицi, але у тiй ii сферi, яка вiдображуi несвободу, залежнiсть людини вiд навколишнього свiту. Саме тодi у нього з'являiться бажання вдатися до допомоги iнших, могутнiших, нiж вiн сам, сил. Звiдси виникли магiя, фетишизм та iншi первiснi вiрування. Але у первiсному суспiльствi магiя i мистецтво виникли одночасно, зливаючись i переплiтаючись один з одним.

Релiгiя Месопотамii у всiх ii головних моментах була створена шумерами. З часом аккадськi iмена богiв почали замiнювати шумерськi, а уособлення стихiй поступилися мiсцем зоряним божествам. Мiсцевi боги могли також очолювати пантеон того або iншого регiону, як це сталося з Мардуком у Вавилонi або Ашшуром у столицi Ассирii. Але релiгiйна система у цiлому, погляд на свiт i на змiни, що вiдбувалися в ньому, мало чим вiдрiзнялися вiд первинних уявлень шумерiв. Жодне з месопотамських божеств не було винятковим джерелом сили, жодне не мало верховноi влади. Повнота влади належала зборам богiв, якi за традицiiю обирали ватажка, який затверджував усi важливi рiшення. Нiщо не було встановлено навiки i не вважалося само собою зрозумiлим. Але нестiйкiсть космосу вела до iнтриг серед богiв, а значить, обiцяла небезпеку i породжувала тривогу у смертних.

Шумерський пантеон iснував вже на раннiх ступенях цивiлiзацii i державностi. Боги i богинi вступали один з одним у складнi взаiмини, трактування яких змiнювалося з часом i залежно вiд змiни династiй i етносiв (семiтськi племена аккадцiв, якi змiшалися iз стародавнiми шумерами, принесли з собою нових богiв, новi мiфологiчнi сюжети) [18, с. 28-35].

Мiфологiя Дворiччя включаi iсторii про створення землi та ii мешканцiв, зокрема вилiплених з глини людей, в яких вiдобразилися образи богiв. Боги вдихнули у людину життя, тобто створили ii для того, щоб вона служила iм. Була розроблена складна космологiчна система з декiлькох небес у виглядi напiвзведення, якi покривають землю, що плаваi у свiтовому океанi. Небеса були помешканням вищих богiв [13, с. 43; 18, с. 36].

У мiфах розповiдаiться про початок свiту, про богiв та iх боротьбу за свiтоустрiй. Розповiдаiться про первiсний хаос тАУ Апсу. Це, можливо, чоловiче уособлення пiдземноi безоднi i пiдземних вод. Тiамат тАУ жiноче уособлення тiii ж безоднi або первiсного океану, солоноi води, яке зображувалося у виглядi чотириногого чудовиська з крилами. Тiамат i Апсу породили Лахму и Лахаму (чоловiче и жiноче начало у Всесвiтi), а вони тАУ Аншар i Кiшар (жiночий i чоловiчий принципи). Аншар i Кiшар породили усiх богiв (Ану, Еа, Мардука), а також iгiгiв (небеснi жителi i духи) та анунакiв (жителi земного i пiдземного свiту).

ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа Апсу (прiснi води) + Тiамат (солонi води)

ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа ò

ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа Лахма + Лахама

ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа ò

ВаВаВаВаВа Аншар (чоловiчий принцип) + Кiшар (жiночий принцип)

ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа ò

ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа Боги: Ану, Еа, анунаки, iгiги.

Вiдбувалася боротьба богiв, що народилися, з силами хаосу. На чолi богiв стаi бог Мардук, але за умови, що боги визнають його першiсть перед всiма iншими. Пiсля жорстокоi боротьби Мардук перемагаi i вбиваi жахливу Тiамат, розтинаi ii тiло i створюi з його частин небо i землю [13, с. 45-47; 23, с. 205-207].

Також iснувала розповiдь про Великий Потоп. Знаменита легенда про Великий Потоп згодом широко розповсюдилася серед рiзних народiв, увiйшла до Бiблii i була прийнята християнським вченням. Деякi деталi шумерськоi розповiдi про потоп (повiдомлення богiв добродiйному царю про намiр влаштувати потоп i порятунок його) нагадуi бiблейську легенду про Ноя [4, с. 205; 9, с. 202].

У шумерськiй мiфологii вже iснують мiфи про Золоте Столiття людства i райського життя, якi з часом увiйшли до релiгiйних уявлень народiв Передньоi Азii, а пiзнiше тАУ до бiблейських сюжетiв [14, с. 35].

Бiльшiсть шумеро-аккадо-вавилонських богiв мали антропоморфну зовнiшнiсть, i лише небагато, такi як Еа або Нергал, несли на собi зооморфнi риси. До священних тварин мешканцi Месопотамii вiдносили бика, який втiлював могутнiсть, i змiю тАУ уособлення жiночого начала [17, с. 21].

Верховним божеством шумеро-аккадського пантеону був Ану (Ан) тАУ цар небес. Вiн тАУ Влотець богiвВ», його володiння тАУ небо. Згiдно вавилонському гiмну творiння ВлЕнума елiшВ», Ану був породжений вiд Апсу (втiлення прiсноi води) i Тiамат (моря тАУ солоних вод). Хоча Ану вклонялися у всiй Месопотамii, його особливо почитали в Уруку i Дере.

Енкi (Еа) був одним з трьох великих шумерських богiв (два iнших тАУ Ану i Енлiль). Енкi тiсно пов'язаний з Апсу, уособленням прiсних вод. Енкi вважався також богом магii i мудростi. Вiн не будив страху в серцях людей. У молитвах i мiфах незмiнно пiдкреслюються його мудрiсть, доброзичливiсть i справедливiсть. У ВлЕнума елiшВ» вiн тАУ творець людини. Як бог мудростi вiн упорядкував життя на Землi.

Культ Енкi та його дружини Дамкiнi процвiтав в Ериду, Урi, Ларсi, Уруку i Шуруппакi. Енкi отримав вiд свого отця Ана божественнi закони тАУ ВлмеВ», щоб передати iх людям [17, с. 25-27; 18, с. 54].

ВлМеВ» грали у релiгiйно-етичнiй системi поглядiв шумерiв величезну роль. Сучаснi дослiдники називають ВлмеВ» Влбожественними правиламиВ», Влбожественними законамиВ», Влчинниками, що упорядковують органiзацiю мируВ». ВлМеВ» були чимось на зразок встановлених i контрольованих Енкi закономiрностей, наказаних кожному явищу природи або суспiльства, що стосуються як духовноi, так i матерiальноi сторони життя. До них вiдносилися самi рiзнi поняття: правосуддя, мудрiсть, героiзм, доброта, справедливiсть, брехня, страх, втома, рiзнi ремесла i мистецтва, поняття, пов'язанi з культом i т. п. [10, с. 231].

Енлiль, разом з Ану i Енкi, один з богiв головноi трiади шумерського пантеону. Спочатку вiн - бог буревiю (шумерське ВленВ» тАУ ВлпанВ»; ВллiльВ» тАУ ВлбурiйВ»). По-аккадськi вiн називався Белом (ВлпанВ»). Як Влпан буревiiвВ» вiн тiсно пов'язаний з горами, а значить i з землею. Цього бога дiйсно боялися. Можливо, навiть бiльше боялися, чим шанували i поважали. Його вважали лютим i руйнiвним божеством, а не добрим i милостивим богом [3, с. 136; 4, с. 128].

Енлiля i його дружину Нiнлiль (ВлнiнВ» тАУ ВлпанiВ») особливо почитали у релiгiйному центрi Шумера Нiппурi. Енлiль був тим богом, який командував Влнебесним воiнствомВ» i якому особливо захоплено вклонялися [17, с. 30].

Ашшур був головним божеством Ассирii, як Мардук у Вавилонii. Ашшур був божеством мiста, яке з найдавнiших часiв носило його iм'я, i вважався головним богом iмперii Ассирii. Храми Ашшура називалися, зокрема, Е-шара (ВлБудинок всемогутностiВ») i Е-хурсаг-галь-куркура (ВлБудинок великоi гори землiВ»). ВлВелика гораВ» тАУ один з епiтетiв бога Енлiля, що перейшов до Ашшура, коли вiн перетворився на головного бога Ассирii [1, с. 58; 17, с. 30].

Мардук вважався головним богом Вавилона. Храм Мардука називався Е-саг-iл. Храмова башта тАУ зикурат тАУ послугувала основою для створення бiблейськоi легенди про Вавилонську башту. Насправдi вона називалася Е-темен-ан-кi (ВлБудинок основи небес i землiВ») [4, с. 129; 5, с. 62; 17, с. 32].

Мардук був богом планети Юпiтер i головним богом Вавилона, у зв'язку iз чим вiн увiбрав в себе ознаки i функцii iнших богiв шумеро-аккадського пантеону. З часу пiднесення Вавилона, з початку II тисячолiття до н.е., Мардук висуваiться на перше мiсце. Вiн ставиться на чолi сонму богiв. Жерцi вавилонських храмiв складають мiфи про першiсть Мардука над iншими богами. Вони намагаються створити щось, схоже на монотеiстичне вчення: iснуi тiльки один бог Мардук, усi iншi боги тАУ це лише його рiзнi прояви. У цьому тяжiннi до монотеiзму вiдбилася полiтична централiзацiя: вавилонськi царi якраз прибрали до рук все Дворiччя i ставали наймогутнiшими правителями Передньоi Азii. Але спроба введення монотеiзму не вдалася, ймовiрно, iз-за опору жерцiв мiсцевих культiв, i колишнiх богiв продовжували почитати [16, с. 18].

Даган за походженням тАУ немесопотамське божество. Вiн увiйшов до пантеону Вавилонii i Ассирii пiд час масового проникнення захiдних семiтiв до Месопотамii близько 2000 до н.е. РЖмена царiв пiвночi Вавилонii династiй РЖссина РЖшме-дагана (ВлДаган почувВ») i РЖддин-дагана (Влданий ДаганомВ») свiдчать про поширенiсть його культу у Вавилонii. Один iз синiв царя Ассирii Шамши-адада (сучасник Хаммурапi) був названий РЖшме-даганом. Цей бог почитався також фiлiстимлянами пiд iм'ям Дагон [17, с. 33; 23, с. 56].

Ерешкiгаль в уявленнi жителiв Межирiччя була жорстокою i мстивою богинею пiдземного царства мертвих. Усмирити ii мiг тiльки бог вiйни Нергал, який став ii чоловiком [18, с. 84].

Краiну померлих шумери називали Кур. Це притулок тiней померлих, блукаючих без усякоi надii. Пекло тАУ не безодня, куди ввергаються однi лише грiшники, там зустрiчаються хорошi i поганi люди, великi i нiкчемнi, благочестивi i нечестивцi. Покiрнiсть i песимiзм, якими пройнятi картини пекла, i природним пiдсумком уявлень про роль i мiсце людини у навколишньому свiтi [17, с. 38].

Люди пiсля смертi знаходили вiчний притулок у похмурому царствi Ерешкiгаль. Межею цього царства вважалася рiчка, через яку душi похоронених переправляв у царство мертвих спецiальний перевiзник (душi непохоронених залишалися на землi i могли заподiяти немало бiд людям). У Влкраiнi, звiдки немаi поверненняВ» дiють непорушнi закони, обов'язковi як для людей, так i для богiв. Життя i смерть, царство неба i землi i пiдземне царство мертвих тАУ цi протилежностi виразно протиставлялися у релiгiйнiй системi Дворiччя [17, с. 40; 18, с. 55].

У культурi шумерiв вперше в iсторii чоловiк зробив спробу морально подолати смерть, зрозумiти ii як момент переходу у вiчнiсть. Шумерський рай не був призначений для людей. Це було мiсце, де могли перебувати тiльки боги. Страх смертi, боязнь неминучого переходу у краiну Ерешкiгаль, тАУ все це народжувало не тiльки упокорювання i покiрнiсть, але i протест, тугу про iншу, кращу i бiльш гiдну людини долю. Шумери розумiли, що вiчне життя, яке i долею одних тiльки богiв, недосяжне для простих смертних, та все ж мрiяли про безсмертя [16, с. 17].

Гiльгамеш тАУ мiфiчний правитель мiста Урука i один з найпопулярнiших героiв месопотамського фольклору, син богинi Нiнсун i демона. Його пригоди описанi у довгiй оповiдi на дванадцяти табличках, деякi з яких повнiстю не збереглися [15, с. 142].

Красуня РЖштар тАУ богиня любовi i родючостi, найзначнiша богиня шумеро-аккадського пантеону. Пiзнiше iй також були привласненi функцii богинi вiйни. Вона i цiкавою фiгурою у сонмi шумерських богинь. РЗi шумерське iм'я тАУ РЖнанна (Влпанi небесВ»), у аккадцiв ii називали Ештар, у ассирiйцiв тАУ РЖстар. Вона тАУ сестра бога сонця Шамаша i дочка бога Мiсяця Сина. Ототожнювалася з планетою Венера. РЗi символ тАУ зiрка в колi. Як й iншi аналогiчнi жiночi божества родючостi, РЖштар виявляла i риси еротичноi богинi. Як богиня фiзичноi любовi вона була покровителькою храмових блудниць. РЗi вважали також милосердною матiртАЩю, яка заступаiться за людей перед богами. В iсторii Месопотамii у рiзних мiстах ii почитали пiд рiзними iменами. Одним з головних центрiв культу РЖштар було мiсто Урук. Як богиню вiйни РЖштар часто зображували такою, що сидить на левовi.

Бог Дамузi (також вiдомий пiд iм'ям Таммуз) був чоловiчим доповненням богинi РЖштар. Це шумеро-аккадський бог рослинностi. Його iм'я означаi Влдiйсний син АпсуВ». Культ Дамузi був широко поширений у Середземномор'i. Згiдно мiфам, що збереглися, Таммуз помер, зiйшов у Свiт мертвих, воскрес i пiднявся на землю, а потiм пiднiсся на небо. Пiд час його вiдсутностi земля залишалася безплiдною, а стада помирали. РЖз-за близькостi цього бога зi свiтом природи, полями i тваринами його називали також ВлПастухомВ». Дамузi тАУ землеробське божество, i смерть i воскресiння його тАУ це уособлення землеробського процесу. Присвяченi Дамузi обряди, поза сумнiвом, носять вiдбиток дуже стародавнiх церемонiй, пов'язаних з оплакуванням всього вмираючого в осiнньо-зимовий перiод i того, що вiдроджуiться до життя весною [18, с. 56-58].

Громовержець РЖшкур тАУ бог грози i сильних вiтрiв тАУ спочатку представляв тi ж сили, що i Нiнгiрсу, Нiнурта або Забаба. Всi вони втiлювали могутнi сили п

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв

Антихрист и время его пришествия

Астральные мифы

Асы и ваны