Вплив християнства на мистецтво Волинi

МРЖНРЖСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВРЖТИ УКРАРЗНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ

РЖМЕНРЖ ЛЕСРЖ УКРАРЗНКИ

РЖНСТИТУТ СОЦРЖАЛЬНИХ НАУК

КАФЕДРА ФРЖЛОСОФРЖРЗ ТА РЕЛРЖГРЖРДЗНАВСТВА

Курсова робота

на тему

ВлВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА МИСТЕЦТВО ВОЛИНРЖВ»

Виконана студенткою 33РФ-гр. Шкарлатюк А.В.

Науковий керiвник Кресак Ю.Ю.

Робота допущена до захисту__________________

ЛУЦЬК тАУ 2010

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл 1. Розвиток мистецтва у храмi.

1.1 Релiгiя та мистецтво

1.2 Обряд i мистецтво храмооблаштування на Украiнi

Роздiл 2.Волинь та ii духовна мистецька спадщина

Роздiл 3. Погляди сучасникiв на прояв християнських учень через церковне мистецтво

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

релiгiя мистецтво храм

З прийняттям християнства на Русi, вiзантiйське вiрування справляло величезний вплив на розвиток матерiальноi та духовноi культури. Церква стала своiрiдним центром, у якому органiчно синтезувалися витвори майстрiв рiзних культурних сфер - архiтектури, живопису, музики, скульптури, лiтератури. Так само як православна релiгiя була поставлена на службу державi, культура мала служити церквi, свiдченням чого i абсолютне домiнування в мистецтвi бiблiйних сюжетiв, у лiтературi - релiгiйноi проблематики, в архiтектурi - культових споруд. У княжу добу саме церква стаi одним з найдоступнiших мiсць задоволення естетичних потреб народу.

Релiгiя, якою б вона не була, завжди маi своi вчення, певнi завдання, функцii, свiй культ та сферу впливу. Особливим питанням моii роботи i вияв релiгiйних доктрин через рiзнi види мистецтва. Християнство у нашому краi маi величезний розвиток, так як наш народ палко береже усi настанови наших предкiв i зберiгаi iх з роду в рiд. Зберiгаiться особлива набожнiсть у кожнiй родинi. РЖ завдяки цьому, ми бачимо, як сьогоднi будуються новi храми, реставруються старi що i вже памтАЩятками архiтектури, розвиваiться храмове служiння, спiв, церковне мистецтво.

Проблема спiввiдношення культури i релiгii завжди викликала велику зацiкавленiсть серед вчених рiзних наукових шкiл i свiтоглядних орiiнтацiй. Цю проблему висвiтлювали: П. Флоренський, М.Бердяiв, Б.Рибаков, Е. Тайлор, Д.Фрезер та iн. [14], якi висвiтлюють iсторiю та характер нацiонально-церковного руху на Волинi. Вiдомим органiзатором церковного руху на Волинi були А. Рiчинський, А. Колодний, А. Гудима та О. Саган, якi пiднiмали питання про стан сучасноi християнськоi церкви, вплив релiгii на культурну спадщину нашого краю. Та все таки недостатньо висвiтлювалось питання про значення християнства у розвитку мистецтва.

РДдиноi думки щодо спiввiдношення культури i релiгii у вчених не iснуi.

Одна з культурологiчних концепцiй - богословська, або релiгiйна; майже всi ii представники виходять з того, що релiгiя i основою культури.

Тому актуальним у данiй курсовiй роботi постаi питання впливу християнства на розвиток культури, мистецтва та формування свiтогляду. Адже завдяки християнським iдеям добра, краси та справедливостi сформовувався свiтогляд наших попередникiв i наш також. На основi християнських догматiв зберiгаiться вчення, яке обтАЩiднуi сьогоднi тисячi вiруючих людей, i не важливо якого вiросповiдання, важливо збагнути те, що саме християнство породило гiгант духовно творчого мистецтва.

ОбтАЩiкт дослiдження: Вплив християнськоi релiгii на Волинськi культурнi феномени.

Предмет дослiдження: Вплив християнського культу на розвиток мистецтва. Основнi прояви християнського мистецтва у обрядах, храмооблаштуваннi, архiтектурi, музичному мистецтвi та художньому.

Мета дослiдження: Вивчити i науково обТСрунтувати закономiрностi мистецтва у християнському культi. Роль i значення мистецтва у життi вiруючоi людини.

Завдання дослiдження: На основi зразкiв християнського мистецтва взятих з територii Волинi, проявити суть предмету дослiдження. Розглянути релiгiю та мистецтво, як iдине, нероздiльне явище культури.

Роздiл 1. РОЗВИТОК МИСТЕЦТВА У ХРАМРЖ

1.1 Релiгiя та мистецтво

Релiгiя i мистецтво мають спiльнi витоки i коренi. Джерела мистецтва мiстяться в людськiй працi, особливо в тiй ii частинi, де найбiльше проявляiться людська iнiцiатива. Внаслiдок свободи творчостi людина створюi знаряддя працi, розвиваi спiлкування з подiбними собi, естетично освоюi свiт. Та все таки релiгiя почала використовувати послуги мистецтва не одразу, так наприклад, до IX ст., християнська церква дуже упереджено й зневажливо ставилась до використання у церковнiй службi та про виконаннi релiгiйних ритуалiв свiтського мистецтва. Вважалось, що Бога не можна виразити художнiми засобами, а тому не допускали у храми навiть музики. У першому тисячолiттi музичнi iнструменти церковнослужителi вважали мало не за iретичне дiйство. Орган, як iнструмент церковноi лiтургii, вперше почав застосовуватися лише в XIст., хоча на ньому грали ще стародавнi римляни. З Богом, так гадалось, людина повинна спiлкуватися Влтихо й зосередженоВ», без пiсень i музичних супроводiв. Це називалося безсловесним, чисто духовним спiлкуванням з Богом.

Проте, невдовзi служителi культу пересвiдчилися, що релiгiйнi канони простiше й дохiдливiше донести до душi простоi людини образами мистецтва. Тому-то релiгiйний iдеал переформувався у почуттiве сприймання, створюючи певнi емоцiйний молитовний заряд, що сильнiше впливав на свiдомiсть мирянина. Вiруючi краще сприймають Божi iстини тодi, коли вони впливають не тiльки на розум, але й на серце людей. Отут i прислужилися церквi архiтектура, музика, живопис, театр, тощо. Театральними засобами, зокрема, надавали обрядам урочистостi, утаiмниченостi. Будували храми талановитi умiльцi, а оздоблювали iх найкращi живописцi. Архiтектори при будiвництвi храмiв умiли створити добру акустику в них. Молебнi здiйснювались витонченими прийомами ходи, пози, священнослужителi одягали на себе гарний, вражаючий присутнiх одяг.

Цiкаво, в Бiблii значиться, що музика i творiнням Бога, а звуки, як i свiт у цiлому, спочатку були в неупорядкованому хаотичному станi. Бог привнiс порядок у цей безлад звукiв. Перший тризвук з гармонii - терцiя - творiння Бога-Отця (прiма), Бога сина (велика або мажорна терцiя) i Святого Духа (квiнта). Мажорний тризвук видiляiться серед iнших чистотою i свiтлом, мiнорний (мала терцiя) - вираження болi, грiховностi, покаяння й тяжiння до Бога. Подiбно до того, як Божий Син звiльнив людину вiд грiхопадiння, так i кожна мiнорна мелодiя прагне мажорного завершення. З цiii причини в церковних творах, написаних в ХРЖ-ХУРЖРЖ ст. у мiнорi, останнiй акорд завжди був мажорним. Цим виражалось примирення з Богом, втiха та благодатнiсть Бога. Квiнта в християнствi символiзуi Святого Духа, ознаку вiдпущення грiхiв.

Найбiльшу святiсть християни приписують цифрi Вл7В»: сiм слiв Христа, сiм печалей i радостей Святоi Дiви, iснуi сiм святих таiнств i сiм смертних грiхiв, сiм тижнiв посту перед Пасхою, Свя того Духа Бог послав до апостолiв на сьоме воскресiння пiсля Пасхи i т.д. Число Вл7В» складаiться з двох доданкiв ВлЗВ» i Вл4В» Трiйка - це свята Трiйця, а четвiрка - чотири сторони свiту. Вони разом символiзують iднiсть i гармонiю самого Бога. Великою пошаною обдарована також цифра Вл12В». У музицi хроматична гама складаiться саме з 12 пiвтонiв, що знаменують дванадцять апостолiв Христа, де перший звук (початок гами), який повторюiться, - це сам Христос.[15, 306]

Релiгiйне мистецтво, яке сягнуло найбiльших висот у середньовiччi, яскраво вiдобразило життя нашого краю, його нацiональну специфiку. Воно дiйшло до наших днiв, подарувавши людинi те, що могла б iй дати тiльки книга, якоi у тi часи ще не було. Середньовiчнi собори стали своiрiдними ВлпiдручникамиВ» з iсторii i природознавства, тобто мали значне навчально-пiзнавальне значення. Це тому, що стiни iх були покритi не тiльки священними зображеннями, а й побутовими сценами, де вiдображенi князiвськi полювання, портрети видатних воiнiв i вчених, дерева, квiти, звiрi тощо.

Мистецька вартiсть культових споруд, столiттями творених нашими предками, неоднозначна. Однi з них гарнi, життiрадiснi, iх гармонiя свiдчить про творчу одержимiсть iхнiх творцiв. РЖншi похмурi, еклектичнi, не мають особливоi культурноi i художньоi цiнностi. Так бувало завжди в усiх християнських народiв. Це закономiрнiсть творчих пошукiв.

Церква мала великий вплив на творення i розвиток народних хорiв, якi не завжди мали церковний змiст. При церквах переважно служили кращi фахiвцi музики й живопису, iх спiви у церквi мають свою неповторну специфiку: вони завжди були (i зараз i) благоговiйними, навертали до молитви. Сюди не допускалися наспiви свiтського характеру: пристраснi арii на зразок оперних, акомпанементи iз закритим ротом, непотрiбнi повторення, перекликання голосiв тощо. В православних храмах Украiни заохочуiться загальний спiв вiруючих, присутнiх на вiдправi.

Митрополит Г.Цимблак ще на початку XV ст. став не тiльки реформатором церковного спiву в Украiнi, внiсши у його практику болгарський розспiв, а й створив понад сорок рiзноманiтних творiв: похвальних спiвiв, проповiдей, житiй святих.

За Петра РЖ, коли позицii церкви ще були досить сильними, культура в росiйському суспiльствi, в тому числi i в Украiнi, помiтно еволюцiонiзуi в напрямi свiтськостi. Вiтчизняне мистецтво швидше, нiж у попереднi перiоди, звiльняiться вiд релiгii, а чисто церковне мистецтво вiддаляiться вiд релiгiйних канонiв. Щоправда, в Украiно-Русi воно нiколи не було чисто релiгiйним.[15, 307]

Про вплив мистецтва на душу й помисли людини говорить лiтописець, передаючи нащадкам розмову на зустрiчi князя Володимира-Хрестителя (вiн тодi ще не був християнином) з православними греками. В довгiй i змiстовнiй бесiдi з князем один з проповiдникiв християнства розповiв йому про творення свiту й людини; про грiхопадiння перших громадян i гiркi наслiдки його для людства, про всесвiтнiй потоп i розселення людей по всiй землi, про перших патрiархiв i пророкiв, через яких Всевишнiй вiдкрив обраному народу iзраiльському вiру iстинну; про великi чудеса i знамення, дарованi цьому народу для збереження вiри в ньому; про пророцтва, якими Бог звiстив людям свiй прихiд на землю, який мав вiдбутися; Сина Божого, Спасителя свiту, i сам прихiд його у свiт; про благовiщення архангелом святiй Дiвi Марii, що вона народить Спасителя; про його хрещеннi вчення, чудеса, страждання, розп'яття, смерть на хрестi, воскресiння, вшестя. Нарештi про те, що РЖсус прийде здiйснити останнiй страшний суд над праведниками й грiшними. При цьому грек проповiдник несподiвано вiдкрив картину страшного суду, що була при ньому, з зображенням на нiй праворуч - праведних покликаних до вiчного блаженства, а лiворуч - грiшних, засуджених на вiчнi муки. Князь Володимир глибоко зiтхнув i мовив: ВлДобре оцим справа, горе тим, що злiваВ». Проповiдник сказав: ВлЯкщо хочеш бути справа, то хрестисьВ». Ця картина зробила бiльший злом у душi князя i навернула його симпатii ближче до християнства, нiж всi словеснi проповiдi й агiтацii, разом узятi. Вiн щедро обдарував проповiдника-фiлософа й вiдпустив його з великими почестями. [15,308]

В очах навiть простих людей, iкони та святi i бiльш реальнiми й сприйнятними, нiж вiддалений абстрактний могутнiй Бог.

В Украiнi побутуi особливий вид iкон-вишиванок, де виразно проглядаiться лик святих. У перших числах сiчня 2002 року в Палацi мистецтв ВлУкраiнський дiмВ» вiдкрилася художня виставка ВлУкраiнськi святi образиВ». Творцем цих шедеврiв i вишивальниця Агнеса Ляшенко, що народилася в 1936 роцi в Чернiговi. Тут образи святих та видатних дiячiв православ'я. Особливо видiляiться ряд iкон Богоматерi: Вишгородська. РДлецька, Любецька, Оранта, Волинська, Казанська, Почаiвська, Демницька та iншi. iх об'iднуi священне покликання материнства, нiжна любов до дитини, до життя, що маi тривати вiчно. Обличчя одухотворенi, iнодi скорботнi.

Технiчна орнаментика - напiвхрестик, рiдше гладь, тамбурний шов. Майстриня в основному використовуi синтетичнi нитки, трапляiться i бiсер, i шовк, i металева нитка. На виставцi вперше експонуються бiсернi iкони. Обличчя i руки святих вишитi нитками ВлмулiнеВ», все iнше, крiм фону, - бiсером. Окремо впадають у вiчi рамки, що удостоiнi винятковоi уваги iх творця, що пильно пiдбираi малюнок, обов'язковим елементом якого i хрестик.

З погляду теологii, все, що наближаi людину до Бога й даi спроможнiсть його глибше пiзнати, як от мистецтво, i виправданим i доцiльним. Тим знаходять своi схвалення в Богослужбовiй практицi. Шляхи для предковiчноi мудростi рiзнi, але вони передусiм повиннi бути зрозумiлi вiруючиму, сприянню сутi вищоi правди. З огляду на це членонероздiльна лементацiя у вiдправах п'ятидесятникiв навряд чи iстотно впливаi на молитовний стан вiруючих iх громад. Так само невиправданим i заперечення iкон iговiстами, адже поява будь-якого художнього твору надихаiться самим Богом. Цей потужний сплеск творчоi енергii - дарунок свище. РЖгнорування ним неприпустиме, а то й шкiдливе.

РЖстинно-благотворна дiя мистецтва на релiгiйнi почуття людини не залежить вiд того, хто витворив той чи iнший його шедевр. Автор може належати до будь-якоi етнiчноi чи соцiальноi верстви населення, бути забезпеченим чи вкрай обтяженим життiвими обставинами, важливо лише те, що б його твiр був високохудожнiм i пройнятий вiрою i любов'ю до нашого Господа Всевишнього.[15, 309]

Отож, як ми бачимо, звтАЩязок релiгii iз мистецтвом i особливо тiсний. Вони i в часi постають одночасно. Деякi дослiдники вважають, що саме мистецтво виникло iз релiгiйноi свiдомостi та релiгiйного ставлення до свiту: тАЮМистецтво i безпосередньою органiзацiiю субтАЩiктивних релiгiйних переживаньтАЭ. Прикладом може бути трипiльська культура. У стiнах Церкви зароджувалися, наприклад, такi жанри музичного мистецтва як: реквiiм, прелюдii, ораторii, кантати та iн. Пiд впливом релiгii формувалися сучаснi лiтературнi мови.

Можна сказати, що релiгiя i Церква шукали в мистецьких видах (музицi, архiтектурi, живописi, скульптурi) засоби для посилення свого впливу, даючи iм потужний гуманiстичний iмпульс та фiлософський змiст. А митцi за допомогою релiгii робили своi твори доступнiшими для загалу. Релiгiя i мистецтво нiби знаходять одне одного. Але позитивний взаiмовплив можливий лише за умови дотримання не так букви, як духу релiгii. [19]

1.2 Обряд i мистецтво храмооблаштування на Украiнi

Вiд самого початку поширення християнства на теренах Украiни облаштування храму стаi народною справою. Опiка вiруючих над церковним майном (храмове будiвництво, iконне малярство, iконостасна рiзьба, мистецьке виготовлення предметiв богослужбового вжитку) - це загальна iвропейська i свiтова традицiя. Украiнство зовсiм не стало винятком. Як i скрiзь у християнських краiнах, меценатство з боку структур влади доповнювалося допомогою церквi широких кiл людностi, особливо майстрових людей, творцiв народного мистецтва. Украiнська культура давнини знаi багато прикладiв та iмен жертвування на церкву: князь Ярослав Мудрий - ктитор кафедрального собору Св. Софii; князi Володимир Мономах, Данило Галицький - покровителi церковно-книжковоi справи; князi Острозькi - органiзатори духовноi освiти на Волинi, митрополити Петро Могила i Варлаам Ясинський - донатори (жервувателi) i меценати образотворчого мистецтва; гетьмани Петро Сагайдачний та РЖван Мазепа - будiвники храмiв, фундатори церковних братств.[12,748]

РЖ все ж левову долю опiки, ктиторства i донаторства над церковним майном узяв на себе народ - отi численнi жертвувателi на храм, часто безiменнi майстри теслярськоi та малярськоi справи, майстри рiзьби й пензля, золотарi, срiбляники, гаптувальницi, вишивальницi, твори яких становлять центральну i провiдну вiсь iсторii давнього украiнського мистецтва.

Ця жива нитка пiклування народу про свою церкву не переривалася нiколи, вiд самого Володимирового хрещення 988 р. Навiть за дуже тяжких часiв, таких, як монголо-татарська навала, литовська, польська й угорська окупацii земель Украiни, зберiгалися визначнi пам'ятки церковного мистецтва, якi породив творчий народний генiй. РЖ навiть втрата православною церквою Киiва своii самостiйностi у XVII ст. не вплинула попервах на цю традицiю -любовi народу до церкви, до красоти ii храмiв.

Архiтектура i внутрiшнi храмооблаштування лишаються упродовж другоi половини XVII i всього XVIII ст. суто украiнськими, вiдмiнними i вiд грецьких, болгарських та сербських, i вiд росiйських, - дарма що наша церква опинилась "у лонi" РПЦ. Так би воно тривало й у XIX ст., якби цар разом з "правiтiльствующiм" сенатом i "святiйшiм" Синодом не вирiшили на початку XIX ст. усунути народ вiд участi в церковних справах. Низкою указiв заборонялося церковне будiвництво за будь-якими iншими проектами, крiм казенних, спущених згори: малювати iкони треба було за новими iконографiчними зразками у стилi класицизму, якi розробили професори Петербурзькоi Академii мистецтв; те ж саме щодо iконостасiв, престолiв, тетраподiв, плащаниць, антимiнсiв, чаш i всього iн. Все було пiдiгнане пiд один ранжир - унiфiковане, конвеiризоване, вiддiлене невидимим бар'iром вiд живого пульсу народного мистецтва.[12,749]

Для Украiни з ii глибокими зв'язками церковного та народного мистецтва ця гостра i жорстка полiтика унiфiкацii церковного мистецтва й архiтектури була особливо болючою i практично нездiйсненною у повному масштабi. "Збудованi на Лiвобережжi на початку XIX ст. пам'ятки свiдчать, - писав вiдомий мистецтвознавець Стефан Таранушенко, - що народнi архiтектори все ще були сповненi творчих сил, в iх будiвлях немаi прикмет старiння, втрати життiвостi. Але наприкiнцi XVIII i на початку XIX ст. народне будiвництво зазнало утиску з боку церковноi i цивiльноi влад. Уряд заборонив будувати за старими зразками, примушував будувати церкви тiльки за казенними "апробованими" проектами. Це i вiдбилося на долi народного монументального будiвництва".

Росiйськi архiтектори опрацьовували проекти церков, у яких цiлком були зiгнорованi вiковi украiнськi архiтектурнi традицii. Щоправда, це були переважно мурованi собори в мiстах, але надалi по селах було наказано наслiдувати класицизм, навiть у дерев'яних храмах. Поряд iз виплеканими за XVI-XVIII ст. ренесансними й бароковими грушоподiбними багатограневими верхами у панораму наших мiст i сiл входять церкви з класицистичними портиками (що iнодi нагадують навiть костьоли), невластивi шатровi верхи, цяцькованi краплевиднi баньки на тонких барабанах й iнше, чого в Украiнi нiколи не було. Проте навiть у них внутрiшнiй вигляд залишався украiнським. РЖнтер'iр храму й надалi i середовищем застосування народного мистецького елементу - декоративноi рiзьби, орнаментальних розписiв з традицiйними рослинними мотивами й, особливо, народноi вишивки.

Вишитий рушник на iконi - це давня украiнська традицiя i святиня. Рушник як прикраса iкон, як елемент обрядiв хрещення, вiнчання й похорону проник у церкву з домiвки. Жодна православна краiна не знала i не знаi подiбноi "рушниковоi" форми масового народного донаторства, як Украiна: вишивання для храмiв рушникiв й пошанування ними iкон поширене по всiй Украiнi. Рушники з вишитими рослинними чи геометричними орнаментами посилюють веселкову полiхромiю iнтер'iру украiнськоi церкви, яка вiдрiзняi ii вiд тьмяних i присмеркових православних храмiв Балкан, вiд суворих iнтер'iрiв грузинських церков або роззолочених росiйських.

На процес становлення й розвитку украiнського iконопису великий вплив зробила полемiчна церковна лiтература, покликана до життя рiшеннями Берестейського церковного собору 1596 р. про унiю Православноi церкви з Римським престолом. Ще одним мiстком до захiдноiвропейськоi образотворчоi системи стала гравюра. Православне духовенство не заперечувало використання в друкованих книгах нових iконографiчних сюжетiв, що спонукало майстрiв до звернення до апокрифiчних джерел.

Пiд впливом ренесансних зрушень панiвного свiтогляду в украiнськiй iконi змiнюiться знаково-символiчна форма, стають помiтнiшими трансформацii художньо-образноi системи, персонажi й простiр в iконi набувають конкретно-матерiальноi переконливостi, використовуiться нова живописна технiка. Релiгiйний живопис Украiни становить унiкальний варiант гармонiйноi iдностi нового спiввiдношення простору, часу, форми iз традицiйною схiдною iконою. Примiтною рисою украiнськоi iкони, як i iвропейськоi релiгiйноi картини, i театральнiсть. РЗi поява пояснюiться спiльнiстю погляду на розумiння й сприйняття мистецтва як видовища, а також у перiод загострення конфесiйноi боротьби, сама театралiзацiя священноi iсторii сприяла емоцiйно пiднесеному сприйняттю старих iстин вiри.

Одначе вiд надто рацiонального й приземленого характеру украiнську iкону захищала особлива мiра духовноi наповненостi, майже магiчноi сакральностi. Вона завжди мала тiсний зв'язок зi схiднохристиянською фiлософiiю iкони й засобами мистецтва стверджувала реальнiсть надприродного свiту, тлумачачи людину цiлком залежною вiд нього, тим бiльше не допускала порушень в розповiдях РДвангелiй й смисловоi логiки, чим нерiдко грiшили захiдноiвропейськi художники. Пiдтвердженням цього служить критичний погляд на церковно-iсторичний живопис iталiйських шкiл i взагалi на новiтнi малярство А.Мартиновського в працi тАЬПро iконопистАЭ, як i iнших мислителiв минулих столiть [13].

Унiкальнiсть образотворчоi манери й рiзноманiття стилiв допомогли найбiльш повно виразити в мистецтвi суть украiнськоi духовностi. Однак прихильники вiзантiйських традицiй не схвалювали щирого iнтересу украiнських майстрiв до стилiв ренесансу i бароко, вбачаючи в цьому недоречну оригiнальнiсть. Релiгiйнiй свiдомостi властиве прагнення iдеалiзувати образотворчi системи минулого, надiляючи iх статусом релiквii й забуваючи, що погляди нового поколiння завжди будуть вiдрiзнятися вiд свiтогляду предкiв. Прикладом цього може служити стилiстика ХVIтАУХVIII ст., яка не була чимось завершеним для своiх сучасникiв, оскiльки в зображеннi сакрального представники духовенства знаходили засоби передачi безконечноi реальностi духовного свiту, що могла змiнювати форму залежно вiд способу сприйняття. Адже вона була проповiддю, яка не вимагала вiд тих, хто сприймав ii, бiльших зусиль для розумiння. Саме така передумова доступностi сприяла появi рiзноманiття стилiв, зокрема, християнського мистецтва.

У нашi днi актуалiзуiться проблема створення нових iкон i нових розписiв храмiв. РЗх поява зумовлена характером ставлення сучасникiв до небогослужебного живопису на релiгiйнi теми як до чогось менш цiнного, з точки зору традицii.

Незважаючи на витiснення всього украiнського з храмiв, iхнiй iнтер'iр залишався багатобарвним. РЖ не лише завдяки вишивкам. Постiйно давала про себе знати вiкова практика полiхромних iконостасiв Украiни, в яких золотi полиски не домiнували, як у росiйських iконостасах, а були пiдпорядкованi загальнiй багатоколiрнiй лексицi, що мала символiчне значення i добре узгоджувалася з багатоголосим партесним спiвом украiнських церковних хорiв. Золото було необхiдне остiльки, оскiльки воно символiзувало належнiсть святих до небесного царства, тому його використовували тiльки для нiмбiв навколо голiв святих i часом для тла iкон. В iконостаснiй рiзьбi XIX ст. золотом робилися тiльки незначнi акценти - в поiднаннi з iншими церковними кольорами - блакитним, бiлим, пурпуровим, малиновим, зеленим i жовтим, якi вiдповiдали символам, опрацьованим мислителями й естетиками схiдноi церкви. Ненадання жоднiй барвi переваги над iншими робило полiхромiю украiнських храмiв соковитою i динамiчною, узгодженою з репрезентованим (нехай i в скромних пропорцiях) у храмi украiнським декоративним мистецтвом - гаптуванням, вишивками, рiзьбою.[12,750]

У зв'язку з наближенням 900-рiччя "крещiнiя Русi" iмперськi структури Росii почали чинити ще бiльший тиск на Украiну, щоб замести будь-якi слiди й згадки про колишню незалежнiсть Киiвськоi митрополii. Для Киiва i губернських та iнших бiльших мiст Украiни опрацьовуються в Москвi та Петербурзi проекти соборiв у модному "нововiзантiйському стилi", що був еклектичним набором елементiв архiтектури й декору (лiпного, рiзьбленого та мальованого) з давнiших стилiв. У такому дусi були збудованi в Киiвi Володимирський собор (1862тАФ1882), Покровська церква (1888тАФ 1889), Трапезна церква в Киiво-Печерськiй лаврi (1893тАФ1895) та iн.

Приклад iз спорудженням у Лаврi Трапезноi церкви - це не тiльки заперечення украiнського бароко, в якому витриманi будiвлi Соборного майдану головного монастиря Киiва i всiii Украiни, а й демонстрацiя несмаку. Проект церкви виконав провiдний насаджувач росiйського "нововiзантiйського стилю" в Киiвi Володимир Нiколаiв. Мiсце для церкви вибрали дуже помiтне - бiля пiвденного фасаду Успенського собору. Коли зняли будiвельнi риштування, люди побачили приземкувату будiвлю, в усьому неузгоджену з архiтектурним довкiллям - собором, дзвiницею, Ковнiрiвським корпусом, друкарнею, келiями клiрикiв. Схiдна частина будiвлi - це квадратна в планi церква, накрита сферичним вiзантiйським куполом. У захiднiй частинi - двоповерхова трапезна палата з великою залою для прийомiв на першому поверсi та службовими кiмнатами - на другому. Вiкна й дверi споруди виконанi у виглядi арок. Хоч iнодi контраст в архiтектурi використовують для посилення того чи iншого образу, проте тут це було зроблено з недобрим задумом: уневажнити, скреслити красу стилю украiнського бароко. В результатi постраждала гармонiйна цiлiсть Соборного майдану довкола Успенського собору.

Подiбнi речi чинилися i з церковним малярством. У XIX ст. не розмальовано жодного храму в украiнському стилi. Навпаки, пiд претекстом "оновлення" старих розписiв нездарнi, непрофесiйнi реставратори-мальовили знищили унiкальнi фрески Софiйського собору в Киiвi: стiни розмалювали наново. А наприкiнцi XIX ст. подiбний злочин вчинили i з фресками Успенського собору Киiво-Печерськоi лаври: бароковий стiнопис 20-30-х рр. XVIII ст. (майстра Стефана Лубенченка та його учнiв) замалювали посереднiми, нецiкавими образами в академiчнiй манерi.

Цi нищення проводилися передусiм у Киiвi, у головних украiнських святинях, куди тисячними групами з'iжджався i сходився з усiii Украiни (i не тiльки) вiруючий народ на великi свята - на так званi прощi. Задум був той, щоб масам украiнських людей показати, що iхнi вiковiчне мистецтво викидаiться геть як непотрiбне i "неблагословенне". Замiсть нього впроваджуiться iнше, нiбито "краще" i "благословенне". РЖншими словами, щодо архiтектури й мистецтва провадилася та сама iмперська полiтика, як i щодо мови, суспiльства Украiни.

Проте це тотальне вторгнення чужого в украiнську церковну культуру не справило очiкуваного враження на широкий загал. Мале, повiтове мiсто й село зоставалися на вiдтинку церковного життя украiнськими. Нiхто у провiнцii особливо не поспiшав анi наслiдувати буколiчних колонок i стрiльчастих арок псевдовiзантизму, анi переходити вiд узвичаiних украiнських полiхромiй до срiблястих, бронзових чи золотавих полискiв московсько-петербурзьких церковних мальовил. У церквi в Украiнi була потужна течiя, що не пiддавалася зовнiшньому виявленню. Цiiю течiiю був сам православний украiнський народ, який берiг стару традицiю украiнськоi церкви так, як бережуть фольклор: передаючи в уснiй формi чи в зображеннi (навчаннi прикладом, дiiю, передачею навичок) досвiд вiд поколiння до поколiння.[12, 752]

Незнищенними виявилися не тiльки такi церковнi атрибути, як украiнська iкона давнiх стилiв, наскрiзна iконостасна рiзьба, вишитий рушник, - а й численнi колядки, щедрiвки, веснянки; пасхальнi писанки; купальськi обряди й пiснi; врочистi народнi обряди у днi святкування пам'ятi св. ап. Петра й Павла, Андрiя, св. Варвари, св. Миколи; рiздвянi вертепи, пiсляпасхальнi розваги. Усе це офiцiйна РПЦ в Украiнi забороняла й пiддавала цькуванню як "небла-гословенне", "поганське" (язичницьке), "iдольське". Багато що з украiнськоi календарноi обрядовостi справдi дохристиянського походження. Церква боролася не тiльки заборонами, церковними проповiдями, антиобрядовими статтями у богословських виданнях, а й насиланням в Украiну ченцiв i черниць з глибинних районiв Росii, спровадженням в Украiну старообрядцiв, "фiлiпповцiв", якi провадили шалену й фанатичну пропаганду проти всього украiнського; дезорiiнтували, залякували, а то й морально тероризували простолюддя за те, що воно святкуi власнi вiкопам'ятнi свята i, звичайно, у власнiй нацiональнiй манерi.[12,753]

РЖ ця акцiя теж не увiнчалась очiкуваною перемогою: украiнський народ не дав позбиткуватися над нацiональними формами релiгiйноi обрядовостi. Виступи проти колядок i щедрiвок пiддавалися людьми глузуванню; засудження пи-санкарства не бралося до уваги; залякування карами за спорудження вертепiв, за купальськi, микiльськi, варваринськi й андрiiвськi пiснi та розваги не спрацьовували. Фактично увесь комплекс церковнообрядовоi культури побутував i здiйснювався вдома, по хатах, поза храмом (iнодi - бiля храму). РЖ ото, власне, була пiдводна течiя вiри, непiдвладна накидуваним змiнам. То була iнша православна церква - неказенна, неофiцiйна, але справжня й народна за духом i формою побутування.

Роздiл 2. Волинь та ii духовна спадщина

ВлМайорять цi Святi, мов знамена,

Волинь вiрою пахне, як цвiт,

У джерелах вiдбилась вселена

На них клинами сходиться свiтВ»

(В. Мельник )[17,5]

РЖз сивоi давнини славиться Волинська земля чисельнiстю, багатством, красою своiх монастирiв, храмiв Божих, глибокою побожнiстю самих волинян. Свiчку вiри Христовоi - святе украiнське ПравославтАЩя, засвiтили на нашiй землi в IX ст. учнi святих братiв Кирила i Мефодiя, щоб вона освiтлювала й зiгрiвала душi вiрних Вiрою, Надiiю i ЛюбовтАЩю, щоб мали ми вiчне свiтло життя. РЖз того часу Спаситель наш РЖсус Христос упродовж вiкiв для православних Волинi i Свiтлим для свiту, i бiльшiсть волинян хочуть мати Його свiтло життя. Символом свiтла життя з доби християнiзацii Волинi для наших прадiдiв, як, врештi, i для нас, залишаiться свiтло восковоi свiчки, яку впродовж вiкiв запалювали в храмах Божих: вiрнi за народжених, одружених, померлих, несли ii до святинь як свою офiру Боговi.

На Волинi збереглося чимало дерев'яних та мурованих церков, i серед них i широко вiдомi в лiтературi, особливо тi, що прикрашають Володимир-Волинський, Бiлосток, Низькеничi, Острог, Межирiч, Кременць, Луцьк, Почаiвську лавру. Та ними, звичайно не вичерпуiться волинська будiвельна спадщина багатьох столiть. Бо ж iснують, скажiмо, такi архiтектурнi комплекси як Мiлецький монастир Старовижiвського району, з церквою побудованою близько 1542 р. Свого часу волинським спорудам багато уваги придiлив О.Цинкаловський, але видана у двох томах у Вiннiпезi в 1984-1986 рр. його книга "Стара Волинь i Волинське Полiсся" на Украiнi мало кому приступна, i ii перевидання не було б зайвою справою.

Ще нiхто навiть не спробував заговорити про розвиток пластичного мистецтва на Волинi. Напевно, це важко було б зробити, якби щойно не було вiднайдено виключну за своiм значенням пам'ятку: дерев'яний рiзьблений хрест з церкви с. РЖваничi, в срiбнiй оправi датований 1576 р., офiрований Ларiоном РЖваницьким. Його вдова, Мотря, в 1579 р. замовила маляру Федусковi з Самбора добре знаний храмовий образ Благовiщення. Згаданий хрест, одначе, набагато старiший за оправу: вже встигла змiнитися вживана форма подiбних витворiв, i тому виникла потреба доробити верхню частину аби перетворити з шестикiнцевого на восьмикiнцевий. РЖконографiя й стиль рiзьблення вказують на другу половину XV ст. Супроводжуючi написи слов'янськi, з виразними ознаками украiнського правопису, але в прийомах досить багато успадковано вiд Вiзантii. Дещо подiбне становить двобiчна iконка, виконана Ананiiю для пiнського князя Федора РЖвановича Ярославича (1499-1525), на пiдставi чого спiшно залучено згаданого рiзьбяра до кола бiлоруських майстрiв. Проте обидва твори походять з одного регiону, i вже така обставина спонукаi до бiльш ретельного аналiзу i обережнiших висновкiв.[19,96]

РЖз найяскравiших памяток церковноi архiтектури можна перерахувати:

- Свято-Успенський Низкиницький монастир ХVРЖРЖ ст. - пам''ятка архiтектури нацiонального значення (c. Низкиничi РЖваничiвського району)

Будiвництво Успенськоi церкви та монастиря в 1643 роцi освятив сам митрополит Петро Могила. В ii пiдземеллi знаходиться труна-саркофаг з прахом Адама Киселя.

- Костел Святоi Анни XVIII ст. - пам''ятка архiтектури нацiонального значення (м. Ковель). РДдиний у своiму родi дерев''яний костел на Волинi. Храм було перенесено з Рожищенського району до Ковеля у 1994 роцi.

- Свято-Успенський собор XII ст. - пам`ятка архiтектури нацiонального значення (м. Володимир-Волинський). Побудований у 1156-1160 рр. в перiод правлiння у м. Володимирi князя Мстислава РЖзяславича (тому мiсцевi мешканцi ще називають собор Мстиславовим храмом).

- Церква-Ротонда Святого Василiя XIII - XIV ст. - пам''ятка архiтектури нацiонального значення (м. Володимир-Волинський). Унiкальнiсть Василiвськоi церкви в тому, що це iдиний давнiй храм-ротонда у Волинськiй обл. (споруд такого типу збереглося в Украiнi взагалi небагато). Цiкавим i архiтектурне вирiшення - в планi церква 8-пелюсткова. Конхи (заокругленi виступи) рiзного розмiру, що чергуються мiж собою, створюють ефект хвилястих стiн.

- Загорiвський монастир XVI ст. (с. Новий Загорiв Локачинського району. У 1796 роцi у монастирi працював визначний краiнський iконописець Йов Кондзелевич. Бiля стiн монастиря 9-11 вересня 1943 року вiдбувся бiй загону УПА з вiйськами СС.

- Свято-Хресто-Воздвиженський собор (с.Старий Чорторийськ Маневицького району). Будувався як домiнiканський костел в серединi XVIII ст.

- Свято-Миколаiвський чоловiчий монастир - пам''ятка архiтектури нацiонального значення XVIII ст. (с. Жидичин Кiверцiвського району)

Споруджено холмським iпископом РЖосифом Левицьким як складова архiтектурного ансамблю Жидичинського Свято-Миколаiвського чоловiчого монастиря. Нещодавно, при зовнiшньому археологiчному обстеженнi, знайдено давнiшi фундаменти, що дозволяi зробити припущення, що споруда на початку ХVРЖРЖРЖ ст. зведена на мiсцi староi, зруйнованоi будiвлi (очевидно, свiтлицi, яка згадуiться у письмових джерелах ХVРЖ столiття).

- Троiцький собор (1910р.) (м. Берестечко Горохiвського району).

За об''iмом Свято-Троiцький собор в м. Берестечку i одним iз найбiльших в Украiнi.

- Костел Петра i Павла, пам''ятка архiтектури нацiонального значення - XVII ст. (м. Луцьк). Костел святих Петра i Павла входить до комплексу монастиря iзуiтiв (разом з келiями та дзвiнницею), закладений у 1616 роцi за проектом архiтектора Джакомо Брiано (у стилi раннього бароко), посвята вiдбулася у 1639 чи 1640 роцi. У XVIIIст. костьол неодноразово зазнавав значних ушкоджень внаслiдок пожеж; був вiдбудований, а фасади та iнтер''iр пiдлягли переробкам, внаслiдок яких набули нових стилiстичних рис. Пiд костьолом i пiдвали, розташованi в кiлькох рiвнях.

В радянськi часи в храмi розташовувався склад, згодом - музей атеiзму. У даний час костьол i головним храмом Луцькоi дiiцезii Римсько-Католицькоi Церкви.

- Зимненський Святоуспенський Святогiрський жiночий монастир (с. Зимне Володимир-Волинського району). Виникнення Зимненського Святогорського Печерського Успенського монастиря вiдноситься до початку ХРЖст., хоча перша згадка в iсторичних документах зустрiчаiться у 1458 роцi.

ВаМонастир i зразком поширеного типу оборонних культових комплексiв. Розташований на природному мисi рiчки Луга i займаi вигiдне оборонне становище.[10]

ВаВ комплекс монастиря входять: Успенська церква з печерами (1495, 1550 рр.), обороннi стiни з п''ятьма брамами i трьома кутовими баштами XV-XVIст., надбрамна башта-дзвiнниця (1898-1899рр.), трапезна з церквою. На пiвнiч вiд основних споруд знаходиться невелика Троiцька церква (1465-1475рр.), поряд з якою - вхiд у печери з пiдземною Варлаамiвською церквою. З середини XVст. велося будiвництво кам''яних споруд, церков, стiн i башт.

ВаМонастир

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв

Антихрист и время его пришествия

Астральные мифы

Близнечные мифы