Особливостi побудови тренувального процесу лижникiв-гонщикiв до гонок з дуатлону

Курсова робота

Особливостi побудови тренувального процесу лижникiв-гонщикiв до гонок з дуатлону

Вступ

Актуальнiсть роботи. Останнiм часом в лижних перегонах сталося багато нововведень. Введено спринтерськi перегони i естафету, гонку-дуатлон i масовi старти. У свою чергу, введення нових дисциплiн призводить до удосконалення органiзацiйно-методичних основ спортивнiй пiдготовцi.

Основнi дослiдження в лижних перегонах спрямованi на побудови тренувального процесу в рiзних складових з урахуванням класичного i конькового стилю пересування на лижах на традицiйних дистанцiях. В той же час, дослiджень, в яких розглядатися новi лижнi дисциплiни недостатньо.

У роботах цiлого ряду вчених (М.А. Аграновского, 1980 тАУ 1982; В.РЖ.Акiмова, 1985; М.Ф. Атонова, 1977; Б.РЖ. Бергмана, 1989 тАУ 2000; В.Д.РДвстратова, Г.Б. Чукардина, Б.РЖ. Сергiiва, 1989; О.РЖ. Камаева, М.В.Блiщунова, В.В. Мулика, 1989; П.К. Колчiна, 1986; В.М. Манжосова, 1986; В.В. Мулика, 2002; РЖ.Г. Огольцова, 1997; Ф.П. Суслова, 1995; С.К.Фомiна, 1986) розглядаiться питання про пiдготовку до участi в перегонах класичним стилем та ковзанярськими ходами. Тодi як спецiальних же дослiджень по пiдготовцi до гонки-дуатлону, в доступнiй нам лiтературi, ми не зустрiли.

Вiдсутнi дослiдження, що стосуються практичних рекомендацiй пiдготовки квалiфiкованих лижникiв-гонщикiв до участi в змаганнях по дуатлону, останнiми роками зазнала змiни методика пiдготовки спортсменiв, в основу якоi покладенi iндивiдуальнi анатомо-фiзiологiчнi, бiологiчнi i психологiчнi особливостi органiзму спортсменiв.

Виходячи з вище приведеного очевидно, що наукове i практичне обгрунтування i розробка системи пiдготовки лижникiв-гонщикiв з урахуванням участi в гонке-дуатлоне i актуальною темою дослiджень.

Мета роботи: визначити вплив на органiзм лижникiв-гонщикiв навантаження в наслiдок участi в гонцi з дуатлону.

Задачi дослiдження:

1. Здiйснити аналiз сучасного стану методики пiдготовки лижникiв-гонщикiв до участi в перегонах класичним i ковзанярським стилями пересування.

2. Виявити вклад рiзних складових в спортивний результат гонки з дуатлону.

3. Розробити антропометричнi модельнi характеристики лижникiв-гонщикiв високоi квалiфiкацii, що дозволяють показувати високi результати в гонках з дуатлону.

Предметом дослiджень i тренувальний процес квалiфiкованих лижникiв для участi в гонцi з дуатлону.

Об'iктом дослiджень була методика пiдготовки квалiфiкованих лижникiв-гонщикiв до гонки-дуатлону.

Гiпотеза. Аналiзуючи вплив на лижникiв-гонщикiв навантаження в наслiдку участi в гонки з дуатлону, ми пропонуiмо:

Ø виявити рiзницю мiж однойменими лижними ходами рiзних стилiв пересування;

Ø визначити вклад рiзних складових пiдготовки до гонки з дуатлону;

Ø розробити антропометричнi моделi спортсменiв, якi успiшно змагаються в гонках класичним та ковзанярським стилем пересування на лижах.

Все це значною мiрою позитивно сприяi на спортивнi показники в змаганнi з дуатлону.

Роздiл 1. Вплив навантажень рiзноi спрямованостi на органiзм лижникiв-гонщикiв пiд час змагань

1.1 Вплив навантажень на функцiональну систему лижникiв-гонщикiв

Особливiстю лижних перегонiв i рiзко виражений змiнний характер рельiфу дистанцiй, на якому вони проводяться. Це робить iстотний вплив на функцiонування органiзму спортсменiв. Проведеними дослiдженнями встановлений тiсний зв'язок мiж значенням ЧСС i профiлем траси. Рiзниця мiж найбiльшим i найменшим значенням складаi до 14-20уд∙хв-1 [58].

Встановлено, що середньо дистанцiйний пульс у кожного спортсмена iндивiдуальний i з часом не мiняiться. Вiн не залежить вiд способiв пересування тАУ класичного або ковзанярського стилю [21, 38]. За даними авторiв, середньо дистанцiйний пульс лижникiв-гонщикiв залежно вiд iндивiдуальних можливостей коливаiться вiд 156+2 до 192+3 уд∙хв-1. Причому кожен з вказаних рiвнiв дiяльностi серцево-судинноi системи здатнi забезпечити досить високий рiвень спортивного результату. Але, враховуючи те, що при менш напруженому навантаженнi протiкання процесiв енергозабезпечення набагато ефективнiше, оптимальна зона середньо дистанцiйною ЧСС може бути в дiапазонi 170-180 уд∙хв-1.

Таким чином, в лижних перегонах, разом з середньо дистанцiйними даними, важливу роль граi варiативна цих показникiв, що пред'являi особливi специфiчнi вимоги до функцiональних систем органiзму спортсменiв. Особливостi вимоги до функцiональних систем органiзму спортсменiв при iнтенсивностi тривалому навантаженню на витривалiсть представленi в таблицi 1.1. [48].

Таблиця 1.1 Вимоги до систем органiзму при навантаженнi на витривалiсть (за данними Мищенко В.С.)

На нашу думку енерговитрати при пересуваннi на лижах залежать вiд рельiфу мiсцевостi, тривалостi дистанцii, якостi iнвентаря i мастила, ефективностi застосування лижних ходiв на окремих дiлянках траси, спортивноi квалiфiкацii i iнших чинникiв.

Лижнi перегони вимагають розвитку загальноi i швидкiсноi витривалостi, а також сили. Ефективнiсть роботи м'язiв нижнiх i верхнiх кiнцiвок обумовлена розвитком iх силових якостей.

Рухи лижника на дистанцii рiзноманiтнi i складнi по координацii. Спортсмен повинен не лише володiти навичками, що забезпечують пересування рiзними способами по рiвнинi i що дозволяють долати пiдйоми i спуски, але i умiти використати цi руховi навички в складних умовах, iнодi при миттiвiй змiнi рельiфу i напрям траси [22].

При пересуваннях на лижах в роботi беруть участь майже усi м'язи тiла. Тому лижники, як правило, вiдрiзняються рiвномiрним розвитком мускулатури [43].

М'язи лижника мають бути адаптованi до роботи, як в аеробних, так i в анаеробних умовах [60].

Дихальнi м'язи виконують при лижних перегонах iнтенсивну i тривалу роботу, що вимагаi значного iх розвитку. У зв'язку з цим лижники мають велику життiву мiсткiсть легенiв.

Для досягнення високих результатiв в лижних перегонах спортсмени повиннi мати високу, аеробну продуктивнiсть. У квалiфiкованих лижникiв, за даними П.О. Астранда [15], величина МПК рiвна бiля 75-86 мл∙хв-1кг-1, у жiнок тАУ бiля 60-65 мл∙хв-1кг-1.

Численнi дослiдження показали, що для досягнення високих результатiв на свiтовiй аренi лижник повинен мати МПК не менше 80 мл∙мин-1кг-1, а лижниця - не менше 70 мл∙хв-1кг-1.

Споживання кисню при лижнiй гонцi не залишаiться постiйним. На рiвнинi воно пiдтримуiться на рiвнi 80-82% вiд МПК, при пiдйомах пiдвищуiться до 90-95%, на спусках, особливо довгих i пологих, стаi нижче 80%. У квалiфiкованих лижникiв, що досконало володiють технiкою, на пiдйомах споживання кисню пiдвищуiться в середньому до 87% вiд МПК, на спусках знижуiться до 62% [46].

Чим бiльше величини МПК у лижника, тим вiдносно вище його швидкiсть змагання. Проте, незважаючи на велике значення МПК, високий результат в лижних перегонах не може бути досягнутий без високих анаеробних можливостей органiзму i досконалоi технiки рухiв [60].

На дистанцiях 30км i 50км сумарний кисневий запит досягаi багатьох сотень лiтрiв. Це пояснюiться залученням до роботи при бiгу на лижах великих м'язових груп, що не лише збiльшуi кисневий запит, але i дещо полегшуi споживання кисню. Участь в роботi великих м'язових груп забезпечуi при бiгу на лижах краще використання кисню артерiальноi кровi, що веде до пiдвищення артерiально-венозноi рiзницi. Це полегшуi вступ кисню з альвеолярного повiтря в кров. Утворенню оксигемоглобiну в легенях сприяi вступ в них холодного повiтря. Пiдвищена ж температура в працюючих м'язах сприяi його дисоцiацii. Усi цi чинники, полегшуючи споживання кисню, забезпечують можливiсть лижниковi працювати при вiдносно стiйкому станi [19, 43, 61].

Кисневий борг утворюiться у лижникiв головним чином при пiдйомах в гору i збiльшеннi швидкостi бiгу на рiвнинi. Величина його залежить вiд рiзних умов(рельiфу мiсцевостi, швидкостi, рiвня тренованостi лижника та iн.). Вiн може досягати 8-12л [62].

Про iнтенсивнiсть анаеробних процесiв при лижних перегонах можна судити по концентрацii молочноi кислоти в кровi. Вона пiдвищуiться в основному при прискореннях i пiдйомах в гору; при малiй швидкостi на пологому пiдйомi концентрацiя молочноi кислоти в кровi майже не збiльшуiться, але при пiдвищеннi швидкостi на цьому ж пiдйомi зростаi в середньому до 150мг% [22, 62].

Витрата енергii при лижних перегонах складаi в середньому бiля 20 ккал за хвилину. На окремих дiлянках дистанцii пiдвищуiться до 25 ккал i бiльше. Сумарна витрата енергii залежно вiд довжини дистанцii досягаi 350 тАУ 4000 ккал i бiльше [43, 61].

Пiсля тривалоi роботи пiдвищена витрата енергii може спостерiгатися впродовж декiлькох дiб. За даними В. В. Михайлова [46], наступного дня пiсля участi в перегонах основний об'iм у лижникiв залишаiться пiдвищеним на 25-26% в порiвняннi з належними величинами в станi спокою.

Для тренованих лижникiв, як правило, характерно в станi спокою рiзко виражена брадикардiя. У лижникiв-чоловiкiв частота серцебиття знижуiться до 32-45 ударiв в хвилину, у жiнок тАУ до 44-48 [62].

Об'iм серця у лижникiв-гонщикiв збiльшений. За даними Хеймса i Дiкiнсона, у квалiфiкованих лижникiв чоловiкiв вiн рiвний в середньому 1010+34,7 см³, у жiнок тАУ 730+14,3 см³.

Частота серцебиття на дистанцii залежить вiд рельiфу траси i швидкостi пересування лижника. За наявностi вiдносно коротких пiдйомiв, спускiв i великоi швидкостi на рiвнинi, частота серцебиття у лижникiв може пiдтримуватися на стабiльному рiвнi тАУ 170-180 ударiв в хвилину, при рiзко вираженiй пересiченостi траси вона може значно варiювати тАУ вiд 140 до 210 раз на хвилину.

У роботах [43, 61] вказуiться на те, що кiлькiсть еритроцитiв i гемоглобiну при лижних перегонах збiльшуiться, зростаi i кiлькiсть лейкоцитiв (нейтральна фаза мiогенного лейкоцитозу), разом з цим вiдзначаiться, що в плазмi кровi пiдвищуiться концентрацiя молочноi кислоти, тодi як при недостатньому i нерацiональному живленнi може рiзко знижуватися вмiст глюкози в кровi (до 50-40 мг), що сприяi розвитку стомлення.

Вплив систематичного тренування в лижних перегонах на органiзм проявляiться в пiдвищеннi здатностi рiзних систем: дихальною, серцево-судинною i кровi тАУ витягати бiльше кисню i доставляти його в мiтохондрii працюючих м'язiв.

У таблицi 1.2 приведенi модельнi характеристики лижникiв рiзноi квалiфiкацii. Очевидно, що органiзм спортсмена маi дивовижнi компенсаторнi можливостi, i нерiдко успiху досягають лижники, у яких немаi рекордних показникiв у фiзiологiчних тестах, але усi вони знаходяться на досить високому рiвнi. Вiдмiченi випадки, коли лижники з невеликими показниками МПК досягали непоганих результатiв (але не чемпiонських). Мабуть, пiдготовленiсть спортсмена визначаiться лише сукупнiстю рiзних тестових показникiв [45].

1.2 Вплив стилю пересування на лижах на органiзм спортсмена

Лижнi гонки проводяться двома стилями пересування, це традицiйним (класичним) та вiльним (ковзанярським). Традицiйним стилем змагались спортсмени з самого початку появи лиж, а ковзанярськi лижнi ходи вперше зтАЩявилися в серединi 70-х рокiв ХХ столiття. Першим, хто в його використав був фiнський марафонець сорокалiтнiй спортсмен Пауел Сiтен. Пiзнiше цей лижний хiд в елiтних лижних гонках почав використовувати вiдомий лижник Бiлл Кох (Нiмеччина) та удосконалив його Гунде Сван (Швецiя). На конгресi ФРЖС 1987 року вiдбулося роздiлення лижних ходiв на два стилi: класичний та ковзанярський.

Таблиця 1.2 Модельнi характеристики функцiональних можливостей лижникiв рiзноi квалiфiкацii (за данними Граевская Н. Д., Долматова Т. И., Калугина Г. Е.)

Способiв пересування на лижах досить багато. Деякi з них використовуються частiше, деякi рiдко. Щоб розширити рухливi можливостi i пiдвищити технiчну майстернiсть, спортсмену необхiдно вивчити всi способи пересування на лижах.

Гонки на лижах вiдносяться до навантаження змiнноi iнтенсивностi. У процесi гонок лижник виконуi переважно циклiчнi рухи. Однак по мiрi ускладнення рельiфу дистанцii збiльшуiться вага ациклiчних рухiв: гонщик долаi спуски, повороти та часто переходить з одного ходу на iнший.

Гонки по перетненiй мiсцевостi пов'язанi з великим загальним навантаженням, високими вимогами до дiяльностi усiх систем органiзму.

В останнi роки в практицi органiзацii змагань для квалiфiкованих гонщикiв застосовуються рiзнi дистанцii, вiд спринту (1000 тАУ 2000 м), дуатлону (гонка класичним + ковзанярським стилем), естафетнi гонки ( 1-2 етапi класичний стиль, 3-4 ковзанярський стиль), гонок на середнi дистанцii (5 тАУ 15 км) та марафонських гонок (30 тАУ 100 км), де сумарний перепад висот 450 тАУ 600 м, а на марафонських дистанцiях 1000 тАУ 1500 м. Тому лижник-гонщик повинен володiти високою функцiональною, вольовою та технiчною пiдготовленiстю.

Технiка пересування на лижах повинна бути доведена до автоматизму i бути стiйкою до дii збиваючого фактору. У той же час, iй притаманна варiативнiсть (зi змiною умов ковзання, рельiфу траси, тактичноi боротьби та iнше). Одна з найважливiших якостей технiки, це iндивiдуальнiсть, яка визначаiться будовою тiла, зростом, масою, рiвнем фiзичного розвитку та психологiчними особливостями лижника.

1.2.1 Порiвняльний аналiз технiки класичного та ковзанярського стилiв пересування на лижах

Технiчна майстернiсть лижникiв являi собою своiрiдний пiдсумок дiяльностi спортсмена: його фiзична, тактична, психологiчна та теоретична пiдготовки, зрештою пiдсумовуються в сучасну технiку. Тому однiiю з головних задач в спортивному тренуваннi в теоретичному i тактичному планi i проблемою пiдвищення технiчноi майстерностi. Процес становлення технiчноi майстерностi спортсмена зв'язаний з винятковими труднощами, особливо на етапi пiдведення його до вищоi спортивноi форми, коли необхiдно неухильно вдосконалити технiку у вiдповiдностi з рiвнем фiзичноi, тактичноi, психологiчноi, функцiональноi пiдготовленостi.

У лижних гонках, на вiдмiну вiд iнших видiв спорту, нерiдкi випадки успiшного виступу гонщикiв на рiзних дистанцiях (вiд коротких до довгих) та рiзних по стилю пересування (класичний або ковзанярський). Аналiз середньоi дистанцiйноi швидкостi на рiзних за довжиною дистанцiях та стилях пересування свiдчить про незначну варiативность даного показника в залежностi вiд довжини змагальних трас (табл. 1.3) [42].

Таблиця 1.3 Динамiка змiни середньоi дистанцiйноi швидкостi в залежностi вiд довжини дистанцii i стилю пересування (результати переможцiв чемпiонатiв свiту) (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)

Внаслiдок цього можна зазначити, що показники функцiонування основних систем органiзму лижникiв пiд час гонок на рiзних дистанцiях та рiзним стилем мають близькi значення. Разом з тим у лижних гонках вплив рiзних чинникiв, таких, як спортивна квалiфiкацiя та пiдготовленiсть лижника, складнiсть траси, умови ковзання та iнших надзвичайно велике i може досягати до 20%.

Ковзанярськi ходи в порiвняннi з класичними мають вiдмiтнi особливостi в бiомеханiчнiй структурi рухiв, енергетичнiй вартостi подолання рiзних дiльниць траси. Аналiз технiки пересування на лижах свiдчить про наявнiсть iстотних вiдмiнностей мiж ковзанярськими та класичними ходами в деяких кiнематичних i динамiчних характеристиках.

Специфiчнiсть роботи опорно-рухового апарату, пов'язана з ковзанярським ковзанням лиж та вiдштовхуванням ногою ковзаючим упором, пред'являi новi вимоги до технiчноi й фiзичноi пiдготовки спортсменiв. Головна особливiсть технiки ковзанярських ходiв вiдсутнiсть перiоду стояння лижi. Вiдштовхування ногою вiдбуваiться при рухомiй опорi (ковзаючiй лижi).

У порiвняннi з класичними способами пересування в ковзанярських ходах час вiдштовхування бiльше, i, здавалося б, немаi необхiдностi проводити максимальне вiдштовхування. Вимоги до швидкого наростання сили (що i визначаi пiдвищення потужностi) при однiй i тiй же швидкостi бiгу знижуються. Щоб отримати такий же прирiст швидкостi, як у поперемiнному двухкроковому ходi, цiлком досить того часу, який може бути використане при вiдштовхуваннi ковзаючою лижею ковзанярським стилем. Тому, незважаючи на менш жорсткi вимоги до швидкостi вiдштовхування, перевагу все ж буде мати той спортсмен, який виконуi бiльш енергiйне вiдштовхування. Динамiка змiни основних параметрiв сучасних лижних ходiв в залежностi вiд швидкостi пересування представленi в таблицi 1.4 [42]. З результатiв приведених у таблицi видно, що при пiдвищеннi швидкостi пересування одночасним двухкроковим ковзанярським ходом швидко наростаi зусилля при вiдштовхуваннi руками, а сила збiльшуiться не значно (на 0,4 кг). Це, свiдчить про те, що швидкiсть наростання зусилля при вiдштовхуваннi руками i ведучим елементом збiльшення швидкостi. При пересуваннi одночасним двухкроковим ковзанярським ходом, на змагальнiй швидкостi, сила вiдштовхування ногою значно менше в порiвняннi iз силою вiдштовхування в класичному ходi (47,3 кг проти 88,4 кг). Причому вказана сила (88,4 кг) у класичному ходi досягаiться за 0,09 с, а в ковзанярському ходi за 0,08 с. Ковзанярський хiд вимагаi бiльш сильного вiдштовхування рукою в порiвняннi з класичним поперемiнним двухкроковим ходом (20,6 кг проти 12,0 кг) (табл. 1.5).

Таблиця 1.4 Особливостi ведучих параметрiв класичних та ковзанярських ходiв при рiзнiй швидкостi пересування (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)

Умовнi скорочення: 1- сила маху /черевиком (кг); 2- сила маху /п'ятою (кг); 3- сила маху рукою (кг);

Вместе с этим смотрят:

Адаптивная физическая культура как наука

Аквааеробiка

Анализ историко-культурного и природно-рекреационного потенциала Орехово-Зуевского района Московской области

Анализ мировых гостиничных цепей как основы для оптимизации и модернизации индустрии гостеприимства современной России

Бег: проблемы обучения и тренировки