Структура фiзичноi працездатностi у юних велосипедистiв
Курсова робота
Структура фiзичноi працездатностi у юних велосипедистiв
ЗМРЖСТ
Вступ
Роздiл 1. Загальна характреристика велосипедного спорту
1.1 Виникнення та розвиток велосипедного спорту
1.2 Особливостi тренування юних спортсменiв
1.3 Особливостi тренувальноi i змагальноi дiяльностi
1.3.1 Адаптацiя i гомеостаз
1.3.2 Опорно-руховий апарат i величина зусиль
1.3.3 Травматизм у велосипедному спортi
1.3.4 Дихання i кровообiг
1.4 Планування спортивноi пiдготовки велосипедистiв
1.5 Види спортивноi пiдготовки велосипедистiв
Роздiл 2. Методи i органiзацiя дослiджень
2.1 Загальна характеристика методiв дослiджень
2.1.1 Методи теоретичного аналiзу i узагальнення науково-методичноi лiтератури
2.1.2 Методи педагогiчних дослiджень
2.1.3 Медико-бiологiчнi методи дослiдження
2.1.4 Методи математичноi статистики
Роздiл 3. Власнi дослiджень
3.1 Особливостi розвитку рухових якостей у велоспортi
3.2 Ефективнiсть дiяльностi рухових здiбностей у велоспортi
3.3 Особливостi побудови тренувальних занять у велоспортi
Висновок
Практичнi рекомендацii
Список лiтератури
Перелiк умовних позначень, скорочень i термiнiв
ЖРДЛ - життiва iмкiсть легенiв
МСК - максимальне споживання кисню
ЧСС - частота серцевих скорочень
ЦНС - центральна нервова система
ЗМРД - загальна метаболiчна iмкiсть
АМРД - аеробна метаболiчна iмкiсть
АНАМРД - анаеробна метаболiчна iмкiсть
Вес.рост. показ. - весо-ростовой показник
АТ - артерiальний тиск
РЖГСТ - iндекс Гаргвардського степ-теста
КВ - коефiцiiнт витривалостi
Рiвномiрний - метод тренування припускаi рiвномiрне виконання роботи
РЖнтервальний - метод тренування припускаi виконання серii вправ однаковою тривалiстю з постiйною iнтенсивнiстю i строго регламентованими паузами вiдпочинку
Змiнний - метод тренування припускаi варiювання iнтенсивностi тренувального навантаження
Змагання - метод тренування припускаi спецiально-органiзовану дiяльнiсть змагання, яка виступаi як оптимальний спосiб пiдвищення результативностi тренувального процесу
Вступ
Актуальнiсть. В даний час питання пiдготовки юних велосипедистiв в лiтературi практично не розглядаються. Зниження вiкового цензу при наборi дiтей в групи початковоi пiдготовки поставило перед фахiвцями багато проблем, пов'язаних iз спрямованiстю тренувального процесу, рацiональним поiднанням тренувальних засобiв i методiв, адекватних вiковим особливостям тих, що займаються. Тому встановлення кiлькiсноi характеристики критерiiв, що визначають фiзичну працездатнiсть юних велосипедистiв, дозволить оптимiзувати дозування тренувальних навантажень вiдповiдно до адаптацiйних можливостей органiзму спортсменiв.
Актуальнiсть вибраноi тематики пiдтверджуiться тiiю обставиною, що дитячо-юнацький вiк i найважливiшим етапом розвитку, в якому закладаються основи для подальшого вдосконалення людини (В.К. Бальсевiч, К.Ж. Булгакова, В.М. Волков, А.А. Гужаловський. Ю.Г. Травiн, В.П. Фiлiн, Н.А. Фомiн). У цьому вiцi реалiзуються основнi передумови для створення фундаменту фiзичноi i iнтелектуальноi працездатностi [3, 5, 14, 27 та iншi].
При визначеннi структури фiзичноi працездатностi застосовуються педагогiчнi i медико-бiологiчнi тести, що дозволяють оцiнити функцiональний стан i руховi можливостi дiтей. При цьому перевага вiддаiться тим тестам, якi характеризують предмет дослiдження: фiзичний розвиток, руховi здiбностi, функцiональнi i ергометричнi показники, що вiдповiдають метрологiчним вимогам.
Мета дослiдження тАФ виявити структуру фiзичноi працездатностi велосипедистiв 9-12 рокiв залежно вiд рiвня руховоi активностi.
Наукова гiпотеза виходить з припущення, що в процесi вiкового розвитку структура фiзичноi працездатностi велосипедистiв залежить вiд рiвня iх руховоi активностi. РЗi основнi риси визначаi деяка кiлькiсть узагальнених чинникiв, що вiдображають закономiрностi динамiки рухових здiбностей, фiзичного розвитку, функцiонального стану, ергометричнi i енергетичних показникiв спортсменiв. Вивчення структури фiзичноi працездатностi дозволить оптимiзувати тренувальний процес юних велосипедистiв.
Об'iкт дослiдження. Велосипедисти груп початковоi пiдготовки.
Предмет дослiдження тАУ структури фiзичноi працездатностi в юних велосипедистiв.
Наукова новизна роботи помiщена в наступних положеннях:
1) визначенi i проаналiзованi вiковi особливостi структури рухових можливостей велосипедистiв 9-12 рокiв; виявленi взаiмозв'язки рiзних параметрiв фiзичноi пiдготовленостi, фiзичного розвитку i медико-бiологiчних показникiв;
2) даний аналiз значущостi показникiв руховоi пiдготовленостi залежно вiд вiку i рiвня руховоi активностi; виявленi критерii фiзичноi працездатностi, що дозволяють всесторонньо характеризувати взаiмозв'язки рiзних можливостей на рiзних етапах iндивiдуального розвитку;
Практична значущiсть. Результати дослiдження можуть бути использованы для наступних цiлей:
1) корекцii тренувального процесу юних велосипедистiв;
2) поточного i етапного контролю за рiвнем пiдготовленостi спортсменiв;
3) комплексноi оцiнки рухових можливостей, функцiонального стану, енергетичних i ергометричнi показникiв.
велосипедист тренування фiзичний бiологiчний
Роздiл 1. Загальна характреристика велосипедного спорту
1.1 Виникнення та розвиток велосипедного спорту
Велосипедний спорт включаi спортивнi змагання на треку, шосе, в горах (маунтенбайк) по велосипедному кросу, ВМХ, триалсину, велосипедному спорту в залi, велосипедному туризму.
РЖсторiя виникнення велосипедного спорту пов'язана з винаходом i вдосконаленням велосипеда. Патент на винахiд велосипеда в 1816 р. отримав громадянин Нiмеччини Карл фон Драйс, хоча i вiдомостi i про ранiшу появу велосипеда. Велосипед швидко отримав широке визнання i розповсюдження головним чином як засiб пересування. У мiру удосконалення конструкцii, збiльшення швидкостi iзди велосипед перетворився не тiльки на засiб транспорту, але i засiб для спорту. Зародився велосипедний спорт в РДвропi в 60-i рр. XIX в.
Першим крупним мiжнародним змаганням була гонка Париж тАФ Руан (дистанцiя 120 км.), проведена в 1869 р. Учасники стартували на дерев'яних велосипедах.
Перший чемпiонат свiту по велосипедному спорту на треку вiдбувся в 1893 р. в Чiкаго, а перший чемпiонат свiту в гонках на шосе тАФ в 1921 р. в Копенгагенi. Чемпiонати свiту проводилися спочатку тiльки серед чоловiкiв, з 1958 р. в чемпiонатах свiту почали брати участь i жiнки.
Мiжнародний союз велосипедистiв (UCI) був заснований в 1900 р. На конгресi в Сан-себастьяне в 1965 р. у складi UCI утворилися двi незалежнi федерацii: Мiжнародна любительська федерацiя велосипедного спорту тАФ FIAC i Мiжнародна федерацiя професiйного велосипедного спорту тАФ FICP. Починаючи з 1992 р. дiлення UCI на любительську i професiйну федерацiю було визнане недоцiльним i був створений iдиний керiвний орган тАФ Мiжнародний союз велосипедистiв, об'iднуючий 168 нацiональних федерацiй (за станом на 1 сiчня 1996 р.).
В даний час велосипедний спорт i одним з найбiльш доступних i поширених видiв. У багатьох краiнах спостерiгаiться "велосипедний бум". Це вiдбулося завдяки тому, що у людей змiнилися уявлення про вiдпочинок. Вони вважали за краще вiдпочивати на лонi природи, займатися спортом в природних умовах. Велосипед став одним з найважливiших засобiв боротьби з гiподинамiiю тАФ хворобою бiльшостi жителiв крупних мiст, обумовленою рiзким зменшенням фiзичноi активностi. У багатьох краiнах велосипед використовують i для перевезення рiзних вантажiв [29-32].
Останнiми роками популярнiсть iзди на велосипедi зросла i у зв'язку з масовим рухом за максимальне очищення повiтряного середовища вiд шкiдливих вихлопних газiв автомобiльних двигунiв. До того ж в мiських умовах швидкiсть пересування велосипедиста не поступаiться iншим видам транспорту.
Вдосконалення конструкцii велосипеда продовжуiться i до цього дня. Вже зареiстровано бiльше 15 тис. патентiв. Велосипедна промисловiсть випускаi тепер рiзнi моделi велосипедiв, придатнi як для прогулянок, так i для занять рiзними видами велосипедного спорту. Радикальнi змiни вiдбулися останнiм часом в матерiально-технiчному забезпеченнi велосипедного спорту унаслiдок використання оригiнальних iнженерних рiшень, iстотно покращала якiсть iнвентаря, устаткування, спортивноi екiпiровки. Велосипедний спорт був широко представлений в програмах всiх без виключення РЖгор Олiмпiад сучасностi (змагання велосипедистiв 1904 р., в яких брали участь лише спортсмени США, не увiйшли до офiцiйних протоколiв) [1]. Проте на РЖграх Олiмпiад 1896тАФ1924 рр. програма олiмпiйських змагань складалася по сутi довiльного: iнодi в неi включалися тiльки гонки на треку (1900 р., 1904 р.) або тiльки на шосе (1912 р.). Спочатку в програмi iгор були лише змагання серед чоловiкiв. Жiнки вперше були допущенi до участi в шосейних гонках в 1984 р., а в гонках на треку тАФ в 1988 р. Стабiльнiшою програма олiмпiйських змагань у загальних рисах стала з 1928 р. i мало змiнювалася до 1992 р. У програму були включенi два самостiйнi види велосипедного спорту тАФ змагання на шосе i треку. Велосипедисти розiгрували на олiмпiйських змаганнях десять комплектiв медалей: на треку тАФ сiм (спринтерська гонка, гит на 1000 м з мiсця, iндивiдуальна i командна гонки переслiдування на 4000 м, гонка по очках на 50 км. у чоловiкiв; спринтерська i iндивiдуальна гонки переслiдування у жiнок; з 1908 по 1972 роки проводилися також гонки на тандемах); на шосе тАФ три (командна гонка на 100 км. у чоловiкiв; групова шосейна гонка на 150тАФ200 км. у чоловiкiв i на 60тАФ80 км. у жiнок). Кожна нацiональна команда могла бути представлена повним складом гонщикiв, кожен заявлений спортсмен мав право виступати в будь-якiй з дисциплiн велосипедних гонок. Проте регламент олiмпiйських змагань обмежував кiлькiсть тих, що стартують: у гите на 1000 м з мiсця, спринтерськiй i iндивiдуальнiй гонках переслiдування на треку тАФ по одному спортсменовi, в груповiй шосейнiй гонцi тАФ шiсть, в команднiй шосейнiй гонцi на 100 км. i команднiй гонцi переслiдування на треку тАФ по однiй командi з чотирьох чоловiк. Командну i групову шосейнi гонки проводять роздiльно з 1960 р. До цього в залiк командноi гонки йшла сума результатiв, показаних в груповiй гонцi спортсменами кожнiй з краiн-учасниць цих змагань. На змаганнях 1912 р. враховувалася сума чотири, а в 1920тАФ1956 рр. тАФ суму трьох кращих результатiв кожноi команди [29, 31, 32].
Змагання чемпiонатiв свiту на треку проводять за ширшою програмою. Окрiм перерахованих семи олiмпiйських видiв гонок звання чемпiонiв свiту розiгруiться у чоловiкiв в спринтерськiй гонцi на тандемi на 1,5 км., гонцi керин, гонцi за лiдером на спецiальному стайiрському велосипедi i спецiальному мотоциклi на дистанцii вiд 25 до 100 км. i на 1 ч. Починаючи з 1972 р. в олiмпiйський рiк звання чемпiонiв свiту серед любителiв оспорювалися лише в неолiмпiйських видах гонок.
Програма чемпiонатiв свiту по велосипедному спорту на шосе аналогiчна програмi Олiмпiад. UCI органiзовуi чемпiонати свiту так, що змагання любителiв i професiоналiв проводяться як один спортивний захiд на однiй i тiй же велосипеднiй трасi i велотреку.
Регламент чемпiонатiв свiту i рекордiв UCI передбачаi порядок подачi заявок i кiлькiсть стартуючих гонщикiв (табл. 1.1, 1.2). Федерацiя, представлена в UCI, заявляi своiх велосипедистiв прямо федерацii краiни тАФ органiзатора чемпiонату.
Таблиця 1.1 Кiлькiсть заявлених (3) i стартуючих (С) спортсменiв в гонках на треку
Таблиця 1.2. Кiлькiсть заявлених (3) i стартуючих (С) спортсменiв в гонках на шосе
Програма iнших офiцiйних змагань як на шосе, так i на треку передбачаi рiзноманiтнiшi види гонок. Зокрема, на шосе проводять багатоденнi i одноденнi гонки i гонки критериумы. UCI певна кiлькiсть мiжнародних змагань проводить вiдкритими (змагання серii "Open"), в яких можуть брати участь як любителi, так i професiонали. На треку проводять наступнi види гонок: а) на якийсь час (старт з ходу) на 200, 500 i 1000 м) на якийсь час (старт з мiсця) на 500 м, на 2, 3, 4, 5, 10, 100 км i на 1 годину) iндивiдуальна гонка переслiдування на 3 км для жiнок i юнiорiв, на 2 км для дiвчат i хлопцiв; г) командна гонка переслiдування на 4 км для юнiорiв, на 3 км. для хлопцiв i жiнок; д) парнi гонки тАФ одноденнi i шестиденнi гонки тАФ на певне число кругiв i на певний час; же) iндивiдуальнi гонки з вибуванням; з) команднi гонки з вибуванням; i) гандикап тАФ зрiвняльнi змагання; до) матч тАФ "омниум" (велосипедне багатоборство); л) гонки за лiдером на стандартному мотоциклi i на звичайному спортивному трековому велосипедi на дистанцii вiд 5 до 50 км. i на 1 ч; м) гонки за лiдером (на моторолерах i мопедах) на звичайному спортивному велосипедi на дистанцii вiд 5 до 25 км. Регламентами змагань передбачений порядок проведення названих видiв гонок i способи визначення переможцiв.
На думку керiвникiв Мiжнародного союзу велосипедистiв, що ведуть фахiвцiв i органiзаторiв олiмпiйського руху кiлькiсть розiгруваних у велосипедному спортi медалей на РЖграх Олiмпiад явно не вiдповiдала тiй величезнiй популярностi, якою користуiться велосипедний спорт у всьому свiтi. Це стало причиною iстотноi змiни програми олiмпiйських змагань. У програму РЖгор XXVI Олiмпiади 1996 р. був включений новий вигляд гонок на шосе для чоловiкiв i жiнок тАФ iндивiдуальна гонка на якийсь час. У програму чоловiчих i жiночих змагань включений також новий вигляд велосипедного спорту тАФ гонки в горах (маунтенбайк).
Першi офiцiйнi змагання по гонках в горах були проведенi на початку 80-х рокiв в США. Перший чемпiонат свiту пiд егiдою UCI пройшов в 1990 р. У нiм брали участь спортсмени з 28 краiн. На чемпiонатi свiту 1994 р. близько 1200 атлетiв представляли 43 нацiональних федерацii. Враховуючи зростаючу надзвичайну популярнiсть цього цiкавого виду спорту, гiрський велосипед був включений в програму РЖгор XXVI Олiмпiади 1996 р. в Атлантi.
До змагань по гонках в горах допускаються тiльки гонщики на спецiальних гiрських велосипедах, параметри яких вiдповiдають наступним технiчним вимогам: дiаметр колiс 26 дюймiв; наявнiсть двох незалежних гальм; максимальна ширина рулюючи 65 см; мiнiмальна ширина покришок 1,5 дюйма (37 мм).
Пiд час гонки гонщик не маi права використовувати чию-небудь технiчну допомогу або проводити замiну iнвентаря (за винятком камери, у разi проколу).
Змагання по гонках в горах проводяться в дев'яти дисциплiнах, основними з яких i три:
Крос тАФ одноэтапная гонка iз загальним стартом, що проходить по лiсових, польових, гiрських стежках з грунтовим або пiщаним покриттям. Максимум 15 % довжини траси може проходити по асфальту або брущатцi. На трасi гонки не повинно бути перешкод, що примушують гонщика сходити з велосипеда.
Гонка проводиться "з пункту в пункт" або по кругах завдовжки 5тАФ12 км. Дистанцiя гонки складаi 30тАФ60 км. i вибираiться з урахуванням оптимального часу проходження дистанцii для рiзних вiкових категорiй. Саме цей вид гонок включений в програму олiмпiйських змагань. РЖдеальною тривалiстю олiмпiйськоi гонки для чоловiкiв i 2 години 15 хвтАФ2 години 45 хв, для жiнок тАФ 1 години 45 хвтАФ2 години 15 хв.
Швидкiсний спуск тАФ iндивiдуальна гонка на якийсь час на трасi, що i на 95 % спуск. Довжина траси, як правило, складаi 4тАФ9 км.
Пiд'iм в гору тАФ гонка на якийсь час на трасi, що i на 80 % пiд'iм. Гонка проводиться iз загального або iндивiдуального старту. Довжина траси не повинна перевищувати 20 км.
З програми РЖгор Олiмпiади 1996 р. виключена командна гонка на шосе у чоловiкiв. Таким чином, у велосипедному спортi на РЖграх XXVI Олiмпiади розiгрувалися 14 комплектiв медалей i програма змагань по велосипедному спорту була такою (рис 1.1)
Рис. 1.1. Програма змагань по велосипедному спорту Олiмпiади 1996 року.
Починаючи з 1996 р. iстотно змiнена i система допуску до РЖгор учасникiв змагань. Унаслiдок вимоги Мiжнародного олiмпiйського комiтету встановити лiмiт на кiлькiсть атлетiв, що беруть участь в РЖграх, вперше була введена система вiдбору. Основне ii положення зводиться до того, що чемпiонати свiту i континентальнi чемпiонати i квалiфiкацiйними змаганнями, за наслiдками яких i визначаються учасники олiмпiйських стартiв. Загальна кiлькiсть учасникiв лiмiтуiться системою квалiфiкацiйних змагань. Згiдно даним ООН найпопулярнiшим видом спорту в свiтi i велосипедний тАФ у всiх його рiзновидах. На планетi налiчуiться бiльше 420 млн. велосипедистiв. Тiльки 3 % власникiв використовують велосипеди як транспортний засiб, а 97 % тАФ в спортивних або оздоровчих цiлях [30, 31].
РЗзда на велосипедi i циклiчною вправою i характеризуiться поряд особливостей, якi слiд знати. Залежно вiд довжини дистанцii i швидкостi ii проходження iнтенсивнiсть i величина навантаження змiнюiться в широкому дiапазонi [29].
Важливою специфiчною особливiстю тренування велосипедистiв i виконання виключно великих об'iмiв навантаження змагання. Велосипедисти часто змагаються, протягом року вони стартують значно частiше чим плавцi, бiгуни, лижники, ковзанярi. Особливий iнтерес представляють спiввiдношення числа стартiв змагань, а також процентний вираз об'iмiв навантаження змагання до загального об'iму спецiального навантаження (табл. 1.3).
Таблиця 1.3. Рiчнi об'iми тренувального i змагання навантажень у спортсменiв високоi квалiфiкацii, що спецiалiзуються в циклiчних видах спорту на витривалiсть (1992 тАФ 1996 рр.)
У велосипедистiв навантаження найбiльшi в порiвняннi з представниками iнших циклiчних видiв спорту. Саме цi вiдмiнностi представляють особливий iнтерес для фахiвцiв. Число стартiв складаi 100тАФ125 в рiк, тобто гонщики стартують один раз в три днi. Об'iм навантаження змагання у шосейникiв високоi квалiфiкацii рiвний 11000тАФ16000 км. в рiк, що складаi 35тАФ40% загального об'iму спецiального навантаження (С.В. Ердаков, В.А. Капiтонов, В.В. Мiхайлов, 1990) [10, 11].
У табл. 1.3 показанi тiльки об'iми спецiального навантаження, якi i бралися до уваги при визначеннi частки об'iму навантажень змагань. Це спiввiдношення змiниться у бiк збiльшення, якщо при вiдповiдних розрахунках узяти об'iм всього навантаження, тобто загальнофiзичною i спецiальною, оскiльки частка загальнофiзичного навантаження в рiчному циклi пiдготовки у велосипедистiв значно менше, нiж у представникiв iнших циклiчних видiв спорту.
У минулому робилися спроби збiльшення об'iму дiяльностi змагання в багатьох видах спорту. Проте вони не давали позитивних результатiв. Але навiть в тих випадках якщо i вдавалося добитися успiху, те число змагань в тому або iншому виглядi нiколи не досягало числа iх у велосипедному спортi (Ф.П. Суслов, 1993) [41].
Таким чином, високий об'iм змаганнях нагрузоктАФ важлива особливiсть процесу пiдготовки велосипедистiв високоi квалiфiкацii. Але чому тiльки велосипедистам доступнi високi об'iми навантажень змагань?
Деякi данi про особливостi iзди на велосипедi дозволяють висловити декiлька думок про причини таких вiдмiнностей в об'iмi навантажень змагань.
1.2 Особливостi тренування юних спортсменiв
Ефективнiсть управлiння процесом тренування юних спортсменiв слiд оцiнювати, перш за все, з погляду його вiдповiдностi закономiрностям органiзму, що росте. РЖнакше кажучи, засоби дii на органiзм, методи вдосконалення його форм i функцiй повиннi бути приведенi у вiдповiднiсть з вiковими особливостями розвитку дiтей.
Фiзiологiчний ефект тренувального навантаження, виявляiться в прогресивнiй змiнi фiзичного розвитку i вегетативних функцiй, в пiдвищеннi природних захисних сил органiзму. Це вiдбуваiться унаслiдок того, що тренування зачiпаi внутрiклiтиннi процеси енерговиробництва i пластичних функцiй [2, 4, 12, 33, 36,45].
Показники функцiональноi зрiлостi нервово-м'язового апарату тАФ збудливiсть i лабiльнiсть тАФ вже до 8-10 рокiв наближаiться до рiвня дорослих людей. Час збудження окремих м'язових груп у дiтей 8-10 рокiв може бути навiть менше, нiж у дорослих. Швидкiсть i частота рухiв, а також здатнiсть пiдтримувати iх максимальний темп до 14-15 рокiв досягаi близьких до граничних значень.
Розвиток просторового орiiнтування зв'язаний, в першу чергу, з пiдвищенням м'язовоi чутливостi. Вона досягаi вже в молодшому шкiльному вiцi такого рiвня розвитку, при якому можна розучувати технiчно складнi рухи. Дiти добре диференцiюють м'язовi вiдчуття, а окремi вправи для них виявляються доступнiшими, нiж для дорослих.
Високi здiбностi дiтей до оволодiння новим рухом поступово втрачаються з настанням зрiлостi i закiнченням структурного диференцiювання нервовоi системи, оволодiння новими рухами вимагаi бiльше часу, розумових i фiзичних витрат. Дитина володii не тiльки великою пластичнiстю мозку, але i високою податливiстю (чутливiстю) до специфiчних для людини способiв стимулювання його розвитку. Це вiдноситься, зокрема, до використання навiювання i самонавiяння як найважливiшого iнструменту спортивно-технiчного зростання i розвитку тренованостi [12, 15, 33, 38].
Оптимальнi термiни початку спортивноi спецiалiзацii визначаються темпами вiкового морфофункционального вдосконалення органiзму [22, 24]. Зниження вiкових меж, початок спецiалiзованих занять спортом значною мiрою обумовлено тенденцiiю розвитку свiтового спорту. Дуже раннiй початок спецiалiзацii, монотонне, одноманiтне навантаження можуть стати серйозним гальмом на шляху до спортивного успiху. Тому фiзичне навантаження повинне як би маскуватися емоцiйним забарвленням тАФ iграми, естафетами, елементами змагань.
Вiд заняття до заняття чiтко i видимими поточнi адаптацiйнi перебудови, складовi основу довготривалоi адаптацii. Поточнi адаптивнi зрушення, а це не що iнше, як реакцiя органiзму на порушення гомеостазу. Фiзiологiчнi межi цих зрушень зумовленi iндивiдуальними i видовими особливостями. Досягши високого рiвня тренованостi правило тАЬчим бiльше навантаження, тим вище спортивний результаттАЭ виявляiться неспроможним, оскiльки резерви адаптацii вже практично вичерпанi [17, 26, 34].
Резерви адаптацii залежать вiд вiку, початкового рiвня тренованостi, успадкованих особливостей. У мiру наближення до тАЬстелiтАЭ спортивних досягнень потенцiйнi можливостi зростання стають все бiльш обмеженими. РЖнакше кажучи, чим нижче початковий рiвень функцiональноi пiдготовленостi, тим бiльше резерв адаптацii.
Функцiональнi i структурнi змiни, що вiдбуваються в органiзмi в процесi тренування, i оборотними. Якщо заняття припиняються або проводяться нерегулярно, прогресивнi зрушення, що набувають, поступово втрачаються. Необхiдно постiйно пiдтримувати iх, використовуючи разом з тими, що розвивають навантаження, що пiдтримують високих рiвень функцiональноi пiдготовленостi. Абсолютно очевидно, що тiльки систематичне тренування забезпечуi збереження i накопичення функцiональних i структурних змiн, створюi умови для довготривалоi адаптацii [7, 14, 28].
Розвиток тренованостi характеризуiться специфiчними змiнами в м'язовiй i нервовiй тканинi. Це вдосконалення процесiв регуляцiй i бiохiмiчних, забезпечуi скоротливу функцiю скелетних м'язiв, пiдвищення активностi ферментних систем.
Вiдновлення потенцiйноi енергii м'язового скорочення зв'язане з бiохiмiчними реакцiями, вирiшальна роль в яких належить окислювальним процесам. Збiльшення потреби в киснi супроводжуiться вiдповiдними змiнами в кровообiгу i диханнi, якi дозволяють кисню з бiльшою швидкiстю транспортуватися вiд легенiв до тканин.
Функцiональний стан апарату кровообiгу значною мiрою зумовлюi спортивну працездатнiсть. Розбiжнiсть мiж оцiнкою тренованостi за показниками функцiй серцево-судинноi системи i зовнiшнiм проявом працездатностi тАФ що здаються, бо по рiвню продуктивностi серця можна судити, якою цiною досягаiться ця працездатнiсть. Одним з показникiв серцевоi дiяльностi i частота серцевих скорочень (ЧСС). Пiд час тренування у спортсменiв необхiдно вимiрювати ЧСС для визначення iх функцiонального стану. Роботi помiрноi потужностi вiдповiдаi ЧСС 130 тАУ 140 уд/хв, ЧСС 150 тАУ 160 уд/мин вiдповiдаi роботi бiльшою, а ЧСС 180 тАУ 200 уд/хв тАФ бiля граничноi i граничноi потужностi. Фiзiологiчнi межi серцевого ритму при напруженiй м'язовiй роботi iндивiдуально рiзнi. Вони можуть значно перевищувати 200 уд/хв, проте в бiльшостi випадкiв знаходяться в межах 160 тАУ 200 уд/хв.
1.3 Особливостi тренувальноi i змагальноi дiяльностi
1.3.1 Адаптацiя i гомеостаз
В процесi тренування в кожному видi спорту формуються комплекси пристосовних реакцiй, якi забезпечують функцiональну i морфологiчну перебудову систем органiзму стосовно специфiки спортивноi дiяльностi. Адаптацiя тАФ це складний процес адекватного пристосування органiзму людини до умов, що змiнюються (Ф.З. Мiiрсон, 1986; В.Н. Платонов, 1988; А.С. Солодков, 1990) [18, 26-28]. Основним призначенням цього процесу i повнiше використання фiзiологiчних резервiв органiзму. Цi резерви i можливiстю органiзму багато разiв збiльшувати iнтенсивнiсть своii дiяльностi пiд впливом зовнiшнiх дiй в порiвняннi iз станом спокою. Пристосовнi змiни, що формуються пiд впливом багатократноi дii фiзичних вправ направленi на розширення функцiональних резервiв i iх повнiше вичерпання (Д.Н. Давiденко, А.С. Мозжухин, 1985) з урахуванням об'iму i iнтенсивностi тренувальних i змагань навантажень, дiй специфiчних зусиль в характернiй для велосипедного спорту робочiй позi, особливостей дii температури i iнших чинникiв
Найважливiшою ланкою механiзму, що забезпечуi iндивiдуальну адаптацiю до фiзичного навантаження, i взаiмозв'язок мiж функцiiю i генетичним апаратом. Через цей зв'язок навантаження приводить до збiльшення синтезу нуклеiнових кислот i бiлкiв i формування структурного слiду в системах, специфiчно вiдповiдальних за адаптацiю органiзму (Ф.З. Мiiрсон, 1986) [18]. Термiновий етап адаптацii до м'язовоi дiяльностi реалiзуiться на основi вiдомих функцiональних механiзмiв (посилення вентиляцii, прискорення кровотоку, збiльшення викиду кровi i iн.). Довгостроковий ефект розвиваiться на основi багатократноi реалiзацii термiновоi адаптацii i поступово кiлькiснi змiни переходять в якiснi. Фiзичнi навантаження, використовуванi в сучасному спортивному тренуваннi, викликають специфiчнi для конкретного виду спорту адаптацiйнi реакцii, обумовленi особливостями дiяльностi рiзних органiв i систем (В.Н. Платонов, 1988) [26]. Специфiчнiсть реакцii адаптацii до заданих навантажень виражаiться в тому, що окремi органи, що вiдносяться до рiзних анатомiчних структур, об'iднуються в iдиний функцiональний механiзм, дiяльнiсть якого i складаi основу для формування термiнових i довготривалих адаптацiйних реакцiй.
Специфiчнiсть реакцiй адаптацii, як термiнових, так i довготривалих, достатньо яскраво виявляiться при виконаннi спортсменами роботи, що характеризуiться однiiю i тiiю ж переважною спрямованiстю, iнтенсивнiстю, тривалiстю, що проте маi рiзний характер вправ.
Спортсмени при виконаннi специфiчноi роботи проявляють значно вищi функцiональнi можливостi в порiвняннi з виконанням неспецифiчноi роботи (W. Hollmann, T. Hettinger, 1980) [27], що найяскравiше демонструi приклад тестування працездатностi велосипедистiв на велоергометрi i тредбане. Аналогiчнi результати були отриманi i на матерiалi плавання, де встановлена строга специфiчнiсть адаптацii на тренувальнi навантаження. Збiльшення або зниження у спортсменiв рiвня максимального споживання кисню (МПК), пов'язаного iз змiною рiвня пiдготовленостi, виявляiться тiльки при тестуваннi на матерiалi плавальних навантажень, а при використаннi тредбана результати тестування у плавцiв змiнюються трохи.
Пiд впливом об'iму, що поступово пiдвищуiться, i iнтенсивностi навантажень вiдбуваiться перебудова функцiональних систем, що забезпечують спортивну дiяльнiсть. Результатом такоi перебудови стаi посилення нервово-гуморальних i обмiнних процесiв. Основною умовою збереження гомеостазу при зростаючих навантаженнях i вимога вiдповiдностi виникаючих адаптацiйних зрушень i меж резервних можливостей. Таким чином, процес адаптацii направлений як на збереження гомеостазу спокою, так i на розширення меж використання резервних можливостей з перекладом механiзмiв регуляцii на новий функцiональний рiвень (А.А. Семкин, 1992, М.М. Булатова, В.Н. Платонов, 1996) [4].
Спортивне тренування i важливим чинником, що вiддаляi стан стомлення. В процесi спортивного тренування вiдбуваiться та, що економiзуi основних функцiй органiзму, знижуiться киснева вартiсть роботи, пiдвищуiться коефiцiiнт корисноi дii, економнiше функцiонують дихальна i серцево-судинна системи, удосконалюються адаптацiйнi механiзми. Тренований органiзм вiдрiзняiться вiд нетренованого не тiльки величиной функцiональних резервiв, але i умiнням достатньо швидко включати iх в дiю, забезпечуючи належну координацiю мiж ними (Н.А. Агаджанян, 1982; Н.В. Зiмкин, 1982; Н.Н. Яковлiв, 1983).
Механiзми дii тренувального процесу на органiзм i механiзми процесу адаптацii до напруженоi м'язовоi дiяльностi рiзноманiтнi i виявляються на рiзних рiвнях: молекулярному, клiтинному, тканинному, системному, на рiвнi цiлiсного органiзму. А.З. Колчинськая (1983) надаi велике значення тканинноi гiпоксii як пусковому механiзму процесу адаптацii до напруженоi м'язовоi дiяльностi, пiдкреслюючи, що гiпоксiя при навантаженнi i змiни, що викликаються нею, на молекулярному i iонному рiвнях можуть бути найважливiшими механiзмами, що визначають роль фiзичного тренування в розвитку системи дихання, пiдвищення ii потужностi i ефективностi. Гiпоксiя i супроводжуючi ii змiни кислотно-основного стану кровi приводять до порушення iонноi рiвноваги, внаслiдок чого розкриваються додатковi капiляри, посилюiться локальний кровотiк, полiпшуiться мiсцева трофiка. Крiм того, гiпоксiя обумовлюi включення специфiчних механiзмiв адаптацii, якi направленi на полiпшення здатностi тканини поглинати кисень [27, 28].
На пiдставi комплексного експериментального вивчення змiн показникiв зовнiшнього дихання, транспорту газiв, тканинного газообмiну, змiн кисневих режимiв органiзму i теоретичних дослiджень на математичних моделях (Е.Г. Лябах, 1979) зроблений вивiд про те, що в процесi спортивного тренування вiдбуваiться розвиток всiх ланок системи дихання. У спортсменiв пiд час навантаження спостерiгаiться полiпшення спiввiдношення мiж альвеолярною вентиляцiiю i МОД (B.C. Мiщенко, 1985; М.М. Фiлiпiв, 1982) [20, 42] мiж вентиляцiiю i кровотоком в м'язовiй тканинi тАФ збiльшуiться кiлькiсть капiлярiв на одиницю маси м'язiв, зменшуiться вiдстань для дифузii кисню з капiлярiв в м'язовi волокна, що покращуi постачання м'язiв киснем. В результатi пiдвищення активностi дихальних ферментiв в тканинi зростаi iх здатнiсть утилiзувати кисень при нижчiй його напрузi в клiтцi i зменшуiться ступiнь тканинноi гiпоксii. Спецiальними дослiдженнями, проведеними на велосипедистах (В.Д. Моногаров, 1986; B.C. Мiщенко, 1990) [20], встановлено, що спортсмени високоi квалiфiкацii виконують значно бiльший об'iм навантаження i досягають вищих МПК. МПК i максимальна працездатнiсть у велосипедистiв вищоi квалiфiкацii (майстрiв спорту мiжнародного класу, заслужених майстрiв спорту, олiмпiйських чемпiонiв i чемпiонiв свiту) набагато перевищують вказанi показники у спортсменiв нижчоi спортивноi квалiфiкацii, у яких МПК коливалося в межах вiд 3,6 до 4,0 лВ· хв-1, складаючи в середньому (3,8В±0,95) лВ· хв-1. У велосипедистiв високоi квалiфiкацii МПК в середньому складало (5,25В±0,25) лВ· хв-1, у майстрiв спорту мiжнародного класу i заслужених майстрiв спорту тАФ вiд 6,3 до 6,9 лВ· хв-1.
Значно вiдрiзнялася i максимальна потужнiсть, що розвиваiться спортсменами рiзного ступеня тренованостi. Вимушена вiдмова вiд роботи була вiдмiчена у велосипедистiв низькоi квалiфiкацii при навантаженнi 1328 кгмВ· хв-1 (216 Вт). Спортсмени ж високоi квалiфiкацii припиняли роботу пiсля виконання навантаження 2310 кгмВ·хв-1 (378 Вт), а деякi з них припиняли роботу при навантаженнi 2640 кгмВ· хв-1 (432 Вт) i 2970 кгмВ· хв-1 (486 Вт) [29, 30].
РЖстотнi вiдмiнностi працездатностi виявленi i при виконаннi навантажень однаковоi iнтенсивностi. При виконаннi навантаження великоi iнтенсивностi велосипедисти низькоi квалiфiкацii не могли продовжувати роботу потужнiстю 990 кгмВ· хв-1 (162 Вт) бiльше 16тАФ20 хвилин, тодi як велосипедисти високоi квалiфiкацii виконували навантаження великоi потужностi (1980 кгмВ· хв-1, або 324 Вт) протягом 58тАФ62 хвилин. Споживання кисню у вiдносно "стiйкому" станi у велосипедистiв обох груп дорiвнювало 72тАФ80 % максимального, перед вимушеною вiдмовою вiд роботи у спортсменiв високоi квалiфiкацii споживання кисню складало (95,0В±0,88) % максимального, у велосипедистiв менш тренованих тАФ (92В±0,76) % максимального [30, 31].
Початкуючi i висококвалiфiкованi спортсмени могли виконувати навантаження однаковоi максимальноi тривалостi лише тодi, коли iнтенсивнiсть навантаження була у менш тренованих осiб значно нижче: споживання кисню в "стiйкому" станi у початкуючих спортсменiв складало 57тАФ59 % максимального, у високотренованих тАФ 72тАФ80 % максимального.
1.3.2 Опорно-руховий апарат i величина зусиль
Посадка велосипедиста забезпечуi розподiл на опорно-руховий апарат зусиль м'язiв нижнiх i верхнiх кiнцiвок, тулуби, що розвиваються пiд час педалювання. Це дозволяi велосипедистовi по порiвнянню, наприклад, з бiгуном ефективнiше реалiзувати своi потенцiйнi можливостi в ходi подолання дистанцii.
Аналiзуючи динамографическую структуру кроку легкоатлетичного бiгу i обороту педалi велосипедистом встановлено, що у момент зiткнення ноги бiгуна масою тiла 70 кг з опорою виникаi зусилля 185тАФ200 кг i таким чином опорно-руховий апарат бiгуна пiд час пробега-ния марафонськоi дистанцii, де спортсмен здiйснюi до 25000 крокiв, випробовуi критичне навантаження. Ноги велосипедистiв не випробовують такого величезного навантаження, як у бiгунiв. Маса тiла гонщикiв пiд час iзди на велосипедi вiдносно рiвномiрно розподiляiться на кермо, сiдло i педалi, а зусилля прикладаються в наступних крапках: грона рук, лiктi, таз, стопи нiг [32].
У табл. 1.4 представленi узагальненi данi про величину горизонтальних i вертикальних зусиль на кермо, сiдло i одну з педалей пiд час iзди на велосипедi [10, 11]. Швидкiсть пересування така, що величина споживання кисню рiвна 80тАФ85 % МПК, тобто така ж, як у бiгуна в попередньому прикладi.
Таблиця 1.4. Величина зусиль велосипедиста на кермо, сiдло i педаль пiд час iзди по шосе iз швидкiстю 43 кмВ·ч-1, маса тiла гонщика 75 кг, темп обертання тАФ 96 обВ·мин-1 (узагальненi данi Н.А. Льовенко, 1977; СВ. Ердакова i соавт., 1990)
| Напрям зусиль | Кермо | Сiдло | Педаль |
| Вертикальне зусилля, кг | 45 | 30 | 40 |
| Горизонтальне зусилля, кг | 17 | 20 | 20 |
Вертикальна i горизонтальна зусилля стопи, що ста
Вместе с этим смотрят:
Адаптивная физическая культура как наука
Аквааеробiка
Анализ историко-культурного и природно-рекреационного потенциала Орехово-Зуевского района Московской области
Анализ мировых гостиничных цепей как основы для оптимизации и модернизации индустрии гостеприимства современной России
Бег: проблемы обучения и тренировки