Держава в системi соцiального партнерства

Змiст

Вступ

1. Мiсце держави у соцiальному партнерствi

2. Роль держави в системi соцiального партнерства

3. Держава i консенсус в партнерських вiдносинах

4. Держава як виразник загальноi волi народу

5. Соцiальне партнерство i регулювання безробiття

6. Державний мiнiмальний соцiальний стандарт

Висновок

Список лiтератури

Вступ

У свiтовiй практицi все бiльш рельiфно виявляються двi основнi моделi держави з рiзними iх модифiкацiями. Перша - так звана лiберальна модель. Вона ТСрунтуiться на мiнiмiзацii державноi власностi. РЖ вiдповiдно - абсолютизацii приватноi, що передбачаi рiзке скорочення соцiальноi функцii держави. Лiберальна модель ТСрунтуiться на принципi саме виживання, формування особистостi - незалежноi, яку належить тiльки на себе, з певною системою моральних понять ("якщо ти живеш бiдно, то ти сам в цьому i винен"). До першоi моделi ближче за все держава в США. У Росii ця модель наполегливо впроваджувалася спочатку урядом Гайдара, а згодом - з деякими модифiкацiями - урядом Черномирдiна.

Друга модель - соцiально-орiiнтована. Вона ТСрунтуiться на вiльному спiвiснуваннi рiзних форм власностi сильноi соцiальноi функцii держави. Соцiально-орiiнтоване держава бере на себе цiлий ряд загальнонацiональних функцiй, наприклад, в галузi освiти, охорони здоров'я, пенсiйного забезпечення. Воно в бiльшiй мiрi захищаi людину. Друга модель характерна в основному для iвропейських, i особливо для скандинавських краiн: РЖзраiлю, Канади.

Найбiльш концентроване вираження соцiально - орiiнтована модель розвитку отримала в такому поняттi як "соцiальна держава". Вона закладена i в Конституцii Росiйськоi федерацii, де встановлено, що Росiйська Федерацiя - соцiальна держава, полiтика якоi спрямована на створення умов, що забезпечують гiдне життя i вiльний розвиток людини. Соцiальна держава маi пряме вiдношення до соцiального партнерства, тому що саме соцiальне партнерство i передбачаi соцiально - орiiнтовану полiтику, що проводиться державою.

1. Мiсце держави в соцiальне партнерство

Соцiальна вiдповiдальнiсть держави проявляiться в тому, що воно виконуi ряд найважливiших соцiальних функцiй: коригуi стихiйнi процеси поляризацii багатств, не допускаi того, щоб соцiальна диференцiацiя в суспiльствi перейшла допустимi межi. У соцiальнiй полiтицi це означаi пере розподiл (на основi закону) частини багатств для пiдтримки незаможних верств - у цьому полягаi iстотне значення соцiальноi держави; визначаi прожитковий мiнiмум, який реалiзуi через встановленi закони про мiнiмальнi розмiри заробiтноi плати, пенсiй, допомоги по безробiттю; - забезпечуi громадянам певний комплект безкоштовних послуг у галузi освiти, охорони здоров'я, екологiчноi безпеки, доступностi до культурних благ; створюi мiнiмальнi необхiднi умови для соцiального страхування.

Виступаючи як суб'iкт соцiального партнерства, держава виконуi в необхiдних випадках також своi адмiнiстративнi та iнформацiйнi функцii. Держава, наприклад, яка взяла на себе обов'язок розвивати пiдприiмницьку культуру, здатне через засоби масовоi iнформацii, мистецтво та iншi канали впливу наочно рекламувати пiдприiмництво як благо для суспiльства. Якщо в суспiльствi культивуiться уявлення про те, що створення власноi фiрми - справа престижне i достойне, а на людину, який створив власну справу, дивляться з схваленням, бажаючих наслiдувати його приклад знайдеться чимало.

Саме держава, i тiльки воно, об'iднуi всiх громадян краiни i здатне (з цiii причини) представляти iх спiльнi потреби, iнтереси та цiлi, висловлювати загальну волю народу, закрiплювати ii за допомогою законодавства та iнших форм правотворчостi, забезпечувати втiлення ii в життя, застосовуючи найрiзноманiтнiшi методи, аж до прямого примусу.

Держава iдине i iдино уособлюi собою "становий хребет" i одночасно форму ("обруч") суспiльства. Прибери держава - i розвалиться суспiльство на конкуруючi i борються мiж собою частини, загрузне в нескiнченних суперечках, з'ясуваннi вiдносин, затвердження кожним саме своii "правди" в кривавих сутичках i навiть у громадянських вiйнах. Послаблюючи його регулюючу, законотворчу та правоохоронну функцii, неможливо прийти до цивiлiзованого соцiально - орiiнтованого ринку. Мiсце держави у соцiальному партнерствi визначаiться не тiльки його загальноекономiчними функцiями i регулюючою роллю. Воно виступаi в трьох iпостасях: власника, законодавця й арбiтра (посередника). Держава продовжуi залишатися великим власником i роботодавцем. У цiй якостi держава через органи виконавчоi влади виступаi як рiвноправна сторона переговорiв, укладання угод з iншими суб'iктами соцiального партнерства, регулювання соцiально-трудових вiдносин.

Далi, роль держави полягаi, зокрема, у розробцi вiдповiдного трудового та соцiального законодавства. В даний час правова база соцiального партнерства в Росii слабка. Розвиваючи ii важливо систематично впроваджувати норми мiжнародного права, ратифiкувати низку конвенцiй МОП, якi передбачають бiльш пiльговi для працiвникiв i роботодавцiв умови порiвняно з iснуючим росiйським законодавством. Держава повинна вiдмовитися вiд полiтичного маневрування i тиску вiдносно двох iнших партнерiв у системi "трипаратизму", передати останнiм повноваження, якi належать об'iднанням працiвникiв i пiдприiмцiв. Втручання держави в iх вiдносини представляiться доцiльним лише в тих випадках, коли тiiю чи iншою стороною трудових вiдносин порушуiться трудове законодавство; коли обидвi конфлiктуючi сторони не можуть виробити компромiсного рiшення; коли досягнутий компромiс завдаi шкоди державним iнтересам.

2. Роль держави в системi соцiального партнерства

Основнi складовi полiтики держави у сферi соцiального партнерства: узгодження мiж партнерами на вищому (нацiональному) рiвнi основних напрямкiв соцiально-економiчноi полiтики в цiлому, включаючи розробку основних критерiiв та показникiв соцiальноi справедливостi, заходiв щодо захисту суб'iктiв трудових вiдносин; формування та вдосконалення механiзмiв та iнститутiв, сприяють узгодженню iнтересiв соцiальних партнерiв на рiзних рiвнях; створення вiдповiдних органiв, комiсiй, покликаних займатися вирiшенням завдань розвитку соцiального партнерства i регулювання соцiально-трудових вiдносин; сприяння розширенню участi трудящих в управлiннi пiдприiмствами, галузями виробництва, справами держави i суспiльства, розвиток i стимулювання переговорного характеру процесу врегулювання виникаючих мiж сторонами суперечностей i розбiжностей; зниження рiвня i пом'якшення гостроти соцiальних конфлiктiв за допомогою розвитку i вдосконалення законно стосовно практики, примирних i погоджувальних процедур.

Соцiальнiсть держави в умовах формування ринковоi економiки та громадянського суспiльства проявляiться в тому, що воно бере на себе вiдповiдальнiсть забезпечувати дотримання iндивiдуальних свобод кожного громадянина i соцiальний захист окремих соцiальних груп i прошаркiв. Формування соцiальноi держави тiсно взаiмопов'язане з розвитком системи соцiального партнерства, яке здатне значно розвантажити державу вiд багатьох соцiальних функцiй. Багато приватних фiрм та компанiй, наприклад, заявляють, що iм необхiднi бiльш тiснi контакти з мiсцевими владними структурами для вирiшення рiзноманiтних вузькоспецiалiзованих i соцiальних, проблем. У свою чергу, мiсцевi органи влади не проти налагодження тiсних взаiмин зi свiтом приватного бiзнесу в розвитку соцiальноi сфери. Однак ситуацiя, система подiлу соцiальноi вiдповiдальностi, як правило, перешкоджаi нормальним робочим стосункам мiсцевоi влади з приватними, недержавними пiдприiмствами i органiзацiями. У зв'язку з цим цiльовi програми державноi пiдтримки i розвитку пiдприiмництва можуть стати надiйною основою для здiйснення багатьох конкретних проектiв у економiчнiй i соцiальнiй сферах.

Об'iктивнi умови складаються таким чином, що владнi структури, розвиваючи систему соцiального партнерства, повиннi постiйно вдосконалювати технологii та механiзм партнерських вiдносин. Як свiдчить сучасна практика, найбiльше поширення в дiяльностi органiв державного управлiння отримали укладення договорiв, угод на основi досягнення консенсусу у найважливiших напрямах соцiально-економiчного та полiтичного розвитку, шляхом погодження iнтересiв рiзних груп, верств i класiв.

Консенсус у партнерських вiдносинах виявляiться в наступних трьох основних видах: позитивний, тобто достатнiй для запобiгання розростання соцiальних конфлiктiв, недопущення масових соцiальних хвилювань, воiн; негативний, при якому досить високий рiвень недовiри мiж основними суб'iктами соцiального партнерства; неоднозначний та двосiчний, характеризуiться стiйкою тенденцiiю зростання соцiальних конфлiктiв, страйкiв, масових акцiй протесту.

3. Держава i консенсус партнерських вiдносинах

Провiдним фактором досягнення консенсусу в партнерських вiдносинах i дотримання законностi в дiях сторiн, формування у них здiбностi та вмiння домовитися мiж собою. Таким чином, мова йде по сутi про узгодження позицiй сторiн при розробцi та здiйсненнi всiii економiчноi i соцiальноi полiтики держави. У ситуацiях, коли необхiдно проведення термiнових ринкових реформ, а в суспiльствi вiдсутня полiтична стабiльнiсть, мiцне тристоронню згода стаi першочерговою потребою. Досягнення згоди в перiод реформ дозволяi здiйснити iх вiдповiдно до корiнними iнтересами суспiльства i зменшуi ймовiрнiсть того, що основна маса населення, повiривши обiцянкам противникiв реформ, пiде за екстремiстами лiвого чи правого спрямування.

Процес узгодження та захисту iнтересiв працiвникiв i роботодавцiв, пiдприiмцiв може здiйснюватися як безпосередньо, шляхом органiзацii взаiмодii органiв державного та мунiципального управлiння з представниками профспiлок та об'iднаннями роботодавцiв, так i опосередковано в результатi обмiну iнформацiiю, створення сприятливих умов для вирiшення виникаючих проблем, ведення переговорiв i пiдписання колективних договорiв, угод.

Опосередкований характер взаiмодii органiв державноi влади з громадськими об'iднаннями виражаiться в тому, що вони, встановлюючи зв'язки, фактично прямо в бiльшостi випадкiв не взаiмодiють з членами профспiлок, працiвниками трудових колективiв, усiма пiдприiмцями, роботодавцями. Тому органи державного та мунiципального управлiння повиннi постiйно мати на увазi, який авторитет i вплив тих чи iнших профспiлок, громадських об'iднань пiдприiмцiв, iх керiвних структур серед трудових колективiв, працiвникiв галузей, iнтереси яких вони представляють.

Органи державноi влади та мiсцевого самоврядування, взаiмодiючи в сферi соцiального партнерства, виступають не тiльки як посередники чи арбiтри, якi здiйснюють узгодження iнтересiв працiвникiв i роботодавцiв, але i як власники виробничих потужностей, органiзатори виробничого процесу i як роботодавцi. З цього приводу тривають суперечки, даiться рiзна оцiнка ролi держави, владних структур у системi соцiального партнерства. Чим же маi займатися держава? Виконувати роль медiатора (посередника) або учасника i повноправного партнера в системi трудових вiдносин? У рамках росiйськоi моделi соцiального партнерства держава виконуi ролi i роботодавця, i посередника, в залежностi вiд питомоi ваги контрольного пакету акцiй на пiдприiмствi, в акцiонерному об'iднаннi або в галузi.

Зазначенi обставини багато в чому визначають можливостi, межi дiяльностi i поведiнки як iнститутiв державного та мунiципального управлiння, так i профспiлок, i об'iднань роботодавцiв, пiдприiмцiв, у сферi взаiмодii з державою з рiзних проблем полiтичноi, економiчноi, соцiальноi та духовного життя суспiльства. Цi ж обставини треба враховувати при аналiзi основних напрямiв, цiлей та завдань розвитку партнерських вiдносин на рiзних рiвнях. У суб'iктiв соцiального партнерства можуть i повиннi бути як загальнi, так i вiдмiннi один вiд одного мети дiяльностi, що не тiльки природно, а й життiво необхiдна для кожноi зi сторiн партнерськоi взаiмодii.

4. Державу як виразника загальноi волi народу

Зв'язки iнститутiв державного та мунiципального управлiння з профспiлками та об'iднаннями пiдприiмцiв, роботодавцiв можна розглядати з рiзних позицiй: з точки зору узгодження або констатацii загальних цiлей взаiмодii, а також характеристики специфiчних напрямкiв, осмислення особливостей поведiнки кожного суб'iкта в залежностi вiд стану справ у сферi соцiально-трудових вiдносин у даний момент або в прогнозованому майбутньому.

Об'iктивно всi три сторони - владнi структури, профспiлки та об'iднання роботодавцiв - у своiй дiяльностi прагнуть до забезпечення економiчного i соцiального прогресу, до рацiонального використання трудового потенцiалу, полiпшення умов працi i побуту працiвникiв, до створення ефективноi системи колективних договорiв та угод i т.д. Вiдбуваються в економiцi, на виробництвi процеси найчастiше перешкоджають досягненню названих цiлей, створюють ситуацiю, при якiй державнi органи, об'iднання пiдприiмцiв не в змозi сприяти динамiчному розвитку виробництва, втрачають контроль над соцiально-економiчною обстановкою. У результатi виникають конфлiктнi ситуацii, якi нерiдко змушують партнерiв вступати в конфронтацiю, займати позицiю протистояння, або органiзовувати акцii протесту.

Держава, об'iднуючи всiх громадян краiни, здатне представляти в системi соцiального партнерства iх загальнi iнтереси i цiлi, висловлювати загальну волю народу, забезпечувати втiлення ii в життя, застосовуючи найрiзноманiтнiшi технологii, в тому числi умиротворення, стримування, розколу "по горизонталi" i "по вертикалi ". Реалiзацiю технологii умиротворення можна простежити на прикладах залучення держслужбою, органами влади на свiй бiк лiдерiв окремих профспiлок з метою створення свого роду противаг менш лояльним профспiлковим об'iднанням i органiзацiям. Головним компонентом технологii стримування i принципова вiдмова владних структур, роботодавцiв вiд будь-яких поступок у соцiально-економiчнiй полiтицi, передусiм у питаннях фiнансування. Технологii стримування пiдкрiплюються найчастiше фактичною вiдмовою iнститутiв державноi влади при певних умовах вiд взаiмодii з профспiлками, групами i комiтетами тиску. РЖнодi навiть оголошуються свого роду заборони на лобiювання конкретних соцiальних питань. На практицi технологii стримування реалiзуються владними структурами шляхом використання превентивних заходiв: а саме, у вiдповiдь, зустрiчного тиску на профспiлки, реорганiзацii окремих ланок системи державного управлiння. Як вiдомо, реорганiзацiя, примiром, мiнiстерств, вiдомств, комiтетiв, зниження статусу одних i пiдвищення ролi iнших органiв державного управлiння ускладнюють вхiд груп тиску профспiлок у владнi структури, усувають певною мiрою затвердилися процедури прийняття спiльних рiшень, договорiв, угод, а також дезавуюi ранiше прийнятi. У системi соцiального партнерства iнститутами державноi влади достатньо ефективно використовуються технологii "розколу по горизонталi", що виражаються у задоволеннi групових домагань одних - менш слабких та протидiю iншим - бiльш сильним - профспiлковим об'iднанням та органiзацiям; у створеннi виконавчою владою альтернативних груп тиску та забезпеченнi ними пiдтримки в iнтересах проведення економiчних реформ. Технологii стримування, як свiдчить досвiд, здiйснюються i шляхом "розколу по вертикалi". Це виражаiться в перенесеннi взаiмодii влади з конфлiктуючими корпоративними групами на iндивiдуальний рiвень.

5. Соцiальне партнерство i регулювання безробiття

соцiальний трудовий цивiльний законодавство

У 1998 р. прийнята i реалiзуiться "Федеральна цiльова програма сприяння зайнятостi населення РФ за 1998-2000 роки". У нiй включений спецiальний роздiл "Соцiальне партнерство на ринку працi". У ньому визначено роль роботодавцiв i представникiв колективiв працiвникiв у вирiшеннi (без прямоi участi держави) питань органiзацii робочого часу, заробiтноi плати, забезпечення пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацii працiвникiв. Однак ситуацiя на ринку працi продовжуi залишатися складною. У багатьох регiонах склалася критична ситуацiя на мiсцевому ринку працi, намiтилася тенденцiя стихiйного вiдтворення кризового стану та тривалоi тривалостi безробiття.

Полiтика зайнятостi маi iстотне значення для формування цивiлiзованого ринку працi та запобiгання соцiальних вибухiв. Вона тiсно пов'язуiться зi структурною перебудовою, з перетворенням форм власностi i загальною стратегiiю розвитку економiки, з заходами щодо розвитку дрiбного пiдприiмництва.

У регулюваннi безробiття акцент переноситься з пасивних заходiв на активнi. Пасивнi заходи спрямованi головним чином на вирiшення проблем "надлишкiв" робочоi сили. Сформований рiвень зайнятостi розглядаiться як реально iснуюча данiсть. Активнi заходи передбачають позитивний вплив на наявний рiвень зайнятостi шляхом створення необхiдних умов для збiльшення числа робочих мiсць, у тому числi за рахунок пiдвищення квалiфiкацii робочоi сили. Виплата допомоги безробiтним ув'язуiться з проведенням активних заходiв з пiдвищення придатностi цих людей для ринку працi. Велике значення надаiться мiсцевим iнiцiативам з працевлаштування, заохочення iнновацiйноi та пiдприiмницькоi дiяльностi. З метою розвитку регiональноi соцiальноi мобiльностi в рядi регiонiв застосовуються компенсацii витрат на переiзд на нове мiсце роботи i проживання.

Держава в союзi з роботодавцями, пiдприiмцями, профспiлками виконуi впливову роль у вирiшеннi багатьох iнших соцiально значимих проблем як удосконалення системи оплати працi, охорони i забезпечення його безпеки. Незважаючи на те, що складна система партнерських вiдносин, досить активно адаптуiться до нових економiчних умов, ще не в повнiй мiрi вдаiться встановити баланс iнтересiв найманих працiвникiв i роботодавцiв та реалiзувати заходи, спрямованi на пiдвищення економiчних результатiв роботи пiдприiмств i галузей у регiонах.

6. Державних мiнiмальних соцiальних стандартiв

Пiд державним мiнiмальним соцiальним стандартом розумiiться встановлений законом РФ мiнiмально необхiдний рiвень соцiальних гарантiй, якi висловлюються в соцiальних нормах.

У результатi встановлення та застосування державних мiнiмальних соцiальних стандартiв з'являiться можливiсть проведення бiльш ефективних заходiв щодо: забезпечення задоволення найважливiших потреб населення в основних матерiальних благах та соцiальних послугах; використання коштiв бюджетiв усiх рiвнiв та державних позабюджетних фондiв на соцiальнi потреби; державноi пiдтримки розвитку соцiальноi сфери i соцiальноi захисту населення; вирiвнювання рiвня соцiального розвитку на територii суб'iктiв РФ; концентрацii фiнансових ресурсiв на прiоритетних напрямках державноi соцiальноi полiтики.

У законопроектi пропонуiться встановлювати державнi мiнiмальнi соцiальнi стандарти в якостi основи для нормативного закрiплення доходiв i витрат на соцiальний розвиток за рiвнями бюджетноi системи РФ i мiсцевими органами самоврядування. До складу системи державних мiнiмальних соцiальних стандартiв включенi стандарти у сферi доходiв та СЗН, освiти, охорони здоров'я, культури, юридичноi допомоги громадянам та житлово-комунальнiй сферi. Номенклатура типiв вiдповiдних державних мiнiмальних соцiальних стандартiв i нормативiв фiнансових витрат на забезпечення iх реалiзацii сформованi за пропозицiями заiнтересованих мiнiстерств i вiдомств.

Система державних мiнiмальних соцiальних стандартiв висуваiться в якостi бази для формування i виконання соцiальних статей бюджетiв всiх рiвнiв i мiжбюджетних вiдносин, а також формування та використання позабюджетних фондiв. При визначеннi бюджетного фiнансування галузей соцiальноi сфери на черговий рiк кожному розпоряднику бюджетних коштiв на основi державних мiнiмальних соцiальних стандартiв i нормативiв поточних i капiтальних витрат на iх забезпечення необхiдно встановлювати державнi та мунiципальнi завдання з надання соцiальних послуг. Пропонуiться використовувати програми, прогнози, i схеми соцiально-економiчного розвитку, а також плани i програми розвитку галузей соцiальноi сфери на вiдповiднiй територii.

У законопроектi встановлюiться вiдповiдальнiсть керiвникiв та посадових осiб за недотримання i неналежне використання фiнансових коштiв, видiлених на забезпечення реалiзацii державних мiнiмальних соцiальних стандартiв. Контроль за забезпеченням та дотриманням державних мiнiмальних соцiальних стандартiв рекомендуiться здiйснювати у формi парламентського, адмiнiстративного та громадського контролю на основi принципу гласностi.

Висновок

Якi ж уроки можна було б отримати з росiйського досвiду на рубежi XX-XXI ст. для органiв державноi влади та реалiзацii ними своiх функцiй у системi соцiального партнерства?

По-перше, - усвiдомлення, що сучасна держава маi звiльнитися вiд госмонополiзма в економiцi i, використовуючи макроекономiчнi регулятори, задавати "правила гри", забезпечувати iх дотримання незалежними суб'iктами соцiального партнерства.

По-друге, - подолання госмонополiзма в економiцi можливе лише цiлеспрямованими спiльними зусиллями владних структур, представникiв об'iднань працiвникiв, роботодавцiв i бiзнесу. У системi соцiального партнерства органи державноi влади повиннi забезпечувати вiдповiднiсть результатiв переговорiв, договорiв, угод цiлям державноi соцiально-економiчноi полiтики, сприяти суспiльно-полiтичному самовизначення соцiального шару роботодавцiв, пiдприiмцiв. Зусилля органiв виконавчоi влади мають бути спрямованi на узгодження iнтересiв рiзних соцiальних груп, верств суспiльства, iх громадських органiзацiй з метою вирiшення актуальних завдань у соцiально-трудовiй сферi.

По-третi, необхiдно чiтко визначити межi та функцii державноi служби, владних структур по вiдношенню до профспiлкам, громадським об'iднанням пiдприiмцiв, роботодавцiв. Завданням полiтичного керiвництва все бiльше стаi органiзацiя i вдосконалення на практицi вже досягнутоi згоди щодо цiлей реформ. У зв'язку з цим доцiльно:

 пiдготувати концепцiю взаiмодii органiв влади з профспiлками громадськими органiзацiями пiдприiмцiв, роботодавцiв, яка сприяла б подоланню полiтичного вiдчуження, удосконалення органiзацiйних форм соцiального партнерства;

 сформувати систему колективно-договiрного регулювання соцiально-трудових вiдносин на основi соцiальних стандартiв та iндикаторiв;

 розробити загальнi принципи ведення переговорiв, пiдготовки i укладання угод на федеральному, регiональному та територiальному рiвнях, приiднання до укладених угод, поширення iх дii на органiзацii, що не брали участь в переговорному процесi; сформувати критерii визначення показностi об'iднань профспiлок та роботодавцiв, iх повноважностi на ведення колективних переговорiв;

 пiдготувати правовi основи, що забезпечують участь представникiв об'iднань профспiлок та роботодавцiв у розробцi законодавчих та основних нормативних актiв, що вiдносяться до соцiально-економiчноi полiтики.

Встановлення партнерських вiдносин iз суспiльно-полiтичними та суспiльно-цивiльними формуваннями на територii дозволяi владi не тiльки успiшно вирiшувати електоральнi проблеми, сприяi зниженню соцiальноi напруженостi в регiонi i мунiципальнiй освiтi, а й знизити фiнансовi витрати за рахунок: побудови механiзмiв адресноi соцiальноi допомоги; сприяння переходу громадських органiзацiй з позицii прохачiв до надання населенню рiзного типу соцiальних послуг i виходу на самозабезпечення; передачi некомерцiйним органiзацiям третього сектору деяких адмiнiстративних функцiй на основi конкурсностi соцiального i мунiципального замовлення; залучення в мiсто (район, округ, мунiципальне утворення) шляхом створення силами НКО соцiально значущих проектiв i програм, iнвесторiв та донорiв, додаткового фiнансування з федеральних програм i вiд вiтчизняних та зарубiжних благодiйних Фондiв; використання ресурсiв благодiйництво та потенцiалу волонтерськоi дiяльностi.

У результатi звернення до нових ресурсiв можлива змiна iснуючого сьогоднi стереотипу, що розглядаi економiку як поповнювати дохiдну частину бюджету, а соцiальну сферу - як витратну його складову. При цьому виникаi нове бачення територii та регiону як сфери не тiльки "реальноi" чи "соцiально-орiiнтованоi" економiки, а й цiлiсною - "соцiальноi економiки", що, у свою чергу, може усунути поблажливо-патронуi ставлення мiсцевоi влади до населення та громадськостi , мобiлiзувати активнiсть жителiв на розвиток мiста, району, територii, а також розкрити можливостi людського потенцiалу для вирiшення спiльних нагальних проблем.

РЖдея партнерства стане рушiйною силою, у випадку якщо "опануi народними масами". Довiра мiж партнерами - рiзними суб'iктами соцiально-економiчного розвитку територii, виникаi при "прозоростi" та вiдкритостi взаiмних намiрiв i дiй. Особливо це стосуiться прийняття стратегiчних, життiво важливих рiшень щодо мiського розвитку: мiсцевого бюджету, мiстобудування, ринку працi та зайнятостi, мiграцiй, безпеки та правопорядку, житлово-комунальноi реформи, соцiальних програм, економiчноi i промисловоi полiтики i т.д.

Список лiтератури

1. Юр'iва Т.В. Соцiальна економiка: Учеб. для студ. вузiв, якi навчаються за економ, спец. - М.: Дрофа, 2001. - 352 с. ISBN 5-7107-4289-9

2. Серiя ЕКОНОМРЖКА. Соцiальна полiтика. Державний Унiверситет ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМРЖКИ. Пiдручники для Вищоi школи. 2003 - 2005. ТОВ "ВД РРЖВНОВАГА". Програма "Електронна книга".

3. Серiя ЕКОНОМРЖКА. Економiка соцiальноi сфери. Державний Унiверситет ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМРЖКИ. Пiдручники для Вищоi школи. 2003 - 2005. ТОВ "ВД РРЖВНОВАГА". Програма "Електронна книга".

4. РЖванова В.М., Безгрошових Т.РЖ. Управлiння зайнятiстю населення на мiсцевому рiвнi: Учеб. посiбник. - М.: Фiнанси i статистика, 2002. - 192 с.: РЖл.

5. Соцiальна полiтика: Пiдручник / За заг. ред. Волгiна Н.О., М.: Изд-во РАГС, 2003. - 548 с.

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

РЖнформатизацiя суспiльства i молодь

Анализ моделей человека в социологии и экономике

Анализ политической ситуации по реформе системы образования в РФ

Анализ проблемы молодежного алкоголизма и выявление путей ее решения