Закономiрностi функцiонування злочинностi
Реферат з теми:
Закономiрностi функцiонування злочинностi
Змiст
Вступ
Структурно-функцiональнi закономiрностi злочинностi як системи
Соцiальне вiдхилення i стабiльнiсть соцiальних систем
Становлення соцiальних класiв у Росiйськiй соцiальнiй державi
Висновок
Список лiтератури
Вступ
Посилення кримiналогенностi i крiмiналоаналiзацii все бiльш широкого спектру рiзно галузевих суспiльних вiдносин в Росii вимагаi звернути увагу науковоi спiльноти на цiлий ряд проблем функцiонування даного явища в сучасних умовах.
Один з основоположних аспектiв наукового пошуку - вивчення структурно-функцiональних закономiрностей функцiонування злочинностi, якi забезпечують ii життiздатнiсть i розвиток. У результатi теоретичного узагальнення i емпiричних дослiджень, проведених автором, можна сформулювати данi закономiрностi в наступному виглядi.
Структурно-функцiональнi закономiрностi злочинностi як системи
В iдеальнiй моделi структури соцiуму злочинцiв, оптимальною для будь-якого нормально функцiонуючого суспiльства, елементи та модулi, що виконують функцiю ii збереження та розвитку, це той стрижень, ядро, яке залишаiться незмiнним при всiх змiнах, коливаннях як у самiй системi, так i поза нею. Елементи та модулi системи, що входять в ii домiнуючу частину, або, iнакше, домiнуюча частина всiii системи, тiсно пов'язанi не тiльки один з одним на мiкро рiвнi, але i з зовнiшнiм середовищем, бiльш загальною системою - на макро рiвнi, тобто й по вертикалi , i по горизонталi.
Вiдзначимо, що домiнуюча частина злочинного соцiуму як системи виконуi важливу функцiю: вона пiдтримуi чисельнiсть елементiв системи у визначених межах, залучаючи i виховуючи все новi i новi поколiння злочинцiв.
Ця функцiя - залучення в злочинне спiвтовариство нових членiв, iх виховання i розвиток - складаiться iз суми двох iнших: функцii збереження структури соцiуму злочинцiв i функцii пiдтримання балансу мiж його збереженням i розвитком. Виконання домiнуючою частиною злочинного соцiуму як системи цiii функцii робить ii надзвичайно важливою для нього як такого. Аналiз структури соцiуму злочинцiв виявив мiцну тенденцiю - його домiнуюча частина постiйно прагне до зростання, а якщо цього не вiдбуваiться, то на допомогу приходить ротацiя в ii лавах.
У даному випадку виникаi питання, якi категорii злочинцiв входять в не домiнуючу частину соцiуму злочинцiв. На думку бiльшостi дослiдникiв проблеми, iх всього двi - неповнолiтнi злочинцi i рецидивiсти. Цi двi категорii злочинцiв у сумi складають 45% вiд загальноi чисельностi зареiстрованих злочинцiв. Решта 55% - це люди, здiйснивши - рiзнi злочину один раз (домiнуюча частина соцiуму). РЖ ця частина - 55% - соцiуму злочинцiв найбiльш рухлива, постiйно змiнюiться, так як вiдомо, що бiльшiсть злочинцiв раз у своiму життi пiддаються покаранню.
На основi аналiзу вищевикладених положень, можна видiлити ряд iстотних особливостей, що характеризують злочиннiсть як систему.
1. Соцiум злочинцiв як система вносить необхiдну дисгармонiю в суспiльство як бiльш загальну систему i служить, з одного боку, потенцiйним джерелом його соцiальних змiн, а з iншого - одним з елементiв його соцiальноi стабiльностi.
2. РЖдеальна модель соцiуму злочинцiв як системи оптимальна i саме достатня. Це означаi, з одного боку, можливiсть його нормального функцiонування як системи, а з iншого - наявнiсть умов, достатнiх для цього. РЖншими словами, соцiум не змiг би iснувати, якщо б не був оптимальний.
3. Оптимальнiсть цiлого зумовлюi пропорцiйнi, гармонiйнi вiдносини мiж його якiсно рiзними частинами.
4. Пропорцiйнiсть мiж елементами i модулями соцiуму злочинцiв дозволяi йому нормально функцiонувати в системi бiльш високого рiвня (елементи соцiуму як системи взаiмодiють як всерединi його - мiж собою - по горизонталi, так i з елементами i модулями бiльш i менш загальних систем по вертикалi).
5. Пропорцiя мiж елементами i модулями системи дозволяi говорити про такий собi стабiльному стрижнi, ядрi, скелетi, що збираi навколо себе iншi - рухливi, мiнливi елементи, i прогнозувати розвиток ii якiсних характеристик.
Межi середньоi пропорцiйностi мiж елементами i модулями плаваючi, iншими словами, iснують певнi заданi параметри, всерединi яких вони можуть змiнюватися, варiюватися, але в цiлому система буде залишатися в режимi оптимального функцiонування. Або спiввiдношення мiж елементами i модулями комбiнуються таким чином, що дозволяють системi функцiонувати стабiльно, оптимально.
Сукупнiсть даних характеристик дозволяi прийти до висновку, що поряд з визначенням злочинностi як соцiального явища вона розглядаiться i через iншi родовi поняття, такi як стан i параметри суспiльства, соцiальна система, соцiальний процес, побiчний продукт цивiлiзацii, показник соцiальноi патологii та iн. Незважаючи на iстотнi вiдмiнностi перерахованих родових понять, що характеризують злочиннiсть, ii видовi вiдмiтнi ознаки (соцiальнiсть, мiнливiсть, масовiсть, сукупнiсть дiянь та iншi), як правило, збiгаються.
Нарештi, iснують певнi зв'язки i вiдносини мiж злочиннiстю та iншими соцiальними явищами: економiчними кризами, вiйнами, Алкоголiзацiiю, самогубствами, психiчними захворюваннями та iншими.
Соцiальне вiдхилення i стабiльнiсть соцiальних систем
РЖснування соцiальних систем заснована на соцiальних взаiмодiях, якi, у свою чергу, складаються з дiй окремих соцiальних акторiв i iх груп. РЖ якщо цiнностi, норми, соцiальнi позицii i т.п. утворюють формальну структуру соцiуму, то соцiальнi дii являють собою змiстовне наповнення цiii структури. Щонайменшоi одиницею соцiальноi дii i поведiнковий (або комунiкативний) акт окремого iндивiда. Соцiальна дiя завжди маi мiсце в якоiсь соцiальноi ситуацii.
Ситуацiя постаi як констеляцiя об'iктiв, мiж якими повинен бути зроблений вибiр. Саме дiю - це рiшення серii проблем вибору, якi чекають акторовi, вона i тим, що збираiться перетворити актор в ходi своii подальшоi дiяльностi у вiдповiдностi з метою, до якоi вiн прагне. Але дiя не може бути абсолютно довiльним - iнакше воно не буде соцiальним.
За М. Вебером, дiя i соцiальним, якщо воно спрямоване на досягнення певноi мети (маi сенс) i орiiнтоване на iншого (iнших) у своiму перебiгу (тобто пiдкоряiться якимсь правилам). Вибiр способу дiяльностi (технологii) здiйснюiться, виходячи з оцiнки набору альтернатив дii, прийнятних в даних умовах, тобто дiю в данiй ситуацii маi узгоджуватися з якимись нормативними стандартами, що обмежують i звужуючими набiр альтернатив поведiнки в конкретних умовах дii.
Це означаi, що процес дiяльностi iндивiда i постiйне вписування iм власних поведiнкових актiв у рамки, що задаються соцiальною системою. РЖснують кордони, або межi варiабельностi соцiальних практик, якi органiзують поведiнка iндивiдiв i груп у рамках соцiальноi системи, тобто тi межi, якi слугують iнструментом для визначення того, чи i дана дiя прийнятним або воно виходить за рамки дозволеного. В якостi таких меж виступають соцiальнi норми, заснованi на соцiальних цiнностях, прийнятих у даному суспiльствi. Порушення цих рамок порушуi стабiльнiсть i рiвновагу соцiальноi системи i загрожуi iй дестабiлiзацiiю i руйнацiiю, i тому вона iх ретельно охороняi. Яким чином вона це робить, i якi засоби служать для запобiгання або лiквiдацii наслiдкiв серйозних соцiальних вiдхилень?
Соцiальна система складаiться з iндивiдiв, рiзних груп, спiльнот i т.д. Для того, щоб пiдтримувати власну стабiльнiсть, iй необхiдно мати точки з'iднання окремих елементiв усерединi системи, що забезпечують взаiмодiю i взаiмозв'язок мiж елементами, що складають соцiальне цiле. Саме тому при дослiдженнi стiйкостi соцiальних систем важливо виходити не з поняття особистостi, а з поняття соцiальноi ролi. Роль - мiсце i спосiб зчеплення iндивiда iз соцiальною системою, засiб органiзацii окремих особистостей (i груп) навколо соцiальних функцiй. Суспiльна система iснуi завдяки розподiлу соцiальних функцiй мiж соцiальними одиницями.
Вона розподiляi соцiальнi обов'язки мiж соцiальними позицiями, якi займають соцiальнi агенти, надiляi цих агентiв правами i обов'язками вiдповiдно до займаними позицiями i створюi правила поведiнки для того, щоб стежити за тим, наскiльки правильним буде поведiнка iндивiдiв, якi займають дану соцiальну позицiю i виконують дану соцiальну функцiю. Суспiльство висуваi певний набiр вимог до носiiв ролей (позицiй) - рольовi очiкування - iнституцiйно закрiпленi в соцiальнiй системi правила поведiнки в рамках виконання тiii чи iншоi соцiальноi ролi.
Кожен iндивiд, як правило, маi деяким набором таких ролей, якi складають рольовоi набiр особистостi. У будь-якому суспiльствi ми знаходимо iнституцiйнi визначення ролей, тобто визнанi всiма членами суспiльства (або його бiльшiстю) уявлення про те, яка поведiнка очiкуiться вiд даних iндивiдiв у рiзних умовах i взаiмодiю. Тут необхiдно диференцiювати всi види дii на тi, якi вважаються допустимими i бажаними, i тi, якi не заохочуються або навiть забороняються. Вiд носiя ролi очiкуiться, що вiн в умовах даноi ситуацii буде вести себе досить конкретним чином або, принаймнi, у вiдносно конкретних межах.
Отже, реакцiя соцiуму на поведiнку актора буде рiзною: вiдповiднiсть очiкуванням веде до заохочення або, щонайменше, не викликаi негативних санкцiй; вiдхилення - до застосування негативних санкцiй по вiдношенню до порушника соцiального порядку, причому санкцii будуть тим жорсткiше, чим серйознiше порушення, т . е. чим бiльш воно загрожуi збереженню рiвноваги системи. ВлПравильнеВ», адекватне проходження що поведiнковим, злагоджене виконання соцiальних функцiй на рiвнi статусно - рольових позицiй функцiонально необхiдно для того, щоб система залишалася в стабiльному з-стояннi, що характеризуiться високим ступенем iнтеграцii елементiв структури, i була здатна справлятися з внутрiшнiми конфлiктами, якi в iншому випадку можуть стати для неi фатальними.
Стiйкiсть соцiальноi системи можлива тiльки в тому випадку, коли в якихось межах люди надходять вiдповiдним чином, у вiдповiдний час i у вiдповiдному мiсцi. Крiм того, дуже важливо, щоб iншi знали, чого можна очiкувати вiд даного iндивiда. Мова йде про взаiмнiсть соцiальних очiкувань, тобто про те, що iндивiд, що дii в рамках допустимого в даному соцiумi, вважаi себе вправi очiкувати вiд iнших членiв соцiуму такого ж послуху по вiдношенню до норм.
Значить, соцiальнi норми i цiнностi iснують лише остiльки, оскiльки iснуi група людей, що визнаi iх як зразок i орiiнтир дiяльностi. Саме згода бiльшостi членiв соцiуму щодо базових норм i цiнностей робить суспiльство життiздатним, стабiльним, здатним вирiшувати своi внутрiшнi конфлiкти i вiдповiдати викликам ззовнi. У таких суспiльствах негативнi девiацii носять епiзодичний i часто випадковий характер.
Отже, соцiальна система складаiться з рiзноманiтних ролей i рольових очiкувань, кожна з яких забезпечуi задоволення тих чи iнших потреб соцiальноi системи. Стабiльнiсть передбачаi: а) певний рiвень орiiнтованостi дiючих акторiв на проходження деяким нормам дiяльностi, тобто iх схильностi до дii вiдповiдно з певними очiкуваннями, а не ухилення чи опору iм, i до застосування вiдповiдних санкцiй, позитивних чи негативних, до iнших одиницям у зв'язку з iх очiкуваним дiiю, ухиленням або опором; б) пов'язаностi i узгодженостi ролей та функцiй мiж собою як взаiмодоповнюючих елементiв iдиноi системи.
Становлення соцiальних класiв у Росiйському соцiальнiй державi
У багатьох краiнах, стимулом побудови держави загального добробуту з'явилися труднощi, викликанi кризами, вiйнами. У Скандинавii стимулом послужила Велика Депресiя кiнця 1920-их - початку 1930-их, в Нiмеччинi - Друга Свiтова вiйна, в Росii - розпад Радянського Союзу. Не iснуi iдиноi моделi соцiальноi держави, яка могла б бути представлена як унiверсальна i яка могла б бути застосована до всiх краiн, оскiльки крiм свiтового досвiду, iснуi iсторичний досвiд i специфiчнi риси кожноi краiни.
У роки перебудови вiдбулися змiни держави, суспiльства в усiх сферах: у полiтичнiй, економiчнiй, культурнiй, соцiальнiй. Щодо змiн в останнiй сферi, можна сказати, що всi прошарки росiйського суспiльства мали рiзнi цiлi та iнтереси. У той час взаiмодiяли рiзнi соцiальнi сили. З одного боку, ВлстарiВ» структури, модель Влдва + одинВ» (два дружнi класи i соцiальний прошарок iнтелiгенцii), в якiй соцiальний статус визначався не майновим вiдмiннiстю, а владою i престижем. РЖ з iншого боку, ВлновiВ» класи, включаючи клас ВлпiдприiмцiвВ», що зароджуються на основi приватноi власностi.
Хто склав клас так званих ВлпiдприiмцiвВ», що у наступнi роки стали називати Влвищим класомВ», ВлелiтоюВ»?
Природно значна частина староi партiйноi, державноi, господарськоi елiти, яка поiднувала своi державнi пости з заняттям приватним бiзнесом.
Контроль за виплатою податкiв приватних пiдприiмств та установ практично не iснував, податкова система, законодавча база у процесi становлення, процвiтала корупцiя, в тому числi й державного апарату.
Що стосуiться класу ВлтрудящихВ», то вiн засмутився. По-перше, тi, хто змiг проявити досить активну позицiю до змiн у суспiльствi, склали, по сутi, Влсереднiй класВ». Так утворилася основа, на якiй повинна будуватися полiтика соцiальноi держави. По-друге, самi активнi, якi вловили ВлзапахВ» серйозних змiн, замiнили частково ВлноменклатуруВ», вже в новiй якостi, перехопивши владу i забезпечивши собi хорошу матерiальну базу. По-третi, були i тi, хто не змiг швидко адаптуватися до нових умов життя, переламати своi звички, перетворилися на Влнижчий класВ».
Основною формою закрiплення громадського порядку в Росiйськiй Федерацii i Конституцiя краiни, згiдно з якою Росiйська Федерацiя оголошена Влсоцiальною державою, полiтика якоi спрямована на створення умов, що забезпечують гiдне життя i вiльний розвиток людиниВ».
На думку А.Ф. Храмцова соцiальна держава - це "особливий тип держави, що виникла в результатi широкого iсторичного компромiсу рiзноспрямованих полiтичних i соцiальних сил в iнтересах усiх верств суспiльства, заснованого на усвiдомленнi зони об'iктивних загальних iнтересiв контрагентiв соцiального протиборства i необхiдностi ii подальшого розширення за допомогою активноi, що спираiться на економiчну ефективнiсть i полiтичну стабiльнiсть, соцiальноi полiтики В».
Проголосивши Росiю соцiальною державою ще в 1993, тiльки з роками з'явилася можливiсть вибудовувати систему, яку в майбутньому можна буде назвати соцiальною державою, в повному розумiннi цього слова, на концептуальному, нормативному та практичному рiвнi.
В основi соцiальноi держави повинен лежати той дiапазон державноi полiтики, який нацiлений на просування добробуту його населення, на пiдвищення iдностi в суспiльствi. Це припускаi iстотну урядову вiдповiдальнiсть у рамках соцiальноi безпеки, охорони здоров'я, освiти, забезпечення житла, соцiального забезпечення, соцiального страхування з безробiття, допомога багатодiтним сiм'ям, пенсiй i так далi.
Однак що можна говорити, якщо, наприклад, монетизацiя пiльг тiльки посилила ситуацiю в краiнi. У результатi, значна частина знаходяться за межею бiдностi взагалi позбавлена доступу до державноi соцiальноi пiдтримки.
Вiдповiдно до класичного визначення вищого класу Е. Гiдденс, вiн являi собою Влнезначна меншiсть людей, якi мають i багатством, i владою, а крiм того можливiстю передати своi привiлеi наступного поколiнняВ».
Так ось розглядаючи Росiю важливо вiдзначити, що наш вищий клас не клас потомствених аристократiв i багатiiв зi Влстарими грошимаВ» як, наприклад, у Великобританii. У нашiй краiнi членiв вищого класу зi Влстарими грошимаВ» практично немаi, вони лише починають з'являтися, при цьому походження iхнiх статкiв не вiдрiзняiться прозорiстю. За матерiалами журналу Forbes, Т. Панiна зазначила, що Влдвi третини приватного капiталу в РосiiВл виросло В»з спадщини колишнього СРСР, з того, що було створено руками iншого поколiння. РЖ лише третина пiдприiмцiв створили свою справу Влна порожньому мiсцiВ», з нуля В».
Середнiй клас, хоч i утворювався, але досить повiльно. Так на початку 90-х рр. Указом Президента Росiйськоi Федерацii була введена нова Влмежа бiдностiВ», яка встановлюi кордон Влфiзiологiчного виживанняВ», за цим критерiiм 30 млн. чоловiк, тобто 20% населення знаходилося за цiiю межею. Якщо використовувати загальноприйняту методику, то за межею прожиткового мiнiмуму виявилося 9 / 10 населення Росii. В останнi роки видно прогрес, принаймнi, по саме ототожнення iндивiдiв з якою-небудь iз соцiальних груп. 55% росiян вiднесли себе до середнього класу, 41% - до бiдних, i лише 1% вiдносить себе до вищого класу.
У сучаснiй Росii можна говорити про усталенiй системi стратифiкацii з працею. Залишаються вiдкритими питання про ii чисельний склад не тiльки всерединi своii групи, але i про розподiл мiж регiонами. Росiя не буде вважатися соцiальною державою, поки не задовольнить всi загальноприйнятi критерii.
Висновок
злочиннiсть соцiальний вiдхилення стабiльнiсть
Статистично значимi вiдносини мiж компонентами злочинностi, а також мiж злочиннiстю та iншими соцiальними процесами (системами) свiдчать про те, що злочиннiсть володii таким найважливiшим системною цiлiснiстю.
Поряд з цим злочиннiсть несе певну функцiональне навантаження, характеризуiться якiсною визначенiстю, системним якiстю, ВлодержуванимВ» вiд суспiльства i ВлпереданимВ» своiм елементам - окремим злочинiв. Однак для розгляду цих питань необхiдно переходити до мета системi - суспiльству, в рамках якого тiльки й можна зрозумiти злочиннiсть.
Люди i iх спiльна дiяльнiсть складають природну передумову суспiльства як системи. Раз виникнувши, суспiльство розвиваiться за законами цiлого. Злочиннiсть органiчна система i як сукупне цiле маi своi передумови, i ii розвиток у напрямку цiлiсностi полягаi саме в тому, щоб пiдпорядкувати собi всi елементи суспiльства або створити з нього ще недостатнiй iй органи.
Таким шляхом злочинна система в ходi iсторичного розвитку перетворюiться в цiлiснiсть.
Список лiтератури
1. Аберкромбi Н., Хiлл С., Тернер Б.С. Соцiологiчний словник. - К.: Вид-во Казан. ун-ту, 2007.
2. Соцiологiчна енциклопедiя: У 2 т. Т.2 / Нацiональний суспiльно-науковий фонд / Г.Ю. Семигин, В.М. РЖванов. - М.: Думка, 2008.
3. Парсонс Т. Про структуру соцiальноi дii. М.: Академiчний Проект, 2006.
4. Вебер М. Вибране. Образ суспiльства. М.: ВлМАУПВ», 2008.
Вместе с этим смотрят:
"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи
РЖнформатизацiя суспiльства i молодь
Анализ моделей человека в социологии и экономике
Анализ политической ситуации по реформе системы образования в РФ
Анализ проблемы молодежного алкоголизма и выявление путей ее решения