Екологiчне виховання при формуваннi сучасних знань про проблему пестицидiв в Украiнi
Змiст
екологiчний освiта культура пестицид
Вступ
1. Стан проблеми екологiчноi освiти та виховання
1.1 Аналiз стану проблеми екологiчноi освiти та виховання в Украiнi i за кордоном
1.2 Аналiз змiсту Концепцii загальноi середньоi освiти в Украiнi та ii екологiчноi складовоi
2. Екологiчне виховання у процесi навчальноi та поза навчальноi дiяльностi
2.1 Типи екологiчноi культури
2.2 Аналiз основних понять тАЬекологiчна освiтатАЭ, тАЬекологiчне вихованнятАЭ, тАЬекологiчна вихованiстьтАЭ
2.3 Мета екологiчноi освiти i виховання
2.4 Компоненти екологiчноi культури
2.5 Здоровий спосiб життя як один з найважливiших критерiiв ефективностi екологiчного виховання
2.6 Форми та засоби екологiчного виховання
2.7 Екологiчне виховання у процесi шкiльноi дiяльностi
2.8 Позашкiльна екологiчна освiта та виховання
3.Розробка методичних матерiалiв для впровадження у навчальний процес знз вiдомостей про пестициди
3.1 Актуальнiсть проблеми пестицидiв
3.2 Аналiз шкiльних пiдручникiв з хiмii для 10-11 класiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв щодо висвiтлення проблеми пестицидiв та стiйких органiчних забруднювачiв (СОЗ)
3.3 Методична розробка конференцii з проблем хiмiчноi безпеки ВлПестициди: шкода чи користь?В»
Висновки
Список використаних джерел
Додаток
Вступ
Актуальнiсть. На попереднiх етапах розвитку людства, коли iнтенсивнiсть негативного впливу на природу не перевищувала ii можливостей до само вiдтворення, екологiчнi проблеми не ставали перед людством з такою гостротою.
До середини ХХ ст. небезпека незворотних забруднень i змiн навколишнього середовища стала однiiю з глобальних проблем людства. Збiльшення антропогенноi дii на природу обумовлено перш за все значним зростанням з початку минулого столiття населення Землi, а також ще бiльш швидким збiльшенням добування та переробки природних ресурсiв. Свiтовi енергетичнi потужностi i обсяг промисловоi продукцii подвоюються кожнi 12 i 15 рокiв. Прогнози показують, що iндустрiальне навантаження на навколишнi середовище вже в першiй половинi ХХРЖ столiття зросте в 2,5-3,0 рази. Щорiчно iз земних надр добуваiться бiльше 100 млрд. т корисних копалин, виплавляiться 800 млн. т металiв, виробляiться 60 млн. т синтетичних матерiалiв, на поля вноситься 500 млн. т добрив i бiльше 2 млн. т пестицидiв. На сьогоднi використовуiться 13% рiчкових стокiв, у водойми свiту викидаiться 700 млрд. м3 промислових та побутових стiчних вод. Розвиток свiтовоi iндустрii супроводжуiться значною кiлькiстю вiдходiв, яких вже зараз припадаi 20 т/рiк на кожного мешканця Землi. Вiдомо, що менш 10% сировини, що добуваiться, перетворюiться в готову продукцiю; решта тАУ вiдходи, що забруднюють природне середовище. В Украiнi кiлькiсть вiдходiв на одного мешканця в середньому становить 100 кг/рiк.
Сучасна людина суспiльства споживання розширюi i збiльшуi предмети постiйного користування, зокрема виробництва лiкарських препаратiв, косметичних засобiв, добрив, фарб, харчових добавок, палива i т.д. У результатi iнтенсифiкацii технологiчних процесiв, iх недосконалостi зростаi забруднення навколишнього середовища, рiзко збiльшуiться тАЬхiмiчнетАЭ навантаження на бiосферу.
У звтАЩязку зi зростанням негативних змiн в навколишньому середовищi вже з 70-80 рр. минулого столiття в свiтi прийнято велику кiлькiсть мiжнародних i регiональних конвенцiй, угод, програм, проектiв з рiзних важливих питань охорони природи та хiмiчноi безпеки зокрема. За цими документами свiтова спiльнота зобовтАЩязуiться здiйснювати комплекс природничо-наукових, технiчно-промислових, економiчних, соцiальних i адмiнiстративно-правових заходiв з рацiонального використання i вiдновлення живоi i неживоi природи, захист природи i людини вiд впливу всiх хiмiчних сполук, що не зустрiчаються в природi тАУ ксенобiотикiв (промислових забруднень, добрив, пестицидiв, препаратiв побутовоi хiмii, лiкарських засобiв i т.п.), якi можуть порушувати рiвновагу природних процесiв в бiосферi i викликати загибель живих органiзмiв.
Технократична парадигма мислення, що була характерною для ХХ ст., вбачала вихiд з цiii ситуацii у контролi за промисловими технологiями, прийняттi природоохоронних законiв, створеннi екологiчно чистих пiдприiмств та iнших корективах технiчного прогресу. З цих позицiй екологiчна освiта та виховання розглядалися як засоби, за допомогою яких треба готувати пiдростаюче поколiння до розвтАЩязання екологiчних питань.
Не зважаючи на численнi науковi дослiдження, широке впровадження екологiчноi освiти та виховання в практику дитячих дошкiльних закладiв, школи та вузiв, гострота екологiчноi ситуацii не тiльки не знижуiться, а й постiйно зростаi. Критичне усвiдомлення цього досвiду призвело до висновку, що чинники екологiчноi кризи слiд шукати, насамперед, у сферi свiтогляду людини, ii розумiння свого мiсця на Землi. На цiй пiдставi висунута i обТСрунтована iдея, що вирiшення екологiчних проблем можливе тiльки на основi принциповоi змiни пануючоi технократичноi i антропоцентричноi парадигми екологiчноi культури на природо центричну. У наш час науковцi намагаються вирiшити суперечнiсть, що виникаi мiж рiвнем екологiчноi грамотностi, екологiчноi вихованостi пiдростаючого поколiння з одного боку, та сучасною необхiднiстю бачення ними взаiмовiдносин мiж природою i людиною, вмiннями оцiнювати i прогнозувати наслiдки втручання людини в навколишнi природне середовище та вмiннями здiйсню вати необхiднi дii з оздоровлення природи та самоi людини тАУ з другого боку.
Саме у формуваннi екологiчноi культури особистостi природоцентричного типу сьогоднi вбачаiться можливiсть подолання екологiчноi кризи, вирiшення екологiчних проблем. Цей пiдхiд визнаний як найбiльш продуктивний та актуальний. Однак до цього часу вiн ще не знайшов свого належного мiсця в науково-педагогiчних дослiдженнях та практицi освiти [27].
Досвiд засвiдчуi, що формування екологiчноi культури може вiдбуватися стихiйно, внаслiдок критичного осмислення людиною наслiдкiв своii власноi дiяльностi та дiяльностi iнших людей в природi. РЖнший шлях повтАЩязаний з освiтою, коли екологiчна культура особистостi формуiться на основi певних екологiчних знань, сукупностi норм, зразкiв поведiнки та дiяльностi щодо природних обтАЩiктiв. Цей шлях i бiльш ефективним.
Актуальнiсть обраноi теми зумовлена: недосконалiстю сучасноi системи екологiчного виховання як за змiстом, так i за формою та необхiднiстю ii реорганiзацii на основi теоретично-педагогiчного осмислення проблеми; потребою формування екологiчно вихованоi особистостi на основi ii включеностi у тАЬсвiт природитАЭ, субтАЩiктного характеру сприйняття природних обтАЩiктiв i спрямування до непрагматичноi взаiмодii зi свiтом природи.
ОбтАЩiкт дослiдження:процес екологiчного виховання у навчальнiй та поза навчальнiй дiяльностi.
Предмет дослiдження: екологiчне виховання при формуваннi сучасних знань про проблему пестицидiв в Украiнi.
Завдання дослiдження:
1. ОбТСрунтувати теоретичнi та методичнi засади екологiчного виховання у навчальнiй та поза навчальнiй дiяльностi.
2. Уточнити змiст базових понять екологiчноi освiти: тАЬекологiчне вихованнятАЭ, тАЬекологiчна вихованiстьтАЭ.
3. Розробити методичнi матерiали у виглядi конференцii для впровадження у навчальний процес ЗНЗ та ВНЗ сучасних даних про пестициди, непридатнi та застарiлi пестициди, пестициди тАУ стiйкi органiчнi забруднювачi.
Практичне значення отриманих результатiв: методична розробка, виконана у результатi наукового дослiдження, може бути впроваджена у навчально-виховний процес загальноосвiтнiх та вищих закладiв освiти.
1. Стан проблеми екологiчноi освiти та виховання
1.1 Аналiз стану проблеми екологiчноi освiти та виховання в Украiнi i за кордоном
Вивчення лiтературних джерел виявило, що на роль та мiсце природи в процесi виховання пiдростаючих поколiнь вказували такi педагоги минулого, як Я.А.Коменський, Ж.Ж.Руссо, Г.Песталоццi, Ф.Гумбольд. Серед вiтчизняних просвiтителiв вплив знань про природу на формування моральних якостей особистостi та ставлення ii до довкiлля, вiдзначали В.Г.Бiлiнський, О.РЖ.Герцен, М.О.Добролюбов, Д.РЖ.Писарiв, М.Г.Чернишевський, К.Д.Ушинський. Однак, протягом довгого часу проблема вивчення природи i ставлення до неi шкорярiв розглядалася здебiльш як предмет методики природничих дисциплiн. Методисти О.Я.Герд, Д.С.Михайлов, А.Г.Ободовський, А.П.Павлов, Б.С.Райков, К.К.Сент-РЖлер повтАЩязували екологiчну освiту переважно iз здобуттям учнями знань з бiологii та географii.
Власно екологiчне виховання, яке ранiше називалося природоохоронною освiтою, маi своi витоки з 60-х рокiв ХХ столiття. Вагомий внесок у теорiю i практику екологiчноi освiти й виховання зробив В.О. Сухомлинський, педагогiчнi iдеi якого лише зараз починають усвiдомлюватися сучасниками. Ним сформульованi принципи педагогiчного керiвництва емоцiйним i рацiональним сприйняттям природи. В.О. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своiх працях пропагував вивчення природи. Вiн писав: "Постiйне спiлкування з природою i взаiмодiя з нею стаi iстотною стороною виховного процесу". У цiлому великий педагог обТСрунтував роль природи в навчальнiй роботi у таких напрямках:
1. Активна дiяльнiсть учнiв, участь фiзичних i духовних сил дитини в пiзнаннi природи. "Свiт природи стаi невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаiмовiдносини з iншими людьми, через почуття i переживання, якi забарвлюють дiяльнiсть".
2. Спiлкування з природою в розвитку розумових здiбностей, допитливостi, життiлюбностi. Вiн писав: "ми намагаiмося якнайбiльше ввести дiтей у свiт працi серед природи, саме там, де i в явищах природи, i в людськiй працi безлiч проблем, питань, таiмниць".
3. Використання методiв викладання i навчання учнiв. 3 цього приводу В.О. Сухомлинський писав: "Так зване проблемне викладання i вивчення матерiалу починаiться в активнiй взаiмодii з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дiтей було особливим, iнтенсивним, щоб у них виникало багато запитань (а чим бiльше вiдкриваiться незрозумiлого пiд час осягнення зрозумiлого, тим допитливiшою стаi людина), ми iдемо з дiтьми на дiлянку, в сад, у теплицю i засукуiмо рукава".
Статтi про природу, про екологiчне виховання учнiвськоi молодi, якi писав свого часу В.О. Сухомлинський, мають велике значення i сьогоднi. Його думкою про природу як джерело навчання i виховання учнiв пройнятi майже всi монографiчнi працi. Наприклад, у книзi "Серце вiд даю дiтям" i роздiли "Школа радостi" i "Роки дитинства". В останнiй з них великий педагог звертаi увагу вихователiв i вчителiв на вивчення природи рiдного краю. З цiiю метою вiн ходив зi своiми вихованцями у поле, лiс, сад, на околицi свого села. Тут вiн знайомив дiтей з краiвидами рiдноi мiсцевостi, водами суходолу (озера, ставки, рiки), садами, полями i лiсами.
Ось як вiн описуi походи з учнями: "Ми йшли в степ, сiдали на вершинi кургану, дивилися на широкi поля, засiянi пшеницею, милувалися квiтучими садами й стрункими тополями, синiм небом i спiвом жайворонка. " РЖ ще: "Любов до Батькiвщини починаiться iз захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милуiться, в що вкладе частку своii душi".
Уривок з книги "Павлиська середня школа" пiд назвою "Виховання дбайливого ставлення до природних багатств" показуi, як виховувати в учнiв любов до природи, до ii багатств. В.О. Сухомлинський завжди наголошував, що турбота про природнi багатства тАУ це i турбота про здоровтАЩя людини.
Вiн систематизував вивчення краси навколишнього свiту, природи рiдного краю i Батькiвщини в цiлому в iдиний комплекс почуття обовтАЩязку i вiдповiдальностi за неi. Вiн писав: "Природа i джерело добра, ii краса впливаi на духовний свiт людини тiльки тодi, коли юне серце облагороджуiться вищою людською красою тАУ добром, прав дою, людянiстю, спiвчутливiстю, непримиреннiстю до зла". [11]
В.О. Сухомлинський закликав не тiльки до пiзнання дитини i природи, а й сформулював аналiтичну програму ставлення до природи, ii причиноутворення, проникнення до природних явищ i суспiльних вiдносин щодо природи Землi. На його працi посилаються педагоги, якi займаються розробкою проблем екологiчноi освiти та виховання.
Процес, iсторiя становлення i розвитку екологiчноi освiти i виховання в Украiнi були предметом наукового дослiдження О.В. Плахотнiк, С.В. Шмалiй, РЖ.М. Костицькоi [9].
Посилення уваги до проблем охорони природи у 70-х роках минулого столiття призвело до активноi пропаганди екологiчних знань, яка вiдбувалася в контекстi поняття тАЬкомплексна, глобальна екологiятАЭ, що найбiльш адекватно розкривало сутнiсть взаiмодii людини з природою. Природоохоронна освiта за своiм змiстом, формами i методами змiнилася на бiльш глибоку i фундаментальну екологiчну освiту. Але на практицi екологiчна освiта все ще розглядалася, як комплексне викладання бiологiчних, георафiчних та власно екологiчних дисциплiн.
Протягом 70-80-х рокiв минулого столiття виконано низку методичних дослiджень, спрямованих на посилення ефективностi саме екологiчноi освiти. Крiм робiт, повтАЩязаних з розвитком екологiчного компонента в змiстi традiцiйних навчальних дисциплiн, було проведено дослiдження, присвяченi розробцi загальноi теорii розвитку позитивного ставлення особистостi до природи (РЖ.Д.Звiрiв, РЖ.Т.Суравiгiна, А.Н.Захлiбний), що сприяло розробцi теорii шкiльноi екологiчноi освiти i переходу ii на якiсно новий рiвень. Було сформульовано та науково обгрунтовано основнi принципи шкiльноi екологiчноi освiти, ii завдання, що склало нову основу для розробки змiсту, засобiв та форм органiзацii педагогiчного процесу в екологiчнiй освiтi та вихованнi.
У другiй половинi 90-х рокiв ХХ ст. увага вчених зосередилася на пошуку нових парадигм в екологiчнiй освiтi та вихованнi. У соцiально-фiлософських дослiдженнях, присвячених вивченню чинникiв екологiчноi кризи, було обгрунтовано необхiднiсть формування у членiв суспiльства якiсно iншоi екологiчноi культури для вирiшення екологiчних проблем (С.В.Гiрусов, М.С.Каган, Е.С.Маркарян, Н.С.Назарова, РЖ.П.Сафронов i т.д.). Поняття тАЬекологiчна культуратАЭ набуло широкого розповсюдження. Але на сьогоднiшнiй день воно ще не набуло будь-якого загальновизнаного визначення. Як правило, термiном тАЬекологiчна культуратАЭ автори позначають особливостi ставлення людини до природи. Проте iсторiя взаiмин мiж суспiльством та навколишнiм середовищем свiдчить, що ставлення суспiльства до природи i, як наслiдок характер природокористування, не завжди носили усталений характер. Це дало пiдставу фiлософам, культурологам видiлити рiзнi типи iдиноi в своiй сутностi екологiчноi культури, в залежностi вiд того, на якому характерi ставлення людини до природи вона базуiться (Ш.А.Гумеров, С.Д.Дiрябо, П.Козловський, В.С.Крисаченко, В.А.Ясвiн).
Одним iз стратегiчних напрямкiв розвитку сучасноi системи освiти у нашiй краiнi i формування екологiчноi культури особистостi, виховання у кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього свiту, бо, як зазначав ще В.О.Сухомлинський, "у дитини, яка вихована в умовах дефiциту спiлкування з природою, розвиваiться емоцiйна глухота, агресивнiсть у ставленнi як до людей, так i до обтАЩiктiв природи". Ось чому таким важливим i формування емоцiйно-естетичного, духовного свiту людини, де пере важаi почуття спiвпереживання до всього живого.
Значна частка дослiджень проблеми екологiчноi освiти й виховання повтАЩязана з професiiю вчителя. Так, формуванню естетико-екологiчноi культури вчителя, обТСрунтуванню структури, змiсту та основних компонентiв екологiчноi культури студентiв вищих педагогiчних закладiв освiти присвячене дослiдження Г.С. Тарасенко. Автором установленi критерii вимiру естетико-екологiчноi куль тури вчителя на рiвнi готовностi педагогiв до оперування естетичними факторами екологiчного виховання, розроблена i впроваджена в навчально-виховний процес шкiл i педагогiчних вузiв методика естетико-екологiчного виховання учнiв як засiб реалiзацii естетико-екологiчноi культури вчителя, формуванню екологiчноi культури студентiв педвузiв засобами туристсько-краiзнавчоi дiяльностi присвячене дослiдження Т.Г. Вайди. Вплив народних традицiй на процес природо охоронного виховання вивчала В.РЖ. Скутiна. ВзаiмозвтАЩязок естетичного, морального та екологiчного виховання висвiтлений у роботi Л.П. Печко. Структурно-функцiональну модель поетапноi пiдготовки майбутнiх учителiв хiмii у ВНЗ до екологiчноi освiти й виховання та технологiю ii реалiзацii запропонувала у своiй роботi Т.С.Нiнова, науковi проблеми пiдготовки вчителiв бiологii до формування екологiчноi культури старшокласникiв вивчала О.В. Чернiкова. Змiст та прийоми формування системи знань з хiмiчних основ екологii в студентiв сiльськогосподарських спецiальностей висвiтлено в дисертацiйному дослiдженнi О.П. Мiтрясовоi [9].
1.2
АналiззмiстуКонцепцiiзагальноiсередньоiосвiтивУкраiнiтаiiекологiчноiскладовоi
Концепцiя загальноi середньоi освiти 12-рiчноi школи, яка була затверджена ПостановоюКолегii МОН Украiни та Президiiю АПН Украiни N 12/5-2 вiд 22.11.2001 тАУ важливий документ, що визначаi основнi принципи та пiдходи до освiти [3].
Згiдно Концепцii одними iз основних завдань 12-рiчноi загальноосвiтньоi школи i:
тАв становлення в учнiв цiлiсного наукового свiтогляду, загальнонауковоi, загальнокультурноi, технологiчноi, комунiкативноi i соцiальноi компетентностей на основi засвоiння системи знань про природу, людину, суспiльство, культуру, виробництво, оволодiння засобами пiзнавальноi i практичноi дiяльностi;
тАв виховання в учнiв любовi до працi, забезпечення умов для iх життiвого i професiйного самовизначення, формування готовностi до свiдомого вибору i оволодiння майбутньою професiiю;
тАв виховання школяра як людини моральноi, вiдповiдальноi, людини культури з розвиненим естетичним i етичним ставленням до навколишнього свiту i самоi себе.
У концепцii зазначаiться, що формуючи змiст природознавчоi галузi, слiд переструктурувати його, чiтко визначивши послiдовнiсть i тривалiсть вивчення ii складових по класах, посилити практичний характер змiсту, його гуманiтарну спрямованiсть, що сприятиме бiльш переконливому розкриттю ролi людини у пiзнаннi природи, цiлiсностi його сприйняття. Змiст цiii галузi закладаi пiдвалини формування наукового свiтогляду i стилю мислення, i основою розумiння сучасних технологiй i виробництв, розвитку екологiчного мислення.
У Концепцii екологiчноi освiти вказано, що найголовнiшим завданням екологiчноi освiти i формування екологiчноi культури всiх верств населення, що передбачаi:
В· виховання розумiння сучасних екологiчних проблем держави й свiту, усвiдомлення iх важливостi, актуальностi i унiверсальностi;
В· розвиток умiнь приймати вiдповiдальнi рiшення щодо проблем навколишнього середовища, оволодiння нормами екологiчно грамотноi поведiнки; виховання глибокоi поваги до власного здоров'я та вироблення навичок його збереження.
Змiст екологiчноi освiти повинен бути спрямований на формування особистостi з екологiчною свiтоглядною установкою на дотримання норм екологiчно грамотноi поведiнки i виконання практичних дiй щодо захисту власного здоров'я i навколишнього природного середовища.
Неперервна екологiчна освiта передбачаi органiзацiю виховання i навчального процесу вiд дитинства до глибокоi старостi. На цьому шляху людина проходить кiлька стадiй навчання.
Наголошуiться, що загальна середня екологiчна освiта i надзвичайно важливим етапом в системi неперервноi багатоступеневоi екологiчноi освiти. За особливостями форм та методiв освiти з врахуванням вiку дiтей, обсягу та рiвня iх шкiльних знань, шкiльна освiта охоплюi три рiвнi: початковий (1-4 класи), основний (5-9 кл.) та старших класiв (10-12 кл.).
Ефективним засобом формування екологiчноi культури i екологiзацiя шкiльноi освiти, яка передбачаi включення екологiчних аспектiв, що пов'язанi з основним матерiалом, до складу практично всiх навчальних дисциплiн. У основу процесу екологiзацii повиннi бути покладенi дидактичнi, психологiчнi, етичнi та методичнi принципи.
2. Екологiчне виховання у процесi навчальноi та поза навчальноi дiяльностi
2.1 Типи екологiчноi культури
Розрiзняються два типи екологичноi культури: антропоцентричний та природоцентричний. Основу першого складаi антропоцентрична парадигма (тАЬantroposтАЭ тАУ людина, тАЬcentronтАЭ тАУ центр), яка маi своiми витоками iдею тАЬзвiльненостi людинитАЭ вiд залежностi обтАЩiктивним екологiчним закономiрностям. У екологiчнiй культурi антропоцентричного типу домiнуi система уявлень про свiт, в якiй людина визначаi себе найвищою цiннiстю i протиставляi природi, як своiй власностi. Наслiдком такого розумiння i домiнування у людини мотивiв та цiлей взаiмодii з природою прагматичного характеру.
Природоцентричний тип екологiчноi культури базуiться на iнвайронментальнiй парадигмi (вiд англ. тАЬenvironmentтАЭ тАУ навколишнi середовище), в межах якоi людина усвiдомлюi себе не власником природи, а одним з рiвноправних членiв природноi спiльноти. Екологiчна культура природоцентричного типу визначаi характер взаiмодii суспiльства i людини з природою, сутнiсть якого розкриваiться таким твердженням: цiнним та дозволеним для дiяльностi людини у природi i тiльки те, що не порушуi ii екологiчноi гармонii i рiвноваги. Таким чином, в системi уявлень про свiт, характернiй природоцентричного типу екологiчноi культури, стверджуiться необхiднiсть балансу мiж прагматичним та непрагматичним характером ставлення людини до природи.
Згiдно з цим, пiд екологiчною культурою природоцентричного типу ми розумiiмо системне особистiсне утворення, яке виступаi нормативним регулятивом гармонiйноi взаiмодii людини з природою i виявляi себе у системностi екологiчних знань; цiннiсному ставленнi до природи, в основi якого лежить усвiдомлення людства як частини бiосфери; екологiчно доцiльному характерi окремих дiй людини в природi, i природокористуваннi загалом. Саме формування в учнiв середньоi i старшоi школи екологiчноi культури такого типу вимагаi екологiчне виховання.
Екологiчна освiта i виховання пiдростаючих поколiнь у сучасних умовах мають бути спрямованi, у першу чергу, на змiну ставлення самоi людини до свого здоровтАЩя, а потiм i до навколишнього середовища як необхiдноi умови його збереження i змiцнення. Тому одним iз проявiв культури особистостi маi бути екологiчна вихованiсть, яку можна визначити як вiдповiдальне ставлення людини до свого здоровтАЩя та навколишнього середовища.
Екологiчна освiта тАУ це неперервний процес засвоiння цiнностей i понять, якi спрямованi на формування умiнь i стосункiв, необхiдних для осмислення i оцiнки взаiмозвтАЩязкiв мiж людьми, iхньою культурою i навколишнiм середовищем, що передбачають розвиток умiнь приймати екологiчно доцiльнi рiшення i мають на метi засвоiння правил поведiнки в навколишньому середовищi.[11]
Аналiз основних понять тАЬекологiчна освiтатАЭ, тАЬеколо гiчне вихованнятАЭ, тАЬекологiчна вихованiстьтАЭ свiдчить, що вони i взаiмоповтАЩязаними, i дозволяi виявити основнi показники екологiчноi вихованостi: здатнiсть усвiдомлювати духовну i матерiальну цiннiсть природи для усього суспiльства взагалi i окремоi особистостi зокрема; рiвень засвоiння ключових понять, законiв, принципiв, наукових фактiв, якi дозволяють визначити оптимальний влив на навколишнi середовище у процесi професiйноi дiяльностi i у повсякденному життi; рiвень набуття практичних знань, умiнь i навичок оцiнювати влив господарськоi дiяльностi людини; умiння передбачати можливi наслiдки своiх дiй i упереджувати негативнi впливи на навколишнi природне середовище в усiх видах дiяльностi; потреба в активнiй практичнiй дiяльностi щодо покращення стану довкiлля i пропагандi сучасних iдей охорони навколишнього природного середовища; умiння аналiзувати екологiчну ситуацiю; результативнiсть практичноi екологiчноi дiяльностi; прагнення до професiйного самовдосконалення та самопiзнання.
Спiвставлення понять екологiчне виховання й екологiчна вихованiсть даi пiдстави розглядати перше поняття як процес, а друге як результат цього процесу. На основi аналiзу теоретичних пiдходiв щодо понять тАЬекологiчна освiтатАЭ i тАЬекологiчне вихованнятАЭ визначено, що в методологiчному планi цi поняття взаiмоповтАЩязанi i розглядаються як iдине цiле, але феномен екологiчного виховання не може бути зведений лише до набуття освiти i за своiм змiстом i набагато складнiшим. [9]
Мета екологiчноi освiти i виховання тАУ формування системи наукових знань, поглядiв i переконань, якi закладають основи вiдповiдального та дiiвого ставлення до навколишнього природного середовища
Певна рiч, що свiдоме i бережливе ставлення кожноi людини до природи можливе тiльки при наявностi в неi екологiчноi куль тури, широких екологiчних знань про закономiрностi розвитку природи, знайомства iз загадковим свiтом тварин, рослин.
Найвищим рiвнем екологiчноi вихованостi, однiiю з ефективних форм розвтАЩязання екологiчних проблем, рацiоналiзацii взаiмовiдносин мiж суспiльством i природою i належним чином органiзована концепцiя екологiчноi освiти i виховання, якi останнiм часом сформувалися в самостiйну галузь педагогiчноi теорii i практики з вiдповiдними принципами, методами i завданнями.
У основу концепцii покладено iдею самопiзнання i самовдосконалення, яка знаходить свою реалiзацiю в пiдвищеннi прiоритету духовних потреб та активнiй еколого-практичнiй дiяльностi. Вона ТСрунтуiться на гуманiстичних принципах особистiсно-орiiнтованого навчання i виховання.
Ефективнiсть екологiчного виховання й освiти в навчальних закладах безпосередньо залежить вiд педагогiчних умов, органiзацii про цесу екологiчного виховання та навчання i передбачаi розробку навчально-методичного забезпечення як форми фiксацii змiсту навчання i виховання на етапах професiйноi та екологiчноi пiдготовки. За умов оптимально органiзованоi самостiйноi пiзнавальноi дiяльностi учнiв та студентiв ефективнiсть цього процесу пiдвищуiться.
Екологiчна вихованiсть особистостi складаiться з трьох компонентiв:
iмперативно-iнформацiйного (перцептивного),
мотивацiйно-цiннiсного (когнiтивного)
та операцiонально-дiяльнiсного (практичного).
Перший з них представлено системою екологiчних знань про природу i людину, другий тАУ системою екологiчних цiнностей, вiдношень, норм поведiнки в природi. У основу третього покладено практичнi вмiння, навички та технологii екологiчноi дiяльностi.
РЖмперативно-iнформацiйний компонент передбачав формування екологiчних знань, норм виконання iнтелектуальних та практичних дiй щодо вивчення, оцiнки та полiпшення стану навколишнього середовища. а також вивчення природничонаукових, соцiологiчних та технологiчних закономiрностей, теорiй та понять, якi цiлiсно та системно характеризують природу, людину, виробництво та iх взаiмодiю.
Мотивацiйно-цiннiсний компонент передбачав доказ самоцiнностi природи, генiальностi i величi ii устрою, формування на цiй основi гуманного, етичного, естетичного ставлення учнiв до довкiлля, подолання в них прагнень до рацiоналiстичностi та споживацького ставлення при взаiмодii з довкiллям; формування в учнiв готовностi до активноi участi в охоронi природи, а також переконаностi у можливостi вирiшення екологiчних проблем. Цей компонент був зорiiнтований на засвоiння учнями системи моральних принципiв, норм та правил поведiнки i дiяльностi екологiчного характеру.
Операцiонально-дiяльнiсний компонент вiдтворював види та способи органiзацii роботи школярiв, спрямованi на формування в них дiй екологiчного характеру тАУ пiзнавальних та практичних. Вiн призначений озброiти учнiв досвiдом проведення науково-екологiчних дослiджень, стимулювати творчий пiдхiд при розробцi ними екологiчних проектiв, а також сприяти залученню школярiв до дiяльностi, спрямованоi на вирiшення екологiчних проблем.
Установлено, що механiзмом внутрiшнiх особистiсних перетворень, який забезпечуi формування екологiчноi вихованостi, i взаiмодiя означених компонентiв, а рушiйною силою в реалiзацii потреби особистостi в екологiчному навчаннi може бути представлена позитивна мотивацiя природоохоронноi дiяльностi. Мотиви як субтАЩiктивна емоцiйна зацiкавленiсть людини виконують специфiчну для особистостi спонукальну функцiю. Механiзмом, що забезпечуi реалiзацiю потреби особистостi, i мотивацiйне переключення ii. Але напрямок, в якому буде опрацьовано та осмислено екологiчну iнформацiю в майбутньому, яким чином вона буде використана в поведiнцi i дiяльностi, визначаiться спрямованiстю особистостi. Таким чином, враховуючи взаiмозвтАЩязок свiдомостi та дiяльностi у формуваннi особистостi, а також вплив на характер цього взаiмозвтАЩязку спрямованостi особистостi та домiнуючого у суспiльствi iмперативу щодо природи, психолого-педагогiчними умовами формування в учнiв екологiчноi культури природоцентричного типу видiлено:
- формування субтАЩiктно-непрагматичного цiннiсного ставлення до природи на основi природоцентричноi iдеi;
- формування системи екологiчних знань;
- набуття досвiду екологiчно зорiiнтованоi дiяльностi.
Однiiю з ефективних форм розвтАЩязання екологiчних проблем, рацiоналiзацii взаiмовiдносин мiж суспiльством i природою i належним чином органiзована система екологiчноi освiти i виховання, якi останнiм часом сформувалися в самостiйну галузь педагогiчноi теорii i практики з вiдповiдними принципами, методами i завданнями.
Екологiчно вiдповiдальна людина в умовах будь-якоi виробничоi дiяльностi буде приймати рiшення вiдповiдно до наукових принципiв цiлiсностi природи. Тобто екологiчна вiдповiдальнiсть повтАЩязана з усiма сторонами екологiчних взаiмин людини та проявляiться як iнтегральна характеристика особистостi.
Здоровий спосiб життя i вирiшальним у змiнi споживацького ставлення людини до природи. Бо саме вiн враховуi екологiчний пiдхiд, змiнюi свiдомiсть особистостi, сприяi формуванню в неi вiдповiдального ставлення до свого здоров'я i навколишнього середовища.
Серед компонентiв екологiчноi освiти важливу роль вiдiграi розумiння залежностей здоровтАЩя окремоi людини, всього людства вiд стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка i одним з найважливiших критерiiв ефективностi екологiчноi освiти i виховання. Тому здоровий спосiб життя i складовою частиною екологiчноi культури особистостi, що i формою прояву ii вiдповiдальностi за ставлення до власного органiзму як високоорганiзованоi бiологiчноi системи, здатноi до саморегуляцii та адаптацii. Виконання правил збереження та змiцнення здоровтАЩя дозволяi людинi швидше адаптуватися до несприятливих умов довкiлля. Тобто, здоровий спосiб життя мiстить у собi елементи екологiчноi культури.
Серед сфер, з якими людина стикаiться на протязi всього свого життя, i сфера насамперед стосункiв Людини i Природи: ставлення людини до своii власноi природи (до свого тiла) й ставлення людини до природи довкiлля. Певна рiч, що потрiбно розглядати обидва цi аспекти в iдностi (В. Вернадський), бо лише в такiй площинi можна побачити можливiсть продуктивного розгортання здоровоохоронних i природоохоронних заходiв. Людина здатна дивитися на своi тiло як на "зовнiшнiй" обтАЩiкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього природного середовища, i сприяти його удосконаленню або руйнуванню. Усе це й викликаi систему зусиль людини, якi спрямованi на пiдтримку здоровтАЩя свого тiла i профiлактику захворювань (фiзична культура, гiгiiна життя i працi, харчування, духовна пiдтримка органiзму тощо). А з iншого боку, людина i обтАЩiктивно тiсно поiднана з навколишнiм середовищем (повiтря, харчування, свiтло сонця, енергетичний обмiн тощо), а це також могутнiй чинник впливу на здоровтАЩя ii органiзму.
До цiннiсних орiiнтирiв екологiчноi освiти i виховання вiдносимо ставлення до власного здоровтАЩя, прихильнiсть до спорту i фiзичноi працi, гарт органiзму, здоровий спосiб життя, дотримання правил особистоi гiгiiни, усвiдомлення своii iдностi з навколишнiм природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землi, розвиток здатностi вiдчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобiв життя i нацiональних багатств. Цей процес розглядаiться насамперед як валеологiчний компонент екологiчноi освiти i виховання. Бо саме активне засвоiння валеологiчних знань у системi неперервноi освiти даi можливiсть кожному субтАЩiкту всiх ii ланок осягнути свою роль та завдання у справi формування, збереження, змiцнення, вiдтворення, передачi особистого здоровтАЩя, а також з iстотною складовою формування належного ставлення до природного та суспiльного середовища.
Велику роль у нормалiзацii стосункiв людини з Природою вiдiграi розвиток ii здатностi до самоподолання, саморегуляцii i саморегламентацii. У кiнцевому рахунку у сферi свого самозбереження i збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслiдок цiлеспрямованого духовно-естетичного спiлкування з природою.
2.6
Форми та засоби екологiчного виховання
Зрозумiло, що екологiчне виховання сьогоднi не повинно обмежуватися виключно розширенням поiнформованостi школярiв. Реальним постаi той факт, що шкiльнi заняття повиннi базуватися на реалiзацii психоемоцiйних властивостей людини: спiвпереживаннi, спiвчуттi, радостi, любовi, вiдчуттi гармонii. За умови врахування специфiки виховного процесу екологiчна освiта буде здiйснюватися через екологiчне виховання, орiiнтоване на формування екологiчноi культури учнiв.
У процесi екологiчного виховання необхiдно сформувати в учнiв системи уявлень про свiт, яка передбачаi:
1) зорiiнтованiсть на екологiчну доцiльнiсть дiяльностi людини, вiдсутнiсть протиставлення ii та природи;
2) сприйняття природних обтАЩiктiв як повноцiнних субтАЩiктiв, партнерiв у взаiмодii з людиною;
3) рiвновагу прагматичноi та непрагматичноi взаiмодii людини з природою.
Форми та засоби екологiчного виховання спрямованi на формування емоцiйно-почуттiвоi сфери учнiв, мотивацii щодо iх активноi природоохоронноi дiяльностi.
Найбiльш продуктивними формами, спрямованими на засвоiння учнями екологiчних знань виявилися: екскурсii, дидактичнi iгри, робота з науково-популярними джерелами, опорними схемами та таблицями; евристичнi бесiди, вiдеоподорожi, демонстрацiйнi дослiди хiмiчного та бiологiчного експерименту тощо. При проблемних методах навчання учнi оволодiвають такими прийомами розумовоi дiяльностi, як аналiз, синтез та узагальнення.
Для розвитку мотивацiйно-цiннiсноi сфери особистостi учнiв ефективними i такi форми i методи роботи, як метод екологiчноi емпатii; насичення навчального матерiалу фактами, стимулюючими етичне ставлення учнiв до природних обтАЩiктiв; обговорення результатiв дiагностики субтАЩiктивного ставлення учнiв до природи та його корекцiя; еколого-психологiчний тренiнг, тематика якого спрямована на розвиток в учнiв емпатii до природних обтАЩiктiв, вiдчуття вiдповiдальностi за iх житт
Вместе с этим смотрят:
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
Видеоматериалы как средство развития навыков говорения на уроках английского языка в 6-7 классах средней школы
Виховання нацiональноi свiдомостi молодших школярiв
Выбор типа структуры урока в начальной школе
Диагностика и коррекция развития речи у дошкольников с РДА