Виховання нацiональноi свiдомостi молодших школярiв

Курсова робота

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл 1. Загальнолюдськi цiнностi як чинник виховання нацiональноi самосвiдомостi молодших школярiв

1.1 РЖдеали i цiнностi нацiонального виховання

1.2 Нацiонально-культурнi традицii украiнського народу

як фактор формування загальнолюдських цiнностей

1.3 Можливостi народознавства у формуваннi системи загальнолюдських цiнностей у школярiв

Роздiл 2. Формування загальнолюдських цiнностей у школярiв на уроках народознавства

2.1 Розвиток цiннiсноi сфери у школярiв у практицi роботи вчителiв народознавства

2.2 Авторськi пропозицii

Висновки

Список використаноi лiтератури

ВСТУП

Народознавча робота зараз здобула багато прибiчникiв в украiнському шкiльництвi, бо вiдкрила новi шляхи корекцii i оновлення навчально-виховного процесу завдяки використанню кращих здобуткiв нацiональних культур украiнцiв i представникiв iнших народiв, що живуть в Украiнi. На мiсце застарiлих заполiтизованих засобiв у навчально-виховний процес повертаiться апробований практикою сотень поколiнь народний педагогiчний досвiд тАФ педагогiчнi цiлi, iдеi, засоби, а з ними i притаманнi нашому народовi iдеали, моральнi норми i цiнностi.

Надзвичайно широкi навчально-виховнi потенцii народознавства. Пiзнання етнiчноi iсторii Украiни, рiдного краю, свого родоводу, досягнень народу у виробничiй i духовнiй сферах розширюi свiтогляднi межi i виховуi в учнiв глибокi патрiотичнi почуття, нацiональну гiднiсть Ознайомлення з культурно-iсторичною спадщиною свого та iнших народiв свiту формуi в них уявлення про етнiчну специфiку i самоцiннiсть традицiйноi культури свого народу, а також гуманiтарну спiльнiсть народiв свiту. Залучення дiтей до народного образотворчого мистецтва, фольклору збагачуi iхнiй духовний свiт, пiдвищуi загальний культурний рiвень.

Звернення освiти до джерел нацiональноi культури, РЗРЗ традицiйно-побутового пласту сьогоднi, цiлком закономiрне i вiддзеркалюi зростання етнокультурних запитiв населення в умовах нацiонального вiдродження, посилення етногенетичних процесiв в Украiнi i становлення РЗРЗ державностi. Адже вiдсутнiсть держави як такоi донедавна була суттiвою перепоною на шляху етногенезу украiнського народу, його змагань за нацiональне орiiнтованi гасла i програми, зокрема культурно-освiтнi. Саме традицiйно-побутовий пласт нацiональноi культури, в якому зосередженi вироблений упродовж багатьох столiть досвiд господарськоi дiяльностi народу, взаiмодii з природничим середовищем, його свiтогляднi уявлення i кращi здобутки народноi творчостi, моральнi норми, форми громадського i сiмейного життя, разом з нацiональною мовою становить пiдТСрунтя нацiональноi самосвiдомостi етносу, на ньому формуiться здатнiсть новоi генерацii до вiдтворення i продовження нацiональноi спадщини.

Окрiм глибоких нацiональних i соцiально-полiтичних чинникiв, процес iнтегрування основ нацiональних культур в освiту актуалiзують закономiрностi загального характеру. Зростання нацiональноi самосвiдомостi, посилення етнiчних рис, особливо у духовнiй сферi культури, характернi багатьом народам свiту епохи науково-технiчного прогресу, пресинг занадто стандартизованих i унiфiкованих форм культури викликаi протидiю тАФ прагнення людей зберегти своi особливi риси, своi нацiональне обличчя.

Отож зрозумiло, що для здiйснення своii нагальноi функцii тАУ вiдродження i трансмiсii основ нацiональноi культури, виховання в дiтей нацiональноi самосвiдомостi школа звертаiться до народознавства.

Тому метою курсовоi роботи i визначення можливостей шкiльного народознавства у формуваннi системи загальнолюдських цiнностей у школярiв. Для цього ми опрацювали лiтературу з проблеми дослiдження, визначили iдеали i цiнностi нацiонального виховання, з'ясували роль нацiонально-культурних традицiй украiнського народу як фактора формування загальнолюдських цiнностей в учнiв, дослiдили особливостi формування цiннiсноi сфери школярiв у практицi роботи вчителiв народознавства.

Роздiл 1. Загальнолюдськi цiнностi як чинник виховання нацiональноi самосвiдомостi молодших школярiв

1.1 РЖдеали i цiнностi нацiонального виховання

Нацiональне виховання тАФ це створена упродовж вiкiв самим народом система поглядiв, переконань, iдей, iдеалiв, традицiй, звичаiв, покликаних формувати свiтоглядну свiдомiсть та цiннiснi орiiнтацii молодi, передавати iй соцiальний досвiд, надбання попереднiх поколiнь. Науково обТСрунтоване, правильно органiзоване нацiональне виховання вiдображаi iсторичний поступ народу, перспективи його розвитку.

Головною метою нацiонального виховання на сучасному етапi i передача молодому поколiнню соцiального досвiду, багатств духовноi культури народу, його нацiональноi ментальностi, своiрiдностi свiтогляду i на цiй основi формування особистiсних рис громадянина Украiни, якi включають у себе нацiональну самосвiдомiсть, розвинену духовнiсть, моральну, художньо-естетичну: правову, трудову, фiзичну, екологiчну культуру, розвиток iндивiдуальних здiбностей i таланту. Як бачимо, з порядку денного не знiмаiться всебiчний i гармонiйний розвиток людини, що пiдтверджуiться необхiднiстю всебiчного розвитку особистiсних рис громадянина Украiни, готового до розбудови i захисту держави [2].

Вартостi мають iдеальну природу, тобто вони i певною системою iдей i цiлей, у здiйсненнi яких вбачають сенс свого iснування людина i суспiльство. Система вартостей складаiться iсторично i значною мiрою залежить вiд соцiально-економiчного та полiтичного устрою в суспiльствi. Радикальнi змiни в тих дiлянках зумовлюють змiни i в системi вартостей. Хоча очевидно й iнше: саме з переоцiнки вартостей розпочинаються змiни у соцiально-економiчних поглядах людей. Такий погляд на вартостi пояснюi iх велику значущiсть i в побудовi системи виховання.

Система вартостей i фундаментом виховання, тiiю головною метою, на яку спрямовуються зусилля вихователя i тим, що вiн повинен розвивати у свiдомостi вихованця. Вартостi складають суттiвий елемент соцiального замовлення освiтi: якi вартостi того, чи iншого суспiльства, таким i i характер виховання. В дiйсностi, виховання тАФ не що iнше, як приiднання до iiрархii вартостей, добровiльно обраноi, засвоiноi i реалiзованоi шляхом вiдповiдноi дiяльностi [11].

Вартостi i предметом визнання i вiри, i це, очевидно, одна з iх найголовнiших прикмет. У певному сенсi вони репрезентують стан духовностi людини i суспiльства, а вiдтак носять i мiстичний (iррацiональний) характер. Людина багато що приймаi на вiру, на багато що просто надiiться, багато що любить тАФ i все це далеко не завжди рацiонально обТСрунтоване.

РЖдеальна природа вартостей передбачаi також iх опредмечення, тобто певне матерiальне втiлення, що робить iх доступними для сприймання, служить засобом передачi iх вiд людини до людини, засобом iх поширення. Можна визначити три головнi форми опредмечення вартостей [2]:

а) кодекси вартостей, тобто певною мiрою систематизований iх перелiк у формi вербальних правил, вимог i заборон, визначень тощо;

б) у формi якостей людськоi душi, що презентуiться назовнi певною поведiнкою тАФ стосунками людей;

в) рiзних формах культури тАФ фiлософii, лiтературi, мовi, мистецтвi, релiгii, в традицiях та обрядах, в державнiй та народнiй символiцi, в Конституцii Украiни та кодексах законiв i т. iн.

Всi форми опредмечення, власне, i стають самодостатнiми чинниками виховання, оскiльки несуть в собi вартостi певноi системи.

Практика виховання вимагаi надiйноi класифiкацii вартостей, а вiдтак i iх системного бачення. Один iз практично зручних пiдходiв до вирiшення цiii проблеми ТСрунтуiться на врахуваннi критерiю сфер iх застосування. Вiдповiдно розрiзняють п'ять груп вартостей, якi стосуються:

а) особистого життя людини ("особистi вартостi"),

б) родинного життя ("вартостi сiмейного життя"),

в) сфери суспiльно-громадських стосункiв ("громадянськi вартостi"),

г) нацiонально-державного життя ("нацiональнi вартостi"),

д) життя всього людства ("абсолютнi вiчнi вартостi").

Цей пiдхiд вiдразу виявляi також iiрархiчно-системний характер вартостей. Видаiться очевидним, що iснують вартостi, якi для людини мають прiоритетне значення, i iм вона пiдпорядковуi менш значущi. Задля сiмейного життя вона обмежуi себе в особистому, а нерiдко сiмейнi iнтереси пiдпорядковуi громадським, в свою чергу цi тАФ нацiонально-державним. Нарештi, всю свою систему вартостей i, вiдповiдно, свою поведiнку, узгоджуi з вартостями, якi вважаi найголовнiшими i якi називаiмо тут абсолютними вiчними.

Система вартостей розташовуiться на вертикальнiй осi Людина тАФ Бог, а духовне мужнiння людини полягаi в тому, що вона, переборюючи себе, долаючи своi егоiстичне (емпiричне) начало, поступово пiднiмаiться сходинками Духу тАФ вiд власне особистого, вiд переважноi любовi до себе тАФ до вимог, якi ставить перед ним iнститут сiм'i, громада, держава i, нарештi, Бог [13].

Система вартостей визначаi змiст виховання, а тому, враховуючи ii структуру, О. Вишневський визначаi п'ять його аспектiв [2]. Моральний тАФ що випливаi з потреб вселюдського життя; нацiональний тАФ що випливаi з потреб вселюдського життя; нацiональний тАФ що випливаi з потреб нацiонального життя i процесiв державотворення; громадянський тАФ що випливаi з потреб побудови демократичного суспiльства; сiмейний тАФ що випливаi з потреб побудови мiцноi родини; особистiсний тАФ що випливаi з потреб окремоi людини.

Сучасне украiнське виховання, орiiнтуючись на наш виховний iдеал, вносить сюди суттiво iнший принцип: перше мiсце у вихованнi людини вiдводиться моралi, яка вiд Бога. Лише порядна (моральна) людина може i повинна брати на себе обов'язки громадянина, сiм'янина тощо. В цьому сенсi можна говорити про певну "деiдеологiзацiю" виховання, звiльнення його вiд догматично-iдеологiчного пресу.

Вiдповiдно до формули служiння Боговi i Украiнi, свiтоглядну основу сучасного украiнського виховання складаi iдеологiя державностi, що включаi iдеi державотворення, державозахисту, державозбереження тощо. Вона лежить в основi Акту проголошення незалежностi Украiни та нашоi Конституцii. Обов'язкове визнання цiii iдеологii передбачено самим статусом громадянства. Бо якщо для громадянина обов'язковою i Конституцiя, то автоматично такою ж стаi i ii iдеологiя.

Допускаючи плюралiзм iдеологiчних вузькогрупових доктрин i поглядiв, сучасне украiнське виховання передбачаi оцiнку iх з точки зору того, наскiльки вони вiдповiдають самiй сутностi формули служiння Боговi i Украiнi. Це означаi, по-перше, що iх завжди необхiдно трактувати через призму абсолютних вiчних вартостей (iдеалiв добра, правди, справедливостi, гiдностi тощо). Антигуманнi iдеологiчнi доктрини, якi ведуть людину до класовоi, расовоi, нацiональноi чи конфесiйноi ненавистi, до ворожнечi, боротьби i кровопролиття на цьому ТСрунтi, котрi вже довели свою антилюдяну сутнiсть тАФ не мають права на виправдання плюралiзмом i повиннi повсюдно заперечуватися з позицiй гуманiзму.

Змiст виховання тАФ центральне питання системи. Вiн визначаiться прийнятими в суспiльствi вартостями та iх iнтерпретацiiю, а тому презентуiться як явище складне i багатогранне, що включаi в себе як традицiйнi, так i новi елементи, продиктованi часом.

Сутнiсть морального виховання полягаi в тому, що людина утверджуi в собi свою природну схильнiсть до добра та готовнiсть вiдстоювати його в собi i в навколишньому життi. Це виховання зорiiнтоване на засвоiння людиною абсолютних вiчних норм спiвжиття, якi носять унiверсальний, вселюдський характер i являють собою необхiдний елемент людяностi. Мотивацiйну основу цього процесу складають рiзнi (зовнiшнi i внутрiшнi) чинники, але головним з них i вiра в iдеали добра, правди, справедливостi, чесностi тощо та прагнення наблизитися до них. Вочевидь, такий погляд на речi не узгоджуiться з тим трактуванням моралi i моральностi, яке досi домiнувало в нашiй педагогiцi.

Головною небезпекою морального виховання людини i релятивiзм, який оголошуi моральнi вартостi "вiдносними", що частково, а iнодi й повнiстю руйнуi людину вiд моральноi iстини. Релятивiзм з'являiться i руйнуi мораль тодi, коли послаблюiться духовний компонент свiдомостi людини i суспiльства. Сприяi цьому i спроба чисто секулярноi iнтерпретацii моральних засад.

Як вiдзначаi К. Войтила, всiляка розбiжнiсть моральних i правових законiв, з одного боку, i вимог Закону Моральностi в людинi тАФ з другого, зумовлюiться вiдстанню людини вiд свого творця, рiвнем ii вмiння "прочитати" Закон в собi, усвiдомити i пiдпорядкувати йому свою натуру". Натомiсть наближення законiв зовнiшнiх до вимог внутрiшнього голосу тАФ веде до гармонii людини i суспiльства.

На вiдмiну вiд комунiстичноi педагогiки, традицiйно-християнське виховання кладе мораль в його основу тАФ як чинник найбiльшоi ваги. Лише моральне благо полiпшуi людину i збуджуi в нiй приспанi духовнi можливостi. Будь-яке нормальне виховання розпочинаiться з моралi i з вiри в моральнi iдеали. Людина одержуi право вiдстоювати iншi вартостi тАФ нацiональнi, громадянськi, сiмейнi, особистi тАФ лише моральними засобами. Християнство виключаi становлення iдеологiзованоi аморальноi iстоти, на що орiiнтувала досi педагогiка комунiстична.

Проблема нацiонального виховання набула тепер особливого звучання як форма самовизначення нашого народу i людини, повернення iх до нормального, природовiдповiдного стану.

Однiiю з важливих ознак людськоi натури i почуття нацiонального, що вказуi на належнiсть людини до певноi етнiчноi групи тАФ таке ж важливе, як для дерева колiр i форма листка, крони тощо. Повноцiнний самовияв iндивiдуума неможливий без цiii особливостi. А тому почуття нацiонального маi неабияке значення в процесi виховання i позначаiться на поведiнцi людини.

Як вiдомо, питанню про значення нацiонального у вихованнi багато уваги придiляв К.Ушинський. Вiн не заперечував орiiнтацii виховання на чужi приклади, але в основi повинен, на його думку, лежати дух самого народу. Для сучасноi украiнськоi педагогiки фундаментальне значення мають два його висновки [див. 5]. По-перше, те, що почуття нацiонального i вроджене, воно вiчне i властиве кожнiй людинi. У цьому сенсi воно наближаiться до почуття моральностi. Як i воно, почуття нацiонального i даром Божим i помираi в людинi разом з нею. Воно маi глибинне генетичне вкорiнення в психiку iндивiда i виявляi себе пiдсвiдоме навiть тодi, коли зазнаi кровного змiшування з чужорiдними елементами i чужого впливу.

Нацiональний аспект змiсту украiнського виховання репрезентуiться, як правило, поняттям нацiонального виховання, що веде до становлення громадянсько-патрiотичноi свiдомостi. Сьогоднi воно втiлюi в собi мсту i процес нацiонально-етнiчного вiдродження украiнського народу. З огляду на це, у рядi випадкiв нацiональне виховання розглядаiться нашими виховними iнституцiями як домiнанта всiii системи украiнського виховання.

Нацiональне виховання зорiiнтоване на нацiональнi вартостi як на головний предмет уваги. Воно ставить собi за мету прищепити дiтям вiру в украiнську iдею, що втiлюi прагнення до державностi i соборностi; розвинути i почуття любовi до свого народу i шанобливе ставлення до власноi культури, мови, традицiй; утвердити пошану до державноi символiки i Конституцii Украiни; вiдродити почуття нацiональноi гiдностi i самоповаги тощо.

Нацiональнi вартостi втiлюються найперше в нацiональнiй культурi, лiтературi, мистецтвi, в нацiональних традицiях, в правових джерелах, в стосунках людей тощо. Всi вони виступають i як самодостатнi чинники нацiонального виховання.

У процесi становлення нацiональноi свiдомостi людини i пiдстави визначити три етапи, що вiдповiдно вказують на рiзнi рiвнi засвоiння нацiональних вартостей [16]:

а) етап етнiчного самоусвiдомлення;

б) нацiонально-полiтичне самоусвiдомлення;

в) рiвень громадянсько-патрiотичного самоусвiдомлення. Становлення державницького, громадянсько-патрiотичного самоусвiдомлення тАФ головна мета, до якоi ведуть дитину всi виховнi iнститути i всi можливi тенденцii у системi нацiонального виховання, включаючи виховання дiтей, що належать до нацiональних меншин.

Таким чином, iдеал украiнського нацiонального виховання ТСрунтуiться найперше на двох головних цiлях украiнця: служiння Боговi i Украiнi. На думку Г.Ващенка, цi два великi обов'язки людини, якi репрезентують вершину iiрархii вартостей, не слiд мiняти мiсцями [див. 8].

Нацiональне виховання покликане формувати своi цiлi, враховуючи особливостi украiнського нацiонального характеру.

Громадянський аспект змiсту виховання пов'язуiться з поняттям громадянського виховання. Воно зорiiнтоване переважно на введення молодi у систему вартостей демократичного (громадянського) суспiльства, засвоiння нею понять прав, свобод та обов'язкiв вiльноi людини, iдей рiвностi громадян та верховенства законiв, самовiдповiдальностi тощо. Громадянське виховання здiйснюiться як сiм'iю, так i рiзними громадськими iнституцiями i виступаi як один з аспектiв сучасного украiнського виховання.

В останнi десятирiччя спостерiгаiться швидке поширення вартостей громадянського суспiльства тАФ на всiх континентах. Вважаiться, що це процес природовiдповiдний, i до засад демократii рано чи пiзно прийдуть всi народи. Вiдповiднi процеси зумовлюють не лише появу демократичних державних устроiв, але й становлення новоi людини тАФ вiльноi, творчоi, самовiдповiдальноi.

Найголовнiшими природними правами людини i право на життя, на волю, на гiднiсть. Всi iншi, включаючи й право вiдстоювати своi права, вважаються похiдними. Гарантом прав, свобод i обов'язкiв людини i конституцiя правовоi держави. Права i обов'язки i зворотними сторонами одного i того ж механiзму правового регулювання стосункiв мiж людьми i утвердження iх рiвностi: спираючись на власну волю i керуючись власними правами, людина водночас визнаi i своi обов'язки, що випливають з прав iнших людей [2].

РЖз природи громадянського суспiльства випливаi трактування iдеi рiвностi людей. Воно заперечуi так звану "розподiльчу" рiвнiсть, яка зумовлюiться переважно люмпенською ментальнiстю i веде до розвитку в людинi лише споживацьких прагнень. Громадянське суспiльство натомiсть визнаi i з повагою трактуi рiвнiсть можливостей, що передбачаi найперше творення благ i прагнення до самозабезпечення ними.

Громадянське виховання ставить собi за мету прищепити людинi вiру у верховенство Закону. Вiн i iдиною i необхiдною гарантiiю свободи.

Сiмейний аспект змiсту украiнського виховання ТСрунтуiться на тому, що сiм'я тАУ найбiльш стiйкий елемент людського суспiльства. Сiм'я i соборною частиною суспiльного органiзму. Нiяка зовнiшня сила, i тим бiльше держава, не маi права безпосередньо втручатися в таiмницю i в природний механiзм родини. Вiдкритiсть сiм'i щодо суспiльства здiйснюiться за допомогою культури i шляхом прямоi участi ii окремих членiв у громадському i державному життi.

Сiмейний аспект змiсту виховання лежить в основi сiмейного виховання. Але оскiльки цей термiн не однозначний, то слiд пiдкреслити, що тут iдеться лише про виховання, яке випливаi з потреб створення мiцноi сiм'i.

РЖдеалом украiнського сiмейного виховання i образ "iдеального сiм'янина", людини, яка приймаi i послiдовно у своiй поведiнцi вiдстоюi вартостi родинного життя. В основi народного iдеалу украiнськоi сiм'i, як вважаi М. Стельмахович, лежить прагнення створити сiм'ю щасливу, здорову, багатодiтну, мiцну, дружну та iн. [9].

Загальновизнано, що сiм'я володii великими природними можливостями виховання. Це зв'язано з особливостями перших крокiв життя i розвитку дитини, можливiстю спиратися на виховну силу традицiй i обрядiв, iнтенсивнiстю повторення "виховних ситуацiй" тощо. Через це виховнi завдання i функцii родини, звичайно, виходять за межi лише власних iнтересiв. В дiйсностi, сiм'я одночасно дбаi i про власну мiцнiсть i про виховання громадянина.

Традицiйно стосунки в украiнськiй родинi будувалися на визнаннi християнських сiмейних чеснот, серед яких головними були i, зрештою, залишаються: подружня вiрнiсть i готовнiсть пiклуватися одне одним до смертi, опiка над дiтьми, над батьками i старшими в сiм'i, взаiмна повага i любов батькiв, гармонiя стосункiв поколiнь, спiльнiсть духовних iнтересiв членiв сiм'i; пошана до свого роду, до могил предкiв; працьовитiсть, гостиннiсть, дотримання звичаiв; вiдкритiсть щодо суспiльного життя; багатодiтнiсть тощо. Сьогоднi цi та деякi iншi вартостi цiii сфери втiленi в Конституцii Украiни i в правових актах нашоi держави, зокрема, в законодавствi про сiм'ю та в цивiльному Кодексi Украiни.

Особистiсний аспект змiсту украiнського виховання включаi формування характеру. Новi умови життя диктують необхiднiсть трактувати проблему характеру у вихованнi як фундаментальну. Характер значною мiрою ТСрунтуiться на засвоiннi людиною специфiчноi групи вартостей, що часто вiдбивають внутрiшнi потреби i прагнення людини. До них належать: внутрiшня свобода, особиста гiднiсть, демократизм, самостiйнiсть, воля, пiдприiмливiсть, працьовитiсть, оптимiзм.

Перша природна потреба людини i ii моральний обов'язок тАФ бути вiльною. Бо лише вiльна людина може вiдповiдати за себе, робити вибiр. Звiдси демократизацiя особистостi тАФ це усвiдомлення цiii потреби i цього обов'язку, а водночас i здатнiсть визнати такi потреби i обов'язки за iншими. Свобода i також передумовою формування почуття особистоi гiдностi. Важливими рисами характеру сучасноi людини i працьовитiсть, творчiсть, самореалiзацiя. Вони виявляються в повсякденнiй дiяльностi, яка може трактуватися двояко: як "вiчний клопiт" i як благословення Боже, що даi людинi велику можливiсть i насолоду самоутвердження. Праця виховуi i удосконалюi людину, маi на неi сугестивний вплив. Якщо вона постiйно мобiлiзуi свою волю i виконуi працю якнайкраще, то одержуi велику нагороду у виглядi перемог духу [3].

Сучасна людина повинна з великою увагою ставитися до власного здоров'я тАФ i не за рахунок вiдвiдування лiкарiв, не дбаючи про зовнiшнiй комфорт, а шляхом гарту i вдосконалення свого органiзму. Поiднання уваги до духовного i фiзичного виховання випливаi iз сутностi християнства.

1.2 Нацiонально-культурнi традицii украiнського народу як фактор формування загальнолюдських цiнностей

Практика засвiдчуi, що найбiльш успiшно загальнолюдськi цiнностi засвоюються у iдностi з нацiональною культурою. Наприклад, пiзнання перлин нацiонального мистецтва допомагаi глибше зрозумiти пiсеннi, музичнi, танцювальнi жанри народiв свiту. Нацiональний фольклор, у якому, як у дзеркалi, вiдображено культурно-iсторичний, мистецький шлях народу (думи, пiснi, скоромовки, прислiв'я, приказки тощо) допомагаi збагнути менталiтет народу, його неповторнiсть.

Значне мiсце у формуваннi духовностi людини, ii культури посiдаi родинно-побутова культура, в якiй найбiльш повно закладенi норми стосункiв у сiм'i, виховання шанобливого ставлення до батькiв, жiнки-матерi, дiдуся, бабусi i т. д. Змiст родинно-побутовоi культури сприяi збереженню рiдноi мови, традицiй, iсторii родоводу, забезпечуi духовну iднiсть поколiнь, неперервнiсть минулого, сучасного i майбутнього нацii, суспiльства загалом [10].

Духовнiсть особистостi означаi ii iнтелектуальний розвиток, що здiйснюiться як у процесi взаiмодii людини з суспiльством, природою, так i шляхом цiлеспрямованоi навчально-виховноi роботи за умови нерозривноi iдностi нацiональних i загальнолюдських надбань науково-професiйноi думки.

Формування духовностi тiсно пов'язуiться з релiгiйними виховними традицiями. Пропонуiться об'iднання спiльних зусиль, узгодження дiй державних, громадських, релiгiйних iнституцiй, спрямованих на розбудову незалежноi Украiни, виховання молодi.

Важливе мiсце у системi нацiонального виховання займаi утвердження принципiв загальнолюдськоi моралi: правди, справедливостi, патрiотизму, доброти, працелюбностi, iнших доброчинностей. При цьому маi вагу не тiльки i не стiльки просвiтницька дiяльнiсть, скiльки перетворення моральних знань, якi набуваi молодь, у ii переконання, стiйкi моральнi почуття i вчинки [14].

Ефективнiсть морального виховання значно зростаi в разi його опори на народну мораль, традицii, звичаi, обряди, якi мiстять у собi високi моральнi цiнностi (iдеi, iдеали, погляди, поведiнковi норми), збагаченi тисячолiтнiм досвiдом мудростi народу, несуть могутнiй моральний потенцiал, спрямований на виховання особистостi.

Особлива роль у формуваннi загальнолюдських норм моралi вiдводиться нацiональним релiгiйним традицiям. Нацiональна школа мусить бути вiдкритою до релiгii i церкви i тiсно спiвпрацювати з ними з метою найшвидшого повернення фундаментальних загальнолюдських вартостей, моральностi.

Формування цiнностей передбачаi художньо-естетичну освiченiсть, вихованiсть особистостi. Народ завжди прагнув будувати своi життя, культуру, побут, дозвiлля за законами краси. Виховуючи в молодi народнi естетичнi погляди, смаки, якi грунтуються на народнiй естетицi, нацiональне виховання передбачаi формування навичок гарноi поведiнки, доброзичливого ставлення до людей, вироблення умiнь власноручно примножувати культурно-мистецькi надбання народу [15].

Трудова активнiсть, сформованiсть творчоi, працелюбноi особистостi, цивiлiзованого, господаря формуiться як пiд впливом усього середовища, так i в процесi трудового навчання i виховання, спрямованого на вироблення вiдповiдних навичок та умiнь, професiйноi майстерностi, готовностi до життiдiяльностi в умовах ринкових вiдносин

Поряд з науковим педагогiчно обТСрунтованим трудовим вихованням iстотне значення маi використання надбань народноi педагогiки, трудових традицiй украiнцiв зокрема запорозьких козакiв як мудрих хлiборобiв, умiлих орачiв, а також прилучення учнiвськоi молодi до ведення фермерських господарств. У цiй справi важливо пропагувати розвиток традицiйних народних художнiх промислiв (ткацтво, керамiка тощо).

Фiзична культура тАФ невiд'iмний елемент загальноi культури особистостi. Повноцiнний фiзичний розвиток особистостi, сформованiсть .ii фiзичних здiбностей, змiцнення здоров'я, гармонii тiла i духу, людини i природи тАФ основа фiзичного виховання [7].

Кожен народ виробив своi нацiональнi види вправ i рухливих iгор. Вони можуть поповнити сучаснi методи фiзичного виховання. Прiоритетним напрямом формування громадянина i виховання у дiтей i молодi поваги до Конституцii, законiв Украiни i нацiональноi символiки, глибокого усвiдомлення взаiмозв'язку мiж iдеями свободи, правами людини та ii громадянською вiдповiдальнiстю. Все це становить правову культуру особистостi [1].

Правове виховання передбачаi вироблення стiйких морально-правових знань, соцiально-психологiчних навичок поведiнки молодi в суспiльствi, розвиток й трудовоi громадянськоi активностi Бiльш активно правовi знання сприймаються завдяки взаiмодii науковоi педагогiчноi системи правового виховання з народною правосвiдомiстю. У громадянському становленнi дитини вiдiграi роль нацiональна, державна символiка, знання про i iсторичне походження, глибоке розумiння i значущостi в життi суспiльства.

Формування екологiчноi культури, гармонiйних вiдносин людини i природи посiдаi в Украiнi особливе мiсце. Ставлення людини до природи i важливою громадянською рисою особистостi яка формуiться як у результатi широкоi пропаганди екологiчних знань, так i шляхом залучення учнiв до екологiчноi дiяльностi: озеленення мiст i сiл, захисту рослинного i тваринного свiту тощо.

Активiзацii екологiчного виховання, пiдвищенню його ефективностi сприятиме тiсний зв'язок з традицiйним народним вихованням любовi до природи, спирання на педагогiку народного календаря, де всi пори року, кожна дата свято тiсно пов'язанi з природою рiдного краю, з природою самоi людини.

Розвиток iндивiдуальних здiбностей i таланту учнiв, забезпечення умов iх самореалiзацii с прiоритетним напрямом виховноi роботи. Мова йде про формування культури iнтелектуальноi i фiзичноi працi, готовностi до усвiдомленого входження у суспiльне корисну трудову дiяльнiсть. Для вiдродження, пошуку i пiдтримки нацiональних талантiв необхiдно подбати про задоволення рiзнобiчних потреб учнiвськоi молодi у сферi науково-технiчноi, художньоi, декоративно-прикладноi творчостi, еколого-натуралiстичнiй, туристсько-краiзнавчiй, фiзкультурно-спортивних видах дiяльностi [10].

Кожен iз розглянутих напрямiв виховання маi вiдносну самостiйнiсть, однак усi вони тiсно взаiмозв'язанi, доповнюють один другого i утворюють iдину, цiлiсну систему нацiонального виховання, спрямовану на формування системи нацiональних цiнностей громадянина Украiни.

1.3 Можливостi народознавства у формуваннi системи загальнолюдських цiнностей у школярiв

Проблема виховання цiнностей у школярiв складна i багатопланова, ii моральнi та етичнi аспекти розглядались як у фiлософськiй, так i психолого-педагогiчнiй лiтературi. Фiлософи вважають цiннiсне ставлення до людини важливою передумовою активностi особистостi в соцiальнiй та культурнiй творчостi. З позицiй прiоритету гуманiстичних цiнностей розглядають духовне оновлення сучасного суспiльства iншi вченi.

Соцiальнi реалii, що склалися нинi, вимагають нових пiдходiв до проблем гуманiстичного виховання особистостi. Це зумовлено змiнами суспiльноi свiдомостi у зв'язку з визнанням людини як найвищоi цiнностi. Практика гуманiстичного виховання молодi характеризуiться суперечностями, спричиненими недолiками суспiльного розвитку, негативними рисами поведiнки дорослих [1].

Актуальнiсть науковоi розробки та практичноi апробацii програми виховання цiнностей засобами народознавства пов'язана з необхiднiстю врахування особливостей школярiв, зумовлених соцiально-психологiчними характеристиками сучасноi сiм'i, тенденцiями до iстотного вiдхилення в поведiнцi, втрати вiри в дорослих байдужостi до громадських справ i пiклування про оточуючих. Соцiальна ситуацiя, пов'язана з розвитком Украiнськоi державностi, надаi важливого значення новiй фiлософii виховання, визнаi виняткову роль у гуманiстичному вихованнi нацiональних традицiй, цiнностей, iдеалiв украiнського народу, зумовлених iсторичними та нинiшнiми економiчними умовами. Нова гуманiстична фiлософiя виховання i недостатньо враховуi основи народноi педагогiки, яка сприяi збагаченню духовностi молодоi людини.

Моральне виховання в умовах вiдродження нацiональноi школи буде продуктивним за умов, якщо воно ТСрунтуiться на нацiональних виховних iдеалах, формуватиме нацiональну самосвiдомiсть, розвиватиме розумiння того, що працьовитiсть, гуманнiсть, доброта, щирiсть i найхарактернiшими рисами украiнського народу. Народознавство тАФ саме той засiб, за допомогою якого можна виховувати тi кращi моральнi риси, що формуються на гуманiстичних засадах у рiзноманiтнiй позакласнiй роботi.

Цiннiсне ставлення до людини, як i iншi моральнi цiнностi, не можна виховувати iзольовано, вiдiрвано вiд загальних культурних надбань народу. Оскiльки основою будь якоi культури i повага до особистостi людини, а також моральнi закони i принципи, то одне iз головних завдань позакласноi народознавчоi роботи полягаi у вiдродженнi у свiдомостi людей правильного розумiння фундаментального поняття тАФ Влнародна культураВ», у вiдновленнi його первинного змiсту. Культура кожного народу, зокрема украiнського, включаi, окрiм матерiальноi, духовну: народну творчiсть, народну мораль, нацiональнi традицii, звичаi, обряди, народнi знання про рiзнi сфери життя. Народна культура вiдображаi цiлiсний культурно-iсторичний шлях народу, змiст i дух його життя. Школа маi прагнути, щоб кожен учень оволодiв нацiональною культурою, гуманiстичними традицiями пошани до людини та ii гiдностi [16].

У повсякденному життi сьогоднi нерiдко спостерiгаiться неусвiдомлене перенесення захоплення пiдлiткiв захiдною культурою, оцiнити яку повною мiрою вони не здатнi, бо бракуi художнiх смакiв i уподобань. Наслiдком i заперечення справжнiх досягнень нацiональноi культури. Втрата нацiонального корiння формуi бездуховнiсть та антипатрiотизм. Значна кiлькiсть пiдлiткiв вiддаi перевагу захiдним зразкам у всiх сферах життя та дiяльностi. Це пiдтверджують результати дослiджень.

Вибiр чужоi нацiональностi свiдчить про те, що пiдлiтки не усвiдомлюють своii етнiчноi належностi. Вiдтак одним iз найважливiших педагогiчних завдань i формування почуття належностi до своii нацiональноi культури, виховання нацiональноi гордостi.

Пiзнавальнi та емоцiйнi компоненти, що характеризують ставлення людини до культурних цiнностей, вимагають не лише вивчення iх, а й органiзацii спецiальних умов для iхнього ефективного виховного впливу. Основним ядром, навколо якого вiдбуваються змiни у численнi учнiв пiдлiткового вiку, i утворення понять. Це положення маi велике значення для формування в них поняття Влнацiональна культураВ» i компонентiв, що до нього входять, оскiльки вони допомагають особистостi адекватно засвоiти культурний досвiд нацii, який iсторично склався, а також ii традицii. Серед опитаних школярiв [див. 8] 42% учнiв 6-го класу не володiють цими поняттями, 42% видiляють у ньому 3тАФ5 компонентiв (пiснi, танцi, iгри, костюми тощо). Поняття Влнацiональна культураВ» не сформовано в 9% учнiв 8-го класу; 53%) видiляють у ньому 3тАФ7 компонентiв (танцi, пiснi, традицii, звичаi i обряди, свята, музика тощо). Отриманi данi свiдчать про не досить повне засвоiння поняття Влнацiональна культураВ», отже, при органiзацii позакласноi народознавчоi навчально-виховноi роботи на це слiд звертати особливу увагу.

Як компоненти нацiональноi культури, що виражають специфiку психологiчного складу нацii, в яких вiдображено умови життя i побуту, видiлено народнi казки, легенди, перекази, прислiв'я та приказки, пiснi i танцi, музичнi iнструменти, iгри, художнi промисли, традицii, звичаi та обряди. Саме цi компоненти найбiльш привабливi i доступнi для засвоiння пiдлiтками, бо вiдповiдають психiчним особливостям дiтей цього вiку: вони характеризуються емоцiйною насиченiстю i здатнi активiзувати пiзнавальну сферу особистостi.

Серцевиною украiнськоi народноi системи виховання i iдеал гуманноi людини. Народна етика вимагаi морального ставлення не лише до людини, суспiльства, а й до живоi i неживоi природи. Учнi захоплюються етноетикою, яка вiками утверджувала красу i благородство людських взаiмин, дотримання принципiв, вимог народного права, правил i норм подружнього, побратимського i товариського життя, вiрностi.

Народна естетика якнайтiснiше пов'язана з народною мораллю. Наш народ завжди прагнув будувати своi життя, культуру, побут, дозвiлля за законами гармонii, краси i добра.

У народних громадах, товариствах, iнших об'iднаннях, у суспiльствi в цiлому завжди панувала народна мораль, яка в свiдомостi народу мала статус i значення закону життя, дiяльностi i поведiнки. Тому у виховнiй роботi педагогу слiд домогтися глибокого усвiдомлення учнями того, що звичаiве право ТСрунтуiться на нацiональних i загальнолюдських моральних iдеях, нормах i правилах.

Сьогоднi очевидним i те, що без засвоiння учнями цiнностей нацiональноi культури не можна виховати повноцiнне поколiння, яке було б здатне побудувати демократичне, гуманне суспiльство. Виховний потенцiал народознавчоi роботи мiстить високоефективнi iдеi, принципи та методи, доступнi та емоцiйно насиченi засоби, прийоми та форми роботи з учнями. Залучаючи школярiв до народознавчоi дiяльностi в позакласнiй роботi, слiд наповнити ii гуманiстичним змiстом. Проведенню ii завжди передуi пiзнавальна дiяльнiсть учнiв, завдяки якiй вони дiзнають

Вместе с этим смотрят:

Выбор типа структуры урока в начальной школе

Диагностика и коррекция развития речи у дошкольников с РДА

Дидактика как теория образования и обучения

Етнокультура як механiзм адаптацii iндивiда до навколишнього середовища

Загальнодидактичнi традицii створення навчальноi лiтератури