Етнокультура як механiзм адаптацii iндивiда до навколишнього середовища

Реферат

План

Вступ

1. Огляд термiнологiчного ряду

2. РЖснування проблеми у вiтчизнянiй педагогiцi

Висновки

Список лiтератури

Вступ

Фахiвець з еколого-бiосферних проблем сучасностi академiк М.М. Мойсеiв впевнений, що освiта зможе забезпечити виконання екологiчного iмперативу, створивши новi технологii виховання особистостi, а вчитель стане центральною фiгурою в суспiльствi. Робота педагога буде своiрiдним тестом на отримання права вiдповiдальностi за долi iнших людей.

Саме нацiональнiй системi освiти належить вирiшальна роль у формуваннi нового свiтогляду, свiдомого засвсоiння iндивiдом цiннiсних орiiнтирiв, виходячи з завдань коеволюцiйного розвитку. Власне мета формуiться поза рамками освiтньоi практики, оскiльки освiта виконуi замовлення соцiуму. Однак осмислення шляхiв виконання замовлення повинне здiйснюватися освiтньою системою, котра зобо'язана виробити нову освiтню концепцiю. Для цього необхiдна вiдповiдна структура знань, навчальних предметiв, перенесення акцентiв з одних напрямкiв навчально-виховного процесу на iншi, оновлення форм роботи, розробка якiсно нових цiннiсних орiiнтирiв, звернення до мудростi народноi виховноi практики щодо вирiшення проблеми.

Ми вважаiмо, що екологiчнi знання повиннi нести iнформацiйне, свiтоглядне, цiннiсне навантаження. "Вкорiнення" в отриману iнформацiю, вiдповiднi морально-свiтогляднi принципи, "вживлення" iх в структуру власного "Я" iндивiда цiлком можливе на базi етнокультурного пiдходу до органiзацii виховного процесу та гуманiстичноi перебудови сучасноi освiтньоi практики. Саморозвиток особистостi, реалiзацiя ii творчого потенцiалу- це не лише напрямок гуманiзацii освiти, але й важлива передумова формування мислячоi та дiючоi одиницi етноспiльноти. Розвиток творчих засад у душi людини, котрi поiднанi iз почуттям iндивiдуальноi вiдповiдальностi, i суттю ноосферноi трансформацii планети Земля. "Вкорiнення" iндивiда у власнiй етнокультурi i основним способом усвiдомлення ним загальнолюдських бiосферних проблем не як абстрактних наукових дилем, а як конкретних питань власного буття. Формування етнокультурних життiво необхiдних цiнностей виступаi основним носiiм становлення екологiчного свiтогляду та екологiчноi культури.

Питання опосередкованого впливу екологiчного оточення на психологiчнi особливостi особистостi i характеристику процесу входження в в етнокультуру (енкультурацiя) через культурнi стереотипи поведiнки цiкавило багатьох науковцiв.

1. Огляд термiнологiчного ряду

Термiн "екологiчна антропологiя" (взаiмовплив природного середовища i етнокультур) у 1955 роцi ввiв у науковий оббiг американський антрополог М.Бейтс. Вiн проаналiзував взаiмодiю природи i культури, тобто врахував вплив культури, навiть на доiндустрiальному рiвнi, на екологiчне оточення. Однак навколишнi середовище вчений розглядав тiльки з погляду використовуваних людиною ресурсiв i умов, а не як сукупнiсть усiх природних особливостей тiii чи iншоi територii.

В екологiчнiй антропологii видiляiться кiлька пiдходiв до вивчення взаiмодii природи i культури. Найбiльш розповсюджений пов'язаний з дослiдженнями Дж. Стьюарда. Його концепцiя носить назву тАЮкультурна екологiятАЭ. Головнi положення концепцii спрямованi на вивчення адаптацii суспiльства, тобто певноi етнокультури, до навколишнього середовища. Культурна адаптацiя - процес безупинний, оскiльки жодна культура остаточно не пристосувалася до середовища, щоб перетворитися в статичну. Значну роль у теорii Дж. Стьюарда вiдiграi поняття "культурний тип", як сукупнiсть рис, що утворюють ядро культури. Цi риси виникають як результат адаптацii культури до середовища i характеризують рiвень iнтеграцii. РЖдеi Дж. Стьюарда одержали подальший розвиток у працях представникiв американськоi культурноi антропологii М. Салiнса, Д. Беннета i Р. Неттiнга.

М. Салiнс запропонував вiдносити до навколишнього середовища такi соцiально-культурнi параметри, як вплив iнших спiльнот, що контактують з дослiджуваною, та враховувати той факт, що культура, трансформуючи в процесi адаптацii ландшафт, змушена пристосовуватися вже до тих змiн, яким сама поклала початок.

Культурно-екологiчний пiдхiд етнiчноi антропологii взаiмодii з екологiчною психологiiю, культурною географiiю (США), соцiальною географiiю (Захiдна РДвропа) i мiждисциплiнарною областю дослiдженьВ»"екологiя людиниВ» [2].

Не слiд забувати i про концепцiю господарсько-культурних типiв, авторами якоi i М. Левiн, М. Чебоксаров, Б. Андрiанов, та про наукову дисциплiну "етнiчна екологiя", засновником якоi можна вважати В.РЖ. Козлова. Етнiчна екологiя вивчаi особливостi традицiйних систем життiзабезпечення етнокультурних спiльнот, вплив сформованих екосистем на здоров'я людей i етнокультур на екологiчний баланс у природi.

Етнiчна екологiя як наукова дисциплiна появилась у другiй половинi 70-х рокiв XX столiття i межуi з етнографiiю, екологiiю людини (соцiальною екологiiю), маi спiльнi теми дослiдження з етнiчною географiiю, етнодемографiiю, етнiчною антропологiiю [3: 8].

Головним завданням етнiчноi екологii i вивчення особливостей використання етносами природного середовища i iх вплив на це середовище, традицiй рацiонального природокористування, закономiрностей формування i функцiонування етноекосистем. [3: 8].

Акцент робиться на вивченнi адаптацii етноспiльноти до навколишнього середовища. Культура розглядаiться як механiзм, за допомогою якого така адаптацiя здiйснюiться. За допомогою культури одиницi спiльноти не тiльки пристосовуються до того чи iншого природного середовища (екологiчноi нiшi), але й певною мiрою змiнюють це середовище, витворюючи "культурнi ландшафти" [4: 26].

Особлива заслуга в розробцi положення тАЮкультура як механiзм адаптацii iндивiда зокрема та етноспiльноти в цiлому до навколишнього середовищатАЭ належить Е.Маркаряну. На думку вченого, адаптацiя тАУ це здатнiсть системи до самозбереження за принципом зворотного зв'язку вiдповiдно до умов середовища проживання [5: 81]. Вiдбуваiться це за принципом культурних мутацiй тАУ виникнення в серединi культури, що вiдповiдно до певних причин перестала задовольняти потреби суспiльства у регулюваннi вiдносин iз зовнiшнiм середовищем, системи iнновацiй. Е.Маркарян зазначаi: "Якщо iнновацii привласнюються соцiальною системою, то вони в тiй або iншiй формi стереотипiзуються i закрiплюються культурною традицiiю". У культурi закрiплюються лише тi iнновацii (моделi поведiнки, свiтовiдчуття, свiтосприйняття), котрi спроможнi адаптуватися саме в цьому навколишньому середовищi. З огляду на висловленi думки, адаптацiя - це процес соцiокультурноi перебудови суспiльства.

Етноекологiя прагне розглядати етнос, ектнокультуру, людину, ii дiяльнiсть та середовище проживання певного етносу як iдину складну систему, що постiйно розвиваiться. РЖдеями етнокультурноi адаптацii iндивiда до природного та соцiального середовища наскрiзь пройнятi i дослiдження етнопедагогiв (теоретикiв i практикiв), котрi прагнуть виробити стратегiю i тактику сучасного виховання, обов'язково використовуючи досвiд попереднiх поколiнь щодо розв'язання цiii актуальноi проблеми.

2. РЖснування проблеми у вiтчизнянiй педагогiцi

Сьогоднi вiтчизняна педагогiчна наука не маi дослiджень комплексного плану, в яких би етнос, природа, культура, мова поставали саме в цiлiсному процесi взаiмовпливiв i, ставлячи в центр уваги Людину, бачили ii в органiчнiй iдностi з нацiiю i державою в сферi не лише фiзичного свiту, а й духовного, цивiлiзацiйного, культурного.

До уваги науковцiв i педагогiв-практикiв ми пропонуiмо авторську програму "Вiночок", побудовану на засадах етнопедагогiки, етноекологii, етнопсихологii, етнолiнгвiстики, етнофiлософii. Вiночок, як один iз етносимволiв украiнськоi спiльноти, в нашому дослiдженнi постаi як iсторично зумовлена i створена самим народом сукупнiсть iдеалiв, поглядiв, переконань, традицiй, звичаiв та iнших форм соцiальноi практики, що спрямованi на органiзацiю життiдiяльностi пiдростаючих поколiнь, у процесi якоi засвоюiться духовна i матерiальна культура нацii, формуiться нацiональна свiдомiсть, досягаiться духовна iднiсть поколiнь.

Беручи до уваги, що виразом справжньоi сутностi iндивiда i виховний iдеал i прагнення до нього, тобто мета життя i шлях до неi, етика i мораль (у нашому випадку тАУ вiночок i стрiчки). У запропонованiй програмi вони виступають у цiлiсностi iндивiдуального i суспiльного, одиничного i загального, глобального i локального.

В сучасних умовах можливiсть виживання людськоi цивiлiзацii в значнiй мiрi залежить вiд розумiння, вмiння, бажання кожного жителя планети Земля зберегти здоровим навколишнi природне середовище. Враховуючи неспроможнiсть нашоi цивiлiзацii щодо збереження здорового життя на Землi, то, мабуть, доцiльно запозичити в наших пращурiв науку гармонii людини i природи. Ця фiлософiя вироблялася вiками, заповнювала плоть i кров наших предкiв, тому й збереглася в пiдсвiдомостi представникiв етноспiльноти, у знаках, символах, кодах. Вона являла собою чiтко оформлену систему, результатом засвоiння якоi був сформований образ свiту. Цiлеспрямоване спотворення вiтчизняноi iсторii, фiлософii, культури як способу буття спiльноти призвело до перекручування структурних елементiв системи, втрати значноi частини складових програми формування образу свiту. Сучасна екологiчна бездуховнiсть, екологiчнi злочини в певнiй мiрi також пояснюються тим, що основнi принципи поведiнки наших пращурiв були проiгнорованi. В той же час iх вiрування були найтiснiше пов'язанi з природою довкiлля. Людина хотiла бути з природою в найкращих стосунках, бо розумiла, що в усьому залежить вiд неi.

Одним iз провiдних завдань програми виховання в сучасних умовах i перехiд до нового способу життя, формування екологiчноi духовностi та мислення, змiна психологii людини. Дiтей i молодь необхiдно цiлеспрямовано готувати до вирiшення важливих проблем довкiлля, вчити з повагою ставитись до природи, з азiв формувати iх екологiчну духовнiсть. Вирiшувати ефективно цi завдання зможуть лише спецiально пiдготовленi майстри педагогiчноi галузi, а це, в свою чергу, потребуi детального аналiзу змiсту навчальних дисциплiн у вузах педагогiчного спрямування.

Змiст авторськоi програми тАЮВiночоктАЭ зумовлений особливостями розвитку дитини, завданнями загальнонацiональноi моделi виховання, етнопсихологiчними особливостями населення полiського регiону, принципами побудови виховноi моделi. Серцевиною змiсту i рiдна мова як феномен культури, що мiстить величезний духовний потенцiал. Материнська мова концентруi в собi культурно-iсторичний шлях етноспiльноти, i могутнiм засобом мiжкультурноi взаiмодii, формою консолiдацii нацiональних сил. Це самобутнiй спосiб мислення, свiтобачення. Спостерiгаiться пряма залежнiсть: чим глибше проникаi молодь у скарбницю етнокультури як способу буття спiльноти, осмислюi самобутнiсть власного тАЮЯтАЭ, тим бiльшi прагнення пiзнати свiт культури одиниць iнших спiльнот, що проживають поруч, вступити з ними в дiалог.

Програма складаiться з десяти роздiлiв-блокiв. Назва кожного роздiлу зумовлена вiдповiдним кольором стрiчки в украiнському вiночку. Ця особливiсть зумовлюi i напрями виховноi роботи по кожному роздiлу. В роздiлах видiлено ключовi слова з яскравим етнокультурним забарвленням. Вони притягують до себе iншi компоненти змiсту, iстотно позначаються на його образнiй структурi, поглиблюють значення певних понять. Слова тАУ образи, породженi етнокультурою, входять у систему культурних традицiй, свiтосприймання, у позамовний свiт, характеризують етносередовище, властиве даному соцiуму. Вони визначають належнiсть мовця до певноi етнiчноi спiльноти.

Нашi предки говорили мовою символiв. Символ тАУ це iдея, яка вiдображаi найглибиннiшi знання попереднiх поколiнь. Навчитись читати i розумiти цю символiку, вiдтворювати ii у власнiй творчiй дiяльностi тАУ одне iз завдань комплексноi програми тАЬВiночоктАЭ.

Вiночок тАУ це символ сонця, якому поклонялися давнi украiнцi як найбiльшому божеству (значення сонця для украiнцiв розкрито в одному iз роздiлiв програми). У нашому дослiдженнi вiночок тАУ образ, iдеал людини, до якого повинен прагнути кожен, хто причетний до справи виховання пiдростаючих поколiнь. Стрiчки у вiночку тАУ шляхи досягнення поставлених завдань.

Завдання програми "Вiночок" тАУ навчити пiдростаючi поколiння розумiти i читати символiку етнокультури, розумiти походження архетипiв власноi культури, розбудити бажання берегти першооснови власного роду; формувати цiлiсну особистiсть, державотворчо спрямовану, етнонацiонально усвiдомлену, з толерантним сприйняттям полiкультурного простору Полiського регiону.

"Вiночок" як етнокультурна модель нацiонального виховання сформовано пiд впливом етнонацiональних та загальнонародних цiнностей i зосереджуi увагу на таких аспектах:

тАв своi тАУ чуже (етнокультурна iдентифiкацiя, дiалог з iншими етнокультурами на основi принципiв гуманiзму, толерантностi, взаiморозумiння та взаiмовiдповiдальностi);

тАв дитиноцентризм (високий ступiнь орiiнтацii на особистiсть дитини; знання свiту дитинства як культури в культурi, зменшення вiдчуження дитини вiд культури, навколишнього середовища, самоi себе)

тАв родиноцентризм (орiiнтацiя нацiонального виховання на родиннi, етнiчнi цiнностi, виховна спрямованiсть освiти; утвердження нацiональноi, культурноi, мовноi iдностi; розумiння важливостi власноi держави, родини як найважливiшого простору буття людини);

тАв регiональний компонент (змiщення акценту iз культури наукових знань на знання про особистiсть, свiт рiдноi мови, етнокультури регiону; Рiднiй край як простiр утвердження в дитинi Людини).

Запропонована модель освiти ставить виховання на свiтоглядний ТСрунт нацiональноi культури й одночасно у контекст фiлософсько-педагогiчноi думки "людина тАУ природа тАУ мова тАУ нацiя тАУ держава - людство". Етнокультура i наскрiзною основою всiх навчальних предметiв, iнтегративних курсiв, позакласних та позашкiльних заходiв. Це сприяi формуванню свiтогляду крiзь призму iнтересiв украiнськоi спiльноти, ii iсторii, розвиваiться цiкавiсть i шана до культур iнших спiльнот. При такому пiдходi до виховання народ не втрачаi свого iндивiдуального обличчя i не перетворюiться на пасивного споживача результатiв дiяльностi iншiх народiв.

Залучення етнокультурних цiнностей вiдiграi консолiдуючу роль, сприяi освiченостi молодi, розвиваi iнтерес до пiзнання власного внутрiшнього свiту. Такий пiдхiд зумовлюi заново систематизувати накопичений матерiал, перевiрити його життiдiяльнiсть, а також залучити у сферу наукового аналiзу "втраченi" виховнi моделi, якi можуть бути основою для пошуку новоi системи освiти та новоi педагогiки.

Основна форма виховного процесу згiдно програми "Вiночок" тАУ гра. Елемент навчання непомiтно для дiтей вплiтаiться педагогом в iгри, поступово зменшуiться частка останнiх, проте не до кiнця (як приклад, дiловi iгри у вузах).

етнокультура нацiональне виховання

Висновки

Завдання педагога полягаi в тому, щоб допомогти дiтям, навчити вiдчувати себе частинкою нерозривного цiлого сформованоi системи: людина природа тАУ мова тАУкультура тАУ космос. Пiдхiд до вивчення системи повинен бути усвiдомлений, не як до розваг (хоча i це не вiдкидаiться в сторону), а як до речей, якi втiлюють багатовiкову мудрiсть народу, яку потрiбно осягнути розумом, зрозумiти серцем, вiдчути душею.

Це повинен бути комплекс впливу самим способом життя, а не подаватись окремими предметами, роздiлами. Потрiбно створити чiткий, системний вплив на дитину. Предметнi рамки максимально розмитi. Основна роль вiдводиться грi i пiдготовцi до гри. У грi поiднати дiйсне i вигадане, реальне i мiфiчне. При такому пiдходi важливим стаi не сам результат, а процес переживань, пов'язаний з iгровими дiями. Дитина виконуi певну роль, передаi дii i вчинки особи певного часу i простору, одержуi необхiдний обсяг знань, засвоюi норми поведiнки i, звiсно, моралi. Результат гри теж несподiваний: ситуацiя тАУ уявна, а переживання i почуття тАУ реальнi.

Вiддавши перевагу добре пiдготовленiй грi (дiти не повиннi помiтити цього), педагог зможе довгий час прогнозувати почуття дiтей, керувати iхнiм iнтелектуальним та духовним розвитком. У грi кожна дитина розкриваiться по-своiму, а отже i в дорослому життi кожна людина стане неповторною особистiстю (особистiсна спрямованiсть виховання). Розвиток iндивiда набуваi особистiсного зорiiнтування, дитина в процесi гри саморозвиваiться, самовдосконалюiться, шлiфуi власне "Я" як конкретний представник певноi етноспiльноти.

Список лiтератури

1. Романенко М.РЖ. Освiта як об'iкт соцiально-фiлософського аналiзу. Наукова монографiя. тАУ Днiпропетровськ: Днiпропетровський iнститут освiти, 1998.

2. Белик А.А. Культурология: Учебник для вузов /Под ред. В.И. Бахмина, Я.М. Бергера, Е.Ю. Гениевой, Г.Г. Дилигенского, В.Д. Шадрикова. тАУ М.: Российский государственный гуманитарный университет, 1999 // http // ufalaw. narod. ru / 2 / kult / ycheb. Htm # 16 # 16.

3 .Козлов В.И. Основные проблемы этнической экологии. // Этнографическое обозрение. тАУ 1983. - № 1.

4. Козлов В.И. Жизнеобеспечение этноса: содержание понятия и его этнологические аспекты // Этническая экология: теория и практика. Сборник научных работ. - М.: Наука, 1991.

5. Маркарян Э.С. Узловые проблемы теории культурной традиции // Советская этнография/ - 1981/ - № 2.

6. Маркарян Э.С. Культурная традиция и задача дифференциации ее общих и локальных проявлений //Методологические проблемы этнических культур. Материалы симпозиума. тАУ Ереван: Изд-во АН Арм.ССР,1978.

7. Маркарян Э. С. Культура как способ социальной организации. - Пущино: НЦБИ АН СССР, 1982.

Вместе с этим смотрят:

Загальнодидактичнi традицii створення навчальноi лiтератури

Здоровьесберегающие принципы в организации учебно-воспитательного процесса

Змiст сучасноi освiти

Значение музыкального воспитания в семье

Изучение особенностей подготовки к школе слабослышащих детей