Естетичне виховання особистостi

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Миколаiвський державний унiверситет iм. В.О.Сухомлинського

Кафедра педагогiки

Курсова робота

Естетичне виховання особистостi

Виконала

студентка РЖРЖРЖ-Б групи

факультету фiлологii та журналiстики

заочноi форми навчання

Борисова Алiна Миколаiвна

Науковий керiвник

Демченко Л.А.

Харкiв - 2009

РЖ. Розвиток поняття тАЮестетикатАЬ

Ми живемо в неспокiйному свiтi вiдчудження людини вiд своii сутi, вiдчудження вiд духовних джерел, якi легко руйнуються без поденного iх плекання. Щоб не загубити цi духовнi джерела, потрiбно припинити зниження моралi, втрату життiвих цiнностей. Суттiву роль у процесi духовного збагачення особистостi можуть допомогти естетичнi начала, якi допомагають вiдтворенню та трансляцii естетичноi культури, в усi рiзноманiтностi свiтових зразкiв сприяють вихованню творчоi особистостi.

Прекрасне належить до однiii з важливiших загальнолюдських цiнностей. Воно здатне приносити душевну рiвновагу, продовжувати потребу в естетичнiй дiяльностi.

Зараз залишаiться актуальними проблеми духовного збагачення людини, естетичного виховання особистостi за законами краси.

РЖ тому я обрала темою свого дослiдження естетичне виховання особистостi. Бо саме естетичне виховання невiдтАЩiмною складовою всебiчного гармонiйного розвитку особистостi.

Метою мого дослiдження являiться розвиток естетичного виховання особистостi i виявлення його основноi мети та завдання.

Основним завданням мого дослiдження i iсторiя поняття тАЮестетикатАЬ, естетичне виховання у поглядах видатних педагогiв i процес формування ест етичного досвiду особистостi, а саме: його складовi та основнi форми роботи.

1.1 Поняття естетики у фiлософськiй площинi

Естетика тАФ наука про становлення чуттiвоi культури людини. Таке загальне визначення витiкаi з органiчноi iдностi двох своiрiдних частин цiii науки; якими i: 1) виявлення дiалектики самого процесу освоiння, специфiки естетичного як прояву цiннiсного ставлення людини до дiйсностi; 2) художня дiяльнiсть людини.

Обидвi частини хоч i тiсно взаiмопов'язанi, проте вiдносно самостiйнi. У першiй розглядаються питання природи, специфiки i творчого потенцiалу естетичного, категорii естетики тАФ прекрасне, трагiчне, комiчне тощо. Друга частина охоплюi художню дiяльнiсть людини, структурну i функцiональну ii своiрiднiсть, природу художнього таланту, видову, жанрову та стильову самобутнiсть мистецтва. Саму iсторiю становлення естетики як предмета без перебiльшення можна назвати процесом пошуку адекватного спiввiдношення мiж зазначеними частинами. Своiрiдну функцiю Влпластичного мостуВ» при цьому виконували такi поняття, як прекрасне, досконале, гармонiя, цiннiсть, фiлософiя мистецтва. Протягом багатьох столiть естетика виступала i як Влнаука про прекраснеВ», i як Влнаука про досконалеВ», i як Влнаука про закони розвитку мистецтваВ».

Констатуючи складнiсть визначення предмета естетики, слiд передусiм реконструювати iсторiю проблеми, звернувши особливу увагу на специфiку термiнологii.

Поняття естетика традицiйно пов'язують з грецьким ейсетикос тАФ почуттiвий. Проте не можна тут обiйти i такi грецькi термiни, як естаномай, естесi, естаноме, не можна нехтувати i самим процесом формування особистого ставлення до предмета. Хоч згаданi термiни i вiдповiдають поняттю почуття, проте вони увiбрали в себе багато нюансiв iндивiдуального людського ставлення до предмета, орiiнтували людину на власнi зорову, слухову, дотикову здатностi вiдчувати, вимагали довiри до власного свiтосприймання.[6,7]

Поява певноi термiнологii i загальне визнання ii все гаки не привели до виникнення новоi науки. Естетичнi знання формувалися в межах фiлософii як ii своiрiдна частина. Утвердження естетики як самостiйноi науки вiдбулося лише у XVIII ст.

Становлення перших естетичних уявлень слiд спiввiднести з тим значенням, якого давньогрецька фiлософiя надавала людським почуттям взагалi. Аналiз iх. спроби класифiкувати, виявити протилежнi чуттiвi сили i важливими складниками фiлософських поглядiв Пiфагора. Алкмеона, Емпедокла, Теофраста. ТРрунтуючись на iхнiх роздумах щодо природи почуттiв, можна було вже досить переконливо диференцiювати почуття прекрасного чи потворного, трагiчного чи комiчного. Отже, склавшись у надрах загальнофiлософськоi традицii, естетика ВлвибудовувалаВ» власний предмет, вiдбиваючи i надбання, i прорахунки давньогрецькоi фiлософii.[6,8]

Пiзнiше термiни естаноме, естаномай, ейсетикос втратили прямий зв'язок з поняттям почуття, предмет естетики почали осмислювати через значно ширшi за обсягом i наповненням поняття: досконале, пропорцiйне, гармонiйне, прекрасне, естетичне. Саме багатозначнiсть подальшого тлумачення поняття естетика спонукаi нас до необхiдностi вiдновити iсторiю становлення предмета науки естетики, яка маi давнi i глибоке корiння. Першi паростки художнього пiзнання i освоiння дiйсностi можна знайти вже у мiфологiчних текстах. Цiкаво й те, що становлення естетичного знання не пов'язане з якимось конкретним регiоном чи краiною, а властиве як давньогрецькiй фiлософii, так i фiлософii Китаю, РЖндii, арабо-мусульманських краiн, Вiзантii тих далеких часiв.[6,10]

Теоретичнi погляди Сократа (470тАФ 399 pp. до н. i.) спиралися на полiтико-етичну основу, на спроби визначити поняття добра i зла. Критикуючи афiнську демократiю, Сократ наполягав на передачi влади кращим, тобто високо моральним представникам суспiльства. Мораль, у його розумiннi, маi виступати запорукою справедливостi, чесностi, благородства людини.

Беручи за основу принцип доцiльностi, Сократ намагався розкрити спiввiдношення мiж етичним i естетичним, прекрасним i корисним. Фiлософ оперував поняттям калокагатiя тАФ поiднання старогрецьких слiв прекрасний i добрий (досконалий). Слiд пiдкреслити, що це одне з найголовнiших понять античноi естетики, яке означало гармонiю зовнiшнього i внутрiшнього, тобто умову краси iндивiда. Платон вважав, що принцип калокагатii маi найпрямiше вiдношення до професii воiнiв, до поняття вiйськовоi честi i моралi. Та згодом греки дедалi бiльше почали трансформувати калокагатiю у сферу освiти, вихованостi людини. Власне, вiдтодi й почалося по-справжньому фiлософське осмислення цього поняття. Тенденцiя мала пряме вiдношення i до появи концепцii Аристотеля, який iнтерпретував калокагатiю як гармонiю зовнiшнього i внутрiшнього. При цьому пiд внутрiшнiм вiн розумiв мудрiсть, яка, на його думку, приводить людину до глибокого усвiдомлення iдностi краси i добра, естетичного i морального, тобто до гармонii, що маi стати нормою iснування людини. Як що ж людина не здатна сягнути такоi викiнченостi, то вона повинна принаймнi хоч через самовдосконалення тяжiти до цього. Зауважимо, що добре окреслену сутнiсть принципу калокагатii давньогрецьке мистецтво намагалося втiлювати в життя своiми творчими набутками. Носiями саме гармонiйного, високого морально-етичного iснування i дiяння виступають героi Фiдiя, Полiклета, Софокла.

У подальшi iсторичнi перiоди принцип калокагатii був забутий, а етика й естетика все бiльше роз'iднувалися i кожна з них обирала свiй власний шлях розвитку. Проблема зв'язку цих наук перемiстилася у сферу мистецтва, i найбiльш типовим аспектом дослiдження взаiмодii етики й естетики стала проблема мистецтво i мораль.

Естетичнi погляди Сократа дiстали творче продовження у фiлософськiй концепцii видатного представника античноi фiлософii Платона (427тАФ347pp. до н.е.). Естетична спадщина його пов'язана з дослiдженням природи сприйняття прекрасного, джерел талановитостi, проблем естетичного виховання. Особливу увагу фiлософ придiляв вивченню мистецтва. Це пояснюiться, зокрема, тим, що мистецтво вiдiгравало особливу роль у життi Афiн V тАФ IV ст. до н. е. Афiнська демократiя добилася права на безкоштовне вiдвiдування театру, всенародною повагою користувалася творчiсть поетiв i музикантiв. Продовжуючи традицiю Сократа, Платон пов'язував вплив мистецтва з процесом формування морального свiту людини: воно виховуi як позитивнi, так i негативнi якостi. Фiлософ розширив естетичну проблематику. В його теоретичних дiалогах присутнi думки про вiдноснiсть краси, про шляхи досягнення абсолютно прекрасного. РЖ хоч абсолютно прекрасне iснуi у виглядi iдеi, зате сама можливiсть руху вiд простого до складного в становленнi прекрасного вiдкривала шляхи до майбутнiх теоретичних досягнень в галузi естетичного.[6,12]

Вершиною античноi естетики називають теоретичну спадщину Аристотеля (384тАФ322 pp. до н. i). РЖ справдi, його працi ВлПоетикаВ», ВлРиторикаВ», ВлПолiтикаВ», ВлМетафiзикаВ», ВлЕтикаВ» висвiтлюють широке коло естетичних проблем.

У теорii Аристотеля знову чiтко простежуiться захоплення космосом тАФ носiiм гармонii, порядку, довершеностi. Естетичне пiзнання i мистецтво вiн розглядаi як вiдображення свiтовоi гармонii. Аристотель вперше дав розгорнуту структуру естетичних категорiй, запропонував власне розумiння прекрасного, трагiчного, комiчного. Серед значних теоретичних досягнень фiлософа тАФ обТСрунтування основного принципу творчоi дiяльностi митця мiмезису (наслiдування). Аристотель вважав, що мiмезис притаманний людинi з дитинства. Саме здатнiстю до наслiдування людина вiдрiзняiться вiд тварин. Через наслiдування людина набуваi перших знань, навичок. Результати наслiдування викликають захоплення,, почуття задоволення, адже в них присутнi впiзнавання.

Значне мiсце в теоретичнiй спадщинi Аристотеля займаi процес розробки нових естетичних понять, а також подальше теоретичне обТСрунтування вже iснуючих або ж використання iх саме для аналiзу естетичних явищ. Стосуiться це не лише мiмезису, а й калокагатii, катарсису.[6,14]

Становлення естетики Китаю пов'язують з iм'ям Конфуцiя (551тАФ479 pp. до н.е.), естетичнi погляди якого переплiтаються з педагогiчними iдеями i, як наслiдок, в цьому найпереконливiше виглядаi запропонована фiлософом система виховання, зокрема естетичного. На думку Конфуцiя, виховання треба починати з поезii, а закрiплювати знання людини послiдовним вивченням правил ВллiВ» (за китайською традицiiю це тАФ доброчеснiсть, знання елементарних норм етикету). Завершуючи освiту, слiд звертатися до музики, яка несе в собi найвище естетичне навантаження, тяжii до духовного. Необхiдно пiдкреслити, що не тiльки Конфуцiй, а й iнший вiдомий мислитель Китаю Сюнь-цзи (298тАФ238 pp. до н.е.) вважав, що обрядова музика вiдкриваi шлях до досконалостi не лише всiх людей, а й навiть тих, хто i ВлосвiченимВ», ВлкультурнимВ». Обрядова музика довершуi iхнiй культурний рiвень, допомагаi осягнути iдеал.[6,16]

Особливе мiсце в естетицi Вiзантii займала розробка естетико-мистецтвознавчих функцiй iкони та правил зображення Бога. Для вирiшення цiii проблеми розроблялися такi поняття, як канон, умовнiсть, лаконiзм, декоративнiсть, а щодо розумiння предмета естетики, то дедалi видимiше починав переважати мистецтвознавчий аспект.

B iсторii естетичноi науки перша половина XVIII ст. займаi особливе мiсце; в 1750 р. з друку вийшов перший том теоретичного трактату ВлЕстетикаВ», автором якого був нiмецький фiлософ i теоретик мистецтва Олександр Готлiб Баумгартен (1714тАФ1762 pp.). Спираючись на грецькi поняття ейсетикос, естаномай, естаноме, естесi, Баумгартен увiв новий термiн тАФ естетика, окресливши цим самостiйну специфiчну сферу знання.[6,17]

Поява потреби видiлення у самостiйну науку певних уявлень, знань, iдей, пов'язаних з емоцiйним, чуттiвим, цiннiсним ставленням людини до дiйсностi, до природи, суспiльства, до мистецтва, було свiдченням накопичення таких нових знань, якi вже не могли розвиватися в межах загальнофiлософськоi теорii i традицiйних мистецтвознавчих уявлень. О.Баумгартен, як фiлософ, стверджував, що гносеологiя маi двi форми пiзнання тАФ естетику i логiку. Перша пов'язана з Влнижчим, тобто чуттiвим пiзнанням, а друга тАФ з вищим, тобто iнтелектуальним. Логiка вивчаi судження розуму i веде до пiзнання iстини. Естетика ж пов'язана iз судженням смаку i пiзнаi прекрасне. Поняття прекрасного широко використовуiться О. Баумгартеном, однак предмет естетики вiн не визначив через iдею прекрасного (така тенденцiя виявилася пiзнiше, зокрема в позицiях Г.В.Гегеля та М. Г. Чернишевського). Баумгартен визначив предмет естетики через поняття досконале: Вл..Естетика тАФ це наука про досконале в свiтi явищ, про досконалiсть чуттiвого пiзнання й удосконалення смакуВ».

Коли Баумгартен наголосив на термiнi досконале, то виявилось, що це поняття вже було об'iктом теоретичного iнтересу в естетицi минулого. Так, у працi ВлМетафiзикаВ» Аристотель ототожнюi досконале з прекрасним тАФ останнi визначаiться фiлософом як позитивне досконале. У схiдних культурах теж простежуiться тяжiння до ототожнення досконалого й естетичного. Арабський фiлософ середньовiччя Ал-Газалi, наприклад, стверджував: Вл..Краса предмета, його привабливiсть полягаi в iснуваннi всього досконалого або того, що йому вiдповiдаi. Краса кожного предмета тАФ у вiдповiдностi його виду досконалостiВ».

РЖ все ж треба вiддати належне Баумгартену за вiдродження в теоретичному обiговi такого цiкавого поняття, як досконале. Бiльше того, вiн подiлив естетику на два рiвнi тАФ теоретичну i практичну. Перша мала займатися проблемою краси, специфiкою чуттiвого сприймання дiйсностi, а друга безпосередньо пов'язувалася з проблемами розвитку мистецтва. В концепцii Баумгартена, таким чином, вiдбувся подiл предмета науки на двi частини: одна тяжii до фiлософського знання, а друга тАФ до мистецтвознавства. Ця тенденцiя закрiпилася настiльки, що iснуi й понинi, змушуючи нас сьогоднi ставити питання про двопредметнiсть естетичноi науки. А це, у свою чергу, i свiдченням як теоретичноi, так i структурноi складностi предмета естетики.

Отже, виявившись у глибокiй давнинi, зв'язок естетичного з мистецтвом залишився назавжди. У першiй половинi XIX ст. з'явилося поняття Влфiлософiя мистецтваВ» (Гегель), яке засвiдчило можливiсть осягнути мистецтво не лише як систему окремих видiв зi своiю iсторiiю i теорiiю, а як цiлiсний феномен, специфiка якого розкриваiться через цiлi i завдання творчоi дiяльностi художньо обдарованоi людини тАФ митця. Ця людина не лише реалiзуi свiй власний творчий потенцiал, а виступаi своiрiдною моделлю тих високих, неординарних можливостей, до яких повинна дотягуватися кожна, так би мовити, звичайна людина. Творча дiяльнiсть митця тАФ це процес свiдомоi реалiзацii естетичного, усвiдомлене створення естетичноi цiнностi. Якщо у будь-якiй iншiй сферi людськоi дiяльностi естетичне може реалiзуватися стихiйно, неусвiдомлено, то в мистецтвi однiiю з найважливiших функцiй i i функцiя естетичного. Тому можна вважати мистецтво вищою, свiдомо створеною сферою естетичного.[6,19]

Теоретичнi погляди О. Баумгартена формувалися в той час, коли естетичне знання як складова частина фiлософii вже мало довгу i непросту iсторiю. Це i епоха середньовiччя, в умовах якоi написанi твори Августина ВлСповiдьВ», ВлПро музикуВ», ВлПро порядокВ»; i епоха Вiдродження, яка дала свiтовi естетичну спадщину Леонардо да Вiнчi, Альбрехта Дюрера, Лоренцо Балла, Пiко делла Мiрандола; i класицизм, основнi методологiчнi принципи якого знайшли послiдовне висвiтлення в ВлПоетичному мистецтвiВ» Нiколи Буало. Сучасниками Баумгартена були видатнi естетики i теоретики мистецтва РЖоганн Вiнкельман та Готхольд Ефраiм Лессiнг.

Отже, введення Баумгартеном термiна естетика, а по тому i фiксацiя певноi галузi наукових знань, спиралося на значний iсторико-теоретичний досвiд i закрiплювало за наукою естетикою ii предмет тАФ закономiрностi чуттiвого пiзнання i художньоi творчостi.

Важливим етапом у розробцi проблеми предмета естетики став перiод розвитку нiмецькоi класичноi фiлософii. Безпосереднiй iнтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фiхте, Шеллiнг, Гегель.

РЖммануiл Кант (1724тАФ1804 pp.) переконаний, що тiльки людина може бути iдеалом краси, тiльки людство Влможе бути iдеалом досконалостiВ». Отже, знову поняття досконалiсть висуваiться як важлива координата формування гармонii, iдеалу.

Йоганн-Готлiб Фiхте (1762тАФ1814 pp.) у розумiннi естетики тяжiв до iдеi зведення предмета цiii науки до теорii мистецтва. Розглядаючи специфiку мистецтва у порiвняннi з наукою i мораллю, вiн вважав, що саме мистецтво сприяi становленню цiлiсноi людини. РЖ ця думка стимулювала iнтерес Фiхте до проблеми художньоi генiальностi

Особливоi ж уваги заслуговуi фiлософсько-естетична позицiя Фрiдрiха-Вiльгельма-Йозефа Шеллiнга (1775тАФ 1854 pp.), зокрема прочитанi ним в РЖiнi та Вюрибурзi лекцii з фiлософii мистецтва, в яких аргументуiться думка про художню творчiсть та естетичне споглядання як вишi ступенi розвитку абсолюту. Шеллiнгу виявився близьким романтико-iррацiональний погляд на свiт, який даi право говорити про цього фiлософа як про спадкоiмця iiнських романтикiв, зокрема Ф. Шлегеля i Новалiса

Змiни у поглядах Шеллiнга пов'язанi з 1814тАФ1817 pp., коли поступове зближення фiлософа з теософськими, релiгiйно-мiстичними спрямуваннями почало раптом змiцнюватися. Ще 1803 р. у працi ВлФiлософiя i релiгiяВ» Шеллiнг визначив абсолют як Бога, як безкiнечну першооснову. На початку 40-х рокiв вiн вже виступив як виразник аристократично-клерiкальних кiл Нiмеччини, як свiдомий пропагандист мiстико-теософських iдей.

Пiдкреслюючи складнiсть, неоднозначнiсть i суперечливiсть суджень Шеллiнга, не можна не визнати силу iх впливу на свiторозумiння iнтелiгенцii РДвропи у другiй половинi XIX ст., а також i в умовах XX ст. Вiдбиток шеллiнгiанства знаходимо у фiлософських концепцiях Гегеля i Фейербаха, Шопенгауера i Фрейда, Кьоркегора i Бергсона. Широку дискусiю окремi положення Шеллiнга викликали на Штутгартському гегелiвському конгресi в травнi 1975 р. Можна приiднатися до думки, що Вллiнiя висхiдного фiлософського руху пройшла повз пiзнього Шеллiнга через Гегеля до його учнiв тАФ гегельянцiв, а далi тАФ до його матерiалiстичних критикiв. Але без об'iктивноi дiалектики природного буття у раннього Шеллiнга не було б настiльки широко вiдпрацьованого об'iктивно-дiалектичного вчення ГегеляВ».[6,20]

Принципово нову спрямованiсть естетичнi проблеми отримують в теоретичнiй спадщинi Георга-Вiльгельма-Фрiдрiха Гегеля (1770тАФ1831 pp.). У вступi до лекцiй з естетики Гегель зазначив, що предметом цiii науки маi бути Влцарство прекрасногоВ», яке iнтерпретуiться ним якВлсфера мистецтва, або, ще точнiше,тАФ художньоi творчостiВ». Слiд пам'ятати, що Гегель взагалi негативно ставився до термiна естетика i вважав за доцiльне замiнити його термiном фiлософiя мистецтва або фiлософiя художньоi творчостi. Гегель ввiв у визначення предмета естетики поняття прекрасне, яке в його ж концепцii обмежувалося мистецтвом. Отже, зв'язок предмета естетики з Влцарством прекрасногоВ» звужував саму науку, замикав ii лише на тi проблеми, якi можна було ототожнити з поняттям прекрасного. Безпосереднiй зв'язок лише з проблемами мистецтва вiдсiкав вiд предмета естетики все, що знаходилося поза мистецтвом.

Гегелiвську iдею зв'язку естетики i прекрасного розвинув у своiх теоретичних пошуках М. Г. Чернишевський (1828тАФ1889 pp.). Визначаючи предмет естетики через поняття прекрасного, вiн, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав на здатностi цiii науки до всеосяжностi життя. Така позицiя чiтко простежуiться при спробах фiлософа визначити прекрасне в рiзних сферах життiдiяльностi людини. Таким чином, авторитет М. Чернишевського закрiпив на росiйському ТСрунтi розумiння естетики через iдею прекрасного.[6,21]

У межах марксистськоi фiлософськоi концепцii наука естетика визначаiться як така, що вивчаi природу, функцii, загальнi закони i закономiрностi естетичноi дiяльностi людини та суспiльства. Таке визначення естетики не виключаi з предмета науки мистецтво, адже воно i специфiчною формою естетичноi дiяльностi.[6,22]

1.2 РЖсторiя педагогiки. Естетичне виховання у поглядах видатних педагогiв

Всебiчний гармонiйний розвиток особистостi не можна уявити без ii естетичноi вихованостi. Естетичне виховання передбачаi розвиток в людини почуттiв прекрасного, формування вмiнь i навичок творити красу у навколишнiй дiйсностi, вмiти вiдрiзняти прекрасне вiд потворного, жити за законами духовноi краси. [5,303]

Якщо звернутися до iсторii педагогiки, то можна простежити, що видатнi педагоги багато уваги придiляли естетичному вихованню особистостi. Але iх погляди щодо виховання за законами краси, звичайно, були рiзними.

Павло Павлович Бiлецький-Носенко (1774-1856рр.) понад 30 рокiв життя вiддав вихованню сiльських дiтей та освiтньо-педагогiчних дiяльностi. Його педагогiчнi погляди проникнутi iдеями гуманiзму, всебiчного, гармонiйного розвитку особистостi, в якому на його думку, повинно мати мiсце моральне, розумове, трудове, а особливо - естетичне виховання. Ним написанi теоретичнi працi серед яких одна з перших у вiтчизнянiй педагогiцi присвячена проблемам естетичного виховання. тАЮПро смаки естетичнiтАЬ - це був великий внесок у розвиток украiнськоi культури i освiти. [9,238]

Григорiй Савич Сковорода (1722-1794рр.) - видатний украiнський педагог, поет, мандрiвний фiлософ, представник етико-гуманiстичного напряму вiтчизняного просвiтництва.

Будучи прихильником принципу народностi у вихованнi, вiн обстоював думку, що воно маi вiдповiдати iнтересам народу, живитися з народних джерел i зберiгатися в життi кожного народу. На його думку, мета виховання - пiдготовка вiльноi людини, гармонiйно розвиненоi, щасливоi, корисноi для суспiльства. Вiн дбав про естетичне виховання, яке маi облагороджувати людей, допомагати iм у життi та працi. Засобами естетичного виховання, повиннi бути поезiя, музика, народнi пiснi, краса природи, образотворче мистецтво. У вихованнi Г.Сковорода пропонував такi методи, як бесiда, поради, розтАЩяснення, приклади, радив виховувати не тiльки словом, а й дiлом.[14,496]

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) генiальний украiнський поет, художник, громадський дiяч. Його педагогiчнi погляди вираженi у вiршах, публiцистичних i художнiх творах. З творiв Т.Шевченка постаi виховний iдеал - людина з багатогранними знаннями i високими моральними якостями, яка вмii цiнувати мистецтво.

На думку Шевченка, людина повинна мати добре розвиненi естетичнi смаки, бути обiзнаною з високохудожнiми лiтературними творами, добре орiiнтуватися в образотворчому мистецтвi. Не зайвим i вмiння малювати, гарно спiвати, грати на музичних iнструментах. [14,499]

Софiя Федорiвна Русова (1856-1940) - активний громадський дiяч, перша жiнка педагог-теоретик в Украiнi, письменниця.

Принципово важливе значення у вихованнi й навчаннi дiтей Софiя Русова надала мистецтву спершу нацiональному, а згодом i свiтовому. На ii думку, все виховання маi бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоцiями. [14,521]

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) - один iз найвидатнiших педагогiв, який збагатив свiтову педагогiку, внiс великий доробок у теорiю виховання. Пiд цiлями виховання А.Макаренко розумiв програму особистостi, програму людського характеру (тАЮМетоди вихованнятАЬ).

На його думку, у виховному процесi маi бути загальна програма виховання, тАЮСтандартн6атАЬ, й iндивiдуальна коректива до неi залежно вiд особистостi конкретного учня. [14,523]

Великого значення А. Макаренко надавав естетичному вихованню учнiв, вважаючи, що прагнення до прекрасного закладено в людинi вiд природи. Засобами естетичного виховання вiн вважав красу природи, пiснi, музику, образотворче мистецтво, художню лiтературу, кiно, театр, чистоту й охайнiсть у всьому, розкiшну шкiльну садибу, приiмне навколишнi оточення, естетичне оформлення класних кiмнат, гарний одяг, естетику взаiмовiдносин у колективi тощо.[14,524]

Глибоке вивчення педагогiчноi спадщини А. Макаренка, уникнення ВлвишукуваньВ» недолiкiв у нiй, творче використання плiдних iдей може дати неабияку користь для вдосконалення навчально-виховного процесу сучасноi украiнськоi школи.[14,525]

Суттiвий внесок у педагогiчну теорiю ХХ столiття зробив видатний украiнський учений-педагог та талановитий практик засновник гуманiстичноi новаторськоi педагогiки Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970).

B.Сухомлинський тАФ автор низки педагогiчних праць: ВлСерце вiддаю дiтямВ», ВлНародження громадянинаВ», ВлЯк виховати справжню людинуВ», ВлПавлиська середня школаВ», ВлСто порад учителевiВ», ВлБатькiвська педагогiкаВ» та iн. Загалом вiн написав 41 монографiю, понад 600 наукових статей.

Важливу роль В. Сухомлинський вiдводить естетичному вихованню пiдростаючого поколiння, вихованню красою. "Краса, тАФ писав В.О. Сухомлинський, тАФ могутнiй засiб виховання чутливостi душi. Це вершина, з якоi ти можеш побачити те, чого без розумiння i почуття прекрасного, без захоплення i натхнення нiколи не побачиш. Краса тАФ це яскраве свiтло, що осяваi свiт. При цьому свiтлi тобi вiдкриваiться iстина, правда, добро; осяяний цим свiтлом, ти стаiш вiдданим i непримиренним. Краса вчить розпiзнавати зло i боротися з ним. Я б назвав красу гiмнастикою душi тАФ вона виправляi наш дух, нашу совiсть, нашi почуття i переконання. Краса тАФ це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе i завдяки йому так чи iнакше ставишся сам до себе".[5,303]

Вiн пропонуi використовувати красу природи, красу слова, музики i живопису. Педагог маi не тiльки навчити дитину знати i розумiти мистецтво, а й сформувати в неi потребу милуватися природою i творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками. [14,527]

В.Сухомлинський у своiх творах акцентував увагу на духовному свiтi школяра:

тАЮВ юнацькi роки естетичнi почуття й переживання усвiдомлюються учнями як один з важливих елементiв духовного життя. Задоволення потреб у сприйняттi прекрасного, величного, героiчного, комiчного маi велике значення в духовному життi передових юнакiв та дiвчат. В юнацькi роки естетичнi почуття допомагають вихованцевi усвiдомлювати свою моральну гiднiсть, вiдчувати благородство своii душi, розвивати моральнi переконання. У формуваннi моральноi гiдностi особистостi величезну роль вiдiграi ii естетичне ставлення до моральних дiй i вчинкiв людей. Виявлення таких високоморальних якостей, як вiрнiсть народним iдеалам i трудовому народовi, стiйкiсть i самовiдданiсть в боротьбi за добро проти зла, колективiзм, чеснiсть, безкорисливiсть, приваблюi i хвилюi не лише своiю iдейнiстю, але й красою, благородством.

В юнацькi роки бiльше нiж будь-коли потяг до красивого поiднуiться з прагненням до високоморального.

Звiдси тАФ непримиреннiсть юнацтва до всього аморального. Аморальне розглядаiться юнаками та дiвчатами як вульгарне i потворне.

Для морального самоствердження вихованцiв у юнацькi роки дуже важливо, щоб кожен з них на власному досвiдi переконався, що таке краса, благородство високоморального вчинку. Змiстовне життя колективу, здоровi моральнi зв'язки висока спрямованiсть почуттiв тАФ усе це сприяi тому, що вихованець сам знаходить можливiсть для здiйснення красивого, благородного вчинку чи дii.

Естетичнi почуття, викликанi благородними вчинками людей, i для юнацтва джерелом невичерпноi життiствердноi сили, оптимiзму, впевненостi в благородностi мети свого життя.

Юнацтва чи не найбiльше стосуiться закономiрнiсть, яку можна сформулювати так: сприймаючи прекрасне в природi i мистецтвi, людина вiдкриваi прекрасне в самiй собi. Спостереження за життям i працею юнакiв та дiвчат приводять до висновку, що i в природi, i в творах мистецтва вони свiдомо шукають вiдгуки особистих переживань i почуттiв. Безпосереднiй iнтерес до яскравих картин i явищ природи змiнюiться iнтересом вибiрковим: вихованець знаходить у природi те, в чому вiн вiдчуваi духовну потребу. Заслуговують на увагу думки, висловленi з цього приводу колишнiми вихованцями через 10-15 рокiв пiсля закiнчення школи. Говорячи про значення естетичних почуттiв у формуваннi iхнього морального свiту, вони пiдкреслюють, що в роки ранньоi юностi спостереження за прекрасним у природi змiцнювало в них тяжiння до високоморального. Один з колишнiх наших вихованцiв розповiв: "Я полюбив дивитися в глибiнь блакитного неба i в степову далечiнь. Споглядання цих картин породжувало в менi думки про волю й велич людську, про владу людини над природою, про чистоту i благородство всього природного, непiдробного. Коли читання творiв про похмуре минуле навiювало на мене почуття пригнiченостi, я йшов за село, дивився в синю голубiнь неба, в степову далечiнь. Почуття пригнiченостi зникало, поверталася бадьорiсть".[8,523]

тАЮЯкщо дiти й пiдлiтки виявляють естетичнi почуття насамперед пiд час споглядання окремих яскравих картин природи, то юнаки та дiвчата, дають високу естетичну оцiнку головним чином явищам природи, в яких, на перший погляд, нема нiчого примiтного, такого, що впадаi в око. Гарне, хвилююче вони бачать у виявах життя, розвитку. Споглядання таких явищ, як пробудження ТСрунту вiд зимового сну, скресання рiчки i льодохiд на нiй, потускнiння природи восени, перелiт птахiв, пора цвiтiння садiв, негода тихих осiннiх днiв тАФ все це утверджуi думку про вiчнiсть природи, про красу життя.

У моральному розвитку юнакiв та дiвчат особливо важливе значення мають естетичнi почуття й запити, пов'язанi iз сприйманням та оцiнкою творiв мистецтва. Красою художнього слова вихованцi дорожать як величезним духовним багатством свого народу. В раннiй юностi читання художнiх творiв i такою самою потребою, як спiлкування з товаришами, дружба. Ця потреба зберiгаiться на все життя. В художнiй лiтературi юнаки та дiвчата шукають вiдповiдi на всi питання, що iх хвилюють, i насамперед на тi, що стосуються визначення iхнього мiсця в життi: "В чому людина вбачаi своi щастя? Як поiднати суспiльнi та особистi iнтереси? Як обрати в життi свiй iдеал? Чи можна свiдомо прагнути до слави? Як поiднувати працю за покликанням з працею з обов'язку? Як зробити духовне життя багатим, повноцiнним?" Естетична оцiнка прочитаного твору значною мiрою визначаiться тим, чи вiдповiдаi вiн на всi цi запитання, чи достатньо глибоко утверджуi прагнення юнакiв та дiвчат до морального iдеалу.

Рання юнiсть i вiком поезii в широкому розумiннi цього слова: для юнакiв та дiвчат величезна естетична насолода читати твори, в яких вiдображено духовний свiт людини, дано емоцiйно-моральну оцiнку навколишньоi дiйсностi, особливо взаiминам мiж товаришами, чоловiком i жiнкою. Вони добре вiдчувають поетичний струмiнь не лише в лiричному вiршi, а й у прозi. Справжня поезiя постаi перед ними як з творiв, що вiдображають реальне, справжнi життя, з усiма його радощами й прикрощами, так i з творiв, перейнятих iдеями торжества правди, життя. У творi може йти мова про велике людське горе, сюжет може завершуватись трагiчно, але навiть смерть усвiдомлюiться юнаками та дiвчатами як важливий акт життiствердження, коли герой помираi в iм'я життя. З цього питання в юнацькi роки у вихованцiв складаються вже цiлком зрiлi погляди. Вони зневажливо ставляться до тенденцiйних творiв, що намагаються пригладити дiйснiсть, привести все до щасливого кiнця. "В життi так не буваi", тАФ кажуть про такi твори юнаки та дiвчата.тАЬ[8,584]

Критерiiм естетичноi краси художнього твору для юнакiв та дiвчат i торжество величного. Для них особливе значення маi позицiя автора у визначеннi питання про щастя людини. Герой, що вбачаi особисте щастя в боротьбi за суспiльну, величну мету, стаi для юнакiв i дiвчат взiрцем. Затамувавши подих, стежать вони за його долею, живуть його прагненнями та iнтересами. Завдяки спiвпереживанню вони й самi пiдносяться до високого уявлення про особисте щастя.

Виховуванi на iдеях духовноi свободи, недоторканностi й винятковоi поваги до людськоi особистостi, юнаки та дiвчата ставлять високi естетичнi критерii i до вiдображення в художнiх творах iнтимноi сфери людських взаiмин тАФ дружби i особливо любовi. Ми помiчаiмо, що в кожному поколiннi людей, якi досягають зрiлого вiку, все бiльше посилюiться вимога до чистоти iнтимних почуттiв. Юнаки та дiвчата прагнуть знайти в поетичному творi велике, вiрне, iдеальне кохання, таке, що долаi всi перепони.

У кожному новому поколiннi людей, що стають на шлях самостiйного життя, помiтно зростають вимоги до художньоi форми лiтературних творiв. Виразнiсть мови, точнiсть, свiжiсть, рiзноманiтнiсть, поетичнiсть зображуваних засобiв утверджують в серцях юнакiв та дiвчат почуття прекрасного.

У духовному життi молодi з кожним десятилiттям помiтнiше мiсце посiдаi музика i живопис. Завдяки всiй сукупностi засобiв пiдвищення музикальноi культури радянського народу юнаки та дiвчата свiдомо прагнуть зрозумiти оперну i камерну музику. Мелодiя пробуджуi в iхнiх серцях найрiзноманiтнiшi почуття. Молодь любить слухати музику, спiвзвучну ii думкам, почуттям, переживанням. Нашi спостереження дають пiдстави думати, що слухання музики i однiiю з умов, завдяки якiй посилюiться роль емоцiйноi пам'ятi в духовному життi: мелодiя пробуджуi в душi пережитi давно колись почуття, надаi нового емоцiйного забарвлення думкам. Через 2-3 роки пiсля закiнчення школи нашi учнi розповiдали, що мелодiя, передаючи певне почуття, надавала виразностi iхнiм думкам, робила вагомiшим, повнозвучнiшим слово, а слово, в свою чергу, набувало бiльшоi емоцiйноi сили, виразностi. "Пiсля музики менi завжди легше думаiться, я швидко знаходжу в своiй пам'ятi потрiбнi слова", тАФ сказав один з колишнiх вихованцiв.[8,585]

У працi тАЮПавлиська середня школатАЬ В.О.Сухомлинський наголошував на естетичному сприйманнi i естетичнiй творчостi школярiв:

тАЮУ вихованнi естетичноi культури дуже велике значення маi взаiмозв'язок естетичного сприймання i естетичноi творчостi. У дитинствi, отроцтвi та раннiй юностi кожний учень повинен захоплюватися красою в усiх ii проявах; тiльки за цiii умови в нього утверджуiться бережливе, дбайливе ставлення до краси, прагнення знову i знову звертатися до того предмета, джерела краси, який вже збудив захоплення, залишив у його душi слiд.

В естетичному сприйманнi, як пiзнавальному й емоцiйному процесi, тiсно пов'язанi поняття, уявлення, судження тАФ взагалi мислення, з одного боку, i переживання, емоцii тАФ з другого. Успiхи естетичного виховання залежать вiд того, наскiльки, глибоко розкриваiться перед учнем природа прекрасного. Але вплив на його духовний свiт краси природи, творiв мистецтва, навколишньоi обстановки залежить не тiльки вiд краси, що iснуi об'iктивно, а й вiд характеру дiяльностi учня, вiд того, як ця краса включаiться в його вiдносини з навколишнiми. Естетичнi почуття пробуджуi та краса, яка входить у життя людини як елемент ii духовного свiту.[8,589]

Кожна людина освоюi i красу природи, i музичну мелодiю, i слово. РЖ це освоiння залежить вiд ii активноi дiяльностi, пiд якою ми розумiiмо працю i творення, думку i почуття, якi сприймають, створюють i оцiнюють красу. Чим бiльше в природi предметiв, олюднених емоцiйним сприйманням, пережитих як краса навколишнього свiту, тим бiльше краси бачить людина навколо себе, тим бiльше хвилюi, зворушуi ii краса тАФ i створена iншими людьми, i первозданна, нерукотворна. Тих дiтей i пiдлiткiв, для яких постiйне спiлкування з природою стало важливим елементом iхнього духовного життя, глибоко хвилюють, зворушують описи природи в художнiх творах, зображення картин природи в творах живопису. Ми добиваiмося, щоб кожний наш вихованець з малих рокiв сердечно, дбайливо ставився до деревця, до куща троянд, до квiтiв, до птахiв тАФ до всього живого й красивого. Дуже важливо, щоб це пiклування стало звичкою. Тому в нас кожна дитина доглядаi за рослиною в куточку краси свого класу. У кожноi дитини i своя шпакiвня або своя дуплянка для синичок, кожний оберiгаi гнiздо ластiвки. Ця сфера естетичноi творчостi маi глибоко особистий, iндивiдуальний характер. Без iндивiдуальних особистих почуттiв немаi естетичноi культури.

Велике значення маi й естетична творчiсть, пов'язана iз сприйманням художнiх цiнностей тАФ лiтератури, мистецтватАЬ.[8,590]

Василь Олександ

Вместе с этим смотрят:

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

Видеоматериалы как средство развития навыков говорения на уроках английского языка в 6-7 классах средней школы

Виховання нацiональноi свiдомостi молодших школярiв

Выбор типа структуры урока в начальной школе

Диагностика и коррекция развития речи у дошкольников с РДА