Суть i форми мiжнародного руху капiталiв у сучаснiй економiцi
Суть i форми мiжнародного руху капiталiв у сучаснiй економiцi
План
ВСТУП
1. Теоретичнi аспекти мiжнародного руху капiталу
1.1 Сутнiсть процесу мiжнародного руху капiталiв
1.2 РЖнфраструктура мiжнародного iнвестицiйного ринку та ii складовi елементи
1.3 Вплив вiльних економiчних зон на процес руху мiжнародного капiталу
2. Форми мiжнародного руху капiталiв
2.1 Аналiз сучасних форм мiжнародного руху капiталу
2.2 Географiя i масштаби мiжнародного руху капiталу
3. Мiсце Украiни в процесi мiжнародного руху капiталу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРУ
ВСТУПХарактерною рисою сучасних свiтових економiчних вiдносин стаi iнтенсивний розвиток фiнансовоi глобалiзацii iз залученням нацiональних економiк до свiтового ринку капiталу, посилення iх взаiмозалежностi. Вiдображенням цих процесiв стало виникнення iдиного iнформацiйного простору, iнтернацiоналiзацiя та швидке зростання ринкiв капiталу. РЖнтенсифiкацiя мiжнародного обмiну товарами, послугами та капiталом призводить до появи нових тенденцiй у сферi фiнансових вiдносин. Тому стратегiчно важливим напрямом i розробка ефективноi нацiональноi полiтики в областi фiнансiв з урахуванням необхiдностi iнтеграцii краiн до свiтовоi економiки як рiвноправних учасникiв глобального ринкового процесу.
Тiсне переплетення окремих складових свiтового господарства та його чiтко визначена однорiднiсть приводять до злиття нацiональних економiчних систем i створення iх аналога на мiжнародному рiвнi. Отже, в межах свiтовоi економiчноi системи, яку формують взаiмозвтАЩязки мiж нацiональними ринками ресурсiв i продуктiв, сiмейними господарствами i фiрмами, державними iнституцiями i фiнансовими ринками, вiдбуваються рiзноманiтнi виробничi, торговельнi, кредитнi, валютнi, науково-технiчнi, полiтичнi, культурнi та iншi вiдносини. На iх ТСрунтi розвиваiться, зокрема, мiжнародна iнвестицiйна дiяльнiсть, що повтАЩязана з вивозом капiталу (однобiчне перемiщення за кордон певноi вартостi в товарнiй чи грошовiй формi з метою отримання прибутку чи пiдприiмницькоi вигоди).
Глобалiзацiя, зокрема ii фiнансова складова, i мiжнародна фiнансова iнтеграцiя як фактор, що впливаi на неi, на сьогоднiшнiй день тАУ недостатньо вивченi явища, тому дослiдження у цiй областi дуже важливi та закономiрно викликають великий теоретичний i практичний iнтерес. Економiка Украiни гостро вiдчуваi потребу в капiталi, але становлення власного фiнансового ринку у процесi переходу до ринковоi економiки розпочалось лише з часу набуття краiною незалежностi, крiм того, цей процес вiдбуваiться повiльно, нерiвномiрно i суперечливо. Сучасний етап розвитку Украiни вiдбуваiться в умовах потужних процесiв iнтернацiоналiзацii. Минуле десятирiччя внесло iстотнi корективи до мiжнародних вiдносин, зокрема до темпiв зростання обсягiв мiжнародного руху капiталу. Вiдсутнiсть в iсторii аналогiв цим явищам та зростаюча залежнiсть успiшного розвитку нацiональних економiчних систем вiд iх оптимальноi участi в зазначених процесах обумовлюi те, що ключовими iмперативами та визначальними чинниками майбутнього Украiни стають визначення економiчних прiоритетiв i життiво важливих нацiональних iнтересiв, усвiдомлення суспiльством ролi та мiсця Украiни в глобальному просторi. Одним з напрямiв науковоi думки у розвтАЩязаннi цих питань i пошук та аналiз можливостей загальнонацiональноi та регiональноi економiчноi iнтеграцii.
Разом з тим розширення взаiмодii мiж нацiональними економiками в розподiлi капiталу i обтАЩiктивною основою iх загальноекономiчноi iнтеграцii. Така взаiмодiя може стати основою повномасштабноi загальноекономiчноi iнтеграцii. Через це всебiчне вивчення економiчно ефективноi iнтеграцii нацiональноi економiки до процесiв мiжнародного руху капiталу, вектору i метi розвитку держави, напрямам загальноекономiчноi iнтеграцii, i найважливiшою основою ефективного використання потенцiалу Украiни. Необхiдний для украiнськоi економiки капiтал в достатнiй кiлькостi i на свiтовому фiнансовому ринку. Вiд того, наскiльки швидко Украiна буде iнтегрована у свiтовий фiнансовий простiр, залежить ii частка у свiтових фiнансових потоках, обсяг залучених до економiки iнвестицiй, а вiдповiдно й скорiше досягнення вiдповiдного рiвня у виробничiй та фiнансовiй сферах. Саме це пiдтверджуi актуальнiсть роботи.
Дану роботу присвячено вивченню сучасних умов функцiонування мiжнародного руху капiталу. Дослiдженню цих проблем присвячено роботи росiйських та вiтчизняних вчених: С. Боринця, О. Гаврилюка, О. Киреiва, Л. Красавiноi, Д. Михайлова, Ю. Макогона, Ю. Пахомова, О. Рогача, М. Савлука, А. Фiлiпенка, а також захiдних вчених Д. Блейка, Л. Вальраса, Дж. К. Ван Хорна, Д. Едмiстера, Л. Ерхарда, Дж. Кейнса, М. Портера, С. Фiшера.
Метою роботи i визначення та анлiз сутностi та наслiдкiв процесiв мiжнародного руху капiталу, а також дослiдження механiзмiв завдяки яким цей рух можливий.
Дослiдження поставленоi мети вимагаi вирiшення наступних завдань:
‒ розкрити сутнiсть _р._урен мiжнародного руху капiталу;
‒ визначити форми руху капiталiв на свiтовому просторi;
‒ оцiнити географiю i масштаби мiжнародного руху капiталу на сучасному етапi;
‒ визначити мiсце Украiни в системi мiжнародного руху капiталу.
ОбтАЩiктом дослiдження i процес мiжнародного руху капiталiв.
Предметом дослiдження механiзм здiйснення ефективного перерозподiлу капiталу в процесi його мiжнародного руху.
Методологiчною та теоретичною основою дослiдження стали положення сучасноi економiчноi науки, загальноекономiчнi методи i принципи комплексноi оцiнки на ринкових засадах та досягнення вiтчизняноi та зарубiжноi науковоi думки.
РЖнформацiйною базою для вивчення безробiття i статистична iнформацiя.
1. Теоретичнi аспекти мiжнародного руху капiталу
1.1 Сутнiсть процесу мiжнародного руху капiталiв
В межах свiтовоi економiчноi системи мiж нацiональними ринками та iх субтАЩiктами складаються рiзноманiтнi виробничi, торговельнi, кредитнi, валютнi, науково-технiчнi та iншi вiдносини. Важливою складовою цих вiдносин виступаi мiжнародна iнвестицiйна дiяльнiсть, повтАЩязана з вивозом капiталу. Проте, перш нiж характеризувати сутнiсть мiжнародного руху капiталу, визначимо, що таке капiтал. Капiтал тАУ це створенi ресурси, якi використовуються для виробництва товарiв i послуг. Також капiтал можна визначити як сукупнiсть товарiв, якi безпосередньо не споживаються людьми або iнвестицiйних товарiв, засобiв виробництва.
У закритiй економiчнiй системi джерелом капiталу i виключно внутрiшнi заощадження. За умови пiдключення нацiональноi економiки до системи _р._урентоздатноi_i звтАЩязкiв iноземнi капiтали, одночасно з внутрiшнiми, виступають легiтимною складовою нацiонального iнвестицiйного середовища i, безперечно, i однiiю з головних умов ефективного функцiонування економiки краiни в сучасних умовах, адже темпи зростання експорту капiталу сьогоднi випереджають темпи зростання ВВП та товарного експорту. За чверть столiття (з середини 60-х рокiв) закордоннi капiталовкладення зросли в 4 рази, на початку 80-х рокiв iх сума оцiнювалась на рiвнi 450 млрд. _р._. США. А на сьогоднiшнiй день тАУ близько 3 трлн. _р._. США.
Специфiка мiжнародного руху капiталу полягаi в тому, що передача права власностi на iнвестицiйний товар чи надання економiчних послуг вiдбуваiться мiж резидентами рiзних краiн. [9]
Мiжнародний рух капiталу тАУ однобiчне перемiщення за кордон певноi вартостi у товарнiй чи грошовiй формi з метою отримання прибутку чи пiдприiмницькоi вигоди.
На вiдмiну вiд мiжнародноi торгiвлi, коли за кордон переноситься акт реалiзацii прибутку, що вже мiститься в товарi, який експортуiться, мiжнародний рух капiталу означаi перемiщення за кордон процесу створення прибутку.
Теорii мiжнародного руху капiталу розглядають його як фактор виробництва. Згiдно з ними основними причинами вивозу капiтальних ресурсiв i: рiзниця в нормах прибутку в рiзних краiнах, посилення конкуренцii технологiчного характеру мiж субтАЩiктами ринку капiталiв, розвиток технологii iнновацiйного процесу, прагнення домiнування на ринку та досягнення ринковоi влади тощо.
Етапи виникнення i розвитку процесу мiжнародного руху капiталу:
I тАУ етап зародження вивозу капiталу (з кiнця XVII тАУ початку XVIII вв. До кiнця XIX вв.). Цей процес носив обмежений i випадковий характер, а також винятково однобiчний (з метрополiй у колонii).
II тАУ етап вивозу капiталу (з кiнця XIX тАУ початку XX вв. До середини XX в.). В мiру твердження у свiтовому господарствi капiталiстичних виробничих вiдносин процес вивозу капiталу став здiйснюватися як мiж промислово розвитими краiнами, так i мiж промислово розвитими i краiнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним i характерним явищем [20].
III тАУ етап мiжнародноi мiграцii капiталу ( iз середини 50-60-х рокiв XXв. По дiйсний час). Вивiз капiталу здiйснюють не тiльки промислово розвитi краiни, але i багато хто що розвиваються i були соцiалiстичнi. Краiни одночасно стають i експортерами й iмпортерами капiталу. Експорт капiталiв викликаi значнi по обсягах зворотнi рухи капiталiв у виглядi вiдсоткiв на кредити, пiдприiмницького прибутку, дивiдендiв по акцiях.
З другоi половини ХХ _р. вивiз капiталу безперервно зростаi. Експорт капiталу випереджаi за темпами зростання як товарний експорт, так i обсяг ВВП промислово розвинутих краiн.
Отже, капiтал i одним iз факторiв виробництва тАУ ресурсом, який необхiдно затратити для виготовлення будь-якоi продукцii. Капiтал представляi собою нагромаджений запас засобiв в продуктивнiй, грошовiй чи товарнiй формах, необхiдний для створення матерiальних i нематерiальних благ та послуг. Мiжнародний рух факторiв виробництва (капiталу, ресурсiв, робочоi сили) регулюiться тими ж законами, що i мiжнародна торгiвля товарами: фактори перемiщуються в тi краiни, де за них бiльше платять (вище процентна ставка, заробiтна плата, лiцензiйнi платежi тощо).
Передумови, що обумовлюють мiжнародний рух капiталу:
‒ iнтернацiоналiзацiя господарського життя.
‒ поява можливостi бiльш вигiдного оподаткування капiталу за кордоном.
‒ вiдносний надлишок капiталу на внутрiшньому ринку i вiдсутнiсть умов його ефективного використання.
‒ прагнення власникiв капiталу застосувати його там, де iснують низькi цiни на сировину; на матерiали; на енергiю; на транспорт; на напiвфабрикати i т.д.
‒ економiя фiнансових ресурсiв вiд застосування бiльш низьких митних тарифiв i пiльгових тарифних мiр у краiнах, куди перемiщаiться капiтал.
‒ можливiсть стабiльного постачання нацiональних пiдприiмств iмпортною сировиною.
‒ прагнення забезпечити схороннiсть i чистоту навколишнього середовища в краiнах-експортерах капiталу.
‒ iснування рiзних шляхiв i форм мiжнародного руху капiталу i його бiльш ефективного застосування за кордоном.
Мiжнародний рух капiталу для сучасного свiтового господарства i найважливiшою формою мiжнародних економiчних вiдносин. СубтАЩiкти свiтового господарства сьогоднi тiсно повтАЩязанi мiж собою не тiльки опосередковано тАУ через обмiн товарами, але й прямо тАУ через капiтал.
Основною причиною експорту (вивозу) капiталу за кордон i його вiдносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченнi внутрiшнього ринку такою кiлькiстю капiталу, коли його застосування на нацiональному поприщi не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капiталу штовхаi за межi нацiональноi економiки. В основi мiжнародного руху капiталу лежать також процеси iнтернацiоналiзацii виробництва, розвиток i поглиблення мiжнародних економiчних, полiтичних, культурних та iнших вiдносин мiж краiнами. Серед iнших причин вивезення капiталу: вiдмiнностi у витратах виробництва, бажання обiйти тарифнi i нетарифнi обмеження, захистити свiй капiтал вiд iнфляцii, непередбачуваностi економiчноi i полiтичноi ситуацii в краiнi, прагнення на довгий перiод забезпечити задоволення своiх економiчних, полiтичних та iнших iнтересiв на територii тiii чи iншоi краiни тощо [11].
З iншого боку, завжди i краiни, в яких вiдчуваiться дефiцит iнвестицiйних ресурсiв, капiталу в грошовiй формi. Також краiни можуть прагнути залучити iноземнi технологii в нацiональне виробництво, пiдвищити його науково-технiчний i технологiчний рiвень, здiйснити структурну перебудову в напрямi експортоорiiнтованих та високотехнологiчних галузей. Причиною ввезення капiталу може бути i намагання краiн вирiшити за допомогою iноземного капiталу проблеми зайнятостi населення, особливо коли вiдчуваiться напруга на ринку працi.
Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капiталу вiдчувають краiни, що розвиваються, краiни з перехiдною економiкою, краiни, в яких вiдбуваються структурнi перетворення. Як правило, в таких краiнах нагромадження власного капiталу недостатнi.
Кориснiсть вiд iмпорту капiталу полягаi в наступному: можливiсть отримання нових технологiй при порiвняно низьких витратах; порiвняно швидкий розвиток виробництва; спрощене здiйснення й розширення науково-дослiдних i дослiдно-конструкторських розробок; розширення експорту; пiдвищення рiвня квалiфiкацii працiвникiв; розвиток сфери послуг; новi робочi мiсця; поповнення нацiонального бюджету; набуття iноземного досвiду в господарюваннi.
Негативнi риси iмпорту капiталу полягають в наступному:
‒ можливе вивезення сировини;
‒ iноземне втручання у нацiональну банкiвську справу, особливо це стосуiться краiн, що розвиваються;
‒ конкуренцiя з мiсцевими виробниками може стати причиною згортання деяких видiв нацiональноi промисловоi дiяльностi;
‒ захоплення iноземним капiталом основних сфер приймаючоi економiки краiни, що може призвести до однобiчного розвитку нацiональноi економiки;
‒ втрати контролю над частиною нацiонального ринку з боку нацiональних виробникiв;
‒ вивезення-прибуткiв з краiни (це може здiйснюватись i в прихованому виглядi, а _р._у: за рахунок пiдвищення частки витрат на сировину i засоби виробництва, що використовуються iноземною фiрмою, не виправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах);
‒ деякi втрати полiтичноi свободи (насамперед краiн, що розвиваються). [4]
Погляди економiстiв на необхiднiсть мiждержавноi мiграцii капiтальних ресурсiв характеризуються рiзноманiтнiстю пiдходiв i еволюцiонували одночасно з розвитком обтАЩiкта дослiдження. Залежно вiд методу дослiдження економiчнi концепцii мiжнародного руху капiталiв подiляються на: макроекономiчнi (ТСрунтуються на аналiзi народногосподарських процесiв, тенденцiй, явищ, що спричиняють вiдплив чи надходження капiталiв) та мiкроекономiчнi (характеризуються iндивiдуалiстичним тлумаченням причин поведiнки пiдприiмницькоi одиницi, яка iнвестуi кошти за кордон). [23]
Макроекономiчними чинниками мiждержавного руху капiталу повтАЩязуються сучасними науковцями з:
‒ нерiвномiрнiстю економiчного розвитку окремих краiн та дiiю притаманноi розвиненiй економiцi тенденцii недоспоживання;
‒ дiiю тенденцii до мiжнародноi рiвноваги цiн на _р._урен виробництва та спiввiдношення в забезпеченостi факторами виробництва в рiзних краiнах;
‒ дiiю тенденцii до монополiзацii економiки;
‒ незбалансованiстю зростання вiдносноi працеiмностi та вiдносноi капiталоiмностi виробництва в рiзних краiнах;
‒ ситуацiiю в сферi мiжнародних валютно-фiнансових вiдносин;
‒ вольовими рiшеннями владних структур, якi за неекономiчними мiркуваннями стимулюють iноземне капiталовкладення.
Отже, основною причиною мiжнародного руху капiталу виступають вiдмiнностi в обсязi отриманого прибутку, доступi до технологiй тощо. Поряд з цим дiють i iншi чинники, на яких акцентують увагу рiзнi теорii:
Теорiя ринковоi влади С.Хаймера тАУ субтАЩiкт iнвестицiйноi дiяльностi, який вивозить капiтал, керуiться прагненням домiнувати на ринку та досягнути ринковоi влади. Закордонне iнвестування здiйснюiться з метою придушення конкуренцii i збереження контролю над ринком. Практикуються i так званi тАЬзахиснi iнвестицiiтАЭ: створення за кордоном виробничих потужностей, що i мало не збитковими, зi свiдомою метою пiдриву позицiй конкурентiв на цих ринках.
Теорiя iнтерналiзацii тАУ кожна фiрма переслiдуi мету мiнiмiзацii трансакцiйних витрат (витрат на укладання угод). Зi зменшенням трансакцiйних витрат операцii фiрм починають набирати тАЬвнутрiшнього характерутАЭ, тобто вiдбуваiться iнтерналiзацiя ринкiв. Мета мiнiмiзацii трансакцiй залишаiться основним мотивом переведення дiяльностi за кордон.
Концепцiя конкурентоспроможностi галузi тАУ пояснюi мiжнародний рух капiталу посиленням конкуренцii технологiчного характеру мiж субтАЩiктами ринку капiталiв.
Концепцiя технологiчного нагромадження розглядаi мiжнародний рух капiталу як наслiдок розвитку технологii, iнновацiйного процесу. Фiрма створюi новi технологii з метою закрiплення контролю i власностi на основi своiх специфiчних технологiчних переваг.
Концепцiя оборони нацiонального суверенiтету ТСрунтуiться на тому, що зростання зарубiжних iнвестицiй у нацiональнiй економiцi може спричинити зменшення частки внутрiшнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються полiтики протидii розширенню впливу краiн-експортерiв капiталу або регулюють експорт-iмпорт капiталу.
Концепцiя валютного простору тАУ головним стимулом переведення виробничих потужностей (капiталу в матерiальнiй формi) за кордон i наявнiсть конкурентних переваг щодо краiни-реципiiнта. Такi переваги мають iнвестори з краiн iз бiльш сильною валютою, нiж валюта краiн-реципiiнтiв.
Класифiкацiя форм мiжнародного руху капiталу вiдбиваi рiзнi сторони цього процесу. Капiтал вивозиться, ввозиться i функцiонуi за кордоном у наступних формах: за джерелами походження капiталу на свiтовому ринку видiляють офiцiйний та приватний капiтал; за характером використання капiтал подiляiться на пiдприiмницький, позичковий капiтал та мiжнародну економiчну допомогу; за строком вкладення капiтал буваi коротко-, середньо- та довгостроковий; за метою вкладення капiтал буваi у виглядi прямих та портфельних iнвестицiй.
Вивiз капiталу тАУ найбiльш характерна риса мiжнародних економiчних процесiв ХХ столiття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання мiжнародноi торгiвлi. В сучасних умовах збiльшуiться кiлькiсть краiн, що беруть участь в iноземних iнвестицiях. До цього процесу пiдключаються краiни Пiвденно-Схiдноi Азii, Центральноi i Схiдноi РДвропи. Зазнають змiн i форми руху капiталу: переважаi вивiз портфельних iнвестицiй, зростаi роль держави, яка сама часто виступаi iнвестором, а також стимулюi, контролюi iнвестицiйну дiяльнiсть. Велику роль в мiжнародному русi капiталiв вiдiграють транснацiональнi банки (ТНБ) i транснацiональнi корпорацii (ТНК). Що стосуiться цiлей вивозу капiталу, то iх можна звести до таких чотирьох груп: прагнення контролювати дiяльнiсть пiдприiмств, частину мiсцевого ринку; отримання пiдприiмницького прибутку; отримання процентiв за позичковий капiтал; прагнення на довгий перiод забезпечити задоволення своiх економiчних, полiтичних та iнших iнтересiв на територii тiii чи iншоi краiни. Факти з економiчноi iсторii свiдчать, що використання iноземного капiталу прискорюi промисловий розвиток краiни, сприяi входженню народного господарства до _р._урентоздатноi_i взаiмодii. В умовах стабiльностi та передбачуваностi в свiтовiй економiцi, коли позичальники поважають своi зобовтАЩязання i сплачують борги, мiжнародний рух капiталу може бути ефективним у глобальному масштабi i приносити його учасникам прибутки, що перевищують втрати iнших учасникiв.
Таким чином, свобода руху капiталу в свiтi приводить до збiльшення свiтового та нацiонального продукту. Але мiжнароднi капiтальнi потоки розподiляються в свiтi нерiвномiрно. Причина цього тАУ рiзний рейтинг iнвестицiйноi привабливостi краiн.
У сучасних умовах свiтове господарство являi собою глобальну систему, що поiднуi нацiональнi економiки, здатнi дiяти як iдине цiле. Особливо складним механiзмом свiтовоi економiчноi системи виступаi мiжнародний iнвестицiйний ринок, на якому вiдбуваiться формування та перерозподiл фiнансових ресурсiв мiж рiзними краiнами. Мiжнародний iнвестицiйний ринок тАУ це ринок довгострокового вкладення капiталу за кордоном з метою отримання прибутку.
Мiжнародний iнвестицiйний ринок тАУ це регулятор сукупностi економiчних вiдносин, що виникають мiж продавцем iнвестицiйних ресурсiв та iхнiм покупцем, тАУ резидентами рiзних краiн [22]. Вiн вiдрiзняiться вiд iнших ринкiв специфiчним характером свого товару, яким виступають мiжнароднi iнвестицii. В економiчнiй лiтературi мiжнароднi iнвестицii визначаються як мiжнароднi потоки капiталiв, що здiйснюються у формi прямих та портфельних iнвестицiй. Вiдповiдно, мiжнародний iнвестицiйний ринок подiляiться на ринок обтАЩiктiв реального iнвестування та фiнансовий ринок. На ринку обтАЩiктiв реального iнвестування реалiзуються реальнi iнвестицii, тобто тi економiчнi ресурси, якi спрямовуються на збiльшення реального капiталу суспiльства, на розширення або модернiзацiю виробництва. У свiтовiй практицi обсяг таких iнвестицiй розглядаiться як один iз найважливiших показникiв процвiтання нацiональноi економiки, як фактор макроекономiчноi стабiлiзацii краiни. В економiчнiй лiтературi розрiзняють чистi реальнi iнвестицii, спрямованi на збiльшення основного капiталу та утворення нових основних та частини оборотних фондiв виробничого та невиробничого призначення, та валовi реальнi iнвестицii, якi включають чистi реальнi iнвестицii та величину одноразових витрат, якi забезпечують просте вiдтворення [5].
Ринок обтАЩiктiв реального iнвестування включаi ринок прямих iноземних iнвестицiй, на якому реалiзуiться, як правило, довгострокове капiталовкладення в iноземнi пiдприiмства з метою отримання прибуткiв та безпосереднього впливу на господарську дiяльнiсть пiдприiмства. Прямi iноземнi iнвестицii забезпечують надходження до краiни нових технологiчних, економiчних, управлiнських та маркетингових знань, пiдвищуючи рiвень зайнятостi населення та сприяючи загальному економiчному розвитку. До прямих iнвестицiй належать первиннi вкладення та реiнвестицiй. Крiм того, прямi iнвестицii включають усi внутрiшньокорпорацiйнi перекази капiталу у формi кредитiв i позик мiж прямим iнвестором i фiлiями, дочiрнiми та асоцiйованими компанiями [7].
Реальнi активи i джерелом доходiв в економiцi, а фiнансовi тАУ просто характеризують його розподiл серед iнвесторiв [10]. Але фiнансовi активи i ринки, на яких ними торгують, вiдiграють вагому роль у розвитку економiки. Вони дають можливiсть примножувати реальнi активи. Особливiсть фiнансових ресурсiв, якi обслуговують основний та оборотний капiтал, зумовлюi його подiл на грошовий ринок та ринок капiталу.
На грошовому ринку обертаються короткостроковi, високолiквiднi та _р._урентоздатноi грошовi iнструменти, якi називають грошовими еквiвалентами, або просто грошима. Частиною грошового ринку i валютний ринок, який обслуговуi борговi зобовтАЩязання в iноземнiй валютi. До iнструментiв грошового ринку належать депозитнi сертифiкати, комерцiйнi векселi, банкiвськi акцепти, iвродолари, викупнi угоди.
На ринку капiталiв здiйснюються довгостроковi та ризикованi iнвестицii фiрм, урядiв та домогосподарств. Ринок капiталу подiляiться на кредитний та фондовий ринки, що характеризуються широкою рiзноманiтнiстю фiнансових iнструментiв.
На фондовому ринку вiдбуваiться торгiвля особливо цiнними паперами. Вони не мають власноi вартостi, оскiльки iхня цiннiсть визначаiться активами, якi вони представляють. Цiнний папiр вiдображаi право власностi iнвестора та визначаi умови, за яких вiн може використати це право. Бiльшiсть цiнних паперiв можуть легко переходити вiд одного власника до iншого разом зi своiми правами та зобовтАЩязаннями. Ринок капiталу виступаi у виглядi чотирьох сегментiв: ринки довгострокових цiнних паперiв з фiксованим доходом, ринки акцiй та ринки таких похiдних цiнних паперiв, як опцiони та фтАЩючерси [8].
Ринок цiнних паперiв подiляiться на первинний ринок, на якому купуються та продаються новi випуски цiнних паперiв, та вторинний ринок, на якому розмiщуються цiннi папери, що вже iснують. Розмiщення цiнних паперiв на первинному ринку можуть здiйснювати компанii, якi збираються стати вiдкритим акцiонерним товариством i вперше пропонують своi акцii широкому колу iнвесторiв, або компанii, якi здiйснюють повторний випуск. Досить часто первинний випуск здiйснюiться iз залученням _р._урентозд тАУ iнвестицiйних банкiв, якi гарантують розмiщення цiнних паперiв. Як правило, збутом цiнних паперiв займаються декiлька iнвестицiйних банкiв, якi пiд управлiнням головного банку формують емiсiйний синдикат. При цьому фiрма-емiтент продаi _р._урентозд цiннi папери i передаi ризик, повтАЩязаний з iхнiм збутом широкому колу iнвесторiв.
Пiсля первинного розмiщення цiннi папери можуть вiльно купуватися та продаватися на вторинному ринку, який складаiться з сукупностi фондових бiрж, позабiржового ринку цiнних паперiв та прямих угод мiж покупцями та продавцями. Розвиток фiнансового ринку викликав потребу в розширеннi кiлькостi фiнансових iнструментiв, що призвело до посилення процесу сектАЩюритизацii, тобто випереджального зростання операцiй з цiнними паперами, порiвняно з операцiями з традицiйними грошовими iнструментами.
Фiнансовий ринок може бути представлений у складi чотирьох секторiв, до яких вiдносяться домогосподарства, комерцiйнi фiрми, державний сектор та фiнансовi посередники. Бiльша частина капiталу домашнiх господарств формуiться за рахунок власних засобiв. Саме тут виникаi основний надлишок коштiв, що спрямовуiться на фiнансування комерцiйних фiрм, держави та розмiщуiться у фiнансових iнститутах (iнвестицiйнi фонди, банки) [2]. Досить вагомим та важливим сектором фiнансового ринку i держава. Вона виступаi найбiльшим позичальником та кредитором.
Для того щоб потрапити на iноземнi ринки, вiтчизнянi емiтенти повиннi випустити депозитарнi розписки на своi акцii, що i досить витратним i тривалим процесом. Саме тому багато компанiй реiструють в офшорних зонах дочiрнi структури i вже пiсля цього виходять на ринок акцiй. Це також дозволяi уникнути труднощiв, повтАЩязаних з недостатнiм розвитком у вiтчизнянiй краiнi правового поля щодо захисту прав iнвесторiв. Вимоги до первинного розмiщення акцiй через глобальнi депозитарнi розписки залежать вiд того, на якiй торговельнiй площадцi збираiться розмiститися емiтент. Серед iвропейських торговельних майданчикiв усього чотири готовi прийняти емiтентiв краiн СНД тАУ Лондонська фондова бiржа, Люксембурзька фондова бiржа, Дойче Борз (Франкфурт) та Берлiнська фондова бiржа. Першi три мають спецiально створенi майданчики, на якi допускаються емiтенти, що не вiдповiдають вимогам бiржi для проходження нормального лiстингу. РЖснування офшорних зон пiд юрисдикцiiю цих краiн дозволяi емiтентам вiдкрити компанii, що сприяють проникненню депозитарних розписок на захiднi ринки. Такi майданчики отримали назву тАЬпаралельнi ринкитАЭ. Вони мають досить обмеженi можливостi, оскiльки попит на них формуiться, як правило, за домовленiстю мiж _р._урентозда та учасниками торгiв. Використовуючи зазначену схему офшорiв, в лютому 2005 року на Лондонськiй фондовiй бiржi було вперше розмiщено акцii украiнськоi компанii (Ukrproduct Group). [9]
Мiжнародний iнвестицiйний ринок не можна розглядати окремо вiд дii попиту та пропозицii, що його формують. Аналiз попиту та пропозицii на прямi iнвестицii на мiжнародному iнвестицiйному ринку базуiться на теорii Кейнса про граничну ефективнiсть iнвестування та на теорii Тобiна. РЖнвестицiйнi видатки виникають з попиту на реальнi активи. Цi видатки i рiзницею мiж поточним сукупним попитом на реальнi активи та iснуючою кiлькiстю активiв. Попит на капiтал залежить вiд вiдсотковi ставки, графiчно це спiввiдношення подано на рис. 1.1. [21]. РЖнвестицii вигiдно здiйснювати до того моменту, коли ставка вiдсотка Во дорiвнюi очiкуванiй нормi чистого прибутку (I).
Рис. 1.1 Спiввiдношення ставки вiдсотка та обсягiв iнвестицiй
Для того щоб краще зрозумiти роль прямих iноземних iнвестицiй, згадаймо основне макроекономiчне рiвняння вiдкритоi економiки:
Х тАУ М = S тАУ I = Y тАУ A = If, ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа (1.1)
де Х тАУ експорт, М тАУ iмпорт, S тАУ заощадження, РЖ тАУ iнвестицii, Y тАУ нацiональний дохiд, А тАУ внутрiшнiй попит (споживання (С) + iнвестицii (РЖ)), If тАУ iноземнi iнвестицii. Якщо доходи краiни i меншими за внутрiшнiй попит, iнвестицii перевищують заощадження, у результатi в краiнi виникаi торговельний дефiцит, який фiнансуiться коштами, що надходять iз зовнiшнiх джерел. Однiiю з таких форм фiнансування виступають прямi iноземнi iнвестицii.
Досягнення бажаного рiвня iнвестицiй може бути обмежене дефiцитом iноземноi валюти. Дуже часто з метою iнвестування краiни змушенi купувати на iноземних ринках обладнання та iншi засоби виробництва, якi вони не можуть виробляти на внутрiшньому ринку, тобто краiна потребуi на певний обсяг iмпорту (М*). За умов вiдсутностi iноземних кредитiв краiна може досягти потрiбного рiвня iмпорту М* лише через розширення експорту (Х). Тому, якщо М* > Х, iснуi дефiцит iноземноi валюти, який заважаi досягненню бажаного рiвня iнвестицiй. Дефiцит iноземноi валюти можна подолати за допомогою iноземних позик [5].
За останнi кiлька десятилiть розвиток вiльних економiчних зон (ВЕЗ) стало одним з помiтних нових явищ у свiтовiй економiцi. У свiтовiй практицi вони зтАЩявилися наприкiнцi 50-х тАУ початку 60-х рокiв i одержали широке поширення в багатьох краiнах. Досить сказати, що на початку 90-х рокiв за рiзними оцiнками у свiтi нараховувалося понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 свiтового торгового обороту, а працюi в них бiльш 3 мiльйонiв чоловiк. Нi у вiтчизнiй, нi в закордоннiй лiтературi поки не iснуi iдиноi оцiнки i навiть загальноприйнятого визначення вiльноi економiчноi зони. У самiй загальнiй формi можна затверджувати, що вiльна економiчна зона тАУ це територiя, що володii вигiдним географiчним положенням, надiлена своiм полiтичним центром бiльш пiльговим у порiвняннi з загальноприйнятим для даноi держави режимом господарськоi дiяльностi. РЖншими словами, вона виявляi собою анклав , де здiйснюiться вибiркове скорочення державного втручання в економiчнi процеси, тобто складаi вiдособлену частину нацiонального економiчного простору, на якiй застосовуiться визначена система пiльг, не використовувана на iнших територiях даноi держави.
Вперше офiцiйне конкретне визначення вiльноi економiчноi зони було дано в Кiотськiй конвенцii вiд 18 травня 1973 року. У нiй говорилося, що пiд вiльною економiчною зоною варто розумiти частину територii держави, на якiй завезенi товари звичайно розглядаються як товари, що знаходяться за межами митноi територii стосовно права iмпорту i вiдповiдним податкам i не пiддаються звичайному митному контролю. З цього визначення видно, що воля вiдособленоi частини державного простору i не абсолютню, а вiдносню. Вiльною ця територiя i лише в тiм значеннi, що завезенi на неi товари звiльняються вiд митних пошлiн, податкiв на iмпорт i iншi види контролю за iмпортом, що вiдповiдно до митного законодавства краiни застосовуiться у вiдношеннi iмпортованих товарiв на iншi територii цiii краiни. Це означаi, що товари, ввезенi у вiльну економiчну зону через границю, не декларуються як увiз на територiю приймаючоi краiни. Але в теж час закони не звiльняють товаровласникiв i iнвесторiв вiд iснуючого економiчного правопорядку, а лише полегшують його. У звтАЩязку з цим вiльнi економiчнi зони варто було б iменувати не вiльними, а спецiальними економiчними зонами. Свiтова практика органiзацii i функцiонування спецiальних економiчних зон свiдчить, що вони створюються для досягнення рiзноманiтних цiлей.
По-перше, головною метою створення вiльних економiчних зон i бiльш глибоке включення краiн у процес розвитку мiжнародного подiлу працi. Мова йде про збiльшення випуску _р._урентоздатноi продукцii на експорт i забезпеченнi таким шляхом росту iхнiх валютних надходжень. РЖ ця логiка цiлком зрозумiла. Якщо краiна за якимись причинами не може забезпечити широке вiдкриття економiки для iноземних пiдприiмницького чи капiталу удатися до стимулювання експортноi експансii, то вона в станi це зробити в рамках вiльних економiчних зон, коли ii уряд маi можливiсть створити бiльш сприятливий iнвестицiйний клiмат для iноземних вкладникiв.
По-друге, ВЕЗ потрiбнi також для насичення внутрiшнього ринку зацiкавленоi краiни високоякiсною продукцiiю, у першу чергу iмортозамiнюючими товарами. Для досягнення цiii мети на анклавнiй територii за допомогою iноземного капiталу органiзуiться iмпортозамiнююче виробництво.
По-третi, органiзацiя спецiальних економiчних зон передбачаi бiльш глибоке включення в МРТ не тiльки по виробничiй лiнii, але й в областi туризму, культури i санаторно-курортноi сфери, що, утiм, також веде до збiльшення валютних надходжень.
По-четверте, ВЕЗ покликанi забезпечити прискорене впровадження у виробництво вiтчизняних i iноземних науково-технiчних розробок з подальшим використанням iхнiх результатiв у всiй нацiональнiй економiцi краiни [17].
По-птАЩяте, однiiю з цiлей створення спецiальних економiчних зон для краiн, що розвиваються, i навчання i пiдготовка квалiфiкованих робiтникiв, iнженерiв, господарських i управлiнських кадрiв.
По-шосте, важлива мета органiзацii ВЕЗ тАУ стимулювання економiчного розвитку якоiсь чи територii конкретноi галузi виробництва. Наприклад, у США i Великобританii спецiальнi економiчнi зони створювалися на початку 80-х _р. для пожвавлення дрiбного i середнього бiзнесу в депресивних районах. На цих територiях пiдприiмцям надавалося бiльша, нiж в iнших мiсцях краiни, воля господарськоi дiяльностi i помiтнi фiнансовi пiльги. Цi програми стимулювання не мали спецiальноi орiiнтацii на залучення iноземного капiталу. З тiiю же метою перетворення ранiше вiдсталих регiонiв у динамiчно розвивинутi проходила органiзацiя вiльних економiчних зон у слаборозвинених державах. Але тут на вiдмiну вiд промислово розвитих краiн при формуваннi таких зон акцент робився на ввiз iноземного капiталу.
Нарештi, по-сьоме, в окремих краiнах ВЕЗ розглядаються як регiональний метод модернiзацii економiки в умовах ii переходу вiд адмiнiстративних принципiв функцiонування до ринкового. Примiром, у Китаi спецiальнi економiчнi зони носять експериментальний соцiальний характер. У цiй краiнi перехiд за принципом Влусi разомВ» вiд адмiнiстративноi системи до ринкового визнаний неприйнятним, чреватоi потрясiннями для народу й економiки в цiлому. Тому тут ефективнiсть ринковоi економiки перевiряiться на прикладi ВЕЗ. Досвiд iхнього функцiонування показуi, що ринковi принципи витiсняють вiдносини, заснованi на державнiй власностi, вони бiльш ефективнi, динамiчнi.
Слiд зазначити, що при створеннi вiльних економiчних утворень число цiлей повинне бути чiтко позначено. Виконання цiii вимоги визначаi вибiр системи пiльг, наданих субтАЩiктам господарськоi дiяльностi. Множиннiсть цiлей веде до невиправданого розподiлу пiльг на всi сфери економiки вiд сiльського
Вместе с этим смотрят:
Валютные опционы
Венчурний бiзнес в РДвропi та його адаптацiя до украiнських умов
Виды посредников в международной торговле
Влияние транснациональных компаний на международную политику
Мiжнароднi органiзацii та регулювання свiтовоi торгiвлi