Проблема розширення РДвропейського Союзу на сучасному етапi розвитку мiжнародних вiдносин

Змiст

Вступ

Роздiл 1. РДвропейський Союз: передумови створення, основнi цiлi та завдання

1.1 Передумови створення, головне призначення та етапи розширення РДС кiнця ХХ тАУ початку ХХРЖ ст.

1.2 РДвропейська полiтика сусiдства, ВлСхiдне партнерствоВ» - як основнi стратегii розширення РДС на Схiд

Роздiл 2. Взаiмовiдносини РДС з Росiiю та Украiною в контекстi нового розширення

2.1 Головнi положення стратегii ВлсусiдстваВ» роль Росii у нiй

2.2 Проблеми i перспективи членства Украiни у РДС

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Актуальнiсть теми дослiдження. Глобальнi процеси, що вiдбуваються в свiтi, посилена взаiмозалежнiсть iнтересiв субтАЩiктiв мiжнародних вiдносин в перiод останнього десятирiччя ХХ та початку ХХРЖ столiття обумовлюють розширення iвропейського iнтеграцiйного простору та надають реальних рис розбудовi iвропейськоi архiтектурноi моделi, спрямованоi на формування суцiльноi зони добробуту, стабiльностi i безпеки. Розширення РДвропейського Союзу в сучаснiй геополiтицi сприймаiться як нагальна потреба у поширеннi зони iвропейського контролю над визначальним геополiтичним простором з поступовим набуттям суттiвих перспективних геоекономiчних переваг.

Останнi розширення РДвропейського Союзу стало однiiю з визначальних вiх його розвитку, а також потужним чинником формування нового безпекового середовища в РДвропi. Прийняття до складу РДС 12 нових членiв значною мiрою вплинуло як на динамiку розвитку iвроiнтеграцiйного процесу загалом, так i еволюцiю його окремих вимiрiв, в тому числi безпекового.

Значення центрально-схiдного iвропейського регiонального простору в свiтовiй полiтицi та економiцi визначаiться низкою географiчних, соцiально-економiчних та вiйськово-полiтичних факторiв. Це важливий розгалужений комунiкацiйний вузол. Динамiка вiдносин по вiсi Схiд-Захiд, глобальнi резонанснi кризовi явища, свiтовi вiйни тощо, фокусуючись в межах цього регiону, окреслювали визначальнi риси та спрямовували перспективнi тенденцii у мiжнародних вiдносинах на етапах iх формування i подальшоi еволюцii.

Процес розширення на Схiд для iвропейськоi спiльноти не i простим. РЖнтеграцiя нових членiв, з одного боку, створюi бажанi перспективи для РДС в можливостi обтАЩiднання всiii РДвропи в iдиних полiтичних та економiчних межах. З iншого боку, цей процес супроводжуiться чисельними перешкодами та проблемами для самого РДС, обумовленими такими грандiозними iвропейськими проектами як: введення iдиноi валюти, формування спiльноi зовнiшньоi полiтики та полiтики у галузi безпеки, пошук моделi вiдносин з Росiiю тощо.

Одночасно розширення географiчних кордонiв РДС перетворюi його iз обтАЩiднання захiдноiвропейських держав на союз континентального масштабу, могутнiй полiтичний полюс, який стоiть перед якiсно новими викликами як внутрiшнього, так i зовнiшнього характеру. Регулярне розширення надаi РДС кiлькiсноi ваги, але одночасно робить його бiльш неоднорiдним i ставить зростання полiтичноi ваги у залежнiсть вiд здатностi РДС уникнути послаблення його внутрiшньоi згуртованостi та iдностi i готовностi протистояти новим викликам та ризикам, що постали в постбiполярний перiод.

Таким чином, усе вищезазначене пiдтверджуi актуальнiсть обраноi теми дослiдження ВлПроблема розширення РДС на сучасному етапi розвитку мiжнародних вiдносинВ».

Мета i завдання дослiдження. Метою даноi роботи i комплексний аналiз феномену розширення РДС, його витокiв, особливостей, суперечностей та геостратегiчних наслiдкiв.

Для досягнення визначеноi мети необхiдно реалiзувати наступнi завдання:

В· окреслити iсторiю створення та призначення РДС;

В· проаналiзувати еволюцiю стратегiчних напрямкiв iвропейськоi iнтеграцii в контекстi взаiмозалежностi процесiв поглиблення та розширення;

В· окреслити етапи розширення, виявити iхнi рушiйнi сили, закономiрностi;

В· виявити основнi передумови, iсторико-полiтичне значення та геостратегiчнi наслiдки розширення РДС на схiд;

В· дослiдити значення розширення та його вплив на формування i перспективи розвитку новоi стратегii вiдносин РДС з Украiною та Росiiю.

Об'iктом дослiдження i сiвропейськi iнтеграцiйнi процеси та чинники, що впливають на еволюцiю полiтики РДвропейського Союзу.

Предметом дослiдження i полiтика розширення РДвропейського Союзу на Схiд.

Методи дослiдження. Методологiчною основою комплексного дослiдження i системний пiдхiд та геополiтичний аналiз, за допомогою яких здiйснено дослiдження iвропейського регiонального середовища, що iнтегруiться.

Практичне значення результатiв дослiдження полягаi в можливостi iх використання в науковiй дiяльностi студентiв, при вивченнi курсiв ВлМiжнароднi вiдносиниВ», ВлПолiтологiяВ», ВлВсесвiтня iсторiяВ» та iн. Також матерiали дослiдження можуть стати в нагодi студентам при написаннi курсових, наукових, дипломних робiт дотичних до даноi проблематики.

Структурно робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел (49 найменувань), додаткiв.

Роздiл 1. РДвропейський Союз:
передумовистворенная, основнi цiлi та завдання

1.1
Передумови створення, головне призначення та етапи розширення РДС кiнця ХХ тАУ початку ХХРЖ ст.

iвропейський союз мiжнародний партнерство

РДвропейський Союз (РДС) тАФ спiвтовариство демократичних краiн РДвропи, що добровiльно пожертвували частиною свого суверенiтету для бiльш тiсноi iнтеграцii. Особливо пiдкреслюiться, що РДвросоюз тАФ не федеративне або конфедеративне утворення, що у майбутньому розраховуi замiнити iснуючi нинi держави у виглядi чогось, схожого на ВлСполученi Штати РДвропиВ», але це бiльше, нiж звичайне iнтеграцiйне угруповання з порiвняно вузькими цiлями. Держави тАФ члени РДС створили за колективною домовленiстю загальнi iвропейськi установи, якi рiк у рiк стають усе бiльше впливовими й на якi покладають всi бiльшi повноваження.

Маастрихтськi угоди 1992 р. декларують принцип додатковостi iнститутiв РДвросоюзу. Це означаi, що iвропейськi установи починають працювати тiльки в тих випадках, коли iхня дiя i бiльш ефективною на рiвнi РДС, нiж на нацiональному або мiсцевому рiвнях. Цей принцип гарантуi, що РДС не буде зайво втручатися в повсякденне життя громадян вхiдних у нього держав [44].

Якщо розглядати РДС як державне утворення (а у такого пiдходу досить багато прихильникiв), то воно потрапить у число самих великих i потужних держав сучасного свiту. За чисельнiстю населення (453млн чол. до кiнця 2004 року) РДвросоюз посiдав третi мiсце у свiтi пiсля Китаю й РЖндii. За розмiрами територii тАФ майже 4 млн км2 (пiсля входження в органiзацiю 10 нових членiв) тАФ уступаi лише Росii, Канадi, Китаю, США, Австралii й Бразилii. По економiчнiй моцi РДС цiлком може суперничати з лiдером свiтовоi економiки США тАФ 10350 млрддол. проти 10400млрддол. в американцiв [44].

РДвропейський Союз зразка 2004 р. маi практично всi атрибути суверенноi держави: iдинi органи влади (законодавчоi, виконавчоi i судовоi), iдиний митний простiр тАФ Шенгенська зона, iдиний фiнансовий простiр (зона iвро), символiка (прапор, гiмн), громадянство (прийняте Амстердамським договором 1997 р., воно доповнюi, але не скасовуi нацiональне громадянство), представництва в третiх краiнах, збройнi сили (так званi Сили швидкого реагування створенi на самiтi РДС у Гельсiнкi в груднi 1999р. i включають до 60 тис. вiйськовослужбовцiв). На базi РДС дii цiла група регiональних iвропейських галузевих органiзацiй, таких як РДвратом, РДвропол, РДвропейське космiчне агентство й iн.

РЖдея створення союзу iвропейських краiн у тiй формi, у якiй нинi iснуi РДС, виникла пiсля найтяжких рокiв Другоi свiтовоi вiйни. РДвропа лежала в руiнах i була роздiлена на два ворогуючi табори, але в iдею iдностi iвропейських народiв тодi вiрили не тiльки розпачливi оптимiсти. РЖншого виходу в той непростий перiод просто не було, вся логiка iсторичного розвитку краiн континенту пiдводила до необхiдностi формування тiсних iнтеграцiйних угруповань. Застерегти РДвропу вiд погрози новоi вiйни могло тiльки об'iднання колишнiх супротивникiв заради загальноi великоi мети.

Першою людиною з високих державних структур, що озвучив думку про iвропейську iнтеграцiю, був мiнiстр закордонних справ Францii Робер Шуман. День 9 травня 1950 р., коли пролунала його заява про готовнiсть пiти на бiльше тiснi контакти з iншими iвропейськими краiнами й особливо з недавнiм смертельним супротивником Нiмеччиною, став вiдправною крапкою в багаторiчному процесi досягнення iвропейськоi iдностi, нинi вiн святкуiться як День РДвропи. Симптоматично, що сам Робер Шуман був причетний до iвроiнтеграцii: народившись у мiстi Мец у Лотарингii, на землi, що у ХХ ст. поперемiнно входила то у Францiю, то в Нiмеччину, вiн мав французьке iм'я й нiмецьке прiзвище [42].

За планом, запропонованим Шуманом, в 1951 р. у Парижi було створено РДвропейське об'iднання вугiлля й сталi (ЕОУС), що зв'язало вугiльнi й металургiйнi галузi шести iвропейських краiн: Францii, Нiмеччини, Нiдерландiв, Бельгii, Люксембургу й РЖталii. В1957 р. у Римi на базi ЕОУС було створено РДвропейське економiчне спiвтовариство (РДЕС), куди ввiйшли тi ж шiсть краiн. Римський договiр став основним документом для подальшого будiвництва iдиноi РДвропи.

Перше розширення РДЕС вiдбулося в 1973 р., коли до шести первiсних краiн приiдналися три держави пробританськоi орiiнтацiiтАФ Великобританiя, РЖрландiя й Данiя. Ранiше ця трiйка бачила в РДЕС погрозу своii економiчноi безпеки й брала участь тiльки в роботi бiльше ВлрозмитогоВ» iнтеграцiйного утворення тАФ РДвропейськоi асоцiацii вiльноi торгiвлi (ЕАСТ).

В 1981 р. до складу РДЕС влилася Грецiя, яка серйозно вiдстала вiд своiх партнерiв iз Захiдноi РДвропи за економiчними i соцiальними показниками через багаторiчне перебування у влади вiйськовоi диктатури. Через тривалi перiоди диктаторських режимiв iз запiзненням увiйшли в загальноiвропейський iнтеграцiйний простiр краiни Пiренейського пiвострова: РЖспанiя й Португалiя приiдналися до РДЕС тiльки в 1986 р.

В 1995р. вiдбулося ще одне розширення РДвросоюзу, у нього вступили Швецiя, Фiнляндiя й Австрiя. Цi краiни вже давно вiдповiдали рiвню РДС по своiх макроекономiчних показниках, але не приiднувалися до нього через полiтику нейтралiтету [42].

Таким чином, можна визначити три етапи розширення РДС, якi фактично спiвпадають з домiнуванням в РДС трьох основних теоретичних пiдходiв щодо iвропейськоi iнтеграцii.

Мова йде про розширення в 70-тi роки та домiнування мiжурядового, або реалiстського пiдходу до iвропейськоi iнтеграцii. Розширення 80-х рокiв спiвпало, в свою чергу, з ревiзiiю неофункцiоналiстських пiдходiв та iх прагненням пояснити кризовi явища iнтеграцii, як якiсний скачок до бiльш складних форм iнтеграцii. Розширення 90-х рокiв викликало до життя та активiзувало такi iвроiнтеграцiйнi моделi та концепцii, як тАЬмiцне ядротАЭ, тАЬконцентричнi колатАЭ, тАЬбагатошвидкiсна РДвропатАЭ, тАЬРДвропа рiзних швидкостейтАЭ.

Юридична основа iснування РДвросоюзу закладена рядом найважливiших угод. По-перше, це Паризький договiр 1951 р., що послужив пiонерним документом iвроiнтеграцii й створив ЕОУС.

По-друге, Римський договiр 1957р., про який вже було сказано. По-третi, РДдиний iвропейський акт 1986 р. По-четверте, Маастрихтськi угоди 1992 р., якi перетворили економiчний союз iвропейських краiн у полiтичний i трансформували РДЕС у РДС.

В-п'ятих, Амстердамський договiр 1997 р. РЖ, нарештi, у шостих, це договiр Нiцци, пiдписаний в 2001 р.

В-сьомих Договiр реформування або Лiсабонська угода (Маастрiхська угода, Угода про РДвропейський Союз, Угода про функцiонування РДвропейського Союзу) тАФ нова базова угода щодо принципiв функцiонування РДвропейського Союзу
. Новий договiр призваний замiнити iвропейську конституцiю, прийняття якоi практично провалилося. Угода мiстить положення про iнституцiйну реформу в РДвросоюзi. Передбачаiться створення посади Президента РДС
, який обиратиметься на 2,5 рокiв i презентуватиме РДС на мiжнародних заходах. Договiр мiстить положення про скорочення кiлькостi iврокомiсарiв i депутатiв РДвропарламенту.

РДвропейськi керiвнi iнституцii отримають бiльшу повноту влади у вирiшеннi загальних питань. До них вiдносять безпеку, боротьбу зi змiною клiмату та мiграцiйнi проблеми. Всi дипломатичнi функцii опиняться в руках верховного представника РДвросоюзу з зовнiшньоi полiтики.

Формально новий договiр не i конституцiiю
тАФ у ньому немаi згадки про гiмн чи прапор. Але документ зберiг всi ключовi постанови про реформи, що були в первинному документiтАФ iвроконституцii. Договiр повинен допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 роцi, пiсля того, як Францiя та Нiдерланди на своiх нацiональних референдумах не пiдтримали iвропейську Конституцiю. Для введення в дiю новоi Лiсабонськоi Угоди провести референдум плануi лише РЖрландiя.

Офiцiйне пiдписання Лiсабонськоi Угоди сталось 13 грудня 2007 року, пiсля чого документ повинен бути ратифiкований нацiональними парламентами 27 держав РДвросоюзу.

Базовi принципи сучасного механiзму розширення, якi знайшли своi вiдображення в угодах про вступ до РДС, були розробленi та впровадженi саме в перiод першого розширення, серед яких:

В· першочергове обговорення умов та формування спiльноi позицii краiн-членiв РДС щодо прийому нових держав;

В· проведення переговорiв окремо з кожною краiною-кандидатом на основi визнання всiх acquis communautaire;

В· надання основних повноважень в проведеннi переговорiв Радi мiнiстрiв та технiчноi ролi Комiсii в пiдготовцi рiшень по складним проблемам та захисту положень комунiтарноi полiтики пiд час переговорiв;

В· вирiшення проблеми адаптацii не за рахунок модифiкацii вже iснуючих правил, а шляхом впровадження однаково короткого адаптацiйного перехiдного перiоду з чiтким календарем виконання для всiх кандидатiв [49].

Таким чином, можна констатувати, що феномен розширення тАУ це фактор, що стимулював iнтеграцiйний процес в Спiвтовариствi, оскiльки переговори з краiнами-кандидатами супроводжувались не лише пошуком компромiсу, але й впровадженням бiльш ефективних та дiiвих механiзмiв функцiонування. Збiльшення кiлькостi членiв Спiвтовариства та iх рiзнорiднiсть зумовили необхiднiсть впровадження важливих структурних та полiтичних змiн. РЖ хоча метод мiжурядового спiвробiтництва продовжував грати вирiшальну роль, його використання все частiше враховувало комунiтарнi механiзми та iнтереси.

На першому етапi розширення РДС вiдчувався експансiонiстський характер iвропейського iнтеграцiйного процесу, який з самого початку прагнув охопити якомога бiльшу кiлькiсть держав. Впровадження найбiльш ефективних та оптимальних процедурних механiзмiв, сприяло подальшiй еволюцii не тiльки внутрiшнiх комунiтарних процесiв, але й формуванню зовнiшньоi iнтеграцiйноi стратегii Спiвтовариства, як до майбутнiх членiв РДС, так i по вiдношенню до краiн, що не були потенцiйними претендентами на членство. Перше розширення РДС супроводжувалось встановленням особливих вiдносин майже з усiма iвропейськими краiнами, що не належали до комунiстичного табору. До договорiв про асоцiйоване членство в РДС Грецii, Туреччини, Мальти та Кiпру додавались договори про вiльну торгiвлю з краiнами РДАВТ. Вступ Великобританii до Спiльного ринку призвiв також до зростання кiлькостi тАЬзаморських територiйтАЭ, асоцiйованих з РДЕС.

Другий етап розширення, характеризуiться прагненням РДС поширити демократичнi свободи на пiвдень РДвропи, перетворивши його на зону стабiльностi та безпеки. РЖснувала прiоритетнiсть полiтичноi аргументацii доцiльностi середземноморського розширення, яке вiдбувалося на фонi серii кризових явищ в iвропейськiй економiчнiй iнтеграцii i супроводжувалося не лише активною ревiзiiю основних положень найбiльш впливових iнтеграцiйних теорiй, але й переглядом базових комунiтарних принципiв, закладених Римськими угодами. Саме зi вступом РЖспанii та Португалii вперше було застосовано принцип тАЬдвох швидкостейтАЭ в iнтеграцiйному процесi i в практичнiй площинi розпочато обговорення шляхiв iнституцiйного реформування. Мова йшла про розробку бiльш гнучкоi iнституцiональноi структури Спiвтовариства, перегляду механiзму голосування в сторону бiльш широкого запровадження механiзму квалiфiкованоi бiльшостi [49].

Таким чином, результати переговорiв щодо середземноморського розширення РДС свiдчили про те, що основною запорукою збереження та ефективного функцiонування класичного механiзму розширення i обовтАЩязкове проведення внутрiшнiх комунiтарних реформ ще до початку переговорiв з краiнами-кандидатами. Проблеми, що не були вирiшенi пiд час переговорiв, автоматично ставали внутрiшнiми проблемами РДС пiсля завершення повного вступу краiн-кандидатiв. Пiдпадаючи пiд вплив окремих груп галузевих виробникiв краiн-членiв, переговорний процес вносив диспропорцii до досягнення бiльш широких геополiтичних завдань Спiвтовариства.

Пiд час розширення 90-х рокiв на фонi досить повiльного проведення внутрiшнiх комунiтарних реформ виокремлюються зростаючi тенденцii розвитку iвропейськоi iнтеграцii на принципах концепцii тАЬрiзношвидкiсноi РДвропитАЭ, що знайшло своi вiдображення в частковiй участi окремих держав РДС в iнтеграцiйних процесах. Так, надання Маастрихтськими угодами пiльгового права Данii та Великобританii утримуватися вiд участi в окремих iнтеграцiйних програмах РДС (спiльна соцiальна та монетарна полiтика) хоча й сприяло подальшому поглибленню комунiтарних процесiв, водночас створювало прецедент для iнших держав РДС щодо iх частковоi участi в iнтеграцiйному будiвництвi. Обмежена участь в СЗПБ Австрii, Швецii та Фiнляндii та застосування принципу тАЬпозитивного утриманнятАЭ в процедурi прийняття рiшення по полiтичному спiвробiтництву були цьому яскравим пiдтвердженням.

Простежуiться своiрiдне чергування заходiв по поглибленню iнтеграцii та ii розширенню. Так, згiдно з рiшеннями Маастрихтських угод, прiоритетнiсть поглиблення iнтеграцiйних процесiв, що передбачало утворення РДвропейського Союзу з 1.01.1993 р. та прийняття фiнансового плану формування комунiтарного бюджету (12 грудня 1992 р.) протягом семи рокiв (1993-1999 рр.), чергувалося з вiдкриттям 1 лютого 1993 р. переговорiв з Австрiiю, Швецiiю, Фiнляндiiю та Норвегiiю, вiдносно iх вступу до Спiвтовариства (1.01.1995 р.). Пiсля переходу до другого етапу формування iдиноi валюти (1.01.1994 р.) та проведення мiжурядовоi конференцii 1996 р. iз проблем реформування основних iнститутiв РДС, розпочався аналiтичний етап вивчення перспективи нового розширення на схiд [48].

Простежуiться своiрiдна закономiрнiсть, яка проявляiться в залежностi ефективного функцiонування РДС при постiйно зростаючiй кiлькостi його членiв вiд поступового переходу до наднацiональних форм правлiння. Надання прiоритету iнституцiйному реформуванню та посиленню ефективностi механiзму прийняття рiшень в Спiвтовариствi, з точки зору прихильникiв федералiстського майбутнього РДвропи, не лише позитивно впливало б на його дiяльнiсть, але й сприяло б самому процесу розширення. Така позицiя досить добре узгоджуiться з основними положеннями доктрини тАЬконцентричних кiлтАЭ, що передбачають в перспективi формування iвропейськоi федерацii в межах пан-iвропейського конфедеративного обтАЩiднання.

1.
2 РДвропейська полiтика сусiдства, ВлСхiдне партнерствоВ» - як основнi стратегii розширення РДС на Схiд

РДвропейська полiтика сусiдства тАФ нова полiтика РДвропейського Союзу; маi на метi створити на пiвдень i схiд вiд нових кордонiв розширеного РДвропейського Союзу зону стабiльностi миру i добробуту шляхом налагодження тiсних довготривалих вiдносин з сусiднiми краiнами.

РДвропейська полiтика сусiдства (РДПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення новоi лiнii розподiлу мiж розширеним РДС та його сусiдами, i надати iм можливiсть брати участь в рiзних видах дiяльностi РДС шляхом тiснiшоi полiтичноi, економiчноi, культурноi спiвпрацi та взаiмодii в галузi безпеки. Концепцiя РДПС охоплюi такi краiни: Алжир, Азербайджан, Бiлорусь, Вiрменiя, Грузiя, РДгипет, РЖзраiль, Йорданiя, Лiван, Лiвiя, Молдавiя, Марокко, Сирiя, Тунiс, Украiна, а також Палестинська автономiя.

Вперше концепцiя РДПС була викладена у зверненнi Комiсii ВлШирша РДвропаВ» у березнi 2003 року. Вона засвiдчила, що формування вiдносин з сусiдами тАФ один з прiоритетiв зовнiшньоi полiтики розширеного РДС. РДПС не торкаiться питання потенцiйного членства. Вона пропонуi сусiднiм краiнам привiлейованi вiдносини, якi будуватимуться на взаiмному визнаннi спiльних цiнностей, головним чином у сферi верховенства права; справедливого управлiння; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин; принципiв ринковоi економiки та безперервного розвитку. Глибина цих вiдносин залежатиме вiд того, наскiльки ефективно втiлюватимуться спiльнi цiнностi.

Для фiнансування дiяльностi в рамках РДПС запроваджуiться новий ВлРДвропейський iнструмент сусiдства й партнерстваВ» (РДРЖСП), який починаючи з 2007 року замiнить чиннi програми технiчноi допомоги ВлТАСРЖСВ» i ВлМЕДАВ» в краiнах РДПС i в Росii. РДРЖСП маi новий спецiальний компонент для пiдтримки транскордонного спiвробiтництва на кордонах РДС. До 2006 року включно для фiнансування транскордонноi спiвпрацi Комiсiя буде спрямовувати кошти за допомогою чинних iнструментiв у так званi ВлПрограми сусiдстваВ» [49].

12 травня 2004 року Комiсiя представила конкретну стратегiю реалiзацii РДПС i аналiтичнi доповiдi щодо семи перших краiни з Влкола друзiвВ»: РЖзраiлю, Йорданii, Мароко, Молдови, Палестинськоi автономii, Тунiсу та Украiни. На основi стратегii виробляються детальнi плани дiй з кожною краiною-партнером. Плани дiй визначають прiоритетнi завдання, виконання яких маi зблизити краiну з РДС.

Схiдне партнерство тАФ проект РДвропейського Союзу (РДС), що маi на метi змiцнення стосункiв зi схiдними сусiдами РДС i i продовженням схiдного напрямку iснуючоi РДвропейськоi полiтики сусiдства [46].

РЖнiцiатива Схiдного партнерства була представлена Польщею за пiдтримки Швецii у травнi 2008 року на Радi РДС. Ця iнiцiатива передбачала участь 6 краiн Схiдноi РДвропи тАФ Украiни, Молдови, Бiлорусi, Грузii, Вiрменii та Азербайджану. До основних сфер, де пропонувалося змiцнити спiвпрацю, належали:

Робота над Угодою про асоцiацiю, яка включатиме комплексне порозумiння про зону вiльноi торгiвлi мiж РДС та 6 краiнами партнерами;

Фiнансування комплексних програм, що мають покращити адмiнiстративну структуру влади цих краiн;

РЖнтеграцiя з економiками краiн РДС, що передбачаi зближення законодавства цих краiн з законодавством РДС;

Створення економiчного союзу мiж учасниками проекту Схiдного партнерства;

Спiвпраця в боротьбi проти корупцii, органiзованоi злочинностi, нелегальноi мiграцii;

Збiльшення мобiльностi робочоi сили та перспективи вiдкриття ринкiв працi РДС для населення краiн-претендентiв;

Посилення енергетичноi безпеки;

Реалiзацiя програм, що спрямованi на подолання економiчноi i соцiальноi нерiвностi у краiнах-претендентах;

Реалiзацiя iндивiдуальних програм (охорона кордонiв, допомога у лiквiдацii наслiдкiв стихiйного лиха, пiдвищення енергетичноi ефективностi та вiдновлюваних джерел енергii);

Посилення контактiв мiж краiнами-претендентами та РДС i мiж iх громадянами;

У червнi 2008 року на самiтi Ради РДС iнiцiатива знайшла пiдтримку усiх представникiв членiв РДС.[46]

3 грудня 2008 року РДвропейська Комiсiя прийняла цей проект, оприлюднивши Комунiкацiю ВлСхiдне партнерствоВ». В проектi зроблено акцент на створеннi зони вiльноi торгiвлi, пiдписаннi угоди про асоцiацiю, лiбералiзацii вiзового режиму для краiн, що беруть участь у проектi, спiвпрацi задля енергетичноi безпеки, одночасно збiльшивши фiнансування проекту до 600 млн. iвро до 2013 року. 20 березня 2009 року Рада РДС остаточно затвердила проект Схiдного партнерства, оголосивши про те, що його офiцiйний старт вiдбудеться 7 травня 2009 року у Празi.[46]

7 травня 2009 пiд час установчого самiту ВлСхiдного партнерстваВ» у м. Прага прийнято спiльну заяву, згiдно з якоi ВлСхiдне партнерствоВ» буде доповненням до двостороннiх договiрних вiдносин мiж РДС та кожною з держав-партнерiв.

Важливим досягненням ефективноi реалiзацii iвроiнтеграцiйних стратегiй краiн ЦСРД можна вважати визнання полiтики розширення РДС у якостi каталiзатора трансформацiйних перетворень в пострадянських краiнах, для яких головними принципами на шляху реалiзацii iвроiнтеграцiйноi стратегii визначено: визнання iнтеграцii до РДС у якостi найважливiшого полiтичного прiоритету; орiiнтацiя на РДС як на основного торговельного партнера краiн-кандидатiв; наявнiсть високого рiвня iнвестицiйноi iнтервенцii, тобто суттiве збiльшення надходжень iнвестицiй з РДвропейського Союзу; стiйка полiтика бюджетних витрат на реалiзацiю програм iвропейськоi iнтеграцii; суспiльна адаптацiя до принципiв iвропейськоi спiльноти.

Останнi розширення РДС загострюi щонайменше двi важливi проблеми реформування комунiтарного механiзму прийняття рiшень, повтАЩязанi з майже подвiйним зростанням кiлькостi держав-членiв Спiльноти та значним збiльшенням питомоi ваги тАЬмалихтАЭ держав [48].

Перший фактор робить мiжурядовий пiдхiд, заснований на принципах консенсусу, ще менш ефективним, збiльшуючи тим самим ризик утворення незалежних контактних груп та прийняття ними рiшень по спiрним питанням поза структурами РДС.

Другий - повтАЩязаний з загостренням проблеми тАЬдемократичноi кривоiтАЭ та надпропорцiйним представництвом в РДС краiн з невеликим населенням, дефiциту полiтичних ресурсiв i досвiду тАЬмалихтАЭ краiн при головуваннi в РДС. При збереженнi iснуючих тенденцiй розширення посилюiться вiдносна диспропорцiя щодо полiтичного впливу та значення тАЬвеликихтАЭ держав в РДС, котрi не лише представляють майже 2/3 населення Спiвтовариств, але й i головними донорами комунiтарного бюджету.

Деякi дослiдники проблеми розширення РДС вважають за доцiльне використання наднацiонального методу прийняття рiшень бiльшiстю голосiв, що у поiднаннi iз збiльшенням кiлькостi тАЬмалихтАЭ держав, посилюi корекцiю механiзму представництва згiдно з демографiчним фактором. Збiльшення представництва держав вiдповiдно до кiлькостi населення i застосування принципу тАЬподвiйноi бiльшостiтАЭ забезпечуi додаткову тАЬдемографiчну перевiркутАЭ кожного рiшення, прийнятого бiльшiстю голосiв та надаi можливiсть тАЬвеликимтАЭ державам бiльш пропорцiйно представляти iнтереси iх населення.

Розширення на схiд активiзувало дискусii навколо чисельних старих та появу нових моделей та концепцiй iвропейськоi iнтеграцii, серед яких визначаються два основних пiдходи: мiжурядовий та наднацiональний. Пiддаючи сумнiву ефективнiсть методiв попереднiх розширень та повтАЩязанi з ними труднощi (виконання умов ССП, структурнi змiни, еволюцiя в процесi прийняття рiшень, мiграцiйний тиск), прихильники мiжурядового пiдходу пропонують застосування принципiв диференцiйованоi iнтеграцii, що передбачаi впровадження двох рiвнiв чи етапiв розширення: iнтегровану систему асоцiйованих угод, нацiлену на пiдтримку пан-iвропейськоi зони вiльноi торгiвлi промисловими товарами та участь у внутрiшньому ринку на зразок РДвропейськоi Економiчноi Зони, за винятком вiльного пересування робочоi сили. За цим сценарiiм кандидати можуть вважатися членами РДвросоюзу, але iх участь тимчасово обмежувалася б внутрiшнiм ринком, СЗПБ, спiвробiтництвом у питаннях юриспруденцii та внутрiшнiх справ, але не включала участь в ССП, Економiчному та валютному союзi. Пропозицii диференцiйованоi iнтеграцii в умовах зростаючоi рiзнорiдностi в економiчному, полiтичному та соцiальному рiвнях розвитку держав-членiв РДС можуть розглядатися як альтернатива викликам розширення, яка хоча й суперечить базовим iнтеграцiйним положенням, проте дозволяi поiднати можливостi розширення та поглиблення, зберiгаючи темпи iнтеграцii, не збiльшуючи при цьому кардинально бюджет РДС [46].

Зi свого боку, прихильники наднацiонального будiвництва, прагнучи уникнути перспективи розвитку РДС по шляху тАЬбагатошвидкiсноiтАЭ чи тАЬбагаторiвневоiтАЭ iнтеграцii, яка б не тiльки привела до певного розрiзнення форм та ритму iвробудiвництва мiж краiнами-членами РДС, але й остаточно пiдiрвала б закладенi Римськими угодами принципи неподiльностi та iдностi договiрно-правовоi бази Спiльноти та початкову iднiсть iвропейського iнтеграцiйного процесу, першочергову увагу звертають на зменшення рiзнорiдностi краiн РДС через вирiвнювання iх соцiально-економiчного розвитку та видiлення на витрати Структурним Фондам та Фондам Солiдарностi майже третину комунiтарного бюджету.

Сучасний етап розширення продемонстрував необхiднiсть знаходження якiсно нових рiвноваг мiж суперечливими тенденцiями в посиленнi ефективностi та розширення, що вимагатиме з часом вiд РДС переходу вiд структури так званих тАЬстовпiвтАЭ до поширення загальноiвропейських норм на податкову, економiчну, соцiальну сфери, стосовно проблем зайнятостi, навколишнього середовища, тощо. З iншого боку, загострення розбiжностей iнтересiв, викликане зростанням гетерогенностi Спiльноти, може призвести до обмеження спiльного поля дiяльностi окремими сферами, де загальноiвропейськi правила будуть абсолютно необхiдними.

Однiiю з визначальних рис сучасного iнтеграцiйного перiоду i суттiвi змiни в класичному механiзмi розширення, якi враховують не лише економiчнi, полiтичнi та iншi особливостi краiн-кандидатiв, але й трансформацiйнi процеси регiонального та глобального характеру, що вiдбуваються в сучаснiй iвропейськiй системi мiжнародних вiдносин. Мова йде як про впровадження Спiльнотою системи критерiiв вiдповiдностi краiн-кандидатiв комунiтарним вимогам (так званi Копенгагенськi критерii), так i про змiни в характерi традицiйних рекомендацiй краiнам-кандидатам, якi формувалися не стiльки з урахуванням iх сучасного стану, скiльки в середньостроковiй перспективi. Така позицiя враховувала не лише перехiдний статус кандидатiв, якi практично не були готовi до членства в РДС, але й змiни, що могли вiдбутися за досить довгий та складний переговорний перiод. Одним iз проявiв такого пiдходу стала нова стратегiя розширення РДС. Вона затверджувала диференцiйований пiдхiд до кандидатiв та встановлювала правила тАЬрегатитАЭ, коли прогрес в переговорах та перехiд до обговорення нових роздiлiв acquis communautaire РДС ставав питанням iндивiдуальноi готовностi кожноi з краiн ЦСРД. Принцип самодиференцiацii стаi з цього моменту визначальним у формуваннi комунiтарноi стратегii вiдносин з краiнами, що претендують на членство в РДС. Його закрiплення знайшло своi вiдображення в розробленiй восени 2003р. стратегii тАЬШиршоi РДвропитАЭ та прийнятому весною 2004 р. Договорi про Конституцiю для РДвропи.

Розширення та одночасне реформування РДС перетворюються на потужний чинник, що змiнюi свiтовi геополiтичнi реалii i визначаi основнi параметри розвитку iвропейського полiтичного та економiчного простору.

З огляду на взаiмовплив цих процесiв, можна виокремити три етапи становлення i реалiзацii полiтики РДвросоюзу щодо краiн ЦСРД та розвитку спiвробiтництва з ними. Кожний з цих етапiв вiдображуi еволюцiю полiтики РДС щодо краiн-претендентiв на вступ:

1) 1989-1993 рр. краiни ЦСРД задекларували намiр розпочати iнтегрування до iдиноi РДвропи, а РДС проголосив готовнiсть до пошуку форм iнтеграцii нових демократичних краiн ЦСРД iз розробкою критерiiв вступу для краiн-кандидатiв;

2) 1994 тАУ 1998 рр. тАУ розгортання полiтичного дiалогу мiж РДС та краiнами тАУ асоцiйованими членами в рамках РДвропейських угод про асоцiйоване членство;

3) з 1998 р. до 2004 (2007) р. тАУ перiод переговорiв мiж РДС та краiнами ЦСРД про вступ, пiдписання Партнерських угод про вступ, конкретизацiя критерiiв, вимог та iндивiдуальних рекомендацiй, розроблених РДврокомiсiiю для кожного партнера на основi контролю вiдповiдностi стану внутрiшнiх iнституцiональних реформ копенгагенським критерiям членства в РДС [48].

Характерною ознакою полiтичноi стратегii РДС щодо краiн ЦСРД i унiфiкацiя, що включаi розробку критерiiв вiдповiдностi краiн з ЦСРД полiтичним та економiчним умовам РДС. Однiiю з важливих умов виступаi проведення полiтики розширення РДС на Схiд, що не заважатиме процесу подальшоi внутрiшньоi iнтеграцii краiн-членiв РДвросоюзу. Це передбачаi узгодження позицiй держав-членiв РДС у розробцi спiльноi стратегii розширення, вдосконалення механiзмiв прийняття рiшень та функцiонування комунiтарних iнституцiй.

Таким чином, стратегiя РДС щодо краiн ЦСРД полягаi в забезпеченнi iнституцiональних умов належного функцiонування розширеного Союзу, а ii основним елементом визначено iмплементацiю внутрiшньосоюзних норм i регулюючих правил асоцiйованими членами. Вихiдним положенням i той факт, що розширення i проектом полiтично обумовленим: полiтичнi зиски вiд економiчноi iнтеграцii, включаючи розширення РДС, визначаються в контекстi отримання геостратегiчних переваг в iнтересах посилення регiональноi безпеки i стабiльностi.

Основними завданнями полiтики розширення на Схiд передбачено формування поширеного iвропейського полiтичного простору та реформування iнституцiй Союзу, поглиблення економiчного регiоналiзму й формування iвропейськоi зони вiльноi торгiвлi. Серед проблемних аспектiв процесу розширення на Схiд i вплив цього процесу на стабiльнiсть Союзу. Черговий етап розширення, хоча i розглядаiться у якостi засобу змiцнення стабiльностi та безпеки на iвропейському континентi в цiлому, може становити певну загрозу для внутрiшньоi безпеки РДвросоюзу. Процеси геополiтичного перегрупування сил мають потенцiал до збiльшення гетерогенностi Союзу [44].

Головнi торговельно-економiчнi наслiдки розширення РДС обумовлюються дисбалансом торгiвлi та зростаючим дефiцитом товарообiгу з боку держав ЦСРД при дефiцитi торговельного балансу всерединi РДвропейського Союзу. Спостерiгаiться вiдмiнна структура взаiмноi торгiвлi. Вагомим аспектом наслiдкiв розширення РДвросоюзу в сферi економiки i перегляд та реструктуризацiя субсидiй в рамках спiльноi сiльськогосподарськоi полiтики, а також проблема формування бюджетних внескiв. Питанням на майбутнi залишаiться ефективнiсть реалiзацii рiшень в сферi економiчноi та торговельноi полiтики РДС, що в значнiй мiрi впливатиме на полiтичну та економiчну стабiльнiсть Союзу.

Важливою характеристикою процесу еволюцii полiтики РДС до iнтеграцiйних процесiв в РДвропi i, в першу чергу, адаптивнiсть РДС до полiтики розширення, що полягаi в спроможностi Союзу абсорбувати нових членiв, одночасно пiдтримуючи динамiку iвропейськоi iнтеграцii. Мова йде про запобiгання негативним наслiдкам вiд розширення РДвросоюзу за рахунок краiн ЦСРД та Балтii, на що i був спрямований процес вироблення унiфiкованих критерiiв iнтеграцii держав-претендентiв на вступ протягом перiоду, що дослiджуiться.

Розширення РДвросоюзу вiдбуваiться на основi процесiв поглиблення iнтеграцii в полiтичнiй (iнституцiйне реформування), економiчнiй (економiчний та валютний союз), зовнiшньополiтичнiй (СЗППБ) сферах. Ключовим моментом процесу адаптацii РДС до дихотомii розширення тАУ поглиблення виступаi асиметрична взаiмозалежнiсть процесiв пристосування РДС та краiн-претендентiв з ЦСРД на вступ до нових вимог полiтики розширення. РДС маi пристосуватися до подальшого поглиблення iнтеграцiйних процесiв i до реалiй розширення, надаючи суттiвоi пiдтримки краiнам-претендентам в процесi подолання вiдставання як в розвитку, так i в становленнi ринкiв та структури господарства.

Важливим с

Вместе с этим смотрят:

Проблеми взаiмовiдносин США та краiн Латинськоi Америки кiнця ХХ - початку ХХРЖ столiття

Просування iмпортованого товару на територii Украiни