Василь Стефаник тАУ майстер психологiчноi новели

=shur@= shura19@yandex.ru

Його новели тАУ як найкращi народнi

пiснi, в яких нема риторики, анi

сентиментальностi, а тiльки наочне,

голе, просте, не пiдфарбоване життя,

дуже часто сумна дiйснiсть, але

оздоблена золотом найправдивiшоi поезii.

РЖван Франко

ВСТУП

Доля украiнськоi лiтератури тАУ доля Украiни. Важко знайти у свiтовiй iсторii аналогiю, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслiдувалася спецiальними державними вердиктами й актами. Цей геноцид тривав столiттями.

За останнi триста з гаком рокiв украiнська лiтература, перебуваючи в колонiальному становищi, не могла розвиватися на всю силу генетично закладених у нiй можливостей; спираючись на невмирущi скарби народноi творчостi, постiйно дбаючи про самозбереження й виживання тАУ своi i своii пiдвалини тАУ украiнськоi мови, вона проходила через утиски й труднощi, невiдомi лiтературам, якi не зазнавали нацiонального гнiту.

Кiнець ХРЖХ - початок ХХ ст. тАУ один iз найцiкавiших i найскладнiших перiодiв не лише в мистецтвi, а й у суспiльному життi. Суспiльство втрачаi духовнi орiiнтири, не знаi, у що вiрити та куди йти. А лiтература, не задовольняючись формами критичного реалiзму, теж немовби опинилася на роздорiжжi. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соцiальному середовищi та мистецтвi i вiднайти шляхи подальшого розвитку культури.

Донедавна украiнську лiтературу кiнця ХРЖХ - початку ХХ ст. не дослiджували комплексно, як систему, не вивчали обтАЩiктивно, iз врахуванням усiх мистецьких явищ i фактiв, не розкривали широту й рiзноманiтнiсть оновлення стильових особливостей лiтератури. В останнi роки iнтерес дослiдникiв-лiтературознавцiв до цiii культурноi епохи значно зрiс, що викликало неоднозначнi, iнколи навiть дiаметрально протилежнi погляди на проблему визначення художнiх методiв та стилiв художньоi лiтератури кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ ст.

Серед теоретичних проблем, висунутих лiтературним процесом 90-х рокiв ХРЖХ ст. i початком наступного, можливо, центральною i проблема визначення художнього методу, проблема поiднання традицiй та новаторства в лiтературi.

Украiнська лiтература кiнця ХРЖХ - початку ХХ ст. тАУ явище загальноiвропейського типу, i, як така, вписуiться у той процес змiни типiв художнього мислення, методiв, стилiв, який визначаi iсторико-лiтературний розвиток майже всiх iвропейських (у тому числi й словтАЩянських) лiтератур цього перiоду. Загальновизнано, що в кiнцi ХРЖХ - на початку ХХ ст. в усiх iвропейських лiтературах розпочиналося становлення модернiзму тАУ художньоi системи, принципово вiдмiнноi вiд художньоi системи критичного реалiзму.

В iсторii украiнськоi лiтератури кiнець ХРЖХ тАУ початок ХХ ст. тАУ перiод, позначений активним протистоянням i поiднанням реалiзму й модернiзму, традицiйного та модерного мистецтва.

На рубежi XIX-XX ст. украiнська мала проза стала явищем iвропейського масштабу. Плеяда талановитих новелiстiв тАФ Коцюбинський, Стефаник, Кобилянська, Черемшина, Винниченко, Яцкiв тАФ стрiмко розширювала естетичнi обрii украiнського письменства, утверджувала новi стильовi напрями. В такому блискучому контекстi твори Василя Стефаника були зустрiнутi найавторитетнiшими тогочасними критиками як явище значне i цiлковито новаторське. "З Стефаника безперечно цiкава постать саме з художнього погляду: ще не вироблена, не вирiзьблена, не докiнчена навiть, але сильна, тАФ писав С. РДфремов. тАФ У нього широкi можливостi: бистре око меткого спостережника разом з незалежною об'iктивнiстю художника, вмiння рiзко й рельiфно, без страху зачеркнути контури, вложити в них промовистий образ, знайти вiдповiдне слово без зайвоi розволiклостi, округлити цiлу картину яким-небудь загальним штрихом. Люди у нього здебiльшого живi в дii, в описах багато руху, широкого захвату, повiтря, синiх просторiв.."

Василь Стефаник тАУ неперевершений майстер соцiально-психологiчноi новели. Ця iстина мiцно утвердилася в нашому лiтературознавствi. Вiн найближчий соратник РЖвана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесi Украiнки, Ольги Кобилянськоi, товариш i спiльник у творчiй та громадськiй дiяльностi Леся Мартовича та Марка Черемшини. Творчiсть Стефаника припадаi на кiнець ХРЖХ та початок ХХ столiття. Талант письменника найбiльше виявився у жанрi соцiально-психологiчноi новели. Основною темою його творiв, як i творiв Леся Мартовича i Марка Черемшини, що становлять разом iз Стефаником так звану тАЬпокутську трiйцютАЭ, було життя найбiднiшого селянства на захiдноукраiнських землях. З великою силою слова Василь Стефаник зобразив трагедii i драми селян, про яких вiн говорив: тАЬЯ люблю мужикiв за iх тисячолiтню тяжку iсторiю, за культуру .. За них я буду писати i для нихтАЭ.

1. Методологiя курсовоi роботи.

1.1. Актуальнiсть теми курсовоi роботи.

Менше знаiмо про нього як про людину. А така iнформацiя теж важлива для глибшого розумiння творчостi письменника, для проникнення в таiмницi його майстерностi. Цiкавим видаiться спогад Василя Костащука, який добре знав Стефаника: тАЬГарна класична будова тiла, приiмнi риси обличчя та благороднi рухи творили з нього непересiчний тип чоловiчоi краси. Був незрiвнянним психологом. РЖнтуiцiя, якою володiв, давала змогу йому вiдкривати найтаiмнiшi думки й бажання свого спiвбесiдника, вбирав у слова те, що iншi лише вiдчували, але назвати того не могли. Коли говорив, всмiхався якоюсь дивною усмiшкою: то дивиться з-пiд брiв, то в очi глядiв, нiби зазирав у душу. А як оповiдав про щось гiрке, то чоло морщив i хмурився; тодi здавалося, що от-от з буйноi чуприни вилетить iскра i запалить свiттАЭ.

Оце вмiння спостерiгати i глибоко переживати бачене й почуте надало новелам письменника того болю, що гримiв, як музика Бетховена. А уривчаста, нервова фраза зближуi його творчiсть з експресiонiзмом тАУ лiтературно-мистецьким напрямом, що розвивався в першi десятирiччя ХХ ст.

Молоде поколiння украiнських письменникiв, розквiт творчостi яких припадаi на цей перiод, пiд впливом соцiально-культурноi ситуацii в Украiнi i нового досвiду iвропейських лiтератур дедалi бiльше усвiдомлюi обмеженiсть критичного реалiзму, необхiднiсть змiн, вiдходу вiд традицiйних проблем i форм iх зображення. Визрiвали протест проти натуралiзму, вузького просвiтянства, тАЬгрубого реалiзмутАЭ, бажання якось наблизитися до новiтнiх течiй iвропейськоi лiтератури, зруйнувати стереотипи i нормативи реалiстичного побутописання.

Стефаник Василь тАФ неперевершений майстер психологiчноi новели. У збiрках "Синя книжечка" (1899), "Камiнний хрест" (1900), "Моi слово" (1905) та iнших вiдобразив тяжкi умови життя захiдноукраiнського селянства в Австро-Угорськiй iмперii, практично перемалював всю ту голу бувальщину, котра охоплювала в тi часи бiдноту народу в селi.

У низцi новел змалював пробудження в украiнцiв Галичини нацiональноi самосвiдомостi, наростання протесту проти нацiонального й соцiального поневолення ("Могiпiгi", "Дурнi баби", "У нас все свято" та iн.).

Отже, з сказаного вище, можна сказати, що актуальнiсть обраноi теми полягаi у розумiннi творiв Василя Стефаника, в оцiнцi становища селянства XIX столiття, морального та духовного, соцiально-психологiчного буття. Я вважаю, що вивчення творчостi Стефаника вимагаi бiльших знань з iсторii Украiни тих часiв, для того щоб мати уявлення про дiйснi проблеми, з якими зiштовхуiться автор у своiх творах.

1.2. Огляд критичноi лiтератури.

Своiрiднiсть лiтературного розвитку кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ ст. розумiли вже сучасники. У 1901 р. РЖ.Франко пише про традицiю й новаторство творчостi молодих украiнських письменникiв у статтi тАЬЗ останнiх десятилiть ХРЖХ вiкутАЭ: тАЬЗасвоiвши лiтературнi традицii своiх учителiв, молода генерацiя письменВнникiв, до яких належать О.Кобилянська, В.Стефаник, Л.Мартович, Антiн Крушельницький, Михайло Яцкiв i Марко Черемшина, прагне вiдображати своiрiднiсть украiнського життя у зовсiм новiй iвроВнпейськiй манерiтАЭ. У цiй статтi РЖ.Франко велику увагу придiляв дослiдженню нових особливостей лiтератури кiнця ХРЖХ - початку ХХ ст., правдиво висвiтлив тi риси, що вiдрiзняли тАЬнову школутАЭ лiтераВнтури вiд тАЬстароiтАЭ, а в статтях, тАЬСтаре й нове в сучаснiй украiнськiй лiтературiтАЭ, тАЬПринципи й безпринципнiстьтАЭ та iн. продовжив розмову на цю тему.

Академiк О.РЖ.Бiлецький зауважував, що лiтература кiнця ХРЖХ - початку ХХ ст. тАУ це час народження новоi формацii реалiзму, для якоi не знайшли ще вдалоi назви, хоч для кожного ясно, що реалiзм М.Коцюбинського, В.Стефаника, С.Васильченка та iн. вiдрiзняiться вiд реалiзму iхнiх попередникiв: тАЬЦе в усякому разi народження новоi реалiстичноi лiтератури, що живилася iдеалами наукового соцiалiзму i вела боротьбу проти просвiтянства, що вироджувалося, проти декадентства i тАЬчистого мистецтватАЭ.

Сучаснi лiтературознавцi, зокрема В.Мельник, М.Наiнко, вважають, що тАЬантинауково було б трактуВнвати ii (лiтературу кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ ст.) як органiчне продовження класичного реалiзмутАЭ, що тАЬто був нiякий не реалiзм, а те, що пiзнiше назване модернiзмомтАЭ.

Сьогоднi лiтературознавцi намагаються осмислити процес змiни художнiх методiв, стилiв та напрямiв в лiтературi кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ ст. i трактують його або як продовження критичного (чи, як його ще називають, класичного) реалiзму, або як початок модернiзму (тАЬраннiйтАЭ модернiзм). Проблема хронологiчних рамок украiнського модернiзму i критичного реалiзму, а також письменникiв, яких називають модернiстами чи реалiстами, залишаiться дискусiйною.

Лiтературну дiяльнiсть Стефаник починаi 1890 року. Тодi в журналi тАЬНародтАЭ був опублiкований його допис тАЬЖолудки наших робiтних людей i читальнiтАЭ. Протягом 1890-1897 рокiв вiн пише своi першi тАЬобразкитАЭ, тобто (пiснi) лiричнi етюди, поезii в прозi, далi переходить до писання реалiстичних новел, в яких змальовуi тяжке економiчне становище i безправнiсть селян Галичини, рiзнi побутовi трагедii i драми, якi постають на ТСрунтi пригнiчення, темноти i нужди.

"Джерелом духовних цiнностей" назвав Стефаника Володимир Винниченко.

Загалом слуховi образи превалюють у раннiй творчостi Стефаника. тАЬМузична iнструментованiстьтАЭ його новели помiтна i на рiвнi композицiйному, i в синтаксичнiй будовi фрази, дiалогу (при публiкацii письменник прагнув це увиразнити навiть графiчним розташуванням перiодiв, речень) i, зрештою, на рiвнi слова. Соцiальну стихiю у творах Василя Стефаника критики вiдзначали не раз. РЖ коли пiд таким "соцiальним" кутом подивимося на новели Стефаника, то мусимо iх поставити генетично безпосереднiй зв'язок його творiв з бiблiографiчним викладом iсторii.

Така реакцiя критики зумовлена аж нiяк не лише тематичною злободеннiстю, зверненням до бурхливоi революцiйноi дiйсностi. Новели Стефаника приваблювали своiю стильовою, мистецькою самобутнiстю, засвiдчували утвердження новоi манери письма. Василь Стефаник починав як романтик, хоча в його новелiстицi легко знайти i впливи iмпресiонiстичноi поетики, i елементи експресiонiзму, i навiть, найбiльше, сюрреалiзму. Вражальнiсть у його раннiх речах вiдчутно превалювала над зображальнiстю, це була проза психологiчна, ритмiзована, навiть не зрiдка альтерована, з дуже сильним лiричним струменем. Роль сюжету тут дуже незначна, композицiя досить хаотична.

Цi раннi новели вiдбили нетривалий перiод майже цiлковитого прийняття художником своii неспокiйноi сучасностi як свiтанку новоi щасливоi ери. Але Стефаник був надто прозiрливим i чесним митцем, щоб закривати очi на неодномiрнiсть дiйсностi, на драматичне неспiвпадання iдеалу i його реального втiлення. Роль захопленого критика не могла довго задовольняти письменника. У його новелах починають вiбрувати складнi конфлiкти, трагiчнi суперечностi доби. Життiстверднi мотиви все ж продовжують звучати, але тепер уже художник приймаi життя, осмисливши його трагiзм, пiзнавши велич i ницiсть, на якi здатна людина.

Вiдчуття перехiдностi своii доби, неусталеностi, фрагментарностi не лише побуту, але й буття було розвинене у митця надзвичайно сильно. РЖ тому пристрасно, нервово, раз у раз кидаючись у крайнощi, вiн шукав можливостей передати незвичайну суспiльно-психологiчну атмосферу в словi. У критицi часом лунали нотки подиву з приводу того, що Василь Стефаник постав перед читачем пильним аналiтиком i нещадним сатириком. Мiж тим передумови такоi еволюцii можна побачити ще в раннiх творах. Його героi тАФ звичайний люд села, бiднота, вчорашнi борцi, революцiонери почуваються не в своiму часi, на обочинi життя, стають зайвими людьми у суспiльствi, за утвердження якого вони боролися як за втiлення найсвiтлiшоi своii мрii.

1.3. Мета i завдання курсовоi роботи.

Отже, головною метою моii курсовоi роботи i доскональне дослiдження творчостi Василя Стефаника, а разом з тим нову лiтературну течiю, яка виникла на при кiнцi ХIХ початку ХХ столiття. Тому що саме в той перiод виникаi такий жанр у лiтературi як психологiчна новела, яка висвiтлюi справжнi буття того часу. Нова течiя реалiзму вiдкриваi очi та високо пiднiмаi голову перед тими всiма перепонами, якi не дають вiльно дихати лiтературному слову, усiма можливостями перешкоджаi тому. Саме в той перiод (20 тАУ 30 роки ХХ столiття) ознаменувались великою кiлькiстю страчених людських доль. Велика кiлькiсть шанованих митцiв була репресована, або ж в гiршому випадку, позбавлена життя. Саме тому, мета i завдання цiii роботи становить зрозумiти те, що хотiли передати письменники того часу своiм нащадкам.

Описуючи лиху годину, понiвеченнi долi, соцiально-культурне становище Василь Стефаник прагнув донести до читача злиденнiсть просто людського життя, тим самим тАЬдавлячитАЭ на психiку своiми, дещо сумними, дещо застережливими або ж жартiвливими описами сьогодення. Тому я спробую зробити аналiз його думки, особливо з психологiчноi точки зору, та мiсце творчостi Стефаника в украiнськiй лiтературi.

Причину такого ставлення ми вбачаiмо в специфiцi украiнського лiтературного процесу, який формувався не тiльки пiд впливом мистецьких вiянь Заходу, а й на пiдставi вiдновлюваноi вiтчизняноi традицii.

Оскiльки украiнський реалiзм був здебiльшого народницьким, тАЬселянськимтАЭ реалiзмом, остiльки антинародництво стало важливою засадою модернiстiв. Прозвучали заклики до оновлення i розширення проблемно-тематичного дiапазону, вiдходу вiд переважно селянськоi тематики, характерiв, зрештою, мови, лексики. Нарештi, на противагу народницькому реалiзмовi, модернiзм вiдстоював прiоритет iндивiдуального над колективним, права особистостi, а не абстрактнi iнтереси суспiльства, в жертву яким приносилися особистi пориви.

2. Життiвий та творчий шлях Василя Стефаника.

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русовi (тепер Снятинського району РЖвано-Франкiвськоi областi) в сiм'i заможного селянина. Допитливий розум вбирав народнi пiснi, казки, легенди, деталi селянського побуту, звичаiв, обрядiв мешканцiв покуття. Як пiдрiз, пас овець, iздив з батьком в поле.

Три роки вiдвiдував школу у рiдному селi, а потiм ще три роки навчався у Снятинi, де вперше вiдчув на собi погорду з боку вчителiв i паничiв. Стефаник писав в автобiографii 1926 року тАУ тАЬЯ почув велику погорду для мене. Тут зачали мене бититАЭ. Ще гострiше вiдчув на собi, будучи хлопцем, соцiальний i нацiональний гнiт. В той час i вчителi, i гiмназисти ставилися до мужицьких дiтей з вiдкритою зневагою, глузували, знущалися i навiть били. В той час рiдко селянськi дiти потрапляли до гiмназiй, бо навчання вимагало великих витрат. Був випадок коли знущання одного з учителiв мало не довели хлопця до самогубства.

Знущання стали ще нестерпнiшими, коли в 1883р. Стефаник вступаi до польськоi гiмназii в Коломиi, де з четвертого класу бере участь у роботi гуртка гiмназичноi молодi. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, органiзовували читальнi).У великому залi першого класу польськоi гiмназii в Коломиi, пише Стефаник у автобiографii: тАЬми, селянськi хлопцi зайняли послiдню лавку. Товаришi нашi в лакерованих чобiтках глузували з нас та посмiхалисятАЭ. Оце глузування рано пробудило у хлопцевi почуття протесту проти соцiальноi та нацiональноi нерiвностi.

Стефаник - гiмназист починаi пробувати сили в лiтературi. Зi своiх перших творiв Стефаник опублiкував без пiдпису лише один вiрш. У спiвавторствi з Мартовичем написав два оповiдання: тАЬНечитальниктАЭ (1888) та тАЬЛумератАЭ (1889). Вони виявляли великий iнтерес до революцiйно-демократичних видань, що iх здiйснювали РЖ.Франко i М.Павлик. Заборонену лiтературу вони одержували вiд сестри М.Павлика Анни, вона теж активна учасниця революцiйного руху. Вони утворили свiй гурток, збиралися потайком вiд учителiв. Так вони поступово придбали чималу бiблiотеку. Крiм полiтичноi лiтератури в нiй були твори Т.Шевченка, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, РЖ.Франка, П.Мирного, М.Гоголя, О.Герцена, М.Чернишевського, А.Чехова, Л.Толстого та iн. Особливо захопили Стефаника твори Г.Успенського.

Формування свiтогляду майбутнього письменника проходило поза стiнами гiмназii, бо, як згадуi вiн в автобiографii, тАЬгiмназiя, крiм формального навчання i ворожого вiдношення до нас, украiнцiв-студентiв, нiчого нам не давала.тАЭ

Дiяльнiсть таiмного гуртка гiмназистiв не лишалася непомiченою. Наслiдком цiii тАЬчитальняноi дiяльностiтАЭ було те, пише Стефаник, що його разом з багатьма iншими тАЬпрогнали з Коломийськоi гiмназiiтАЭ, i вiн уже в 7-му класi був у Дрогобичi. У 1890р. Стефаник у зв'язку iз звинуваченням в нелегальнiй громадсько-культурнiй роботi змушений був залишити навчання в Коломиi i продовжити його в Дрогобицькiй гiмназii. Там вiн брав участь у громадському життi, став членом таiмного гуртка молодi, особисто познайомився з Франком, з яким потiм пiдтримував дружнi зв'язки.

Тут, у Дрогобичi, Стефаник уперше побачив РЖвана Франка i, вирiшивши з ним с особисто познайомитися, завiтав до нього у село Нагуiвичi. Знайомство вiдбулося, i далi, як зазначаi Стефаник в автобiографii, пiдтримував з ним цiле життя найдружнiшi взаiмини i його, може, iдиного з украiнських великих письменникiв, найбiльше любив.тАЭ

У студентськi роки Стефаник бере активну участь у громадському життi, виiздить на села агiтувати за селянських кандидатiв у депутати до австрiйського парламенту, зокрема за РЖвана Франка. За демократичнi переконання його переслiдують австрiйськi жандарми i кидають до втАЩязницi.

Пiсля складання в Дрогобичi 1892 року iспитiв на атестат зрiлостi Василь Стефаник вступаi на медичний факультет Кракiвського унiверситету, хоч, як вiн пише в автобiографii, з тiiю тАЬмедициною вийшло дiло без пуття, бо анi тоi науки не любив, а вже нiяк не мiг мудрувати хворих своiми обшукуваннямитАЭ. Замiсть студiювання медицини вiн поринаi у лiтературне i громадське життя Кракова. Тут iснувало товариство студентiв-украiнцiв тАЬАкадемiчна громадатАЭ. Бiльшiсть студентiв, якi належали до нього, тягнулися до радикальноi партii. До них приiднався i Стефаник. У студентськi роки вiн особливо багато читаi, пильно стежить за сучасною лiтературою, зближуiться з польськими письменниками.

Перебування Стефаника в Краковi не було безплiдним. Вивчення письменником медицини, особливо психiатрii, позначилися згодом на його творчостi у повсякденнiй пильнiй увазi до пiзнання найглибших таiмниць психiки людини, з'ясування причин тих чи iнших людських вчинкiв i дiй, найтонших порухiв людськоi душi.

Стефаник - студент бере активну участь у громадському життi рiдного Покуття, розширюi творчi контакти з украiнськими перiодичними виданнями, активiзуi свою дiяльнiсть як публiцист. Пiсля опублiкування в 1890р. першоi статтi тАФ тАЬЖолудки наших робiтних людей i читальнiтАЭ тАФ вiн у 1893 тАФ 1899 рр. пише i друкуi в органах радикальноi партii тАЬНародтАЭ, тАЬХлiборобтАЭ, тАЬГромадський голостАЭ та тАЬЛiтературно-науковому вiсникутАЭ ряд статей: тАЬВiче хлопiв мазурських у КраковiтАЭ, тАЬМазурське вiче у РжешовiтАЭ, тАЬМужики i виставатАЭ, тАЬПольськi соцiалiсти як реставратори Польщi od morza do morzaтАЭ, тАЬКнижка за мужицький харчтАЭ, тАЬМолодi попитАЭ, тАЬДля дiтейтАЭ, тАЬПоети i iнтелiгенцiятАЭ.

1896 тАФ 1897 рр. тАФ час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його вiдiйти вiд застарiлоi, як йому здавалося, описово-оповiдноi манери своiх попередникiв на перших порах пов'язувалося з модернiстичною абстрактно-символiчною поетикою. У 1896 тАФ 1897 рр. вiн пише ряд поезiй у прозi i пробуi видати iх окремою книжкою пiд заголовком тАЬЗ осенiтАЭ. Та пiдготовлена книжка не зацiкавила видавцiв, i письменник знищив рукопис. Кiлька поезiй у прозi, що лишилися в архiвах друзiв Стефаника, були опублiкованi вже пiсля його смертi (тАЬАмбiцiiтАЭ, тАЬЧарiвниктАЭ, тАЬОльзi присвячуютАЭ, тАЬУ воздухах плавають лiситАЭ, тАЬГородчик до бога ридавтАЭ, тАЬВночiтАЭ та iн.).

1897р. у чернiвецькiй газетi тАЬПрацятАЭ побачили свiт першi реалiстичнi новели Стефаника тАФ тАЬВиводили з селатАЭ, тАЬЛисттАЭ, тАЬПобожнатАЭ, тАЬВ корчмiтАЭ, тАЬСтративсятАЭ, тАЬСиня книжечкатАЭ, тАЬСама-самiськатАЭ, якi привернули увагу лiтературноi громадськостi художньою новизною, глибоким та оригiнальним трактуванням тем з життя села. Проте не всi вiдразу зрозумiли i сприйняли нову оригiнальну манеру Стефаника. Коли невдовзi письменник надiслав новi новели тАФ тАЬВечiрня годинатАЭ, тАЬЗ мiста йдучитАЭ, тАЬЗасiданнятАЭ тАФ в тАЬЛiтературно-науковий вiсниктАЭ, то у вiдповiдь дiстав лист-пораду, змiст якого зводився по сутi до невизнання манери Стефаника. Це й викликало появу листа Стефаника вiд 11 березня 1898р. до тАЬЛiтературно-наукового вiсникатАЭ, адресованого фактично О. Маковею. Вiн являi собою своiрiдне лiтературне кредо Стефаника, його справдi новаторську iдейно-естетичну програму.

Перша збiрка новел тАФ тАЬСиня книжечкатАЭ, яка вийшла у свiт 1899р. у Чернiвцях, принесла Стефаниковi загальне визнання, була зустрiнута захопленими вiдгуками найбiльших лiтературних авторитетiв, серед яких, крiм РЖ. Франка, були Леся Украiнка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помiтною вiхою в розвитку украiнськоi прози. Автор тАЬСиньоi книжечкитАЭ звернув на себе увагу насамперед показом трагедii селянства.

Новели тАЬКатрусятАЭ i тАЬНовинатАЭ належать до найбiльш вражаючих силою художньоi правди творiв Стефаника. Вони стоять поряд з такими пiзнiшими його шедеврами, як тАЬКленовi листкитАЭ, тАЬДiточа пригодатАЭ, тАЬМатитАЭ та iн. Майстерно змальовано в цих творах трагiчнi людськi долi. Героiчний склад художнього мислення Бетховена, невiд'iмною ознакою якого i вражаюча масштабнiсть почуттiв, думок, картин, можна впiзнати в окремих новелах Стефаника (тАЬСинитАЭ, тАЬМарiятАЭ). У листi до редакцii тАЬПлужанинатАЭ вiд 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як тАЬпоета загибаючого селатАЭ, зазначав: тАЬЯ писав тому, щоби струни душi нашого селянина так крiпко настроiти i натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це менi вдалося, а решта тАФ це лiтературатАЭ.

У 1900р. вийшла друга збiрка Стефаника тАФ тАЬКамiнний хресттАЭ, яку також було сприйнято як визначну лiтературну подiю. Для другоi збiрки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як тАЬКамiнний хресттАЭ, тАЬЗасiданнятАЭ, тАЬЛисттАЭ, тАЬПiдпистАЭ). У другiй збiрцi головне мiсце займаi тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, тАФ одинока старiсть, трагедiя зайвих ротiв у бiдних селянських родинах. Цiй темi цiлком присвяченi твори iз тАЬСиньоi книжечкитАЭ (тАЬСама-самiськатАЭ, тАЬАнгелтАЭ, тАЬОсiньтАЭ, тАЬШколатАЭ), новели зi збiрок тАЬКамiнний хресттАЭ (тАЬСвятий вечiртАЭ, тАЬДiтитАЭ), тАЬДорогатАЭ (тАЬСнiптАЭ, тАЬВiстунитАЭ, тАЬОзиминатАЭ). Цiкавить Стефаника вона й у другий перiод творчостi, хоч уже в iншому планi (тАЬСинитАЭ, тАЬДiд ГрицьтАЭ, тАЬРосатАЭ, тАЬМежатАЭ).

1901р. вийшла в свiт третя збiрка новел Стефаника тАФ тАЬДорогатАЭ, яка становила новий крок у розвитку його провiдних iдейно-художнiх принципiв. Це наявне у своiрiднiй поетичнiй бiографii Стефаника тАЬДорогатАЭ та роком ранiше написанiй лiричнiй сповiдi тАЬConfiteorтАЭ, що в переробленому виглядi була надрукована пiд назвою тАЬМоi словотАЭ. У збiрцi переважають новели безсюжетнi, лiрично-емоцiйного плану (тАЬДавнинатАЭ, тАЬВiстунитАЭ, тАЬМайтАЭ, тАЬСонтАЭ, тАЬОзиминатАЭ, тАЬЗлодiйтАЭ, тАЬПалiйтАЭ, тАЬКленовi листкитАЭ, тАЬПохоронтАЭ).

Тема матерi i дитини, жертовностi материнськоi, батькiвськоi любовi з'являiться в Стефаника у життiвому переплетiннi з iншими темами ще в збiрцi тАЬСиня книжечкатАЭ (тАЬМамин синоктАЭ, тАЬКатрусятАЭ, тАЬНовинатАЭ). Наявна вона й у збiрцi тАЬКамiнний хресттАЭ. У тАЬЛiтературно-науковому вiсникутАЭ за 1900р. украiнський читач вiдкрив для себе Стефаникову новелу тАЬКленовi листкитАЭ, яка стала окрасою збiрки тАЬДорогатАЭ.

У 1903 роцi, тАЬпо невдатнiй медицинiтАЭ Стефаник повертаiться у рiдне село, в 1904 р. до тестя в с.Стецеву, де живе до 1910 року. Згодом повертаiться в Русiв i мешкаi там до кiнця життя.

У 1903 роцi письменник уперше побував, як сам казав, тАЬна Великiй УкраiнiтАЭ, куди його запросила громадськiсть на вiдкриття памтАЩятника РЖ.Котляревському в Полтавi. Тут вiн особисто познайомився з М.Старицьким, М.Коцюбинським та iншими вiдомими письменниками, вiдвiдав могилу Т.Шевченка в Каневi. З Канева написав Ользi Гаморак: тАЬОсе ж i мiсце, звiдки я поклонився всiй УкраiнiтАЭ.

1905р. вийшла в свiт четверта збiрка письменника тАФ тАЬМоi словотАЭ. В нiй уперше була надрукована новела тАЬСудтАЭ, яка завершуi перший перiод творчостi Стефаника.

Написанi з великою художньою силою твори Стефаника здобули широку популярнiсть: вони перекладалися росiйською, польською, нiмецькою, чеською та iншими мовами, про них багато писала критика. Але сам письменник через певнi життiвi обставини пiсля 1907 року надовго припинив творчу працю. За наступних 15 рокiв вiн не опублiкував жодного нового художнього твору.

З 1908 по 1918 рiк Стефаник був послом (депутатом) австрiйського парламенту у Вiднi. Перебуваючи депутатом вiд селянськоi радикальноi партii, зрозумiв, що його дiяльнiсть в умовах цiсарськоi само державноi влади приносить дуже мало користi народовi.

Першу свiтову вiйну Василь Стефаник зустрiв у рiдному селi. Однак постiйне прискiпування ворожоi нiмецькоi вояччини, пiдозри в симпатiях до росiйського вiйська примусили письменника перебратися до Вiдня. У пору iмперiалiстичноi вiйни i великих соцiальних потрясiнь, розпаду Австро-Угорськоi iмперii i народження Радянськоi краiни Стефаник знову береться за перо новелiста. Почався другий перiод його творчостi, не такий iнтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Воiннi дii глибоко вразили В.Стефаника, а саме тут, у Вiднi, пiсля майже 15 р. перерви, у нього тАЬзнову народилося словотАЭ. Одна за одною з'являються новели тАЬДiвоча пригодатАЭ, тАЬМарiятАЭ (яку присвячуi пам'ятi Франка), тАЬСинитАЭ, тАЬВона-землятАЭ, тАЬПiстункатАЭ, що мають антивоiнний характер. Вони малюють трагедiю народу: над його селами й мiстами, полями й горами пройшла, як смерч, все знищуючи на своiму шляху, вiйна.

А пiсля вiйни приходить нове лихо тАУ окупацiя захiдноукраiнських земель напiвфашиським тАУ польським урядом на чолi з маршалом Пiлсудським. Про те, як жили i на що сподiвалися покутськi селяни пiд окупацiйною владою, розповiдаiться в новелах тАЬДiд ГрицьтАЭ, тАЬMorituriтАЭ та тАЬВоiннi шкодитАЭ.

Ось iз цих творiв, написаних пiд час першоi свiтовоi вiйни та в повоiнний час, i склалася нова книжка новел Стефаника тАУ тАЬЗемлятАЭ, що вийшла 1926 року у мiстi Львовi.

Коли розвалилася царська iмперiя, i на ii руiнах постала Украiнська Народна Республiка Стефаник привiтав ii утворення як волевиявлення украiнського народу. 17 листопада 1917 року виступаючи на все людному вiчi у Снятинi, вiн з радiстю говорив, що в Украiнi тАЬв найбiльшiй величi встаi новий свiт. Звiдти йде до нас свiтло для нашого розвоютАЭ.

Разом iз тим письменник протестував проти намагань польсько-шовiнiстичних кiл загарбати Галичину. тАЬвiримо всi: нiхто нас не може збороти, нi знищити.: нiяка держава не може змусити народ, аби йшов до ворога на погибель..тАЭ тАУ сказав Стефаник у своiй промовi 14 грудня 1917 року.

У численних публiчних виступах цього перiоду вiн утверджував iдею державноi незалежноi Украiни. Найвиразнiше ця iдея втiлена в його патрiотично-полiтичнiй громадськiй акцii-участi у святi Злуки украiнських земель.

У сiчнi 1919 р. В.Стефаник очолив велику делегацiю на знаменне свято тАУ проголошення злуки всiх украiнських земель.

Василь Стефаник разом з багатьма дiячами украiнськоi культури болюче пережив трагедiю нашого народу, який не змiг вiдстояти свою незалежнiсть у той час. Йому стелилася дорога в Украiну i утретi, 1927 року. Але Стефаник не приiхав. РЖ не лише тому, що польськi властi не дали закордонного паспорта. До нього дiйшла iнформацiя про наближення тiii тяжкоi, жахливоi дiйсностi, що йменуiться беззаконням, сталiнськими репресiями, бiльшовицьким червоним терором. Отримуючи вiд украiнського радянського уряду за свою лiтературну працю персональну пенсiю, В.Стефаник водночас не давав себе втягнути в сумнiвну полiтичну полемiку, зрештою, вiдмовився вiд згаданоi пенсii. Дальший розвиток трагiчних подiй в Радянськiй Украiнi репресii дiячiв украiнськоi культури, серед них приятелiв i знайомих Стефаника, старший голодомор 1933 року тАУ все переконало письменника в тому, що бiльшовицько-сталiнський тоталiтарний режим ворожий народовi, несе йому горе i страждання. Тому вiдомий вислiв Стефаника 1927 року: тАЬСтою на вуглi моii хати i простягаю до Вас руки..тАЭ не можна переносити на всю тогочасну дiйснiсть Радянськоi Украiни. Цi слова стосувалися лише певноi групи письменникiв i декларують, насамперед, духовну iднiсть В.Стефаника з чесними, вiдданими народовi митцями у Великiй Украiнi.

У 1927 тАФ 1933 рр. Стефаник опублiкував ще бiльше десяти новел. У 1926-1927 роках широко вiдзначалося 30-рiччя лiтературноi дiяльностi Стефаника. РЖм'я письменника стаi широко знаним у свiтi. Його втори перекладаються багатьма мовами.

В останнi роки життя Стефаник пише також автобiографiчнi новели, белетризованi спогади. До них належать такi твори, як тАЬНиткатАЭ, тАЬБраттятАЭ, тАЬСерцетАЭ, тАЬВовчицятАЭ, тАЬСлава йсутАЭ, тАЬЛюдмилатАЭ, тАЬКаменярiтАЭ.

У роки перебування Захiдноi Украiни пiд владою Польщi Стефаник жив майже безвиiзне в с. Русiв, де й писав останнi твори у вiльну вiд хлiборобськоi працi хвилину.

До самоi смертi не полишало Стефаника бажання тАЬсказати людям щось таке сильне i гарне, що такого iм нiхто не сказав щетАЭ. РЖ на його долю випало найбiльше для художника щастя тАФ вiн сказав те, що хотiв, i сказав так, як хотiв.

Одного разу, розповiдають, Василь Стефаник з цiкавiстю i подивом запитав письменника Гната Хоткевича, автора великих прозових творiв:

- Я не розумiю, як ви можете так багато i так легко писати?

Хоткевич вiдповiв:

- Бачите, така вже несправедливiсть на цьому свiтi. Вам досить написати кiлька сторiнок, щоб сказати, що ви маiте талант, а менi треба тАУ цiлу книжку.

У цiй iскорцi гумору i глибока i влучна характеристика одного з найславнiших майстрiв украiнськоi лiтератури Василя Семеновича Стефаника.

Але життя не вiчне. Вiн чекав коли його край звiльниться вiд чужинцiв. Але нажаль, 7 грудня 1936 р. перестало битися чуле до людського горя серце Стефаника. Похований вiн на пагорбi край Русова.

3. Дослiдження творчостi В.Стефаника.

Хоча вiн був з заможноi родини, але нiколи не цурався бiдняцькоi дiтвори i дитинство його пройшло серед них. Василь Стефаник i пас худобу з ними. Вiн дуже часто спiлкувався з наймитами, якi розповiдали Василевi багато казок. Дуже любив пiснi, що iх спiвали мати й сестра Марiя. Коли пiдрiс допомагав влiтку у роботi дорослим, а пiсля закiнчення польових робiт ходив до сiльськоi школи. Тому я гадаю, що вся любов до людей, до селян особливо, вилилась у його творах. Вiн намагався писати без особливих прикрас, так як i насправдi.

Однiiю з найважливiших для Хвильового впродовж усiii його творчостi була проблема розбiжностi мрii i дiйсностi. А звiдси у його новелах майже завжди два часовi плани: брудне сьогодення, всi вади якого вiн аж надто прозорливо помiчаi, тАФ i протиставлене йому омрiяне майбутнi або манливе минуле.

Самий перший твiр, з якого я почала ознайомлення та вивчення творчостi Василя Стефаника тАУ тАЬКамiнний хресттАЭ, який вразив мене своiю оригiнальнiстю, тому я детальнiше зупинюсь на дослiдженнi та аналiзi цього твору.

Камiнний хрест як художнiй символ трагiзму життя украiнського селянина-бiдняка в новелi Василя Стефаника "Камiнний хрест".

Емiграцiя. Скiльки iх, украiнцiв, живе за кордоном. Протягом 1890-1910 рокiв тiльки з Галичини виiхало за кордон 300 тисяч украiнцiв. Цiii теми торкалися у своiй творчостi багато письменникiв. Та й розглядалося це питання по-рiзному. Бо ж i покидали свою батькiвщину люди з рiзних причин.

У Стефаника в "Камiнному хрестi" емiграцiя - один з виходiв для селян з нестерпного становища, пошуки кращоi долi. Безземелля, занепад селянських господарств, загроза смертi - це штовхаi селян до емiграцii. Але й втрата батькiвщини для багатьох була рiвноцiнною смертi. Так i з'явився камiнний хрест на "могилi" живих людей як символ трагедii у життi украiнцiв.

Новела "Камiнний хрест" - iдиний твiр Василя Стефаника присвячений темi емiграцii. В основу твору покладено справжнiй факт. Односелець письменника, емiгруючи до Канади, поставив на своiму полi камiнний хрест. Вiн i понинi стоiть на найвищому пагорбi в Русовi.

Герой новели РЖван Дiдух емiгруi, пiддавшись вимогам дружини i синiв: "Два pоки нiчого в хатi не говорилось, лише Канада та й Канада.."

РЖван не тiшив себе нiякими iлюзiями. Вiн переконаний, що Канада - це могила для нього i дружини.

Так, на горб "щонайвищий i щонайгiрший над усе сiльське поле", що його отримав РЖван Дiдух у спадщину вiд батькiв, на нього витратив селянин молодечу силу, на ньому скалiчився, постарiв i став господарем. Не багачем, але свiй шматок хлiба був. А тепер, на старiсть лiт, господарство, налагоджене такою каторжною працею i неймовiрними зусиллями, РЖван добровiльно залишаi. "Ця земля не годна кiлько народу здеpжiти та й кiльки бiдi витримати", - звучить розпач у словах селянина.

Для героя розставання з рiдною землею - трагедiя. Пройнятий страшною тугою, Дiдух почував себе як камiнь, викинутий хвилею на берег. Та й весь вiн наче закам'янiв.

Картини прощання, сповiдi, жалiбний спiв, божевiльний танець - все це намагання автора показати читачевi народну недолю, людське горе i водночас сподiвання трудiвника на краще майбутнi.

Василь Стефаник - великий знавець психологii людини в ii найкритичнiшi хвилини життя. Письменник часто подаi свого героя в ситуацii вiдчаю, розпуки, захмелiння з горя, тобто в такому станi, коли наболiле виливаiться на зовнi. Камiнний хрест зi своiм i жiночим iменами, поставлений РЖваном Дiдухом на глиняному горбi, став пам'ятником не лише його родинi, а й всiм тим трудiвникам, якi виiздили до "Гамеpики" й Канади, котрi асоцiювалися у Стефаника з могилою, став символом трагiзму життя селянина-бiдняка, емiгранта.

Чуiш, брате мiй,

Товаришу мiй,

Вiдлiтають сiрим шнурком

Журавлi в вирiй.

Чути: кpу! кpу! кpу!

В чужинi умру,

Заки море перелечу,

Кpилонька Зiтpу

( Богдан Лепкий ).

Цей твiр був екранiзований украiнським телебаченням.

У "Моiму словi" Стефаник писав: "слово своi ламати буду на яснi соняшнi промiнчики, i замочу його в кожнiй чiчцi, i пускати буду направо. Слово своi буду гострити на кременi моii душi i, намочене в трутi-зiллi, пускати буду налiво.. А вишня в моiх головах возьме всi моi болi на свiй цвiт".

Новелiстика Стефаника тАУ яскравого представника тАЬновоi школитАЭ займаi чiльне мiсце в украiнськiй прозi. Трагiчна подiя (ситуацiя) як композицiйний центр новел Стефаника (тАЬНовинатАЭ, тАЬКатрусятАЭ, тАЬКамiнний хресттАЭ, тАЬПалiйтАЭ, тАЬСинитАЭ та iн.) дii на читача миттiво. Ця подiя викликаi у нас великий жаль та спiвчуття героям творiв Стефаника, якi живуть своiм життям, нерозмiреним на якiсь радощi, не балуваним щасливою долею.

Новела тАЬКамiнний хресттАЭ тАУ психологiчне розкриття теми емiграцii. Драматизм конфлiкту. Образ РЖвана Дiдуха.

тАЬМарiятАЭ. РЖсторична основа новели заключаiться у важкiй долi жiнки того часу. Образ селянки Марii, матерi-страдницi, яка не бачила нi чого крiм свого села та роботи. В цьому творi закладена патрiотична iдея iдностi украiнського народу.

Прозовi твори Василя Стефаника, а саме вони становлять основу, найцiннiшу частину його невеликоi художньоi спадщини, визначаються добрим знанням сiльського життя, гли

Вместе с этим смотрят:

"..Моим стихам, как дpагоценным винам, настанет свой чеpед"

"Christmas stories" by Charles Dickens

"РЖзборник Святослава 1073 року" як лiтературний пам'ятник доби Киiвськоi Русi

"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури

"Бедный человек" в произведениях М. Зощенко 20-30-х гг.