Жизнь и творчество украинского писателя В.К. Винниченко

Життя та творчiсть

Володимира Кириловича Винниченка

План:

Життiвий шлях Володимира Винниченка

1. Навчання та початок полiтичноi дiяльностi

2. Винниченко-полiтик в боротьбi за вiльну Украiну

3. Життя та творчiсть за кордонами рiдноi Украiни

Рання проза Володимира Винниченка (1902-1907)

1. тАЬРЖ вiдкiля ти взявся у нас такий?тАЭ

2. На позвах з традицiiю: анатомiя бунту (тАЬПовiятАЭ, тАЬНародний дiячтАЭ, тАЬСила i красатАЭ)

3. Боротьба генерацiй i антрепренер Гаркун-Задунайський

4. Контрасти i метаморфози тАЬсмутноготАЭ часу (тАЬСудтАЭ, тАЬКонтраститАЭ)

5. Психологiя натовпу (тАЬСалдатики!тАЭ, тАЬСтуденттАЭ)

Життiвий шлях Володимира Винниченка

1. Навчання та початок полiтичноi дiяльностi

Народився Володимир Кирилович Винниченко 16 липня за старим стилем 1880 р. у селянськiй родинi в селi Веселий Кут РДлiсаветградського повiту на Херсонщинi (тепер тАУ Григорiвка Кiровоградська область); навчався у сiльськiй початковiй народнiй школi, згодом у РДлiсаветградськiй чоловiчiй класичнiй гiмназii, та не закiнчив ii, бо треба було добувати якiсь кошти на прожиття. Наймитував у помiщикiв; йому судилося зазнати того, що й iншим селянам-бiдарям, заробiтчанам, тАУ жорстоку експлуатацiю, приниження людськоi гiдностi, голод, духовну слiпоту й вiдчай, що вибухаi слiпою помстою.

У Златополi В. Винниченко екстернатом складаi iспити за середню школу i з 1900 року стаi студентом юридичного факультету Киiвського унiверситету. Уже 21-рiчним бачимо його серед активiстiв украiнськоi соцiал-демократii. Спочатку вiн входить до складу Революцiйноi Украiнськоi Партii (РУП), заснованоi в Харковi 11 лютого 1900 р. У жовтнi 1905 р. РУП реорганiзувалася в УСДРП (Украiнська соцiал-демократична робiтнича партiя) тАУ i Винниченко став одним з ii лiдерiв.

Програма УСДРП передбачала лiквiдацiю самодержавства i встановлення демократичного ладу в Росii, лiквiдацiю залишкiв феодалiзму в соцiально-економiчнiй сферi, право нацiй на самовизначення, запровадження свободи слова, друку, манiфестацiй тощо. Своiми програмовими положеннями УСДРП була повтАЩязана як з РСДРП, так i з рештою украiнських партiй. Але цiкаво, що i з тими, i з тими вона перебувала утАж станi постiйного конфлiкту. За словами iсторика, тАЬякщо у першому випадку тАЬагресоромтАЭ виступали росiйськi соцiал-демократи, котрi припускали можливiсть iснування будь-якоi нацiональноi соцiал-демократii, крiм украiнськоi; то в iншому тАУ саме УСДРП виступила iнiцiатором роздмухування тАЬкласовоi боротьбитАЭ всерединi украiнстватАЭ.

Щодо Володимира Винниченка ця загальна ситуацiя доповнювалася деякими суттiвими вiдтiнками, що про них точно сказав РДвген Чикаленко, тАУ вiн дуже добре знав вдачу свого тАЬхрещеникатАЭ: хоч Винниченко i належав до соцiалiстичноi партii, писав РД. Чикаленко, проте тАЬя вважаю, що по вдачi своiй вiн швидше анархiсттАЭ.

Чикаленко мав на увазi iмпульсивну, амбiцiйну, затяту натуру Винниченка, у якому постiйно жив той дух противенства, який ще з гiмназiйних часiв створював йому репутацiю enfant terrible (жахливоi дитини), а пiзнiше тАУ вiчного порушника правилтАЭ. У полiтицi, лiтературi, просто в повсякденнi. тАЬНатура тАУ як у туратАЭ, тАУ зауважив в одному з листiв РД. Чикаленко i мав, звичайно, рацiю.

2. Винниченко-полiтик в боротьбi за вiльну Украiну

4 лютого 1902 р. Володимира Винниченка вперше заарештували. Пiсля кiлькох мiсяцiв перебування в ЛуктАЩянiвськiй тюрмi його випустили, але з унiверситету виключили, в Киiвi жити заборонили, а невдовзi забрали на вiйськову службу в 5-му саперному батальйонi (тАЬавтопортреттАЭ Винниченка тiii пори знаходимо в його тАЬармiйськомутАЭ оповiданнi тАЬБоротьбатАЭ).

Вiдтодi письменник не припиняi полiтичноi дiяльностi. Тому вирушаi на Полтавщину, де продовжуi революцiйну агiтацiю. Врештi решт його забирають у солдати. У вiйську юнак i далi веде пропагандистську роботу, налагоджуi звтАЩязки з революцiйною молоддю поза казармами. Все це мало б закiнчитися новим арештом, але Винниченко не став його чекати i 1-го лютого 1903 р. втiк iз вiйська, подавшись за кордон, у Галичину. Там вiн спiвпрацюi у газетах РУПу, пише брошури й листiвки, переправляючи iх разом з iншою нелегальною лiтературою на Надднiпрянщину. Нелегально переходить кiлька разiв кордон iз забороненою революцiйною лiтературою, та потрапляi до рук жандармiв. Пригадали йому тут i дезертирство з армii тАУ та на пiвтора року увтАЩязнили в камеру-одиночку Киiвськоi ЛуктАЩянiвськоi втАЩязницi та в тАЬдисциплiнарний батальйонтАЭ.Тепер його увтАЩязнення розтягнеться аж до революцiйних подiй 1905-го.

Коли революцiйне пiднесення пiшло на спад, Володимира Винниченка арештували втретi. Сталося це восени 1906 р. РЖ знову тАУ ЛуктАЩянiвка, яка ставала для нього другою тАЬдомiвкоютАЭ. У тАЬтретiй полiтичнiйтАЭ ЛуктАЩянiвськоi тюрми разом з Винниченком чекали наслiдкiв слiдства А. Жук, В. Степанкiвський, С. РДфремов. тАЬНас обвинувачувано в тАЬукраiнськiй змовiтАЭ, осередком якоi мала б бути редакцiя тАЬГромадськоi думкитАЭ, тАУ згадував згодом В. Степанкiвський. тАУ Там, на ЛуктАЩянiвцi, аби не гаяти час, Винниченко i я взялися студiювати англiйську мову, РДфремов же студiював французькутАж Десь пiд кiнець квiтня або радше на початку травня 1907 року приятелi РДфремова розстаралися й вибрали його на поруки. Опiсля незабаром вийшов на волю й Винниченко тАУ пiд заставу 500 карбованцiв, що заставив за нього Чикаленко. Виходячи, Винниченко обiцяв менi, що вибере й мене, та й справдi зробив це за якийсь, може, тижденьтАж Нам суд було призначено на 12 жовтня того ж таки 1907 рокутАЭ.

У день, коли мав вiдбутися суд, Винниченко i В. Степанкiвський перейшли австрiйський кордон. Потяглися роки життя в емiграцiiтАж Завершувався цiлий перiод у полiтичнiй i лiтературнiй бiографii Володимира ВинниченкатАж

Володимир Винниченко проживаi в Австрii, Францii, Швейцарii, РЖталii. Для полiтичноi роботи приiздить нелегально в Украiну, а в 1914-1917 рр. Переховуiться вiд полiцii як на батькiвщинi, так i в Москвi, спiвробiтничаi в журналi тАЬУкраинская жизньтАЭ.

Першi його твори тАУ поема тАЬПовiятАЭ та оповiдання тАЬНародний дiячтАЭ, написанi 1901 р. Першим же твором, що зтАЩявився друком на сторiнках тАЬКиевской старинытАЭ 1902-го, була повiсть тАЬСила i красатАЭ (згодом прибираi назву тАЬКраса i силатАЭ). Пише багато, друкуiться часто, молодим прозаiком цiкавляться вiдомi лiтератори, популярнi журнали й видавництва. ПамтАЩятався його лист тАЬО морали господствующих и о морали угнетённыхтАЭ (1911), в якому революцiонер i письменник писав: тАЬЯ искренне и горячо протестовал против социальных несправедливостей, во имя этого протеста шёл в тюрьму, готов был идти на смерть (!!!) за торжество своих политических и социальных убежденийтАЭ.

Письменника глибоко вражаi хворобливе, патологiчне, егоцентричне в людинi, незважаючи на те, до якого свiту тАУ буржуазного чи пролетарського тАУ вона належить. Вiн iз тривогою спостерiгаi наростання таких суспiльних настроiв i переживань, якi сприяють формуванню здеморалiзованих, одержимих iдеiю насильства в здобуттi влади, спраглих до помсти фанатикiв у подобi гордих тАЬнадлюдейтАЭ, якi готовi в iмтАЩя досягнення мети пiдкорити й партiйних i безпартiйних, добрих i злих, чесних i моральних (драма тАЬЩаблi життятАЭ, романи тАЬЧеснiсть з тобоютАЭ, тАЬРiвновагатАЭ, тАЬПо-свiйтАЭ, тАЬБожкитАЭ, тАЬХочутАЭ, тАЬЗаписки Кирпатого МефiстофелятАЭ).

Що лишаiться iм, цим тАЬнiчним метеликамтАЭ, якi в пориваннi до революцiйних iдеалiв обпекли чистi крильця, як не одягати а себе маску бездумностi й моральноi вседозволеностi?

РЖдейний i моральний розклад буржуазного суспiльства, яке тАЬпоглинаiтАЭ душi недавнiх iдеалiстiв, обурюi письменника, бо на його очах деморалiзуiться украiнське суспiльство, вiдкриваi своi справжнi обличчя легендарний революцiонер-пiдпiльник, великодержавний шовiнiзм торжествуi перемогу над украiнським нацiональним вiдродженням (роман тАЬХочутАЭ). Тому так дратiвливо зреагував В. Ленiн у листi до РЖнесси Арманд на роман В. Винниченка тАЬЗаповiт батькiвтАЭ, бо не мiг сприйняти безжалiсного розвiнчання моральноi деградацii соцiалiстiв-революцiонерiв. Згодом, у перiод нацiональних змагань 1917- 1920 рр., вiн з болем переконаiться, у яку морально-психологiчну прiрву може тАЬкидатитАЭ людину полiтика.

У перiод написання птАЩiси тАЬМiж двох силтАЭ, перебуваючи на Княжiй Горi, i, здавалося б, щасливою долею тАЬприреченийтАЭ на творчiсть, вiн не заспокоюiться, бо вже остаточно тАЬзахворiвтАЭ на полiтику, i йому несила спокiйно споглядати, як у Киiвi пануi гетьман Скоропадський. На глибоке переконання В. Винниченка-соцiалiста, тiльки вони, перекованi, чеснi, морально чистi соцiалiсти, повиннi творити нову Украiну. Тому полiтичнi компромiси Скоропадського його знову пiдключають до боротьби. 1 серпня 1918 року гетьманська охранка заарештовуi його. Правда, 4 серпня звiльняють iз-пiд варти¼

Та вiн розумiв i ту обставину, що народ був розчарований дiяльнiстю Центральноi Ради, що його уряд, по сутi, нiчого не дав селянам i робiтникам, а бiльшовицькi iдеi мали пiдтримку серед спролетаризованих мас. Спостерiгаючи зростаюче невдоволення народу окупацiiю Украiни кайзерiвською Нiмеччиною, В. Винниченко висуваi iдею повстання проти уряду гетьмана Скоропадського та цого спiльникiв. Шансiв на успiх було обмаль, але перемогу вiн вбачаi в тому, тАЬщо ми, украiнськi соцiялiсти i демократи, що ми, украiнцi, зтАЩiдналися зi своiм народом. Хай нас розiбтАЩють фiзично, але духовно, нацiонально й соцiально, ми поiднанi тепер i в слушний час наш голос матиме довiртАЩя в народi нашомутАЭ.

Перемогу було здобуто, але не ту, на яку очiкував В. Винниченко тАУ голова нового уряду Украiнськоi Народноi Республiки тАУ Директорii. Знову ж трагiчне непорозумiння. Вiн виступаi за iнтереси робiтникiв, а виконавська влада тi iнтереси топче. Члени Директорii тАУ патрiоти, тАЬале тiльки патрiоти. Вони не революцiонеритАЭ. Усвiдомлюi, що iсторiя щастя рiдного народу не твориться, зате в iсторiю страждань записано вже немало сторiнок. В. Винниченко намагаiться вийти зi складу уряду.

Незабаром iз мандатом ЦК УСДРП письменник вирушаi за кордон, начебто для участi у международнiй соцiалiстичнiй конференцii, але зупиняiться в Австрii. Втiшаiться спокоiм, самотнiстю, намагаiться взятися до працi, але його думки повсякчасно на Украiнi. Лiто й осiнь 1919 р., зима й весна 1920-го тАУ плiднi творчi перiоди в його бiографii. Пише повiсть тАЬНа той бiктАЭ, тритому мемуарно-публiцистичну працю про украiнську революцiю тАЬВiдродження нацiiтАЭ, а головне тАУ поринаi в полiтичну емiграцiйну дiяльнiсть. Вiтаi встановлення диктатури пролетарiату в Угорщинi, обмiрковуi можливiсть соцiалiстичноi революцii в Захiднiй РДвропi, виважуi, що робити: вiддатися улюбленiй творчiй роботi, жити в спокоi, у злагодi з собою, чи знову зайнятися полiтикою, наштовхуючись а образи й непорозумiння, на непевнiсть i нещадне вимотування нервiв i здоровтАЩя? РЖ знову полiтик перемагаi художника.

Його захоплюi iдея легального повернення в Украiну з метою компромiсноi спiвпрацi з радянською владою. Вiн глибоко щодо себе безжально аналiзуi минулi два роки сходження до державностi й доходить висновку, що робив усе, що найбiльше топтало його гiднiсть.

3. За кордонами рiдноi Украiни

Пiсля цього Винниченко пориваi з УНР. Пiсля закордонноi конференцii УСДРП 14 вересня 1919 р. Вiн iз кiлькома колегами виходить з УСДРП i створюi у Вiднi Закордонну групу Украiнськоi Комунiстичноi партii, органiзовуi полiтичний, економiчний i науковий тижневик тАЬНова добатАЭ, який починаi виходити з березня 1920 року.

На сторiнках тАЬНовоi добитАЭ вiн публiкуi багато своiх статей, де аналiзуi минулi подii, викладаi своi погляди та позицiю щодо розвитку полiтичноi ситуацii в Украiнi, гостро засуджуi полiтику Директорii i продовжуi переговори стосовно виiзду до Москви, наполягаючи на своiх умовах: тАЬСамостiйнiсть державна; цiлком незалежний, чисто нацiональний украiнський уряд; украiнська мова в усiх iнституцiях, урядах, школах; не тiльки посереднi, але й безпосереднi, активне нацiональне визволення; незалежне вiйсько, вiйськовий i економiчний союз та взаiмна найтiснiша допомога. Без вирiшення цих питань iхати не можутАЭ.

Звiсно, цi умови, вибудуванi, по сутi, на принципах конфедерацii, не могли бути прийнятi, тим паче за вiдсутностi В. Винниченка. Тому вiн вирiшуi все ж таки повернутися, щоб домагатися поставленоi мети. Свiдомо готуiться тАЬйти а всi труднощi, небезпеки, на кров i вигнаннятАЭ, жертвуi затишком, спокоiм, планами улюбленоi творчоi працi тАУ аби лише була з того якась користь для рiдного народу. На цей крок вiн наважуiться й тому, щоб своiм прикладом заохотити iнших, переконати в необхiдностi будувати нову Украiну.

Письменник 24 травня 1920 р. Разом iз дружиною Розалiiю Якiвною з чеським дипломатичним паспортом та з вiдомим чеським соцiал-демократом Яромiром Нечасом i особистим секретарем Олександром Баданом виiздить до радянськоi Росii.

тАЬВласне, тепер я все бiльше вiдчуваю самотнiсть: вiд антибiльшовицьких кiл я вiдiйшов, до большевицьких не ввiйшов. Нема нi одноi групи, з якою я почував би себе злитим, яка пiдтримувала б менетАЭ, ВнВнВнВн- занотовуi вiн 31 серпня 1925 року. Тепер вiн усе частiше задумуiться над тим, щоб зосередитися на своiй улюбленiй лiтературнiй дiяльностi. Тим бiльше, що його птАЩiси тАЬБрехнятАЭ, тАЬЧорна Пантера i Бiлий МедвiдьтАЭ, тАЬЗаконтАЭ, тАЬГрiхтАЭ перекладаються на нiмецьку мову i зтАЩявляються в театрах Нiмеччини та iнших iвропейських краiн. Друкуються i перекладаються його роман тАЬЧеснiсть з собоютАЭ, повiсть тАЬБосяктАЭтАж

На екранах Нiмеччини в 1922 роцi демонструiться фiльм тАЬЧорна ПантератАЭ, сценарiй якого грунтуiться на птАЩiсi В. Винниченка тАЬЧорна Пантера i Бiлий МедвiдьтАЭ. Але коли за кордоном твори В. Винниченка друкуються спорадично, то на Радянськiй Украiнi видавництво тАЬРухтАЭ подаi читачам зiбрання його творiв у двадцяти трьох томах. Кiлька видань було його тритомного роману тАЬСонячна машинатАЭ, який, до речi, вперше був надрукований в 1927 роцi в Харковi; зтАЩявилася й пiдготовлена за кордоном збiрка оповiдань тАЬНамистотАЭ.

Киiвський державний драматичний театр iменi РЖвана Франка здiйснюi постановку написаноi в емiграцii птАЩiси тАЬНадтАЭ. В 1920-1921 роках його птАЩiси ставилися не лише в Киiвi i Харковi, але й в Одесi, Львовi, Чернiвцях, Коломиi, Москвi, Петербурзi, театрах Саратова, Самари, Тифлiса, Ростова-на-Дону, Баку. Лесь Курбас у своiму тАЬМолодому театрiтАЭ здiйснив постановку птАЩiс тАЬБазартАЭ, тАЬЧорна Пантера i Бiлий МедвiдьтАЭ, за участю режисера-постановника Ганта Юри у тому ж театрi в 1919 роцi вiдбулась премтАЩiра птАЩiси тАЬГрiхтАЭтАж

Творчiсть Володимира Винниченка майже до середини 30-х рокiв була серйозним i вдумливим обтАЩiктом вивчення в школi, популяризацii, лiтературознавчого дослiдження, тобто фактом iсторii украiнськоi лiтератури i явищем тогочасного лiтературного процесу. Правда, не всi його твори, якi вiн написав за кордоном тАУ в Берлiнi, Празi, Вiднi, Францii, тАУ були вiдомi в нашiй краiнi. А вiн творив активно тАУ писав i соцiально-психологiчнi драми та новели, соцiально-утопiчi романи, фiлософсько-соцiологiчнi працi, кiносценарii, багато малював, намагався переконати мiжнародну громадськiсть персональними зверненнями до полiтичних дiячiв i до Органiзацii ОбтАЩiднаних Нацiй в еобхiдностi згуртуваня всих миролюбних сил у боротьбi проти вiйни, за збереження природи, до утвердження принципiв органiзацii суспiльства i свiту на соцiалiстичних засадах, закликав до тАЬсвiтового миру без бомб i барикадтАЭ.

Володимир Винниченко публiкуi в 1949 роцi полiтичний манiфест тАЬЗаповiт борцям за визволеннятАЭ, бориться з голодом, iз нестатками, мрii про завершення свого складного, драматичного, сповненого гiрких розчарувань i нереалiзованих планiв життя на Украiнi. Та не судилосятАж

Так i помер вiн на чужинi 6 березня 1951 року на власнiй садибi бiля мiстечка Мужен департаменту Приморськi Альпи у Францii. Там мав вiн клапоть землi, хату тАУ свiй тАЬзакутоктАЭ, в якому з 1934 року разом iз дружиною Розалiiю без необхiдних матерiальних достаткiв проживав останнi важкi роки. Чи не найважчими були роки фашистськоi окупацii Францii. Письменник рiшуче вiдмовився вiд будь-яких форм спiвпрацi з фашистами, перебував пiд постiйною загрозою арешту та депортацii.

Рання проза Володимира Винниченка (1902-1907)

1. тАЬРЖ вiдкiля ти взявся у нас такий?тАЭ

Передусiм тАУ коли у Володимира Винниченка зтАЩявилися першi лiтературнi зацiкавлення? За яких обставин i коли саме вiн розпочав своi проби пера?

Щоб вiдповiсти на цi запитання, слiд нагадати кiлька дат з бiографii письменника.

З 1890 по 1899 р. Володимир навчався в РДлiсаведградськiй класичнiй чоловiчiй гiмназii. Проте атестат зрiлостi в цьому навчальному закладi йому не видали, - швидше за все через непорозумiння з адмiнiстрацiiю гiмназii. Документ про освiту вiн отримав лише в 1900 р., склавши екстерном iспити у Златопiльськiй гiмназii (мiстечко Златопiль тодi було на пiвденнiй околицi Киiвськоi губернii; з 1914 р. входить до складу Новомиргорода, нинi районного центру на Кiровоградщинi). Того ж року 20-лiтнiй Володимир Винниченко став студентом юридичного факультету Киiвського унiверситету. Мине небагато часу тАУ i вiн дебютуi як лiтератор: журнал тАЬКиевская старинатАЭ (1902 р., кн. VIII-IX) надрукував його оповiдання тАЬСила i красатАЭ, навiяне златопiльськими враженнями. Юрiй Тищенко, один з перших географiв Володимира Винниченка, стверджував, що воно й написано було в Златополi.

Були у Винниченка, проте, i ранiшi лiтературнi спроби. З його юнацьких творiв до нас дiйшла тiльки поема тАЬПовiятАЭ (iнша назва тАУ тАЬСофiятАЭ) тАУ твiр зовсiм слабкий, проте цiкавий з погляду зтАЩясування творчих орiiнтацiй молодого iлiсаветградця. На неi свого часу, в 1929 р., вже звертали увагу дослiдники.

Розшуканi автором цих рядкiв два листи юного Винниченка, що iх вiн адресував у Львовi редакцii журналу тАЬЛiтературно-науковий вiсниктАЭ, допомагають зтАЩясувати деякi цiкавi деталi лiтературноi бiографii молодого письменника.

Юнак iз РДлiсаветграда, який ще й письмом украiнським не оволодiв як слiд, мав зухвальство пропонувати редакцii поважного львiвського часопису свою поему: тАЬПрошу редакцiю тАЬЛiтературно-наукового вiсникатАЭ, як буде яка-небудь спроможнiсть, надрукувати мою тАЬСофiютАЭ. Я вже раз посилав вам, та Господь ii знаi, де вона дiлася, бо нiякого нi вiд кого одвiту не маю. Гадаю, що на кордонi не пропустили ii через те, що написав ii гiмназист, а гiмназистам, вiдома рiч, нiчого нi писать, нi друкувать не можна. Коли ж вам вона непридатна, то благаю надрукувать в якому-небудь другому украiнському часописi; як i се ж не можна, то прошу одiслать ii в Цюрiх.

Менi ж, благаю, напишiть (в случаi, якщо вона не може бути надрукована), чим вона непридатна. А як надрукуiте, то i об сiм сповiстiтьтАЭ.

Отже, Винниченко готуiться вступати до Киiвського унiверситету. Атестат зрiлостi вiн отримав у Златополi 10 червня 1900 р., а студентом став у серпнi 1900 р. Таким чином, лист до редакцii тАЬЛiтературно-наукового вiсникатАЭ Винниченко надсилав, напевне, у промiжутку мiж цими датами.

Цiкаво, однак, чому автор тАЬСофiiтАЭ просить редакцiю переслати його рукопис (у разi, якщо поему не надрукують) не назад, у ЗнамтАЩянку, звiдки вiн надсилав свого листа, атАж в Цюрiх? Рiч у тiм, що в Цюрiху жила (навчалася?) якась А. Волик; була вона вочевидь людиною досвiдченiшою в лiтературних справах, нiж Винниченко. Схоже навiть тАУ мала якийсь звтАЩязок з тАЬЛiтературно-науковим вiсникомтАЭ, оскiльки свiй лист до редакцii, датований 4 лютого 1900 р., завершувала обiцянкою прислати невдовзi тАЬстихи, за котрi я писала в прошлiм письмiтАЭ. Сам же ii лист тАУ це прохання повiдомити, як редакцiя вирiшила розпорядитися поемою тАЬСофiятАЭ.

До тАЬЛiтературно-наукового вiсникатАЭ Винниченко надсилав i якесь iз своiх раннiх оповiдань, теж iз проханням тАЬпомiстить у себетАЭ. Тiльки вже не iз ЗнамтАЩянки: лист до редакцii, датований 29 березня 1901 р., свiдчить, що мешкав вiн тодi (вже студент унiверситету!) в Киiвi за адресою: вул. Жилянська, 132, кв. 5.

Можна, отже, зробити кiлька висновкiв щодо обставин, за яких починався Винниченко-письменник:

1. Першi лiтературнi спроби В. Винниченка припадають на час ще до його навчання в РДлiсаветградськiй гiмназii (не пiзнiше 1899 р.). В ту пору було, зокрема, написано поему тАЬСофiятАЭ (тАЬПовiятАЭ).

2. Упродовж 1899 тАУ 1900 рр. Винниченко намагаiться завтАЩязати творчi контакти з редакцiiю львiвського журналу тАЬЛiтературно-науковий вiсниктАЭ. У цьому йому сприяi якась А. Волик, студентка з Украiни, яка навчалася в Швейцарii (Цюрiх).

3. Частину лiта 1900 р., пiсля отримання атестату зрiлостi в Златопiльськiй гiмназii, майбутнiй письменник провiв у ЗнамтАЩянцi, наймаючи помешкання в тАЬг-на АппановичатАЭ, де й готувався до вступу в унiверситет i водночас писав.

4. Оповiдання тАЬСила i красатАЭ Винниченко написав не 1900 р. в Златополi (як стверджував Ю. Тищенко), а пiзнiше, вже в Киiвi. 1900 р. вiн мiг запропонувати тАЬЛiтературно-науковому вiсникутАЭ поки що лише свою юнацьку поему.

Потрiбно було ще цiлих два роки, щоб його перо стало вправнiшим. Дещо iз своiх писань студент Винниченко пропонував редакцii тАЬКиевской старинытАЭ. Володимир Науменко, тодiшнiй редактор журналу, запамтАЩятав, що якесь iз принесених Винниченком оповiдань вiн вiдхилив, оскiльки було воно тАЬочень жиденькоетАЭ. Написане було те оповiдання росiйською мовою.

РЖ все ж дебютував Володимир Винниченко саме на сторiнках редакцii тАЬКиевской старинытАЭ. Редакцiя часопису мiстилася на вулицi Марiiно-Благовiщенськiй (тепер тАУ вул. Саксаганського); там же, в будинку пiд номером 91, мешкав вiдомий меценат i громадський дiяч РДвген Чикаленко, на тАЬпонедiлкахтАЭ i тАЬсуботахтАЭ якого бував Винниченко. РДвген Чикаленко став його тАЬхрещеним батькомтАЭ: оповiдання тАЬСила i красатАЭ було надруковане в тАЬКиевской старинетАЭ саме за наполяганням Чикаленка (тАЬпо моiму напосiданнютАЭ, тАУ як писав вiн згодом у тАЬСпогадахтАЭ).

Два киiвськi роки, якi минули з часу вступу Володимира Винниченка на правничний факультет унiверситету (серпень 1900 р.), i аж до появи в тАЬКиевской старинетАЭ оповiдання тАЬСила i красатАЭ (осiнь 1902 р.), були надзвичайно бурхливими в його життi. Вступивши до унiверситету, Володимир Винниченко попав у вир подiй, якими жив Киiв. Студенство бунтувало проти полiтики уряду, брало участь у робiтничих демонстрацiях. 1901 р. 183 студенти Киiвського унiверситету були виключенi i вiдданi в солдати. Зiткнення молодi з владою, однак, не вщухли, тим паче, що студентський рух почав набувати рис органiзованостi.

Загалом на зламi столiть украiнський нацiонально-культурницький рух рiзко полiтизуiться. Молодь уже не задовольняiться етнографiзмом i суто просвiтницькою роботою. Виникають украiнськi полiтичнi партii, якi висувають демократичнi гасла, заносять до програм iдею автономii Украiни. Полiтичну моду визначаi соцiалiстична iдея. В украiнських партiях вона поiднуiться з нацiонально-полiтичними визвольними прагненнями. Ключовою постаттю в революцiйних процессах початку нового столiття стаi студент. РЖсторик РЖ. Лисяк-Рудинський з цього приводу дотепно зауважив: тАЬНа полiтичну сцену виходить тип революцiйного юнака з тАЬКомунiстичним манiфестомтАЭ в однiй кишенi й з тАЬКобзаремтАЭ у другiйтАЭ. Цi слова наче про Винниченка сказанi.

Найдивовижнiше, що в 1902-1907 рр., вiддаючись революцiйнiй роботi, провiвши понад три роки в ЛуктАЩянiвцi, вiн чимало встиг зробити як лiтератор (а в 1905 р., мiж iншим, домiгся ще й права скласти державнi iспити в Киiвському унiверситетi, успiшно витримавши iх). У 1902 р. Винниченко надрукував два оповiдання, у 1903-му тАУ шiсть, у 1904-му тАУ два, 1905-му тАУ два, 1906-му тАУ шiсть, 1907-му тАУ сiм.

Деякi з них вийшли окремими книжечками (тАЬБоротьбатАЭ, тАЬСудтАЭ, тАЬСалдатики!тАЭ, тАЬРоботи!тАЭ тАУ 1903 р.). Тодi ж у Львовi було видано i першу прозову збiрку молодого письменника тАУ тАЬПовiсти й оповiданнятАЭ. До ii складу увiйшло птАЩять творiв тАУ тАЬБоротьбатАЭ, тАЬАнтрепренер Гаркун-ЗадунайськийтАЭ, тАЬБiля машинитАЭ, тАЬСила i красатАЭ та тАЬСудтАЭ.

А в 1906 р. киiвське видавництво тАЬВiктАЭ випустило ще одну збiрку тАЬвибраноготАЭ Винниченка пiд назвою тАЬКраса i силатАЭ. Саме на цю книжку вiдгукнувся РЖван Франко, присвятивши iй статтю тАЬНовини нашоi лiтературитАЭ, яка починалася радiсно-здивованим вигуком: тАЬРЖ вiдкiля ти такий узявся?тАЭ тАУ так i хочеться запитати д. Винниченка, читаючи його новели, яких в оцiй книжцi зiбрано сiм. Серед млявоi, тонко-артистичноi та малосилоi або ординарно шаблоновоi та безталанноi генерацii сучасних украiнських письменникiв раптом виринуло щось таке дуже, рiшуче, мускулисте i повне темпераменту, щось таке, що не лiзе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сii крiзь сито, а валить валом, як саме життя, в сумiш, украiнське, московське, калiчене й чисте, як срiбло, що не знаi меж своiй обсервацii i границь своiй пластичнiй творчостi, i вiдкiля ти взявся у нас такий? тАУ хочеться по кожнiм оповiданню запитати д. ВинниченкатАЭ.

Утiм, це був не перший вiдгук Франка на творчiсть прозаiка-дебютанта. У своiх лiтературних оглядах вiн i ранiше прихильно оцiнював його оповiдання, вiдзначаючи тАЬнезвичайно багатостороннiй, дужий талант та знання життятАЭ i порiвнюючи молодого Винниченка з Панасом Мирним.

Десь наприкiнцi 1905 р. велику статтю про прозу Винниченка написала Леся Украiнка (щоправда, бурхливi подii не дали змоги завершити i надрукувати ii). Морально i матерiально пiдтримував свого тАЬхрещеникатАЭ РДвген ЧикаленкотАж

Таким чином, дебют молодого письменника мав добрий резонанс. Гостру полемiку з Винниченком критика поведе трохи згодом, пiсля появи його птАЩiси тАЬШаблi життятАЭ (1907 р.), з якоi, власне, починався тАЬновийтАЭ ВинниченкотАж

2. На позвах з традицiiю: анатомiя бунту (тАЬПовiятАЭ, тАЬНародний дiячтАЭ, тАЬСила i красатАЭ).

Перiод лiтературного учнiвства молодого письменника, треба думати, минув досить швидко. Мiж його юнацькою поемою тАЬСофiятАЭ (тАЬПовiятАЭ) та оповiданням тАЬСила i красатАЭ (пiзнiша назва тАУ тАЬКраса i силатАЭ) чималенька якiсна дистанцiя. РЖ якщо тАЬСофiятАЭ писалася орiiнтовно в 1899 р., а тАЬСила i красатАЭ тАУ на початку 1902-го, то можна тiльки подивуватися зi стрiмкого творчого зростання Винниченка.

У тАЬПовiiтАЭ вiн намагався продовжити добре-роздроблену попередниками тему тАЬукраiнськоi трагедiiтАЭ тАУ нещасливоi любовi дiвчини з бiдного роду до панича (назвав же Теодор Драйзер тАЬамериканською трагедiiютАЭ iсторiю загибелi двох молодих людей!). Сюжет поеми цiлком традицiйний. Наймичка Софiя полюбила багатого. Простодушна й щира, вона заслiплена своiм почуттям, тому гiркi застереження сiльського парубка Миколи, який кохаi ii, хоч i породжують сумнiви в дiвочiй душi, проте голос серця виявляiться дужчим за голос розуму. Прийшла осiнь, пани покинули село, а з ними подалася й Софiя.

Настала осiнь. Чорнi хмари,

Мов поле чистеi отари,

Застлали небо. Почорнiв

Зелений гай; iз-за долини

Мороз повiяв, i будинок,

Панами кинутий, пустiв.

А що ж Софiя? За панами,

Вмиваясь гiркими сльозами,

Й собi покинула село.

Кiнцiвка першоi частини поеми написана бiльш-менш вправно, хоч погане знання мови тАЬрусифiкованим авторомтАЭ (М. Марковський) дуже вже впадаi в око.

У другiй частинi тАЬПовiiтАЭ Софiя, яка напiвзмерзлою знову прибилася в село, сповiдаiться перед престарiлим Миколою. РЗi точить тАЬтяжкая болiстьтАЭ. Пани, остерiгаючись лихоi слави, вiддали Софiiну дитину в тАЬвоспитательнийтАЭ будинок, а саму ii прогнали на вулицю, звiдки якась жидiвка вiдвела Софiю в дiм розпуститАж Софiя, проклинаючи панiв, плаче над загубленою долею.

Винниченко ризикував бути зарахованим до числа Шевченкових епiгонiв. РЖ рiч не тiльки у повтореннi вiдомого мотиву зневаженого паничем дiвочого кохання. Рiч ще й у не вельми вмiлому використаннi ритмiки, стилiстичних конструкцiй, строфiки автора тАЬКатеринитАЭ.

Утiм, учнiвство Винниченка в поемi тАЬПовiятАЭ помiтне не лише з його наслiдування Шевченка. Великою i залежнiсть i вiд iнших лiтературних зразкiв (тАЬБурлачкатАЭ РЖ. Нечуя-Левицького, тАЭПовiятАЭ Панаса Мирного). Очевидно, це вiдчував i сам автор, оскiльки його першi твори засвiдчують цiкаву суперечнiсть: значна залежнiсть вiд украiнськоi лiтературноi традицii супроводжуiться просто-таки вiдчайдушним намаганням позбутися цiii залежностi, бажанням полемiки з традицiiю. Оповiдання тАЬНародний дiячтАЭ та тАЬСила i красатАЭ досить характернi з цього погляду.

Можна припустити, що назва першого з них тАУ патетична й пiднесена. Насправдi жтАж

Винниченко використав поширену в украiнськiй лiтературi кiнця ХРЖХ ст. сюжетну схему: панич, який пiдтАЩiздить на вакацii до батькiв, завтАЩязуi роман iз дiвчиною простого роду. У Михайла Старицького (драма тАЬНе судилосьтАЭ) усе завершуiться ситуацiiю, схожою на ту, в якiй опинилася Шевченкова Катерина. Мотив спокушеноi дiвчини у Старицького домiнуi. Проте Винниченко, з усього видно, був знайомий iз творами, де в центрi уваги авторiв виявлялася постать молодого iнтелiгента-народника, змальована то в патетичному, то в iронiчному ключi.

Вiд Радюка до Раденка тАУ таким був спектр героiв цього типу, якщо мати на увазi в першому випадку повiсть РЖ. Нечуя-Левицького тАЬХмаритАЭ, а в другому тАУ повiсть Б. Грiнченка тАЬНа розпуттiтАЭ. РЖ. Нечуй-Левицький ставиться до тАЬнацiоналатАЭ Радюка з двоiстим почуттям: цей герой дорогий йому своiм украiнофiльством i готовнiстю кинути виклик оточенню, але слiв, декларацiй у нього значно бiльше, нiж учинкiв; в самих же вчинках i щось наiвне, бутафорське, поверхове. Нiчого не виходить i з прекрасних намiрiв Гордiя Раденка: Грiнченко показав драму iнтелiгентських iлюзiй, якi, зiштовхнувшись iз реальним життям, розвiюються, як димтАж

Винниченко, пишучи свого тАЬНародного дiячатАЭ через тридцять рокiв пiсля тАЬХмартАЭ i через десять тАУ пiсля повiстi тАЬНа розпуттiтАЭ, мав можливiсть пересвiдчитися, що народницький iдеалiзм раз по раз поставав у глузливому виглядi. Його Вася (вiн же тАУ Василь Семенович Головатий), недовчений студент, який, навчаючись у Киiвському унiверситетi (звiдки його вигнали за участь у тАЬбезпорядкахтАЭ), нахапався народницьких, з украiнофiльською тАЬначинкоютАЭ, iдей, зовсiм не викликаi, тАУ як Радюк чи Раденко, тАУ якихось складних почуттiв. Винниченко з самого початку вдаiться до iронii. З передiсторii появи Васi в селi вiдомо, що в унiверситетськi тАЬбунтарiтАЭ вiн попав цiлком випадково; що цiлий рiк Вася не ходив на лекцii, оскiльки тАЬтiльки знав, що iздив з шансонетками, бенкетував цiлими тижнями, кидав грiшми i всiма своiми силами по всяких притонахтАЭ.

Вася головатий постаi досить кумедним, коли вiн, вбравшись у сорочку з грубого полотна, кучерськi шаровари й чоботи, звiльняi управителя й починаi господарювати сам. Нiчого доброго з того, звiсно, не виходить. Книжечки, якi молодий хазяiн роздаi селянам з намiром просвiтити темних, тi пускають на куривотАж Проте наш герой все ще стаi в позу, заходить у патетику (тАЬЯ кинув те життя i починаю новетАЭ), хоча що далi, то очевиднiшою стаi правота слiв його матерi: тАЬЯ ж бачу, що цi iдеi недовговiчнi в тобiтАЭ.

Матiр Васi Головатого Винниченко малюi без будь-якоi сентиментальностi. Ця провiнцiйна панi в його оповiданнi постаi як видiлення неробства й розпусти. РЗi розваги з лакеями й управителем, холодно-цiнiчний тон у розмовi з сином, недочитаний томик Поль де Кока, тАУ ось тло, яке пiдсилюi враження маскараду, мимовольi влаштованого Васею.

Але i ще Галя, найцiкавiший персонаж оповiдання. Вродлива й розумна сiльська дiвчина, вона врештi-решт подаiться в мiсто, де стаi шансонеткою. Винниченко, як бачимо, не полишив теми своii юнацькоi поеми, тiльки цього разу вирiшив ii в зовсiм iншому ключi. Якщо Софiя з тАЬПовiiтАЭ тАУ це спокушена й кинута паничем дiвчина, то Галя сама обираi свою долю, свiдомо продаючи красу. Вона, кажучи словами Лесi Украiнки, тАЬзнаi, що краса тАУ сила, i iй жаль витратити цю силу тАЬдаромтАЭ серед людейтАЭ.

Закохана у Васю, Галя водочас розумii, що любов ii приречена. Драма Галиного кохання, щоправда, була б у творi серйознiшою, якби героiм ii серця був не такий опередковий персонаж, як Вася. тАЬВи такi гарнi, чистенькiтАж потiм, ви якiсь чуднi собiтАЭ, тАУ каже Галя Васi, який нудно проповiдуi iй платонiчну любов, нiяк не наважуючись одружитися на дiвчинi. тАЬЧуднийтАЭ Вася, видно, вже тим привабив дiвчину, що вiн не схожий на грубуватих парубкiв, а в нiй живе якийсь потяг до iншого життя, не того, якiм живуть ii сiльськi ровесницi. Вона чудово розумii, що несмiлива Васина пропозицiя вийти за нього замiж тАУ це чергова тАЬхимератАЭтАж Саме з цього комплексу чинникiв i випливаi рiшення Галi податися в мiсто, де вона, зрештою, й продаi свою красу.

Оповiдання завершуiться епiлогом: Вася, тепер уже офiцер, випадково зустрiчаiться з Галею, мiською повiiю. Ця сцена написана Володимиром Винниченком з точним дотриманням усiх нюансiв психологiчноi ситуацii. Вася i Галя тАУ це вже в чомусь iншi, нiж ми бачили досi, люди. Кожен з них знайшов свою тАЬнiшутАЭ i, здаiться, цiлком задоволений тим, хоч у такому тАЬщасливомутАЭ фiналi i своя гiркота.

Поширена сюжетна схема пiд пером Винниченка, отже, набула деяких нетрадицiйних рис. Цiлком можливо, що в намiри автора входило навiть пародiювання зужитих шаблонiв народницькоi прози. РЖнакше як пояснити те, що центральний персонаж твору i, власне, карикатурою на тАЬнародного дiячатАЭ? Причому, настiльки очевидною, що Леся Украiнка навiть вважала оповiдання зiпсованим саме цiiю центральною постаттю. РЖ, водночас, на ii погляд, в тАЬНародному дiячевiтАЭ було намiчено чимало такого, що пiзнiше Винниченко тАЬрозвине з бiльшою вдумливiстю i технiкою в наступних оповiданняхтАЭ.

У тАЬНародному дiячевiтАЭ Васi Головатому бачимо невiдповiднiсть мiж оболонкою i суттю, що робить його кумедним в очах оточення. Пiзнiше ж (у птАЩiсах i романах 1906-1916 рокiв) Винниченка-художника цiкавитимуть й iншi, бiльш моторошнi тАЬневiдповiдальностiтАЭ, тАУ та тАЬдисгармонiятАЭ мiж гаслами i практикою, метою i засобами, з якоi виростала тАЬбiсiвщинатАЭ у революцiйному русiтАж

Але ще бiльшою мiрою слова Лесi Украiнки стосуються Галi, в образi якоi проглядаi типаж деяких героiнь письменника з наступних його творiв. Саме через цей образ Винниченко увiходитиме в дуже специфiчний свiт людей, моральнi уявлення яких не збiгаються iз загальноприйнятими.

Бунтуючи проти народницькоi традицii в лiтературi, намагаючись вiдштовхнутись вiд лiтературних зразкiв, вироблених, скажiмо, РЖ. Нечуiм-Левицьким, Винниченко брав собi у тАЬспiльникитАЭтАж Максима Горького. Недарма ж пiсля тАЬСили i краситАЭ про нього заговорили як про тАЬукраiнського ГорькоготАЭ! Передусiм, через те, що, як i автора тАЬЧелкашатАЭ та тАЬМальвитАЭ, його притягували до себе тАЬвипадки суспiльностiтАЭ (РЖ. Франко), тАУ тобто, химерний свiт усяких босякiв, злодiiв, повiй.

Лiтературна молодiсть Винниченка збiглася зi стрiмким злетом популярностi Горького, який на час появи в тАЬКиевской старинетАЭ Винниченковоi тАЬСили i краситАЭ був уже автором тАЬОчерков и рассказовтАЭ у двох томах, повiстi тАЬФома ГордеевтАЭ; до свiту його героiв (тАЬколишнiх людейтАЭ) була прикута увага провiдних критикiв. Переклади оповiдань Горького (наприклад, тАЬДвадцять шiсть i однатАЭ) друкували й украiнськi часописи. Загалом читацька аудиторiя цього письменника була величезною.

Як ми вже знаiмо, влiтку 1899 р. 19-рiчний iлiсаветградець Володимир Винниченко на кiлька мiсяцiв став степовим пiлiгримом, та й пiзнiше таких мандрiв тАЬпо УкраiнiтАЭ (як у Горького тАУ тАЬпо РусiтАЭ) в нього буде чимало. Причому, були вони для нього часткою творчого процесу, оскiльки давали матерiал для тiii художньоi панорами тАЬнизовоготАЭ життя Украiни, яка поставала зi сторiнок його численних оповiдань перших рокiв ХХ столiття.

тАЬВiдпадки суспiльностiтАЭ, тАЬкримiнальний елементтАЭ пiд пером Винниченка поставали не те щоб привабливотАж просто молодий прозаiк вiдмовлявся дивитися на своiх героiв очима моралiзатора. Спробуйте глянути на горкiвську Мальву очима якоi-небудь тАЬтургеневской девушкитАЭ: скiльки несимпатичного, дикого, аморального, а головне тАУ чужого собi знайшов би строгий погляд героiнь з романiв тАЬНаканунетАЭ, тАЬВешние водытАЭ, тАЬПервая любовьтАЭ, тАЬДымтАЭтАж Тим часом у Горького Мальва приваблюi своiютАж грiховною красою.

Так i Винниченко: вiн, як спостерiг ще Франко дивиться на своiх героiв iхнiми ж очима. У нього тАЬнема анi крихiтки жодноi сентиментальностi, вiн не обурюiться, не сердиться на тих людей, анi на суспiльнiсть, що iх зробило такими. тАжТе, що зi становища суспiльностi злочину, крадiж, проституцiя, ошуканство, тАУ тут не маi нiяко

Вместе с этим смотрят:

"..Моим стихам, как дpагоценным винам, настанет свой чеpед"

"Christmas stories" by Charles Dickens

"РЖзборник Святослава 1073 року" як лiтературний пам'ятник доби Киiвськоi Русi

"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури

"Бедный человек" в произведениях М. Зощенко 20-30-х гг.