П.Загребельний

План

1. Життя i творчiсть П. Загребельного.............................. 3

2. Коротко про деякi збiрки П.Загребельного........................ 5

3. Значення творчостi П. Загребельного в украiнськiй лiтературi........ 8

ЖИТТЯ РЖ ТВОРЧРЖСТЬ П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

Гарна книга про народ, про людину, збагачуючи розум i виховуючи почуття (згадаймо, як Бiлiнський пiдносив пушкiнську поезiю саме за ii всеосяжну здатнiсть облагороджувати душу), спонукаi до роздумiв i дiянь, до розмови, де може бути злагода й незгода, вiдкриття соцiально-моральних iстин i краси буття. Животворний зв'язок мiж письменником i читачем виникаi тодi, коли вiн, митець, маi що сказати людям, а вони, заглиблюючись у безмежжя художнього свiту, пристрасно шукають у ньому вiдповiдi на жагучi питання дiйсностi.

Талановитий украiнський радянський письменник Павло Архипович Загребельний понад чверть вiку веде дiалог зi своiми сучасниками тАУ дiалог повчальний, дотепний i цiкавий..

Прикметною рисою нашого митця i невситима жага творення. Хоч ким i хоч де б вiн не був: рядовим на вiйнi, студентом-фiлологом Днiпропетровського унiверситету, спiвробiтником журналу ВлВiтчизнаВ», редактором ВлЛiтературноi УкраiниВ» тАУ завжди вiддавався працi сповна. За два з половиною десятилiття своii творВнчостi вiн написав сiмнадцять романiв, три збiрки оповiВндань, чотири повiстi, кiлька кiносценарiiв i п'iс, десятки нарисiв, критичних статей i оглядiв. Два його романи ВлСмерть у КиiвiВ» та ВлПервомiстВ» вiдзначенi Державною премiiю УРСР iм. Т. Г. Шевченка..

Павло Загребельний належить до тiii когорти радянВнських письменникiв, що i його ровесники В. Астаф'iв, Ю. Бондарiв, В. Биков, Ю. Друнiна.. Обпаленi вiйною, вони до глибини осягли труди i днi фронтового поколiння, яке врятувало Вiтчизну вiд фашистського поневолення. В iхнiй творчостi яскраво вiдбилися такi характернi риси радянськоi лiтератури, як безкомпромiснiсть у боротьбi з буржуазною iдеологiiю, i приватновласницьВнкою психологiiю, возвеличення подвигу радянських людей, утвердження соцiалiстичного гуманiзму i почуття вiдповiдальностi за моральне обличчя своiх сучасникiв.

Критика свого часу звернула увагу на те, що Павла Загребельного приваблюють особливо три сфери людВнськоi дiяльностi: вiйськово-патрiотична, державно-iсторична i виробничо-творча. Це широке узагальнення потребуi конкретизацii. Суть у тому, що в героiв Павла ЗагребельВнного рiзнi види дiяльностi переплiтаються, зливаються. Державною людиною в його романах постаi, скажiмо, не тiльки князь Ярослав Мудрий, але й молодий робiтник Дмитро Череда, а теоретик кiбернетики академiк Карналь такий же творець, як i талановитий митець Киiвськоi Русi Сивоок. Саме концепцiiю народу-творця i зв'язанi мiж собою три романiчнi цикли Павла Загребельного..

Загалом письменник умiло, природно поiднуi у своiх романах вiдтворення окремоi долi з узагальненим зображенням плину життя. Майстер розлогоi епiки тАУ iсторичного ВлДиваВ», урбанiстичного ВлРозгонуВ», сiльського ВлЛевиного серцяВ», що перегукуються мiж собою розробкою окреВнмих мотивiв i засобами характеротворення, тАУ смiливо веде i дiалог з iсторiiю, й iнтимну розмову з людиною, згущаючи факти в образи доби i проникаючи в сокровеннi таiмницi душi.

У Павла Загребельного сотнi дiйових осiб. РД серед них i художньо невиразнi, одномiрнi. Та людська пам'ять виВнбiркова, в нiй залишаiться тiльки iстинне, довершене i необхiдне для пiзнання й самопiзнання. Бiльшiсть людських характерiв у творах нашого письменника тАУ життiво правдивi, повнокровнi. Чим вони цiкавi? Неповторнiстю прояву повторюваного. Вони наче жадають одного: дива. Хто шукаi його i знаходить, хто втрачаi його або знищуi, а хто тАУ i це найважче тАУ творить його в муках i любовi..

Прадавня семантика кореня слова ВлдивоВ» тАУ свiтити. У слов'янських мовах ВлдивоВ» тАУ це те, що вражаi: чудо, незвичайне, краса. Героi Павла Загребельного знають, що таке диво волi, диво пiзнання, диво творчостi, диво кохання й взаiморозумiння, диво народження справжнiх людей i диво жiночих чарiв.

У стильовому дiапазонi письменника чудово поiднуються гостра, цiкава фабульнiсть з докладною деталiзацiiю, iронiя i сарказм з романтикою, публiцистика з психологiзмом, афористичнiсть i уривчастiсть з довгими фразами-перiодами, з енергiiю дiiслiвних многочленiв. Це проза розлога i водночас навальна, як повiнь зi зливою i поривВнчастим вiтром тАУ Влтрощить, ламаi, з землi вириваiВ». Ця розбурхана течiя несе з собою все, навiть життiву пiну. Але русла нiколи не губить. Русло тАУ це дума про людину, про народ, це концепцiя соцiалiстичноi особистостi, що творить на землi красу i добро.

КОРОТКО ПРО ДЕЯКРЖ ЗБРЖРКИ П.ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

Це просто чудова риса П. Загребельного, бути нiби несхожим на самого себе в кожному новому творi. Одних вiн дивуi, других захоплюi, третiх дратуi цiiю своiю постiйною мiнливiстю й несхожiстю, як, мабуть, нiхто з украiнських прозаiкiв. РД прозаiки бiльш ВлзручнiВ» для розумiння критикою i читачем. У них з попереднього роману часто можВнна виводити зародок наступного. Буваi навiть так, що особливо цiкаве знайдене один раз нещадно експлуатуiться знову й знову, а тому вся так звана творча еволюцiя може звестися до того, що письменник повiльно, але неВнухильно стаi епiгоном самого себе, утриманцем i популяризатором того, що вiн колись дiйсно знайшов i на чому, заслiплений його незвичнiстю, назавжди зупинився. Загребельний же володii дорогоцiнним вмiнням вичерпати в одному творi все те, що повинно належати тiльки йому, тiльки саме цим замислом породженому до життя, а далi тАУ з усiх поглядiв тАУ тематично, манерою повiстування, особливостями лiтературного артистизму тАУ вiд того, попеВнреднього, твору рiшуче вiдмежуватися i прийти в наступному романi, з лихвою виправдовуючи всi надii критики, знову несподiваним..

В усiх своiх iсторичних романах письменник звертаiться до трагедiйних ситуацiй (йому загалом дуже близька поетика трагiчного), перед багатьма моральними альтернативами постають його героi, i нерiдко зроблений ними вибiр вартий iхнього життя, але, думаiться, найвиВнщих трагiчних нот досягаi автор у цих двох романах про дивнi й гiркi долi жiнок тАУ РДвпраксii i Роксолани, долях, скалiчених жорстоким часом, суспiльством, соцiальна приВнрода якого антигуманна, антилюдська.

Характерно, що коли Павло Загребельний тiльки починав розробляти iсторичну тематику, це i для критикiв, i для шанувальникiв його таланту стало цiлковитою неспоВндiванкою, оскiльки вiн тАУ пiсля спроб знайти себе в напiв-нарисових, пригодницьких i навiть фантастичних творах, з якими вiн, власне, i прийшов в украiнську лiтературу, тАУ нарештi й остаточно сформувався в письменника гостро-сучасноi теми, спiвця iндустрiального мiста, вдумливого дослiдника його технiчноi i творчоi iнтелiгенцii. РЖ раптом такий рiзкий стрибок до часiв давно минулих, якого навряд щоб хто мiг вiд нього чекати. Незвичайним також було i те, що трилогiя так званих робiтничих романiв, об'iднана пiзнiше однiiю назвою ВлЗ погляду вiчностiВ» писалася паралельно з циклом iсторичних романiв про Киiвську Русь. У творчостi письменника так органiчно й непорушно переплелися минуле i теперiшнi..

Наш час можна з багатьма пiдставами назвати часом загостреного iсторичного мислення. Вiд подiй найближчих двадцяти-тридцяти-п'ятдесяти рокiв i до того, що стаВнлось кiлька столiть назад тАУ усе сьогоднi сприймаiться i обдумуiться з особливою iнтенсивнiстю, бо так чи iнакше допомагаi зрозумiти сучаснiсть..

Щоправда, РЖсторичний роман у радянськiй лiтературi 60-х рокiв не дав такоi високоi хвилi, яку бачимо, наприклад, у 20-30-х або 40-50-х роках. Але книг про минуле, особливо в останнiй час, пишеться немало, i в них, без сумнiву, нагромаджуються ознаки новоi якостi: можливо, не за горами тАУ третя, прикметна своiми неповторними риВнсами хвиля в розвитку нашоi iсторичноi романiстики..

До таких книг я вiднiс би роман П. Загребельного ВлДивоВ» (Рад. письменник, 1968).. Отже, перед нами-древлянськi землi, Киiв, Новгород, Болгарiя i Вiзантiя кiнця X i перших десятилiть XI вiку. Рiзнi долi рiзних людей, якi, зрештою, сходяться й перехрещуються на майданi стольного граду над Днiпром, де споруджуiться одне з найбiльших мистецьких ВлдивВ» тiii доби тАУ Софiя Киiвська.

На першому планi тАУ митець Сивоок i князь Ярослав. Про Ярослава ми чимало знаiмо з рiзних джерел, про Сивоока тАУ нiчого. Документальнiй i навiть легендарнiй iсторii його iм'я не вiдоме..

Якщо говорити про конкретну iсторiю Киiвськоi Софii, то сучаснi вченi сходяться на тому, що ii споруджували, й оздоблювали грецькi майстри спiльно з мiсцевими людьми, якi, навчаючись у перших, збагачували й Влослов'янюВнвалиВ» iхнi мистецтво, привносили в нього виразнi риси древньоруськоi самобутностi.

Так виникла в романi постать Сивоока тАУ гiпотетична, вимислена i водночас цiлком реальна за своiю художньою сутнiстю. Вiн справдi постаi перед нами живою, вiрогiдною й типовою людиною своii епохи тАУ з великою i драматичною бiографiiю, з пошуками, стражданнями, сумнiвами та надiями.

Сивоок у ВлДивiВ», навiть i тодi, коли на Киiвськiй ВлгорiВ» статечно розмовляi iз самим князем, тАУ плоть вiд плотi народноi, низовоi, ВлспiдньоiВ» Русi, яка складала глибоко заземлену основу Киiвськоi держави i в незчисленних трудах, у болях i муках витворювала ii могутнiсть, що за часiв Ярослава досягла своiх верховин.

Те, що Загребельному вдався саме цей образ, видаiтьВнся менi успiхом принципового значення. Наша художня ВлстарорущинаВ», тАУ з рiзних, у тiм числi й поважних причин, тАУ у глибини тогочасноi народноi маси та ii свiдомостi досi проникала поволi й нелегко. Якщо схематично постаВнвити в один ряд близькi з цього погляду постатi каменяра Журейка (ВлЯрослав МудрийВ» РЖ. Кочерги), закупа Микули та його доньки Малушi (ВлСвятославВ» С. Скляренка) й малого ВлробаВ» на Русi, полонянина у Вiзантii, а потiм конВнстантинопольського i киiвського митця Сивоока, то рiзниця виявиться, без перебiльшень, величезною. В ВлДивiВ» це тАУ характер, художня повнокровнiсть якого не викликаi сумнiву, особистiсть, яка в розумiннi психологiчноi та iнтеВнлектуальноi висоти виступаi гiдним партнером найвидатнiшого розуму епохи (а в романi вiн таким i i) тАУ самого Ярослава..

Загребельний у змалюваннi Ярослава знайшов добру мiру поiднання Влдержавно-iсторичногоВ» та ВллюдськогоВ»..

Мудрий i талановитий киiвський князь у романi ВлДивоВ» тАУ вершитель iсторично прогресивноi справи змiцнення та об'iднання Русi, але разом з тим вiн син свого класу й часу, людина, яка сповiдаi iхнi погляди, iхню жорстоку мораль навiть тодi, коли вони викликають у нiй внутрiшнiй супротив..

Бiльше, нiж будь-який з попереднiх творiв автора, ВлДивоВ» засвiдчуi зростання зображувальноi сили його письма, вмiння вивести неокраянi, самобутнi людськi характери, через якi розкриваiться хiд життя, пристрастi й прагнення епохи..

Умii дати автор ВлДиваВ» i барвистий iсторичний фон, охоче користуючись для цього способом принагiдного, майже лiтописного переповiдання характерних епiзодiв i бувальщин, часто незвичайних, iнколи вражаючих у своiй iсторичнiй красномовностi; в сукупностi укладаiться виразна, хоч i не завжди ощадна, мозаiка епохи.

А головне тАУ свiжiсть i самостiйнiсть загальних авторських рiшень, яким завдячуi в романi так ясно висвiтлена тема найбiльшого i найдорожчого Влдива iсторiiВ»: тема людини, незборноi в своiму прагненнi до свободи й щастя.

ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТРЖ П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

Радянська лiтература створила багато образiв мужнiх, чесних, щирих людей, якi стали добрими друзями читачiв, увiйшли в iх життя, як знайомi, близькi люди. Кожен новий твiр, де змальованi образи, гiднi дружби нашого читача, тАУ радiсна подiя в лiтературi. Думаю, що книга П. Загребельного "Дума про невмирущого" (вперше твiр друкувався в журналi "Прапор" №№10-12 в 1957 р., а вийшов окремим виданням у "Молодi") стане для читача такою подiiю. РЖсторiя короткого життя ii героя, життя, сповненого мук i болю, але красивого i чесного, знайде вiдгук у багатьох серцях.

Йому ще не сповнилось сiмнадцяти, коли почалася вiйна. Андрiй пiшов до вiйськкомату, де вже стояли великi черги добровольцiв. Коли йому запропонували написати автобiографiю, та ще докладну, вiн злякався: у нього не було бiографii. Ну, народився. Рiс. Закiнчив неповну сеВнредню. Вступив до комсомолу. Закiнчив середню. Працював пiд час канiкул у колгоспi. Збирав колоски. Був приВнчiплювачем. Косив сiно. Яка ж тут бiографiя, коли все так просто i звичайно?

Та, мабуть, i пiсля вiйни, коли б Андрiй Коваленко залишився в живих, вiн не помiтив би, яка багата його бiографiя. Ну, пiшов добровольцем. Воював. Поранили. Вилiкувався. Знову воював. Знову поранили. Взяли в поВнлон. Втiк. Впiймали. Знову втiкав.. Здатнi на подвиги не часто розповiдають про своi подвиги. Бо, може, джерелом цих подвигiв саме i i впевненiсть у тому, що так чинив би кожен на його мiсцi. Велика, справжня скромнiстьтАФсестра героiзму, а не посередностi..

Ми часто не помiчаiмо, яким неоцiненним багатством володiiмо, що, справдi, може Влсолнце померкло б, увидев наших дум золотые россыпиВ». Письменник мало пише про радянських людей, з якими доля зводила його героя там, далеко вiд рiдноi землi. Але кожна така зустрiч, як з Мартиненком, Баннiковим, Антроповим, залишаi хвилююче враження, показуi, що в якi б обставини не потрапили радянськi люди, вони живуть мiж собою за законами, нормами нового суспiльства, за соцiалiстичними законами.

Справжнiм гiмном радянськiй людинi звучить заключВнний епiзод короткого життя героя повiстi, епiзод, з якого могла б початися легенда про радянського юнака. Коваленко, смертельно поранений пiсля останньоi спроби вирватися з полону, лежить у бараку поруч з поляком, якому на свiтанку мають зробити укол, щоб убити. ВлАндрiй намагався думати про дiм, про батька й матiр, про Катю. Але пам'ять його, знесилена, змучена безугавним болем, розгубила всi спогади, як квiтка пелюстки. Йому тепер лишався бiль, рiзкий i нестерпний, i думки. Вчора пiн шкодував, що його не вбили тодi одразу в Марбурзi, тепер дякував випадковi, який продовжив йому життя на цi кiлька днiв. РЖ перед смертю вiн ще зможе зробити добре дiло. Зможе, хоч як це не важкоВ». РЖ ось вiн, напружуючи останнi сили, пiдводиться i мiняiться номерами з своiм сусiдом РДжi Фурчаком. Вранцi укол роблять йому, а не РДжi. Андрiй умираi, щоб жив вiн.

Вл тАУ Простiть, мамо й тату, свого сина за те, що вiн вмер так далеко вiд вас, за те, що вмер ранiше од вас. Ви ще довго пам'ятатимете його. Будете згадувати свого енна вранцi, як сходить сонце, i в безсоннi ночi, в горi i в радостi, взимку й повеснi, поки й живi, будете ви журитися за своiм сином.. РЖ ще будете ви тужити й нарiкати на долю за те, що не поклала вона вашому синовi пiд голову пахучого снопа пшеницi, не постелила йому в боки бiлих, м'яких снiгiв, не заквiтчала йому могили червоною калиною, бо пропав ваш син Андрiй безвiсти. Чи ж безвiсти?В»

Нi, не безвiсти, тАУ говорить повiсть П. Загребельного. Залишилися десь люди тАУ все-таки люди, якi ходили за ним конвоiм, i якщо не знайшлось у них поваги до юнака, то хоч подив перед силою його душi збережеться в iх пам'ятi, це добре для справи миру. Залишилися ж, певно, в живих товаришi по долi, якi понесуть з собою пам'ять про це недоспiване життя. Залишився РДжi, який повинен пам'ятати, що йому належить жити i за Андрiя, бо, ряВнтуючи його цiною свого життя, радянський юнак заповiдав йому i своi людськi обов'язки.

А тепер ось iще тисячi читачiв, яким розповiдаi про життя Андрiя письменник Павло Загребельний. РЖ так розповiдаi, що як живий постаi перед читачем його юний герой i по безспiрному праву тих, хто загинув за Вiтчизну, говорить до своiх ровесникiв: перевiрте, чи достойно ви живете, чи вмiiте цiнити людську честь, радянську свою гiднiсть?

В повiстi П. Загребельного виявилися найсильнiшi сторони його обдарування, його творчiсть, на мiй погляд, належить до того напряму украiнськоi прози, вiдносно якого не доводиться повторювати, що романтика i складовою частиною реалiзму. А для такоi романтики потрiбен глибокий суспiльний змiст, красивi душею, може, гiднi подиву людськi образи, тонке вiдчуття нового в почуттях, дiлах, помислах людей, в стосунках мiж людьми..

Список використаноi лiтератури

1. Фащенко В. Глибiнь i розмаiття дивосвiту. тАУ У кн.: Загребельний П. Твори: В 6-ти т. К.: Днiпро, 1979, т. 1, с. 5-6; 15-16.

2. Слабошпицький М. Загадка Павла Загребельного. тАУРадуга, 1980, № 1,
с. 157; 158; 159.

3. Новиченко Л. Хто звiв семiбрамнi Фiви. тАУ У кн.: Лiтература i сучаснiсть: Лiтературно-критичнi статтi. К.: Рад. письменник, 1970, вип. РЖРЖРЖ с. 39-42; 46; 56.

4. Шамота М. Дума про безсмертя. тАУ Лiт. газета, 1958, 15 квiт.

Вместе с этим смотрят:

"..Моим стихам, как дpагоценным винам, настанет свой чеpед"

"Christmas stories" by Charles Dickens

"РЖзборник Святослава 1073 року" як лiтературний пам'ятник доби Киiвськоi Русi

"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури

"Бедный человек" в произведениях М. Зощенко 20-30-х гг.