Творчий шлях П. Сосюри

ЗМРЖСТ

Вступ	с. 2
Становлення В.Сосюри як громадянина й митця .	с.3
Творчий шлях	с. 4
Твiр тАЬМазепатАЭ	с.8
Бiблiйно-мiфологiчнi сюжети у творах В.Сосюри.	с. 9
ОСНОВНРЖ ВИДАННЯ ТВОРРЖВ М.В. СОСЮРИ	с.10
Список використаноi лiтератури	с. 12

Вступ.

Володимир Миколайович Сосюра

(1898-1965)

Любiть Украiну у снi й наяву,

вишневу свою Украiну,

красу ii вiчно живу i нову,

i мову ii солов"iну.

(Сосюра В. Любiть Украiну //Украiнське слово:

Хрестоматiя укр. лiт. та лiт. критики ХХ ст.:

(У 3-х кн.).Кн. 2 /Упоряд.: В.Яременко (Украiна),

РД.Федоренко (США); Пiдгот. текстiв Б.Яременка. -

К., 1994. - С. 221-222.)

Володимир Миколайович Сосюра - представник високого поетичного свiту, де пахнуть бiлi акацii, палахкотять загравами донецькi ночi й цвiте рiзнобарв"ям Украiна. Вiн - тонкий лiрик i творець розгорнутих лiро-епiчних полотен.

Народився В.Сосюра на станцii Дебальцеве (нинi Донецькоi областi). За своiм нацiональним походженням Володимир Миколайлович - не украiнець. По батьковi вiн - француз. Про це В.Сосюра неодноразово згадуi у своiх вiршах i споминах. Його батько , Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й рiзнобiчно обдарованою, змiнив багато професiй, вчителював, працював сiльським адвокатом, шахтарем.

Мати поета - Марiя Данилiвна Локотош - мадярка, робiтниця з Луганська, займалася хатнiм господарством.

Дитячi роки майбутнього поета минули у с. Третя Рота (нинi м.Верхнi) , у старiй хворостянцi над берегом Дiнця, де в однiй кiмнатцi тулилися восьмеро дiтей i батьки. Одинадцяти рокiв В.Сосюра йде працювати до бондарного цеху содового заводу, потiм телефонiстом, чорноробом. Початкову освiту здобуваi пiд опiкою батька, зачитуiться пригодницькою лiтературою ( Майн Рiд, Жюль Верн, Фенiмор Купер), вiршами О.Кольцова та РЖ.Нiкiтiна. 1911 р. вступаi до мiнiстерського двокласного училища у с. Третя Рота.

До зацiкавлень дитячих лiт Володимира належали Гомер i Ф.Шiллер, Т.Шевченко i М.Гоголь, О.Пушкiн та РЖ.Франко. А разом з ними - А.Бiлий, О.Апухтiн, М.Вороний, О.Олесь, С.Надсон.

Своi першi поетичнi спроби росiйською мовою В.Сосюра вiдносить до 1914 р. (усi рукописи загинули у роки Першоi свiтовоi вiйни). 1914 р. вiн вступаi до трикласного нижчого сiльськогосподарського училища у с. Яма, але смерть батька (1915) змушуi його залишити навчання й працювати на содовому заводi учнем маркшейдерського бюро. Восени 1916 р. В.Сосюра повертаiться до училища, аби пробути тут до буремноi осенi 1918 р.

Поет вiрить у революцiйне оновлення життя i разом з тим болiсно, гостро реагуi на драму громадянськоi вiйни, що вiдбито ним у вiршi "Брат на брата".

1. Становлення В.Сосюри як громадянина й митця .

Становлення В.Сосюри як громадянина й митця припадаi на першi пореволюцiйнi роки. Восени 1918 р. у складi робiтничоi дружини содового заводу вiн бере участь у повстаннi проти кайзерiвських вiйськ. Взимку 1918 р. стаi козаком петлюрiвськоi армii. Восени 1919 р. тiкаi з ii лав i потрапляi у полон до денiкiнцiв. Його розстрiлюють як петлюрiвця, але рана виявляiться несмертельною i вiн виживаi. Судив В.Сосюру червоний ревтрибунал i тiльки житейська мудрiсть голови трибуналу, котрий розгледiв у хлопчинi поета, врятувала йому життя; 1920 р. Сосюра опиняiться в Одесi, де його, хворого на тиф, приймають до своiх лав бiйцi Червоноi Армii.

Полiткурсант 41-i стрiлецькоi дивiзii, вiн 1920 р. знайомиться в Одесi з Ю.Олешею, Е.Багрицьким, К.Гордiiнком, О.Ковiнькою, якi одностайно визнають його за складом мислення й почуття поетом суто украiнським.

У листопадi 1920 р. червоноармiiць В.Сосюра направляiться в РДлисаветград, де потрапляi до лiкарнi, а пiсля одужання iде полiтпрацiвником на Донбас. Пiд час вiдпустки 1921 р. вiн знайомиться у Харковi з В.Коряком, В.Блакитним та РЖ.Куликом. Починаiться харкiвський перiод напруженого творчого життя у колi провiдних украiнських майстрiв: О.Довженка, М.Хвильового, О.Вишнi, О.Копиленка, РЖ.Сенченка, М.Йогансена та iн.

2. Творчий шлях.

1921 р. побачила свiт збiрка В.Сосюри "Поезii", що досi вважалася його першою книжкою. Нещодавно вiднайдений документ корегуi цю думку. Рукою Сосюри в нiм записано: "В 1918 р. пiсля проскурiвського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на грошi Волоха (ком. полку) було надруковоно й видано першу збiрку моiх поезiй "Пiснi кровi"*.

1921 р. виходить поема "Червона зима", яка мала небачений успiх. В ii невеличких дев"яти роздiлах вмiстився цiлий духовний свiт представника "робiтничоi ранi": теплi спогади про дитинство й домiвку, парубочi розваги й перше кохання, порив повстанських загонiв, повернення додому й сум утрат, вiдчуття iдностi з народом i вiра в iдеали народовладдя. Здобуття свого берега в розбурханому суспiльному морi, свiтоглядна визначенiсть як дарунок бунтiвливiй душi - ось психологiчне й фiлософське пiдгрунтя поеми, що попри всю суворiсть зображуваноi реальностi (голод, злиднi, розруха, вiйна i смерть) наскрiзь перейнята оптимiстичним звучанням.

Широкий дiапазон маi й соцiально-фiлософська тематика поета. Його даниною космiзму 20-х рокiв i поема "Навколо" (1921), лiричний суб"iкт якоi прагне охопити поглядом усю розвихрену революцiiю планету. Вселенськi масштаби вимiру подiй i у поемi "В вiках" (1921). Стоiчне сприйняття сувороi дiйсностi вiдбите у присвяченому М.Хвильовому диптиху "Снiг" ("Снiг.. перед очима за лицями лиця..").

А у вiршi "Грацiйно руку подала i пiшла" пануi стихiя революцiйного романтизму. Подiбнi коливання фiлософських акцентiв також свiдчать про синкретизм художнього мислення Сосюри.

З-пiд пера митця виходить низка лiро-епичних поем: "Оксана" (1922), "Робiтфахiвка" (1923), "Шахтар", "Сiлькор", "Хлоня" (1924). Нинi важко стверджувати, що вони належать до вершинних художнiх зразкiв, але тогочасному читачевi цi розширенi соцiальнi портрети, психологiчно проникливi й точнi, говорили багато про нього самого. Одним iз перших проявiв iнтересу молодоi лiтератури до рiдноi давнини (особливо цiнного в атмосферi лiвореволюцiйних вульгаризацiй iсторii) став вiршований роман В.Сосюри "Тарас Трясило" (1926).

Вiд 1925 р. В.Сосюра повнiстю вiддаiться лiтературнiй працi. Упродовж десятилiття (1922-1932) вiн був членом багатьох лiторганiзацiй (Пролеткульту, "Плугу", "Гарту", ВАПЛРЖТЕ, ВУСПу та iн.), керуючись не стiльки ставленням до iхнiх iдейно-естетичних програм, скiльки особистими симпатiями.

Надто вiдкритий та iмпульсивний, В.Сосюра часто бував беззахисним, iнодi сам наражався на гострi закиди. Так, вiн впав у розпач з приходом непу, що вiдверто вiдбилося у збiрцi "Мiсто" (1924). Щоправда, свою похмуру розчарованiсть (по-своiму вiдтiнену низкою екзотичних образiв - "далекоi РЖранii", "замрiяноi РЖндii" та iн.) поет досить швидко долаi. Вже в поемi "Воно" (1924) читаiмо: "Знаi вiн, од непу стало лучче, хоч спочатку й никла голова". Але недругам було що брати на недобру пам"ять.

Збiрки Сосюри "Золотi шулiки" (1927), "Коли зацвiтуть акацii" , "Де шахти на горi" (1928) сповненi погiдних настроiв i снаги творчого дiяння. 1927 р. поет пише взоровану на традицii шевченкiвськоi полiтичноi сатири поему "Вiдповiдь"; поеми "Вчителька", "Поет", "ДПУ", i найзначнiшу з-помiж них - "Заводянка". Все це даi пiдстави стверджувати, що вiн щасливо вийшов з "непiвського" психологiчного розламу, мобiлiзувався i як лiрик вжився у мирний будень Украiни. Це вiдзначаi неупереджена критика, вбачаючи в Сосюрi провiдного майстра лiричного жанру. Однак на терезах полiтичноi кон"юнктури фахова думка вже нiчого не важила. Безконечнi закиди в бiк поета суворiшають (аж до "перевиховання" його при верстатi (1931), ввергаючи Володимира Миколайовича у стан глибокоi творчоi кризи. Настроi вiдчаю позначалися й на збiрцi "Серце" (1931) i, зокрема, однойменному вiршi.

До проблем громадсько-лiтературних долучаються особистi, даiться взнаки нещадне ставлення Сосюри до свого здоров"я. 1934 р. вiн потрапляi до психiатричноi лiкарнi. З огляду на розв"язаний у краiнi терор можна припустити, що це рятуi його вiд набагато страшнiшого. Цього ж року Володимира Миколайовича виключають з компартii. Лише 1940 р., пiсля його вiдчайдушного листа до Сталiна, якому вiн щиро вiрив, поновлюють у лавах ВКП(б).

В цi роки В.Сосюра майже не пише, займаiться поетичними перекладами. Декотра стильова одноманiтнiсть, зумовлена природою поетичного мислення, приховуi iншого В.Сосюру - блискучого версифiкатора, який досконало володii словом (наприклад, його переклад "Демона" М.Лермонтова).

РЖ все ж таки "вершители судеб" визнають за краще зберегти "поета робiтничоi ранi", котрого знаi i любить народ. 1936 р. Сосюру приймають до Спiлки радянських письменникiв. 1937 р. вiн маi змогу переiхати з родиною до новоi столицi Украiни - Киiва, удостоюiться ордена "Знак пошани". У припливi нових сил i надiй повертаiться до роботи. Сумного для краiни 1937 р. з"являiться збiрка "Новi поезii", яка свiдчить, що й у важку пору муза зазирала до В.Сосюри, залишаючи такi своi щемнi знаки, як "Айстра" (1934) або "Хвиля" (1934).

"Новi поезii", а ще бiльше збiрка "Люблю" (1939), означили новий етап його творчостi, пору художньоi врiвноваженостi, стилiстичноi витонченостi.

1940 р. В.Сосюра завершуi своi найбiльше лiро-епичне полотно - роман у вiршах "Червоногвардiiць", який увiбрав увсе те, що становить автобiографiчну основу його творчостi 20-30-х рокiв.

Передвоiннi книжки ("Журавлi прилетiли", "Крiзь вiтри i роки", 1940) сповненi мотивiв любовi до жiнки ("Марii"), природи ("Я квiтку не можу зiрвати"), до Вiтчизни, до життя, що, проминаючи так швидко, даруi душi безмiр переживань.

Вiйна застаi В.Сосюру в Кисловодську. Згодом вiн повертаiться до Киiва, у складi письменницьких агiтгруп виступаi перед населенням. З наближенням фронту разом iз Спiлкою письменникiв Украiни виiздить до Уфи. Звiдти лунаi щире слово поета, його чують i на окупованих землях. Написаний в Башкирii славнозвiсний "Лист до землякiв" (1941) поширюiться у формi листiвок по всiй Украiнi.

1942 р. поет наполягаi на переiздi до Москви, працюi в украiнському радiокомiтетi, украiнському партизанському штабi i 1943 р. направляiться "в розпорядження Полiтуправлiння фронтiв, якi вели боi за Украiну". Спiвпрацюi з редакцiiю фронтовоi газети "За честь Батькiвщини", виiздить у дiючi вiйська, виступаi перед воiнами.

Виходять з друку збiрки В.Сосюри "В годину гнiву" (1942), "Пiд гул кривавий" (1942), з"являються численнi публiкацii в перiодицi.

З великих творiв цього перiоду найцiкавiшою i поема "Мiй син" (1942-1944), що висвiтлила драму вiйни як примножену суму конкретних трагедiй i особистих втрат.

1944 р. В.Сосюра повертаiться до Киiва, пише й водночас працюi на вiдбудовi мiста. "РЖ стало тихо так навколо, мов не було землi", - так увiчнить вiн першу хвилину миру в поемi "Огненнi дороги" (1947).

Риси iдейно-стильовоi еволюцii виявилися у вiршi 1941 р. "Любiть Украiну !", що на хвилi переможного настрою вiдразу пiшов у свiт, був опублiкований в Украiнi та Москвi ( в перекладах О.Прокоф"iва та М.Ушакова), а 1951 р. спричинив до найгострiших звинувачень поета в нацiоналiзмi. Починаючи зi статтi в газетi "Правда" (1951, 2 лип.) "Проти iдеологiчних перекручень в лiтературi", наростаi каламутна хвиля "голобельних" виступiв, у яких В.Сосюрi вiдмовляiться у правi на громадське й лiтературне життя i в запопадливiй "активностi" заперечуiться вже не тiльки цей вiрш, а й все створене ним.

В.Сосюру перестають друкувати, вiн живе пiд прямою загрозою арешту, вiдмiненого тiльки зi смертю Сталiна 1953 р. РЖ тодi з"являються новi книги вiршiв "За мир" (1953), "На струнах серця" (1955), "Солов"iнi далi" (1957).

Багато працюi В.Сосюра в епiчному жанрi - пише поеми "Студентка" (1947), "Вiтчизна" (1949), "Украiна" (1951).

3. Твiр тАЬМазепатАЭ

Тривалий час (починаючи з 1929 р. по 1960 р.) В.Сосюра працював над твором "Мазепа". Повертаючи iз забуття зневаженного царатом гетьмана, поет веде мову про боротьбу за волю i щастя народу:

Я серцем хочу показать

страшну трагедiю Мазепи

i в нiй, в той час страшний незгоди,

страшну трагедiю народу..

..Любив Вкраiну вiн душею

i зрадником не був для неi..

Вiн серцем бiль народу чув,

що в даль дивився крiзь багнети..

Вiднесена до "заборонених творiв", поема разом iз грунтовним лiтературознавчим аналiзом лише 1988 р. була опублiкована в журналi "Киiв". Цей великий, замислений в епiчних вимiрах, твiр ще раз пiдтвердив лiричний талант В.Сосюри, для котрого переживання подiй було завжди ближчим за iх осмислення.

Поему "Мазепа" В.Сосюра писав тодi, коли його шалено цькували за вiрш "Любiть Украiну!". Публiчно поетовi доводилось "каятись" i друкувати такi вiршi, що невдовзi склали збiрку "Мир".

4. Бiблiйно-мiфологiчнi сюжети у творах В.Сосюри.

1960 р. В.Сосюра закiнчуi поему "Розстрiляне безсмертя", розпочату в довоiнний час i опублiковану тiльки 1988 р. РД пiдстави вважати, що "заспiвна" частина цього твору, присвяченого жертвам сталiнського терору, i поновленим з пам"ятi шматком втраченоi поеми "Махно". Поема багата на проникливi характеристики, якi з вiдстанi лiт автор даi друзям i знайомим i якi разом з оцiнкою власних вчинкiв i почуттiв вiдтворюють духовний образ трагiчного часу. Цi поетичнi мемуари стали першим великим зверненням повоiнноi поезii до фактiв епохи сталiнiзму i разом з його автобiографiчним романом "Третя Рота" (1989) поклали початок розробки i цiii теми.

Низку цiкавих творiв приносять книги "Близька далина" (1960) i "Поезiя не спить" (1961), що виходять з робiтнi Сосюри попри його тяжку хворобу серця.

З великим хистом i щирiстю, без розпачу й скорботи, говорить поет про красу осiнньоi пори у вiршах, що входять до збiрок "Осiннi мелодii", "Весни дихання" (1964).

У поезii В.Сосюри звучать бiблiйнi мотиви у iхнiй зворушливiй людяностi. Утверджуiться народний свiтогляд з його мiрками добра i зла. РЖ хоча поет готовий боротись i перемагати, але ще бiльше вiн умii любити. РЖ прощати.. Прилучаючись до iдеi безсмертя душi, сповненоi добра i краси:

Одсiяють роки, мов хмарки над нами,

i ось так вже в полi будуть двоi йти,

але, васильками станем - я i ти.

Так же буде поле, як тепер, синiти,

i хмарки летiти в невiдомий час, i

другий, далекий, сповнений привiту,

з рiдними очима порiвняi нас.

("Одсiяють роки..")

На бiблiйно-мiфологiчних сюжетах побудований твiр "Христос", написаний 1949 р. Стара Бiблiя в трьох ii книгах, образи i вiдомостi, запозиченi з цих аналiв, власне i i головними. Образ Христа у поемi змальовуiться протягом всього його життя.

Другою поемою, яка по-своiму продовжуi бiблiйно-космогенiчнi уявлення Сосюри, i його цiкавий, але своiрiдно незавершений твiр-поема "Ваал". Яка доля персонажiв - Каiна, РДви i Адама, - проте мова в iншiй поемi Сосюри - його "Каiнi".

Вiднайдено рукопис поеми "Мойсей", яка маi бути надрукована в журналi "Киiв" у 1997 р.

Володимир Миколайович Сосюра залишився нiжним i тривожним спiвцем глибоких почуттiв людини. Стали класичними його вiршi "Так нiхто не кохав", "Коли потяг у даль загуркоче", "Бiлi акацii будуть цвiсти", "Пам"ятаю вишнi доспiвали", "Сад шумить", "Васильки" та багато iнших.

Творчоi працi не кидав вiн i тодi, коли тяжко занедужав. Володимир Миколайович Сосюра пiшов од нас у розквiтi свого таланту.

Живи, моi серце, живи не для себе,

для себе ж бо ти й не жило, -

писав вiн у вiршi "Люблю Украiни коханоi небо".

5. ОСНОВНРЖ ВИДАННЯ ТВОРРЖВ М.В. СОСЮРИ

Твори: У 4 т. / Редкол.: Олiйник Б.РЖ. (голова) та iн. - К.: Днiпро, 1986-1987. - Т.1-4.

Твори: У 2 т. / Упоряд. та пiдгот. текстiв П.Д.Моргаiнка; Вступ. ст. Б.Олiйника. - К.: Днiпро, 1978. - Т. 1-2.

Вибране: Поезii та проза / Упоряд. та вступ. ст. В.П. Моренця. - К.: Рад. письменник, 1989. - 237 с. : портр. - (Шк. б-ка).

Вибранi поезii . - Х.: Держлiтвидав, 1936. - 159 с. : iл.

Журавлi прилетiли: Поезii. - Б.м. : Рад. письменник, 1940. - 175 с.: портр.

Избранное: Пер. с укр. - М.: Гослитиздат, 1939. - 123 с.

Избранное Пер. с укр. Б.Турганова; Предисл. Б.Олейника. -. М.: Худож.лит., 1978. - 429 с., 1 л. портр.

Крiзь вiтри i роки: Поезii. - Львiв: Рад. письменник, 1940. - 131 с.

Крылья: Стихи: Пер. с укр. / Вступ.ст. С.Тельнюка. - М.: Худож.лит., 1988. - 302 с.

Люблю: Поезii . - К.: Держлiтвидав, 1939. - 199 с.

Люблю я море.. Поезii . - Одеса: Маяк, 1989. - 174 с. : iл.

Поезii . - Х.: Держвидав Украiни, 1929. - Т.1-3.

Серце: Поезii . - Х.; К.: Лiт. i мистецтво, 1931. - 51 с.

Син Украiни: Поема. - Б.м.: Спiлка рад. письменникiв Украiни, 1942. - 19 с. - (Б-ка "Фронт i тил").

Так нiкто не кохав: Поезii / Упоряд. Ю.С.Бурляй. - К.: Рад. письменник, 1987. - 151 с. : iл.

Такий я нiжний, такий тривожний..: Поезii: Для ст. шк. в./ Упоряд. та передм. М.Сома. - К.: Веселка, 1989. - 286 с. : iл.

Третя рота / Упоряд. С.А.Гальченко, В.В.Сосюра; Пiслямова i примiт. С.А. Гальченка. - К.: Рад. письменник, 1988. - 357 с. : iл., портр.

Третья рота: Роман / Пер. с укр. Н.Высоцкий, С.Плахтинского; Вступ. ст. С. Гальченко. - М.: Сов.писатель, 1990. - 269с.

Христос Легенда: / Публ. Ю.Бурляя // Киiв. - 1997. - №1/2. - С. 12-26. Час: М.Хвильовому //Вiтчизна. - 1995. №7/8. - С. 133.

Висновки

Поет навiки залишився в серцi свого народу. На його могилi споруджено пам"ятник. Надано iм"я М.В.Сосюри Будинку культури склозаводу м.Лисичанська та однiй з вулиць м. Киiва. У м. Лисичанську вiдкрито музей поета. У Киiвi, на будинку, де жив i працював Володимир Миколайович Сосюра, встановлено меморiальну дошку з барельiфом.

Використана Л РЖ Т Е Р А Т У Р А

1. Моренець В.П. Володимир Сосюра (1898-1965) // РЖсторiя украiнськоi лiтератури ХХ столiття: Кн. перша (1910-1930-тi рр.) / За ред. В.Г.Дончика. - К., 1993. - С. 260-277.

2. Антоненко-Давидович Б. Неповторний Володя: (Спогади про В.Сосюру) // Укр.мова i лiт. в шк. - 1989. - № 8. - С. 29-32.

3. Килимник О. Чарiвник слова: Кiлька епiзодiв iз зустрiчей з В.Сосюрою) // Донбас. - 1987. - № 6. - С. 90-93.

4. Гальченко С. Моi днi мов хрести: Лiрико-драмат. етюд з життя В.Сосюри // Самост. Украiна. - 1993. - 17 берез. - С. 8.

5. Крижанiвський С. Чому я не пишу спогадiв про Володимира Сосюру.. // Вiтчизна. - 1992. - № 1. - С. 176-179.

6. Бурляй Ю. Червiньковий Орфей // Вiтчизна. - 1995. - № 7/8 - С. 131-137.

7. Гловацька К. Незнайомий В.Сосюра? // Лiт. Украiна. - 1996. - 12 груд.

8. Гуторов А. Владимир Сосюра - знакомый и незнакомый // Радуга. - 1991. - № 9. - С. 121-122.

9. Бедзик Ю. Отчаянный Владимир Сосюра // Зеркало недели. - 1996. - 10 янв. - С. 16.

10. Микитенко О. Друзi чи супротивники? // Киiв. - 1990. - № 2. - С. 138-149.

11. Моренець В. Солов"iне пiднебесся Володимира Сосюри // Рад. лiтературознавство. - 1989. - № 6. - С. 37-46.

12. Моренець В. Володимир Сосюра: Нарис життя i творчостi. - К.: Днiпро, - 1990. - 262 с.:

Вместе с этим смотрят:

"..Моим стихам, как дpагоценным винам, настанет свой чеpед"

"Christmas stories" by Charles Dickens

"РЖзборник Святослава 1073 року" як лiтературний пам'ятник доби Киiвськоi Русi

"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури

"Бедный человек" в произведениях М. Зощенко 20-30-х гг.