Трансформацiя образу Фауста у творчостi Й.В. Гете та О.С. Пушкiна

Творчий дух Фауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв Середньовiччя i Вiдродження, коли людина пройнялася вiрою у свою всемогутнiсть, озброiвшись силами таiмничоi науки алхiмii, шукала фiлософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала "елiксир життя", щоб повернути собi молодiсть. У цей час з`являються перекази про магiв i чорнокнижникiв, якi продавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути таiмницю буття.

Одна з найпопулярнiших легенд Середньовiччя - легенда про доктора Фауста, яка виникла навколо iсторичноi особистостi, що вразила уяву народу.

Фауст - особа iсторична, про що свiдчать численнi спогади його сучасникiв. Вiн жив на межi 15 i 16 столiть, мав iм`я Йоган-Георгiю згiдно з католицьким i лютеранським звичаiм, прiзвище Фауст. Вченi по рiзному пояснюють походження його прiзвища. Однi стверджують, що воно походить вiд нiмецького Faust, що в перекладi означаi кулак. iншi вбачають в ньому псевдонiм, утворений вiд латинського Faustus - щасливий. Цей псевдонiм пiдкреслював успiшний характер дiяльностi вченого, мага, астролога, вiщуна. Сам Фауст називав себе i лiкарем i хiромантом. Отже, точки зору лютеранськоi церкви вiн прагнув недозволених знань, а значить заслуговував засудження, був грiшником, бо з точки зору людини того часу цi знання можна здобути тiльки в союзi з дияволом. Письмовi джерела повiдомляють також, що Фауст був професором, читав лекцii в рiзних унiверситетах, мав учнiв - послiдовникiв. Ще за життя вченого про нього ходили рiзнi розповiдi про його вчинки, в яких вбачали щось незвичайне, фантастичне.

Загинув Фауст внаслiдок несподiваноi катастрофи, яка вразила сучасникiв. Передбачають, що це був вибух у лабораторii вченого. Iсторичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подiя в життi вченого надала подальшого iмпульсу розвитку легенди. Фауст стаi популярним улюбленим героiм народноi легенди. Його образ в легендi несе на собi вiдбиток часу. Вiн людина, яка заради знання готова знатися i з нечистою силою, i тому вкiнцi легенди диявол забираi Фауста до пекла. Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливий i безстрашний шукач таiмних знань i заборонених шляхiв отримання цих знань.

Як вiдомо, найбiльш яскравi, глибокi, художньо довершенi образи створенi фольклором, наприклад Геракл, Прометей, Микула Селяникович, Василиса Прекрасна, Петрушка, до них належить i Фауст. Всi цi героi гармонiйно поiднували думку i почуття.

Головна суть фаустiвського сюжету - жага безмежного знання, допитливiсть, свобода духу - приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила свiтову популярнiсть образу Фауста.

Нижче в роботi ми намагатимемося з`ясувати питання, як легенда про Фауста трансформувалася в творчостi Й.В.Гете i О.С.Пушкiна, видатного нiмецького просвiтника i класика росiйськоi лiтератури. Вiдомо, що на О.С.Пушкiна трагедiя "Фауст" справила неабияке враження, i поет у 1825 роцi пише вiрш "Сцена iз Фауста". Один росiйський мандрiвник познайомив з ним Й.В.Гете, i той послав Пушкiну О.С. в подарунок своi перо, яким писав "Фауста".

Гете з його тонким сприйманням старовини, вiдчув красу та значимiсть цього сюжету ще в юностi. Письменник вiддав основнiй книзi 62 роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосiб, як поiднати цi два сюжети: Мефiстофель омолоджуi вченого i перетворюi його на юнака. Такий задум, за словами нiмецького письменника Томаса Манна, мiг народитися тiльки "з юнацького ритму кровi" поета. Гетевський Фауст мало чим схожий зi своiми праобразами. Вiн надiлений рисами людини не Середньовiччя, а епохи Вiдродження. Мабуть, тому вся культура новоi доби була визначена Шпенглером,

як "фаустiвська".

Твiр складаiться з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В "Пролозi на небi" показуiться зустрiч Господа та його архангелiв iз Мефiстофелем, яка набуваi символiчного значення. Основний предмет розмови - це людина. Хто вона така? Яке ii мiсце в свiтi? У пролозi Господь утверджуi силу людськоi особистостi, ii здатнiсть до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджуiться, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляi Фауста. Але Господь також не визнаi Мефiстофеля як уособлення зла, i це пiдтверджують його слова :

Таким, как ты, я никогда не враг.

Из духов отрицания ты всех мене

Бывал мне в тягость, плут и весельчак.

Из лени человек впадает в спячку.

Ступай, расшевели его застой,

Вертися пред ним, томи и беспокой

И раздражай его своей горячкой.

Цими словами Господь дав волю Фаустовi у виборi мiж ним i дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнiваiться, але сама доходить до бажаних висновкiв. Зустрiч з Мефiстофелем такiй людинi лише допоможе вибратися зi своiх протирiч. Мефiстофель навпаки говорить про мiзернiсть людську, яка не дозволяi людству наблизитися до вершин духу. Що i людина на землi - "божествене створiння", яке прагне iстини, чи "тварина iз тварин"? Це головна проблема прологу, що визначаi iдейний змiст трагедii "Фауст". На вiдмiну вiд трагедii легенда не маi такого прологу.

Образ Фауста у поемi уособлюi все людство, але попри цьому вiн не i iдеальною особистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володii i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертаiться до Бiблii i починаi ii перекладати, але не погоджуiться з першими ж словами. Вiдчай героя настiльки великий, що вiн вирiшуi покiнчити життя самогубством. Мефiстофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв б`iться над розкриттям таiмниць свiту, i укладаi з ним угоду. Вiн задовольнить будь - якi бажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчуi цiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзод поеми маi також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендi Мефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен з`являтися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкаiться Бога i вiддаi душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертаi нашому герою молодiсть i в результатi вiн закохуiться в молоду вродливу дiвчину Гретхен (ця сюжетна лiнiя - любов Фауста i Маргарити i нововведенням Й.В.Гете). Мефiстофель вважаi, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляiться. Спочатку за волею Мефiстофеля помираi мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина караi себе за цi смертi i потрапляi до в`язницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджуiться, бо вважаi себе винною i помираi у в`язницi. Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапляi до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен,але не припинив пошукiв iстини.

Отже в першiй частинi свого твору Гете в основному провiв свого героя через тi випробування, якi вiдомi з легенди.

У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i надаi йому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля.Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею РДленою Прекрасною нього народжуiться син Евфорiон, який згодом гине.Фауст намагаiться виростити людину в колбi - Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100 рокiв. Вiн мрii про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусять з`явитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiшаi з роботами. Нарештi герой вiдчуваi мить найвищого життiвого задоволення:

Вот мысль, которой весь я предан,

Итог всего, что ум скопил.

Лишь тот, кем бой за жизнь изведан,

Жизнь и свободу заслужил.

Так именно, вседневно, ежегодно,

Трудясь, борась, опасностью шутя,

Пускай живут муж, старец и дитя.

Народ свободный на земле свободной

Увидеть я б хотел такие дни.

Тогда бы мог воскликнуть я:"Мгновенье!

О,как прекрасно ты, повремени!

Воплощены следы моих борений,

И не сотрутся никогда они".

И, это торжество предвосхищая,

Я высший миг сейчас переживаю.

Бiльше Фаустовi нiчого бажати. Вiн помираi, але його душа потрапляi в рай, i зустрiчаiться з душею Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як i ранiше.

Фауст багато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючи ii частиною себе, вiн сприймаi свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв.

Отже, в другiй частинi Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчно розвиваючи храктер людини, яка бачила своi покликання в активному пошуку iстини i смислу буття.

Основний мотив у вiршi Пушкiна - нудьга, вiдчай.

Фауст не знаходить собi мiсця тому, що всi його бажання давно збулися. Вiн не хоче бiльше нiчого, Фауст не знаi жодного бажання, виконання якого могло б його захопити i примусити забути нудьгу життя. Вiн нудьгуi, бо завжди у владi роздумiв.

Пушкiнський Фауст страждаi хворобою "свiтовоi скорботи". Автор не знаходить по вiдношенню до свого героя спiвчуття, скорiше засуджуi його i трохи знущаiться над ним. Це можна помiтити в останнiх реплiках Фауста i Мефiстофеля:

Фауст

Что там белеет? Говори.

Мефистофель

Корабль испанский трехмачтовый,

Пристать в Голландию готовый:

На нем мерзавцев сотни три,

Две обезьяны, бочки злата,

Да груз богатый шоколата,

Да модная болезнь: она

Недавно вам подарена.

Фауст

Все утопить.

Мефистофель

Сейчас.

Пушкiн не протиставляi гетевському тлумаченню Фауста свого тлумачення. Вiн доповнюi Гете, описуi ще один трагiчний етап на шляху Фауста. Звiдси i назва вiрша: "Сцена iз Фауста". Пушкiнський Фауст - це людина, яка пiзнала всi муки розчарування i весь жах спустошення.

Для Гете i для Пушкiна Фауст був iх сучасником. Муки героя для Гете i Пушкiна були проблемами iх часу. Але якщо основним для всiii епохи Гете було прагнення до оновлення свiту, то основним для Пушкiна був вiдчай, зневiра.

Оптимiстична кiнцiвка трагедii "Фауст" зумовлена просвiтницькою вiрою в розум i моральнi якостi людини, особистостi, яка свiдомо вiдмовилась вiд традицiй i постiйно шукаi нове, прагне досконалостi.

Пушкiнський Фауст - син i жертва свого часу, коли людина почала сумнiватися в можливостi перетворення свiту на розумних началах, а розчарування i невдоволення собою породжували свiтову тугу i печаль.

Фауст - вiчний образ, не випадково став надбанням свiтовоi культури, бо в кожний iсторичний перiод втiлював характернi риси того часу, в якому жив i творив його автор: середньовiчний народ РДвропи, просвiтник Й.В.Гете, романтик i реалiст О.С.Пушкiн.

Список використаноi лiтератури:

1. А.С.Пушкин: "Избранные сочинения" - Москва, "Художественная

литература", 1990 г. 654 ст.

2. "Замок Монсальват": Легенды средневековья - Москва, "Энигма",

1994 г. 352 ст.

3. И.В. Гете: "Фауст" - Москва, "Художественная литература",

1978 г. 512 ст.

4. Аникст: "Фауст" Гете || И.В. Гете "Фауст" ст. 5-26.

Вместе с этим смотрят:

"..Моим стихам, как дpагоценным винам, настанет свой чеpед"

"Christmas stories" by Charles Dickens

"РЖзборник Святослава 1073 року" як лiтературний пам'ятник доби Киiвськоi Русi

"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури

"Бедный человек" в произведениях М. Зощенко 20-30-х гг.