Демократiя: сутнiсть, доктрини, рiзновиди

План

Вступ.

1. Виникнення, сутнiсть, принципи.

2. Доктрини, рiзновиди.

Висновки.

Лiтература.

В ХХ ст.слово тАЬдемократiятАЭ стало мабуть, найбiльш популярним у народiв i полiтикiв всього свiту. Сьогоднi немаi жодного значного полiтичного руху, який би не прагнув на здiйснення демократii, не використовував цей термiн у своiх, часто далеких вiд справжньоi демократii цiлей.

Поки демократiю чекають, про неi говорять, що вона безперечно настане, коли ж вона настала, про неi кажуть, що вона може зникнути. Перш за все, ii нерiдко вважали вищою i кiнцевою формою, яка забезпечуi впевнене i благополучне iснування. Тепер ясно вiдчуваiться, що зовсiм не створюючи мiцну основу врiвноваженного життя вона бiльш, нiж будь-яка iнша форма пробуджуi дух пошуку. В краiнах, якi спробували цю форму на практицi, вона вже давно перестала бути предметом страху, але також перестала бути предметом поклонiння. РЗi противники розумiють, що при нiй все ж можливо iснувати, ii прихильники тАУ погоджуються, що iй характерно багато недолiкiв, щоб ii незмiрно звеличувати.

По сутi, лише полiтична думка початку ХХ ст. найбiльш близько пiдiйшла до сучасного розумiння демократii, але досягнув його, побачила, що демократiя привела не до ясного i прямого шляху, а до тАЬроздорiжжятАЭ. Замiсть того, щоб бути рiшенням суспiльних задач, демократiя сама стала задачою. Оптимiсти стверджують, що iстинний шлях все ще не загублений, песимiсти приречено констатують початок занепаду.

Пiсля розпаду СРСР утворилися новi незалежнi держави. Живучи в новiй незалежнiй Украiнi, нам важливо створити державу демократичного типу. А одним з найважливiших показникiв зрiлостi будь-якого суспiльства i ступiнь його демократичностi (рiвень демократii). Але чи будь-яка краiна готова до демократii i, що вона в змозi дати суспiльству i окремим людям - зруйнування державностi, хаос i анархiю, чи свободу, порядок i процвiтання?

Вiдповiдь на це питання особливо актуальне для Украiни, яка стала на шлях демократизацii суспiльства. За нинiшнiх умов демократизацiя суспiльства в Украiнi i вирiшальним засобом оновлення всiх сфер суспiльного життя. У соцiальному розвитку демократiя постаi способом реалiзацii суперечностей, вдосконалення i гармонiзацii суспiльства. Демократiя i цiллю, i умовою, i ефективним засобом радикальноi трансформацii полiтичноi системи та всього суспiльства, гарантiiю незворотностi цього процесу.

Що ж представляi собою демократiя, якi ii цiлi, в чому причини ii популярностi?

Виникнення, сутнiсть, принципи.

Проблема демократii та ii роль в суспiльно-полiтичному життi i однiiю з центральних у полiтологii. Ще з античних часiв полiтична думка розглядала демократiю, як органiчну ознаку цивiлiзованостi суспiльства. Демократичнi форми органiзацii сягають коренями в глубоке минуле, ще в родовий устрiй, вони виникли з появою людини. Через родовi форми демократii пройшли майже всi народи. Деякi вченi-етнографи вважають, що демократiя тАУ один з найважли-вiших факторiв антропогенеза, появи роду людського. Як свiдчать етногра-фiчнi дослiдження, недемократичнi форми органiзацii, якi були заснованi на суровiй iiрархii i пiдкореннi, за зразком мурашника чи бджолиного рою, заводили наших пращурiв у безвихiдь.

Традицii первiсноi демократii зробили великий вплив на появу перших класичних демократичних держав в Древнiй Грецii i Риму. У працях мислителiв Стародавньоi Грецii ми вперше зустрiаiмо поняття тАЬдемократiятАЭ, (в перекладi demos-народ, cratos-влада, тобто буквально, влада народу).

Характерною рисою демократii i ii еволюцiя. Так кожному iсторичному типовi держави, кожнiй суспiльно-економiчнiй формацii вiдповiдала своя форма демократii. Так, в рабовласницькiй демократii (Афiни, Республiка Рим) раби автоматично виключалися з усiii системи громадських вiдносин. Тiльки вiльнi громадяни користувалися правом обирати державних чиновникiв, брати участь у народних зборах, володiти майном i т.д. За феодалiзмутАЪ елементи демократii почали зароджуватися у формi представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархiв (парламент в Англii, Генеральнi штати у Францii, кортеси в РЖспанii, Державна Дума в Росii, Вiйськова рада в Запорiзькiй Сiчi). Величезний прогрес у розвитку демократii започаткувалитАЪ утвердження капiталiзму й перемога буржуазних революцiй в Англii, Францii, iнших краiнах. Завдяки лiквiдацii крiпацтва i скасуванню феодальних привiлеiв сформувався цiлий комплекс демократичних iнститутiв i процедур, бiльшiсть з яких використовуiться i нинi.

Життя розвiнчало мiф про тАЬсоцiалiстичну демократiютАЭ, яка нiбито була вищим типом демократичного устрою суспiльства. За часiв тАЬтоталiтарного соцiалiзмутАЭ сталося не розширення i збагачення змiсту демократii, а навпаки тАУ рiзке його збiднення, звуження i згортання (репресii, обмеження прав i свободи та iнше). Демократизм суспiльства був фальшивим i декоративним, хоч пропаганда й навтАЩязувала значнiй частинi населення iллюзiю народовладдя. Розпочатий у роки хрущовськоi тАЬвiдлигитАЭ процес демократизацii суспiльного життя був спершу загальмований, а потiм i взагалi згорнутий. Дуже непослiдовно проводився курс на демократизацiю i в перебудовний перiод. Значною мiрою труднощi переходу до демо-кратичних форм органiзацii нашого суспiльства зумовленi дiiю тоталiтарних i авторитарних традицiй.

Що ж таке демократiя? РЖснуi багато пiдходiв до тлумачення демократii. Перше, головне значення повтАЩязане з етiмологiiю, похо-дженням цього термiну. тАЬДемократiятАЭ перекладаiться з давньогрець-коi як тАЬнародовладдятАЭ, або використовуючи розшифровку цього визначення американським президентом Авраамом Лiнкольном, тАЬправлiння народу, вибраного народом i для народутАЭ.

Похiдною вiд етiмологiчного поняття демократii i бiльш ширше визначення, як форми будови будь-якоi органiзацii, заснованоi на рiвноправнiй участi ii членiв в управлiннi i прийнятi в нiй рiшень за бiльшiстю. Зрозумiла в широкому значеннi, демократiя може iснувати скрiзь де i органiзацiя, влада i управлiння.

В третьому значеннi, демократiя розглядаiться як заснований на вiдповiднiй системi цiнностей iдеал суспiльного устрою i вiдповiд-ного йому свiтогляду. До числа складових цього iдеалу цiнностей вiд-носяться свобода, рiвнiсть, права людини, народний суверiнiтет та iн.

В четвертому значеннi демократiя розглядаiться як соцiальний i полiтичний рух за народовладдя, здiйснення демократичних цiлей i iдеалiв.

Поняття демократii як народовладдя (i iншi похiднi вiд цього визначення демократii) i нормативними, поскiльки базуються на нормативному пiдходi до цього феномену. Демократiя харак-теризуiться в цьому випадку як iдеал ,заснований на таких цiнностях, як свобода, рiвнiсть, повага людськоi гiдностi, солiдарнiсть. В першу чергу тiльки своiму цiннiсному змiсту демократiя зобовтАЩязана такою популярнiстю в сучасному свiтi.

Виявлення елементу утопiзму, невiдповiдностi мiж нормативним поняттям демократii i реальнiстю, мiж iдеалом i життям, являiться наслiдком емпiричного пiдходу до аналiзу демократii. Такий пiдхiд абстрагуiться вiд iдеалiв i апрiорних оцiнюючих мiркувань i потребуi дослiдження демократii, такою яка вона i насправдi. У вiдповiдностi з виявленними у емпiричних дослiдженнях властивостями, уточнюiться i переглядаiться поняття демократii i ii теорiя.

Враховуючи взаiмозвтАЩязок нормативних i емпiричних означень демократii як форми державного правлiння, можна видiлити ii слiдуючi характернi риси:

1. Юридичне визначення i iнституацiйне вираження суверiнiтету, верховноi влади народу. Тiльки народ, а не монарх, аристократiя, бюрократiя чи духовенство виступають офiцiйним джерелом влади. Суверiнiтет народу виражаiться в тому, що тiльки йому належить засновницька , конституцiйна влада в державi, що тiльки вiн вибираi своiх представникiв i може перiодично приймати участь в розробцi i прийняттi законiв за допомогою народних iнiцiатив i референдумiв.

2. Перiодична виборнiсть основних органiв держави. Демократичною може вважатись лише та держава, громадяни якоi здiйснюють верховну владу, вибираються, причому вибираються на обмеженний срок.

3. Рiвнiсть прав громадян на участь в управлiннi державою. Цей принцип потребуi як мiнiмум рiвностi виборчих прав.

4. Прийняття рiшень за бiльшiстю i пiдкорення меньшостi бiльшостi при iх здiйсненнi.

Цi вимоги i мiнiмальними умовами, якi дозволяють говорити про наявнiсть демократii в тiй чи iншiй краiнi.

Однак реальнi полiтичнi системи, заснованi на загальних принципах демократii, вельми значно вiдрiзняються одна вiд одноi, наприкладтАЪ антична i сучасна демократiя, американська i щвейцарська полiтичнi системи i т.д. Названi загальнi принципи демократii дають можливiсть видiлити основнi критерii, якi дозволяють розрiзняти i класифiкувати багаточисленнi теорii i практичнi демократичнi моделi i, якби вимiрювати iх.

При оцiнцi у вiдповiдностi з iх першим, найважливiшим прин-ципом - суверiнiтетом народу, - демократiя класифiкуiться в залеж-ностi вiд того, як розумiiться народ, i як здiйснюiться суверiнiтет.

Обмеження народу деякими класовими або демографiчними рамками даi пiдставу харектеризувати держави, якi пiддають полiтичнiй дискримiнiзацii деякi групи населення i зокрема, не надаваючи iм виборчих прав, як соцiально обмеженнi демократii i вiдрiзняти iх вiд всезагальних демократiй - держав з рiвними полiтичними правами для всього дорослого населення.

Народ, являючись складною спiльнiстю людей, маi певну структуру, складаiться iз конкретних особ. В залежностi вiд того, розглядаiться вiн як сукупнiсть самостiйних, вiльних iндивiдiв, чи як взаiмодiя рiзноманiтних груп, котрi переслiдують в полiтицi своi особовi, специфiчнi iнтереси, або як iдине, гомогенне цiле, субтАЩiкт, в якому домiнують загальнi iнтереси i воля, концепцii i реальнi моделi демократii дiляться вiдповiдно на iндивiдуалiстичнi, плюралiстичнi (груповi) i колективiстськi.

В першому вападку безпосереднiм джерелом влади вважаiться особа, в другому - група, в третьому тАУ весь народ (нацiя, клас).

Суверiнiтет народу - найвжливiша конституцiйована ознака демократii, яка служить пiдставою ii оцiнки не тiльки з точки зору розумiння самого цього субтАЩiкту, але також за формою здiйснення ним влади.

В залежностi вiд того, як народ приймаi участь в управлiннi, хто i як безпосередньо виконуi владнi функцii, демократiя дiлиться на пряму, плебiсцитну i представницьку (колективну).

В прямих формах народовладдя громадяни самi безпосередньо приймають участь в пiдготовцi, обговореннi i прийнятi рiшень.

Важливим (другим ) каналом участi громадян у здiйсненнi влади i плебiсцитна демократiя. Вiдмiнностi мiж нею i прямою демократiiю проводиться не завжди, оскiльки цi двi форми участi включають безпосереднi волевиявлення народу, однак вона iснуi. При плебiсцитнiй демократii можливостi полiтичного впливу громадян порiвняно обмеженi. РЗм надаiться право за допомогою голосування ухвалити той чи iнший проект закону чи iншого рiшення, яке звичайно готуiться президентом, урядом, партiiю або iнцiативною групою. Можливостi впливу основноi маси населення у пiдготовцi таких проектiв дуже невеликi.

Третя, ведуча у сучасних державних формах полiтичного устрою i представницька демократiя. РЗi суть - у виборi громадянами в органи влади своiх представникiв, якi будуть виражати iх iнтереси, приймати закони i вiддавати розпорядження.

В залежностi вiд характеру рiвностi, яку забезпечуi держава, демократiя дiлиться на полiтичну, яка передбачаi лише формальну рiвнiсть, рiвнiсть прав, i соцiальну, яка заснована на рiвностi фактичних можливостей участi громадян в управлiннi державою.

Важливi вiдмiннi якостi рiзноманiтних демократiй дозволяють виявити аналiз четвертоi загальноi ознаки демократii - пiдкорення меньшостi бiльшостi при прийнятi i здiйсненi рiшень. Таке пiдкорення може немати меж i розповсюджуватись на будь-якi сторони дiяльностi людини. В цьому випадку маi мiсце деспотична демократiя. Вона представляi собою абсолютну, нiчим i нiким не обмежену владу бiльшостi, повтАЩязану з настроiм мас i свавiллям. Якщо ж влада бiльшостi потребуi повного пiдкорення особистостi i прямуi до встановлення над нею постiйного загального контролю, то демократiя стаi тоталiтарною.

Антиподом таких форм управлiння i конституцiйна демократiя. Вона ставить владу бiльшостi у визначенi границi, обмежуi ii повноваження i функцii за допомогою конституцii i розподiлу влади i забезпечуi тим самим автономiю i свободу меньшостi, в тому числi i окремй особi.

Доктрини, рiзновиди.

РЖснуючi в нашi днi демократичнi системи беруть свiй початок вiд форм правлiння, якi виникли в кiнцi ХVIIIст. пiд прямим i рiзностороннiм впливом лiбералiзму. Заслуги лiбералiзму в розвитку полiтичноi i демократичноi думки надзвичайно великi. Ця iдейна i полiтична течiя виступила пiд прапором свободи особистостi, захисту ii вiд державноi тиранii. Батькiвщиною лiберальних iдей i мiсцем першого практичного втiлення багатьох iз них i Англiя. РЖдеi i практика лiбералiзма довгий час не спiвпадали з демократiiю, як теорiiю, так i рухом. РЖдеологи раньоi лiберальноi демократii - Джон Локк, Шарль-Луi МонтесктАЩi та iншi - були стурбованi не забезпеченням усiх громадян рiвними полiтичними правами i привабленням iх до управлiння державою, а мали метою огородити клас власникiв, а часто i аристократiю вiд свавiлля з боку монарха, лiквiдувати феодальнi обмеження, якi заважали приватно-пiдприiмницькiй дiяльностi.

Недовiрливе вiдношення лiбералiзму до мас, вплинуло на лiберальну демократiю, яка виявилася як би сплавом лiберальноi iдеi обмеження свавiлля влади за допомогою iндивiдуальних прав i демократичного принципу народного суверiнiтету. В цiлому ж цiй моделi демократii в ii класичному варiантi (ХРЖХ ст.-початок ХХ ст.) притаманнi слiдуючi характернi риси:

1. Ототожнювання народу як субтАЩiкта влади з власниками тАУ чо-ловiками, виключення нижнiх верств, поперш за все найманих робiт-никiв, а також жiнок iз числа громадян, якi мають виборне право.

2. РЖндивiдуалiстичнiсть визнання особи первинним головним джерелом влади, прiорiтет прав особи над законами держави. Права особи в цiлях захисту закрiплюються в конституцii, виконання якоi контролюi незалежнiй суд.

3. Узкополiтичний, формальний характер демократii, який випливаi з вузького, негативного розумiння свободи, як вiдсутностi примусу, обмежень.

4. Парламентаризм, переважання прадставницьких форм полiтичного впливу.

5. Обмеження компетенцii i сфери дiяльностi держави, переважно охороною громадського порядку, безпеки i прав громадян, соцiального миру i т.д., його невтручання у справи громадського суспiльства, економiчнi, соцiальнi i духовно- моральнi процеси.

6. Роздiлення влади, створення стримок i противаг, як умов ефективного контролю громадян над державою, запобiгання зловживання владою.

7. Обмеження влади бiльшостi над меншiстю, забезпечення iндивiдуальноi i груповоi автономii, i свободи. Меншiсть повинна пiдкорятись бiльшостi лише в суворо визначених питаннях, за межами яких вона повнiстю вiльна. Меншiсть вправi мати свiй погляд i вiдстоювати його у рамках закону, незважаючи на прийнятi бiльшiстю рiшення.

Цi та iншi риси лiберальноi демократii свiдчать, що вона стала значним кроком вперед на шляху визволення людини, поваги ii гiдностi. В той же час ця доктрина демократii, в своiму класичному варiантi, вельми далека вiд iдеалу народовладдя. В якостi недолiкiв класичноi лiберальноi демократii можна вiдмiтити:

1. Соцiально-класова обмеженнiсть.

2. Формальнiсть, i як наслiдок, декларативнiсть демократii для бiдних, соцiально-незабезпечених верств населення, ii перевтiлення iз народовладдя в змагання грошових мiшкiв.

3. Обмеженiсть сфери демократii i полiтичноi участi особи.

4. Применшення ролi держави в управлiннi суспiльством i в укрiпленнi соцiальноi справедливостi.

5. Надмiрний цiннiсний iндивiдуалiзм, iгнорування природи людини, ii належностi до рiзноманiтних соцiальних груп.

Практичною вiдповiднiстю на недолiки класичноi лiберальноi демократii стали робiтниче, соцiалiстичне, комунiстичне та iншi рухи, а також новi, в чомусь протилежнi лiбералiзму демократичнi доктрини i спроби впровадити iх вжиття.

Подолати недолiки лiберальноi демократii i здiйснити справжнi народовладдя пробуi доктрина i реальна модель колективiстськоi (соцiалiстичноi, або пролетарськоi) демократii. Ця доктрина грунтувалася на марксистському класовому пiдходi тАУ вона розглядалась як антитеза тАЬбуржуазноi демократiiтАЭ. Загальнолюдська цiннiсть лiберальноi демократii вiдкидалась. Ставилась мета подолати властивий тогочасному сiспiльству значною мiрою формальний характер свободи. Цей тип демократii теоретично достатньо опрацьований. Спроби його практичного здiйснення, зробленнi перш за все в краiнах державного соцiалiзму, не мали успiху. Але вони значно збагатили теорiю i практику демократii. Видатнi представники колективiстськоi демократii - Руссо, К.Маркс, В.Ленiн, К.Шмiтт.

Не дивлячись на значнi вiдмiнностi, рiзноманiтнi колективiстськi теорii мають ряд загальних рис:

1. Колективiзм в трактовцi народу, визнання народу одним цiлим, яке маi обтАЩiктивнi, iснуючi ще до свого визнання, загальний iнтерес i волю.

2. Вiдсутнiсть протирiчь всерединi народу, розглядання полiтичноi опозицii як патологii.

3. Колективiстське (близьке до античного) розумiння свободи, як активна, рiвноправна участь громадян у справах усiii держави i суспiльства.

4. Тоталiтарнiсть, всепроникаючий абсолютний характер влади, яка насправдi здiйснюiться вождями вiд народу, повна беззахиснiсть меншостi.

5. Усунення самоi проблеми прав людини.

6. Всезагальнополiтична мобiлiзацiя.

7. Декларування соцiальноi демократii.

Отже, навiть як доктрина тАЬпролетарська демократiятАЭ була хибна за своiми принциповими засадами, означала вiдхiд вiд справдi демо-кратичних традицiй i тогочасних здобуткiв людськоi цивiлiзацii, вiд-кривала шлях до встановленя тоталiтарних диктатур, вiдчуження народних мас вiд влади. Не випадково проти цiii доктрини виступав марксист-iвропеiць К.Каутський, за що був звинувачений В.Ленiним у ренегатствi.

Демократiя захiдного взiрця виросла iз лiберальноi полiтичноi системи i наслiдуi ii головнi органiзацiйнi принципи: консти-туцiалiзм, роздiлення влади та iншi, а також такi цiностi, як iндивiдуальна свобода, права людини, автономiя меньшостi тощо. Оцiнки i назви су-часноi демократii неоднозначнi. РЗi часто називають плюаристичною, поскiльки вона базуiться на не iснуючому ранiше рiзноманнiтi суспiльних iнтересiв (економiчних, соцiальних, культурних, релiгiйних, групових, територiальних та iнших) i форм iх вирiшення (полiтичнi партii, асоцiацii i обтАЩiднання, громадськi рухи i iнцiативи).Найвiдомiшi представники - Г.Ласкi, Д.Труман, Е.Фраенкель, Р.Даль.

Незвертаючи уваги на схожiсть з класичною лiберальною демократiiю, сучасна демократiя маi своi особливостi:

1. Вона базуiться на синтезi рiзноманiтних iдей, концепцiй i форм власностi. Пробуi поiднувати традицiйнi лiберальнi цiнностi з iдеями, якi запозиченi вiд соцiалiстичного, християнського, комунiстичного та iнших рухiв, зважаi на новi реалii постiндустрiального суспiльства.

2. Плюаристична концепцiя виходить з того, що не iндивiдум, не народ, а група i головною рухаючою силою полiтики в сучаснiй демократичнiй державi. Тiльки в групi, а також в мiжгрупових вiдносинах формуiться особа, визначаiться ii iнтереси, цiнностнi орiiнтацii i мотиви полiтичноi дiяльностi. Кожна людина тАУ представник багатьох груп: сiмейноi, професiйноi, етнiчноi, релiгiйноi, демографiчноi тощо. За допомогою групи, iндивiдум одержуi можливiсть вираження i захисту своiх iнтересiв.

3. Ця демократiя, представляi собою форму управлiння, яка дозволяi багатьом суспiльним групам вiльно виражати своi iнтереси i знаходити в конкурентнiй боротьбi компромiснi рiшення.

Якщо узагальнити рiзноманiтнi концепцii плюаристичноi демократii, то можна видiлити у них слiдуючi загальнi iдеi:

1. Зацiкавлена група тАУ центральний елемент демократичноi полiтичноi системи, яка гарантуi реалiзацiю iнтересiв, прав i свобод iндивiдумiв. Сам iндивiд при цьому вiдступаi на другий план.

2. Загальна воля як результат конфлiктноi взаiмодii рiзних груп i iх компромiсiв.

3. Суперництво i баланс групових iнтересiв - соцiальна основа демократичноi влади, ii динамiка.

4. Затримки i противаги розповсюджуються не тiльки на iнституцiональну сферу (лiбералiзм), але й на соцiальну область, де ними виступають групи-суперники.

5. тАЬРозумний егоiзмтАЭ, особовий, i особливо груповий iнтереси, як генератори полiтики.

6. Держава - це орган, вiдповiдний за нормальне функцiювання всiх секторiв суспiльноi системи i пiдтримуючий в сiспiльствi соцiальну справедливiсть.

7. Розпилення влади мiж рiзноманiтними центрами полiтичного впливу: державними iнститутами, партiями, групами iнтересiв тощо.

8. Наявнiсть в суспiльствi цiннiстного консенсуса, який припускаi визнання i повагу всiма учасниками полiтичного змагання основ iснуючого державного устрою, демократичних правил гри, особистих прав, закону.

9. Демократична органiзацiя самих базисних груп, як умова адекватного представництва iнтересiв складаючих iх громадян.

Плюаристична доктрина демократii знайшла визнання i застосування у багатьох краiнах свiту, але iснують i недолiки. Одним iз головних недолiкiв цiii доктрини нерiдко вважають iдеалiзацiю дiйсностi, перебiльшення груповоi iтендифiкацii населення, участi громадян у групах iнтересiв. Другий важливий напрям критики доктрини плюралiстичноi демократii звинувачуi ii в недостатньому облiку нерiвностi полiтичного впливу рiзних суспiльних груп, i перш за все першочергового впливу на владу - бiзнесу, бюрократii, профспiлок, вiйськово-промислового комплексу. Також критикуiться i сама модель такоi демократii. Стверджуiться, що плюралiстична демократiя консервативна, поскiльки для прийняття рiшень потребуi широкого погодження усiх зацiкавлених груп, що важко забезпечити на дiлi, особливо в перiоди полiтичного реформування. Крiм цього, в плюралiстичнiй демократii з великими труднощами пробивають собi дорогу i одержують визнання всезагальнi, глобальнi, довгостроковi i новi iнтереси.

До мiнусiв плюралiстичноi демократii можна вiднести й те, що вона акцентуi головну увагу на складному груповому складi народу, як субтАЩiктi влади, тому не може вiдобразити всi аспекти сучасних доктрин i доповнюiться рядом iнших. Однiiю iз спроб вийти з протирiч теорii плюралiстичноi демократii i сформульована Р.Далем теорiя полiархii тАУ множинностi центрiв влади, а отже i елiтних груп у демократичному суспiльствi. Тобто маiться на увазi, що замiсть iдиного центру суверенноi влади повинна бути множиннiсть таких центрiв, жоден з яких не може бути повнiстю суверенним. Демократичною вважаiться система, в якiй влада дисперсна на противагу владi небагатьох тАУ диктатурi. Доктрина полiархii виходить з того, що згiдно з вимогами лiберальноi демократii, консенсус i полiтична рiвнiсть повиннi бути активними i такими, що розвиваються. Для цього кожний громадянин повинен володiти невiдтАЩiмним правом формулювати i вiдкрито демонструвати, кому вiн надаi перевагу. Саме це збiльшуi i гарантуi можливiсть рiвностi в управлiннi суспiльством. Полiархiя полiпшуi i доповнюi принципи демократii, управлiння бiльшостi шляхом удосконалення системи народного представництва, мiцнiшоi гарантii прав меншостi, усунення рiзних видiв полiтичноi нерiвностi.

Теорiями концентруючими увгу на самому процесi здiйснення влади i репрезентативна (представницька) i партисипiтарна (полiтичноi участi) концепцii демократii. Концепцiя, яка пояснюi репрезентативну демократiю, виходить iз ii розумiння як компетентного i вiдповiдального перед народом представницького правлiння. Воля народу тут не прирiвнюiться з його прямою участю. Вона iснуi далеко не по всiм питанням i виражаiться громадянами, як безпосередньо на виборах, так i делегуiться представницьким органам i депутатам, котрi в межах даних iм повноважень формують загальну волю, а порою i дiють супротив неi пiд свою вiдповiдальнiсть. Вiдносини мiж народом i його представниками будуються на основi контролю (електрорального, iнституцiонального, конституцiйного), обмеження компетенцii у рамках закону. Реально репрезентативна демократiя звичайно втiлюiться в парламентаризмi - системi прав-лiння, заснованiй на розподiлi влади i верховностi влади парламенту. Репрезентативна доктрина демократii маi як сильнi, так i слабкi сторони. В якостi достоiнств цiii моделi управлiння звичай вiдмiчають ii здатнiсть гарантувати вiльний суспiльний устрiй i високу ефективнiсть у виконаннi суспiльних задач. За думкою ii прихильникiв, репрезентативна демократiя гарантуi порядок i полiтичну стабiльнiсть, оберiгаi суспiльство вiд масових настроiв i тимчасових захоплень. До недолiкiв цiii доктрини вiдносяться:

1. Фактичне усунення народу вiд влади на промiжку мiж виборами i тим самим вiдхiд вiд народовладдя.

2. Неминучу бюрократизацiю i олiгархiзацiю влади.

3. Прiорiтетнiй вплив на полiтику найбiльш сильних груп iнтересiв, перш за все капiталу.

4. Зростання в державi авторитарних тенденцiй.

5. Слабку легтимнiсть влади.

6. Широкi можливостi полiтичного манiпулювання, за допомогою складноi багатоступiнчатоi системи влади.

Пiд впливом критики репрезентативна демократiя в 60-70 рр. ХХ ст. одержала широке розповсюдження i реально вплинула на устрiй iнститутiв управлiння теорii партисипiтарноi демократii. Вона претендуi на максимальну вiдповiднiсть нормативному iдеалу демократii, як народвладдя i його пристосування до сучасного державного i соцiального устрою. Ця теорiя виходить iз трактовки демократii як унiверсального принципу органiзацii усiх областей суспiльного життя, яке забезпечуi повагу гiдностi особи. Демократiя повинна бути скрiзь: в сiмтАЩi, в школi, унiверсiтетi, на виробництвi, в партiях, державi i т.д.

Головними цiлями партисипiтарноi демократii i всебiчна демократизацiя суспiльства, соцiальна емансипацiя i суспiльна самореалiзацiя особи. Участь багатьох людей в управлiннi розширюi iнтелектуальний потенцiал для прийняття рiшень, збiльшуi вiрогiднiсть iх оптимiзацii, пiдвищуi стабiльнiсть полiтичноi системи i ефективнiсть управлiння. До радикальних варiантiв цiii доктрини примикають полiтичнi концепцii нових соцiалiстичних рухiв, наприклад екологiстiв.

РЗi критики стверджують, що ця демократiя не може бути формою життя, унiверсальним принципом ii органiзацii. Передбачувана партисипiтарна демократизацiя полiтичного суспiльства веде до тоталiтаризму чи популiстського автотаризму. Вона обмежуi iндивiдуальну свободу, створюi загрозу приватнiй власностi i пiдприiмництву. Крiм того, недолiками цiii демократii i: низька ефективнiсть рiшень, якi приймаються; зниження iнституцiйноi вiдповiдальностi посадових осiб; неможливiсть без примусу залучати до систематичноi участi в управлiннi бiльшiсть громадян.

Появи рiзноманiтних концепцiй у межах основних постулатiв лiберальноi доктрини демократii i одним iз свiдчень ii невичерпностi як найбiльш досконалоi форми органiзацii влади.

Як бачимо iз приведенного вище аналiзу демократичних доктрин i форм, кожна з них маi як переваги, так i недолiки. Реально iснуюча демократiя в iндустрiально розвинених краiнах свiту прагне поiднувати iдеi самоуправлiння i партисипiтацii (головним чиним на мiсцевому рiвнi, а частково i на виробництвi) з представництвом в масштабi всiii держави. В цiлому ж це прiорiтетна репрезентативна плюралiстична демократiя, яка базуiться на лiберальних цiнностях i яка враховуi в бiльшiй чи меншiй степенi деякi християнськi i соцiалiстичнi iдеi.

Своiми широченними можливостями i перспективами демократiя немовби звiльнила очiкування, якi вона не в силах задовiльнити. А своiм духом поблажливостi i сприйняття всiх поглядiв вона вiдкрила простiр у тому числi i для напрямкiв, якi хочуть ii знищити. РЖншою вона бути не може, так як це тАУ ii природа, ii перевага. Але цим вона може задовiльнити лише деяких, але нiяк не всiх. У людей завжди залишаiться потреба продовжувати удосконалення до нескiнченостi примарного абсолютного iдеалу i нiякою полiтичною системою iх не задовiльнити. Тому питання про те, може демократiя змiнитися на iншi форми, маi чiтку вiдповiдь: це траплялось i ранiше, проходить зараз, i може вiдбутися в майбутньому.

Демократiя завжди i тАЬроздорiжжятАЭ, так як вона це система свободи, система для якоi нема нiчого абсолютного. Демократiя i пустий простiр, в якому можуть розвинутися найрiзноманiтнiшi полiтичнi прагнення. Незадоволення демократiiю, в принципi, можна трактувати, як втому людей вiд невизначенностi, бажання вибрати конкретний шлях розвитку. Але важко дати однозначну вiдповiдь на питання тАЬа чи не повернемось ми в кiнцi шляху знову на теж саме мiсце, звiдки починали?тАЭ. Найкращу вiдповiдь на це запитання дав У.Черчiль, виступаючи в Британськiм парламентi 11 листопада 1947р.: тАЬдемократiя тАУ сама погана форма правлiння, якщо не враховувати iншiтАжтАЭ.

Стосовно Украiни, то тут, як i в iнших посттоталiтарних, посткомунiстичних державах, процес утвердження принципiв демократii тАУ з урахуванням нацiональних традицiй тАУ тривалий i непростий. Те, що зроблено в груднi 1991р.- тiльки початок.

Лiтература

1. Полiтологiя. За редакцiiю О.РЖ.Семкiва. Львiв: Свiт, 1994.

2. Полiтологiя. За редакцiiю О.В.Бабкiноi, В.П.Горбатенка. Киiв: Академiя, 1998.

3. Политология. Курс лекций. Под редакцией А.А.Радугина. М: Центр,1999.

4. Пугачёв В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. М., 1998.

5. РДрмiлов РД.П. Полiтологiя. Черкаси: Вiдлуння, 1998.

6. Унпелев А.Г. Политология: власть, демократия, личность. Учебное пособие. М., 1994.

7. Полiтологiчний енцеклопедичний словник. Навчальний посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв. К.: Генеза, 1997.

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Cовременная концепция евразийства

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

РЖсторiя свiтовоi полiтичноi думки